Слово синівської любові звучить у таких творах: "Задивлюся у твої зіниці" ("Україні"), "Світ який —- мереживо казкове", "Стільки в тебе очей", "Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок", "Земле рідна! Мозок мій світліє", "Лебеді материнства".
Я підготував міні-збірочки, куди увійшли ці вірші, і хочу подарувати вам згадку.
(Дарує журналістам і всім присутнім міні-збірочки.)
Журналіст газети "Літературна Україна". Ми дякуємо за цікаву розповідь, думаємо, що Ваш життєвий подвиг буде горіти високим чистим світлом у небі українського письменства.
Учитель зарубіжної літератури. У минулому столітті Україна дала російській літературі великого Гоголя, а в XX — Булгакова. Автор "Майстра і Маргарити" з дитячих років зачаровано вслуховувався в живу мову Рудого Панька, так що у фіналі роману, там, де чорні коні несуть Майстра і Воланда з його свитою, з'являються знайомі видіння "Ночі перед Різдвом" і сяють на небі пам'ятні гоголівські "краплинки зірок".
Учень-консультант. Михайло Булгаков народився в древньому Києві. Він завжди казав: "Які ж чудові зірки на Україні. Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд — і туди. Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро... Немає красивішого міста на землі, ніж Київ".
Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто, і коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі — Київ.
Учень-літературознавець. М. Булгаков оспівав це місто не лише в своєму першому романі і першій поставленій в театрі п'єсі. Він дав його живий і любовно виконаний портрет в нарисі "Київ — місто" (1923 р.).
Генерал Чарнота у п'єсі "Біг" постійно мріє про Київ.
У романі "Майстер і Маргарита" автор гнівно осуджує киянина Поплавського, який заради життя із Москві зрадив своє місто.

У Києві проминули дитинство та юнацькі роки Булгакова. В 1918—1919 рр. він пережив тут бурі громадянської війни. Багато разів Майстер повертався в Київ. Був тут у 1923 році, коли працював над "Білою гвардією". У 1936 році приїжджав на гастролі з Художнім театром. Він завжди захоплено розповідав акторам про старовинний Київ, прогулюючись вулицями улюбленого міста.

III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Учитель української літератури. Сам поет В. Симоненко відокремив твори, в яких звучить безмежна любов до України. Ми з вами познайомимося ближче з цими поезіями, працюючи з його міні-збірниками.
Робота в групах.

Кожна група ознайомиться з усіма там вміщеними творами і вибере для аналізу один вірш, який найбільше сподобався.
(Учні працюють у групах, готуються до відповіді -обговорення.)

Відповідають учні І групи
Один із них читає напам'ять вірш "Задивлюсь у твої зіниці" ("Україні").
Учень. Задушевна розмова сина з матір'ю — це основна тема поезії. Звучить щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру, вона жива, найдорожча мати. їй адресує поет усю любов, стурбованість, відданість і ласку.
Учень. Діалог з Вітчизною іноді змінюється на гостру розмову з людьми ницими й нікчемними. З ними й триває непримиренна боротьба Вітчизни-матері "За твоє життя, твої права".

Вірш переконливо доводить, що на високі теми публіцистичного стилю можна вести принциповий і безкомпромісний діалог.

Учитель. Погоджуюсь. А ради чого чи ради кого поет узявся за перо і "діє"? Як він про це висловився у поезії "Задивлюсь у твої зіниці"?
Учень.
"Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю..."
Ніхто не може, не має права йому заважати в тій задушевній бесіді:
"Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю".
У цих словах ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання так поспілкуватися, щоб розмова була щирішою і повнішою.
Учитель. Дякую. Хочу тільки додати, що якраз ця строфа була вилучена з найповнішої збірки, бо критики вбачали шкідництво поета.
Учитель. Запрошуються до розмови учні другої групи.
(Виразне читання напам'ять вірша "Світякий — мереживо казкове.)
Учень. Поет розповідає, як він сердечно і ніжно любить Україну, його чутливе серце не могло бути байдужим до будь-якого приниження імені Батьківщини-матері.
Ось чому деякі строфи вулканно клекотять словом схвильованим, сповненим болю і жагучої любові.
Учитель. До слова запрошуються учні третьої групи.
Учень. Серед усіх поезій, вміщених у міні-збірці, нам припала до душі "Стільки в тебе очей". (Виразно читає вірш.) Відкритий, чесний діалог В. Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його творчого життя. Він не шукав ні стежки, ні броду, бо Україна у кожній клітинці його тіла, і він готовий упасти на трагічний і вічний шлях свого народу зорею.

Учитель. "Упаду я зорею". Що означає цей вислів? Упасти зорею для чого?
Учень. На мою думку, упасти зорею, щоб освітити дорогу, вказати, яким шляхом слід іти, бо цей шлях, як і народ український — вічні.
Учитель. Як автор у цій поезії оцінив свою працю для народу? Хто був його духовним учителем?
Учень. Поет сказав, що доробок його невеликий, але це не біда, бо є щось і від Великого Тараса, і від Сковороди, а вони є просвітителями, пророками народу.
Учитель надає слово учням четвертої групи.
Учень. Я думаю, що вірш "Лебеді материнства" ? — заповіт для нас усіх. (Читання поезії напам'ять.) Він є найпопулярнішим серед читацького загалу, здобув глибоку шану і любов у народу. Присвячується матері, вічно заклопотаній, завжди у турботах про своїх дітей, яким дитинство під її крилом здається чарівним видінням. Умовно вірш можна поділити на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку і турботу про малого сина, коли він ще в колисці.
Учень. Мати застерігає сина, що життя складне; нові клопоти обсядуть людину, але за сином завше "будуть мандрувати очі материнські і білява хата". І, як заповіт, ми повторюємо слова:
"Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину".
Цей вірш покладено на музику.
(Звучить грамзапис "Синові" у виконанні Черкаського народного хору.)
Учитель. Запрошуються до участі в розмові учні п'ятої групи, які обрали вірш "Є тисяч доріг, мільйон вузьких стежинок".

(Читання вірша.)

Учень. У цьому творі автор, на мою думку, бідкається, що йому "малий зажинок судилося почать на ниві нерясній". Але є можливість вибратися, піти в найми до сусідів та за кусень хліба там працювати.
Це означало б зрадити народ, відцуратися від єдинокровного трудового люду, "забудь убоге рідне поле". Та він не може зробити цього, мусить іти босим по рідному полю, бо це його земля.
Учень. Нива, на якій йому треба творити, — його, це його земля, тут він почав "свій зажинок", тут його батьки, кращого урожаю він не жде, бо ніде не буває краще, як на своїй землі, удома. Тисячі, ні, мільйони доріг ведуть до його батьківської ниви. Отже, він не може, не має права зраджувати її.
Учень шостої групи читає вірш "Земле рідна! Мозок мій світліє ".
На мою думку, мотив синівської відданості народові, його тісного зв'язку з рідною землею звучить у багатьох творах, та найяскравіше — у вірші "Земле рідна! Мозок мій світліє".
Поет був патріотом своєї Батьківщини, відчував з нею повнокровну єдність і такий братній союз, якого ніколи й нікому не порвати.
Вірш починається благородним і пошанним звертанням до Вітчизни: "Земле рідна!"
Поет усе віддає своїй землі, бо він живе нею, він вийшов з цієї землі.
Учень. Хочу сказати, що любов поета до Батьківщини, до України була великою і палкою. Він прагнув захистити землю від людей бездушних, нікчемних: "Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокляттям безвість проковтне!"
Учитель. Цими віршами, з якими ми ознайомилися і, думаю, запам'ятали, поет засвідчив і незрадливу любов, і глибоку шану, і найщирішу вдячність і землі, і родині, і народу, і всій Україні.
Так любили Україну не тільки великі люди, які народилися і творили на цій землі, а й ті письменники, які внаслідок історичних подій і суспільних умов опинилися за кордоном. Та все життя несли у серці любов до рідної землі — України.

Учитель зарубіжної літератури. Без Києва у серці Булгаков не написав би своїх найкращих творів. Разом з Києвом він пережив страшні роки окупації. Навчався в Київській гімназії, де прочитав Гоголя.
А тепер давайте пройдемо вулицями Києва (заочна екскурсія).
Екскурсовод. У 1912 році в Києві відкривались виставки "Театр мініатюр", "Інтимний геатр", була відкрита панорама "Голгофа" (уява про розп'яття Христа).
Михайло Булгаков любив Київський університет (показ ілюстрацій), який носив ім'я святого Володимира. Ось ми виходимо на Володимирську вулицю, бачимо собор святого Володимира (ілюстрація).
Йдемо вулицею Львівською. Бачимо куполи Миколаївського собору Покровського монастиря.
На перехресті з вулицею Житомирською церква Стрітення. Ось такою вона була до 1930 року. Потім за наказом влади її зруйнували.
Підходимо до Володимирського собору. Це був головний православний храм Києва. І славився він не спльки архітектурою, скільки внутрішніми розписами, які зробили російські художники В. Васнецов, М. Не-стеров, М. Врубель.
Ось будинок № 13 на Андріївському узвозі, де жили Булгакови в 1906—1919 рр. Нині тут музей письменника.
Неподалік золотими банями сяє Андріївська церква.
А ось Хрещатик. У нарисі "Київ — місто" Булгаков написав: "Над рікою, яку Гоголь любив..." Це круча Царського саду, а під нею величний Дніпро.
Володимирська гірка, дім Городецького, Труханів острів. "Гору замело снігом, засипало до маківки — і стала велична цукрова голова. А дім накрило шапкою білого генерала..." — так написав у нарисі про ці місця письменник.
Ми пройшли вулицями Києва, побачили Київ — місто на зламі століть, у роки революцій і війн.

Місто і майбутній Майстер виростали разом, разом переживали трагічні події. Попереду був складний шлях, була Москва, де Булгаков написав "Білу гвардію", "Дні Турбіних".
Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова Майстра: "Рукописи не горять".
Після 25 років мовчання нарешті прийшло визнання. Але перша знаменна подія в творчості письменника — це роман про Андріївський узвіз та долю братів Турбіних. Це — Україна в житті Булгакова.
Учитель зарубіжної літератури. У 1914 році М. Булгаков працював лікарем у Кам'янець-Подільському військовому шпиталі. Тоді він був уже одружений, його дружина Тетяна Миколаївна працювала сестрою милосердя. У цьому ж році у липні шпиталь переїхав у Чернівці. І лише наприкінці літа 1914 року молодого лікаря перевели у Смоленськ.
У 1922 році померла мама М. Булгакова. І вперше він не зміг приїхати до Києва. "Мамо, світла королево, де ти?" — запитує він у тузі біля могили матері, завітавши до Києва.
Пам'ять про Україну тривожила його серце. Він згадував кам'янець-подільські ліси, чернівецькі зорі, вузенькі круті вулиці Києва.
Закоханість у це місто М. Булгаков завжди беріг у своєму серці. І Київ свято береже пам'ять про великого земляка.

IV. Підсумок уроку Бесіда з учнями
— Чого навчають вірші В. Симоненка сучасного читача?
— Як пам'ятає Україна свого великого земляка
М. Булгакова?
Рефлексія
Продовжіть речення.
Знайомлячись з творчістю В. Симоненка та М. Булгакова, я відчував ...

(Орієнтовна відповідь: ...що розпорошені по всьому світу діти однієї матері України, мов ті журавлі, розлетілися в сірій мряці по далеких чужих краях. І не скрізь вони знаходять надійний притулок. І не скрізь їх зустрічають з розпростертими руками. І тільки пам'ять про рідну землю, любов до отчого дому дають їм розраду і світлу надію на повернення на Батьківщину.)

Щоб бути гідним народом своєї країни...

(Орієнтовна відповідь: ...треба навчитись любити так, як любили В. Симоненко і М. Булгаков, навчитись любити один одного, бо тільки любов заквітчує і оновлює землю, бо тільки вона здатна творити життя.)

Я зрозумів, ...

(Орієнтовна відповідь: ...що поет В. Симоненко вчить нас бути чесними, щирими у стосунках з людьми.)

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять вірш "Лебеді материнства".

Написати твір-мініатюру: "Він отримав Безсмертя і перейшов у Вічність" (згадка про М. Булгакова).

10 клас

Мета уроку: на основі вивчення змісту п'єси дослідити, як у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" змальовано новий тип особистості, нову концепцію людини; розвивати і вдосконалювати навики аналізу драматичного твору: виховувати в учнів почуття гуманізму, волелюбності, високої духовності.

Тип уроку: урок-дослідження.

Обладнання: портрет Лесі Українки, ілюстрації до "Лісової пісні", фонозапис твору, роздатковий матеріал.

Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку, мотивація опрацювання теми

Вступне слово вчителя. Леся Українка здійснила справжній творчий подвиг: за 13 років, будучи важко-хворою, створила близько 20 драматичних творів, серед яких першочергово треба назвати "Одержиму", "Кассандру", "У пущі", Бояриню", "Адвоката Мартіана". "Лісову пісню", "Камінного господаря", "Оргію".

Ліна Костенко у статті "Поет, що ішов сходами гігантів", називаючи драматургію Лесі Українки "грандіозним поетичним масивом у найпотужніших регістрах трагедії", зазначає, що тільки винятково геніальному митцеві було під силу створити такі шедеври.

До якої б теми не зверталася письменниця, кожен сюжет, кожен образ чітко проектувався в сучасність, оскільки Леся Українка не просто розглядала такий величезний відрізок життя цивілізації, а концентрувала проблеми і прагнула побачити і осмислити кожне яви ще у філософсько-ідеологічній площині.

Дмитро Донцов вважав, що Леся Українка і як лірик, і особливо як драматург принесла нам героїчний ідеал життя. її герої багато в чому схожі на автора. Леся внесла в українську літературу образ нового типу особистості — людини непохитної волі, високих почуттів, великої гордості, людини талановитої і мужньої.

Сьогодні ми, досліджуючи драму-феєрію "Лісова пісня", доведемо, що Мавка якнайкраще втілює Леси-ну концепцію людини, новий тип особистості, яка вільна у своїх почуттях, думках і вчинках, у якої кожен порух душі віддзеркалює її глибину й неповторність, її красу і велич.

II. Вивчення нового матеріалу 1. Діалог творчих груп (літературних критиків та читачів-аналітиків)

Блок запитань до літературознавців:

1. У чому виявилося новаторство драматургії Лесі Українки?

2. Чому Леся Українка звернулася саме до такого жанру?

3. Які особливі ознаки поетичної драми?

4. Чому твір має таку назву?

5. Що було стимулом для написання "Лісової пісні"?

Блок запитань до читачів-аналітиків:

1. Чим захопив вас твір?

2. Яка основна лінія сюжету?

3. Які проблеми порушує Леся Українка у п'єсі?

4. Що спільного та відмінного у п'єсах "Бояриня" і "Лісова пісня"?

5. Яке ідейно-художнє навантаження утворі несуть образи Мавки, Лісовика, дядька Лева, Лукаша, його матері та Килини?

6. Як проглядається у творі образ автора?

2. Аналітичне повідомлення представника творчої групи літературознавців

Драматургія Лесі Українки вражає новизною тем, гостротою філософсько-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями, поетичною красою, високою культурою вірша. її новаторство виявилося і в змісті, і в формі драматичних творів. До того в Україні переважала соціально-побутова драма. Леся Українка започаткувала в українській літературі філософську та психологічну драму, з образами широких узагальнень, символічного звучання.

Сюжети драматичних творів Лесі Українки охоплюють історію людства за три-чотири тисячоліття. Єгипет фараонів, Вавілон, Іудея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія, перші поселення колоністів у Північній Америці, українська та інонаціональна міфологія — весь цей колосальний матеріал систематизується, художньо осмислюється.

Усі теми, ідеї перебувають у взаємодії, не вичерпуються в одній або двох драмах, а переплітаються, "переливаються" з твору в твір, висвічуються в різних аспектах. Це відповідало творчим принципам Лесі Українки, яка вважала, що в кожного справжнього письменника існує певна група ідей або навіть одна якась ідея, до якої він або періодично повертається, або ж не випускає її з поля зору в жодному своєму творі.

Драматичний діалог, лірико-драматична сцена, драматична поема, фантастична драма, драма -казка, драматичний етюд — так визначала Леся Українка жанрові різновиди своїх п'єс.

3. Учитель зазначає, що група літературознавців підготувала таблицю, яка допоможе кожному досліднику засвоїти основні складові новаторства драматургії Лесі Українки та визначальні риси особистості нового типу у творах цієї геніальної письменниці (на столах розкладено таблиці як роздатковий матеріал):

Основні складові новаторства драматургії Лесі Українки
Визначальні риси особистості нового типу у дра­матурги Лесі Українки

- новизна тем;

- багатство драматичних жанрів;

- нова концепція людини;

- тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;

- концентрація проблеми і прагнення побачити та осмисли їй кожне явище у філософсько-ідеологічній площині;

- гостра філософсько-психологічного конфлікту (конфлікту ідей, поглядів);

- висока культура вірша поетичної драми (відточений 5-стопний білий ямб);

афористичність мови
- непохитність волі;

- високість почуттів;

- одержимість;

- талант;

- громадянська мужність (героїзм);

- непохитність ідейних переконань;

- волелюбність і почуття і гідності;

- благородство;

- велич натури;

- суспільна відповідальність перед історією

4. Учитель надає слово представникам творчої групи читачів-аналітиків.

Учні мають розкрити такі аспекти аналізу драми: 1) тема, ідея, конфлікт, особливості композиції та сюжету; 2) світ природи і людей; 3) образ Мавки.

4.1. У "Лісовій пісні" виступають два світи: світ природи з її фантастичними істотами і реальний світ з постатями людей. Мистецтво композиції твору полягає у тонкому переплетінні фантастики з реальністю.

Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї - боротьбі за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за вірність і красу, боротьбі проти сірості й буденщини, проти обмеженості й бездуховності.

Пролог, яким відкривається "Лісова пісня", має значення заспіву, який вводить нас у світ казки. Створюючи відповідний настрій, пролог є водночас і проекцією майбутніх конфліктів. Уже тут сили природи, що уособлюють рух, волю, протиставлено силам застою.

У першій дії починається конфлікт людини з природою. У ліс приходять люди. Лісові сили їм сприяють, а водяні намагаються шкодити. Ця "весняна" дія є дією зародження і цвітіння кохання "лісової царівни" Мавки і сільського хлопця Лукаша. Історія їхнього кохання становить сюжет твору.

У другій дії, яку можна назвати дією "пізнього літа", розвивається конфлікт: в душі Лукаша в'януть поезія і кохання до Мавки, і він зраджує ту, що є втіленням мрії й краси, а вибирає Килину — втілення буденщини, заземленості й банальності. Коли Лукаш посватав Килину, Мавка провалюється в підземелля "Того, що в скалі сидить". Це перша кульмінаційна вершина драми.

Особливістю сюжету "Лісової пісні" є те, що в ній ніби дві кульмінаційні вершини. Після першої кульмінації події не йдуть на спад.

У третій дії, дії "пізньої осені", відбувається найбільша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Килина закляла Мавку в вербу. Але кохання перемагає смерть, вогонь палить усе нікчемне, зайве, очищаючи людину звільняючи її від пут буденщини.

Розв'язка "Лісової пісні" оптимістична — прекрасне не вмирає: воно є символом вічності.

4.2. Формально всіх персонажів твору можна поділити на фантастичні і правдиві. Між світом природи і людьми існують певні протиріччя. Водночас кожен з цих світів не є однорідним, тут також є свої суперечки, змагання.

У зображенні світу міфологічних істот Леся Українка переборює стереотип. Основний конфлікт драми підпорядкований одній ідеї — змаганню за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу, любов і вірність проти одноманітності і тупості, упертої міщанської обмеженості. Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і приватновласницькі інстинкти зіткнулися у цій драмі-казці, яка розказує про високі почуття, про неминучість гармонії людини з природою.

У драмі немає протиставлення людини і природи. Йдеться про гармонію природи і людини як часточки цієї природи. Поетеса закликає оберігати первозданність природи, її красу, підносить свій голос на захист всього живого, що нас оточує. Своїм віщим словом вона застерігала людей :"Не ріж, не убивай", бо якщо гармонія буде порушена, сили природи помстяться нерозумним людям за бездумне винищення живої краси і добра, серед яких вони живуть.

Леся Українка у змалюванні природи в драмі була новатором. Вона не тільки надавала їй колосального значення, а й "оживляла" її на папері. Поетеса немов писала сценарій для майбутнього кінофільму, передбачаючи синтез різних мистецтв, який тепер дав такі плідні результати в кіно і на телебаченні. Тогочасний рівень сценографії неспроможний був реалізувати ремарки "Лісової пісні", бо тут пейзажі подано у зміні барв, звуків, у русі, в часовому розвитку. Ці ремарки, крім усього іншого, ще й виконують функцію ущільнення часу, що для принципу єдності драматичної дії має неперехідне значення.

4.3. Усю силу чуття, весь свій поетичний дар перелила Леся Українка в лісову міфологічну істоту — Мавку. її образ є особливим. Героїня "Лісової пісні" має в серці "те, що не вмирає". Це невмируще — незгасимий вогонь кохання, яке в змозі перемогти все, навіть смерть. Мавка — казкова постать, витвір народної фантазії. Поетеса взяла її зі слов'янської міфології. Лісова дівчина красива як ззовні, так і всередині, тобто її зовнішня краса перебуває у гармонії з внутрішнім світом і змінюється відповідно до переживань дівчини.

У першій дії, в ніч, коли розцвітало кохання, Мавка "наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах". З розгортанням сюжету, з розвитком дії змінюється і її зовнішній вигляд.

У другій дії Мавка за намовою матері Лукаша вбирається у буденний одяг сільської дівчини і виглядає в ньому убого, принижено. З вільної лісовички вона перетворюється на покірну служницю, що жне на чужій ниві. Та все це терпить заради великого кохання до Лукаша, з яким вирішила назавжди поєднати свою долю.

Але її мрії не здійснилися: Лукаш зрадив коханню. Тоді зовнішня краса Мавки в'яне, їй не допомагає навіть пишний одяг. І хоча в кінці дії Мавка одягнена в багряні осінні шати і з срібним серпанком на голові, ніщо вже не може приховати смертельної блідості її лиця. "Конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті і зникаючі, наче щось в ній обривається" — зустрівши Мавку такою, Лукаш жахається: "Яка страшна!". Так за допомогою портретної характеристики письменниця розкриває важкий внутрішній стан героїні.

Незвичайне змалювання образу Мавки починається зі своєрідного освітлення. Леся Українка опромінює свою героїню полум'яним зоряним ореолом, який супроводить Мавку протягом усієї п'єси Це огнисте сяйво то розгоряється, то пригасає, залежно від розвитку дії, настрою і стану Мавки. В ніч першого кохання Лукаш одягає на голову дівчині зоряний вінок, і поцілунок коханого вона сприймає як зірку, ідо впала в серце. В ту ніч вона хотіла б умерти від щастя, як падаюча зірка. Коли коханий зрадив, то "всі зорі погасли і в вінку і в серці" Мавки. В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами:

0, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

І, нарешті, фінал: Мавка ще раз з'являється у дивній своїй красі, "спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці". Ця ремарка дає ключ до сценічного трактування, сприяє глибшому розкриттю ідейно-художнього змісту всього твору, його філософського узагальнення: все високе, благородне, величне — вічне. І ніякі дрібні думки і тлінні життєві негаразди не здатні знищити його.

Конкретизація образу Мавки здійснюється через її взаємини з Лукашем, Лісовиком, дядьком Левом. Килиною. Але головну вагу має тут мова самої героїні. Мова Мавки алегорична, як і сам її образ; мову буденної прози ця незвичайна чарівна дівчина не може збагнути. Вона бачить навколо себе красу і досконалість, то чому вона повинна описувати і характеризувати їх такою спрощеною і дещо навіть згрубілою мовою селян? Переступивши поріг буденного життя, в якому існують розрахунок, взаємна плата, користолюбство, фізично, Мавка не може переступити цього порога духовно. Незважаючи ні на що, вона до кінця залишається ідеально чистою, незрадливою, щирою, бо саме так розуміє кохання.

