Мета: показати майстерність О. Довженка у змалюванні описів вражень малого Сашка про довколишній світ, історію з левом, реальні та уявні ситуації; розвивати в учнів навички виразного читання прозового твору, творчу уяву; виховувати оптимізм, любов до батьків, рідної землі.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет О. П. Довженка, текст кіноповісті «Зачарована Десна».

Проблемне питання

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чого ж я мушу зневажати все минуле? (О. Довженко)

Хід уроку

Рольова гра

Учень у ролі О. Довженка (читає): «Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.

Нема уже тепер таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь. Нема ні бога, ані чорта, і жаль мене чомусь бере, що вже нема в річках русалок і водяних-мірошників нема».

Русалка. Ми — молоді вродливі дівчата, живемо на дні річок у чудових кришталевих палацах. Уночі, коли сходить місяць, виходимо на берег, розчісуємо своє довге зелене волосся й водимо хороводи. Чудовим співом заманюємо юнаків та дівчат, затягуємо у воду й залоскочуємо.

(Русалками ставали молоді дівчата, які втопилися, або померлі до хрещення маленькі діти.)

Ми боїмося хреста, полину й часнику. Мої посестри живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.

Водяник. Мене вважають різновидом нечистої сили. Я походжу від чорта. Українська легенда розповідає, що Бог скинув чорта і злих духів з неба, кожен летів до землі 40 діб. Коли ж Господь сказав «Амінь», то хто де був, там і залишився: я — у воді, болотяник — у болоті, лісовик — у лісі, польовик — у полі.

Я — старезний дід, покритий водоростями, з довгою бородою й хвостом. Люблю перевтілюватися в різних істот: дитину, козла, собаку, качура, рибу... Головую над русалками та опікуюся рибами. Живу у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, руйную греблі, млини, розливаю ріки, топлю людей.

О. Довженко (читає): «Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою. У ній тоді ще не купавсь ніхто, і на пісках її майже ніхто ще не валявся голий... Була тоді ще дівкою Десна, а я — здивованим маленьким хлопчиком із широко розкритими зеленими очима».

Учитель. Так уже на схилі літ згадував свій Берег Дитинства уславлений митець. Чому, на вашу думку, він згадує минуле?

(Учні впевнені, що дитинство — найкраща пора людського життя, тому кожен рано чи пізно повертається у спогадах до минулого).

Проблемне питання уроку. «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле?» (О. Довженко)

На це питання потрібно дати відповідь наприкінці уроку. А допоможуть нам у цьому сторінки кіноповісті «Зачарована Десна».

Оголошення теми і мети уроку.

Сьогодні на уроці ми будемо читати уривки з цього твору, аналізувати й робити висновки. А також торкнемося таких питань, як пам'ять родоводу, краса природи, реальне та уявне в житті. Цікава деталь: Олександр Петрович до кіноповісті дібрав другу назву — «Мій родовід».

Звучить пісня «Роде наш красний...»

Учитель. Чому здавна українська родина була дуже міцна?

Юний народознавець. Родина з давнього часу бу-ла в нас дуже міцною, бо її скріплював родинний культ. Культ домового божества надзвичайно старий. Домове вогнище, де горів невгасимий вогонь, здавна був голо-вною Святинею дому: він оберігав щастя оселі і всіх членів родини. Старший в родині, батько, виконував усі необхідні обряди, пов'язані з домовим вогнищем.

Вибіркове читання. Бесіда.

Прочитайте епізод, у якому Сашко передає свої враження від зустрічі з левом на березі Десни від слів: «Водилися леви, ну теж дуже рідко» до слів: «...ні висипу, ні лева: подався десь у лози».

Чому поява лева на березі Десни так здивувала хлопчика?

Лев виявився справжнім. Яка була реакція Сашка й батька на появу хижака?

Що таке гіпербола? Знайдіть цей художній засіб в історії з левом.

(Гіпербола — це поетичне перебільшення. «Лев тоді як стрибне та як рикне! Луна покотилася громом». Весь берег, кручі, ліс, — вся округа переповнилась трепетом «...гукає так, що листя в'яне й трави стеляться»)

Прочитайте від слів: «Де ж узявся лев на березі Десни?

Від слів: «На другий день казали вже, що ненадовго пощастило тому левові звільнитися з клітки» до слів: «...оточили з усіхбоків і вбили, бо то лев».)

Як Сашко пояснює цю жорстокість дорослих?

Чи це думки самого хлопчика, чи про «непотрібність» лева так говорили дорослі?

Прочитайте опис собаки Пірата.

«Проживав у нас довго собака Пірат. Це був великий на зріст, немолодий вже, поважний і серйозний пес з двома волохатими хвостами і з двома парами очей, з яких верхня пара, коли придивитися ближче, виявлялася парою рудих плям на темному лобі».)

Що сталося з собакою? Прочитайте епізод про повернення Пірата.

Чи пропадали у вас собака або кіт? Якщо так, чи поверталися вони додому, як висловлювали радість повернення?

Як повів себе батько, побачивши такий виявив почуттів собаки? Про яку рису характеру батька згадує Сашко?

За що родина Довженка любила Пірата?

Учитель. Отже, в кіноповісті «Зачарована Десна» переплелися ліризм і гумор, епічність і пісенність, казковість у змалюванні природи, домашніх тварин. За законами казкової поетики олюднив Довженко і собаку Пірата, і селянських коней. Одного разу Сашко підслухав розмову коней про їхню сумну долю. Один із них казав: «...він (батько) б'є недолю свою. Худі ми, коростяві, і сили в нас мало. А натура в нього старовинна, геройська, хіба йому таких треба, як ми? Учора, коли я загруз з возом у калюжі, і він трощив мене пужалном і носаками, і кричав... помітив я в його очах страждання, та таке палке, бездонно глибоченне, — куди там наше! І я подумав: і тобі болить, проклятий, бідний чоловіче».

Робота в мікрогрупах.

Об'єднавшись у мікрогрупи, ви придумаєте по одному запитанню до змісту кіноповісті, відповіді на які знайдете в тексті.

Учитель читає проблемне питання уроку. Учні висловлюють свої думки, а потім роблять висновок: ні в якому разі людина не має права зневажати минуле, бо в ньому обов'язково є щось дороге, небуденне, радісне, повчальне, а можливо, й святе.

«Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний» (О. Довженко).

Підсумок уроку.

Мотивація і виставлення оцінок.

Домашнє завдання: підготувати усне повідомлення «Епізод із «Зачарованої Десни», який мені найбільше запам'ятався».

Мета: поглибити знання учнів про творчий доробок Степана Руданського; розвивати читацькі навики школярів, уміння глибше розуміти засоби творення комічного, аналізувати, визначати ідейне спрямування, художні особливості співомовок; удосконалювати художнє читання; виховувати уміння бачити і чути кмітливе слово, користуватися ним у власному мовленні, розуміти жарт.

Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх творів.

Форма уроку: урок-конкурс.

Методи і прийоми: слово вчителя, бесіда на основі прочитаних творів, виразно-художнє читання, інсценізація співомовок, пошукова самостійна робота.

Обладнання: виставка творів і портрет Степана Руданського, тексти співомовок, ТЗН, аудіо запис мелодії, якою починатиметься і закінчуватиметься урок.

Епіграф.
Від малого до старого —
Всі ми любим щирий сміх.
Із веселого й дурного
Посміятися не гріх.
Добрий сміх не б є, не мучить,
Чим і бажаний для всіх
Шанувальників своїх.

П. Глазовий

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя

Звучить лірична мелодія.

В усі часи чи не найбільшим випробовуванням для українця було вміння залишатися самим собою. Свідчення цьому — багатовікова трагічна історія нашого народу й долі окремих його видатних представників.

Степан Васильович Руданський...

Увійшовши в літературу в середині п'ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський проклав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду. Про це вперше сказав Михайло Драгоманов: «Руданський був одним з вельми небагатьох поетів недавнього часу зі справжнім талантом та зі спробами торкнутися нових тем, а не тільки тих, які заїздили попередники й наслідувачі Шевченка». До такої оцінки творчості Руданського прийшов і Франко: «В Степані Руданському бачимо великий поетичний талант, обік Шевченка, найвизначніший в українськім письменстві XIX віку».

II. Актуалізація опорних знань

— Користуючись планом, стисло розкажіть про основні події з життя Степана Руданського.

1. Епоха, в яку жив письменник.

2. Сім'я, оточення, в якому він ріс.

3. Портрет письменника. Світогляд, риси характеру.

4. Де, коли й за яких обставин здобув освіту.

5. Роль книги в духовному становленні письменника.

6. Життєві віхи біографії (основні дати).

7. Люди, з якими спілкувався, дружив.

8. Естетичний ідеал письменника.

9. Головні твори (стилі, жанри).

10. Громадська діяльність письменника.

11. Значення життя і творчості письменника для його сучасників та для нашого часу.

— Що вас найбільше приваблює в Руданському як людині? (Відповіді учнів.)

III. Повідомлення теми і завдань уроку

— Сьогодні ми перегорнемо ще одну сторінку творчості Степана Руданського, сповнену народного жарту, гумору, дотепу, щирого сміху, прочитаємо «незрівняні в своїм роді співомовки» (І. Франко) та поділимося враженнями від прочитаного.

(Учні читають і пояснюють епіграф, записаний на класній дошці).

— Гостре слово Степана Руданського, як бачимо, щедро проросло у творчості наших сучасних сміхотворців: Павла Глазового, Степана Олійника, Олега Чорногуза та інших.

(Учні записують у зошити тему уроку, епіграф).

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Словникова робота .

Співомовка — це невеликий ліро-епічний вірш сатиричного або гумористичного змісту, в основі якого лежить народний анекдот, приказка.

Особливості співомовок:

а) побудова сюжету на основі народного анекдоту, гумористичного чи сатиричного усного оповідання, казки, приказки;

б) розповідь про якийсь один комічний випадок;

в) динамічність розвитку дії;

г) несподівана розв'язка;

ґ) основних дійових осіб одна-дві;

д) завершення твору гострим (часто афористичним) висловом;

є) малий обсяг; є) віршова форма.

(Учні записують визначення в зошити).

2. Виступ учня-«літературознавця».

— Іван Франко відзначав: «Найоригінальнішим і за разом найбільш народним явився Руданський у своїх співомовках, у тих коротких епічних анекдотах, котрих і сюжет звичайно взятий з уст народу і прибраний в легеньку, сказать би можна куцу коломийкову форму народної коломийки».

Подібні твори писали українські поети (Л. Боровиковський, Є. Гребінка) ще в першій половині XIX ст., але спеціальної назви їм тоді не давали. Остаточно визначився і утвердився цей жанр у творчості С. Руданського. Термін «співомовки» поет створив шляхом сполучення двох слів: співа (муза) та мовити. Таку назву мали три рукописні книжки, підготовлені ним, очевидно, для друку, «Співомовки козака Вінка Руданського», які не вийшли в світ чи то через цензурні заборони, чи то за браком коштів для їх видання. У цих книжках — ліричні вірші, балади (небилиці), казки, байки, переклади. Отже, сам Руданський терміну «співомовки» надавав значення літературного роду, розуміючи під ним лірику та ліро-епос у цілому. Іван Франко, який збирав розпорошені в рукописних списках твори поета і досліджував їх, застосовував назву «співомовки» тільки до одного жанру, за яким вона й закріпилася.

Співомовки Руданського мали значний вплив на сатирично-гумористичну творчість таких видатних майстрів художнього слова нової літератури, як І. Франко, Леся Українка, В. Самійленко та інші.

У 1880 році в Києві мати Лесі Українки Олена Пчілка видала «Співомовки» поета, які й сьогодні ваблять нас своєю дотепністю, гостротою. Вони стали окрасою української літератури.

3. Організація роботи.

а) Обирається журі у складі трьох учнів, які сідають поруч і готуються до роботи.

б) Учитель відкриває ту частину дошки, де написано вимоги до учасників конкурсу:

• бездоганне знання тексту співомовок;

• виразність та артистизм читання.

• Настанова учням перед початком конкурсу.

— На кожній парті лежать чисті аркуші паперу. Візьміть собі один. На ньому ви записуватимете назви прослуханих поезій та ідейне спрямування їх. Це треба зробити під час читання співомовок. Потім виступлять бажаючі — усно розкриють тему та ідею того чи того твору, художні прийоми, що створюють гумористичну ситуацію, висловлять свою думку про сучасність порушених автором проблем.

За кожну таку відповідь вручатиметься жетон з певним числом балів. Хто набере їх найбільше, тому буде присвоєно почесне звання найкращого літературного критика класу.

4. Конкурс на краще читання співомовок Степана Руданського та їх аналіз за опорним планом.

а) Виразне читання (інсценізація) співомовок.

«Добре торгувалось» «Почому дурні?» «Піп на пущі» «Баба в церкві» «Жалібний дяк» «Гусак» «Крива баба» «Вовки» «Лошак»

«Вареники-вареники!» «Спасибі» «Мазуру болоті» «Циганський наймит». «Не мої ноги» «По воді піду» «Понизив» та інші.

б) Учні — літературні критики — коротко аналізують співомовки за таким опорним планом:

1. Кого висміяв Руданський у творі?

2. Проти чого спрямована сатира автора?

3. Які гумористичні прийоми застосував письменник для розкриття ідеї?

4. Чим сучасний твір сьогодні?

5. Які вислови з нього ви вважаєте афористичними?

3). Ось фрагменти відповідей учнів.

— У співомовці «Лошак» висміюється наївність простого селянина, його надмірна довірливість до законів самодержавно-кріпосницького ладу. Виявивши украденого у нього лошака не деінде, як у «стані», він намагається забрати його звідти законним шляхом, доводячи, навіть при допомозі свідків, що це його власність. Але намагання виявились безрезультатними, панські посіпаки, познущавшись з селянина-кріпака, виганяють його. І тільки завдяки підказці більш досвідчених людей власник коняки починає розуміти, що вирвати своє добро з рук «асесорів» йому навряд чи вдасться, навіть коли б корову з дому довелось ізвести, тобто продати на хабарі. Своїм сміхом поет засуджує рабське схиляння людини перед законами несправедливого соціального ладу, протестує проти нього.

Цікавий твір ще й тим, що в ньому показана здатність пригніченого й приниженого селянина-трудівника до духовного прозріння, усвідомлення власної гідності й моральної вищості над гнобителями. Герой твору уже не тільки страждає й покоряється, а й сміється. Його дотепна насмішка сприймається як вияв морального здоров'я трудящої людини, її духовних сил.

— У співомовках «Почому дурні?», «Добре торгувалось», «Пан та Іван в дорозі» висміяно панів. Усякий раз котрийсь із них хоче поглумитись над мужиком, щоб показати свою зверхність. Та це їм не вдається, бо в народі багато розумних і дотепних людей. І вони так повертають справу, що в дурнях залишаються пани. Художні гумористичні прийоми завжди в Руданського несподівані. Так, герой твору «Почому дурні?» — селянин Іван — вирішив оцінювати дурнів залежно від їх соціального становища: за пана — дорожче, а за мужика — дешевше. Сама назва співомовки стала афоризмом: «Почому дурні..»

— Смішні ситуації створюються по-різному. Часто це показ незвичайного збігу обставин: персонаж потрапляє в скрутне становище і вдається до хитрощів, щоб вийти з нього, як-от солдат у співомовці «Гусак» чи господиня у творі «Вареники — вареники!». А коли слу-хаємо гуморески «Вовки», «Не мої ноги», то сміємося з вад у характері людей — з їх боягузтва, тупості, вайлуватості. Твори Руданського актуальні й нині. Всі висміяні поетом недоліки притаманні й нашим сучасникам.

— Багато співомовок Руданського спрямовано проти священиків, які часто повчали всіх, як треба праведно жити, а самі грішили. Така співомовка «Піп на пущі». Щоб позбутися гріхів, піп вирішив піти в пущу і харчуватися там корінцями рослин. Але його товстий живіт звик до ковбаси, «чарочки горілочки, до борщу та кашки...» Протримався піп у пущі аж ... дві доби. А хитрий ксьондз — це співомовка «Крива баба», — щоб одв'язатись од баби-каліки, радить їй говорити всілякі нісенітниці, замовляючи хвороби, і цим заробляти на життя. Та ось у нього самого в горлі вискочила ґуля. І прийшла баба, якій він колись давав пораду, як знахарювати. Ксьондз розреготався — і гуля прорвала. Мабуть, баба після цього стала ще відомішою «зцілителькою».

Щодо афористичних висловів. Коли хтось співає невміло, то хочеться сказати слова з «Жалібного дяка»:

Так колись моя коза

На льоду кричала,

Як там її звірина,

Як там її звірина,

Бідну, розривала.

Ідея кожної з цих співомовок стосується й сьогоднішнього життя...

— На мою думку, співомовки Руданського можна поділити натри групи: ті, в яких висміюються пани («Почому дурні?», «Добре торгувалось»); ті, що викривають служителів церкви — попів, ксьондзів, дяків («Піп на пущі», «Крива баба» та ін.); ті, у яких висміюються вади людей («Гусак», «Вовки» та ін.).

— У багатьох сатиричних співомовках Руданський висміяв усе, що найгірше в людині, — тупість, боягузтво, підлабузництво, жадібність. Чимало творів у гумориста про дотепність простих людей, які виявляються набагато розумнішими за своїх панів, ось як у гуморесках «Почому дурні?», «Пан та Іван у дорозі». Дотепними показані й бідові москалі, цигани. їм присвячені твори «Циганський наймит», «Гусак», «По воді піду»...

V. Підсумки

— Чи потрібна поезія Степана Руданського сьогоднішньому читачеві?

(Співомовки С Руданського, попри свою зовнішню простоту, веселість, дошкульно б'ють по вадах тогочасного суспільства, оздоровлюють народ, бо висміюють такі негативні риси, як жадібність, нечесність, тупість, неповороткість, що є і сьогодні у вдачі деяких людей, тому співомовки Руданського потрібні, вони завжди сучасні, особливо нині.)

Учитель підсумує сказане.

— У цих блискучих поетичних мініатюрах розкрито величезний морально-поетичний потенціал українців, народну мудрість, найголовніші ознаки українського менталітету. Сміх Руданського передовсім делікатний, хоч і ущипливий. Автор ніколи не дозволяє собі насміхатися з людини, принижувати її, виявляти зневагу чи зверхність до осіб неукраїнської національності. Це дуже важливо, адже в його гумористичних творах зустрічаємо й цигана, й шинкаря-єврея, і росіянина, і поляка, і турка...

Автор висміює моральні вади людей, негідні вчинки, а не національні ознаки. У сатиричному об'єктиві заздрість, корисливість, ненажерливість, скнарість, самовпевненість, хвалькуватість, хитрість, підступність, брехливість, хабарництво і т. ін. Українців поет не ідеалізує. Вони, як і інші, потрапляють у комічні ситуації, обдурюють і обдурюються, грішать. Ліричний герой Руданського у більшості випадків залишається гідною людиною, в генах якої живе історична пам'ять, скільки б її не вбивали.

Поет і сьогодні вчить українців бути українцями, ненавидіти будь-яке ярмо, прагнути волі і мати почуття національної гідності.

Члени журі підраховують бали, називають найкращого літературного критика класу. Переможцю вру-чається приз.

VI. Домашнє завдання

Написати невеликий твір, взявши за початок таке висловлювання: «Сміх не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує...»

Додаток до уроку

Гумор у народній творчості

1. У дім, де сміються, приходить щастя. (Японська приказка.)

2. Гумор — велика сила.

3. Веселий сміх — здоров'я.

4. Смішного боятися — правди не любити.

5. Сміятися не гріх над тим, що видається смішним.

6. Усміхатися — це завжди трішки показувати зуби.

7. Жарт місце має.

8. Та нехай люди сміються — аби не плакали.

9. Хочеш жити — умій сміятись.

10. Сміх — чудова штука — і мистецтво, і наука.

Вислови про сміх, гумор, смішне у творчості письменників

1. Якщо чуєш жарт, шукай у ньому приховану правду.

О. Довженко

2. Тільки сміхом можна беззлобно знищити зло.

О. Довженко

3. Від малого до старого —

Всі ми любим щирий сміх.

Із веселого й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б'є, не мучить,

Чим і бажаний для всіх

Шанувальників своїх.

П. Глазовий

4. Гумор можна вважати за синонім свободи — принаймні внутрішньої свободи людини.

Ю. Лавріненко, літературознавець

5.... Моя зброя — сміх! Я глузую, кепкую, а частенько просто собі усміхаюсь.

О. Вишня

6. Сміх — не безпредметний, не сміх для сміху, він і розважає, і користь приносить.

О. Вишня

7. Гумор — невідлучна прикмета кожного правдивого таланту.

І. Франко

8. Гумор — це сміх до сліз, а сатира — сміх крізь

сльози.

А. Гарматюк — гуморист Вінниччини

9. Засміятися щирим, світлим сміхом може тільки глибока, добра душа.

М. Гоголь

10. Гумор — це серйозність, яка ховається за жартом.

Д. Вейс

11. Гумор — велика сила. Ніщо так не зближує людей, як добрий сміх без образ. А в зближенні людей — головне завдання мистецтва.

Л. Толстой

Тип уроку: урок сприйняття і поглибленого аналізу художніх творів.

Форма уроку: урок-композиція (проводиться на двох спарених уроках).

Методи і прийоми: слово вчителя, виразне читання поезій І. Франка, бесіда на основі прочитаних творів, поетично-музична інсценізація «Тричі мені являлася любов», дослідницька робота учнів-критиків.

Міжпредметні зв'язки: музика. Аудіозаписи пісень «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» та «Червона калино, чого в лузі гнешся?»; запис вірша «Чого являєшся мені...»

Обладнання: виставка творів і портрет Івана Франка; ТЗН, таблички з іменами жінок поета; сценарій, музичне оформлення та декорації.

Епіграф уроку:

О розмотай шляхи мені, богине,

Світ за очі від тебе забіжу,

Рятуй мене, врятуй мене, бо згине

Моя душа, задивлєна в чужу.

Л. Костенко

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя. Мотивація навчальної діяльності

Звучить куплет і приспів пісні «На березі життя». Любов... Кохання... Такі хвилюючі слова. Скільки навіюють вони думок, переживань. І як би не змінювалося наше життя, а кохання завжди залишається коханням. Що ж означає кохати? У вас все попереду, і кожен знайде свою відповідь на це запитання у своєму серці. А ми сьогодні звернемось до поезій Франка:

... тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі;

Завмерлеє в серці кохання.

Ми звикли говорити про Франка як про поета-бор-ця, але ж він ще й тонкий лірик, людина з палким серцем, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого. Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення у творчості Франка — поезії, прозі, драматургії.

II. Повідомлення теми і завдань уроку

Сьогодні на уроці слова «туга», «сум», «нещасливе кохання» звучатимуть досить часто. Адже пошуки берега любові в складному, бурхливому житейському морі тривог не бувають без перешкод.

(Учні записують тему та епіграф уроку).

Кружляють у тихому сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу (чи від сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі. Спробуймо зрозуміти її поривання, болі, втіхи — і тоді відкриємо для себе Франка — «лірика високої проби». Звернемося до листів поета, збірки «Зів'яле листя», повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов». Щоб зрозуміти ці поезії (чудову збірку інтимних віршів), вам слід було прочитати рекомендовану повість-есе Р. Горака «Тричі...»

III. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда з учнями.

1. Ви зустрілися з новим терміном повість-есе. Як ви його розумієте ? (Повість-есе — це документальна повість на основі листів, фактичних даних).

2. Що ви можете сказати про композицію повісті? (Складається з чотирьох частин: частина І — «Одна несміла, як лілея, біла...»; частина II — «Явилась друга — гордая княгиня...»; частина III — «Явилась третя... — і очам приємно...»; частина IV —«Жінка, котра була поруч...» Кожна з них присвячена жінці).

3. Чому назви перших трьох частин звучать як поетичні рядки? (Бо вони є рядками з поезій І. Франка).

4. Чому повість Р. Горака має назву «Тричі мені являлася любов»? (Бо так І. Франко назвав поезію, де висловив свої глибокі почуття до трьох жінок, які зустрілися йому на життєвому шляху).

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Розповідь учителя.

Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?

Отже, про жінок у долі Франка піде мова на першому уроці.

Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. «Хвилини, в котрих я любив... були, може, найкращі в моїм житті — жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».

— Кому присвячена перша частина повісті? (Ользі Рошкевич).

А в листі до А. Кримського від 26 серпня 1898 року І. Франко писав: «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878—1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого... Се був для мене важкий удар, і сліди його знайдете в «На дні» і у віршах «Картка любові».

— Що ж з Горакової повісті нам відомо про Ольгу Рошкевич, першу Франкову любов?

Завдання. В ході уроку робити записи, занотувати те, що найбільше вразило.

Повідомлення учнів першої групи за І частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1854 року. У наступному році в родині Михайла Рошкевича з'явився на світ син Ярослав, а в 1859 році — дочка Михайлина. У с. Лолині звільнилося нове місце пароха, куди отця Рошкевича й призначили. До цієї посади додавалося 9 моргів одного поля, 22 морги сіножатей і конгресійна дотація 267 злотих.

Перший раз Франко побачить Ольгу в 1874 році, під час канікул у Лолині. Від цього часу він залишить там своє серце...

Одного разу в Лолин наїхала «єпископська візитація» перевіряти, як ідуть мирські та духовні справи в отця Рошкевича. Отець влаштував гостям пишний обід, на який запросив і Франка.

Шановні отці говорили про політику, погоду і про народ. Народ, на їх думку, зовсім зледащів, забув про Бога, про церкву, а лиш п'є горілку.. Франко не витримав, почав доводити своє... Назрівав скандал.

Отець Рошкевич зблід, не знав, що робити. Але побоювання були даремні. Один з гостей, вислухавши Франка, сказав : « Та то, прошу я вас, розум. Та пану Франку з таким розумом бути, щонайменше, університетським професором». Гості випили за пророкування і в один голос заявили: обов'язково підуть на першу лекцію професора. Заодно поздоровили й отця з гарною партією для доньки.

Та отець був проти цього шлюбу.

Учень 2. У червні 1877 року Франка було заарештовано.

Президія намісництва у Львові висилає лолинському старості розпорядження про необхідність з'ясувати характер зв'язків між о. Рошкевичем та Франком. Після цього розпорядження Рошкевича потягнули в Долину для протоколу. Коли слідчий запитав, з якою метою Іван Франко бував у них удома, священик сказав, що пан Франко був репетитором його сина Ярослава. Але слідчий продовжував збирати необхідну інформацію.

29 липня 1877 року долинський помічник старости писав: «Я встановив, що стосунки Франка з Рошкевичем мали більш сімейний характер, бо Франко хотів одружитися з його дочкою».

У Ольги був сильний характер, і вона слухати не хотіла, щоб розірвати відносини з Франком.

Вона виїжджає на зиму до Іванівки, а звідти до Франка. В їхніх листах ще повно надії на спільне життя і майбутнє. Для себе на весілля вони готували подарунок: збірку пісень, записаних у Лолині. Ці пісні збирала Ольга.

Вийшовши з тюрми, Франко таємно від усіх приїздить до Лолина, щоб побачитися з Ольгою.

Більше він у Лолині не був, бо дуже добре усвідомлював своє становище, розумів, що зв'язок із цією дівчиною не може продовжуватись.

Учень 3. Невдовзі після деяких вагань Ольга вийшла заміж за Володимира Озаркевича. Дізнавшись про це, Франко писав їй: «Не бійся, не стану дораджувати тобі, стративши тебе, стратив тим опору в житті».

Наприкінці 1879 року Ольга покидає назавжди Ло-лин і переїздить до чоловіка. Франко і Ольга поступово віддалялись одне від одного. Ольга стала сумніватися в любові Франка. Між ними почалися непорозуміння. Листи до Франка Ольга пише все рідше.

Учень 4. Недобре складається життя Володимира Озаркевича. З батьківського насидженого місця його переводять у с Скопівку. Там народжується син, якого назвали Іваном на честь Франка, а за ним і дочка Олена. З 1908 року Володимир Озаркевич працює в с. Берегів Нижній. Там він і помер у 1912 році на 57-му році життя.

Після смерті чоловіка Ольга деякий час живе у сестри Михайлини, а коли захворіла дружина чоловікового брата, переїздить до Львова.

Вона уникає зустрічі з Франком.

Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла попрощатися. Але вона відповіла відмовою і до кінця свого життя шкодувала, що не виконала останнього бажання людини, яку так пристрасно любила, яка принесла їй стільки радості і страждань.

Весною 1935 року Ольга злягла, а 30 травня її не стало. Перед смертю вона слізно просила Михайлину, аби та вволила її останню волю: листи від нього, перев'язані голубою стрічкою, нехай покладе у труну, під голову. Воля Ольги була виконана. Після смерті Ольги пішли з життя або виїхали на чужину ті, хто міг би про неї та її єдину любов щось оповісти. 25 грудня 1943 року в ту саму могилу, де спочивала Ольга, опустили домовину внучки Оксани. На початку 1946 року помирає дочка Ольги Олена, через кілька місяців — її чоловік, а ще через деякий час — внук Володимир. Євхимія Окружна, служниця Рошкевичів, побудувала пам'ятник на могилі Ольги. Незабаром померла і вона, а пам'ятник розсипався (пізніше пам'ятник було поновлено).

Дослідник епістолярія. Я хотів би дещо додати. Сьогодні я виступаю як дослідник Франкового епістолярія. Я знайшов кілька листів Франка до Ольги, коли вона ще була незаміжня (сьогодні вже вони цитувалися). Навіть після одруження Іван Франко листується з Ольгою, підтримує перші кроки молодої жінки в літературі. Ось один із таких листів.

«Кохана Олю! Не можу не писати Тобі хоч кілька слів. Не знаю, чи дійде до Тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з чиїхось рук їси і маєш власну волю в усьому. Єдина, не заказана і доступна для Тебе дорога — письменницька. Ти ще не знаєш, що можеш на цій дорозі зробити. Але я впевнений, що ти зробиш великий вплив на інших жінок. І моя рука, оскільки на початку це буде потрібно, ніколи не відмовиться допомогти тобі...

При щирій любові наше щастя повинно рости, не зменшуватись! Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхається нам, — жити хороше, любити хороше!

Прощай, моє серце! Цілую Тебе з щирою душею. Твій Іван.»

Я думаю, що кохання — це дар безцінний і до того ж довічний. Щаслива зустріч може мати трагічне завершення, кохану людину можна втратити, але назавжди залишається пам'ять почуття, котра іноді триваліша за саме кохання.

Учитель. Про цей період життя поета ми довідуємося також з роману «Терен на шляху» Петра Колесника, що вийшов у Львові 1960 року. (Учні інсценізують уривок з книги П. Колесника.)

— Здрастуй, Іванку...

— Здрастуй, Олю... Ніби ти і ніби не ти. Дуже змінилась. А в чому. Не можу сказати. Трохи поблідла.

— І ти поблід.

— А в очах ніби страх перед тим, кого ти назвала своїм мужем.

— Я назвала своїм мужем тебе. Вийшла заміж за іншого, а мріяла про зустріч з тобою, як в'язень мріє про волю.

— Мила моя! Не слід лукавити зо мною. Я нетямущий був, коли ми полюбились. Неначе правдою самою, мов золотом, очищеним в огні, я величавсь тобою, твоєю любов'ю. Я вірив, що любов дасть сили тобі звільнитися від пут і стати моєю дружиною, другом, товаришем. Я певен був, що ти не злякаєшся важкої путі, на яку я вступив раз назавжди. Але ти злякалась.

— Я не лукавила з тобою, Іванку мій! Я вірила в майбутнє, мною керувала щира любов до тебе. Ти думаєш, що я не мучилась, не плакала ночами, поки не зважилась вийти за другого? Не я лукавила з тобою. Все лукавство в жорстоких умовах нашого життя. Вони розлучили нас, через них ми пішли дорогами різними. Але любов, нашу любов — хто її може у нас відібрати? Хто?

Учень (від автора). Іван подумав: «Хто може відібрати? Ніхто. Вона сама згасла. Одружившись, Ольга піде битою дорогою, якою йшли тисячі жінок. Час все зруйнує. Обсядуть її діти, щоденні турботи, і гнила твань дрібниць покриє всі надії. Юна любов зів'яне, як вирвана з грядки квітка, і нагадуватиме про себе тільки у сні.»

Після одруження Ольги це була їхня перша зустріч і остання.

Учитель. Пам'ять першого кохання зостанеться з Франком на все життя, допоможе в нелегкій справі виховання власних почуттів. Ідеал не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають. Франко буде писати про жіночі образи в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги. Коли чуття брало гору над розумом, усі жінки ставали схожими на неї. Для нього вона буде Анною в «Украденому щасті».

— Хто та «гордая княгиня», якій присвячено другу частину повісті? (Юзефа Дзвонковська).

У листі Івана Франка до А.Кримського читаємо: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою — Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла, як народна вчителька...»

Про стосунки письменника з цією дівчиною йдеться в другій частині повісті-есе Р. Горака. Які стосунки єднали її і поета?

Повідомлення учнів другої групи за другою частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. У Нагуєвичах Франкові було дуже важко. Рідне село не дало йому захисту. Ольга Рошкевич втрачена назавжди. Немає ні матері, ні батька. Замінили їх мачуха і вітчим, який не раз радив Франкові взяти ціп і працювати, якщо той не може втриматися між панами.

Михайло Павлик наполягав на організації спільного господарства. Поїхавши у Дрогобич, Франко одержує паспорт. З паспортом він їде в Станіслав, щоб зібрати матеріал про еміграцію, гуртки, повстання.

Тут він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в яку закохані деякі гуртківці, але вона нікому не відповідає взаємністю. На Франка вона справила сильне враження. Він покохав її. Вони писали одне одному листи. Якось у листі Франко звернувся до її матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки Юзефи. З відповіді Франко зрозумів, що дівчина відмовила йому. В Юзефу також був закоханий Фелікс Даминський, який ревнував її до Франка. Фелікс писав листи Франкові, в яких говорилося про Дзвонковську.

Юзефа хворіла на туберкульоз і тому відмовляла всім, але знав про це лише Франко.

Учень 2. Франко все ще сподівався, що спільне господарство з Павликом вдасться налагодити. До спілки він хотів залучити і матір Юзефи. Спочатку Антоніна Дзвонковська не погоджувалася, але через деякий час несподівано пристає на цю пропозицію. Отримавши солідну позику, вона вирішила вкласти гроші в спілку. Франко не поспішав з приїздом. Антоніна Дзвонковська звертається до Фелікса, а той просить Франка приїхати до Станіслава. Іван повідомляє Павлика про наступний раунд переговорів відносно комуни, а той, у свою чергу, повідомляє Драгоманова. Драгоманов підтримав ідею і порадив їм обов'язково організувати спільне діло, щоб мати з чого жити, а відповідно, й стати на ноги. Але, відмовивши Франкові, Антоніна продає свій маєток, і на цьому історія з комуною закінчується.

Учень 3. Проте Франко не поривав стосунків з Юзефою. Він сказав, що допоможе їй спробувати сили в літературі, спочатку перекладачкою, а потім письменницею. Вона пообіцяла, що візьметься за роботу, але її зацікавили суспільні питання. Останні роки свого життя вона вирішила присвятити освіті. Стала народною вчителькою.

Після 1885 року сліди Юзефи загубилися. І лише недавно вдалося встановити, що вона вчителювала недалеко від Станіслава, у селі Княгиничах. У неї була надія, що чисте повітря допоможе побороти хворобу. Дівчина померла від паралічу, але Франко вважав, що від туберкульозу. її могилу віднайшли на кладовищі в Івано-Франківську, і з надмогильної плити ми знаємо дати народження і смерті: 1862—1892 pp. Вона прожила лише тридцять років.

Дослідник епістолярія. Ярослав Ярош у статті «Червоні маки у русому волоссі, або Друга Франкова зоря» наводить нам тексти двох листів Юзефи до Івана Франка.

В одному листі дівчина писала:

«Високоповсяжний пане Франко! Наскільки знаю Вас особисто із листів, я ціню шляхетний Ваш характер і маю щире співчуття до Вас. Я знаю, як багато Ви перестраждали поміж несприятливих обставин і відсутності громадського життя, відповідного Вашим прагненням. Але поза тим симпатії, які маю до Вас, не є такого характеру, щоб на них можна було уґрунтувати згаданий союз. По-моєму, щира і правдива дружба, оперта на спільність прагнень, — цього було б досить...»

Дослідник епістолярія. Він був обурений. Згодом вона пише: «Пане, прикре враження справив на мене Ваш лист. Думаю, якби Ви перечитали його зі спокоєм та уважністю, то не надіслали б. Знаючи, однак, причини, які змусили Вас написати його, гніватись не можу... Не знаю, на якій підставі обвинувачуєте мене в кастовості, якої і сліду нема в моїм поводженні... Знаю, що польської національності, але ж до українського народу, хоч його мало знаю, прив'язалася щиро... Великим для мене було б задоволенням, якби могла довідатись, на основі чого Ви зробили висновок про мою гордість і аристократичні капризи... На згадку ж про мою небезсторонність до успіхів у високих сферах мимоволі хочу сміятись. Людей, а особливо чесних, ціную більше ніж зірки, не тягнучись при тому до жодної з них...»

Учитель. Відійшла в минуле Ольга! Не прийняла його любові Юзефа, якої вже теж немає на світі. Лиш біль страшний, пекучий в серці там Все заповнив, усю мою істоту.

Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,

А сліз нема, ні крові, ані поту.

І меркне світ довкола, і я сам

Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

Ридать! кричать! — та горло біль запер.

Вона умерла! — Ні, се я умер!

Де ж порятунок? Франко так вірив, що любов врятує його від отих земних незгод. Отже, прощай Ольго, прощай, Юзефо...

— Хто та жінка, від якої «І очам приємно» для поета? (Целіна Журовська-Зигмунтовська).

Учитель. Звернемося знову до листа, написаного А. Кримському: «Фатальне для мене було те, що вже листуючись з моєю теперешньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене... її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів'яле листя», дві п'єски в «Ізмарагді...»

Роман Горак розповідає і про цю сторінку життя І. Франка. Як саме? Послухаємо третю групу.

Повідомлення учнів третьої групи за III частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. Франко зізнався, що через цю жінку з'явилося «Зів'яле листя». Широкому колу читачів про Целіну вперше оповів син Франка Тарас у книжці «Про батька». Після Целіни Зигмунтовської залишилося вісім листів до Франка та невеликий портретик.

У 1887 році редакція однієї з газет оголосила кон-курс на кращий прозовий твір. Франко подав повість «Лель і Полель». Прототипом образу Регіни була Целіна.

Зигмунтовська (у дівоцтві — Журовська) завжди твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він за нею. Вона зупиниться — і він зупиниться. Потім Франко зник.. Але одного дня він з'явився в супроводі якоїсь жінки. Вони стояли збоку і, поглядаючи на Целіну, щось говорили. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Франка. Панна Целя полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.

Учень 2. На початку 1890 року Целіна Журовська виїхала зі Львова. У квітні перемишльська газета повідомила про шлюб Яна Добржанського, магістратського секретаря, з панною Журовською. 1896 року Целіна знову з'явилася у Львові. Сама, без чоловіка. Лише тепер Франко довідався правду. Целіна не була тоді ще заміжня, то йшлося про якусь іншу Журовську. Збірка поезій «Зів'яле листя» вийшла 1896 року. Цього ж року Целіна взяла шлюб із Здіславом Зигмунтовським, який був значно старшим від неї. Через багато років, під час хвороби дружини Франка, Целіна сім місяців житиме в їхньому домі, доглядаючи за дітьми.

Якось на зборах у Львівському університеті Петро Франко, згадуючи про останні роки батька, сказав, що в залі є жінка, яка під час хвороби Ольги Федорівни замінила їм маму. Він говорив про неї дуже приязно.

Учитель. Послухаймо поезію «Моїй не моїй», яка присвячена Целіні Журовській (збірка «Мій Ізмарагд»).

Учениця.

Поклін тобі, моя зів'яла квітко,

Моя розкішна, невідступна мріє,

Останній сей поклін!

Хоч у житті стрічав тебе я рідко,

Та все ж мені той спогад серце гріє,

Хоч як болючий він.

Тим, що мене ти к собі не пустила,

В моїх грудях зглушила і вгасила

Любовний, дикий шал,

Тим ти в душі, сумній і одинокій,

Навік вписала ясний і високий

Жіночий ідеал.

І нині, хоч нас ділять доли й гори,

Коли на душу ляжуть злії змори,

Тебе шука душа

Ідо твоєї груді припадає,

У стін твоїх весь свій тягар скидає,

І голос твій весь плач її втиша.

А як коли у сні тебе побачу,

То, бачиться, всю злість і гіркість трачу

І викидаю, мов гадюк тих звій;

Весь день мов щось святе в душі лелію,

Хоч не любов, не віру, не надію,

А чистий, ясний образ твій.

Учитель. Раджу вам ще прочитати «Перехресні стежки» та «Лель і Полель». Прототипом героїнь повістей, кожну з яких Франко назвав Регіною, є також Целіна Журовська.

Мотив смутку від нерозділеного кохання, туги за втраченим назавжди, коли вже нічого чекати, вплітається у жмутки «Зів'ялого листя». Він не знав, як втішити цей біль. Його любов, що народилася колись давно в Лолині, промайнула холодною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її в цьому?

— А найкращим другом Франка була «жінка; котра була поруч». Хто це? Що нам відомо з повісті про неї та її життя поруч із чоловіком?

Повідомлення учнів четвертої групи за IV частиною повісті-есе Романа Горака

Учень 1. У березні 1885 року в Києві Франко знайомиться з Ольгою Хоружинською. Це була розвинена і освічена дівчина з демократичними поглядами, привітна і дотепна. Франко дивився на неї, як на жінку-друга, товариша та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі лист з проханням стати його дружиною. Із листування Ольги та Франка відомо, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич. Ольга це також знала, але вона любила його і тому погодилась. 16 травня 1886 року в Павлівській церкві відбувся шлюб І. Франка з О. Хоружинською. Нареченій було 22 роки, а Франкові 30.

Учень 2. Львів одруження Франка з «малороскою» зустрів неприязно. Молоді оселилися у « партеровій кам'яниці», де було дві кімнати і кухня.

1887 року у них народжується син Андрій, 1889 — Тарас, 1890 — Петро, 1892 — дочка Ганна. Сім'я жила дуже бідно. Ольга була вірною дружиною, багато до-помагала своєму чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе...

Франко починає писати дисертацію, Ольга з дітьми їде в Нагуєвичі. Діти хворіють, немає за що жи-ти, але вона справляється з усім.

У Франка з'являються перші ознаки хронічного поліартриту. Він збирається працювати у Львівському університеті, але дорога до університету йому назавжди закрита.

Учень 3. Для Ольги то був крах. їй було важко і фізично, і духовно, зникли всі надії на краще... Події цих років порушують її психіку.

У 1900 році їй виповнюється 36. її оперували, але невдало, почалися напади божевілля.

У 1903 році загострюється хвороба Франка — настає параліч рук.

У 1913 році помирає їхній старший син Андрій. Наприкінці наступного року Франко змушений віддати дружину до закладу божевільних, звідки вона виходить у 1918 році.

В останні роки життя зустрічалася з Ольгою Рошкевич, Целіною Зигмунтовською. Жінки згадували минуле і Івана Франка.

17 липня 1941 року її не стало. Похована вона на Личаківському кладовищі поряд із Франком.

Учитель. Кохання... Воно існує, мабуть, відтоді, як на землі з'явилася людина. Тема кохання — чистого, благородного почуття — вічна тема в літературі. Недарма в народі кажуть: «Світ постав з любові». Трагічна любов Франка завдала страждань його романтичній і вразливій душі, але й збагатила світову поезію шедеврами інтимної лірики, які знаходимо у збірці «Зів'яле листя».

Вічна загадка любові, життя люблячого серця, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поезії. Скільки чарівних віршів, що вражають щирістю почуттів і збагачують нашу душу, написано поетами різних часів і народів. Хто перелічить ті мистецькі шедеври, що створило людство, оспівуючи любов?

Повідомлення учнів п'ятої групи.

Учень 1. Першим в історії західноєвропейської літератури письменником, що вустами ліричного героя не лише розповів світові історію свого кохання, а й відкрив перед читачем найпотаємніше почуття, став Данте Алігієрі, автор славетної «Божественної комедії».

У І. Франка, дослідника й перекладача творів великого італійця, читаємо: «Маючи дев'ять літ, Данте побачив раз на вулиці дівчину, роком молодшу від нього, в суконці, червоній як кров. У тій хвилі дух життя, що пробуває в найтайнішій комірці серця, почав тремтіти так сильно, що в найтихіших пульсах видавався мені страшним». Потім він бачив її часто, аж одного разу, коли вже мав 18 літ, побачив її одягнену в пребілу сукню; вона обернула свої очі в його бік і поздоровила чемно з невимовною ласкавістю...»

Так почалася найвідоміша в світі історія кохання поета до жінки. Знову читаємо в І. Франка: «Хто була та пані, що першою своєю появою збудила в серці 9-літнього хлопця таку могутню пристрасть і зробилася провідною звіздою цілого його життя? ...Се була молода Беатріче, дочка якогось флорентійського патриція, що пізніше вийшла заміж і вмерла 1290 року, проживши 24 роки».

Після смерті Беатріче Данте пише автобіографічну повість «Нове життя». До неї включає ЗО поезій, що розповідають про його кохання, мрії, а також про страждання, пов'язані зі смертю Беатріче.

Так історія одного погляду та одного вітання перетворилася під пером майстра на прояв палкого почуття захоплення жінкою, на гімн духовній сутності людини.

Учень 2. Через півстоліття після знаменної події в житті Данте, 6 квітня 1327 року, інший великий італієць Франческо Петрарка зустрів в авіньйонській церкві Св. Клари чарівну молоду жінку, почуття до якої, оспіване пізніше в численних поезіях, стало сенсом його життя й принесло йому світову славу.

З творів Петрарки відомо, що Лаура не тільки не відповідала йому взаємністю, а вони навіть не були близько знайомі. Тому кохання поета до незнайомої заміжньої жінки безнадійне.

Лаура у 18-річному віці вийшла заміж за дворянина, стала матір'ю 11 дітей і померла під час епідемії чуми. Але її чарівний образ, поетично відтворений Петраркою, пережив століття.

Учень 3. Майже через два з половиною століття після появи «Книги пісень» Петрарки великий англієць Вільям Шекспір у знаменитому 130 сонеті змалював зовсім інший портрет коханої жінки. Правда, ім'я її точ-но невідоме. «Смаглявою леді» назвав її англійський драматург XX століття Б. Шоу. Не тільки земною кра-сою відрізняється вона від своїх «попередниць» — Беатріче та Лаури. І вчинки її далекі від янгольських :

Та не смагляве милої чоло,

А чорні вчинки — лиха джерело.

Ця жінка здатна зрадити, але ліричний герой вибачає всі гріхи своїй Смаглявій леді і продовжує її кохати.

Так свої сонети Шекспір перетворив на монолог ліричного героя про життя людського серця, яке любить і страждає.

Учитель. Наприкінці XIX століття власний варіант ліричної драми кохання представив світові і великий українець Іван Франко. «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові/співцеві кохання і настроїв», — писав М. Коцюбинський.

60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три цикли («жмутки») і дав збірці назву «Зів'яле листя», яка до сьогодні викликає дискусії серед франкознавців.

— Слово має літературний критик.

Учень — «літературний критик».

У 1896 році вийшла збірка поезій І. Франка, яка ще й до сьогодні викликає дискусії серед франкознавців. Причиною цих суперечок був сам автор, який до першого видання (1896р.) додав у вигляді передмови щоденник юнака, що пішов з життя через нерозділене кохання. А вже у другому виданні, яке побачило світ у 1911 році, сам Іван Якович говорить, що поезія його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною містифікацією.

І ось постало питання: чи існував цей щоденник насправді? Виявляється, що існував, і підтвердженням цьому є нарис Уляни Кравченко «Перший рік практики. Шкільний рік 1881/82» з циклу «Спогади вчительки», який друкував журнал «Дзвін». У мемуарах письменниці не лише змальовується життя молодої дівчини під час першої її практики на Львівщині, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних прихильників Юлії Шнайдер (справжнє ім'я та прізвище поетеси Уляни Кравченко) був і автор щоденника, що нас цікавить, — двадцятирічний учитель Супрун. Після відмови Уляни одружитися він надіслав їй любовного листа — щоденника, а сам зник з містечка. У зізнаннях усних і щоденникових юнак погрожував самогубством, але Уляна не знає ні про подальшу долю хлопця, ні про те, чи спробував він вкоротити собі віку. І ось цей щоденник потрапляє до рук І. Франка, де він власноручно робить помітку польською мовою, яка в перекладі звучить так:

Серце страсті

Рвуть на часті.

Хто позаздрить

Цій напасті?

Учитель. Франко висловив надію, що й сучасне покоління, можливо, знайде в цих віршах таке, що відгукнеться в душі зовсім не песимістичними тонами.

Сьогодні ми спробуємо знайти відповідь і на таке питання: чому збірку «Зів'яле листя» називають ліричною драмою? Сподіваюсь, що вам допоможе поетично-музична інсценізація «Тричі мені являлася любов», яку ви підготували.

ТРИЧІ МЕНІ ЯВЛЯЛАСЯ ЛЮБОВ

(поетично-музична інсценізація )

Дійові особи: Супрун, Франко, двоє ведучих, чотири музи, Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Ольга Хоружинська, Целіна Журовська, тітка Целіни.

Декорації.

У кутку стіл, накритий вишитою скатертиною, на ньому стоїть підсвічник. У глибині кімнати три стільці (за кількістю жінок).

На стільці сидить двадцятирічний учитель Супрун і пише щось у щоденнику, окремі речення коментуючи вголос. На обличчі печаль і страждання, в очах порожнеча.

«Те, що пишу, — то буде останній відблиск мого життя. Маючи непохитне рішення залишити цей нужденний світ, присвячую цих кілька слів моїй обожнюваній; там буде, щоправда, багато гіркоти й терпкості, однак на істоту, серце якої сковане кригою, мов панциром, це не повинно зробити ніякого враження...» (встає і починає ходити).

1 -й ведучий (читає під музику). Молодість, весна і кохання! Три спокуси людського життя — три принадні сестри, увінчані квітами, вінчають молоде чоло людини... Де тільки появляються вони разом, там відразу вже є четверта — поезія, і коли б ми три перші уявили собі в матеріальних постатях, поезія була б полум'яним духом Пігмаліона, котрий оживляє їх.

(Супрун читає вірша. Потім залишає свій щоденник на землі і потихеньку виходить.)

Більше тебе не побачу,

Мовчки піду самотою.

Тільки невтишена туга

Йде невідступно за мною.

(Звучить повільна мелодія. Входить Іван Франко, підбирає щоденник. Повільно його гортає. Запалюючи свічки, сідає за стіл читати.)

Ведуча. Сліди перечитання щоденника Супруна своєрідно позначилися на «Зів'ялому листі». Між щоденником самогубця і «Ліричною драмою» — Франковою збіркою — текстуальних збігів майже немає. Характерний відгомін «людського документа» відчувається в «Зів'ялому листі» на рівні концепцій книги (діалектика буття і смерті, їх взаємопереходи), на рівні жанрово-композиційної структури («Зів'яле листя» можна теж назвати лірико-трагічним щоденником).

Ведучий (починає читати після невеликої паузи).

Початок 1880 року був особливо важким для Франка. Він втратив назавжди Ольгу Рошкевич, ту єдину, без котрої не уявляв собі свого майбутнього.

Франко відчував себе спустошеним і неспроможним далі не тільки боротись, а й жити. Не міг забути Ольги, хоч розумів, що вийшла вона заміж лише для того, щоб бути вільною. Ольга була його мрією, а мрії завжди залишаються мріями... (Тиха музика).

(Франко сидить за столом і читає щойно написаного вірша, а в цей час виходить перша жінка і сідає на стілець.)

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на лице твоє,

Чогось мов щастя й волі серце прагне.

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів, — молода любов

З обійм виходить гробових, студених...

(Лунає повільна музика).

Ведуча. Друзі Франка постійно згадують одне й те ж ім'я — Юзефи Дзвонковської. їхні розмови свідчать про те, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки передовими й оригінальними поглядами.

На Франка шляхтянка справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум. Після Ольги Рошкевич Юзефа була саме тією жінкою, яка могла б йти поруч, тобто могла стати його дружиною.

На жаль, не вдалося знайти до цього часу ні одного листа, котрі писав Франко до неї. Про зміст цих листів можна лише здогадуватися з відповідей Франку...

Відмова Юзефи вразила його. Спочатку він думав, що аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним, тому звинувачує її в цьому...

Учень у ролі Франка читає вірш.

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись назовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

(У цей момент друга жінка сідає на стілець).

Ведучий. У травні 1886 року І.Франко вдруге приїхав до Києва, маючи намір одружитися з Ольгою Хоружинською. Він оселився у помешканні власника «Мінеральних вод», галицького емігранта Качали, використовуючи час не тільки на женихання, але й студіювання наукових матеріалів. Наприкінці травня відбулося вінчання.

Ведуча. Ольга Федорівна була доброю матір'ю, вірною дружиною, невтомною помічницею Івана Яковича. Допомагала йому в літературній праці, видавала заснований письменником журнал «Житє і слово». На свій кошт вона опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті.

Здавалося б, що саме їй і були адресовані любовні гімни... Але... (мелодія).

Учень — «Іван Франко» (сидячи за столом, читає з піднесенням).

Безмежнеє поле в сніжному завою,

Ох, дай мені обширу й волі! —

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

І в серці нестерпнії болі.

Неси ж мене, коню, по чистому полю,

Як вихор, що тутка гуляє,

А чень, утечу я від лютого болю,

Що серце моє розриває.

Ведучий. Це перша і далеко не остання поезія, яку Іван Франко присвятив Целіні Журовській (Зигмунтовській).

Звучить запис вірша «Чого являєшся мені...» Входить панянка в гарній сукні і похапцем відкриває конверт. Дістає звідти листа і з хвилюванням читає :

За що, красавице, я так тебе люблю,

Що серце треплеться в грудях несамовито,

Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Целіна повільно зминає листок, продовжує тримати його в руках. Сівши на стілець, вона відкидається назад і дивиться вдалечінь. До неї підходить тітка, яка намагається переконати племінницю у марності таких переживань.

Тітка Целіни. Целіно, віддай мені ці всі листки, вони тобі зовсім не потрібні. Невже ти не бачиш, що цей Франко тобі зовсім не пара. Ти повинна вийти заміж за чоловіка, який забезпечить тебе і твоїх дітей. Крім того, Целіно, ти на державній службі і маєш декрет, який при одруженні втратиш. Бо ж ти сама прекрасно знаєш, що закони Австрії не дозволяють заміжнім жінкам працювати на службі.

Учень — «Франко» (сидячи за столом, читає):

Так, ти одна моя правдивая любов,

Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;

Ти найтайніший порив той, що бурить кров,

Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться.

Встає із-за столу і підносить до свічки щойно прочитаного вірша, який горить на підносі (фоном є музика).

Друга, третя і четверта музи (стають позаду жінок і читають вірш «Тричі мені являлася любов»).

Ведуча. Під тягарем життєвих обставин сорокарічний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звірем», що «тікає у нетрі, щоб у своїй берлозі здихати».

Ведучий. Такий емоційний стан був обумовлений фактами і особистого, і громадського життя. Іван Франко пережив напад важкої недуги, що підточила його фізично, любовна ж драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою.

Ведуча. Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала», і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване: «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла» (звучить музика).

Узагальнююча бесіда.

— Чому збірку названо ліричною драмою ?

(Три «жмутки» — це три дії, зміст яких — життя і невдале кохання ліричного героя, конфлікт надзвийчайно напружений: адже тричі йому «являлася любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився у всьому, прокляв життя. І проклявши, покінчив життя самогубством. І формою вислову думки (монолог)»Зів'яле листя» теж нагадує драматичний твір. Драматизм цей близький до народної пісні).

— Кому адресовані згадані сьогодні вірші? Чи можна назвати «Зів'яле листя» автобіографічною збіркою?

(Автобіографічні мотиви посідають у збірці чільне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Отож не слід ототожнювати ліричного героя з автором, тому що митець має право на певні художні узагальнення, домисел. Хоч вірші Франка і мають своїх прототипів, але, як справедливо відзначають дослідники, поет створив у збірці узагальнений і досить абстрактний образ жінки. Одна «лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина»; друга — «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»; третя — «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну, така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї жіночої постаті, три грані одного крила. В одному образі, як в усмішці Джоконди, безліч відтінків гордості і гіркоти, непорочності і розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії).

— Чому у цій збірці немає віршів, присвячених дружині поета ?

— Назвіть основні мотиви збірки.

(Якщо в першому «жмутку» переважають життєстверджуючі мотиви, то в другому — вони слабнуть, а в третьому герой розуміє, що «стелиться...в безодню шлях». У цьому спалаху почуттів людина згоряє та загартовується, стає благороднішою її душа.

Провідна тема цих поезій — трагічні переживання поета, зумовлені тяжкими умовами життя та нерозділеним коханням. У відчаї ліричний герой вирішує піти з життя. Біль, жаль, туга, сум).

Учитель. Автор зі всією щирістю передав стан душі закоханої людини. Поет доводить, що кохання — найкращий скарб молодої душі, його не можна «розтратити марно, без тями». Освідчуючись у коханні, ліричний герой обіцяє:

Я понесу тебе в душі на дні,

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні...

Справді, інтимні вірші Франка «самі просяться в музику» (М. Коцюбинський). Мелодії до них створили М. Лисенко («Безмежнеє поле», «Я не кляв тебе, о зоре»), П. Майборода («Не минай з погордою»), Данькевич («Чого являєшся мені...»).

Звучать аудіозаписи пісень «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (Кос-Анатольський), «Червона калино, чого в лузі гнешся?»

Учитель. Чому, на вашу думку, ці твори стали популярними піснями і на крилах музики линуть до сердець людських?

(Очевидно, тому, що в них поет висловив найсокровенніші почуття і думи людини і зробив це високо-художньо, поетично. Ці твори — найніжніші порухи чутливої його душі, вони його «тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, завмерлеє в серці кохання». Ось що робить з людиною кохання. Воно дає їй натхнення, творчу наснагу, людина під впливом його всесильних чарів стає поетом. Так, так, кожний закоханий — поет, тільки не кожен може це передати віршами).

— Яке ваше ставлення до ліричного героя збірки?

V. Підсумки уроку

— Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із «Зів'ялого листя»: слабкої волі чи сили духу?

(Франко не побоявся видатися слабким — найбільші таємниці своєї душі довірив світові, нам з вами. Це — ознака не слабкості, в якій звинувачували поета окремі сучасники, а духовної сили. Бо знав митець: люди смертні, та вічним є кохання — і взаємне, щасливе, і нерозділене, стражденне. Тому й сьогодні, через багато літ з часу появи, хвилюють нас правдиві і щемні поетичні рядки «Зів'ялого листя»).

Учитель підсумовує сказане.

— Франко, як і його ліричний герой, теж кохав, теж страждав і зневірювався. Той біль треба було виповісти, висповідати душу — і поет не побоявся це зробити. Він жив, він мусив жити, бо таке палке серце не має права на душевну безнадію.

Спасибі поетові за те, що умів так кохати і мав талант донести до людей свої почуття, спасибі за те, що створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

Життя скороминуче, а кохання — вічне.

У своїй знаменитій книзі «Что движет солнце и светила» Євген Богат розповідає повчальну історію. В Канаді зграї птахів постійно розбивалися вночі об високу освітлену телебашту. Щоб запобігти загибелі птахів, вогні згасили. «Треба бути яскравими, але не треба, щоб об тебе розбивались... І зараз шукає Ізольду Тристан, і пам'ятає чудову миттєвість Пушкін. Інколи цей світ посилає нам послів, ми їх, на жаль, часто не впізнаємо. Це ті, хто нас любить. Це — люблячі нас. Не впізнаючи, ми нехтуємо і світом, який їх нам послав».

Будьмо ж уважними до людей, які нас оточують! А особливо до тих, хто нас любить. Поважаймо їхні почуття. Тільки так кожен із нас може розраховувати на те, що і його відкрите серце не буде скривджене й зневажене.

Зустрічаймось. Вітаймося словом.

