людина прагне стати мислителем»

Г.О. Пуліна

Вимоги до уроку поділяються на дидактичні, виховні, психологічні та гігієнічні.

Дидактичні вимоги до уроку

1. Чітке визначення освітньої мети уроку як вияву його освітньої функції (які знання та вміння вчитель повинен дати на цьому уроці). Освітня мета має відповідати його освітній функції.

2. Здійснення в своїй системі уроків дидактичних принципів навчання.

3. Обрання найраціональніших методів і прийомів, а також засобів для досягнення визначеної мети уроку.

4. Застосування внутрішніх і міждпредметних зв'язків.

Виховні вимоги до уроку

1. Постановка виховної мети уроку і відповідного завдання з виховання (всього класу або окремих учнів) у розумовому, моральному, трудовому напрямах.

2. Врахування індивідуальних особливостей учня, зокрема рівня інтелектуального розвитку, мотивації ставлення до навчання, дії стимуляційних методів.

Психологічні вимоги до уроку

1. Організація та здійснення сприймання, усвідомлення, запам'ятовування та осмислення навчальної інформації.

2.Розвиток довільної та післядовільної уваги учнів, її концентрація на найскладніших і найвідповідальніших заняттях (поняттях, правилах, законах).

3.Застосування мнемонічних прийомів (механічного і смислового) запам'ятовування занять, тренування вмінь на уроці, а також під час виконання домашніх завдань.

4.Розумове виховання та самовиховання особистості в процесі навчання.

Гігієнічні вимоги до уроку

1.Забезпечення чергування методів і прийомів під час уроку, з тим щоб не допускати втоми, розумового перевантаження, особливо у викладанні класної, складної для сприймання теми.

2.Дотримання режиму гігієни, аерації повітря в класі.

3. Стеження за станом здоров'я учнів.

4. Явка вчителя в абсолютно здоровому стані.
Уміння заходити до класу

1.Завчасно з'ясуйте, в якому кабінеті відповідно до розкладу ви маєте проводити заняття, особливо коли це пов'язано із замінами уроків.

2.У кожному класі доберіть собі помічників, які б під вашим керівництвом готували до уроків необхідне навчальне приладдя (своєчасно заносити демонстраційні матеріали, прилади тощо).

Учитель – особистість, і вона неповторна. Його завдання – наповнити

життя дитини змістом і смислом, зберегти здоров’я

3.їПід час перерви відберіть усі матеріали, потрібні вам для конкретного уроку, компактно складіть їх.

4.Оглянувши себе перед дзеркалом, після першого дзвоника на урок виходьте з учительської й прямуйте до класу.

5.Почекайте другого дзвоника, дайте змогу всім учням зайти до класної кімнати.

6.Журнал, зошит, підручник тримайте в лівій руці, а правою відчиняйте двері. Ви маєте з'явитися в отворі дверей на повний зріст. Не обертаючись, правою рукою за собою спиною зачиняйте двері.

7.На вашому обличчі має бути вираз задоволення й ледь помітна усмішка: ви раді зустрічі з вихованцями.

8.Упевненим кроком ідіть до робочого стола, протягом двох-трьох секунд уважно огляньте клас, щоб охопити поглядом усіх учнів і психологічно налаштувати їх на навчальну діяльність.

9.Зайшовши до класу, не забудьте привітатися.

« Порі фоліо» постійно поповнюється необхідними матеріалами. Згодом це буде «центром самоосвіти» вчителя.

Значну роль відводимо роботі в школі молодого вчителя «Пошук», напрямами діяльності якої є:

1.Планування роботи вчителя, організація робочого часу.

2.Культура спілкування вчителя з класом, учнями, батьками.

3. Поглиблення психолого-педагогічних знань, методології навчання.

4. Вивчення директивних документів, нормативних та інструктивно-методичних матеріалів Міністерства освіти і науки України.

5.Вимоги до календарно-тематичного планування.

6.Вимоги до ведення класних журналів.

7. Сучасні підходи до виховного процесу, до формування всебічно розвиненої особистості на основітрадицій національного виховання та особистісно зорієнтованої концепції освіти.

РОБОТА В МАЛИХ ГРУПАХ
Робота в малих групах дає змогу учням набути навичок, необхідних для спілкування та співпраці. Вона стимулює роботу в команді. Ідеї, вироблені в групі, допомагають учасникам бути корисним одне одному. Висловлювання думок допомагає їм відчути особисті можливості та зміцнити їх.
Учитель об'єднує учнів у малі групи, розподіляє завдання між групами. Вони мають за короткий час (як правило, 3—10 хв) виконати це завдання та представити результати роботи своєї групи.
Більшість завдань слід опрацьовувати саме в малих групах або парах, тому що учням краще висловитися в невеличкій групі. Робота в малих групах дає змогу заощадити час уроку, бо зникає потреба вислуховувати кожну людину у великій групі.
Коли ви починаєте роботу з малими групами:
1 .Об'єднайте учнів у малі групи (4—6 осіб).
2.Ознайомте їх із ролями, які вони можуть виконувати.
•Спікер (керівник групи): зачитує завдання групи; організовує порядок виконання; пропонує учасникам групи висловитися по черзі; заохочує групу до роботи; підбиває підсумки роботи; визначає доповідача.
•Секретар:
веде записи результатів роботи своєї групи; записи веде стисло й розбірливо;
як член групи, має бути готовим висловити думку групи під час підбиття підсумків або допомогти доповідачеві.
•Посередник:
стежить за часом; заохочує групу до роботи. •Доповідач: чітко висловлює думку групи; доповідає про результати роботи групи.
3. Дайте кожній групі конкретне завдання та інструкцію щодо організації групової роботи:%
•можна починати висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі;
•необхідно дотримуватись одного з правил активного слухання, коли хтось говорить, усі слухають і не перебивають. Намагатися обговорювати ідею, а не особи учнів, які висловили цю ідею;
•утримуватися, я від оцінок та образ учасників групи;
•намагатися в групі дійти спільної думки, хоча в деяких випадках у групі може бути особлива думка і вона має право на існування.
4.Виділіть час на виконання групової роботи. Під час групової роботи надайте кожній групі потрібну допомогу.
5.Запропонуйте групам представити результати роботи,
6.Прокоментуйте роботу груп.

РОБОТА В ПАРАХ
Однією з форм роботи в малих групах є робота в парах. Один із варіантів проведення:
•поставте учням питання для дискусії або гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте учням небагато часу для того, щоб продумати можливі відповіді або рішення самостійно;
•об'єднайте учнів у пари, визначте, хто з пари починатиме висловлюватись, і попросіть їх обговорити свої ідеї одне з одним. Краще зразу визначити час на висловлювання кожного з учасників пари і спільне обговорення. Це допоможе учням від початку звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди щодо відповіді або рішення.
Кожна пара обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

«МОЗКОВИЙ ШТУРМ»
«Мозковий штурм» — це ефективний та добре відомий інтерактивний метод колективного обговорення, що широко використовується. Він спонукає виявляти свою уяву та творчість шляхом вираження думок усіх учасників, допомагає знаходити декілька рішень щодо конкретної проблеми.
Порядок проведення:
1. Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно та невимушено.
2. Визначте основні правила.
3.Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.
4.Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.
5.Запитуйте їх по черзі надходження. Не вносьте в ідеї ніяких коректив. 6.Спонукайте учасників до висування нових ідей, додаючи при цьому свої особисті.
7.Намагайтеся не допустити глузування, коментарів або ви сміювання яких-небудь ідей.
8.Продовжуйте доти, доки будуть надходити нові ідеї. 9. На закінчення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї. Правила проведення «мозкового штурму», які можна запропонувати учням:
1 . Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї та оцінювати їх під час висловлювань, учасники зосередять більше уваги на захисті своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові та більш досконалі.
2.Необхідно заохочувати всіх до висловлення якомога більшої кількості ідей.
Варто заохочувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час «мозкового штурму» не вдається отримати багато ідей, це можна пояснити тим, що учасники піддають свої ідеї самоцензурі — двічі подумають перед тим, як висловити.)
3.Кількість ідей слід заохочувати. Врешті-решт, кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники мають змогу дати політ уяві.
4.Спонукайте всіх учасників розвивати або змінювати ідеї інших. Об'єднання або зміна раніше висунутих ідей часто спричинює висунення нових, що перевершують попередні.
5.У класі можна повісити такий плакат:
•Кажіть усе, що спаде вам на думку.
•Не обговорюйте і не критикуйте висловлювань інших.
•Можна повторювати ідеї, запропоновані кимось іншим.
•Розширення запропонованої ідеї заохочується.

РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ
Більшість дилем (тобто суперечливих питань) можна вирішувати, застосовуючи метод розв'язання проблем, що складається з кількох етапів:
Аналіз проблеми. Що трапилося? Чому? Хто в ній задіяний? Хто може бути зацікавлений у її розв'язанні? Якої інформації мені бракує й де її можна отримати?
Пошукрозв 'язання проблеми. Які способи її розв'язання? У чому їх переваги й недоліки? Які шанси і загрози вони несуть?
Вибір розв 'язання. Яке розв'язання найкраще з точки зору загальноприйнятих цінностей, наприклад справедливості, а також інших критеріїв, наприклад низьких коштів або простоти? Які труднощі можуть з'явитися в процесі його реалізації? Якими будуть наступні кроки під час запровадження його в життя? Хто може усклад¬нити або унеможливити його? На кого можна розраховувати як на союзників?
СИМУЛЯЦІЙНІ ІГРИ (СИМУЛЯЦІЇ)
Це створення вчителем ситуацій, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються в справжньому суспільному, економічному та політичному житті. Отже, симуляції є «мініатюрною» версією реальності. Цей метод наближений до рольової гри, але він істотно відрізняється від неї, бо його мета — не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів (наприклад, дії закону попиту і пропозиції, процедури ухвалення рішень в органах місцевого самоврядування чи механізм господарського росту). Отже, в симуляції не йдеться про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і за можливості безособове відтворення даного процесу. Звичайно, треба пам'ятати, що кожна симуляція спрощує дійсність, бо інакше неможливо було б провести її на уроці.
ЗАЙМИ ОСОБИСТУ ПОЗИЦІЮ
Цей метод корисний під час проведення в класі дискусії на суперечливу тему. Як проблеми слід використовувати дві протилежні думки, які не мають правильної
відповіді.
Мета: це корисна вступна вправа для демонстрації різних думок із досліджуваної теми; дає учням можливість висловити свою точку зору і наприкінці уроку оцінити засвоєння цієї теми.
Порядок проведення:
1 . Розмістіть плакати в протилежних кінцях кабінету. На одному з них написано «згоден», на іншому — «не згоден». (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «пробувати наркотики заборонено» і «пробувати наркотики дозволено всім»).
2.Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх (викладені нижче).
З .Попросіть учасників стати біля відповідного плаката залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми.
4.Довільно виберіть кілька учасників і попросіть їх обґрунтувати свою позицію.
5 .Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хтонебудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Вони мають обгрунтувати причини свого переходу.
6.Запропонуйте учасникам назвати найбільш переконливу причину протилежної сторони.
Правила проведення вправи:
1 . Говоріть по черзі. Не перебивайте один одного.
2.Не сперечайтесь одне з одним. Наводьте нові причини або ідеї.
3.Перейти від одного плаката до іншого можна в будь-який час. Будьте готові висловити причини зміни своєї позиції.
4.Вислухайте причини та ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові відповісти, які інші причини або ідеї вам найбільше сподобалися.
ПРЕС-МЕТОД
ПРЕС-метод слід використовувати тоді, коли виникають суперечливі питання та під час проведення вправ, у яких треба зайняти визначену позицію з обговорюваної проблеми.
Мета: цей метод дає учням змогу під час уроків вибирати аргументи або висловлювати свою думку з дискусійного питання. Метод допомагає учням пояснити свої думки та сформулювати їх у виразній і стислій формі.
Порядок проведення:
Роздайте матеріали, в яких зазначено чотири етапи ПРЕС-методу:
ПОЗИЦІЯ
Я вважаю, що ...
(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору)
ОБҐРУНТУВАННЯ
тому, що ...
(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)
ПРИКЛАД
наприклад ...
(наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони зміцнять вашу позицію)
ВИСНОВКИ
тому ...
(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це заклик прийняти вашу позицію).
Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на можливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів.
Запропонуйте бажаючим спробувати цей метод до будь-якої проблеми на вибір.
Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу.
Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити декілька варіантів своїх думок або прикладів.
Коли формулу зрозуміють усі учні, починайте вправу.
«МІКРОФОН»
Метод «Мікрофон» дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.
Уявіть, що у вас в руках мікрофон і саме вам потрібно висловити думку. Тому інші учні не можуть говорити, кричати з місця, оскільки право говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон.
РОЗІГРУВАННЯ ситуації за ролями (програвання сценки)
Мета: розігрування ситуації за ролями — визначити ставлення до конкретної ситуації або проблеми, набути досвіду шляхом гри.