Дехто вважає, що Мавка — це художній прототип Лесі Українки, але це не^зовсім так...

5. Творче обговорення актуальних питань.

Учитель зазначає, що у процесі роботи з текстом "Лісової пісні" виникла ціла низка питань, на яких варто акцентувати увагу:

1. Що нового вносить кожна дія в композиційно-сюжетну канву твору?

2. Чому після кульмінації в кінці другої дії не настає розв'язка?

3. Якою є розв'язка твору?

4. Як зрозуміти слова Мавки, сказані Лукашеві, "...не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись"? У чому найбільша трагедія Лукаша?

5. Хто є антиподами Мавки в естетичному та ідейному плані? Які риси втілюють ці персонажі?

6. Як ви розумієте слова Мавки: "Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає."?

7. Які концептуальні позиції самої авторки втілює Мавка?

8. Які філософсько-етичні проблеми порушено у цьому творі?

III. Підсумок уроку

Учитель. Лісова пісня" Лесі Українки вражає нас глибиною і витонченістю авторської думки, музикою слова, неповторним образом Мавки, в якій чудово поєдналися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Мавка виражає Лесин ідеал людини з її устремлінням до високих і світлих почуттів, з її нерозривним зв'язком зі світом природи.

П'єса Лесі Українки — це не просто твір про кохання і красу, це глибоко філософська драма, в якій автор визначає мрії людської душі, дає відповідь на питання сенсу життя.

Вустами Мавки Леся Українка стверджує, що людина повинна бути вільною і щасливою, бути часточкою природи, відчувати красу, надихатися нею, мати в серці невмирущі сили життя.
IV. Завдання додому: написати твір-роздум

"Сенс людського життя (за драмою-феєрією" Лесі Українки "Лісова пісня")

4. Яких "надягла веселка стрічок як у свято"? Які стрічки вплітають у коси українські дівчата? Доведіть, що найкращою оздобою дівочої голівки був віночок.
5. Як ви гадаєте, хто є криниччина мати? Як ви розумієте вислів "сонце п'є та п'є калинову воду через золоті соломинки"?
6. Що є дивосвітом у цьому циклі віршів з погляду автора? А як вважаєте ви?
Учитель або підготовлений учень читає (бажано напам'ять):"... тут владарює гра уяви, спроби персоніфікації явищ природи і різних речей, що нас оточують. Тут зустрічаємо тонку спостережливість і точність психологічних характеристик... Конкретність деталей поєднана з історичними асоціаціями, фольклорною символікою, і все разом творить яскраву мозаїку олюдненої природи. Поет демонструє майстерність не тільки психологізації явищ навколишнього світу, а й творення казкових сюжетів, розрахованих і на дитяче сприйняття, і водночас закорінених у глибини народного життя, і розрахованих на глибше прочитання..."

(М. Ільницький. Ключем метафори відімкнені вуста. — Париж — Львів — Цвікау, 2001.— с 132.) Це про вірші з циклу "Дивосвіт" Ігоря Мироновича Калинця.
Далі в обговоренні беруть участь декламатор, літературознавці, народознавці.
Доцільно пригадати відомості з теорії літератури, повторити визначення термінів: лірика, вірш, стопа, строфа, рима. Це дасть змогу учням зрозуміти своєрідність форми виучуваних віршів поета.
Учитель.
Перша назва книжки — "Дивосвіт", що означає "світ дивує".
Природа — найкоштовніша перлина на планеті Земля, вічне джерело натхнення для поета І. Калинця. Тож і не дивно, що він звертається до стежечки як до живої істоти, а вона біжить, мов дівчисько, перестрибуючи пустотливо через струмок, хльоскаючи батогом по пилюці. Ось стежечка звернула поласувати смачною суницею, потопталася по горосі, що росте край дороги.
Лише І. Калинець міг назвати блискавку королевою темряви, побачити, як веселка надягає багато стрічок і поспішає з коромислом по воду.
Мабуть, у своєму чарівному карпатському краю поет пив разом із сонцем цілющу калинову воду із мудрої кринички, милувався розбишакуватим розпатланим димом у синіх джинсах...
Отже, назву "Дивосвіт" сміливо можна назвати стрижнем творчого задуму поета. І. Калинець створює надзвичайно барвисті, свіжі й, щонайголовніше, оригінальні, сповнені справжньої краси картинки рідної української природи.
Декламатори читають напам'ять вірш і "Стежечка", "Блискавка", "Веселка", "Криничка".
Більшість учнів зауважують, що раніше їм не доводилося читати такі вірші. Вражає незвичайність їх форми. Шестикласники під керівництвом учителя роблять висновок, у чому полягає своєрідність будови продекламованих поезій:
1. Рядки мають різну довжину, на стопи не
поділяються.
2. У них різна кількість наголосів і розташування їх довільне.
3. У віршах немає рими, тому вони не поділяються на строфи.
4. Немає жодного розділового знака, великої
літери.
Учитель підсумовує сказане й повідомляє, що вірш із такою будовою називається вільним або верлібром. Цей жанр з'явився у світовій поезії з кінця XIX ст.
Багато разів на уроках звучало словосполучення "цикл віршів". Це кілька поезій, пов'язаних між собою єдиною думкою, настроєм та емоціями.
Першою вражає уяву читача стежечка. Вона поводиться, як пустотлива дівчинка, котра, підстрибуючи, вирушила на прогулянку. Складається враження, ніби ми стоїмо десь на пагорбі й милуємося пустункою. Ось вона, звивиста, обминула камінець, переступила соломинку, на мить заховалася під буйними споришами, а ген, за городом, поширшала й попростувала далі.
Автор так образно змальовує звичайнісіньку стежечку, щоб показати, що "світ красний", щоб навчити і свою доньку Дзвінку, і тисячі-тисячі читачів бачити прекрасне в буденному.
Учні читають мікротвори "Маленькі дива, що я зустрів на своїй стежині".
Навипередки з метеликом
Я побачив метелика, коли він пустотливо гойдався на зеленому листку липи. Він був такий гарний! Верхня частина крилець мала світло-коричневе забарвлення, нижня — яскраво-червоне. Краї крилець оздоблені сірим візерунком. По світло-коричневому полю розкидані великі чорні "очка".
Я кинувся до метелика, схотів упіймати, але він миттєво злетів з липи й, ніби граючись, сів на білу пелюстку ромашки. Рослинка загойдалася. Невже від ваги метелика? Побачивши мене, він знову злетів у повітря й віддалік сів на широкий листок подорожника. Він здався таким маленьким на широкому зеленому полі. "Та він грається зі мною!" — спало на думку.
Тим часом метелик знову, мов танцюючи, закружляв у повітрі, а потім зник. Можливо, він заховався в отому кущі деревію
Звичайне диво
Вузенька стежина, мов змійка, стелиться між високими пшеницями. Гарно в полі, тепло, привітно. Пшениці, як море, коливаються під вітром, несуть від обрію до обрію важкі й широкі, на все поле, хвилі.
А що то зблискує, немов ліхтарики? Фіолетові, рожеві, світло-сині... Це сокирки.
Кожна квіточка схожа на крихітну пташину, котра прагне полинути ввись. Під легеньким подихом вітру їхні жовтенькі чубчики радісно тремтять. Можливо, оці скромні польові квіточки виросли від тих пісень, що їх сіють з неба веселі жайворонки. Отож спинаються сокирки навшпиньки, намагаючись злетіти, та несила їм
Ромашка
У нашому місті протікає невелика річка Тальянка.
На її берегах ростуть верби: старенькі, мов бабусі, зігнулися усім стовбуром над водою; розкішні красуні, горді, стрункі, милуються собою у блискучому дзеркалі води юні вербички з тонесенькими стовбурами, їхня дорослість ще попереду.
Недалеко від берега, на маленькій галявинці, ростуть ромашки. Вони погойдуються на струнких високих ніжках і манять:
"Підійди, подивись, помилуйся.... Невже наші хустиночки біленькі не такі ж гарні, як зелені коси верб?" Я підійшла ближче — ромашки лагідно усміхалися до мене своїми жовтими очима. Простягнула руки, хотіла зірвати бодай одну квіточку, та бджілки не дозволили.
Здавалося б, що є гарного в блискавці? Люди скоріше бояться грози, аніж милуються нею. Учені доводять, що блискавка небезпечна. Адже скільки трагічних випадків пов'язано з нею.
І. Калинець називає сестру грому королевою темряви. Блискавка зазирає у своє люстерко й запитує: "Хто на світі найгарніший?" І в цю мить темряву ночі розтинає сліпуче сяйво. "Ви, ваша темність", — відповідає дзеркало похапцем (може, боїться?). І заспокоюється блискавка на якийсь час, не розтинає темне небо, бо знає: писана красуня.
Ми вже читали про таку царицю, що полюбляла милуватися вродою в чарівному люстерці. Це героїня твору О. С Пушкіна "Казка про мертву царівну й сімох багатирів". Цариця була високою, стрункою, вродливою, розумною, але й гордою, норовистою, ревнивою. У посаг їй дісталося чарівне люстерко, що вміло говорити, лише з ним владарка була привітною й веселою. Милуючись собою, запитувала: "Миле дзеркальце, скажи, чи я у світі наймиліша, найрум'яніша, найбіліша?" Дзеркало підтверджувало ці слова злої цариці.
Та підростала й розквітала пасербиця цариці — молода царівна. Одного вечора мачуха, збираючись на дівич-вечір, знову запитала в люстерка, чи вона найвродливіша у світі. Воно відповіло, що володарка, безперечно, дуже гарна, а царівна наймиліша за всіх, найрум'яніша й найбіліша. Цариця закинула дзеркальце під лавку, а пасербицю наказала завести в ліс, щоб її там роздерли вовки. Коли ж зла мачуха дізналася, що після всіх спроб погубити дівчину та все ж таки залишилась живою й вийшла заміж за коханого царевича Єлисея, розбила чарівне люстерко й від печалі померла.
Тож, як бачимо, є щось близьке між королевою-блискавкою із вірша І. Калинця й царицею з казки О. Пушкіна.
Наші пращури вірили, що блискавка — це небесний вогонь, що його посилає Бог чи то як кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожежу від неї, хіба тільки... молоком.
Слов'яни-язичники були впевнені, що всемогутній Перун посилає такі блискавки, котрі навесні пробуджують сонну землю до життя й щедро поливають її дощами. Також блискавки, коли треба, проганяють хмари, демонів і випускають на волю світло.
Усі погодяться, що веселка-паняночка — красуня. Та, на жаль, не часто вона радує нас своєю появою. І. Калинець з любов'ю змальовує веселку. І ми, читачі, уже уявляємо вродливу ставну дівчину, що прикрасила голівку барвистими стрічками, мов у свято.
У неділю та у свята наші дівчата любили вбиратися в стрічки. Вибравши найкращу, дівчина обвивала її навколо голови, а до кінців, що звисали на спину, пришпилювала решту стрічок, скільки б їх не було. Поверх стрічки дівчата частенько одягали вінок. Щоб стрічка краще трималася на голові, дівчата робили або з лубка, або з товстого паперу обручик, покривали його стрічкою й одягали на голову.
Улітку вони заквітчували голову: збирали живі квіти й закладали їх за лубок. Виходило щось на зразок корони.
В Україні був поширений звичай: хлопці тричі на рік дарували дівчатам стрічки: на Меланки, на перший день Великодня та на Зелені свята. У народній пісні співається:
Ой, по росі, сивий коню, по росі, по росі -Від милого дарунок: стрічка у косі, у косі...
Прибрану стрічками веселку "дорогою перестрів князенко Соняшник". Чому саме він? Бо соняшник — сонячна квітка, а веселка — донька неба.Наші пред-ки-язичники вірили, що вона подає воду з річок до неба: вода йде в хмари, а звідти падає дощем.
Князенко подає веселці золотий черевичок, вона поміряла "якраз на ніжку", і молодята побралися.
Згадаймо, у яких народних казках саме в такий спосіб принци й князенки в брудних і непривабливих дівчатах упізнавали її, вродливу, розкішно вбрану, єдину, кохану.
Скільки криниць на землі — скільки й зірок на небозводі.
Як падає долі небесниця, знайте: десь замулилося джерело.
Щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці. Нар. легенда "Зоря-криниця"
У циклі "Дивосвіт" І. Калинця криничка жива. Вона тісно пов'язана зі своєю підземною матір'ю — водою.
Наші пращури здавна обожнювали її як сонцеву сестру. Велику силу має весняна вода, особливо в пору розтавання снігів, коли все рве на своєму шляху (а в давні часи води взагалі було більше).
Вона була з початку світу. Про це і в космогонічній колядці співається:
Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, — одна водонька.
Старовинне закляття мовить: "Водичко, найстарша царичко". Люди вірили, що посередині Землі, десь у Єрусалимі, знаходиться "пуп Землі", і саме з нього випливають усі річки, моря та й повертаються туди ж.
На Стрітення (15 лютого), коли за древнім календарем стрічалося літо із зимою, жінки укладали "угоду" з водою. Щоб від води не було біди, вони вінчальним рушником "накривали" криницю й примовляли:
— На тобі моє покривало. Літо тебе вмиває, а я втираю. Не забувай за мене й за дітей моїх.
Вода, мати підземної кринички, розповідає доньці про коріння дуба, напуває її студеною водою, приводить з водяного царства русалку.
Криничка розповідає матінці про зорі, хмаринку, метелика. Біля неї росте калина, милується своєю вродою в прозорому дзеркалі води. Тому вона калинова. Сонечко п'є та й п'є калинову воду через золоті промінчики — соломинки.
В українському фольклорі калина — один з найулюбленіших образів. її завжди супроводжує епітет "червона", що символізує жіночу красу, дівочу честь.
Калина широко використовувалась у весільній обрядовості: цвітом чи ягодами прикрашали коровай, оздоблювали гільце.
Схилена над водою калина уособлює журбу.
Отже, дивосвітом для І. Калинця є природа. Вона прекрасна в усяку пору року, у будь-яку годину доби. Люди, котрі не вміють бачити й слухати довкілля, обкрадають себе.

Література
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — К.: Оберіг, 1993.
2. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування нашого народу. — К.: AT "Обереги", 1992.
3. Сказки русских писателей. — М: Правда, 1985.
4. Українська література: Хрестоматія нововведених творів. У трьох частинах. Частина перша (5-6 класи). — К.: Ґенеза, 2004.
5. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, T. В. Косміната ін. — К.: Либідь, 1993.

Трагічна доля українців в умовах тоталітарної системи (Урок з використанням інформаційних технологій за романом Уласа Самчука "Марія")
11 клас
Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп'ютерів, комп'ютерних комунікацій, всіляких електронних пристроїв), а отже, поява нових технологій обробки, передачі, одержання і збереження інформації відкриває нові можливості для застосування комп'ютерів у навчальному процесі. Інформатизація освіти — це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки й використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання.
Нові інформаційні технології відкривають студентам Доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення усяких професійних навиків, дозволяють реалізувати принципово нові форми і методи навчання.
Інформаційні технології навчання надають можливість викладачу для досягнення дидактичної мети застосовувати як окремі види навчальної роботи, так і будь-який їхній набір, тобто спроектувати навчальне середовище. Орієнтовані на викладача інструментальні засоби (програми-конструктори уроків) дозволяють йому оперативно поновлювати зміст навчальних і контролюючих програм відповідно до появи нових знань і технологій. Викладач одержує додаткові можливості для підтримки і спрямовування розвитку особистості студента, творчого пошуку й організації їхньої спільної роботи.
Структура заняття з використанням комп'ютера є багатоваріантною, однак таке заняття повинно бути поліфункціональним: формувати не тільки знання, а й розвивати студентів, вводити їх у сферу психічної діяльності.

Мета: ознайомити вихованців з тяжкою долею видатного українського поета-борця за щастя, волю та незалежність рідної Батьківщини; розвивати пам'ять, творчу уяву, аналітичне мислення учнів; виховувати інтерес до творчої спадщини Василя Стуса, формувати почуття гордості, що ти належиш до відомої нації — української.
Тип уроку: урок — літературознавча розвідка.
Засоби навчання: комп'ютерний клас (комп'ютерна підтримка, інші сучасні технології); портрет Василя Стуса, виставка художніх творів та публікацій поета; паперові носії інформації (роздруковані письмові різнорівневі завдання).
Епіграф до уроку:
Що міг — я зробив.
Що зможу — ще зроблю.
Але без України мені моторошно...
Прошу тільки вірити, що я нітрохи
Не змінився проти студентських літ..
У мене є мій народ...
Його муки — то єдина
Моя скорб...
Василь Стус
3 грудня 1978 р.
Хід уроку
I. Організаційний момент
II. Оголошення теми, мети та завдань уроку.
Мотивація навчальної діяльності учнів
Вступне слово вчителя. Син поета Дмитро Стус у своїй книзі "Василь Стус: життя як творчість" зазначив таку сакральну тезу: "Можна сказати, що волею обставин Василеві ще до народження випав жереб поєднати в собі дві складові: селянську виваженість і мудрість, які за його життя перестали бути чеснотами, та донбаську вольність, анархічність і відчайдушність, без чого, коли прагнеш досягти успіху, пробити собі дорогу майже неможливо. З якихось причин він не став на значно простіший шлях зречення коренів і материнської мови, як це природним чином робила більшість дітей переселенців, аби бодай таким способом уникнути жорстокого висміювання з боку однолітків. Втім, цей шлях був для слабосилих, а Василеві з дитинства хотілося бути сильним. Та й батьки, скільки він бачив, не соромилися свого походження, зберігаючи в родинному колі й релігійність, і традиційний лад, і мову. Цілком вірогідно, що тато чи мама в довгі й темні вечори розповіли йому чимало гіркого про свою втечу з Вінниччини і змогли романтичному юнакові розповісти про рідну землю так, аби на все життя закласти в ньому непереборне бажання відстоювати національну гідність, про яку в Сталіно можна було прочитати хіба в історичних легендах про козаччину" [9, 62].
Дослідник творчості Василя Стуса Григорій Білоус констатує: "Після Сковороди й Шевченка, після Симоненка й Довженка, після Драй-Хмари і Вишні, після тисяч патріотів — потоптаних, понівечених, знищених тоталітарною системою, Стус не зміг жити інакше: одверто став на прю з нею. Свідомо, беззастережно, з відкритим забралом. Поряд із ним було багато сподвижників, але не кожен із них пройшов свій трудний шлях від початку й до кінця так, як зробив це Стус" [1, 20].
Отож, шановні учні, доторкнімося серцем і сприймемо душею цю велику людську трагедію.
Запитання до учнів
1. Із якою метою ми вивчаємо життєпис поетів? (Щоб стати освіченими; щоб мати приклад того, чого може досягти звичайна людина; ким може стати.)
2. Як на вашу думку, чи допоможе визначитись з власними вчинками знання життєвої долі інших людей? (Знаючи долю інших, легше уникнути власних помилок.)
III. Вивчення нового навчального матеріалу
Інсценізація "Гортаючи сторінки великого життя" (за основу взято наукову статтю доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури, декана філологічного факультету Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. М. Горболіс [3, 70—82]).
Двоє підготовлених учнів демонструють портрет В. Стуса, розповідають про життя та творчість поета. Двоє інших готують виразне читання віршів митця.
Перший учень. Відтворімо мозаїку фактів, епізодів життя Василя Стуса, що увиразнюють його сутність на тлі тогочасної епохи.
Другий учень. Волею долі життя Василя Стуса з першої хвилини було органічно вплетене у давньоукраїнську традиційну звичаєвість. Майбутній поет народився 6 січня 1938р.ус. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, напередодні величного Різдва, коли на Святвечір — магічний час — звичні й буденні речі та предмети набувають чарівної сили, коли небо і земля, усі добрі сили долучаються до творення іншого, вимріяного буття. Так народні звичаї — осердя Українського Космосу, "початок і вершина, зародок і первина" (Г. Сковорода) — увійшли у плоть і кров Василя Стуса, а разом із ними й пошана до землі, минулого, культу предків.

Перший учень. Того передріздвяного дня 1938 р. вищі сили означили духовні шляхи реалізації надзвичайно багатого потенціалу українця, якому в майбутньому ще належало наполегливо торувати ці шляхи, свято оберігаючи від нищення, паплюження, нівелювання. Йому ще належало багато працювати, щоб утримати й продовжити традиції, зберегти цінності, з якими українці мали йти у світ, щоб розповісти про себе і подивувати інші народи.