Погляд — в погляд, і в руку — рука.

Ми приходимо в світ для любові.

Все, що інше, — неправда гірка.

Ганна Чубач

VI. Домашнє завдання

1. Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Зів'яле листя».

1. Написати невеликий твір на одну з тем: «Зів'яле листя у серці й пам'яті Івана Франка», «Мої роздуми над ліричною драмою Івана Франка».

Творча спадщина О. Стороженка знайшла відображення у дослідженнях С Єфремова, А. Шамрая, П. Хропка, А. Іщука. Однак доробок письменника залишається недостатньо методично розробленим, що і зумовило написання даної статті.

Пропоновані програмою кількість годин та обсяг матеріалу доцільно розподілити так:

на першому уроці дати короткі відомості про автора та його творчу спадщину; читання оповідання «Скарб», коментування його, визначення морально-етичних проблем, порушених автором. Домашнє завдання запропонувати таке: звернути увагу на зображення головного героя, поміркувати, що таке щастя, яка людина є щасливою;

на другому уроці зосередити роботу над розкриттям гумористичного, викривального зображення головного героя; дати характеристику скарбу як узагальненого образу щастя; наголосити на символічному, повчальному характері оповідання; спонукати учнів формувати власні міркування про сенс людського буття, щастя людини, її життєві цінності. Домашнє завдання: написати твір-мініатюру «Що таке щастя?», використовуючи образи оповідання «Скарб».

Наведемо цікаві біографічні відомості про письменника, якими може скористатися вчитель, готуючись до першого уроку.

Олекса Стороженко — «один із кращих малярів нашого минулого, один із щирих козацьких патріотів...» (Б.Лепкий). Нащадок давнього, відомого ще у XVII сторіччі, українського роду, Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 року у селі Лисогори Борзнянського повіту на Чернігівщині. Дитячі роки минули у селі Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. Із 1824 року, впродовж майже тридцяти років, перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера до поручика, а згодом і старшого офіцера. Довелося йому брати участь і у кількох воєнних кампаніях. У відставку вийшов у 1868 році у чині дійсного штатного радника і останні роки життя провів на хуторі поблизу міста Бреста, де був повітовим предводителем дворянства і головою з'їзду мирових суддів.

В один із жовтневих вечорів 1874 року Олекса Стороженко, повертаючись пізно додому, впав із кладки в холодну воду, пошкодив ногу, простудився і незабаром, 18 листопада, помер, не доживши шість днів до свого шістдесят восьмого дня народження.

Ці зовнішні біографічні прикмети цікаві як контраст до творчості письменника. Від України, від народу українського він був відірваний із ранньої юності. Та вже у двадцять років виявляв досить велику зацікавленість життям простого народу, його минулим, записував перекази, легенди, прислів'я і приказки, мав почуття національної гідності, уособленням якої для нього було козацтво. Він любив сильних людей, та й сам був сильним. Уже в поважному віці Стороженко писав у листі до видавця Василя Білого: «Если ещё и маюсь на свете, то силою, данною мне при рождении; не ток давно ещё я сгинал двугривенные, разгинал подковы и носил на гору 10 пудов» [4, 566].

Ім'я Олекси Стороженка з'явилося на літературному обрії у 1857 році: тоді було надруковано роман «Братья-близнецы» та «Рассказы из крестьянского быта малороссиян». Україномовні твори О. Стороженко друкував у журналі «Основа» (1861 — 1862), видавав деякі з них окремими «метеликами», а в 1863 році вийшла його двотомна збірка «Українські оповідання». Коло порушених проблем — побут і звичаї селянства, відгомін слави Запорозької Січі. Саме оповідання про козацтво найбільше виявляють творчу індивідуальність автора [2,102 ]. Вони позначені впливом фольклорно-міфологічної образності, наснажені романтичним пафосом.

Після подання біографічної довідки про письменника на першому уроці слід обов'язково прочитати оповідання О. Стороженка «Скарб» у класі. Для кращого розуміння учнями прочитаного текст доцільно поділити на чотири відносно завершені за змістом частини. Під час читання проводимо словникову роботу, користуючись посиланнями, примітками, коментарями чи словниками, до того ж пояснюємо як діалектні, так і застарілі слова. Під час читання кожної із частин можна проводити невеликі бесіди (два-три запитання) для уточнення, пояснення і розуміння змісту.

Першу частину виділяємо від початку до слів: «...а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою». У цьому уривку пояснення чи уточнення потребують такі слова, як похолок (підліток); левада (ділянка землі з сінокосом, городом, плодовими та іншими деревами); пуцьвірінок (тут: маленька дитина); лика драти (тяжко карати, бити); юродство (тут; безглуздий вчинок, неприродна поведінка); дяк (помічник священика під час богослужіння, псаломщик); опецькуватий (невисокий, але товстий, незграбний); одутлуватий, одутлий (із розпухлим, набряклим обличчям); салогуб (товстий губатий чоловік; зневажливо — про різника, торговця, міщанина); вечорниці ( весняні й осінні зібрання молоді, на яких у будні влаштовувалися розваги і виконувалася певна робота, а у свята — гуляння); небога (застаріле — бідолаха, сердега); свита (старовинний довгополий верхній одяг з домотканого грубого полотна).

Бесіду за змістом першої частини можна провести орієнтовно за такими питаннями:

1. Як жила родина?

2. Яким виріс Павлусь?

3. Що мати вважала щастям?

Другу частину виділяємо від слів: «Що з ним сталось?» до «Засміються парубки та й підуть від його».

Словникова робота:

Талан (доля, щастя); лавка (крамниця); ялова, (безплідна, яка не має приплоду); хура (віз); колодка (деревина з видовбаною серединою, вживана для різних господарських потреб — як човен, посуд для напування худоби, вулик тощо); неборак (бідолаха); царина (пасовище, вигін).

Орієнтовні питання для бесіди:

1. Як жив Павлусь без батьків?

2. Чи був він щасливим?

3. У чому виявлялося для нього щастя?

Третю частину слід виділити від слів: «Раз на зелені свята зібралося парубоцтво шукати скарба» до слів «Спав, спав, аж поки навіки не заснув».

Словникова робота:

Зелені свята (Трійця, клечальна неділя); заступ (залізна лопата для земляних робіт); шолудивий (облізлии, лисий, нікчемний, огидний); хорт (мисливська собака); поміст (поверхня з дощок, покладена на якусь основу, підлога); дукат (срібна або золота монета).

Орієнтовні питання для бесіди:

1. Навіщо парубки хотіли взяти з собою Павла?

2. Як пожартували хлопці з Павла Лежня?

3. Чи правий, на вашу думку, наймит у питанні розподілу скарбу?

Четверта частина — від слів: «Що таке на світі щастя...» до кінця оповідання — не потребує словникової роботи. Вона є найважливішою для обговорення на наступному уроці проблеми щастя.

Прочитавши оповідання «Скарб», учні зможуть визначити морально-етичні проблеми, порушені автором, і навести відповідні приклади, як-от:

— проблема лінощів (образ Павла);

— проблема працьовитості (образ наймита);

— проблема батьків і дітей ( образи матері, батька і Павла);

— проблема щастя (бачення щастя матір'ю, Пав-лом, парубками, символічний образ скарбу).

Обміркувавши вдома ці проблеми та образи, на другому уроці учні обговорять викривальне зображення головного героя.

Під час читання твору учні, безперечно, звернуть увагу на мову художнього твору, на специфічну лексику, дібрану автором для характеристики Павла. Доцільно дати завдання вдома знайти відповідні цитати. Наприклад: «Так його вигнало та розперло, та-кий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки» [3,34]; «... Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити» /3,36] та ін.

Учні мають звернути увагу, що письменник викриває вади головного героя, але його гумор не злісний, а доброзичливий. Зокрема, це виявляється у вживанні слів з пестливими суфіксами (маненька дитина, годовичок, Павлусь). Завдяки такому зображенню учні усвідомлюють головну ідею, висловлену автором: «Хвалить шинкар п'яницю, а дочки своєї за його не віддасть! Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем» [3,39].

Нагадаємо, гумор (за літературознавчим словни-ком-довідником Р. Гром'яка, Ю. Коваліва) — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об'єкта висміювання, а піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Схарактеризувавши образ головного героя, проводимо бесіду про щастя, приміром, за такими питаннями:

1. Що таке щастя?

2. Яка людина є щасливою, а яка нещасною?

3. Чи щасливий Павлусь?

4. Схарактеризуйте скарб як образ щастя.

5. Чи є людина сама творцем свого щастя?

Семикласники по-різному пояснюватимуть, що таке щастя, але всі думки можна звести до того, що щастя — це стан, почуття найвищого задоволення. Учні самостійно зможуть дійти висновку щодо щастя Павла: він щасливий по-своєму, але ніхто не захотів би бути на його місці. Щастя слід відчувати не тільки від задоволення власного «я», а від того, що ти зробив корисного для людей, яке твоє місце в житті. Так учні усвідомлюють повчальність оповідання «Скарб» 0. Стороженка.

Підсумовуючи урок, учитель наголошує, що О. Стороженко, художньо відтворюючи дійсність, зумів розкрити багатство українського слова, показати розмаїтість відтінків народного гумору, чари народної фантастики, що надало його творчості самобутнього індивідуального стилю. Хоча, за спостереженням С Єфремова, Стороженко був міцно пов'язаний із попередньою літературною традицією, все ж цей «неабиякий знавець народної мови, якою вмів орудувати по-мистецькому» [1, 402], сприяв розвитку українського письменства в нову історичну добу.

Уведення до шкільного курсу української літератури оповідання «Скарб» О. Стороженка є важливим насамперед з погляду морально-етичного, трудового виховання і духовного збагачення школярів.

Література

1. Ефремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.

2. Зінченко Н. Українська минувшина у творчості Олекси Стороженка // Рідний край. — 2004. — №2 (11).

3. Стороженко О. П. Закоханий чорт. Історико-фантастичні повісті та оповідання. — К., 2001.

2. Стороженко О. П. Марко Проклятий. Оповідання. — К., 1989.

Коли Григорові йшов 2-й рік (у 1933р.), їхня родина вся опухла з голоду; дід Василь по батьковій лінії помер, сам Григір перестав ходити, хоч уже вмів, розмовляти і сміятися. У спогадах Григора Тютюнника «Коріння» є епізод, що так вимовно говорить про той час і тютюнниківські — батька і синів — високі й щирі душі.

Григорові минав лише шостий рік, як його навіки розлучили з батьком — це було в 1937-му, коли стількох українців запроторювали до Сибіру; не дивно, що й шилівському селянинові Михайлові Тютюннику «знайшли» політичну справу, бо ж був грамотний і не любив неправду. Його ж малому синові довелося йти жити до дядька з тіткою (молода 24-літня мати вийшла заміж вдруге). Батьків молодший брат Филимон Васильович і його дружина Наталя Іванівна, що жили на Луганщині в с. Щотове, поблизу м. Антрацит, були людьми освіченими, працювали в школі і стали для Григора другими батьками. Тут він серйозно причастився до читання художньої літератури.

З початком війни дядько пішов на фронт, тітка з маленькою дочкою і Григорієм дуже бідували, а в 1942 р. переживали голод, і, за порадою добрих людей, хлопець вирішив дістатися в село до матері на Полтавщину.

...Коли Григір дістався свого села, їхню хату, на горе, «спалила бомба». Доводилося жити в людей, постійно міняти помешкання. По війні, в 1946 році, він пішов до Зіньківського ремісничого училища №7, одержував 700 грамів хліба і 20 грамів масла на день.

З атестатом слюсаря п'ятого розряду після ремісничого працює — ще підліток! — у Харкові на заводі ім. Малишева, живе в гуртожитку в кімнаті на 68 осіб, щодня біля верстата, дихає «іржавчаною пилюкою». Незабаром залишає все це і їде в село, працює в колгоспі...І по всьому потрапляє до ... колонії в Полтавській області, присудили йому 4 місяці за те, що не відпрацював належних трьох років по закінченні ремісничого училища.

Затим — знову колгосп і знову Донбас: завербувався на будівництво Миронгресу під Дебальцевим («слюсарував, їздив на машинах, майстрував...»). Знову живе в Щотовому в дядька Филимона і працює в гаражі при шахтобуді Краснолуцької транспортної контори.

З листопада 1951 року — чотири роки в армії, точніше — на флоті, служба у Владивостоці радистом, і увесь вільний час — самоосвіта. Тож після демобілізації легко вступає до 8-го і затим до 10-го класу вечірньої школи. Одночасно токарював у Щотовському вагонному депо («обточував колеса»).З 1957 року — Харківський університет, російське відділення. Студентські дискусії і вечори, гуртожиток, нові друзі, курсові й дипломні, читання художньої літератури, власні творчі проби...(«Щасливі п'ять років» — назве цей час Григір).

Писати почав російською мовою. Це очевидно, природно: перебування протягом 20 років у російськомовному середовищі, російське відділення філфаку Харківського університету, дипломна робота з психологічного аналізу Л. Толстого. «Ну що ж, як воно вже так склалося, пиши, — казав йому Григорій Михайлович. — Тільки знай, братику, мова — душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, сиріч душу? Ти обов'язково зайдеш у тупик і потупцюєш назад, шкодуючи, що змарнував стільки часу. Тоді згадаєш мене!..» Українською мовою почав писати після смерті брата. «Цей злам вам повинен бути зрозумілий...» — зазначив Гр. Тютюнник в «Автобіографії».

За своє коротке (якщо рахувати від першої публікації — менше 20 років) життя у літературі Гр. Тютюнник написав кількісно небагато: чотири десятки оповідань і новел, п'ять повістей, кілька нарисів, рецензій, есе, а також спогади про брата — Г.М.Тютюнника, кіносценарій.

І ось 1961 рік, травень, опубліковано в журналі «Крестьянка» першу новелу «В сумерках».

Цього ж року помирає у Львові брат Григорій, з яким вони постійно листувалися, який відіграв надзвичайну роль у творчому ставленні молодшого брата, вони підтримували один одного, обговорювали проблеми літератури, питання про мову, з якої народжується і виростає письменник.

З 1963 року розпочалося київське літературне життя Гр. Тютюнника. Він працює в «Літературній Україні», головний редактор якої Павло Загребельний давав тоді роботу й притулок у газеті молодим талантам. Після газети Григір — на київській кіностудії ім. О. Довженка, де написав сценарій за романом «Вир», у видавництвах «Молодь», «Веселка». Він був прекрасним, від Бога, редактором, його любили молоді й старші, літератори, видавничі працівники, журналісти.

З 1962р. українська періодика, зокрема «Літературна Україна», «Зміна» («Ранок»), «Дніпро», систематично друкує оповідання Гр. Тютюнника, жодне з яких не залишається не поміченим ні критикою, ні читачем; 1966р. вийшла його перша збірка «Зав'язь» (до неї увійшло 17 оповідань, написаних на той час, насправді їх було більше). Затим з'являються друком «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Край-небо» (1975), книжка вибраного «Коріння» (1978). Виходять твори письменника й іноземними мовами, зокрема широко перекладаються російською: збірки «Тысячелистник» (1972), Отчие пороги» (1975).

Після вдалої першої спроби в жанрі повісті («Облога», 1969) Гр. Тютюнник успішно працює у великій прозі: пише повісті «День мій суботній» (за життя не була надрукована), «Климко», «Вогник далеко в степу», «Житіє Артема Безвіконного» (закінчити не встиг).

Твори «Климко» й «Вогник далеко в степу» були сприйняті більш ніж прихильно чесною критикою й національно свідомим читачем. Вони були удостоєні 1980р. премії ім. Лесі Українки.

Гр. Тютюнник не тільки був одним із перших, не тільки вивів цілу галерею юних совісливців («Дивак», «Комета», «Сито, сито...», «Тайна вечеря», «Перед грозою», «Смерть кавалера» та інші; чи не найповнішим утіленням свого воєнно-повоєнного покоління стали герої повістей Харитон із «Облоги», Климко із однойменної повісті, Павло із «Вогника далеко в степу»). Вони багато в чому схожі, у них спільні біографічний корінь, ота вроджена моральність, недитяча мудрість досвіду, налаштованість на працю, труднощі, допомогу іншому, і все ж індивідуально вони відмінні, навіть «я — герой», кожен — маленька особистість, рано дозріла самодостатня часточка свого народу.

Гр. Тютюнник зумів піднести ці образи, цю тему на принципово нову художню висоту. Світ дитинства і світ дорослих постають у його творах не завжди в гармонії, вони нерідко прикро несумісні, а то й — протиставні — і водночас у цій прозовій «державі» їх тримають авторові любов і біль. Парадигма війна-дитина-дорослі осмислювалась Гр. Тютюнником масштабно й відповідально.

Проза Гр. Тютюнника багата гумористичними ресурсами, вона зіткана з іронічних, глузливих, хоч мало коли відсторонених, частіше співчутливих деталей, інтонацій, реплік, часто це колізії, про які в народі кажуть: «і сміх і гріх».

Художній світ Гр. Тютюнника — це і світ живого народного слова. І авторова літературна мова, і народнорозмовні монологи чи діалоги героїв не мають жодних ознак «літературності», вони напрочуд життєві.

Гр. Тютюнник, за всієї реалістичної достеменності його письма і мовної стихії зокрема, ніколи не зловживав суржиком, роль останнього завжди стилістично прицільна: «Дядько, намагаючись торгувати «вєжліво», перепитував: «Скоко?», «Іщо?», «Хватіть?».

Стиль Григора Тютюнника давно вже визначають як реалістично-психологічний, і це справді так, тільки сьогодні ми вже вирізняємо в ньому й посилений імпресіоністичний компонент, і безсумнівні екзистенціальні мотиви, й уникнення жорсткої детерміно-ваності в сюжетах і характерах, а подекуди і художницький інтерес до ірраціонального й непоясненого, химерного в людській природі до, на перший погляд, невмотивованих дій і почуттів тощо.

Гр. Тютюнник — проблемно-тематично, героями, мовою, «любов'ю й мукою» — повернутий до села і занурений у нього (хоч є в нього і зовсім «не сільські» твори: повість «День мій суботній», окремі оповідання), «село —- це передусім національна вітчизна письменника, яка постає всупереч космополітичному, зросійщеному місту». В Григоровому селі немає ознак міфологічності, ідеалізації, патріархальних аксесуарів, це не поетизований осередок збереження духовності, як один час було модно зображати село і трактувати його. Воно реальне, правдиве і відтак сучасне, а якщо й колишнє, повоєнне, то побачене сучасним поглядом письменника-реаліста. Немає в цій прозі і протиставлення, принаймні акцентованого, національного села — космополітичному місту. Григорові селяни, мешканці робітничих селищ і передмість, містяни; селяни, які прижилися і які не прижилися в місті, або ті, що не знайшли себе і в селі, — перебувають у тому самому життєвому потоці.

Надзвичайно доступна для сприйняття проза Григора Тютюнника. Основа художнього світу Гр. Тютюнника — нелегке життя в селі після війни. Життя малого хлопчика (оповідання «В сутінки»), в основі якого пам'ятне для оповідача надвечір'я воєнної пори — це спогад в обрамленні сучасних роздумів і переживань автора; закоханого юнака (оповідання «Зав'язь»): про любов, людське кохання в його найрізноманітніших проявах — світлих, гірких, драматичних, нещасливих; зображення першого, ще неясного, сором'язливого, чистого й наївного почуття — ще в його лише «зав'язі»; старенького дідуся (новела «Медаль»): жорстокий лик нависає над Даньком Глицею, коли його, пухлого від голоду, що ледве ходить, викликають до сільбуду, аби вручити як кращому тваринникові медаль «За трудову доблесть».

Л. Мороз зазначала: «Григір Тютюнник тонко відчував, передавав у прозових образах світ дитячої душі. Помітною особливістю багатьох творів Гр. Тютюнника є те, що в них діє наче один і той самий герой. Змінюючись з віком, він опиняється у найрізноманітніших обставинах, серед різних людей. Характер цього героя вимальовується поступово, формуючись у часі і просторі, у процесі взаємодії з оточенням. Так письменник дає читачеві об'ємне й одночасно динамічне уявлення про людей свого часу та обставини їхнього життя». 1

Григір Тютюнник мові своїх героїв не надає величезного значення. Мова проста, жива, сповнена діалектизмами, якою розмовляють на селі. У творах Гр. Тютюнника все здається таким простим, звичним, буденним, само собою зрозумілим. Це та майстерність, якої не видно.

У творах Григора Тютюнника все здається таким простим, звичайним, буденним, само собою зрозумілим. Уявіть собі прямовисну скелю, на якій нема за що зачепитися, а здійнятися на гору необхідно, щоб побачити світ, — для того доводиться вирубувати у ній уступи, забивати костилі, а граніт же не піддається... Отак важко врубатися критичним кайлом у Тютюнникову прозу. Якщо ж говорити про сам процес аналітичного розтинання її, вилучування окремих фрагментів чи постатей для розгляду, з цитуванням, — то все це видається й надто жорстоким чи, як мінімум, неприродним щодо цієї гармонійності й викінченості.

І все ж — доводиться. Адже інакше неможливо зрозуміти феномен Гр. Тютюнника, розгадати його загадку, — а вона існує всупереч його власним словам, уже багато разів цитованим: «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові».

Ось одна з перших таких загадок: відсутність періоду літературного учнівства. З перших публікацій Гр. Тютюнника усі побачили: у літературу прийшов зрілий, сформований письменник. І навіть у 1961р. прийняли його «за поважного письменника» — за його брата.

Твори Гр. Тютюнника належать до таких, які перечитуються багаторазово, їхня емоційна наповненість викликає відповідний спалах і в душі читача. А кожне нове перечитування відкриває новий, до того непомічений пласт у багатій, з не виміряними ще ніким підтекстовими глибинами, Тютюнниковій прозі.

Письменник мав особливий дар, що найповніше виявився в жанрі малої прози, — талант багато висло-вити, мало сказавши. Характерна риса його мови — надзвичайна художньо-смислова сконденсованість, ущільненість письма. Створення такого тексту вимагає від письменника титанічної праці над пошуком найточнішого слова, а під час творчого процесу — максимального напруження всіх сил, граматичної концентрації творчої енергії.

Григір Тютюнник писав тільки про те, що добре знав, що сам пережив, перестраждав. Загальновизнаний могутній ліризм його творів, тобто перепускання всіх почуттів героїв, кожної деталі через власне серце. У багатьох сюжетах, як-то мовиться, неозброєним оком видно цілі епізоди з життя автора.

Письменник зазирав так глибоко у душі своїм проникливим, безмежно добрим і людяним зором бачив так далеко, але нічого не програмував і не нав'язував своїх висновків, — залишав їх на розсуд читача, хоч і вміло підводив саме до них.

Із поетичним мистецтвом прозу Григора Тютюнника споріднює сильний ліричний струмінь, неперевершена майстерність у зображенні таких чуттєвих сфер, як мрія, спогад, настрій, заглибленість у ті складні, майже невловимі стани людської душі, володаркою яких є поезія і які так важко піддаються прозаїчному, психологічному аналізові.

Унікальний хист перелити в іншого за допомогою художнього слова свої враження від спілкування з природою, відтворити найточніші, майже невловимі стани вразливої людської душі повною мірою виявив у своїй творчості Григір Тютюнник завдяки великому талантові і вродженому чуттю слова, поєднаному з постійною працею.

Різноманітність характерів у творах Тютюнника просто вражає. Навіть коли береться один, досить чітко окреслений, тип, усе ж нюансування поведінки кожного конкретного персонажа настільки продумане, що про подібність між ними не може бути й мови. Це стосується і симпатичних авторові персонажів, і несимпатичних.

Естетично-смислову роль у мові Григора Тютюнника відіграє не тільки семантика слова, а і його звучання. Якщо композиційний ритм цієї прози створюють лейтмотивні словесно-образні повтори, то фразовий ритм виникає завдяки словесному інструментуванню: «Скрегоче ключ у замку, як ото вітер уночі ворота відчиняє», «Вода блищить, мов мед у щільниках».

Метафора не обійшла стороною творчість Григора Михайловича Тютюнника, яку майстер слова створив надзвичайно мелодійною. Словесне відтворення станів природи за допомогою метафоричних процесів досягає такої естетичної довершеності, що саме його слово сприймається як тотожне відтвореному образові.

Гр. Тютюнник — чудовий майстер слова, який вдуже цікаво вживає метафору, влучно. В його творчості можна виділити такі метафоричні переноси: «Рослина — людина», «Нежива природа — людина».

Митець для передачі внутрішнього світу героя, його емоційного стану використовує метафору типу «Рослина — людина».

Метафора «садок одцвівся» спершу видається традиційною, часто вживаною. Проте, розглянувши вислів ..Садок уже одивівся і густо ВКРИВ землю білими пелюстками. «[27], можна побачити, що метафорою «садок одцвівся і густо вкрив» створюється оксиморонний образ прожитого життя.

Таким чином, перенесення «Рослина — людина» є продуктивним типом метафоричного перенесення для творчості Гр. Тютюнника. Різні реалії рослинного світу переносяться на людину з метою змалювання її внутрішнього психічного стану.

Для передачі різних внутрішніх станів людини, її настроїв, думок найчастіше в прозі Гр. Тютюнника використовуються метафори типу «Нежива природа — людина». Серед цієї групи можна виділити такі підгрупи:

а) пора року, частина дня;

б) атмосферні явища природи — людина.

У прозі Гр. Тютюнника власне авторські метафори не дуже поширені, проте вони своєрідні та яскраві, вводять у світ творчої уяви автора, що дає змогу побачити зовнішній та внутрішній світ його очима. Традиційні метафори поширені у прозаїка.

Часто використовує лексему «сонце» Гр. Тютюнник, створюючи метафори за традиційною схемою або власне авторські метафори. Метафоричний вираз «Влітку з-за кучугур сходило веселе сонце і світило у вікна їхньої кімнати»[279]. Митець слова надає неживій природі функцій живої природи.

Гр. Тютюнник у підгрупі «Пора року, частина дня» не порівнює з людиною явища природи.

Іншим засобом передачі стану людської душі є використання різних атмосферних природних явищ на позначення внутрішнього світу людини. Гр. Тютюнник порівнює вітер з малою дитиною, послуговується словосполученнями з метафоричним змістом «Вітер грався стрічками безкозирки і лоскотав ними тоненьку Климкову шию»[423]. Метафоричним виразом «Вітер спав і спав на своїй круглій сіті павук»[567] письменник змальовує спокій душі, почуттів людини.

Значну частину словника метафор Гр. Тютюнника складають антропоморфні метафори.

Важливим джерелом метафоричних сполучень у прозаїка є перенесення частин тіла живого організму на рослину, предмет, явище природи. Серед метафоричного переносу «Частина тіла живого організму — рослина, явище природи, предмет» можна виділити такі моделі:

а) «Частина тіла живої істоти — рослина»;

б) «Частина тіла живої істоти — предмет»;

в) «Частина тіла живої істоти — явище природи».

Надання рослинам властивостей людського організму у Гр. Тютюнника також простежується. Наприклад, «Солома їжиться від паморозі і аж рипить «[291, «Знайшов усохлу грушу, постукав її обушком — попід прикорнем — глухо гуде, тут зникло всередині, стукнув вище — нічого, дзвенить, значить, серцевина жива «Г3741.

Ще однією моделлю метафоричного переносу «Живі істоти — нежива природа, рослина» є така, коли частинами тіла живої істоти наділяються конкретні предмети (речі). Можна навести такі приклади цієї моделі. ..Човен лежав на березі, присмоктаний мулом»[64], «Віконце низько: одне те, що хата сіла, а то ще й снігу понамітало аж під стріху»[80]

Метафора «хата сіла» є загальномовною. Ключовим метафоричним словом виступає слово «хата» і його ознака як основного місця проживання людини.

Тип переносу «Частина тіла живої істоти — явище природи» є найбільш представленим у прозовій палітрі Гр. Тютюнника. І це не дивно, бо однією з основних рис прозового світовідчуття є одухотворення довкілля. Наприклад, ..Сонце пробило у хмарах над байраком вузеньку ополонку, яскравим променем стрельнуло на левади»[47], «На призьбі грається сонце, лащиться до діда тремтливими тінями од гілля»[78], «Шпаркий вітер затикає мого рота холодним чопом, а сніг миготить і підморгує: не бійся, мовляв, тікай»[33].

Гр. Тютюнник не добирає спеціально метафор, він просто мислить художніми образами. В основі кожної метафори письменника — прості слова, відомі всім з дитинства. Наприклад, часто в його творах зустрічаються такі побутові метафори: вітер хапає слова, вітер спав, сонце сідало, сходило сонце та інші.

Отже, письменник не замислюється над прикрашенням мови художніми образами, він просто пише про те, що бачить, пропускаючи слова не крізь призму розуму, а крізь серце. І ці звичайні слова у творах Гр. Тютюнника стають незвичайними, сповнюючись любові й теплоти, що ними кипить серце великого майстра слова.

Помер Григорій Михайлович Тютюнник 7 березня 1980 року в місті Києві.

Література

1. Вступ до літературознавства: Хрестоматія.—К., 1995. — 375 с.

2. Літературознавчий словник-довідник/ P. T. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: Академія, 1997. — 502с.
3. Мороз Л. 3. Григір Тютюнник. Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1991. —207 с.
4. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. — К.:Либідь, 1993.— 248 с.
5. Ткаченко А. Мистецтво слова (вступ до літературознавства): Підручникдля гуманітаріїв. — К.: Правда Ярославичів, 1998. — 448 с

Мета уроку: розкрити сюжетно-композиційні та жанрові особливості твору, навчити мотивувати вчинки героїв. Закріпити вивчене про сюжетні лінії.

На матеріалі роману виховувати бути вольовими людьми, яскравими особистостями.

Обладнання уроку: проект письменника, магнітофонний запис пісні "На Україну повернусь", тексти роману "Тигролови".

Епіграф: Людина – найвеличніша з усіх істот.
Людина – найнещасніша з усіх істот.

Людина – найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих рубрик трьох вибрати першу для доведення прикладом.
І. Багряний
Хід уроку

І.Вступне слово вчителя.

"Нашого цвіту по всьому світу". Ці слова вже стали крилатими. Бо нема, мабуть, на земній кулі країни де б не жили українці. Як не було й немає такої країни, в якій б за те, що людина любить свою землю, її людей, береже традиції своїх батьків, шанує материнську мову, прагне бути вільною, знищували.

Страшні, трагічні роки сталінського геноциду. Скільки було страчено талановитих людей, цвіту української нації. Скільком довелося покинути Батьківщину, податися на чужину, щоб не зрадити себе, не зректися свої любові, залишитися українцем не на Україні. Всі вони мріяли повернутися на землю своїх батьків.

Але тільки сьогодні повертаються імена вчених, художників, письменників, імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Повертаються своїми творами знаними у світі, але, на жаль, не в Україні. Серед них І. Багряний – письменник, публіцист, людина, для якої найбільшим щастям було повернутися на Україну і побачити її вільною й незалежною. Повертається своїми прекрасними творами, провідною ідеєю яких є віра в те, що потворна радянська дійсність не знищила й не знівечила людського й національного духу української людини. Серед них роман "Тигролови", сторінки якого перегорнемо сьогодні, а допоможуть нам юні істоти та персонажі твору, які присутні на уроці.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку (учні записують тему уроку).

ІІІ. Розповідь про історію написання твору.

І. Багряний належить до тих майстрів слова, які послідовно і протягом усього життя прагнули нести правду про суть сталінського режиму. Вся його творча біографія – це постійна сутичка з тоталітарною системою, яку він таврував за позбавлення людини людської гідності. Цьому підтвердженням є роман "Тигролови", який був написаний у 1944р. в Моршині впродовж 14 днів і в цьому ж році здобув першу премію на літературному конкурі у Львові. Твір перекладали англійською, голландською, німецькою мовами. У Німеччині ця книга з ілюстраціями виходила тричі. Німці читали з великим захопленням, купували для молодого дня народження, або для першого причастя. В Україні твір вийшов окремою книгою тільки у 1991р.

В основі пригодницько-екзотичного, за визначенням самого автора, роману – безпосередні враження і переживання під час втечі з далекосхідного концтабору.

Мені не треба нічого вигадувати. Життя товпилося в моїй душі і виривалися, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину, хоч потрапив до неї невільником.... Всі ці люди були тими, з ким я міг переживати втіху розмов на материній мові в далекій чужині та ще й невільником. "Ті люди ніколи не випадуть з моєї пам'яті...".

ІV. Бесіда за змістом твору.

Учитель. Чому роман став настільною книгою німецької молоді?

Учень. Бо твір вчить підніматися над муками, жити в будь-яких умовах, виживати в екстремальних ситуаціях.

Учитель. Про який час йдеться у романі?

Учень – історик розповідає про болючу сторінку історії України, її народу 30-х років.

Учитель. У період масованих репресій досить було одного необережного слова чи вчинку, щоб бути знищеним. Але були ті, що ставали у двобій з долею і вигравали поєдинок:

- Жить!

- Відплатить!

- Або вмерти!

Учитель. Кому належать ці слова?

Учні. Григорію Многогрішному.

Учитель. Як ви вважаєте чи випадково автор дає своєму героєві прізвище Многогрішний? Чи це Закономірно?

Учень-історик надає історичну довідку про гетьмана Многогрішного.

Многогрішний Дем'ян Гнатович – гетьман Лівобережної України (1668-1672рр.), ставши спільником Дорошенка, почав неприязні дії проти Москви. Сам висловив великоруському гінцю Танєєву намір нізащо не віддавати Києва полякам і разом з Дорошенком воювати з Польщею. Перш ніж московський уряд вирішив, як вчинити з доносами на Многогрішного, проти останнього було організовано змову... 13 березня, вночі, змовники схопили Многогрішного і відправили до Москви, де гетьмана було катовано. Дем'ян відкидав звинувачення у зраді, але зізнався, що п'яному стані говорив "несамовиті промови". Старшини від імені всього малоросійського народу просили стратити колишнього гетьмана і його брата. Засуджених вивели на страту у Москві однак цар вислав гінця з повідомленням, що він змінює смертну кару засланням у Сибір. Н. Григорій Многогрішний – українець, його рід має славні традиції в особі першого каторжника Сибіру гетьмана Дем'яна Многогрішного.

Учитель. Хоча пройшли роки від часу заслання гетьмана до Сибіру. Його нащадки знову і знову стають вигнанцями з рідного краю.

Ця історія повторюється з Григорієм Многогрішним.

У творі дві сюжетні лінії. Перша пригодницька – це лінія перебування Многогрішного в тайзі.

Саме з цієї лінії починається твір.

Вчитель. Які образи – символи створені у романі?

Учень. Перший розділ свого роману І. Багряний називає "Дракон". "Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетрі, вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон. Не з китайських казок і не з пагод Тибету – він знявся десь з громохкого центру країни "чудес", вилетів з чорного пекла землі людоловів і гнав над просторами..." це символічна картина паралельного майже незалежного існування в одній державі двох світів – світу пітьми, пекла і світу ілюзорного раю, ілюзорного вільного життя. І ці два світи уособлені в символічних образах двох експресів, котрі мислено летять у невідоме, у чорну сибірську ніч, на край світу.

Вчитель. І от Григорій виривається з експресу смерті. Що зробило Г. Многогрішного символом? Символом чого?

Учень. З волі автора Г. Многогрішний здійснює неможливе – вистрибує майже у смерті із черева скаженого дракона і цим божевільним протестом підживлює в тисячах знеособлених в'язнів почуття людської гідності, надії, переконання, що серед них, приречених, є такі, що не здаються, воліють "ліпше вмерти біжучі, ніж жити гниючи!". Для побратимів по нещастю Григорій стає "символом непокірної і гордої молодості, символом тієї волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".

Вчитель Хто ще їде цим же експресом?

Учень. Цим же експресом – тільки на інше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин "Його не зворушують ніякі екзотики, ніякі най ексцентричніші історії, ба навіть тигри. Він не те бачив. Не те знає. І не те може. Такого полювання, якого він сам є і був майстром, не зрівняти ні з яким іншим..."

Піднімається учень, одягнений у форму майора НКВС:

- Впізнаєте мене? Так, я начальник етапу Медвин. Мене вчили пильнувати, полювати на людей, залякувати, катувати й принижувати непокірних. У моїй практиці зустрічалося небагато сміливців, але був один, який примусив мене задуматися, що знищити всіх неможливо. Він втік з ешелону, випав у безвість. Я назвав його подумки молодим тигром з України і вперше відчув страх.

Минуло два роки. Я отримав нове призначення і високу посаду. Ніколи не думав, що доля мене зведе з ним ще раз. Я вважав його мертвим.

Що я з ним не робив! Мені уже не зізнання його потрібні були, я добивався, щоб він заскавчав і почав благати мене, як то роблять всі. Дивиться виряченими очима – і тільки. Як каменюка. Це в моєму житті виняткове слідство над цим зоологічним націоналістом, над тим дияволом в образі людини.

Брр... Ті очі з кривавими росинками на віях, вони стоятимуть переді мною вічно... після зустрічі з ним у мене відбувся психічний струс.

Диявол, диявол. Я його знайду (б'є кулаком по столу) і знищу, ще нікому не вдавалося втекти від майора Медвина.

Многогрішний (Учень говорить із протилежного кінця класу).

Ти ніколи мене не знищиш, Медвин, бо я дух, який живе в кожній вільній людині. Бо я – народ, якого чим нижче гнеш, тим у ньому більше спротиву.

Ти думав, відбиваючи мені печінки, ламаючи кості, розчавлюючи мою молодість у катівнях два роки, що видряпаєш із грудей серце? Мріяв у божевільні упокорити мене, примусити забути хто я, вирвати з розумом любов до батьківщини?

Але я втік з божевільні. І тоді, Медвин, я поклявся іменем матері моєї відірвати тобі голову. Ти думав, що присудивши мені 25 років каторги за те, що я любив свій нещасливий край, ти похоронив мене? Ти був переконаний, що стрибок з ешелону – смерть, але помилився.

Я знайшов у тайзі земляків, друзів і навіть кохання. Згодься, Медвин, що я переміг, не визнавши себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, як ти, а зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і вірити, що людина може і повинна кинути виклик цілій системі, яку ти представляєш, і вистояти. І запам'ятай, ми неминуче зустрінемося з тобою в тайзі і я вб'ю тебе, як зло, яке ти породжуєш. Я присуд виконаю сам і розпишуся на снігу в цьому. А за що я тебе судитиму, ти, пес, знаєш сам.

Вчитель. Так письменник розширює змістове навантаження назви твору підтекстом: в умовах тоталітарного режиму людина полює на людину.

Коли людина переслідує іншу людину за любов до отчого краю, то це вже є свідченням патологічних процесів у суспільстві.

Тепер Григорій поряд із основною проблемою свого життя – не залишитись нулем в історії, ставить ще одну – знищити Медвина як зло.

- Як вирішує Григорій цю проблему?

(учні розповідають, як вирішує Григорій цю проблему)

Вчитель. Чи можемо розцінювати перемогу Многогрішного як помсту?

Учень. Ні, бо виконання обов'язку, яким керується у своєму житті герой роману. Він своїм вчинком підтверджує, що рано чи пізно всяке зло має бути покараним.

Вчитель. Другу сторінку трагічної долі українців (а це є другою сюжетною лінією) відкриває рід Сірків, до яких після втечі потрапляє Г. Многогрішний.

(З розповіді Сірків стає відомо, що вони приїхали у 1889 році з Полтавщини. Тут вони знайшли другу Україну, та сум за рідним краєм ніколи не покидав їх.) Але про це краще розповість нам сама Сірчиха.

Розповідає учениця, одягнена в український національний одяг.

Сірчиха. У сміливих щастя завжди є! От хоч би ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо і злидні, і смерть. Чужа чужина... А бач, оббулися! І дивись – зажили ж як потім! І пущі здолали, і край скорили. І звикли, полюбили.

Спочатку ми поселилися в селі, тепер це містечко Києвом зветься. Хати білили, як на Україні. З нас тут за це сміялися, що от, мовляв, скільки лісу, а "хохли" хали з глини ліплять та білять.

Колись до революції здорово жили тут наші люди.

Тут край працю любить та й винагороджує її щедро. А народ наш робочий. То й ми жили колись.

А сім'я у нашого діда була велика. Понад 50 чоловік.

Синів сім мав, женив, не відділяв. Дочок заміж віддавав – на сторону не відпускав, зятів у прийми брав. Сірків куток – то ціле село. Весело жилося. Трудилися щиро, то й мали. Це була наша друга Україна, але щасливіша. І назви тут люди подавали свої, сумуючи за рідним краєм.

Ну, а потім пішло все шкереберть. Нові часи, нові порядки. Вже немає Сіркові держави.

Вчитель. А хто ж цей легендарний Сірко, якого знали майже всі в окрузі?

Сірко. Походжу я зі старого козацького роду

Жили мої батьки на Полтавщині коло Переяслова. А діди – прадіди в Запорожжі козакували...

Та віри в щастя своє щербате і в силу свою двожильну не теряли. Так на цю дяку землю і потрапили. Багато люду тут померло, аж поки не позвикали. Маю сина і дочку, вчу їх однаково суворо. Бо за українським звичаєм жінка поряд чоловіка і господарювала. І вправно володіла зброєю. Моя хата завжди відкрита, як колись козацькі буруючи, для гарної людини. Коли напівживого Григорія принесли ми додому, моя хата стала хатою його.

Життя навчило мене бути мудрим і щиросердним. Втративши старшого сина, я безмежно зрадів Григорієві, назвав його сином, подарував коня, гвинтівку. Бо хто, як не батько, навчить сина виживати в будь-яких умовах, залишаючись при цьому людиною.

Вчитель. У таких батьків поганими діти не будуть.

Учениця розповідає про Наталку.

Вчитель. Чому так усе в цій родині Григорія радує, бентежить, дивує?

Учень. Бо на різній землі звичаї і традиції, мова, український дух викорінюється знищується. А тут, в цій далекій тайзі, все своє, рідне, українське. Збережене від посягань "совєтської власті".

Вчитель. Пригадайте, які традиції, звичаї, обряди збереглися?

Вчитель. Чому у кінці твору автор зводить героїв у хаті Сірка?

Учень. Не випадково у кінці твору автор зводить усіх героїв у хаті Сірка. Бо це одне плем'я, яке вбачає свою силу в єдності роду. І щасливий кінець роману продиктований вимогами пригодницького роману, але ним письменник і підтверджує свою віру у світлу прийдешність України.

(зачитують кінцівку твору "... Шлях їм прослався уперед ...")

Вчитель. Яка основна думка твору?

Учень. Автор переконує і запевняє в тому, що за будь-яких обставин, людина може і повинна бути Людиною. І. Багряний усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнучи запалити в ній невгасиму іскру, яка б висвітлила шлях із чорної прірви зневіри, приниження в безсмертя.

Вчитель. Дорогі учні, сьогодні ви на порозі самостійного життя, незабаром закінчите школу. Хтось піде працювати, хтось буде поступати в навчальні заклади, але кожний з вас вступатиме у той найвищий заклад, куди приймають без вступних іспитів, але всі складатиме випускні іспити перед Богом, своїм сумлінням на звання бути Людиною.

Тому завжди пам'ятайте слова І. Багряного (епіграф уроку). Я бажаю, щоб кожний вибрав не тільки першу рубріку.

Домашнє завдання: 1. Написати твір-мініатюру на тему «Моє враження від прочитаного роману «Тигролови»

Тип уроку: урок-дослідження.

Обладнання: словники, збірки творів О.Олеся, логічна схема "Концепт "щастя" в поетичній творчості О.Олеся", неповна таблиця "Європейський та український символізм: спільні та відмінні риси".

Епіграф:

В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я...

Олександр Олесь

План уроку

1. Актуалізація опорних знань

1.1. Слово вчителя.

1.2. "Аукціон знань".

1.3. Прес-конференція на тему: "Ностальгія Олександра Олеся".

1.4. Колективна робота з таблицею "Європейський та український символізм: спільні та відміні риси".

II. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності

2. 1. Слово вчителя.

2. 2. Робота в зошитах.

III. Повторення, узагальнення, систематизація знань

3.1. Виразне читання напам'ять учнем вірша "Стою на березі крутому". 3.2 Бесіда за змістом.

3.3. Вокальне виконання поезії "Чари ночі" та її аналіз.

3.4. Презентація проекту.

3.5. "Кращий дослідник".

IV. Підсумок уроку

4.1. Робота з епіграфом.

4.2. "Мікрофон".

4.3. Слово вчителя.

V. Домашнє завдання

Хід уроку І. Актуалізація опорних знань

1.1. Слово вчителя.

Сумщина... Стародавня й вічно молода земля, овіяна легендами і славою. З глибокої давнини тут розвивалися писемність, література, фольклор. Із нашим краєм нерозривно пов'язані імена таких видатних майстрів пера: Пантелеймон Куліш — автор першого історичного роману "Чорна рада", Павло Грабовський — поет, духу якого не зломили ні тюрми, ні довічне заслання в Сибір, Остап Вишня — відомий у всьому світі"сміхотворець", Яків Мамонтов — вірний син рідного мальовничого куточка Землі, Микола Хвильовий —тонкий майстер психології людської душі, Яків Щоголев — лірик, живописець рідної природи — та багато інших.

Із цього краю у неосяжний і незбагненний світ літератури пішов і Олександр Олесь — невтомний поет, син свого народу, співець краси і природи рідного краю. Саме його поетичну творчість ми будемо досліджувати на сьогоднішньому уроці.

1.2. "Аукціон знань".

Ми впевнились, що Сумщина багата іменами видатних постатей, які зробили вагомий внесок у розвиток української літератури. Пропоную систему запитань, які передбачають знання біографій письменників

— уродженців Сумщини. Кожна правильна відповідь на питання оцінюється в 1 бал. Так ми зможемо визначити "знавця культурного розвитку Сумщини".

1. Який видатний діяч історії української культури, письменник, публіцист, критик, мовознавець, етнограф, фольклорист і перекладач народився у м. Воронежі на Сумщині? (Пантелеймон Олександрович Куліш.)

2. Де народився відомий український поет П. А. Грабовський? (У с. Пушкарному (нині Грабовське) Краснопільського району в 1864 р.)

3. Який український поет XIX ст. народився, провів дитинство, юнацькі роки й закінчив народне училище в Охтирці? (Поет Я.І. Щоголев.)

4. Назвіть відомого українського письменника початку XX ст., уродженця Сумщини, для якого число 13 стало фатальним. (М.Г. Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов.)

5. Кого із наших письменників-земляків називають "сміхотворцем" за його сатирично-гумористичні твори? (Відомий чародій сміху Остап Вишня (П.М. Губенко).

6. Як із нашим краєм пов'язаний життєвий і творчий шлях Бориса Антоненка-Давидовича? (Справжнє прізвище Давидов, народився 1899 р. в м. Ромнах у сім "і робітника -залізничника).

7. Назвіть українського письменника, який народився в м. Конотопі. (Л.І. Смілянський.)

8. Який український поет XX ст. народився в селі Чернеччині Охтирського району? (Лауреат Державної премії України Платон Воронько народився в 1913 р. в родині коваля.)

9. Де народився відомий сучасний поет і перекладач Д.Г. Білоус? (Ус. Курмани Недригайлівського району в селянській родині.)

10. Який відомий український перекладач народився і провів дитячі роки в м. Кролевці? (М.О. Лукаш —перекладач із 18 мов).

1.3. Прес-конференція на тему: "Ностальгія Олександра Олеся".

Перший "журналіст". Шановний Олександре Івановичу, розкажіть нам про найпам'ятніші моменти дитинства. (Учень у ролі Олександра Олеся).

Відповідь. Найбільш мені запам'яталося, коли влітку я разом з сестричками гостював у дідуся по матері Василя Пархомовича Грищенка у Верхосуллі. Це був маєток чоловіка відомої української художниці Марії Башкирцевої, яка більшу частину свого життя проводила за кордоном. Дідусь розповідав, що вона жила в Парижі, вчилася малярства у Р. Флері в приватній Академії Юліана і у Б. Лепажа. Мій дідусь, колишній кріпак графа Толстого, вів усі справи у маєтку і тільки пересилав власниці гроші за кордон. Тут, у гостях у дідуся, я насолоджувався прекрасною природою і пробував писати свої перші вірші.

Другий "журналіст". Розкажіть, будь ласка, Олександре Івановичу, про причини, які змусили Вас покинути Україну?

Відповідь. Відверто кажучи, я не мав наміру виїжджати за кордон назавжди. Складність громадянської війни в Україні, кровопролиття, велика трагедія народу посіяли в моїй душі гірку зневіру. У січні 1919 року я із своїм другом Костянтином Хороманським, піаністом і композитором, збиралися поїхати на гостину до сестри Марії, але дійти до Бессарабки, де вона мешкала, було неможливо через вибухи снарядів і кулеметну стрілянину. Від одного з таких вибухів загинув і Костянтин. Ще одна гірка подія, яка змусила мене покинути Україну, — розстріл петлюрівцями брата моєї дружини.

Третій "журналіст". Що затримало Ваше повернення на Батьківщину? Чи мучили Вас докори сумління?

Відповідь. У перші роки перебування за кордоном я займався громадською роботою і видавничою справою. Страшні звістки, що надходили з України про голод, репресії, розправи над державними і політичними діячами, не давали змоги повернутися на рідну землю.

Звичайно, сумління терзало мою душу, навіть навіяло такі рядки:

/ чую я докори:

"Ти наче зрадник кинув нас

І щастя власного пішов шукать в простори

В такий страшний, проклятий час..."

Учитель. Подякуємо нашому письменникові Справді, Олександр Олесь завжди жив Україною, до останніх днів вважав себе її сином і мріяв про повернення на батьківську землю.

1.4. Колективна робота над таблицею "Європейський та український символізм: спільні та відмінні риси".

На попередньому уроці ми з вами дізналися, що Олександр Олесь — видатний поет-символіст. Крім того, для більш глибокого розуміння внутрішнього змісту його поезій ми визначали риси літературного напрямку — символізму і порівнювали його розвиток в європейській та українській літературах. Для того, щоб актуалізувати ваші знання, я пропоную заповнити неповну таблицю. Ви бачите, що у рубриці "Спільні риси" заповнена ліва колонка, а у рубриці "Відмінні риси" — ліва колонка таблиці. Користуючись набутими знаннями, "відреставруйте" таблицю (неповна таблиця роздається кожному учневі).

Ранній європейський символізм
Український символізм

Спільні риси:

• Заглиблення у внутрішній світ людини

• Осмислення вічних символів і образів

• Звернення до вічних філософських проблем

• Творчий інтуїтивізм

• Музична стихія поезії, особливий ліризм

• Основний художній прийом — символ (слово — знак, натяк, загадка)

• Розвиток жанрів та виразних можливостей поезії (верлібр)
• Заглиблення у внутрішній світ людини

• Філософічність

• Творчий інтуїтивізм

• Музична стихія поезії, особливий ліризм

• Основний художній прийом — символ (слово — знак, натяк, загадка)

Відмінні риси:

• В основі — "філософія життя" Ф. Ніцше

• Аполітичність

• Заперечення реалістичної естетики, опора на романтизм

• Використання символів міфологічного і літературного походження

• Міфотворчість

• Переважає песимістичний настрій
• Опора на "філософію життя" та на "філософію серця" Г. Сковороди

• Громадянський пафос

• Заперечення народницької естетики, відхід від сільської тематики

• Використання символів фольклорного й літературного походження

• Злиття неоромантичного світовідчуття та символістського стилю письма

• Оптимістичні й песимістичні настрої

• Розвиток національної культурної традиції

II. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності

2.1. Слово вчителя.

Сьогодні ми знову перегорнемо сторінки творів нашого видатного земляка, поринемо у його поетичний світ, з'ясуємо, який зміст Олександр Олесь вкладає у поняття "щастя", "радість", "журба". Спробуємо збагнути, яким чином ці поняття переплітаються у його творчості.

2.2. Робота в зошитах.

Тема нашого уроку: "Журба і радість Олександра Олеся". Перепишіть епіграф. Подумайте, чи можна ці рядки вважати ключовими у розумінні творчості поета-земляка?

III. Повторення, узагальнення, систематизація знань

3.1. Виразне читання напам'ять учнем вірша

"Стою на березі крутому".

Стою на березі крутому,

Дивлюсь на повідь весняну...

Брати мої на білих кригах

Летять в щасливу сторону.

На синім тлі корогви мають,

Мов крила птахів золотих,

Брати за обрієм зникають,

І тихо гасне пісня їх.

Стою один, чужий, самотній,

Плету вінки з своїх казок...

По вінця повен келих злотний;

Не вип'ю — виллю на пісок.

3.2. Бесіда за змістом вірша.

— Визначте тему та ідею цієї поезії? Як ви вважаєте, чи можна її віднести до так званого "емігрантського циклу"? Відповідь обґрунтуйте. (Тема: Зображення туги за рідним краєм. Ідея: оспівування синівської любові і вірності рідному народові. Поезію, відповідно до ідейно-тематичного змісту, можна віднести до "емігрантської музи".)

— За допомогою яких образних засобів змальовано рідну сторону. Назвіть їх. Чому, на вашу думку, у письменника Батьківщина асоціюється зі "щасливою стороною"? (Поет використовує епітет "щаслива сторона ", згадуючи свій рідний край, тому що для нього Батьківщина — це найбільше щастя. Ми знаємо, що до останніх днів він мріяв про повернення у рідну, "щасливу" сторону.)

— Чи зустрічаються у вірші символи, які вказують нам на те, що мова йде про Україну? Назвіть їх. З якою метою автор їх використовує? (Поет говорить про корогви, що мають на синім тлі. Нам відомо, що корогви — один із символів українського козацтва. Не випадково вибраний і синій колір — один із кольорів стягу українського народу. Поет знає, що немає такого синього і чистого неба, яку рідній Україні.)

3.3. Вокальне виконання поезії "Чари ночі" та її аналіз .

Олександр Олесь — один з найталановитіших співців кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. Його вірш "Чари ночі" став однією з найулюбленіших у народі пісень "Сміються, плачуть солов'ї".

— Як сказано у поезії про минущість людського життя? Чи погоджуєтесь ви з поетом?

("Гори1. Життя — єдина мить, Для смерті ж —вічність ціла". Справді, наше життя пролітає як одна мить. За щоденними турботами ми не встигаємо рахувати не те що дні, а цілі місяці. Треба робити все, щоб не прожити життя марно, щоб залишити по собі гарну пам'ять нащадкам.)

— Чому навесні не лише люди, а й усе живе у при роді прагне любові? Знайдіть рядки з поезії, які підтверджують вашу відповідь. (Весна — час, коли природа пробуджується від зимового сну. Люди, зачаровані красою оновленої природи, прагнуть співати, любити і жити, вливши "свій струмінь життя у шумляче море".)

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

— Який прийом використано в поезії? Зачитайте рядки, які б підтвердили вашу думку.(У поезії використано прийом обрамлення. Це ілюструється такою строфою, вміщеною на початку і в кінці поезії):

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її,

— Знов молодість не буде!"

— Як ви вважаєте, з якою метою автор використовує цей прийом? (На наш погляд, поет підкреслює, що навіть природа хоче допомогти закоханим. Солов'ї попереджують, що молодість у людини буває лише раз, так само, як і раз буває справжнє кохання, тому треба ловити кожну мить, насолоджуватися хвилина ми щастя з коханою.)

3.4. Презентація проекту.

Пропоную зараз представити результати роботи над проектом. Почнемо із завдання, що передбачало роботу зі словниками. Нагадаю, що ви повинні були виписати визначення категорії "щастя" з різних словників. Перший етап презентації ми так і назвемо: "Не бійтесь заглядати у словник" (див. додатки до уроку).

Отже, подякуємо чотирьом учням, які допомогли нам зрозуміти, що таке щастя (див. додатки до уроку).

3.5. "Кращий дослідник".

Робота над проектом передбачала дослідження поетичної спадщини Олександра Олеся для того, щоб показати, як категорія "щастя" виражається у його творах за допомогою різних смислових лексем, словосполучень, семантичних відтінків, синонімів та інших засобів увиразнення художньої мови (див. додатки до уроку).

Вираження концепту "щастя" у поетичній спадщині Олександра Олеся

IV. Підсумок уроку

4.1. Робота з епіграфом.

— Як ви вважаєте, чи можна стверджувати, що мотиви радості і журби є провідними у творчості поета? Відповідь обґрунтуйте.

— Чому, на вашу думку, ліричний герой вагається відповісти, яке з почуттів сильніше і складніше?

— Чи можна говорити, що у житті людини так само "В обіймах з радістю журба" Доведіть свою точку зору.

4.2. "Мікрофон".

Ми мали змогу спостерігати, як за допомогою художніх засобів, використання різних мовних структур Олександр Олесь відобразив категорію "щастя" та показав різноманітність її втілення. Тепер проведемо своєрідну гру. Я починаю речення, а ви продовжуєте:

— "Я щасливий, коли...".

— "Щастя народу — це...".

— "У щастя людського два рівних є крила...".

4.3. Слово вчителя.

Світлий образ Олександра Олеся постає перед нами крізь серпанок років кожного разу, коли ми торкаємося струн його душі — поетичних рядків, пофарбованих червоними і чорними кольорами, де тісно переплітаються журба і радість, щастя і горе, кохання і розлука. Проникливі щирі очі поета, здається, заглядають кожному читачеві у саму душу, кличуть до гармонії, краси і ніжності.

"Найбільшим з нині живучих поетів на Україні" називав його у 20-ті роки Михайло Грушевський. Талант поета увібрав у себе могутній творчий дух українського народу, його слова наповнені пахощами трав та солов'їними піснями рідної Сумщини. Ми пишаємось, що з цього краю, з батьківського гніздечка, що на Білопільщині, вилетів такий могутній птах — видатний поет, який проніс у своєму серці крізь усе життя незламну і нескорену любов до Батьківщини.

V. Домашнє завдання та підготовка до його виконання

1. Спробувати скласти власний вірш, узявши смисловим ядром одну з лексем, що формує логічну схему, запропоновану в ході уроку.

2. Опрацювати поезії з циклу "Княжа Україна". Дібрати невеликі історичні довідки про історичні постаті, змальовані у поезіях Книги VIII.

ДОДАТКИ ДО УРОКУ

Урок передбачає реалізацію проектної технології, тому учням дається випереджувальне завдання: виконати систему роботи, передбачену проектом з теми: "Відображення концепту "щастя" у поетичній творчості Олександра Олеся".

Паспорт проекту

1. Проблема проекту: здійснення ідейно-тематичного та лінгвістичного аналізу поетичного доробку О.Олеся.

2. Тема проекту: "Відображення концепту "щастя" у поетичній творчості Олександра Олеся".

3. Актуальність: концепт "щастя" акумулює в собі як мовне відображення картини світу , так і систему моральних та духовних цінностей українського народу. Щастя — одна із споконвічних тем не лише українського народу, а й світового загалу.

4. Значимість на рівні школи та соціуму: робота над проектом сприяє поглибленню знань учнів про синоніми та їх види на основі аналізу семантичних відтінків загального поняття "щастя", про існуючі засоби, що використовуються для увиразнення мови; розвиває творчі здібності, пізнавальну самостійність учнів, комунікативно-мовленнєві вміння й навички; виховує повагу до духовної спадщини українського народу.

5. Мета і завдання проекту: поглибити знання учнів про художні засоби та їх роль у поетичному тексті; розкрити глибинність змісту та різноманітність виявів концепту "щастя" у художньому слові поета-земляка; збагатити словник учнів; вдосконалювати вміння працювати зі словниками (тлумачний, синонімів, з етики, філософський енциклопедичний); розвивати творчі здібності, вміння аналізувати та робити висновки; розвивати дослідницькі вміння і навички, пізнавальну самостійність учнів; виховувати любов до рідного слова у процесі дослідження творів рідної літератури, повагу до українського народу, бажання знати його культуру.

6. Питання проекту:

1) встановити значення використання художніх засобів для зображення концепту "щастя" у творах О.Олеся;

2) дослідити мету використання художніх засобів мови;

3) провести міжпредметні зв'язки з народознавством, підібравши прислів'я та приказки про щастя;

4) навчитися розрізняти семантичні відтінки загального поняття;

5)розвивати дослідницькі вміння і навички за допомогою індивідуальних завдань та самостійної роботи учнів у процесі реалізації проекту;

6) навчитися презентувати і захищати свої проектні роботи.

7. Тривалість проекту: короткотривалий.

8. Груповий проект.

