Вдосконалення моральної підготовки вчителя на засадах етичних норм педагога-гуманістаЯкщо заглибитись у індивідуальні якості, які повинен мати кожен учитель, то розумієш, що учень - це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який потрібно запалити. А чи кожному вчителеві вдається досягти цієї мети? Цікаве запитання, яке потребує вичерпної відповіді.
Щоб виховати справжнього майбутнього вчителя, потрібно добре засвоїти завдання естетичного виховання дітей — навчити їх сприймати й оцінювати прекрасне, небуденне, героїчне, трагічне чи комічне у творах мистецтва, навколишньому середовищі, у діях і вчинках людей. А перші роки життя людини найсприятливіші для цього.
Вже на протязі багатьох років навчальна, науково-дослідницька і виховна робота в нашій школі підпорядковується формуванню таких учителів, які тільки стали на шлях педагогічної ниви, та мають науково-теоретичні знання з різних галузей наук, володіють найновішими методиками викладання, могли б з перших днів самостійної роботи захопити дітей своєю неординарністю, обізнаністю, життєрадісністю, а також чуйним ставленням, доброзичливістю до навколишнього світу.
Отож, не випадково, що поряд з опануванням теоретичних професійних знань, практичних вмінь і навичок, в центрі уваги стоїть формування особистості майбутнього вчителя.

Відомо, що для дітей молодшого віку найавторитетнішою і найшанованішою людиною, окрім батьків, є вчитель або вихователь. Саме тому педагогу, крім різноманітного багажу знань, потрібно набувати таких людських якостей, як сердечність і доброзичливість, здатність перейматися чужими негараздами, бідами, мати бажання приносити радість іншим. Формуванню й утвердженню естетичних смаків майбутніх учителів початкових класів значною мірою сприяють навчальні та виробничі педагогічні практики в школах і дитячих садках, в літніх оздоровчих таборах, участь в етнографічних експедиціях.
Особистісно-орієнтоване навчання і виховання молодших школярів можливе лише за умови сформованості у сучасного вчителя високого рівня педагогічної культури і її базової складової - педагогічної етики. Остання відображує специфіку функціонування моралі в умовах цілісного педагогічного процесу, визначає моральні норми поведінки вчителя, що у практиці впливає на характер його взаємодії з усіма учасниками навчально-виховного процесу.
В основі етики вчителя, за словами Амонашвілі, лежать гуманістичні цінності: любов до людей, доброта, довіра, розуміння позиції іншого, прагнення до саморозвитку і самоактуалізації, відкритість до нового досвіду тощо. Гуманістична природа педагогічної етики має значення для правильної постановки вчителем цілей, завдань, вибір форм і методів навчання, допомагає відшукати "правильну лінію у кожній унікальній ситуації діяльності". Дотримання норм педагогічної етики, виявлення педагогом відповідальності, доброзичливості, культури спілкування, такту та інших змістових компонентів етики детермінують його професійну поведінку, надають їй цілісності і виваженості [45, с.81].
Як відомо мені з «Гуманної педагогіки Амонашвілі», що найвимогливіші до вияву етичної поведінки вчителя молодші школярі. Як показали результати опитування, діти цієї вікової групи високо цінують моральні якості вчителя, практично ігноруючи професійні.

Школярі підкреслили, що вони поважають вчителя за його доброту, лагідність, справедливість, уміння добре навчати і зрозуміти проблеми учня.
Такі високі вимоги до вчителя з боку дітей пояснюються їхніми віковими потребами й особливостями:
o Зміною соціальної ситуації розвитку, складністю адаптації до неї;
o Виникнення основних психологічних новоутворень: довільності, внутрішнього плану дії, рефлексії;
o Підвищенням вразливості, виникнення тривожності;
o Активним формуванням самооцінки як компонента самосвідомості;
o Емоційною залежністю від учителя;
o Сенситивність віку до формування моральних норм життя шляхом наслідування поведінкових моделей дорослих, особливо вчителя;
o Безмежною довірою до вчителя, визнанням його авторитету, лідерства тощо.
Феномен педагогічної етики, за словами Амонашвілі, реалізується через опосередковану роль її загальних і специфічних функцій, що дає змогу здійснювати педагогічне коригування поведінки дитини, нейтралізувати її аморальні прояви, передати особисте ставлення до неї, відтворити моральні приклади для наслідування тощо. Серед багатьох функцій, які здатна виконувати вчительська етика в умовах навчально-виховного процесу, деякі мають переважне значення. Особливо слід відзначити, стверджує Амонашвілі: комунікативну, психодидактичну і виховну.
Комунікативна функція виявляється у різних видах і формах взаємодії учителя з учнями. Саме атмосфера спілкування педагога з дітьми сприяє розвитку їх соціально-психологічних новоутворень у цьому віці. Характер стосунків між учителем і учнями - соціально-педагогічна передумова успішної реалізації завдань педагогічного процесу.
Проаналізуємо лише одну зі сторін комунікативної сфери - емоційну. Саме емоційний компонент взаємодії педагога з дитиною є визначальним у формуванні всієї системи ставлення учня до себе, навчання, однолітків, дорослих тощо.
Емоційна залежність дитини від учителя - один із найважливіших аспектів впливу педагогічної етики на соціально-психологічний розвиток учня. В.С.Мухіна в цьому контексті виділяє таку характеристику молодшого школяра, як емоційний голод. Потреба дитини в позитивних емоціях, атмосфері емоційного комфорту, яку створює дорослий, визначає особливості її поведінки. У наукових працях П.М.Якобсона також наголошується на тому, що атрофія потреби молодшого школяра в емоційному контакті з учителем негативно впливає на розвиток його гуманістичних якостей [1, с.39].
У концепції американського психолога А.Маслоу вказується, що незадоволеність базових потреб у дитинстві, а також прагнення поваги, любові до себе призводить до невротизації людини, для якої процес реалізації вищих потреб стає проблематичним.
Більшість дослідників цієї проблеми схильні вважати, що, не відчуваючи емоційної близькості зі своїм учителем, учень несвідомо прагне компенсувати нереалізовану потребу в позитивних емоціях, а це може спричинити негативну соціальну поведінку. Аналізуючи цей факт, відомий український учений, психолог І.Д.Бех звертає увагу на те, що "молодший школяр через відсутність необхідного досвіду взаємодії з ровесником і дорослими, а також через недостатню сформованість усталених соціально значущих способів діяльності та поведінки часто потрапляє в ситуацію так званих девіацій, тобто відхилень від заданих норм і вимог, які за відсутності певних корекційних заходів на наступних етапах його розвитку можуть призвести до психічних розладів". Дедалі вчений стверджує, що позитивні соціально-психологічні особистісні риси людини розвиваються швидше з того емоційного матеріалу, який робить індивіда психічно сильним. Почуття ж страху, слабкості тощо блокують розвиток повноцінної особистості.
Вивчаючи особливості дітей молодшого шкільного віку, вчені звертають увагу на агресивних, емоційно розгальмованих, сором'язливих, тривожних учнів. Майже всі ці діти мають проблеми в емоційній сфері і попри

особливості темпераменту спільним для них є неадекватна афективна реакція, яка у молодшого школяра має захисний, компенсаторний характер. Деякі тривожні діти у ситуаціях особливого психологічного напруження переживають емоційну дезорганізацію мислення. Репліки, зайві зауваження, висловлювання вчителів можуть загальмувати цей процес у дитини в найвідповідальніший момент: відповідь біля дошки, виконання контрольної роботи тощо.
Дослідники вказують, що існує пряма залежність між емоційною депривацією і дитячою агресивністю, суворістю покарання і рівнем агресивної дитини. Відомо, що негативне ставлення до дитини, її тривожність підвищують імовірність деліквентної, протиправної поведінки, погіршують стосунки з однолітками, зумовлюють прояви агресивності.
Отже, вчителю слід пам'ятати, наголошує Ш.О.Амонашвілі, про особливості емоційної сфери дитини в цей віковий період і за допомогою розширення репертуару етичної поведінки та толерантного підходу здійснювати афективну регуляцію емоційного стану учня, а саме:
 Створювати атмосферу емоційного комфорту;
 Навчити дитину адекватних форм реагування на певні ситуації життя;
 Сприяти динамізму емоцій, винекненню різноманітних позитивних переживань;
 Не відгороджувати дітей, які мають проблеми в емоційній сфері, від негативних переживань;
 Підказувати дитині ефективні гуманістичні способи вирішення проблемних ситуацій тощо.
У молодшому шкільному віці у школярів, за теорією Амонашвілі, активно розвиваються соціальні емоції: самолюбство, почуття відповідальності, довіри до людей, здатність до співчуття. Щоб ці соціальні емоції у дитини збагачувались, вчителю необхідно коригувати свої педагогічні дії, спираючись на такі етичні правила Ш.О.Амонашвілі:

❖ Не використовуйте дітей як засіб для досягнення педагогічної мети;
❖ Сприймайте учня таким, яким він є, у постійному розвитку;
❖ Долайте проблеми етичними засобами;
❖ Не порівнюйте дітей одного з одним, порівнюйте тільки результати їхньої праці;
❖ Визнавайте право дитини на помилку і не засуджуйте за неї;
❖ Вмійте зберігати таємниці, які довірили Вам діти;
❖ Не принижуйте себе і гідності дитини;
❖ Надавайте свободу вибору дитини як можливість реалузувати свою суб'єктивність через самовизначеність у прийнятті рішення.
Реалізація психодидактичної функції педагогічної етики вчителя в початкових класах, із досліджень Ш.О.Амонашвілі, визначається, в першу чергу, в процесі оцінювання результатів навчання учня, що має суттєве значення для формування його самооцінки й особистості загалом. Самооцінка ж впливає на пізнавальний інтерес, мотиви навчання, формування особистісного "Я", статус дитини в колективі ровесників.
Виразники ідеї розвивального навчання Ш.О.Амонашвілі, В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін звертають увагу на психологічну суперечливість оцінки успішності в навчанні. Психологія сприйняття дитиною оцінки визначається передусім її очікуваннями: оціночні судження педагога, сповнені добрими побажаннями, орієнтовні вказівки, що перекриваються оцінкою тощо. Діти приймають на віру, засвоюють все те, що чують від учителя про себе: його оцінки навчання, здібностей, особистісних якостей, поведінки, міжособистісних стосунків тощо.
Аналізуючи різноманітні ситуації оцінювання, І.А.Зязюна вважає, що "незадовільну оцінку молодші школярі сприймають як несправедливе ставлення до себе з боку вчителя саме через те, що вони бажають навчатися і не розуміють, за що покарані".
Дбаючи про етичний вплив оцінки, наголошує О.Я.Савченко, "вчитель прагне, щоб дитина зрозуміла її справедливість, інакше найкращі наміри можуть призвести до протилежного результату. Отже, треба відповідально ставитися до оцінки, не оцінювати незасвоєне, не розпорошуватися на дрібниці, формулювати її по-різному, не принижуючи людської гідності".
Отже, педагогічна етика вчителя у процесі визначення рівня знань, умінь і навичок школярів виявляється у виборі гуманістичної стратегії оцінювання: підтримка оцінкою, попередня оптимістична оцінка, надання шансу здобути вищу оцінку, авансований підхід. Така етико-педагогічна стратегія найбільшою мірою відповідала б теорії перспективних ліній розвитку дитини, узагальненому досвіду В.О.Сухомлинського про залучення дитини до радості пізнання навколишнього світу, гуманістичній педагогіці Я.Корчака, який закликав розвивати у дитини активність.
Виховна функція етики педагога стосується, за міркуваннями Амонашвілі, розвитку ідентичності особистості молодшого школяра, інтеграції в колективі, його соціалізації, формування моральних якостей і норм поведінки.
У психолого-педагогічних дослідженнях останнього часу експериментально доведено, що школярі, які навчались у вчителів з високим рівнем загальної культури, значно відрізняються від школярів, які мають вчителів з низьким рівнем культури. Атмосфера довіри і комфортності в класі сприяла появі суб'єктивного відгуку учнів на індивідуальність учителя, виявленню ними моральних якостей.
Виховна функція педагогічної етики реалізується у процесі наслідування учнем поведінки вчителя. Він ніби проектує на учнів свій світ моралі, який є світом цінностей. Тобто відбувається ідентифікація особистості молодшого школяра, яка визначається шляхом підтвердження власних цінностей, формування ідеалу для відтворення, пошуку моделі власної поведінки.
У своїх працях Ш.О.Амонашвілі звертає увагу на те, що наслідування дітьми етичної поведінки вчителя має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу взаємоповаги, невимушеності навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, формує у школярів етичні норми, моральну поведінку в суспільстві.
Психологи помітили і таку особливість: дитина молодшого шкільного віку переносить систему очікувань стосовно першого вчителя на інших учителів. За умовами емоційно сприятливого спілкування з основним учителем, учень початкової школи, як правило, відвертий і люб'язний у стосунках з іншими вчителями. Зовсім інакше поводиться дитина з низьким психолого-педагогічним статусом: знервована, агресивна, готова до сприйняття негативних оцінок.
Етика поведінки вчителя щодо виховних зусиль стосовно учнів безпосередньо залежить від адекватності його очікувань від дитини. Ш.О.Амонашвілі і В.І.Загвязінський, аналізуючи сучасні освітні паритети і пріоритети, зазначають, що духовне зростання особистості, екологічна чистота підходу до природи дитини можливі лише на основі віри в її природжену місію і багатство можливостей. Якщо цю гуманістичну цінність сприймає вчитель, то його поведінка спрямовується в етичний бік, ведеться пошук етичних засобів впливу на особистість.
В умовах реалізації гуманістичної парадигми освіти вчителю початкових класів необхідно скласти для себе тезаурус етичних цінностей. Пропоную орієнтований матеріал.

Цінності в умовах навчально-дисциплінарного підходу до учня Етичні цінності
Педагогічну мету визначає вчитель Учитель спільно з учнями визначає педагогічну мету
Всі учні мають одночасно Учень має право на
засвоювати стандартний навчальний матеріал проектування змісту навчання і власний темп його засвоєння
Учитель виконує експертизу знань учнів, а вони несуть відповідальність за свої успіхи і помилки Учень має право на помилки, свободу від контролю з боку вчителя.
Педагог - помічник, порадник, який діє за правилами: "Допоможи дитині це зробити самостійно"
Учитель завжди правий, тому що він має знання і життєвий досвід Учень може мати власну думку, свої інтереси
Учитель знає, які якості в учня мають бути сформовані Процес формування дитини відповідає закономірностям розвитку її психіки: еволюційності, ієрархічності, гетерохронності. Учень має право на спонтанність розвитку

На формування етичної позиції вчителя в початкових класах, стверджує Ш.О.Амонашвілі, також впливають педагогічні стереотипи, які склалися у свідомості педагога, їх закріплення в практичній діяльності ускладнює процес гуманізації сучасної школи, гальмує формування професійної етики, сприяє розвитку егоцентризму вчителя .
Учителю важливо не тільки виявити ці стереотипи, а й з'ясувати причину виникнення таких, змінити їх на відповідні етичні установки. Визначення педагогічних стереотипів найповніше розкривається у системі ставлення вчителя до дітей та їхніх батьків, педагогічної професії, колег і адміністрації школи. Наприклад, у системі "вчитель-учень" найбільш типовими є такі педагогічні штампи: "хороший учень той, хто виконує всі вимоги педагога", "поганий - той, хто порушує дисципліну, неохайний тощо". Етичною парадигмою у цьому плані може бути теза: "зі слухняним - зручно, а з проблемним - цікаво".
Отже, подолання педагогічних стереотипів і трансформація їх у етичні установи впливає на формування професійної етики вчителя на теоритичному і практичному рівнях.
Вищезазначені положення щодо особливостей педагогічної етики, її удосконалення є слушними, однак учитель-практик справедливо зауважить, що дуже часто сама дитина може провокувати вчителя на порушення етичних норм і заподіяти йому морально-психологічну шкоду. З огляду на це важливим елементом етики вчителя початкових класів є вміння знайти етичний захист у спілкуванні. Під етичним захистом Н.Е.Щуркова розуміє систему педагогічних дій, спрямованих учителем на захист власної гідності та на ініціювання суб'єктивності вихованця, здатність осмислювати дії, які він вчинив.
Технологія етичного захисту, за теорією Амонашвілі, передбачає використання шести "м'яких" способів прихованої педагогічної дії:
> Питання на відтворення (мета - припинити спілкування, що відбувається на низькому рівні. Використовуються парадигми на зразок: "Вибач, я не зрозуміла, що ти сказав", "Будь ласка, повтори те, що я сказав" та інші);
> Питання про одержувача (педагогом інсценується нерозуміння того, що було сказано учнем. Ставиться запитання: "Це ти мені сказав?", яке доповнюється відповідною мімікою);
> Окультурене відтворення ( здійснюється коригування поведінки учня. Вчитель демонструє етичну форму спілкування, що засвідчує фраза: "Якщо я тебе правильно зрозуміла ...". При цьому додається окультурена форма вербальної, етичної, поведінкової моделі спілкування);
> Посилання на особистісні якості (прикладом можуть бути такі фрази: "Я не звик до такого звертання", "Я не можу продовжувати розмову в такій формі");

> Виправдовування поведінки (спосіб, який піднімає авторитет вихованця в цій ситуації, підкреслює визнання його достоїнств. Використовуються фрази: "Можливо, ти хотів "Можливо, ти думав ..." та інші. Етичний захист можна порівняти з дзеркалом, у якому учень ніби бачить свої позитивні можливі мотиви вчинку);
> Виявлення доброзичливості (веселе ігнорування того, що сталося. Використовуються парадигми на зразок: "Добре, що ви мені нагадали "Якби не ви, я зовсім забув би про це ..." та ін.).
З вищенаведеного можна зробити висновок, що вміння вчителя завдяки різним формам і методам практикувати етичний захист дає змогу підвищити рівень культури спілкування і є профілактичним засобом виникнення стресових та афектних станів педагога, формує відповідні моральні якості учнів.
Отже, етика поведінки вчителя, за "Гуманною педагогікою Амонашвілі", виявляється у різних сферах взаємодії з учнями і є визначальною для гармонійного соціально-психологічного розвитку молодших школярів. Своїм змістом педагогічна етика здійснює комплексний вплив на соціальну адаптацію, формування ціннісно-мотиваційної сфери, самооцінку, психічний стан, емоційну стабільність молодшого школяра. Вона спрямована на поглиблення і розвиток механізмів, що організовують і регулюють моральні основи життя дітей молодшого шкільного віку, їх життєдіяльність.
Поняття Вчитель і Учень, ще раз і ще раз наголошує нам Ш.О.Амонашвілі, містять у собі найвище духовне значення, що походить із того ж джерела, що й значення базових для нас понять: Школа, Виховання, Навчання, Освіта, Урок, Життя. Вчитель і Учень - ніби узагальнюючі поняття; всі інші групуються навколо них і слугують їм.
Суть змісту понять Учитель і Учень, як стверджує Ш.О.Амлнашвілі укладений у їхньому єдиному ядрі - Уч, що, зі свого боку, несе в собі два начала: У та Ч. Перше начало У, як уже було сказано при визначенні поняття

Урок, означає: Ура, Світло, Логос, Слово, Життя, Любов, Бог. Друге ж начало Ч слід розуміти як Чоло, Дух..
Отже, виходить, що поняття Вчитель має таку значеннєву основу: Дух, що творить, випромінює, дарує Світло, Життя, Любов, Знання, Мудрість.
Відповідно поняття Учень означає: Дух, що шукає, приймає Світло, Життя, Любов, Знання, Мудрість.
З цього погляду, за словами Ш.О.Амонашвілі, варто осмислити також поняття: Учіння, Учити, Учитися, Научати, Підручник і т.п.
Цю цілісність суті Вчитель - Учень, усю взаємозалежність Всесвітньої єдності, укладену в ній, розкриває перед нами Новий Заповіт у глибоких алегоричних формулах: "Я посадив, Аполлос поливав, але виростив Бог... Той, хто насажує і поливає ж суть одне; кожен одержить свою винагороду за свою працю. Тому що ми співробітники в Бога, а ви Божа нива, Божа будова".
Учитель, на думку Амонашвілі, є співробітником Бога, Його помічником у творенні Людини. Якщо він не буде саджати й поливати з почуттям і розумінням глибокої відповідальності та з такими ж глибокими знаннями й творчістю, - як і в який грунт саджати, як поливати і плекати, - то зерно духу не матиме потрібного розвитку, життя і доля Дитини будуть перекручені, місія її буде згублена.
Учитель школи, запевняє нас Амонашвілі, несе служіння - перед Планетою і Всесвітом, перед Минулим, Сьогоденням і Майбутнім, перед Дитиною і Людством, перед Творцем.
Ш.О.Амонашвілі говорить, що справжній учитель школи повністю усвідомлює свою Місію: сприяти духовному сходженню людства і Людини, виживанню і порятунку життя на Землі.
Амонашвілі переконаний, що вчителя школи не полишає:
♦ Щира любов і відданість до кожної дитини;
♦ Почуття глибокої відповідальності перед долею кожної дитини;
♦ Прагнення до розуміння кожної дитини.
З точки зору Ш.О.Амонашвілі, вчитель осягає педагогічні аксіоми і робить із них відповідні висновки для себе:
• Особистість виховується Особистістю.
• Благородна людина виховується Благородною людиною.
• Любов виховується Любов'ю.
• Доброта виховується Добротою.
• Серце виховується Серцем.
Це - шлях до своєї особистості і до відкриття своїх педагогічних обдаровань.
Нехай вчителя супроводжують вічні істини заповідей Амонашвілі:
□ Шукай і знайдеш.
□ Проси - і дано буде.
□ Стукай - і відчинять.
Нехай учитель глибоко осмислить мудрість заклику Ш.О.Амонашвілі:
♦ Учи щастю краси.
♦ Учи щастю знання.
♦ Учи щастю любові.
♦ Учи щастю злиття з Вищим.
За словами Ш.О.Амонашвілі, учитель школи - це людина, що веде служіння заради вищих цілей людства, заради планетарної й космічної еволюції, і йому повинні бути створені такі умови, щоби він міг повністю присвятити себе найтоншій справі виховання, а також він не є слугою суспільства, хоча задовольняє його запити; прагне до виховання високорозвиненої й освіченої Людини, яка випереджає суспільство і здатна вести його за собою.
Неодноразово підкреслює Амонашвілі, що учитель не є слугою держави, хоча той дотримується нормативних вимог держави; він прагне до виховання Людини з державним мисленням, здатної брати участь у прогресивних перетвореннях у державі.

Кожний раз Амонашвілі наголошує на тому, що учитель не є провідником ідеології якої-небудь партії, яких-небудь догм; він несе дітям свою вищу ідеологію служіння Батьківщині, людству, цілям планетарної і космічної еволюції.
Амонашвілі стверджує, що школа повинна настроювати свідомість дітей у ключі майбутнього; повинна бути школою творчості; у ній немає місця грубощам, лементам, роздратуванням, покаранням, там неприйняте жодне насильство і нав'язування; у школі немає поганих і відсталих дітей; під час навчального року вчитель не повинен закликати батьків допомогти дітям у навчанні; школа повинна створювати перед дитиною духовні, моральні, пізнавальні бар'єри, через співробітництво допомагати їй долати їх, адже це є шлях утвердження успіху; школа веде дитину від успіху до успіху.
В освітньому процесі школи, на думку Амонашвілі, потрібно постійно і творчо утверджувати принципи гуманно-особистісного підходу до дітей, що й породжує Дух школи.
Системність, багатофункціональність впливу педагогічної етики вчителя на розвиток учнів початкових класів потребує від педагога відповідних змін на змістовому, особистісному й операціонально-процесуальному рівнях його професійно-педагогічної діяльності, що може відбуватися різними шляхами: у закладах післядипломної освіти, у процесі самовдосконалення, самоосвіти, педагогічного аналізу і рефлексії тощо.

Педагог повинен:

1. Виховувати в учнів прагнення до самовдосконалення.

2. Своїм особистим прикладом виховувати сумлінність, дисциплінованість.

3. Сприяти розвитку здібностей школярів.