Рольова гра імітує реальність призначення ролей, які вам дісталися, та дає змогу діяти «як насправді». Ви можете розігрувати свої ситуації, в яких ви вже побували. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття.
В ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» певну проблему або ситуацію.
Імітація: учні реагують на конкретну проблему в рамках заданої програми. Хоча ці два підходи мають різноманітні характеристики, вони доповнюють один одного і мають на меті: подальший розвиток уяви і навиків критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання в учнів спроможності знаходити і розглядати альтернативні можливості дій; виховання співчуття до інших людей.
Порядок проведення:
1 . Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, то така драматична вправа потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням.
2.Не чекайте відшліфованої гри з самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру та імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.
З.У цих стратегічних діях є чотири основні елементи: а) попереднє планування й підготовка вчителя; б) підготовка і тренінг учнів; в) активна участь класу в проведенні вправи; г) ретельне обговорення й міркування з приводу вправи.
4.Такі вправи слід проводити в атмосфері довіри, щоб учні не; почувалися ніяково. Учні мають розуміти, що реагувати можна по різному. Практика допоможе їм більш упевнено почуватися під час проведення таких вправ.
5.Після закінчення вправи учасники проводять ретельний і поглиблений аналіз. Не слід забувати, що входячи в роль, ми приводимо в рух емоції, спогади, гальмування. Тому необхідно після проведення гри вивести дітей з ролей. Для цього проводять детальне обговорення ситуації. Необхідно пам'ятати про те, щоб кожен відповів на запитання:
—Як ви почувалися в тій чи іншій ролі?
—Що подобалося під час гри, а що — ні?

АНАЛІЗ СИТУАЦІЇ
Однією з форм роботи на уроках є аналіз ситуації, випадку з життя. Для розгляду певної ситуації вам необхідно звертати увагу на основні моменти:
1. Факти: Що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими? Які є другорядними?
2.Проблеми: Які закони, норми регулюють ситуацію? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію?
3.Аргументи: Які аргументи можуть бути наведені (обов'язково з використанням доказів на захист кожної зі сторін справи)?
4.Рішення: Яким буде вирішення ситуації? Чому саме таким? Якими можуть бути наслідки такого рішення?
ДИСКУСІЯ
Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно створити атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому в класі бажано виробити правила культури ведення дискусії.
Орієнтовні правила:
1 . Говорити по черзі, а не всім одночасно.
2.Не перебивати того, хто говорить.
3.Критикувати ідеї, а не особу, що їх висловила.
4.Поважати всі висловлені думки.
5.Не сміятися, коли хтось говорить, за винятком жартів.
б.Не змінювати тему дискусії.
7.Намагатися заохочувати до участі в дискусії інших. У своєму класі ви можете доповнити ці правила, прийняти їх після обговорення та дотримуватися під час проведення дискусії.
«КОЛО ІДЕЙ»
Мета: цей метод залучає всіх учнів до дискусії. Він добре спрацьовує, коли ставлять запитання або виступають доповідачі від малих груп.
Порядок проведення:
1 . Коли малі групи завершили своє завдання й готові представити свою інформацію, попросіть кожну групу по черзі представити лише
один аспект, який вони обговорювали. Продовжуючи за колом, запитуйте кожну групу по черзі, поки не вичерпаються всі відповіді.
2.Це дає змогу кожній групі обмінятися всіма результатами своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію.
3.Цей метод добре спрацьовує і для створення списку ідей. Попросіть кожного подавати по одній ідеї по черзі.
4.Цей метод ефективний для різних видів діяльності у вирішенні гострих проблем.
Попросіть учнів написати свою думку або ідею на картці-індексі без імені. Вчитель збирає усі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.
«АКВАРІУМ»
Учитель розподіляє учнів на чотири групи і пропонує їм прочитати текст підручника. Він пояснює, що ці норми будуть потрібні під час виконання наступного завдання.
Потім одна з груп сідає в центрі класу. Це необхідно, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною відстанню. Ця група отримує лист із ситуацією і таке завдання:
•прочитайте вголос ситуацію;
•обговоріть її в групі, використовуючи метод дискусії;
•дійдіть спільного рішення за 3—4 хв.
Поки група займає місце, вчитель ознайомлює клас із цим завданням і нагадує правила дискусії в малих групах. Групі пропонують уголос прочитати ситуацію та обговорити її розв'язання. Всі інші учні класу мають тільки слухати, не втручаючись у хід обговорювання. На цю роботу групі дають 3—5 хв. Після закінчення група займає свої місця, а вчитель ставить до класу запитання:
—Чи погоджуєтеся ви з думкою групи?
—Чи була ця думка досить аргументованою, доведеною?
—Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим? На таку бесіду відводять 2—3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» зай має інша група і обговорює наступну ситуацію.
Усі групи по черзі мають побувати в «акваріумі», і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.
Наприкінці вчитель повинен прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії в малих групах різних груп та учнів і звернути увагу на необхідність та напрямки подальшого вдосконалення таких навиків (2—3 хв). У межах «акваріуму» можна підбити підсумки уроку або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

Педагогічний самоаналіз проведеного уроку здійснюється за такою орієнтовною схемою:

1. Дати психолого-педагогічну характеристику класу (змалювати психолого-педагогічний портрет класу).

2. Охарактеризувати тему даного уроку в контексті інших тем у системі уроків: складність її взагалі, утруднення для її сприйняття, усвідомлення, засвоєння учнями даного класу.

3. Обгрунтувати формулювання мети та завдань уроку.

4. Обґрунтувати вибір структури уроку. Виділити головний етап уроку, здійснити його аналіз. Показати, як всі етапи уроку «працювали» на головний етап.

5. Обгрунтувати вибір методів, прийомів та засобів навчання учнів.

6. Обґрунтувати вибір форми організації заняття, форм пошуково-пізнавальної діяльності.

7. Дати аналіз власної управлінської діяльності на уроці.

8. Охарактеризувати стиль взаємодії та спілкування з учнями.

9. Наскільки об'єктивними та методично коректними були контроль та оцінювання знань, умінь учнів?

10.Визначити найбільш вдалі/ невдалі моменти уроку.

11.Наскільки, з погляду вчителя, на уроці вдалося реалізувати його мету та завдання.

12.Які резерви уроку? Як вчитель у подальшій роботі розвиватиме позитивні якості уроку та усуватиме недоліки?

Для отримання більш об'єктивної оцінки якості уроку доречно запропонувати учням класу такі запитання (анкету):

1. Якою була мета уроку? Чи сприйняв та зрозумів ти завдання уроку?

2. Чи був зрозумілим для тебе новий матеріал, способи діяльності? Що тобі найбільше запам'яталось, сподобалось, було для тебе відкриттям?

3. Як би ти охарактеризував запропоновані завдання: як легкі, такі, що викликали утруднення, були дуже складні?

4. Чи вистачало тобі часу виконувати різні види діяльності?

5. Чи сподобалася тобі форма організації уроку? Якщо ні, то яку б ти запропонував?

6. Чи потрібна була тобі вчительська допомога на уроці та чи отримав ти її?

7. Чи було тобі цікаво на уроці?

8. Чи було тобі на уроці комфортно (зручно, невимушено, затишно)?

9. Чи виконав ти завдання уроку? Які у тебе резерви?

Сучасний урок – це ефективний урок, де активізована розумова діяльність учнів, де вчитель постійно має вдосконалювати відомі методи роботи, шукати засоби, які б сприяли глибокому засвоєнню програмового матеріалу.

Уже багато років я працюю над проблемою підвищення ефективності уроку як основної форми організації навчально-виховного процесу, і з досвіду роботи переконалася; ефективним є той урок, на якому на всіх і на все вистачає часу й уваги, коли всім цікаво вчитися, коли діти безпосередньо на уроці розібралися і в основному засвоїли новий матеріал.

Цього можна досягти, якщо урок максимально цілеспрямований його зміст, структура і методичні підходи підпорядковані навчальній меті; найбільше уваги за часом і обсягом роботи приділяється новій темі.

Я переконана, що значні резерви підвищення ефективності уроку приховані в раціональному використанні його часу. Тому, для ущільнення часу на уроці корисним будуть такі рекомендації:

- урок розпочинати обов’язково одразу після дзвоника;

- до його початку готувати записи на дошці і перевіряти справність обладнання;

- до класу ставити запитання чітко, "не провокувати” учнів на перепитування;

- уникати багатослівних інструкцій, стежити, щоб мовленнєва активність учителя не перебивала цілісного сприймання матеріалу учнями;

- динамічно переходити від одного виду роботи до іншого;

- систематично проводити короткочасні перевірки за картками, перфокартами;

- застосовувати ущільнені вправи, які дають змогу учням до одного запису виконувати кілька завдань, що не тільки економить час, а й сприяє різнобічному розгляду об’єкта;

- намагатись одночасно працювати з різними групами учнів (наприклад: 3 учні працюють біля дошки, 4 виконують індивідуальні завдання, з іншими вчитель працює фронтально).