9. Вік учасників проекту: 10 клас (15 років).

10. Вид контактування між учасниками: внутрішньокласний.

11. За видом домінантної діяльності учнів проект дослідницько-творчий.

12. Керівник проекту: вчитель української літератури.

13. Консультант (и) проекту: вчитель української мови та літератури, етики, зарубіжної літератури.

14.Комплексність і характер контактів: міжпредметний проект.

15. Навчальний предмет, у рамках якого проводиться робота з теми проекту: українська мова та література.

17. Замовник проекту: вчитель.

18. Необхідне обладнання: словники (з етики, тлумачний, філософський енциклопедичний та ін.), аудіозаписи, логічні схеми.

19. Продукт проектної діяльності: проектна робота з теми.

20. Форма презентації проекту: доповідь про виконану робота на засіданні літературного гуртка.

21. Можливі форми і критерії оцінки проектної діяльності: оцінювання, що відповідає вимогам, вміщеним у програмах з української літератури.

Орієнтовні результати роботи учнів над проектом (до першого етапу презентації: "Не бійтесь заглядати у словник...")

Учень: Як зазначено в словнику російської мови С. І. Ожєгова, щастя — 1. Відчуття і стан повного, вищого задоволення.2. Успіх, удача.Учень: Щастя — це не ідеальний стан задоволення існуючим, а, навпаки, постійне прагнення кращого майбутнього і подолання перешкод на шляху до нього, повний розвиток і використання своїх здібностей в усвідомленій діяльності, які підпорядковуються досягненню загальної мети (Філософський енциклопедичний словник).

Учень: Щастя — переживання повноти буття, яке пов'язане із самореалізацією.

Первинне значення слова щастя — удача, щаслива доля, в подальшому розширювалося — евдемонія стала позначати здатність до переживання, відчуття щастя, на відміну від евтихії, яка позначала сприятливість умов і благосхильність долі. Щастя виявилось одним із принципів античного світосприйняття і ряду вчених нового часу (евдемонізм, епікуреїзм).

Учень: Словник з етики подає таке визначення: щастя — як і мрія, є чуттєво-емоційною формою ідеалу, але, на відміну від них, позначає не прагнення особистості, а реалізацію цих прагнень. Поняття щастя виражає уявлення про те, яким повинно бути життя людини, що саме є для неї блаженством.

Учень: Інтерпретація поняття Борисом Грінченком, зафіксована в словнику української мови: щастя — 1. Стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості, яких зазнає хто-небудь. // Зовнішній вияв цього відчуття. // Радість від спілкування з ким-небудь близьким, коханим.

2. Досягнення, успіх, удача.

Вважати за щастя — бути щасливим що-небудь зробити, взяти участь у чомусь.

Випало щастя — поталанило у якійсь справі, з'явилась можливість взяти участь у чомусь.

Мати щастя — бути, почувати себе щасливим.

Пробувати щастя — намагатись що-небудь зробити, розраховувати на успіх.

3. Доля, талан. // Добробут, щасливе життя.

Орієнтовні результати роботи учнів, що

передбачала дослідження поетичного

доробку Олександра Олеся

Весь Божий світ сміявсь, радів...

Раділо сонце, ниви, луки...

І я не виніс щастя-муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів [с. 52].

Все радіє, живе і співа навкруги,

Ніби дихають луки і ниви,

І в струмки обертаються білі сніги,

І туркочуть, як голуби сиві [с. 81].

Хвилею щастя залита,

Дівчина бідна зомліла...

Спить вона тяжко, а хвиля її заливає,

Вщерть переповнює щастям істоту,

Ллється і ллється,

Плеще і плеще.

Хочеться дівчині всесвіт обняти,

Щастям усе напоїти [с. 183].

Час горіння...час світання.

0, який прекрасний час!

Криком щастя і страждання

Україна кличе нас [с. 269].

Стою на березі крутому,

Дивлюсь на повідь весняну...

Брати мої на білих кригах

Летять в щасливу сторону [с. 272].

Зашуміла зграя піною на хвилях,

Зашуміли вітром... ще раз! І — прощай!..

І летіла легко, наче біла хмара,

І кричала з неба про щасливий край. [с. 273].

Орієнтовні результати інтеграції з народознавством

Прислів'я та приказки про щастя

1. Хто добре працює, тому і щастить.

2. Щастя і труд поруч ідуть.

3. Честь дівочу щастя береже.

4. Уродися не красним, але щасним.

5. Хоч не красивий,але щасливий.

6. Хто красивий, той щасливий.

7. Де любов, там і щастя.

8. Любов втікає, коли щастя немає.

9. З доброю дружиною горе не горе, а щастя вдвоє.

10. Гарна жінка, гарні діти — тільки жити та радіти.

11. Щастя, в кого жінка — Настя, а в кого Горпина, то лиха година.

12. Хто жінку добру має, той лиш щастя знає.

13. Діти — найбільша радість у світі.

14. Діти — радість, діти і горе.

15. Малі діточки — що ясні зірочки: і світять, і радують у темну ніченьку.

16. Нема смерті без причини, нема щастя без дитини.

17. Одна дитина — не дитина, а много дітей — радість.

18. Щаслива година, коли заспить вечерю дитина.

19. Не родися красна, а родися щасна.

20. Уродився під щасливою зіркою.

21. У кого дочок сім, то й щастя усім, а в мене одна, та й щастя нема.

22. Сім синів готую, всім і щастя готую.

23. Як син родиться, то й стіни радуються.

24. Де одинець — хазяйству кінець, де сім — щастя всім.

25. Де одинець, там худобі кінець, а де сім, там щастя всім.

26. Радуйся мати, йде невістка до хати, добра робуха, а не цокотуха.

27. Життя закоротке для щастя, а задовге на терпіння.

28. Молодість бурлива, старість щаслива.

29. Без здоров'я нема щастя.

30. Здоровий злидар щасливіший від хворого багача.

31. Найбільше щастя в житті — здоров'я.

32. Із щастя та горя скувалася доля.

33. Всякий свого щастя коваль.

34. Щастя без розуму — торбина дірява.

35. Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.

36. Щастя з нещастям на одних санях їздять.

37. Хто горя не бачив, той і щастя не зазнає.

38. Хто рано встає, тому щастя є.

39. Бог не без милості, козак не без щастя.

40. Поки щастя плужить, поти приятель служить.

41. У щасті не без ворога.

42. Від щастя не вмирають.

43. На щастя всіляке май серце однаке.

44. Щастя йому з рук вилетіло, як птиця із сіті.

45. Не родись у платтячку, а родись у щастячку.

46. Не родись багатий та красивий, а родись при долі та щасливий.

47. З щастям і по гриби ходить, з щастям і рибу бродить, а без щастя ні за п :

48. Кому щастя, тому і півень несеться.

49. Щасливий, у сорочці родивсь

50. Пархоме, в щасті не брикай: як більш нема, той так нехай.

51. Хто багато бажає, той щасливим не буває.

52. Щастя, як і горе, — точить сльози.

53. Хто доброго чоловіка минає той щастя не має.

54. Щастя, як трясця, кого нападе, не скоро покине.

55. Щастя не курка, решетом не накриєш.

56. Щастя має ноги, біда має роги,

57. Як щастя прибуде, знайдуть самі люди.

58. Кому легко на серці, до того весь світ сміється.

59. Кому щастя, тому й доля.

60. Тільки нещасливі щастя шукають.

61. Щастя скоро покидає, а надія — ніколи.

62. Раді люди світу, як бджоли цвіту.

Список використаних джерел

1. Грінченко Б. Словарь української мови. — Т. IV. — К., 1996.— 566 с.

2. О. Олесь. Твори: В 2 т/ Упоряд., авт. передм. Та приміт. Р.П. Радишевський. — К.: Дніпро, 1990. Т.1.: Поетичні твори. Лірика. Поза збірками. З неопублікованого. Сатира. —959 с.

3. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод, посібник/ За ред. О.І. Пометун. — К.: Вид-воА.С.К., 2004. — 192. с.

4. Словарь по зтике. М., 1983.

5. Философская знциклопедия. — Т. 5. — М., 1970. — 740с.

6. Философский знциклопедический словарь. — М., 1989.-815 с.

7. Письменники Сумщини: Бібліографічний довідник/Упор. Столбін О.П. — Суми: Козацький вал, 1999.

8. Зв'язки письменників з Сумщиною: бібліографічний покажчик. —Суми, 1990.

9. Власенко О. Олександр Олесь і Сумщина. // Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — № 6. —С. 46-52.

10. Оксененко Г. Олесева Ностальгія. //Українська мова й літер, в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2002. — №3. —С. 129-134.

11. Ленська Н. Журба і радість Олександра Олеся.// Українська література в загальноосвітній школі. — 2002. — № 2. — С. 32—39.

МЕТА: розкрити духовний світ головного героя оповідання, конфлікт між
добром і злом; навчити складати план-характеристику образу
літературного героя, висловлювати власні міркування про вдачу
хлопчика та його поведінку, порівнювати героя з іншими пер-
сонажами; формувати усвідомлення неповторності і багатства
внутрішнього світу людини; виховувати почуття милосердя,
доброти, толерантне ставлення до інших, до слабших та беззахисних.

ЦІЛІ: учні повинні знати: зміст оповідання «Маленький горбань», риси
характеру головного героя: назви художніх засобів, за допомогою
яких характеризуються герої; значення термінів портрет, герої
художнього твору, пейзаж;
учні повинні вміти: виразно читати епічний твір; характеризувати
образ Павлика, складати план до характеристики цього образу;
складати блок-схему до образу головного героя і вміти самостійно
використовувати її під час аналізу; самостійно складати усну
характеристику головного героя твору; добирати цитати на
підтвердження власної думки; давати власну оцінку діям і вчинкам
персонажів.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: ілюстрований матеріал.

Усі люди красиві, як добрі…
Г.Тютюнник

Найкращий засіб від образи – пробачення.
Сенека
ХІД УРОКУ
І. Організація класу.

Вчитель. День добрий, друзі! Ще один урок
До вас прийшов за розкладом сьогодні.
Отож збираймось, з книгою й пером,
Літературними шляхами мандрувати.
-У мандрівку вирушають три команди. Традиційно, людині, яка вирушає у подорож бажають легкої дороги, а які побажання командам підготували ви.
1 команда
- Хай серце радіє, душа хай співає, а настрій святковий у вас не зникає.
2 команда
- Поважайте – і вас поважатимуть.
Вибачайте – і вам вибачатимуть. Любіть – і вас любитимуть.
3 команда
- Будьте взаємо ввічливі, вмійте вислухати іншого. Успіхів вам.

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

Вчитель.
- Сьогодні ми продовжимо роботу над оповіданням Спиридона Черкасенка «Маленький горбань».Тема уроку – Образ Павлика – душевно красивого
і щедрого хлопчика.
Мета нашого уроку – розкрити духовний світ Павлика - головного героя оповідання, навчитись характеризувати героя художнього твору.
Як на вашу думку, робота над образом Павлика буде цікавою і повчальною?
( Представники груп закінчують речення «Думаю, робота над образом Павлика буде цікавою і повчальною, бо…»)
( бо допоможе зрозуміти неповторність кожної особистості;
Бо така робота навчає помічати всю складність людських стосунків;
Бо навчає нас жити і не повторювати своїх та чужих помилок;)

Запис на дошці: Важко чи легко живеться таким, як Павлик, у сучасному світі? (проблемне запитання уроку). Запишіть до зошитів.

ІІІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОТИВАЦІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ

Ви – команда, візьміться за руки .
А як ви гадаєте, чи можна доторкнутися один до одного не тільки руками, а й словами, вчинками?
Якими ці доторки повинні бути, щоб не образити іншу людину?
( Люди не повинні завдавати один одному прикрощів. Треба поважати і любити людей).

ІУ. ОПРАЦЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1 Перевірка домашньої роботи (Кожній групі видати тестові запитання):

- Зображені у творі події відбуваються у:
А) березні; Б) квітні; В) травні; Г) червні.
- Дід Антип не дозволяв Павликові гратися з Захаркою та іншими хлопчиками, бо:
А) вони значно старші від нього;
Б) хлопці й так не приймуть його до свого гурту (таж навіщо зайве травмувати душу Павлика);
В) вони розбишаки, ще битимуть;
Г) Павлик не вмів грати в їхні ігри.
3. Після побиття Павлика Захарко переховувався в:
А) степу; Б) стайні; В) одного з друзів; Г) шурфі.
2. Евристична бесіда. Аналіз схеми-дзеркала «Добро - зло»

- Намальоване дзеркало розділене на дві частини. Що ви помітили?
(Добре і прекрасне протиставляється поганому, злому)
- Такий прийом називається антитеза (Запис на дошці: Антитеза- особливо підкреслене протиставлення понять чи явищ. Антитеза підкреслює висловлювану думку. )
- Яку думку допомагає втілити такий прийом, як антитеза? (Манери людини – це дзеркало, у якому видно її портрет…)
Світло А Темінь
Лагідний характер Н Страшне каліцтво
Добрі думки Т Образи однолітків
Ненині казки И Батьків гріх
Атмосфера любові та ласки Т Жорстокість
Добро Е Зло
З
А

- Обґрунтуйте, хто з героїв твору уособлює добро, а хто – зло.
- На вашу думку, хто в оповіданні головний герой, а хто – другорядні?
(Запис на дошці: Головний герой – образ-персонаж, довкола якого відбувається основна дія у творі, найглибше розкривається його характер.
Другорядний герой – образ-персонаж, який допомагає розкрити характер головного героя, основний конфлікт утворі.)
- Як на вашу думку, в чому полягає основний конфлікт твору?

3. Аналіз образу головного героя
До нас на урок завітали герої оповідання. Давайте послухаємо, що ж відбувається у хаті Павлика, після того як його побив Захарко. (Інсценізація уривку від слів «Встав, сину?..»)

- Якими почуттями керується Павлик у своїх діях?
- Чому Павлик не завдав удару своєму кривдникові? (Помстившись, він би був не кращим за Захарка. Павлик виявив велику мудрість - прощення).
- Зверніть увагу на епіграф до уроку. Чи погоджуєтесь ви зі словами римського філософа Сенеки?
- Чи погоджуєтесь ви зі словами Григора Тютюнника: «Усі люди красиві, як добрі» ?
Складання плану-характеристики.
Так, важливо вміти бачити не лише красу зовнішню, але й внутрішню.
Цього можна навчитися, якщо уважно проаналізувати поведінку, вчинки людини, її міркування, ставлення до неї тих, хто поруч. Отож, навчимося складати план до характеристики образу Павлика.
Перше, що впадає в око під час знайомства – це зовнішність людини: її вік, обличчя, постава, одяг. Отже, в першому пункті йтиметься про зовнішність.
Далі, стаючи свідком спілкування героя з дідом Антипом, а згодом з дівчатами, хлопцями, дізнаємося про його внутрішній світ: як він міркує, як поводиться в різних ситуаціях. Розкриваючи внутрішній світ людини, зазначаємо: А) її ставлення до старших і ровесників; Б) думки, міркування; В) уподобання, заняття; Г) поведінка, вчинки героя за різних обставин.
Насамкінець слід сказати про те, як ставляться автор і безпосередньо ти до героя твору.
Таким чином, орієнтовний план до характеристики персонажа має такий вигляд:
ПЛАН
1. Зовнішність Павлика (вік, риси обличчя, одяг).
2. Внутрішній світ героя:
А) ставлення до старших і ровесників;
Б) думки, міркування та мрії хлопчика;
В) уподобання, заняття;
Г) поведінка, вчинки за різних обставин.
3. Ставлення автора й читача до Павлика.

4. Самостійна робота в групах.
Кожна група працює над окремим завданням: (годинник, що відміряє час на роботу)
І група. Завдання: дібрати з тексту твору цитати до образу, в яких розкриваються дані риси характеру персонажу.

ДОБРОТА ТВОРЧА УЯВА

МУЖНІСТЬ ЧУЛЕ СЕРЦЕ

СПРИЙНЯТТЯ СПІВСТРАЖДАННЯ
КРАСИ

ІІ група. Завдання: скласти таблицю «Портретні деталі образу Павлика» (в зошиті)
Очі Обличчя Горб Думки Сни Пам'ять

ІІІ група. Завдання: словесно створити опис за ілюстрацією, дайте відповіді на запитання: - Яка мить відображена на малюнку?
- Опишіть почуття хлопчика від І особи .

5. Творча робота. Самостійно скласти усний твір – характеристику героя.
(Відповіді учнів: учні читають складені твори та характеристику Павлика).

У. РЕФЛЕКСІЯ ТА ОЦІНЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
1. Аналіз досягнення запланованої мети.

- Дайте відповідь на проблемне питання уроку: Важко чи легко живеться таким, як Павлик, у сучасному світі?( розповідь про параолімпійців).
Групи здають листочки само- та взаємо оцінювання.
Самооцінка Оцінки членів групи Загальна оцінка
1. Я старанно виконував своє завдання
2. Я брав активну участь в обговоренні та розв’язанні проблеми уроку
3. Я допомагав членам своєї групи
4. Я можу розкрити характер Павлика
5. Я вмію складати план до характеристики образу
6. Я вмію висловлювати власні міркування

2.Технологія «Мікрофон»:
Закінчити речення «Після цього уроку я зрозумів…»
3. На основі того, що ви зрозуміли на цьому уроці, давайте складемо правила поведінки, якими будемо користуватися в повсякденному житті.
(Учні на дошку наклеюють листочки з правилами поведінки у вигляді сходинок ): не ображати інших людей ні словесно, ні фізично; чуйно ставитись до людей з фізичними вадами; проявляти терпимість у ставленні до інших, найкращий засіб від образи – пробачення.

УІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Обов’язкове: Обміркувати питання «Якого подарунка від долі хотіли б отримати ви і чому?» (міркування записати до зошита).
За бажанням: розказати про долю Павлика своїй родині; поміркуйте над питанням, як би ви ставилися до Павлика, якби він був вашим однокласником.

УІІІ.ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ
Проаналізуйте свою поведінку і поводьтесь завжди так , як радив Василь Сухомлинський, видатний педагог та письменник:
Умій відчувати поруч із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний світ – радість, горе, біду, нещастя. Своєю поведінкою, своїми вчинками не завдавай людині болю, образи. Умій виховатися так, щоб гучно не ступав брудними чобітьми там, де треба затамувати подих; щоб не вривався в двері, коли треба тихенько, на пальчиках, зайти в кімнату, щоб не сміявся тоді, коли всім сумно.

Адже кожна людина – неповторна особистість.
Ти знаєш, щоти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Не втрачайте людської гідності, не принижуйте інших. Станьте на захист скривдженого. Хай ніколи люди не осудять вас і не скажуть: «Тіло твоє в золоті, а душа в болоті». Будьте красивими душею, і пам’ятайте, що краса зовнішня бажана, а душевна – обов’язкова, необхідна для кожного, хто вважає себе Людиною.

Мета: навчальна – проаналізувати з учнями поезії Шевченка, написані за мотивами Святого Письма, розкрити багатство його ремінісценцій з Біблії;формувати в дев’ятикласників навички компаративного аналізу літературних явищ, уміння розглядати твір у контексті світової літератури, в системі мистецьких явищ загалом; виховна – прищеплювати любов та повагу до Бога як всерозуміючого Творця і надійної опори для кожної людини;виховувати патріотизм, високі моральні якості й естетичні смаки; розвивальна- розвивати вміння аналізувати й синтезувати літературні явища.
Обладнання: відеофільм „Заповіт”, фільм 2 (фрагмент);записи духовної музики, „Давидових псалмів” у виконанні К. Степанкова; таблиця „Християнські поняття та уявлення у творах Т.Г.Шевченка. Статистичні підрахунки” На спеціальній поличці –Біблія, ”Кобзар”(на кожну парту);ілюстрована художником В. Гарбузом книжка Т.Г.Шевченка „Давидові псалми”, ілюстрації на біблійні теми.
Тип уроку – вивчення нового матеріалу.


Хід уроку
I. Оголошення теми й мети уроку.
II. Актуалізація опорних знань.
Бесіда.
Згадайте, що таке псалом, Псалтир?
Яку роль у житті Шевченка відіграли Псалтир і Святе Письмо?

Демонстрація фрагменту з телефільму „Тарас Шевченко. „Заповіт”. Фільм 2.
III. Вивчення нового матеріалу. (Пояснення вчителя з елементами бесіди.)
Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де любов до Бога була неодмінною умовою життя. Українці свято вірили в Бога і ревно молилися, а жорстоку панщину сприймали як замах на їхню віру. Про це Шевченко писав так:
Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Із цих рядків бачимо, що потреба молитви вважалась такою ж насущною, як дихання і їжа.

Учився Шевченко в школі за церковними книгами, дуже добре знав Псалтир, читав молитви над померлими, відбував церковні богослужіння. У його „Щоденнику” є прекрасні слова про те, яке приносили сповідь і причастя. Уже ці факти розвіюють міф про Шевченка як атеїста. Щоб глибше збагнути ставлення Кобзаря до Бога і релігії, ми й проаналізуємо цей аспект його творчості.
Зверніть увагу на таблицю, яку склав М.Гнатишак ще в 1936 році.
Християнські поняття та уявлення у творах Т. Шевченка
Статистичні підрахунки
Усіх віршованих творів у „Кобзарі” 218
Кількість поем, в основі яких лежить біблійний сюжет 7
Кількість творів, у яких наявні довші поетичні молитви(в деяких творах кілька молитов) 17 + 10 псалмів та кілька подражаній пророкам
Кількість творів, у яких є вислови „молитися”, „Бога благати” 150

Кількість творів, у яких є вислови „Господа благати”, „Бога благати” кілька десятків
Кількість творів, у яких є вислів „перехрестився”(автор-оповідач або персонаж) 20
Кількість творів, у яких мовиться про Святе причастя
6
Кількість разів уживання в „Кобзарі” слова Бог, у тому числі й Ісус Христос 600
Кількість віршів, у яких не згадано Бога (переважно побутова лірика) 75
Кількість творів, де згадано Бога 143
Скільки разів у „Кобзарі” згадується Матір Божа? 25

У ранніх творах Шевченко використовує загальновживані в народному мовленні риторичні звертання до Бога та вислови: „Боже, Ти мій Боже!”; „О Боже мій милий! Пошли ж Ти їй долю...”;(„Причинна”); „Нехай тебе Бог прощає...”; „Прийми, Боже, мою душу...”(„Катерина”);

Розгорнімо сторінки послання „І мертвим, і живим...” Вдумаймося в рядки:

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
„І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого !. .” – Добре, брате,
Що ж ти такеє?” –
„Нехай скаже німець.
Ми не знаєм”.

Як бачимо, автор ставить дуже доречне запитання перед людиною, яка заперечує існування Бога. Але ця недовчена істота не може пояснити навіть, що собою являє вона сама. Звісно, в такому разі про Бога вона взагалі не здатна щось сказати.
Богові Шевченко у своїй творчості приділяє багато уваги.
Згадайте, будь ласка, твори Кобзаря, епіграфами до яких є вірші з Біблії, і прочитайте їх.

Учні називають „Сон” („У всякого своя доля”), „Єретик”, „Великий льох”, „Кавказ”, „І мертвим, і живим...” та ін.

Неважко помітити, що Шевченко звертається до біблійних мотивів саме в суспільно-політичній поезії. „Давидові псалми” (1847) були першим переспівом Шевченка біблійних текстів. Після заслання поет також звертався до переспівів сюжетів з Біблії. Це – „Подражаніє Ієзекіїлю”, „Царі”, „Осія. Глава 14”, „Ісая .Глава 35 (Подражаніє)”.
Але є у творчості Шевченка три морально-етичні моменти, за яких поет ніби вступає в суперечку з Богом. (Ось чому затуркана радянськими догмами людина могла й повірити в атеїзм Шевченка).
Перший – це нарікання на Господа, викликане соціальною неправдою, гірким становищем українського народу. Євген Сверстюк зауважує, що такі питання, як „Я не можу збагнути, чому Бог усе це терпить?”, лунають тисячоліттями, і їх ставлять люди віруючі.
Шевченко з розпачу та відчаю осуджує Господню терплячість. Ось слова з поеми „Сон”:
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Або з поеми „Княжна”:
А Бог куняє. Бо се було б диво,
Щоб чути і бачить – і не покарать.
Або вже аж надто довготерпеливий...

На такі питання Біблія дає відповідь: Він не може повсякчас карати й нищити злочинців, тому що разом з ними гинутимуть і невинні. Святе Письмо влучно порівнює Божу кару з рукою хлібороба, який, вириваючи бур’яни з лану неодмінно вирве й кілька стебел пшениці.
другий момент – протест або те що в радянські часи називалося „богоборством” Шевченка. Звернімо увагу, богоборство в Кобзаря завжди жертовне, а оскільки у світі ніщо не нове, то воно нагадує нам своєрідне богоборство Мойсея, який вступив у суперечку з Єговою, щоб відстояти інтереси свого народу, вступив добре знаючи, що ризикує життям і буде покараний за таку зухвалість.
До поезій цього типу належать „Заповіт” та „Сон” ( „Гори мої високі...” ). „Заповіт” на думку багатьох критиків, тяжіє до псалмів, особливо до 149.
Чому, на вашу думку, Шевченко в цих творах такий категоричний у ставленні до Бога ?
У названих поезіях зауважує Є.Маланюк, Шевченко не зрікається Бога, а наголошує, що співати Йому осанну зможе лише тоді, коли Україна буде вільною державою:

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...отойді я
Ілани, і гори –
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.

Такий своєрідний виклик звучить і в поезії „Сон” ( „Гори мої високі...” ). Шевченко добре усвідомлює, що ризикує навіть не життям, а значно більшим – безсмертям своєї душі. Та заради України він здатний на найбільшу жертву:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

Із далекого славного минулого та із вражень власного раннього дитинства Шевченко створив високо поетичний образ ідеальної України – ідилічного краю миру й гармонії,
яким поет продовжував давню народно – релігійну традицію епохи матріархату поклоніння богині Матері ( пізніше цей образ трансформувався в поняття Мати-Земля, ще пізніше – в образ богині Берегині, а з прийняттям християнства – в образ покрови - Богородиці ). Шевченкова ідеальна Україна – то, по суті, біблійна обітована земля, про що свідчить хоча б його вірш, парафраз Старого Заповіту, - „Ісая. Глава 35”.
Третій момент трактується з позицій пророцтва, зокрема в поезії „ Світе ясний! Світе тихий! ”. Створена поетом картина асоціюється з 20-30ми рр.. XX ст. в Україні, коли більшовики нищили храми, трощили ікони, шматували церковні хоругви:
Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленними піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати.

Згадайте, що таке псалом, Псалтир.

Д о в і д к а. Псалтир з давньоєврейської мови перекладається як „книга хвали”.
Це найулюбленіша книга Старого Заповіту багатьох поколінь
людей, у якій вміщено 150 псалмів, покладених на музику для
богослужінь. Головний автор псалмів – ізраїльсько-іудейський цар
Давид ( у заголовках 73 псалми приписуються йому), іншими авторами були Асаф (12 псалмів), сини Кореєві (11), Соломон(2), Мойсей(1), Ефам(1) і невідомі автори (50). Давид був відважним воїном, чудовим стратегом і видатним громадським діячем. Він підняв свій народ на вершину міці і слави. Був також поетом і музикантом, і від усього серця любив Бога. Участь Давида в укладанні Псалтиря можна вважати вагомішою за державні досягнення його царювання. Книга Псалтир – надзвичайна пам’ятка усіх століть.(Генрі Галлей. Біблійний довідник. –с.254-274.)

Що таке мотив?
Д о в і д к а. Мотив ( з фр. від лат. – рухаю) – тема або ідея твору мистецтва. У літературознавстві – тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула(сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради...
Мотиви рухають вчинками персонажів, збуджують їхні переживання і роздуми. Роль і художньо-виражальні функції мотивів виявляються:
у фабулі й сюжеті конкретного твору;
у структурі ліричного вірша;
у контексті творчості письменника;
у групі типологічно споріднених творів різних письменників.

Загальна характеристика „Давидових псалмів”.
У грудні 1845 р. Шевченко вписав в рукописну книгу „Три літа” „Давидові псалми” – 1,12,43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149 – згідно з Псалтирем. Десять псалмів у переспіві Шевченка – це ніби невеличкий Псалтир, що обіймає все багатство й розмаїття Книги псалмів”, - сказав Віктор Радуцький.
Ці десять поезій є не лише високохудожніми переспівами давніх релігійних гімнів та молитов, а й Шевченковими заповідями рідному народові.
У „Давидових псалмах” Шевченко висловив немало прохань до Бога про заступництво й особисте спасіння. Але ще палкіше молить він і благає Господа захистити уярмлений, знедолений народ (псалми 43, 136). Із 150 псалмів Шевченко відібрав десять, які дали йому змогу виповисти особисті почуття і думи, а в реаліях біблійної історії Ізраїлю побачити виразні паралелі до суспільних негараздів України.
Отже, поет склав для своїх сучасників молитви, з якими вони могли звертатися до Бога, благаючи прощення особистих гріхів та порятунку України всіх людей. І тоді Господь
Воцариться в дому тихім,
в сім ,ї тій великій,
і пошле їм добру долю
од віка до віка(псалом 132).

Порівняльний аналіз псалма 1-го із Біблії і псалма 1-го Шевченкового.
Учень виразно читає псалми.
Бесіда.
Про що обидва твори?
У яких рядках висловлена їхня головна думка?
Які слова Шевченка стали афоризмами?
Чим оригінальний перший Шевченків псалом?

Поезія „Ісая. Глава 35 (Подражаніє)” (Коментар учителя).
Після заслання поет кілька разів звертався до жанру переспіву з Біблії („Подражаніє Ієзекіїлю”, „Царі”, „Осія. Глава 14”). Особливо вражаючу силу має остання поезія, в якій Шевченко попереджає українське панство про майбутню справедливу кару за зраду соціальних та національних інтересів свого народу.
„Ісая. Глава 35 (Подражаніє)” є чи не єдиною поезією у творчості Шевченка, яка повністю присвячена темі щастя народу, що дочекався волі. Майже немає даних про історію створення „Подражанія”. Відомо тільки, що вірш у чорновому варіанті був записаний на звороті офорта, над яким працював митець. Саме весною 1859 р. (поезія датується 25 березня) Шевченко дуже багато працював як художник, удосконалював гравірувальну техніку, великої уваги приділяючи офорту. Раптова поява задуму поезії і натхнення відірвала поета від гравірування на міді, змусила взятися за перо. Чистого паперу не було, - і він, роблячи багато закреслень, записав вірш на зворотньому боці нещодавно виконаного офорта.
Запитання і завдання для самостійної роботи
1. Порівняйте розділ 35 „Книги пророка Ісаї” з „Подражанієм” Шевченка і визначте:
- які образи з Біблії Шевченко використав без змін у своєму переспіві?
- які образи біблійного тексту зазнали певних змін?
- що нового поет вніс у текст свого твору?
2. До яких засобів вдався Шевченко для створення в читача враження, що в його переспіві з Біблії йдеться про майбутню волю і щасливе життя саме українського народу?
3. Які картини постають у вашій уяві під ча читання вірша? Яка роль алегорій у ньому?
4. Проаналізуйте поезію „Ісаія. Глава 35” за планом: 1.Звернення до землі-ниви. 2.Картина „страшного суду”. 3. Життя в новому суспільстві.
5. Випишіть з тексту старослов’янізми і визначте їхню функцію.

Оцінювання.

IV. Домашнє завдання

Знати зміст і вміти аналізувати переспівані Шевченком біблійні
Давидові псалми. Вміти аналізувати вірш „Ісая. Глава 35”.

Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом поета; охарактеризувати його пісенну творчість; проаналізувати твір поета «Пісня про рушник»; розвивати логічне мислення, культуру мовлення; виховувати повагу до історичного минулого; патріотичні почуття; шанобливе ставлення до рідної матінки.

Тип уроку:засвоєння нових знань.
Обладнання: записи пісень на слова поета, бібліотечка його творів, виставка вишиваних рушників; дидактичний матеріал

Хід уроку
І. Організаційний момент.

На дошці епіграф до уроку:
.
Віршує він не нишком-тишком -
У нього як вогонь слова.
Тому й народ пісні Малишка
Душевно залюбки співа.

З»Літературної газети»

Звучить музика, дівчина виконує «Пісню про рушник» А.Малишка.

ІІ. Оголошення теми, мети

Про свою творчість Андрій Малишко сказав: «А я обрав нелегке ремесло
Шукати слово скарбом таємничим,
Плести й кромсати свій убогий вірш…»
На цьому уроці нам пощастило познайомитися з видатним майстром слова, поетом чиї пісні стали народними – Андрієм Самійловичем Малишком.
Тема уроку - Андрій Самійлович Малишко - відомий український поет.
«Пісня про рушник». Патріотичні почуття, духовні цінності в поезіях
А.Малишка
Епіграфом до уроку є рядки, надруковані в «Літературній газеті»,
- Давайте, пригадаємо, що називається епіграфом (Епіграф – це крилатий вислів, який підкреслює головну тему уроку, твору)

Мета нашого уроку – познайомитись з життєвим і творчим шляхом поета, навчитись аналізувати поетичні твори.
- А як на вашу думку, чим робота над біографією письменника може бути цікавою та повчальною?
(Думаю, робота буде повчальною і цікавою, бо …
Допоможе зрозуміти неповторність кожної особистості; така робота навчає помічати складність людських стосунків…)

ІІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда
На початку уроку прозвучав уривок з «Пісні про рушник» Андрія Малишка, скажіть, а що називається піснею
На які види розподіляються пісні? (Народні, літературні)
Які різвиди народних пісень ви знаєте? (Календарно-обрядові, соціально-побутові, коломийки)
Чим відрізняються народні пісні від літературних?
Назвіть українських поетів, чиї вірші стали піснями.
А прізвища українських композиторів, які написали музику до поезій.
Для чого призначений рушник? Які народні обряди пов’язані з ним?

ІУ. Забезпечення мотиваційної готовності

У створенні цього уроку беруть участь групи дослідників – біографів, літературознавців, які працювали вдома з довідковою літературою.

За давнім українським звичаєм тим, хто вирушає в дорогу дарують рушник як оберіг від злих сил. (Вчитель дає учням рушники-плакати) Протягом уроку на цих рушниках ми спробуємо проілюструвати творчий шлях поета Андрія Малишка.
В давнину, бажаючи людині щастя, говорили: «Хай стелиться вам доля рушниками!» Нехай це побажання стане початком нашої зустрічі з поезією Андрія Малишка.

V. Опрацювання навчального матеріалу
СТОРІНКА ПЕРША. «Витоки»
У пiвденно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у невеличкiй садибi з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були крiпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославилися дід Микита i три його сини - Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення i на продаж.
Сiм'я Самiйла Малишка, в якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дiстався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробiтки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Малишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая.

lз особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Ївгу Остапівну, по-вуличному Базилиху. Звучить музика
(ВІРШ «Мамо, я хочу поговорити з вами»)

Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти.У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення.

Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокий на зріст, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вiciм pокiв, разом з iншими однолiтками пiшов у перший клас. 3 домашнього полотна мама зшила синовi торбинку, в якiй носив книжки. А в другому класi на цiй торбинцi друкованими лiтерами написав своє iм'я i прiзвище. По iмeнi й прiзвищу звали його лише вчителi, а для вcix iнших вiн був Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то вiдповiдав правильно. Траплялося й таке, що iнколи не знав вiдповiдi на запитання. Для хлопця це був великий сором. Bін страшенно переживав, навіть вiд¬мовлявся вiд обiду, i тримався вiдлюдкувато аж до наступного дня.
Дитинство поета нiчим не вiдрiзнялося вiд життя iнших сiльських хлопчи- кiв. Зимою до школи, а влiтку - торбинка з цибулинкою, окpaєць хлiба, попереду корова з телям - i на пасовище.

Любов до книги передав Андрiєвi дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» i який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем».
(ВІРШ «Дядько мій, Микита-чорнокнижник»)

Тiльки-но Малишко навчився писати, як вiдразу почав пiддавати «обробцi» маминi пicнi. Дуже йому не хотiлося, щоб у них був сумний кiнець. «Чорний ворон опiвночi виклював козацькi oчі», - за¬кiнчила спiвати ненька. Хлопчик переробив пicню на свiй лад: «Чорний ворон опiвночi не клює козацькi очi». Haвiть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що вiн ото виспiвує. Ну й чудна, iй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове вiршування.

Його поезiя пicенна. А чи не в дитинствi її витоки? Biд старшого брата, Василя ще зовсiм малим, Андрiй навчився грати на гармоїї. Василь брав його з собою навіть на весiльнi гуляння. А коли пiдрiс, то пiдмiняв у весiльних музик бубнаря, iнодi довiряли йому на якусь годину замiнити й основного гapмoнicтa. Отут-то i вбирала Малишкова пам'ять народний пiсенний розмай. А коли Андрiй з Василем починали спiвати, то не можна було не заслухатись... Звучить пісня

СТОРІНКА ДРУГА. «Сповідь»
2. Опрацювання твору А. Малишка «Пiсня про рушник»

2.1. Звучить «Пісня про рушник»
Слово дослідникам-літературознавцям
2.2. lсторiя написання «Пiснi про рушник».
Найкращою з-помiж Малишкових пicень, а може, й найпопулярнi¬шою, в повному розумiннi слова народною пicнею, якiй судилися довгi роки життя, є «Пicня про рушник». Пiсня перекладена тридцятьма п'ятьма мовами свiту. Вiрш «Пicня про рушник» вмiщений у збiрцi «Серце моєї мaтepi» (1959). .
Написана пiсня у 1959 року до кiнофiльму «Лiта молодi». Композитор
Платон Ілларіонович Майборода написав музику до вiрша поета.
Створена ця пiсня на мiцнiй народнiй основi. З народної творчостi
взято й сам рушник вишиваний.

2.3. Тема: оспiвування любовi до мaтepi, її щирих почуттiв до своєї ди-тини
Тема мaтepi - одна з наскрiзних у поезiях А. Малишка. Усе найдорожче,
найрiднiше, найсвятiше у нього пов'язане з образом мaтepi. Бо з раннього
дитинства узяв вiн образ рідної матінки, Ївги Базилихи, яка навчила його добру, кpaci, любовi до людей. Її образ зливається в поезії Андрiя Малишка з iншим найдорожчим образом - рiдної Батькiвщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, вiн згадує мaтip.
«Вкраїно моя», «мати», «Сидiла мати, нiби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів... Ця данина подяки й любовi народного поета свя¬щеннiй пам'ятi мaтepi.

Та з-помiж цих скарбiв видiляється «Пicня про рушник», сповнена чаруючої нiжностi й простоти, задушевностi й безмежної любовi.
«Пicня про рушник» - це пiсня про матір. Образ мaтepi - один iз центральних у творчостi Малишка. Передусiм це образ конкретної людини, що знала безлiч пicень, чудово їх виконувала i передала своєму синовi «песен дивный дар»,- говорив М. Рильський.

За жанром - це пiсня.
Зо побудовою, тобто композицією
Пicня невелика за розмiром. І слiв про мaтip, власне, сказано зовсiм не¬-
багато. Але образ її - виразний , яскравий, зiгрiтий синiвським почуттям.
«Пicня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найнiжнiшi слова, щоб подякувати любiй мaтyci за її турботи, вірну
любов і ласку.
Tвip складається з шести куплетiв, з яких три - по 4 рядки, а ре¬шта - по 2. Bci вони перемежовуються. Як у пicенному жанрi, спочаткуспiвається куплет піcнi (4 рядки), а потiм приспів (2 рядки), i так тричi.

2.4. Iдейно-художнiй змiст пicнi.
Лiричний герой з великою теплотою згадує рідну мaтip, її безсоннi ночi над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрас¬ного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обiйденою долею. Ненька дapyє синовi рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «i дитинство, й розлука, й материнська любов» Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з нapoдної творчостi. Проте головним у поезiї є образ найближчої i найсвятiшої для кожної людини - образ мaтepi. Її серце сповнене безмежної любовi до дитини, i цю рису душi поет nepeдaє економними, але надзвичайно мiсткими деталями: незрадлива ласкава усмiшка, бо мaтip уміє i прощати, i наставляти, i жалiти; засмученi очi, бо рiдна ненька вiдриває вiд свого серця дитину, посилає її у широкий i бентежний світ, «в дорогу далеку», на якiй будуть i paдicть, i смуток, i печаль.
Свiтлому, радiсному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пiснi вiдповiдає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синiвської любовi. Росяниста дорiжка, зеленi луги, солов’їнi гаї, тихий шелест трав, щебетання дi¬бров - усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо щe до зорi рушає син у дорогу - створюють вiдповiдний лiричний настрiй, викликають у слухача, спогади про його дитинство, його шляхи, його долю i, звичайно, про його мaтip.

2.5. Художнi засоби пiснi.
Звертання: «Рiдна мати моя».
Eпimemu: «далека дорога», «засмученi очi», «незрадлива, вipнa усмiш¬ка», «тихий шелест трав».
Єдинопосаток (анафора)в рядках:
«1 в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
1 рушник вишиваний на щастя дала».
«1 твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
1 засмученi очi хорошi, блакитнi твої.
«1 на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю:
1 дитинство, й розлука, i вipнa любов.
Метафори: «цвiте... дорiжка», «шелест трав», «щебетання дiбров»,
«оживе …і дитинство, й розлука, i вipнa любов».
Порiвняння: «...той рушник простелю, наче долю...».

2.7. Опрацювання iдейного змiсту пiснi.
ВЧИТЕЛЬ
Бесiда за питаннями.
Яке символiчне значення придiлялося рушниковi в життi людей?
Для чого мати, коли син вирушав у дорогу, давала йому рушник?
Чому рушники прикрашають рiзноманiтними вишивками?
Що вони символiзують?
Опишiть почуття лiричного героя твору.
Про що вони свiдчать?
Чи можна вважати рушник вiдображенням життя людини, її свiтогля-ду, вiри?
Про яку далеку дорогу говорить А. Малишко у твopi?
Що саме запам'яталося лiричному герою зi свого дитинства?

Визначте основну думку «Пісні про рушник»

(уславлення шанобливого ставлення до матерi-святинi.
материнський рушник для її дитини - щастя, доля,
любов).

3. Додатковий матерiал
3.1. Пояснення слова «рушник» за тлумачним словником.
Рушник - 1. довгастий шматок тканини для витирання обличчя, тiла, посуду. ** Сталевий рушник - довгий лист сталi для пiднiмання затонулих суден, 2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традицiйно використовується для оздоблення житла, в українських на¬родних обрядах.
* Образно, * Рушник дбати. ** Ставати на рушнику (на рушники)- це означає брати шлюб, одружуватися.
3.2. Символiчне значення рушника для українцiв.
Рушник - оберег, з яким в українцiв пов'язане все - вiд народження до останнього шляху: на рушниковi подавали найдорожчому гocтeвi хлiб-сiль, ним перев'язували руки молодих пiд час вiнчання, рушниками покривали найдорожче для українця-християнина - iкони, рушники використовувались i в процесi обряду похованнн людини, i, зрештою, вирушаючи в дорогу, людина неодмiнно мала з собою рушник, який був не просто шматком тканини, що прикривав, наприклад, хлiб, а справжнiм оберегом.
Талiсманом, що, на думку наших предкiв i оберiгав, i захищав, i приносив щастя. До того ж прямокутна форма рушника caма символi-зувала дорогу, зокрема життєву дорогу людини. А вишитi, здебiльшого червоними i чорними нитками, вiзерунки означали переплетенi в люд-ському життi радiснi й сумні моменти: «i дитинство, й розлука, i вipнa любов».
До речі, Андрiй Самiйлович вiрив у те, що в буремнi роки вiйни вiн вижив пicля важкого поранення тiльки завдяки вишитому рушниковi, з яким мати провела його на фронт.

Звучить музика

СТОРІНКА ТРЕТЯ «Випробування»

ВЧИТЕЛЬ
Надаємо слово іншій групі дослідників-біографів.

Війна. Це трагедія людства. Через три місяці від початку війни вся Україна аж до маленької річечки Міус на Донеччині потрапила під кований залізом чобіт окупанта. Андрій Самійлович добровольцем пішов на фронт. Як заклик до битви, як плач над розтерзаною Україною зазвучали його збірки: «До бою вставайте», «Понад пожари», «Слово о полку», «Битва», «Полонянка», «Україно моя». Цикл «Україно моя» - чи не найсильніший з-поміж усіх, перейнятих болем та любов’ю до рідної землі.

Звучить уривок ПРОЗА («Україно, бачу тебе в майбутньому»)

ВІРШ «Я бачив незабутнє»

Вірш Андрія Малишка «Я бачив незабутнє», викликав у мене роздум про те, що може саме таким було дитинство моєї бабусі Вигиринської Марії Леонтіївни, бо в обличчі п'ятирічної дівчинки я побачив саме її.
У родині моєї бабусі Вигиринскої Марії Леонтіївни було п'ятеро братів і сестер. Коли почалася війна молодшій дівчинці був один рік, а бабуся народилася тільки через півроку. Їхній батько, Степаненко Леонтій Колейникович, був 1905 року народження. В 1938 році він воював з поляками за звільнення Західної України. В 1940 році він пішов на фінську війну, а тому що в нього була багатодітна родина, в 1941 році він пішов на фронт тільки в серпні. Вони встигли одержати від нього тільки 3 листи. А коли 16 вересня 1943 року звільнили місто Ромни, вони одержали повідомлення про те, що їхній батько пропав безвісти при визволенні Києва. Мій прадід був кулеметником і ймовірніше, що загинув під час переправи через Дніпро.
Бабуся багато розповідала мені про те, як було важко її мамі залишитися під час війни із шістьма малими дітьми на руках. Про те, як наймолодша дівчинка, ще однорічною померла від гарячки. Після загибелі годувальника, жінці пропонували віддати дітей у притулок, але вона категорично відмовилася й протрималася з ними всю війну, переживши голод і холод, міняючи речі й золоті прикраси на їжу. Після війни їй, Степаненко Єлизаветі Гордіївні, вільній козачці, вручили медаль «Мати - Героїня». В 1979 році вона померла, коли їй було 75 років.

У творчості Малишка цього періоду було й чимало поезій, в яких війна поставала в живих реаліях побуту, скоріше, схоже це на монументальні фотографії, на яких люди постають такими, якими вони є, коли займаються своїми буденними клопотами або відпочивають після виснажливого бою. Тут дорогоцінні деталі, які міг помітити й показати військовий кореспондент Великої Вітчизняної. Можливо, найцікавіші з таких фотографій ті, на яких вимальовується постать самого поета:
Руда шинеля, патронташ ізбоку,
Та котелок, та чоботи в пилу,
Моє багатство, скарбе мій, нівроку
Тебе ношу годину немалу!
Шорсткий ремінь, мозолі на долонях…
(уривок з вірша «Отак живу, суворий, непомітний»)

ВІРШ «Оддудніла, одгупала, одклекотіла війна…»
Війну Малишко сприймав як велику силу, що змете з лиця землі зло і жорстокість, підступний обман і лицемірство, рабську покірність одних і всемогутнє свавілля інших. Поет не міг погодитися з тим, щоб народ, що виніс на собі страшний тягар боротьби з фашизмом і поклав на вівтар Перемоги незчисленні жертви, щоб цей народ по війні був приречений на життя недостойне.
І в його післявоєнній творчості з’являється мотив нового життя.
ВІРШ («Я хочу так життя прожити…»)

СТОРІНКА ЧЕТВЕРТА «Відродження»
Цікаво, що Андрій Самійлович Малишко майже ніколи не датував своїх творів, але є підстави вважати, що вірші, які ввійшли до збірки «Що записано мною», 1956 року, були записані впродовж всього повоєнного десятиріччя.
Тут поет звертається до моральної оцінки своєї сучасності, тут також є роздуми над долею українського народу. У 1960 році збіркою «Полудень віку» розпочався період натхненної роботи – останнє, відпущене йому долею десятиліття. В цей період Андрій Самійлович створив цілу низку віршів, що стали народними піснями. Найкращі свої пісні він створив у співавторстві з композитором Платоном Майбородою.

ВІРШ «Платону Майбороді»

Тим часом здоров’я митця з кожним роком погіршувалося, але він продовжував працювати над книгою «Серпень душі моєї». 8 лютого 1970 року поет написав свій останній вірш «Стежина», якому судилося стати ще однією загальновідомою піснею, музику до неї написав Олександр Білаш. А 17 лютого цього ж року Андрія Самійловича не стало.

«Стежина» перекладено багатьма мовами світу.

ВІРШ «Стежина»

VI. Пiдсумок уроку
1. «Мiкрофон»
Про що б ви написали пiсню, згадуючи своє дитинство, батькiвське
пiклування i добро? .
2. Бесiда за питаннями
. 3 якою метою А. Малишко написав «Пicню про рушник»?
. В класі представлено виставку рушників-оберегів учнів класу .
3. На дошці відтворено результати пошукової діяльності учнів (плакати -рушники)
3. ВИСНОВОК
Отже, Андрiй Самійлович Малишко протягом життя видав понад сорок книг; створив понад сто пiсень, до яких iнодi й сам писав музику. Любив поливати сад, вiд порога й до вopiт насiяв чорнобривцiв, любив життя...
Biн i зараз живе в своїх задушевних поезiях i пicнях, якi стали справжнiми мистецькими шедеврами.

VII. Оголошення результатiв навчальної дiяльностi школярiв

VII.I. Домашнє завдання
(на вибір учнів)
Написати міні-твiр «Краса українського рушника», вивчити поезію Андрія Малишка «Пiсня про рушник», скласти кросворд «А.Малишко та його твори»

На цьому уроці нам пощастило познайомитися з ним уперше, і зробимо це знайомство незвичним: кадр за кадром переглянемо уявний фільм, прочитаємо кіноповість його життя і творчості. У створенні цього уроку беруть участь групи: "історики", "художники", "біографи", "літературознавці", які працювали вдома з довідковою літературою.
Девізом нашої подорожі нехай стануть слова Олександра Петровича: "Приберіть геть усі п'ятаки мідних правд і залиште тільки чисте золото правди!"
Сторінка перша. "Знайомство"
Демонструється портрет письменника, плакат, на якому записано відгуки і оцінка творчості Довженка:
1958 р. Постановою журі Міжнародної виставки в Брюсселі Довженко визнаний як один із першого десятка провідних митців 60-річної історії мистецтва кіно.
1939 р. "Першим поетом кіно" назвав його Левіс Джекоб у книзі "Історія американського фільму".
1949 р. Жорж Садуль у книзі "Історія мистецтва кіно" твердить, що "Земля" Довженка мала великий вплив на молодих кіномитців, зокрема Англії та Франції.
1957 р. Артур Найт у книзі "Найживіше мистецтво. Панорама історії кіно" доводить, що найкращі японські фільми "Роша мун" і "Ворота пекла" зроблені під впливом Довженка.
1957 р. Айвор Монтегю у книзі "Довженко-поет життя вічного" пише: "Земля" Довженка - це твір генія; йому мусили відступити перше місце російські кіномитці Ейзенштейн і Пудовкін".
1958 р. Коли у Брюсселі "Земля" була визнана найкращою у світі, Чарлі Чаплін пише телеграму: "То ж велике щастя для вас, що Україна має такого славного сина і воістину великого художника. Нехай же вам, дорогий Олександре Петровичу, щасливо живеться і можеться предовгії літа".
Що ж, воістину мав рацію народ, коли запримітив: "Не хвали сам себе, нехай тебе люди похвалять".
Хвалили там, у вільному світі. У себе ж - ні. Більше того - Дем'ян Бєдний у газеті "Известия" написав фейлетон, після чого Довженко за ніч посивів.
Художники:
(Це група учнів, обдарованих у сфері живопису. Вони дають "психологічний" аналіз портрета письменника, порівнюють власні спостереження зі свідченнями сучасників).
1. "В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло. З-під злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне загоріле мужнє обличчя, вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає рідкісне поєднання духовної і фізичної сили".
2. "Він був дуже вродливий... Олександр Довженко, зі своєю усмішкою, ледь квапливою мовою, з м'якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом пережитого".
Сторінка друга. "Джерела"
Біографи:
Сосниця - провінційне містечко на березі красуні Десни, на Чернігівщині. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під грушею хата - стара, присадкувата. Це - давнє гніздо Довженківського роду - хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Довженка були козаками і в середині XVIII ст. прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженковою. Сашко, який народився у серпні 1894 р., був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти помирали одне за одним. "Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не осягли працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві плач і похорон".
Літературознавці:
У день смерті аж чотирьох синів-соловейків, мати Довженка, Одарка, про яку він говорив, що вона "народжена для пісень", "але проплакала все життя", молилася: "Залиши мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю".
Психологи:
Можливо тому улюбленою піснею О. Довженка була пісня "Ой горе тій чайці...", авторство якої приписується самому Мазепі.
Біографи:
Батько Олександра Петро (про якого письменник скаже: "Усе життя його минуло під знаком темряви і неосвіченості"), на свою біду, мав романтичну вдачу і свого сина мріяв за будь-яку ціну "вивчити на пана".
Літературознавці:
Через багато років, працюючи над "Зачарованою Десною", письменник згадає рідних людей з особливою ніжністю: "З мого батька можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених і сіятелів". А діда назвав "добрим духом лугу і риби": "...гриби і ягоди збирав він у лісі краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом. Дід був письменний по-церковному і в неділю любив урочисто читати псалтир".
Психологи:
Зрозуміло, звідки у Довженка нахил до споглядальності: "У мене не було пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах".

Сторінка третя. "Шлях до ремесла"
Учитель записує на дошці "сигнальні" ключові слова, за якими учасники груп мають створити "калейдоскоп", як цілісну розповідь про освіту і
поступ О. Довженка:
Сосницька початкова школа
Монтій Созонович Опанасенко
Глухівський учительський інститут
комерційний інститут
Академія мистецтв
школа старшин Петлюрівської армії
"босий комісар" освіти і культури
відділ Повноважного представництва УРСР у Польщі
Торгове представництво УРСР в Німеччині
приватне училище професора Е. Геккеля
Одеса 1940 р. - Київ
Ашхабад
Воронезький фронт
Москва 1952 р.
береги Дніпра 1954 р.
Новодівиче кладовище.
О. Гончар писав: "Довженко справді глибоко трагічна і суперечлива постать. Десь я назвав його "українським Мікеланджело" і цих слів не зрікаюся й зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну обдарованість цієї людини".

Сторінка четверта. "Любов"
Біографи:
"Тричі являлася йому любов", як у Франка. Уперше "найсміливіший і найвродливіший хлопець" у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в дочку багатого купця Надійку Чаусовську - гімназистку-красуню. Гарна була пара. Та коли вони, молоді і закохані, безтурботно бігали на ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мовляв, нічого не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя з доньки багатія і сина бідного діхтяря...
З Варварою Криловою Олександр познайомився, вчителюючи у Житомирі. Разом учили дітей, інсценізували уривки з "Назара Стодолі", "Гайдамаків" та "Катерини". Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від дружини обпік серце: "Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай мене і не плач за мною". А коли повернувся додому, застав Варю в обіймах білогвардійського офіцера, пережив гіркоту зради, яка, однак, не спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що облесник-офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю у Празі, не вагаючись, одружується зі своєю зрадливою дружиною вдруге і привозить в Україну.
Юлія Солнцева, актриса - третя і остання його любов. Коли Варвара відчула це, запитала:
- Сашко! Ти закохався?
- Так.
Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав лист:
"Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди. Розумію все-все. Найперше - те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в житті, тобі потрібна натхненниця.
Ти закохався, Сашко... Повір: од щирого серця відкидаю в ім'я тебе ревнощі і біль, хочу, щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм натхненням.
А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем.
Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води!
Твоя навіки - Варвара Довженко!"
Літературознавці:
"Я так люблю мою Юлію, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п'ять років родинного з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова... Хто послав мені любов?" - писав письменник у щоденнику за чотири роки до смерті.

Сторінка п'ята. "Кіно"
Художники:
Будучи 32-річним, Довженко, після однієї ночі, круто змінив життя, поїхавши до Одеси. Чим було кіно на початку ХХ століття? Живими картинками, балаганом і тільки. Йому "вчитися було ніколи і ні в кого". Спочатку сценарист, потім - режисер, актор, він впроваджував в українське кіно метод Гріффіта, американця, який вперше показав лице героя крупним планом. Довженко не тільки психологізував кіно, а й опоетизував його. Неповторний світ творив за допомогою народної поетики, символів, прийомів живопису.
У фільмі "Земля" дід і онук - як обрамлення роду. Дід помирає непомітно, наче яблуко падає з дерева.
Яблуко, дійшовши певної стиглості, відірвалося від дерева. Отак і дід. А смерть онука - насильницька, нагла. Його вбивають зненацька, із-за рогу у хвилину танцю...
Важко сказати, хто зробив більший внесок у цей фільм - Довженко-письменник чи Довженко-художник.
"Перші зрілі фільми Довженка "Звенигора", "Арсенал", "Земля" завоювали йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила, вкоротили йому віку". Ю. Лавріненко.
Чому?

Сторінка шоста. "Боротьба"
Учитель:
- Чому О. Довженко за 10 років до смерті у щоденнику написав: "Немає сил ходити. Болить у мене все. Болять руки, ноги. Болить голова і болить серце. Думаю, що скоро помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був створений років на 90. Я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила. Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала мене, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля народу. А знищила мене ненависть людська і жорстокість. Убили мою радість".
- Що спричинило до такого відчаю, поразки? Яка боротьб виснажила його?
Історики:
"Протистояння генія і влади" - слова Ліни Костенко можуть бути епіграфом до цієї сторінки нашої кіноповісті.
Сталін до кінця днів чекав, що Довженко, відомий усьому світові, напише і зніме фільм про нього - вождя, батька всіх народів, генералісимуса, переможця у Другій світовій війні, а тому не дозволив розстріляти, вичікував і навіть пробував приручити: і подарунки надсилав, і дві Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв присвоїв. Не приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому доводилося маневрувати, відкуповуватися. Для того, щоб втілити задумане, робив ненависне:
- за геніальну "Звенигору" відкупився антиукраїнським "Арсеналом";
- за "Землю" - "Щорсом";
- за "Україну в огні" - казенним "Мічуріним".
- "Справді, яка трагедія художника", - писав О. Гончар.
- У 1940 році Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії, але через те що не міг знімати на замовлення, після війни буде викинутий з кіностудії за націоналізм.
- Друга світова війна відкрила Довженкові очі - він наче оглух до будь-яких пересторог і пише свою геніальну "Україну в огні". Рукопис потрапив до рук Сталіна - і для Довженка настала кульмінаційна життєва драма, в якій режисером-постановником був "кат над катами" Сталін.
- Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви. Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 р., адресований уряду України: "Вертатися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі..." Крик душі. У цьому році була завершена "Поема про море" і опублікована автобіографічна кіноповість "Зачарована Десна".
Він мріяв написати нові твори (аж 55 запланованих!), поставити фільм "Поема про море". Але цей рік був останнім у його земній "юдолі плачу".
Підсумок уроку
Учитель:
Цей урок - спроба першого знайомства. Якби можна було підібрати одне-єдине містке слово - епітет, то як би ви закінчили фразу:
- Життя Довженка - ... (трагічне).
- Творчість Довженка - ... (титанічна, геніальна, подвиг).
Домашнє завдання
Прочитати автобіографічну кіноповість "Зачарована Десна".