4. Настановленням та особистим прикладом виховувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, працелюбності, стриманості, доброти т а інших доброчинностей); до батьків; жінки; культурно-національних, духовних, історичних цінностей України.

5. Дбайливо ставитися до навколишнього середовища.

6. Готувати учнів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, національними, релігійними групами.

7. Дотримуватись педагогічної етики, моралі, поважати права учнів.

8. Поважати особистість учня, його гідність.

9. Захищати дітей від будь-яких форм фізичного та психічного насилля.

10.Об’єктивно ставитись до всіх учнів.

11.Уважно обмірковувати рішення, що приймаються щодо учнів. Аби не допустити помилок.

12.Бути вимогливими до учнів, мати стійкий професійний авторитет.

13.Бути впевненим у собі і правильності своєї поведінки.

14.Виконувати дані учням обіцянки.

15.Бути тактовним у ставленні до інших людей.

16.Поважати та розвивати традиції школи.

17.Бути вдячним за допомогу.

18.Бути вимогливим не лише до учнів, але й до себе.

19.Постійно підвищувати свою педагогічну майстерність.

20.Систематично знайомитись з педагогічними інноваціями та впроваджувати їх у життя.

21.Бути доброзичливим до учнів, колег інших людей.

22.Пам’ятати, що нема і не може бути абстракційного учня.

23.Сприяти розвитку пізнавального інтересу.

24.Сприяти. Щоб в учнів розвинулось захоплення навчанням та працею.

25.Вчити учнів не боятися труднощів, а долати їх.

26.Оберігати чистоту душевних поривань учнів.

27.Виховувати колектив так, щоб учні не відчували самотності.

28.Вчити своїх вихованців виховувати самих себе.
29.Розвивати здатність мислити, розмовляти. Діяти, щоб учень міг знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися.

Учні повинні:

1. Виконувати вимоги Статуту, правила внутрішнього розпорядку.

2. Оволодівати знаннями, практичними навичками.

3. Дбайливо ставитися до майна своєї школи, державного майна, поважати приватну власність.

4. Дбати про власну гігієну, охайний зовнішній вигляд.

5. Не запізнюватись на уроки та не пропускати їх без поважних причин.

6. Дотримуватись загальних правил поведінки в громадських місцях та транспорті.

7. Дбати про чистоту і порядок навколишнього середовища.

8. Керуватися у своїй діяльності загальнолюдськими цінностями.

9. Дотримуватися правил громадського співіснування, з повагою ставитись до свобод, прав, гідності інших людей.

10. Змінювати авторитет школи, підтримувати та продовжувати шкільні традиції.

11. Дбати про власне здоров’я та безпеку, здоров’я та безпеку інших людей.

12. Не вживати алкогольні напої та наркотичні речовини, не палити.

13. Бути ввічливим, милосердним, тактовним у ставленні до інших людей.

14. Піклуватися про самовдосконалення, самовиховання, працювати сумлінно.

15. Розвивати свої здібності.

16. Поважати культурно-національні, духовні, історичні цінності України.

17. Поважати вчителя та його власний час.

18. Виконувати завдання вчителів та дорослих.

19. Бути вдячним за допомогу.

20. Зажди виконувати свої обіцянки.

21. Бути вимогливими до себе.

22. Слідкувати за своєю мовою, мімікою при спілкуванні з іншими людьми.

23. Вітатися першими: молодші зі старшими, хлопець з дівчиною; подавати руку: старший молодшому, дівчина хлопцеві.

24. Поважати батьків, людей похилого віку, допомагати їм, поводити себе ввічливо.

Планування виховної роботи – одна з важливих умов здійснення комплексного підходу до виховання. Чітке, перспективне і оперативне планування забезпечує високу ефективність виховної роботи.

Планування повинне ґрунтуватися на науково-правовій базі освітньої галузі яку складають:

Ø Загальна декларація прав людини;

Ø Декларація прав дитини;

Ø Конвенція про права дитини;

Ø Конституція України (28 червня 2996 р. – К.,: Преса України, 1997);

Ø Закон України "Про освіту”;

Ø Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 року;

Ø Державна національна програма "Освіта” (Україна ХХІ ст.);

Ø Національна програма "Діти України”;

Ø Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти;

Ø Концепція громадянської освіти в Україні. (проект) Освіта України
2000 – № 46;

Ø Концепція превентивного виховання дітей і молоді (25.02.0998 р.);

Ø Сім’я і родинне виховання (концепція);

Ø Указ Президента України "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян” Урядовий кур’єр. – 1999 № 18 (6 травня);

Ø Указ Президента України від 28.01.2001 р. "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій безоглядності”. Інф. зб. Мін. осв. – 2001 р. – № 9;

Ø Указ Президента України від 11.07.2005 р. № 1086 "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей”. Інф. зб. Мін. осв. – 2005 р..

Стаття з досвіду роботи

Я – вчителька. Займаюся найпрекраснішою справою на Землі – творю людську особистість, щоденно будую храм духовності учнів, яких я люблю, яким несу свої знання і причащаю щедрістю і добротою свого серця. Переконана у світлості своєї професії – бо у душі я теж дитина.
Несу високу відповідальність, виховуючи дітей.
Бо дитинство – найважливіший період у житті людини. Саме в цей період вона формується фізично, психологічно, інтелектуально, набуваючи усіх необхідних знань, умінь і навичок. Вислів "Діти – наше майбутнє” не є просто красивою фразою. Доля будь-якої спільноти, нації, держави у майбутньому залежить від того, якою буде якість людей, котрі її населятимуть. Якими людьми виростуть наші діти значною мірою залежить від нас, учителів.
Так склалася доля, що уже одинадцятий рік я працюю заступником директора школи з виховної роботи. Та робота однієї людини нічого не варта без злагодженої діяльності всього колективу. Тому весь педагогічний колектив нашої школи працює над створенням власної виховної системи, де на першому місці є особистість дитини. Виховна система школи – це цілісна структура, яка сприяє успішній діяльності вихованців. Я переконана, що лише в школі,де процес виховання здійснюється в комплексі, відбувається становлення ососбистості учня, формування творчого мислення, відповідальності.
Чотири роки тому у школі була створена валеологічна модель розвитку освітньої системи "Школа здоров’я”. Метою її є забезпечення формування у молоді пріоритету здоров’я та мотивації вести здоровий спосіб життя. Кожен елемент шкільної виховної системи виконує свої функції підпорядковуючись цілям і завданням. Із ними узгоджуються дії вчителів і учнів, зміст, методи виховної роботи та інші її компоненти. Єдність, наступність, взаємозв’язок усіх компонентів і складають систему, яка забезпечує розвиток певних людських якостей, поглядів, переконань особистості.
Виконання основних завдань і реалізація основних принципів виховання у школі здійснюється за такими напрямками:
- громадянське
- правове
- превентивне
- моральне
- фізичне
- художньо-естетичне
- екологічне
- трудове
- статеве виховання
- формування наукового світогляду.
На мою думку, важливою умовою успішної виховної діяльності є чітке, конкретне планування. Воно забезпечує цілеспрямоване функціонування всіх підрозділів, створює умови для організованої роботи педагогічного та учнівського колективів, раціонального використання часу та інших можливостей, резервів, дає мені змогу прогнозувати розвиток виховного процесу.
Методичним центром, який керує виховною роботою, є об’єднання класних керівників.
У цьому навчальному році школа буде працювати над реалізацією завдань програми національного виховання "Джерело”. Діяльність усіх компонентів виховної системи буде підпорядкована цій програмі. Особлива роль відводиться учнівській організації Козацька республіка.
Велика увага приділяється позакласній роботі. Дієвою формою позаурочної виховної роботи є заняття гуртка.
У школі відповідно до закону України "Про позашкільну освіту”, попиту дітей, батьків, громадськості розширено мережу гуртків.
На жаль, дитина, яка живе, навчається і розвивається в умовах сільського середовища має обмежені можливості реалізувати свої інтелектуальні, творчі і загальнолюдські запити.
Учителі та працівники школи всіляко намагаються вирішити ці проблеми.
Із метою удосконалення, пошуку, підтримки і розвитку обдарованих та здібних дітей у школі проводиться щорічний конкурс "Учень року”. Учні школи беруть участь у районних, обласних, Всеукраїнських олімпіадах, конкурсах, змаганнях, виставках.
У цьому році було оздоровлено 66 учнів школи. 48 учнів відвідували пришкільний оздоровчий табір "Веселка”.
Ми всі, і учні, і вчителі, дуже любимо нашу школу. Всі разом намагаємося, щоб перебування в ній було приємним і приносило естетичне задоволення. Я твердо переконана – дитина повинна зростати у красі. Спільними зусиллями було придбано синтезатор, сучасний музичний центр. Планами на майбутнє є організація повноцінного оздоровлення всіх учнів школи, втілення і реалізація програм "Джерело” та "Шлях до здоров’я”.

Урок - це логічно закінчений, цілісний, обмежений визначеними тимчасовими рамками етап навчально-виховного або, як зараз кажуть, педагогічного процесу

У ньому представлені всі основні елементи навчально-виховного процесу: цілі та задачі, зміст, форми, технологія, методи, засоби, контроль та оцінювання, тобто вся організаційна структура. Якість уроку залежить від правильного визначення кожного з цих компонентів та їх раціонального поєднання.

Вибудовуючи урок, необхідно визначити не тільки те, яка навчальна інформація чи способи дії повинні бути засвоєні, а й на якому рівні вони мають бути засвоєні на конкретному уроці. Але оскільки урок - це ланка цілісного навчального, розвивального та виховного процесу, відтак, не на кожному уроці основний його зміст може бути засвоєний на всіх трьох рівнях:
сприйняття, осмислення й запам'ятовування;
застосування знань і навичок за зразком;
застосування знань і навичок у новій ситуації.

Сучасний зміст освіти та закономірності процесу навчання в цілому та засвоєння, зокрема, визначають ряд неодмінних вимог до уроку, які необхідно враховувати.

1. Урок повинен передбачати не тільки виклад матеріалу, змісту, а й завдання, що припускають застосування засвоєння навчальної інформації на практиці.

2. Частина цих знань повинна бути отримана учнями у процесі самостійного пошуку шляхом рішення пошукових задач наскільки пошук таких знань доступний для учнів відповідного віку, настільки важливі способи діяльності, які учень опановує у процесі пошуку.

3. Виклад навчального матеріалу на уроці може і повинен бути варіативним за своєю структурою. В одних випадках викладається готова інформація у формі пояснення та за допомогою ілюстрацій. В інших випадках матеріал вивчається шляхом постановки вчителем проблеми та розкриття шляхів її доказового рішення.

Виклад навчальної інформації можливий у формі розповіді, лекцій, читання підручника, перегляду діафільмів тощо. Характер викладу визначається внутрішньою структурою, способом побудови цілісного уроку - від пояснювально-ілюстративного до проблемного.

Одна з основних вимог до уроку передбачає його науковість, неодмінною умовою науковості змісту уроку є ознайомлення учнів із доступними для них методами науки.

Істотною стороною уроку є індивідуалізація навчання. Сполучення індивідуалізації навчання із класно-урочною формою колективної роботи - досить нелегка задача. Це, по-перше, використання навчального матеріалу різного ступеня складності, що враховує інтереси та можливості різних категорій учнів, оскільки складний матеріал може виявитись не під силу деяким учням для активного засвоєння, але повинен бути зрозумілий усім. Це, по-друге, доручення учням завдань для самостійної роботи різного ступеня складності, але в такій системі, щоби слабкі та середні учні могли поступово переходити від менш важких завдань до більш складних. Це, по-третє, повернення учнів зі слабкою навченістю до більш складних завдань попередніх тем після вивчення наступних, коли завдання можуть бути вирішені на новому рівні підготовки.

4. Жоден урок не може вирішувати всіх задач навчання, розвитку та виховання учнів. Він є частиною теми, курсу, навчального предмета та взагалі процесу навчання, освіти. Важливо завжди усвідомлювати, яке місце він займає в системі навчального предмета, які його дидактичні, виховні та розвивальні цілі. Урок повинен бути логічною одиницею теми, розділу, курсу. Урок - це педагогічний здобуток, і тому він повинен відрізнятися цілісністю, внутрішнім взаємозв'язком частин, єдиною логікою розгортання діяльності вчителя й учнів.

Дотримуючись основних вимог до уроку, учитель вносить як у здійснення цих вимог, так і у сполучення компонентів уроку своє педагогічне мистецтво, свій методичний почерк, що залежить як від характеру класу, так і від власних індивідуальних рис.

Структура кожного уроку відповідно до його логіки повинна бути чіткою, із суворим переходом від однієї частини уроку до іншої відповідно до спектра цілей і задач уроку та закономірностей процесу навчання. Але цими частинами є не традиційне опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення засвоєного і т. д., а кроки, що обумовлюють рух до мети уроку, тобто засвоєння його змісту.

5. На уроці повинен здійснюватись розвиток навчальних компетентностей учнів за допомогою відтворення академічних знань учнями, вправ у вміннях і навичках, шляхом виконання завдань на застосування академічних компетентностей у нестандартній ситуації.

6. Навчальний процес тупиковий без кількаразового повторення змісту академічних знань і навчальних умінь. Форма повторення може бути різною, у залежності від цілей уроку та його змісту.

7. На уроках повинно проводиться систематичне та планомірне оцінювання рівня навчальних досягнень учнів. Головний критерій якості уроку - не застосування тих чи інших видів роботи учнів чи використаних учителем методик, а навченість учнів, досягнення цілей уроку. Культура вчителя, його інтелектуальний і моральний рівень є однією з головних умов ефективності уроку.

Орієнтовні цілі відвідування уроків

Мета: проаналізувати ефективність методичних прийомів учителя, що формують високий рівень навчальних досягнень учнів.

Програма:

1. З'ясувати, чи вчить учитель відбирати з масиву навчальної інформації головне, основне.

2. Проаналізувати, чи прищеплює вчитель учням навички запам'ятовування основних положень курсу, необхідних для подальшого просування вперед.

3. Перевірити, чи навчає вчитель логічним навичкам (аналізу, синтезу, порівняння, систематизації тощо) навчального матеріалу.

4. Подивитись, чи навчає вчитель конкретному й абстрактному мисленню й узагальненню одиничних предметів та явищ у межах шкільної програми.

Мета: визначити результативність організації методів і прийомів оцінювання навчальних досягнень учнів.

Програма:

1. З'ясувати, чи визначає вчитель мету контролю й оцінювання, тобто конкретні результати навчання, яких планувалось досягти при вивченні теми, курсу, розділу.

2. Довідатись, чи визначає навчальну діяльність учитель (запитання, завдання, відповіді, що відбивають засвоєння окремих понять із даної теми).

3. Проаналізувати, чи складає вчитель завдання на перевірку цієї діяльності.

Мета: проаналізувати ефективність використання внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків для досягнення глибини засвоєння навчальної інформації та способів навчальної діяльності.

Програма:

1. Перевірити, чи забезпечує вчитель суміжні предмети, чи узгоджено виділяє внутрішньопредметні та міжпредметні проблеми, завдання.

2. Виявити, чи систематично використовує вчитель опору на такі зв‘язки.

3. Перевірити, чи знає вчитель суміжні предмети, чи узгоджено виділяє міжпредметні проблеми, завдання.

4. Відстежити, чи ставить учитель перед учнями конкретні пізнавальні цілі та задачі міжпредметного уроку, що забезпечує напрямок думки й активне використання навчальної інформації.

Мета: визначити, які прийоми використовує вчитель для підтримки активної уваги учнів протягом усього уроку.

Програма:

1. З'ясувати, чи чітко вчитель формує цілі й задачі майбутніх занять, домагаючись їхнього розуміння кожним учнем.

2. Подивитись, чи використовує вчитель об'єкти, на яких повинна бути зосереджена увага учнів, усуваючи по можливості всі сторонні подразники.

3. Визначити, чи використовує вчитель розмаїтість методів навчання та видів навчальної діяльності.

4. З'ясувати, чи використовує вчитель різноманітні способи підвищення інтересу учнів до досліджуваної проблеми (новизна, актуальність змісту, ефект знань).

5. Подивитись, чи застосовуються вчителем різноманітні прийоми, що забезпечують стійкість і продуктивність уваги (емоції, розрядка, виразність мови).

Мета: перевірити, наскільки доцільно використовується дидактичний і роздавальний матеріал.

Програма:

1. З'ясувати, на яких етапах уроку вчитель використовує дидактичний і роздавальний матеріал, з якою метою.

2. Визначити, чи сприяв дидактичний матеріал поглибленню знань, їх міцності, а також підвищенню творчої активності учнів.

Мета: проаналізувати ефективність використання на уроці форм і методів навчання.

Програма:

1. Подивитись, чи правильно бачить учитель місце уроку в системі інших уроків із теми.

2. Проаналізувати, чи обґрунтовані, чи доцільні ті прийоми, які вчитель використовує на уроці.

3. Подивитись, чи має матеріал науковий характер.

4. З'ясувати, чи сполучиться індивідуальна та фронтальна робота з груповою формою роботи.

Мета: виявити й оцінити ефективність педагогічного пошуку вчителя з удосконалювання уроку.

Програма:

1. Визначити наявність елементів нового в педагогічній діяльності вчителя, що сприяють успішному рішенню задач реформування школи.

2. З'ясувати, як учить учитель учнів відбирати із суми фактів головне, основне і як це впливає на міцність засвоєння ними знань.

3. Перевірити, чи сприяє вчитель виробленню в учнів загальнонавчальних і загальнотрудових умінь і навичок.

4. Подивитись, чи враховує вчитель індивідуальні особливості учнів, а також підготовки та розвитку у процесі формування в них ЗУН.

Мета: перевірити ефективність використання на уроці ТСО.

Програма:

1. Виявити, чи сприяє ТСО підвищенню інтересу учнів до досліджуваної мети.

2. Визначити, чи привчає ТСО учнів до раціональності та самостійності отримання знань.

3. З'ясувати, чи сприяє ТСО прищеплюванню навичок самоконтролю.

4. Перевірити, чи дозволяють ТСО істотно активізувати самостійну діяльність учнів.

Мета: проаналізувати діяльність учителя із прищеплювання навичок культури розумової праці.

Програма:

1. Подивитись, чи привчає вчитель учнів планувати вид роботи, ставити цілі, вибирати для їх досягнення найбільш раціональні шляхи та засоби.

2. Перевірити, чи вміють учні розподіляти роботу за часом.

3. З'ясувати, чи навчає вчитель учня організації свого робочого місця.

4. Довідатись, чи навчає вчитель учнів навичкам контролю та самоконтролю.

Мета: визначити результативність роботи вчителя з розвитку усного мовлення учнів.

Програма:

1. Познайомитися з роботою вчителя з ускладнення значеннєвої функціональної мови.

2. Познайомитися з роботою вчителя з навчання засвоєнню словникового складу мови.

3. Познайомитися з роботою вчителя з посилення комунікативних засобів мови.

4. Познайомитися з роботою вчителя над оволодінням учнями художніми образами, виразними засобами мови.

Мета: визначити ефективність методичного прийому розумової діяльності учнів, використання при опитуванні й обліку знань.

Програма:

1. Виявити, чи вимагає вчитель від учнів усвідомленості, послідовності викладу.

2. Подивитись, як учитель реагує на ускладнення при відповіді.

3. З'ясувати, чи втягуються всі учні в резензування відповіді.

4. Перевірити, чи коментує вчитель відповіді учнів.

Мета: проаналізувати роботу з попередження неуспішності.

Програма:

1. Подивитись, чи розділяє вчитель складні задачі для слабовстигаючих на окремі дози, підзадачи, етапи тощо.

2. З'ясувати, чи спостерігає вчитель за діяльністю школярів, чи відзначає позитивні моменти в їхній роботі.

3. Довідатись, чи виявляє вчитель типові ускладнення та помилки в роботі зі слабовстигаючими і чи акцентує на них увагу цих учнів, щоби попередити їхнє повторення іншими учнями.

Мета: виявити оптимальні сполучення фронтальної, групової та індивідуальної форм організації навчальної діяльності учнів.

Програма:

1. Визначити відповідність використання індивідуальної форми роботи характеру досліджуваного матеріалу.

2. Визначити ефективність допомоги вчителя під час індивідуальної роботи учнів.

3. Визначити раціональність використання групових форм навчальної роботи: зробити висновок про використання групових форм при диференціації навчального матеріалу за складністю й характером, зробити висновок про застосування групових форм за час виконання важких завдань, зробити висновок про використання фронтальних форм при вивченні теоретичного матеріалу.

Даруй себе дітям! Будь терплячим і будь готовим до зустрічі з ними в дитинстві.

Ш.Амонашвілі

1. Намагайтеся запобігти виникненню у себе думки про безнадійну пе­дагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в собі віру, що «важкий» вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.

2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні, прояви у поведінці «важкого» вихованця у ставленні до вас. Такі діти нерідко на початковому етапі спілкування з новим учителем, а тим більше молодим, схильні «випробувати» його.

3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спіл­кування в школі, поза її межами, з батьками. Та найголовніше — вивчіть джерела, причини, що призвели до морального захворювання учня.

4. Виявіть паростки позитивних якостей виховання, його схильності, ін­тереси, уподобання.

5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за ці якості, полюбити за те, що вона — людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, доброзичливість, щоб протистояти негативному, з яким учневі доводиться зустрічатися у спілкуванні. Це й буде застосування методу «вибуху», який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий термін. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вихователів (батьків, учителів)

6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтеся до методів постій­ного контролю, гальмування, а застосовуйте прийом «заміни», тобто включення в такі види діяльності, які б відповідали його інтересам, уподобанням (спорт, художня вишивка, моделювання, туризм і т. д.)

7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра, підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосеред­жуйте увагу на негативних виявах у поведінці. Пам'ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негідні вчинки.

8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивної команди; давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.

9. Систематично працюйте з вихователями, щоб спільно забезпечити по­зитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з «важким» учнем віч-на-віч: разом об­говорюйте питання, які викликають у нього посилений інтерес, роз­повідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, на­магайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань. Але уникайте при цьому набридливого повчання, моралізаторства.

