Атестація вчителів української мови та літератури. - Каталог статей
Р М О вчителів української мови Київського району м.ХарковаСубота, 10-Гру-16, 15:42

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Атестація вчителів української мови та літератури. - Каталог статей | Реєстрація | Вхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: stamix 
Каталог статей » статті та презентації » Районне методичне об'єднання » Атестація вчителів української мови та літератури.
Атестація вчителів української мови та літератури.
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 17:25 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Атестація вчителів української мови та літератури: портфоліо досвіду, зразки характеристик, Положення про атестацію педпрацівників.
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 23:32 | Повідомлення # 2
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Анотація досвіду

У загальноосвітній школі I-III ступенів № …. району міста Харкова я працюю з 1997 року вчителем української мови та літератури.
Головна мета моєї роботи, як вчителя української мови та літератури та класного керівника – формування зрілої особистості, виховання свідомих і відповідальних громадян в дусі толерантності, відкритих до сприйняття інших культур, здатних цінувати свободу, поважати людську гідність та індивідуальність, що будуватимуть своє життя, спираючись на національні та моральні цінності.
Гуманіст і добротворець В.Сухомлинський заповідав: ”Учитель повинен знати і відчувати, що на його совісті – доля кожної дитини, що від його духовної культури та ідейного багатства залежить розум, здоров,я, щастя кожної людини, яку виховує школа”.
Основні завдання виховання дітей, які я вирішую під час уроків та проведення позакласної роботи :
• набуття знань про народні звичаї та обряди, як основу духовності;
• виховання моральних почуттів, потреб і ставлення до оточуючого;
• формування моральних ідеалів, переконань, стійких навичок і звичок моральної поведінки.
Я знаходжу шляхи розв’язання цих завдань у надбаннях української народної педагогіки, працях В.О.Сухомлинського, творчій спадщині українських філософів та письменників.
Моральне виховання займає одне з центральних місць серед аспектів виховної роботи українського народу. Щоправда, термін „моральність” відносно сучасний. А в народній пам,яті, фольклорних джерелах є значно конкретніші орієнтири: духовність, людяність, милосердя. На думку В.Сухомлинського без любові і поваги до учнів розмови про людяність і гуманність безпідставні. Гуманістичне спрямування української національної школи і особливе становище літератури як шкільного предмета ( це, передусім, мистецтво, а не наука) вимагають застосовувати самостійну роботу учнів. Тому переді мною постало питання: а що можуть зробити самі учні, щоб раціонально використати свій час, а головне – розвинути логічне і образне мислення, мову і уяву, пам’ять і увагу, сформувати необхідні для життя філологічні вміння й навички?
Вже кілька років я працюю над темою: „Самостійна робота учнів
на уроках мови та літератури”.

Наукові основи системи самостійної роботи, що розвиває творчу активність учнів, заклав К.Д.Ушинський. Дуже важлива думка великого педагога про у с в і д о м л е н і с т ь учнем самостійної роботи: неусвідомлені звички не ведуть до творчості. Наголошуючи на усвідомленій самостійній діяльності учня, Ушинський вважав: дуже бажано, аби вона була пройнята п о ч у т т я м, оскільки почуття і процес пізнання нерозривні. Серед інших вимог до самостійної учнівської роботи педагог виділяє к о р о т к о ч а с н і с т ь виконання завдань і
р і з н о м а н і т н і с т ь видів робіт. Водночас він виступав проти штучної самостійності без врахування фізичних і розумових сил учнів, бо самостійність розвитку, яка силою витягується з душі хитро придуманим методом, на його думку, є ілюзорною самостійністю.
Видатний педагог розумів самостійну роботу не лише як один із засобів активізації навчально-виховного процесу, а й як програму самоосвіти на все життя: „Треба постійно пам’ятати, що слід передавати учневі не тільки ті чи інші знання, а й розвинути в ньому бажання і здатність самостійно, без учителя набувати нові знання. Ця здатність... повинна залишитись в учня і тоді, коли вчитель його залишить; дати учневі засіб здобувати корисні знання не тільки з книг, а й з предметів, що його оточують, з життєвих подій, з історії власної його душі. Володіючи такою розумовою силою, що дістає звідусюди корисну поживу, людина буде вчитись усе життя, що, звичайно, і становить одне з найголовніших завдань шкільного виховання”.
Ці слова, що прозвучали майже сто років тому, є актуальними в наш час суцільного розвитку інформаційних технологій, коли без самостійного здобуття знань, неможливий гармонійний розвиток особистості.
Самостійна робота активізує мислення учнів, позитивно впливає на якість їхніх знань і розвитку, а це означає, що учні свідомо й міцно засвоюють знання з мови та літератури, розвивають своє логічне й образне мислення, уяву й пам’ять, писемне й усне мовлення. Велике значення самостійної роботи полягає і в тому, що вона прищеплює учням необхідні практичні вміння й навики розумової праці в галузі гуманітарних наук і мистецтва слова, без чого наш сучасник не буде повноцінною культурною людиною. Самостійна робота сприяє також формуванню творчої активності бо при її застосуванні учень стає не лише об’єктом, а й суб’єктом, співтворцем навчання й виховання. Зрештою, без широкого впровадження самостійної роботи на науковій основі ми не зможемо остаточно ліквідувати перенавантаження учнів, яке підриває здоров,я школярів.