Урок 2
Тема. "Зачарована Десна" О. Довженка - казкова подорож у світ його дитинства. Проблематика. Характери. Поетика кіноповісті.
Мета: ознайомити учнів зі змістом кіноповісті; дати характеристику образам - персонажам; проаналізувати естетику твору; розвивати уміння і навички учнів проникати в інтертекстову сферу художнього твору; виховувати почуття святості родини, України.
Тип уроку: урок-дослідження.
Форми організації навчання: групові.
Хід уроку
І. Організаційний момент
Звучить фонозапис пташиного співу, що налаштовує на сприйняття художнього твору.
ІІ. Актуалізація і корекція опорних знань
- Розкажіть про дитячі роки Сашка Довженка.
- У кого ще з вивчених вами письменників було подібне дитинство чи фрагменти його? (М. Стельмах, Ю. Яновський, Б. Лепкий).
- У яких творах зафіксовані були враження дитинства? ("Гуси-лебеді летять", "Вершники", "Казка" мого життя").
ІІІ. Оголошення теми, мети уроку
Звучить музика Рахманінова.
Ми вирушимо сьогодні у казкову подорож дитинства Олександра Довженка. Генії починаються змалку... Пам'ятаєте? Або: усі ми родом з дитинства. Польський письменник Ян Парандовський, шукаючи витоки творчості багатьох майстрів красного письменства, висловився надзвичайно поетично і вражаюче: "Колись це джерело забило вперше..."
Задум "Зачарованої Десни" виник у Довженка ще перед війною, про що свідчить запис у "Щоденнику" 5 квітня 1942 року:
"А вчора, пишучи спогад про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнаті. Боже мій!Скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи не вернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь - усюди, куди не гляне моє душевне око!"
Ми маємо привілей доторкнутися душею до тієї краси, щоб вийти після уроку іншими - кращими, чистішими, добрішими. "Слово - сила. Увіковічене на письмі, воно здобуває владу над думками і мріями людей, і неможливо ні виміряти, ні уявити межу цієї влади. Слово панує над простором і часом. Але, тільки схоплене сіткою літер, думка живе і діє. Все решта розвівається вітром. Прогрес у розвитку людської думки, досягнення розуму людського народилися з оцих слабеньких літер - стеблинок на білому полі, паперу", - писав Ян Парандовський у своїй "Алхімії слова", ніби закликаючи нас досліджувати все, що написане тими, хто жив до нас.
Групові форми дослідження методом навчального мозкового штурму. Технологія проведення.
Комплектуються групи із 7-9 учнів, які упродовж 10-15 хвилин генерують ідеї, потрібні для розв'язання проблеми.
Штурм відбувається у 3 етапи:
І етап - озвучення і фіксація ідей;
ІІ етап - експертний аналіз і відбір;
ІІІ етап - група відбирає 2-3 найкращих варіанти і обирає спікера, який розповідає про них учням і вчителю.
Завдання для І групи
Які саме ключові уривки з кіноповісті слід озвучити, щоб світ Довженкового дитинства постав у всій красі і повноті?
Завдання для ІІ групи
Створити цитатний проект характеристики образів повісті так, щоб наймісткіше передати їх колорит.
Завдання для ІІІ групи
Окресліть основні проблеми повісті "цитатним ланцюгом" та викристалізуйте ідею твору.

Завдання для IV групи
Дослідіть художні особливості повісті й подайте "цитатну опору" на розсуд однокласників.
Проблемні запитання для активізації мислення.
Які люди оточували героя повісті?
Від чийого імені ведеться розповідь - малого чи дорослого Сашка?
Яким було розуміння життя і смерті дитиною?
Як гармоніювала природа і дитина?
Яке завдання художника, митця?
Чи може дитина усвідомлювати себе як представника роду, нації?
Чи уявляв Сашко свій родовід через конкретні заняття родичів?
Про що свідчить відсутність сюжету в повісті? Чи не далися взнаки імпресіоністичні погляди у школі Геккеля?
Яка роль пейзажу в повісті?
Яке місце фольклору в творі?
Який синтаксичний спосіб вираження, думки у Довженка улюблений?
З якою метою вдається письменник до засобів сміху у "Зачарованій Десні"?
Про що свідчить мова твору, яка вона?
Прокльони - це творчість чи крик зболеної душі?
Озвучення результатів мозкового штурму.
Експертна оцінка роботи учнів учителем, підсумок уроку.
Домашнє завдання
Вивчити напам'ять уривок з повісті "Благословенна будь..." і написати мініатюру на одну з тем: "Було в моєму дитинстві", "Портрет мого батька", "Портрет моєї матері", Легенди моєї родини", "Таємниця мого родоводу", "Мені приємно і мені неприємно..."
Ці завдання сприятимуть глибшому осмисленню учнями змісту твору у процесі активної "роботи душі", самоаналізу та самооцінки, що є необхідною умовою успішної реалізації принципу особистісно орієнтованого навчання на уроках української літератури.
Урок 3
Тема. Ідеологія тоталітарного режиму очима Довженка. "Щоденник" - звинувачувальний документ системі
Мета: ознайомити учнів з особливостями та змістом його "Щоденника"; розвивати навички логічного та аналітичного мислення, усного монологічного мовлення, публічних дискусій; виховувати почуття гідності та національної причетності.
Тип уроку: семінар-дискусія.
Обладнання: гасла, популярні в СРСР. "Партія - розум, честь і совість нашої епохи", "П'ятирічку - достроково", "Один - за всіх, і всі - за одного", "Партія - наш керманич", "За Сталіна! За Батьківщину!" тощо.
Щоденники надаються до створення мозаїчних картин: у них є перли і діаманти.
Є. Сверстюк
Фонозапис музики І. Дунаєвського, В. Лебедєва-Кумача.
Хід уроку
І. Організаційний етап
Обладнання лозунгами під "бадьорі" пісні І. Дунаєвського.
ІІ. Перевірка домашнього завдання та актуалізація опорних знань
У чому ж полягає глибока філософська думка автобіографічної кіноповісті Олександра Довженка?
Чому дорослому Довженку так хотілося переглянути відчуття Сашка малого?
ІІІ. Оголошення теми, мети уроку
Вступне слово вчителя.
"Щоденник" О. Довженка до українського читача ішов довго і продовжує іти, адже тільки у 2009 році (за заповітом автора) літературознавці отримають повний доступ до архіву письменника.
Але і нині вже знаний "Щоденник" - перлина літератури, яку Є. Сверстюк порівняв з "Давидовими псалмами" Шевченка. "Цей твір настільки потужний, щирий і безкомпромісний, що якби автор не написав більш нічого, то й тоді увійшов би у досить невелику когорту найпочесніших українських митців", - твердить О. Слоньовська.
Ліна Костенко у праці "Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала" пише, що "...саме О. Довженко і саме своїм "Щоденником" зробив першу досить вдалу спробу становити в нашому національному телескопі головне дзеркало на місце, усунути в ньому бодай найбільші дефекти".
Вам знайомий зміст цього твору, та на сьогоднішньому занятті ми проаналізуємо не тільки зміст. а й розвиток політичної думки, адже всі ви будете громадянами і мусите вчитися орієнтуватися у розбурханому світі вже тепер.
Ідеологія (гр. "вчення про ідею") - система ідей, уявлень, понять, зафіксована в різних формах суспільної свідомості (в політиці, моралі, науці, мистецтві, релігії).
Давайте згадаємо той факт з біографії Довженка, який безумовно вплинув на його розходження з ідеологією комунізму, а саме причетність до петлюрівського війська у роки громадянської війни, що Дамокловим мечем нависала над письменником в усі роки.
Клас ділиться на дві групи, кожна з яких має змогу представити ворогуючі політичні платформи, між якими маневрував Довженко, і до яких був причетний у житті.

Орієнтовні схеми представлення
Політична платформа петлюрівців.
Становлення Центральної Ради і поширення їх універсалів.
Причини війни з "совєтами".
Причини воєнних невдач УНР.
Взаємини з антибільшовицькими силами в Україні.
Директорія і Антанта.
Політична діяльність за кордоном.
Політична платформа більшовиків.
Ануляція Брестського миру і політика щодо України.
Внутрішня підтримка більшовизму в Україні.
Більшовики і лівоесерівські партії (боротьбисти, борбисти).
Причини успіхів у громадянській війні.
Основні популістські декрети лівих.
Політика більшовиків на Україні (колективізація, русифікація, голодомор, політичні репресії до Великої Вітчизняної війни і після неї).
Підсумок уроку після представлення груп і експертної оцінки групою експертів
Чи мала влада уявлення про те, що О. Довженко пише "Щоденник"?
Чому саме темі жіночої долі Довженко присвятив так багато записів?
Чому Довженко називає Україну "Великою Вдовицею"?
Яке місце у "Щоденнику" посідає проблема національної свідомості та гідності українців?
Яким було ставлення письменника до уряду як до офіційної влади?
Кого зневажає і кого любить автор "Щоденника"?
Якими місткими епітетами О. Довженко "відзначає" представників влади?
Чи був О. Довженко атеїстом?
Домашнє завдання
Виписати 5 суттєвіших для вас особисто записів із "Щоденника", прочитати "Україну в огні".

Урок 4
Тема. Правда, обпалена війною... (Аналіз кіноповісті "Україна в огні").
Мета: ознайомити учнів зі змістом кіноповісті, проаналізувати твір; закріпити вивчене про кіноповість, характеротворення, поетику; розвивати творчу уяву і аналітичне мислення; виховувати національну гідність.
Тип уроку: урок-діалог
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Перевірка домашнього завдання і актуалізація опорних знань
«Україну в огні» називають "Довженковою Голгофою". Голгофа - гора на якій було розіп'ято Ісуса Христа.
- Що говорить сам Довженко у "Щоденнику" про це?
31 січня 1944 р. було скликано спеціальне засідання політбюро ЦК ВКП(б), на якому і розпинали Довженка. Після засідання друг Берії, режисер
М. Чіаурелі, повчав О. Довженка: "Ти вождю пожалів 10 метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. Пожалів! Не хотів зобразити вождя! Гордість тебе заїла, от і погибай тепер...". Почалася розправа.
Проблемне запитання (записується на дошці).
- За що? Що саме спровокувало таку люту ненависть Сталіна? У чому полягала небезпека цієї повісті?
Відповідь ми знайдемо, проаналізувавши текст за принципом сократівського "мистецтва повивального".
Текстуальні "розкопки", увага до художньої деталі у процесі діалогу логічно призведуть до розв'язання проблемного запитання.
Система запитань
Чому пісня - наскрізний елемент кіноповісті? Вона взята в обрамлення, супроводжує життя героїв?
Чи не виникають у вас ремінісценції з Шевченком у багатьох епізодах твору? (Порівняйте першу картина повісті "Садок вишневий коло хати", рішучість Лавріна Запорожця у концтаборі, й рядки "Та не однаково мені...", "Минали дні, минають ночі, минає літо").
Якими епітетами автор окреслює Україну як наскрізний образ повісті? ("кривава", "попалена", "розбита", "поруйнована!", "обездолена в загравах пожеж").
Як застосовує автор прийом контрасту, протиставлення, щоб підкреслити міру злочину проти своєї правічно прекрасної землі?
Які образи сильніші - жіночі чи чоловічі? Чому?
Їх багато. Що об'єднує їх?
Яка з жіночих постатей найближча серцю автора?
У яких жіночих образах втілено поетичну душу і трагічну долю України?
Які картини майже натуралістично відтворюють фантасмагоричну пекельну круговерть війни? (Опис баталії, бій могла витримати тільки людина - "вовки не вили", а "вовчиці плакали").
Кого з людей автор зобразив за аналогією до вовків? (Батька і сина Краузів).
Чому селяни бажали втікачам "котитись бубоном"?
Про який епізод кіноповісті можна сказати словами Ліни Костенко "І це була любов, а не розпуста"?
Сталін у своїй доповіді звинуватив О. Довженка в аморальності.
То що ж крамольного знайшов чи відчув Сталін у творі?
Підсумок
Після дитячих версій можна запропонувати і версію Михайла Шевченка, який помітив приховані мотиви психологічного тиску і політичного твору: "Довженко був вождем! Це знали всі. Особливо його вороги. Знали так само, як і те, що вождь без мас, як генерал без армії, - ніякої сили не має. І тому вождя вирвали з мас. ізолювали від середовища, де він міг розкритися сповна, особливо як громадський діяч, де він міг зробити для України те, про що ми навіть не здогадуємося".

Домашнє завдання

Написати твір на одну з тем: "Що зробив Олександр Довженко для України?", "Що зробив О. Довженко для мене особисто?", "Як "знайомство" з О. Довженко вплинуло на мене?", "Сповідь перед Олександром Петровичем".

Українська література, 5 клас

Тема уроку: Оксана Сенатович. „Малий Віз”.

Мета уроку: ознайомити з життям і творчістю письменниці, допомогти учням ус-відомити ідейно-художній зміст казки; розвивати навички виразного читання, переказу твору та його аналізу щодо використання художніх засобів, поєднання минулого та сучасного, ролі фантастичних елементів; розвивати творчу уяву, самостійність мислення; виховувати усвідомлення важливості збереження історичної пам’яті народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу з елементами інтеграції.

Обладнання: портрет письменниці; картина І.Рєпіна „Запорожці пишуть листа турець-кому султану”; ілюстрації до твору; карта зоряного неба; виставка книг про життя запорозьких козаків.

Теорія літератури: літературна казка, сюжет, тема, кульмінація.

Х І Д У Р О К У

І. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів.
Слово вчителя
З давніх-давен людям відомо „дерево життя” – це гілочка, на якій ростуть три лис-точки. Перший листочок символ минулого часу, другий – сучасного, а третій – майбут-нього.
Зображення „дерево життя” зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього.
Як це розуміти? А так, що все навколишнє – це наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.
Діти, ми продовжуємо розглядати розділ з української літератури „Історичне минуле українського народу”.
– Які твори з цього розділу ми вже вивчили?
– Яке враження справила на вас казка І.Нечуя-Левицького „Запорожці”? Над чим примусила замислитися?
– Що означає слово „козак”?
– Коли була заснована Запорізька Січ?
– Які прислів’я та приказки ви знаєте про козаків?
– Назвіть українські пісні, у яких співається про козаків?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
1. Слово вчителя
Відома українська письменниця Оксана Павлівна Сенатович вважала себе вічною мандрівницею, хоча реально мандрувала небагато, а більшість свого життя провела у Львові, де здобула освіту, одружилася, народила і виховала двох синів, творила поезію і прозу.
О.П.Сенатович народилася в м. Бережанах на Тернопільщині в родині вчителів. Закінчила Львівський політехнічний інститут, працювала інженером. Але справжнім покликанням стала література. Поетична творчість Оксани Сенатович яскрава і само-бутня, по-жіночому лірична. А твори для дітей особливо добрі і щирі, саме такі, які може розповідати любляча матуся. Для малечі письменниця написала чимало поезії. Ось назви деяких з них: „Вісім сотень колобків”, „Вчиться вересень читати”, „Сніговик”, „Живемо в одному домі”, „Шпаківня на колесах”, „Не виростуть хлопці без дощу”. Повість „Про Люлька Смока і Котів (місто чудесне)” друкувалася уривками в га-зеті „Діти Марії”, редактором якої в останні роки життя працювала Оксана Сенатович. Перекладала вона також твори для дітей зі слов’янських мов.
Як же все починалося? Перший вірш письменниці для дітей „Дорога” був надруко-ваний у журналі „Барвінок” і відразу полюбився дітям. Він обійшов усі збірки, читанки, перекладався різними мовами.
Відтоді було написано чимало, і кожен твір письменниці був близьким і зрозумілим для малечі. Адже Оксана Сенатович знала особливий секрет, яким поділилася з читача-ми в одній зі своїх поезій: „Як у світ виходять вікна, як заходять двері в хату – так мені з моїм дитинством: ні ввійти, ні вийти з нього”.
2. Виразне читання казки О.П.Сенатович „Малий Віз” учителем.
3. Виразне читання казки за особами. (читають учні)
4. Словникова робота
дати нурка – пірнути; побічня – край воза;
дишель – палиці, якими з’єднується хмиз – тонкі гіллячки;
віз із упряжкою коня; канапа – ліжко без спинок, диван;
куліш – густий суп із пшона; бабахнувся – впав;
Малий Віз – сузір’я; казан – посудина з округлим дном;
курінь – тимчасове житло з гілок залагодити – владнати, допомогти;
хмизу в польових умовах; баритися – зволікати, не поспішати;
мана – привид; кривиться, як середа на п’ятницю –
значення „дуже”.
5. Робота над змістом твору.
Перевірте правильність поданих тверджень.
• Дмитрик вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера.
• Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру.
• За часів отамана Сірка були в козаків підводні човни.
Бесіда за змістом казки.
1) До якого літературного жанру належить „Малий Віз” О.Сенатович? Доведи думку.
2) Що називається казкою?
3) Які фантастичні елементи ви помітили, яка їх роль у творі?
4) Це фольклорна чи літературна казка?
5) Куди привели Дмитрика допитливість та багата уява, фантазія?
6) З ким і для чого хотів зустрітися хлопчик?
7) Де герой твору хотів дізнатись про те, чого не встиг побачити і розпитати в козаків? А куди б ти ще звернувся?
8) Наскільки правдиво виглядає зустріч десятирічного хлопчика з 310-річними козаками та перебування І.Сірка в гостях у сучасного письменника?
9) Поясніть, яким чином письменниці вдалося поєднати минуле і сучасне?
10) Спробуйте відтворити в уяві різні картини чарівного сну хлопчика. Коротко перекажіть їх.
11) Охарактеризуйте образ Дмитрика. Якими рисами характеру наділений хлопчик?
12) Чи є фантастикою, що козаки мали підводного човна та ракету?
6. Повідомлення учня.
Запорожці насправді мали підводний човен, за допомогою якого підпливали до супротивника. Робили його з двох човнів. До дна одного кріпився баласт для занурення у воду. Наближаючись до ворога, козаки відкидали баласт, човен раптово піднімався над поверхнею – вони з’являлися наче із самого дна. Мали запорожці й ракету, яка іскрила, як сьогоднішня петарда. Це лякало супротивників, особливо їхніх коней.
– Хто такий Іван Сірко? Що ви про нього знаєте?
7. Повідомлення учнів про І.Сірка (історичні дані, легенди, перекази).
8. Огляд ілюстративного матеріалу про Запорозьку Січ.
9. Інтерв’ю.
Запитання 1. Як виникла ідея у Іллі Юхимовича Рєпіна створити картину „Запорожці пишуть листа турецькому султану”?
Відповідь: Рєпін був знайомий з листом, якого написали запорожці турецькому султанові. Про свій задум написати картину розповів історику Д.І.Яворницькому.
Запитання 2. Як художник збирав матеріал для написання картини?
Відповідь: Навесні 1880 року Рєпін з юним художником В.Сєровим помандрували на Запорожжя, щоб власними очима побачити історичні місця знамени-тої Січі, зібрати потрібний матеріал і знайти характерні типи для картини.
Запитання 3. Скільки років працював художник над картиною?
Відповідь: Історики кажуть, що працював І.Ю.Рєпін над „Запорожцями” майже дванадцять років, з 1880 по 1891 рік.
Запитання 4. Розкажіть, будь ласка, про персонажів картини.
Відповідь: На картині Іван Сірко – центральна постать із демонічним виразом очей, з люлькою в роті й у шапці, критій чорним сукном і підбитій сірим смушком. Сірка художник малював з популярного свого часу генерала, дотепника й веселуна М.І.Драгомирова. На передньому плані кремезна постать у червоному жупані, з шаблюкою. На дошкульні епітети, якими сипле товариство, козак відповідає реготом. На постать цього героя картини І.Ю.Рєпіну позував А.І.Рубець, професор Петербурзької консерваторії. Тепер киньмо погляд в інший бік, де стоїть високий красень козар-люга. Чорне, як у негра, лице, на пораненому лобі пов’язка. Прото-типом цього героя І.Ю.Рєпіну слугував відомий в Одесі художник, си-лач М.Д.Кузнєцов. А зверніть, лишень, увагу на одну постать – невеликого зростом, рудого, як вогонь, щербатого козака в розхристаній сорочці, з хрести-ком на шиї. Це – Нікішка, кучер поміщика В.В.Тарновського із села Качанівка на Чернігівщині. Одна із центральних постатей – писар. Лукава посмішка на обличчі, видать особа хитра, сама собі на умі. Писар добре чує круті дотепи, ущипливі словечка, які йому диктують, але він не квапиться писати їх на папері. Так увічнив Рєпін свого побратима Д.І.Яворницького в кар-тині „Запорожці”.
Запитання 5. Яке враження справила картина на сучасників?
Відповідь: Слава „Запорожців” облетіла всю Росію; захоплювалися картиною і за кордоном на виставках у Чикаго, Будапешті, Мюнхені, Стокгольмі. Рєпін був щасливий, він писав до Яворницького: „Дорогий Дмитре Івановичу! „Запорожців” моїх три дні тому купив цар. Ура!” (Картину купив Олександр ІІІ за 35.000 карбованців). „Запорожці” – один з найпопулярніших творів Рєпіна, де художник показав волелюбний характер, щиру душу й непокірність Січового козацтва.
10. Вчимося уявляти, фантазувати.
1. Уяви картину зорепаду. Що вона тобі нагадує?
2. Що означає фраза „червневе небо обтрушувало в озеро зорі”? Як ще можна уявити зоряну ніч?
3. Чи бачив ти Великого ти Малого Воза?
4. Чи зміг би на них поїхати, як Дмитрик? Що для цього треба?
5. Чи снилися вам чарівні сни? І куди б ви хотіли помандрувати, у минуле чи в майбутнє?
11. Практична робота.
Заповніть анкету на казку О.Сенатович „Малий Віз”.
Значення назви Малий Віз – Мала Ведмедиця – назва сузір’я, яке люблять в народі.
Тема Фантастична подорож хлопчика в минуле, до козаків.

Сюжет Дмитрик дістав Малого Воза із дна озера. Запорожці посміялися, але дали відповідь на його питання про підводні човни й ракети, які вони винайшли.
Кульмінація Перший прийом у козаків.
Головний герой Дмитрик, десятилітній хлопчик.
Другорядні герої Козаки, Іван Сірко.
Реальне у казці
Зацікавлення хлопчика історією, захоплення винаходами запорожців; написання книги.
Фантастичне у казці Подорож на Малому Возі в минуле, розмова з козаками.
Умовний літера-турний прийом Чарівний сон Дмитрика.
Художні засоби Пейзаж, діалог, гумор, епітети, метафори, фразеологізми.

Головна думка Уславлення кмітливості й винахідливості запорожців, їхнього отамана Сірка; схвалення думок і дій допитливого хлопчика, який шанує славне історичне минуле.
12. Гра „Шукачі скарбів”.
Діти вишукують художні засоби у творі.
Епітети: Червневе небо
Зоряне озеро
Сивовусий козак
Порівняння: Зоряне озеро – як небо
Човен подібний до великої жовтої черепашки
Метафори: Небо обтрушувало в озеро зорі
Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба
Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари
Витяг з води Віз
Дмитрик разом з ліжком поїхав у невідоме
Підводний човен зблід
13. Гра „Займи позицію”.
(Учні дають відповіді „так”, „ні”, „не знаю”)
– Чи необхідно, на вашу думку, людям знати свою історію, історію свого краю та держави?
ІV. Закріплення знань, умінь і навичок.
1 .Гра від Марійки Допитливої.
– Хто останній назве рису характеру Дмитрика, героя казки, і обґрунтує її?
2. Головоломка від Марійки.
Розгадавши її, прочитаєте прислів’я про козаків, яке підтверджує основну думку казки „Малий Віз”.

заць ко не
ма

Ко му пе ду
ду

ро ре во

Відповідь: Козацькому роду нема переводу.
V. Домашнє завдання.
1. Читати і переказувати казку О.Сенатович „Малий Віз”. Скласти план.
Уявіть свої мандри в минуле або майбутнє (складіть усну розповідь).

*Шевченко народ захищав, а про себе забував,
*Тараса думки будуть жити віки.
*Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став…
*Шевченківський “Заповіт” буде жити тищу літ.
*Тарасівська “Катерина” – це народная дитина.
*Шевченко за народ бідував, бо з народу сам походжав.
*Шевченко панів викривав, і за це й сам страждав.
*Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі.
*За те цар Шевченка боявся, що той людям волі
добивався.
*Шевченко дуже радий був не силою, а словом мудрим.
*Тарасів “Заповіт” облетів увесь світ.
*Тарасів “Кобзар” – народу великий дар
*Цар Шевченка гноїв, та душі не зломив.
*Хто читав “Заповіт” – рвав кайдани, рушив гніт.
*Був молодий Тарас – свиней пас, підлітком став –
паркани фарбував, а як поетом став – кайдани порвав,
справжню волю оспівав і до сокири людей позвав.
*Хто “Кобзаря” читав, той панів прокляв.
*В наш чудовий час вічно житиме Тарас

* * *
Пролунав Тарасів голос
Та й по всьому світі:
“Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте!”
* * *
Хвала й слава Кобзареві
Од роду й до роду,
Що сміливо кликав люд
Битись за свободу.
* * *
Розірвали ми кайдани,
Волю окропили,
На землі твоїй любимій
Сади посадили.
* * *
Розцвіте у щасті
Наша Україна,
Співа славу Кобзареві
Трудова родина.
* * *

Народні усмішки про Т.Г.Шевченка

На балу
На якомусь балу Шевченко розговорився з одним із служників і, захопившись, не помітив, як до нього підійшов сам канцлер, зви-чайно, із свитою. Підійшов тай каже:
-Цікаво, про що бреше цей піїта?
Шевченко схилив голову і голосно відповів:
-Говорю про доброту царя-батюшки і про вашу далекозіркість, ясновельможний пане...

Краще посередині
Помер якийсь міністр. Скрізь велись теревені про майбутні похо-рони і, чи буде на похоронах цар-батюшка. А коли буде, то де йти-ме: перед труною небіжчика чи за нею. Спитали про це у Шевчен-ка.
-Краще всього, - була відповідь, - щоб цар-батюшка опинився якраз посередині...

Навколо смерті
Якось Тарас Григорович у розмові із задушевним другом зізнався, що бажає царю-душителю ще трошки пожити.
-Як це так? Ненавидиш і бажаєш життя? – здивувався друг
-Що ж тут незрозумілого? – перепитав Шевченко. – Якщо цар, дай Боже, здохне, то я теж не стримаюсь і помру від радощів...

Різні суждення
Поліцмейстер до Шевченка:
-Ну хто читає твою мазанину? Навіть наш цар-батюшка не розуміє опуси, які ти звеш віршами...
-Тож мені байдуже, хоча й не дивує, - відповів незламний Коб-зар. - Мене здивувало б, якби цар та й зрозумів мої вірші... Проте, я кинув би писати, сам собі поламав би руки, щоб не писати, якби довідався, що мене не розуміє мій народ!

ТЕМА: Тарас Шевченко “Зоре моя вечірняя”. Любов поета до простого народу і ненависть
до кріпосників.

МЕТА: розкрити інтонаційне й емоційне багатство поезії, визначити головну думку твору, з”ясувати
роль образних засобів у її розкритті; шляхом виконання практичної роботи закріпити набуті
знання з теорії літератури; розвивати творчі здібності учнів; виховувати красою природи,
відображеної автором, можливість долучитися до творення образів за допомогою художніх
засобів, передаючи свої почуття та настрої.

ОБЛАДНАННЯ: портрети Т.Г.Шевченка, репродукції з його картин, ілюстрації з видами українського
села, природи нашої країни; підручник; магнітофонний запис пісні “Зоре моя вечір-
няя”; кросворд.

ХІД УРОКУ:

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

Бесіда за питаннями:

1) В чому різниця між віршованими творами та прозовими? Які ви можете назвати приклади
прозових та віршованих творів з вивчених раніше?
2) Що таке рима? Наведіть приклади римованих рядків.
3) Який вірш називається білим? Чому його відносять не до прозової, а саме до віршованої
мови? Який з вивчених вами творів є білим віршем? (П.Тичина “Пробіг зайчик”.)
4) Що називається пейзажем?
5) Яких видів бувають пейзажі?
6) Для чого їх використовують автори у творах?

ІІ. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙНЯТТЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Поетична хвилинка.
Юрій Герасименко

Ти чув: співала мати при вікні
Слова Шевченка світлі і сумні.
-Чому, мамуню, серцю в грудях тісно?
-То пісня, українська наша пісня...
Ти вперше прочитав із “Букваря”
Вогненні, вічні вірші Кобзаря.
-Чом жаром обпікає кожне слово?
-То мова, українська наша мова...
Із книг тобі відкрилось до кінця
Життя коротке гнаного співця,
Діла і думи сина Батьківщини.
-Що то дзвенить, відлунює в серцях?
-То слава, горда слава України!

Те життя, яке прожив Тарас Григорович Шевченко, було яскравою зіркою, сяйво якої сягнуло
за межі всіляких кордонів і часу. Творчість великого Кобзаря в історії загальнолюдської, ду-
ховної діяльності – виняткове явище. Письменник Олесь Гончар справедливо зазначив: “Тарас
Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих лю-
дей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані свого людства знаходять
своє безсмертя”. Велетенський талант Шевченка на диво різнобічний: він і прозаїк, і драматург, і
художник, і скульптор. Тарас Григорович створив 835 картин, на жаль, 278 з них не вдалося
знайти, але про рівень Шевченка як неабиякого художника говорить хоча б той факт, що його
картини тричі отримували срібну медаль Академії мистецтв Петербурга (“Хлопчик-жебрак”,
“Циганка-ворожка”). Поет сам казав, що мав великий шанс присвятити своє життя малюванню,
заробляючи цим доволі великі кошти, жити безбідно, але вибрав писання віршів, за що не отри-
мував ні гроша, а тільки поневіряння, заслання, переслідування з боку царського уряду. Але не-
дарма Шевченко вибрав саме письменницьку стезю, бо, мабуть, не знайти поета, чиї вірші б
прості, звичайні люди сприймали настільки близько до серця. Відомий польський поет Адам
Міцкевич говорив про те, що вірші Кобзаря заходили у кожну оселю, під кожну селянську стріху,
як тільки з’являлися. Сам Міцкевич зміг досягти такого рівня визнання серед свого народу тільки
після багатьох років кропіткої творчої праці.
- Згадайте твір Васильченка “Дитинство Шевченка”. Про що мріяв у дитячі роки маленький Тара-
сик? Що йому довелося задля цього терпіти? Чи здійснилась мрія Шевченка?
Висока майстерність володіння словом дозволяла поету створювати неповторні картини у
своїх творах. Давайте з вами здійснимо уявну подорож до тогочасної України, використовую-
чи словесні зображення її у творах Шевченка. (Зачитують заздалегідь підготовлені учні).

По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий –
Нащо зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке синіє.
(“Тополя”)

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають...
(“Гайдамаки”)

Світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
(“Сон”)

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
(“Садок вишневий коло хати”)

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ.

ІV. ОПРАЦЮВАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

Ознайомлюючись з наступним віршем, ми продовжимо подорож по Україні, з’ясуємо, з якою
метою поет використовує ці красиві описи природи, села.
Частина вступу покладена на музику, більш того, пісня ця так полюбилась народу, що її стали
вважати народною. Як ви знаєте з повісті Васильченка “Дитинство Шевченка” народна пісня
завжди була в житті поета постійним другом, вихователем і порадницею, вона мала дуже вели-
кий вплив на становлення як особистості, так і творчості Шевченка. Але і творчість Тараса Григо-
ровича мала дуже великий вплив на музику. Дослідники нарахували більше 2000 композицій на
слова Т.Г.Шевченка, але ж у “Кобзарі” тільки 227 окремих назв. Таким чином, можливо собі
уявити вплив слова Шевченка на композиторську діяльність.

Прослуховування пісні “Зоре моя вечірняя” (до слів “Як у полі на могилі”).

Бесіда за питаннями.

- Опишіть, яку картину ви собі уявили?
- Які художні засоби використав автор у цьому уривку? Знайдіть їх у тексті. (епітети, пестливі
слова, уособлення, ритор. звертання, викор. слів в перен. знач.).

Словникова робота.

Нехрещені діти – русалки
Вовкулак – перевертень, людина, що може перетворюватися на вовка.
Писанка – гарно розмальоване яйце для свята Великодня.

Читання уривку до кінця.

Бесіда за питаннями

- Яких міфічних істот згадує поет?
-У яких творах вони ще зустрічалися вам?
- Які худ. засоби використані для зображення села? Як ви уявляєте цю картину? (Усне
малювання).
- Про яких людей згадує автор? З якою інтонацією автор про них каже?
- Зачитайте 5 останніх рядків. Як поет ставиться до панів, чому?
- Яким настроєм пройняті різні частини вірша? Чому ви так вважаєте?
- Кому ж співчуває Шевченко, а кого і що засуджує у вірші?

Творче завдання.

І група учнів доводить, що життя на Україні було гарним, використовуючи матеріал також і
раніше вивчених творів.
ІІ група учнів доводить, що життя на Україні насправді зовсім не таке, як здається на перший
погляд. Учні теж використовують матеріал також і раніше вивчених творів.

Висновки.

Зробити підсумок – як Шевченко ставився до простих кріпаків, а як – до панів.
Який прийом автор використовує у віршах “Зоре моя вечірняя” та “Якби ви знали, паничі”?

Гра “Хто більше?”

Підібрати з віршів і додати свої епітети до слів “пан” і “кріпак”.

Розгадування кросворда до вірша.

Питання до кросворда за віршем “Зоре моя вечірняя”

По горизонталі:
6. Пора року, описана у вірші. (Весна)
8. Що порівнює поет із писанкою? (Село)

По вертикалі:
1, 3, 6. Пестливі слова в зображенні природи. (Тихесенько, сонечко, веселочка)
2. Один із типів мовлення. (Опис)
4. Що протиставляє поет селу? (Палати)
5. Автор ілюстрацій до Кобзаря. (Касіян)
7. Яке дерево розпустило віти? (Сокорина)
9. Художній засіб, використаний у вислові:
Веселі здалека палати,
Бодай ви терном поросли! (Епітет)
10. Слово, вжите в переносному значенні у вислові: “Село – і серце одпочине...” (Одпочине)

V. ПІДСУМОК УРОКУ.

Хоч Тарас Шевченко і перестав бути кріпаком, але він ніколи не міг спокійно спостерігати за тим,
що діється на Батьківщині: “Людей у ярма запрягли пани лукаві”. Поет все своє життя боровся
проти тієї несправедливої кріпаччини, яка робила людей рабами, закликав людей до боротьби
проти соціальної несправедливості, проти знущання одних людей над іншими, тому його твори
й знаходили любов і гарячий відгук у серцях людей. Твори Шевченка є великим надбанням на-
шого народу, невичерпною скарбницею, джерелом духовної наснаги. Тому читайте твори нашого
неповторного Кобзаря, черпайте з них любов до свого народу, до своєї мови, до рідної Батьків-
щини, які так старанно заклав у свою працю невтомний трудівник – Тарас Григорович Шевченко.

VІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Підготуватися до читання творів Т.Г.Шевченка та творів, написаних про нього.

Мета уроку: навчальна – навчати учнів переказувати фрагменти казки, звертаючи увагу на особ-
ливість авторської оповіді, простежити за текстом, як дарунки Долі персонажі викори-
стали в житті;
виховна – формувати активну життєву позицію в учнів;
розвивальна – розвивати вміння коментувати особливості вдачі братів, визначати
тему та основну думку твору.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за питаннями.

1. Чому в описаній автором країні люди раптом втратили волю?
2. Хто може визволити народ з неволі, за текстом даного твору?
3. Назвіть чарівні речі, за допомогою яких можна визволити народ з неволі.
4. Чи зміг мудрий брат визволити свій народ?
5. Які казки вважають чарівними? Доведіть, що казка І.Липи «Близнята» - чарівна.

ІІІ. Оголошення теми й мотивація навчальної діяльності.

Ми часто запитуємо себе, навіщо живемо на землі. Замислитися над цим спонукає читачів і зміст казки І.Липи «Близнята», у якій підкреслена велика цінність людського життя, важливість активної життєвої позиції, уміння відстоювати її, На цьому уроці ви навчитеся вести дискусії, поглибите знання про особливості прозової мови.

ІV. Сприймання та засвоєння навчального матеріалу.

Розповідь з елементами бесіди і дискусії.

1. Чому, на вашу думку, автор саме так назвав казку?
2. У тексті головними героями є два хлопці-близнюки, які зростали і виховувалися разом. Чи є щось спільне в їхній вдачі та поведінці?
(За характером це різні діти. Перший змалечку був балакучим, веселим, допитливим. Його завжди можна було побачити серед людей, бо він не любив самотності. Другий був мовчазним, спокійним, замисленим. Любив цілими днями сидіти на березі моря, милуватися далекими горами, купати погляд у небесній блакиті).
3. У тексті немає опису зовнішності хлопців, але у вас уже склалася думка про них і в уяві вималювалися їх образи. Тож пофантазуємо і колективно складемо літературні портрети хлопців-близнюків.
Опорні слова для опису зовнішності: обличчя – кругле, повне, ніжне, стомлене; волосся – русяве, каштанове, довге, пряме; очі – карі, темні, ясні, сумні, хитрі, спокійні; погляд – байдужий, веселий, задумливий, привітний; ніс – рівний, широкий, з горбинкою, постать – висока, низька, струнка, кремезна.

Матеріал для вчителя.

У казці «Близнята» талановито поєднано фантазію і мудрість, що спонукає до філософських висновків про долю, призначення кожного на цій землі, вибір людиною своєї життєвої позиції. Про це учні повинні міркувати вголос, проектуючи порушені у творі проблеми про сучасне життя, зіставляючи літературних героїв із собою. На цьому етапі доцільно провести дискусію, до якої залучити всіх учнів, розподіливши клас на дві групи: герої казки «Близнята» і сьогоднішні читачі. Слід нагадати учням про культуру спілкування і матеріал з мовних скарбничок, який можна використати під час дискусії.

Теми для дискусії: «Що необхідно людині для щастя» або «Призначення людини на Землі».

План проведення дискусії

Етапи дискусії Опорні слова
1. Позиція (Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору). Я вважаю, що…
2. Обґрунтування (доведіть вашу позицію). …тому, що…
3. Приклади (назвіть факти, які підсилять вашу позицію). Наприклад…
4. Висновки (узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно знати). Таким чином, отже…

Учні пригадують народні та літературні казки, вивчені на попередніх уроках і визначають з допомогою вчителя, що написані вони не віршованою, а прозовою мовою.
Прозова мова – це мова, якою ми спілкуємося повсякденно. У прозових творах немає поділу на рядки, немає співзвучних закінчень рядків, тобто рими.
На наступному уроці ми опрацьовуватимемо казку В.Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон», написану віршованою мовою: текст розділений на рядки, є рими і ритм, тому віршований текст мелодійний, ритмічний.

Виразне читання прозових уривків.

Учні самостійно вибирають уривки з казки І.Липи «Близнята» і виразно вголос зачитують їх, використовуючи засоби виразного читання (про них доцільно повторити перед читанням).

V. Закріплення вивченого матеріалу.

Дати відповідь на запитання №5, №6 рубрики «Вчимося робити висновки…» (ст.89 у підручнику).

VІ. Оцінювання знань і умінь учнів.

VІІ. Пояснення домашнього завдання.

1. Написати лист нащадкам від імені братів-близнюків із казки І.Липи «Близнята».
2. Намалювати, як ви уявляєте Долю.

Учитель:

Тема уроку: Види загадок (про людей, їхнє життя, про природу, її явища, про рослини, тварин). Художні засоби в них (метафора).

Мета уроку: навчальна – дати поняття про тематичні види загадок, метафору як художній засіб;
виховна – виховувати повагу до народного генія, естетичний смак, любов до художнього слова;
розвивальна – розвивати логічне мислення, спостережливість, уважність, уміння складати і відгадувати загадки, розвивати уяву, фантазію учнів.

Обладнання: ілюстрації до загадок, учнівські малюнки, кросворд «Загадки», підручник.

ХІД УРОКУ:

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

Учнів класу розподіляють на три групи.

Бесіда за питаннями

Яка з груп дасть кращі відповіді на запитання.

Запитання до І групи:
1. Що таке загадки?
2. Навіщо люди складали загадки?

Запитання до ІІ групи:
3. З яких двох частин складається загадка? (Із власне загадки і відгадки).
4. Які загадки називаються народними? А які ще існують?

Запитання до ІІІ групи:
5. Назвіть, які бувають форми загадок?
6. Якими способами відбувається зіставлення у загадках?

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ УРОКУ Й МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

На цьому уроці ми узагальнимо вивчене про загадки, їх тематичні групи за допомогою різноманітних ігор та конкурсів. Дізнаємось, хто з вас найбільш кмітливий, спостережливий та винахідливий.

ІІІ. СПРИЙМАННЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.

Завдання «Відгадай кросворд «Загадки» (розміщений на дошці).

Подумайте, як можна назвати цю групу загадок?

1)Часто умивається, та рушником не витирається. (Кіт)
2)За горами, за долами ходить свита і кожух. (Вівця)
1К І Т
2В І В Ц Я
3З А Є Ц Ь
4К О Р О В А
5Л И С И Ц Я
6К І Н Ь
7С О Б А К А
3)Зимою в білому, як сніг, а літом в сірому гуляє,
Вловить його ніхто не зміг, тому що ноги довгі має.
(Заєць)
4)Серед двору стоїть копа, спереду вила, а ззаду
мітла. (Корова)
5)Прийшла вона із довгим віником
На бесіду із нашим півником,
Схопила півня на обід
Та й замела метлою слід. (Лисиця)
6)Я великий, я красивий,
Як біжу я – в’ється грива.
Хвіст у мене довгий-довгий,
Він у мене, мов шовковий. (Кінь)
7)Не говорить, не співає, а коли хто йде, господаря
сповіщає. (Собака)

Конкурс «Найкращий читець загадок»

Перед виконанням цього завдання назвіть особливості виразного читання загадок. Яка група згадає їх найточніше?

І група читає загадки 1-5 (стор.97).
- Отже, виходячи з прочитаного, яку групу загадок за темою ви ще можете назвати?

ІІ група читає загадки з подальшої теми 2-6 (стор.97-98).
- Назвіть наступну групу загадок за темою.

ІІІ група читає загадки 1-5 з передостанньої теми (стор.98).
- Яку ще тематичну групу загадок ви можете назвати?

Гра «Презентація загадки»

Представники кожної з груп загадують іншим загадки, демонструють виконані до них удома ілюстрації, пояснюють, до якої тематичної групи належить загадка, яка форма загадки, за чим співставляється загаданий предмет.

Гра « Ми – чарівники»

Мати знання, володіти вміннями – це означає мати в руках чарівну паличку, а отже, бути сильним. Уявивши себе чарівниками, відгадайте і перетворіть загадки на прислів'я та приказки – і навпаки (для кожної команди – одна загадка й одне прислів'я). Ви повинні заповнити подані таблиці.

Таблиця 1

Загадки Відгадки Прислів'я
1. Хто людей годує? 1. Праця. 1. Праця людей годує.
2. Що старше від розуму? 2. Увага. 2. Увага старша від розуму.
3. Що у світі найшвидше? 3. Думка. 3. Найшвидша у світі думка.

Таблиця 2

Прислів'я Загадки Відгадки
1. Наймиліше у світі – сон. 1. Що у світі наймиліше? 1. Сон.
2. Правда у вогні не горить, у воді не тоне. 2. Що у вогні не горить, у воді не тоне? 2. Правда.

3. Сором пече без вогню. 3. Що пече без вогню? 3. Сором.

Гра «Ми – науковці»

Щоб відчути поетичність загадок, зазирнемо у творчу майстерню і з’ясуємо, чому саме такі образи в загадках порівнюються чи зіставляються?

Наукове завдання для усіх груп учнів – пояснити хід мислення авторів загадки (чому саме таку ознаку взято для зіставлення чи протиставлення).
Представники кожної групи мають право на свою версію, можуть радитися з товаришами зі своєї групи. Перемагає той, хто найбільш аргументовано, переконливо і чітко висловить власну наукову теорію виникнення даної загадки. Час для підготовки – 1 хвилина.

Перелік загадок для наукового дослідження:

1. «Чорна корова всіх людей поборола, а біла кобила всіх зведе» (для І групи).
2. «Не дерево, а лиcточки має, говорить вірші, казки оповідає» (для ІІ групи).
3. «Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий» (для ІІІ групи).

Орієнтовні запитання до науковців-представників І групи:

1. Про що йдеться в загадці? (Про зміну дня і ночі)
2. Звідки ви дізналися, адже слів «день» і «ніч» немає в загадці? (У загадці про ніч і день говориться не прямо, а в переносному значенні. Ніч – чорна корова, день – біла кобила).
3. Чому ніч названа чорною коровою, а день – білою кобилою? (З’ясовуємо, як міг виникнути образ чорної корови. Необхідно, щоб учні пригадали, що за формою місяць схожий на срібний ріг у темряві неба, тоді можна уявити і саму темряву, наче корову з рогами-місяцем).

Матеріал для вчителя

Метафора – перенесення рис живої істоти на предмет чи явище. Наприклад: перешіптуються листочки, сміється сонце, стогне буря. Цей художній засіб робить нашу мову образною, поетичною.

Гра «Ми – поети»

Картки із записаними початками речень – у руках в учителя, картки із продовженням речень лежать на вчительському столі. Представники груп – поети – підходять по черзі, отримують і зачитують першу частину речення, добирають до неї другу так, щоб вислів став метафоричним. Можна використати підказки членів груп.

Записи на картках, які зачитує вчитель Записи на картках, які підбирають учні
За садом сховалося… сонце.
Плинув… теплий, тихий вечір.
Зоря… заграла золотом у яблуневому цвіті.
Завиває… вітер.
Обличчя… розцвіли.
Легенька хмара… закриває сонце своїми полами.
Зашуміли… струни.
Прийде… весна.

Складання загадок

На основі поданих слів скласти загадки:
1. Крейда – білий зайчик, дошка – чорне поле, пише – скаче;
2. Місяць – золотий серп або мідна підкова, нічне небо – темний луг, пербуває у певному місці – загублено.

Зразок. Білий зайчик чорним полем скаче.

ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

Складання чайнворда-загадки

Чайнворд-загадка – це ланцюг слів, який побудований так, що остання літера кожного слова-відгадки є першою літерою наступного слова-відгадки.
Учитель читає загадки, а учні по черзі записують відгадки. Хто швидше і більше відгадає, розмістивши слова-відгадки у чайнворд, той переможець.

1. Не махає крильми, а літає, не птах, а птахів обганяє. (Літак)
2. Не звір, не птиця,
Ніс, мов спиця,
Сам тонкий,
А голос дзвінкий;
Хто його уб’є,
Свою кров проллє. (Комар)
3. Іде в каструлю чорне, а з каструлі – червоне. (Рак)
4. Маленьке, кругленьке, а з підлоги за хвіст не піднімеш. (Клубок)
5. По полю бродить, зерно молотить.
Жне-косить -
Хліба не просить. (Комбайн)
6. Чорне сукно лізе у вікно. (Ніч)
7. Без рук, без ніг, на животі повзе, ще й інших везе. (Човен)
8. Лежить свинка, в неї поколена спинка. (Наперсток)
9. З бородою, а не старий,
З рогами, а не бик,
Доять, а не корова,
Лико дере, а на личаки не бере. (Коза)

V. ПІДСУМКИ УРОКУ.

VІ. ПОЯСНЕННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ.

1. Скласти кілька загадок (про олівець, м’яч, книжку, сніг, мороз, річку), поповнивши ними мовну скарбничку.
2. Скласти загадковий чайнворд, за бажанням.

VІІ. ПОБАЖАННЯ УЧНЯМ.

Сьогодні на уроці ви доторкнулися до мовної скарбниці нашого народу, до його чарівного світу мудрості. Бажаю вам черпати все життя з цієї криниці, щоб у вашому серці завжди знаходилося місце для загадкового, таємного, чарівного. Поринайте у чудовий світ мрій та фантазій, будьте і самі чарівниками, які вміють творити добро і нести у життя найкраще.

Прослухайте пісню «Де живуть чарівники».

МЕТА: поповнити знання учнів про тематику народних казок, виявити вміння учнів читати і
переказувати зміст казок, дотримуючись особливостей їх стилю; розвивати творче
мислення; виховувати інтерес до народної творчості.

ХІД УРОКУ:

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ.

Оголошення теми, мети, завдань уроку.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

1.Слово вчителя.

Кожен народ створив багато чудових казок. У них відображення життя народу, його мрії і
сподівання на кращу долю, на перемогу добра і справедливості над злом, заздрістю, жа-
дібністю і жорстокістю. Казки розкривають для нас інший, чарівний світ, переносять нас
на крилах фантазії до незвичайних мандрівок і пригод, у яких ми беремо участь разом з
героями казок.

2.Бесіда за питаннями.

-Давайте згадаємо, що називається казкою?
-Які основні художні особливості казки?
-На які три види поділяються казки? Наведіть приклади до кожного виду.
-Що вас найбільше приваблює в них?

ІІІ.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

1.Переказ учнями улюблених народних казок.

2.Запитання і завдання.

-Чим саме сподобалась казка?
-Хто з героїв викликає найбільшу симпатію і чому?
-До якого виду можна віднести дану казку?
-Використовуючи улюблену казку, навести декілька прикладів художніх особливостей
народної казки.
-Чому навчає нас дана казка?
-Чи хотіли б ви змінити кінцівку цієї казки? Якщо так, то розкажіть свій варіант закінчення.
-Які герої казки або їх вчинки вам не сподобалися і чому?

3.Демонстрація ілюстрацій до деяких народних казок.

4.Вікторина на знання народних казок.

1) Хто з персонажів народних казок весь час шкодить людям та звірам, але потім най-частіше дістає заслужену кару? (Лисичка.)
2) У якій казці свійський птах ледь не постраждав через свою неслухняність (Півень –
“Котик і Півник”.)
 
3) Цей казковий герой народився завдяки тому, що його мати з”їла горошину, яка коти-
лася по дорозі. (“Котигорошко”.)
4) У якій казці розповідається про те, що дід завіз через докори мачухи рідну дочку в ліс?
(“Дідова дочка і бабина дочка”.)
5) Через яку свійську тварину, зроблену із соломи, звірі потрапили в халепу? ( «Солом’яний
бичок”.)
6) Який предмет одягу став домом для багатьох мешканців лісу? (“Рукавичка”.)
7) Кого із свійських тварин лісові звірі визнали за свого пана? (“Пан Коцький”.)
8) У якій казці діють сім маленьких героїв? (“Вовк і семеро козенят”.)
9) Герой цієї казки одержав у нагороду за врятування орла якусь річ, але не втримався
дорогою і, нехтуючи наказом, розбив її; через це зазнав багато пригод. (“Яйце-райце”.)
10) У якій казці транспортний засіб, призначений для плавання, літає в повітрі? (“Летючий
корабель”.)
11) Героя цієї казки врятувало від Зміїних зубів гусенятко. (“Телесик”.)
12) У долі якого героя казки відіграла вирішальну роль стріла, що впала в болото? ( Івана-
царевича з казки “Царівна-жаба”.)

ІV.ПІДСУМОК УРОКУ.

Заключне слово вчителя.

Отже, кожна казка будується на вигадці, але в основі її лежить життєва правда. У казках
висловлена народна мудрість, багатовіковий досвід, героїчне минуле, любов українців до
волі, прагнення справедливості у житті. Через те казка продовжує жити, її з захопленням
читають не тільки діти, а й люди старшого віку.

V.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Придумати свою казку.

ТЕМА: Позакласне читання. Моя улюблена українська народна казка.

МЕТА: поповнити знання учнів про тематику народних казок, виявити вміння учнів читати і
переказувати зміст казок, дотримуючись особливостей їх стилю; розвивати творче
мислення; виховувати інтерес до народної творчості.

ХІД УРОКУ:

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ.

Оголошення теми, мети, завдань уроку.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

1.Слово вчителя.

Кожен народ створив багато чудових казок. У них відображення життя народу, його мрії і
сподівання на кращу долю, на перемогу добра і справедливості над злом, заздрістю, жа-
дібністю і жорстокістю. Казки розкривають для нас інший, чарівний світ, переносять нас
на крилах фантазії до незвичайних мандрівок і пригод, у яких ми беремо участь разом з
героями казок.

2.Бесіда за питаннями.

-Давайте згадаємо, що називається казкою?
-Які основні художні особливості казки?
-На які три види поділяються казки? Наведіть приклади до кожного виду.
-Що вас найбільше приваблює в них?

ІІІ.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

1.Переказ учнями улюблених народних казок.

2.Запитання і завдання.

-Чим саме сподобалась казка?
-Хто з героїв викликає найбільшу симпатію і чому?
-До якого виду можна віднести дану казку?
-Використовуючи улюблену казку, навести декілька прикладів художніх особливостей
народної казки.
-Чому навчає нас дана казка?
-Чи хотіли б ви змінити кінцівку цієї казки? Якщо так, то розкажіть свій варіант закінчення.
-Які герої казки або їх вчинки вам не сподобалися і чому?

3.Демонстрація ілюстрацій до деяких народних казок.

4.Вікторина на знання народних казок.

1) Хто з персонажів народних казок весь час шкодить людям та звірам, але потім най-частіше дістає заслужену кару? (Лисичка.)
2) У якій казці свійський птах ледь не постраждав через свою неслухняність (Півень –
“Котик і Півник”.)
 
3) Цей казковий герой народився завдяки тому, що його мати з”їла горошину, яка коти-
лася по дорозі. (“Котигорошко”.)
4) У якій казці розповідається про те, що дід завіз через докори мачухи рідну дочку в ліс?
(“Дідова дочка і бабина дочка”.)
5) Через яку свійську тварину, зроблену із соломи, звірі потрапили в халепу? ( «Солом’яний
бичок”.)
6) Який предмет одягу став домом для багатьох мешканців лісу? (“Рукавичка”.)
7) Кого із свійських тварин лісові звірі визнали за свого пана? (“Пан Коцький”.)
8) У якій казці діють сім маленьких героїв? (“Вовк і семеро козенят”.)
9) Герой цієї казки одержав у нагороду за врятування орла якусь річ, але не втримався
дорогою і, нехтуючи наказом, розбив її; через це зазнав багато пригод. (“Яйце-райце”.)
10) У якій казці транспортний засіб, призначений для плавання, літає в повітрі? (“Летючий
корабель”.)
11) Героя цієї казки врятувало від Зміїних зубів гусенятко. (“Телесик”.)
12) У долі якого героя казки відіграла вирішальну роль стріла, що впала в болото? ( Івана-
царевича з казки “Царівна-жаба”.)

ІV.ПІДСУМОК УРОКУ.

Заключне слово вчителя.

Отже, кожна казка будується на вигадці, але в основі її лежить життєва правда. У казках
висловлена народна мудрість, багатовіковий досвід, героїчне минуле, любов українців до
волі, прагнення справедливості у житті. Через те казка продовжує жити, її з захопленням
читають не тільки діти, а й люди старшого віку.

V.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Придумати свою казку.

ТЕМА: Позакласне читання. Моя улюблена українська народна казка.

МЕТА: поповнити знання учнів про тематику народних казок, виявити вміння учнів читати і
переказувати зміст казок, дотримуючись особливостей їх стилю; розвивати творче
мислення; виховувати інтерес до народної творчості.

ХІД УРОКУ:

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ.

Оголошення теми, мети, завдань уроку.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

1.Слово вчителя.

Кожен народ створив багато чудових казок. У них відображення життя народу, його мрії і
сподівання на кращу долю, на перемогу добра і справедливості над злом, заздрістю, жа-
дібністю і жорстокістю. Казки розкривають для нас інший, чарівний світ, переносять нас
на крилах фантазії до незвичайних мандрівок і пригод, у яких ми беремо участь разом з
героями казок.

2.Бесіда за питаннями.

-Давайте згадаємо, що називається казкою?
-Які основні художні особливості казки?
-На які три види поділяються казки? Наведіть приклади до кожного виду.
-Що вас найбільше приваблює в них?

ІІІ.ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ.

1.Переказ учнями улюблених народних казок.

2.Запитання і завдання.

-Чим саме сподобалась казка?
-Хто з героїв викликає найбільшу симпатію і чому?
-До якого виду можна віднести дану казку?
-Використовуючи улюблену казку, навести декілька прикладів художніх особливостей
народної казки.
-Чому навчає нас дана казка?
-Чи хотіли б ви змінити кінцівку цієї казки? Якщо так, то розкажіть свій варіант закінчення.
-Які герої казки або їх вчинки вам не сподобалися і чому?

3.Демонстрація ілюстрацій до деяких народних казок.

4.Вікторина на знання народних казок.

1) Хто з персонажів народних казок весь час шкодить людям та звірам, але потім най-частіше дістає заслужену кару? (Лисичка.)
2) У якій казці свійський птах ледь не постраждав через свою неслухняність (Півень –
“Котик і Півник”.)
 
3) Цей казковий герой народився завдяки тому, що його мати з”їла горошину, яка коти-
лася по дорозі. (“Котигорошко”.)
4) У якій казці розповідається про те, що дід завіз через докори мачухи рідну дочку в ліс?
(“Дідова дочка і бабина дочка”.)
5) Через яку свійську тварину, зроблену із соломи, звірі потрапили в халепу? ( «Солом’яний
бичок”.)
6) Який предмет одягу став домом для багатьох мешканців лісу? (“Рукавичка”.)
7) Кого із свійських тварин лісові звірі визнали за свого пана? (“Пан Коцький”.)
8) У якій казці діють сім маленьких героїв? (“Вовк і семеро козенят”.)
9) Герой цієї казки одержав у нагороду за врятування орла якусь річ, але не втримався
дорогою і, нехтуючи наказом, розбив її; через це зазнав багато пригод. (“Яйце-райце”.)
10) У якій казці транспортний засіб, призначений для плавання, літає в повітрі? (“Летючий
корабель”.)
11) Героя цієї казки врятувало від Зміїних зубів гусенятко. (“Телесик”.)
12) У долі якого героя казки відіграла вирішальну роль стріла, що впала в болото? ( Івана-
царевича з казки “Царівна-жаба”.)

ІV.ПІДСУМОК УРОКУ.

Заключне слово вчителя.

Отже, кожна казка будується на вигадці, але в основі її лежить життєва правда. У казках
висловлена народна мудрість, багатовіковий досвід, героїчне минуле, любов українців до
волі, прагнення справедливості у житті. Через те казка продовжує жити, її з захопленням
читають не тільки діти, а й люди старшого віку.

V.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Придумати свою казку.

МЕТА: ознайомити учнів з історією виникнення книги, пояснити, яке значення книга має для
нас, яку роль відіграє в житті людини, як треба ставитись до книги; дати поняття про
літературу як навчальний предмет; ознайоми ти з підручником-хрестоматією і залучи-
ти учнів до активного свідомого читання; виховувати дбайливе і поважне ставлення
до книг.

ХІД УРОКУ:

Епіграф до уроку: Книги – морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перла виносить.

Іван Франко

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ.

Оголошення теми, мети, завдань уроку.

ІІ. ОПРАЦЮВАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1.Слово вчителя.

Хіба можна уявити собі життя без книг? А чи завжди книга мала такий вигляд, який вона
має сьогодні, і чи завжди вона такою буде? Ні, звичайно. Вже сьогодні багато хто може про-
читати електронні “ книги” з комп’ютера. Сучасна книга відрізняється від своїх поперед-
ниць-сестер.
Колись дуже-дуже давно, коли ще не було ні паперу, ні друкарських машин, а люди
прагнули передавати знання, тож висікали інформацію кам’яними сокирами на камені.
Пізніше стали писати на глині, яку потім загартовували у вогні. Писали і на стеблах бо-
лотяної рослини – папірусі, що росте в далекій Африці на берегах повноводих річок. Але
з часом стебла пересихали й ламалися.
Минули тисячоліття, і люди навчилися робити книги з тонкої шкіри – пергаменту. Спер-
шу вживали пергамент з ослячої шкіри, що визначалася особливою тонкістю й білістю, при-
возили її до нас із Греції та Азії. Потім і в нас навчилися виправляти телячу шкіру й робили
з неї доволі гарний, білий пергамент. Писали по ньому фарбами, виготовленими з рослин
чи інших природних матеріалів. Але пергамент – дуже дорогий матеріал, тож люди не при-
пиняли пошуків удосконалення книги. І дві тисячі років тому в Китаї знайшли папір. Звичай-
но, той стародавній папір дуже відрізнявся від теперішнього, але це був величезний крок у
поступу людства. Папір прийшов на Україну зі сходу, але поширився в ХІV-ІV століттях, ко-
ли в західній Європі повстало більше папірень. Чорнило виробляли самі писарі з дубової
або вільхової кори, старого заліззя, вишневого клею, борщу, квасного меду та ін. Писали
гусячим пером. З ХІV ст. папір завозили з Німеччини або Англії, а на пергаменті писали
тільки грамоти або дуже дорогі книги, як, наприклад, Пересопницьке Євангеліє. Власний
папір стали виробляти в Галичині в ХVІ ст.
Найдавніша форма книжки теж не була такою, як зараз: книга була у формі великого
круглого свитку, щоб прочитати, треба було поступово прокручувати свиток.
Та створення книг ще лишалося дуже дорогою справою, адже писали їх від руки. Цим
займалися фахові писці, переписчики. Це були здебільше люди духовні – священники і чен-
ці (монахи), дяки. Це була дуже важка й кропітка робота: “Рад заєць, як утече з сільця, -
так і писець, коли скінчив останній рядок”.
Переписування було нелегке, тому й книга цінилася дорого. Князь Володимир Василь-
кович за один молитовник заплатив 8 гривень, а рівночасно ціле село купив за 50 гривень.
Дорогоцінну книжку дуже шанували. Оправляли її старанно, в дошки, покриті шкірою, або
й у срібну оправу, не раз із майстерним орнаментом (візерунком). Власник записував на
ній своє ім’я й погрожував прокльоном тому, хто наважився б книгу украсти: “А хто її узяв,
хай буде проклятий, анатема”.
Давні книги були прикрашені різнорідними орнаментами й заставками у вигляді плеті-
нок, з яких виходили постаті фантастичних птиць, звірів, часом і людей. Ініціали й заставки
мальовано яскраво-червоною фарбою, киноваррю, або різнорідними фарбами, нерідко
сріблом і золотом.
Друкарство з» явилося ж значно пізніше. Вперше друкована книга з» явилася в Німеч-
чині. На Україні першим поширив друкарство Іван Федоров. Був він родом із Московщини.
Разом із Петром Мстиславцем він заложив у Москві друкарню і став друкувати книги. Але
московські монахи, що мали гарний заробіток із переписування книг, переконали натовп,
що друк книжок – це чари. Підбурені люди спалили друкарню, а самим друкарям грозили
смертю. Федоров і Мстиславець, рятуючи життя, втекли на Білорусь. Потім Федоров по –
мандрував до Львова, де на Підзамчі заложив нову друкарню в 1573 р. Роком пізніше на-
друкував “Апостола”. Але й у Львові тяжко йшло діло. Федоров залишив друкарню, виїхав
до Острога і там надрукував знамениту Острозьку Біблію.