Вади і помилки

Учитель дуже тихо говорить, окремі слова вимовляє нечітко, учням важко стежити за ходом розповіді

Шляхи подолання

Запитайте, чи чують вас учні, які сидять за останніми партами; готуючись до уроку, кілька разів запишіть пояснення навчального матеріалу на магнітофон, а потім прослухайте на відстані, що дорівнює відстані від учительського стола до задньої парти

Вади і помилки

Голос надмірно гучний, школярі швидко стомлюються

Шляхи подолання

Постійно змінюйте тональність свого голосу залежно від змісту матеріалу та видів навчальної діяльності

Вади і помилки

Учитель говорить у дуже швидкому темпі, учні не в змозі стежити за розвитком його думки, поступово виключаються із навчальної роботи

Шляхи подолання

Пам'ятайте, що швидкість мовлення на уроці не має перевищувати 40—50 слів за хвилину. 3 допомогою магнітофона час від часу перевіряйте себе вдома, а на уроці вдавайтеся до самоконтролю

Вади і помилки

Частенько вживає так звані слова-паразити: «е-е-е», «так-от» тощо

Шляхи подолання

Під час самоаналізу чітко виділіть найчастіше уживані слова-паразити. Підготуйте невеличкий плакат з написом: «Не вживати слів: «так-от», «е-е-е», «ну...». Непомітно для учнів кладіть його перед собою. Згодом потреба у ньому відпаде

Вади і помилки

Пояснюючи навчальний матеріал, учитель спрямовує погляд на стіни, поверх голів або за вікно

Шляхи подолання

Намагайтеся тримати в полі свого зору всіх учнів, непомітно переводячи погляд з одного на іншого; намагайтесь по їхніх очах визначити, як вони сприймають зміст вашої розповіді

Вади і помилки

Допускає мовні огріхи: русизми, неправильне вживання наголосів

Шляхи подолання

Готуючись до уроку, перевіряйте з допомогою словника правильність вживання тих чи інших мовних форм. На берегах свого робочого зошита записуйте найбільш складні слова, проставляйте наголоси, робіть підкреслення червоним чорнилом, тренуйтесь удома у вимові окремих слів, виразів

Вади і помилки

Використовує складні наукові терміни, запозичені з іноземних мов, незрозумілі слова

Шляхи подолання

Уникайте насичення мови іноземними словами, складними науковими термінами. Завжди намагайтесь відшукати рівнозначне слово чи вираз рідною мовою. У тих випадках, коли певний термін або слово не має точного відповідника в рідній мові, зупиніться на поясненні етимології цього слова, запишіть його на дошці, а учні нехай зафіксують у своїх словниках чи робочих зошитах

Вади і помилки

Перериває свою розповідь час від часу паузами, щоб зробити зауваження учням, підвищуючи голос, говорить із роздратуванням

Шляхи подолання

Намагайтесь не розривати логічної канви своєї розповіді. Якщо хтось порушує дисципліну, зробіть паузу і зосередьте увагу на конкретному вихованцеві. Можна підійти до нього і тихенько попросити не заважати

Вади і помилки

Під час пояснення навчального матеріалу перебуває в одній позі (стоїть біля стільця, міцно стиснувши руки на його спинці, або перед дошкою, нервово перебираючи пальцями)

Шляхи подолання

Уникайте статичної пози. Використовуйте наочні посібники, технічні засоби навчання. Постійно вправляйтесь у подоланні нервового напруження

Вади і помилки

Під час самостійної роботи учнів учителька на перші прохання про допомогу «бігає» по класу, вистукуючи підборами, або намагається ходити навшпиньках

Шляхи подолання

Привчайте учнів до самостійного виконання завдань. Подбайте про взуття, яке б не стукотіло і не привертало до себе уваги. По класу ходіть поважно, впевнено

Вади і помилки

Учитель пише на дошці нерозбірливо, спотворюючи букви. Витирає лише частину дошки, залишає на іншій уривки попередніх записів

Шляхи подолання

Перш ніж писати на дошці, слід повністю стерти непотрібне. Відновіть уміння чітко, правильно писати літери

Вади і помилки

Розміщуючи таблиці або картки на дошці, вчитель затуляє частину ілюстративного матеріалу. Коли на дошці треба щось написати, відшукує місце між таблицями

Шляхи подолання

Карти і великі таблиці треба вішати праворуч або ліворуч від дошки на спеціальних планках, залишаючи її вільною для записів. Працюючи з картою або таблицею, користуйтесь указкою, а самі ставайте збоку

Вади і помилки

Звертаючись до деяких учнів, учитель вказує пальцем, додаючи: «Ось ти» і т. ін.

Шляхи подолання

Як слід запам’ятайте прізвища та імена всіх своїх вихованців. Звертаючись до конкретного учня на уроці, називайте ім'я або прізвище та ім'я, додаючи «Будь ласка»

Вади і помилки

Заходить до класу через 2—3 хвилини після дзвінка на урок

Шляхи подолання

Заходьте до класу через 1—2 секунди після другого дзвінка на урок, демонструючи таким чином пунктуальність і ощадливе ставлення до навчального часу

Вади і помилки

Оцінюючи якість знань, нечітко формулює запитання

Шляхи подолання

Вузлові запитання для перевірки знань, умінь та навичок ретельно готуйте до уроку, дбайте, щоб вони спонукали школярів до роздумів, сприяли активізації мисленню

Вади і помилки

Під час усної перевірки знань віддає перевагу спілкуванню лише з одним-двома учнями, не контролюючи діяльність інших

Шляхи подолання

Постійно привчайтеся розподіляти увагу. Це дасть вам змогу уважно слухати відповіді вихованців, водночас контролюючи тих, хто виконує завдання біля дошки, бачити всіх учнів. Якщо відчуваєте утруднення, застосовуйте спеціальні вправи

Вади і помилки

Учень відповідає на поставлене запитання, а вчитель у цей час говорить з іншим учнем або байдуже дивиться у вікно

Шляхи подолання

Виявляйте цілеспрямовану увагу до учня й щирий інтерес до змісту його відповіді, так, ніби ви чуєте це вперше.

Вади і помилки

Після привітання учні, сівши за парти, продовжують гомоніти, а вчитель, намагаючись перекрити гамір, починає щось розповідати

Шляхи подолання

Привітавшись, зосередьте свою увагу на вихованцях, помовчите, поки в класі не настала тиша. Лише після цього запропонуйте їм сісти й одразу залучіть до конкретної діяльності

Вади і помилки

Під час пояснення нового матеріалу окремі школярі починають розмовляти, до них приєднуються інші. Але вчитель продовжує розповідь

Шляхи подолання

Намагайтеся помічати найменші порушення поведінки окремими учнями, не даючи можливості залучитися до цього процесу іншим. Зробіть паузу, уважно подивіться на недисциплінованого учня, висловите мімікою й жестом своє незадоволення. Аналізуйте зміст і методи роботи: якщо учні втратили інтерес до вашої розповіді, треба шукати інші засоби викладу матеріалу

Вади і помилки

На уроці учитель розглядає негативні дії і вчинки або конфлікти учнів, що призводить до марнування часу і нервового збудження вихованців

Шляхи подолання

Намагайтеся нейтралізувати негативні дії вихованців засобом «підміни», тобто негайно переключивши їхню увагу на інший вид діяльності, насамперед навчальної. Конфлікти аналізуйте за рамками уроку

Вади і помилки

Школяр запізнився на кілька хвилин. Учитель припиняє навчальну роботу і з'ясовує причини затримки, вдається до моралізування

Шляхи подолання

Мімікою висловите своє невдоволення учневі і, не припиняючи роботи, жестом запропонуйте йому сісти за парту. Лише після уроку можете з'ясувати причини запізнення і зробити відповідне зауваження

Вади і помилки

Учень не хоче працювати на уроці, всіляко демонструючи це. Учитель будь-що намагається залучити його до навчальної роботи, вдаючись навіть до авторитарних засобів впливу

Шляхи подолання

Не варто бурхливо реагувати на таку поведінку школяра. Краще залишити його в спокої. Якщо всі учні класу активно виконують конкретне завдання, недисциплінований вихованець може вгамуватися і також залучитися до роботи

Вади і помилки

Учитель, вислухавши відповідь учня, оцінює її, не аргументуючи. На запитання учня: «А чому низький бал?» відповідає: «Бо ти знаєш цей матеріал недостатньо»

Шляхи подолання

Намагайтеся завжди аналізувати відповіді, підкреслюючи позитивне і вказуючи на помилки. Можна також спонукати школяра до самоаналізу

Вади і помилки

Оцінює учнів виходячи з особистого ставлення до них

Шляхи подолання

Будьте об'єктивні в оцінюванні знань — не виявляйте власних симпатій чи антипатій. Це призводить до втрати вчителем авторитету

Вади і помилки

Учитель під тиском батьків або учнів іноді змінює раніше виставлені бали, особливо застосовуючи «поурочні бали»

Шляхи подолання

Виявляйте твердість і послідовність, оцінюючи знання школярів. Якщо припустилися помилки у присутності всіх учнів проаналізуйте ситуацію, вибачтесь і поставте інший бал

Вади і помилки

Наприкінці семестру, прагнучи мати добрий показник успішності класного колективу чи під тиском учнів або їхніх батьків учитель іноді ліберально ставиться до підсумкового оцінювання

Шляхи подолання

Завжди будьте об'єктивні. Якщо хтось із учнів або батьків не згоден з майбутнім підсумковим балом за семестр, можна, встановивши коло навчальних завдань для опрацювання з певних розділів, у присутності всіх учнів (або навіть батьків) ретельно перевірити рівень знань та об'єктивно його оцінити, не допускаючи найменшої при­скіпливості

Вади і помилки

Учитель надмірно балакучий, повідомляє забагато інформації, хоче вразити учнів ерудицією

Шляхи подолання

Уникайте балакучості та показного демонстрування ерудованості, оскільки це відвертає увагу школярів від головного — засвоєння теми уроку. Зважайте на конкретні розумові можливості учнів

Вади і помилки

Намагається перевірити, як школярі зрозуміли навчальний матеріал, з'ясовуючи, у кого з них і які виникли запитання

Шляхи подолання

Необхідно з'ясувати ступінь усвідомлення суті вивченого, запропонувавши учням проблемне завдання

Вади і помилки

Викликає певного учня, а потім ставить йому запитання

Шляхи подолання

Запитання треба ставити всьому класу, а потім пропонувати певному учневі відповісти на нього

Вади і помилки

Під час пояснення нового матеріалу чи інструктуючи учнів, тримає руки в кишенях, вертить у руках ключі, подзенькує дрібними грошима, сідає на підвіконня чи на край стола, «грається» окулярами, ґудзиками, краваткою чи кучерями, часто поправляє зачіску, підкручує вуса тощо

Шляхи подолання

Намагайтеся позбавитися таких звичок. Можна записати їх на аркуші паперу, повісити вдома над робочим столом із нагадуванням: «Я повинен позбутися цих звичок!»

Вади і помилки

Нерішучість, бажання уникнути, обійти складні моменти у спілкуванні з учнями

Шляхи подолання

Пам'ятайте й зрозумійте: ніхто не розв'яже за вас педагогічні завдання. Активно і наполегливо долайте труднощі, які виникають у процесі спілкування з школярами

Вади і помилки

Усі проблеми, зокрема особисті, що постають перед окремими учнями, намагається вирішувати у присутності всього класу

Шляхи подолання

Є питання, які можна обговорювати лише віч-на-віч

Вади і помилки

Виявляє надмірну суворість

Шляхи подолання

Потрібна і суворість, звичайно, у розумних межах. Але головною вашою зброєю має бути здоровий гумор

Вади і помилки

Зосереджує увагу на помилках учнів, дорікає їм, що часто стає причиною негативного ставлення до нього вихованців

Шляхи подолання

Насамперед відзначайте успіхи (навіть найменші) в навчанні кожного учня, заохочуйте за старанність, всіляко формуйте у вихованців віру у власні сили і можливості

Вади і помилки

Виявляє дріб'язкову прискіпливість, часто погрожує учням: «Я вам покажу!», «Стань у куток», «Замовчи, бо підеш до директора!» тощо

Шляхи подолання

Жодний учитель, дотримуючись авторитарно-командного стилю взаємин, ще не зміг досягти вагомих успіхів у навчально-виховній роботі. Спілкування має будуватися за принципом: «Найбільше поваги до особистості і водночас найбільше вимогливості до неї»

Вади і помилки

За найменшого порушення дисципліни залякує учня записом у щоденнику, вважаючи, що такий запис змусить батьків зайнятися вихованням своєї дитини

Шляхи подолання

Рішуче відмовтеся від цього. Таким чином ви формуєте у вихованця негативне ставлення до себе. Неодмінно записуйте в щоденник подяку батькам за навчальні успіхи їхньої дитини, дисциплінованість, старанність, доброту тощо

Вади і помилки

Розпочавши виконання самостійних завдань, учні запитують учителя щодо порядку дій, способів роботи

Шляхи подолання

Перш ніж залучити учнів до самостійної роботи, необхідно озброїти їх раціональними способами дій, виходячи зі змісту завдання, допомогти зорієнтуватися щодо послідовності навчальних операцій

Вади і помилки

Під час самостійної діяльності частина учнів за найменших утруднень звертається до вчи­теля за допомогою, яку він спішить надавати

Шляхи подолання

Не варто квапитися з допомогою, коли йдеться про дріб'язкові речі. Адже це не сприяє розвиткові розумових здібностей і можливостей, формуванню вмінь самостійної навчальної діяльності. Хай школярі привчаються власними зусиллями долати труднощі

Вади і помилки
Пояснюючи навчальний матеріал, учитель робить записи на дошці; при цьому затуляє їх собою
Шляхи подолання
Потрібно намагатися стояти праворуч від дошки, а також час від часу відступати, щоб учні могли добре бачити написане на ній

1. Перед уроком перевірте, чи все потрібне на місці, чи немає непотрібних предметів біля дошки, чи чисто у класі.

2. Раціонально використовуйте кожну хвилину уроку.

3. Не витрачайте багато часу для перевірки домашнього завдання. Ви­користовуйте різні форми перевірки. Вводьте систему взаємоперевірки.

4. Поясніть учням мету, завдання уроку.
5. Коли пояснюєте новий матеріал, намагайтеся вичленити проблеми, пропонуйте учням вирішувати їх самостійно.
6. Не спішіть виправляти помилку учня, краще, якщо її виправлять од­нокласники.
7. Намагайтеся організувати самостійну роботу учнів на уроці — пропо­нуйте учням більше писати, розв'язувати прикладів.
8. На уроці кожний учень повинен бути на виду, до кожного шукайте ін­дивідуальний підхід.
9. При використанні технічних засобів навчання, комп'ютерної техніки, наочності не марнуйте час, намагайтеся використовувати засоби навчання ефективно.
10. При організації самостійної роботи, гри, усних відповідях не квапте учнів.
11. Використовуйте всі наявні можливості для реалізації принципів роз-вивального навчання.
12. Звертайте увагу на виховні аспекти уроку: працездатність, бережли­вість, зібраність.
13. Домашнє завдання потрібно давати з поясненням, до дзвоника. Не за­тримуйте учнів після дзвоника. У перших-сьомих класах обов'язково проводьте фізкультхвилинку в середині уроку.
14. Пам'ятайте: кожний урок не повинен бути схожий на попередній.

• Заховайся в свою роботу й тоді ніщо не заважатиме тобі плідно працювати.

• Будь привітним — і будеш сміливим.

• Не будь зверхнім — і зможеш стати лідером між людьми.

• Умій вимагати і прощати.

• Вір у здібності кожного учня.

• Будь компетентним — і будеш упевненим.

• Прагни вдосконалення щомиті — і зможеш виховати особистість.

• Вір, що кожного учня можна навчити, тільки для цього потрібен час.

• Перетвори процес навчання на радість.

• Будь для учня не взірцем, а суперником, тоді він зможе перевершити тебе.

Щоб бути Великим – треба бути людиною

Великої ідеї та великого характеру

А. Шептицький

1. Треба любити те, що робиш. І йти вперед крок за кроком. (І. Павлов.)2. Інтелігентом не можна прикинутися. (Д. Ліхачов.)

3.Увічливість виховується тільки ввічливістю і нічим іншим. (В. Джеме.)

4.«Магічна десятка»: полічіть до десяти, перш ніж дати волю своєму гніву. І він видасться вам безглуздим». (В. Джеме.)

5.Мудрець шукає все в самому собі, нерозумна людина — в іншому. (Конфущй.)
6.Жодна велика перемога неможлива, якщо їй не передує мала перемога над самим собою. (Л. Леонов.)
7.Перші кроки завжди найважчі. (Р. Тагор.)

1. Конкуренція або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників ситуації не сприймаються як значущі. Кожен обстоює свою думку, поведінку як єдино правильну, ігноруючи міркування інших. Це активний, майже агресивний наступ, намагання вирішити конфлікт, ігноруючи інтереси інших осіб. Виявляється в діях, задоволенні своїх інтересів на шкоду іншим учасникам конфлікту.

2. Уникнення. Пов´язаний з намаганням відсунути конфліктну ситуацію якомога далі, сподіваючись, що все вирішиться само собою. Часто при цьому послуговуються тезою, що «поганий мир кращий за добру сварку». Така стратегія не завжди свідчить про намір ухилитися від вирішення проблеми. Вона може бути й конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію, коли вирішення її доцільніше відкласти на пізніше. Проте захоплення стратегією уникнення може призвести до втрати особистісних позицій у колективі.

3. Пристосування. Йдеться про взаємне пристосовування партнерів, за якого людина діє, не відстоюючи своїх інтересів.

4. Співробітництво. Головне для нього — прагнення разом підійти до ефективного вирішення ситуації, конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних умов і шляхів досягнення порозуміння. Ця стратегія є найефективнішою для налагодження добрих стосунків, але вимагає більше часу, ніж інші. Крім того, обидві сторони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати одне одного, виробити альтернативні варіанти дій.

5. Компроміс. Виявляється у намаганні не загострювати ситуації у конфлікті за рахунок взаємних поступок інтересами. Він схожий на співробітництво, але його досягнення відбувається на поверхневому рівні стосунків. Партнери не враховують глибинних потреб, інтересів, а задовольняються зовнішньою стороною поведінки.

Педагог повинен уміти успішно використовувати кожен зі стилів вирішення конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встановлювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію, розширюючи арсенал стилів, а не діяти за єдиним стандартом.

Розглянемо стратегії на вирішення конфлікту діяльності, конфлікту поведінки, вчинку, конфлікту взаємин.

Конфлікти діяльності. Ймовірні варіанти педагогічної тактики:

— відстрочення виконання педагогічної вимоги, коли педагог не наполягає на негайному виконанні його розпорядження і висловлює впевненість у тому, що учень і сам зрозуміє його необхідність. Замість погроз і образ застосовують віру в розсудливість учня;

— компроміс виявляється або в послабленні вимоги, дозволі на її часткове виконання, або невиконанні її за певних умов;

— поступка. Обумовлюють тим, що вчитель ніби погоджується з аргументами учня або розуміє його почуття і скасовує своє рішення, не висуваючи ніяких умов, висловлюючи віру в його поведінку в майбутньому.

Конфлікти поведінки, вчинку. Вирішують складніше, бо в них втягуються здебільшого «важкі» учні. Найважливішим при цьому є уникнення стереотипів, перебільшень, негативних узагальнень. Учні сприймають негативні зауваження як вияв недоброзичливості з боку вчителів та відповідають грубощами, пустощами, підтримуючи тим самим стан конфлікту.

Порушення поведінки піддаються корекції через усунення їх причин, наприклад, незадоволення учня своїм статусом у класі, знервованістю внаслідок несприятливих сімейних обставин тощо.

Діти з важкими рисами характеру (збудливістю, образливістю, надмірним потягом до самоствердження, потребують збільшеної уваги до себе. Тому демонстрація вчителем миролюбних намірів є ефективним засобом погашення конфлікту.

Конфлікти взаємин. Найважчі щодо їх усунення через вияв упередженості, ворожнечі. Ці почуття заважають і учневі, і педагогові бути привітними та приязними, без чого важко поліпшити стосунки. Виправлення їх є найважчим випробуванням професіоналізму педагога, оскільки він повинен стати вище почуттів образи, неприязні та показати учневі культуру, шляхетність у стосунках. Переломним моментом при цьому може стати розмова з учнем, в якій учитель відверто визнає свої помилки чи упередженість до нього, вибачається, пропонує забути образи. Далі потрібно зміцнити нові стосунки посиленням співробітництва та дружнього спілкування.

«Я — звернення», в якому вчитель використовує форму не вимоги або зауваження («Не розмовляй!», «Припини витівки!»), а у м´якій манері висловлює власні враження та побажання, пов´язані з небажаною поведінкою учня («Мені б не хотілося, щоб ти розмовляв», «Твоя поведінка мене занепокоює»). Хоча, на перший погляд, може здаватися, що між зауваженням і «Я — зверненням» відсутня відмінність, проте вона досить істотна. Враження вчителя є начебто його власною справою, яка безпосередньо не стосується вихованця, що сприяє позитивному сприйняттю ним слів учителя. Застосовується певна маніпуляція, обхідний маневр, що є у подібних випадках педагогічно доцільним і корисним.

«Ми — підхід» — прийом, за допомогою якого вчитель представляє проблему учня як спільну, начебто підключається до неї. Замість «Не розмовляй» він говорить: «Давай спробуємо не розмовляти», замість «Тобі треба замислитися над своєю поведінкою» — «Нам треба поміркувати, як можна поводити себе краще». Це створює в учня враження спільності, а не розмежування з учителем.

Чотириступенева формула прохання. Її складові: я бачу..., я відчуваю..., я потребую..., я хотів би... «Я бачу, що ти недостатньо старанно готуєш уроки; я відчуваю тривогу за твої результати; мені потрібна більша впевненість у тому, що в тебе все буде гаразд; я хотів би попросити тебе приділяти урокам більше уваги». Така форма створює більш переконливе обґрунтування вимоги вчителя, ніж традиційне зауваження або вказівка.

Проблема спілкування з´являється у педагогів найчастіше у «гострих» випадках, коли учень та вчитель або обидва незадоволені чи роздратовані, як, наприклад, після кількох зауважень, зроблених учневі за порушення дисципліни. В таких ситуаціях слід дотримуватись правил:

— необхідно вдало вибрати час для розмови. Розмова «по гарячих слідах» приречена на невдачу, бо роздратованість — поганий союзник. Вчителю потрібно набратися терпіння і знайти час для розмови (гострота пройде, вихованець заспокоїться). Крім того, за цей час він сам зрозуміє помилковість власної поведінки;

— обрати вдале місце для розмови. Розмова з учнем на очах у групи (класу) викликає у нього бажання продемонструвати сміливість і незалежність. Невдалою для щирої розмови є присутність інших вчителів, які розпочинають висловлювати власні коментарі і претензії до дитини. Оптимальним варіантом для таких розмов є прогулянки, туристські походи, де забувається буденність, послаблюється щоденна стурбованість і знервованість.

Учні, які не встигають у навчанні, є в будь-якому навчальному колективі. Учитель початкової школи має вчасно виявити таких дітей та проводити цілеспрямовану педагогічну роботу з ними. Ці діти вкрай вразливі і потребують індивідуального підходу.
Причини проблем у навчанні, а часто і в поведінці можуть бути різні. Це і спадкові фактори, і травми головного мозку, і шкідливий вплив алкоголю, нікотину, а також педагогічна занедбаність дитини в сім’ї.
Найважливішим завданням педагога у навчанні та вихованні дітей, які не встигають у навчанні, є збереження доброзичливих стосунків та довіри. Необхідно сприяти підвищенню самооцінки таких дітей, зміцнювати їхню віру в себе, бажання успішно навчатися. А це, у свою чергу, зміцнюватиме нервову систему учнів, які не встигають у навчанні, упорядковуватиме їхню поведінку, вироблятиме здатність до самоконтролю.
Найважче слабким учням розпочати роботу. Тому перед виконанням завдання необхідно підбадьорити учня, допомогти йому спланувати порядок дій, можливо, ще раз провести інструктаж; даючи самостійну роботу, дотримуватися диференціації. Слід уникати надмірної опіки учнів і безпосередньої допомоги їм.
У школярів, які не встигають у навчанні, як правило, украй занижена самооцінка. Беручись до справи, вони заздалегідь упевнені у своїй поразці. Тому необхідно хвалити дитину за найменший успіх, за старанність, вияв бажання вчитися. У цьому разі у дітей підвищуються психічний тонус, здатність до творчої співпраці.
Також великого значення необхідно надавати чіткому розпорядку дня і стежити за його дотриманням. Дитина має поступово привчатися планувати свої дії, відповідати за них та доводити розпочату справу до кінця.

Як основний фактор відновлення системи освіти сьогодні виступає особистість учителя

Високої якості освітніх послуг можна досягти тільки за наявності висококласних педагогів, які постійно вдосконалюють свою майстерність, мобільно реагують на зміни, що відбуваються в освітньому просторі.

Місія вчителя складається в соціокультурному відтворенні особливої соціально-педагогічної сфери суспільства. При цьому він виконує функції реалізації соціальної спадщини, соціальної адаптації та регулювання процесів становлення й розвитку суспільства. Це перший, глобальний рівень проблеми.

Ці вимоги до педагогічного співтовариства з неминучістю тягнуть за собою реформування всієї освітньої системи, але в першу чергу вони замикаються на особистості педагога, від якого потрібен високий рівень професіоналізму. Адже конкретного учня виховує конкретний учитель, а виходить, якість знань кожного учня буде залежати від якості професійної підготовленості та майстерності кожного вчителя. Учитель залишається основним суб'єктом, покликаним вирішувати задачі розвитку освіти. Це другий, особистісний рівень проблеми. При цьому відновлення системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників повинно спиратись на індивідуальні запити розвитку особистості конкретного вчителя, її акмеологічні аспекти, бути зорієнтованим на перспективні потреби педагога.