Загальний поділ самостійної роботи на класну і домашню, усну і писемну, фронтальну, групову та індивідуальну мало що дає для з’ясування її місця і ролі в процесі вивчення тем з мови та літератури. На мій погляд, доцільніше використовувати двоєдину класифікацію самостійної роботи учнів: першу – залежно від завдань, цілей і змісту теми, другу – залежно від ступеня інтелектуальних можливостей і зусиль учнів.
Наприклад, самостійна робота учнів у процесі вивчення монографічної теми з літератури складається з таких поетапних робіт:
- підготовча;
- засвоєння нового матеріалу;
- тренувальна;
- завершення вивчення монографічної теми;
- поглиблення здобутих знань, умінь і навичок.
Кожна з цих етапних груп ділиться на ряд видів. Скажімо, до самостійної роботи під час вивчення тексту літературного твору входить: осмислене читання тексту з виконанням ряду завдань (зокрема, пов’язаних з виписуванням певного матеріалу), писемні відповіді на анкети навчального характеру, відбір епізодів для розкриття певного образу, твори, усне й писемне коментування тексту, планування чи конспектування розповіді вчителя чи статті підручника, реферати, підбір цитат.
Розглянемо другий аспект класифікації. Умовно він має три ступеня розвитку самостійності учня. Перший ступінь формування самостійності учня можна назвати самостійно-репродуктивним. На цій стадії учень тільки починає вчитися самостійно працювати. Виявляючи свої розумові сили й здібності, він робить перші кроки в набутті необхідних умінь, в основному сприймає з різних джерел
інформацію, відтворює її, осмислює і запам’ятовує. Самостійність учня на даній стадії – це поки що відтворення всього прочитаного, почутого чи побаченого.
Другий ступінь – репродуктивно-критичний. На цій стадії учень здобуває не лише міцні навички вільного володіння набутими знаннями й способи оперування ними, а й здатність дати відтворюваному критичну оцінку, робити відповідні висновки, повязувати виучуване з практикою будівництва суверенної України, зі своєю особою. Одержані на першій стадії вміння тут стають навичками, оволодіння якими наче вивільнює духовні сили для вищих, творчих завдань.