Кожен урок дбаю про шляхи зацікавленості дітей матеріалом уроку. Ось наприклад, на уроках математики:

1. Раціонально розподіляю урок на етапи, чітко визначаю дидактичну мету кожного уроку, її дотримуюсь, завжди повідомляю її дітям.

2. Відтворюю раніше вивчений матеріал, відновлюю в пам’яті опорні знання учнів.

3. Кожен урок розпочинаю з усної лічби (5-7хв).

4. Приступаючи до вивчення нового матеріалу, систематично створюю пошукові ситуації, спонукаючи дітей самостійно знаходити шляхи до виконання завдання і, що дуже важливо, доводити їх правильність.

5. Урізноманітнюю тренувальні вправи на уроці, застосовуючи яскраві наочні посібники і дидактичні матеріали, подаючи навчальні завдання в ігровій формі.

6. Раціонально використовую час на уроці.

7. На кожному уроці чільне місце відводжу самостійній роботі учнів.

8. Обов’язково мотивую навчальну діяльність кожного учня, підкреслюючи необхідність знань у повсякденному житті.

9. Здійснюю індивідуальний підхід до кожного учня. Домагаюся, щоб на кожному уроці працював кожен учень.

10. Здійснюю диференційований підхід.

11. Створюю такі умови, які б забезпечували засвоєння програмового матеріалу в основному в ході його первинного вивчення, викликаючи інтерес до пізнавальної діяльності.

12. Своєчасно і дієво контролюю результати навчання.

Інтерактивні технології базуються на постійній активності взаємодії всіх учасників навчального процесу. Це спів навчання, взаємо навчання, тісна взаємодія в міні-колективі (групи, ланці, команді), коли і учні, і вчитель є рівноправними суб’єктами навчання.

1. Технології колективно-групового навчання

1. Мозковий штурм.

Опираючись на життєвий досвід та знання, всі учасники обговорення вільно висловлюють свої думки. Мозковий штурм спонукає учнів виявляти творчість, розвиває вміння швидко аналізувати ситуацію.

За короткий термін (до 3 хв.) вдається зібрати велику кількість ідей (записуються на дошці). На завершальному етапі цієї ідеї систематизують, аналізують, обговорюють та виділяють абсурдні, хибні й ті, що допоможуть розв’язати проблему. Пропозиції щодо вирішення проблеми зберігаються протягом уроку й використовуються як опорний конспект під час узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Перед виконанням завдання учнів ознайомлюють з правилами мозкового штурму:

1. Висловлюйте все, що спадає на думку.

2. Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.

3. Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим.

4. Розширення вже озвученої ідеї заохочується.

Наприклад, під час вивчення теми „Порушення зору. Гігієна зору” (Біологія людини, 9-й клас) розглядаємо таке питання: багато людей мають проблеми із зором. Які причини порушень ви можете назвати? Учні пропонують такі відповіді: „читання в ліжку”, „якщо батьки мають поганий зір, то й у дітей він також поганий”, читання у транспорті”, „ нераціональне харчування”, „погане освітлення робочого місця”, „дрібний шрифт”, „перегляд телепередач близько від екрану”, „через велику кількість творів, що задають додому”, „мала відстань від очей до книжки”...

2. Мікрофон

Ця технологія є різновидом загально групового обговорення певної проблеми, яка дає можливість кожному сказати щось швидко, відповідаючи по черзі.

Організація діяльності учнів.

Перед класом ставиться запитання. Учням пропонується олівець, що імітує мікрофон, який вони будуть передавати один одному, по черзі беручи слово. Говорити може тільки той, хто тримає олівець. Якщо учень не має що сказати, він передає слово однокласнику. Важливо не обговорювати і не критикувати чужі відповіді. По закінченню вчитель або учень, який добре володіє цією темою підбиває підсумок.

Наприклад, під час вивчення теми „Будова клітин прокаріотів” (Загальна біологія, 10-й клас), можна запропонувати запитання: які складові містять рослинні і тваринні клітини? (Для виконання цього завдання потрібно тільки перерахувати компоненти клітини: ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, пластиди тощо).

Під час вивчення теми „Поняття про середовище існування, шляхи пристосування до нього організмів” (Загальна біологія, 11-й клас) для визначення рівня компетентності учням пропонується, використовуючи знання, здобуті у попередніх класах, назвати одне середовищ існування та вказати, як певний організм адаптувався до нього (водне – риби мають тіло, вкрите слизом; наземно-повітряне – птахи та ссавці мають легені ...).

3. Рішення ситуаційних задач

Ситуації слугують для учнів конкретними прикладами для ідей та узагальнень, забезпечують основу для високого рівня абстрагування й мислення, зацікавлюють та захоплюють, допомагають пов`язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань.

Ця вправа навчає учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виділяти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

Наприклад під час вивчення теми „Спадковість і мінливість організмів” (Загальна біологія, 11-й клас) пропонується розв’язати таку проблему: до медико-генетичної лабораторії звернулися працівники суду за консультацією. Розглядається справа про стягнення аліментів і необхідно встановити батьківство громадянина Х. Проведено необхідні дослідження і встановлено, що у матері І група крові, у дитини – ІІ, у громадянина Х – ІІІ. Ви, як експерт, виступаєте в суді і пояснюєте, чи може бути цей чоловік батьком дитини.

4. Мозаїка

Ця технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу.

Для виконання такої вправи учні поділяються на експертні групи, які отримують завдання для експертизи. Працюючи з додатковою літературою чи іншими джерелами інформації, члени групи складають блок-схеми експертної оцінки. Після завершення роботи утворюються консультаційні групи, до яких входять по кілька учнів з кожної експертної групи. Діти обмінюються результатами експертиз, аналізують матеріал у цілому, занотовують необхідну інформацію, а після завершення роботи повертаються до своїх експертних груп, де остаточно узагальнюють весь матеріал.

Під час вивчення теми „Життя в палеозойську еру” (Загальна біологія, 11-й клас) учні знайомляться з удосконаленням будови та процесами життєдіяльності організмів, що існували на кінець палеозою.

На цьому уроці перед дітьми стоїть завдання – виявити ускладнення в будові та процесах життєдіяльності організмів, що дали змогу цим організмам завоювати суходіл та деякий час панувати на ньому.

Клас об’єднується у 4 експертні групи. Перша виявляє вдосконалення, що виникли у вищих спорових та голонасінних, друга – у комах, третя – у земноводних, четверта – у плазунів.

План експертної оцінки:

1. особливості еволюції;

2. представники;

3. подальша доля організмів.

Приклад звіту експертної групи.

Удосконалення будови та процесів життєдіяльності вищих спорових рослин та голонасінних:

1. а) Наявність кореня, пагона (девон) забезпечили швидке поширення по суходолу; б) утворення насіння звільнило процес розмноження від обов’язкової наявності води; в) насіння мало поживні речовини, оболонку, що захищала від несприятливих умов.

2. Лепідодендрони, птеридосперми, кордаїти, хвойні, цикадові, гінкгові.

3. Дерев’янисті вищі спорові рослини вимерли на початку пермського періоду, а деякі хвойні та гінкгові дали початок сучасним голонасінним рослинам.

5. Виконання проектів

Це самостійне вивчення учнями окремої проблеми протягом певного проміжку часу, яке завершується творчим звітом. Сприяє розвитку пізнавальних інтересів та згуртованості колективу. Виконання проектів може бути корисним для викладання природничого циклу, оскільки воно:

- Дає учням практичні навички в організації власної діяльності, плануванні часу і роботі за визначеним графіком.

- Дає змогу під наглядом учителя контролювати своє навчання.

- Створює можливості для співпраці учнів один з одним.

- Допомагає набути практичних навичок публічної презентації та захисту своїх надбань та досягнень.

Оголошення загальної теми та вибір підтем із цієї проблеми здійснюється заздалегідь. Теми доцільно підбирати у вигляді конкретних, чітких запитань, які б зацікавили учнів. Необхідно враховувати, що чим менший вік учасників проекту, тим доступнішою має бути тема для дослідження. Наприклад, як шумове забруднення впливає на здоров`я жителів нашого міста (для учнів 11-го класу)? Запитання повинні бути сформовані чітко, щоб учні не розгубилися.

Визначаємо тривалість проекту, його тривалість та форму представлення результатів, підбираємо матеріали, необхідні для роботи. Діти працюють групами: тих, що не мають навичок дослідницької роботи, навчають більш підготовлені учні.

2. Технології кооперативного навчання

1. Карусель

Це варіант кооперативного навчання, при якому одночасно залучаються в роботу всі учасники навчального процесу. При цьому відбувається активне спілкування та обговорення проблеми між усіма учнями класу. Цю технологію варто застосовувати для:

- Збирання інформації з будь-якої теми;

- Інтенсивної перевірки обсягу та глибини знань;

- Розвитку вміння аргументувати свою позицію.

Клас об’єднується у кілька бригад (залежить від кількості проблем, що будуть вирішуватися).

Кожна з них обирає бригадира, який відповідає за збір інформації. Групи отримують завдання, обговорюють його та занотовують на аркуші паперу основні тези (до 3 хв.). Після запису інформації аркуші передаються за годинниковою стрілкою від однієї групи до іншої. Кожна команда знайомиться із записаними фактами та при необхідності доповнює своїми. Коли „карусель” робить один оберт, бригада узагальнює матеріали та звітує з певної проблеми.

Наприклад.

Для рефлексії знань з теми „Походження еукаріотичного типу організації, багатоклітинності. Еволюція еукаріот. Життя в протерозойську еру” (Загальна біологія, 11-й клас) використовується метод „Карусель”.

І бригада – реєструє факти, які підтверджують або спростовують гіпотезу Л. Маргуліс.

ІІ бригада – реєструє факти, які підтверджують або спростовують гіпотезу Е. Геккеля.

ІІІ бригада – реєструє факти, які підтверджують або спростовують гіпотезу І. Мечникова.

2. Діалог

Для виконання творчого завдання діти об’єднуються у групи (до 5 учнів), а результати своєї діяльності оформляють у вигляді схем, таблиць, на основі яких потім звітують, захищаючи свої погляди. Мета вправи – сформувати спільні погляди на певні проблеми. Узагальнені висновки учні занотовують.

Наприклад, під час вивчення теми „Взаємозв’язки організмів в екосистемах” (Загальна біологія 11-й клас) для осмислення об’єктивних зв’язків і взаємозалежності у вивченому матеріалі учням пропонується виконати завдання.

1-ша група. Відомо, що джмелі запилюють конюшину. Вони живуть у нірках під землею. Який зв’язок існує між конюшиною, джмелем та мишею?

2-га група. Відомо що восьминоги живляться раками-самітниками. Досить часто на черепашках, де оселилися раки, живуть актинії. Який взаємозв’язок існує між цими організмами?

3-тя група. Взимку миші та зайці об`їдають кору молодих плодових дерев. Які взаємозв’язки властиві цим організмам?