Разом із тим аналіз досвіду реформування системи підвищення кваліфікації і нові задачі, що постають перед нею, дають підстави для внесення істотних коректив у стратегію та тактику її розвитку, тому що вона залишається недостатньо конкурентоздатною, не забезпечує мобільність програм підготовки, різнорівневість запитів і можливостей учителів. Спостерігається загострення таких протиріч між:
зростаючими вимогами до рівня професійної діяльності педагога й неготовністю вчителя до створення педагогічного простору, що забезпечує реалізацію індивідуальних навчальних програм, формування соціальних компетентностей;
образом професійної діяльності, що затвердився, педагога з творчою спрямованістю педагогічного мислення та сформованою моделлю професійної освіти, зорієнтованої переважно на традиційну «знаннєву» парадигму педагогічної діяльності;
необхідністю мобільно реагувати на безупинно мінливі вимоги до розвитку суб'єктів освітнього процесу й характером сформованої системи підготовки педагога;
соціальним замовленням на висококомпетентного фахівця та відсутністю розроблених механізмів у подоланні таких негативних явищ, як ранні педагогічні кризи, педагогічне виснаження, уповільнення та припинення професійного росту педагога.

Необхідність рішення цих протиріч і викликала потребу в розробці питань, пов'язаних із розглядом становлення професійної педагогічної діяльності. Для рішення задачі становлення високопрофесійної педагогічної діяльності, реалізованої в індивідуальному стилі вчителя, нам потрібна багаторівнева система випереджального підвищення педагогічної майстерності, яка б ураховувала умови навчального закладу, спиралася б на можливості, здатності й особливості кожного педагога. Створення такої системи викликає і зміни в організації муніципальної методичної служби, що стане, з одного боку, більш індивідуалізованою та практико-орієнтованою, а з іншого - буде спрямована на рішення проблем модернізації системи освіти в цілому.

Даний підхід є інновацією для всієї освіти, а значить, і для кожної методичної структури окремо. Хотілося б, щоб кожний педагог позитивно оцінив насамперед свої особистісні особливості й можливості та зайняв свою нішу в загальному інноваційному процесі. При цьому нововведення не можна просто придумати та впровадити чи запозичити з іншої системи. Наш експеримент має локальний характер, але такий нормальний і розумний шлях апробації нових ідей і рішень. Найбільш ефективні освітні моделі стануть «точками росту», «містками» до майбутньої школи.

Однак на сьогодні відсутні:
механізми самовдосконалення для забезпечення особистісного росту вчителя;
випередження у формуванні педагогічної техніки;
реальні рефлексивні простори для педагога;
учитель не володіє технологіями створення педагогічного простору, що забезпечує реалізацію індивідуальних навчальних програм і проектної діяльності, соціальних компетенцій;
педагогічні спілки, що вміють працювати у проектному режимі;
недостатньо використовуються технології вибудовування паритетних відносин;
учитель слабко володіє механізмами експериментальної апробації;
психологічний і педагогічний моніторинг формування індивідуального стилю педагогічної діяльності.

Гіпотеза: створення накопичувальної системи безперервного підвищення кваліфікації кадрів призведе до формування нової персоніфікованої культури професійної педагогічної діяльності, реалізованої через індивідуальний стиль кожного педагога, що призведе до:
підвищення інтересу до здійснення інноваційної діяльності (включення досягнень педагогіки та технології у свою повсякденну практику);
росту компетентності (ясного уявлення про систему нових педагогічних технологій, що будуть уводитись в освітній процес, і розуміння того, як це треба зробити);
росту рівня професійних навичок і вмінь для нововведень;
наявності цілей та організаційно-освітніх засобів, що забезпечують досягнення поставлених цілей;
наявності плану та програми введень і реалізації нових інформаційних технологій або їх елементів у педагогічну діяльність учителя;
формування компонентів індивідуального стилю педагогічної діяльності;
достатнього рівня саморегуляції, самоорганізації;
наявності мотивації й оволодіння ефективною самодіагностикою;
створення системи позитивного управління, що дозволить узгоджувати цілі й задачі в колективі;
появи нової культури управління з персоніфікованою відповідальністю за результати своєї праці;
появи в керівників ліцею резерву для творчої роботи.

Основні принципи реалізації програми:
узгодженість, спільне обговорення конкретних задач, способів їх рішення;
взаєморозвиток (розвиток особистості дитини й дорослого - педагога);
«вирощування» (створення умов для поступового розширення свідомості, покрокового розвитку особистості вчителя);
саморозвиток (створення умов для появи в усіх педагогів установки на усвідомлення цінності та значущості індивідуального розвитку кожного);
рефлексивність (проведення аналізу й корекції діяльності, способів мислення та взаємодії колективу);
доброзичливість (опора на індивідуальність, унікальність та особливість особистості вчителя);
створення корпоративної атмосфери навчання, взаємної довіри та поваги, співробітництва дітей і дорослих (дорослі не тільки транслюють зразки спілкування, мислення, організації діяльності, а й живуть за цими зразками);
самовизначення (усвідомлення себе як унікальної й особливої особистості, усвідомлення своїх можливостей у досягненні ситуації успіху у справі, дії чи діяльності);
єдине концептуальне поле (пріоритетності конструктивно-діяльнісних форм освіти педагогів);
психологічна підтримка (допомога у визначенні особистісних якостей).

Для реалізації цих принципів розробили та стали орієнтуватись у подальшому на модель педагога як на учасника освітньої взаємодії. Модель описує інтегративні показники діяльності педагога, а також виділяє ряд професійно-особистісних якостей у вигляді кодексу честі педагога. Модель як основні виділяє такі якості, професійно-педагогічні цінності:
визначення як домінанти будь-якої освіти цінності самої людини;
теоретичні гуманістичні педагогічні знання методів і прийомів, що адекватно стимулюють розвиток особистості та просування учня у визначеному напрямі;
інноваційно-педагогічна свідомість і визнання інновації як невід'ємної та значущої частини освіти;
можливість забезпечення зміни структури освіти та діяльності педагога відповідно до суспільних перетворень і розвитку культури, науки й виробництва, що гарантують інноваційний характер педагогічної діяльності;
свобода вибору форм, змісту й методів особистісно зорієнтованої освіти.

Кодекс описує педагога в такий спосіб:
позитивна Я-концепція, що має свій розвиток у доброзичливому ставленні до дітей;
творче начало, високий рівень креативності;
знання особливостей психології обдарованих дітей, уміння відчувати їхні інтереси;
високий рівень інтелекту, різнобічні здібності, інтереси та широкий культурний діапазон;
добре знання свого предмета та поінформованість у проблемах суміжних наук;
почуття гумору, позитивний погляд на життя;
готовність до постійного самовдосконалення;
прагнення до розуміння й задоволення інтересів і запитів високоінтелектуальних дітей;
сформований особистий світогляд;
добре психічне та фізичне здоров'я.

«Інноваційне кредо» управління експериментом полягає в тому, що зміни повинні бути зрозумілими абсолютній більшості представників ліцейського співтовариства й підтримуватись (принаймні) половиною з них. Вони покликані відкривати нові можливості для кожного учня та співробітника. Інноваціями треба надихати, а не пригнічувати, жодна найпрекрасніша, але запозичена ідея не може створити самобутню школу. Експеримент варто організовувати в актуальних просторах життєвизначення, запропонована «планка» експерименту повинна трохи перевищувати рівень наявних професійних можливостей та амбіцій колективу. Інновації в освіті - це не методичні «ін'єкції», а організація масової співтворчості заради покращення якості життя у школі й навколо неї.

Шляхи реалізації. У сучасного вчителя, який працює у віддаленні від науки та культури, є різні шляхи та форми досягнення мети - формування індивідуального стилю педагогічної діяльності. Це:
самоосвіта, через індивідуальні творчі плани, конкурс педагогічних ініціатив, участь у роботі майстер-класів, фестивалі педагогічних ідей, у стажуваннях, педагогічних майстернях, Школі педагога-експериментатора, дослідно-експериментальній роботі;
робота у проблемній групі, участь у роботі педагогічних спілок, таких як методичні об'єднання, кафедри, форуми, диспути, «круглі столи», дні відкритих дверей, творчі лабораторії, проблемні групи,
традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку.

Кожний із цих шляхів має достоїнства й недоліки. Для самоосвіти характерний цілий ряд особливостей. Це й усвідомлена постановка гуманістичних цілей, і антропологічна орієнтованість - акцентування уваги на розвитку самого себе, і цілісність і продуманість усіх компонентів саморозвитку, і, нарешті, високі моральні орієнтири та природовідповідні, ненасильницькі методи самоосвіти. При цьому професійну майстерність учителя складають такі компоненти, що мають характер антропоцентричних:
потребнісно-мотиваційна сфера особистості педагога як інтегральна якість, що характеризується сукупністю соціальних установок, ціннісних орієнтацій, інтересів;
операційно-технічна сфера особистості як інтегральна якість, що характеризується сукупністю загальних і спеціальних знань, умінь і навичок;
самопізнання особистості.

В основі системи підвищення кваліфікації педагогів - навчання основним технологіям і технікам професійної діяльності. Розроблена накопичувальна система підвищення кваліфікації освіти - більш розроблена та якісна. Вона визначає виявлення професійних ускладнень і реалізацію особистісно зорієнтованого принципу в задоволенні запитів у підвищенні кваліфікації педагогів, основні цілі, правила побудови, порядок здійснення індивідуального

освітнього маршруту (освітньої програми) підвищення кваліфікації педагогів, установлює систему й порядок взаємодії установ додаткової професійної педагогічної освіти, керівників освітніх установ і самих педагогів у організації освітнього процесу. Накопичувальна система підвищення кваліфікації вводиться з метою створення умов для реалізації педагогом можливостей безперервної освіти, дозволяє самостійно конструювати освітній маршрут з урахуванням своїх професійних потреб, проблем і вибирати найбільш прийнятні для себе строки його реалізації. Дана форма підвищення кваліфікації рекомендована педагогічним працівникам, які мають досвід підвищення кваліфікації за традиційною формою, і не суперечить сформованій системі підвищення кваліфікації. Вона заснована на створенні для кожного педагога освітньої програми, що виявляє індивідуальний освітній маршрут педагогічного працівника.

Нова структура курсів підвищення кваліфікації дає могутній імпульс до розвитку й методичної служби ліцею. Вона визначає рівні організаційної діяльності, об'єднує всі зацікавлені структури, служби, усіх суб'єктів освітнього процесу (інститут підвищення кваліфікації, районний методичний кабінет, педагогічний колектив і педагогічного працівника). Механізмом реалізації накопичувальної системи освіти виступає модульна освітня програма. Зміст модулів може коректуватись у залежності від потреб. Організаційні та змістовні функції з реалізації цього блоку закріплюються. При цьому освітня програма розглядається як сукупність модульних програм, вибраних педагогом у логіці позначеного напряму підвищення кваліфікації, з указівкою конкретних строків їх освоєння й освітніх установ додаткової професійної педагогічної освіти, що реалізують дані програми.

У варіативній частині педагогічним працівникам запропоновано: удосконалення педагогічної майстерності, удосконалення професійної компетентності, професійно-значущі якості вчителя, позитивний імідж педагога.

Однак є й недоліки. Так, самоосвітою може ефективно займатись тільки педагог, який рефлексує свою педагогічну діяльність з позицій соціальних, загальнолюдських змістів.

Традиційна система безперервної освіти через курсову перепідготовку недосконала, тому що відсутні реальні, розроблені на локальному рівні (рівні освітньої установи та районного методичного кабінету) механізми реалізації індивідуальних замовлень педагогів. При роботі у групі також є безумовні труднощі, які колективу треба пройти, виробити інше ставлення до навчання та сформувати іншу психологічну установку, треба вчасно управляти тими процесами, що можуть виникнути при організації навчання великими групами.

Наприклад, розбіжність інтересів учасників конкретного семінару, викладачі спілкуються тільки зі своїми колегами, яких давно й добре знають, а, отже, обмін інформацією про якусь проблему може не відбутись через стереотипне сприйняття певних членів колективу, відпрацьовування єдиних підходів до результатів навчання викладачів може викликати негативний стан в окремих педагогів.

Розглядаючи запропоновані шляхи досягнення професійних якостей, знаходимо місце для ефективного використання всіх. Так, вибудовуючи й освоюючи свій освітній маршрут підвищення кваліфікації, який повинен не просто «удосконалити» певні характеристики педагога, а змінити в цілому рівень його професійної компетентності, педагог включається в «методологічний вузол». В основі лежить технологія Орлової, що припускає діяльність із формування методологічного вузла у вигляді трьох основних компонентів: накопичувальної системи підвищення кваліфікації, дослідно-експериментальної роботи педагогів за особистими творчими планами, тема яких випливає з програми розвитку ліцею й розробки програмно-методичних, педагогічних, творчих проектів у малих творчих колективах. В усій діяльності дотримується принцип ієрархії цілей.

Центральною стає ідея формування індивідуального стилю педагогічної діяльності вчителя на основі реалізації індивідуальної освітньої траєкторії підвищення кваліфікації в умовах її накопичувального варіанта. Це і є предметом нашого інтересу.

При цьому об'єктом виступає вивчення умов формування індивідуального стилю педагогічної діяльності в умовах накопичувальної системи підвищення кваліфікації.

Задачі:
аналіз процесів, станів і властивостей педагогічної діяльності, за допомогою яких педагог формує власний стиль діяльності;
включення механізмів самореалізації педагога, адаптація до нових умов професійної діяльності, реалізація науково-дослідних потреб;
створення оптимальних умов для формування індивідуального стилю педагогічної діяльності в умовах накопичувальної системи підвищення кваліфікації.

Філолофсько-методологічні основи проблеми. Сучасні вчені, характеризуючи основні проблеми людства, першою в їх ряді поставили проблему самої людини. Людина - історична істота, спрямована в майбутнє і здійснює вибір серед наявних альтернатив. Щоб не була втрачена ця найважливіша характеристика людини (здатність до вибору), у процесі діяльності повинні створюватись умови для її розвитку. Це - духовна творча робота людини й упредметнені результати її творчої діяльності, що визначають весь духовний вигляд людства. Людина являє собою продукт природи, суспільства й людства і включена в названі системи.

Антропоцентричність як основний принцип спрямованого впливу суспільства на складну структуру розвитку особистості людини дозволяє, створюючи певні умови освітнього середовища, формувати ті професійні якості, що і роблять її успішною у здійсненні власної практичної діяльності. Це повною мірою відноситься до педагога та реалізації ним педагогічної діяльності. Причому педагогічна діяльність здійснюється тільки в конкретних тимчасових умовах. Педагог стає носієм такої нової якості, як єдність прояву природних, соціальних та історичних властивостей. Це виявляється через індивідуальний стиль педагогічної діяльності, який визначається в першу чергу «індивідуально-своєрідною формою психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно вдається людина з метою найкращого зрівноважування своєї (типологічно обумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності» (за В. Мерліним).

В основі лежать психофізіологічні показники, що впливають на характер суб'єктивної діяльності педагога, а саме: сензитивність, реактивність, активність, співвідношення реактивності й активності, темп реакції, пластичність чи ригідність, емоційна збудливість, екстраверсія чи інтроверсія, емоційна стійкість, аналітичний чи синтетичний тип сприйняття, що визначають когнітивний стиль. Педагогічна діяльність висуває особливі вимоги до нейродинамики й, насамперед, до сили нервової системи врівноважувати нервові процеси. Високі вимоги до сили нервової системи обумовлені тим, що педагогу необхідно: мати велику працездатність; витримувати дії сильних подразників і вміти концентрувати свою увагу; бути завжди активним, бадьорим, зберігати протягом усього робочого часу високий загальний та емоційний тонус; бути здатним швидко відновлювати сили. Високі вимоги до врівноваженості нервових процесів викликані й тим, що вчитель повинен: бути стриманим у ситуаціях, що стимулюють інтенсивне порушення; виявляти терплячість, зібраність; бути витриманим і спокійним в умовах діяльності, що змінюються; відрізнятись чіткістю дикції, виразністю викладу думки, рівністю в динаміці почуттів тощо. Високі вимоги до рухливості нервових процесів пов'язані також із тим, що педагогу треба мати високий темп виконання роботи; швидко переключатися з одного виду діяльності на іншій, бути здатним до експромту та проведення занять без попередньої підготовки, швидко звикати до нової обстановки, установлювати контакти, невимушено почувати себе в колі незнайомих і малознайомих людей. Цим обумовлюється дуже поширена думка про те, що успіхів у педагогічній роботі в першу чергу домагаються люди сильного, урівноваженого й рухливого типу нервової системи.

Н. Кузьміна на підставі проведених нею психологічних досліджень довела, що ефективність діяльності педагога та його комфортне самопочуття як її суб'єкта при інших рівних позитивних впливах забезпечують:
оптимальний рівень інтелектуального розвитку;
синтетичний, цілісний, когнітивний стиль з високим показником диференціації;
гнучкість і конвергентністъ мислення;
активність, високий темп реакції, лабільність;
емоційну стійкість, високий рівень саморегуляції.

Особистість педагога представлена п'ятьма основними потенціалами: пізнавальним, тобто обсягом та якістю інформації, які влаштовують особистість; моральним, обумовленим придбаними особистістю у процесі соціалізації морально-естетичними нормами, життєвими цілями, переконаннями, устремліннями; творчими, обумовленими наявністю вмінь і навичок, здібностями до дії та мірою їх реалізації в певній сфері діяльності та спілкування; комунікативним, котрий оцінюється ступенем товариськості, характером і міцністю контактів, що встановлюються індивідом з іншими людьми, й естетичним, обумовленим рівнем та інтенсивністю художніх потреб особистості, а також тим, як вона їх задовольняє.

Педагогічна діяльність, будучи соціальною за своєю природою, залежить від здібностей особистості, від того, наскільки можливі розвиток і компенсація професійно важливих властивостей. За виразом Б. Теплова: «Під здібностями маються на увазі індивідуальні психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої. Здібностями називають не всякі взагалі індивідуальні особливості, а тільки такі, котрі мають відношення до успішності виконання якої-небудь діяльності чи багатьох діяльностей, здатності не зводяться до тих знань, що вже вироблені в даної людини».

Становлення професіоналізму відбувається на основі таких компонентів формування індивідуального стилю педагогічної діяльності:
гностичного - вивчення педагогом об'єкта своєї діяльності (змісту, засобів, форм і методів, за допомогою яких ця діяльність здійснюється, достоїнств і недоліків своєї особистості й діяльності з метою її свідомого вдосконалення);
проектувального - далекі, перспективні цілі навчання й виховання, а також стратегії та способи їх досягнення;

Формування основних механізмів саморозвитку педагогів, таких як педагогічне пізнання, спілкування, адаптація, діяльність, релаксація, рефлексія, неможливе без розвитку основних педагогічних здібностей, а саме:
здатності до педагогічного пізнання через розуміння вчителем учня, інтерес до дітей, творчість у роботі, спостережливість у стосунку до них;
здатності до організації педагогічного спілкування через педагогічну вимогливість, педагогічний такт і здатність створювати дитячий колектив;
здатності до адаптації в нових, швидкомінливих умовах;
здібностей, що характеризують діяльність учителя через змістовність, яскравість, образність і переконливість;
креативності, що виявляється через творчість, педагогічну імпровізацію, знайдення несподіваного педагогічного рішення та його втілення;
релаксацію та рефлексію своїх здібностей, усвідомленням себе в педагогічній діяльності й оцінкою її ефективності.

Діяльність педагога реалізується в постійному взаємозв'язку з педагогічним колективом, що впливає на її характер, коректує і в кінцевому рахунку багато в чому визначає результат праці педагога. Тільки за наявності рефлексивних просторів, у яких учитель відчуває свою значущість, може відкрито говорити про свої досягнення та проблеми, відбувається його становлення як професіонала. Щодо педагогічної діяльності, варто говорити про педагогічний професіоналізм як про ступінь оволодіння загальною й педагогічною культурою. «Професіоналізм діяльності - це якісна характеристика суб'єкта діяльності, що визначається мірою володіння ним сучасним змістом і сучасними засобами рішення професійних задач». При цьому педагог виступає носієм культурних цінностей, головна з яких - це галузь знань, які він викладає, крім того, він ще й носій культури у сфері своєї професії. А наявність професійно-педагогічної культури дозволяє більш продуктивно вирішувати педагогічні задачі.

Компетентність - це наявність у людини знань і досвіду в якій-не будь галузі, тобто це загальний оцінний термін, що позначає здатність до діяльності «зі знанням справи». Зазвичай він застосовується до осіб певного соціально-професійного статусу, характеризуючи міру відповідності їх розуміння, знань і вмінь реальному рівню складності виконуваних ними задач і розв'язуваних проблем.

Виділення ключових компетентностей обумовлене рядом причин:
вони поєднують у собі інтелектуальну й навичкову складові освіти;
у понятті «ключові компетентності» закладена ідея інтерпретації змісту освіти, сформованого виходячи з результату;
ключова компетентність має інтегративну природу, тому що вбирає в себе цілий ряд умінь і знань, що відносяться до широких сфер культури та діяльності (інформаційної, правової й ін.).

Для формування індивідуального стилю педагогічної діяльності важливими є такі компетентності педагога.

Ціннісно-змістовна орієнтація особистості: усвідомлення своєї ролі та призначення; потреба та здатність до самореалізації; захоплена побудова життя та професійної діяльності.

Комунікативна: володіння технологіями усного та письмового спілкування на різних мовах, у тому числі й комп'ютерного програмування, включаючи спілкування через Інтернет.

Інформаційна: уміння самостійно шукати, аналізувати й відбирати необхідну інформацію; нормативно-правове забезпечення педагогічної діяльності; володіння інформаційними технологіями.

Загальнокультурна: знання в галузі національної, загальнолюдської культури; уміння рефлектувати особистісну аксіологічну систему; толерантність до різних етнокультур.

Особистісне самовдосконалення: потреба в актуалізації та реалізації свого особистісного потенціалу; здатність до саморозвитку.

Пізнавально-творча: уміння цілепокладання, планування, рефлексії навчально-пізнавальної діяльності; розвиненість творчих здібностей; здатність самостійно здобувати нові знання.

Соціально-трудова: здатність узяти на себе відповідальність; прояв поєднання особистих інтересів з потребами суспільства; підготовленість до самостійного виконання професійних дій.

Професійна: активна життєва позиція; професійні знання й уміння; професійні особистісні якості; творчі вміння. При цьому основною виступає загальнокультурна компетентність. На основі загальнолюдських цінностей педагог будує систему відносин з учнями, визнаючи їх, виявляє й усвідомлює себе творчою особистістю, спрямовує педагогічну діяльність на розвиток унікальної суті кожного учня й розвиває себе як особистість та як професіонал. Однак такий процес можливий тільки тоді, коли педагог використовує рефлексію.

Із наведених визначень випливає, що рефлексія - це не просто знання чи розуміння суб'єктом самого себе, а і з'ясування того, як інші знають і розуміють «рефлексуючого», його особистісні особливості, емоційні реакції та когнітивні уявлення. При цьому установка (готовність, налаштованість) педагога на постійний «зворотний зв'язок», на вміння інтерпретувати отриману інформацію з позиції учня, оцінювати результативність і доцільність педагогічних рішень, які він приймає, навчально-виховних задач і соціально-психологічних ситуацій - найважливіша умова розвитку його професіоналізму.

Рефлексія - це здатність зосередитись на собі самому й опанувати самого себе як об'єкт, який має своє специфічне значення - здатність пізнавати самого себе. Отже, рефлексію педагогічної діяльності треба розглядати як якість, властиву всім, хто здійснює педагогічну діяльність. Чим вище рівень рефлексивних умінь, тим вище загальний рівень культури професійної педагогічної діяльності. Найвищий характеризується критичною й адекватною оцінкою різноманітних сторін власної особистості й діяльності, ясним розумінням причин своїх творчих успіхів і невдач, передбаченням розвитку в себе нових якостей.