Другий учень. Василь Стус про свої дитячі роки згадував: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока... я мокрий, певне, ревів — і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами — мну їх у долоньках. Пам'ятаю, як ходив до ясел у Рахнівці (ще мама жила в селі) — і там виціловував усіх шмаркатих діток, бо любив їх — усіх. ...Над моєю колискою мама співала колискової..." [9, 25].
Перший декламатор.
Сину мій, сину, не клени батька,
а пом'яни.
Мене ж прокляту, я твоя мати, —
мене клени.
Перший учень. Коли мама пізніше наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою. Чому "не клени батька"? Чому мати проклята? Збагнути не міг. А сльози бігли з очей і я ховав їх, бо встидався сліз. Схоже, що на ці запитання маминої колискової вже дорослий Василь шукатиме відповіді усе свідоме життя.
Другий учень. Не відрікся, не знехтував Василь Стус материнської мови у середовищі російськомовного Донбасу, куди родина втекла від фізичного нищення. Мова зберегла його душу від зневір'я й байдужості, допомогла не забути, хто він є.
Перший учень. Василь Стус був гордий із того, що знає і говорить українською! Це свідоме бажання бути українцем, свідомий виступ проти мало-російства, бо не захотів бути окраденим і посереднім. Саме рідна мова зробила Василя Стуса щасливим, сильним, бо саме з джерел рідної мови він вбирав духовну енергію для свого єства. Мова допомогла йому відчути себе українцем.
Другий учень. Малі Василь і Марійка, яких батько привіз із Рахнівки до Сталіно, тікають із барака. Вони не визнають батька — чи тому, що забули, чи тому, що батько ніби скривдив їх, відірвавши від рідного дитячому єству простору (села). Відчуття цих маленьких дітей надломлені, Василь і Марійка шукають затишку, гармонії, що їх спізнали у селі та втратили у зв'язку з переїздом.
Перший учень. Василь Стус згадує: "Пам'ятаю, як сміялися жінки донецького бараку, що я хвалився, ходячи в довгій сорочечці: "цю сорочечку мені бабуня пошила, з кишенькою — казав я, а їм було чогось відрадно" [9, 67].
Другий учень. У Сталіно родина Стусів жила у комірчині (служби, кухня — спільні для всього поверху). Душі маленьких дітей Стусів благають затишку. Це природне бажання.
Перший учень. Так із дитинства Василь Стус знав, що родина має бути міцна духом, розпросторена в україномовній атмосфері, вибудувана на принципах довіри, любові, взаємоповаги і взаєморозуміння, пошанування та збереження народних традицій, свят, звичаїв. Ці самобутні ознаки української сім'ї допомогли вижити і не зруйнуватися родинам Семена та (лини Стусів, а згодом Василя Стуса і Валентини Попелюх. Уже 10-річним хлопчиком Василь Стус означив основні засади філософії свого життя, свідомо обираючи важку дорогу страждань. "І ще хотів — тяжко вчитися, бо жити — тяжко. Мамі — тяжко. Татові — тяжко. То й мені має бути тяжко — аж доти, поки й татові й мамі не стане легше, аж доки всім людям на світі не стане легше жити", — згадує поет. Це усвідомлена відповідальність за долю народу, витоки тих шляхетних намірів згодом дорослого Василя Стуса служити своєму народові. Чи не Шевченків "Кобзар", що його вже четвертокласником майже всього знав напам'ять, гартував його волю та характер?
Другий учень. Василь Стус мав намір присвятити своє життя геологорозвідувальній справі, але після Франкового "Мойсея" "забув свою геологорозвідку. А став літератором" [3, 75]. Василя Стуса вабить героїко-романтична література, в якій самостверджуються сильні та цільні особистості. Мамина пісня зливається з історією народу; він щоразу ніби проживає історію сам, наче стає учасником минулих подій, ідентифікуючись, таким чином, із народом, з духовною культурою нації, осмислюючи минуле і сучасно у світлі національної ідеї. Славко Глузман, російськомовний киянин, з яким Василь Стус провів у камері 20 днів перед етапом, згадує: "Стус виявився першою людиною, яка розповіла мені, що та земля, на якій я народився та виріс, має свою історію. Я ж навіть не здогадувався про неї. Мені в школі цього не розповідали. Батьки теж не змогли цього мені дати, бо просто не знали... Він дуже цікаво це все розказував. Це було прекрасне відчуття, коли він розповідає й водночас ілюструє це співом давньої української пісні..." [З, 75].
Перший учень. Упродовж навчання в Донецькому педінституті (1954—1959 pp.) Василь Стус самостійно поглиблює знання з історії України та історії української літератури. Тут, у місті, Почувався ніби в духовній неволі. Щоб не загубитися, він мусив самотужки створити простір для свого "я", перенести культуру душі на територію мешкання тіла. Після закінчення ВНЗ Василь Стус, "стужілий за справжньою, нєдонецькою Україною", їде за розподілом (замість однокурсниці Зінаїди Кононученко) у далеке село на Кіровоградщину — недалеко від рідної Рахнівки, щоб перед службою в армії дихнути озоном української стихії.
Другий учень. Далі була служба в лавах армії, потім вчителювання у Горлівці на Донеччині, у Таужнянській семирічній школі Гайворонського району на Кіровоградщині. Довгі роздуми, спілкування з друзями, аналітичне споглядання процесу руйнування матерії та духу в Україні посилили відповідальність Василя Стуса-громадянина за культуру свого народу, увиразнили потребу користуватися набутками народу, захищати політичні, культурні, духовні права нації, а отже, державність, що мала бути гідно представлена у світі. Про це йшлося і на місячному семінарі молодих літераторів в Одесі у травні 1963 р куди Василя Стуса запросив В. Я. П'янов Молодь дискутувала про можливості української держави становище і розвій (розвиток. — С. К.) рідної мови, літератури, про те, що "настав час появи на Україні новітніх отаманів духовного поступу — Кобзарів Каменярів". Тоді, в розпал дискусії, Василь Стус сказав: "Про який народ ви говорите? Про яке відродження?. Ледачі ми духом, затуркані, байдужі воли, що без ярем на шиї не годні себе й мислити! А щодо Шевченка і Франка... Не перебільшуйте й не плекайте ілюзій Таких більше не буде..." [9, 140].
Перший учень. Далі в житті Василя Стуса була зустріч із Іваном Світличним, який увів його у коло шістдесятників... Далі — вияв духовної зрілості Василя Стуса: виступ у кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 p., коли українська громадськість вітала світове визнання фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків", а зовсім поруч, майже за стінами зали, тривали арешти (було арештовано Івана Світличного, Богдана та Михайла Горинів).
Зі спогадів І. Дзюби: "І Василь піднявся, ним щось таке заговорило. І він крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте, чи прошу встати. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше, потім більше. Але не всі" [9, 181]. Ось той долею чи вищою силою рокований випадок, коли можна було безпомилково виміряти, за словами І. Драча, концентрацію національної ідеї, насиченість, густоту, рівень патріотизму на душу населення. Виступ Василя Стуса у кінотеатрі сколихнув країну, пробудив свідому українську інтелігенцію до Дій [3, 77].
Другий учень. А через кілька днів (7 вересня 1965 р.) Василь Стус писав у пояснювальній записці директорові Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ:
"...Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо ж — щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 р. надто близька, щоб можна було не реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи — я не міг стриматися. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином..." [9, 183]. Через кілька днів "за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу" Василя Стуса відраховують з аспірантури ІЛ НАНУ.
Перший учень. Василь довго не міг знайти роботу (із вищою освітою працювати різноробами заборонялося), працював (часто по дві зміни) у цегельні — завантажував котли вапном, вигортав жужелицю, у перервах читав, не потерпаючи від надмірного нагляду чи від чужих очей.
Перший декламатор. Про свого друга та однодумця Івана Світличного Василь Стус напише:
Не можу я без посмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить,
він, як зоря, проміниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.
Другий декламатор.
Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари скапарене озлоблення своє. Іваночку! Ти чуєш, доброокий? їй-бо не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо йдосі твій поріг високий ані відчув, ані переступив...
Другий учень.
Згодом Василю Стусові пощастило влаштуватися на посаду спочатку наукового співробітника, а потім старшого наукового співробітника у Центральний державний історичний архів. Після арештів 1965 р. колесо репресій закрутилося, комуністичні ідеологи, які пов'язували свої кар'єрні інтереси з боротьбою з "українським буржуазним націоналізмом", повинні були знаходити все нових і нових жертв. Під пильне око КДБістів потрапляє і Василь Стус, але не боїться і продовжує писати. Він добре усвідомлює націєзберігаючу функцію літератури.
Перший учень.
1972 р. Василя Стуса було арештовано разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та іншими. Василя Стуса засудили до 5 років таборів і трьох років заслання. Кару відбував у Мордовії, заслання — на Колимі. 1979 р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його заарештували вдруге й засудили на 15 років позбавлення волі (10 — таборів, 5 — заслання). Другий строк Василь Стус відбував у спецтаборі в Пермській області. Режим останні роки був нестерпним: позбавлення побачень, безперервні утиски з боку адміністрації, хвороби, та головне — не мав змоги передати на волю жодного поетичного рядка. Камера пожерла його твори, вкоротила віку, як колись було з Т. Шевченком.
Другий учень.
До останніх днів свого життя Василь Стус залишався чесним перед своїми рідними, друзями, народом. За рік до смерті (у вересні 1984 р.) Василь Стус звертається до радянського уряду з таким листом: "23 серпня ц. р., не витримавши нелюдських умов у концтаборі ВС — 389/36, український політв'язень Юрій Литвин зробив спробу самогубства, він відкрив собі лезом живіт, висипавши нутрощі в закривавлену постіль. Забрано його в непритомному стані. Можливо, він уже помер. ...Литвин — тяжкохворий. Але медичної допомоги йому практично не надавали. Так, він 9 місяців чекав протезування зубів, проходивши з обпиленими зубами (практично весь час він нічого не міг їсти). Литвин — майже зовсім сліпий, а харчують його так, що можна дійти до дистрофії... і Литвина довели до дистрофії: він важив 46—48 кг — 50-річний мужчина. Саме ці умови нелюдського знущання привели до смерти [тут і далі збережено мову оригіналу. — С. К.] іншого правозахисника з України — Олекси Тихого, якого фактично замордували — холодом, голодом і нелікуванням — 3,5 місяці тому!.. Ситуація нагадує найчорніші роки сталінщини, коли кращі сини українського народу — М. Зеров, Л. Курбас, М. Драй-Хмара, М. Куліш — конали й божеволіли по сталінських душогубках. Питаю — який смисл у таких екзекуціях? Надії на те, що хтось із нас зламається, — марні. Абсолютно марні. Всі ми готові померти в ім'я майбутнього свого народу, в ім'я справедливості й прогресу. А наша жертовна кров, пролита в кучинському концтаборі, навіки пробуде нашою славою, а вашою чорною ганьбою. Подумайте над цим добре. Знайте: ми під опікою пам'яти народу. Ми. А не ви. Я знаю, що писати, власне, ні до кого. Українські перевертні — яничари — не пустять цього листа за призначенням. Бо чи ж не вони віддали українську молодь 50—80 pp. під ніж новітніх сталінців-беріївців? Для чого ж я пишу? Щоб нагадати: окрім нині, буде ще й завтрашній день. Схаменіться, людове!" [9, 347—348].

Перший учень. На захист цькованого, засудженого і замордованого Стуса виступав академік Андрій Сахаров, закликаючи поетів, письменників і вчених цілого світу боронити людську гідність і справедливість. Відділ Міжнародної Амністії в Західній Німеччині вислав на адресу Головного Прокурора УРСР Ф. Глуха, як також до інших організацій світу, котрі зацікавлені проблемою людських прав, звукозапис і листу справі Василя Стуса. Слово за словом, речення за реченням, сторінка за сторінкою доведено із залізною логікою, що ганебний засуд Василя Стуса — помста неправової держави та порушення основних людських прав.
Другий учень.
1985 р. Генріх Бьолль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії. 30 — 31 серпня 1895 р. за брехливим доносом наглядача Василя Стуса кинули на 15 днів до карцеру. У ніч із 3 на 4 вересня у карцері, під час "сухої" голодовки, перестало битися серце Василя Стуса [9, 348].
Отже, повернімося сьогодні своїм обличчям, своїми думками й почуваннями до того найвірнішого сина України, який був живим втіленням національного духу й національної гордості українців.
Запитання до учнів.
1. Чим зацікавила вас біографія поета?
2. Які риси вдачі були характерні Василеві Стусу? (Сила духу, рішучість, мужність, витривалість.)
3. Чому життя та творчість митця оцінені нашими сучасниками як подвиг? Чого вони нас навчають? (Бути наполегливими, принциповими й цілеспрямованими.)
Аналіз поетичних творів Василя Стуса. "Присмеркові сутінки опали".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Визначте тему цієї поезії? (Особистість в умовах чужого їй світу, збудованого за принципами абсурду.)
2. Що символізує образ сутінок? (Образ сутінок символізує в контексті світової літератури зло. У рамках твору форма цього зла — соціальний занепад, пов'язаний з образом сонної землі, адже застій підтримується завмиранням думки й почуття — сном, який охопив переважну більшість суспільства. При цьому духовний світ людини вловлюється в тенета тотальної суспільної ситуації: "присмеркові сутінки ... душу оплели", "куди не йду, куди не прагну — смерк сосновий мерзне угорі".)
3. Із чим асоціюється сосна у творі? (Сосна — рослинна реалія північного пейзажу — асоціюється у творах Василя Стуса з неволею. Саме неволя і смерть образом "соснового смерку" тяжіє в тоталітарному суспільстві над людською свідомістю і духовністю.)
4. Яка головна думка поезії? (Головна думка поезії виражається таким судженням: сенс буття особистості в "чужому" їй світі треба шукати серед вищих морально-етичних категорій, одна з яких — Вітчизна. За цією ідеєю — життєвий подвиг Василя Стуса.)
Поезія "Весь обшир мій — чотири на чотири". Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Де перебуває ліричний герой поезії? Як поету вдається передати тяжкий настрій, скутість і обмеженість волі?
2. До кого звертається Василь Стус? Як він називає свою рідну матір?
3. Чому доля матері поета не менш трагічна, ніж його власна? Яким чином це виражено?
Поезія "На колимськім морозі калина".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Як описує Василь Стус природу Колими? Які художні деталі він використовує?
2. Як ви розумієте своєрідний поетичний неологізм Василя Стуса "І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг"?
3. Який образ-символ використав поет, говорячи про рідну Україну?
Поезія "Крізь сотні сумнівів".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Про який шлях говорить поет?
2. Яким є цей шлях?
3. Чому поет — початок цього шляху?
4. Що виділяє поета з-поміж інших людей?
Поезія "За літописом Самовидця".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Який епізод з історії України описаний у вірші?
2. Чому до образу сонця вжито два епітети — украдене й татарське?
3. Чому вірш має таку назву?
4. Яку позицію займає автор твору?
IV. Узагальнення та систематизація знань; засвоєння системи знань і способів їх використання
(виконання письмових різнорівневих завдань).
І рівень
Назвіть правильний варіант відповіді (за правильну відповідь учневі нараховується — 0,5 б.).
1. Василь Стус народився на:
а) Вінниччині;
б) Тернопільщині;
в) Донеччині;
г) Харківщині.
2. За протест проти арештів українських шістдесятників В. Стуса було відраховано з аспірантури Інституту літератури імені Т. Г Шевченка НАНУ:
а) у 1960 р.
б) у 1965 р.
в) у 1955 р.
г) у 1970 р.
3. В. Стуса заарештували і засудили на п'ять років примусових робіт і три роки заслання (які поет відбував у Мордовії та на Колимі):
а) у 1974 р.;
б) у 1969 p.;
в) у 1972 p.;
г) у 1976 р.
4. Прах В. Стуса перепоховано на Байковому кладовищі в Києві:
а) у 1987 p.;
б) у 1985 р.;
в) у 1989 р.;
г) у 1991 р.

5. Вкажіть, хто з відомих українських поетів "благословив" першу публікацію віршів В Стуса:
а) П. Тичина;
б) А. Малишко;
в) М. Рильський;
г) Л. Костенко.
6. Які серед названих збірок В Стуса побачили
світ у 90-ті роки XX ст. в Україні?
а) "Дорога болю";
б) "Під тягарем хреста";
в) "Вікна в позапростір";
г) "Зимові дерева".
7. В. Стус став лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (посмертно):
а) у 1989 р.;
б) у 1991 p.;
в) у 1993 р.;
г) у 1995 р.
8. Укажіть назву літературознавчої розвідки
В. Стуса про П. Тичину:
а) "Відхід Тичини";
б) "Клярнетичний символізм";
в) "Феномен доби, або Сходження на Голгофу слави";
г) "Тичина і його час".
9. У жовтні 1990 р. з листом на захист В. Стуса до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінської угоди звернувся:
а) І. Драч;
б) О. Гончар;
в) А. Сахаров;
г) М. Рильський.
10. У рядках із вірша В. Стуса
Прозаїки, поети, патріоти!
Давно опазурились солов'ї,
Одзьобились на нашій Україні...
виділено:
а) діалектизми;
б) професіоналізми;
в) історизми;
г) неологізми.
Варіанти правильних відповідей. 1) а; 2) б; 3) в; 4) в; 5) б; 6) а; 7) б; 8) в; 9) в; 10) г.
II рівень
Дайте коротку (але змістовну) відповідь на одне із запитань (правильна відповідь — 2 б.).
1. Прокоментуйте слова Василя Стуса:
Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив коло землі...
2. З'ясуйте, в яких вчинках виявилася громадянська мужність Василя Стуса.
3. Знайдіть в уривках з поезій Василя Стуса неологізми, поясніть спосіб їх творення, значення в тексті:
а) Усевитончуваний зойк, крик крику, крику крик. Задосить. Спекайся морок, хоч як до них і звик. Ці груди болю, біль грудей, застрашених страждань — нема їм жодних панацей, все поглинає хлань ("Усевитончуваний зойк...");
б) Сосна пливе із ночі і росте,
як полохке вітрило всечекання.
А ти уже — по той бік, ти — за гранню,
де видиво гойдається хистке.
Там — Україна. За межею. Там
("Сосна із ночі випливла, як щогла...").
IІІ рівень
Напишіть твір-роздум на тему "Усім жертвую для тебе, рідний краю!.." (максимальна кількість балів — 5 б.). Загальна кількість балів — 12.
V. Підбиття підсумків уроку. Оголошення результатів навчальних досягнень учнів

Заключне слово вчителя.
Завершуючи наш сьогоднішній урок, я хочу сказати, що нам з вами дійсно пощастило жити в часи народовладдя / демократії, у вільній, незалежній Україні, тому що на прикладі Василя Стуса ми побачили, як несправедливо і трагічно складалася доля українців і особливо — великих митців минулого. Однак, не дивлячись на такі тортурні муки, жорстока система не зламала духу поета. Його проникливе слово насичене великою силою й енергією, що знов і знов пробуджує в читачах найшляхетніші поривання й прагнення. Тож поет Василь Стус продовжує жити серед нас...

VI. Домашнє завдання може бути диференційованим: вивчіть напам'ять один із віршів Василя Стуса; напишіть твір-роздум на тему: "Василь Стус і його час"; укладіть бібліографію (5—10 джерел, використовуючи паперові носії інформації, а також "Інтернет"-технології); підготуйте web-сторінку "Василь Стус у спогадах сучасників".
Література
1. Білоус Г. Рокований вересень (Із роздумів про житія і творчість Василя Стуса) // Дивослово. — 2003. — № 3. — С 20—21.
2. Бондаренко А. І., Бондаренко Ю. І. Вивчення творчості Василя Стуса в школі. — Ніжин, 1998. — 253 с.
3. Горболіс Л. Життя як творчість. Будьмо свідками! (Матеріали для усного журналу за книжкою Дмитра Стуса "Василь Стус: життя як творчість") // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2007. — № 3. — С 70—82.
4. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волоши-ної. — К.: Ленвіт, 2002. — 344 с
5. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000.— 384 с.
6. Пультер С. О., Лісовський А. М. Методика викладання української літератури в середній школі. — Житомир "Полісся", 2000. — 163 с
7. Сверстюк Є. Василь Стус. 15 років. Міра присутності // Дивослово. — 2001. — № 1. — С 54.
8. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. — К.: Проза, 1995. — 254 с
9. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. — К., 2005. — 351 с

(Складною була сценічна історія п'єса. Написав її автор у 1899 p., але дозволу на постановку не було, бо цензура вважала твір наскрізь пронизаним українськими патріотичними почуттями. Та головне управління в справах преси оцінило драму по-своєму. Воно вирішило, що в основі твору лежить боротьба російського люду проти польської шляхти, яка закінчилась переходом України під володіння Росії. На основі цього дозволу трагедію було поставлено у 1900 р. в Києві. Роль Сави Чалого грав М.Садовський, Г. Голого — П. Саксаганський, Карпенко-Карий виконував роль Потоцького. )
Учитель. Ви, мабуть, звернули увагу на те, що "Сава Чалий" — це історична трагедія. Що ж таке трагедія? Які твори називаються історичними?

Повідомлення творчої групи дослідників теорії літератури.
Учитель. Образ Сави Чалого вам уже відомий з уроків української літератури в попередніх класах. Пригадайте вивчений твір, вкажіть його жанр?
Творча група літературних критиків аналізує українську народну баладу "Ой був в Січі старий козак..."
Що слугувало І. Тобілевичу основним джерелом для написання трагедії?
Повідомлення творчої групи дослідників літературного процесу
(Джерела написання трагедії "Сава Чалий": драматургу прислужилося глибоке знання вітчизняної історії, зокрема подій XVIII ст., вивчення документів та історичних праць; вірність етичної позиції Карпенка-Карого народним уявленням про добро і зло (у свій час запорожці вважали зраду задля особистих вигод найтяжчим гріхом); літературні джерела (історична драма Миколи Костомарова (1838 p.). Микола Костомаров в українському письменстві першим звернувся до образу Сави Чалого. Його драма "Сава Чалий" поклала початок розробці історичної тематики в новій українській драматургії. М. Костомаров прагне виправдати перекинчика, тому, скараний за яничарство, Чалий у нього гине як особистість морально оновлена. Письменник у цьому творі порушує одне з найважливіших для українського суспільства І пол. XIX ст. питань — самозбереження нації.)
Учитель. Як бачите, образ Сави Чалого був дуже популярним у народі, він відбився і в усній народній творчості, і в літературі, правда, трактувався по-різному. Які ж проблеми порушує І. Карпенко-Карий у своєму творі?
Повідомлення творчої групи літературних критиків
(Карпенко-Карий порушує цілий ряд животрепетних проблем морально-етичного плану. Перша з них — проблема відступництва і зради, яку драматург вирішує, дотримуючись віковічних принципів народної моралі, а також спираючись на народнопоетичну творчість.
Друга проблема — компромісне розв'язання протиріччя між інтересами уярмлених українців і поляків-гнобителів. В інтерпретації Карпенка-Карого протистояння цілком непримириме й позбавлене будь-яких перспектив. Саме в цьому полягає основна відмінність у трактуванні історичних подій Карпенком-Карим і М. Костомаровим.
Третя проблема — утвердження праведності гайдамацької боротьби як національно-визвольного руху за відновлення суверенності України.)
Аналітичне дослідження

(Участь у ньому беруть представники усіх творчих груп учнів. Учні аналізують образ Сави Чалого в контексті аналізу всього твору. Кожен учень має план дослідження, надрукований на окремому аркуші паперу і розданий перед початком уроку. Нижче подано цей план із деякими коментарями до окремих питань.)
1. Хто такий Сава Чалий у трагедії Карпенка-Карого?
2. Яким він постає у перших двох діях п'єси?
3. Яке значення експозиції твору — численних розповідей селян і гайдамаків про безчинства польської шляхти? (Свідчення, що чаша народних страждань, мук і терпіння переповнилась і вони піднялися на боротьбу).
Члени творчої групи текстологів зачитують відповідні уривки з твору.
4. Як змінюється поведінка Сави ЧалогоуЗі4діях п'єси?
5. Що вплинуло на рішення Сави припинити боротьбу? Чи було воно несподіваним? (Коли ім'я Сави Чалого стало грізним символом помсти, то носій його, виявляється, уникає боротьби. Він пропонує інший шлях — безкровне, компромісне розв'язання міжнаціонального конфлікту. Авторитет ватажка настільки великий, що гайдамаки на початку погоджуються з ним. З цього моменту починається процес морального переродження Сави. Драматург ставить перед собою складне завдання: зобразити Чалого по-новому, вбачаючи в його зраді не лише просте яничарство, а й важкий, неспокутний гріх.)

6. Чи завжди вчинки Сави Чалого узгоджуються з його словами, його совістю?
7. Зверніть увагу на роздатковий матеріал, де зазначені вічні людські моральні цінності, наріжним каменем яких є совість і правда. Які з них (і позитивні, і негативні) можна віднести до образу Сави? А які — до образу Гната Голого, колишнього побратима Сави?
8. Доведіть, що герой твору — особистість роздвоєна, трагічна. (Слова про добро для народу, його мир і спокій поєднуються у Сави зі спалахами люті: він навіть церкву спалив, що було найбільшим гріхом. Ставши відкритим ворогом, мучителем рідного народу, Чалий усе ж розуміє, що його страшна помилка призвела до десятків злочинів. У його свідомості настирливо бореться думка про повернення до гайдамацького товариства (щоб кров'ю змити гріхи). Але поряд з тим він усвідомлює, що вороття бути не може.)
9. Перед вами є перелік основних національних цінностей нашого народу. Чи міг стати Чалий зрадником, якби він мав у собі ці основні цінності

10. Як же був покараний Сава за свої вчинки? (Інсценізація уривка з трагедії.)
11. Чи можна якось виправдати Саву? Ви співчуваєте цьому персонажеві чи засуджуєте його?
12. Чому більшість дослідників стверджує, що це особистість трагічна? (Людина, яка перекреслила своє добре ім'я зрадою народних інтересів, лихими вчинками, — постать справді трагічна. Ні діти, ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися таким предком. Це трагедія цілого роду і, певною мірою, навіть народу. Така особистість вимагає співчуття. Але, безперечно, й осуду.)
13. Українська література знає образи й інших ватажків гайдамацького руху. Образи ватажків народного повстання змальовували й інші українські письменники. Назвіть автора, твір та імена ватажків гайдамацького повстання. (Історична поема Т. Шевченка "Гайдамаки"; образи ватажків повстання — М. Залізняка та І. Ґонти.)
14. Якими постали перед вами селянська маса, гайдамаки у трагедії "Сава Чалий"?
15. Хто з представників польської шляхти вам запам'ятався і чому?
16. Підсумок дослідження (проводить творча група дослідників літературного процесу під керівництвом учителя).
III. Підсумок уроку
Бесіда з учнями.
1. Минуло понад 100 років з часу написання трагедії. Чи не втратила вона своєї актуальності сьогодні?
2. У творі відображено страшні, трагічні сторінки нашої історії. Чому їх слід завжди пам'ятати, особливо сьогодні, коли Україна стала незалежно і будує свою державу? (Тільки подолання особистого егоїзму, роздвоєності у словах і справах, вірність нинішніх керівників держави народним інтересам, мир і злагода в суспільстві між ватажком і масами можуть принести щастя нашому народові, впевненість у майбутньому.)
3. Чого вчить нас ця трагедія? (Трагедія вчить нас бути мудрими і мужніми, розважливими, обдумувати кожний свій вчинок, бо іноді невиважені дії, слабодухість можуть привести людину до невідворотного кінця.)
IV. Завдання додому: написати твір-роздум
на тему "Чому Сава Чалий — особистість
трагічна?".
Роздатковий матеріал
Абсолютні вічні цінності та їх антиподи
Добро Зло

Совість, правда, віра, надія, любов, чесність, справедливість, гідність,
мудрість, милосердя, прощення,
великодушність, благородство тощо Несправедливість, нечесність, зневіра, ненависть, жорстокість, нігілізм, байдужість, лукавство, злопам'ятність, бездушність, підлість тощо
Основні національні цінності:
— ідеал України;
— державна незалежність України;
— патріотизм, готовність до захисту Батьківщини;
— почуття національної гідності;
— історична пам'ять;
— повага до національних символів і свят;
— культ національної свободи;
— прагнення до національної єдності українців;
— самопожертва в боротьбі за свободу нації;
— дбайливе ставлення до національних багатств; —орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави.