Отже ви впевнилися, наскільки важкий шлях пройшла книга, як її потрібно цінувати.
Великий український поет Тарас Шевченко закликає любити книгу:
...Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
й свого не цурайтесь.
Книга відкриває перед нами чарівний світ прекрасного і величного, вона розповість про
героїчну історію нашої Батьківщини, інших народів, про багатство земних надр і таємниці
космосу, про далеке, Заполяр'я і тропіки; розкаже про людей чесних, сміливих і самовід-
даних, добрих, вірних і допитливих; навчить розпізнавати людей підлих, підступних, егоїс-
тичних і обмежених, дріб’язкових.
З покоління в покоління книжка сіє правду, добро, любов; вона дасть вам відповіді
на всі запитання і гарну пораду; навчить вас жити, любити і працювати заради щастя на-
роду, заради самих себе і рідних.
Читаючи книги, ми не тільки поповнюємо свої знання про ті чи інші життєві явища і
факти, стосунки між людьми, а й збагачуємо свою мову, запас слів. Той, хто читає бага-
то книжок і робить це вдумливо, сам мислить краще, вчиться правильно висловлювати
свою думку, мова такої людини красива, плавна й милозвучна.
Справжніми грамотними читачами допоможе вам стати навчальний предмет літера-
тура. Цей предмет відрізняється від звичного вам читання тим. що містить певним чином
упорядковані методичні матеріали до роботи з пропонованими текстами. Вивчаючи літера-
туру, ми зрозуміємо різницю між віршами і прозою, зможемо розповісти, що таке рима й
ритм, епітет, порівняння, уособлення тощо.
(Детальне ознайомлення учнів зі структурою підручника, його змістом, вимогами
вчителя, які стосуються ведення зошитів і підготовки до уроків.)

2.Осмислення матеріалу.

Читання вчителем уривка з вірша “А.О.Козачковському” Т.Г.Шевченка. Від слів: “Давно
те діялось”, закінчуючи словами: “Виспівую та плачу”. (А.О.Козачковський – переяслав-
ський лікар, приятель Т.Г.Шевченка.)

ІІІ. ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ.

1) Яка основна думка вірша? (Любов хлопчика до книжки.)
2) Яку роль відіграють книги у нашому житті?
3) Розкажіть про свої улюблені книжки та їх авторів.
4) Який із творів, прочитаних вами в минулому році, особливо запам’ятався?
5) Чим саме?
6) А які книжки ви читали влітку? Про що вони розповідають?
7) Прочитайте на дошці епіграф до сьогоднішнього уроку. Чи згодні ви з висловлюван-
ням письменника? Як ви розумієте словосполучення “занурюватися до дна”?
8) На прикладі прочитаних книжок доведіть, що книги роблять людей кращими.
9) Як ви розумієте такі народні вислови: “Книга вчить, як на світі жить”, “Книга в щасті
прикрашає, а в нещасті втішає”, “Книга допоможе в труді й виручить у біді”.

ІV. ПІДСУМОК УРОКУ.

Отже, основне під час читання художньої літератури – розібратися в тому, як зображе-
но в ній життя людей, які у героїв твору уподобання, звички й поведінка, як ставляться
вони до життя, до інших героїв.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Стор. 3-4, записати 5 прислів'їв і приказок про книгу.

ТЕМА: Вступ. Література як художнє відтворення життя. Улюблені книжки, їх автори.

МЕТА: розкрити значення художньої літератури в житті людини, вагомість слова, дати поняття
художньої літератури, епосу, лірики, драми; розвивати спостережливість, навички читання
й сприйняття текстів художньої літератури, читацькі смаки; виховувати поважне ставлення
до писемного слова, до скарбниці нашого народу – художньої літератури, історії України.

ХІД УРОКУ:

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ.

1.Вступне слово.
2.Повідомлення про назву “вересень”.
3.Робота з текстом прислів”їв.
4.Бесіда.

1) Що ж допомогло нам зробити короткий екскурс за народним календарем?
2) Що нового довідалися ви про навколишній світ?
3) У чому, на вашу думку, краса й щедрість вересня?
Підсумок бесіди: так, образ осені нам допомогло уявити Слово, що є основою творення
художньої літератури.

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ.

ІІІ.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1.Пояснення вчителя.
Учні записують: художній образ – це словесне відтворення різних подій, людей, явищ, пред-
метів, уявлюване письменником.

2.Читання “Звернення пані Художньої Літератури до учнів-читачів”.
3.Бесіда за прослуханим монологом.
4.Розповідь про епос, лірику, драму.
5.Робота зі схемою-модулем (на обкладинці підручника).
6.Робота з текстом прислів”їв та приказок.

ІV.ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО.

1.Робота над текстом статті “Про художню літературу”.
2.Бесіда про улюблені дитячі книжки, їх авторів.
3.Конспектування статті.

V.ПІДСУМОК УРОКУ.

VІ.ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Стор.5,6 – читати, переказувати. підготувати розповідь про улюблену книжку.

Мета: вчити переказувати зміст оповідання, розуміти ідею автора; розвивати навички зв’язного мовлення та послідовного викладу своїх думок, логічне мислення; виховувати високі моральні якості.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми та мети уроку.
1. Слово вчителя.
Сьогодні ми продовжуємо обговорювати життя маленької людини майже сто років тому. Під словосполученням «маленька людина» маємо на увазі дитину, яка ще тільки починає пізнавати світ, робити перші самостійні кроки. Доля хлопчика, про якого ми говоритимемо на уроці, не така трагічна, як у Федька-халамидника, але теж непроста. Проте жодні труднощі не можуть зруйнувати в його душі великої доброти і любові до світу. А познайомить нас з цим незвичайним хлопчиком письменник Спиридон Черкасенко.

ІІ. Розповідь про письменника.
1. Слово вчителя.
«Родився мрійником – і мрійником сконаю!» – так написав у одному вірші про себе Спиридон Черкасенко. Він справді був мрійником, який хотів, аби люди жили, сповідуючи християнські закони любові до ближнього. Але був він не тільки мрійником – цей чудовий лірик, прозаїк, драматург, фейлетоніст був людиною чину, дії в ім’я любові до України, до свого народу, борцем, який «дівчину-бранку, що в замку закута марніла віки» (Україну), хотів бачити вільною.
Народився Спиридон Феодосійович Черкасенко 24 грудня 1876 р. у м. Новий Буг на Херсонщині. Закінчив двокласну школу, потім Новобузьку учительську семінарію. Спиридон Черкасенко за фахом – учитель, працював у шахтарському краї. Саме в тому середовищі людей праці почерпнув майбутній письменник великий запас життєвих спостережень, прототипів своїх творів. С. Черкасенко – один із тих письменників, із творчістю яких у переважно селянську за своєю тематикою українську літературу приходять нові теми і образи.
У 1910 р. він переїхав до Києва, працював у центральній пресі, писав статті, оповідання, фейлетони. З початком Першої світової війни працював у театрі М. Садовського. Черкасенко, як і його сучасники Олександр Олесь, В.Винниченко та інші, радісно зустрів утворення УНР. Сповнений ентузіазму, окрилений національним відродженням, письменник за дорученням української влади укладав читанки й букварі для шкіл. Згодом Міністерство освіти УНР відрядило його до Відня (у справі підготовки підручників для українських шкіл).
З приходом до влади більшовиків С. Черкасенко вже не повернувся в Україну. Як і багато інших українських емігрантів, переїхав до Чехословацької республіки, оселився в Ужгороді (Підкарпатська Русь після розвалу Австро-Угорщини увійшла до складу Чехословаччини). Тут письменник прожив до 1929 р. Останнє десятиліття свого безрадісного перебування на чужині Черкасенко прожив у с. Горні Черношіце на околиці Праги. Тут знайшла його страшна звістка про загибель сина Віктора, котрий віддав своє життя в боротьбі за волю Карпатської України. Зболене батьківське серце не витримало. Черкасенко майже рік дуже хворів. Самотнього, нікому не потрібного на чужині письменника доглядали ченці. 8 лютого 1940 р. Спиридон Феодосійович помер. Поховали його на Ольшанському цвинтарі у Празі.
Одна з найцікавіших книжок С. Черкасенко – збірка оповідань і казок «Маленький горбань». Письменник створив також багато поетичних книжок, оповідань, п’єс.

2. Бесіда.
- Хто за фахом Спиридон Черкасенко? (Учитель.)
- Про кого і для кого писав він перші свої твори? (Про дітей і для них.)

ІІІ. Оповідання «Маленький горбань».
1. Словникова робота.
Крем’ях – гладенький (часто заокруглений) камінець, що його використовують діти для гри.
Призьба – невисокий, переважно земляний насип уздовж стін хати знадвору.
Катран – рослина степів або напівпустель, що має велике листя й багато білих квіток.
Цілинний – так називають ще необроблену, не орану землю.
Глей – пластична глина сизого, червоного та інших кольорів.
Шурф – вертикальний або похилий вхід до шахти з поверхні землі (гірнича виробка).
2. Читання твору учнями вголос з коментуванням.
3. Бесіда.
- Які почуття викликало у вас оповідання? Які моменти найбільше вразили?
- Які риси характеру прищепили мама й дідусь Павликові змалечку?
- Що впливало на формування таких Павликових рис, як багата творча уява, ніжність і доброта, захист скривджених, справедливість? Підкріпіть свою відповідь словами з тексту.
- Знайдіть і прочитайте рядки, що свідчать про великий авторитет Захарка серед друзів. Чи заслужив такої поваги Захарко? Чи справді це повага? Може, це щось інше? (Довідка для вчителя. Повага – почуття шани, прихильне ставлення, що ґрунтується на визнанні чиїхось заслуг, високих позитивних якостей когось, чогось.)
- Чи будуть і далі такі добрі стосунки між Захарком і Павликом, як у кінці оповідання?
- Як ви розумієте слова «…ласкаво сміялась крізь сльози»? про кого вони?
- Які слова-паразити чи не на кожному кроці вживає дід Антип? Знайдіть інші лайливі й просторічні слова діда. Як вони характеризують його? Чи трапляються у вашій мові слова-паразити? Як ви з цією звичкою боретеся?
- Яким бачився вам степ, коли діти прийшли збирати катран (які рослини й барви виникли в уяві, пахощі яких трав було чути)?
- Чого навчає цей твір?
4. Усне малювання.
Учням пропонується пригадати моменти твору, які сподобалися найбільше, і усно «намалювати» їх.

IV. Теорія літератури.
1. Складання плану оповідання.
Довідка для вчителя. Оповідання – невеликий за розміром розповідний художній твір здебільшого про одну або кілька подій у житті людини (іноді кількох людей). Характери персонажів у оповідання показуються у сформованому вигляді, широка мотивація подій відсутня, описів мало і вони стислі. Розповідь часто ведеться від особи оповідача.
Особливості оповідань: зображення переважно однієї події з життя героя, розповідний спосіб викладу художнього матеріалу, нетривалий час дії, обмежена кількість дійових осіб, невеликий обсяг.

Орієнтовний план оповідання за частинами.
1. Павлик – онук діда Антипа.
2. «Лагідний, добрий, чарівний світ нениних казок».
3. Дружба з дівчатками.
4. Пташині гнізда.
5. Дід переживає за подальшу долю внука.
6. Вміння прощати – це збільшення світла і любові.

V. Хвилинка мудрості.
Поясніть, як ви розумієте слова С. Черкасенка:
Вони зростуть, мов той бур’ян,
Собі самим і всім на шкоду
І засмітять свій рідний лан,
Чужі й ворожі для народу.
До кого з героїв твору можна віднести ці слова? Чому?

VI. Підсумки уроку. Оцінювання результатів роботи учнів.
- Чому оповідання має таку назву? Хто став причиною цієї трагедії?
- Чому за гріхи батьків розплачуються діти? (У Біблії написано «Карає за провину батьків на синах…» Вихід, 20: 5.)

VII. Домашнє завдання.
Перечитати оповідання і підготуватися до стислого переказу.

Мета: вчити розповідати цікаві епізоди з життя письменника, вміти переказувати зміст оповідання, виразно і вдумливо читати найбільш емоційні епізоди, вміти аналізувати епічний твір, виділяти риси характеру Федька, що вирізняють його з кола друзів-однолітків; розвивати фантазію та творчу уяву; виховувати усвідомлене ставлення до моральних цінностей, що роблять людину душевно багатою і щедрою на добро.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми та мети уроку.
Слово вчителя.
Серед когорти українських митців яскравою зіркою світить творчість Володимира Винниченка – письменника, художника, драматурга, відомого політика та патріота.

ІІ. Розповідь про письменника.
1. Слово вчителя.
Повідомлення біографічних відомостей, цікавих моментів з життя письменника. (Книга для вчителя. Українська література 6 клас – З. Я. Воєвода, Г. О. Скоб’як – 2006 р., с. 125-129).
2. Бесіда за картинами.
Розгляньте уважно пейзажі В. Винниченка.
- Які слова матері письменника, на вашу думку, можна використати як підпис до цих картин? (Надзвичайно любив волю, повітря і рух.)

ІІІ. Оповідання «Федько-халамидник».
1. Слово вчителя.
Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 р., коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові було тоді тридцять два роки, і мешкав він далеко від України – у Франції. Отож як літературний персонаж Федько-Халамидник має французьку «прописку».
Свій перший літературний твір В. Винниченко написав у 14 років. Була то поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, «дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)».
В оповіданнях Винниченка душевне очищення часто відбувається через трагедію. Очищення ж передбачає спів страждання, готовність прийняти чужий біль як власний. І, звичайно, розуміння іншого, навіть якщо цей інший – зовсім на такий, як усі.
І Федько-халамидник теж на такий, як усі. Він заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», - сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком!
В оповіданні «Федько-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психо-логічний сюжет. Кульмінацією є сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Слабкодухий, боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий великодушність.»Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він під-няв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його…»
Федько пожалів Толю, а поплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настраханого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність!
Він гордий тією гордістю, що здатна змусити людину діяти наперекір обставинам, а то й усупереч загальноприйнятим уявленням. В основі тут – виняткова вразливість душі, яка означає стихійне відчуття самоцінності власного Я і готовність будь-що захищати його.
В. Винниченко любив показувати своїх персонажів у ризикованих ситуаціях, доводячи кульмінацію до тієї точки, коли починається балансування між життям і смертю. Йому близькі маленькі «зухи» (відчайдухи, «халамидники», дитячі ватаги – «чудні», «кумедні», незрозумілі для свого оточення).
2. Читання твору учнями.
3. Словникова робота.
а) Тлумачення невідомих слів.
Халамидник – бешкетник, пустун, урвитель.
Незабрукована – вулиця, не вимощена камінням.
Розсотувати – розмочувати, розкручувати.
Набакир – набік.
Проскура – церковний хлібець.
Ринва – труба або жолоб для стікання води.
Пацати – ляскати по воді.
Випещені – доглянуті.
Шворка – тонкий мотузок.
б) Добір синонімів.
Кортіти – бажати, хотіти; кортить – муляє, шпигає, пече.
Ловкий – спритний, зграбний, меткий, вправний, моторний, в’юнкий.
4. Робота за текстом.
а) Цитатна характеристика образів.
Федько Толя
Це був чистий розбишака-халамидник.
Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна.
Він завжди виходив на двір трошки боязно… соромливо посміхався своїми невинними синіми очима.
…бідненький Толя приходив додому задрипа-ний, подраний, з розбитим носом.
Мати про Толю: «То дитина благородна, ніжна, а ти (про Федька) мужичня, «мурло ти репане».
Толя тихенько хреститься й блідне.
Толі холодно й страшно.
Він сходить з ґанку і обережно йде до хлопців. Ніжні випещені ніжки його спотикаються…
Увечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі…
Толя був увесь закутаний в шарфики…
Оченята йому були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані.
Толя розтерявся…
Толі зробилося страшно… ноги ослабли, сковза-лись по льоду.
Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї.
- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен!..
Йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.
Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком.
Федько Толя
Добро Зло
Правда Брехня
Сміливість Боягузтво
Чесність Підлість
Білий Чорний
Активний Пасивний
Альтруїст Егоїст
Д авав Брав
Чесний Підлий
Веселий Понурий
Відвертий Скритий
Гарний Поганий
Грубий Делікатний
Достойний Негідний
Жвавий Повільний
Зовні шній Внутрішній
Людяність Бездушний
Духовний Матеріальний
Позитивний Негативний
Невинний Винний
Сила Кволість
Світло Темрява
Симпатія Антипатія
Явний Таємний
Життя Смерть
Висновок: Федько і Толя – дві різні людини.
- Що говорять про Федька? (Розбишака-халамидник, босявка, сибіряка, пробий голова, шибеник, ірод, ловкий хлопчик, молодець.)
- Що говорять про Толю? (Дитина ніжна, делікатна, смирна.)
- Що побачили за масками?
б) Мовна розминка.
Випишіть у дві колонки слова-антоніми, які характеризують героїв твору.
Отже, за маскою ми побачили, як ховається зло і яке беззахисне добро. Потрібно добрий пуд солі з’їсти, щоб розібратися, де є добро, а де зло.
Тому думайте, а тоді робіть.

IV. Підсумки уроку, оцінювання результатів роботи учнів.
1. Бесіда.
 Що з твору найбільше запам’яталося? Чому?
 Які емоційні моменти тяжко було сприймати?
 Як би ви вчинили, щоб не допустити такої біди?
2. Продовжити речення.
Дружба – це… (На дошці або плакаті зображене коло зі словом «Дружба» в центрі, а від нього відходять промінці. Напроти кожного учні записують слова, які характеризують це поняття.)

V. Домашнє завдання.
Прочитати біографічну статтю про письменника, дочитати оповідання. Підготувати усну розповідь за темою: «Моє ставлення до Федька і Толі» (з використанням синонімів та антонімів до слів хоробрість, благородство, чесність, кмітливість, сміливість, спритність, порядність). Намалювати ілюстрації до твору.

Тема: Володимир Винниченко. «Федько-халамидник». Цікава історія з життя письменника. Художня розповідь про дивовижного хлопчика Федька, його життя і пригоди, стосунки з однолітками.

Мета: вчити розповідати цікаві епізоди з життя письменника, вміти переказувати зміст оповідання, виразно і вдумливо читати найбільш емоційні епізоди, вміти аналізувати епічний твір, виділяти риси характеру Федька, що вирізняють його з кола друзів-однолітків; розвивати фантазію та творчу уяву; виховувати усвідомлене ставлення до моральних цінностей, що роблять людину душевно багатою і щедрою на добро.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми та мети уроку.
Слово вчителя.
Серед когорти українських митців яскравою зіркою світить творчість Володимира Винниченка – письменника, художника, драматурга, відомого політика та патріота.

ІІ. Розповідь про письменника.
1. Слово вчителя.
Повідомлення біографічних відомостей, цікавих моментів з життя письменника. (Книга для вчителя. Українська література 6 клас – З. Я. Воєвода, Г. О. Скоб’як – 2006 р., с. 125-129).
2. Бесіда за картинами.
Розгляньте уважно пейзажі В. Винниченка.
- Які слова матері письменника, на вашу думку, можна використати як підпис до цих картин? (Надзвичайно любив волю, повітря і рух.)

ІІІ. Оповідання «Федько-халамидник».
1. Слово вчителя.
Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 р., коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові було тоді тридцять два роки, і мешкав він далеко від України – у Франції. Отож як літературний персонаж Федько-Халамидник має французьку «прописку».
Свій перший літературний твір В. Винниченко написав у 14 років. Була то поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, «дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)».
В оповіданнях Винниченка душевне очищення часто відбувається через трагедію. Очищення ж передбачає спів страждання, готовність прийняти чужий біль як власний. І, звичайно, розуміння іншого, навіть якщо цей інший – зовсім на такий, як усі.
І Федько-халамидник теж на такий, як усі. Він заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», - сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком!
В оповіданні «Федько-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психо-логічний сюжет. Кульмінацією є сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Слабкодухий, боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий великодушність.»Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він під-няв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його…»
Федько пожалів Толю, а поплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настраханого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність!
Він гордий тією гордістю, що здатна змусити людину діяти наперекір обставинам, а то й усупереч загальноприйнятим уявленням. В основі тут – виняткова вразливість душі, яка означає стихійне відчуття самоцінності власного Я і готовність будь-що захищати його.
В. Винниченко любив показувати своїх персонажів у ризикованих ситуаціях, доводячи кульмінацію до тієї точки, коли починається балансування між життям і смертю. Йому близькі маленькі «зухи» (відчайдухи, «халамидники», дитячі ватаги – «чудні», «кумедні», незрозумілі для свого оточення).
2. Читання твору учнями.
3. Словникова робота.
а) Тлумачення невідомих слів.
Халамидник – бешкетник, пустун, урвитель.
Незабрукована – вулиця, не вимощена камінням.
Розсотувати – розмочувати, розкручувати.
Набакир – набік.
Проскура – церковний хлібець.
Ринва – труба або жолоб для стікання води.
Пацати – ляскати по воді.
Випещені – доглянуті.
Шворка – тонкий мотузок.
б) Добір синонімів.
Кортіти – бажати, хотіти; кортить – муляє, шпигає, пече.
Ловкий – спритний, зграбний, меткий, вправний, моторний, в’юнкий.
4. Робота за текстом.
а) Цитатна характеристика образів.
Федько Толя
Це був чистий розбишака-халамидник.
Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна.
Він завжди виходив на двір трошки боязно… соромливо посміхався своїми невинними синіми очима.
…бідненький Толя приходив додому задрипа-ний, подраний, з розбитим носом.
Мати про Толю: «То дитина благородна, ніжна, а ти (про Федька) мужичня, «мурло ти репане».
Толя тихенько хреститься й блідне.
Толі холодно й страшно.
Він сходить з ґанку і обережно йде до хлопців. Ніжні випещені ніжки його спотикаються…
Увечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі…
Толя був увесь закутаний в шарфики…
Оченята йому були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані.
Толя розтерявся…
Толі зробилося страшно… ноги ослабли, сковза-лись по льоду.
Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї.
- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен!..
Йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.
Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком.
Федько Толя
Добро Зло
Правда Брехня
Сміливість Боягузтво
Чесність Підлість
Білий Чорний
Активний Пасивний
Альтруїст Егоїст
Д авав Брав
Чесний Підлий
Веселий Понурий
Відвертий Скритий
Гарний Поганий
Грубий Делікатний
Достойний Негідний
Жвавий Повільний
Зовні шній Внутрішній
Людяність Бездушний
Духовний Матеріальний
Позитивний Негативний
Невинний Винний
Сила Кволість
Світло Темрява
Симпатія Антипатія
Явний Таємний
Життя Смерть
Висновок: Федько і Толя – дві різні людини.
- Що говорять про Федька? (Розбишака-халамидник, босявка, сибіряка, пробий голова, шибеник, ірод, ловкий хлопчик, молодець.)
- Що говорять про Толю? (Дитина ніжна, делікатна, смирна.)
- Що побачили за масками?
б) Мовна розминка.
Випишіть у дві колонки слова-антоніми, які характеризують героїв твору.
Отже, за маскою ми побачили, як ховається зло і яке беззахисне добро. Потрібно добрий пуд солі з’їсти, щоб розібратися, де є добро, а де зло.
Тому думайте, а тоді робіть.

IV. Підсумки уроку, оцінювання результатів роботи учнів.
1. Бесіда.
 Що з твору найбільше запам’яталося? Чому?
 Які емоційні моменти тяжко було сприймати?
 Як би ви вчинили, щоб не допустити такої біди?
2. Продовжити речення.
Дружба – це… (На дошці або плакаті зображене коло зі словом «Дружба» в центрі, а від нього відходять промінці. Напроти кожного учні записують слова, які характеризують це поняття.)

V. Домашнє завдання.
Прочитати біографічну статтю про письменника, дочитати оповідання. Підготувати усну розповідь за темою: «Моє ставлення до Федька і Толі» (з використанням синонімів та антонімів до слів хоробрість, благородство, чесність, кмітливість, сміливість, спритність, порядність). Намалювати ілюстрації до твору.

Тема: Володимир Винниченко. «Федько-халамидник». Цікава історія з життя письменника. Художня розповідь про дивовижного хлопчика Федька, його життя і пригоди, стосунки з однолітками.

Мета: вчити розповідати цікаві епізоди з життя письменника, вміти переказувати зміст оповідання, виразно і вдумливо читати найбільш емоційні епізоди, вміти аналізувати епічний твір, виділяти риси характеру Федька, що вирізняють його з кола друзів-однолітків; розвивати фантазію та творчу уяву; виховувати усвідомлене ставлення до моральних цінностей, що роблять людину душевно багатою і щедрою на добро.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми та мети уроку.
Слово вчителя.
Серед когорти українських митців яскравою зіркою світить творчість Володимира Винниченка – письменника, художника, драматурга, відомого політика та патріота.

ІІ. Розповідь про письменника.
1. Слово вчителя.
Повідомлення біографічних відомостей, цікавих моментів з життя письменника. (Книга для вчителя. Українська література 6 клас – З. Я. Воєвода, Г. О. Скоб’як – 2006 р., с. 125-129).
2. Бесіда за картинами.
Розгляньте уважно пейзажі В. Винниченка.
- Які слова матері письменника, на вашу думку, можна використати як підпис до цих картин? (Надзвичайно любив волю, повітря і рух.)

ІІІ. Оповідання «Федько-халамидник».
1. Слово вчителя.
Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 р., коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові було тоді тридцять два роки, і мешкав він далеко від України – у Франції. Отож як літературний персонаж Федько-Халамидник має французьку «прописку».
Свій перший літературний твір В. Винниченко написав у 14 років. Була то поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, «дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)».
В оповіданнях Винниченка душевне очищення часто відбувається через трагедію. Очищення ж передбачає спів страждання, готовність прийняти чужий біль як власний. І, звичайно, розуміння іншого, навіть якщо цей інший – зовсім на такий, як усі.
І Федько-халамидник теж на такий, як усі. Він заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», - сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком!
В оповіданні «Федько-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психо-логічний сюжет. Кульмінацією є сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Слабкодухий, боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий великодушність.»Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він під-няв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його…»
Федько пожалів Толю, а поплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настраханого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність!
Він гордий тією гордістю, що здатна змусити людину діяти наперекір обставинам, а то й усупереч загальноприйнятим уявленням. В основі тут – виняткова вразливість душі, яка означає стихійне відчуття самоцінності власного Я і готовність будь-що захищати його.
В. Винниченко любив показувати своїх персонажів у ризикованих ситуаціях, доводячи кульмінацію до тієї точки, коли починається балансування між життям і смертю. Йому близькі маленькі «зухи» (відчайдухи, «халамидники», дитячі ватаги – «чудні», «кумедні», незрозумілі для свого оточення).
2. Читання твору учнями.
3. Словникова робота.
а) Тлумачення невідомих слів.
Халамидник – бешкетник, пустун, урвитель.
Незабрукована – вулиця, не вимощена камінням.
Розсотувати – розмочувати, розкручувати.
Набакир – набік.
Проскура – церковний хлібець.
Ринва – труба або жолоб для стікання води.
Пацати – ляскати по воді.
Випещені – доглянуті.
Шворка – тонкий мотузок.
б) Добір синонімів.
Кортіти – бажати, хотіти; кортить – муляє, шпигає, пече.
Ловкий – спритний, зграбний, меткий, вправний, моторний, в’юнкий.
4. Робота за текстом.
а) Цитатна характеристика образів.
Федько Толя
Це був чистий розбишака-халамидник.
Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна.
Він завжди виходив на двір трошки боязно… соромливо посміхався своїми невинними синіми очима.
…бідненький Толя приходив додому задрипа-ний, подраний, з розбитим носом.
Мати про Толю: «То дитина благородна, ніжна, а ти (про Федька) мужичня, «мурло ти репане».
Толя тихенько хреститься й блідне.
Толі холодно й страшно.
Він сходить з ґанку і обережно йде до хлопців. Ніжні випещені ніжки його спотикаються…
Увечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі…
Толя був увесь закутаний в шарфики…
Оченята йому були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані.
Толя розтерявся…
Толі зробилося страшно… ноги ослабли, сковза-лись по льоду.
Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї.
- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен!..
Йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.
Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком.
Федько Толя
Добро Зло
Правда Брехня
Сміливість Боягузтво
Чесність Підлість
Білий Чорний
Активний Пасивний
Альтруїст Егоїст
Д авав Брав
Чесний Підлий
Веселий Понурий
Відвертий Скритий
Гарний Поганий
Грубий Делікатний
Достойний Негідний
Жвавий Повільний
Зовні шній Внутрішній
Людяність Бездушний
Духовний Матеріальний
Позитивний Негативний
Невинний Винний
Сила Кволість
Світло Темрява
Симпатія Антипатія
Явний Таємний
Життя Смерть
Висновок: Федько і Толя – дві різні людини.
- Що говорять про Федька? (Розбишака-халамидник, босявка, сибіряка, пробий голова, шибеник, ірод, ловкий хлопчик, молодець.)
- Що говорять про Толю? (Дитина ніжна, делікатна, смирна.)
- Що побачили за масками?
б) Мовна розминка.
Випишіть у дві колонки слова-антоніми, які характеризують героїв твору.
Отже, за маскою ми побачили, як ховається зло і яке беззахисне добро. Потрібно добрий пуд солі з’їсти, щоб розібратися, де є добро, а де зло.
Тому думайте, а тоді робіть.

IV. Підсумки уроку, оцінювання результатів роботи учнів.
1. Бесіда.
 Що з твору найбільше запам’яталося? Чому?
 Які емоційні моменти тяжко було сприймати?
 Як би ви вчинили, щоб не допустити такої біди?
2. Продовжити речення.
Дружба – це… (На дошці або плакаті зображене коло зі словом «Дружба» в центрі, а від нього відходять промінці. Напроти кожного учні записують слова, які характеризують це поняття.)

V. Домашнє завдання.
Прочитати біографічну статтю про письменника, дочитати оповідання. Підготувати усну розповідь за темою: «Моє ставлення до Федька і Толі» (з використанням синонімів та антонімів до слів хоробрість, благородство, чесність, кмітливість, сміливість, спритність, порядність). Намалювати ілюстрації до твору.

Тема: Володимир Винниченко. «Федько-халамидник». Цікава історія з життя письменника. Художня розповідь про дивовижного хлопчика Федька, його життя і пригоди, стосунки з однолітками.

Мета: вчити розповідати цікаві епізоди з життя письменника, вміти переказувати зміст оповідання, виразно і вдумливо читати найбільш емоційні епізоди, вміти аналізувати епічний твір, виділяти риси характеру Федька, що вирізняють його з кола друзів-однолітків; розвивати фантазію та творчу уяву; виховувати усвідомлене ставлення до моральних цінностей, що роблять людину душевно багатою і щедрою на добро.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми та мети уроку.
Слово вчителя.
Серед когорти українських митців яскравою зіркою світить творчість Володимира Винниченка – письменника, художника, драматурга, відомого політика та патріота.

ІІ. Розповідь про письменника.
1. Слово вчителя.
Повідомлення біографічних відомостей, цікавих моментів з життя письменника. (Книга для вчителя. Українська література 6 клас – З. Я. Воєвода, Г. О. Скоб’як – 2006 р., с. 125-129).
2. Бесіда за картинами.
Розгляньте уважно пейзажі В. Винниченка.
- Які слова матері письменника, на вашу думку, можна використати як підпис до цих картин? (Надзвичайно любив волю, повітря і рух.)

ІІІ. Оповідання «Федько-халамидник».
1. Слово вчителя.
Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 р., коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові було тоді тридцять два роки, і мешкав він далеко від України – у Франції. Отож як літературний персонаж Федько-Халамидник має французьку «прописку».
Свій перший літературний твір В. Винниченко написав у 14 років. Була то поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, «дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)».
В оповіданнях Винниченка душевне очищення часто відбувається через трагедію. Очищення ж передбачає спів страждання, готовність прийняти чужий біль як власний. І, звичайно, розуміння іншого, навіть якщо цей інший – зовсім на такий, як усі.
І Федько-халамидник теж на такий, як усі. Він заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», - сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком!
В оповіданні «Федько-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психо-логічний сюжет. Кульмінацією є сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Слабкодухий, боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий великодушність.»Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він під-няв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його…»
Федько пожалів Толю, а поплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настраханого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність!
Він гордий тією гордістю, що здатна змусити людину діяти наперекір обставинам, а то й усупереч загальноприйнятим уявленням. В основі тут – виняткова вразливість душі, яка означає стихійне відчуття самоцінності власного Я і готовність будь-що захищати його.
В. Винниченко любив показувати своїх персонажів у ризикованих ситуаціях, доводячи кульмінацію до тієї точки, коли починається балансування між життям і смертю. Йому близькі маленькі «зухи» (відчайдухи, «халамидники», дитячі ватаги – «чудні», «кумедні», незрозумілі для свого оточення).
2. Читання твору учнями.
3. Словникова робота.
а) Тлумачення невідомих слів.
Халамидник – бешкетник, пустун, урвитель.
Незабрукована – вулиця, не вимощена камінням.
Розсотувати – розмочувати, розкручувати.
Набакир – набік.
Проскура – церковний хлібець.
Ринва – труба або жолоб для стікання води.
Пацати – ляскати по воді.
Випещені – доглянуті.
Шворка – тонкий мотузок.
б) Добір синонімів.
Кортіти – бажати, хотіти; кортить – муляє, шпигає, пече.
Ловкий – спритний, зграбний, меткий, вправний, моторний, в’юнкий.
4. Робота за текстом.
а) Цитатна характеристика образів.
Федько Толя
Це був чистий розбишака-халамидник.
Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові.
Спокій був його ворогом.
…перший по силі на всю вулицю.
Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає.
…він раптом вертається і віддає змія.
Федько брехати не любить.
Не любить також Федько товаришів видавати.
- Нещастячко ти моє!
- І за що мене Бог покарав таким сибірякою.
…а Федька кладуть на стілець і луплять.
- А давай об заклад, що перейду на той бік.
А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці.
- Ловкий хлопчак, що й говорити.
- Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь.
Оце молодець, так молодець.
- Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу.
Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна.
Він завжди виходив на двір трошки боязно… соромливо посміхався своїми невинними синіми очима.
…бідненький Толя приходив додому задрипа-ний, подраний, з розбитим носом.
Мати про Толю: «То дитина благородна, ніжна, а ти (про Федька) мужичня, «мурло ти репане».
Толя тихенько хреститься й блідне.
Толі холодно й страшно.
Він сходить з ґанку і обережно йде до хлопців. Ніжні випещені ніжки його спотикаються…
Увечері Толя хворий, гарячий лежить у постелі…
Толя був увесь закутаний в шарфики…
Оченята йому були якісь чудні, не то винуваті, не то злякані.
Толя розтерявся…
Толі зробилося страшно… ноги ослабли, сковза-лись по льоду.
Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї.
- Папочко!.. Мамочко!.. Я не винен!..
Йому було цікаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.
Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком.
Федько Толя
Добро Зло
Правда Брехня
Сміливість Боягузтво
Чесність Підлість
Білий Чорний
Активний Пасивний
Альтруїст Егоїст
Д авав Брав
Чесний Підлий
Веселий Понурий
Відвертий Скритий
Гарний Поганий
Грубий Делікатний
Достойний Негідний
Жвавий Повільний
Зовні шній Внутрішній
Людяність Бездушний
Духовний Матеріальний
Позитивний Негативний
Невинний Винний
Сила Кволість
Світло Темрява
Симпатія Антипатія
Явний Таємний
Життя Смерть
Висновок: Федько і Толя – дві різні людини.
- Що говорять про Федька? (Розбишака-халамидник, босявка, сибіряка, пробий голова, шибеник, ірод, ловкий хлопчик, молодець.)
- Що говорять про Толю? (Дитина ніжна, делікатна, смирна.)
- Що побачили за масками?
б) Мовна розминка.
Випишіть у дві колонки слова-антоніми, які характеризують героїв твору.
Отже, за маскою ми побачили, як ховається зло і яке беззахисне добро. Потрібно добрий пуд солі з’їсти, щоб розібратися, де є добро, а де зло.
Тому думайте, а тоді робіть.

IV. Підсумки уроку, оцінювання результатів роботи учнів.
1. Бесіда.
 Що з твору найбільше запам’яталося? Чому?
 Які емоційні моменти тяжко було сприймати?
 Як би ви вчинили, щоб не допустити такої біди?
2. Продовжити речення.
Дружба – це… (На дошці або плакаті зображене коло зі словом «Дружба» в центрі, а від нього відходять промінці. Напроти кожного учні записують слова, які характеризують це поняття.)

V. Домашнє завдання.
Прочитати біографічну статтю про письменника, дочитати оповідання. Підготувати усну розповідь за темою: «Моє ставлення до Федька і Толі» (з використанням синонімів та антонімів до слів хоробрість, благородство, чесність, кмітливість, сміливість, спритність, порядність). Намалювати ілюстрації до твору.

Мета уроку: розкрити ідейний зміст поезій, вчити розуміти основну думку твору, почуття ліричного героя; удосконалювати вміння виразно читати, розвивати творче мислення, активізувати пізнавальну думку в ході уроку; виховувати національну гідність, почуття патріотизму.
Обладнання: портрет В.Симоненка; збірки його поезій.

Лосіцька Людмила Миколаївна,
учитель вищої категорії
Кривоносівського нвк
Золотоніського району
Черкаської області

2004-2005 н.р.
Хід уроку
«Я воскрес, щоб із вами жити...»
Василь Симоненко
І. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями.
ІІ. Сприйняття матеріалу
План уроку
1. Короткі біографічні відомості про Василя Симоненка.
2. Замилування природою рідного краю та його піснями у поезії «Грудочка землі».
3. Вираження радості перемоги над фашистськими загарбникам та заклик берегти мир на землі у вірші «Салюти миру».

На дошці написані цитати з віршів Василя Симоненка:
 «Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину».
 «Бо ти на землі — людина».
 «Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!»
 «Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!»
 «Праця людини — окраса і слава,
Праця людини — безсмертя її».

Матеріал для вчителя
Василь Симоненко прожив коротке, але яскраве життя. Усьо¬го 28 років. Народився 8 січня 1935 р. в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині, помер 14 грудня 1963 р. в Черкасах. А між цими двома датами — важке, напівголодне воєнне дитинство, на¬вчання в університеті, журналістська робота.
В 1957 році закінчив уні¬верситет, працював журналістом в газеті «Черкаська правда», куди був запрошений редакцією. Багато їздить по області, формує авторський актив, вишукує цікаві матеріали, пише і друкує перші власні статті рецензії, вірші.
Невдовзі його викликали до Києва. 8 січня 1963 ро¬ку у Спілці письменників України відбулося обговорення його поезії. Так в українську літературу ввійшов ще молодий, але цілком сформований з великим художнім і моральним потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої всеохоплюючої любові до України.
Молодий поет загинув трагічно. 13 грудня 1963 року Василя Симоненка не стало.
У спогадах Станіслава Тельнюка є слова про те, що якби не вмер Василь Симоненко, його загнали б туди, куди загнали Василя Стуса, Івана Світличного, Валерія Марченка, Євгена Сверстюка та інших — у тюрму.
Любов до України в Симоненка — це любов сина до матері:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Рідна земля для нього — святиня. Це вона дала йому силу й снагу художнього слова. Поет вірить у свій народ, у його невмиру¬щу силу, бо в його гарячих жилах «козацька кров пульсує і гуде»:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Спадщина поета вміщується в одній книжці. Однак, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося вагою. Його творчість безцінна для України. Василь Симоненко живе у своїх чудесних віршах. Він з нами. Він серед нас.

Ознайомлення з фотографіями Василя Симоненка та його сім’ї.

IIІ. Осмислення матеріалу

 Виразне читання вірша «Грудочка землі» вчителем або учнем.

 Бесіда з учнями.
 Яким настроєм пройнята поезія?
 На які частини можна її поділити?
 Знайдіть у поезії описи природи.
 Усно намалюйте картину, яка постала у вашій уяві. Зверніть увагу на кольори.
 Які художні засоби автор використовує? Знайдіть у тексті епітети, поясніть їх роль.
 Доберіть синоніми до слів: вітчизна, труд, величаво, ходити.

 Робота у групах:
1-ша група – проставити паузи у двох перших строфах поезії;
2-га група – проставити логічні наголоси у двох перших строфах поезії.

 Читання поезії учнем із середніми здібностями.
 Яких помилок у читанні допустився учень?
 Чи правильну інтонацію вибрав учень?
 Чи правильно витримано паузи?

 Хорове читання вірша.

 Аналіз поезії (бесіда)
 Що сказано у вірші про пісні? Яке значення вони мали у житті поета?
 Як ви думаєте, чому автор саме так назвав свій вірш, а не «Замріяні пісні»?
 Визначте тему і основну думку вірша.
 Які українські народні пісні знаєте ви?
 Яким постає перед нами поет у цьому вірші? (Людина, закохана в природу, тонко відчуває і розуміє її.)

 Слово вчителя.
Василь Симоненко справді дуже любив народні пісні. А його вірш «Лебеді материнства» покладений на музику і перетворився на народну пісню, а це для поета є, напевне, найвищим визнанням.

 Виконання пісні ученицею.

 Як ви розумієте слова з поезії «Грудочка землі»:
Бо у мене стукотить у грудях
Грудочка любимої землі.
Здавна в українців існував звичай: коли людина залишала рідний край надовго, вона брали із собою в хустинку грудочку землі. Брали з собою грудочку рідної землі і чоловіки, які ішли на війну. Останньою такою війною для нашого народу була Велика Вітчизняна війна.
 Коли вона тривала?
 Що ви про неї знаєте?
 Чи був хтось із ваших родичів на війні? Що ви про це знаєте?
 Яке свято для учасників Великої Вітчизняної війни є найкращим?
Для нашої Батьківщини завжди буде святом 9 Травня. У ті весняні дні закінчився великий шлях, позначений багатьма жертвами. І наш святий обов’я¬зок, вітаючи один одного із святом, — завжди пам’я¬тати про тих, кого немає поруч з нами, хто загинув на війні.
Святкуючи Перемогу, ми завжди будемо згадувати, які якості нашого народу допомогли подолати ворога. Це терпіння, мужність, величезна стійкість, любов до Вітчизни. Нехай ці якості, випробувані вогнем, завжди супроводжують нас.
У вірші «Салюти миру» Василь Симоненко ви¬словлює радість перемоги над фашистськими загарбниками, а також вдячну пам’ять народу про загиблих у кривавому вирі війни. Поет закликає берегти мир на землі.

 Читання поезії вчителем або учнем.

 Бесіда з учнями.
 Які рядки вірша вас найбільше схвилювали? Чому?
 Визначте тему і основну думку поезії. Знайдіть у тексті рядки, які підтверджують вашу думку. Прочи¬тайте їх.
 Виділіть рядки, в яких виражена радість людей, викликана перемогою над фашистськими загарбника¬ми.
 Які вислови вам найбільше сподобалися?
 Знайдіть у вірші образні вислови, в яких гово¬риться про те, що загиблі заповідали нам берегти мир. Виділіть синоніми. З якою метою вони тут вжиті?

 Робота з фотографіями пам’ятників, присвячених подіям і учасникам Великої Вітчизняної війни.
 Читання вірша О. Довгого «Солдат» вчителем.
Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости...
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.

 Що б ви побажали людям усього світу в переддень великого свята – Дня Перемоги? (метод «мікрофон»)

IV. Закріплення матеріалу
 Чи захопила вас поезія Симоненка?
 Що для себе ви взяли з цього уроку?
 Чи досягли мети, яку поставили на початку уроку?

V. Підсумки уроку
Давно минула війна. Але не слабшає біль втрат у багатьох сім’ях. Вицвілі фотографії, які дбайливо зберігаються в засклених рамках і сімейних альбомах, пожовклі аркуші листів, надіслані з фрон¬ту, похоронки... Обеліски, пам’ятники, братські мо¬гили, вулиці і площі, названі на честь переможців, навічно зберігають у нашій пам’яті доблесних солдатів, що розгромили німецько-фашистських загарбників.
Вітчизна і рідне село, де народився, — невіддільні. У кожного з нас залишається в серці куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, сонячний сосновий бір або тінявий гай з суничними галявинами, широке поле, де так легко дихати, стежина, обіч якої ростуть волошки і по якій, здається, не йдеш, а летиш, неначе птах. Природа завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину.
Саме такими думками і почуттям пройняті і вірші В. Симоненка «Грудочка землі» та «Салюти миру».

VІ. Домашнє завдання.
Вивчити вірш «Грудочка землі» напам’ять, проставити паузи та логічні наголоси у вірші.

ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання

Учні показують підготовлені вдома малюнки, коментують їх, використовуючи слова із твору «Печенізька облога Києва»

ІІ. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІІ. Сприйняття матеріалу

1. Поетична хвилинка.
Павло Тичина
Пастелі
Пробіг зайчик.
Дивиться — Світанок!
Сидить, грається,
Ромашкам очі розтуляє.
А на сході небо пахне.
Півні чорний плащ ночі
Вогняними нитками сточують.
— Сонце —
Пробіг зайчик.
2. Пояснення вчителя.
Прозвучав вірш відомого українського поета Пав¬ла Григоровича Тичини, з чиєю творчістю ми і по-знайомимося.
Малий Павлик ріс вразливою, чутливою до кра¬си дитиною. Він милувався маленькою комашкою, травинкою в росі, звуками природи, що линули звідусіль. Тому й не дивно, що мав музикальний слух, чудовий голос. Це обдарування позначилося і на творах поета. Його вірші наповнені звуками навколишнього світу, розмовами самої природи.
Юнаком він випадково зустрівся на березі річки з відомим письменником Михайлом Коцюбинським і наважився прочитати йому свої вірші. Хлопець на¬писав про те, що його вразило найбільше: про поле і тяжку працю на ньому людини-трудівника. Вислухавши молодого поета, Михайло Михайлович «благо¬словив» його на цьому творчому шляху, з якого Ти¬чина ніколи не звертав. А був той шлях дуже нелегким: тодішні партійні лідери і картали, і критикували, і намагалися вилучити миття з літературного проце¬су. Та це їм не вдалося — Тичина залишився в історії української літератури як палкий патріот рідної землі з її неповторною красою, славною історією.
Михайлина Коцюбинська (нині мешкає в Києві) згадує Павла Григоровича як людину надзвичайно талановиту, уважну і напрочуд делікатну у стосун¬ках з іншими людьми. Усе життя поет страждав від тієї дійсності, яка аж ніяк не гармонувала з його талантом і внутрішнім світом.
3. Самостійне прочитання статті «Душевний, ласкавий, чуйний» (підручник, с.190-191).
4. Бесіда з приводу прочитаного.
 Яким Павло Григорович залишився в пам’яті своїх друзів і знайомих? Що вони про це згадують? Яким ви поета уявляєте?
 Порівняйте портрет Павла Тичини і розповідь про нього. Чи таким ви його уявляли?

IV. Осмислення матеріалу

1. Виразне читання вірша Павла Тичини «Де то¬поля росте...» вчителем і учнями та робота над текстом:
 Що ми називаємо пейзажем у художньому творі? Чи належить цей вірш до пейзажної лірики? До¬ведіть це.
 Яка пора року зображена у цьому вірші?
 Виділіть у тексті образні вислови такого змісту:
а) тихо шелестить жито під легеньким вітром;
б) у шумі ниви вчувається розповідь про степові простори;
в) колоски вже достигають;
г) ліски на обрії здаються затягненими легень¬ким туманом.
 Виділіть художні деталі, створені засобом уособ¬лення.
 Знайдіть у тексті повтори. З якою метою вони використані у вірші?
2. Робота з теорії літератури.
Виділити рими у поезії, визначити їх роль і функції.
Ритмотворчі функції рими:
надати віршованому ритму більшої стійкості;
чіткіше підкреслити закінчення рядка;
посилити милозвучність віршованої мови.

V. Закріплення матеріалу

1. Завдання.
 Розкажіть, що ви «бачили» й «чули», під час читання вірша Тичини?
 Який настрій викликав у поета вигляд поля?
 Доведіть, що твір «Де тополя росте...» є віршем.
 До яких частин мови належать слова, що ри¬муються?
 Яка головна думка твору?
 Словесне малювання: опишіть словами, яку ілюстрацію ви намалювали б до цієї поезії. зверніть увагу на кольорову гаму.

2. Завдання з теорії літератури.
 Створіть складені епітети на основі таких сло¬восполучень:
високе чоло (дід), ясна зелень (берізка), широ¬кий лист (виноград), буйний шум (дощ), ніжний дзвін (жайворонок), барвисті крила (метелик), вітер буйний (березень), грізний голос (грім), ясне лице (сонце), круглий вид (місяць).
Зразок: ніжнодзвонний жайворонок.
 Опишіть у зошиті краєвид, який ви «побачили», прочитавши вірш «Де тополя росте...» Павла Тичини (бажано при виконанні цього виду роботи використовувати музику як фон).
 Ліричними називаються твори, у яких відобра¬жені почуття. Доведіть, що вірш «Де тополя рос-те...» належить до пейзажної лірики.
 Знайдіть у вірші порівняння і замініть формою орудного відмінка.

VІ. Підсумок уроку (роблять усі учні відповідно до поставленої кожним із них на початку уроку мети)

VІІ. Домашнє завдання

Вивчити вірш напам’ять.

ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання
Конкурс на кращого читця поезії «Де тополя росте».

ІІ. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІІ. Сприйняття матеріалу
1. Поетична хвилинка.
Павло Тичина
Україно
Україно моя, моя люба Вкраїно,
Чим втішу тебе, чим тебе заспокою? —
Чи про те розкажу, як тебе я люблю,
А чи піснею горе твоє я присплю,
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, —
Чим тебе заспокою я — бідна людина, —
Скажи, моя люба Вкраїно,
Вкраїно моя!

IV. Осмислення матеріалу
1. Виразне читання вірша «Гаї шумлять...».
2. Прослухування музичного твору Г. Майбороди «Гаї шумлять...».
Визначте співзвучність поетичного і музичного творів.
3. Бесіда за текстом поезії.
 Яка пора року зображена у вірші? Який час доби?
 Які художні деталі свідчать про це?
 У деяких словах є звуки, які вчуває людина в гудінні дзвона (дз — гу— зд). Знайдіть рядки, де говориться про шум гаю й шелест трав. Виділіть у словах звуки, що допомагають «почути» цей шум. Зробіть висновки про роль цих звуків у творі.
 Ознайомтеся із видами звукопису та його функціями, порівняйте прочитане із своїми висновками.
Види звукопису:
Звуконаслідування — відтворення звуками люд¬ської мови крику птахів та звірів, шуму предметів, та явищ природи.
Звукові повтори — повторення в словах речення або віршового рядка одного й того ж чи близьких звуків.
Художні функції звукопису:
— виразніше, конкретніше, поетичніше змалювати предмет або явище;
— виразити почуття і настрій автора чи дійових осіб;
— надати мові більшої мелодійності, а у віршованому творі — ще й посилити ритм.
 Перечитайте другу строфу. Уявіть ледь помітне тремтіння повітря в спеку. Це явище поет передав образним висловом: «Думки пряде над нивами». Поясніть, чому саме такі слова використав автор.
 А який образний вислів для цього явища приду¬мали б ви? Чому?
 Чи бачили ви, як хвилюється нива під вітром? Що вона нагадує?
 Як ви розумієте вислів «нивами-приливами»?
 Знайдіть у вірші порівняння. Як вони вводяться в речення? Яка їх роль у творі?
 Виділіть уособлення. Які риси людини перене¬сені на предмети природи? Чому?
 За текстом вірша уявіть картину, зображену пое¬том. Що ви «чуєте», що відчуваєте при цьому? Опишіть свої враження.
 Виділіть у вірші рими. Яка особливість римуван¬ня у цьому творі?
 Знайдіть слова і вислови, якими виражено по¬чуття поета, його настрій. Чи відповідає настрій автора вашому, коли ви читали поезію?
 Яка головна думка твору?

V. Закріплення матеріалу

 Доведіть, що вірш «Гаї шумлять...», належить до пейзажної лірики.
 Чи можна прочитати поезію, передаючи різні настрої людини? Які? Спробуйте передати.
 Кросворд (За віршем «Гаї шумлять»).
По горизонталі:
3, 6, 7, 8, 11, 13, 14, 15. Дієслова, що римуються у вірші.
9, 16. Слова-повтори, якими закінчуються попе¬редні і починаються наступні рядки, що допомогло авторові зробити на них емоційний і логічний наго¬лос (у першій і третій строфі).
По вертикалі:
1,5. Співзвучні слова, що знаходяться в одному рядку третьої строфи.
2, 12. Співзвучні слова, розташовані в одному ряд¬ку першої строфи.
4, 8, 10. Дієслова у першій строфі, які допомага¬ють яскравіше передати піднесений настрій, захоп-лення людини красою природи рідного краю.

1
2
3 4
5
6 7


8 9



10 11 12
13

1 4
15
16

Відповіді:
По горизонталі: 3. Іду. 6. Біжать. 7. Шумлять. 8. Дивуюся. 9. Співаючи. 11. Пряде. 13. Гуде. 14. Жду. 15. Милуюся. 16. Милуюся.
По вертикалі: 1. Співаючи. 2. Милуюся. 4. Ми¬луюся. 5. Кохаючи. 8. Дивуюся. 10. Слухаю. 12. Ди¬вуюся.
VІ. Підсумок уроку (роблять усі учні відповідно до поставленої кожним із них на початку уроку мети)

VІІ. Домашнє завдання
Виразно читати поезію, намалювати ілюстрацію до твору.

ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання

Конкурс на кращого читця поезії Олександра Олеся «Рідна мова в рідній школі».
Виставка підготовлених вдома віршів українських поетів про мову.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІІ. Сприйняття матеріалу

1. Поетична хвилинка.
Олександр Олесь
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятне забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика рік блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
 Як ви думаєте, чому я зачитала вам вірш про рідну мову?
 Яка роль рідного слова описана в поезії?
 Яка історія його розвитку?
2. Попередня бесіда.
 Що ви знаєте про Київську Русь?
 З ким доводилося воювати русичам?
 Назвіть найвідоміших київських князів.
 Чи доводилося кому побувати в Києві і відвідати визначні місця, пов’язані з періодом Київської Русі? Розкажіть про це.
3. Виразне читання поезії Олександра Олеся «Пе¬ченізька облога Києва». Пояснення вчителя.
Порівняння вводяться в речення за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов. Але є ще один спосіб: слова, що є порівняннями, стоять у формі орудного відмінка. Порівняння зі сполуч-ником іноді можна заміняти формою орудного відмінка (наче хмара — хмарою) і навпаки (сірим муром — як сірий мур). Спробуймо дослідити текст і подивитися, чи скористався поет цим способом.

IV. Осмислення матеріалу

1. Бесіда за текстом твору.
 Що в цьому творі вас найбільше схвилювало? Чому?
 Що означає вираз «місто в облозі»?
 Розкажіть про становище Києва в облозі. Прочи¬тайте відповідні рядки.
 Перечитайте рядки, де зображено печенізький табір. Що можна сказати про сили ворога?
 До яких хитрощів удався хлопець, аби перетнути територію ворожого табору, не викликавши підозри?
 Як стало йому в пригоді знання печенізької мови?
 Як ви уявляєте переживання юного героя під час втечі і прибуття до табору русичів.
 Чому, на вашу думку хлопчик зважився на та¬кий вчинок?
2. Робота над текстом твору (робота в групах – утворюємо 3 групи, кожній із яких даємо окреме завдання).
 Які художні засоби використав поет для зобра¬ження ворожого табору?
 Знайдіть у творі порівняння, епітети. З якою метою поет їх використав?
 Виділіть строфи, де розповідається про погоню печенігів за хлопцем та прибуття його в табір Претича. Знайдіть повтори одного й того ж чи близь¬ких за звучанням слів. Яке значення їх у вірші?
3. Робота з поняттями з теорії синтаксису (ознайомитися з поняттями, відшукати приклади у творі, пояснити їхню роль).

Художні функції засобів поетичного синтаксису:
риторичні фігури — виразити якесь сильне почут¬тя, надати мові поетичності, жвавості;
повтори — виділити в реченні якесь слово або словосполучення, важливе для повного і точного вира-ження думки або почуття; підкреслити тривалість дії; уповільнити плин мови, надати їй урочистості;
фразеологізми — висловити думку стисло, вираз¬но, поетично, переконливо.
4. Рольова гра. Один з учнів виконує роль хлопця із твору «Печенізька облога Києва», а інші – роль журналістів, що беруть у нього інтерв’ю.

V. Закріплення матеріалу

Завдання.
 Знайдіть у вірші порівняння і, де це можливо, замініть одну його форму іншою. Запи¬шіть у зошити.
 Бій у творі не описано. Як ви його собі уяв¬ляєте? (усне малювання)
 Яка головна думка твору?

VІ. Домашнє завдання

За віршем «Печенізька облога Києва» ство¬ріть діафільм або ілюстрації у формі комі¬ксів (4 — 5 кадрів або малюнків).

ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань
Учні показують намальовані вдома ілюстрації, коментуючи їх словами з поезії.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІІ. Сприйняття матеріалу
1. Поетична хвилинка.
Платон Воронько
Батькові долоні
Знаю я ковальські батькові долоні,
Де злились долоні у цупкому гроні,
Котре з кожним роком гусне, тужавіє,
Вже немов залізо те, що не ржавіє.
Ними без лещат він вдавлював підіски,
Виривав осколки, що зарились в піски.
«Аглицька сталина лезо держить добре,» –
Говорив мій батько, – і в кулак, для проби,
Наче той осколок був кавалком глини,
Руки роботящі – дивотвір людини.
Ті долоні батько клав на наші плечі,
Гнулися під ними плечики малечі.
Кличний жар долонь тих відчуваю завше,
Коли йде в безділля рань квітнева наша,
День жниварський, хлібний, дорогий, серпневий,
Золотом налитий вітер вересневий:
Сором перед батьком, хоч його нема вже,
Чистий аркуш сталлю на столі заляже,
Та в словах холодних кособочить думка,
В душу не підсиплеш вугликів з оклунка,
І коли світанок стрінеш у відчаї –
Справжнього натхнення в тебе нестачає –
Ось тоді раптово на сторінки звислі
Ляже перше слово збудженої мислі
І заб’ється жилка вогником на скроні –
То жаданий дотик рідної долоні.
 Як ви думаєте, чому сьогоднішній урок ми почали із читання цієї поезії?
 Яку роль відіграє батько в життя дитини?
 Якою, на вашу думку повинна бути батькова любов?
 Порівняйте ваші думки із текстами, які ми читали про батька на уроках мови. Зробіть висновки.