Рівень рефлексивної саморегуляції педагога відповідає його професійній майстерності і є психологічною основою його педагогічної творчості. Розрізняють такі рівні педагогічної рефлексії:

репродуктивний - педагог може викласти, представити послідовність своїх педагогічних дій на природній, життєвій мові. При цьому педагог не вміє оцінити актуальність і складність педагогічних проблем; уважає будь-яку педагогічну задачу такою, яку легко розв'язати; поведінку й інтелектуальний рівень учнів оцінює суб'єктивно (подобається - не подобається);

аналітичний - педагог уміє проаналізувати свою педагогічну діяльність відповідно до того алгоритму, який освоїв на даний момент. При цьому правильно використовує найбільш відомі категорії психолого-педагогічних наук, здійснює цілеспрямоване педагогічне спостереження, організує досвідну роботу; уміє розробляти (проектувати) та коректувати навчально-програмну документацію; оцінює діяльність учнів за її результатами;

прогностичний - педагог уміє самостійно вичленувати та сформулювати педагогічну проблему, адекватно оцінити її актуальність і складність; уміє вибрати методику аналізу педагогічного процесу з кількох відомих йому; використовує для аналізу педагогічної й навчальної діяльності загальнонаукові методи, наприклад, системний підхід. На основі проведеного аналізу намічає шляхи, методи та засоби педагогічного впливу. А застосування загальнонаукових методів дозволяє прогнозувати результати цього впливу з більшою чи меншою точністю;

філолофсько-конструктивний - педагог визначає соціальні, загальнолюдські змісти своєї діяльності.

Для характеристики технологічного компонента культури педагогічної діяльності звернемось до визначення «педагогічна технологія». Під цим поняттям розуміють комплексний процес організації педагогічної діяльності, здійснюваний найбільш ефективними засобами та способами взаємодії, що забезпечують процес рішення проблем на всіх етапах педагогічної діяльності (тобто на етапі аналізу, планування, організації, оцінювання та контролю).

Технологічний компонент культури педагогічної діяльності може бути представлений чотирма зростаючими рівнями:

1. Репродуктивний рівень характеризується тим, що педагог уміє тільки повідомляти знання, тобто розповідати те, що знає сам. Цей рівень властивий людям, які добре знають, але не мають педагогічної кваліфікації.

2. Концептуальний рівень характеризується тим, що педагог, крім «свого» предмета, володіє широкою концептуальною підготовкою у вигляді знання як мінімум концепцій суміжного та психолого-педагогічного блоків, що дозволяють професійно конструювати систему знань.

3. Продуктивний рівень характеризується тим, що педагог додатково до попередніх знань має максимально адекватну сукупність професійних, комунікативних, особистісних властивостей, що дозволяє досягати якісних результатів у процесі навчання й виховання.

4. Інтегративний рівень характеризується тим, що педагог має вищий ступінь продуктивного рівня, володіючи технікою педагогічного спілкування й відповідними якостями особистості, професійно компетентний для того щоби брати участь у колективному процесі виховання концептуального й соціального видів інтелекту (інтегративного стилю мислення та моральних переконань) учнів.

Отже, технологічний компонент культури - це інтегральна особистісна освіта, що розкриває індивідуальну концепцію змісту професійної педагогічної діяльності та її творчого втілення.

Рівні сформованості індивідуального стилю педагогічної діяльності. Як справедливо відзначає М. Поташник, педагогічна діяльність, будучи сплавом науки й мистецтва, завжди припускає творчість, практично втілювану в нестандартний підхід до рішення проблем; розробка нових методів, форм, прийомів і засобів та їх оригінальних сполучень; ефективне застосування наявного досвіду; удосконалення раціоналізації модернізації відомого відповідно до нових задач; удала імпровізація на основі як точного знання й компетентного розрахунку, так і високорозвиненої інтуїції; уміння бачити «віяло варіантів» рішення однієї й тієї ж проблеми; уміння трансформувати методичні рекомендації, теоретичні напрацювання в конкретних педагогічних діях тощо. Тому основний показник рівня сформованості індивідуального стилю педагогічної діяльності - це показник креативності, спрямованості на активну творчу й перетворюючу діяльність, технологічна підготовленість. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності має кілька рівнів формування.

Адаптивний рівень характеризується хитким ставленням педагога до педагогічної реальності, коли цілі й задачі власної педагогічної діяльності визначені ним у загальному вигляді і не є орієнтиром і критерієм діяльності. Ставлення до психолого-педагогічних знань індиферентне, система знань і готовність до їх використання в необхідних педагогічних ситуаціях відсутній. Технолого-педагогічна готовність визначається в основному відносно успішним рішенням організаційно-діяльнісних задач практичної спрямованості які, як правило, відтворюють власний попередній досвід і досвід колег. Професійно-педагогічну діяльність педагог будує за заздалегідь відпрацьованою схемою, що стала алгоритмом, творчість для нього практично чужа.

Педагог, який має репродуктивний рівень, схильний до стійкого ціннісного ставлення до педагогічної реальності: він більш високо оцінює роль психолого-педагогічних знань, виявляє прагнення до встановлення суб'єкт-суб'єктних відносин між учасниками педагогічного процесу, для нього властивий більш високий індекс задоволеності педагогічною діяльністю. На відміну від адаптивного рівня в даному випадку успішно вирішуються не тільки організаційно-діяльнісні, а й конструктивно-прогностичні задачі, що припускають цілепокладання та планування професійних дій, прогноз їх наслідків.

Творча активність, як і раніше, обмежена рамками трудової діяльності, але виникають елементи пошуку нових рішень у стандартних педагогічних ситуаціях. Формується педагогічна спрямованість потреб, інтересів, схильностей; у мисленні намічається перехід від репродуктивних форм до пошукових.

Креативний рівень характеризується більшою цілеспрямованістю, стійкістю шляхів і способів професійної діяльності. Помітні зміни, що свідчать про становлення особистості педагога як суб'єкта власної професійної діяльності, які відбуваються у структурі технологічного компонента; на високому рівні сформованості знаходяться вміння вирішувати оціночно-інформаційні та корекційно-регулюючі задачі. Взаємодія педагога з учнями, зі студентами, колегами, оточуючими людьми відрізняється вираженою гуманістичною спрямованістю. У структурі педагогічного мислення важливе місце займають педагогічна рефлексія, емпатія, що забезпечує глибоке розуміння особистості вихованця, його дій і вчинків.

Креативний рівень відрізняється високим ступенем результативності педагогічної діяльності, мобільністю психолого-педагогічних знань, утвердженням відносин співробітництва та співтворчості з учнями та колегами.

Позитивно-емоційна спрямованість діяльності педагога стимулює стійко перетворюючу, активно творчу і самотворчу активність особистості. Технологічна готовність таких педагогів знаходиться на високому рівні, особливого значення набувають аналітико-рефлексивні вміння; усі компоненти технологічної готовності тісно корелюють між собою, виявляючи велику кількість зв'язків та утворюючи цілісну структуру діяльності. У діяльності педагогів важливе місце займають такі прояви творчої активності, як педагогічна імпровізація, педагогічна інтуїція, уява, що сприяють оригінальному продуктивному рішенню педагогічних задач. У структурі особистості гармонійно поєднуються наукові й педагогічні інтереси та потреби; розвинена педагогічна рефлексія та творча самостійність створюють умови для ефективної самореалізації індивідуально-психологічних, інтелектуальних можливостей особистості.

Сам термін "ключові компетентності" вказує на те, що вони є "ключем", підставою для інших, більш конкретних і предметно орієнтованих

Що таке "ключові компетентності"? "Компетенція" в перекладі з латини означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід.

Які ж якості необхідні людині в будь-якій професійній діяльності? Дж. Равен, автор книги "Компетентність у сучасному суспільстві", на основі проведених досліджень так відповідає на це запитання:
здатність працювати самостійно без постійного керівництва;
здатність брати на себе відповідальність за власною ініціативою;
здатність виявляти ініціативу, не питаючи інших, чи слід це робити;
готовність помічати проблеми та шукати шляхи їх вирішення;
уміння аналізувати нові ситуації й застосовувати вже наявні знання для такого аналізу;
здатність ладити з іншими;
здатність засвоювати будь-які знання за власною ініціативою;
уміння приймати рішення на основі здорових суджень.

Педагогічна компетентність учителя - це єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Проблема педагогічної компетентності цікавила багатьох науковців.

На думку Адольфа, компетентний педагог – це такий фахівець, який володіє ґрунтовними знаннями з будь-якого предмета шкільного курсу навчання. Ш. Амонашвілі розглядає педагогічну діяльність як творчий процес.

В. Бондар уважає, що компетентний учитель організує педагогічну діяльність так, щоб вона була спрямована на отримання усвідомленого результату.

М. Коломієць розглядає компетентність як сукупність знань, умінь, навичок, які потрібні для успішного виконання його функцій навчання, виховання, розвитку особистості дитини.

А. Маркова вважає, що професійно компетентна людина та, яка:
успішно розв’язує завдання навчання й виховання, готує для суспільства випускника з бажаними психологічними якостями;
задоволена професією;
досягає бажаних результатів у розвитку особистості учнів;
має й усвідомлює перспективу свого професійного розвитку;
відкрита для постійного професійного навчання;
збагачує досвід професії завдяки особистому творчому внеску;
соціально активна в суспільстві;
віддана педагогічній професії, прагне підтримувати навіть у складних умовах її честь і гідність, професійну етику;
готова до якісної та кількісної оцінки своєї праці, уміє сама це робити.

А. Орлов у теорії та практиці професійної діяльності вчителя виділяє основні компоненти професійно-педагогічної компетентності: етичні установки вчителя, систему психолого-педагогічних знань, систему знань у сфері свого предмета, загальну ерудицію, засоби розумових і практичних дій, професійно-особистісні якості. На думку В. Синенка, варто розрізняти професійну підготовку фахівця та його професіональну компетентність. Перше - це процес оволодіння потрібними знаннями та навичками, друге - результат цього процесу. В. Синенко трактує професійну компетентність учителя як інтегрування відповідного рівня його професійних знань, умінь, навичок, особистісних якостей, що виявляються в результаті діяльності.

За аналізом праць науковців можна визначити такі ключові компоненти професійної компетентності.

1. Інформаційна компетентність, яка передбачає володіння інформаційними технологіями, уміння опрацьовувати різні види інформації. Серед них уміння й навички роботи з друкованими джерелами, уміння здобувати інформацію з інших джерел, переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.

2. Комунікативна компетентність - це вміння вступати в комунікацію (спілкування), бути зрозумілим, спілкування без обмежень. Ці вміння допомагають зрозуміти інших (учнів, учителів, батьків).

3. Продуктивна компетентність - це вміння працювати, отримувати результат, ухвалювати рішення та відповідати за них. Більшість науковців серед ключових компетенцій учителя на перше місце ставить саме продуктивну компетентність.

4. Автономізація на компетентність - це здатність до саморозвитку, творчості, самовизначення, самоосвіти, конкурентоспроможність. Адже вчитель перш за все вчиться сам, це вічний учень.

5. Моральна компетентність - це готовність, спроможність і потреба жити за традиційними моральними нормами.

6. Психологічна компетентність - це здатність використовувати психологічні засоби навчання в організації взаємодії в освітній діяльності.

7. Предметна компетентність, до змісту якої входить володіння певними засобами навчання у сфері навчального процесу (спеціальність). Це сукупність умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння вибирати правильний стиль і тон у спілкуванні, управляти їх увагою, темпом діяльності.

8. Соціальна компетентність - це вміння жити та працювати з оточуючими.

9. Математична компетентність - це вміння працювати з числом, числовою інформацією.

10. Особисті якості вчителя (це теж одна з найголовніших складових професійної компетентності) - доброзичливість, чуйність, урівноваженість, витонченість, толерантність, рефлексія, людяність.

Отже, поняття «компетенції та компетентності» значно ширші за поняття «знання, уміння, навички», тому що охоплюють:
спрямованість особистості (мотивацію);
здібності особистості до подолання стереотипів, відчуття проблеми, прояв принциповості, гнучкості мислення;
характер особистості - самостійність, цілеспрямованість, вольові якості.

Слід зазначити, що сучасні науковці здатні розглядати професійну компетентність учителя як сукупність трьох складових компонентів - предметно-технологічного, психолого-педагогічного, загальнокультурного.

Основні показники педагогічної компетентності вчителя - це передусім:
особистісні якості, особливо перетворювальні та психологічні;
усвідомлення ролі педагога у вихованні громадянина, патріота;
безперервне підвищення загальної та професійної культури;
пошукова діяльність педагога;
володіння методами педагогічного дослідження;
конструювання власного педагогічного досвіду;
результативність навчально-виховного процесу;
активна педагогічна діяльність, спрямована на перетворення особистості учня й учителя.

З огляду на зазначене можна стверджувати, що під професійною компетентністю педагога слід розуміти таку пошукову діяльність учителя, коли на основі бази знань, умінь, навичок та усвідомленого розуміння своєї ролі в суспільстві, безперервного самовдосконалення й саморозвитку особистості він забезпечує оптимальний варіант організації навчально-виховного процесу з метою формування творчої особистості.

На думку А. Макаренка, оволодіти педагогічною майстерністю може кожний педагог за умови цілеспрямованої роботи над собою. Вона формується на основі практичного досвіду.

Аналіз світових тенденцій у галузі педагогічної освіти засвідчує зростання вимог до педагогічного професіоналізму й особистих якостей учителя.

На думку вчених, основними проблемами, з якими зустрічаються вчителі в цьому тисячолітті, є:
постійне ускладнення змісту освіти, гарантування високого рівня освітніх стандартів;
ускладнення проблем виховання;
безперервне оволодіння прогресивними технологіями навчання й виховання;
розв’язання складних професійно-педагогічних проблем, які вимагають інтеграції знань, практичних умінь і навичок з таких суміжних з педагогікою наук, як філософія, психологія, медицина, економіка, кібернетика та ін.;
робота в єдиному інформаційному середовищі, що передбачає раціональне використання інформаційних технологій у навчально-виховному процесі.

Усе це може здійснювати тільки вчитель з високою професійною компетентністю, розвиненими творчими здібностями, високим рівнем інтелігентності, ерудованості, здібностей до безперервної освіти.

а) діагностична;

б) орієнтаційно-прогностична;

в) конструктивно-проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно-пояснювальна;

є) комунікативно-стимуляційна;

ж) аналітико-оцінна;
з) дослідницько-творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis - розпізнавання, вибачення) педагогічної діяльності пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності уміння "вимірювати" знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно.

Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.
Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості - розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу;
добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; планувати способи створення особистісно-розвивального середовища.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Учитель у цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів.
Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і набуттям рівня моральної досконалості.
Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.
Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь учителя, зумовлений ними.

Педагогічна оцінка містить у собі наступні характеристики: технологію схованого оцінювання; превалювання в житті дитини позитивної оцінки над негативною; превалювання позитивного оцінювання над негативним у досвіді педагога; індивідуальна спрямованість оцінки на конкретну ситуацію.

Зупинімося на найбільш частих помилках, пов'язаних із правильним оцінюванням учня.

1) Відомо, що в деяких учителів, щоб одержати гарну оцінку, потрібно працювати з повною віддачею, в інших — для цього досить прикласти мінімум зусиль. У будь-якому випадку досягнення навчальних цілей повинне бути для школяра важкою, але досяжною задачею. Тобто вчитель повинен висувати розумні вимоги: якщо учні постійно одержують низькі оцінки, можливо, причиною тому є завищені вимоги, і навпаки, учитель, що постійно ставить високі оцінки, зробить правильно, якщо підвищить вимоги. Складаючи контрольні роботи, тести, письмові завдання, вчителеві необхідно самому виконати їх. Якщо він укладеться приблизно за половину того часу, що виділяється учням на цю роботу, то її обсяг буде оптимальним. Таким чином, молодий учитель повинен прагнути до досягнення золотої середини.

2) Часто в класі виникають непорозуміння і невдоволення серед учнів із приводу виставленої оцінки: «Я відповідав добре, а він поставив мені низьку оцінку». Цієї ситуації удасться уникнути, якщо вчитель роз'яснить учням свій підхід до оцінювання. Причому вимоги оцінювання з різних видів навчальної діяльності можуть бути різними: усна відповідь, тести, що вимагають однозначної відповіді, завдання, що припускають розгорнуту відповідь і т. ін. Поступово учні звикають до цих вимог, і самі можуть досить об'єктивно оцінити себе. У цьому випадку оцінка учителя і самого учня збігаються, а виходить, подібних ситуацій її неприйняття цілком удасться уникнути.

3) Об'єктивність в оцінках. Дуже часто учні болісно сприймають ту або іншу оцінку, перебуваючи впевненими, що учитель ставиться до них не об'єктивно. І такий висновок нерідко відповідає дійсності. Учитель, що відчуває симпатію до якого-небудь учня, міркує так: «Він завжди сумлінно ставився до уроків і мав високі оцінки, не варто псувати загальне враження поганою оцінкою, хоча матеріал їм не засвоєний». До інших же учнів він ставиться неупереджено або занадто вимогливо. Учитель, що ставиться несправедливо, не об'єктивно, неминуче зіштов­хнеться із серйозними проблемами в роботі з класом. Учні відразу роблять висновок про те, що в цього учителя є «любимчики» і «сіра маса». Таке ставлення викликає почуття образи, яке переходить від вчителя і на учнів, що користуються його прихильністю. Іноді, звичайно, учитель відступає від правил, з огляду на які-небудь конкретні обставини (наприклад, заохочуючи учня, раніше неуспішного), але це є прийнятний підхід, що не має нічого спільного з упередженістю в оцінках. Іноді вчителеві доводиться порозумітися з батьками, що одержали неповну або перекручену інформацію, із приводу тієї або ін­шої оцінки. Якщо учитель ставить оцінки на основі реальної успішності, йому не складно розв'язати ситуацію і переконати батьків в об'єктивності тієї або іншої оцінки.

4) 3 об'єктивністю у виставленні оцінок пов'язана й інша проблема, що виникає в молодих учителів — сумніву в її правильності. Коли який-небудь учень, що претендує на більш високу оцінку, ніж він заслуговує, звертається до вчителя з претензіями, невпевнені в собі учителі йдуть на поступки і ставлять вищу оцінку, щоб не зіткнутися з агресивністю по відношенню до себе. Таке поводження приведе лише до того, що учитель просто втратить свій авторитет і тепер уже постійно буде стикатися з подібними фактами. Заперечувати оцінку будуть навіть ті учні, що раніш об'єктивно могли оцінити себе. Ті ж учителі, що твердо дотримуються своєї позиції, зрештою, виключать спроби учнів випросити собі більш високі оцінки.

5) Учні повинні бути інформовані про свою успішність, і ця інформація повинна надходити безпосередньо в момент виставляння оцінки. Оцінки, виставлені наприкінці місяця, чверті, теми, не зрозумілі учням. Вони вже могли забути, за що їх одержали, та й учитель не зможе через тривалий час кваліфіковано роз'яснити свої мотиви у виставлянні оцінок. Поточні оцінки необхідно виставляти на уроці і ВИДІЛЯТИ час на їхній аналіз. Це дає можливість учню вжити необхідних заходів за для ліквідації прогалин у знаннях, поліпшити свої результати, не сумніватися в об'єктивності оцінки. Ще одна рекомендація — надати кожному учневі можливість зіставити свої результати з оцінками однокласників. Якщо при усному опитуванні це зробити легко, то результати письмових робіт приховані для учнів. Учні, що одержали високучщінку, охоче повідомляють про неї, а ті, хто одержав небажаний результат, про них умовчать. Для тою щоб надати класу уявлення про загальну картину, досить проілюструвати результати за рівнями:

«10-12 балів» — три учні;

«7—9 балів» — сім учнів;

«4—6 балів» — сім учнів;

«1-3 бали» — два учні. Така зведена інформація демонструє учню положення, в якому він знаходиться, в порівнянні з однокласниками.

6) Структура підсумкової оцінки. Ще одна помилка пов'язана з підбиттям підсумків, наприклад, при виставленні оцінки за тему або
семестр. Ні в якому разі не можна визначати оцінку як середні
арифметичне. історії, усній роботі приділятися набагато більше часу, ніж на уроках математики, деякі шкільні предмети спираються на прак­тичні види робіт, інші їх не передбачають. Тому при виведенні тематичного або підсумкового балу вчитель повинен визначитися щодо складових компонентів оцінки. Це співвідношення може, наприклад, виглядати в такий спосіб:

Компоненти підсумкової оцінки

Усні відповіді — 10 %. Виконання домашньої роботи — 10 %. Індивідуальні проекти — 10 %. Самостійні роботи — 10 %. Лабораторні роботи — 10 %. Контрольні роботи — 20 %. Семестрові заліки — 30 %.

Така система виведення підсумкової оцінки дає можливість максимально враховувати різні аспекти навчальної роботи школяра. Зрозуміло, з таким підходом виведення оцінки повинні бути ознайомлені учні, це спонукає до постійної активності, допомагає прогнозувати результат і коректувати його.

7) Є ще один бік оцінювальної діяльності вчителя, що вимагає достатньої педагогічної майстерності. В. О. Сухомлинський писав, що оцінка не повинна бути спрямована на викорінювання недоліків: «Треба насамперед зміцнювати те добре, що неодмінно є в кожній дитині (і це потрібно бачити!), і тоді недоліки зникнуть самі собою». Такий підхід змінює весь зміст і весь характер оцінювання з відкритих видів впливу оцінювання до завуальованих, прихованих. «Приховані види» впливу оцінювання звільняють учня від жахів і залежності, від волі і влади учителя. Як варіанти такого оцінювання можна запропонувати дві форми звертання до учня:

• Я-повідомлення» — учитель фіксує й оцінює, висловлюючи своє ставлення до того, що відбувається: «Я дуже засмучена, що ти сьогодні не готовий до уроку», «Мені не зрозуміло, чому завдання викликало таких великих труднощів» і т. д. Така оцінка орієнтує учня на значимість своєї самостійної роботи, на почуття відповідальності перед учителем;

• Ти-повідомлення» — не містить у собі звинувачення на адресу вихованця, а допомагає зрозуміти, пояснити мотиви того, що відбувається: «Ти не можеш відповісти на запитання, тому що хвилюєшся або не зрозумів його?», «Ти не підготувався до уроку, тому що в тебе щось відбулося? Підійдеш після уроку і розповіси мені про це». Молоді учителі, як правило, не готові до таких тонкощів при оцінюванні дитини, це приходить,' безумовно, з досвідом, але, у всякому разі, вони не повинні квапитися з виставленням низьких оцінок. Необхідно колись використовувати весь педагогічний інструментарій задля того, щоб зберегти достоїнство учня і домогтися бажаного результату. Педагогічну доцільність застосування незадовільної оцінки варто розглянути особливо. При цьому треба відзначити, що всяке застосування незадовільної оцінки вимагає попереднього і ретельного зважування й обґрунтування. Досвід показує, що в цьому випадку вчителю краще дотримуватися правила: ніколи не квапитися з незадовільною оцінкою навчальної праці учня і завжди, коли мається можливість, відзначити його позитивні успіхи. Дуже важливо не забувати цього робити, особливо щодо слабких, не впевнених у своїх силах учнів. Навіть при дуже низькому рівні оцінка затраченої праці учня може і повинна бути позитивною і більш високою, ніж отриманий бал. Інакше у слабкого учня складається уявлення про марність своєї праці, а у сильного учня складається завищений рівень домагань. Якщо у вчителя виникають сумніви відносно «прикордонної» оцінки, то вони повинні вирішуватися на користь учня.

Постановка голосу

Варто тільки звернути увагу на керування своїм голосом належним чином. Типові помилки молодих учителів — занадто тихий або занадто голосний голос. У першому випадку учні не чують, перепитують один одного, шумлять, відволікаються, у другому стомлюються і дратуються. Монотонне мовлення, постійно високий або постійно низький голос не дозволяють створювати ритм мови, уловлювати головну думку. Педагогові не слід чекати, поки хто не будь і учнів звернеться до нього з проханням говорити голосніше або тихіше. Перевірити рівень голосності нескладно: досить запитати тих, хто сидить в останніх рядах, чи всі чітко чують те, що говорить учитель. Необхідно запам'ятати одне просте правило: будь які звуки, що спричиняють занепокоєння горла (дряпання, першіння й ін.), будуть неправильними. Якщо ж учитель, як і раніше, відчуває утруднення, то йому необхідно звернутися до фахівців, що займаються постановкою голосу.