Мамо рідна, хай святиться ім'я твоє (Сценарій свята Матері)
Як добре нам жити і знати,
вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як мама,
Немає у світі для нас.
Воно, мов зоря світанкова,
Як хліб і людськ
а доброта,

Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.
Із ним веселіше нам жити,
Бо матір'ю в ріднім краю
Назвали дорослі і діти Вітчизну любиму свою
Ведуча. Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.
У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.
Ведучий. У кожній країні свято Матері відзначають давно. Щасливі ми, що воно прийшло, нарешті, і на нашу землю. Хай вічно живуть наші мами, а ми, діти, завжди залишатимемося перед ними в боргу.
Мама — основа всіх основ. Вона народжує і виховує дитину, плекає, оберігає від біди і горя. Мама турбується увесь вік за дитину, проймається її болем на відстані.

Звучить пісня "Мати, наша мати".
Ведуча. Слово "мама" росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці рідна рука. Зі звуку-сльозинки народжується на світ святе слово "мама", яке вимовляє дитина. Але цю мить не вловити, як і не вловити того дня, коли вперше над колискою нахилилась мати. Це мить і це вічність, бо мама живе з нами вічно.
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла,
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
Я часто ночами згадую знов
Дитинства сполохану казку.
Спасибі вам, мамо.
Спасибі вам, мамо, за вічну любов

І щедру незміряну ласку.
Схилялось над ліжком привітне чоло,
Дрімали натомлені очі...
Спасибі вам, мамо, спасибі вам, мамо,
за ваше тепло
І довгі недоспані ночі.
Нагороджений я любов'ю —
Хай святиться повік ім'я!
Зичу доброго вам здоров'я,
Берегине, нене моя!
Ведучий. "Мама" — це перше слово немовляти.
"Мама" — це останнє слово вмираючого на полі бою солдата.

"Мама" — це горнятко теплого молока, це запашний шматок пшеничного хліба, це і розповідь про предків, це і мамина наука: "Будь добрим до людей, і люди будуть добрі до тебе"...
Є немало мам на світі,
Мами добрі, мами світлі.
Та одна є наймиліша,
Хто така? Скажу вам я — .
Рідна матінка моя.
Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти.
Можна пройти крізь пустелі і хащі...
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!
І коли згрубіла ваша мова,
їй здобудьте ласку із грудей,
Бережіть її від злого слова,
Бо найглибші рани від дітей.
Мати піде, в серці лишить рану
— Всохне корінь твій і верховіть.
— Заклинаю: бережіте маму! Діти світу, матір бережіть!
Учениця читає вірш "Ех, талант".
Ех, талант — гіркий полин,
Туга удовина.
Був у мами один син,
Золота дитина.
Доглядала, як могла,
Рук не покладала.
А подався із села —
В гості виглядала.
Але син — не поспішав їхати додому.

Жив собі й не сумував —
Добре молодому.
Ні кола, ні двора,
Ні дітей, ні жінки,
Від Амуру до Дніпра
Воленька та й тільки.
Та сумна балада ця:
Не дождалась мама,
Наздогнала молодця
Вістка-телеграма.
Він зібрав її в кулак,
Ледве стримав сльози,
І поніс його літак
Крізь сніги й морози.
Увійшов у рідний дім:
Люди. Плач. Родина.
І постала перед ним
Чорна домовина.
Він незграбно шапку зняв,
Він схилив коліна,
Він невтішно заридав,
Як мала дитина.
Але що тепер плачі,
Совісті докори.
Син посивів уночі ,
У думках і горі.
І померла тільки з ним
Та його провина.
Був у мами один син,
Золота дитина.
Пісня "Росте черешня в мами на городі".
Ведуча. Мама — всьому початок. Мама — берегиня роду людського. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх і дім. її святою завжди називали. Мама народжувала дитину, співала їй пісень, вчила добру і любові, навчала охайності, працьовитості.
Недаремно в народі кажуть: "Яка мама, така й доня".
Ведучий. Мама наказувала доні: "Тримай хаточку, як у віночку, і рушнички вишиті на кілочку. Тримай відерця чистенькі і водиці повненькі". Споконвіку славились українські дівчата і жінки — чепурні, роботящі, добрі й привітні.
Пісня "На зорі мене, мамо, збуди".
Ведуча. Все прекрасне в людині — від променів сонця і від молока матері.
У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір — на зорях. І сама вона давно стала зорею незгасною, що світить звідусіль. Адже тільки мама залишиться символом рідного дому.
Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, Вітчизна.
Пісня лунає по всій Україні —
Матусине свято прийшло до нас нині.
Щиру подяку ми неньці складаєм,
Здоров'я і щастя рідненькій бажаєм.
Рідна мати, Матір Божа, Мати Батьківщина —
Три цілющих вічних слова — Вся моя родина.

Перша мати — то рідненька,
Що на світ зродила,
Що пестила, доглядала,
Добра-правди вчила.
Друга мати — Україна,
Рідная землиця!
Третя мати — це Марія,
Небесна цариця.
Моя люба мати, Калиновий цвіт.
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль.
Моїм є твоє горе,
Моїм є твій біль.
Твоя світла радість
Радує й мене,
А твій жаль проймає
Й серденько моє.
Бо ж я, моя мамо,
Твоя кість і кров,
Ти мене родила,
Ти є мій покров!
Ти мене борониш
Від усіх тривог,
Най благословить тебе
З неба Господь, Бог!
Ведуча. Велика любов до мами знайшла відображення у великій кількості звертань до неї: "мама", "матінка", "неня", "ненька", "матуся", "мамуся", "мамочка" — часто зі словами "рідна", "рідненька".
Ведучий. А ось як у прислів'я увійшов образ мами:
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Нема того краму, щоб купити маму.
Матері ні купити, ні заслужити.
Добре й неньці, як дитина в славі.
Який кущ, така й калина,
яка мати, така й дитина.
Нема цвіту білішого, як цвіт на калині,
нема в світі ріднішого, як мати дитині.
Ведуча. Без мами немає життя на землі. Саму землю ласкаво називають "земля-мати".
Маму мають не тільки діти, звірята, але навіть і рослини. Поширеним був в Україні переказ про квітку сон.

Ведучий. У всіх квіток є своя мати. Тільки в сон-трави не рідна мама, а зла мачуха От ще тільки сніги почали танути, а вона вже прийшла, розбудила його: "Вставай, сонливий та дрімливий, уже всі квітки цвітуть, один ти спиш!" От він схопився і відцвів раніш за всіх, ніхто його краси й не побачив.
Багато народних назв рослин пов'язано зі словом "мама": материнка, мати-й-мачуха, материні сльози.
Ведуча. Материнство — це нескінченність людського роду. Кожна мати, народжуючи дитину, сподівається, що вона буде кращою за неї, тому намагається передати їй свої знання і вміння
Мама!
Найдорожче слово в світі!
Де б не був ти,
Що б ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить
Ніжним серцем,
Відданим тобі.
В дні сумні
Та в дні на щастя щедрі
Мама буде у житті твоїм,
Тож живи, як мама,
Щиро й чесно,
І, як мама, лиш добро твори.
Ведучий. Це один із тисячі віршів, присвячених поетами матерям. Найніжніші, найсокровенніші, найкращі слова ми бережемо в своїй душі для мами.
Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Людство існує тільки тому, що існує материнська любов.
Немає нічого святішого і безкорисливішого, ніж любов матері.
Привіт тобі, кохана нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.
Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому до ніг твоїх складаю
Свою ніжну любов.
Ти ангел мій, що життя плаєм
Веде мене у даль,
З тобою світ для мене — раєм,
Без тебе — сум і жаль.
Ти вчиш мене, кохана мати,
Любити працю, труд,
Нечесним, підлим гордувати,
Кохати рідний люд.
Ведуча. Мама! Чи є в світі слово більш прекрасне й ніжне? У мами добрі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. І скільки б тобі не було років — п'ять чи п'ятдесят, — ти відчуватимеш себе дитиною, тобі завжди потрібна мама, її ласка, її погляд.
Ведучий. Шанування матері — один з найсвятіших обов'язків людини і неоплатних боргів дітей.
Вона нас зростила, виховала, навчила добру, леліяла, любила. І як же не відплатити їй пошаною, любов'ю, ласкою і допомогою. А, власне, тільки цього на старості літ і хочуть від нас наші мами.
Чим більша наша любов до матері, тим святіше і радісніше наше життя.
Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся,
Молюся устами, молюся серденьком,
До Тебе, небесна Ісусова ненько.
Благаю у Тебе щирими словами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб нами раділа, пишалась усюди:

За це я складаю в молитві долоні
До тебе, Царице, на сонячнім троні.
Пісня "Пресвята Діво".
Ведуча. Проминуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетимось ми з теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере нас, мов чайка чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить, заплаче мамина пісня у наших серцях.
Ведучий. Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим цвітом, солов'їною мовою, пахучістю трав. І де б ми не були, нехай завжди до нас прилітають легкокрилі лебеді материнства.
І мати молода, і сонце юне, І в неї на колінах немовля, В прозорому повітрі, наче струни, Гудіння оксамитного джмеля.
Прислухаюсь — співає колискову, Не знаєш, чи дитині, чи собі... І мати молода, і юне слово, І яблуні у вранішній журбі.
Для мене багато не треба, Щоб ласку і добрість пізнати; Лиш просвіток рідного неба Та затишок рідної хати.
Та житнього хліба шматок, Та цвіту, що сяє калиною, Та іскру краси твоїх дочок, Чорнявих царівен, Украйно. Лиш латочку рідного неба Та матері лагідне слово..
Звучить "Пісня про маму" Бориса Олійника.
Ведуча. Вертаючи з віддалених країв Після тривожних мандрів і розлуки, Цілуймо руки наших матерів, Натруджені й ласкаві рідні руки!
Ведучий. Ніщо не вічне, вічні матері... Уже й тоді, як нікому стрічати, Допоки сонце сяє нам вгорі, У кожного живе у серці мати.
Пісня "Мамина вишня".
Отже, виділимо основні етапи складання кіносценарію:
1. Вибір для екранізації завершеної частини твору. Користуючись поділом Андрія Печарського, ми обрали уривок під назвою "танець смерті" (від думки про те, що треба розпалити вогнище [1, 53], до слів "Вони стягнули з трупа товариша убрання й розпалили вогонь" [1,70]).
2. Виділення у тексті основних епізодів, їх умовна назва:
— Боротьба з холодом [1, 53-57]
— Бал [1,58-61]
— Герць зі смертю [1, 61 -66]
— Уявна розмова Пшилуського з дружиною [1,66-67]
— Марення і смерть Бояні [1, 68-70]
3. Визначення назви сценарію. Перелік героїв фільму: Сабо, Добровський, Оглядівський, Бояні, Ніколич, Пшилуський.
4. Аналіз тексту кожного епізоду.
5. Підготовка чорнового варіанту сценарію.
Саме чорновий варіант кіносценарію презентується на уроці позакласного читання, а потім не лише "критики", а й інші учні вносять свої пропозиції, зміни і доповнення до нього.
За наявності радимо під час вивчення твору використовувати кінофільм за повістю-поемою "Поза межами болю" Осипа Турянського, який був створений у 1989 році (режисер Ярослав Лупій), а також музичну композицію "Поза межами болю", автором якої є Володимир Губа.
Перед читанням "Поза межами болю" учні отримали завдання записати до читацьких щоденників свої перші враження від прочитаного твору. Ці враження можуть бути дуже різні, адже твір важкий для сприйняття і насичений трагізмом. Після розгляду повісті-поеми на уроці думки старшокласників можуть змінитись, тому пропонуємо порівняти ці враження наприкінці читацької конференції.
Тривалий час велася дискусія про те, чи не є екзистенціалізм песимістичною філософією, чи є в ній оптимістичні риси. Жан-Поль Сартр виступив на захист європейського екзистенціалізму у творі "Екзистенціалізм — це гуманізм", а що стосується українських творів, у яких присутні яскраві риси цієї філософської системи, зазначаємо, що, незважаючи на всю трагічність описуваних подій і ситуацій, у яких перебували письменники, у кожному такому творі присутній оптимістичний момент. Осип Турянський своїм власним життєвим прикладом ствердив ідею, що сила і світло людського духу переможе все, він вірив в майбутнє людства та свого народу і підтвердив це своїм твором: "Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій і з безмежного болю й божевілля людей, розгориться полум'ям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любові".

Література
1. Турянський О. В. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ.слово Р. Федоріва; Упоряд., передм. Та підготовк. Текстів С.П.Пінчука. — К.: Дніпро, 1989. — 335с.
2. Печарський А. "Поза межами болю" О.Турянського та європейський контекст// Київ. — 2001. — № 5 — 6. — С157 — 159.
3. Печарський А. На розгорнутих сторінках ліричного роману "Поза межами болю" О.Турянського // Сучасність. — 2000. — № 7 — 8. — С 75—87.
4. Печарський А. "Поза межами болю" О.Турянського: функція персонажа як "фігури" несвідомого // Слово і час. — 1999. — № 1. — С 25—29.
5. Семенюк Г. Українська література: Підруч.для 11 кл. загальноосв.навч.закл. / Г. Ф. Семенюк, М. П. Ткачук, О. Г. Ковальчук; За заг. ред. Г. Ф. Семенюка. — 3-тє вид. — К.: Освіта, 2006.— 512с.
6. Федорів Р. Повернення Осипа Турянського // Турянський О. В. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ.слово Р.Федоріва; Упоряд., пе
редм. Та підготовк. Текстів С.П.ПІнчука. — К.: Дніпро, 1989. - С.5—16.
7. Пінчук С. Осип Турянський. // Турянський О. В. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ.слово Р. Федоріва; Упоряд., передм. та підготовк. текстів С. П. Пінчука. — К.: Дніпро, 1989. — С. 17—40.
8. Пасічник Є. Українська література в школі. — К.: Рад.школа, 1983. — 319с.
9. Печарський А. Поетика трагічного оптимізму в творчості О. Турянського//Дзвін. — 1997. — №9. — С.146—152.

Мета: дати поняття про радіаційне забруднення довкілля, встановити біологічну дію цих чинників на здоров'я людини; розробити засоби захисту від цих забруднень; відновити в пам'яті історичні події трагедії 26 квітня 1986 року; удосконалювати вміння аналізувати художні твори, у яких зображені події аварії на ЧАЕС; виховувати почуття поваги і пам'яті до трагічних сторінок України, любов до своєї землі.

Тип уроку: інтегрований урок біології та української літератури.

Епіграф:
Свою Україну любіть,
Любіть її...
Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Шевченко
Хід уроку

1. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і мети уроку
Учитель української літератури.

... / серед тих засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа —
Народжувались сотні Україн,
Але одна родилася, щоб жити.
Вона твоя. Моя. Із нами. В нас.
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час.
Безсмертна і безмежна Україна.
(Л. Полтава)

Учитель біології. Ви, напевно, здогадалися, що мова сьогодні піде про долю нашої держави — України, про її екологічне становище. Чому на квітучій українській землі з'явилися пусті міста і села, мертвий ліс, у який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом? На це питання спробуємо дати відповідь. Отже, темою сьогоднішнього уроку є Чорнобиль як глобальна екологічна катастрофа. Це перший аспект.

Учитель української літератури. Другий аспект — філологічний, Чорнобиль як об'єкт літературного зображення. Ми повинні ознайомити всіх присутніх з пошуками в літературознавчій сфері, міні-дослідженнями, які провели, готуючись до уроку. Будуть нам сьогодні допомагати творчі групи. Завдання для класу: впродовж уроку скласти асоціативний кущ до слова,.Чорнобиль".
2. Застосування знань, умінь і навичок
Учитель біології. 26 квітня! У пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті — неможливо.

Літературознавці.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння — атомне дитя.
Суть його безкровна, і зіниць нема,
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Виродок-створіння ціль страшну таїть,
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальці страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляс мозок посвистом глухим,
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня!
Люди, не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стать зі злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
Біологи. 26 квітня 1986 року внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції на голови людей посипалася мало не вся таблиця Д. І. Менделєєва. Загальна кількість радіоактивних речовин, що потрапили в навколишнє середовище внаслідок аварії на ЧАЕС, у десятки разів перевищує радіоактивність вибуху атомних бомб, які були скинуті на Хіросиму та Нагасакі в 1945 році.

Екологи. Уже 20 років ми живемо в умовах радіоактивного забруднення. Під час аварії в атмосферу потрапило близько 450 типів радіонуклідів. Найнебезпечніші з них радій, плутоній, уран, цезій, стронцій. Радіонукліди мають певний період розпаду. Наприклад, ізотоп йоду-131(7 днів), цезій-137, стронцій-80(29 років), радій-226(1622р.). Отже, відбувається опромінення людей радіонуклідами.
Учні складають схему ,,Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини ".
Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини: ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ДИХАННЯ, ЧЕРЕЗ ШКІРУ, ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ
Літературознавці. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.
Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті "Марія з полином у кінці століття".
"З руїн реактора виривається стовп зловісного вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, загорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка, блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна, і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь".
Учитель української літератури. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по сигналу тривоги прибули пожежники, що охороняли Чорнобильську АЕС, на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. А що наші літературознавці знають про нього?
Літературознавці. 23-річний Правик вибрав найправильніше рішення — направити свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Через два тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:,,Тримайтесь ближче до життя, хлопці". Саме їм, пожежникам Чорнобиля, присвятив свій вірш Віктор Задворний ,,Вогнецвіт надій".
Коли зловісна блискавиця Сторуко в серце уп'ялась, І обпалила ваші лиця, І в танці дикому зайшлась, Коли вже й хмари спопеліли У знавіснілому вогні, — Ви смерть приборкати зуміли На тім, останнім, рубежі. Не віддали їй на поталу Світанків наших ніжних щем, Ви, як один, супроти стали, Пекельним січені дощем. У тій жорстокій веремії Ви до кінця тримали бій І пронесли свої надії Крізь вогнецвіт усіх надій. Шумлять жита, як і раніше, Пливуть у небі літаки... За вас історія допише Суворі подвигу рядки.
Учитель біологи. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіактивній зоні. Медики працювали цілодобово. Бригади медичних працівників з усіх куточків України були направлені до Чорнобиля.
Виступ лікаря місцевої лікарні, який був у бригаді ліквідаторів на ЧАЕС.
Учитель біології. Люди, які були в зоні цього екологічного лиха, отримали променеву хворобу. Які її симптоми, у чому вона проявляється?
Медики. Оскільки ми живемо в зоні радіоактивного забруднення, то велика кількість людей України, Білорусії, Польщі мають діагноз „хронічна променева хвороба".
Її симптоми:

— підвищена втомлюваність;
— роздратованість;
— зниження працездатності;
— погіршання пам'яті;
— кишково-шлункові розлади;
— кровотечі з ясен, носа;
— біль у кістках.
Учитель біології. Іонізуюче випромінювання впливає на організм людини. Кажуть, що свого ворога треба знати в обличчя. Ось до яких наслідків призвів цей "ворог".
Біологи. У ході дослідження ми з'ясували, що у природі існують аномалії, які спостерігаються у рослин: гігантизм листя дуба, липи, білої акації, утворення фантастичних форм будяків, навіть таких, що не можна визначити їх вид. Хвоя ялини у 5-6разів більша звичайної, практично не відрізняється від сосни. У Житомирській області народжувалися мутанти тварин: поросята без очей або з трьома очима, лошата, у яких вісім ніг, козенята з п'ятьма ногами, крилата кішка, щури, розміром як великий кіт. А ще страшніше те, коли стали народжуватися аномальні діти. Так, у 1988 році народилася дитина без лівої ноги зі спотвореними руками, а у 1989 році народилася дівчинка без очей. І такий список можна продовжити. За даними Міністерства охорони здоров'я у 1995 році в Україні померли 125 тис. людей, зросла захворюваність на рак щитовидної залози, лейкемію, серцево-судинні хвороби, рак молочної залози у жінок.
Екологи. Екологічна ситуація в Україні дуже складна, але людина повинна жити повноцінним життям, виховувати дітей, створювати матеріальні блага.
Учені-дієтологи встановили, що надходження радіонуклідів у організм людини, які ще є в навколишньому середовищі, можна блокувати, якщо вживати їжу, у якій містяться вітаміни, мікроелементи, що підвищують імунітет і забезпечують стійкість до радіоактивних речовин та сприяють їх виведенню з організму. У радіозахисному харчуванні велике значення надається пряним овочам, якими є цибуля, часник, кріп, петрушка, хрін. Завдяки фітонцидам, аскорбіновій кислоті, ефірній олії, які в них містяться, підвищується імунітет людини і стійкість до радіонуклідів. Корисними є овочі та фрукти, які мають синій та фіолетовий колір: баклажани, сливи, смородина, чорниці, чорноплідна горобина, темні сорти винограду. Особливо корисні морква та яблука. Моркву доцільно вживати кожний день у вигляді салату з тертими яблуками. Ці продукти містять залізо, яке здатне виводити радіонукліди. Обов'язково необхідно вживати молочні продукти, у яких міститься калій, який блокує цезій і стронцій.
Народній медицині відомі рослини, які можуть запобігати раку і виводять радіоактивні речовини з організму. Це калган, подорожник, ехінацея, топінамбур. З цими рослинами можна готувати чаї, напої. Топінамбур — особлива рослина, вона не накопичує в собі шкідливих речовин і залишається чистою.
Учитель української літератури. Глобальна екологічна катастрофа не залишила байдужими не тільки вчених, але й поетів, письменників. Які літературні твори розповідають нам про ці події?
Літературознавці. Письменники, перейняті народним болем, намагалися осмислити цю катастрофу, розкрити її страшну правду, приховану за товщею офіційної брехні радянської пропаганди. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема І. Драча "Чорнобильська мадонна", опублікована у 1988 році. На відміну від інших авторів, поет волів не так зобразити перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати у сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Центральний образ — образ Мадонни, матері, покликаної захищати свій рід і свій народ, концентрує в собі різночасові рівні минулого, сучасного та майбутнього, охоплює їх переживанням відповідальності за долю нації, людства.
Хто ж там, сину, посміє займати?
Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сина чорнобильська мати,
Цю планету... Це хворе дитя!