2. Виразне читання статті «Невтомний трудівник» та бесіда за змістом статті:
 Як ви уявляєте маленького хлопчика Максима, майбутнього поета?
 Про що йшлося у першому вірші Максима Риль¬ського?
 Якою людиною був Максим Тадейович Рильський?
 Чи співпадає ваше бачення зовнішності поета із портретом?
 Які риси характеру Максима Рильського можна визначити, дивлячись на його портрет?

IV. Осмислення матеріалу
1. Виразне читання поезії «Синові».
2. Бесіда за текстом твору.
 Чим зворушив вас цей вірш?
 Які слова і вирази свідчать про любов батька до свого сина?
 Запитання 3 (с. 196 підручника) по групах. Знайдіть у тексті поетичні вислови такого змісту:
а) малий хлопчик;
б) надворі було тепло;
в) побажання синові вирости справжньою людиною;
г) слово «людина» — найважливіше;
д) хай друзі будуть добрими;
е) бажання, яке батько хотів висловити перед смертю.
 Поясніть, чому із синонімічного ряду, що відпо¬відає слову говорити, поет вибрав слово лепетати («І щось собі блаженно лепетали»)?Як ви розумієте це дієслово?
 Робота в групах. Розгляньте строфи вірша, на основі карток з теорії літератури зробіть їх аналіз.
Основні особливості строфи:
• відносна змістова й інтонаційна завершеність;
• один віршовий розмір (як правило);
• однакова кількість рядків; один спосіб римування, вид рими.
 У чому виявляється гуманізм поезії?
3. Прослуховування пісні про батьків, висловлювання учнями своїх думок відповідно до почутого.
4. Продовження роботи за текстом твору.
 Робота в групах: визначити і записати 1 група – позитивні риси людини, 2 група – негативні.
 Чому важливо бути справжньою людиною? Як ви розумієте цей вислів?
 Які прислів’я та приказки свідчать про вдачу людини?
 Творча робота з народними прислів’ями (завдання 6, с. 197 підручника).
 Доповніть прислів’я (с. 82 Українські народні прислів’я та приказки)
 Проблемне завдання (методика «коло ідей»). Визначити обов’язки дітей по відношенню до своїх батьків.

VI. Підсумок уроку (роблять усі учні відповідно до поставленої кожним із них на початку уроку мети).

VІІ. Домашнє завдання
Напишіть невеличкий твір-роздум на тему: «Людина, яку всі поважають», «Якою має бути справжня людина». Підготуйте літературну композицію. Перекажіть зміст вірша від імені першої особи.

ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань
Кілька учнів зачитують твори-мініатюри, кілька роблять переказ поезії від імені першої особи.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІІ. Сприйняття матеріалу

1. Поетична хвилинка.
Максим Рильський
Шпаки
Знов прибули до нашої шпаківні
її, мабуть, торішні хазяї
І зразу співи почали свої,
Насмішкуватим спрямуванням дивні.
Оригінальності від них не ждіть:
Шпаки — це імітатори веселі;
То іволга у пісні їх дзвенить,
То хлопчик, друзів кличучи, свистить,
То соловейко розсипає трелі,
То колесо немазане скрипить.
Такі ото сусіди наші втішні.
Шпак не від того, щоб, як спілі вишні,
Покуштувати, що воно на смак, —
Та садових повзучих розбишак.
Несе гусінь, нищить так ретельно,
Що той грішок не майте за смертельний,
Шануйте друга... Де ж таки без хиб
Ви друга на землі найти могли б?
 Чому шпаків автор називає «імітаторами веселими»?
 Поясніть останні два рядки вірша. Висловте свої міркування щодо них.
2. Розповідь учителя музики про народні пісні, зокрема українські, їх тематику, роль у становленні нації, її культури.
3. Літературна композиція.

Народна пісня — злет душі людської
Звучать у запису українські народні пісні.
Учень.
Народна пісня зоряно, незгасно
Горить в моєму серці повсякчас
Не пломенистим закликом, не гаслом,
А променем, що будить сівача.
Вона мене виводить на дорогу,
Вона мені просвітлює віки,
Де радість і печаль мого народу
Врослися в древа вічного гілки.
Учень.
Вона — любов, вона — печаль і втіха,
Жива вода на виразки душі.
Поки живе — обереже від лиха
Понад стежками тихі спориші.
Але боюсь, боюсь, щоб не збороли,
В модерну щоб не втиснули труну
Мого народу пісню чарівну
З чужих країв залізні рок-ен-роли.
І я готовий крізь огнисті брами
Пройти і душу випалить дотла,
Лише б народна пісня не вмирала,
Щоб в молодих серцях вона жила.
Учениця.
Такого сплеску в музиці і слові,
Вогню такого не передаси
Нічим, крім пісні, посестри любові,
Криниці невичерпної краси.
Не раз плювали нелюди в криницю,
Живлюще забивали джерело,
Але жива вода ламала й крицю —
І знову диво дивнеє цвіло.
Юначе серце пісня запалила —
А в пісні тій співалось про калину,
Яка ото у лузі розцвіла.

Народна пісня у виконанні учнів класу (на вибір учителя)
Учень.
Коли палає даль багряно,
Відбившись в заводях ріки,
Здається, голосу Бонна
Уже не чути крізь віки.
Та раптом щось зламало мури —
Неначе гуслі чи бандура,
Переганя струна струну,
Переливається в луну.
І ми збагнули вранці-рано:
Ні, не вмирає дух Бонна,
Озветься десь у глибині —
То у тобі, то у мені.
І озиваються віки
У плесі вічної ріки.
Учениця.
Пісня — наш паспорт вічний,
Пропуск у білий світ...
Ми не ховали обличчя,
Гордо йшли сотні літ.
Завжди ми накривали
Дружби ясні столи.
Нас по піснях пізнавали,
Де б ми таки не були.
Райдуга в небі висне,
Граючи в плесах вод.
Доки живе наша пісня,
Доти живе народ.
Звучить у запису народна пісня.
V. Осмислення матеріалу
1. Бесіда за змістом композиції.
 Які думки, висловлені в композиції, особливо привернули вашу увагу?
 Які строфи видалися особливо емоційними?
 Які почуття висловлені в почутих поезіях?
 Яка головна думка композиції?
 Які українські народні пісні ви знаєте? Які вам особливо подобаються? Чому?
2. Виразне читання вчителем вірша «Пісні».
3. Бесіда за текстом «Пісні».
 Які почуття у поета викликають пісні?
 За допомогою яких слів він виражає свої почут¬тя? Як називаються ці художні засоби?
 Що у вірші сказано про зміст пісень?
 Пригадайте пісні, у яких зображено:
«труд»; «даль походу»; «гнів великого народу»;
«за народ пролиту кров».
 Знайдіть у вірші рядки, у яких автор говорить про пісні інших народів. Як ви розумієте зміст цих рядків? Що ви можете сказати про ставлення поета «до братніх на землі пісень»?
 Які пісні інших народів ви знаєте?
 Які з них вам подобаються найбільше? Чим саме?
 Чи схожі вони з українськими народними піснями?
 До чого закликає Максим Рильський? Яка головна думка твору?
4. Завдання з теорії, літератури.
На місці крапок поставте пропущені слова, вибравши їх із дужок.
Потік ... вільно ллється.
Краплистий ... іде,
Уся земля ... сміється,
В одмову — грім гуде.
Зраділи знов поля жагучі,
... краплі п’ють,
їх хмари, темні і ...
Так щедро, вільно ллють.
О хмари, не пливіть. Зелені
Поля ще не впились.
Хай ллються ще струмки ...,
Що вільно так лились.
(За М. Рильським, «Дощ»)
(Синій, голубий, блакитний, ультрамарино¬вий; злива, гроза, дощ, мжичка; наче, нена¬че, мов, немов; чудовий, пишний, розкіш¬ний, буйний; потужний, могутній, могучий, сильний, можний; студений, холодний, настужений, морозяний).

VІ. Закріплення матеріалу
Завдання.
 Як головна думка літературної композиції перегукується з головною думкою поезії Максима Рильського?
 Випишіть у зошити два перші рядки четвертої строфи, проставивши наголоси, складіть схему.

VІІ. Підсумок уроку (роблять усі учні відповідно до поставленої кожним із них на початку уроку мети).

VІІІ. Домашнє завдання
Вивчити вірш напам’ять.

ХІД УРОКУ
І. Перевірка домашнього завдання. Актуалізація опорних знань
Конкурс на кращого читця поезії М. Рильського «Пісні».

ІІ. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІІ. Сприйняття матеріалу
1. Поетична хвилинка.
Максим Рильський
Тихо
Я так давно не чув, як перепел вночі
Запідпадьомкає, як в лузі деркачі
Охриплим голосом задеркотять жагуче.
Ти вперше чуєш це, маленький мій онуче,
Що довго так не спиш, дивуючи з життя.
Люби його, люби, як я любив, дитя,
Як знову я ладен — і можу ще любити!
Перед тобою світ — великий том розкритий,
І перші букви в нім тобі лише дались...
Що ж! Ті, що я знав, спізнаєш ти колись!
2. Пояснення вчителя.
Поняття про епіграф: цитата з іншого твору, кри¬латий вислів або прислів’я, уміщене перед текстом, називається епіграфом. Він виражає головну думку того твору, перед яким поставлений.
Епіграф — це грецьке слово і в перекладі означає «за¬головок, напис».

IV. Осмислення матеріалу
1. Виразне читання вчителем поезії «Перед грозою».
2. Обговорення змісту епіграфа до вірша «Перед грозою».
3. Бесіда за питаннями.
 Як ви розумієте зміст перших двох строф?
 Про які прикмети, що віщують дощ, ви дізналися?
 Чим грозова хмара нагадує «чорних птиць імли¬сте пір’я»?
 Знайдіть рядок, звучання якого нагадує гуркіт грому.
 Який вигляд мають блискавки? Чому поет нази¬ває їх шаблями?
 Якими частинами мови є слова, що римуються?
 Доберіть синоніми й антоніми до слів «іти», «роз¬тривожений», «дитя».
 Які ви знаєте народні прикмети, що віщують якісь погодні явища (дощ, мороз, вітер)?
 Чому, на вашу думку, поет узяв до свого вірша саме такий епіграф?
 Яка головна думка твору?
4. Виразне читання поезії учнями.
5. Робота з репродукцією картини М. Пимоненка «Перед грозою».
6. Виразне читання вірша «Коні».
7. Бесіда за текстом твору.
 Як ви уявляєте літній вечір, степ, табун коней? (Усне малювання.)
 Опишіть зовнішній вигляд лошат. Як ставиться до них старий пастух?
 Опишіть свої враження від прочитаного вірша.
 Знайдіть у творі епітети. Для чого вони викорис¬тані поетом?
 Останній рядок поезії містить порівняння. Чи можна його замінити іншою формою (орудним відмінком)?
 Яка головна думка вірша?
8. Виразне читання поезії учнями.
9. Завдання з теорії літератури.
На місці крапок вставте пропущені слова, виб¬равши їх із дужок.
Над ґанком гніздо ластів’яче,
У нім ластів’ята ...
Одненьке упало і ...
В дворі на холодній землі.
Ми влізли під ... по драбині
Й поклали в гніздо пташеня.
І ластівка ... дитині
Приносила ліки щодня ...
А вчора ..., раділи,
Коли до ... за село
З гнізда ластів’ята летіли —
Між ними і наше було.
(За П. Вороньком, «Наше ластів’я»)
(Невеличкий, дрібний, малий, крихітний, мік¬роскопічний; покрівля, дах, стріха; недужий, хворий, немічний, слабий, кволий; глядіти, ди¬витися, видивлятися, лупати, зирити; ліс, діб¬рова, гай, праліс, перелісок; линути, пурхати, летіти).

V. Закріплення матеріалу
Завдання.
Поясніть, чим вірші «Перед грозою» і «Коні» співзвучні?

VІ. Підсумок уроку (роблять усі учні відповідно до поставленої кожним із них на початку уроку мети).

VІІ. Домашнє завдання
Зробіть ілюстрації (будь-якою технікою) до творів Максима Рильського.

ХІД УРОКУ
І. Оголошення теми та мети уроку, визначення мети учнями
ІІ. Сприйняття матеріалу
1. Поетична хвилинка. Олександр Олесь
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить-співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми... Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.
 Яку роль відіграє мова у збереженні нації, народу?
 Чи існуватиме народ, коли зникне його мова?
2. Матеріал для вчителя Іван Глинськиіі
Ім’я, що робить людину... невидимою
(Уривок)
Чудовий винахід нашого розуму й практики — наймення — індивідуалізує людину, робить її по¬мітною для всіх. Ні час, ні відстань неспроможні затерти яскраве ім’я. Однак виявляється, є ще одна, напрочуд цікава властивість наймення: воно здатне робити свого носія... невидимкою.
Цю властивість мають наймення, названі ще дав¬німи греками досить неделікатним слівцем псевдонім (від слів псевдо — омана, вигадка та онома — ім’я). Псевдоніми отож — це придумані, прибрані, як правило, дорослими людьми наймення (найчастіше власне ім’я та прізвище або ж тільки прізвище). Такими найменнями здебільшого послуговувалися літератори, актори, інколи — художники та вчені, а також політичні діячі.
...Псевдонім дає людині змогу сховатися на пев¬ний час чи й на все життя від ока ворогів чи будь-яких інших супротивників, щоб викрити якесь зло. Він сприяє також заміні «немилозвучних» наймень на кращі.
...Багата цілина псевдонімів, зокрема україн¬ських, ще дуже мало оброблена. Досі ми мали тільки невеличкий «Словник псевдонімів українських пись¬менників» Олександра Тулуба, схвалений Агатангелом Кримським і виданий у Києві ще 1928 року. 1969 року у видавництві «Наукова думка» вийшов друком «Словник українських псевдонімів та крип¬тонімів», укладений Олександром Деєм. Небагато таких праць і в інших слов’янських народів.
3. Пояснення вчителя.
Отже, сьогодні ми познай¬омимося з Олександром Олесем (Олександром Іва¬новичем Кандибою), з високим трагічним образом поета, образом справжнього інтелігента, який міг чесно дивитися людям у вічі.
Народився він у селянській родині і змалечку полюбив рідну мову, її емоційну довершеність, бар¬вистість, неповторність. Дослухаючись до розмов земляків, він легко запам’ятовував легенди, казки, перекази, пісні, що пізніше позначилося на його чудових поетичних творах.
Після закінчення Харківського ветеринарного інституту Олександр Іванович деякий час працю-вав у Києві за своїм фахом. Щоб відпочити від та¬кої прозаїчної роботи, любив ходити на мальовничі дніпровські схили, й нерідко саме там народжува¬лися поетичні рядки.
Одного разу він побачив групу школярів, що при¬йшли з учителем на екскурсію. Троє хлопчиків відста¬ли від гурту і про щось жваво розмовляли. Олесь заслухався, бо ніжна й мелодійна українська мова в устах дітей звучала, як музика. Та це зачарування звуками рідної мови обірвалося з приходом учителя, який нагримав на хлопчиків і сказав, щоб вони не сміли розмовляти «мужицькою» мовою. Хлопчики знітилися і замовкли. Випадок глибоко вразив Олек-сандра Івановича, хоча на той час це була звичайна подія: українська мова вважалася «испорченным польским диалектом». Болючі думки і роздуми ви¬лилися в поезію «Рідна мова в рідній школі».
4. Виразне читання поезій вчителем
(вірші Олек¬сандра Олеся «Чари ночі», «Ах, стільки струн в душі дзвенить», «Айстри» та інші).
5. Бесіда за прослуханими творами,
 Чи подобаються вам ці вірші?
 Які з них подобаються найбільше і чому?
 Що ви відчули, слухаючи їх?
 Про що думали?
 А чи знайоме вам ім’я автора?
 Що ви знаєте про нього?
IІI. Осмислення матеріалу
1. Самостійне читання статті «Найдорожчий скарб».
2. Бесіда після опрацювання.
 Що саме ви запам’ятали з біографії письменника?
 Яким ви його собі уявляєте?
 Чим Олександр Олесь був стурбований?
 Що письменник утверджував, захищав у своєму житті?
 Які переконання поета близькі вам?
 Про які з них ви могли б сказати, що це й ваші переконання?
 Чому одних письменників називають поетами, а інших прозаїками?
 Як ви вважаєте, Олександр Олесь — поет чи про¬заїк?
 Чому, на вашу думку, письменник узяв собі псев¬донім? Що було головною причиною?
3. Виразне читання вірша «Рідна мова в рідній школі» та бесіда за твором.
 Чим схвилював вас вірш Олександра Олеся? Чому?
 Які сподівання і мрії українського народу висло¬вив поет?
 До чого він закликає у цьому вірші?
 Мелодія якого характеру відповідає змісту вірша?
 Що для вас означає рідний край?
 Чим він дорогий для вас?
 Яка головна думка поезії?
4. Робота за картиною Г. Світлицького «Рідний край» (репродукція картини і питання до неї в підручнику).
5. Робота з текстом вірша Олександра Олеся. «Рідна мова в рідній школі».
Знайдіть у тексті поетичні вислови такого змісту:
 рідна мова нам найдорожча й наймиліша;
 вона об’єднує всіх українців у згуртованій народ;
 кожна людина починає засвоювати її ще з ран¬нього дитинства;
 хто хоче, щоб наш народ не зник, буде захи¬щати рідну школу й рідну мову;
 прадідівська мова порятує нас у скрутні часи.
6. Бесіда.
 Чому, на вашу думку, важливо оберігати рідну мову від забуття?
 Як її можна утвердити серед інших мов?
 Яка мова за Конституцією України є державною? Чому?
IV. Підсумок уроку (роблять учні, відштовхуючись від поставленої кожним із них на початку уроку мети)
V. Домашнє завдання
Знайдіть вірш, присвячений рідній мові, перепишіть його на аркуш, прикрасивши ілюстра¬цією; вивчіть вірш «Рідна мова в рідній школі напам’ять.

Тема: М. СТЕЛЬМАХ «ГУСИ-ЛЕБЕДІ ЛЕТЯТЬ». ОБРАЗ ЧУТЛИВОГО ДО КРАСИ ХЛОП-ЧИКА МИХАЙЛИКА
Мета: охарактеризувати головного героя автобіографічної повісті, акцентувати увагу на ролі оточення щодо формування осо¬бистості Михайлика; опрацювати ідейний зміст IX розді¬лу повісті; з'ясувати значення твору; розвивати пам'ять, увагу, навички виразного читання та переказу, вміння гра¬мотно висловлювати думки, наводити переконливі дока¬зи, обґрунтування; формувати кругозір, світогляд школя¬рів; виховувати в учнів почуття любові до природи, рідної літератури; прищеплювати пунктуальність, інтерес до на¬слідків власної праці.
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
Учні в музичному супроводі демонструють свої малюнки на тему «Мій улюблений герой твору М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Кожний учнівський малюнок має містити міні-коментар.
Ш. Актуалізація опорних знань
Гра «Визнач правильне твердження»
Завдання: відповідаючи «Так» чи «Ні», намагайтеся посилатися на текст твору для підтвердження власної думки.
Ганна Іванівна полюбляла читати Біблію і намагалася прищепити до неї інтерес Михайлику. (Ні)
Дідусь Дем'ян зробив для свого онука вітряка. (Так)
М. Стельмах присвятив свою повість дядьку Себастіяну. (Ні)
4. На думку діда Дем'яна, найдорожчим для бідного чоловіка є земля, подружня вірність і пісня. (Так)
5. Дядько Себастіян не дозволив Михайлику потрапити на спектакль, оскільки хлопець не мав грошей. (Ні)
6. Навчаючись у школі, Михайлик починає писати п'єси. (Так)
7. Люба поважає Михайлика, оскільки він допомагає їй збирати у лісі гриби, ягоди, горіхи. (Ні)
8. Оскільки Михайлик не мав чоботів, то батько взимку носив його до школи на руках, замотавши у кирею. (Так)
9. Панас Дем'янович на селі був гарним ковалем і майстром з виготов¬лення вітряків, (Ні)
10. Для Ганни Іванівни книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. (Так)
11. Дядько Себастіян воював з нечистою силою. Скільки він відрубав у нечистої хвостів, ратиць, рогів! (Ні)
12. Михайлик не виявляв бажання вчитися, бо вважав науку нудною, нікчемною справою. (Ні)
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
IV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів
V. Основний зміст уроку
Зростає покоління молоде,
Нові вогні горять на небокраї...
М. Рильський
...у книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі.
М. Стельмах
1. Матеріал до характеристики образу Михайлика
1.1. Цитатна характеристика.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі,..». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. ї люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. ...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом»,
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити ін¬шим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запо¬тиличники,..»
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до шко¬ли, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар'яна —> Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-томужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»

1.2. Додаткова інформація.
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використо¬вується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо.
Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розпо¬відей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята,
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п'єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п'єсу.
Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика,
У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості.
Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.
Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збула¬ся) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.
1.3. Орієнтовний план до характеристики образу Михайлика.
1) Михайлик — головний герой твору, бідний сільський хлопчик.
2) Портрет і зовнішність героя.
3) Риси характеру: а) чемний; б) добрий; в) працьовитий; г) шанобливий; д) кмітливий;
е) цілеспрямований; є) допитливий.
4) Прагнення героя: а) жага до навчання; б) любов до природи; в) пізнати світ; г) читання книг та написання власних творів,
5) Михайлик та інші герої твору.
6)Значення образу Михайлика.
Схема формування Михайлика як особистості:

ба
школа школ школшкол школа
дядько
Себастіян
бабуся

батько
Мар'яна природа
Люба

дідусь
мати


5. Бесіда за питаннями.
• Чим Михайлик відрізнявся від інших героїв твору?
• За допомогою кого і чого формується кругозір, світогляд героя?
• Чим захоплювався хлопчик в дитинстві? Як це вплинуло на майбут¬нього письменника?
• Які книжки полюбляв читати Михайлик?
• Як хлопчик ставився до навчання у школі? Чим це пояснити?
• Чому герой по-різному ставиться до мешканців села? Наведіть два-три приклади.
• В чому виявилася доброта, чемність хлопчика?
• Чим пояснити те, що політ гусей-лебедів Михайлик сприймав по-особливому?
• Який талант мав хлопчик?
• Чи вдалося М; Стельмаху реально відобразити власне дитинство у творі?
2. Інші герої твору 2.1. Дядько Себастіян.
2.1.1. Цитатна характеристика героя.
• «На його високій статурній постаті метляється кавалерійська ши¬нелька, з-під якої відстовбурчується пістолет».
• «...Його рідний чуб вогнистим начосом метнувся над бровами, і чо¬ловік починає запихати його в стареньку будьонівку».
• «А дядько Себастіян не розжився в економії ні коня, ні корівчини, ні плуга, а привіз піаніно і цим розвеселив не лише своє село, а й увесь повіт: хто тільки не сміявся й не глузував з цього дива».
• «...Він мав делікатну душу».
2.1.2. Додатковий матеріал.
Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письмен¬ника, був голова комбіду. Це — людина революційного гарту і щедрої душі.
Голова комбіду — правдивий і добрий. У Михайлика з ним склалися найщиріші стосунки, як у батька з сином. Він не тільки пояснює малому Михайликові зміст незрозумілих книг, але й розкриває завісу майбутнього життя. Перед початком навчального року каже хлопчикові: «Пиши на здо¬ров'я. ... Нам треба писати тільки на здоров'я-людям».
Дядько Себастіян — захисник краси.
Як плакатно виглядає голова комнезаму, коли до нього прийшов «бандит» Порфирій здаватися. Тонка і людяна душа, дядько Себастіян тут приймає каяття якось картинно, з волі автора прибравши невластиву йому прокурорську позу
Скільки клопотів у голови комнезаму: нарізає біднякам поміщицьку землю, ганяється за бандитами в лісах Кипорового Яру, воює з підступ¬ним Юхримом Бабенком. А все ж цей «рудий одчайдух» не зачерствів, його душа прагне вирватися з буденності. Коли селяни розбирали собі добро з панської економії, дядько Себастіян привіз додому — ...піаніно. На вершечку його хати — дерев'яний лелека, який скликає птахів.
2.1.3. Орієнтовний план до характеристики образу дядька Себастіяна.
1) Дядько Себастіян — другий батько Михайлика.
2) Зовнішність і портрет героя.
3) Риси характеру: а) відповідальний; б) добрий; в) справедливий; г) правдивий; д) чесний;
е) турботливий; є) щирий.
4) Прагнення героя: а) допомогти бідному люду; б) захистити інтереси працюючих; в) поширити освіту серед простих селян; г) позбутися бандитизму
5) Голова комбіду — борець за соціальну справедливість.
2.1.4. Бесіда за питаннями.
• За що люди, зокрема і Михайлик, поважали дядька Себастіяна?
• Як голова комнезаму ставився до бандитів? Через що справа з Порфирієм була винятком?
• Чим пояснити непорозуміння голови комнезаму з Юхримом Бабенком?
• Чому Михайлик вважав дядька Себастіяна своїм першим учителем і наставником?
• Про яке майбутнє життя мріє голова комнезаму?
• 3 яким почуттям вже дорослий М. Стельмах згадує дядька Себастіяна?
2.2. Дядько Микола.
2.2.1. Цитатна характеристика.
• «...Якого по-вуличному прозивають Бульбою. ...Рудий, кирпатий і не¬величкий на зріст, зате вусища в нього зародили, наче з гетьмана, а під ними і поверх них то чаяться, то розгулюють посмішка і насмішка. Жив дядько Микола хоч і бідно, зате весело: він ніколи не впадав у журбу, ніколи не прибіднювався, а навпаки, любив так похвалитися, щоб іще хтось не крізь смуток дивився на світ».
• «В його очах, обведених тінями голоду, з'явилася давня усмішка життєлюба...»
• «...Не вважає себе злидарем. Навіть коли його маєтки записували в сільрадівські книги, чоловік доводив, що він не бідняк, а середньомаючий хлібороб»,
2.2.2. Додатковий матеріал.
Образ дядьки Миколи — з симпатією змальовує М. Стельмах. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело. Усмішка життєлюба ніколи не сходила з його уст. Дядько Микола воював і з Володимиром-скупердягою, і з нечистою силою. «За своє життя він стільки повідрубував у нечисті хвостів, ратиць і рогів, що все це не вмістилось би й на віз».
2.2.3. Орієнтовний план до характеристики образу дядька Миколи.
1) Дядько Микола — великий життєлюб.
2) Портрет і зовнішність героя,
3) Риси характеру: а) добрий; б) жартівливий; в) оптимістичний; г) за¬взятий.
4) Роль дотепного жарту дядька Миколи в ідейному змісті повісті.

2.2.4. Бесіда за питаннями.
• Який спосіб обрав дядько Микола для подолання життєвих трудно¬щів?
• Що герой намагався передати у власних жартах?
• У чому полягав оптимізм дядька Миколи?
• Чи можна вважати сміх героя крізь сльози? Відповідь вмотивуйте.
• Як дядько Микола боровся з нечистою силою?
• Чому дядько Микола вважав, що Михайлик схожий на нього?
3. Опрацювання змісту IX розділу повісті
3.1. Виразне читання та переказування окремих епізодів розділу.
3.2. Тема: зображення впливу відвідування Михайликом театру на його прагнення писати п'єсу.
3.3. Ідея: возвеличення любові до театру, творчої діяльності, поваги до мистецтва слова.
3.4. Основна думка: кожна людина неповторна, індивідуальна, і саме це виявляється у її праці, у намаганні зробити добро і бути від цього щас¬ливою.
3.5. Композиція.
Експозиція: оголошення про першу театральну виставу на селі
Зав'язка: намагання Михайлика потрапити до театру; допомога дядька Себастіяна.
Розвиток дії: огляд і сприйняття мешканцями села театральної вистави.
Кульмінація: від'їзд Мар'яни з козаком; звернення Мар'яни до Ми¬хайлика, в якому дівчина наголосила на важливості навчання.
Розв'язка: Михайлик з Любою йдуть до школи.
3.6. Сюжет.
На селі з'явилося оголошення про проведення театральної вистави у приміщенні школи. Глядачам дозволялось отримати квиток за плату натуральними продуктами, якщо у них немає грошей.
Після невдалої спроби Михайлика «зайцем» потрапити до театру йому допомагає дядько Себастіян,
Відвідавши спектакль, Михайлик вирішує сам написати п'єсу. Під час роботи над твором виникали труднощі щодо слів дівчини про любов.
Мар'яна прощається з родиною Стельмахів, бо від'їжджає з любим козаком.
Михайлик з Любою, взявшись за руки, йдуть до школи, а над ними летять гуси-лебеді.
3.7. Бесіда за питаннями.
• Які успіхи у навчанні мав Михайлик? («Справи мої пішли вгору: у цьому ж навчальному році мене відзначили і перевели в третю групу. З такої нагоди вчителька сказала дуже сердечні слова, нахвилювавши ними себе й мене»)
• Як мешканці села висловлювалися про «театри»? («Що воно таке, ніхто не міг толком пояснити, а чутки й проголоски йшли різні. Одні казали, що «театри» — це якесь інтересне з переодяганнями лицедійство, другі — ет, більшовитська вигадка, треті — «ілюзіон», де пускають в очі і маку, і туман, четверті — витівка самого нечистого, бо на сцені в темряві, буває, з'являються русалки, а інколи з бочки й чорти вискакують»)
• Для чого організатори театральної вистави зверталися по допомогу до селян? («...Для вистави позичати в селян стільці, лампи, миски, чарки й навіть спідниці, з яких хитромудро мали виходити старосвітські широченні штани»)
• Як Михайлик сприймав нове для нього слово «театр»? («Для мене тоді слово «театр» бриніло і привабливо, і страшнувато: а що, коли й справді з темряви вискочить чорт?»)
• Чому мати негативно сприйняла бажання Михайлика відвідати театр, за квиток якого можна було сплатити натуральними продуктами? («А потім що будем робити? Покладемо зуби на полицю, щоб сушилися до нового вражаю, і отак згадувати тіатри? Он муки в нас лишилось тільки на два~три заміси. Що ти на це скажеш?»)
• Яким чином Михайлик потрапив до театру, не маючи квитка? («...Я усе зазирав і зазирав під стіл, чекаючи, коли ж ноги касира так відсунуться. Щоб можна було проскочити поміж: ними і ніжкою стола. І от настала ця довгождана хвилина: касир узяв обома руками макітру з яйцями й обережно почав пересовувати їх на другий кінець столу. А я, затаївши подих, югнув під стіл і, наче ящірка, проповз на чотирьох у коридор»)
• Назвіть стійкі сполучення, які використав у своїй мові високий парубок при затриманні Михайлика-«зайця»? («...Де раки зимують», «...куди Макар телят ганяє..», «...де роги козам правлять», «...почому фунт лиха»)
• Хто допоміг Михайлику потрапити до театру?
• Опишіть приміщення школи, де мала відбутися вистава. («...Я вскочив у школу, що зараз гуділа, наче вулик, сміялася і нещадно трощила насіння. Тепер тут стояли не шкільні парти, а колоди, на них були настелені свіжі дошки, і тому всім було дуже гарно вигойдуватись»)
• Яким чином хлопці-однокласники Михайлика потрапили безкоштов¬но на спектакль? («Виявляється, отряхуваті хлопці, щоб побачити театр, ще вдень, після уроків, забилися під сцену і там, терплячи незручність і голод, дожидалися вистави»)
• Як мешканці села сприймали першу для них виставу? («П'єса пройшла з таким успіхом, що після завіси глядачі кинулись на сцену й почали, не жаліючи рук, підкидати своїх перших артистів. Такого єднання глядачів і митців я чогось потім не бачив навіть у столичних театрах. Та й. переживали, сміялися й плакали у нас щиріше, ніж будь-де»)
• Чому після огляду вистави у школі Михайлик вирішив написати п'єсу. Які труднощі були у хлопця під час цієї роботи? («На другий день після вистави я попросив у вчительки почитати яку-небудь п'єсу. Вона мені розшукала «Мартина Борулю» і ще якусь зашарпану книгу. Я уважно прочитав їх, а потім почав докопуватися, як пишуться п'єси і що означають — дія, картина, ява та інша премудрість... А прочитавши кілька п'єс, я вирішив написати свою, щоб там були і дядько Себастіян, і дядько Микола, і Мар'яна, і інші люди з нашого села. Найбільше мене з технології турбувало, як виводити ті слова, що стоять у дужках, бо в п'єсах вони друкувались так, ніби їх хтось дрібненько писав... я морочусь над третьою дією — ніяк не можу підібрати дівчині слів про любов»)
• 3 чим незвичайним, великим завітала Мар'яна до родини Стельмахів?
• Про що були останні слова Мар'яни до Михайлика по її від'їзду? («І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі ді¬ти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»)
VI. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
1. Хто Михайлику наказував: «наука наукою, а чоботи бережи»?
а) Батько; б) мати; в) дядько Себастіян.
2. Навчаючись у школі, Михайлик вирішив написати:
а) вірш; б) нарис; в) п'єсу.
3. Дядько Микола, характеризуючи театр, висловився:
а) «..стояща штука»; б) «...інтересне з переодягненням лицедійство»; в) «більшовицька вигадка».
4. Для проведення вистави організатори театру у селян позичали: а) гроші; б) стільці; в) знаряддя праці.
5. Квиток до театру коштував:
а) чотири фунти пшениці; б) п'ять рублів; в) глечик молока або дві паляниці хліба.
6. Театральна вистава мала відбутися:
а) на центральному майдані села; б) в школі; в) у приміщенні старої бібліотеки.
7. Миколі Гуменюку для проведення вистави необхідно було мати куль сіна, для цього він звернувся до:
а) тих, хто не мав можливості потрапити до театру;
б) голові комнезаму; в) Юхриму Бабенку
8. Спіймавши Михайлика-«зайця», високий парубок звернувся до нього і сказав: «Я тебе пущу, але так, щоб знав...»:
а) «...де раки зимують»; б) «...куди Макар телят ганяє»;
в) «...де роги козам правлять».
10. «Велике і урочисте слово міститься на такій крихітці паперу, на якій не можна навіть викруглитись уся печатка». Яке слово малося на увазі? а) Партер; б) резонер; в) контрамарка.
11. Чим Міихайлик пригостив голодних однокласників, які сховалися під театральною сценою?
а) Пиріжком з калиною; б) пряженим горохом; в) шматком чорного хліба.
12. Усім в театрі сподобалась картина, коли:
а) собака ловив відьму; б) дівчата, пританцьовуючи, співали;
в) парубок біля криниці обнімав дівчину.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
2. Робота на картках
Картка № 1
1. Чому, на ваш погляд, лейтмотивом твору є думка про необхідність і важливість навчання? Наведіть два-три приклади про це з твору
2. Чи можемо ми з впевненістю сказати, що Мар'яна в майбутньому буде щасливою? Відповідь вмотивуйте. Як про це висловлюється мати Михайлика?
3. Глядачі під час вистави кинулися бити актора, який:
а) вдарив дівчину, б) ображав голодуючого селянина; в) відстоював інтереси бандитів, голосно про це виголошуючи.
Картка № 2
1. Чим, на ваш погляд, пояснити особливість, специфічне сприйняття селянами змісту вистави. Чи відвідували ви театр? Якщо так, то які враження від цього мали?
2. Висловіть думку стосовно поведінки і вчинку Михайлика, який на¬магався потрапити «зайцем» на спектакль. Відповідь вмотивуйте.
3. Після відвідання театру Михайлик звернувся до вчительки, щоб та дала йому почитати, яку-небудь:
а) поему; б) поезію; в) п'єсу.
Картка № З
1. Що символізує закінчення твору, коли Михайлик з Любою йдуть до школи? Яка роль при цьому приділяється польоту гусей-лебедів? Висловіть обґрунтовану думку щодо цього.
2. Чи можна, на ваш погляд, назвати театральний спектакль професій¬ним? Власні міркування вмотивуйте,
3. Михайлик писав свій перший проблемний твір, коли йому випо¬внилося... років:
а) десять; б) вісім; в) дванадцять.
VII. Підсумок уроку
У повісті «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха розповідь ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Він розповідає про своє життя і про свої переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком і учасником чого доводиться бути йому самому.
Повість є ліро-епічним твором, в якому епічна розповідь часто перерива¬ється ліричними відступами. Та й вся оповідь щедро забарвлена ліризмом.
Автор у творі з великою любов'ю оспівує простих людей з народу, щедрих душею, які відкрили Михайлику дорогу в життя, прищепили йому любов до праці й книги, добра і краси в житті.
Головним героєм є Михайлик, тобто сам Михайло Панасович Стельмах в дитячі роки. Отже, у творі найширше змальовано дитячі роки Михай¬лика, йога взаємини з однолітками, з дорослими, зокрема з батьками та родичами, сусідами. Проте в усьому письменник зумів показати життя; цілої епохи —- перших років після революції.
У творі змальовано події 1921-1922 років в українському селі Дяківцях, і показано становлення нового суспільного ладу на Поділлі. Показано зростання культури і освіти, потяг колись неписьменних сільських людей до науки, прагнення учити хоч своїх дітей, коли царського ладу самим не довелося опанувати шкільну освіту. Показано і взаємини між багатими та бідними на селі, роль комітетів бідноти.
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
IX. Домашнє завдання
Скласти хронологічну таблицю до життєвого і творчого шляху Г. Тютюнника, знати зміст І розділу твору «Климко».

ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Перевірка домашнього завдання
Огляд малюнків учнів до твору М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» на тему «Чаруюча краса природи очима Михайлика».
Учні демонструють свої малюнки з відповідним коментарем.
III. Актуалізація опорних знань
1. Розгадування кросворду «Сторінками життя та творчості М. Стельмаха»

1
2
3
4
5
6
7
8
По горизонталі: 1. Про кого М. Стельмах писав: «В її устах і душі насіння було святим словом» (Мати) 2. Михайлик повсякчас мріяв про те, щоб у нього були... (Чоботи) 3. Ім'я героя, в якого Михайлик хотів за чотири склянки гарбузового насіння отримати для читання «Пригоди Тома Сойєра». (Юхрим) 4. Книга, якою ще малим захоплювався письменник. («Кобзар») 5. Опис природи. (Пейзаж) 6. Найулюбленіший письменник Михайлика. (Гоголь) 7. Область, де народився М.Стельмах. (Вінницька) 8. Жанр твору М. Стельмаха, про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка». (Казка)
По вертикалі: 1. Ім'я головного героя твору М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». (Михайлик)
2. Бесіда за питаннями
• Дайте визначення поняттю «пейзаж». Яка роль пейзажу в творах художньої літератури?
• За допомогою якого художнього засобу письменники відтворюють природу як живу істоту? Наведіть приклад.

• Яким чином митці літератури намагаються у своїх творах вирішити проблему зв'язку, порозуміння людини і природи? Наведіть приклад.
• Чому варто розумно користуватися природними дарами?
• Що ви відчуваєте під час відпочинку на природі?
IV. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності школярів

V. Основний зміст уроку
Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов'язаний з рідною природою, з піснею і казкою.
Юрій Лукін (критик)
Самий смисл буття чи не в тому, щоб жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин. І щоб навчитися цим дорожити, треба відчути потребу це берегти.
О. Гончар
1. Єдність світу природи і світу дитячої душі
1.1. Вступне слово вчителя.
Серед мальовничої природи Прибужжя минали дитячі та юнацькі роки письменника. Тут відкрилася йому поетична краса природи, таємниця людського життя.
У творі дуже виразно звучить мотив шанування природи. Людина — її добрий і мудрий господар, який повинен любити й оберігати її красу.
1.2. Бесіда за питаннями.
• Як Михайлик був зачарований весняною красою, зокрема політом гусей? Про що це свідчить?
• Чому він «розумів» природу?
• Хто і яким чином, допомагає Михайлику сприйняти довкілля?
• Чому для хлопчика природа — це казка?
• Чим саме лебеді захопили Михайлика?
• Як хлопець ставиться до свійських тварин (однокрилої качки, Об¬мінної)?
• Через що Михайлик дуже полюбляє ліс, багато часу перебуває в ньому?
• Чим пояснити те, що Михайлик сприймає природу, її красу по-особ¬ливому, душею?
• А як ви ставитеся до природи? Чи не завдаєте їй шкоди? Чи оберігаєте природу від людей, які бездумно її нищать?
1.3. Цитатний матеріал.
• «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів... Я придивляюсь до їхнього маяння, прислухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за лебедями, тому й підіймаю руки, наче крила...».
• «І цей світ тріпоче-міниться в моїх очах... Сказав би таке таємниче сло¬во! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає кружляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і ті гуси-лебедята...»
• «Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене живовидячки наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі...».
• «І так мені хочеться піти в лісову далечінь, побачити з якогось незна¬йомого берета отих, наче зі срібла вилитих, лебедів, Подивитись на їхні співучі крила, що в теплому вирії захопили весну й принесли нам».
• «...Входимо в ліс. По ньому зараз у верховітті, низом гуляють шуми. Це, видать, очікуючи весну, гомонить душа лісу. ...Я дуже люблю ліс. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка, він так гарно вистукує, і присядеш навпочіпки. Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини, і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу, і люблю восени по коліна ходити в листі, коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Враз я нахиляюсь до кружечка ніздрястого снігу, що зеленуватим ковніром охопив молоденького бересклета. Щось, наче пальцем, пробило сніг, я розгортаю його і бачу ніжну, ще зачохлену голівку підсніжника. Це він відхукав дірочку в снігу і потягнувся до сонця.
Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну і життя!»
2. Опрацювання III розділу повісті
2.1. Виразне читання учнями цікавих, на їх погляд, уривків з розділу твору.
2.2. Тема: відтворення чаруючої краси природи, гармонії ЇЇ з людським жит¬тям; зображення прагнення Михайлика пізнати оточуючий його світ.
2.3. Ідея: уславлення доброти, щирості, працьовитості простих людей.
2.4. Основна думка: важливе значення у вихованні порядної людини має те оточення, в якому вона перебуває.
2.5. Композиція.
Експозиція: Михайлик вирушає до Якимівської загорожі нарвати черешень та попасти коняку; історія про те, як дід купував Обмінну.
Зав'язка: зустріч Михайлика з Любою.
Кульмінація: позитивні враження, які отримав Михайлик від спілку¬вання з Любою.
Розв'язка: Михайлик отримав подяку від родини, його названо «нашим годувальником».
2.6. Сюжет.
Початок літа. Михайлик вирушає до Якимівської загорожі нарвати черешень (це йому порадила Мар'яна) і попасти Обмінну. (Дід Дем'ян розповів, як він з дядьком Трохимом замість коня купив коняку, через що розсмішив усю родину.)
Зустріч Михайлика з Любою, яка відкрила для хлопця таємниці природ¬ної краси. Родина була задоволена тим, що Михайлик приніс черешень. Михайлик вирушає з дідом на рибалку.
2.7. Обговорення змісту розділу за питаннями.
• Для чого мати рано-вранці розбудила Михайлика? («Раненько, бо все хочеться показати йому, як удосвіта по селу ходить літо»)
• Про який свій сон розповіла Мар'яна тітці Ганні? («Сниться мені, наче я в своєму селі і в своїй хаті вимішую вдосвіта діжу, а до Мого вікна підійшов місяць вповні й придивляється, що я роблю. В цю частину хати заходить моя тітка і питається: «Кому ти, Мар'яно, місиш діжу?» А я тихень¬ко їй: "Оцьому місяцю ясному"») Як його пояснила мати Михайлика? («...Що скоро ти міситимеш діжу не попаді, а своєму місяцю»)
• Про що часто згадувала мати Михайлика?
• Якої шкоди завдала коняка Михайлику, коли той одного разу випасав її вночі у лісі? («Обмінна попасеться, потроху тягне мене з собою, а я то прокидаюсь, то знов засинаю. І треба ж було, щоб вона світанням чогось схарапудилась і гайнула в туман, волочачи мене по землі. Поки я, вдарившись об кілька пеньків, скочив на ноги, з моїх очей, як з коминів, розліталися іскри й підпалювали дерева. Напевне, тільки туман і роса врятувала їх від пожежі. Днів зо два тоді гуділи жорна в моїй голові, але я тримався, як і належало хлопцеві...»)
• Що було перешкодою для діда Дем'яна щодо швидкого купування коняки?
• Охарактеризуйте поведінку цигана на базарі.
• Через що вранці вся родина сміялася над дідом Дем'яном стосовно коняки, яку він придбав на базарі? («Дідусь вивів звідти вчорашнього коня, який сьогодні, на тверезі очі, чогось став кобилою»)
• Якою красою милувався Михайлик, під'їхавши до Якимівської загорожі? («Вона була обнесена веселим свіжообструганим воринням, за ним спадисто ішла під сонце висока трава. Тут червоніли хрещики дикої гвоздики, красувався перестріг чайовий, хвалилася білими віночками ромашка і все з кимсь переморгувалась тендітна віяста метлиця. А над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші й напатлані кислиці»)
• Про що спілкувалися Михайлик з Любою? Чим дівчина подобалась хлопцю?
• Чому розповідь Михайлика про автомобіль вразила Любу?
• Яке значення для хлопця мала зустріч з Любою в Якимовій загорожі?
• В чому полягали обов'язки Люби?
• Чому після повернення від Люби Михайлика вдома назвали «году¬вальником»?
• Поясніть, через що Теси. називають Китаєм? («А через те, що тут у родинах водиться не тільки по шестеро, а й по шістнадцятеро дітей, то в нас ще й досі Теси називають Китаєм»)

• Як Михайлик висловився про своїх дідуся і бабусю? («Я ніколи не ба¬чив дружніших людей, як мої діди. В селянстві, та ще в нестатках, усього доводилось мені надивитись і научитись. Але жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини»)
3. Робота над змістом IV розділу твору
3.1. Переказ цікавих епізодів із повісті
3.2. Тема: Михайлик прагне отримати книгу для читання, а здобувши її — не зміг її зрозуміти.
3.3. Ідея: возвеличення любові до книги, намагання пізнати всесвіт, по¬ширити свій кругозір.
3.4. Основна думка: «...Нам зараз головне — знати землю, знати і ділити її бідним людям...» (дядько Себастіян — Михайлику).
3.5. Композиція.
У розділі чимало ліричних відступів, екскурсів у минуле:
• життя родини Михайлика у перші роки після революції;
• рішення батьків щодо подальшого навчання Михайлика;
• діяльність Гаврила Шевка на посаді сільського старости і голови волвиконкому;
• виховання, поученія батька й дядька Себастіяна.
Експозиція: рішення Михайлика піти до Мар'яни, щоб та допомогла йому взяти у попа книжку для читання.
Зав'язка: отримавши від поповича книгу «Космографія», хлопець не розуміє її змісту і призначення.
Розвиток дії: Михайлик намагається знайти в селі того, хто б роз¬тлумачив зміст незрозумілої книги.
Кульмінація: здивування Михайлика тим, як полісовщики Артем і Сергій роззброїли бандитів, принесли рушниці, бомби і гранати. '
Розв'язка: дядько Себастіян пояснює, про що та книга, яку намагався прочитати Михайлик.
Голова комбіду порадив хлопцю не читати книг про небо, бо «зараз головне — знати землю».
3.6. Сюжет.
Михайлику дуже хотілося віднайти книгу для читання. Він звертається до Мар'яни, щоб та допомогла йому в цьому. Дівчина приводить хлопця до попа, який дає для читаний книгу «Космографія». Михайлик на¬магається осмислити її, але йому це складно, оскільки книга має багато незрозумілих термінів, понять. Поп навмисно дав хлопцю таку книгу. Ніхто на селі Михайлику не міг розтлумачити її зміст. Тільки дядько Себастіян сказав: «...це книга про небо» — і порадив повернути цю книгу попу.
3.7. Обговорення змісту розділу за питаннями.
• За що Петро дорікав Михайлику? («Читай не читай, грамотяко, все одно попом не станеш»)

• Якою у творі зображена попадя? {«...Добре знаю скаредність нашої блідовидної попаді, в очах якої зеленкувато застоївся мед, а на язиці трималася жовч; присадкувата і широка, мов дзвін, матушка цілоденно товчеться на своєму попівстві і все бурботить, що тепер настало не життя, а один розор — усі і всякі руїнники об'їдають та обносять її статки»).
• Через що іноді її характер та ставлення до Мар'яни змінюються? («..Коли на попівському подвір'ї стоять червоні козаки, матушка до їхнього від'їзду стає тихою, ніби зітхання, і навіть най¬мичку Мар'яну називає не богопротивним плевелом,, а — серце моє...»)
• Чим це зумовлено, на ваш погляд?
• Як на селі люди ставились до Мар'яни? («...Жалували її, зичили добра і гарного жениха, який мав би земельку і славно хліборобив»)
• За що Михайлик полюбляв воду? («...Як співає вода,— весною вона з ревінням нуртує по всій долині і, аж запінившись од люті, рве греблі, влітку ледь-ледь награє у сопілку, а взимку тільки іноді спросоння писне, як в'юн, і знову спить»; «...прокинулась вода і дмухає в торішню роз¬колену очеретину, а та, дурненька, ще не второпала, що настає весна, і чогось схлипує собі») ,
• Якою була доля у горшковоза Терентія? Як він ставився до дітей? («... Щоб звеселити нею і людей, і своїх онуків, хоча сам уже й розлучився з радістю, гетьманці повісили Терентієвого сина. Тепер хоч і незахисно стало старому гончареві на світі, проте він не розлучається зі своїми дрібняками, - навіть їде з ними в далекі села ярмаркувати»)
• Яким чином прихід Михайлика до Мар'яни вплинув на її настрій? («"От молодчага! А я ще нещодавно подумала й зажурилась собі: хто мене згадає і перед святом провідає? Рідня ж моя далеко живе",— по¬смутніла і зітхнула дівчина, і куточки вуст її стали журні»)
• Як висловилась Мар'яна Михайлику стосовно його прагнення до чи¬тання? («Вчися, Михайлику, вчись, дорогенький, може, хоч ти не будеш таким темним, як ми. А вивчишся, не понехтуй нами»)
• Що відчув Михайлик під час розмови з поповичем? («...Я починаю соромитись їх (своїх ніг), брудних, порепаних і подряпаних стернею, починаю соромитись свого незугарного полотняного одягу і торби, що пропікає мою спину попівськими пундиками і справжнім цукром... Я печу раки і мовчки стою на одному місці, каючись, що прийшов сюди. Сором, затятість і гордість змагаються в мені, а до очей зрадливо підкочуються-сльози. Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники, а це так заболіло і допекло»)
• Чому Михайлик у попівських хоромах вважав себе приниженим?
• Як Михайлик описує свою матір? («...Моїй сільській босоногій Ярославні, перед людяністю, скромністю і мудрістю якої я й .досі схиляє свою вже посивілу голову. Не знаю, як би склалась моя доля, коли б біля неї не стояла, мов благання, моя зажурена мати. Я й досі чую на своєму

чолі, біля свого серця, спокій і тепло її позазілюваних, потрісканих рук. Може, тому його й було так багато, що воно трималося не на поверхні, а в глибоких шпаринах материнських рук...»)
• В яких умовах жила родина Михайлика у перші роки після революції?
(«...Страшні нестатки впакували нас у стару, дідівську клуню. Тут ми якось обладнали голодрабську хижину на двоє підсліпуватих віконець. Щоб вони здавались кращими, перед ними мати посадила малину, а взимку в міжвіконня клала кетяги горобу»)
• По тому, як попович зберігав книжки, можна було з'ясувати його ставлення до них. Відповідь обґрунтуйте.
• Чим було зумовлено те, що батько Михайлика вирішив продати корову? («Згодом батько змирився, що йому й далі доведеться вбожіти — продав корівчину, а я пішов учитися...»)
• Яким чином хлопець готувався до читання книги? («Щоб не схопити «басурмена»,я старанно мию руки, витираю десятчаним рушником і вже тільки тоді, смакуючи, розгортаю палітурки»)
• Які перші враження охопили Михайлика, коли він прочитав назву книги поповича? («"Космографія",— читаю вголос незрозумілий за¬головок, перегортаю сторінку і на другій, поміж нашими літерами, бачу багато чужих і якихось незрозумілих значків. Радості як не бувало. Але я пригадую слова, що це дуже розумна книга, і, шкутильгаючи, затис¬каючись, починаю з усіх боків підбиратися до її трудного розуму»)
• Через що мати Михайлика вважала Біблію найрозумнішою книгою? («...Найрозумнішою і найтяжчою книгою в світі є Біблія: дочитаєш її — і, гляди, повилітають клепки з голови»)
• Чому Михайлику було складно сприймати «Космографію»? («До вечора моє чоло морщилось над цією книгою, наче дядьківський постіл, та щось второпати ніяк не вдавалося. Одначе все-таки збагнув, скільки і яких є планет і яка відстань од Землі до Місяця і Сонця, але незрозумілі зна¬чки; літери і такі слова, як синуси, тангенси, астрономія, метеорологія, космологія та й безліч інших, доводять мене до гіркого розпачу»)
• Над яким питанням змушений був задуматися Михайлик під час читання «Космографії»? («А де ж та дорога, що єднає небо й землю та й біжить собі поміж зорями?») Чому хлопчик не міг дати відповідь на нього? А ви можете йому допомогти в цьому?
• Яким чином приповідка «Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лав¬ці» стосувалося Михайлика? («Але хто пособить мені розібратись у книжці. Я перебираю в пам'яті грамотіїв своєї вулиці, та всі вони щонайбільше знають написати листа і ждати отвєта, як соловей лєта. Міг би допомогти піп, але я не піду більше до нього пекти раків, і досі сором, як згадаю. До дяка теж не випадає потикатися, бо нещодавно з Петром лазив у його сад»)

• Чому Михайлик вирішив звернутися по допомогу до дядька Себастіяна для розтлумачений незрозумілої книги «Космографія»? («Він же всякі папери приймає аж з самої Вінниці. Окрім того, дядько Себастіян добре знає мого батька та й мене пізнає на вулиці, навіть добридень каже»)
• Яке значення мав бідком для простого люду? («...До бідкому, де вечорами завжди було гамірно і людно. Тут біднота зустрічалася із своїми надіями, тут вона слухала ленінську правду і не раз за неї брала до рук і російську трьохлінійну, і англійські, французькі, німецькі та австрійські рушниці»)
• Чому, на думку Михайлика, Гаврило Шевко був би непоганим кіно¬актором? («..Досить було чоловікові прикрити очиці капицями повік, як з безлічі їхніх зморшок непереможно бризкала нічим не прихована хитрість. Але їм мало було місце на повіках, і вона струмувалась на ніздрі носа, на уста, підборіддя і владно глузувала над усім і всіма»)
• Що зумовило Шевка погодитися на посаду старости? («Нарешті роз¬лючені гетьманці сказали, що викличуть з повіту державну варту, а та знає, для якої частини мужицького тіла викручуються шомполи»)
• Як зрозуміти слова Шевка: «Над шкурою дрижати — людиною не жити»?
• Якого покарання отримав Шевко від німців? («...Всипали чоловіку двадцять п'ять шомполів у шкуру, забрали останню корову й свиню, щоб не було на подвір'ї ні писку, ні виску»)
• Як зреагував Шевко на прохання Михайлика пояснити незрозумілу книгу? Що він порадив хлопцю? («...Цю книжку будеш читати, коли більше з'їсиш каші. Тут усе діло в каші. Зрозумів?»)
• Про що дізнався Михайлик від Шевка стосовно дядька Себастіяна? («Він... цілий день ганявся в лісах Кипорового яру за бандитами. І по¬раненого коня від них увів»)
• Яке враження на Шевка справили полісовщики Артем і Сергій? Чому? («...На їхніх плечах похитуються аж сім рушниць, а на їхніх поясах гойдаються різномасті бомби і гранати»)
• Що сказав Артем про життя на небі? («Коли б не жили, то хто б там світив?»)
• Як дядько Себастіян зустрів Михайлика у себе вдома?
• Через що батько дядька Себастіяна категорично ставився до сина, який окрім піаніно нічого не мав у господарстві? («Краще б заплакав дурноверхий, коли розбив обручі від макітри. Чи ти німиці об'ївся, чи з великого розуму пришелепуватим став? Коли це і хто це на всьому білому світі бачив у нашого мужика піаніно?» «Хіба нам до музики? Мужицька музика — ціп і коса!»)
• Як дід сприйняв гру свого сина на піаніно? («Старий, спираючись на патерицю, сів на призьбі. А з хати небавом прибилися музика і спів про ті василечки, що сходять на горі, про той барвінок, що послався під горою. І угледів старий крізь притуманені роки свої далекі-далекі

василечки, і той барвінок, і молоду жінку, яких тільки в молодості бачив... Гай-гай, який голос у його сина, за нього можна навіть без піаніно в театрах щось платити»)
• Що розповів дядько Себастіян Михайлику стосовно змісту книги «Космографія»? Які надав поради? {«...Михайле, це книга про небо! Та нам зараз головне — знати землю, знати і ділити її бідним людям. А по¬тім будемо добиратись до неба. Завтра занеси книгу попові і перекажи йому, що я просив давати тобі ті книги, які зараз можеш вчитати. Ще скажеш, що я загляну до нього, і завтра ввечері знов приходь до мене»)
• Про що свідчить закінчення розділу? («...З невеликого розуму хотіли насміятися з малої селянської дитини. Але все це, як з води, піднялося того дня, коли селянський син нашої рідної землі вперше в історії люд¬ства піднявся у космос... Справді, добре сміється той, хто сміється останнім!»)
3.8. Міні-дискусія.
• Чому, на ваш погляд, попович дав Михайлику прочитати книгу «Кос¬мографія»?
(а) Бо хотів насміятися над селянським хлопцем; б) щоб він до попівської родини більше не звертався з подібним проханням; в) на¬магався принизити хлопця, звертаючи увагу на його розум.
Завдання.
Оберіть варіант відповіді або висловіть власний, прокомен¬туйте його, наводячи переконливі факти з твору.
VI. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
До III розділу
1. Який художній засіб використав М. Стельмах, висловлюючись: «На човнику й веслі від нас від'їхав травень»?
а) Порівняння; б) метафору; в) епітет.
2. На думку матері Михайлика, найбільше див у світі робиться: а) зоряної ночі; б) на зимові свята; в) влітку на світанні.
3. Що вранці принесла Мар'яна тітці Галині?
а) Глечик молока; б) пахучу паляницю; в) марципани.
4. Мар'яна запропонувала Михайлику погнати випасати коняку до Якимівської загорожі, щоб:
а) нарвати ягід черешні; б) побачити красу весняного саду; в) назбирати щавлю і грибів.
5. Як звали коняку Михайлика?
а) Вірна; б) Обмінна; в) Яскрава.
6. Мешканці Багряниць не полюбляли:
а) розводити коней; б) вимовляти літеру «г»; в) садити горобину.
7. «Люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку». До перших належав:
а) Юхрим Бабенко; б) батько Михайлика; в) дід Дем'ян.

8. Улюбленою піснею у діда Дем'яна була:
а) «Не ходи Грицю та й на вечорниці»;
б) «Як продала дівчина курку»;
в) «Світить місяць, світить ясний».
9. Дід Михайлика вважає, що найдорожче для бідного чоловіка:
а) мати шматок хліба; б) пісня; в) воля.
10. Кому з героїв твору належать слова: «Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає»?
а) Дядьку Трохиму; б) цигану; в) діду Дем'яну.
11. Коняку на базарі дід Дем'ян купив у: а) цигана; б) селянина; в) попа.
12. Чим Люба пригостила Михайлика, коли вони зустрілися в Якимівській загорожі?
а) Насінням; б) горіхами; в) суницями.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
До IVрозділу
1. «Думами українського степу» Михайлик вважає: а) вітряки; б) селян-хліборобів; в) чумаків.
2. Петро Вдовиченко називає Михайлика:
а) розумником; б) читальником; в) розбишакою.
3. Кому з героїв повісті належать слова: «Не дивуйтесь, бо що воно, бідне, тямить у панському їдлі»?
а) Мар'яні; б) Петру; в) Трохиму Тимченку.
4. Мар'яна, попівська прислужниця, виконувала роботу:
а) пританцьовуючи і сміючись; б) невдоволено і зі сльозами на очах; в) з прокльонами і з великим небажанням.
5. За непокору і неслухняність попадя називала Мар'яну: а) бусурманихою; б) злодійкою; в) революціонеркою.
6. Дядько Петра Вдовиченка воював на Карпатах з: а) ляхами; б) угорцями; в) австріяками.
7. Михайлик вирішив звернутися до Мар'яни, щоб та допомогла йому в попа:
а) знайти книгу; б) набрати гарбузового насіння;
в) отримати благословення та дозвіл для навчання у школі.
8. Дід Терентій був майстром:
а) гончарства; б) ковальства; в) римарства.
9. Піп, як невільників, замикає:
а) собак; б) гроші;, в) книжки.
10. Який фразеологізм використав М. Стельмах до свого героя, коли той перебував у попа?
а) Пекти раків; б) дістати гарбуза; в) намилити шию.