Третій ступінь, що завершує формування самостійності учня, - критично-творчий. Якщо на першій стадії головним завданням учня було активно пізнавати та відтворювати, а на
другій – вміти повністю самостійно виконувати завдання і оцінювати об’єкт опрацювання, себто визначати своє ставлення до нього, то тут учень повинен творчо застосовувати здобутті знання, вміння й навички, тобто він повинен створювати щось якісно нове. На цьому найвищому ступені самостійності учнь навчається не тільки глибоко розуміти мету завдання і оволодіває методами його розв’язання, а й учиться видозмінювати ці методи відповідно до змісту й характеру завдання.
Одна із закономірностей самостійної діяльності учнів: щоб створити щось своє, треба перед тим багато засвоювати. У дидактиці є твердження про те, що у навчальному пізнанні, як правило, учні можуть тільки відтворювати знання. Мої спостереження спростовують цю думку, бо хоча створені учнем творчі роботи ( реферати, твори, навіть вірші) не мають суспільного значення, але відповідно до вікових особливостей такі здобутки учнівської діяльності можна вважати творчими. Коли учень, самостійно вивчаючи певне літературне чи життєве явище, сам проник у його суть, встановив деякі його закономірності та ще й спроектував відкриті ним закони на сучасність і на себе особисто – хіба це для учня не творчість? І щоб потужно стимулювати, варто застосовувати допоміжні види самостійної роботи: тієї, що стимулює мислення (уяву, пам’ять, увагу, почуття); тієї, що сприяє оволодінню прийомами самоосвіти ( укладання тез, конспектування, складання таблиць, схем та ін.).
При вивченні мови та літератури треба невпинно ускладнювати зміст запитань і завдань для учнів. Методика має орієнтувати нас не на сьогоднішній, а на завтрашній розвиток дитини. Для активізації думки дітей і підтримання уваги до теми уроку я використовую такі прийоми: підбадьорювання того, хто відповідає, репліками („Добрий початок відповіді” тощо); звернення до класу з пропозицією точніше висловити думку, формулювання; допоміжні запитання, спрямовані на зв’язок навчального матеріалу з сьогоденням; вимога лаконічно викладати думки.
Мимовільну увагу дитина має від народження, а довільну треба виховувати. Знаючи, наприклад, про те, що учні йдуть щодня додому через парк, я дала їм завдання протягом тижня спостерігати, як змінюється колір листя на деревах, поведінка птахів, одяг на зустрічних людях і т.д., записувати все це для того, щоб потім написати твір. Багато учнівських робіт свідчило, що такі і подібні завдання сприяють розвитку спостережливості, а значить, і уваги.

Серед методичних прийомів, які я застосовую для активізації уваги при перевірці домашніх завдань є такі:
1. Тому, хто відповідає, учні ставлять запитання з місця.
2. Учні коментують відповіді, вносять виправлення, доповнення і продовжують відповіді.
3. Звернення до учнів на початку уроку: „У кого виникли питання під час роботи над вправою?”
4. Розповіді учнів про помилки, допущені ними напередодні контрольної роботи або під час виконання домашніх завдань.
5. Зв’язок матеріалу уроку з життям.
6. Наведення прикладів вдалих відповідей учнів паралельних класів.
Під час вивчення нової теми, я використовую інші прийоми, що сприяють оволодінню увагою учнів: викладаю матеріал за планом, поданим на початку уроку; часто звертаюсь до учнів із запитаннями: „А як ви думаєте?”, „Чому?”, „Чи правильно це?”, „Хто думає інакше?” і т. д.; наводжу приклади не з підручника, а з інших джерел.
На етапі закріплення вивченого дають ефективні результати у вихованні уваги та набутті самостійності такі прийоми:
1. На поставлене вчителем запитання хоче відповісти багато учнів, але слід викликати того, хто руки не підняв.
2. 2. Все, що диктує вчитель на уроці, диктується лише два рази, про що учні повинні знати.
3. Пропозиція тому чи іншому учневі міркувати вголос.
4. Для того, хто розв’язав завдання швидше за інших, учитель дає нове, складніше.
5. Навідні звертання до учнів типу: „Я бачу, що ви не згодні з відповіддю Олега. Але хочу, щоб він сам себе виправив, тому не кажіть, яка відповідь буде правильною, а ставте йому запитання”.
Тоді той, хто відповідав, знаходить свою помилку і виправляє її.
Але для формування самостійності під час виконання робіт однієї уваги замало, необхідно щоб школярі почали активно мислити, тільки тоді вони зможуть самостійно і творчо опрацьовувати, запропоновані їм теми. Ще один з методичних прийомів, який я використовую для стимуляції образного мислення учнів, особливо старшокласників – незвичайний початок уроку. Наприклад, замість стереотипного „Сьогодні ми розпочинаємо вивчення життя і творчості Івана Вишенського”, вчитель, відповідно настроївшись, дещо загадково запитує учнів: „Як ви гадаєте: може бути людина похована живою? До того, за її ж згодою. Так, увесь похоронний обряд слухає „живий покійник” при повній свідомості.