4-та група. Карасі є травоїдними тваринами, щуки – хижаками. Який існує взаємозв’язок між водоростями, карасями та щукою?

5-та група. Коти полюють на пацюків, які можуть розносити збудника чуми. Які взаємозв’язки виникають між людиною та зазначеними тваринами?

6-та група. Велика біла чапля живиться рибою та водними безхребетними. Які взаємозв’язки виникають між корюшкою (риба), чаплею та безхребетними?

Для прискорення виконання завдання пропонується алгоритм.

Алгоритм для встановлення взаємозв’язків між організмами.

1. З`ясуйте: прямий чи непрямий вплив організми мають один на одного.

2. Визначте, який це вплив: негативний чи позитивний.

3. Встановіть характер взаємовідносин між організмами (антагоністичний, мутуалістичний, нейтральний).

4. Визначте, який тип взаємозв’язків в екосистемі між організмами (трофічний чи топічний).

3. Технологія опрацювання дискусійних питань

Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Воно значною мірою впливає на розвиток критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми – і все це повністю відповідає завданням сучасної школи, використовується при обговоренні питань. Метод навчає учнів виробляти й формувати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

До дискусії учні готуються заздалегідь: ознайомлюються з етапами, підбирають матеріал, працюють з додатковою літературою.

1. За - проти

Цей метод використовується для демонстрації різноманітних поглядів на проблему, що вивчається. Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, учні ознайомлюються з альтернативними поглядами, на практиці навчаються захищати свою власну позицію, вислуховують інших.

Наприклад, для усвідомлення змісту теми „Поява людини, її роль у біосфері” (Загальна біологія 11-й клас) пропонуємо використати дискусію „За – проти”

Учні з питанням еволюції людини ознайомилися під час вивчення курсу „Біологія людини” (9-й клас), тому ця тема не є новою і вони мають запас знань. Перед класом ставиться дискусійна проблема: людина виникла від людиноподібних мавп в антропогенний період історії Землі. Ті, хто дає стверджувальну відповідь, переходить до столу з табличкою „За”, заперечують – до столу з табличкою „Проти”. Учитель по черзі переходить від однієї групи до іншої і пропонує їм відстояти свою думку. Права захищати свої погляди має лише той учень, якому надається „мікрофон”.

Одинадцятикласники мають свої певні переконання і відстоюють їх. Захисники запропонованої гіпотези в своїх виступах наводили такі аргументи:

- Викопні рештки примітивних істот з родини людей (Гомініди) знайдено в Східній Африці, їхній вік – 4 – 5 млн. років;

- Викопні відбитки стоп австралопітеків віком 3,8 млн. років доводять, що на той час ходіння на двох ногах звільнило руки предка людини;

- Сучасна людина, або кроманьйонець, широко представлений викопними залишками, знайдених у таких віддалених одне від одного місцях, як острів Борнео та Європа.

Учні, що заперечували цю гіпотезу, пропонували різні версії, серед яких були:

- Теологічні догми щодо походження людини, які висвітлюються в різних світових релігіях;

- Теорія щодо космічного походження людини;

- Гіпотеза Яна Ліндеберга про походження людини від вторинноводних приматів;

- Гіпотеза Джеймса Уейнскі , який стверджує, що всі народи світу походять від однієї маленької групи доісторичних африканців, пов’язаних між собою кровними узами.

Гра як інтерактивний метод навчання

Гра... Вона входить у життя дитини з раннього віку. Граючись, діти глибше пізнають життя, набувають різних навичок і вмінь. Недарма ж гру називають „восьмим чудом світу”.

„Казка, гра, фантазія – життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень”, - писав В. Сухомлинський. Активізація пізнавальної активності та розвиток інтелектуального мислення – це ті проблеми, які вирішуються в процесі ігромистецтва, колективної радісної дії вчителя і учнів, у стані емоційної піднесеності. Перевірка знань на уроці, яка відбувається у формі гри, не нав’язується дітям, не викликає у них неприємних відчуттів. Гра висуває до дитини моральні вимоги, виховує почуття справедливості, чесності, відповідальності перед командою, розвиває доброзичливе ставлення один до одного.

Ігри можна використовувати як на певних етапах уроку, так і на окремому занятті. Тривалість гри може біти різною – це залежить від мети, якої хоче досягнути вчитель цією грою.

1. Ланцюжок

Використовується під час вивчення різноманітності живих організмів.

Наприклад під час вивчення класу Ссавці діти по черзі називають ряд та вид тварини. Перемагає той, хто назвав тварину останнім: ряд Хижі, вид Тигр уссурійський – ряд Гризуни, вид миша хатня – ряд Китоподібні, вид Дельфін білобочка...
Також використовується велика кількість різноманітних ігор, наприклад, таких як „Морський бій”, „Біологічний хокей” та ін.

1) Перше з чого варто почати готувати свій урок це:

Ø чітко встановити та сформулювати для себе його тему

Ø Визначити місце теми у навчальному плані.

Ø Визначити загальні поняття, на які ви будете опиратися під час уроку

Ø Визначити для себе ту частину матеріалу, яка буде використовуватися й надалі, під час наступних уроках.

2) Визначити та чітко сформулювати для себе та окремо для учнів загальну ціль уроку – навіщо він взагалі потрібен?

У зв’язку з цим потрібно визначити просвітницькі, розвиваючі, виховальні функції.

3) Спланувати учбовий матеріал.

Для цього:

Ø Підібрати літературу по темі

Ø Підібрати учбові завдання ціль яких полягає у:

§ Пізнанні нового матеріалу

§ Відтворення

§ Використання знань у новій ситуації

§ Використання знань у незнайомій ситуації,

§ творчий підхід до знань

Ø Упорядкувати учбові знання у відповідності з принципом «від простого к важкому».

Ø Підготувати три набори завдань:

§ Завдання для відтворення учнем матеріалу

§ Завдання сприяючі зрозумінню матеріалу учнем

§ Завдання сприяючі закріпленню матеріалу учнем

4) Продумати «фішку» уроку.

Кожен урок повинен включати щось, що викликає здивованість, радість, тобто щось таке, що ще довго будуть пам’ятатимуть учні. Це може бути цікавий науковий факт, несподіване відкриття, красивий експеримент, тобто, усе що забажає ваша фантазія.

5) Згрупувати учбовий матеріал.

Продумайте у якій послідовності буде спланована вами робота з підібраним матеріалом. Як буде проходити зміна видів діяльності учнів.

6) Спланувати контроль за діяльністю учнів на уроці

Для цього слід продумати:

§ що саме слід контролювати

§ як контролювати

§ як використовувати результати контролю

При цьому не слід забувати, що чим частіше ви контролюєте роботу класу, тим легше побачити типчині помилки й труднощі учнів у виконані певній роботи.

7) Підготуйте обладнання для уроку.

Створити список необхідних учбово-наглядних засобів та приборів. д. Продумати вид класної дошки, щоб увесь класний матеріал залишався на дошці у вигляді опорного конспекту.

8) Продумати домашнє завдання. (дивиться далі).

9) Підготовлений таким чином урок повинен прийняти форму конспекту.

Як розподілити час уроку?

Урок – це головна состава учбового процесу. Учбова діяльність кожного учня так чи інакше зосереджується саме на уроці. Тому й якість підготовки дітей до уроку в певній мірі залежить від рівня його інформаційного змісту, методичній наповненості, психологічній атмосфери тощо. Наступні рекомендації створені для вчителя, який намагається отримати задоволення від роботи, перетворити кожен свій урок у витвір мистецтва, навчіть учнів навчатися та виховувати у кожній дитині здорову особистість

Відповідно з експериментованими даними :

80%не засвоєння під час уроку гарантована з 6 по 25 хвилину, на протязі наступного часу проходить або настройка на роботу, або спадок розумової активності, у зв’язку з втомленістю.

Тому з 1 по 10 хвилину уроку рекомендується усна робота.

З 10 по 25 – основна частина уроку відводиться на рішення задач, розбір ситуацій.

З 25 по 40 – повторення та первинний контроль.

З 40 по 45 – підготовка до домашнього завдання.

Якщо у вас подвійний урок ефективність проведення уроку трохи інша:

Ефективним з’являється час з 6 по 25 хвилину, а також з 40 по 65 хвилину

А з 35 по 40 та з 65 по 75 хвилини спостерігається провал, спадок активності.

Тому краще буде розподілить етапи уроку наступним чином:

Ø З 6 по 30 хвилину – основний матеріал

Ø З 30 по 40 – закріплення та тренування

Ø З 40 по 45 – висновки уроку та підготовка домашнього завдання

В результаті час уроку не змінюється, але продуктивність значно зростає.

Створить відкриті листи обліку знань

Відкритий лист обліку знань – це перелік тем, якими учень повинен володіти. При наявності такого листа учні чітко розуміють що вони вже знають, а що потрібно «підтянути», а також на який бал можуть розраховувати. Дітям, особливо у п’ятім – шостім класі, приємно ставити позначки «+» або «- » на відомостях. Така система дуже корисна при заліках, тематичних контрольних тощо, вона виступає досить суттєвим мотивуючим фактором. До того ж ви можете розробити таку систему для роботи на кожному уроці, де зазначите цілі та етапи уроку.

Експериментуйте з методами оцінювання

Традиційне право оцінювати на уроці, звісно, належить вчителю. Вчитель, знає матеріал, може подивитися зі сторони, в решті решт існує система оцінювання. Але спробуйте проекспериментувати з методами оцінювання на уроках і ви відразу помітите як змінюється настрій ваших учнів.

Ø Надайте можливість дітям, хоч іноді, самим оцінити себе. Назвемо такий прийом само оцінювання. Які ж він має переваги? Дуже рідко трапляється так, що учень завишає свій бал. Майже завжди дитина входить у роль вчителя і оцінює свою відповідь адекватно. При цьому вона вже не почне звинувачувати у зниженні оцінки самого вчителя, а навпаки, сама зробить висновки, зрозуміє та знайде свої помилки.

Ø Також ми можемо надати можливість дітям оцінити один одного. Назвемо такий прийом - взаємооцінка. Він дуже корисний в парній роботі. Але особливістю такого оцінювання є те, що бали за кількість помилок оговорюються раніше.

Ø Командна оцінка дуже згодиться вам у роботі малих та середніх груп. В кожному класі є діти, які добре працюють у команді, дають правильні відповіді, а коли діло доходить до виступу перед класом від лиця команди, вони просто соромляться виступати. Саме для таких дітей існує такий спосіб оцінки, коли команда на чолі із капітаном сама вирішує хто і на скільки попрацював.

Домашнє завдання

Домашнє завдання – це одна з форм індивідуальної учбової діяльності школяра. Воно виконується без безпосереднього контролю з боку вчителя та буває різних видів.

Домашнє завдання має більше виховного впливу, ніж це здається на перший погляд. При правильній організації роботи у дітей (особливо в початковій школі) відпрацьовуються навики самостійного мислення, вміння контролювати себе, виховується відповідальне відношення до своїх обов’язків.