11. Куди хотів віддати Михайлика батько для подальшого навчання?
а) Сільської чотирирічки;б) шевця; в) школи селянської молоді.
12. Яку .книгу отримав Михайлик у поповича:
а) Біблію; б) «Космографію»; в) «Пригоди Тома Сойєра».
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
3. Робота на картках
Картка № 1
1. Що мав на увазі Михайлик, висловлюючи таку думку: «Як іноді важливо буває, щоб хтось виділив у людини щось гарне та й іншим, менш видющим, підказав». Власну думку обґрунтуйте.
2. Чому, на думку батька дядька Себастіяна, «мужицька музика — ціп і коса». Свої міркування вмотивуйте.
3. Дід Дем'ян мав подяку від самої Революції за те, що:
а) брав активну участь в обороні села від ляхів;
б) здав машину в повіт; в) допоміг пораненим партизанам.
Картка №2
1. Яким чином і для чого, на ваш погляд, М. Стельмах намагається відобразити неповторну красу природи? Відповідаючи, посилайтеся на зміст твору.
2. Дослідіть, що спільного і різного у творах О. Довженка «Зачарована Десна» і М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Власні спостереження узагальніть.
3. Якою стравою пригостила Люба Михайлика, коли той приїхав рвати черешні до Якимової загорожі?
а) борщем; б) млинцями; в) кулішем.
Картка № З
1. Чому, на ваш погляд, Мар'яна порівнює панів із свинями? Свої мір¬кування доведіть.
2. Що мав на увазі Шевко, говорячи: «...коли влада не має своєї голови то показує чуже гузно. На це ніколи багато розуму не вимагалось». Висловіть власну думку.
3. Найкращі черешні тітка Василина називала:
а) крашанками; б) піснею; в) любками.
VII. Підсумок уроку
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів на уроці
IX. Домашнє завдання
Дібрати матеріал про українські звичаї, про які говориться у творі; опрацювати зміст V, VI розділів повісті.

І 3
7

6
2 5




8 4



III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів
IV. Основний зміст уроку
Ото щастя — написати таку книжку,
щоб читач навмисне розтягував читання її надовше,
мацав недочитані сторінки і думав радо:
ще є, ще й на завтра зостанеться.
Г. Тютюнник
Його герої вражають громадянською мужністю,
високим талантом, красою слова й милосердям душі,
в якої не було «зерна неправди за собою».
Р. Вітренко
1. Воєнне дитинство в повісті
1.1. Розповідь учителя.
Читаючи твір Г.Тютюнника «Климко», кожний із вас, я сподіваюсь, замислився над тим, як складно жилося дітям під час подій Другої світової війни.
Багато дітей залишилося без батьків, без приміщень для житла. Тому діти вимушені були шукати собі місце мешкання, їжу, одяг.
Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам — хворобу, знущання, голод, смерть.

Скільки дітей було вивезено до Німеччини! Діти працювали за вер¬статами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку.
Саме Климко — це хлопець, який жив у той страшний для країни час.
1.2. Бесіда за питаннями.
• Яким, на ваш погляд, було дитинство Климка? Свою думку вмоти¬вуйте.
• Через що він залишився самотнім?
• У яких умовах жили такі діти, як Климко, під час війни?

• Що змусило хлопця вирушити у подорож? Чи була вона небезпечною? Чому?
• Чи співчуває письменник своєму герою? Про що це свідчить?
• Чому Климко не втрачав впевненості, цілеспрямованості, жаги до жит¬тя, зважаючи на складність і небезпечність того часу.
• Чи розповідали вам дідусь, бабуся, батьки про страшні часи воєнного лихоліття? Що саме?
• Назвіть відомі вам твори художньої літератури про життя дітей під час Великої Вітчизняної війни. Який з творів вас найбільше схвилював? Чому?
• Як українці вшановують пам'ять тих, хто загинув на війні заради мирного життя на землі?
2. Опрацювання змісту II розділу повісті
2.1. Переказ найбільш вражаючого епізоду з розділу повісті з відповід¬ною аргументацією.
2.2. Тема: зображення нелегкого шляху Климка до великого міста.
2.3. Ідея: уславлення сили волі, мужності, завзятості, впевненості, пра¬цьовитості (на прикладі подорожі Климка).
2.4. Основна думка: тільки сильна духом людина може подолати будь-які труднощі, перешкоди.
2.5. Композиція.
Експозиція: знайомство з дідом Бочонком.
Зав'язка: червиві сухарі, пошуки їжі.
Кульмінація: хвороба Климкових ніг, самолікування.
Розв'язка; хлопець побачив велике місто у долині.
2.6. Сюжет.
Климко після смерті дядька Кирила не залишився жити у тітки Моті і вирушив до великого міста. Дід Бочонок, він же аптекар, полюбляв ходити по базару і рекомендувати торговцям ліки. Він дав Климку білі сухарі, які потім виявилися червивими. Хлопець, щоб не зголодніти, вимушений був шукати їжу. Йому пощастило: накопав п'ятдесят сім картоплин. Тяжким випробуванням для Климка була хвороба ніг, які він самотужки вилікував. Під час перепочинку подорожуючий помилувався, горобцями-бешкетниками, красою осінньої природи. Незабаром можна було побачити велике місто у долині.
2.7. Бесіда за питаннями.
• Ким був дід Бочонок? («...Станційний аптекар і дядьків Кирилів то¬вариш. ...Цілими днями, навіть у неділю, просиджував у висілковій аптеці коло базару і розважував на манюніх вагах якісь ліки або стояв за прилавком, упершись у нього великим животом. Він знав усіх, і його
теж знали всі») Як до нього ставилися люди? («Йому тут-таки просто
посеред скаржилися на всілякі немочі, і він... призначав ліки...»)

• Чим дід допоміг Климку? («Сухарів дав... в дорогу...») Як це характе¬ризує Бочонка?
• Чому Климко любив ходити хвостиком» по базару за дідом Бочонком? (Щоб «...послухати оті його таємничі слова — «куальцексс», «хіна», «авспіріні...». Найдужче йому подобалося в них «а»: кругле, глибоке, воно, мов луна з колодязя, перекочувалося в аптекаревому горлі — теж: як бочонки...)
• Через що Климко майже не скористався допомогою Бочонка під час подорожі? («Перший сухар Климко розломив... і побачив, що всередині аж кишить дрібної білої черви. Скривившись від огиди, Климко повикидав їх соломиною, ще раз розломив сухар і ще раз повикидав... їсти довелося вже крихти...»)
• Яким чином хлопець продовжив подорож, хоча у нього і боліли ноги? («Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану йдіть! Ану йдіть мені зараз!»)
• Як Климко здобув картоплиння? («Климко працював так завзято, що матроска прилипла йому до спини. ...При самій межі знайшов кілька невиконаних, притоптаних дитячими ногами кущів («Он хто карто¬пельку пік!») і, розриваючи їх палицею, приказував: — А що, сховалися, га ? Од мене сховаєтесь!»)
• Застосовуючи текст твору, опишіть красу осінньої пори? («А вгорі над струмком дрімала жовто-зелена тиша осені й наче уві сні ронила листя. Було так м'яко і затишно в цьому вибалку над співучою поміж каміннями водою»)
• Чим нове містечко нагадувало Климку те, де він жив з дядьком Кири¬лом? («... Чепурні, вистелені бруківкою вулиці, білі будиночки в невеличких садках, далі — грибок водокачки, клубчасті дими понад нею і тоненько і коротко свиснув паровоз — «кукушка...»)
• Яке задоволення отримав герой під час перепочинку під яблунею? («Горобці, ганяючись один за одним, тучами в гіллі й оббивали крильцями листя. Яблука теж погойдувалися від того гороб'ячого бешкету разом з тоненькою гілочкою, на якій росли... Горобці аж кишіли в яблуневих вітах, а яблука гойдалися і не падали, наче їх прив'язано ниткою»)
V. Закріплення опрацьованого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
1. Яких істот бачив хлопець під час подорожі?
а) Земляних жаб; б) ящірок; в) безліч метеликів.
2. Дід Бочонок, дядьків Кирилів товариш, дав Климкові в дорогу:
а) картоплі і луку; б) шість великих сухарів з білого хліба; в) шматок сала і часник.
3. Діда називали Бочонком, через його:
а) зовнішність; б) постійне бажання багато поїсти; в) манеру вимовляти слова і бубоніти.
4. Яке лихо сталося з Климком під час подорожі?
а) Заболіли ноги; б) загубив гроші; в) порвалося взуття.
5. До обіду хлопець накопав великих, менших і зовсім дрібних картоплин у кількості:
а) п'ятдесяти семи; б) сімнадцяти; в) двадцяти трьох.
6. Коли Климко присів перепочити біля якогось двору містечка, його увагу привернули:
а) горобці, що вчинили бешкет; б) хлопці, які плескалися в річці; в) човни на узбережжі озера.
7. Де вирішив перепочити хлопець, коли ввечері побачив велике місто?
а) В копичці сіна; б) у дуплі старого дуба; в) у старому човні.
8. Коли Климко біг до школи, він частенько:
а) купував солодощі; б) звертав у базарні ряди, щоб походити за Бочонком; в) любив послухати гру і спів старого бандуриста.
9. Через що Климко не став їсти сухарі, які дав йому Бочонок?
а) Бо в них були черви; б) вони були вкриті цвіллю; в) через їх неприємний смак.
10. Якої пори року здійснював подорож хлопець?
а) Восени; б) влітку; в) взимку.
11. «Сивий, вусатий... в широких смугастих штанцях, у довгій, ледь не до колін, синій косоворотці» — так Г.Тютюнник описав зовнішність:
а) старого Кіндратовича; б) діда Бочонка; в) торговця базару.
12. Якого кольору на ногах у Бочонка були величезні черевики?
а) Чорного; б) жовтого; в) білі.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
2. Робота на картках Картка № 1
1. Чому, на вашу думку, Климко не виявив бажання залишитися жити з тіткою Мотею після загибелі дядька Кирила і вирушив у подорож? Відповідь вмотивуйте.
2. Доведіть, що Климко здатен долати труднощі, віднайти шляхи для їх вирішення. Відповідаючи, посилайтеся на зміст твору.
3. Краплі якого короля дід Бочонок-аптекар обіцяв приготувати хворому торговцю:
а) англійського; б) датського; в) шотландського.
Картка № 2
1. Дослідіть, які риси характеру виявилися у Климка, коли він подо¬рожував до великого міста. Свої спостереження обґрунтуйте, наводячи приклади з твору
2. Висловіть власне ставлення щодо рис характеру, поведінки діда Бо¬чонка? Чи можна вважати допомогу діда Климку щирою? Відповідь вмотивуйте.
3. Який художній засіб використано Г. Тютюнником у фразі: «А вгорі над струмком дрімала... тиша осені»?
а) Метафору; б) епітет; в) алегорію.
Картка № З
1. Дослідіть, як у творі перемежовуються описи краси природи і тих страждань, яких зазнав і відчув хлопець-подорожуючий. Свої спо¬стереження узагальніть.
2. З чим пов'язано те, що Климко раз по раз згадував поселення, де він жив з дядьком Кирилом? Як ви ставитеся до рідного вам міста, селища, села. Власні міркування, обґрунтовуючи, вмотивуйте.
3. Цілими днями, навіть у неділю, дід Бочонок просиджував:
а) на базарі; б) в аптеці; в) на залізничній станції.
V. Підсумок уроку
VI. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
VII. Домашнє завдання
Опрацювати зміст III розділу повісті; підготувати малюнки, на тему «Мій улюблений епізод з твору «Климко» Г. Тютюнника», вміти їх прокоментувати.

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів
IV. Основний зміст уроку
Значним морально-філософським змістом наповнює
письменник кожну життєву ситуацію, в якій проступає людське обличчя, неначе проявляється фотоплівка.
М. Жулинський
...В житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й «добро» нелюдське, буває й зло вбирається в приємні шати...
В. Дончик
1. Життєвий і творчий шлях Є. Гуцала. Матеріал для вчителя
ЄВГЕН ПИЛИПОВИЧ ГУЦАЛО (1937-1995)
Прозаїк, поет, кіносценарист. Народився у селі Старому Животові на Вінниччині в учительській сім'ї. Батькам доводилось переїжджати з однієї сільської школи в іншу, й малий Євген вдосталь надивився роз¬маїтої подільської природи, наслухався щирих і співучих подолян. Батько викладав українську мову і літературу, а мама — хімію і біологію. Мабуть, тому в Гуцала така рівновелика любов до рідного слова й рідної природи, до ледь вловимих відтінків барвистої мови і до шовкових трав.
Дитинство майбутнього письменника було обпалене війною. Коли хлопчикові було чотири роки, почалася війна. Ця тема згодом знайшла своє відображення в багатьох творах письменника.
А потім була школа, та сама, яку спалили фашисти і яку першою люди взялися відбудовувати. Хлопець змалку тягнувся до слова, багато читав. Читав усе, що потрапляло до рук. Випасаючи череду, читав «Кобзар» Шевченка і стару обдерту Біблію. Біблію без початку й кінця, що знайшов у скрині померлої баби Ликери. Читав Вальтера Скотта, Джека Лондона, і брошуру про силосування, яка була в колгоспній бібліотеці. Пристрасть до читання не покидала Євгена Пилиповича все життя.
Закінчив Ніжинський педінститут імені Гоголя. Багато років працював у редакціях обласних газет, «Літературній, Україні», видавництві «Радян¬ський письменник». Автор кількох поетичних книжок, багатьох збірок, оповідань, повістей, романів («Люди серед людей», «Яблука з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку зеленого», ««Мертва зона», «Родинне вогнище», «Запах кропу», «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «Позичений чоловік», «Парад планет» та ін.). Багато писав і для дітей та юнацтва (книжки «Олень Август», «Пролетіли коні», «З горіха зерня», «У лелечому селі», «Дениско», «За обручем», «Зелене листячко з вирію», «Саййора», «Жовтий гостинець» та ін.). Посмертно видані його твори у п'яти томах. Лауреат премії імені Ю. Яновського та Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. Його твори, перекладені багатьма мовами світу, відомі далеко за межами України.
Читаючи твори Є. Гуцала, ми відчуваємо музику мистецтва, справжні слова, притаманну цьому письменникові.
2. Вступне слово вчителя
Яку красу дарує нам природа! Кожний бачить в ній щось особливе, чарівне. З щедрістю людина приймає дари матінки-природи. Квіти, ягоди, гриби, горіхи, свіже повітря, лікарські рослини, спів пташок, в річці — багато риби, раків. Придивиться навколо - все для неї.
А чи завжди люди вдячні їй?
Сьогодні я пропоную вам ознайомитися з твором Є. Гуцала «Сім'я дикої качки», в якому він намагається відтворити ставлення дітей до представників пташиного світу — дикої качки.
3. Робота над твором Є. Гуцала «Сім'я дикої качки»
3.1. Виразне читання, переказування цікавих, на думку учнів, епізодів з твору.
3.2. Тема: відтворення взаємостосунків дітей зі світом природи (качиною сім'єю).
3.3. Ідея: засудження жорстокості, байдужості, прагнення піднестися за рахунок хвалькуватості, брехні (Юрко); возвеличення доброти, чуй¬ності, милосердя (Тося).
3.4. Основна думка: а) дитина — майбутня доросла людина, яка повинна осмислено ставитися до своїх вчинків, нести відповідальність за них; б) не завдавай шкоди природі, вона варта поваги, любові; має право на життя.
3.5. Жанр: оповідання про дітей,
3.6. Композиція.
Експозиція: ранішня подорож Юрка до річки на рибалку, зневажливе ставлення хлопця до Тосі.
Зав'язка: побачивши сім'ю дикої качки, Юрко назбирав малих каченят собі за-пазуху, не звертаючи уваги на крики матері-качки.
Розвиток дії: хлопець приніс каченят додому, намагаючись їх при¬ручити; Тося вирішує повернути диких каченят їх матері.
Кульмінація: Тося за допомогою хлопців прагне навчити плавати каченят, не дати їм згинути.
Розв'язка: від'їзд Юрка до міста, його небажання прощатися з Тосею.
3.7. Сюжет.
Юрко (який приїхав з міста в гості до бабусі) був задоволений, бо вранці без батьків вирушив на рибалку. Риба не ловилася, а тут ще до нього прийшла Тося, з якою він то мирився, то сварився.
Незабаром діти побачили дику качку з каченятами. Юрко кинувся збирати малих, незважаючи на крики качки. Хлопець приніс каченят додому, намагаючись їх приручити. Малі нічого не їли, ось-ось вони і загинуть. Поки Юрка не було вдома, Тося швиденько зібрала каченят і понесла до води, сподіваючись на те, що вона їм допоможе, віддасть качці-матері.
Дівчина влізла у річку. Вона намагалася привчити плавати каченят. Сільські хлопці, які прибігли до річки, допомагали їй.
Юрко, від'їжджаючи до міста, навіть не хотів проститися з Тосею. Хлопець не був і впевнений, що вона до нього підійде.
3.8. Орієнтовний план твору Є. Гуцала «Сім'я дикої качки».
• Подорож Юрка через ранковий ліс до річки.
• Відчуття задоволення героя.
• Юрко на рибалці.
• Прихід Тосі до Юрка.
• Небажання Юрка товаришувати з Тосею.
• Невдала рибалка хлопця.
• Побрехеньки Юрка про вдалі лови.
• Діти побачили сім'ю дикої качки.
• Юрко виловив всіх каченят. Розпачливий крик качки.
• Намагання Юрка приручити каченят.
• Тося вирішує випустити маленьких диких пташенят.
• Намагання дівчини привчити каченят до води.
• Незадоволення Юрка вчинком Тосі.
• Від'їзд Юрка до міста.
3.9. Бесіда за питаннями.
• Як Є. Гуцало майстерно описує красу літнього ранку? («Повітря пахло зволоженим листям, воно голубіло між стовбурами, і долина над верхівками дерев була кришталево чиста, кришталево дзвінка»)
• Які художні засоби він для цього використав?
• Чому радів Юрко? («...Що сьогодні таки прокинувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити»)
• Як Юрко ставився до Тосі? Чим його дратувала дівчина?
• Чим пояснити прив'язаність Тосі до Юрка? («...Весь час намагалася бути в його товаристві, не спускала з нього очей. Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»)
• Яку побрехеньку розповів Юрко дівчині? («Колись ми з батьком піймали були сома... Півтора пуда заважив... А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!») З якою метою він це робив?
• Опишіть, застосовуючи текст твору, як Юрко ловив каченят. («...Юрко, кинувши свою вудочку, стрімголов шугнув уперед... забіг наперед, відрізаючи їм дорогу на берег. ...Коли Юрко кинувся до них, розставляючи руки, щоб вони не повтікали, качка злетіла вгору. Хлопець поспіхом узявся ховати каченят за пазуху...»)
• Як поводила себе качка-мати, коли хлопець збирав її малят? («...Не наважуючись покинути дітей, не злітала в повітря, вона кидалася то туди, то сюди, захищаючи їх... качка злетіла вгору. ...Од річки до¬летів розпачливий материн крик. ... Зовсім близько пролетіла качка, сіла на землю, пробігла в напрямку до дітей,— і знову зірвалася, гнана страхом і розпукою»)
• Для чого Юрку потрібні були дикі каченята? («Я їх доглядатиму й приручу... Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть»)
• Якою була реакція Тосі на вчинок Юрка? («А Тосі було сумно... Може, й справді, вона даремно побоюється, а Юркові удасться їх доглянути й приручити? У її вухах стояв отой качиний крик, довго ще стояв...»)
• Чи можна Юрка звинуватити у жорстокості, коли він забрав каченят від матері?
• Чому Тося не перешкодила вчинку хлопця? Як би ви повели себе, перебуваючи на місці дівчини?
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
1. Зранку Юркові добре дихалося, коли йшов стежкою:
а) через старий дубовий ліс; б) вздовж зеленого гаю; в) біля широкої річки.
2. Від чого радів Юрко, прокинувшись вранці? Бо:
а) батьки подарували йому новий велосипед;
б) випала можливість самому порибалити, не чекаючи батьків;
в) розпочалися літні канікули.
3. Який художній засіб використав Є. Гуцало у творі, висловлюючись:
«Ліс на хвилю заслухався...»
а) Епітет; б) метафору; в) порівняння.
4. Коли Юрко закинув вудочку в річку, то відразу на поплавці хлопець побачив:
а) муху; б) бджолу; в) метелика.
5. На думку хлопця, риба боїться, коли:
а) багато людей; б) хтось пропливає на човні; в) по річці плавають качки.
6. Сидячи з вудочкою на березі річки, Юрко був незадоволений через те, що:
а) біля нього сиділа Тося; б) почав моросити дощ; в) забув приманку для риби.
7. Юрко приїхав із міста: а) в гості до бабусі; б) на річку, щоб відпочити біля водоймища; в) до-лісу, щоб назбирати грибів, ягід.
8. Хлопець збрехав Тосі, що він з батьком спіймав: а) крокодила; б) сома; в) великого коропа.
9. У пересувному зоопарку, який приїхав до міста, Не було: а) лисиць; б) крокодилів; в) носорогів.
10. Риса характеру, яка притаманна Юркові: а) доброта; б) улесливість; в) брехливість.
11. Хто допоміг хлопцю вислідити дику качку з каченятами? а) Сільські хлопці; б) бабуся хлопця; в) Тося.
12. Після, того як Юрко позасовував у пазуху каченят, дика качка: а) почала його переслідувати; б) била хлопця крилами; в) злетіла вгору.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

3. Робота на картках
Картка № 1
1. Від чого, на ваш погляд, залежить благополуччя в сім'ї? Через що сім'я дикої качки не зазнала щастя? Висловіть свою точку зору.
2. Що є щастям для людини? Чи відчував себе щасливим Юрко, коли ловив каченят? Свої спостереження обґрунтуйте.
3. Скільки було дітей у качки-матері? а) троє; б) п'ятеро; в) восьмеро.
Картка №2.
1. Чому, на ваш погляд, Тося не застерігла Юрка від негативного вчинку? Чи можна її вважати спільницею жорстокого поводження хлопця до сім'ї дикої качки? Відповідь вмотивуйте.
2. Висловіть власні припущення стосовно причин постійних непорозу¬мінь Тосі і Юрка. Відповідаючи, посилайтеся на вагомі аргументи.
3. Коли Юрко спіймав каченят, Тося із застереженням висловилася до хлопця:
а) «...будеш нещасним на все життя»; б) «...вони повмирають без води»; в) «...це браконьєрський вчинок».
Картка № З
1. Якого друга, подругу ви хотіли б обрати для себе — Тосю чи Юрка? Запропонуйте інші варіанти. Свій вибір обґрунтуйте.
2. Прокоментуйте поведінку качки-матері, коли Юрко забирав у неї дітей. Чи все вона зробила для того, щоб її каченята залишилися з нею? Відповідь вмотивуйте.
3. Юрко розмірковував над тим, як повезе каченят, яких він спіймав: а) на базар; б) у місто; в) на виставку диких птахів.
VI. Підсумок уроку
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів на уроці
VIII. Домашнє завдання
Скласти план до характеристики образів Тосі та Юрка, дібрати цитати.

• Чи залишилися живими каченята?
• Де б, на ваш погляд, могла перебувати качка-мати? Як її можна було знайти?
• Що, на вашу думку, відчував Юрко наприкінці твору? Чи вважав він себе винним у заподіяній шкоді?
• Чи можна виправдати поведінку і вчинок Юрка?
• Чому діти не звернулися по допомогу до дорослих?

3. Конкурс «Я— письменник»
Клас розподіляється на дві команди. Даний розподіл буде залежати
від того, як закінчиться твір — позитивно чи негативного. Учасниками
команд складається орієнтовний план-версія продовження твору Є. Гуцала
«Сім'я дикої-качки».
3.1. Складання орієнтовного позитивного плану-версії щодо продов¬ження твору.
• Одночасні пошуки качки, та її дітей Тосею та сільськими хлопцями.
• Звернення дітей по допомогу до людей, які знають поведінку диких качок. Зібрати інформацію про диких качок, звернувшись до бібліотеки, до наукової літератури.
• Бути цілеспрямованими у досягненні своєї мети.
3.2. Складання орієнтовного плану-версії щодо продовження твору.
• Каченята померли без догляду матері.
• Страждання Тосі та сільських мешканців з цього приводу.
• Через цей прикрий випадок дикі качки не гніздилися у цій місце¬вості.
• Тося і сільські хлопці постійно звинувачували Юрка у скоєному.

4. Кожна команда презентує висловлювання версії
подальшого розвитку подій твору Є. Гуцала «Сім'я дикої качки»
V. Підсумок уроку
Я сподіваюсь, шановні письменники, ви зрозуміли про важливу необ¬хідність оберігати природу, цінувати її красу. Не втручайтеся у тваринний світ, не завдавайте йому шкоди.
Сім'я — заснована на шлюбі або кровному спорідненні мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною допомогою і реальною відповідальністю (Радянський енциклопедичний словник). Чим сильніша родина, тим згуртованішими є і людина, і природа.
VI. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
VII. Домашнє завдання
Підготуватися до позакласного читання на тему «Є. Гуцало. Оповідання та повісті». Учням пропонується прочитати твір Є. Гуцала «Перебите крило».

Який сенс у тому, що людина придбає цілий світ,
якщо вона при цьому втратить саму себе?
Біблія
О, люди — це дуже цікаві створіння!
Б. Лепкий
1. Робота над твором Б. Лепкого «Мишка (Казка для дітей: для малих і великих)»
1.1. Історія написання твору.
Б. Лепкий ще з дитинства полюбив казки. Була в нього няня Яницька, яка казок знала силу-силенну, а її вихованець захоплено приймав їх у свою душу. Ставши письменником, він написав багато казок для дітей молодого віку. Навіть свою біографію він назвав «Казка мойого життя».
Події у творі, розгортаються під час Першої світової війни. Всюди холод, голод, непорозуміння. Ця війна застала родину Лепких у Яремчі, під час відпочинку. Готель, де жила сім'я, злетів у повітря.

Письменник бачив спустошені села, голодних людей під час війни, тому й розповідає про це у своєму творі. Він хоче, щоб люди вирощували хліб, а не засівали землю снарядами і злобою.
1.2. Виразне читання твору, переказування цікавих епізодів.
1.3. Тема: відтворення спостережень мишки за життям людей різного со¬ціального становища (багатих і бідних) під час війни.
1.4. Ідея: возвеличення доброти, порядності, співчуття до горя інших, вза-єморозуміння, щирість, милосердя; засудження жадності, брехні, пи¬хатості, жорстокості; війни, яка знищує людські чесноти; байдужості до всього, окрім прибутку, грошей.
1.5. Основна думка: «Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший за життя».
1.6. Жанр.
1.6.1. Соціально-побутова казка.
Б. Лепкий обрав форму казки тому, що такі твори мають повчальний характер. У них завжди зрозуміло, що добре, а що погане, торжествує правда і справедливість, а негідники зазнають справедливого покарання. Саме у казковому творі людина може побачити себе ніби збоку, чужими очима.
Письменник мав на увазі не малих і великих дітей, а дітей і дорос¬лих. І ті, й інші повинні вчитися жити по-людськи, розділяти справжні і несправжні цінності).
1.6.2. Твір — пересторога людям: вчіться мирно вирішувати проблеми.
1.7. Проблематика:
• війна і мир;
• життєві потреби і захланність;
• гріх і покарання за нього;
• цінності істинні і фальшиві;
• родина і виховання дітей.
1.8. Композиція.
Експозиція: опис умов, в яких жила людина.
Зав'язка: мишка дізнається від своїх сестер про голодне життя у місті.
Розвиток дії: збагачення господаря у воєнний час.
Кульмінація: шкода-помста, яку завдала мишка своєму господарю, потрощивши всі його гроші.
Розв'язка: злість господаря, мишка покидає його хату.
1.9. Сюжет.
Життя мишки у багатого господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей.
Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, зба¬гачується, а гроші складає у ящик під ліжко. Він байдуже ставиться до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для госпо¬даря — щасливий час, коли він може збагатитися.
Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брех¬ню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши до нього, перетрощила геть усе. Після чого залишає хату господаря.
Побачивши скоєне, господар в усьому звинувачує жінку, яка жаліла
молока, щоб тримати кота.
1.10. Бесіда за питаннями.
• Якою ви уявляєте мишку? Як про це зазначено у творі? («Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик»)
• В яких умовах жила мишка? («В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно примикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне»)
• Кого боялася мишка? («Людей») Як вона поводила себе, пересуваючись по хаті? («Коли на хаті не видно було ані одного чобота, ні одної ноги, висовувала голову, зиркала направо й наліво і скоренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну і двері»)
• Чим пояснити скрутне життя сестер мишки з міста? («Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві. Ледве хвостики волокли за собою. Роз¬казували, що тепер у них в городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про мишей, то вже і не згадуй»)
• Як Б. Лепкий характеризує жінку господаря? («...Господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею, а язиком ще голосніше, ніж терлицею...») Про що це свідчить?
• Як жили люди у воєнний час у місті? («Господиня, як крає хліб, то над тарілкою, а крає так тонко, що руку крізь краянку видно. Як пряче зі стола, то кришки на долоню згортає і дитині до рота несе, щоб з голоду не вмерло... кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб...») Прокоментуйте висловлювання автора: «Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб».
• Про яке життя господаря розповіла мишка своїм сестрам із міста? («У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися... О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м'ясо їдять. Добре їдять. Вночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжкам, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазять двоє людей і з хати виносять м'ясо, масло, яйця, крупу і сало»)
• Як господар ставиться до власного збагачення під час війни? («Тиче жінці гроші під ніс і каже: «Що, гарно пахнуть? Ха-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо!»)
• Що дізналися миші з міста про життя господині? («Ходить тепер, як паня. Які в неї сорочки, які кружева — пфу! Пахучим милом вимивається».

• Опишіть прихід жебрачки до господаря, застосовуючи текст твору. («...Побачила черевики на дерев’яних підошвах, а там обшарпана спід¬ниця, а вище обличчя, худе, худе, лиш шкура да кості, лиш ці червоні, заплакані очі») Про що свідчить опис її зовнішності?
• 3 яким проханням звернулася бідна жінка до багатіїв? («Змилосер¬діться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хвора дитина, як мені без молока вертати? Хай би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на ту муку дивитися. Я ж — мати. Я вам цього, спасителько моя, во віки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені, Боже, дай спокійно сконати, що принесу...»)
• Як зреагувала господиня на прохання жебрачки? («Мої корови стільки молока дають, що кіт наплакав. От дою, щоб не запустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі й рідного батька продали б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б»)
• Якими відчуттями пройнялася мишка після почутої розмови багатіїв з бідною жінкою? («...То так їй соромно зробилося, не за себе, а за гос¬подиню, що чим скоріше побігла до нори»)
• Як мишка вирішила помститися своїм господарям за їх жорстокість? («Знищити, потрощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір»)
• Від чого застерігала мишка своїх дітей, щоб вони не почули від людей? («Добре, що діти сплять, а то ще б навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається ? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший за життя»)
• Як господар сам себе охарактеризував? («Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також: їх треба пустити в рух»)
• Дослідіть, як автор ставиться до свого героя, описуючи його зовніш¬ність. («Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли в стовп, брови полізли вгору, волосся дубом стало»)
• Чим був здивований господар, коли одного разу вирішив узяти гроші з ящика?
• Чому господар звинуватив свою жінку в тому, що мишка завдала шкоди його грошам? («Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!»)
• 3 чим пов'язано те, що мишка вирішила покинути добре житло у багатого господаря?
• Чому вчить нас ця казка?
• Для чого, на ваш погляд, Б. Лепкий використав жанр казки?
• В чому полягають особливості назви твору?
• Що вам відомо про мишку як істоту? (Ця істота із сімейства ссавців, гризунів. Довжина тіла 5—50 см, хвоста до 45 см. Завдає великої шкоди сільському господарству)
• Чи можна вважати мишку позитивним героєм твору? Відповідь вмо¬тивуйте.
1.11. Характеристика образів казки.
1.11.1. Господар.
Коли люди живуть у великих злиднях, господар по-тваринному на¬живається. Він каже, що й «війна на щось придається». Свої чорні справи він робить вночі, як злодій, коли все село спить. Коли люди навколо голодні, вони з дружиною «добре їдять». Грошей у нього дуже багато: ящик, у якому колись були гранати, уже майже заповнений грішми, а з голодними він і не думає поділитися. Нащо йому стільки грошей? Виникає питання, чому здоровий чоловік не на війні? Мабуть, хитрістю вдалося викрутитися.
Цей чоловік страшніший ще й тому, що не поважає навіть своєї дружини. Ніколи лагідно не заговорить до неї. Він гроші їй не дає, а тиче під ніс. А коли втратив багатство, то звинуватив у цьому жінку й кинувся на неї з кулаками.
Тисячі жінок і дітей у місті слізьми вмиваються, а голоду пухнуть, а господар коптить сало й м'ясо і продає таким самим, як він. Він хоче наскладати стільки грошей, як в банку. «Бог знає, коли буде друга війна»,— каже він жінці.
1.11.2. Мишка.
Мишка відмовилася жити в хаті своїх господарів, бо там панували скупість, ненажерливість, безсердечність. Здорові, сильні люди забули про честь, взаєморозуміння, милосердя. А мишка добре розуміє, що від зла ще ніколи й ніде добре не вродило. Вона піклувалася про своїх дітей і боялася, щоб «не навчилися брехати, як люди, тому й покинула хату, краще вже жити надворі».
Мишка всі події пропускала через своє серце, їй шкода голодних городянок, ненагодованого немовляти. Вона вміє розрізняти справжні і несправжні цінності.
• Які риси характеру притаманні мишці? (Справедлива, добра, чуйна, здатна до співпереживання, зневажливо стравиться до жадності, брехні, підступності)
1.12. Огляд учнівських малюнків до твору з відповідним міні-коментарем
у музичному супроводі.
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
1. Мишка, як і другі, була маленька і...
а) чорненька; б) біленька; в) сіренька.
2. Нору мишки можна було побачити в хаті:
а) у кутку, де було ліжко; б) біля входу до комори; в) за кухонним столом.

3. Своє помешкання мишка вважала:
а) не розкішним, але безпечним; б) не зручним, але теплим; в) не великим, але комфортним.
4. Мишка боялася:
а) когута; б) людей; в) голоду і холоду.
5. Пишно вбраний когут був схожим на:
а) актора; б) пана; в) жандарма.
6. Де мишка зустрічалася зі своїми сестрами?
а) На млині; б) у полі; в) на подвір'ї.
7. Мишка вибігала зі своєї нори, щоб...
а) подивитися на світ; б) знайти їжу для своїх діточок; в) допомогти своїм сестрам із міста.
8. Хазяїна хати, де жила мишка, вона характеризувала:
а) «Така сумлінна і порядна людина»; б) «О, мій господар дуже страшний»; в) «Я його ду-же поважаю і ціную»!
9. Гроші хазяїн хати, де була нора мишки, ховав:
а) у коморі під полицею; б) на горищі у чавуні; в) в ящику під ліжком,
10. Що, на думку господаря, гарно пахне?
а) гроші; б) квіти біля вікна хати; в) копчені вироби з м'яса.
11. «Добре, що діти сплять, а то ще б навчилися... як люди»:
а) заздрити; б) брехати; в) злословити,
12. Як мишка вирішила помститися господарю? Вона:
а) знищила його гроші, потрощивши їх;
б) зіпсувала зерно для посіву;
в) погризла копчене сало для продажу.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал

2. Робота на картках
Картка № 1
1. Для чого, на ваш погляд, Б. Лепкий називає свій твір казкою для дітей малих і великих. Відповідь обґрунтуйте.
2. Враховуючи, що це казка, дослідіть, чи перемагає добро зло у творі Б. Лепкого «Мишка...» Наведіть переконливі аргументи.
3. Господар був «...товстий, як годований...»:
а) бугай; б) кабан; в) ведмідь.
Картка №2
1. Чому Б. Лепкий називає людей цікавими створіннями? Висловіть власну думку щодо цього, наводячи переконливі приклади з твору та власного життя.
2. Обґрунтуйте прагнення мишки знищити, «потрощити цей папір (гро¬ші), що його кривдою людською чути, поганий папір». Відповідаючи, посилайтеся на фактичний матеріал твору.
3. За що господар дорікав жінці після завданої мишкою шкоди? Оскільки та не:
а) закрила щільно ящик з грошима; б) хотіла мати кота у хаті;
в) насипала отруєного зерна біля нори шкідниці.
Картка № З
1. Висловіть власне ставлення до господаря і його жінки. Чим воно викликане? Наведіть переконливі аргументи.
2. Дослідіть та порівняйте, як у творі зображене життя людей у місті і селі? Для чого автор використав жанр казки, щоб відтворити реалії тогочасного життя?
3. Скільки господар хотів купити телят? а) двоє-троє; б) кілька; в) п'ятьох.
VI. Підсумок уроку
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
VIII. Домашнє завдання
Підготуватися до усного твору-роздуму на одну з поданих тем:
«Яким я уявляю людське щастя»;
«Істинні та фальшиві цінності в житті людини»;
«Від чого залежить мій власний вибір».

6. У народі сніп жита на покуті називали:
а) «дід»; б) «судець»; в) «первінець».
7. Навесні мати дозволила сину пересадити:
а) маленьку вишеньку; б) квітку нарциса; в) кущ троянд.
8. За старанність сина під час роботи на землі мати називала його: а) розумником; б) планетником; в) робітником.
9. Мати попередила сина, що коли «...з кущика виткнулася стрілка майбутньої, квітки, то її:
а) необхідно поливати тільки теплою водою; б) не дивитися на неї; в) не потрібно торкатися до неї рукою.
10. Допомагаючи матері по господарству, хлопчик: а) обкопував дерева; б) сіяв лук і моркву; в) доглядав за курчатами, каченятами, гусенятами;
11. Хлопчик, спостерігаючи за небом, дослідив, що воно виповнювало собою:
а) озеро за греблею; б) смерековий ліс; в) галявину, де росли підсніжники.
12. Від сяючого сонця блищала:
а) повноводна річка; б) земля; в) калюжа.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
2. Робота на картках Картка № 1
1. Висловіть власну думку стосовно того, чим Планетник відрізнявся від інших людей. З якою метою Б. Харчук наділяє свого героя суто індивідуальними якостями? Відповідь вмотивуйте.
2. Через що, на вашу думку, селянські діти не товаришували з хлопцем? Як це позначилося на почуттях героя?
3. Зростав хлопець, як:
а) біб на городі; б) кущ калини; в) сокіл у небі.
Картка № 2
1.Прокоментуйте, що мав на увазі Б. Харчук, зазначаючи про хлопця: «Візок дитинства не котився згори, а під гору: його треба було пхати, як біду, щоб біда не пхала додому». Чому втрата квітки для хлопчика була великим горем? Про що свідчить «боротьба хлопчика з хмарою-бугаєм»?
2.Хлопчик намагався захистити свою квітку від: а) морозу; б) дощу з градом; в) черв'яка.
Картка № З
1. Доведіть, що хлопчик, залишившись самотнім через негативне став¬лення сільських дітей до нього, знайшов порозуміння і підтримку у природі. Відповідаючи, посилайтеся на факти з повісті.
2. З якою метою, на вашу думку, Б. Харчук, описуючи діяльність во¬рожки у творі, говорить про «наврочливе око»? Що вам відомо про ворожіння?
3. Чорна хмара, яка насувалася на блакитне небо, була схожа на: а) злого чаклуна; б) бугая; в) змія.
VII. Підсумок уроку
VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
IX. Домашнє завдання
Скласти план до характеристики образу Планетника, дібрати цитати.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках
Картка № 1
1. Що мала на увазі Олена Булига, коли сказала: «Небо нам усе дарує...» Свої міркування обґрунтуйте, посилаючись на власний досвід і спо¬стереження. .
2. Чому автор твору вважає, що бабуся була невід'ємною частиною всього краєвиду? Відповідь обґрунтуйте.
3. Планетник — це...
а) старий дідусь-чарівник; б) дослідник-агроном; в) сільський хлопець.
Картка № 2
1. Чим пояснити байдуже ставлення Олени Булиги до грошей? Чому вона їх вважала «просто за ніщо»? Як це характеризує героїню?
2. Як зрозуміти прислів'я: «За гріш не купиш маку, а за гривню правди»? Чи згодні ви з цим? Відповідь вмотивуйте.
3. Сидячи у хаті, через вікно якої хлопець спостерігав, як:
а) мати розпушувала землю і садила насіння;
б) на вечірньому небі сяяли зірки; в) кури на дворі розгрібали сміття.
Картка № 3
1. Дослідіть, як письменник ставиться до бабусі. Свої спостереження вмотивуйте, посилаючись на факти з твору.
2. З якою метою, на ваш погляд, автор у творі так докладно описує місцевість, красу природи навколо помешкання Олени Булиги? Відповідаючи, застосовуйте приклади з повісті-притчі.
3. «Інкубаторами» бабуся називала:
а) індиків; б) курей; в) качок.
VI. Підсумок уроку
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
VII. Домашнє завдання
Підготувати малюнок до повісті та скласти усний міні-твір на тему «Чи хотів би я бути Планетником».

III. Оголошення теми мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів
IV. Основний зміст уроку
Земля — найпривітніша людська домівка. Кращу чи й знайти?
Б. Харчук
...Світ збудувався і держиться на двох силах —
на потузі любові й на потузі терпіння.
Б. Харчук
Люби природу не які символ душі своєї,
Люби природу не для себе, люби для неї.
М. Рильський.

1. Вступне слово вчителя .
Добро і зло... Скільки казок уже перечитав кожний із нас, на сторінках яких ведеться боротьба між силами красивого і потворного. Наші предки вміли долати труднощі з усмішкою й жартами на вустах. Вони вміли пожартувати і над ворогом, і над собою..
У сучасному світі людина завжди намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи добро, правду, справедливість. Як пер¬сонаж твору, так і людина опиняється в конфліктних ситуаціях і мусять самі вирішити, обрати власний вірний шлях. Тому герой твору Б. Харчука «Планетник» повсякчас прагне довести людям свою щирість, доброту, чуйність, але вони не завжди її сприймають. Всі життєві негаразди люди пов'язують з Планетником — представником, на їх думку, нечистої сили. Сам герой твору, перебуваючи в ув'язненні, не страждає від того, що його спалять; Планетник жалкує через те, що не встиг злетіти у небо, не встиг... пізнати більшого, щоб і далі творити добро на благо інших.
2. Дослідницька робота. Застосовуючи текст (зміст) твору, заповнити таблицю «Добро і зло»
Добро Зло

2.1. Добро.
1) Олена Булига прийняла агронома на квартиру безкоштовно.
2) Квартирант зробив лавку і стіл, які поставив під вишнею: тут він з бабусею вечеряв.
3) Любов матері до сина, землі, праці.
4) Стосунки хлопчика з нарцисом, свійським птаством.
5) Вдячність людей хлопцю за його вміння випасати худобу.
6) Вміння хлопця цінувати і оберігати природу.
7) Порозуміння героя з дідом Капушем.
8) Допомога хлопця матері по господарству.
9) Намагання хлопця викликати хмару з дощем, щоб спасти майбутній урожай..
10)Прагнення героя жити «...у згоді з людьми, з усім...»
11)Допомога хлопця людям у вирішенні їх проблем, (лікування худоби,
дітям робив свистки, сопілки, виправляв людям вивихи і складав кості).
12) Зневажливе ставлення героя до «могорича».
13) За допомогою квітки нарциса мати сприяє звільненню сина з не¬волі.
2.2. Зло.
1) Кріпацтво. Люди вимушені були відпрацьовувати, сплачувати по¬датки.
2) Град, який завдає шкоди квітці хлопчика, городам, посівам.
3) Хвороба героя.
4) Сільські хлопці не сприймали Планетника, ображали його.
5) Заздрість людей хлопцю. «Не інакше зв'язаний з нечистою силою».
6) Шкода і збитки, що наробила злива наступного різу.
7) Неврожайний рік: злива, а потім спека.
8) Ув'язнення Планетника, рішення його спалити.
Висновок: «Кожна людина, людський рід — з кореня добра і зла... людина з добра і зла, вона і зла, і добра.»
3. Складіть «доміно», добираючи синоніми до слів «добро», «зло»
Наприклад:
а) добро — вірність, ввічливість, людяність, мужність, працьовитість, щирість...
б) зло — жорстокість, егоїзм, боягузтво, грубість, зазнайство, скупість, заздрість.
4. Інформаційне ґроно «Навчання Планетника у діда Капуша»
Наука про небо, землю, пастухів, дерева і звірів, про зілля. Мета навчання:
а) «Ми будемо... шукати... корінь... Корінь «весни і літа, корінь осені й зими...»
б) «...Як зв'язаний світ проникнути у цю складність. Як у дріб'язку вгадати велике? Як у частинці побачити ціле?»

Дід Капуш —> Планетнику

1) Читання неба
2) ...Спробуємо приглянутися до того, на чому стоїмо
3) Розповідь про зілля
4) Сприйняття світу
5) Людина і довкілля

1) «Що не бачиш оком, що не чутне вухом, що не понюхаєш, що не відчуєш шкірою, те невпізнанно відгукується у нас, у всьому сущому. Хмари і ясність, сонце і місяць, мінливе небо і мінлива земля живуть у людині. І хіба лишень у ній? Не тільки звірина, кожен листочок трави несе в собі крапельку небес. Життя землі залежить від життя
сонця: воно налило зерном колосок, від нього зацвіла квітка, з його теплом піднявся на крильця метелик....
Є недоступне, яке називається мороком. Ти повинен знати стільки, скільки може знати людина».
2) «...На чому стоїмо,— до землі... Перед нами зелену книга. ...Он ворушиться молодий засів — це наше з тобою життя виколи¬сується на кожному тендітному тоненькому листочку. Бо що ми без колоска? Ми залежимо від зерна: людина, звір і пташка. І ми самі як зерно — вийшли із землі. ...Краси людини без землі і краси землі без людини нема. ...Найвища радість людини — орати й сіяти. ...Без поту земля не родить і не буває жнив. Земля — найпривітніша людська домівка. Кращу чи й знайти?»
3) «...Розповідав про зілля, навчаючи, яке допомагає людині, яке тварині, а яке — отрута. Одне корисне листком, інше цвітом, а ще інше коренем. Що треба брати до сходу сонця, а що до заходу. ...Вчив визначати чверті місяця, коли він ріжечком, коли йому півповня, коли повен і яке це має значення для рослин».
4) «Вище голови скачуть нерозумні. Світ підлягає суворій необхідності: зима відповідає літу весна — осені... світ збудувався і держиться на двох силах — на потузі любові й на потузі терпіння. З любові й терпіння народжується людина і хліб».
5)«Учись перемагати самого себе, поборювати слабкість і бути хоробрим.
...Ти людина... людина — дитина неба й землі, але чи вона завжди те пам'ятає? ...Хто заперечить сонце чи родючість поля? Вони все¬могутні — це краса. ... Щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».
Висновок. «Шукай пізнання у трьох коренях — землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душі».
5. Характеристика образу Планетника
5.1. Цитатна характеристика.
• «Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
• «Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
• «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!»
• «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
• «...Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й ді¬став за це між плечі штурхана».
• «Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом...»
• «Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає...» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не (здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо».
• «Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б при-хилитися й пригорнутися.
Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його. Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
• «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа. У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мисливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
• «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старівся не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?»
• Про матір, людей: «Як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «Люблю... я ніколи, їх не покину... хоч я серед них і останній — че-редник...»
• «Дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, допомагав матері копати город, рубав дрова. Роботи по зав'язку…»
• «Я мушу!.. Гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди... Я повинен!»
• «Ніколи не мав вільної хвилини: гонили на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом,— косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував у лісі дубки, кленочки, явірки і тикав їх, де було місце: коло хати, край вулиці. Біля криниці. Взимку возився з гноєм, роз¬носив його на город і на поле. Коли втомлювався, розтирав снігом руки й обличчя — вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх до пори в погребі. А з теплом щеплював дички. Хто просив, нікому не відмовляв».
• «Викопані й пересаджені ним деревця не сохли. ...Щепи його при-ймалися, бо він не щепляв на вербі груші».
• «І все село звірялося по ньому. Люди пам'ятали, як він посіяв ра¬но — і вродило, як посіяв пізніше — й теж вродило. А коли стягнув хмари й накликав дощ, ніхто не вагався: він не абищо — мудрець, Планетник...»
• «Не було такої праці, яку не подужав би або якої цурався б. На його подвір'ї не залежувався не то що гній, а й синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносив геть камінці й камінчики. Наковував жорна, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла і отелитися, кликали і допомагав корові. Лікував коней, які прохромлювали ноги. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки й сопілки. Одного тільки цурався — не вступав у корчму, відмовляючись від могоричу: "Мені й так весело"».
• «Його очі були сині, як озеро, і такі ж, як і воно, задумані. Любив іноді посидіти на березі — просто так, без вудки, хоч і вмів сплести її з кінської волосіні. Але він руками ловив рибу, і то небагато, а раки витягав ногою: вони чіплялися йому за пальці».
• «Село подейкувало, що Планетник знається з Водяником, русалками, що він заодно з Лісовиками і Лісовками, що його слухається Польовик. ...Якби він схотів, то міг би обернутися у Вовкулаку».
• «Хліборобство — його святе ремесло. ...Тримаючись за чепіги, він скроплював борозну потом».
• «...Його любов зростала до землі. Її з нього не виторгнеш. ...Його любов до землі клалася в скиби й покоси. ...Тоді й земля повірила йому — його великій любові і його великому терпінню. І вона роз¬крилася перед ним. Пустила його у свою душу, бо він узяв її у свою, не як скарб і надбання, а як честь і красу».
• «Земля не могла існувати без його праці, як квітка без бджоли».
• «Не почувався розумнішим за бджолу і не вивищувався над комашкою. Злий вовк і той був йому за друга, бо якій ліс без вовка?»
• «Не стояти осторонь спостерігачем, а бути у самій цій красі, належати їй, як і вона тобі. Її закон — твоє правило: не нівечити листочка з дерева. Листочок і ти — ви обоє народилися з діяння. І, наслідуючи листочок, уподібнюючись йому, як він умивається росою, так і собі, вмиваючись працею, діяти і примножувати красу світобудови, не за¬сліплюючись корисливістю».
• «...Ти дій — для людських поколінь. І не покладай рук».
• «Він умів ткати полотно, а то в що б вони з матір'ю одягалися».
• «...Йому доводилось спиняти хмари, викликати дощ. І навпаки — тучі розганяти... виправляв людям вивихи, складав кості, обкладаючи їх лубом, коли хтось ламав руку або ногу, й допомагав худобі».
• «Я ніс засвічені свічки, а вранці сам згорю, — ну й дарма, тільки жаль, що не встиг злетіти у небо, не встиг...»
5.2. Орієнтовний план до характеристики Планетника.
1) Легенда про незвичайне хлоп'я.
2) Портрет, зовнішність героя.
3) Риси xарактеру: а) «...добрий, правдивий, вірний!..» (дід Капуш); б) спритний і працьовитий; в) цілеспрямований і наполегливий; г) допитливий і безкорисний; д) чемний і чуйний.
4) Інші риси: а) прагнення пізнати світ за допомогою навчання діда Капуша; б) порозуміння з тваринним та рослинним світом; в) обі¬знаність у лікарській справі; г) зневажливе ставлення до пияцтва;
д) повага до матері, людей; є) знання природних прикмет, народних свят.
5) Прагнення героя перемогти зло добром.
6) Чи є на нашій землі Планетники?
5.3. Бесіда за питаннями.
• В яких умовах виховувався хлопчик? Як вони вплинули на його світогляд, вчинки, поведінку?
• Про що свідчить те, як герой твору садив, а потім доглядав за на-рцисом?
• Чим, на ваш погляд, хлопчик був сильнішим за знахарку?
• Чому герой повісті не завдавав шкоди дітям, які його ображали, принижували? .
• Для чого хлопець хотів «стати над громом»?
• Як Планетник сприймав повчання діда Капуша? Про що свідчить його старанність?
• Над чим розмірковує хлопець, навчаючись у діда Капуша? («А земля і людина хіба теж не відбиваються в небі, як у великому дзеркалі? Тоді доля неба, його сонця залежить від землі й від людини? ...Що відбувається в небі, те відразу ж дістається і землі. ...Вони віддзеркалюються одне в одному»)
• Як хлопець сприймав красу довкілля?
• В чому виявляється доброта, чуйність, щирість героя?
• Для чого Планетник досліджував природні прикмети, знав народні свята?
• Чим хлопець допомагав людям?
• Як Планетник сприймав науку діда Капуша про добро і зло?
• Чому хлопця названо Планетником? (Хтось підстеріг, як ішов греблею, як, умившись, вибрався на гору й накликав дощ. ... Еге, ж, стягнув хмари — він Планетник»)
• В чому виявляється вміння хлопця працювати на землі? Через що він ставився до землі, як до живої істоти?
• Чому люди змінили своє доброзичливе ставлення до Планетника? Які відчуття в результаті цього охопили героя?
• За що люди засудили хлопця? Чи можна його вважати злочинцем?
• Поясніть, про що свідчить останнє благословення матері своєму
сину.
• Чому агроном завжди згадує легенду про Планетника?
V. Закріплення опрацьованого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
1. Що знищувало городину?
а) Сильний вітер; б) грім; в) дощ з градом.
2. Проводячи ритуал ворожіння над хлопцем, знахарка зазначила єдине слово:
а) «Диво...»; б) «Краса...»; в) «Жах...»
3. Яка історична епоха відтворена у повісті:
а) Події напередодні революції 1905 року; б) кріпаччина; в) після Другої світової війни.
4. Ніхто серед хлопців не міг зрівнятися з Планетником, граючи у: а) шахи; б) крем'яхи; в) гилки.
5. На селі люди до хлопчика ставилися з повагою через те, що він: а) чесний і привітний; б) міг майстерно випасати худобу; в) швидко обробляти городину.
6. Перебуваючи на галявині, хлопчик побачив і хотів погладити: а) ромашку; б) лісовий дзвіночок; в) мальву.
7. Коли Планетник побачив незчисленну кількість квітів, він задумався: а) «Якби цю красу сфотографувати?»; б) «Як мені зберегти цю красу?»; в) «Чи маю я право володіти цією красою?»
8. Дід Капуш, звернувшись до хлопця, промовив:
а) «Мені потрібно, щоб ти зміг побороти злу силу»;
б) «Ти, отроче, призначений мені в учні»;
в) «Чи не маєш ти бажання стати чаклуном?»
9. Які риси вдачі високо оцінив дід Капуш у хлопчика?
а) мужність і чемність; б) правдивість і вірність; в) пунктуальність і щирість.
10. Дід Капуш наголосив, звертаючись до хлопця, що разом вони будуть шукати: а) квітки щастя; б) корінь весни, літа, осені і зими; в) цвіт папороті.
11. Життя на землі, на думку діда Капуша, залежить від: а) води; б) сяючих зірок; в) сонця.
12. Дід Капуш вважав, що хлопець повинен знати стільки, скільки: а) знає він сам; б) може знати людина; в) захоче сам.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
2. Робота на картках
Картка № 1
1.3 чим, на ваш погляд, пов'язано те, що Б. Харчук твір про Планетника
називає легендою, «оповитою чарами давніх часів...»? Свої міркування
обґрунтуйте, посилаючись на зміст повісті.
2. Доведіть, що «краса людини без землі і краси землі без людей нема.» (Б. Харчук «Планетник»). Власні думки поясніть.
3. Після дощової негоди хлопчик: а) занедужав; б) висаджував нові квіти; в) допомагав матері пересівати поле.
Картка № 2
1. Чому Б. Харчук проголошує у творі «Планетник», що «найвища радість людини — орати й сіяти»? Свою відповідь вмотивуйте.
2. Дослідіть, на прикладі чого автор «Планетника» намагається від¬творити красу, яка панує на землі. Наведіть переконливі приклади.
3. На думку діда Капуша, людина, звір і пташка залежать від: а) погодних умов; б) сонця; в) зерна.
Картка № 3
1. Порівняйте ідейно-художню спрямованість повісті Б. Харчука «Планетник» з твором А. Де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Зробіть висновки.
2. Про що свідчить закінчення твору? Як, на ваш погляд, складалася подальша доля Планетника? Свою думку обґрунтуйте.
3. Хто із зазначених фантастичних героїв твору Б. Харчука «Планетник» не згадується в повісті: а) Полісун; б) Водяник; в) Перелесник.
VI. Підсумок уроку. Бесіда за питаннями
• Чому Б. Харчук назвав свою повість «Планетник»?
• Чим повчальний даний твір?
• Як необхідно ставитися до наших мам? («Матері не вибирають... ЇЇ любити — закон і совість. Одна материнська сльоза не пропадає даром. Коли плаче мати, розверзається небо і стогне земля...»)
• Які враження вас охопили після закінчення читання твору?
• Чи живуть поруч з вами Планетники?
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
VIII. Домашнє завдання
Дібрати матеріал про життєвий і творчий шлях Є. Гуцала, скласти план твору «Сім'я дикої качки».

ТЕМА. Леонід Глібов. «Журба» – перлина української лірики. Краса природи рідного краю. Антитеза.

МЕТА: ознайомити учнів з поетичною творчістю Л. Глібова, показати красу і непере-вершеність поезії «Журба»; розвивати в школярів навики ідейно-художнього аналізу поетичних творів; виховувати в учнів любов і шанобливе ставлення до рідної природи.

ХІД УРОКУ

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Бесіда.
1) Що таке байка?
2) Які основні особливості байки?
3) Назвіть прізвища відомих українських байкарів та їх твори.
2. Вкажіть прізвище автора та назву байки, з якої взяті слова.
1) «…один, як палець, не дрімає,
Худобу панську, мов брат рідний, доглядає…»
(В і д п о в і д ь : П. Гулак-Артемовський «Пан та Собака».)
2) «Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч…»
(В і д п о в і д ь : Л. Глібов «Цуцик».)
3) «За що знущаєтесь ви надо мною так?»
(В і д п о в і д ь : П. Гулак-Артемовський «Пан та Собака».)
4) «Так за такі гріхи його четвертувать
І м’ясо розідрать… на рівні часті…»
(В і д п о в і д ь : Є. Гребінка «Ведмежий суд».)
5) «А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть».
(В і д п о в і д ь : Л. Глібов «Цуцик».)
3. Виразно прочитати байки «Цуцик» Л. Глібова та «Две собаки» І. Крилова.
З а п и т а н н я.

1) Що є спільного, а що відмінного в цих двох творах?
2) Яке ідейне спрямування байки Л. Глібова й байки І. Крилова?
3) Зробіть порівняльну характеристику Цуцика і Жужу, Бровка і Барбоса.

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Робота над текстом пісні «Стоїть гора високая».

1) Прослухати пісню в грамзаписі.
2) Слово вчителя про виникнення пісні «Стоїть гора високая» (за Дмитром Білоусом).
1859 рік. Глібов жив і працював у Чернігові. Він любив це місто, у вільний час довго блукав його вулицями, спочивав на березі Десни. Якось виїхав у Седнів, що недалеко від Чернігова, і пішов помилуватися мальовничими краєвидами. З альтанки, що стояла на високій горі, відкрилася йому широка долина і річка Снов. Майнула думка: не так давно цією землею ходив Тарас Шевченко, писав тут, малював.
Дрібні хвилі спливали невпинно. Як і життя. Скрізь ще буяла зелень, але де-не-де листочки вже поблякли. Як швидко спливає час… Так народилась поезія «Журба».
Покладена на музику М.Лисенка, поезія стала популярною народною піснею «Стоїть гора високая».

2. Робота над текстом поезії «Журба».

1) Виразне читання поезії (ст..75-76).
2) Аналіз поезії «Журба».

З а п и т а н н я.