Учитель біології. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою переселилися на далекі відстані. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. Учені-медики довели, як розподіляються в організмі людини радіоактивні речовини. Отже, слово за ними.

Учитель української мови та літератури. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Хочеться згадати слова Т. Шевченка, які є епіграфом до сьогоднішнього уроку:
Свою Україну любіть,
Любіть її...Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Молімося за Україну, її добробут і щасливе майбутнє.
Діти запалюють свічки, учениця читає молитву.
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь,
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,
Бо Чорнобиль-трава — не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,
Знов така мовчазна, мов обпалена груша, стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом,
не нужденна ні хлібом, ні сіллю,
Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась
Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба, І петля радіації стягує шию твою. Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба, Знай, що Бог ще почує молитву твою.
3. Підсумок уроку. Гра "Мікрофон". Передаючи мікрофон один одному, учні висловлюють свої думки з приводу того, який слід залишив у їхньому серці урок.
4. Домашнє завдання з біології: зібрати інформацію про організми-мутанти на Глухівщині; скласти рецепти страв, які зменшують кількість радіонуклідів в організмі людини. З української літератури: скласти твір-мініатюру "Чорнобиль вчора, сьогодні, завтра..."

Мета: дати поняття про радіаційне забруднення довкілля, встановити біологічну дію цих чинників на здоров'я людини; розробити засоби захисту від цих забруднень; відновити в пам'яті історичні події трагедії 26 квітня 1986 року; удосконалювати вміння аналізувати художні твори, у яких зображені події аварії на ЧАЕС; виховувати почуття поваги і пам'яті до трагічних сторінок України, любов до своєї землі.

Тип уроку: інтегрований урок біології та української літератури.

Епіграф:
Свою Україну любіть,
Любіть її...
Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Шевченко
Хід уроку

1. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і мети уроку
Учитель української літератури.

... / серед тих засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа —
Народжувались сотні Україн,
Але одна родилася, щоб жити.
Вона твоя. Моя. Із нами. В нас.
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час.
Безсмертна і безмежна Україна.
(Л. Полтава)

Учитель біології. Ви, напевно, здогадалися, що мова сьогодні піде про долю нашої держави — України, про її екологічне становище. Чому на квітучій українській землі з'явилися пусті міста і села, мертвий ліс, у який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом? На це питання спробуємо дати відповідь. Отже, темою сьогоднішнього уроку є Чорнобиль як глобальна екологічна катастрофа. Це перший аспект.

Учитель української літератури. Другий аспект — філологічний, Чорнобиль як об'єкт літературного зображення. Ми повинні ознайомити всіх присутніх з пошуками в літературознавчій сфері, міні-дослідженнями, які провели, готуючись до уроку. Будуть нам сьогодні допомагати творчі групи. Завдання для класу: впродовж уроку скласти асоціативний кущ до слова,.Чорнобиль".
2. Застосування знань, умінь і навичок
Учитель біології. 26 квітня! У пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті — неможливо.

Літературознавці.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння — атомне дитя.
Суть його безкровна, і зіниць нема,
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Виродок-створіння ціль страшну таїть,
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальці страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляс мозок посвистом глухим,
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня!
Люди, не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стать зі злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
Біологи. 26 квітня 1986 року внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції на голови людей посипалася мало не вся таблиця Д. І. Менделєєва. Загальна кількість радіоактивних речовин, що потрапили в навколишнє середовище внаслідок аварії на ЧАЕС, у десятки разів перевищує радіоактивність вибуху атомних бомб, які були скинуті на Хіросиму та Нагасакі в 1945 році.

Екологи. Уже 20 років ми живемо в умовах радіоактивного забруднення. Під час аварії в атмосферу потрапило близько 450 типів радіонуклідів. Найнебезпечніші з них радій, плутоній, уран, цезій, стронцій. Радіонукліди мають певний період розпаду. Наприклад, ізотоп йоду-131(7 днів), цезій-137, стронцій-80(29 років), радій-226(1622р.). Отже, відбувається опромінення людей радіонуклідами.
Учні складають схему ,,Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини ".
Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини: ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ДИХАННЯ, ЧЕРЕЗ ШКІРУ, ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ
Літературознавці. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.
Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті "Марія з полином у кінці століття".
"З руїн реактора виривається стовп зловісного вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, загорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка, блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна, і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь".
Учитель української літератури. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по сигналу тривоги прибули пожежники, що охороняли Чорнобильську АЕС, на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. А що наші літературознавці знають про нього?
Літературознавці. 23-річний Правик вибрав найправильніше рішення — направити свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Через два тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:,,Тримайтесь ближче до життя, хлопці". Саме їм, пожежникам Чорнобиля, присвятив свій вірш Віктор Задворний ,,Вогнецвіт надій".
Коли зловісна блискавиця Сторуко в серце уп'ялась, І обпалила ваші лиця, І в танці дикому зайшлась, Коли вже й хмари спопеліли У знавіснілому вогні, — Ви смерть приборкати зуміли На тім, останнім, рубежі. Не віддали їй на поталу Світанків наших ніжних щем, Ви, як один, супроти стали, Пекельним січені дощем. У тій жорстокій веремії Ви до кінця тримали бій І пронесли свої надії Крізь вогнецвіт усіх надій. Шумлять жита, як і раніше, Пливуть у небі літаки... За вас історія допише Суворі подвигу рядки.
Учитель біологи. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіактивній зоні. Медики працювали цілодобово. Бригади медичних працівників з усіх куточків України були направлені до Чорнобиля.
Виступ лікаря місцевої лікарні, який був у бригаді ліквідаторів на ЧАЕС.
Учитель біології. Люди, які були в зоні цього екологічного лиха, отримали променеву хворобу. Які її симптоми, у чому вона проявляється?
Медики. Оскільки ми живемо в зоні радіоактивного забруднення, то велика кількість людей України, Білорусії, Польщі мають діагноз „хронічна променева хвороба".
Її симптоми:

— підвищена втомлюваність;
— роздратованість;
— зниження працездатності;
— погіршання пам'яті;
— кишково-шлункові розлади;
— кровотечі з ясен, носа;
— біль у кістках.
Учитель біології. Іонізуюче випромінювання впливає на організм людини. Кажуть, що свого ворога треба знати в обличчя. Ось до яких наслідків призвів цей "ворог".
Біологи. У ході дослідження ми з'ясували, що у природі існують аномалії, які спостерігаються у рослин: гігантизм листя дуба, липи, білої акації, утворення фантастичних форм будяків, навіть таких, що не можна визначити їх вид. Хвоя ялини у 5-6разів більша звичайної, практично не відрізняється від сосни. У Житомирській області народжувалися мутанти тварин: поросята без очей або з трьома очима, лошата, у яких вісім ніг, козенята з п'ятьма ногами, крилата кішка, щури, розміром як великий кіт. А ще страшніше те, коли стали народжуватися аномальні діти. Так, у 1988 році народилася дитина без лівої ноги зі спотвореними руками, а у 1989 році народилася дівчинка без очей. І такий список можна продовжити. За даними Міністерства охорони здоров'я у 1995 році в Україні померли 125 тис. людей, зросла захворюваність на рак щитовидної залози, лейкемію, серцево-судинні хвороби, рак молочної залози у жінок.
Екологи. Екологічна ситуація в Україні дуже складна, але людина повинна жити повноцінним життям, виховувати дітей, створювати матеріальні блага.
Учені-дієтологи встановили, що надходження радіонуклідів у організм людини, які ще є в навколишньому середовищі, можна блокувати, якщо вживати їжу, у якій містяться вітаміни, мікроелементи, що підвищують імунітет і забезпечують стійкість до радіоактивних речовин та сприяють їх виведенню з організму. У радіозахисному харчуванні велике значення надається пряним овочам, якими є цибуля, часник, кріп, петрушка, хрін. Завдяки фітонцидам, аскорбіновій кислоті, ефірній олії, які в них містяться, підвищується імунітет людини і стійкість до радіонуклідів. Корисними є овочі та фрукти, які мають синій та фіолетовий колір: баклажани, сливи, смородина, чорниці, чорноплідна горобина, темні сорти винограду. Особливо корисні морква та яблука. Моркву доцільно вживати кожний день у вигляді салату з тертими яблуками. Ці продукти містять залізо, яке здатне виводити радіонукліди. Обов'язково необхідно вживати молочні продукти, у яких міститься калій, який блокує цезій і стронцій.
Народній медицині відомі рослини, які можуть запобігати раку і виводять радіоактивні речовини з організму. Це калган, подорожник, ехінацея, топінамбур. З цими рослинами можна готувати чаї, напої. Топінамбур — особлива рослина, вона не накопичує в собі шкідливих речовин і залишається чистою.
Учитель української літератури. Глобальна екологічна катастрофа не залишила байдужими не тільки вчених, але й поетів, письменників. Які літературні твори розповідають нам про ці події?
Літературознавці. Письменники, перейняті народним болем, намагалися осмислити цю катастрофу, розкрити її страшну правду, приховану за товщею офіційної брехні радянської пропаганди. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема І. Драча "Чорнобильська мадонна", опублікована у 1988 році. На відміну від інших авторів, поет волів не так зобразити перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати у сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Центральний образ — образ Мадонни, матері, покликаної захищати свій рід і свій народ, концентрує в собі різночасові рівні минулого, сучасного та майбутнього, охоплює їх переживанням відповідальності за долю нації, людства.
Хто ж там, сину, посміє займати?
Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сина чорнобильська мати,
Цю планету... Це хворе дитя!

Учитель біології. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою переселилися на далекі відстані. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. Учені-медики довели, як розподіляються в організмі людини радіоактивні речовини. Отже, слово за ними.

Учитель української мови та літератури. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Хочеться згадати слова Т. Шевченка, які є епіграфом до сьогоднішнього уроку:
Свою Україну любіть,
Любіть її...Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Молімося за Україну, її добробут і щасливе майбутнє.
Діти запалюють свічки, учениця читає молитву.
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь,
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,
Бо Чорнобиль-трава — не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,
Знов така мовчазна, мов обпалена груша, стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом,
не нужденна ні хлібом, ні сіллю,
Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась
Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба, І петля радіації стягує шию твою. Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба, Знай, що Бог ще почує молитву твою.
3. Підсумок уроку. Гра "Мікрофон". Передаючи мікрофон один одному, учні висловлюють свої думки з приводу того, який слід залишив у їхньому серці урок.
4. Домашнє завдання з біології: зібрати інформацію про організми-мутанти на Глухівщині; скласти рецепти страв, які зменшують кількість радіонуклідів в організмі людини. З української літератури: скласти твір-мініатюру "Чорнобиль вчора, сьогодні, завтра..."

Тема: Анатолій Дімаров. "Блакитна дитина" (скорочено). Автобіографічна повість (перша частина тетралогії "На коні й під конем"). Морально-етична проблематика твору
Мета: ознайомити учнів з біографічними даними письменника та основними ідеями твору; розвивати вміння аргументовано дискутувати, використовуючи художні тексти, власний життєвий досвід, життєвий досвід рідних; виховувати позитивне (радісне) ставлення до власної особистості та до навколишнього середовища.
Тип уроку: урок-дискусія (морально-етична проблематика)
Засоби навчання: комп'ютерний клас (комп'ютерна підтримка, інші сучасні технології); паперові носі інформації (фотографії письменника, книги А. Дімарова. інтерв'ю прозаїків тощо).

Хід уроку-дискусії
Інформація для вчителя.
Роками він при найменшій нагоді вибирався на південь, до моря, вишукувати, визбирувати його дари — камінці-самоцвіти. А потім тихими київськими вечорами подовгу обробляв їх, щоб ожили, засяяли, мов ті перли народного просторіччя, які він так само роками визбирував, шліфував, щоб витворити з них оте неповторне слово, котре заграло б усіма барвами життя...

Народився Анатолій Андрійович Дімаров 17 травня 1922 року в місті Миргороді на Полтавщині в сім'ї вчителя. У 1940 році закінчив середню школу, пішов до армії. 22 червня 1941 року рядовий Анатолій Дімаров зустрівся віч-на-віч з фашистськими загарбниками на Південно-Західному фронті. Був поранений. Одужавши, він з кількома юнаками організував партизанську групу, що діяла в Ізюмському та Червонолиманському районах. З приходом Червоної Армії всією групою влилися до однієї з фронтових частин.

Нагороджений медалями.
У травні 1945 року Анатолій Дімаров демобілізувався, працював секретарем сільської ради села Студе-нок, навчався у Львівському педагогічному інституті, був на редакційній роботі в газеті "Радянська Україна", головним редактором Львівського обласного видавництва та головним редактором видавництва "Радянський письменник". Нині — на творчій роботі.
Друкуватися Анатолій Дімаров почав з 1944 року, першу книжку — збірку оповідань "Гості з Волині" — видав через чотири роки, а ще через три вийшла друком і друга книга молодого письменника — "Дві Марії". Відтоді він опублікував понад десяток книг, оповідань, повістей та романів. Найвідоміші серед них —повість "Постріли Уляни Кащук" (1975), романи "Його сім'я" (1956), "Ідол" (1961), "І будуть люди" (1964), "Біль і гнів" (1 кн. — 1974, 2 кн. — 1980).
Анатолій Дімаров активно працює в дитячій літературі — його перу належать збірки оповідань "Через місточок" (1957), "Блакитна дитина" (1968), "На коні й під конем" (1973), казки "Про хлопчика, який не хотів їсти" (1958), "Для чого людині серце" (1963), а також збірка фантастичних повістей "Друга планета" (1980).
У 1983 році письменникові присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г Шевченка.
Живе Анатолій Дімаров у місті Києві [3, 383 — 384].
Михайло Слабошпицький про Анатолія Дімарова

Зауваги науковця та вчителя-практика. Можна зробити інсценізацію. Варіанти різноманітні: наукова конференція; зустріч літературознавців, які знають А. Дімарова; зустріч журналістів з відомим літературознавцем Михайлом Слабошпицьким та ін.

Журналіст.
Багато відомо про непересічний гумор Анатолія Дімарова. Наскільки це відповідає реальному стану речей?

Літературознавець (науковець).
Міське життя нас шліфує, нівелює, динамізує і т. ін., але в деяких людях і національного, і суто особистісного лишається ще так багато, що в них є особливий шарм, і вони стають іронічною прикрасою наших товариств і гострою приправою духовних трапез. (Невипадково про "коники" Дімарова ходять у Спілці письменників легенди; то - вже літературний фольклор).

Журналіст.
Як Анатолій Дімаров ставиться до життя?

Літературознавець (науковець).
Комізм деяких "мізансцен" має широкий спектр відтінків — від відверто водевільних чи фарсових й аж до тих, які змушують згадати про театр абсурду. Дімаров ніби хоче сказати, що життя — надто серйозна річ для того, аби сприймати його надто серйозно! Немало людей психічно надірвалися, виявилися аж надто субтильними під цією жорстокою ваготою. Історія вчить, що найбільше рації мають іроніки, скептики та обережні оптимісти, разом узяті. Тобто — такі, як Дімаров, який зумів усі ті якості доволі химерно в собі поєднати.

Журналіст. Анатолія Андрійовича Дімарова називають патріархом сучасної української літератури. Як би Ви це прокоментували?

Літературознавець (науковець).
Загальновідома теза; "Стиль — це людина". Приклад Анатолія Андрійовича Дімарова те виразно підтверджує. І в житті, і в письмі він не вміє бути нудним резонером чи архісерйозним чоловіком. Натомість — постійне бажання покепкувати із себе самого й з усіх, одне слово, — все те, що буває в унікальній життєво-літературній ситуації, коли класик сучасного письменства не забронзовів до змертвіння, а лишився справді живою людиною з лукаво примруженим поглядом на світ [2, 4—5].

Актуальна дискусія.
Обговорення морально-етичних проблем твору. Ймовірна модель комунікативної ситуації
І. Перша частина повісті.
1. З яких частин складається повість Анатолія Дімарова "Блакитна дитина"?
(2 частини, перша — "Через місток", друга — "Блакитна дитина".)
2. Як би ви пояснили притчу-казку, якою починається перша частина "Через місток"? Які використовуються образні засоби?
Зауваги науковця та вчителя-практика. Уривок тексту читається вголос учителем або учнем.
Колись я чув казку про чарівний місточок.
Провисав він над безоднею, і по один бік жила людина, а по другий було все, що потрібно їй для життя. Щодня переходила ту прірву людина. І жити б їй вічно, коли б місточок не вужчав з кожним днем.
Стурбована, щоразу набирала людина все більше припасів. Але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим — місточок.

Я теж стою над таким урвищем, і по той бік — прожиті мною роки. І доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа [1,7].
(Кожна людина має відповідально ставитися до свого життя, до своєї професійної діяльності. Звісно, матеріальний бік життя також є дуже важливим, але потрібно гармонійно поєднувати всі прояви буття особистості. Анатолій Андрійович Дімаров — людина розумна, зріла, з фундаментальним філософським мисленням. У його свідомості виникає значущий, яскравий символ-метафора — "місточок пам'яті", але письменник розуміє, що окреме людське життя має свої межі, тому виникає досить сумне порівняння місточка — "вузенький, як лезо ножа".)
3. У яких побутових умовах живе родина хлопчика? Як ви гадаєте, чому? Які деталі свідчать про те, що це родина вчителя?
Біля вікна (уривок)
Мама іде на роботу, а ми залишаємось удвох: я і мій брат Сергій. Мені — п'ять років, братові — два. Велика кімната з глиняною долівкою і широкою дубовою лавою під стіною, старенький стіл, етажерка з книжками та зошитами, широке дерев'яне ліжко, де ми спимо втрьох, — оце й усі наші достатки. Та ще біля дверей стоїть висока бодня з борошном. Дуже цікаво видиратися на неї і дмухати в те борошно: по сипучій поверхні бігають довгасті ямки, зривається завірюхою біленький пилок. Я щосили дмухаю, а брат кричить унизу і смикає мене за ногу, щоб я поступився місцем [1,8].
(Родина живе дуже скромно. Мама — вчитель, зарплатня невелика, але в приміщенні є етажерка з книжками та зошитами.)
4. Чому сторожиха використовує вислів "тілігенція драна"? Кого можна віднести до інтелігенції? Як зараз ставляться до представників інтелігенції? Що можна сказати про сторожиху?
Сторожиха (уривок)
Мама тяжко захворіла. її повезли до міста, а ми залишились удвох...

Вона [сторожиха] починає прибирати в кімнаті, а важке, наче висічене з темного каменю, обличчя стає сердитішим.
— і їсти дітям нічого... Тілігенція драна! — лає когось сторожиха, никаючи по закутках. Дістає пшоно, хліб, шкірки від сала й довго стоїть над тим добром, скептично закопиливши губи...
Знову в дверях — сторожиха. В одній руці — глечик, а в другій — вузлик.
Дістає по пиріжку, наливає молока:
— Їжте, кошенята!..
Минає кілька днів. Сторожиха приходить щодня: полаяти "тілігенцію". прибрати в кімнаті, зварити нам їсти. І кожного разу приносить домашнього гостинця: пиріжок, пампушку чи корж з вкрапленим салом, що смачно хрумтить на зубах [1,9—10].
(Родина сільської вчительки живе без статків, у них немає тата. До інтелігенції, насамперед, відносять учителів і лікарів. Зараз, у цілому, ставлення до інтелігенції змінилося, стало більш позитивним. Сторожиха ж хоча й сердита, але дуже людяна й добра.)
5. Як ставиться мама-вчителька до своїх синів? Які в них стосунки? Чому хлопчик Ванько вибіг з хати і так гірко заплакав?
Ванько (уривок)
— Тебе мати не сварить? — цікавився я.
— І не б'є?
— Ні.
— А коли чашку розіб'єш?
Вчора ми з братом пили молоко і, зчубившись, розбили чашку. Нам таки добре перепало од мами.
— І тоді не б'ється! — твердо відповів Ванько. —
Моя мати найкраща в світі!
Хоч нам і важко було погодитись з останнім твердженням товариша, однак дивуватися такій незвичній мамі була неабияка причина.

Якось Ванько прийшов до нас, і ми довго гралися вдома. Коли ж за дверима почулися знайомі кроки і залунав наймелодійніший для нас мамин голос, я і брат наввипередки кинулися до неї. Схилившись до нас, мама усміхалася люблячими очима, ласкаво запитувала, чи ото вже ми так скучили за нею, і я, сповнений гордощів за свою маму, переможно оглянувся на Ванька.
Він сидів зіщулений, міцно стуливши губенята, і не відривав од нас потемнілих, ревнивих очей. Зустрівшись з моїм поглядом, Ванько скривився, зірвався на ноги, вибіг із хати.
Я знайшов його аж на греблі, під отією вербою, де ми колись ловили рибу. Уткнувшись обличчям у широкий стовбур, як у мамину спідницю, Ванько тихенько плакав... [1, 15].
(Мама-вчитель дуже любить своїх синів. Стосунки в них щирі. Певно, Ванько казав неправду, коли хвалив свою маму, тому й заплакав.)
6. Чому перша частина називається "Через місточок"?
Через місточок
Отак закінчується казочка, навіяна минулими роками.
Та чи закінчується?
Місточок ще провиса над безоднею, і манить до себе той берег. Там бігає босоніж хлопчак, росте, як трава, не ховаючись від дощів та вітрів, не боячись ні тучі, ні грому.
Там залишилося моє дитинство.
І доки не щез місточок моєї пам'яті, я буду проходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа [1, 94].
(Для Анатолія Андрійовича Дімарова є дуже важливими його дитинство, спогади про дитинство, але йде невблаганний час, який віддаляє його від нього ж самого, коли він був хлопчаком. Проте є пам'ять, котра пов'язує, як місточок, прожиті роки письменника. Отже, перейдеш через місточок, і ти знову в дитинстві — з молодою мамою, молодшим братом, друзями.)

II. Друга частина повісті.
— Далі! — суворо вимагає дружина, не без підстав підозрюючи, що це ще не все.
— Ну, той... Сів на Олеся, а він навіз мене...
— На що навіз?
— На той... На Параску Михайлівну...
— О боже!..
— Вона, мамо, не впала! — додає швиденько син.
— Тільки побігла...
— Ще б не побігти! Два отакі белбаси врізались у спину! Чи у тебе є що в голові?
Син цього не знає, тому й мовчить.
— А ти чого мовчиш? Поговори хоч ти з ним, бо він мене уже й вухом не веде!
Це вже до мене.
Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомога строгішого вигляду, кажу:
— Це — недобре! Це дуже, сину, недобре!
— Твій тато ніколи такого не робив! — вставляє дружина для зміцнення мого авторитету.
Син швидко зиркає на мене, і я читаю в його очах чи то здивування, чи то співчуття.

— Так, не робив, — видушую я із себе.
А бабуся, яка самовіддано любить онука, додає, зібравши обличчя в молитовні зморщечки:
— Твій татусь, коли був отаким, як ти, ніколи не балувався.
— І приносив додому відмінні оцінки! —додає дружина.
— Усі вчителі не могли ним нахвалитися...
— Бо він не був хуліганом!..
— Він спокійно сидів на уроках...
— Не завдавав учителям жодних прикрощів...
Мій син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяє рожевими щічками і докірливо дивиться на забіяку повними всіх на світі чеснот голубими очима.
— Ну, йди, — зжалюється врешті над сином дружина. — Йди і постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти!
У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватись губи, а я опускаю очі, мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, — ліхтарі ліхтарями.
Син, важко зітхнувши, іде роздягатися. Він уникає мене поглядом, і я його добре розумію. Адже коли б оця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий "Б" клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях!
Весь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. І я, врешті-решт, зрозумів, що не спекаюся її, доки не розповім усієї правди. Усієї до кінця. Отже, про блакитну дитину [1, 98 — 99].
1. Як ви розумієте вислів "блакитна дитина"? (Це якась ідеальна дитина, певно, яка реально й не існує.)