Але спочатку давайте спробуємо вияснити: з якими ж проблемами зустрічаються діти при виконанні домашнього завдання?

• Учень не знає або забув що задано на дім

• Учень не знає з чого розпочати виконання роботи

• Учень нервує з приводу того що домашня робота займає безліч часу.

• Учень робить роботу не повністю, або з помилками.

Якщо замислитися, то кожна з цих проблем має свої причини:

• Учень не записав завдання в щоденник. Це може статися з різних причин. Можливо дитина дуже повільна, незібрана або досить неуважна.

• Можливо вчитель не дуже добре пояснив суть, послідовність та методи виконання завдання

• Завдання було занадто важким для учня

Так яким же має бути домашнє завдання щоб сучасний учень не втратив бажання його виконувати з цікавістю? Спробуємо відкрити декілька таємниць:

Пам’ятка виконання домашнього завдання

Якщо ви прагнете бачити своїх учнів більш готовими до уроку, створить «пам’ятку виконання домашнього завдання».

Кожен предмет має своє планування, кожен урок також має план проведення. Так само й домашня робота, вона також має свої цілі, етапи та завдання. Спробуйте сформулювати цей «план підготовки домашнього завдання» для учнів. Звісно, для кожного предмету прийдеться створювати свій «план підготовки», але декілька загальних пунктів можна виділити:

Ø Уважно прочитайте вголос заданий параграф (текст)

Ø Створить розвернутий план відповіді, на нього ви завжди зможете опертися в класі.

Ø Дайте письмову відповідь на додаткові завдання після тексту, навіть якщо завдання було тільки усним. Це станеться вам в нагоді при відповіді.

Ø Спробуйте знайти додаткову інформацію за даною темою. Ваша розгорнена відповідь обов’язково призведе враження

Ø Зробіть та проговорить висновки.

Корисними будуть також пам’ятки для виконання певних видів робіт. Окрема пам’ятка для читання, переказів, вивчення віршів, рішення окремих задач та прикладів. Такими структурами учні дуже швидко навчаться користуватися та застосовувати їх у інших видах роботи, більш ретельно зможуть підготувати домашнє завдання, не витрачаючи безліч часу.

Групові домашні завдання.

Розподілить клас на маленькі групи 5 – 6 учнів. Але при цьому замислюйтесь над тим, як саме ви бажаєте розподілити учнів: за бажанням, за однаковим рівнем встигає мості чи здібностей, або зробити спільні групи?

Кожен з цих видів розподілу, має свої переваги й недоліки. Наприклад:

Ø якщо групи будуть утворюватися за власним бажанням, це принесе одним дітям радість спільної праці, а іншим, тим кого ніхто не обрав (такі обов’язково з’являться) - образу та ще один «доказ» свої нікчемності.

Ø Якщо ви вирішали зробити спільні групи, подумайте, як будуть себе почивати слабкі діти? І чи будуть вони взагалі щось робити, якщо група й без них впорається?

Ø Якщо ви віддали перевагу групам з приблизно однаковим рівнем успішності або групам із спільними здібностями, то можливо отримаєте більші результати. Але такий розподіл має свої особливості: кожна із створених вами груп повинна отримати індивідуальне завдання, відповідно до рівня знань, або здібностей.

Тобто: одна група може малювати плакат, друга - готувати цікаві завдання, третя - робити цікаве повідомлення. Головне, що у таких групах кожен учень буде почуватися «на своєму місці» і кожній дитині знайдеться робота.

Парні домашні завдання

Це завдання, які вчать дитину працювати разом. Саме такі завдання привчають дітей до відповідальності не тільки за себе, а й за «напарника», вчать дитину спілкуватися, відстоювати свою думку та знаходити спільне рішення.

Індивідуальні домашні завдання

Домашні завдання залишаються необхідними в роботі кожного вчителя. Учень у навчанні завжди поступово повинен долати труднощі. Тільки у труднощах розвивається необхідні вміння та навички для їх вирішення. Тому задача вчителя змогти визначити цю «планку» труднощів для кожного учня. Але замислитесь над тим, чи кожен учень зможе самостійно зробити задану на дім роботу? Звісно що ні. Багато дітей, тільки поглянув на завдання вирішують взагалі не пробувати виконати його. Тому, для того щоб процес навчання зробити більш успішним та цікавим, як для сильних, так і для слабких учнів, спробуйте використати індивідуальні домашні завдання:

Це може бути: завдання на вибір. Наприклад: Твір-роздум або вправа або стінгазета. Презентація тощо. Таким чином кожен учень має можливість обрати той вид роботи, який йому ближче.

Картки-завдання. Картки розробляються окремо для слабких, середніх та сильних учнів.

Необов’язкові самостійні завдання, які добровільно обирають учні для позакласній роботі (наприклад на тиждень).

Налагодить між предметні зв’язки.

Між предметний зв’язок – один з найважливіших принцип освіти в сучасній школі. Такий зв’язок активує пізнавальну сферу учнів, сприяє замисленню, синтезу, засвоєнню та узагальненню знань із різних предметів. Математика дуже тісно переплітається із фізикою, хімією, історією. Фізику можна з легкістю зв’язати з музикою, хімією, літературою, кресленням. Якщо уважно подивиться, то усі предмети мають значно більше спільного, ніж це здається. До того використовуючи цей прийом ми розвиваємо творче мислення учнів, формуємо їх пізнавальну активність, самостійну зацікавленість до знання. Звісно використовувати цей прийом дуже важко. Для цього вчитель повинен:

Ø сам зрозуміти необхідність використання між предметних зв’язків.

Ø Відібрати та представити у потрібному вигляді необхідні знання з інших предметів.

Ø Перенести їх у нову ситуацію, сопоставити із структурою уроку.

Поєднуйте теорію з практикою

Нажаль дуже часто можна почути від учнів фрази типа: «На що мені та математика?! Де вона може згодиться?» . Діти не знають де і як використати свої знання. І, напевно, це наше з вами упущення. Діти також не розуміють за для чого вивчати формули, рішати приклади. Головна задача сучасного вчителя не просто надати знання, а навчить дітей здобувати їх самостійно, а перше що для цього потрібно зробити, це зацікавити їх. Учні повинні зрозуміти, що теоретичні знання існують не заради самої науки, а для розвитку цивілізації, покращення життя

Розробляйте індивідуальні завдання

Цілком зрозуміло, що в кожнім класі є «сильні» та «слабкі» учні. Звісно, кожен вчитель намагається зробити все, щоб донести та роз’яснити тему всім учням. Але саме «слабкі» віднімають львину долю загального часу і нікуди від цього не дінешся. Так як же построїти свій урок так, щоб вистачило часу для розуміння «слабким» учням і було цікаво «сильним»? Це питання досить многогранне, але спробуємо почати саме з індивідуальних завдань.

Ø Розробка опорних карток, схем. Такі картки допоможуть в роботі кожного учня. Якщо ви викладаєте предмет гуманітарного циклу або в початковій школі, спробуйте надати волю фантазії і зробити цей опорний конспект «щоденником» або скринькою таємниць.

Ø Розробляйте індивідуальні картки-завдання різні по важкості та структурі. Таким чином ви залучите до роботи весь клас. На такій картці може й бути додаткове завдання на кращий бал. Розробка таких завдань, звісно потребує часу, але саме вони допоможуть кожному учню відчути власні сили у розв’язанні прикладів, або задач.

Ø Віддавайте перевагу індивідуальним домашнім завданням.

Ефективність уроку великою мірою залежить від уміння вчителя аналізувати психологічні особливості управління діяльністю дітей, передбачати наслідки педагогічних впливів, враховувати психологічні критерії педагогічної діяльності. Важливим елементом професійної майстерності учителя є його здатність до психологічного аналізу та самоаналізу уроку.

Знання вчителем психологічних факторів уроку сприятимуть підвищенню його результативності, дадуть можливість виявити причини невдач, відрізнити випадковий успіх від передбачуваного, прогнозувати напрямок розвитку учнів, здійснювати самоаналіз та корекцію своєї поведінки на уроці.

Кожен урок, як хороша вистава, повинен мати гарний вступ, що сприяє формуванню позитивної установки на діяльність. Установка на урок виникає в перші його хвилини та за своєю якістю може бути позитивною чи негативною. За позитивної установки учень швидко долучається до навчальної діяльності і, як правило, успішний у ній. За негативної установки (байдужість до уроку, відчуженість від нього) навчальна діяльність триває в’яло, важко змусити учня пізнати, якщо він цього не хоче. І тому психологи рекомендують використовувати слідуючі прийоми, за допомогою яких учитель може сформувати в учнів позитивну установку на урок:

1. Впевненість в собі та дітях.

2. Зацікавленість в результаті.

3. Передбачення успіху.

4. Формування позитивної установки на урок внаслідок ефективно продуманої мети.

У процесі підготовки до уроку важливе значення з позиції його ефективності має психічна самоорганізація вчителя. Психічні переживання й стани вчителя оформляються словесно ("Діти, ми з вами сьогодні обов’язково дамо відповідь на таке важливе питання, як…"), мімікою, жестами, емоційним забарвленням мови. Ця установка вчителя передається учням, і вони так само емоційно залучаються до діяльності на уроці. Вчитель повинен уміти бачити у певному класі "психологічну індивідуальність", знати індивідуальні психологічні особливості учнів цього класу, хоча б тих, хто потребує підтримки. Компетентного та вимогливого учителя, який любить дітей, найбільше поважають учні. Алгоритм його діяльності такий : чіткі норми вимог; максимальна допомога учням у їх досягненнях; справедлива оцінка кінцевого результату.

На жаль, у шкільній практиці часто спостерігаються невротичність, агресивність, конфліктність учителів, що самі потребують допомоги. Добре знайоме явище в сучасній школі – синдром "емоційного вигорання"- переважаюча втома, відчуття відсутності соціальної підтримки, докори учням і батькам, невдоволення професією.

Важливою умовою розвитку соціальних мотивів навчання є позитивні взаємини між вчителем і учнем. Вчителі, на жаль, не позбавлені стереотипів і установок стосовно учнів (байдужа , ситуативна). Установки вчителя виявляються, наприклад, під час опитування – види питань, час для відповіді, підтримка учня. Так, учням, від яких чекають успіхів, задається більше питань, дається більше часу для відповіді, перебивають їх рідше, ніж тих учнів, від яких високих результатів не чекають. Вчителі також дають "сильним " учням підказки, підсилюючи свою віру в те, що вони зможуть відповісти , не очікують поганих відповідей (хоча такі й бувають ), формують з ними більш теплі стосунки (посміхаються, кивають головою при відповіді, хвалять їх більше й емоційніше ).