а) Яка пора року відтворена автором?
б) Чого більше в першій строфі поезії – руху чи спокою?
в) Що змінилося в описі природи в другій строфі у порівнянні з першою?
г) Змалювати словами картину, відтворену в третій строфі. Які почуття вона викликає?
д) Чому поезія називається «Журба»?
е) До якого виду лірики вона відноситься – філософської чи пейзажної?

3) Слово вчителя.

Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року – літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений: осінь нагадує йому, що минула молодість, промайнули щасливі дні. Автор побудував свій твір на художньому паралелізмі життя людини – життя природи. Особливу чарівність пейзажеві надають прив’язані човни та схилені над річкою три верби – ніби втілення журби: природа змінна, але вічна, а людина – смертна, її життя скороминуче, як мить. І ліричний герой це усвідомлює. До річечки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості – ні. Вона може жити тільки в пам'яті. Такий філософський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний пейзажний малюнок. Окрім цього, у цьому поетичному шедеврі є багато символічного.

4) Словникова робота.

Знайти в поезії «Журба» слова-символи України, пояснити їх значення.
Верба – символ не тільки весни, а й самої України.
Гора – символ висоти людського духу.
Човен – символізує останній шлях людини в земному житті.
Річка – символ вічного плину часу, початку і закінчення життя.

3. Заключне слово вчителя.

Отже, поезія «стоїть гора високая» - свідчення не тільки великого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибокого знання українських традицій, що виразилися у вмілому використанні народних образів-символів.

ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

Запитання.
1) Який настрій викликав у вас цей вірш?
2) Чому сумує поет?
3) Знайдіть рядки, що повторюються. Яка думка в них висловлена?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Підручник, стор.75-78, читати і аналізувати поезію.

ТЕМА. Леонід Глібов. «Журба» – перлина української лірики. Краса природи рідного краю. Антитеза.

МЕТА: ознайомити учнів з поетичною творчістю Л. Глібова, показати красу і непере-вершеність поезії «Журба»; розвивати в школярів навики ідейно-художнього аналізу поетичних творів; виховувати в учнів любов і шанобливе ставлення до рідної природи.

ХІД УРОКУ

І. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
1. Бесіда.
1) Що таке байка?
2) Які основні особливості байки?
3) Назвіть прізвища відомих українських байкарів та їх твори.
2. Вкажіть прізвище автора та назву байки, з якої взяті слова.
1) «…один, як палець, не дрімає,
Худобу панську, мов брат рідний, доглядає…»
(В і д п о в і д ь : П. Гулак-Артемовський «Пан та Собака».)
2) «Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч…»
(В і д п о в і д ь : Л. Глібов «Цуцик».)
3) «За що знущаєтесь ви надо мною так?»
(В і д п о в і д ь : П. Гулак-Артемовський «Пан та Собака».)
4) «Так за такі гріхи його четвертувать
І м’ясо розідрать… на рівні часті…»
(В і д п о в і д ь : Є. Гребінка «Ведмежий суд».)
5) «А як не в лад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть».
(В і д п о в і д ь : Л. Глібов «Цуцик».)
3. Виразно прочитати байки «Цуцик» Л. Глібова та «Две собаки» І. Крилова.
З а п и т а н н я.

1) Що є спільного, а що відмінного в цих двох творах?
2) Яке ідейне спрямування байки Л. Глібова й байки І. Крилова?
3) Зробіть порівняльну характеристику Цуцика і Жужу, Бровка і Барбоса.

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Робота над текстом пісні «Стоїть гора високая».

1) Прослухати пісню в грамзаписі.
2) Слово вчителя про виникнення пісні «Стоїть гора високая» (за Дмитром Білоусом).
1859 рік. Глібов жив і працював у Чернігові. Він любив це місто, у вільний час довго блукав його вулицями, спочивав на березі Десни. Якось виїхав у Седнів, що недалеко від Чернігова, і пішов помилуватися мальовничими краєвидами. З альтанки, що стояла на високій горі, відкрилася йому широка долина і річка Снов. Майнула думка: не так давно цією землею ходив Тарас Шевченко, писав тут, малював.
Дрібні хвилі спливали невпинно. Як і життя. Скрізь ще буяла зелень, але де-не-де листочки вже поблякли. Як швидко спливає час… Так народилась поезія «Журба».
Покладена на музику М.Лисенка, поезія стала популярною народною піснею «Стоїть гора високая».

2. Робота над текстом поезії «Журба».

1) Виразне читання поезії (ст..75-76).
2) Аналіз поезії «Журба».

З а п и т а н н я.

а) Яка пора року відтворена автором?
б) Чого більше в першій строфі поезії – руху чи спокою?
в) Що змінилося в описі природи в другій строфі у порівнянні з першою?
г) Змалювати словами картину, відтворену в третій строфі. Які почуття вона викликає?
д) Чому поезія називається «Журба»?
е) До якого виду лірики вона відноситься – філософської чи пейзажної?

3) Слово вчителя.

Леонід Глібов описав найлагіднішу пору року – літо, тепле, красне, ніжне, як молоді літа людини. Ліричний герой засмучений: осінь нагадує йому, що минула молодість, промайнули щасливі дні. Автор побудував свій твір на художньому паралелізмі життя людини – життя природи. Особливу чарівність пейзажеві надають прив’язані човни та схилені над річкою три верби – ніби втілення журби: природа змінна, але вічна, а людина – смертна, її життя скороминуче, як мить. І ліричний герой це усвідомлює. До річечки ще повернеться весна, а до людини щастя молодості – ні. Вона може жити тільки в пам'яті. Такий філософський зміст закладений автором у дивовижно прекрасний пейзажний малюнок. Окрім цього, у цьому поетичному шедеврі є багато символічного.

4) Словникова робота.

Знайти в поезії «Журба» слова-символи України, пояснити їх значення.
Верба – символ не тільки весни, а й самої України.
Гора – символ висоти людського духу.
Човен – символізує останній шлях людини в земному житті.
Річка – символ вічного плину часу, початку і закінчення життя.

3. Заключне слово вчителя.

Отже, поезія «стоїть гора високая» - свідчення не тільки великого ліричного таланту поета, а й мудрості, патріотизму, глибокого знання українських традицій, що виразилися у вмілому використанні народних образів-символів.

ІV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

Запитання.
1) Який настрій викликав у вас цей вірш?
2) Чому сумує поет?
3) Знайдіть рядки, що повторюються. Яка думка в них висловлена?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Підручник, стор.75-78, читати і аналізувати поезію.

Мистецтво бачити слово.
Візуальна (зорова) поезія сьогодні
Мета: ознайомити учнів із візуальною поезією, її походженням, плеядою талановитих поетів-експериментаторів, розкрити світ їх художнього слова; розвивати навички аналізу поетичного твору, образне мислення, уяву, фантазію, спостережливість; формувати естетичні смаки; сприяти вихованню любові до літератури, художнього слова.
Обладнання: мультимедійний проектор.
Хід уроку
І. Організаційний момент
IІ. Активація пізнавальної діяльності
Бесіда:
1. Зверніть увагу на тему уроку (висвітлено на проекторі). Про що йтиме мова на уроці?
2. Що означає бачити слово?
3. Важливо чути чи бачити слово?
4. Які незрозумілі слова (поняття) подані у темі?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

На проекторі висвітлені зразки візуальної поезії.

1. 3.

І лукавому - умова кулі.
І лукавому - мова кулі...
Ого, Вакула, лукавого унуртував у труну.

А.Мойсієнко
2.

Бесіда:
1. Що ви бачите на екрані?
2. Спробуйте прочитати поезії.
ІV. Оголошення теми та мети уроку
ІV. Опрацювання нового матеріалу
Повідомлення вчителя з використанням комп'ютерної презентації.
Схема на екрані

Зорова або візуальна поезія (сучасний «аналог» курйозних віршів) виникла в результаті злиття літературних основ із живописними. Це дало поштовх до зміни самого статусу зображення і слова: картина, графічне зображення перетворюється на ілюстрацію до тексту, а текст - на видозмінений підпис до малюнка. Новий зміст, утворений від такого синтезу, відзначається особливою сплою дійового впливу на читача. Таку властивість зорових поезій іноді пояснюють їх зв'язком із вищою силою або магією. Оскільки візуальна поезія може впливати на чуття навіть тоді, коли сприймай не розуміє її, а лише відчуває.

Особливості творення візуальної поезії:
• Поет конструює світ, порушуючи усталені стереотипи, руйнуючи правила, забуваючи про традиції;
• Це - свідомий пошук самовираження і, як результат, створення нового жанру;
• Звук має викликати відповідний візуальний образ, зорові враження зливаються зі звуковими.

Витоки візуальної поезії:
• Давні надписи, які виконували сакральні функції;
• Античність (Фестський диск 1700 року до Р.Х.);
• В Україні Іван Величковський (1691 р., збірка «Млеко»),
• Російські поети. А.Фет («А роза упала на лапу Азора».);
• Постмодерний футуризм і сюрреалізм.

Паліндром (грец. раlіпdrотеo — біжу назад), або перевертень. — віртуозна віршова форма, в якій певне слово (тут, потоп і т. п.) або віршовий рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту. Паліндром відомий світовій літературі здавен, особливо поширений у Китаї. В Україні до цього жанру зверталися поети барокової доби. Іван Величковський називав його «раком літеральним»:
Анна во дар бо имя ми обрадованна.
Анна дар и мнЂ сЂнъ мира данна.
Анна ми мати и та ми манна
Анна пита мя я мати панна.
(переклад з книжної української М. Сулами)
ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ (1651 — 1701)
Народився Іван Величковський на Полтавщині. У 60-х роках навчався і, можливо, викладав у Києво-Могилянській колегії. Приблизно в 1687 році був священником у Полтаві. Вірші Івана Величковського. писані староукраїнською і польською мовами, збереглися в рукописах — так званій антології української поезії, яка була укладена в 70—80~х роках XVII століття, авторських книжечках «Зегар з полузегарком» (1690), «Млеко од овці пастору належноє» (1691). Обидві книжечки присвячено Варлааму Ясинському — учителю поета.
Українська поезія XVII ст. являла собою твори духовної, релігійно-філософської, церковно-історичної тематики. Своєрідним різновидом епіграмного жанру були «курйозні», або «фігурні» вірші. Майстром і теоретиком курйозного віршотворства вважається Іван Величковський, у таких творах він намагався збуджувати в читачів розумову напругу, яка б допомагала їм осягати невідоме та незрозуміле, примушував розв'язувати задачі й розгадувати загадки. У таких віршах словесна гра поєднувалася з графічними формами і живописними ефектами. Як уже вище зазначалося, одна з рукописних книг Величковського має назву «Зегар з полузегарком» (зегар — це годинник, а полузегарок — годинник з напівдобовим циферблатом). Починається збірка зверненням автора до читателя:
І О смерті пАм'ятай, і На суд будь чуткий, ВЕЛьмИ Час біжить сКорО, В бігу Своєм прудКИЙ.

Коментар: якщо уважно подивитися на виділені літери, то можна побачити, що в них автор зашифрував власне ім'я: «ІОАН ВЕЛИЧКОВСКИЙ».

Протилежне символічне значення має «прекословний» рак, який при прочитанні в зворотному напрямку набуває антонімічного змісту. Символіка цього вірша побудована на розумінні, що добро і зло взаємодоповнюють одно одне й утворюють нерозривну єдність. «Прекословний» рак демонструє ідейне й змістове перевтілення тексту в залежності від способу його прочитання. У символічних формах курйозних віршів приховані відповіді на основні онтологічні питання: добра і зла, удосконалення та духовного втаємничення, пошуку себе й свого шляху в житті, правдивості чи двозначності земних «істин»:

Со мною жизнь, не страх смерти,
Мною жити, не умерти, —

коли їх прочитати «вспак», од правої руки до лівої, стають словами винуватниці
гріхопадіння, праматері Єви:

Умерти, не жити мною,
Смерти страх, не жизнь со мною.

У сучасній українській літературі існують кілька термінів-синонімів на позначення зорової поезії:
• Візіопоезія
• Візуальна поезія
• Зорова поезія
• Поезомалярство
• Графічна поезія
• Фонічна поезія

- Чому існує так багато назв цього виду мистецтва? (Це свідчить про неоднозначність у сприйнятті такого виду мистецтва, адже його відносять до поетичної творчості, інші – до живопису.)
- Література сьогодення також має продовжувачів барокового стилю, творців візуальної поезії. З деякими авторами познайомимося ближче.
Микола Сарма-Соколовський (1910-2001)
Народився в родині священника. Навчався в Миргородській художньо-керамічній школі ім. М.Гоголя. В Миргороді перейняв гру на бандурі від кобзаря Івана Яроша, з яким кобзарював.
В 1929 р. арештований Дніпропетровським ГПУ. На початку 1930 р. засуджений на 5
років заслання на Соловки (покарання відбував в Карелії). У 1942 р. навчався на Пастирських курсах Української Автокефальної Православної Церкви. Був пов'язаний з підпіллям ОУН. Сидів у камері смертників 15 років. Далі розстріл замінили на 25 років ув'язнення.
На каторзі сам виготовив собі бандуру (а згодом ще кілька), грою та співом розважав друзів-каторжан. Згодом навчив їх кобзарського мистецтва, спершу таємно, а потім (після смерті Сталіна) уже дещо вільніше. Спільно політв'язні виготовили ще кілька бандур і створили ансамбль бандуристів ГУЛАГу. Автор кількох поетичних збірок, відзначених літературними преміями.
По звільненні поет мешкає у Луганську, але влада не залишає його в покої, і він переїжджає на Січеславщину, звідки сам родом, і поселяється у містечку Новомосковську. На початку 90-х років бере активну участь у заснуванні Народного Руху України, Української Республіканської Партії, козацтва і видає книжки своїх творів. Автор кількох поетичних збірок, відзначених літературними преміями.

Віктор Женченко (1936)
Народився у сім'ї сільського вчителя. 1960 року закінчив Харківську державну консерваторію. Скоро став відомим оперним та камерним співаком (бас). Працював солістом Донецького театру опери та балету. Великого театру опери та балету імені Алішера Навої у Ташкенті, де виконував провідні басові партії в операх вітчизняної і зарубіжної класики.
З 1975 р, - член Національної спілки письменників України. Автор поетичних збірок.
В. Женченко є упорядником та одним з перекладачів антології сучасної хорватської воєнної лірики "У цей страшний час" (1990. "Молодь"). Окремі переклади здійснив з татарської, кримсько-татарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов.
Сьогодні Віктор Женченко - заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, лауреат літературної премії імені Андрія Малишка, кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого Нині Віктор Женченко працює в апараті Українського фонду культури.

Микола Мірошниченко (1947-2009)
Поет, перекладач. Народився на Луганщині, Закінчив Луганський педагогічний інститут імені Тараса Шевченка (1968). Вчителював на Запоріжжі.
Один із засновників літературної групи "Геракліт''. Живе і працює в Києві. Автор книжок поезій "Рік-осокір" (1984), "Око" (1989), десяти книг перекладів з тюркських мов. Майстер паліндромів. Член Національної спілки письменників України. Нині — заступник начальника прес-служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Анатолій Мойсієнко (1948)
Народився на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор ряду досліджень з філології. Твори А. Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською, польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач з німецької та слов'янських мов. Упорядник двотомної антології "Золотий гомін: українська поезія світу" (1991, 1997), антології різномовної поезії України "На нашій, на своїй землі" в трьох книгах (1995, 1996). Член Національної спілки письменників України (1988), один із засновників гурту поетів-паліндромістів "Геракліт" (1991), Лауреат літературних премій. Живе і працює у Києві.
Інтерпретація ідейно-образного змісту зорової поезії
Слово вчителя . На сьогоднішньому уроці ми познайомимося з одним із творів Анатолія .Мойсієнка "Хижих мечем мирим " (поезія на екрані)

Хижих
Мечем Мирим.
Бесіда:
1. Які враження у вас виникли після ознайомлення з поезією?
2. Чи схожий цей вірш на ті, які ви вчили раніше? Чим саме? (Складається всього з трьох слів-рядків, кожен читається як зліва направо, так і навпаки.)
3. Який настрій твору? (Крапка в кінці речення свідчить про відсутність агресивності, тобто поезія має миротворчу функцію,а не войовничу, як може видатися при першому ознайомленні.)
4. Про що цей текст? (Зміст поезії свідчить , що мова йде про «меч духовний», який проникає в камінне серце ворога і перемагає його. Пригадаймо латинський вислів «Обачний подорожній оперізується мечем».)
5. Чи є у тексті художні засоби? Які саме? ( Вся поезія – розгорнута метафора, яка сприймається як риторичне ствердження.)
6. До якого жанру належить поезія? (Паліндром.)
Учитель. Давайте подивимося як зобразив цю поезію український графік Володимир Чупринін (псевдонім "Волхва Слововежа". автор візуальної поезії, редактор часопису зорової поезії)
Графіка на екрані.

Бесіда:
1. Що ви бачите?
2. Як зображені деякі літери?
3. Що символізує меч (мечі)? Як він (вони) зображені? (Меч може символізувати зброю воїна, символ влади. Однак в якості емблеми апостола Павла виступає «меч духовний, котрий є слово Боже». Меч також був інструментом мучеництва. Мечем творять злочини, ним же зупиняють зло.)
4. Яка ще зброя зображена у графіці? (Зображені не тільки мечі, а й козацька шабля. Це символічно єднає зорову поезію сучасності з традиціями барокової культури.)

V. Підсумок уроку.
Учитель. Цінність української зорової поезії полягає у відкритті нових можливостей давньоукраїнського слова та створенні цілком своєрідної естетичної реальності, в якій воєдино злились різноманітні види мистецтва: література, графіка, музика, мистецтво шрифту та ін. Така поезія збагатила українську літературу новими формальними знахідками, сприяла залученню її до західноєвропейської художньої традиції, розкрила перед вітчизняними митцями нові естетичні обрії.

- Зверніть увагу на слова (на екрані), поміркуйте і визначте, коли вони написані (рік, століття).

“Багато людських зусиль докладається до того, щоб створити щось талановите (цінне), особливо в наш вік, бо коли хтось говорить недотепно й не талановито, то його слухають байдуже” (Так висловився про курйозне віршування автор “Касталійського джерела”
у 1685 році. )

- Чому так багато часу пройшло, а вислів сприймається як сучасний?
VI. Домашнє завдання. Скласти візуальну (зорову) поезію.

(за збіркою Василь Симоненко «В твоєму імені живу» Поезії

Мета: Ознайомити учнів з життям і творчістю поета, тематикою його поетичної творчості, поповнювати словниковий запас, розвивати мовлення, мислення, виховувати патріотичні почуття.
Вступне слово вчителя

Історичний курс української літератури другої половини 20 століття відкриває Василь Андрійович Симоненко. Про себе він говорив:

Щось у мене було і від діда Тараса,
І від прадіда - Сковороди.

Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і горінь, відтворюють у собі самий дух епохи – її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, якими живем... Василь Симоненко такого типу поет. По таких читач вивіряє свої емоції, свої заповітні думи...

Він був із покоління шістдесятників. Його друзями і однодумцями були відомі на сьогоднішній день літератори: Ліна Костенко, Іван Драч, Дмитро Павличко.
Після смерті Симоненка один із його однокурсників написав:

У селі, де Удай повносило
Береги прорізав, як багнет,
Вперше світ побачив ти, Василю,
Непоправний мрійник і поет.
А земля не тільки слала квіти
Не була безхмарною блакить.
Про твоє дитинство незігріте
По своєму можу я судить.
Ще не вбравшись в пір’я, жовтороті,
У орлині рвалися світи...
Краплю невигойної скорботи
Залишив у мене в серці ти.
Не тому, що розійшлись дороги,
Запетлявши в гамірній юрбі.
Хай вже ті, що підставляли ноги,
Нині в друзі мостяться тобі.
Хваляться, що успіху раділи,
Чарку за поезію пили.
А мені болить – не догляділи.
А мені болить – не вберегли.
Посивіла на світанку ненька.
Нагло так ударила зима...
Гляньмо ж в очі віршам Симоненка
Тим, що є, і тим, яких нема.
Прийшовши в літературу бадьорим, сміливим і молодим, він назавжди таким і залишився. Доля відміряла йому всього 28 років. Та незважаючи на такий короткий термін, він зумів сказати своє слово.
Слово, яким захоплювались.
Слово, якому поклонялись.
Слово, яке любили.
Слово, якого боялись.
Тож гляньмо в очі віршам Симоненка. В них – його біографія, його думки, переконання, погляди, пристрасті. В них – все його життя.

Життєвий і творчий шлях Василя Андрійовича Симоненка
(учнівські повідомлення)

1. Є в Лубенському районі на Полтавщині невелике село Біївці. Там 8 січня 1935 року в селянській родині побачив світ Василь Симоненко.Тяжкі роки випали на долю майбутнього поета. Мати тяжко працювала, заробляючи шматок хліба.

(Сторінка 115 «Матері»)

2 Хлопець зростав без батька. Дід Федір Трохимович був першим Василевим другом і наставником. Він засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив внукові. Дід самотужки вивчив грамоту, багато читав. А малому Васі, умостившись біля печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.

(Сторінка 18 «Мій родовід»)

3. Так непомітно, так блискавично промайнуло дитинство. І ось уже Василь – студент Київського університету. А з серця просяться на папір, до людей щирі й привітні вірші, увіковічнюються в них до щему рідні люди – родичі, односельці, краяни. Вони ж бо і є народ, працею якого тримається світ.
(Сторінка 82 «Може, так і треба неодмінно»)

4. Василь Симоненко був одним з лідерів тих палких, схмелілих від подиху волі молодих поетів, які за короткий час зуміли створити свою неповторну школу в українській ліриці. Діти однієї доби – хрущовської відлиги, вони заговорили кожен своїм голосом, сповіщаючи однак, спільний морально-етичний принцип – говорити правду.

(Сторінка 123 «Можна вірить другові чи милій»)
5. Відкрив читачеві Симоненка-поета, як це часто буває, випадок. Після закінчення в 1957 році університету молодий журналіст працює в газеті «Черкаська правда». Навесні 1962 року до них завітала з Києва Надія Павлівна Лисовенко – тоді редактор Держлітвидаву. Зібрала членів обласного літературного об’єднання. Читали вірші. Симоненко кілька з них проаналізував, та так, що Надія Павлівна запитала:
- А у вас є написані вірші?
- Звичайно, є, - відповів Василь
- Багато?
- Та сотні зо три набереться
- То чи не принесете мені їх завтра?
А що з того вийде?
Звичайно, Надія Павлівна повезла Василеві вірші до Києва, невдовзі і його викликали в столицю. У спілці письменників України відбулося обговорення поезії Миколи Вінграновського і Василя Симоненка. І поет Микола Вінграновський читав вірші першим, читав блискуче, артистично, попросивши у присутніх пробачення за відсутність ораторських здібностей. Симоненко тихо продекламував свої. Тріумф був повний. В українську літературу ввійшов ще молодий, але цілком сформований, з великим художнім і моральним потенціалом поет, який став згодом символом правди художнього слова і незрадливої всеохоплюючої любові до України.

(Сторінка 60 «Україні»)

6. Роки творчогої роботи поета повністю вкладаються в межі того часу, який називаємо «хрущовською відлигою». Тоді вийшли на літературну арену молоді письменники, яких пізніше нарекли шістдесятниками.

( Сторінка 144 «Не лицемірити, не чванитись пихато»)

7. Однак його голос категорично не бажала чути морально спустошена вельможна чиновницька братія, яка дбала не про долю Батьківщини, народу, а про власну ситість і благополуччя. Поезія Симоненка надовго і надійно була похована.

(Сторінка 33 «Порада товаришеві з КДБ»)

8. Першою Симоненковою заповіддю було: знати мову, якою пишеш.

(Сторінка 151 «Моя мова»)

9. Симоненко вважав, що той, хто не поважає, не цінує мільйони я, мільйони безіменних, що мають свої індивідуальності, свої нещастя і радощі, той не поважає й увесь народ, і сам не має права на повагу від нього.

(Сторінка 143 «Я»)

10 У Симоненкових поезіях весь час бринить мотив цінності кожного людського життя. Він закликає всіх нас не забувати, що ніхто й ніколи не продублює, не повторить нашого існування на землі.

(Сторінка 59 «Ти знаєш, що ти – людина»)
(Сторінка 20 «Перший»)

У нього був свій власний погляд на поетичну творчість
Поету, кажуть, треба знати мову
Та ще уміти вправно римувать,
Натхнення і талант – і все готово,
Слова самі піснями задзвенять.
То правда все, але не в тому сила,
Мені здається, що не тим вірші
У дні тяжкі серця наші палили,
Любов і зненависть будили у душі.
Бо не запалить серце точна рима,
Яку хтось вимучив за місяць чи за ніч,
Ні, інша сила, буйна, незборима
Вогнем і пристрастю наповнює ту річ.
Ні, інша сила так цілющо діє,
Словам великим надає вагу,
Бо з нею світ цвіте і молодіє
І світло бє крізь морок і пургу
Без неї рими, точні й милозвучні,
Не варті навіть драного гроша –
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа.

11. Найповніше душа будь-якого поета розкривається в жанрі інтимної лірики., одним із неперевершених майстрів якої вважається і Василь Симоненко. Чистим, щирим і по-лицарськи благородним постає поет у своїй інтимній ліриці. Ось поведінка ліричного героя вірша «Моя вина». Йдеться ж бо про таку рідкісну рису юнака як шляхетність, уміння поступитися, взяти на себе відповідальність за любов і щастя, за пимилки обох. У молодих, гарячих переважає здебільшого почуття, а не логіка вчинків, що досить часто призводить до розриву.

(Сторінка 116 «Моя вина»)
(Сторінка 40 «Ображайся на мене як хочеш»)
(Сторінка 44 Тож послухайте, сонце і вітре»)

12. Як буває непросто порозумітися, знайти спільну стежину в житті, а надто гармонію в інтимних почуттях. Ліричний герой Симоненка розуміє, якими складними й суперечливими можуть бути ці почуття, розуміє своєрідну неминучість певних життєвих негараздів у стосунках між коханими.

(Сторінка 50 «Є в коханні і будні, і свята»)

13 Витязем молодої української поезії з легкої руки нашого письменника називаємо вічно юного, закоханого в людину, поета Василя Симоненка. Виспівані щирим серцем його поезії живуть. Їх читають і люблять мільйони людей. Симоненко іде до нас, несе свою поезію, мов щире слово, несе пісню, мову материнську несе. Поглянемо – з його співучої долоні злітають лебеді материнства.

(Сторінка 58 «Лебеді материнства»)

14 Тематичний і жанровий діапазон творчості Симоненка за короткий час розширюється. Поезії, казки для дітей, сатира, публіцистика, проза. Він укладає збірку оповідань «Вино з троянд». В цих оповіданнях живі народні характери простих смертних. Ось оповідання «Весілля Опанаса Крокви». Подія відбувається в роки другої світової війни на окупованій території. На околиці села забито трьох гітлерівців, німці поставили умову: якшо через 10 хвилин їм не видадуть партизанів, село буде спалене, а мешканці – розстріляні.

(Сторінка 205 уривок з оповідання)

15 У 1956 році Василь Симоненко зробив такий запис: «Сучасна література – це своєрідна артіль незрячих: старі письменники осліпли в 20 роках від надмірно яскравого світла, молодші (моє покоління) і народилися незрячими.

(Сторінка 129 «Моралісти нас довго вчили»)

16. Справді, як молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чкємо його світлий, мажорний, по-юнацьки бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає нас.

(Сторінка 22 «Ровесникам»)

17. Це сьогодні на повний голос людство заговорило про екологічні проблеми, про ті непоправні збитки, які завдали землі. А Симоненко майже півстоліття тому, переживав вину людства, сприймаючи її як свою особисту вину. За те, що міліють ріки і лисинами світять береги. Думка про те, що залишить він майбутньому дневі, чим поділиться з прийдешніми поколіннями, не не залишала Симоненка.Став він жорстоким катом недоумства, підлоти й брехні. І не його вина, що того зілля на нашій планеті так багато, що його вистачить і нинішньому поколінню, і наступним.

(Сторінка 33 «Варвари»)

18 У своїй поезії Василь то ніжний, то гнівний, то сповнений обурення й сарказму. Люблячи, він ненавидить, ненавидить усе те, що вбиває любов. Ось чому в нього так багато сатиричних віршів.

(Сторінка 103 «Мандрівка по цвинтарю» (епітафії)
Епітафія – напис на могильній плиті

Не дочекався
Брехунові
Ледареві
Хабарникові
Любителю вказівок
Кляузникові
Заздрісникові

19. Спочатку був біль в області нирок. Йому пропонують обстеження в онкологічній клініці, потім операція... В липні 1963 року Симоненко робить запис у своєму щоденнику: Мабуть, почалося моє згасання. Фізично майже безпорадний. Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років для мене більше ніж достатньо. Так думав поет у той день. Але доля розпорядилася інакше. Пошкодувала тих десяти літ. Менш як через 5 місяців 13 грудня 1963 року на лікарняному ліжку в Черкасах навіки зупинилося Симоненкове скрце.

(Сторінка 116 «Не докорю ніколи і нікому»)

Заключне слово вчителя

В 28 років згасла Симоненкова зоря, та навіки залишилася з нами його любов і мука, його радість і гнів, його вогненна поезія. Одними з останніх, написаних Симоненком були такі слова:

Прощай, мій зошите!
Спасибі, тобі друже!
Що ти дуиок моїх не відцуравсь,
Що ти свої клітини тепло мружив.
Коли над римами я потом обливавсь.
Ти їх сприйняв без жодної огуди.
Єдиний мій читач і шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись і прочитають люди –
Побачимо.
Прощай, товариш мій!

Д. З. Скласти план розповіді «Тематика творчості В, А. Симоненка»

Тема: Розвиток мовлення. Підготовка до твору-роздуму «Батьки і діти»
Мета: Вчити учнів складати твори-роздуми, поповнювати словниковий запас, формувати вміння логічно мислити, виховувати культуру мовлення, повагу до батьків.

Хід уроку:
1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку
2. Формування знань, умінь і навичок учнів
- Вступне слово вчителя
- Повторення жанрових особливостей твору-роздуму
- Нагромадження робочих матеріалів з даної теми
- Словникова робота. Лексико-стилістичні та граматичні вправи
- Визначення основних положень твору. Усні висловлювання учнів
3 Самостійна робота над твором

Фрагмент «Нагромадження робочих матеріалів з даної теми»

Сьогодні у нас письмова робота. Ви бачите на дошці епіграф до уроку «Рідний батьку, живи! Рідна мамо, живи! Найсвятіше у світі для мене – це ви!» Отже, мова піде про найрідніших, найдорожчих у світі людей – батьків, про їх значення в житті кожної людини, про ставлення до них. Ви мали завдання – підібрати матеріали до даної теми. Тож ознайомимося із вашими знахідками.
Звучить пісня «Черешня»
Майже три з половиною років тому на камінних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сіней, були висічені слова: «Шануй батька свого і матір свою, щоб добре було тобі та щоб довголітнім ти був на землі».
У кожного своє ім’я, прізвище. По батькові. Ім’я своїй дитині вибирають батьки за бажанням, а прізвище їй дає батько. До імені дитини додається ім’я батька. Адже він голова сім’ї. Продовжувач роду.
Як мені вас не любити.
Любий мій татусю,
Поцілую я вас щиро
Й низько поклонюся.
Так вклонюся вам низенько
За вашу турботу,
За велику вашу ласку.
За важку роботу.
Закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.
Можна у світі чимало зробити
Перетворити зиму на літо,
Можна пізнати все таємниче
Та підкорити далеч космічну,
Можна характер свій подолати,
Штурмом вершини науки узяти,
Можна пройти крізь пустелі та хащі...
Тільки без мами – не можна нізашо.
Все найдорожче, що є тільки з нами –
Все починається з нашої мами.
Батько, тато, татусь... суворий і вимогливий. А любов до дітей у нього стримана. Недарма кажуть, що дітей треба любити так. Щоб вони цього не знали. Саме така батькова любов.
Мама, мамонька, мамуня, матуся... У кожної людини стоїть вона початком життєвого шляху. Вона подарувала нам життя, навчвила говорити і запалила в серці вічне світло пісні.
Під мелодію пісні «Черешня»
Як мені вас не любити, тату рідний, нене,
Та ви ж мене виростили. Дбаєте про мене,
Та ви ж мене виростили власними руками.
Ой нема так ніде в світі. Як у тата й мами.
Тато розуму навчає. Мама приголубить,
Ніхто мене так на світі. Як вони. Не любить.
Тож пробач нам сьогодні за все,
Жарти, витівки наші невдалі.
Нас життя на крилах несе
В невідомі. Незвідані далі.
Тобі,батьку, вклоняємось ми
За любов, за турботу, горіння.
Ми дорослими стали людьми
То ж спасибі тобі за терпіння.
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
З-за гір віє вітер. В степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати рідненька стоїть на високім порозі
Та й думає мати: «Як маються діти її?»
А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
Приїдуть і скажуть: «Нам двері, матусю, вторіть»
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Допоки чекають, допоки хиві матері.
Ідея шаноби батька-матері пронизує свідомість людини з давніх-давен. Одним із найстрашніших гріхів, шо може вчинити людина, вважалася зневага дітьми батьків, а кривда – поготів. Найбільшою карою визначались прокляття, які насилали своїм дітям батьки у гніві. Кожне наступне покоління відрізняється від попереднього. Тому й кажуть у народі: «Стався до батьків так, як хотів би, щоб твої діти ставилися до тебе».
Учень розповідає легенду
Жив один чоловік із жінкою і сином. Та була у нього стара мати, яка вже нічого не бачила і нічого не могла робити.Щоб вона більш йому не мішала й не займала його часу, він посадив її на віз і повіз разом із сином до провалля. Коли вони приїхали, то віз і матір вкинули у провалля. Тут син його заплакав і каже:»Батьку, що ж ти зробив? Навіщо ти кинув бабусю разом із возиком? А чому ж я тебе повезу у провалля, коли ти будеш старий?»
Коли б хто в світі міг підрахувати
Всі сльози материнські на землі,
Коли б хто біль, що знала наша матір,
Розкласти міг на часточки малі,
Напевне! Всім удосталь би дісталось –
Аби ж то кожен витримати зміг!..
Шануймо ж наших матерів на старість,
Так само, як в дитинстві вірим в них!
Не забувайте! Адже наші болі
Приймають матері в свої серця.
Аби у нас була щаслива доля
Од самого початку й до кінця...
Найкращі дні для наших матерів –
Це дні, коли щасливі їхні діти,
Від нас залежить, скільки днів таких
Ми можемо для матері зробити.
Даруйте ж радість нашим матерям.
Бо їм турбот і горя вистачає.
Звучить пісня «Мамина коса»
Чимало видатних людей залишили спогади про батьківський дім, про батьків та матеріві. І що цікаво: що в більшості непересічних людей були виняткові батьки. Розумні, терплячі, лагідні. У чому тут справа? Очевидно, що видатні люди стали видатними, що їх батьки мали досить розуму й спостережливості, аби в усьому виділити головне, суть. У батьків вони насамперед помічали самовідданість, цінували любов і їх намагання зрозуміти власну дитину.
Андрій Малишко
Бувало, мати Ївга Базилиха,-
До неї й досі спогадом лечу.-
В зимовий вечір заспіває стиха
І доведе малого до плачу.
Та де ж ти брала незвичайне слово
І спокою цілюще джерело?
Ішли дощі. Цвіли мої діброви
І ранок бив загонисте крило.
Подвір’я тихе і дідівську хату,
Казок дніпровських золоті мости
Тебе, маленьку, рідну, сивувату.
Дано навіки в серці пронести.

Привчав мене батько трудитись до поту,
А мати - любити пісні.
Спасибі вам, рідні. За щиру турботу,
Наука згодилась мені.
Своїми руками копав я траншеї,
Ходив мурувать трактобуд.
І радий, що з піснею нині моєю
З роботи вертається люд.
Ровесники. Друзі мої сивуваті,
Розумні батьки і брати,
Привчайте дітей працювати й співати,
Виховуйте в кожного серце крилате,
Бо їм наше завтра нести.
Батьки виховували у дітей почуття взаємоповаги, щирості, поваги до старших ввічливості. «Роби так, щоб батьку-матері не соромно було»,-говорить народне прислв’я.
Я по собі давно вже знаю сам,
Як часто маму стомлюють печалі.
За все, що ти зробив чи не зробив.
І знаю я, яка вона щаслива,
Коли високу гордість у собі
Вона несе за чесну долю сина!
Ти за нас, матусю, не журися
На славу й чесність благослови синів.
Будь певний, батьку, весело всміхнися –
Ми ще повернем славу кохаків!
В народі кажуть: «Отцівська-материна молитва зо дна моря викидає, а прокляття і в калюжі топлять». Батьки – приклад для наслідування. А тому кожен їх вчинок, кожне слово мають особливу вагу. Тих, хто не слухав батьків, відкидав їх життєвий досвід, народ попереджав: «Не слухаєш тата – послухаєш ката».
Батько розуму навчає,
Мама приголубить.
Ніхто мене так на світі,
Як вони, не любить.
Дай же, Боже, щоб я виріс,
В школі гарно вчився,
Щоб я таткові і мамці
Добре пригодився.
Звучить «Колискова»
Знову чую, мов співає мати,
Долітає голос до зорі.
І мене виходять зустрічати
Край дороги наші явори.
Сонце з небокраю встало рано-рано,
Знову розмовляю з вами, рідна мамо.
Ви співали дітям колискові,
Ніжне серце сповнили добром,
Ви життя давали колоскові,
Щоб налився соком і зерном.
Ваші материнські заповіти,
Як найперщі на землі стежки,
Виростають роботящі діти
І дарують пісню нам жінки.
Заквітують,як весна, бажання,
Я в тій пісні словом озовусь.
Матерям х найглибшим поважанням
Я від серця щиро поклонюсь.
Великі дороги в широкий світ завжди починаються від материнської пісні, співаної над колискою. Дбайливі руки батьків виростили поетів і композиторів, хліборобів і захисників рідної земл, філософів і політиків, просто людей. І в кожного з них зароджується вдячність, повага, любов до рідного дому, до рідної землі. Адже є в світі дві речі, які ніхто не в змозі обрати – це мати і Батьківщина.
«Мамина казка»
Мій дім, моя хатина, моя хата
Стежина в двір – під ноги, як рущник,
Там сни дитинства ходять по кімнатах,
Мій дім їх, як святі скарби, зберіг.
Мамо, розкажи мені казку.
Про хитрого короля,
Про мудрого коваля,
Про красуню-царівну,
Про сопілку чарівну,
Про бубликів в’язку
Розкажи мені казку.
Мій дім, моє близьке, моє далеке,
Несу до нього радість і біду.
Коли весною прилетять лелеки,
Я до порога сина приведу.
Момо, розкажи йому казку.
Мій дім, моя хатина, моя доля...
Як хмари, в далину летять роки.
Мене чекає у старому домі
Моє дитинство, мамині казки.
Мамо. Розкажу тобі казку.

Край долини джерело...
П над ним – калина.
Проводжала за село
Мати свого сина
Та й казала: «Пам’ятай,
Звідки родом, сину,
Джерела не забувай
І оцю стежину.
Наша річечка мала
Недарма синіє –
Як не стане джерела,
І Дніпро зміліє».
Син пішов тай не було
До сьогодні сина...
Ледве диха джерело,
Журиться калина.
Угорі гурчить літак,
А в долині тихо..
Мати плаче гірко так,
Бо у неї лихо
«Наша річечка мала
Недарма синіє –
Як не стане джерела,
І Дніпро зміліє».

Коли м’який, ласкавий, тихий вечір,
Лягає спати у траву шовкову,
Сон ніжний землю обійма за плечі –
Тоді я чую неньки колискову.
Коли світанок в росянім намисті
Розбудить землю щедру і багату,
І день засяє, росяний і чистий, -
Я чую щирі заповіти тата.
Коли із літа соняшник сміється,
Співає жайворонок в небі синім,
Кипить життя, народу серце б’ється,
Я чую голос, голос України.

Споконвіку заколисували малечу давніми і вічними мелодіями.
Дні дитинства, наче плин води,
Проліта дитинство, та у спадок
Зостається пісня, повна згадок,
Пам’ять зостається назавжди.
Кожне натупне покоління починає свою дорогу в життя від батьківської домівки
Хата моя. Біла хата.
Казко тепла й доброти,
Стежка від тебе хрещата
В’ється в далекі світи.
Дітьми і навіть будучи дорослими зі своїми радостями й печалями ідемо до найдорожчих людей.
В’ється дорога далека
В хату крізь синю парчу.
Мамо, до вас, як лелека,
В щасті і в горв лечу.
Земля тримається на теплі материнської люблві, на вірності заповітам батьків, на притягальній силі рідного гнізда.
Там, де біла хата
На любов багата,
Скупані в любистку ми росли.
Пахла рута-м’ята,
Вітром не прим’ята,
Там, де ми хакохані були.
В тихі вечори понад рікою
Нам пісень співали ясени.
Нам батьки казали,
Щоб ми пам’ятали,
Звідки ми, з якої сторони.
Тільки завдяки батькові і матері, завдяки їх турботам і любові людство підходить до рубежів другого тисячоліття. Завдяки їм існує життя на землі.
Про одне й те саме явище можна говорити по-різному. У нас завдання – побудувати за цією темою твір-роздум. Складання твору-роздуму – це вміння чітко висловлювати судження з певного питання, логічно мислити, доводити свою думку. Ці вміння необхідні кожному. Якщо людина навчиться правильно будувати роздум, то вона може довести свою думку і переконати інших у її правильності, тобто схилити інших людей на свій бік зробити інших людей своїми спільниками, однодумцями. А це дуже важливо, а в багатьох випадках просто необхідно.
Пригадаємо, що таке роздум.
У роздумі говориться про причини ознак та дій. Текст роздуму – це ланцюг суджень, фактів, явищ які використовуються для доведення певної думки.
Який зв’язок у тексті-роздумі між реченнями?
Речення у тексті-роздумі мають причинно-наслідкові зв’язки.
Яка побудова тексту-роздуму?
Текст-роздум має такі основні частини: теза, аргументи, висновки.
Теза – це загальне положення, яке треба доводити.
Аргументи – це факти, приклади, докази, які працюють в ім’я доведення тези.
Висновок, як правило. Є підтвердженням висунутої тези.
А тепер знову повернемось до нашої теми. Мабуть, за цей час більшвсть із вас уже подумки зупинились на якихось положеннях, які будете розвивати у своїх творах.
1. Берегти свій рід, шанувати батька й матір – священний обов’язок.
2 Батько і мати дали тобі життя.
3. Не завдавай їм болю, образи, прикрощів, страждань.
4. Усе, що дали тобі батьки, прийшло завдяки їхній праці, поту, здоров’ю.
5. Умій поважати працю батьків.
6. Найбільше щастя для матері й батька – твоя працьовитість, лобов до науки, повага до старших.
7. Запитуй у батька поради, якщо розпочинаєш якусь справу.
8. Будь добрим до батьків у думках і ділах своїх.
9. Бережи їхнє здоров’я.
10. Пам’ятай, що ранню старість і хвороби твоїм батькам приносить не тільки праця, а й хвилювання, тривоги за тебе.
11 Найбільше вражає батьків невдячність, байдужість їхніх дітей.
12. Будьте завжди добрими дітьми своїх батьків.
Доки батько живий, доки мати жива,
Сонце щедро сія, зеленіє трава.
І хоч дням і ночам вже нема вороття,
Не про смерть наші думи, а все про життя.
Доки мати жива, доки батько живий,
Молоді ми і світ молодий-молодий.
Усміхається світ, як веселочка світ,
Ми не лічимо зим і не лічимо літ.
Доки батько живий, доки мати жива,
Не встигаєм сказать найтепліші слова,
Не встигаєм спитать, де болить, що болить,
Все немає коли, все немає коли.
Рідний батьку, живи! Рідна мамо, живи!
Найсвятіше у світі у мене – це ви.
Свою славу дзвінку, своє щастя й біду
Принесу на поріг, вам до ніг покладу.

3. Самостійна робота над твором

Хід уроку
I. Вступне слово вчителя.
(зачитує з твору)
„...Чую біль твій, біль матері, яка тратить свого первенця...”(„Марія” с. 43 )
II. Повідомлення теми і мети уроку.
Матерям, які вмерли голодною смертю у страшні 1932-1933 роки, присвячується роман У.Самчука „Марія”.
Марія — ім’я, що із прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі. Вживання його в літературі й релігійному фольклорі пов’язане з асоціаціями, які викликає у свідомості читача Мати Божа.
Символізації імені сприяють також народні уявлення, пов’язані з Марією як Матір’ю Божою. Діва Марія у східних слов’ян — це передусім „мати”, „покровителька”, „заступниця”.
Ставлячи жінку-матір у центрі трагічних подій, Улас Самчук намагається передати її почуття, її страждання як Берегині роду людського, Берегині народу, що стоїть над прірвою.
Роман є суворим описом життя героїні твору протягом усіх днів її існування. Образ Марії підноситься до символу біблійної Діви Марії, Богоматері і многостраждальної України.

• Учні записують тему і слухають завдання уроку.

III. Вивчення нового матеріалу.
Образ Марії в романі У.Самчука якісно відрізняється і стоїть значно вище від класичних українських покриток, наймичок, утоплених, страчених...
Героїня У.Самчука рівна по духу Марусі Богуславці чи Роксолані, тільки доля випала їй звичайна, буденна і складна. Сам автор на цьому наголошує не раз, показує величезний потенціал духовної і фізичної сили героїні, її прагнення жити, радіти всупереч усім труднощам. Та майже паралельно з оптимістичними нотками вже чуються тривожні удари долі, відлуння похоронного дзвону. Навіть маленьку дівчинку звуть не Марусею, Марійкою чи Марічкою, а тільки Марією, іменем, яке перекладається з грецької „гірка”.
Уже на початку роману У.Самчук зауважує, що „коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла і провела двадцять шість тисяч двісті п’ятдесят вісім днів”. Щасливі часу не помічають, а вимір життя героїні йде не роками (хоча її земному перебуванню можна й позаздрити – 71 рік і 11 місяців), а днями. Життя, яким не могла впитися Марія, несе їй тільки страждання.
– Чи можна назвати Марію пересічною українською жінкою ?
(Так і ні. Так — виходячи з посвяти роману. Ні — боротьба за кохання, виклик тогочасному суспільству, розлучення)
І розділ роману називається „Книга про нагородження Марії”. Простежимо, який шлях пройшла героїня твору, звичайна жінка, щоб вийти нього загартованою для життя.
• Якою прийшла у цей світ Марія ? (с. 7)
• Як змінилося життя героїні після смерті батьків ?
• Знайдіть і зачитайте рядки у тексті, що підтверджують вашу думку, (с. 12-13)
• Як жилося Марії в наймах ?
• Перше кохання. Марія покохала найми і Корнія. Що принесло їй це кохання? Радість чи страждання? Підтвердіть рядками твору.
• Хто по-справжньому оцінив красу дівчини? (Гнат)
• Чому ж Марія виходить заміж за нелюба? Прочитайте монолог-міркування Марії про Гната. Яка його роль у сюжеті? Прокоментуйте, чи виправданий шлюб без кохання?
• Марія йде заміж. Для кожного, хто вступає у шлюб, цей день — велике торжество. Чи став день вінчання святом для Марії? (с.33- 36)
• Як жилося Марії у Гната? Чи можна назвати гармонійною сім’ю Гната і Марії? Яку сім’ю вважаєте гармонійною ви?
• Назвіть першу велику радість у житті Марії.
• Як змінилося світосприймання Марії після смерті дитини?

Не вівся рід Гната Кухарчука.
Не довго жила і друга дитина. Втративши дітей, омертвіле серце Марії починає бунтувати, адже та сила, із якою вона народилася, тільки пригасла. Стан оцепеніння довго тривати не міг. Вона вийшла за нього, щоб припинити сірий потік „мізерних днів”, повернути дні святкові. „Буднього дня Марія одягає святочний одяг. Кудись іде”. Відносний спокій і мир подружжя порушені. Тепер всі побачили те, що приховувалося, — відсутність почуття.
Вбита смертю дітей, Марія зносить нове випробування: у відпустку приходить Корній. Марія каялася, що вийшла заміж за Гната. Протест проти себе самої і цілого світу вилився у несподівану і безрозсудну поведінку. Село гостро осудило розпусницю, яка заплела косу і почала дівувати.

• Чому Марію осуджують?
• Чому їй ніхто не співчуває?
• Чи можна вважати, що Марія зраджує Гната? Чому?

Гнат не тільки розумів Марію, а й захищав її, хоча сам страждав. І Марія повертається до нього, народжує доньку Надію. Але смерть дитини, повернення Корнія змінює життя героїні.
Улас Самчук не ідеалізує Марію, яка не відвідує Гната в лікарні, занедбала господарство, впустила Корнія в Гнатову хату. А коли вона перебралася жити до Корнія, то там її чекав не „рай у курені”, а справжнє пекло.

• Як жилося їй спочатку у Корнія?
• Чому Марія принижує свою жіночу гідність перед ним?
• У чому полягає суть щастя у розумінні Марії?
• Що вас найбільше вразило, коли ви читали рядки про
розлучення Марії і Гната? ( с.58 )

Марія пережила кілька своїх народжень – як жінки, як матері. Виявляється, найголовнішим було і є народження вільної людини. У.Самчук починає писати „Книгу днів Марії”.

• Як ви гадаєте, чи можна назвати Марію Спасителькою? Чому? (Спасіння Корнія від ледарства, залучення його до праці на землі і в господарстві).
• Яке горе в сім’ю принесла Російсько-Японська війна?
• Чому Гнат іде на злочин?
• Чи підозрювала Марія його у підпалі? Чому вона захищала Гната, рятувала його від в’язниці? Зачитайте уривки із тексту.

Дні у хроніці Маріїного життя розколов більшовицький переворот. Війна, безлад, горе.
„Бацила розкладу родини натрапила на свій грунт ...” (с.104)
Так закінчує У.Самчук „Книгу днів Марії”.

• Які страждання випали на долю Марії-матері? Чому материнське серце втратило спокій? (Розповіді учнів про дітей Марії: Максим — розбишака і нелюд, Лаврін — „єдиний син”, „є ще один, але не син він, враг...” і Надіїн чоловік — репресовані, смерть доньки і внучки)
• Зачитайте молитву Марії. Як ви її розумієте?
• Чому Марія називає Гната святим?
• До кого звернена остання проповідь Гната? (с.141)

Зник рід Корнія, зник рід Марії, і прийшов день останній у хроніці одного життя. (Зачитати останній абзац роману – с.142)

IV. Рольова гра
І учениця – Марія,
інші учні – кореспонденти.
V. Підсумки уроку
Учень читає вірш

Її ім’я —Марія,
Та вона не свята.
Був і гріх, і спокуса,
І образ гіркота.
Так хотілось їй жити,
Так хотілось кохати,
Але все ж довелося
Полину скуштувати.
Не коханий, а нелюб
Її вів до вінця,
І здавалось, що лиху
Вже не буде кінця...
Як осіннєє сонце,
Щастя їй усміхнулось,
Бо побралась з коханим,
Хоч билиною гнулась.
Тільки б жити та бути
І ростити діток,
Та пийнула Марія
Знову лиха ковток.
То війна, а то голод...
Серце тяжко стиснуло...
Сил терпіти не стало –
І навіки заснула.
Не життя, а страждання,
Полину гіркота...
Так страждала Вкраїна —
Наша мати святая
Яке ж значення, яке символічне навантаження образу Марії у творі?
VІ. Домашнє завдання.
Дібрати матеріал для характеристики образів роману У.Самчука „Марія”

Хід уроку
I. Організаційний момент.
II. Перевірка д/з.
1. Розкажіть про дитинство письменника.
2. Про що мріяв і чого прагнув У.Самчук?
3. Дайте загальну характеристику творчості Самчука.
4. Чому багато десятиліть творчість У.Самчука була невідомою в Україні?
III. Вступне слово вчителя.
„Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для прекрасного,” — писав Улас Самчук.
Літописцем свого часу, свого нараду назвав Григорій Костюк У.Самчука, який із юнацьких літ був відірваний від батьківщини. Опинившись поза межами рідного краю, на чужих землях, письменник значно глибше і болючіше відчував і переживав трагедії братів і сестер із великої України.
III. Повідомлення теми і мети уроку.
Роман „Марія” написано в 1934 році і присвячено українському селу, матерям, які загинули від голоду в 1932-1933 роках. Цей твір — ніщо інше як біографія жінки, трагедія роду, який не в силі зберегти головна героїня. Вона, переживши негаразди, не змогла встояти проти страшних суспільних та історичних обставин.
Усі народи світу мають страх перед зникненням хоча б одного родовідного струмочка. Що означало для влади тьми цілковите винищення родів? Чому виникла потреба тотального знищення людей, яких уже встигли зробити безмовними рабами? Що має відчувати нація, яка в межах людського життя — 60 років – пам’ятає канібалізм? Спробуймо відповісти на ці запитання, розглянувши зміст роману У.Самчука „Марія”.
VІ. Вивчення нового матеріалу.
Питання для бесіди за змістом роману-хроніки У. Самчука „Марія”
1. Які почуття виникли у вас після прочитання роману
”Марія”? Що вас найбільше вразило?
2. Чи можна твір У.Самчука назвати романом? Доведіть свою думку.
3. Визначте проблематику твору і назвіть його сюжетні лінії.
4. Марія прожила 71 рік 11 місяців. Як ви думаєте, чому письменник так суворо дотримується опису усіх днів життя героїні?
5. Поясніть зміст назв розділів роману і самого твору.
6. Праця і любов до землі є визначальними рисами українського національного характеру. Доведіть це твердження за змістом роману.
7. Доведіть, що поняття гріха і неминучості спокути за нього — одна з основ буття української людини. Чим була для героїв роману У.Самчука віра в Бога?
8. Які принципи народної моралі виховували в сироти Марії ще змалку і якою була суть моралі нової влади? Прокоментуйте.
9. Розкажіть про першу зустріч селян з більшовиками. Чи повірили їм селяни?
10. Чому саме Максим стає прихильником нової влади? Знайдіть відповідні цитати на підтвердження своїх міркувань.
11. Порівняйте світогляд двох братів: Максима і Лавріна.
12. Чи можна стверджувати, що відсутність національної свідомості й гідності в українського селянина — причина перемоги більшовиків ?
13. Які епізоди відображають гірку і жахливу правду про голодомор ? Прокоментуйте їх.
14. Поясніть значення слів геноцид, етноцид, голодомор. При потребі скористуйтесь словником.
15. Зачитайте уривок, де Корній, який помилував пса, сокирою, як скаженого звіра, вбиває сина-комуніста. Яка його художня вартість ?
16. Як ви вважаєте, чи є актуальним роман У.Самчука „Марія” сьогодні?
17. 3’ясуйте за словником значення слова агіографія. Чи можна його застосувати до героїв роману „Марія” і до самого твору?
VІI. Підсумки уроку.
Улас Самчук переконливо доводить, що найбільших збитків революція завдала духовному життю нашого народу. Віками узаконена мораль була дико згвалтована і прикрита гаслами облудного щасливого майбутнього. Це глибоко зрозумів Гнат і побачив не тільки сучасне, а й майбутнє нового покоління.
Гинула від голоду нація: чоловіки — господарі землі, жінки — берегині сімейного затишку, діти – майбутнє народу. Зникли носії народник традицій, порвалася розумно виплетена предками основа життя. Є над чим замислитися нам, читачам...
VІІI. Домашнє завдання.
Визначити і записати в зошит проблеми твору.

Хід уроку
І. Вступне слово вчителя
Уласові Самчукові
Не так уже й багато на Землі
Тих іскор Божих творчого горіння.
Сяйне одна чи дві на покоління
Метеоритним спалахом в імлі...
Яке блаженство і який то біль —
Людської пристрасті терпке причастя...
Але чи є, скажіть, великим щастям
Творить щедроти у краю рабів ?
Віншують новелістів королі,
У троннім залі — урочисті речі,
Та не тобі. У тебе — хрест предтечі
Лауреатів вільної землі.

Як часто трапляється, що тільки після смерті письменник постає перед наступним поколінням критиків і читачів на весь зріст своєї творчої індивідуальності. Так сталося і з Уласом Самчуком.
І сьогодні ми познайомимося з однією з найяскравіших постатей українства, з людиною, яка зуміла втілити в собі найкращі риси української ментальності — ліризм, поетичність, вразливість серця — і перебороти його найбільші хиби: почуття меншовартості, індивідуалізм.
Ми перегорнемо сторінки трагічної повісті життя і творчості
У. Самчука, пройдемось волинськими дорогами письменника, який упродовж усього життя був „у вічному вигнанні”, далеко від „Великої України”, про яку фанатично мріяв ще з юних літ, відкриємо для себе У. Самчука, знаного і незнаного, заглибимося у його духовний світ і спробуємо знайти в ньому те, що має стати опорою у власному житті.

ІІ. Оголошення теми та мети уроку.
• Учні записують дату і тему уроку, які написані на дошці.

Хочу поставити перед вами завдання, яке ви повинні виконати протягом уроку: слід підібрати епіграф до сьогоднішньої теми.

ІІІ. Вивчення матеріалу.

• На дошці – портрет із словами: „Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом” і дві таблиці:
І – хронологія життя,
II – віхи творчого шляху письменника.

І. Хронологія життя
20.02.1905 — с.Дермань.
1913 — с.Тилявка. Церковно-приходська школа; гімназія у місті Крем’янець; членство в терористичні групі.
1927 — вояк польського війська — дезертир — Німеччина.
1929 — Прага, навчання на гуманітарному факультеті УВУ.
1938-1939 — участь у визвольній боротьбі на Західній Україні.
1939-1941 — редактор газети „Волинь”(м.Рівне).
1942-1943 — кореспондент німецького пресового бюро в Рівному.
1944-1945 — Німеччина; один із засновників і керівників МУРу.
1948 — еміграція до Канади.
9.07.1987 — помер у Торонто. Похований на цвинтарі церкви св.Володимира українського поселення Київ на околиці міста.

II.Віхи творчого шляху письменника
1926 — опов. „Тараско”.
1932 — зб. новел „Месники”.
1932-1937 — „Волинь”(трилогія).
1932 — „Кулак” (роман).
1934 — „Марія” (роман).
1934 — „Гори говорять” (повість).
1936 – „Віднайдений рай”.
1947 – „Юність Василя Шеремети” (роман).
1948 – „Сонце з Заходу” (повість).
1948-1982 — „Ост” (трилогія).
1948 — щоденникові записи „П’ять по дванадцятій. Записки н а б і г у”..
1956 — „На білому коні”(спогади).
1959 — „Чого не гоїть огонь” (роман).
1968 — „На твердій землі” (роман).
1975 — „На коні вороному” (спогади).
1979 — „Планета Ді-Пі”(спогади).
1980 — „Слідами піонерів” (роман).

• На дошці план уроку.
1. Дитинство: вроджене і набуте, батьки.
2. Про що мріялося і чого пригнулось.
3. Схід і Захід у житті У. Самчука.
4. Літературна діяльність:
а) публіцистика та мемуаристика;
б) огляд роману-трилогії „Волинь”;
в) стаття „Нарід чи чернь?”.

„Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. 11 років війни і революції, 15 років вигнання, 14 миру. Польська, німецька, мадярська в’язниці. Тричі нелегальний перехід кордону. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Протекторату, Райхскомісаріату України, Другого Райху, Третього Райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-1933, концентраційні табори... І вічне вигнання...”
Так писав про себе У.Самчук напередодні свого 40-річчя. Але почнемо з дитинства ...

• Розповіді учнів за планом уроку.
• Перед розкриттям 4в) питання учитель зачитує вірш В.Баранова „До українців”.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
І що хміль наш — у пісні, а не у барилах вина.
І що щедрість в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна...

То хто ж ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?

• Розповідь учня про статтю. Учні висловлюють свої
думки щодо питань учителя.

ІV. Підсумок уроку.
1. Що переважало в характері У.Самчука? Про що він мріяв?
2. Чому він втікає на Захід, а не на Схід ?
3. Чому, не зважаючи ні на що, вірив у майбутнє українського народу?
4. Який же епіграф ви написали до сьогоднішнього уроку?
V. Домашнє завдання.
1. Підготувати усне повідомлення „Моє знайомство з постаттю У.Самчука”.
2. Прочитати повість „Марія”.