Чи можливий такий парадокс? Так. Було це на початку 17 ст на Афоні, що над Егейським морем. Ховали українського письменника Івана Вишенського, який, ставши ченцем-аскетом, добровільно прирік себе на голодну смерть в молінні і роздумах, аби остаточно збагнути сенс людського життя. Іван Франко написав про це чудову поему „Іван Вишенський”, в якій геніально передав психологію фанатично віруючої людини, драматичні сумніви, що роздирали душу письменника:
В старця серце стрепенулось.
І в тривозі, і в нестямі
Худі руки він простяг.
Стійте! Стійте! Заверніться,
Я живу ще! По-старому
Я кохаю Україну,
Решту їй життя віддам. ...
В дев’ятому класі на одному з уроків, що передує вивченню творчості Тараса Григоровича Шевченка я, щоб пробудити самостійне, творче мислення школярів звернулась до них з такою пропозицією: „Пригадуєте початки наших перших уроків з вивчення Біблії, творчості Вишенського, Сковороди? Бачила по вас, що було цікаво. Так ось уявіть себе вчителями: як би ви розпочали перший урок про Шевченка ? Подумайте, перегляньте періодику, шевченкіану...”
Який же був результат? Вже на наступному уроці я була просто засипана проектами, результатами самостійних пошуків. Ось тільки часточка їх:
1. Розпочати піснею на слова „Заповіту” („Реве та стогне Дніпр широкий”, „Думи мої, думи мої”) у виконанні дуету або тріо.
2. Уривком з „Автобіографії”: „Історія мого життя є частиною історії моєї рідної землі”.
3. Оповіддю про враження від побаченого в рідному місті монумента на честь Т.Г.Шевченка.
4. Читанням напам’ять вірша Дмитра Павличка „Молитва”:
Отче наш, Тарасе всемогущий.
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда сущий,
Б,ющий у неправду, наче грім.
5. Читанням початку поеми „Сон” („У всякого своя доля...”) ставимо проблемне запитання: „А який шлях пройшов сам автор цих слів?” Висловлення морального кредо Шевченка тезою: „У нас нема зерна неправди за собою”.
Скажіть, хіба це не самостійна робота учнів з літератури? Для такої роботи не будуть зайвими і відвідування

літературних музеїв, театральних вистав З моїми нинішніми вихованцями ми відвідали музей І.Котляревського у Полтаві, Г.С.Сковороди у селищі Сковородинівка, кілька разів відвідували експозицію Харківського літературного музею, побували на виставах
харківських театрів „Сватання на Гончарівці” за п’єсою Г.Квітки-
Основ ,яненка, „Наталка Полтавка” за п’єсою І.Котляревського. Свої враження та самостійно здобуті знання під час „літературних мандрівок” старшокласники використовують на уроках і в творах.
Я переконана, що систематичне застосування самостійної роботи учнів на всіх етапах уроку має всі можливості стати рушієм інтенсифікації навчально-виховного процесу, бо розв’язує найголовніші проблеми його ефективності: активізує моторну і мислитель ну діяльність учнів, забезпечує більш свідоме ставлення до навчання, дає глибокі і міцні знання, відкриває учням багато нових сторін і властивостей фактів і явищ, прищеплює необхідні для самоосвіти вміння й навички, створює передумови для розвитку обдарованих дітей, виховує самостійність у процесі здобуття знань, такі риси особистості , як-от: духовність, милосердя та інші позитивні риси особистості.
Хочу зазначити, що суть самостійної роботи здебільшого полягає не в виконанні функції закріплення знань та їх контролю, а є засобом вивчення нового матеріалу, методом самостійного опанування знань. Найважливіше в спрямуванні такої роботи – розвивати самостійність мислення. Цьому сприяє застосування багатьох методів, серед них – проблемний, який вимагає сприятливих умов (міцні попередні знання, внутрішня готовність учня проявити розумові зусилля тощо).
На мою думку, самостійну роботу слід розглядати не лише як засіб чи метод, що допомагає ефективніше використовувати навчальний час, а як складову частину виховання учнів, формування повноцінної гармонійної особистості, тому що за умов дотримання систематичності у прищеплюванні вмінь та навичок, самостійність у здобуванні знань стає потребою людини на все життя, перетворюється на одну з провідних рис особистості.