Можна скористатися спеціальною літературою, що допоможе покращити постановку голосу:

Никольская С. Т. Техника речи. — М., 1978;

Савкова 3. В. Упражнения по технике речи.— М., 1973;

Петрова Л. А. О технике речи.— М., 19X1.

Комунікативні навички

Дуже важливо знати такий темп подачі матеріалу, який би відповідав можливостям даного класу. Помилкою не тільки вчителів-початківців, але й більш досвідчених педагогів є бажання донести велику кількість інформації у швидкому темпі, коли учні просто не встигають вникнути в сказане. Існує й інша протилежність: вчителі іноді говорять занадто повільно, роблять непотрібні паузи, начебто обдумують матеріал, а ще гірше заповнюють ці паузи вигуками («е-е е е», «ну у ) або словами-паразитами. В обох випадках процес навчання стає непродуктивним.

Іноді учитель виступає перед учнями як «сухий» лектор, занадто ускладнює мову, користується науковою термінологією, найчастіше незрозумілою учням. Практика показує, що найбільш продуктивною ( невимушена форма спілкування, коли в будь який момент учень може вступити в діалог, поставити запитання і навіть заперечити вчителеві. У цьому випадку важливо правильно відреагувати: не звинувачуючи його в незнанні чого-небудь, а переконливо відповісти, привести додаткові докази. Трапляється, учитель робить яку-небудь помилку, але не наважується виправити свій промах. Порада може бути тільки одна: негайно виправити цю помилку і подякувати учню, що на неї вказав. Таке поводження тільки додасть поваги до вас, тому що учні побачать у вас живу людину, якій теж властиво помилятися.

Ще один важливий момент у манері спілкування з аудиторією — уміння створити візуальний контакт, що неодмінно вплине на про­дуктивність сприйняття.

Звертаючись до учня, учитель повинен дивитися в очі, але при цьому пам'ятати, що зоровий контакт має бути короткочасним Занадто пильний погляд в очі однієї людини завжди викликав бажання відвести погляд. Найбільш прийнятний візуальний контакт не фіксувати увагу на одному учневі, а дивитися немовби між ними, сковзаючим поглядом по обличчям у класній кімнаті. Тоді створюється враження, що кожен учень знаходиться в постійному контакті з учителем. Мова йде про такі уміння людини, як фокусування і розфокусування: здатності миттєво і чіпко з'єднуватися з об'єктом уваги й одночасно бачити кілька об'єктів відразу. Ці уміння потрібно тренувати відповідними вправами Психологи пропонують наступні вправи, які не потребують значних витрат часу.

Вправи на фокусування

Візьміть годинник із секундною стрілкою і спробуйте стежити за кінчиком секундної стрілки протягом 1 хвилини, потім переведіть погляд на кінчик годинної стрілки, потім на точку середини циферблата.

Кілька секунд зосередьте свій погляд на якій не будь точці, наприклад на букві в книзі, потім переведіть, погляд на інший об'єкт. Поверніться до колишнього об'єкту, намагаючись помітити щось нове і т. д.

Вправи на розфокусування

Подивіться вдалину, помітьте на обрії яку-небудь точку. Дивіться на неї пильно, поки не відчуєте, як став мінятися простір навколо, зливаючись в єдине ціле.

У темній кімнаті запаліть свічу і не відриваючись дивіться на неї.

Сядьте на стілець з виправленою спиною, руки покладіть на коліна так, щоб мізинець був спрямований у середину коліна, а інші пальці спускалися вниз. Не закриваючи очі, (пробуйте зосередити свою увагу на кінчику носа і на обох великих пальцях рук. Потім — одночасно на кінчику носа, великих пальцях рук, великих пальцях ніг.

Почуття такту і професійна етика

Перш ніж ввійти в клас, учителю необхідно почерпнути якнайбільше інформації про своїх майбутніх учнів з особистих справ, бесід з колегами. Сприятлива реакція й емоційний стан учнів, без сумніву, будуть залежати від того, як до них звертаються. Не знаючи учня, можна зробити зауваження, що зачіпають його, викликати протест. Ваші необережні слова будуть передані батькам і одержать небажаний резонанс. Таким чином, учитель повинний бути дуже уважним і тактовним. І в цьому, безумовно, головну роль відіграють власні спостереження, індивідуальний підхід до учня. Але буває і так, що вчитель, працюючи з одним учнем, залишає без належної уваги інших

Прагнучи якнайшвидше знайти загальну мову і класом, учителі часто спілкуються з учнями як зі своїми студентськими друзями, вживають сленг, допускають фамільярні відносини Це часто подобається учням, але може стати приводом для тою, щоб виявити до вас неповагу. Набагато легше поступово перейти від підкреслено офіційних відносин до дружніх, тоді як перехід від фамільярності до тимчасової строгості породить напругу у відносинах Одним словом, учитель повинен зберігати визначену дистанцію і учнями, щоб не допустити панібратства і неповаги. Це і є одна зі складових професійної етики вчителя.

Емоційний самоконтроль

Чи має вчитель право відкрито виражати свої почуття, переживання, емоції? Відкрито виражені почуття допомагають відчути наше щире ставлення до теми розмови або визначеному поводженню. Блокуючи свої емоції, ми змушуємо помилятися і наших учнів, що приймають помилкову демонстрацію ставлення за щиру. Але не можна втрачати контроль над своїми почуттями, піддаватися настрою. Учителеві не слід поділяти клас на «любимчиків» та «інших». Зрозумію, що хтось нам більш симпатичний, а хтось викликає негативне ставлення, але вчитель не має права відкрию демонструвати свої почуття і створювати «режим сприяння» для окремих учнів. Уміння контролювати свої почуття й емоції здобувається лише на практиці міжособистісних відносин. Наприклад, на уроках часто виникають конфліктні ситуації, коли вчитель може вийти із себе, втрачає контроль над собою. У цьому випадку найкращим буде запропонувати учню поговорити після уроку, переключитися на що- небудь інше. Кілька секунд цілком достатньо, щоб зібратися, оволодіти своїми емоціями. Учитель не повинен чекати проявів самоконтролю у своїх учнів, продовжуючи спілкування в класі без зайвих емоцій, він продемонструє належний приклад.

*Завжди говори правду дітям, навіть тоді, коли це невигідно для тебе.
*Не намагайся силою досягнути успіху.
*Будь великодушним — умій прощати.
*Не забувай хвалити.
*Хвали в міру, вміючи.
*Помічай найменші успіхи учня.
*Оцінюй тільки вчинки дитини, а не її саму.
*Знайди ключ до кожного.
*Починай навчання не з букваря чи формул, а з радості.
*Коли розмовляєш з дитиною, завжди дивись їй в очі.
*Висловлюйся як можна ясніше й чіткіше.
*Не вбивай у дітях казку.
*Думай про дитячий «банк щасливих спогадів».
*Краще виховання — запрошення учня до роздумів.
*Тільки наблизивши до себе дитину, можна впливати на розвиток його духовного світу.
*Діти не повинні йти від вчителя підкореними.
*Визнавай права учня на помилку. До того часу, поки у дітей є віра в добро, людину, ідеал, є й виховання.
*Дитина ставиться до тебе так, як до неї ставляться дорослі.
*Не кажи про учня «нездібний», а кажи: «Здібності у нього ще не розкриті».
*Ніколи не карай учня, котрий завинив, одразу.
*Не «заводься» з учнями. Ніяких нотацій.
*Не можна говорити учням тільки про їх недоліки.
*Не використовуй оцінки як засіб покарання.
*Необдумане покарання дуже шкодить.
*Нетактовність, несправедливість учителя — криміногенні.
*Завищені вимоги до учня — одна з причин конфліктів.
*Учень, упевнений у неможливості змінити щось, відмовляється від пошуку.
*Від постійних невдач діти озлоблюються.
*«Важкі діти — це ті, котрих зрадили батьки» (А.С.Макаренко).

1. Журнал класу
2. Періодичність перевірки
3. Виконання програми (кількість годин, що повинно бути дано фактично).
4. Виконання практичної частини програми (екскурсії, лабораторні роботи, предметні уроки, уроки позакласного читання та розвитку зв’язного мовлення).
5. Система письмових робіт (підготовка до к/р, місце самостійних робіт, кількість).
6. Організація повторення.
7. Обсяг і характер домашніх завдань.
8. Поточний облік знань.
9. Тематичний облік знань.
10. Заліки.
11. Система контролю за знаннями невстигаючих.
12. Об'єктивність виставлення підсумкових оцінок.
13. Відвідуваність учнів та її облік.
14. Оформлення журналу.
15. Хто з представників перевіряв журнал.
16. Загальні висновки.

Поради вчителю

Кожен з нас по різному починає свій урок. Хтось має звичку запізнитися, хтось економить час кидає учням «Добридень. Не вставайте. Розпочнемо урок», хтось вітається традиційно «Здравствуйте, діти. Сідайте будь ласка». Дуже часто, вчитель поєднує вітання з невербальними засобами, вражаючими увагу, готовність до контакту. Початок уроку – це той самий час, коли закладається темп, настрій, тон спілкування. Тому досить важливо правильно розпочати урок. Вирази «добридень» або «доброго ранку» несуть в собі позитивний настрій та добрий настрой. Але ніколи не вітайтеся з класом, відкриваючи журнал, записуючи число на дошці, тощо. Само по собі таке вітання нічого не значить, і ніяк не вплине ні на вас ні на учнів.

Тому, заходячи до класу привітайте всіх присутніх посмішкою, зупиніться перед дошкою, витримайте паузу (стільки, скільки буде потрібно, але ні у якому разі не робить, замість привітання, з самого початку уроку ніяких зауважень) та щиро привітайтесь: «Доброго ранку. Я рада всіх вас бачити».

Використовуючи цей прийом ви дуже швидко помітите, що без такого початку хороший урок важко розпочати.

Змінити «Ти – повідомлення» на «Я-повідомлення».

Майже всі повідомлення що ми адресуємо дитині під час уроку містять у собі слово «ти»: «Ти повинен…», «Ти не вмієш». Але у таких випадках вже само слово «Ти» впливає на дитину, як звинувачення, примушення та примушує її прийняти захисну позицію. Інша справа «Я-повідомлення». Воно показує наше ставлення та почуття не до самої дитини, а до поведінки. Наприклад: «Я не можу проводити урок якщо в класі так шумно», «Мені не подобається коли запізнюються». На перший погляд різниця між «Я-повідомленням» та «Ти-повідомленням» незначна. Однак реакція дитини дуже різна: у першому випадку учень відгороджується, огризається, у другому ж дитина має можливість довідатися про нас дорослих. Якщо ми відкриті у виявлені своїх почуттів і діти стають більш щирими у виявленні своїх. А також ми даємо можливість дітям самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Якщо коротко, то «Я-повідомлення» охоплює три моменти: поводження дитини, (констатація вчинку дитини) почуття дорослого, (констатація ваших переживань) наслідки поводження дитини для дорослих (констатація наслідків поводження дитини). Наприклад: замість « Мені не подобається, що ти такий нечепурний» використовуйте свої пропозиції «Мені не подобається коли брудними руками беруть книгу».

Навчитися користуватися цим методом важко, але якщо ви попрацюєте над собою і будете наполегливо йти в цьому напрямку, вас чекає успіх та радість теплих відносин з дітьми.

Не навішувати ярликів

Дуже часто , не стримуючи емоції, ми починаємо говорити хто є хто. Ми навішуємо ярлики на дітей і тим самим заганяємо їх у жорстокі рамки, закріплюємо за ними и ці риси. «Він неуважний», «Вона двієчниця», «Він безглуздий» ці вирази створюють дитяче уявлення про себе та свої здібності. Дуже часто ярлики стають зручною відмовкою та впливають на поведінку учня. Тому, знаючи цей секрет ви можете використовувати його у своїх цілях: частіше застосовуйте у спілкуванні з дітьми «позитивні» ярлики (розумний, добрий, щирий та інші). Це допоможе вам та дітям досягти успіху.

Опиратися на позитивне!

Часто ми буваємо принципові та не терпимо недоліків. Але ж, зосереджуючись на них ми тим самим виховуємо брехунів та грубіянів. Дитина сприймає будь-які прямі звинувачення та осудливі слова як несправедливе ставлення, або зовсім не приймає цього. Тому, якщо ми змінімо такий стиль поведінки на похвалу, добрий погляд, підтримку, то вже через тиждень помітимо, що наші діти слали добріше, слухняніше, веселіше. Необхідно знаходити найменший привід для заохочення. Не обов’язково казати кожній дитині, що вона талановита, успішна, розумна. Просто спробуйте вчасно вказувати дитині на те, що в неї добре виходить, похвалить за старання. Це досить ефективний спосіб виховного впливу. Якщо ми прагнемо виховувати успішну, впевнену, самостійну людину то повинні постійно підтримувати та мотивувати дитину до успіху. А якщо ж будемо вишукувати в її вчинках тільки недоліки, то в неї може зникнути будь-яке бажання що-небудь робити або ж вона займе оборонну позицію. У вихованні опора на позитивне, добре слово, похвала - і… діти обов’язково стануть краще!

Активно слухати

Спілкування дорослого і дитини завжди було найважливішою частиною виховання. Досить часто труднощі в навчанні бувають заховані у сфері її почуттів . Тому якщо учень бажає поспілкуватися з вами окремо, приділить йому декілька хвилин. Можливо саме тоді ви дізнаєтесь про його самі глибокі та важливі переживання. При цьому дуже важливо відмовитися від прямого осуду і повернути дитині так ж відкриті почуття. У активному слуханні виявляється чудова закономірність: якщо дитяча радість кимось розділяється, то вона подвоюється, а горе зменшується вдвічі. Врешті решт, якщо ми вимагаємо під час уроку уваги та поваги до себе, то давайте спробуємо бути уважними до учнів! Та пам’ятайте, що «важкі діти – це ті, у яких немає щиросердного контакту з дорослими».

Залишати дитині право на помилку.

Помилятися – означає пізнавати життя.

Пам’ятайте про це під час уроків. Прослідкуйте за тим, як ви реагуєте на неправильну відповідь? Чи часто ви використовуєте слово «невірно», «неправильно»? Ці слова повинні зовсім зникнути під час дитячих відповідей. Є багато можливостей сказати про помилку іншими словами: «А якщо ще поміркувати…», «Чому ти так думаєш?», «А ще є думки?», «Хто вважає інакше?». Цим самим ви не як не признаєте невдачу відповідача але надаєте можливість класу шукати правильну відповідь. Таким чином вчитель перетворює уявлення дітей про помилку на нормальне і корисне явище. Якщо ви навчитесь використовувати цей прийом то дуже скоро помітите, як змінюються ваші учні! Значно підвищиться активність класу на уроці і навіть дуже сором’язливі та скромні діти будуть самі виказувати бажання висловити свою думку!

Оцінюйте під час уроку.

Саме під час уроку, а не наприкінці. І ви відразу помітите різницю. Зовсім не важко по ходу уроку коментувати хто на скільки працює, це дає можливість кожному учню вплинути на кінцевий результат. Цей прийом підтримує активність, уважність, старанність дітей під час усього уроку. Спробуйте, і ви побачити наскільки більше матеріалу ви зможете опрацювати!

Відповідь з місця.

Дайте можливість відповідати учням не підіймаючись. Це допомагає, особливо сором’язливим дітям, не розгубитися і більш чітко висловити свою думку. Цей прийом можна широко використовувати під час опрацювання нової теми. Він знижує страх помилки , підіймає рівень активності учнів на уроці, економить час.

Не роздавайте обіцянок.

Буває так, що для зручності ми беремо щоденник з наміром зробити зауваження за поведінку, байдужість тощо. Але з добрих намірів ми все ж таки даємо можливість учню вплинути на ситуацію. Це правильна тактика, вона стимулює та мотивує дитину, дає їй відчути відповідальність. Але цей прийом слід використовувати досить обережно і не давати пустих обіцянок. Наприклад: якщо ви сказали учню, що щоденник буде пустим до першого зауваження… то це повинно так і бути, інакше цей метод дуже швидко втратить вплив

Звертайтеся до учнів на ім’я.

Характер звертання демонструє бажання розпочати спілкування. Саме у звертанні можна побачити індивідуальний стиль вчителя. У виборі звертання, у інтонації передається настрій вчителя, його відношення до учнів. Недаремно психологи кажуть, що ім’я людини – це самий чудовий звук для неї. Так звертаються тільки досить близькі люди, у той час як прізвище все ж таки залишається більш офіційною формою звертання. Зовсім недопустимо, звертання до одного учня на ім’я, а до іншого на прізвище. Діти сприймають це, як конкретну дискримінацію. Саме у таких випадках дитина робить висновок «вона мене терпіти не може…». До того ж, треба враховувати, що діти люблять шуткувати над прізвищами, перекручувати їх, а це часто викликає засмучення, образу, неподобства. Іноді і саме прізвище може викликати у свого власника негативні відчуття. «Звертатися на ім’я» - дуже простий прийом, але досить ефективний, якщо ви бажаєте встановити з класом нормальні дружелюбні відносини.
Введіть традиції свого уроку
Уявіть собі, що ваш предмет – це величезна країна, із своїми законами, територією, мовою (термінами)… А тепер уявіть, що на кожнім уроці ви відкриваєте для учнів її таємниці особливості та робите все за для того, щоб їм захотілося бути не просто туристами а справжніми мешканцями... У кожного народу, в кожній родині існують свої традиції. Спробуйте ввести якусь традицію, звичай саме на своєму уроці. Наприклад: особливе привітання, неповторну фізхвилинку, появу казкового чи легендарного героя з визначеннями, видача на заліках «дипломів знавця», проводження бей-рингів на при кінці теми. Тобто, це муже бути що завгодно, головне, щоб таке явище не було одноразовим. Будь яка традиція зміцнює колектив, до того ж ви можете встановити традиції разом із класом. Такий прийом зможе зробити навчання більш цікавішим, а ваш предмет – незвичайним.

Відомо, що вчитель початкових класів – найголовніша людина для молодшого школяра і авторитет його незаперечний. Переступивши поріг школи, дитина включається у певні стосунки з педагогом і своїми однокласниками. Бо навчання і виховання здійснюється на ґрунті взаємин принаймні двох головних дійових осіб школи – вчителя, який передає досвід попередніх поколінь, і учня, котрий засвоює його. Цей процес не лише об’єднує їх, а й потребує їхньої співдіяльності, взаємодії. У школі є й інші педагогічні стосунки, але головними є взаємини «вчитель - учень». Керівна роль тут належить учителеві. Від щирості стосунків з дітьми залежить психологічний клімат у дитячому колективі, ставлення дітей до навколишньої дійсності.
Такі відносини знімають емоційну напругу школярів, стимулюють їх активну навчальну діяльність, викликають радість пізнання, впевненість у власних силах.
В.О. Сухомлинський розглядає навчання не як просту передачу знань, а як процес складних людських стосунків. Однак у практиці відносини «вчитель - учень» не завжди виявляється виховуючи ми у позитивному плані, бо формуються вони шляхом спроб і помилок на інтуїтивному рівні, виходячи з досвіду особистості вчителя і природних даних. Як наслідок, сьогодні частіше окремо розглядаються робота школярів – навчання і вчителя – викладання. Лишається дуже поширеним уявлення про навчання і виховання, як спільну діяльність, або в кращому випадку, як взаємодію педагога з учнем. Навчання – доброзичлива, щира, творча взаємодія вчителя і учня.
Це діалог двох рівних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість спілкування. Педагог не повинен приймати рішення за вихованця і примушувати його до чогось, не поцікавившись спочатку його думкою, не дізнавшись про його міркування, смаки, звички, бажання. Лише в процесі спільної роботи можна отримати якісно новий результат зростання особистості, який ґрунтується не на примусі чи навіюванні, а на свободі вибору в результаті пройденого шляху до розв’зку.
Процес формування гуманних взаємин передбачає три рівні: співпорядкування, співробітництво і співтворчість. Багато вчителів працюють на рівні співпорядкування. Праця для такого педагога стає ненависною, виснажливою. Причина – недостатня педагогічна підготовка, духовна бідність, низька професійна культура, а це відсутність почуття емпатії, внутрішнього контакту, основаного на повазі й розумінні дитини. Учитель має мудро визнавати право особистості, що формується, на помилку.
Співробітництво – це високий рівень стосунків головних учасників навчально – виховного процесу. Взаємодія при співробітництві будується на взаємоповазі, взаємо інтересі і взаємодовірі. Великої питомої ваги набувають: милосердя, терпляче переконання, особистий приклад учителя, поетичний вплив, довіра, порада, прохання, гумор, захоплення перспективою, відкритість педагога, щирість. Вчитель має розвивати педагогічний такт, об’єктивність і справедливість в оцінці навчання і виховання дітей. Не випадково на перше місце діти ставлять саме ці риси вчителя. Найвищим рівнем стосунків вчителя і школярів є співтворчість. Для співтворчості характерні не лише професійна, ділова, а й глибоко особистісна увага, приязнь і любов один до одного. Це забезпечує дружню, сердечну прив’язаність учителя і учнів нерідко на все життя, що найчастіше виявляється як свідчить практика, у ставленні до першої вчительки. На досягнення співтворчості спрямовується вся майстерність, інтелект, поведінка, воля, емоції вчителя. Педагог, за висловом В.О.Сухомлинського, серцем торкається серця своїх учнів.

Професія «педагог» - особлива. Учителі - це ті люди, які завжди на виду, поруч із ними завжди знаходяться батьки, учні, колеги. Але часто-густо молодий педагог не може працювати з людьми, у тому числі з учнями. Часто педагог утрачає авторитет серед своїх підопічних тому, що нецікавий як особистість. А без інтересу до особистості вчителя немає інтересу до предмета.

Ось кілька висловлювань учнів:

«Коли до нас прийшла наша вчителька, ми дуже погано її зустріли. Одягнена вона була в якийсь мотлох, волосся скуйовджене, косметики ніякої. На першому уроці її зовсім не слухали, тільки коментували, хихикали, придумували прізвиська. Десь місяця через три установились ті відносини, коли ми зрозуміли, що вона найрозумніша, найчуйніша. Наші дівчатка зробили їй зачіску й навчили робити макіяж».

«Коли вчитель добре одягнений, ми мимоволі переймаємось повагою до нього. Те, як учитель одягнений, впливає на запам'ятовування матеріалу. Я думаю, тут такий механізм. Якщо вчитель зі смаком, сучасно одягнений, ми йому віримо».

«Багато вчителів дозволяють собі недбалість і неохайність в одязі, зачісці, манерах. Звідкіля в дітей візьметься естетичний смак, якщо вони з дитинства бачать перед собою несмак?»

На жаль, далеко не всі вчителі стурбовані особистим авторитетом. Дослідження показують, що вчителі у два рази занижують значення свого іміджу. Шкода, імідж - своєрідний людський інструментарій, що допомагає вибудовувати відносини з оточуючими.

«Імідж» - красиве та загадкове слово - у перекладі з французької означає «образ». Причому під «образом» треба розуміти не тільки візуальний, зоровий образ, а і спосіб мислення, дій, учинків. Це й уміння спілкуватись, мистецтво говорити й особливо слухати. Разом із тактом, освітою, діловими якостями наша зовнішність є або продовженням наших достоїнств, або ще однією негативною рисою, що заважає життю та кар'єрі.

Американський психолог Міллер відібрав фотографії «красивих», «звичайних» і «некрасивих» людей. Потім показував ці фотографії та попросив висловитись про внутрішній світ «зображених». Люди оцінили «красивих» як більш упевнених, щасливих, урівноважених, енергійних і більш багатих духовно, ніж інші. Психологи називають це «ефектом ореола». І вчитель просто зобов'язаний використовувати його у своїй роботі, кожний педагог просто зобов'язаний бути красивим.

Першим кроком на шляху до створення «ефекту ореола» можна вважати роботу над власним іміджем. Візуальна привабливість - першорядна його складова. Тут значення має й кольорова гама костюма, і відповідний макіяж, і модна стрижка або укладка.

Важливою частиною іміджу педагога є й те, якою мірою йому притаманне красномовство. Спілкуючись з учнями, учитель не повинен забувати про тон, яким він розмовляє. Від цього залежить не тільки емоційний стан його учнів, а й їхня працездатність.