"Слабким " учням учитель задає легкі питання, дає менше часу на відповідь. Важливо знайти спільну мову зі всіма учнями без поділу їх на "сильних" і "слабких", заохочувати всі їхні добрі починання, досягнуті успіхи та прагнення до навчання. Для розвитку та закріплення бажаної поведінки використовують заохочення та покарання. Вчитель, впливаючи на учнів, сам визначає співвідношення кількості заохочень і покарань. Ефект буде значним при застосуванні всіх способів впливу з перевагою заохочення.

Досвідчені вчителі для підвищення мотивації до навчання пропонують :

- забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати результат діяльності ;

- використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення ;

- організовувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення класу до предмета і навчання в цілому ;

- самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у їхніх успіхах, мати авторитет;

- бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись на вже наявні в учня мотиви ;

- деяких учнів доводиться змушувати вчитися, постійно заохочувати чи карати , залучати батьків для спільного контролю.

Особистий авторитет учителя дуже важливий, без нього важки організувати діяльність дітей на уроці. Але чим старші учні, тим більше вони хочуть контролювати себе самі, не люблять підкорятися навіть авторитетному вчителю, але згодні дотримуватися заздалегідь установлених та погоджених з ними правил і процедур. Правила, зазвичай, пишуться чи чітко формулюються. багато правил установлюються як загальношкільні, обов’язкові для всіх, але частина правил встановлюється у класі кожним учителем. Вплив особистого авторитету педагога й вплив правил розрізняється в різних вікових групах. Якщо для маленьких школярів головним є слово вчителя, а правило сприймається як установлене педагогом і обгрунтоване його авторитетом, то в міру дорослішання дітей баланс змінюється: роль правил збільшується, і їхнє застосування не повинно залежати від волі вчителя. Процес становлення правил у різних вікових групах йде від заучування та нагадування до обговорення та узгодження.

Наведу вам орієнтовний приклад правил для учнів середніх класів:

1. Принось усе необхідне на урок (назвати ).

2. Будь на своєму місці, коли пролунає дзвоник.

3. Поважай інших і будь ввічливим.

4. Поважай власність іншого і т.п.

Організація взаємодії на уроці на основі заздалегідь погоджених зі школярами правил виховує правову культуру учня, стає основою майбутньої законослухняної поведінки. Важливо також встановити зону відповідальності вчителя, зону відповідальності учня та зону спільної відповідальності. Учитель регламентує те, що безпосередньо впливає на взаємодію вчителя й учня в ході навчального процесу та на ефективність уроків. Наприклад, вибір методики викладання – це зона відповідальності вчителя. Та вважаючи поведінку багатьох учнів недопустимою, він не має права завжди вказувати, що і як їм робити. Лак на нігтях учениці – це зона її відповідальності, він не заважає навчальному процесу, тому вчитель не повинен робити зауваження. Спільна відповідальність повинна стосуватися дотримання правил та процедур. У рейтингу джерел інформації для підростаючого покоління шкільний учитель посідає не перше, як колись, а третє – четверте місце. Тому без використання ефективних психолого – педагогічних прийомів в освіті не обійтися. З цією метою психологи рекомендують слідуючі поради вчителям щодо шляхів підвищення ефективності уроку:

1. Зробіть мету уроку метою учнів.

- Поясніть важливість теми для учнів (а не тільки для контрольної чи іспиту).

2. Формулюйте мету, орієнтуючись на потреби й інтереси учнів.

3. Серйозно ставтеся до організації уроку.

- Поясніть урок із запису плану на дошці чи працюйте над планом із класом.

- Розбийте урок на етапи, підводячи підсумок кожного етапу уроку.

4.Орієнтуйте учнів на самооцінку діяльності.

- Запитуйте в учня: "Ти задоволений результатом "?, замість оцінки : "Ти добре справився з роботою ".

5.Якначастіше ставте учнів у ситуацію вибору.

- Запропонуйте обдарованим і відстаючим учням разом розробити індивідуальні плани навчання.

6.Зробіть ситуацію успіху досяжною для кожного учня.

- Вибирайте такі завдання, при виконанні яких учні частіше досягають успіхів, ніж невдач.

7.Практикуйте роботу в групах, парах.

- Після вивчення складного матеріалу попросіть учнів перевірити себе в засвоєнні нового матеріалу, пояснюючи його один одному.

- Пропонуйте дітям придумати питання для однокласників і задавати їх на уроці.

- Дозвольте і підтримуйте роботу в парах: устигаючий і відстаючий учні.

8.Щоб запобігти порушенню дисципліни на уроці, створіть умови для підвищення якості знань учнів та їхньої самоповаги.

- Змініть методи пояснення так, щоб кожний учень міг досягти успіху.

- Учіть позитивному ставленню до себе.

Замість : "Я не зможу цього зробити ", "Це занадто важко " рекомендується : "Я не можу це зробити ".

- Обговорюючи провину учня, говоріть тільки про те, що трапилося, не наклеюйте ярлика : "Ти як завжди…"

9. Не підсилюйте напруження ситуації.

- Контролюйте свої негативні емоції.

- Не дозволяйте собі спалахів агресії, таких як лемент, приниження, сварка.

- Не обговорюйте ситуацію в стані збудження, дайте "охолонути" собі й учню.

- Проводьте час від часу загальні дискусії про порушення поведінки, щоб пояснити, що є прийнятним у певних ситуаціях, а що – ні.

10. Враховуйте вікові особливості учнів у розвитку їх особистості та пізнавальної сфери.

Демократія не виникне сама по собі, а демократизація суспільства не відбудеться без участі кожного. Школа - модель суспільства і, говорячи про права людини, рівність і свободу, дитячу особистість треба поставити в центрі всієї діяльності, щоб вона була посередником у взаємодії суб'єктів навчання.

З метою формування професійних компетенцій для впровадження активних методів навчання, що забезпечують особистісно зорієнтований підхід і розвиток критичного мислення, у рамках реалізації проекту було розроблено модуль «Інноваційні методи навчання й викладання: теоретичне підґрунтя та методика використання», який складається із чотирьох основних тем:
«Нові ролі педагога у виконанні сучасних завдань в освіті»
«Індивідуальний підхід як основа особистісно зорієнтованого навчання»
«Кооперативне навчання»
«Розвиток критичного мислення».

Вибрані теми спираються на досвід реалізації інноваційних програм, які впроваджувались в Україні протягом останнього часу: програма «Крок за кроком» для середньої школи Всеукраїнського фонду «Крок за кроком», програма «Розвиток критичного мислення через читання та письмо» Центру інтелектуального розвитку, а також інші освітні інновації. У процесі розгляду зазначених тем у контексті глобальних змін - підготовка знаннєвого учня, для якого знання - основа прийняття рішень і формування самодостатньої та демократичної людини. Саме тому важливим є максимальне наближення навчання й виховання до конкретних здібностей дитини - інакше кажучи, утвердження дитиноцентризму.

Нові ролі педагога у виконанні сучасних завдань в освіті

У сучасній освіті існує чотири основні концептуальні поняття, які визначають методологію сучасних освітніх програм:
Спілкування. Ключове поняття при навчанні учнів літературним умінням (читанню, письму, умінню говорити, слухати), візуальним видам мистецтва, математиці.
Турбота. Поняття, яке широко використовується при вивченні наукових дисциплін, особливо природничих наук.
Спільнота. Допомагає учням та вчителям зрозуміти глибинні взаємозв'язки між історією, географією та суспільними процесами.
Зв'язки. Дає можливість учням зрозуміти взаємопов'язаність усього в житті, допомагає їм висувати нові концепції, виходячи з уже відомих, і сприяє формуванню в учнів співчутливого та турботливого ставлення до навколишнього світу.

Використання цих концептуальних понять має на меті досягнення чотирьох головних завдань сучасної освіти:
Формування особистостей, які будуть навчатись протягом усього життя.
Створення навчального середовища, яке базується на взаємній повазі та принципах демократії.
Забезпечення безперервності процесу інтелектуального розвитку й вироблення відповідних умінь (забезпечення зв'язку теорії та практики).
Гарантоване оволодіння всіма учнями академічними, художніми, етичними та практичними вміннями для успішної участі в демократичному суспільстві.

Якщо порівняти традиційну модель освіти з роботою звичайного заводу, то результати навчання порівнюються з продукцією, яку виробляють на збірному конвеєрі за точним графіком, а кінцевий результат - із продуктом як комбінацією наперед заданих частин, що виготовляються з визначених матеріалів за допомогою відомих технологій. З того часу як почалась індустріальна ера, традиційні методи забезпечили подібну модель навчання в усьому світі: для щоденних занять передбачено певний розклад; навчальна інформація поділена на окремі фрагменти, які подаються в межах певного часу без урахування інтересів учнів. Програмовий зміст, як і результати навчання, переважно навички та факти, які легко перевірити. І на заводах і у школах рішення про зміст і результати діяльності приймаються людьми, спеціально вповноваженими оцінювати роботу. Учні та педагоги знаходяться на нижчій сходинці визначеної ієрархії стосунків і таких повноважень не мають. Власне кажучи, школи продовжують працювати, незважаючи на те, що вирішальним аспектом освіти є обробка інформації й основним завданням школи є навчити учнів виділяти суть цієї інформації. Але школи зосереджуються на запам'ятовуванні цієї інформації. І все, що залишається в результаті навчання, це лише ті факти, які учні вчили напам'ять.

Відповідно, нові завдання сучасної освіти вимагають від педагога виконання багатьох різних ролей:
Розробник навчальних програм. Педагог повинен уміти визначати очікувані навчальні результати, навчальні завдання, які приведуть до досягнення цих результатів, способи перевірки (оцінювання), необхідні ресурси та час.
Фасилітатор. Роль фасилітатора - допомогти учням досягнути очікуваних результатів навчання. Тому педагог-фасилітатор скоріше ставить запитання, сприяє, щоб звучали різні думки, точки зору у групі. На відміну від презентатора, який є певним чином експертом в інформації, що презентується, фасилітатор пропонує процес, який допомагає учасникам засвоїти знання.
Презентатор. Під час проведення презентацій педагог інформує, мотивує, описує. Презентація здебільшого - це одностороння комунікація, яка передбачає передачу інформації від педагога аудиторії та підкріплюється візуальними засобами.
Тренер. Допомагає іншим в оволодінні новими навичками, знаннями, ставленнями.
Наставник. Допомагає учням переносити здобуті знання у практику. Заохочує рефлективну практику.
Менеджер. Планує, оцінює, вносить зміни до навчального процесу для досягнення учнями очікуваних навчальних результатів. Забезпечує необхідними ресурсами.
Консультант. Ділиться знаннями, навичками, розвиває спроможності учнів, робить внесок в успіх кожного.
Дослідник. Роль учителя як дослідника вимагає від учнів нового розуміння процесу навчання, зміщуючи акцент від «зовнішнього до внутрішнього джерела» (Lytle&Cochran-Smith, 1993).
Агент змін. Заохочує та проводить постійний аналіз і рефлексію. Ініціює різноманітні альтернативні існуючій практиці. Сприяє процесу змін і розвитку класу/школи.

Педагогічна інновація - процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які до цього розв'язувались по-іншому.