2. З якою метою дружина й бабуся ідеалізували дитинство дорослого чоловіка?

(З виховною метою, щоб позитивно вплинути на хлопчика.)

3. Чи притаманне оповідачеві почуття гумору? До ведіть свою точку зору цитатами з тексту.

(Оповідач має, без сумніву, гостре почуття гумору. Про це свідчать такі цитати: "Я швиденько гашу цікавий вогник у очах..."; "Адже коли б оця блакитна дитина...")

4. Чому повість називається "Блакитна дитина"?

Автор серйозно чи іронічно ставиться до свого героя?

("Блакитна дитина" — це чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослого письменника про реальне власне дитинство з його позитивом і негативом. Звісно, в повісті гармонійно поєдналися серйозне та іронічне.)

5. Що ви знаєте про дитинство ваших батьків? Чи розповідають вам про це ваші бабусі та дідусі?

6. Як бабуся ставиться до онука? Доведіть свою точку зору цитатами.

(Бабуся дуже хороша. "А бабуся, яка самовіддано любить онука...")

7. Чому нервується бабуся при фразі "постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти!", а в оповідача — "точнісінько такі вуха, як у сина, — ліхтарі ліхтарями"?

(Бабуся згадує про всі прикрощі, завдані їй оповідачем у дитинстві, а сам оповідач усвідомлює неправдивість ситуації, яка склалася під час родинної розмови з його власним сином.)

8. Які слова свідчать про те, що автор, довго розмірковуючи, вирішив розповісти правду про своє дитинство? Доведіть текстом. ("... доки не розповім усієї правди. Усієї до кінця...")

Зауваги науковця та вчителя-практика. Вдома слід підготувати письмовий текст про якийсь дитячий вчинок своїх батьків, бажано почутий від бабусі або Дідуся.

Література

1. Дімаров А. А. Блакитна дитина. Повість. — К.: Видавництво дитячої літератури "Веселка", 1972. — 179 с

2. Слабошпицький М. Найцікавіший і найдемократичніший жанр//Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ/Передм. М. Слабошпицького. — К.: Дніпро, 1998. — С 3 —6.

3. Чайковський Б. Й. Анатолій Дімаров. Для чого людині серце. Казка // Веселка. Антологія української літератури для дітей у трьох томах. Т. третій: Твори рад. періоду. Проза. Для мол. та серед, шк. віку / [Упоряд., біоір. Нариси Б. Й. Чайковського; худож. оформл. І. М. Гаврилюка] — К.: Веселка, 1985. — С 383 — 384.

Обладнання: портрет Володимира Підпалого, прикрашений українським рушником; під портретом дати: 1936—1973.

На сцені стіл, застелений вишитою скатертиною. На столі запалені свічки, ваза із колосками та гронами червоної калини. За столом сидять вчитель, учні.

Хід уроку

Учень:

Коли я вмру,

замість мене залишаться діти

і турботи щоденні нові і старі.

Коли я вмру,

замість мене залишаться квіти

і степи України й висока вода на Дніпрі.

Коли я умру,

хай поплачуть, бо так вже ведеться,

вип'ють чарку в печалі

і знову до праці ідуть.

Може, я не умер,

а спинилося втомлене серце,

щоб в землі стать землею

і землю нарешті збагнуть.

Учитель. Так думав і писав поет Володимир Підпалий. Не для власної утіхи, не декларуючи, а підсумовуючи поетичний і людський досвід. Це була мова совісті вільної людини, вдячної за те, що їй нема у кого просити вибачення.

Поет цей, на відміну від своїх сучасників — Івана Драча, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Бориса Олійника, — за життя був маловідомий, бо рідко видавалися його твори. Десяткам книг поезій давав дорогу Підпалий, працюючи редактором у видавництвах, а власні лежали у шухлядах. У так званий застійний період по-різному складалося життя письменників. Сірий прес тих часів давив безжально. Підпалий був оточений завісою підозри, йому навішували різи ярлики, а він мав свої погляди, любив свій народ, з болем у серці переживав удари тяжкої долі і продовжував творити.

Учень:

Коли мене питають: "Рідну мову

Чи зміг би поміняти на чужу?

Моя дружина сину колискову

Співає тихо... Краще не скажу..."

Коли мене питають: "Україну

Чи зможеш ти забуть на чужині?"

Кричу: "Кладіть живим отут у домовину...

Однаковісінько мені..."

Учитель. Як інакше міг сказати поет, котрий народився на полтавській землі, яка дала нашій літературі Івана Котляревського, Григорія Сковороду, Леоніда Глібова, Миколу Гоголя, Олеся Гончара? Тому, мабуть, не дивно, що на цьому розлогому дереві зріс і талант Володимира Підпалого. Його вірші, прості й мудрі, творилися не за зразком, а виростали з болю поетового серця і були сповнені високої духовності. В атмосфері масового цькування талантів Володимир Підпалин вистояв, навіть підтятий жорстокою хворобою, не зрадив ні себе, ні друзів.

Учень. Він родом з покоління, у якого "дитинство в дитинстві украла війна". Батько не повернувся з фронту. Рано померла мати.

Володимир Підпалий був зітканий з любові — до людей, до родини, до дітей, але найвеличнішою була його любов до матері. Ця любов була високою і святою.

Учениця читає вірш В. Підпалого "Матері".

Ансамбль дівчат виконує "Пісню про рушник", сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди.

Учитель. Наприкінці п'ятдесятих років Володимир Підпалий вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Саме в цей час із глибини поетичного життя наростала нова березнева хвиля. У нього не було вибуху, як у "шістдесятників". Перші свої вірші Підпалий виносив на люди в університетській літературній студії, друкував їх у вузівській газеті.

Учень. Із спогадів Зінаїди Тарахан-Берези: "При першій зустрічі кожен звертав увагу на його очі — сині, привітні, блискучі. Ні в кого я не бачила таких очей — в них світилася його душа — поетична, прекрасна, в якій було щось від неба і степу..."

Учениця. Із спогадів Наталії Кащук: "Одяг на Володі був дуже охайний, єдині брюки, але випрасувані між двох газет, щоб стрілки не зникали, щоб собака міг об ту стрілку і носа порізати. Пристрастю його були авторучки, що саме входили у широкий вжиток. І найкращим призом була відзнака премією "Золоте Саме в університеті він зустрів свою долю — любу чорняву Нілу Момотенко із Сквири."

Учитель. Любив Володя разом із Нілою бродити тихими вечорами алеями київських парків. У такі вечори вони зачаровувались природою і співали українські пісні.

Інсценізація: Володимир і Ніла ідуть по сцені. тримаючи жмуток осінніх кленових листочків і співають пісню "Ніч яка місячна. "Володимир читає своїй коханій вірші, які він пізніше присвятив Нілі: "Падолист", "Любов".

Учитель. Ніла Підпала. Вона була музою поета. Любов його до неї була особлива, висока і свята. Він був увесь зітканий із цієї любові. Любив своїх дітей, Олю та Андрія. Сьогодні Ніла Підпала, Берегиня його спадщини і продовжувачка роду, у нас в гостях. Запрошуємо її до слова.

Виступ Ніли Андріївни Підпалої, директора літературно-меморіального музею М. Т. Рильського у Києві.

Учитель. В особі Підпалого маємо самобутнього лірика, поета, чиє слово гідне того, щоб стати перед судом найвимогливішої аудиторії. Він автор збірок: "Зелена гілка", "Повесіння", Тридцяте літо", "В дорогу — за ластівками", які були видані за його життя, а посмертно — "Сині троянди", "Береги землі".

Учень. У своїй книзі "В дорогу — за ластівками" В. Підпалий відтворює власну картину життя. Поет побачив, як здіймає "срібний пил" роса, почув терпкі пахощі кропу, що дихнули в серце з буйнозеленого царства, виплеканого матір'ю. Він сприймав цю красу життя своїми здивованими очима. Його світле хвилювання бентежить і наші душі. І в цьому сила поетового слова.

Читання вірша В. Підпалого "Доньці".

Учениця. У збірці "Тридцяте літо", яку дуже любив поет, владарює сонет. Після тридцятого літа йому лишилося прожити лише сім. Невиліковна хвороба зробить свою справу, але він встигне багато. Поет поспішає поділитися з людьми скарбами своєї душі, своїм розумом.

Читання вірша В. Підпалого "Іду до перших кроків..."

Учень. У збірці "Повесіння" В. Підпалий роздумує над своєю роллю у суспільстві, відчуваючи себе кровно спорідненим з тими, що залишили нам у спадок майбутнє, проповідує чесність ужитті і мистецтві:

Хай кожне слово,

кожна доба прожита

будуть правдиві,

наче остання мить тих,

що лежать в могилах, тих,

що останнім словом

заповіли нам: "Жить".

Учениця. Книгу "Синя птиця" автор готував ще сам. Але, на жаль, вилетіла у світ "Синя птиця" уже після його смерті. А тепер стукає у вікна нашого серця і приносить нам ніжну любов до отчого краю. Тільки людина, що чесно пройшла життєвий шлях, віддавши рідному народу всі свої сили і талант, могла написати оці сповнені світлої печалі і щему рядки:

Візьміть мене, ліси, — а місця досить, —

не вріжу гілку, не зламаю кущ,

гарячим листям спалахну під осінь,

вдихну в людей замрію диких пущ...

Візьміть мене, річки. На ваші хвилі

Хай ляжуть думи чесні, як вінки,

І просто неба тихі й просвітлілі

Пливуть, мої продовживши роки...

Учитель. Поет свідомий того, що дещицю добра для людей він залишив у своєму слові, "щоб людям воно вогнищем цвіло". Усе своє коротке життя він заповідав любити людину, якій віддав до крихти усе тепло свого серця. Тому і писав у своїй поезії:

Тільки той життя свойого варт,

Хто вмер і знов воскрес на полі бою.

Час, коли жив і творив поет,

залишився у його слові.

Так і жити йому довгі віки.

Лунає пісня "Лелеченьки", сл. Д. Павличка, муз. О. Білаша.

Учень. Напередодні 280-річчя від дня народження відомого українського письменника і філософа Григорія Сковороди вийшла збірка "Сковородинські думи" Володимира Підпалого, упорядником якої є дружина поета Ніла Підпала. Видавці добре постаралися, щоб книжечка вийшла цікавою, приваблювала читача. До збірочки додана післямова Я. Розумного, де просто і дохідливо аналізуються основні мотиви творів В. Підпалого.

Учениця. Філософія Григорія Сковороди була дуже близькою В. Підпалому, адже в її центрі стояла Людина, її сенс життя. Бажання пізнати себе, щоб усе краще віддати людям, було потребою душі обох митців, яких породила полтавська земля. Символи й алегорії, які використовував у своїй творчості філософ, дають змогу В. Підпалому правдиво й критично поглянути на світ тоталітарного режиму, в якому він жив. Цьому сприяє й ліричний жанр поезії — медитація.

Учитель. Уже в першому вірші "Зачин" відчувається перегук століть, адже епоха, в яку жив Григорій Сковорода, багато чим нагадувала часи, коли виступав у літературі В. Підпалий.

Учень читає вірш "Зачин".

Хрущовська відлига породила шістдесятників, тому в вірші "Ранок" поет говорить про надії, які не справдилися. І мати мугиче про себе пісню, адже був час , коли цей жанр майже замовк. А в цій пісні втрата людиною свого роду, без якого вона стає безбатченком.

Учениця читає вірш "Казка-загадка, почута Григорієм Сковородою від коваля, та її наслідок".

Учень. Перед нами образ людини-перекотиполя , яка виросла без роду-племені, бо не було у неї ні матері, ні батька, ні друга, ні брата, ні дружини, ні дітей, а дід невідомо де загинув. Він не докоряє йому, не викриває, а співчуває його гіркій долі, яка збігається із історичною долею українського народу, у якого довгий час відбирали навіть власне ймення, образливо називаючи "малоросами", "окраїною" великої імперії.

Учениця. У вірші "Наука" висловлено основне філософське кредо Григорія Сковороди і водночас Володі Підпалого:

Учуся завжди я собою буть,

А надто поміж друзів...

Найбільш неприйнятними якостями для них є лицемірство, підлабузництво. У збірці вміщена поема "Змагання Григорія Сковороди", яка закінчується символічно: коли Григорій відходить в інші світи, то після нього залишається світло. Так поет виділяє основну думку своєї збірки, яка влучно висловлена у вірші "Монументальний диптих":

На Україну повертає він

І поверта до сонця Україну.

Учитель. Нова збірочка висвітлює ідеї нашого великого філософа, які так актуальні у наш час, добре прислужаться і молодому поколінню.

Володимир Підпалий сповідував життя активне, наступальне, небайдуже. Він рано відійшов за вічну межу, але нам залишив свої книжки, думки, роздуми, які ще довго нагадуватимуть українцям про цю мудру, добру людину , яка дуже любила життя, свою рідну Україну.

Учні читають власні поетичні доробки про життя і творчість Володимира Підпалого.

Пам'яті Володимира Підпалого

Борець вкраїнського народу, Перлина серед пустоти... Він прагнув вічної свободи, Хотів всім щастя принести. Не підкорявся грізній долі, Все мріяв, думав і творив. Своїй душі відкривши волю, Він тіло в муки полонив. Але ніхто не чув від нього Слів, що ховались в смуток, в тінь, Лиш серце, сповнене тривоги, Все рвалось, рвалось в далечінь... Хто так любив? — Ніхто, напевно. А хто так жив? — Ніхто не жив. Хто так творив і недаремно За щастя голову схилив? А хто... Іще питань багато, Та нікому відповісти. Дістався нам великий спадок, Його лиш треба зберегти. Яснить життя ключем нестримним, Та пам'ять знову постає. Читає молодь, Володимир, Твої вірші, життя твоє.

(Олена Писаренко).

В твої рядки, читаючи, вслухаюсь, І марила я ними уві сні, І посмішка мені твоя ввижалась, І очі добрі, лагідні й ясні. Тебе назвали Володимир, І ти всім світом володів, Ти був володарем поезії і слави, Хоч слави аж ніскільки не хотів. Здавалося, людина не спроможна Так відчувати, мислити, творити. Тебе із божеством зрівняти можна І вірші ті, як заповіді, вчити. Свої думки, нікому не підвладні, Ти на папері в віршах відтворив І строфи, що зігріти серце здатні, Своїм нащадкам в спадок залишив. Ми скарб цей називаєм геніальним, Його ми, як святиню, бережем. Він створений у щасті і стражданнях, Його ми трепетно у вічність понесем.

(Марина Радіонова).

Ансамбль хлопчиків виконує пісню "Два крила".

Урок 1.
Тема уроку: І. Франко. „Перехресні стежки" — повість про боротьбу справедливості з жорстокістю і насильством.

Мета: розкрити ідейно-художній зміст повісті „Перехресні стежки" І. Франка; розвивати навички літературознавчого і мовностильового аналізу художнього твору; виховувати почуття справедливості, власної гідності, громадянського обов'язку.

Тип уроку: урок-спостереження.

Обладнання: портрет письменника, таблиця „Антропоніми у повісті „Перехресні стежки" І. Франка", логічна схема-опора „Мова повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

Епіграф уроку: Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим...

І. Франко
План уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступне слово вчителя (на фоні звучання „Ноктюрна" Ф. Шопена).

2. Інсценізація уривка з повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

3. Коментар учителя.

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя.

2. Оголошення завдань уроку.

3. Робота з епіграфом.

4. Проблемна ситуація.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя.

2. Довідка першого учня.

3. Постановка проблемного запитання.

4. Довідка другого учня.

5. Бесіда з учнями.

6. Пояснення вчителя.

7. Повідомлення учнів „Значення імен у повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

8. Робота з таблицею „Антропоніми у повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

9. Запитання до учнів.

10. Складання логічної схеми-опори „Мова

повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

11. Творча робота в групах.

IV. Підсумок уроку

1. Розв'язання проблемної ситуації.

2. Робота з епіграфом.

3. Оцінювання з мотивацією.

V. Домашнє завдання

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів 1. Вступне слово вчителя (на фоні звучання „Ноктюрна" Ф. Шопена).

1. Франко — геніальний митець своєї доби. Його повість „Перехресні стежки" своєю високою художністю, струнким і захоплюючим сюжетом заслуговує високої оцінки і належить до кращих доробків письменника. Твір присвячено темі служіння трудової інтелігенції знедоленому народові і є свідченням того, що І.Франко добре знав життя і настрої різних верств населення свого краю, вивчав проблеми різних соціальних і національних груп Галичини. У повісті „Перехресні стежки" письменник відтворив боротьбу представника інтелігенції за справедливість, боротьбу з насильством та жорстокістю.

2. Інсценізація уривка з повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

Стальський. Се моя жінка. Пан доктор Євгеній Рафалович...Прошу, пане меценат, розгостіться! (До Регіни). Не дурій, ти, комедіантко! Не вдавай ідіотку! Іди до кухні! А не роби мені комедії, розумієш? Не доводи мене до того, щоб я при чужім чоловіці наробив тобі скандалу.

Рафалович. Пане, мені здається, що ви замість дійсного празника наробите собі і своїй пані сьогодні більше гризоти і клопоту.

Стальський. Не бійтеся! Ой випиймо лише! Зараз воно інакше буде!

Рафалович. Але без пані...без властивої со-ленізантки.

Стальський. Властивої соленізантки! Га, га! Як вона вам подобається? Дуже подібна до бідної жертви домашньої тиранії? (До Регіни). Бійся Бога, Регінко! Що ти з себе зробила?

Регіна. Сьогодні мій юбілей. Десятилітній юбілей мого замужнього життя. Отся сукня була символом мого найбільшого нещастя. її перед десятьма роками вдягала на мене цьоця, що була відмалку моїм злим демоном. В отсю сукню вона закляла всіх злих демонів, що мали мучити мене. Вони зробили своє. Пан Євгеній не чужий чоловік для мене.

Стальський. Ах, браво! Пане меценат! Позвольте повітати вас яко ідеала моєї жінки! А я, ідіот, і не знав, що я розлучив колись два закохані серця! Ну, привітайтесь хоч тепер як слід! Прошу не женуватись! Я чоловік ліберальний! Борони мене Господи, щоб я хотів стати на заваді!

Рафалович. Пане, не маєте права брати мене на глум! Випрашаю дуже собі таке поводження! Добраніч!

4. Коментар учителя.

Ця сцена є своєрідним відтворенням боротьби за справедливість. Кожен з героїв повісті „Перехресні стежки" І.Франка намагається бути щасливим, а чи завжди щасливою може бути людина? Іноді, щоб стати по-справжньому щасливим, доводиться ставати на тернистий шлях боротьби з жорстокістю і насильством.

II. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя.

Над змістом одного із таких творів — повістю „Перехресні стежки", де І. Франко порушує проблему жорстокості і насильства над знедоленим народом, ми працюватимемо впродовж уроку.

2. Оголошення завдань уроку.

Мета уроку — розкрити ідейно-художній зміст повісті „Перехресні стежки" І. Франка, визначити своєрідність композиції і сюжетні лінії твору, удосконалювати вміння здійснювати літературознавчий і мовностильовий аналіз. Наш урок буде проведено у формі спостереження.

2. Робота з епіграфом.

„Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим...", — ці слова належать Захарові беркуту, головному герою однойменної повісті !. Франка. Як ви розумієте їх зміст?

3. Проблемна ситуація.

Твори І. Франка вимагають уважного, вдумливого читання, інтересу до слова, репліки. Якщо поблукати перехресними стежками творчого доробку письменника, можна побачити, що вони суголосні життю самого І. Франка. Поспостерігаємо, що спонукає людину служити громаді, які витрати й здобутки чекають її на цьому шляху? Відповідь на це запитання дамо, проаналізувавши повість „Перехресні стежки" І. Франка.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя.

Повість „Перехресні стежки" — частка естетичної свідомості І. Франка. Письменник заглянув у вічі злу і побачене доніс до читача своїм твором, у якому наголошує на тому, що існування зла є необхідністю, адже часто-густо саме зло в різних своїх виявах є силою, яка скориговує людину до добра. Що ж спонукало автора до написання твору?

2. Довідка першого учня.

Свій твір „Перехресні стежки" І.Франко друкував на сторінках львівського журналу „Літературно-науковий вісник" упродовж всього 1900 року. Кілька років, що передували роботі над повістю, були в його житті надзвичайно драматичними, саме вони і дали Франкові матеріал для сюжету твору. У 1895 році Франка не прийняли на посаду доцента кафедри української літератури Львівського університету. Це був тяжкий удар для щирого, відданого громадській справі інтелігента. Письменник пережив його надзвичайно болісно. Проте ще більше сили відібрали в І.Франка три спроби стати послом австрійського парламенту. Згодом переривається його листування з Ольгою Рошкевич, але письменник зумів випростатись, щоб продовжити роботу над своїм твором.

3. Постановка проблемного запитання вчителем.

— Що ж спричинило написання повісті „Перехресні стежки" І. Франком?

4. Довідка другого учня.

Перш за все причиною написання твору стали соціальні умови та суспільні відносини Галичини кінця XIX століття, а саме: конфлікти між селянами і поміщиками, масові позови до суду на поміщиків, самовільне захоплення поміщицьких угідь, нова форма протесту — віче, де І. Франко брав активну участь. Перед виходом повісті сам письменник сказав: „Як мужицький син, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почувався зобов'язаним віддати працю свого життя людям". Цією працею і стала повість „Перехресні стежки".

5. Бесіда за запитаннями.

— Визначимо тему повісті „Перехресні стежки" І. Франка.

(Показ боротьби представника української інтелігенції проти насильства над рідним народом, прагнення пробудити в пригноблених почуття громадянської активності.)

— З'ясуємо жанрову специфіку твору „Перехресні стежки" І. Франка.

(Соціально-психологічна повість.)

— Аргументуйте трактування жанру.

(Зображено занепад шляхетської верхівки; пробудження українського селянства та його залучення до вічевого руху; показано діяльність демократичної інтелігенції; висвітлено причини чотирьох убивств.)

— Прокоментуємо назву повісті.

(Ця назва є символічною. Для Регіни і Євгенія перехресні стежки — це їхні долі; селяни живуть на перехресті доріг.)

— Визначимо проблематику твору.

(Особистість і народ; людина і обставини: життя і закон; боротьба з жорстокістю і насильством; вибір людиною життєвих позицій; добро і зло: шлюб і сім'я; кохання і реальність; бідність і багажево людська гідність і духовна звироднілість та ін.)

— З'ясуємо своєрідність сюжету повісті „Пере хресні стежки" І. Франка.

Сюжет має два плани: любов і боротьба. Обидві лінії сюжету майстерно переплетені, сповнені подієвої динаміки; сюжет твору розгортається двома лініями: змалювання важкого життя галицького селянства і зображення громадської діяльності адвоката Євгена Рафаловича.)

— Назвіть головних героїв повісті „Перехресні стежки" І.Франка. З'ясуємо взаємозв'язок сюжетних ліній з провідними образами-персонажами. Що ви дізналися з повісті про Євгена Рафаловича?

— З якими думками і планами приїжджає Євген Рафалович у провінційне містечко?

(Допомогти селянам відстояти свої права.)

— Як ви вважаєте, чи сприйме панівна верхівка боротьбу Рафаловича за правду і його захист селян як нормальне явище, чи зробить усе для того, щоб знищити талановитого адвоката? Відповідь обґрунтуйте.

— Розкажіть про першу виграну Євгеном Рафаловичем справу й реакцію на цей успіх селян та панського оточення. Свою відповідь підтвердіть, зачитавши відповідні рядки з тексту.

(Люди — безмежно вдячні, адже молодий адвокат Євген уселив у них надію, пани — з настороженістю.)

— Чому для Рафаловича важливо було не просто мати адвокатські успіхи, а вчити селян бути юридично грамотними? Що з цього вийшло?