Так званий «невербальний» імідж пов'язаний з тим, наскільки ми маємо приємні манери, під якими маються на увазі жести, міміка, поза. Хороші манери допомагають швидко адаптуватись у будь-якій обстановці, спрощують установлення комунікаційних зв'язків з людьми.

Не можна забувати і про той простір життєдіяльності, що створює кожна людина. Розміщення меблів у нашій квартирі, оформлення робочого місця, просто маса дрібниць від фірмової ручки до кейса, якими ми користуємось, несуть інформацію про нас.

Немаловажне значення має й ваш спосіб життя, тобто те, як люди сприймають ваше особисте життя, відносини з оточуючими, моральні принципи, достоїнство, поведінку та характер.

Іноді буває, що всі елементи позитивного іміджу на місці, але він усе одно не спрацьовує. Вам може не вистачати найважливішого аспекту вашого особистого успіху - привабливості в очах оточуючих.

Привабливі люди:

часто й охоче посміхаються;

мають хороше почуття гумору;

природно поводяться;

веселі;

часто й охоче кажуть компліменти;

знайомі з етикетом і слідують йому;

упевнені в собі;

уміють посміятись над собою;

швидко викликають людину на розмову про неї саму;

усвідомлюють свої обмежені можливості й те, що в них немає відповідей на всі запитання;

дружелюбні, з ними легко у спілкуванні.

Імідж може бути позитивним або негативним, а крім особистісного іміджу може бути професійний чи груповий, як узагальнена соціальна характеристика. Існує й віковий імідж, не виключена й поява демографічного іміджу. Поняття «імідж» може бути застосовано й до організації, міста, навіть до країни. Так що імідж будь-якої школи буде визначатись іміджем педагогів, які працюють у ній.

Формування особистої чарівності супроводжується величезною роботою над собою, але приносить хороші плоди: формує позитивні установки стосовно вас, робить спілкування з вами приємним і комфортним. Для багатьох людей інформація, отримана від зорового образу, є єдиним «банком даних» про людину, і на цій підставі вони вибудовують свої відносини з іншими людьми. І чим точніше створений ваш образ, тим легше людям спілкуватися з вами і тим менше сил буде потрібно, щоб знайти загальну мову з вашими учнями.

(за матеріалами творчості Ш.Амонашвілі)

Підтримую думку видатного педагога Шалва Амонашвілі, що біди нашої освіти і складності її оновлення зв'язані не стільки з матеріальними аспектами, скільки з бездуховністю і авторитаризмом, які насаджувалися десятиліттями і сторіччями.

Ми розуміємо, що модернізувати освіту неможливо тільки введенням нових учбових предметів, насиченням учбових програм і підручників додатковими знаннями, оснащенням шкіл комп'ютерами, забезпеченням їх Інтернетом і збільшенням термінів навчання.

Сучасна цивілізація не є гарантом духовності школи і освіти в цілому.

Всі реформотворення, які робилися в різний час, рідко доводилися до кінця і завершувалися успіхами.

Це відбувалося тому, що не було розуміння того, що основою школи є її творець – учитель. Педагог реформує школу, він же, на жаль, і деформує її.

Важливою є і думка педагога про те, що педагогічне мислення зараз ґрунтується на матеріалістичній тривимірністі, звідси і авторитарна педагогічна практика, яка знищує освітній простір. Амонашвілі пропонує звільнити нашу свідомість від цих пут, розширити її ухваленням четвертого, чудового виміру, який називається духовністю, вірою в Творця і це є завданням епохи Серця і Духовності.

Духовність не абстрактна, а гуманна педагогіка - не фантазія. Вся педагогічна класика від Квінтіліана до Сухомлинського і стала класикою, тому що вона спирається на вимірювання Вічності - Духовності, через яку усвідомлюється матеріальний світ.

Важливою є думка про потребу космічного погляду на дитину, на її особливе призначення. Теж стосується і щодо призначення вчителя.

Амонашвілі ставить учителя на один рівень із Творцем. Дійсний вчитель - творець земної і космічної еволюції. Ухвалення цих постулатів розширить наша педагогічна свідомість, яка буде джерелом педагогічної творчості.

Саме у цих постулатах криється суть духовності.

Нам потрібно по крихтах збирати плоди всіх наших творчих мук і старань, щоб надалі примножити і розповсюдити їх в освітніх просторах, творцем яких буде кожний з нас.

Не можна не погодитися з такими принципами діяльності педагога:

Перший принцип: не критикуймо бездумно думки і досвід одне одного. Другий принцип: вінцем людства є співробітництво.

Третій принцип: серце розумніше.

Гуманну педагогіку і суть її духовності можна осягнути не тільки розумом, але в першу чергу серцем. Тому педагог закликає прикласти всі наші зусилля для духовного збагачення.

Візьміть дюжину найкращих і повновагих емоцій. Ретельно відберіть тільки ті, що позбавлені розчарувань, злопам'ятності та злості. Після того як ви відібрали ці дванадцять емоцій, розділіть їх на п'ять (або шість) уроків, які вам доводиться проводити кожного вашого робочого дня.

Додайте до кожного свого уроку:
12 порцій мудрості,
11 порцій терпіння,
10 порцій хоробрості,
9 порцій працездатності,
8 порцій оптимізму,
7 порцій відданості своїй справі,
6 порцій вільнодумства,
5 порцій доброти,
4 порції відпочинку й турботи про здоров'я,
3 порції гумору,
2 порції такту,
1 порцію віри в кожного свого учня.

Примітка: у пропорціях інгредієнтів можливі варіанти на розсуд того, хто готує.

Для того щоб додати гостроти та насолоди вашому уроку, додайте до нього ложечку гарного настрою, скибку нерозсудливості, за смаком розваги, обов'язково додайте гри й рясно посипте все гарним добрим гумором. А тепер налийте любов до дітей і збийте все енергійними рухами, не допускаючи застою. Поставте ваше блюдо на вогонь дитячих сердець. Прикрасьте своє блюдо посмішками, ізюминками та гілочками радості. Перед подачею учням урок сервірується спокоєм, самовідданістю та професіоналізмом учителя.

Чітко додержуйтесь цього рецепта, у точності дотримуючись інгредієнтів блюда при підготовці кожного свого уроку.
Приємного вам апетиту, шановні колеги! Апетиту до вчительської праці та творчості!

Мова тіла вчителя на уроці

Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла.
Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації.
Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці. Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі. Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.
Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.
Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови.

Потрапив на очі аркуш, на якому весело красувалося: Сімдесят спо­собів сказати «Дуже добре!» «Цікаво, — подумала я. — А що вийде у мене?» Взяла ручку, аркуш паперу і стала писати все, що спадало мені на думку, асоціюючись з фразою «Дуже добре!» На цифрі 19 я замислилася, колишня впевненість зникла, а на цифрі 25 я вже точно знала, що хочу заглянути в заповітний аркуш. Прочитавши все написане, я подумала: як здорово, коли дорослі вільно і відверто можуть виражати свої почуття малюку. Адже доброзичлива оцінка старшого завжди народжує в маленькому серці бажання бути кращим, бути самим собою.

1. Ти зараз на правильному шляху.

2. Пречудово!

3. У тебе це вийшло.

4. Правильно!

5. Це добре!

6. Супер!

7. Я пишаюся тим, як ти працював.

8. Ти робиш це дуже добре.

9. Це набагато краще.

10. Гарна робота!

11. Я щаслива бачити цю роботу.

12. Ти робиш гарну роботу.

13. Ти близький до істини!

14. Мої вітання!

15. Це те, що треба!

16. Я знала, що ти можеш це зробити.

17. Зараз ти це зрозумів.

18. Нарешті!

19. Ти швидко вчишся.

20. Працюючи так само, ти досягнеш багато чого.

21. Я не зуміла б зробити краще.

22. Це правильний шлях.

23. З кожним днем у тебе виходить краще.

24. Це спосіб!

25. Ти нічого не прогаяв!

26. Так тримати!

27. Надзвичайно!

28. Прекрасно!

29. Це найкраще!

30. Остаточно!

31. Сенсаційно!

32. Тепер нічого тебе не зупинить.

33. Відмінно!

34. Це була першокласна робота.

35. Чудово!

36. Ще краще!

37. Твій мозок попрацював на славу.

38. Ти досягнеш успіху.

39. Це видатний винахід.

40. Фантастика!

41. Здорово!

42. Це чудова робота.

43. Ти робиш це красиво!

44. Як ти багато зробив!

45. Розумник!

46. Ти дійсно це покращив.

47. Прегарно!

48. Вітаю!

49. Ти правий!

50. Тримати так!

51. Ти зробив це вчасно.

52. Мені подобається хід твоїх думок.

53. Я пишаюся тобою.

54. Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

55. Велика тобі подяка.

56. Я ніколи не бачила нічого кращого.

57. Твоя робота принесла мені багато радості.

58. Молодчина!

59. Ол-райт — повний порядок.

60. Серйозний прорив!

61. Ось цього я ще не бачила.

62. Ти неперевершений сьогодні.

63. Це вже успіх!

64. Це твоя перемога.

65. Тепер ти відчуваєш свої можливості.

66. Ти справжній майстер.

67. Щиросердно рада за тебе.

68. Не можу виразити своє захоплення.

69. Грандіозно!
70. Я вірю в тебе, у тебе завжди виходитиме не гірше.

Рекомендації для вчителя

1. Процес контролю за підготовленістю учнів:

- контролювати засвоєння і повторення питань тих, що викликають у учнів найбільшу скруту

- пильно аналізувати і систематизувати помилки в усних відповідях письмових роботах, завданнях, виявити помилки типові для класу в цілому і сконцентрувати увагу на їх усуненні

- спеціально контролювати засвоєння матеріалу попередніх уроків невстигаючими учнями

- узагальнювати підсумки засвоєння основних законів, правил, понять навиків і умінь після закінчення вивчення учбової теми або розділу.

2. Виклад нового матеріалу:

- перевіряти протягом уроку ступінь розуміння учнями основних елементів учбового матеріалу

- заохочувати і стимулювати питання з боку учнів при затрудненні в засвоєнні учбового матеріалу

- підтримувати інтерес до засвоєння нових тематик і знань

- урізноманітнювати методи навчання і підношення учбового матеріалу.

3. Самостійна робота учнів:

- навчити умінню планувати роботу, виконувати її в заданому темпі і здійснювати контроль за виконаним

- задавати для самостійної роботи завдання і вправи по найбільш важких, основних і складних розділах учбового матеріалу. Тим самим прагнучи до меншого числа вправ і завдань, але в певній системі досягти більшого ефекту - підбирати для самостійної роботи вправи по усуненню помилок, допущених у відповідях усних або письмових. Чітко розписувати порядок роботи, стимулювати і заохочувати постановку питань учнями при затрудненому виконанні самостійної роботи

- надаючи допомогу учням, все ж всемірно розвивати їх самостійність

4. Самостійна робота учнів поза класом:

-в ході домашньої роботи забезпечити повторення пройденого матеріалу, особливо концентруючи увагу на найбільш складних і істотних елементах учбової програми, що викликають найбільшу скруту

- систематично вносити до домашніх завдань роботу над типовими помилками

- чітко позначати порядок виконання домашньої роботи, перевіряти ступінь розуміння Ваших інструкцій слабовстигаючими учнями

- обговорювати об'єм домашньої роботи з іншими вчителями класу, тим самим виключаючи зайве навантаження слабовстигаючих і середньовстигаючих учнів

5. Запобігання неуспішності учнів:

- підвищення ефективності та «цікавості» уроку

- заохочення і формування пізнавального інтересу до навчання і вивчення учбового матеріалу

- індивідуальний підхід до кожного учня

- спеціально пропрацювала система домашніх завдань

- робота разом з батьками

- заохочення учнів до підвищення відповідальності за їх товаришів у навчанні

від Семена Богуславського, канд. пед. наук, директора московської школи № 1274 ім. В. В. Маяковського, заслуженого вчителя Росії, академіка Академії творчої педагогіки

Погано, коли на молодого вчителя дивляться тільки перспективно. Зазвичай згодом він стає більш умілим, самостійним, придбає навички, опанує прийоми, досягне майстерності. Але в той же час він може втратити ту безпосередність і чари молодості, риси, притаманні тільки молодому вчителю, що інколи наближають до нього учнів сильніше, ніж мудрість літнього майстра. Моїм першим учням, напевно, було цікавіше зі мною, ніж нинішнім. У школі обов'язково мають бути молоді вчителі. Без них життя нудне, нецікаве, прісне.

Порада перша: не вважай школу місцем, не зовсім гідним застосування твоїх видатних здібностей, місцем, куди тебе як би заслали. Школа не має потреби у твоїй полегкості. Так, вона тебе чекає, і, можна сказати, з розкритими обіймами, вона хоче, щоб ти в ній був, але в неї є достоїнство. І це достоїнство - діти. Тому не треба дивитись на школу спогорда, не треба робити їй послугу.

Так що відразу орієнтуйся на школу й саме з нею пов'язуй свої честолюбні мрії. Тим більше що хороший учитель краще посереднього поета чи актора. Справа не в тому, яка професія, а в тому, наскільки вона тобі підходить. А ось у цьому варто розібратись. Але не можна розібратись на бігу. Треба попрацювати з повною віддачею, треба викластись. І для цього треба вважати школу своєю справою, а не чужою, куди ти потрапив випадково. Розібратись - це значить зрозуміти, чи до душі тобі праця вчителя. Ось ти й постарайся зрозуміти, твоя це справа чи дядька. Але не квапся з висновками.

Далі вникни в мою другу пораду. Знайди себе, свій образ. Учитель індивідуальний, інакше не може бути й мови про творчість. Це не виключає наслідування, особливо спочатку. Навпаки, придивляйся до майстрів. Бери на озброєння те, що тобі здається твоїм, що тобі до вподоби. Не треба розуміти творчість як винахід пороху. Педагогіка існує стільки, скільки існує світ. Прийоми та знахідки не вмирають із майстром, вони передаються його учням і послідовникам. Але кожний справжній учитель, навіть переймаючи, залишається собою. Як же розпізнати, що в тобі твоє, а що - чуже? Краще тебе самого цього ніхто не знає. Звичайно, треба прислухатись до думок, у тому числі і критичних. Але якщо в тебе не буде внутрішнього відчуття істини, ти будеш не вчитель, а «чого бажаєте?». Це інша крайність, на противагу зарозумілості.

І потім, хто сказав, що вчитель створює свій образ раз і назавжди? Маяковський писав про художника Келіне: «Кращий учитель. Твердий. Мінливий». Образ - не схема, а жива особа. У будь-якому випадку він має бути твоїм і він мусить бути живим, а не маскою.

Порада третя: не замикайся у своєму вчителюванні. Якщо вчитель - тільки вчитель, це нудно. Грай на гітарі, співай, пиши вірші, грай у волейбол, ходи в гори, збирай марки, бувай у театрі та на виставках. Розширюй коло друзів і знайомих. Спілкуйся з найрізноманітнішими людьми. Люби життя в різних його проявах. Ти повинен бути цікавим дітям, але це не вийде, якщо ти зосередишся тільки на самому собі. Крім обов'язкової програми в тебе, як у майстра-фігуриста, повинна бути чудова довільна програма.

І знову ж, треба пам'ятати, що всі прояви особистості індивідуальні. Не треба штучно культивувати в собі якості, що тобі не притаманні. Універсальність не обов'язкова. Не треба писати віршів, якщо в тебе немає здібностей. А найголовніше тебе мусять цікавити люди. Не виключай спілкування зі свого життя. Інакше засохнеш, як зламана гілка.

Захопленість, багатобічний інтерес потрібні вчителю не просто так, самі по собі, а у зв'язку з особливістю його професії. Не даремно про вчителя кажуть, що він і швець, і жнець, і на дуді грець.

Тому моя четверта порада: пам'ятай про комплексний характер учительської праці. Усе має значення, усе потрібне: й ерудиція, і методика, і позакласна робота, і психологія спілкування, і любов до дітей, і дисципліна. Не треба це розділяти, це все взаємозалежне. І якщо ми говоримо про це окремо, те це чисто умовно. Поміть: будь-яка розповідь про школу, епізод, навіть анекдот має в собі комплекс учительських якостей. Інакше виходить безглуздо, смішно або навіть гірше того - непрофесійно.

Ти можеш заперечити, що тобі відомі вчителі, які добре знають свій предмет, але не володіють методикою, або такі, котрі тільки дають уроки, а після дзвінка їх як корова язиком злизала, або такі, в яких діти стоять на головах, а вони репетують на них і ображаються. Так, я теж таких знаю. І раджу тобі пам'ятати, щоб ти таким не був, що вони нещасливі, так само як і їхні учні.

Я би з радістю сформулював свою п'яту пораду так: будь щасливим. Правда, це більше схоже на побажання, ніж на пораду. Тоді я скажу так: будь оптимістом! Вір! Жахливо, коли вчитель не бачить нічого хорошого ані в сьогоденні, ані в майбутньому. Створюй плани, нехай іноді нездійсненні, але конструктивні.

У житті кожному буває важко й гірко, у кожного трапляється нещастя й горе. І вранці, буває, не хочеться вставати та йти до школи. І навіть діти часом так набридають... Але треба себе переборювати. Життя - це подолання важких і навіть критичних ситуацій.

Так, ми іноді йдемо на різного роду компроміси, і це не суперечить тому, що я тільки що сказав. Це апеляція до розуму. Безкомпромісність - це впертість і невміння мислити перспективно. Але мета все одно повинна бути. І не тільки мета уроку, і не стільки мета уроку, скільки мета всього твого вчителювання.

Діти не повинні бачити в тобі невдахи. Невдах не люблять. Навіть якщо щось не буде виходити, усіма силами руйнуй можливе враження, що в тебе не виходить узагалі. Усередині в тебе, дорогий мій, повинно бути все чітко й упевнено.

Шоста порада може видатись банальною: будь чесним і правдивим. «Подумаєш, - скажеш ти, - я сам це учням щодня кажу». І дарма. Щодня це казати не треба. Сказав один раз, і вистачить. Але так, щоб діти тобі повірили. Діти дуже високо цінують чесність. «Так нечесно», - це вкрай негативна оцінка. Хоча суцільно і всюди вони хитруни та брехуни. Скажу відверто: я теж іноді брешу. Не обманюю принципово, а так... прибріхую для красоти.

Порада сьома теж не нова: цінуй гумор у спілкуванні з учнями. Якщо ти сам, як кажуть, не блищиш дотепністю, цінуй гумор в інших. Не бійся смішного, не бійся бути смішним сам: бувають зовсім безневинні й необразливі смішні ситуації. Інша справа, якщо над тобою сміються постійно, якщо ти взагалі смішний - це все!..

Не треба дивитись на гумор, як на прийом. Усе, у тому числі й гумор, повинно бути природно й доречно. Деякі вчителі сердяться, коли діти сміються. Навіть виганяють їх із класу. І дарма. Будь-якою ситуацією на уроці, у тому числі і смішною, учитель має володіти. І якщо вчитель сказав: «Посміялися, і вистачить», клас повинен підкоритись. Треба пам'ятати й те, що сміх може боляче ранити. Він, як казав Маяковський, - грізна зброя. Тому треба знати межу, бути обережним і тактовним.

Порада восьма: будь природним, не прикидайся, не намагайся здаватись розумніше та краще, ніж ти є. Даремно: діти тебе все одно розкусять. Часто вчителя порівнюють з актором, і в цьому є свій резон. Але вже якщо ти граєш роль, нехай вона буде твоєю. Грай себе. І не перегравай! Подібність між учителем та актором полягає, можливо, у тому, що і той і інший виходять на аудиторію, на публіку. Якщо між акторами та глядацьким залом не встановлюється невидимий контакт, спектакль провалюється. Так і у класі. Деякі кричать і стукають кулаком по столу, а дітям не страшно. Інші говорять тихо й дивляться вбік, але якесь чаклунство заворожує дітей, і вони не зводять з учителя очей. Це феномен учительського гіпнозу, такого, утім, тендітного, але солодкого.

Більше за все я не люблю, коли вчитель на уроці не говорить, а декламує чи виступає. Він - начебто вже й не він, а хтось інший, за його поняттями, краще того, яким він є насправді, а насправді - гірше, тому що штучніше. Він прикидається, і це всім зрозуміло. Тим часом романтики, захоплені вчителі не обов'язково говорять із пафосом. Справжніх крил, що підносять їх над повсякденністю, часом нікому не видно, і зовні людина виглядає зовсім звичайною. Але в цих людях є щось дитяче, вони й поводяться іноді майже як діти.

Порада дев'ята виникає з восьмої: не уявляй про себе більше того, що ти є насправді. Знай собі ціну й будь скромним, не втрачаючи достоїнства. Не треба здаватись, треба бути.

Не бійся честолюбства і не слухай ханжей і бездарних заздрісників. Але честолюбство мусить бути всередині, демонструвати його непристойно. Честолюбство, усе-таки, відіграє допоміжну роль як стимулятор справи. Головне - справа. Це - твоє кредо, запам'ятай! Ти ж завжди на очах, тим більше в дітей, які все бачать і все зауважують. Від їхнього уважного погляду не вислизає нічого! І ти не думай, що думкою дітей, їхнім ставленням можна зневажати. Тому що вони і є твої головні цінителі та судді, вони, а не начальство, і навіть не твої колеги та друзі.

Якщо не марнославство, то що ж повинно бути в основі твого життя та роботи? Твоя громадська позиція. І моя остання, десята порада: знайди її. Я кажу «знайди», але, можливо, вона в тебе вже є, ця позиція. Можливо... Але вона формується, стабілізується та кристалізується у справі. Міркувати про політику, про патріотизм, про інтернаціоналізм усі майстри. Але не поповнюй і так численні ряди «пікейних жилетів». Пам'ятай, що в тебе є діти, і ця позиція потрібна їм.

Громадська позиція насамперед - моральна. Запам'ятай: які би прекрасні підручники ми не видавали, які б чудові програми не складали, справжній провідник громадської ідеї - ти. І від тебе залежить, чи дійде ця ідея до розуму й серця учня в цілості та чистоті чи буде так хитромудро перевернена й перекручена, що результат виявиться прямо протилежним.

І, нарешті, останнє: не сприймай ці поради як якусь подобу скрижалей чи безапеляційного проголошення непорушних істин. Я не оракул. Абсолютних правил, придатних на всі випадки життя, не знаю. Думай сам!

Молоді вчителі, вас так важко не сплутати з учнями:

Стільки в ваших очах чистоти і мрійливої юності.

Хай вітає вас школа піснями і віршами звучними,

запашними квітками, добром, розумінням і чуйністю.

Молоді вчителі, доки ваші серця пломеніють,

поки ви не заснули у власнім м’якенькім кубельці,

поспішайте до школи, де вітер романтики віє,

де замріяні мальви всміхаються ніжно веселці.

Юні наші колеги, нехай не лякають вас будні,

хай щоденна робота і манить, і радує й тішить.

Хай вам друзями добрими стануть допитливі учні.

Хай в майбутнє дороги вам стеляться якнайсвітліші.

Молодий учитель... Молодий спеціаліст... Романтика... Мрії... Самі гарні задуми...

Ідучи працювати в школу, молодий спеціаліст ще глибоко не осмислює ті великі і відповідальні завдання, які покладені на вчителя, ту всю складність професії педагога. Адже батьки, держава довірять йому найцінніший скарб світу - дитину, людину, свою надію, своє майбутнє. Сьогоднішній вчитель-початківець навчатиме і виховуватиме кілька поколінь учнів. А це вимагатиме постійної творчості, невтомної роботи думки, величезної душевної щедрості і, найголовніше, любові до дітей.

"Вчитель - відзначав В. Сухомлинський, - творить людину, як скульптор творить свою статую з безформеного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які належить добути, очистити від усього зайвого".

Але скульпторові все-таки, мабуть, легше.

Учительська професія складна, але і благородна. З приводу цього у Івана Драча є такі поетичні рядки:

Нема жахливої роботи, ніж учительська,

Нема виснажливішої роботи від учительської,

Де нерви паляться, мов хмиз сухий,

Де серце рветься в клекоті і чаді.

Але нема щасливішої долі,

Коли Людина з Твоїх рук, Учителю,

Іде у світ - на краплю світ людніє.