 
ОленаІванівнаДата: Неділя, 13-Бер-11, 19:01 | Повідомлення # 3
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Атестація
Атестація - необхідність чи данина моді?

Суспільство, яке спроможне жити без державного контролю, а лише на основі морального закону, ще не народилось. Ідеальне суспільство зовнішній контроль поміняє на внутрішній

Та поки цього не сталось, інститут держави встановлює правила організації нашого життя, контролює їх виконання різними способами та методами, а також визначає покарання за ті чи інші порушення.

Контроль по колу. Ми всі маленькі частини своєрідного механізму. Для того щоб він працював злагоджено, кожний повинен старанно виконувати те, що належить саме йому. Але внутрішньої мотивації часом замало, тому з'являються контролери. У контролерів свої контролери, і так по колу ми перевіряємо один одного.

Школа - інституція, яка навчає тих, хто змінюватиме суспільство в майбутньому, тому повинна відповідати всім належним нормам і вимогам більше, ніж інші структури. Наше суспільство недосконале. Кожний бачить це в певний час і в певному місці. Хотілось би, щоб цим місцем ніколи не була школа, бо тут формується нова людина. Не треба пояснювати, як умови впливають на результат. Атестація навчальних закладів має викривати зловживання та недоліки в царині освіти. Перевірка є необхідною, але не варто перебільшувати можливості й ефективність атестації. Атестація як профілактика, яка часто ніби й не знаходить страшних проблем, але без неї через маленьку неполадку може зіпсуватися цілий механізм.

Основні завдання та принципи атестації. Атестація є основною формою державного контролю діяльності навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування, типу й форм власності і проводиться з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти. Вона проводиться не рідше одного разу на десять років. Основними завданнями атестації є оцінка реального стану організації та здійснення навчально-виховного процесу, виховної роботи й іншого, залежно від специфіки навчального закладу; перевірка умов роботи, матеріальної, технічної, культурної та лікувальної бази, санітарно-гігієнічних норм, а також визначення ефективності управління навчальним закладом. Комісія визначає відповідність освітніх досягнень учнів державним стандартам.

Якість навчального процесу залежить від якісного складу та педагогічної майстерності вчителів і керівників, яких також оцінюють. Контролери аналізують програми діяльності закладу та шукають перспективи розвитку. Зрозуміло, що тут багато формальностей, але як без них? Проте переглядання купи різних паперів не повинно переважати живе спілкування з людьми.

Основними принципами атестації навчальних закладів називають плановість, об'єктивність, науковість, компетентність, гласність і коректність. До самих принципів не дуже присікаєшся, головне, щоби перевіряльники були принциповими людьми. Хоча ставити плановість на один рівень з об'єктивністю якось не випадає. Бо виконати план і зробити добре роботу не одне й те ж.

Як виглядає атестація навчальних закладів. Атестація здійснюється шляхом проведення атестаційної експертизи, яку проводить Державна інспекція навчальних закладів МОН України. Проведення атестаційної експертизи навчальних закладів комунальної та приватної форм власності контролюють регіональні експертні ради, що створюються при відповідних органах управління. Керівник навчального закладу має ознайомитися з планом атестації не пізніше ніж за рік до початку проведення атестації.