(Він намагався захистити селян від свавілля панів, забезпечити їм рівноправність у цьому світі, проте селяни його не зрозуміли, засумнівалися в діях адвоката, відвернулись від нього.)

— Якими були стосунки у Рафаловича і Вагмана? Чи можна вважати Вагмана жертвою „провінційного болота"?

(Ватман — хитрий лихвар, який спочатку обдирав селян, а після смерті сина розставив свої лихварські сіті на панів усього повіту, тому він не є жертвою, а одним із представників ворожого табору.)

— Розкажіть про те, як складно було провести віче, чому воно все-таки відбулося?

— За що заарештували Євгенія? Чи був арешт законним?

(Євгенія Рафаловича заарештували, підозрюючи у вбивстві Стальського.)

Чому, виходячи з тюрми, Рафалович вимагає, щоб староста привселюдно вибачився перед ним і визнав відсутність його, Рафаловича, вини?

(Адвокат Рафалович сам боровся за справедливість і прагнув, щоб справедливість була встановлена по відношенню до всіх.)

— Чи впливає на суспільні ідеали Євгенія його особиста драма?

— Що ви дізналися з повісті про Регіну, юнацьке кохання Рафаловича? Чому він не одружився з Регіною?

(Регіна була сиротою, з дитинства обділеною теплом і ласкою. Найвизначніші події її життя митець передав через спогади. Наприклад, Регіна пригадує, як чарувала її дитячу душу діамантова іскра, що блищала на вершині гори. Яскравим променем цієї іскри було для Регіни кохання до Євгена. Це кохання було чистим і вірним, справжнім, „лебединим", але його зламала тітка Регіни, яка не дала дозволу Євгенові та Регіні на одруження, вигнала Рафаловича і силоміць видала дівчину за Стальського.)

— Чому колишня кохана Рафаловича вперше у чужому місті з'являється перед ним саме в образі дами в чорному? Розкрийте символічне значення чорного кольору одягу Регіни.

(Усе життя Регіни Твардовської, починаючи від одруження, — чорна смуга; чорним є її розбите кохання до Євгенія.)

— Чи могла Регіна бути щасливою у подружньому житті зі Стальським? Відповідь обґрунтуйте.

— Знайдіть у тексті епізод, у якому йдеться про зустріч Євгенія і Регіни після довгих років розлуки. Прочитаємо відповідний фрагмент твору у ролях. Поміркуйте, чому адвокат не міг допомогти своїй коханій?

(У нього притупились почуття, які він не міг пробудити.)

— У яких епізодах показано високу жіночу гідність і жертовність Регіни? Свої думки доведіть, посилаючись на текст повісті.

(„...Пане, я шлюбна жінка... чесна жінка. Мені не випадає слухати таких промов. Бувайте здорові...". Змучена горем і недолею Регіна зберегла кришталеву душу і чисті почуття. Зустрівши Євгена вже одруженою, вона відмовляється від краденого щастя. Образ Регіни Твардовської глибоко психологічний, змальований автором з великою теплотою і симпатією.)

— Чому, на вашу думку, саме Регіна вбиває Стальського? Чи можна її осуджувати за вбивство власного чоловіка? Чому ви так вважаєте? Свою дум ку аргументуйте.

(Регіна цим вчинком звільняє себе і Валеріана Стальського від підступності, брехливості, жорстокості.)

— Чи вплинула смерть коханої на життєву позицію адвоката Євгена Рафаловича?

(У його серці лишився тільки жаль до нещасної жінки. Він присвячує себе боротьбі за волю і права свого народу.)

6. Пояснення вчителя.

Простежимо, чи випадковим у повісті „Перехресні стежки" є вибір автором імен персонажів — антропоніміє. Антропоніми — це імена особові, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми. Розкриємо символічні значення імен провідних персонажів твору.

7. Повідомлення учнів „Значення імен у повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

Перше повідомлення учня.

Реґіна — з латинської: regina — цариця, тобто, володарка. У повісті „Перехресні стежки" І. Франко не показує Регіну як володарку, а навпаки, як „покірну рабу", яка спочатку підкоряється волі своєї тьоті, пізніше — деспотизмові власного чоловіка. Проте наприкінці твору, коли Регіна виявляє надзвичайну рішучість і позбавляється чоловіка-тирана, письменник дає можливість зрозуміти, що в крові головної героїні таки „тече джерело володарювання".

Привертає увагу й образ чоловіка Регіни — Валеріана Стальського. Ім'я Balerian через старослов'янську мову запозичене з латинської; латинське Valerius утворено на основі дієслова valere, що означає „бути сильним, здоровим, фізично спроможним на щось". Прізвище Стальський символізує міцність, „залізність душі". У повісті І.Франко показує нам цього героя холодним, як криця, надзвичайно жорстоким і деспотичним по відношенню до власної дружини.

Друге повідомлення учня.

Досліджуючи антропоніми, на можна не згадати про значення імені головного героя повісті „Перехресні стежки" І. Франка — Євгенія Рафаловича. Evgeniy через церковнослов'янську мову запозичено з грецької; грецизми Evgevns, Evgyevlos походять від прикметника evgevns, що означає „благородний", складеного з основ прикметника „добрий" та іменинника — „рід, покоління; порода". Добрим і благородним по відношенню до всіх (друга, коханої, селян) є головний герой повісті Євген Рафалович.

також символічним є ім'я одного із персонажів твору — Барана. Зоонім Баран — символ глупоти, нерозумної, упертої людини. Персонаж повісті „Перехресні стежки" І. Франка на прізвище Баран — покірний, недуже розумний. Утворі він постає перед нами у двох іпостасях. По-перше, це покірний слуга, який виконує будь-які забаганки свого господаря, по-друге, це хвора людина, у душі якої багато злості і помсти за втрату коханої.

8. Складання таблиці „Антропоніми у повісті „Перехресні стежки" І.Франка".

Образи повісті
Значення антропоніма

Реґіна
Цариця, володарка

Валеріан

Італьський
Сильний, здоровий, міцний, „залізний", як криця

Євген Рафалович
Добрий, благородний

Баран
Покірний, тихий; хворий, злий

9. Запитання до учнів.

— Охарактеризуйте мову повісті „Перехресні стежки" І. Франка.

(Мова повісті різноманітна, багата, насичена діалектизмами, виразна, характеризується численною кількістю тропів.)

— Чи наявна у повісті „Перехресні стежки" І. Франка застаріла лексика? Наведіть приклади архаїзмів, які застосовує автор.

(„Уста" (губи), „ректи" (говорити), „сей" (цей), „вражий" (ворожий), „кожний" (кожний), „міщани" (пани) тощо.)

— З якою метою митець використав у повісті „Перехресні стежки" застарілу лексику?

(З метою передати колорит доби, яку описує, і колорит мови головних персонажів.)

— Чи наявні у повісті „Перехресні стежки" І. Франка стилістично забарвлені слова? Наведіть приклади діалектизмів. З якою метою І. Франко вводить у текст повісті лексичні діалектизми?

(„Нарід" (народ), „атвокатови" (адвокатові), „зареготатися" (засміятися), „богач" (багатий чоловік), „життє" (життя), „знание" (знання)).

— Які художні засоби можна визначити у повісті „Перехресні стежки" І. Франка? Як ви гадаєте, яку роль вони виконують у творі?

(У творі використані найрізноманітніші тропи (епітети, метафори, порівняння та ін.), за допомогою яких автор передає події, вирізняє героїв один з-поміж одного.)

— Чи використовує І. Франко у творі риторичні фігури? Наведіть приклади. З якою метою письменник вводить риторичні фігури у текст повісті? (Риторичні фігури у повісті несуть емоційне навантаження. Письменник вводить їх з метою підвищення експресії та емоційної виразності, щоб викликати у читачів певне ставлення до зображуваних автором подій.)

10. Творча робота в групах.

Перша група: укласти словник діалектизмів, які використовує І. Франко у повісті „Перехресні стежки";

друга група: навести приклади фразеологізмів, з'ясувати їх роль у тексті твору;

третя: навести приклади найосновніших художніх засобів твору, з'ясувати їх роль у тексті повісті;

четверта група: укласти словник архаїзмів, які використовує у повісті „Перехресні стежки" І. Франко;

п'ята група: визначити риторичні фігури, які вводить письменник у текст повісті, з'ясувати їх роль у творі.

IV. Підсумок уроку

1. Розв'язання проблемної ситуації.

— Що ж спонукає людину служити громаді, які втрати й здобутки чекають її на цьому шляху?

2. Робота з епіграфом.

— Як ви розумієте зміст виразу, що належить Захарові Беркуту, головному герою однойменної повісті І. Франка, і є епіграфом нашого уроку: „Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим..."? На основі проведених спостережень обґрунтуйте власне розуміння цього виразу.

3. Оцінювання з мотивацією.

V. Домашнє завдання.

1. Дібрати цитати до характеристики образів Рафаловича і Стальського.

2. Підготуватися до характеристики головних персонажів повісті „Перехресні стежки" І. Франка, Рафаловича та Стальського. Проаналізувати мову твору за планом:

• характер мови героїв;

• яку лексику найчастіше вживають;

• які фразеологізми використовують;

• як мова одного героя відрізняється від мови іншого персонажа.

Тема уроку: Повість „Перехресні стежки" I. Франка. Образи представників інтелігенції Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського (10 клас).

Мета: розкрити характерні риси вдачі представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка; розвивати вміння характеризувати образи-персонажі прозового твору; виховувати в учнів почуття справедливості, патріотизму, любові до ближнього.

Тип уроку: урок-істина.

Обладнання: портрет письменника, таблиця „Порівняльна характеристика образів Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського".

Епіграф уроку: Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності? А якщо вона не змогла здобути освіту: так склалися обставини? А якщо ота інтелігентність зробить її „білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?

Д. Лихачов

План уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Робота з епіграфом.

2. Словникова робота.

3. Розповідь учителя.

II. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Повідомлення вчителя.

2. Оголошення завдань уроку.

3. Постановка проблемних запитань.

III. Проведення дослідження
1. Слово вчителя.
2. Бесіда за запитаннями.
3. Складання таблиці „Порівняльна характеристика образів Рафаловича і Стальського".
4. Самостійна робота.
5. Творче завдання.
IV. Підсумок уроку
1. Розв'язання проблемних запитань.
2. Робота з епіграфом. Оцінювання з мотивацією.
V. Домашнє завдання
Хід уроку І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Робота з епіграфом.

Прокоментуйте власне розуміння вислову Д. Лихачова: „Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності? А якщо вона не змогла здобути освіту: так склалися обставини? А якщо ота інтелігентність зробить її „білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?"

2. Словникова робота.

Спершу визначимо, що таке інтелігентність, яку людину вважають інтелігентною.

У „Словнику труднощів української мови" за редакцією С Я.Єрмоленко зазначено: інтелігентний — освічений, культурний.

3. Розповідь учителя.

Багато хто вважає, що інтелігентна людина — це людина начитана, високоосвічена (і освіта її переважно гуманітарна), багато подорожує, знає кілька мов. Проте можна все це мати і не бути інтелігентом, а можна нічого не мати і бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною.

Інтелігентність виявляється не тільки у знаннях, а й у здатності зрозуміти ближнього, і в тисячах інших дрібниць: в умінні чемно сперечатись, скромно поводитись за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе — не смітити недопалками чи лайкою, поганими ідеями (це теж сміття, та ще й яке!)...

Інтелігентність потрібно в собі розвивати, тренувати душевні сили, як тренують і фізичні: тренування фізичних сил сприяє довголіттю, а для довголіття необхідно тренування не тільки фізичних, а й духовних і душевних сил.

Злоблива і зла реакція на навколишнє, грубість і нерозуміння тих, хто нас оточує, — це ознака душевної і духовної слабкості, людської нездатності жити... Естетично несприйнятлива людина — теж нещасна людина. Людина, яка не вміє зрозуміти іншу людину, приписує їй тільки лихі наміри, яка завжди ображається на інших, — ця людина збіднює своє життя і заважає жити іншим. Душевна слабкість веде до фізичної слабкості. Привітність і доброта роблять людину не лише фізично здоровою, а й зовнішньо красивою.

Інтелігентність — це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей. Інтелігентність потрібна за будь-яких обставин; вона необхідна нам і тим, хто нас оточує.

II. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація

навчальної діяльності

1. Повідомлення вчителя.

Сьогодні у нас незвичайний урок — урок-істина за темою: „Повість „Перехресні стежки" І. Франка. Образи представників інтелігенції Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського".

2. Оголошення завдань уроку.

Під час уроку визначимо характерні риси вдачі персонажів — представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка; розвиватимемо вміння характеризувати образи-персонажі прозового твору.

3. Постановка проблемних запитань.

Ми повинні дійти істини: хто з представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка є справжнім інтелігентом — Євген Рафалович чи Валеріан Стальський? У чому полягає національна самобутність образу Євгена Рафаловича і моральна спустошеність Валеріана Стальського? Відповіді на ці запитання дамо на підсумковому етапі нашого уроку.

III. Проведення дослідження

1. Слово вчителя

Повість „Перехресні стежки" — це свідчення того, що І.Франка непокоїло питання, як допомогти простому народові, навчити захищати свої права і людську гідність. Це твір, у якому автор намагається показати перехрестя думок, людських доль, інтересів, які іноді перехрещуються задля великих, корисних народові справ. Людське життя з його перехрестями І. Франко подає читачеві задля роздумів, втілюючи свій задум в образах-персонажах повісті.

2. Бесіда за запитаннями

— Назвіть головних героїв повісті „Перехресні стежки" І. Франка.

— Що ви довідалися про головного героя повісті Євгена Рафаловича?

(Євгена Рафалович — молодий адвокат, представник освічених людей з народу.)

— Яким було дитинство, юність Рафаловича?

(Він здобув гарну освіту, став адвокатом у глухому провінційному містечку.)

— Чи позначились умови життя героя на його світоглядові?

(Євгеній був вихідцем з небагатої сім'ї, проте ще в юні роки подавав надії. Незважаючи на бідність, він все ж таки стає захисником простого люду.)

— Які обов'язки бере на себе адвокат Рафалович?

(Пробудити свідомість народу, покращити його становище, виховати почуття солідарності у селян, невтомним захисником яких він був.)

— Як молодий адвокат реалізує власну програму захисту селян?

(У суді захищає селян, шукає шляхи, щоб вивести народ із злиднів.)

— Чи впливає на суспільні ідеали інтелігента його особиста драма?

(Євген Рафалович — людина, віддана своїй справі. Справжній інтелігент, він іде до кінця, незважаючи ні на які перешкоди — чи то суспільні, чи то особисті).

— Що вказує на те, що Рафалович громадські інтереси ставить вище особистих? Свою думку обґрунтуйте, зачитавши відповідні рядки з тексту повісті.

(„Як ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя?")

— Які ідеї були провідними в суспільній програмі Євгенія?

(Ця програма передбачала лікарську допомогу селянам, організацію читалень, кас та спілок, викуп панських дібров, освіти.)

— Які політичні питання містила програма дій героя?

(Намагався пробудити в селян політичну свідомість, активізувати їхнє політичне життя, закликав до боротьби за свої права.)

— Як ви гадаєте, які проблеми пов'язані з образом Рафаловича?

(Життя і закон, добро і зло, кохання і реальність, людська гідність, бідність і багатство.)

— Які риси вдачі притаманні Євгену Рафаловичу?

— Як ви гадаєте, який зміст головний герой вкладає у слова: „Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?"?

(Рафалович наголошує на тому, що немає людини, яка б піднялась за свій народ, захистила його, забезпечила йому вільне існування.)

— Якою є мова Євгена Рафаловича?

— Які засоби переважають у мовленні Євгена Рафаловича?

— У повісті зображено низку соціальних типів з сільської і міської буржуазії, високопоставлених чиновників, різних пройдисвітів і шахраїв. З-поміж них найбільше уваги приділено Валеріану Стальському.

Знайдіть і прочитайте опис зовинішності цього персонажа.

(„...середнього зросту підстаркуватий панок з коротко остриженим ріденьким волоссям, рудими, сивими вусами, одягнений у чорний витертий сурдут".)

— З'ясуємо, ким за соціальним статусом є Стальський?

(Урядовець, колишній інструктор гімназії.)

— Як характеризує Валеріана Стальського Євген Рафалович? Свою думку обґрунтуйте, зачитавши відповідні цитати з твору.

(З дитинства Рафаловичу Стальський запам'ятався як деспот, що за шматок ковбаси 5 днів мучив кота; знущався з дітей, тому Євген Рафалович називає Стальського „скотиною в людській подобі".)

— У чому виявляється безсердечність і деспотизм Стальського щодо власної дружини?

(Стальський 10 років не розмовляє з дружиною, яку силоміць вивіз з рідного міста; її сердечні муки і переживання для нього — насолода; він хизується тортурами, які винаходить для нещасної жінки; діє за чеською приказкою: „Не бійся, Марусю, я буду тебе помаленьку різати".)

— Чи можна Валеріана Стальського вважати антиподом Євгена Рафаловича? Відповідь обґрунтуйте.

— Які позитивні та негативні риси характеру можемо визначити у Валеріана Стальського?

(Моральна спустошеність, розпусність, безсердечність, жорстокість. Стальський — людина, що втілює в собі найогидніші риси свого соціального становища.)

— Дослідимо, якою є мова Стальського. Які слова

найчастіше використовує Валеріан Стальський?

3. Складання таблиці „Порівняльна характеристика образів Рафаловича і Стальського"

4. Самостійна робота.

Дослідити мову Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського за такими запитаннями:

— Визначимо спільне у мові Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського.

— Чим мова Стальського відрізняється від мови Рафаловича?

— Як ви гадаєте, про що свідчить часте вживання обома героями діалектизмів?

5. Творче завдання.

Написати нарис „Справжній інтелігент" (за повістю „Перехресні стежки" І. Франка").

IV. Підсумок уроку

1. Розв'язання проблемних запитань.

— Дійдемо істини: хто з представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка є справжнім інтелігентом — Рафалович чи Стальський? Свою думку обґрунтуйте.

— У чому полягає національна самобутність образу Євгена Рафаловича і моральна спустошеність Валеріана Стальського?

2. Робота з епіграфом.

Прокоментуйте ще раз вислів Д. Лихачова: „Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності? А якщо вона не змогла здобути освіту: так склалися обставини? А якщо ота інтелігентність зробить її „білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?"

3. Оцінювання з мотивацією.

V. Домашнє завдання.

І варіант — уміти аналізувати образи представників інтелігенції повісті „Перехресні стежки" І, Франка; поміркувати над питанням: як мова персонажів допомагає визначити провідні риси їхньої вдачі?; підготуватись до характеристики образу Регіни;

ІІ варіант — порівняти образ Регіни з іншими подібними жіночими персонажами, наявними у творах вітчизняної і світової літератури; скласти логічні схеми;

ІІІ варіант — написати твір-роз-дум на тему: „Більшість людей щасливі настільки, наскільки вирішили бути щасливими".

Література

1. Етимологічний словник української мови. - Т.1. - К., 1982; T.2. — К., 1985.

2. Збірник диктантів і переказів з української мови для 5—9 класів: Посібник для вчителя. — К.: Зодіак-Еко, 1995. — 386 с.

3. Історія української літератури XIX століття: У трьох книгах. Кн.. 3: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка — К.: Либідь, 1997.— 432 с.

4. Наукові основи методики літератури / За ред. Н. Й. Волошиної. — К.: Ленвіт, 2002.— 344 с.

5. Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. — К.: Рад шк., 1968. — 256 с

6. Скрипник Л. Г., Дзятковська Н. П. Власні імена людей: Словник-довідник. — К.: Наукова думка, 1986. — 311 с

7. Словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К.Дмитренка. — К.: Міленіум, 2002. — 260 с.

8. Словник труднощів української мови/За ред. С.Я.Єрмоленко. — К.: Радшк., 1989.— 336 с.

9. Телехова О. П. Українська література. Методичні матеріали до вивчення шкільного курсу літератури: Посібник для вчителів. — Харків: Ранок, 2000. — 112 с

10. Українська мова: Енциклопедія / Кер. науково-редакційної підготовки М. П. Зяблюк. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 823

Наочні засоби навчання: портрет Василя Симоненка, виставка пісенників з творами поета, картини, фотознімки із зображенням матері і дитини, словник-ключ до поезії В.Симоненка, план аналізу поетичного твору, словник термінів „Тропи і фігури мови", підручник (вихідні дані вказано в списку літератури), тексти Вірша „Лебеді материнства", фото хати, де народився Василь Симоненко.

Літературно-мистецькі зв'язки: українська література — музика. Епіграф:

Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди.

В. Симоненко Хід уроку

I. Вступне слово вчителя. Поет, творчість якого ми вивчаємо впродовж кількох останніх уроків, став вам близьким, рідним і зрозумілим. Напевно, тому, що поетичні рядки йдуть від його ніжного серця, палкого розуму, схвильованої й ранимої душі.

Це про Василя Симоненка сказав дніпропетровський поет Анатолій Кравченко-Русів:

Двадцять вісім — це дуже мало. Двадцять вісім — це наче й не жив. І поклали поета в хмари — Ідо хмари немає стежин.

І за ці 28 — поезії, казки, новели, статті. Досконалість, ніжність, краса, вишуканість мови — це риси його письменницького стилю, які роблять Симоненка близьким і зрозумілим кожному із нас.

II. Актуалізація опорних знань

— Які збірки Василя Симоненка ви знаєте? („Тиша і грім", „Земне тяжіння")

— Які поезії схвилювали вас?

— Чим вони запали в душу, чим вразили?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми працюватимемо з віршем В. Симоненка „Лебеді материнства".

Зафіксуйте в зошитах завдання, які ви ставите перед собою. Запишіть епіграф. Чому в цих рядках автор пише, що мати народила дитину не лише „для життя, для щастя", а й „для біди"? Хіба не для добра народжується дитина? Чому ж треба було авторові писати ще й про біду в житті?

IV. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Василь Симоненко завжди був вдячний за любов, ласку, виховання, за все, що пізніше викликало роздуми про суть життя, своїм матері та дідові. Ганна Федорівна Щербань — так звали жінку, яка народила й виховала поета, у якого було дуже коротке земне життя, але нескінченне творче.

Якою вона була? Про це ми можемо дізнатися зі спогадів Василевого однокурсника й товариша Миколи Сома. Оскільки він сам ріс без батька й матері, то їхати на канікули йому було нікуди. Тому у січні 1955 року він поїхав до Симоненка в село Біївці. Там вони відзначали своє двадцятиріччя: Василь народився на другий день після Різдва, а Микола — на Новий рік за старим стилем. Свято було незвичайним. Микола про нього весь час розповідав з великим захопленням. Ганна Федорівна приготувала святкові страви, а серед усього іншого на столі був справжнісінький кавун, який мати зуміла дбайливо зберегти для свого сина аж до січня.

Працюючи в Черкасах, Василь познайомився з кур'єром обласної друкарні Люсею. Через деякий час вони одружилися. Незабаром народився син Олесь, отримали квартиру.

Біївські Василеві родичі розповідали, що саме тоді до нього в Черкаси приїхав батько. Василь привітав його, щиро пригостив, запросив переночувати, а вранці сказав: „А тепер, батьку, бувайте здорові. Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві вас виглядав щодня..."

А от стареньку матір забрав. Ганна Федорівна продала свою хату, зібрала нехитрі пожитки й переїхала до Черкас.

Василя вона виховала сама. Чоловік покинув сім'ю тоді, коли Василеві ще не було й року. Вона весь час чекала, що Андрій повернеться, ніколи не шукала для сина „другого батька".

Батьківські почуття Василя до сина вилилися в поетичні шедеври. Для Лесика поет написав казки „Цар Плаксій і Лоскотон", „Подорож у країну Навпаки" та інші, а також поезію „Лебеді материнства", що увійшли до однойменної поетичної збірки в 1981 році. Щоправда, написана вона була набагато раніше.