Індивідуалізоване навчання є методом викладання, який ураховує внесок кожного учня до процесу навчання. Цей метод ґрунтується на думці, що не може бути двох дітей, які могли би брати участь у навчальних заняттях цілком однаково. На заняттях учні виявляють власні знання, ставлення, навички, особливості темпераменту тощо. Щоб досягти ефективного навчання (інакше кажучи, забезпечити зміни у кращу сторону), педагог повинен чутливо реагувати на ці розбіжності. Індивідуалізоване навчання зустрічається в чистому вигляді, коли педагог працює з учнем наодинці. Однак учителі можуть засвоїти цілу низку методів підвищення рівня індивідуалізації на практиці, коли працюють з великою кількістю учнів.

Кооперативне навчання - педагогічна технологія, що застосовується в навчальній роботі учнів у групах і робить їх відповідальними за навчання один одного; при цьому кожен учень особисто підзвітний за своє власне навчання. Кооперативне навчання є синонімом терміна «спільне навчання».

Критичне мислення - підхід до такого розвитку мислення, при якому особлива увага приділяється вмінню сформулювати самостійні твердження або думки та їх ґрунтовній аргументації. Учні проявляють своє вміння критично мислити, коли в усній чи письмовій формі роблять інтерпретації (витлумачують щось) і підкріплюють це власними доводами. Критичне мислення використовується учнями рецептивно, коли вони аналізують чи коректно критикують аргументи інших людей.

Індивідуальний підхід як основа особистісно зорієнтованого навчання

Індивідуальний підхід - основа реалізації особистісно зорієнтованого навчання. Методи індивідуалізованого навчання сприяють упровадженню принципів толерантності та рівноваги в навчальному середовищі, а також підвищенню ефективності навчання. Реагуючи на широкий спектр можливостей, стилів навчання, потреб та індивідуальних особливостей учнів, педагог демонструє, що прийняття розбіжностей є важливою соціальною цінністю. У рамках цього процесу викладач формує навички, необхідні для реалізації цих цілей на практиці. Протилежний підхід, який передбачає, що всі діти однаково реагують на певний метод навчання, сприяє конформізму, але часто виявляється менш ефективним при навчанні. При індивідуалізованому підході акцентується увага на участі самих дітей у процесі навчання та на досягненні впевненості, що навчання дійсно відбулось.

Індивідуалізоване навчання створює більш рівномірний баланс між потребами особистості та групи, забезпечуючи повноту та реальні шляхи впровадження демократичних цінностей (як для учнів, так і для педагогів). Це допомагає учням розвивати свій потенціал, оскільки вони можуть ставити собі цілі та досягати їх у процесі навчання. Уважно спостерігаючи за учнями та виявляючи їх інтереси та сильні сторони, педагог допомагає учням вирішувати їхні проблеми такими шляхами, які б відповідали їхньому стилю навчання. Чим сприймати учня як «чистий аркуш паперу», який педагог «заповнює» інформацією, індивідуальний підхід до навчання дозволяє розглядати учнів та педагога як партнерів, які разом закладають основи знань і цим самим забезпечують можливість з боку педагога допомогти учням повністю реалізувати їх потенціал, який є різним у кожного учня.

Індивідуалізоване навчання також допомагає поєднати учня та навчальну програму. Перш за все це допомагає педагогу визначити, що потрібно викладати. Це підтверджує висновок, що ідеї і теми навчальної програми повинні визначатись з врахуванням як інтересів і потреб учнів, так і вимог навчальної програми.

Що таке індивідуалізоване навчання?
Індивідуалізоване навчання повинно здійснюватись одночасно на кількох рівнях. У самому широкому значенні індивідуалізація може стосуватись цілого класу, оскільки кожний клас є унікальним мікро-суспільством із власними інтересам, уподобаннями, нормами поведінки тощо.
Індивідуалізоване навчання може стосуватись окремих груп - груп учнів - представників певних національних меншин, учнів з особливими освітніми потребами, обдарованих учнів тощо.
Нарешті, індивідуалізоване навчання необхідне окремим учням. Особливо це стосується тих, які знаходяться вище або нижче встановлених норм: обдаровані діти та діти з особливими освітніми потребами. Але навіть «звичайні» учні володіють індивідуальними особливостями, які педагогу треба спочатку виявити, а потім відповідно відреагувати на них, щоб забезпечити оптимізацію процесу навчання та розвитку. Такі індивідуальні властивості включають: сімейну культуру, вік/рівень розвитку, стать, стиль навчання, потреби/сильні сторони (можливості), темперамент, інтереси та самосприйняття.

Серед методів і способів індивідуалізованого навчання виділяють:
Попереднє планування. Хоча індивідуалізація часто відбувається спонтанно, для забезпечення ефективної індивідуалізації необхідне ретельне планування. Одним із методів планування індивідуалізації навчання є цикл навчання за принципом реагування. Цей процес включає в себе спостереження за учнями, аналіз результатів цих спостережень, постановку навчальних цілей, упровадження навчальних завдань, які допомагають досягти навчальних цілей, а також спостереження за впливом цих навчальних завдань при досягненні поставлених цілей. Якщо цілі були досягнуті, ставляться нові. Якщо цілі не були досягнуті, тоді навчальні завдання переглядаються.
Робота в малих групах є ще одним методом планування індивідуалізованого навчання. Будь-яка організована або напіворганізована діяльність може виконуватись у малих групах. Групи із 5-ти осіб є найбільш ефективними для занять.
Забезпечення гнучкості під час занять.
Ретельний підбір матеріалів.
Спонтанна індивідуалізація.

Кооперативне навчання

Кооперативне навчання стало популярним завдяки багатьом причинам: воно допомагає вчителям працювати у класі з великою кількістю учнів, удосконалює академічні досягнення та соціальний розвиток.

Важливість кооперативного навчання обумовлена кількома аспектами:
можливість установлення рівноправних партнерських стосунків між учителем та учнем;
організація у процесі навчання продуктивної співпраці тих, хто навчається;
можливість практичної реалізації суб'єкт-суб'єктного й особистісного зорієнтованого підходів до організації педагогічного процесу.

Основними елементами кооперативного навчання є (згідно з Д. Джонсоном):
Позитивна взаємозалежність. Позитивна взаємозалежність - компонент такої ситуації, коли успіх кожного члена групи залежить від іншого учасника цієї групи. У позитивно взаємозалежних групах кожний учень має два обов'язки: він повинен знати обсяг навчального матеріалу і, крім того, повинен забезпечити вивчення цього матеріалу кожним іншим членом групи. Більше того, члени групи мають усвідомлювати значення цієї позитивної взаємозалежності й координувати свої зусилля з товаришами по навчальній групі.
Особиста відповідальність. Виявляється шляхом оцінювання кожного іншими членами групи. Це переслідує дві цілі. По-перше, якщо члени групи повинні допомагати один одному, то їм слід знати, хто потребує допомоги та якої. По-друге, кожний повинен знати, що група кооперативного навчання не є місцем, де інші виконують усю роботу, де можна «сховатись».
Особистісна взаємодія (обличчям до обличчя). Члени групи перебувають у тісній близькості один до одного, діалог здійснюється так, що сприяє успіху. При цьому учні пояснюють, сперечаються, співпрацюють і пов'язують матеріал, вивчений сьогодні, з тим, який вони засвоїли раніше.
Соціальні навички. Учнів треба вчити лідерству, спілкуванню, формувати в них довіру до ближнього, прищеплювати навички вирішення конфліктів. Іншими словами, якщо в учнів немає соціальних навичок, кооперативне навчання багато в чому втрачає свою цінність. Уміння спільно працювати в малих групах є передумовою ефективної діяльності груп кооперативного навчання. До вмінь та якостей, потрібних для успішної роботи в малих групах, належать знайомство їх одним з одним, формування довірливих стосунків, правильне спілкування, сприйняття й підтримка кожного, конструктивне розв'язання конфліктів.
Групова обробка результатів. Обговорення членами кооперативних груп питання функціонування групи - наскільки ефективно вона працювала для розв'язання навчальних завдань. Ця форма діяльності, уважають учні, повинна використовуватись кожного разу, коли робота виконується у співпраці, оскільки вона є вагомим чинником поліпшення функціональності.

Розвиток критичного мислення

Критичне мислення - скоріше вміння, ніж знання, яке визначається такими характеристиками:
Критичне мислення - продуктивна й позитивна розумова діяльність. Люди, які вміють критично мислити, живуть активним життям, відчувають себе творцями та реформаторами свого життя. Майбутнє здається їм відкритим і залежним від їхньої волі, а не закритим і зумовленим наперед. Підходячи до всього критично, ми усвідомлюємо всю різноманітність цінностей, реакцій, суспільних структур.
Критичне мислення - це процес, а не результат. Мислити критично - означає постійно піддавати сумніву існуючі твердження. По своїй суті критичне мислення не може привести до логічного завершення, до статичності.
Ознаки критичного мислення різні в різних ситуаціях. Для деяких людей - це практично повністю внутрішній прихований процес, який проявляється в мові та письмі, але не відображається в їхньому житті. В інших - відображається в конкретних діях.
Критичне мислення провокується як позитивними, так і негативними чинниками. Уважається, що люди починають більше піддавати все сумнівам, переживши певні трагічні події. Проте перегляд картини світу може бути викликаний і радісними подіями - несподіваний успіх на роботі, закоханість тощо.
Критичне мислення раціональне й емоційне. Емоції є однією з рушійних сил критичного мислення. Піддаючи сумніву непохитні раніше переконання та цінності, людина не може не відчувати хвилювання. Люди отримують заряд бадьорості, відчувши себе в силах змінити щось у своєму житті.

Відповідно думки до М. Ліпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення, що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження, оскільки воно а) засновується на критеріях, б) є таким, що самокоректується, в) впливає до контексту. Він виділяє шість основних елементів:
Уміння мислити. Передбачає володіння певними прийомами, які в сукупності створюють перевірену на практиці ефективну методологію опрацювання інформації.
Відповідальність. Передбачає, що людина, звертаючись до інших, усвідомлює обов'язок надавати слухачам чи читачам доводи та приклади відповідно до прийнятих стандартів. Або, якщо ці стандарти її не влаштовують, піддавати їх сумніву за допомогою переконливої аргументації.
Формулювання самостійних суджень як продукт критичного мислення означає, що воно спрямоване на творчу мовленнєву діяльність, а не на репродуктивне мислення, що базується на жорстких алгоритмах і стереотипах.
Дуже важливими є критерії, до яких апелює, на які спирається критичне мислення. М. Ліпман уважає такими критеріями, наприклад, стандарти, закони, підзаконні акти тощо.
Самокорекція потребує, щоб людина використовувала критичне мислення як метод, звернений на її власні судження з метою їх виправлення чи покращення.
Використання загальних критеріїв не виключає уваги та чуйності до контексту.
Критичне мислення завжди діалогічне, тобто передбачає дискусії.