До експертної комісії входять п'ятнадцять фахівців, які мають відповідну спеціальну освіту, високу професійну кваліфікацію, практичний досвід роботи, володіють необхідними знаннями та навичками. Комісія працює за певною програмою, затвердженою керівником органу управління. Директор установи, яку перевіряють, повинен ознайомитися з робочою програмою. За два місяці до атестації навчальний заклад подає експертній комісії матеріали самоаналізу освітньої діяльності, що містять основні відомості про заклад: стан матеріально-технічного, кадрового й навчально-методичного забезпечення; організації та здійснення навчально-виховного процесу; копії навчальних планів і програм. Працює комісія не довше п'ятнадцяти днів.

Експертна атестаційна комісія у строк до 20-ти днів після завершення роботи складає акт атестаційної експертизи навчального закладу. Він містить висновки та пропозиції з визнання закладу освіти: атестованим із відзнакою, атестованим, атестованим умовно або неатестованим. Акт подається регіональній експертній раді й керівнику навчального закладу. Саме вона у двомісячний строк розглядає матеріали атестаційної експертизи та готує вмотивований висновок про атестацію навчального закладу. На основі цього висновку відповідний орган управління, на який покладено проведення атестації, приймає рішення про атестацію навчального закладу.

Результати атестації. Атестованому закладу видають свідоцтво встановленого зразка. Навчальні заклади, які атестовані з відзнакою, можуть розраховувати на матеріальне та моральне стимулювання праці вчителів та їх керівників. Ну, за призи можна й попотіти. Атестованою умовно називають таку освітню установу, яка має недоліки, але вони істотно не впливають на результати її роботи й можуть бути ліквідовані. У рішенні про умовну атестацію вказують конкретні заходи, які покращать і вдосконалять діяльність навчального закладу. Їх обов'язково треба виконати в установлений строк для збереження права видачі документів про освіту державного зразка. Неатестованою визнається установа, яка не відповідає встановленим державним стандартам. Комісія визначає причини незадовільної роботи та приймає рішення про переатестацію через 1-2 роки, якщо можна ліквідувати недоліки. Неатестований навчальний заклад позбавляють ліцензії на надання освітніх послуг.

Результати атестації навчальних закладів оприлюднюються через засоби масової інформації, а керівник освітньої установи може подати апеляцію до МОН України, інших органів виконавчої влади. Якщо апеляцію визнають правомірною, то призначають новий склад комісії для повторної експертизи.

Що дає атестація? Ефективність будь-якої перевірки залежить від мотивації контролерів. Як виглядає атестація в нас, знає кожний учитель, саме йому робити висновки. Формальність чи всебічна перевірка? Галочка в документах чи двосторонній діалог? Що дає атестація? Покращення роботи навчальних закладів? Емоційне перенапруження вчителів, яке поширюється й на учнів? Чи все набагато банальніше: свідоцтво встановленого зразка? Недоторканність, принаймні, на десять років. Але це якщо все буде добре, бо є ще позачергова атестація.

Порадник для самоперевірки: я і атестація

1. Умію оцінити свою психологічну готовність до роботи в сучасній школі.

Цілі й завдання сучасної школи не вступають у протиріччя з моїми внутрішніми переконаннями.

2. Умію оцінити власну технологічну готовність до роботи за обраним фахом.

Володію своїм навчальним предметом досконало.

Знаю зміст навчального предмета, програму, основні нормативні документи.

Володію основними формами організації навчальних занять.

Моя методична підготовка дає змогу досягти гарних результатів, оптимально впроваджувати інноваційні/власні прийоми та методи організації навчально-виховного процесу.

Маю необхідну педагогічну та психологічну підготовку, щоб зацікавити учнів, створити на уроці атмосферу довіри, взаємоповаги та задоволення від спілкування.

Умію працювати з технічними засобами навчання, застосування комп'ютерних технологій.

Бачу перспективу розвитку свого предмета.

3. Умію оцінити спроможність планувати свою діяльність, прогнозувати результати роботи.

Плани відбивають оптимальний комплекс праці вчителя, ураховуючи аналіз своєї попередньої діяльності з класом, рівень підготовленості учнів до сприйняття нового матеріалу, усунення попередніх недоліків у роботі з цим класом.