("Дума про вчителя")

То чи зможе достойно справитися молодий педагог із такими великими і відповідальними завданнями, адже він ще далеко не педагог-майстер.

Звичайно, багато що залежить від самого молодого спеціаліста. Але не все. Не лише добра професійна підготовка і особисті якості визначають результат праці.

Як стверджував А.С. Макаренко, "справжнім учителем-вихователем можна стати після роботи в хорошому педагогічному колективі через кілька років". Таку ж думку мав і В.О. Сухомлинський: "Молодий спеціаліст стає хорошим учителем, перш за все, дякуючи обстановці творчої праці педагогічного колективу і учнівського".

Отже, входження молодих вчителів у складний світ шкільного життя, їх успішна професійна діяльність значною мірою залежить від того, в який колектив попаде вчитель, як його зустрінуть, які умови праці й побуту їм створять, якою турботою їх оточать, яку надаватимуть методичну допомогу, як стимулюватимуть до вияву ініціативи, творчості.

Саме таку залежність глибоко осмислили у відділі освіти та в райметодкабінеті і визначили свою ведучу роль у даному важливому процесі.
Адже мистецтво управління полягає в тому, щоб своєчасно зважити і знати, де і як зосередити свої головні сили і увагу.

Шкільна кухня знайома молодому педагогу лише зі сторони школяра, яким нещодавно був він сам. Тепер йому треба вчитись виховувати інших. Безперечно, мистецтвом викладання можна повністю оволодіти, тільки спілкуючись із дітьми, адже будь-яка теорія є неповною без практики. Справжнє становлення вчителя відбувається саме у школі, а не в університеті: тільки у класі, серед учнів людина зрозуміє, чи покликана вона бути вчителем, чи хоче бути ним. Без любові до дітей і бажання вчити їх не буде хорошого педагога.

ТРУДНОЩІ АДАПТАЦІЇ

Першим етапом адаптації молодого спеціаліста є знайомство з колективом. Учитель іде до школи, яка має стати не тільки місцем його роботи, а і другим домом. Тут він повинен знайти свій куточок серед уже встановлених і закріплених контактів. Стосунки всередині вчительського колективу є тим чинником, який впливає на молодого співробітника насамперед. Як його сприйме колектив? Чи дозволить повністю інтегруватись? Чи визнає своїм, нехай і не одразу? Подібні запитання хвилюють кожного. Саме на етапі знайомства із середовищем з'являються перші труднощі, які треба правильно долати. Якщо колектив зустрів нову людину не з широкими посмішками й розкритими обіймами, то це зовсім не означає, що їй не раді. Адже завелика радість може свідчити про нещирість. Колеги ще не знають педагога, тому просто вичікують. Влитись у колектив не так уже й важко, треба просто бути собою. Не уподібнюватись повністю, не пристосовуватись до того, що тобі не подобається, а показувати себе справжнього, шануючи при цьому вже закріплені правила.

Для встановлення рівноваги між середовищем та індивідом потрібне бажання обох сторін. Не можна когось пристосувати до себе в односторонньому порядку, треба йти на поступки і самому. Це вже порада для старших учителів, які мають не тільки вчити дітей, а й допомагати стверджуватись у якості вихователя колезі, який тільки-но починає працювати. Досвідчені педагоги, які повинні всіляко допомагати молодому спеціалісту, можуть займати нейтральну позицію. Вони тільки очікують і спостерігають за тим, як подасть себе новий співробітник. Беземоційне сприйняття своєї роботи молодий учитель сприймає зазвичай негативно, адже він не впевнений у собі. Початківцю не вистачає реального досвіду, який мають колеги і який дозволяє їм краще оцінювати процес навчання. Він хоче реакції. Не обов'язково похвали, підійде і критика, тільки вона має бути конструктивною. Поради та настанови також потрібні молодому педагогу. Водночас завеликий контроль, чіткі рамки, які окреслюють інші, не дають змоги повністю розкритись, показати всі таланти. Навчаючи колег, старші педагоги мають пам'ятати, що самі можуть багато почерпнути в новачків. Ентузіазм, безпосередність, чари молодості, свіжість думки - ці якості, притаманні молодому вчителю, роблять його цікавим для школи. Не треба забувати, що нові віяння корисні, і заганяти молодого вчителя у сформовані роками стереотипи викладання не має сенсу. Головне завдання вчителя - виховувати, а не сліпо виконувати програму того чи іншого курсу.

Знайомство з учнями, яких навчатимеш, - другий етап адаптації вчителя. Скільки б разів педагог не перечитував «Посадову інструкцію молодого вчителя», він не знатиме всіх своїх справжніх функцій та обов'язків. Не формальних, а реальних. Інструкція радить, що робити, але не відповідає на запитання: як саме? Вона розглядає дітей загалом, а вчитель повинен бачити в кожному учні особистість, яка прагне в той чи інший спосіб показати себе. Уміти підібрати слова - ось головне в роботі вчителя з учнем.

Заходити перший раз до класу страшно, бо здається, що без досвіду ти ще ніхто, що діти не сприймуть тебе серйозно, не захочуть співпрацювати. Про всі такі занепокоєння треба забути і сказати собі: «Це твій клас, твої діти, яких ти маєш чогось навчити». До кожної дитини можна знайти підхід, якщо добре пошукати. Не треба боятись учнів, не треба їх лякати, треба знаходити точки дотику. Важливо, щоб молодий спеціаліст чітко визначив межу з перших днів. Показав, хто є хто у класі та які в кого права. Водночас треба залишати учням певний діапазон свободи, але яким він буде, визначає сам учитель. Це залежить від того, в якій атмосфері йому комфортно працювати і який стиль викладання він вибере. Педагог має приходити на урок із бажанням не просто викласти матеріал, а навчити учнів. Учитель може багато почерпнути у своїх дітей, треба тільки уважно слухати їх. Навіть дурні репліки мають свій підтекст. Учні показують своє ставлення до вчителя та уроків у різні способи. Для того щоб розуміти їх, треба спостерігати та вивчати. Боячись шуму у класі, учитель забуває про те, що ідеальна тиша може бути знаком неуваги.

МИСТЕЦТВО ВДОСКОНАЛЮВАТИСЬ

Викладання - велике мистецтво, яке вдосконалюють усе життя. Молодий спеціаліст тільки починає осягати його. Але він учитиметься, усе в його руках. Майстерність учителя формується під час спілкування з кожним новим учнем. Та не варто сприймати вчителя-початківця лише в перспективі, що є характерним як для нього самого, так і для старших співробітників. «Через деякий час я стану досвідченішим, зможу краще навчати дітей». До цього часто спонукають колеги, які повторюють, що все в нього попереду. Насправді, молодий педагог уже має все необхідне для того, щоб виховувати дітей. А з досвідом він тільки вдосконалюватиме свої навички. Його велике бажання замінить майстерність старшого майстра.

Головним показником хорошого педагога була й залишається любов до школи та дітей. Також справжній учитель повинен вірити у краще. Вірити у своїх дітей, вірити, що зможе навчити навіть найгіршого учня, і мати велике бажання зробити це. Його віра повинна передаватись школярам. Діти - це наше майбутнє. Для того щоб воно було світлим, треба показати дітям їхню потрібність, навчити їх завжди прагнути більшого.

ШКОЛА ОЧИМА ПЕДАГОГА-ПОЧАТКІВЦЯ

Що відчуває молодий учитель, уперше прийшовши до школи в новій для себе ролі? Як сприйняв його колектив? Наскільки теорія й життєва практика вчителювання є ідентичними? Про це та інше ми поцікавились у молодих учителів.

- Що ви відчули, коли вперше прийшли до школи? Як сприйняв вас колектив?

В. Павлик, учитель Лавриківської школи Львівської області:

- Я повернулась викладати до своєї рідної школи. Здавалось би, легко пристосуватись, бо школа тобі знайома, але насправді було дуже страшно. Ти відчуваєш велику відповідальність перед учителями, яких досі знала не як колег, а як своїх педагогів. Переживаєш за оцінки, які вони й досі ставлять тобі за виконану роботу. Важко було доповнити формулювання «твій учитель» іншим - «твій колега». Поступово звикла, але мої вчителі так і залишаються моїми вихователями. Я досі вчусь у них, вони допомагають порадами, хорошим настроєм, вірою в мої сили.

- Чи пам'ятаєте ви свої враження від перших уроків?

М. Кушнір, учитель Грибовицької школи Львівської області:

- Коли я зрозуміла, що йду на роботу вже завтра, то стало дуже страшно. Відчула велику відповідальність. Я усвідомила, що нарешті маю вчити. Не просто показувати свої знання, а навчати інших. Як би тебе не готували до цього теоретично, на практиці все по-іншому. Коли я вперше зайшла до класу, то стало ще страшніше, ніж за дверима. Погляди всіх учнів були звернені на мене: у що вона вдягнена, яка зачіска, вимова... Учні вивчають кожного нового педагога, особливо молодого. Через це довелось пройти і мені. Головне не розгубитись, дати дітям зрозуміти, що хочеш бути їхнім другом, але при цьому ти вчитель, якого треба поважати. Мені легко зараз говорити, але було важко втілювати все це на практиці. Діти так просто не приймають нового вчителя. Їхню увагу та повагу треба завоювати.

- Пригадайте, будь ласка, які у вас виникали проблеми та труднощі? Чи допомагали вам колеги?

М. Кушнір: «Складність у тому, що в тебе немає досвіду та практики, які є важливими у процесі викладання. Тому потрібні поради досвідчених колег. Крім того, щоб зацікавити кожну дитину, треба краще її знати. Я досі вчусь разом з дітьми. Вони вивчають предмет, а я - їх. Намагаюся зрозуміти кожного й тісно співпрацювати з ними. Дякую колегам, які мені допомагали».

В. Павлик: «Окрім того, що в тебе немає досвіду роботи з дітьми, ти ще й добре не знаєш особливостей організаційної структури навчального процесу. Вона має багато нюансів, які зрозумієш тільки тоді, коли почнеш працювати і звітуватись. Для того щоб розібратися з особливостями складання річних планів, розподілу годин, я консультувалася з колегами».

- Чи допомагає вам молодість у співпраці з учнями? Адже ви не так давно були ними, відчували те, що й вони.

В. Павлик: «Знаєте, приємно бути молодим учителем, якого люблять діти. Мені близькі їхні жарти, я розумію їхні бажання. Хоча зараз учні відрізняються від нас колишніх: вільніше себе почувають, не бояться того, що скажуть батьки, і, як не прикро це визнавати, але вчаться менше. Вони здаються собі розумними без додаткових навантажень. Телевізор і комп'ютер усе більше відривають їх від книжки. Тому я намагаюсь відродити в них бажання вчитись. Кожне нове покоління є іншим, бо і світ змінюється. Воно приносить щось своє до школи, а тому і підходи до викладання мають змінюватись».

- Ваші побажання молодим колегам і майбутнім учителям.

М. Кушнір: «Діти люблять активного вчителя. Будьте такими. Педагог повинен постійно вдосконалюватись. Не забувайте про це. Бажаю кожному вчителю таких учнів, які би стимулювали його до праці й самовдосконалення».

Молодий учитель - це нова кров, нові ідеї, які впливають у той чи інший спосіб на школу. Не треба боятись «дарувати» себе школі та учням, робити щось неочікуване, цікаве, оригінальне, щось властиве тільки вам. Пригадайте, чого ви хотіли від школи, і втілюйте це в життя. Не заганяйте себе в рамки, які здаються правильними, адже, щоб сподобатись учням, педагог має бути собою. Це і є його особливістю. Не намагайтесь подавати себе занадто поважним учителем, а будьте близькі дітям. Вони хочуть бачити біля себе старшого друга, який розумітиме. А розуміння знадобиться багато, так само як і терпіння. Але результат вартий того, аби за нього поборотись.

До молодих учителів!
Ви переступили шкільний поріг. Однак на цей раз уже не як учень чи студент-практикант, а як учитель. Чого ви очікуєте від цього сміливого кроку в житті та чого від вас чекають усі учасники тріади навчально-виховного процесу: колеги, учні, батьки? Це дуже складна множина запитань, на яку знайти відповіді - це знайти самого себе в цьому житті

Учитель, як і будь-яка інша людина, має свої потреби. За пірамідою потреб А. Маслоу, їх п'ять. Це й суто матеріальні потреби, потреби в безпеці та соціальні. Однак дві найвищі сходини займають потреби в повазі та самореалізації. Із чого складаються кроки до досягнення задоволення цих потреб у молодих учителів? На це складне, однак важливе запитання маю намір спробувати відповісти.

Кожна людина - це неповторна особистість, для якої не може бути однакового з іншими алгоритму успіху. Тому прошу моїх читачів не ставити собі за мету знаходити алгоритм успіху ані в цій статті, ані в цьому виданні, ані в якомусь іншому джерелі. Кожний молодий учитель має фундамент - це здобута ним освіта. Однак усе, що вище цього, кожний створює самостійно, тому що неповторність має бути не тільки у природі матеріальній, а й у природі духовній. Яким буде вчитель, залежить тільки від самого вчителя: як він прислухається до порад більш досвідчених колег, як він сприймає критичні висловлювання, похвалу тощо.

Кожна мить знаходження у школі - це складова виховного процесу. Діти, як губка, поглинають усе, що йде від навколишнього середовища, і неважливо, від кого ця інформація (це не обов'язково інформація у традиційному вигляді - це й елементи поведінки, манера висловлюватись, відносини між колегами й усе, що супроводжує перебування в суспільстві).

Тому кожну мить свого існування вчитель має пам'ятати: він вибрав не фах, а спосіб життя. Це для молоді іноді видається великим тягарем, до якого деякі не можуть пристосуватись і вирушають на пошуки інших місць роботи. Таким чином утрачається потенціал сучасної школи. Тобто до процесу самоосвіти треба долучати процес самовиховання.

Учителем не можна стати, тільки отримавши педагогічну освіту. Це дуже складний процес, пов'язаний у першу чергу з індивідуальними можливостями кожної особистості.

Переступаючи шкільний поріг, пам'ятайте:
Ви вибрали не професію, а спосіб життя.

Отримуючи нові знання, знайдіть їм місце
у професіональній діяльності.

Не створюйте із себе, як із професіонала, чиюсь копію,
пам'ятайте - ви індивідуальність.

Пам'ятайте, що творчість, яку ви вибрали,
потребує постійного руху.

Не соромтеся ставити запитання колегам,
а якщо не отримали повної відповіді - зверніться до класиків.

Ви знаєте та вмієте те, чого не вміють ваші колеги, -
поділяться своїми знаннями.

Не бійтесь відстоювати свою думку, однак із початку
вирішіть для себе, чи дійсно вона вірна.

Пам'ятайте, що неможливо відокремити процеси
навчання та виховання.
Ви - творча особистість,
яка повинна з кожного зернятка таланту
вирощувати квітку індивідуальності.

Ніхто й ніколи не буде вирішувати за вас.
Відповідальність за прийняття рішення
як в оцінюванні навчальних досягнень учнів,
так і в оцінці їх учинків, - це повністю ваша відповідальність.

2. Зберігайте і нагромаджуйте матеріали, що відображають досвід Вашої роботи: плани, конспекти, дидактичні посібники, теми вигадувань що вчаться, їх питання, відповіді, свої спостереження за духовним розвитком школярів. Відзначайте при цьому Ваші сумніви, невдачі.

3. Обираючи тему для узагальнення досвіду, постарайтеся врахувати успіхи і недоліки у вашій роботі і ваших товаришів. Доцільно узяти тему, яку Ви вважаєте найбільш важливою і потрібною, і постарайтеся її оформити як можна точніше, конкретніше.

4. Визначте форму узагальнення. Це може бути доповідь, стаття. Але можна узагальнити досвід і по іншому. Наприклад, привести в систему Ваші методичні матеріали (плани, картки, схеми, види самостійних вправ учнів), супроводжуючи їх короткими роз'ясненнями.

5. Накидайте короткий план теми (3-4 основних питання), потім складіть по темі тези. Пригадайте і помістіть в плані факти, які будуть використані як підстава для Ваших виводів. Знову і знову уточнюйте план; вже в ньому має бути основна ідея і логіка викладу теми.

6. Далі доповідь. Спочатку - чернетка. До межі скорочуйте введення, уникайте спільних фраз. Літературу використовуйте не для повторення вже сказаного, а для поглиблення і систематизації своїх спостережень і виводів.

7. Оцінюйте практично свій досвід. Кажучи про успіхи, не забудьте розповісти про недоліки, труднощі, помилки. Головний критерій хорошого досвіду - результати. Розповідь про досвід непереконлива і малоцікава, якщо в ній не показано, як зростають і розвиваються учні.

8. Матеріал прагніть викладати коротко, просто, логічно, послідовно, уникаючи повторень.

9. Працюючи над темою, радьтеся з колективом, зі своїми колегами, розповідайте їм про свої труднощі, сумніви. Так можуть з'явитися коштовні думки, потрібні факти.

10. Підберіть і належним чином оформіть додатки (схеми, карти, таблиці, роботи учнів, списки літератури і так далі)

11. Пам'ятайте, що, узагальнюючи педагогічний досвід, Ви виконуєте важливий суспільний обов'язок, сприяєте подальшому поліпшенню справи навчання і виховання дітей.

1. Приходьте в кабінет трохи раніше дзвінка. Переконайтеся, чи все готово до уроку, чи чиста дошка, чи підготовлені ТЗО, наочні посібники. Заходьте в клас останнім. Добивайтеся, щоб всі учні вітали Вас організовано. Оглянете клас, обов'язково - недисциплінованих. Прагніть показати учням красу і привабливість організованого початку уроку, але прагніть до того, щоб на це йшло кожного разу все менше і менше часу.
2. Не витрачайте час на пошуки сторінки вашого предмету в класному журналі: її можна приготувати на перерві.
3. Починайте урок енергійно. Не ставте учням питання: "Хто не виконав домашнє завдання?" Це привчає до думки, ніби невиконання завдань для вчителя - справа неминуча. Необхідно вести урок так, щоб кожен учень постійно був зайнятий справою. Пам'ятайте: паузи, повільність, байдикування - бич дисципліни.
4. Захоплюйте учнів цікавим змістом матеріалу, створенням проблемних ситуацій, розумовою напругою. Контролюйте темп уроку, допомагайте слабким повірити в свої сили. Тримайте в полі зору весь клас. Особливо стежте за тими, у кого увага нестійка, хто відволікається. Запобігайте спробам порушити робочий порядок.

5. Звертайтеся з проханнями і питаннями декілька частіше до тих учнів, які можуть зайнятися на уроці сторонньою справою.

6. Мотивуючи оцінки знань учнів, додайте своїм словам діловий і зацікавлений характер. Вкажіть учневі, над чим йому слід попрацювати, щоб заслужити на вищу оцінку.
7. Закінчуйте урок спільною оцінкою роботи класу і окремих учнів. Хай учні випробують відчуття задоволення від результатів своєї праці. Постарайтеся відмітити позитивне в роботі недисциплінованих хлопців, але не робіть це дуже часто і за невеликі зусилля.
8. Закінчуйте урок з дзвінком. Нагадайте про обов'язки чергового.
9. Стримуйтеся від зайвих зауважень.
10. Організовуючи учнів, прагніть обходитися без допомоги інших. Пам'ятайте: налагодження дисципліни за допомогою чужого авторитету не дає Вам користі, а швидше шкодить. Краще зверніться за підтримкою до класу.

1. Прочитайте розділ програми, який потрібно вивчати на уроці.

2. Вивчіть матеріал цього розділу.

3. Проаналізуйте навчальний матеріал.

4. Сформулюйте ціль уроку. Дайте відповіді на питання, чого ви прагнете досягнути під час уроку.

5. Уявіть колектив даного класу, окремих учнів, постарайтеся уявити їхні шляхи виконання завдань уроку.

6. Виберіть найрезультативніші методичні прийоми для даного класу і для окремих учнів.

7. Зважте вибрані прийоми зі своїми можливостями, визначте свої дії на уроці.

8. Продумайте структуру уроку, його хід.

9. Зафіксуйте все підготовлене в плані або в конспекті.

10. Повторіть про себе чи вголос вузлові моменти плану.
11. Перевірте себе:
- які факти, які загальні поняття або ознаки, причинно-наслідкові зв’язки повинні бути засвоєні під час уроку;
- які навички формуються на даному уроці;
- які поняття (світогляду, політичні, етичні або естетичні оцінки необхідно сформувати на даному уроці;
- якого роду емоційну реакцію слід викликати в учнів під час вивчення даного матеріалу.

1. Умій радіти маленьким успіхам своїх учнів і співпереживати їх невдачам.
2. Ти дуже близька людина для свого учня. Постарайся, щоб він був завжди відкритий для тебе. Стань йому другом і наставником.
3. Не бійся признатися в своєму незнанні якого-небудь питання. Будь разом з ним в пошуку. Постарайся вселити в учня віру в себе, в його успіх. Тоді багато вершин для нього стануть переборними.
4. Не вимагай на уроці "ідеальної дисципліни". Не будь авторитарним. Пам'ятай, урок - це частинка життя дитини. Він не повинен бути скутим і затиснутим. Формуй в ньому особу відкриту, захоплену, розкуту, здатну творити, всесторонньо розвинену.
5. Прагни до того, щоб твої уроки не стали шаблонними, проведеними "по трафарету". Хай на уроках здійснюються відкриття, народжуються істини, підкоряються вершини, продовжуються пошуки.
6. Кожна зустріч з вчителем для батьків повинна стати корисною і результативною. Кожні збори - озброїти їх новими знаннями з області педагогіки, психології, процесу навчання.
7. Входь в клас з посмішкою. При зустрічі заглянь кожному в очі, дізнайся його настрій і підтримай, якщо йому сумно.
8. Неси дітям добру енергію і завжди пам'ятай, що "учень - це не судина, яку необхідно наповнити, а факел, який потрібно запалити".
9. Пам'ятай, двійка дуже шкідлива і для формування характеру. Знайди можливим не захоплюватися цією відміткою. Будь в пошуку можливості знайти шлях подолання невдачі, що осягнула.
10. Пам'ятай, кожен твій урок повинен бути хай маленьким, але кроком вперед, до пізнавання нового, невідомого.
11. Учень завжди в навчанні повинен долати трудність. Бо тільки в трудності розвиваються здібності, необхідні для їх подолання. Умій визначити "планку" трудності. Вона не повинна бути завищеною або заниженою.
12. Учи своїх учнів трудитися. Не шукай легкого шляху в навчанні. Але пам'ятай, як важливо підтримати, підбадьорити, бути поряд у важкій ситуації. Відчувай, де необхідні твоє плече, твої знання, твій досвід.
13. Якщо з двох балів думаєш, який вибрати, - не сумнівайся, постав вищий. Повір в дитину. Дай йому крила. Дай йому надію.
14. Не приховуй від дітей своїх добрих відчуттів, але пам'ятай: серед них ніколи не повинно бути особливого місця для "улюбленчиків". Постарайся в кожній дитині побачити визначене йому, відкрий його йому самому і розвій в ньому те приховане, про що він і не підозрює.
15. Пам'ятай про те, що дитині повинно бути цікаво на уроці. Тільки коли цікаво, дитина стає уважною.
16. У спілкуванні з батьками своїх учнів пам'ятай, що їх діти - найдорожче в житті. Будь розумний і тактовний.Знаходь потрібні слова. Постарайся не образити і не принизити їх гідність.
17. Не бійся вибачитися, якщо опинився неправий. Твій авторитет в очах учнів тільки підвищиться. Будь
терплячий і до їх помилок.
18. Живи з дітьми повним життям. Радій і засмучуйся разом з ними. Захоплюйся і дивуйся. Жартуй і наставляй. Учи бути нетерплячими до брехні і насильства. Учи справедливості, завзятості, правдивості.
19. Не виховуй дуже самовпевнених - їх уникатимуть; дуже скромних - їх не поважатимуть; дуже балакучих - на них не звертатимуть уваги; дуже мовчазних - на них не зважатимуть; дуже суворих - від них відмахнуться; дуже добрих - їх розтопчуть.
20. Будь завжди витриманий, терплячий, урівноважений.