Складові критичного мислення:
Одна із центральних задач критичного мислення - це визначити, які твердження потребують перегляду. Найважливіше - це з'ясувати, які саме поняття, що сприймаються нами як належне, лежать в основі нашої системи цінностей, визначають нашу поведінку чи поведінку оточуючих.
При переоцінці уявлень про світ дуже важливо брати до увагу обставини, ситуацію. Самостійні на перший погляд рішення, судження людей так чи інакше відображають час і культурне середовище.
Пошук та оцінка можливих альтернатив старим переконанням. Мислити критично означає розвиток здатності знаходити та оцінювати альтернативні життєві принципи.
Пошук та оцінка альтернативних переконань веде до розумного скептицизму.

Отже, формування професійних компетенцій для впровадження активних методів навчання, що забезпечують особистісно зорієнтований підхід і розвиток критичного мислення, є важливим елементом професійного розвитку педагогічних працівників.

В основі творчої праці вчителя лежить перш за все уміння аналізувати свою педагогічну діяльність на уроці.

Самоаналіз уроку, як один із інструментів самовдосконалення вчителя, формування і розвитку його професійних якостей, дає можливість:

- формувати і розвивати творчу свідомість, яка проявляється в умінні сформулювати і поставити цілі своєї діяльності і діяльності учнів;

- розвивати уміння встановлювати зв’язки між умовами своєї педагогічної діяльності і засобами досягнення цілей;

- формувати уміння чітко планувати і передбачати результати своєї педагогічної праці;

- сформувати педагогічну самосвідомість учителя, коли він поступово починає бачити, розуміти необхідний і суттєвий зв’язок між способом його дій і кінцевим результатом уроку.

Від уміння аналізувати свій власний урок, конкретні педагогічні ситуації, виникаючі на ньому; результати педагогічної взаємодії на учня; результати своєї праці, багато в чому залежить уміння вчителя спланувати, організувати, проконтролювати, отрегулювати свою педагогічну діяльність. Від самоаналізу уроку багато в чому залежить педагогічна майстерність учителя, продуктивність його педагогічної праці. Отже самоаналізу уроку потрібно вчити майбутнього вчителя. Методика системного самоаналізу уроку мало в чому відрізняється від системного аналізу уроку, але має свою специфіку.

Один із варіантів алгоритму самоаналізу уроку.

І. Коротка загальна характеристика класу

1. Загальна підготовленість класу до навчальної діяльності:

– уміння учнів працювати в парах;

– уміння учнів працювати в малих групах;

– уміння слухати один одного і фронтально взаємодіяти;

– уміння самооцінювати себе і взаємооцінювати один одного.

2. Загальна характеристика спілкування.

3. Включеність учнів в навчальну діяльність і загальний рівень її сформованості в класі.

ІІ. Аналіз ефективності проекту уроку.

1. Реальність цілі уроку

Характеристика триєдиної цілі уроку з опорою на характеристику класу, чого треба досягти в знаннях, уміннях та навичках, виходячи із специфіки учнівського колективу; яку виховну взаємодію справити на учнів; які якості почати, продовжити, закінчити розвивати.

2. Яким чином організувати на уроці навчальну діяльність?

3. Що проектувалось вивчити? Для чого? Роль цього матеріалу в предметі.

4. Які поняття планувались для засвоєння учнями. На які інші поняття вони спираються? Для яких вони є базою? Що знають учні про вивчаємі поняття?

5. Суттєві характеристики вивчаємого поняття, які повинні бути в центі уваги учнів. Які навчальні дії повинні здійснювати учні для засвоєння даного поняття і загальний спосіб дії.

6. Яким чином проектувався ввід учнів в навчальну задачу і здійснення послідуючих етапів її розв’язання?

7. Чи передбачались в проекті уроку реальні труднощі, з яким могли зустрітися учні в ході розв’язування навчальної задачі? Чи прогнозувались можливі помилки учнів?

8. Які критерії засвоєння матеріалу намічались в проекті уроку?

9. Загальний висновок про реальність і ефективність проекту уроку.

ІІІ. Як був побудований урок, виходячи із його замислу?

1. Чи співпадає ціль уроку з його кінцевим результатом? В чому виражається розрив? Чи вдалось здійснити намічену програму?

Якщо так, то чому?

Якщо ні, то чому?

2. Відповідність форми організації навчальної діяльності поставленій цілі уроку.

3. Яким чином на початку уроку вчитель створив ситуацію успіху?

4. За допомогою яких способів була створена ситуація прийняття учнями навчальної задачі? Як вона вплинула на подальший хід її розв’язання?

5. Чи була прийнята навчальна задача учнями? Наскільки ефективно здійснювався етап перетворення умов задачі? Які форми використав вчитель для організації розв’язання часткових задач?

6. Як був організований контроль? Контроль проходив як самостійна дія, чи був включений в склад других дій? Що учень контролював: процес виконання дій чи тільки результат? Коли здійснювався контроль: на початку дії, в процесі дії чи після її закінчення? Який арсенал засобів і форм використав учитель для засвоєння дії контролю учнями?

І V. Аналіз самооцінки виховної сторони уроку.

1. Поведінка вчителя на уроці. Чи сприяла вона для досягнення цілі уроку?

2. Чи зумів вчитель в процесі організації навчальної діяльності приділити увагу формуванню ціннісної орієнтації учнів, їх відношенню до пяти моральних аспектів, які завжди присутні на уроці: люди, він сам, колектив, праця, Батьківщина.

3. Як поводили себе учні? Негативні і позитивні сторони поведінки класу, окремих учнів. Причини.

4. Що дав урок для подальшого позитивного розвитку відношень поміж учителем і класом, поміж учителем і окремими учнями?

V. Аспект оцінки кінцевого результату уроку.

1. Який внесок вніс урок для подальшого розвитку особистості учнів.
2. Оцінити засвоєння поняття і загального способу дії учнями в ході здійснення ними навчальної діяльності.
3. Аналіз конкретних недоліків уроку.
Висновок. Самоаналіз уявляє собою своєрідну рефлексивну діяльність учителя, його роздуми про свій професіоналізм і про те, що необхідно зробити в плані свого професійного удосконалення. Особливість самоаналізу уроку полягає в тому, що він повинен проводитися через ракурс класу і його конкретних учнів.

Дидактичні вимоги до сучасного уроку

Дидактичні вимоги до сучасного уроку - чітке формулювання освітніх завдань в цілому і його складових елементів, їх зв'язок з розвиваючими і виховними завданнями.

Визначення місця в спільній системі уроків:

- визначення оптимального вмісту уроку відповідно до вимоги учбової програми і цілей уроку, з врахуванням рівня підготовки і підготовленості учнів;

- прогнозування рівня засвоєння учнями наукових знань, сформованості умінь і навиків, як на уроці, так і на окремих його етапах;

- вибір найбільш раціональних методів, прийомів і засобів навчання, стимулювання і контролю оптимальної дії їх на кожному етапі уроку, вибір, що забезпечує пізнавальну активність поєднання різних форм колективної і індивідуальної роботи на уроці і максимальну самостійність в навчанні учнів;

- реалізація на уроці всіх дидактичних принципів;

- створення умов успішного навчання учнів.

Деякі способи організації початку уроку

Пропонується задача, яка вирішується тільки з опорою на життєвий досвід учнів, на їх дотепність і кмітливість.

Дається задача на тренування пам’яті, спостережливості, на пошук закономірностей – з матеріалу, добре засвоєного учнями.

На дошці записані рівняння і відповіді до них; серед яких є як правильні, так і неправильні. Пропонується їх перевірити.

На дошці записане рішення якого-небудь приклада чи задачі з традиційними, що часто зустрічаються, помилками. Пропонується здійснити перевірку кожного логічного ходу рішення. Учитель прагне одержати найбільш повне обґрунтування критичних зауважень учнів.

Дається звичайна традиційна задача з традиційним рішенням. Пропонується знайти коротке, раціональне рішення.

На дошці малюнок до складної задачі, методом “мозкового штурму” здійснюється пошук її вирішення.

На столі в кожного учня лежить чистий листок паперу. Пояснивши тему уроку, учитель повідомляє, що в кінці року з деяких питань, які розглядались на уроці, буде проведена перевірочна робота на 15 хв.

Урок починається з читання по реченнях заданого для самостійного вивчення параграфа й колективного обговорення його змісту. Учні відповідями на запитання вчителя доводять глибину вивчення теми. Якщо відчуваються проблеми, відповідають консультанти з цієї теми. (Консультантів, як правило, двох учнів, учитель призначає на попередньому уроці).

На дошці записані запитання, відповіді на які допоможуть зрозуміти ключові моменти доведення найбільш складної для учнів теореми і краще її запам’ятати.

Учні зображають деяку геометричну фігуру і проводять невелику дослідницьку роботу з певного плану.

Обговорюються різні засоби вирішення задачі, що була задана на попередньому уроці. Така задача повинна бути незвичайною, цікавою, але водночас доступною для всіх учнів.

Якщо ж додому було задано написати твір-казку або скласти математичний кросворд, то доцільно починати урок з представлення найбільш вдалих робіт.

Розглядається деяка математична проблема, яка ще не обговорювалась у класі. Учні накреслюють план пошуку її вирішення.

На дошці виконані до домашніх задач малюнки (звичайно перед уроком геометрії). За готовими малюнками обговорюється їх рішення.

Урок починають “солісти”. Так називають учнів, яким потрібно буде “захищати” рішення домашніх задач. Рішення оформляється на дошці до уроку. При призначенні “солістів” враховується складність задач.

Поради

Обсяг домашніх навчальних завдань не повинен перевищувати 1/4 того, що виконано на уроці.

Доцільно систематично озброювати учнів раціональними методами і прийомами домашньої роботи.

У ромові з батьками чітко визначайте їх роль у наданні допомоги дітям під час приготування ними домашніх завдань (не виконувати за них жодного завдання, забезпечувати належні санітарно-гігієнічні умови для навчальної роботи вдома, привчати дітей дотримуватися режиму дня, заохочувати їх працю, рекомендувати раціональні методи й прийоми виконання навчальних завдань).

Домашні завдання мають бути чітко сплановані педагогом. У кінці уроку вчитель звертається до школярів із проханням відкрити щоденники, подає в скороченому вигляді домашнє завдання на дошці, стежить, щоб усі зробили необхідні записи. Можна пропонувати учням (особливо в молодших і середніх класах) взаємно перевірити правильність таких записів.

Після цього варто відвести кілька хвилин для ознайомлення школярів з особливостями виконання домашньої роботи (розв’язати у класі подібну задачу, вправу як своєрідний інструктаж до навчальної праці вдома).

По можливості забезпечувати диференційований підхід до визначення змісту й обсягу домашніх завдань з урахуванням індивідуальних особливостей школярів, їхніх запитів та інтересів.

Використовувати завдання творчого характеру, які приваблювали б учнів своєю новизною і цікавістю.

Не варто давати домашні завдання на після вихідні й післясвяткові дні.