4. Умію оцінити свою викладацьку діяльність.

Даю оцінку своєї викладацької діяльності спочатку за результатами праці і лише потім оцінюю якість своїх уроків.

Умію глибоко розкривати зміст і показую практичне значення свого предмета.

Створюю на уроках «ситуацію успіху», стимулюю активність учнів.

Створюю проблемні ситуації, спрямовані на самостійну пошукову роботу, що викликає в учнів захоплення пізнавальними і практичними заняттями, потребу в творчій переробці засвоєного.

Умію оперувати на уроці активними формами навчання, створюю партнерські стосунки «учитель-учень» у пошуках істини, будую навчально-виховний процес на особистісно зорієнтованих засадах.

Використовую можливості навчального предмета для морального виховання учнів.

Домагаюся в роботі з кожним класом і з кожним учнем максимально можливих результатів.

Удосконалюю вміння обґрунтовано оцінювати навчальні досягнення учнів, рівень підготовки класу, окремих учнів до уроку.

Знаю і застосовую на уроці норми й вимоги безпеки життєдіяльності дітей.

5. Умію оцінювати свою позаурочну організаційно-виховну роботу в класі.

Активно і плідно впливаю на становлення особистості учня, ураховуючи особливості виховання в сім'ї.

Умію цілеспрямовано вибирати форми організації позаурочної діяльності.

Допомагаю іншим членам колективу школи досягати бажаних результатів у роботі з учнями класу.

Знаю й використовую сучасні форми виховної роботи, розділяючи з ними їх інтереси, потреби, побажання.

Умію об'єднати учнів навколо цікавої колективної справи.

6. Умію оцінити свою роботу над підвищенням професійного рівня.

Постійно цікавлюся різними джерелами інформації для ознайомлення з новинками педагогічної науки і практики.

Працюю над удосконаленням методики викладання, постійно шукаю нові форми і прийоми організації занять з учнями.

Розширюю й поглиблюю свої знання з предмета викладання.

Прагну бути ініціатором у застосуванні новаторських технологій, що спрямовані на підвищення результативності роботи.

Обґрунтовано використовую досвід своїх колег, конструктивно реагую на зауваження колег та адміністрації.

7. Умію оцінювати свої особистісні якості, дотримання норм професійної етики, культурні інтереси.

Маю сформовану життєву позицію, що не суперечить нормам професійної етики.

Маю зовнішній вигляд, стиль спілкування, що завжди відповідають моральним, етичним та естетичним вимогам.

Не допускаю випадків розбіжності між словом і ділом.

Прагну бути взірцем для своїх учнів, еталоном поведінки на роботі і в побуті.

Не залишаю поза увагою факти антигромадянських учинків інших людей.

Пропагую здоровий спосіб життя, прагну бути прикладом у цьому для учнів.

Маю розвинені культурно-естетичні інтереси до літератури, музики, кіно, театру.

8. Умію оцінити результативність своєї громадської роботи.

Виявляю активність у роботі громадських організацій.

Прагну ініціювати важливі й корисні справи в колективі.

9. Умію оцінити своє життя і роботу в колективі.

Прагну погоджувати свої дії з інтересами і діями колективу.

Ціную колективний досвід, підтримую прогресивні традиції й досягнення колективу.

Відчуваю особисту відповідальність за стан морального мікроклімату в колективі, не порушую норм спілкування і співпраці.

Прагну оберігати колег від впливу негативних явищ: безтактності, нетерпимості тощо.

10. Умію оцінити організацію своєї праці.

Виконую правила внутрішнього трудового розпорядку школи.

Дорожу своїм часом і часом учнів.

Оптимально, не заважаючи іншим, організую своє робоче місце і свою працю.

Дотримуюсь техніки безпеки під час занять, виконую санітарно-гігієнічні вимоги, персонально відповідаю за збереження життя й здоров'я дітей.

 
Каталог статей » статті та презентації » Районне методичне об'єднання » Атестація вчителів української мови та літератури.
Сторінка 1 з 11
Пошук:


Copyright MyCorp © 2016