Можливо, не кожна людина в Україні знає цей вірш, але крилаті рядки „Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" відомі, певно, кожному.

Аналіз поезії „Лебеді материнства"

Виразне читання вірша вчителем.

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір 'ям,

Лоскотали марево золотим сузір 'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Проблемне питання: Чому письменник дав саме таку назву поезії? Чому не „Лебеді батьківства" або „Батьківські дороговкази"? Доберіть інші заголовки.

Перевірка сприйняття учнями тексту (фронтально)

— Які емоції викликала у вас ця поезія?

— Які асоціації у вас виникли під час слухання твору?

— Як ви могли б визначити жанрову своєрідність твору?

(Вірш нагадує колискову).

— Сформулюйте тему твору.

(Материнська любов до дитини, турбота за її долю).

— У яких рядках виражається ідея вірша?

(„Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину").

Робота в групах.

(Розподіл на групи відбувається так. Учні обирають картки, запропоновані вчителем. Картки з одного боку однакові, тому одинадцятикласники не можуть знати наперед, у якій групі вони працюватимуть).

І група

• Які образи (лебеді, півні, зорі, лиман, марево, ніч, хата, верби, тополі...) є в поезії? Поясніть їх роль. У разі потреби зверніться до словника-ключа.

(У творі є буквальний і символічний зміст. Слів-образів, що мають символічне значення, багато. Вони сприяють розумінню тексту.

Лебеді — символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші це — птах матері.

Зорі — присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то вданій поезії мова йде про благе ставлення Бога до дитини.

Лимани (вода) — символ народження; символ мінливого людського життя.

Мати є символом усіх духовних речей. „Материнська добра ласка в неї за плечима": мати — джерело духовності, усього доброго і ніжного.

Півень у праукраїнців вважався передвісником зорі, а отже, пробудження життя.

Інші символи трактуються за словником-ключем.)

II група

• Проаналізуйте зображувальні засоби. Які функції вони виконують? У разі потреби скористайтесь словником лінгвістичних термінів „Тропи".

(У вірші багато різних зображувальних засобів. Надзвичайно яскраві епітети.

„Лебеді рожеві". Рожевий колір символізує ставлення до життя як до казки, небажання або невміння помічати негаразди. У дитинстві все бачиться красивим, ніжним, добрим.

„Зорі сургучеві". Епітет „сургучеві" допомагає уявити не лише темний брунатний колір. Оскільки це в'язка речовина, то можна передбачити, що автор використовує його, щоб описати картину дитячого сну.

„Приспані тривоги". Тривоги, проблеми для дитини поки що не існують. Тому вони приспані.

„ Тихі зорі". Зорі не можуть бути іншими. Вони не вміють видавати ніяких звуків. Епітет „ тихі" підкреслює, що коли дитина засинає, усе навкруги затихає, щоб у неї був спокійний сон.

Письменник чимало застосовує уособлень і метафор.

„Заглядає в шибу казка сивими очима". Це уособлення.

„Завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". Дане уособлення застосоване поетом, щоб довести, що мати завжди поруч з дитиною, відчуває її проблеми, готова допомогти. Та й спогади про рідний дім, близьких людей постійно з людиною.

Таке ж значення має і уособлення „прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть".

„Темряву тривожили криками півні". Це розгорнута метафора. У ній образно письменник каже, що дитину захищають сили добра — „півень" — від сил зла, „темряви".

Розгорнута метафора „танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір'ям" підкреслює, що в стінах рідної домівки дитина може сподіватися на підтримку і добро.

Порівняння „лебеді, як мрії".)

III група

• Проаналізуйте мовні особливості (фігури мови). Яка їх роль? Скористайтеся словником лінгвістичних термінів „Фігури мови".

(Багатство мовних особливостей представлене різними фігурами мови.

У вірші чимало риторичних звертань: „припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії". Звертання вжиті у множині, перше непоширене, друге поширене. Надає мові виразності.

Двічі у тексті вживається звертання „сину". Воно більш конкретне. Називає не просто сина, а дитину — батькову, дитину України.

Звукова анафора „в" — „виростеш", „вирушиш", „виростуть" — підкреслює майбутній час, те, що чекає на дитину.

Алітерація звука „р" у фразі „темряву тривожили криками півні" передає крик півня.

Алітерація звука „л" у фразі „лопотіли крилами і рожевим пір'ям, лоскотали марево золотим сузір'ям"надає просторовості, уяви ПОЛЬОТУ.

Градація „друзі" — „дружина" — „Батьківщина"; „друг" — „по духу брат" — „мати". Підсилюється створене враження морального вибору, яке є в кожної людини.

Заперечення „вибрати не можна тільки Батьківщину", „не можна рідну матір вибирати" експресивно виражає в розповідному реченні неможливість даної дії.

Уміло застосована інверсія в кількох реченнях сприяє виграшності слів, які опиняються в кінці речення. „За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". „...Прийдуть з України верби і тополі". „Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорно чубих диво-наречені".)

IV група

• Дослідіть ритмомелодику вірша, особливості римування за таким планом:

Віршований розмір (ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест).

Звукопис (алітерація, асонанс).

Римування (парне, перехресне, суміжне).

Види рим (жіночі, чоловічі, дактилічні).

Строфіка (двовірш, тривірш, п'ятивірш, сонет, онєгінська строфа).

Ритмічна будова — коломийки.

• Дайте відповідь на проблемне питання: чому лише частина тексту аналізованої поезії покладена на музику?

(Звіт груп про виконану роботу. Перед звітом IV групи звучить пісня „Виростеш ти, сину" у виконанні ансамблю батьків).

Повідомлення учня „Симоненко в музиці"

Цікава ритмічна будова, яскрава образність, близькість до народної колискової привабили відомого композитора й диригента композитора Анатолія Пашкевича. Його пісні „Степом, степом...", „Мамина вишня в саду", „Лебеді материнства" знають, певне, всі українці. Із Житомира в 1965 році він переїхав до Черкас, де й познайомився з Василем Симоненком. Спочатку він був диригентом, а потім і художнім керівником Черкаського державного заслуженого українського народного хору. Удостоєний звання народного артиста та ордена „За заслуги" III ступеня.

Це не єдиний вірш Василя Симоненка, покладений на музику. Справжніми народними піснями стали „Задивляюсь у твої зіниці" — невідомого композитора, „Похід козаків" — композитора Гавура, „Ти знаєш, що ти людина", „Український лев" — В. Морозова. На вірші В. Симоненка написані також пісні „Синові" А. Пашкевича, „Крізь століття" А. Чекаля, „Там у степу схрестилися дороги" бандуристів Василя та Миколи Литвинів. А композитор О. Винокур за мотивами балади „Русалка" написав музику до балету.

Робота з усім класом

— На які логічні частини можна поділити вірш? Чому?

(Чотири перших двовірші мають ритм, який відрізняється від наступних двовіршів; у перших строфах змальовується картина, побудована на асоціаціях сну. Далі дається спроба передбачити майбутнє дитини, потім — звучать настановчі дороговкази. Тож твір умовно можна поділити на три частини).

— Назвіть рефрен у вірші. Яка його роль?

(Рефрен „Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину". Автор наголошує, що саме в цих рядках основне смислове навантаження).

— Чим і чому відрізняються повторювані рядки?

Чому останній має звучати саме так?

(„Можна вибирати друзів і дружину" — автор називає конкретних людей, яких у житті можна обирати для себе. В останньому двовірші „можна все на світі вибирати, сину" — узагальнене звучання, тобто обирати можна матеріальне й нематеріальне, спосіб життя, визначати, що є головним, а що —другорядним, але є те, що дається людині від народження).

— Яким є образ автора? Які в нього думки, переживання, почуття?

— Яке враження особисто на вас справив цей вірш? Подобається чи ні? Чому? Чим?

Проблемне запитання. Пісня „Виростеш ти, сину" за програмою з музики вивчається у 8 класі. Однак сьогодні на уроці ви слухали її у виконанні ансамблю ваших батьків. Чому ця пісня краще сприймається, якщо її виконують дорослі люди?

Учитель. Ганна Федорівна дуже болісно перенесла смерть Василя. їй згодом дали нову однокімнатну квартиру, яку вона перетворила на своєрідний музей сина. На 35 років мати пережила його. Бог відміряв їй дев'яносто років. Померла в 1998 році, поховали їх поруч.

Кожного року в обласному драматичному театрі обласна організація Національної спілки письменників у день народження В. Симоненка влаштовує літературний вечір. Лунають спогади, його вірші.

Кращим поетам області вручають літературну премію імені Василя Симоненка „Берег надії", яка встановлена Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією. Вона вручається з метою заохочення професійних і непрофесійних літераторів до нових творчих пошуків у галузі літератури, до створення високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на відродження духовності, розбудову незалежної демократичної Української держави.

Починаючи з 1993 року, на сцені йде спектакль за п'єсою С. Носаня „Остання мить", в якому головний герой Поет — прообраз Василя Симоненка. На прем'єру запросили Ганну Федорівну. Вона побачила на сцені свого сина (його грав А. Жила) і разом із артистами заново пережила роки його дитинства, школярства, побачила свого батька — Василевого діда Федора, бабу Онисю. Коли у виставі настала остання мить, Поет підійшов до матері, подарував живі квіти, поцілував і мовив: „Спасибі за сина". Мати не стримала сліз від горя і щастя водночас.

Ще були радісні дні в неї, коли отримувала в 1990 році премію імені М. Островського та в 1995 році найвищу державну премію України — імені Т. Г. Шевченка, якими посмертно відзначена творчість сина.

У Біївцях на Полтавщині збереглася хата, де народився Василь. Сільська рада викупила її в тих господарів, яким Ганна Федорівна продала, переїжджаючи до Черкас. Хата старенька, вже похилилась. Та вдарив на сполох М. Сом. Через пресу звернувся до громади, зібрали кошти, щоб зберегти святиню. Відновили хатні речі, стіл, скриню, посуд, рушники, скатертини. Зачастили сюди шанувальники творчості видатного поета.

Нещодавно в Черкасах з'явилася вулиця Василя Симоненка. І не десь на околиці, а в самому центрі міста, де річечка новоназваної вулиці голосно впадає у широке річище вулиці Шевченка. І це дуже символічно.

Є музей Симоненка в Тарандинцівській середній школі, яка тепер носить його ім'я. Серед експонатів — парта, за якою сидів Василь, його табелі успішності, класні журнали, зошити з творами з літератури, збірки віршів, фотографії, газети й журнали з публікаціями про нього. Екскурсії для школярів-новачків та гостей школи проводять учні старших класів.

Музей поета в Черкасах облаштований у приміщенні газети „Черкаський край" (колишня „Черкаська правда") в кабінеті, де колись починав Василь свою трудову діяльність.

Художники В. Клименко, І. Кулик, В. Кузьменко, Т. Гордова, М. Бабак написали картини, де відтворили образ Василя Симоненка.

На могилі поета встановлено пам'ятник роботи скульптора С. Грабовського, де на постаменті золотом викарбувані слова: „Можна все на світі вибирати, сину, вибирати не можна тільки Батьківщину".

Про незабутнього Василя складають вірші його друзі — як визначні поети, так і початківці. Хочу завершити свою розповідь віршем директора Тарандинцівської середньої школи імені В. Симоненка, що на Полтавщині, Василя Бута:

Свій шлях у всіх колись кінчається,

І майже кожному до ніг кладуть вінки.

Одні жили, помруть і забуваються,

А інші пам'ять залишають на віки.

На їх могилах виростають бур 'яни і квіти,

Бо тіло тлінне, та душа жива,

І для народу вічно будуть жити —

їх пам'ять, совість і палкі слова.

Ти знав тоді, якщо тебе не буде,

То в кожнім слові кожного вірша —

Живий поет, поки живі є люди,

Бо в кожного із нас живе твоя душа.

І хоч землею стисло тобі груди,

Та голос твій лунає звідтіля:

„Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Поки живий він буде — житиму і я".

V. Підбиття підсумків. Оцінювання

На початку нашого заняття ви ставили перед собою певні завдання. Чи виконали ви їх? Чи досягли мети?

VI. Домашнє завдання

Для всіх. Вивчити вірш „Лебеді материнства" напам'ять.

Наступне завдання учні виконують за бажанням (обирають одне із завдань).

• Написати творчу роботу „Кожний вибирає по

собі

• Усний твір „Моє знайомство з В. Симоненком".

Підготувати повідомлення про Д. Павличка.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004.— 1440 с.

2. Відлуння десятиліть. Українська література другої половини XX ст.: Навчальний посібник / Упорядник М. О.Сорока. — К.: Грамота, 2001. — 463 с

3. Українська література, 11 кл.: Підручник для серед, загальноосвіт. шк. / Р. В. Мовчан, Ю. І.Ковалів, В.Ф. Погребеник та ін. — Київ; Ірпінь: ВТФ „Перун", 1999. — 496 с.

4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид./А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх та ін. — К.:Либідь, 1994.— 256 с.

5. http://www.pisni.org.ua/hview.php7icN43

6. http://www.brama.com/news/press/2004/01/040116new sfromukraine.html

6. http://svitlytsia.Crimea.ua/index.php?section=article&artl D=4349

8. http://www.refine.org.ua/pageid-2629-2.html

9. http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208

10. http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html

11. http://www.refine.org.ua/pageid-2629-2.html

12. http://svitlytsia.Crimea.ua/index.php?section=article&art ID=4349

Додаток

Словник-ключ до поезії Василя Симоненка

1. Верба (С). Символ космічного океану, прадерев життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства;України, батьківщини.(http://www.ber.te.ua/cgibin/dic/dic.php?nom=208). У буддизмі уособлює скромність. У китайців — символ весни, жіночності, зачарування, артистичних здібностей, розлуки. В Японії символізує терпіння й наполегливість (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html). За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, примовляючи: „Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля". Освячена верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберіг. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину. В українському фольклорі верба — це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. (Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид./А. П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх та ін. — К.: Либідь, 1994. — 256с).

2. Дорога (стежина) (С). Символ шляху, людської долі. У кожного своя дорога, долі різних людей то перехрещуються, то розходяться.

3. Душа (С). Зазвичай, зображується у вигляді птаха, що злітає, http://slovar.plib.ru/dictirnary/d23/229.html

4. Зірка (зорі, сузір'я) (С). Означає присутність божества, вище досягнення, ангєла-посланця Бога, надію. Зірки — атрибути Небесних Цариць, у яких корони часто складаються із зірок. У християнстві зірка уособлює божественне благе ставлення, (http://slovar.plib.ru/diction-ary/d23/229.html)

5. Кольори (С). Чорний і білий символізують негативне й позитивне і всі протилежності. Золотий. Це сонце, божественна сила, просвітлення, безсмертя, Бог, як світло нерукотворне, найвища цінність, те, що життя наповнює, вогонь, сяяння, слава, чоловічий принцип. Золотий колір Сонця символізує всіх сонячних богів. Зелений. Неоднозначний за смислом. Юність, надія і радість, але разом із тим мінливість, непостійність, ревнощі. Білий. Досконалість, простота, світло, чистота, невинність, святість, порятунок, духовна влада. Рожевий. Символізує мрії; існує вислів „рожеві окуляри", так говорять, коли людина в усьому вбачає тільки гарне, не бачить реального стану подій або не хоче бачити. (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

6. Крила (С). Мають сонячну символіку і означають божество, духовну природу, рухому, всеохоплюючу силу божества, здатність вийти за межі земного світу, не відчувати втоми, миттєвий початок руху, політ у часі, політ думки, силу волі, розум, свободу, перемогу, швидкість, (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

7. Лебідь (С). Є птахом життя. Символізує також самотність і прихисток і є також птахом поетів. У кельтів лебедині божества сонячні і є добродійниками людей; вони мають здатність лікувати; асоціюються з сонячною колісницею і символізують щедрість, любов, чистоту, а їх музика має магічні властивості. У китайців лебідь — сонячний птах. У християнстві білий лебідь — це чистота, милосердя і символ Діви Марії, http://slovar.plib.ru/dic-tionary/d23/229.html )

8. Лиман (Л). Затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря, іноді багате на грязі з лікувальними властивостями. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

9. Вода (С). Будь-яка вода є символом Великої Матері і асоціюється з народженням, жіночим началом, водами родючості і свіжості, джерелом життя. Вода по вертає до життя, дає силу. У вигляді дощу вода несе родючу силу небесного бога. Як роса, вона уособлює благословення, духовне оновлення і світло світанку. Пірнути у воду — означає шукати секрет життя, його кінцеву таємницю. Вода, що тече, — це жива вода. (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

10. Марево (Л). 1. Зорове явище в атмосфері, за якого на горизонті з'являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба; міраж. 2. Витвір уяви; видіння, примара. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

11. Мати (С). Природа, всезагальна Мати, цариця усіх духовних речей, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

12. Мріти 1. (Л). Ледве виднітися, бовваніти. Мерехтіти. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

13. Мріти 2. (Л). Те саме, що мріяти. Створювати в уяві образ когось, чогось; поринати у мрії. Думати про здійснення чого-небудь бажаного; прагнути в думках до чогось. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

14. Ніч (смеркання) (С). Означає докосмічну темряву. Згідно з Гесіодом, ніч — це Мати Богів. (http://slo-var.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

15. Очі (С). Символізує всезнання, здатність до інтуїтивного бачення. Око серця — знак духовного осяяння, інтелектуальної інтуїції. У буддистів символізує мудрість і світло, (http://slovar.plib.ru/diction-ary/d23/229.html)

16. Перо (пір'я) (С). У християнстві означає учіння; у Єгипті символізує пробудження душі. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

17. Півень (С). Символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; смерті та зла; сили чоловічої плоті; домовитості ; господарності; каяття (у християнстві); передвісника біди, нещастя; жертви; відкривача скарбів; також він є оберегом від пожежі. У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, а отже, пробудження життя. Спів півня віщував в Україні прихід гостей, а спів біля вікна — нещастя, смерть (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

18. Подорожі (мандри) (С). Герой, подорожуючи, стикається з випробовуваннями й небезпеками в пошуках досконалості, переходить від пітьми до світла, знаходячи духовний центр. Символізм мандрів також пов'язаний із символікою вибору шляху. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

19. Поле (С). Мати-Земля, велика годувальниця. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

20. Птахи (С). Символ душі, духу, божественного вияву, сходження на небо, можливості спілкуватися з богами чи входити у вищі стани свідомості, думки, уяви. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

21. Син (діти) (С). Двійник, живий образ. Символізує втілення втрачених можливостей, простоту і невинність. Жінка, яка годує дитину, — християнський символ милосердя.

22. Сльози (С). Символ невигойного горя, біди, мук, каяття, духовного очищення, радості, чистоти, дощу. У християнстві сльози — це символ очищення та каяття. У населення Сандвічевих островів сльози вважалися ознакою щастя, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

23. Сургучевий (Л). Прикм. до слова сургуч.

24. Сургуч (Л). Забарвлена тверда смола, віск, що легко плавиться й застигає; уживається для опечатування пакетів, посилок, приміщень.

25. Танець (С). Космічна творча енергія, трансформація простору в часі, ритм всесвіту, імітація божественної гри творення, підтримки сили, емоцій, активності. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic. php?nom=208).

26. Темрява (С). Символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку — символ захисту від лихих сил. У позитивному плані темрява символізує порятунок від небезпеки, від очікуваного лиха. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

27. Тополя (С). Символ дерева життя, символ добра і зла, символ України, сумної дівчини, матері; краси, стрункості, весни. У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

28. Туман (С). Це стан, через який повинна пройти душа: через сум'яття до ясності й просвітлення. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

29. Хата (С). Символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, окрім побутово-прагматичного, мали символічне значення. У свідомості праслов'ян хата була моделлю Космосу. Усі обряди, пов'язані з будівництвом хати, мали глибоку символіку. Напр.: категорично заборонялося зводити нову оселю меншу за розміром від старої (тоді могла, за віруваннями, зменшитися сім'я). Не будували дім і там, де колись жили злодії, де були сварки, пошесть, церква, перехрестя, згоріла хата і т. ін. У фольклорі, літературі хата — символ батьківщини, рідної землі, чистоти, тепла, затишку. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

Тема. Русальні пісні «У ржі на межі»; «Ой біжить, біжить мала дівчина», « Ой проведу я русалоньку до броду» та ін.

Мета: ознайомити учнів з русальними піснями; розкрити їхню магічну силу для наших предків; показати, що русалії тісно пов'язані з язичницькими віруваннями наших пращурів; формувати навички виразного читання текстів; висвітлити значення цих пісень в естетичному вихованні людини; виховувати повагу до прадавніх вірувань наших предків, любов до природи.

Обладнання: збірки обрядових пісень; журнал «Соняшник»; букети сушених трав: аїру, материнки, чебрецю, полину; ілюстрації.

Тип уроку: урок-роздум.

Епіграф уроку:
Ой зав'ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники...

Народна пісня

Хід уроку

І Організація класу

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда з учнями.

• Який твір називається народною піснею?

(Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається.)

• А які пісенні твори називаються обрядовими?

(Пісні, що виконуються підчас обрядів, називаються обрядовими.)

• Наведіть приклади обрядових пісень.

(Учні називають колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні.)

Звучить пісня «Ой зав'ю вінки».

Ой зав'ю вінки та на всі святки,

Ой на всі святки, на всі празники,

Да рано, рано — на всі празники.

А в бору сосна колихалася,

Дочка батенька дожидалася:

«Ой мій батеньку, мій голубчику,

Та прибудь к мені хоть на одне літо,

У мене в тині перед воротами

Синє море розливається,

Пани і гетьмани ізбігалися,

Всі цьому диву дивувалися.

Слово вчителя. Дівчата сплітали вінки під час Зелених свят (Трійці) наприкінці травня — у першій половині червня. У цей час обігріває землю всіма забутий язичницький бог літнього сонця — Хорос. Після рясного травневого дощу він часто дмухає на землю спекотою. Такої пізньої весни вже з'являються й духи літа, у яких щиро вірили наші пращури.

• Діти, про яких духів ідеться?

(На Зелені святки (Клечальну неділю, Русалчин тиждень) давні українці особливо вшановували зелений світ рослин, який одухотворювали. Одні вважали, що добрі духи оселилися в зеленому буянні рослин, інші — що у зелених схованках, у водяній безодні.)

• Чому існував звичай прикрашати хату трійчанським зіллям? (Пахучі трави — це принесення жертви Берегиням. Звичай заносити до хати зілля — материнку, полин, аїр, чебрець — означав запросити русалок, бо вони живуть не тільки у воді, а й у травах і квітах.)

III. Мотивація учнів до навчальної діяльності Робота з епіграфом (запис у зошити).

IV. Сприйняття нового матеріалу

1. Бесіда з учнями.

• Чому русалок називають «ніжними й сумними?»

(Кажуть, що ці міфічні істоти — душі померлих нехрещених дітей або душі тих дівчат, які померли перед вінчанням.)

• Якими ви уявляєте цих дівчат?

(Вони гарні на вроду; стрункі, зеленоокі, з розпущеним блискучим довгим волоссям, блідим обличчям. Голівки заквітчані водяними ліліями, польовими квітами. Одягнені русалки в довгі — аж до п'ят — білі сорочки.)

Учитель. У перший день Трійці русалок «виводили з села». Дівчата в полі готували обід — тризну, заквітчували себе вінками й, узявшись за руки, ішли співаючи.

2. Учитель читає напам'ять русальну пісню.

Ой проведу я русалоньку до броду,

Сама вернуся додому!

Ідіть, русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівоньки у віночку...

3. Робота над текстом твору.

• Яка картина постає у вашій уяві після прослухування цього твору?

• Як ви гадаєте, які почуття сповнювали душі дівчат?

• 3 якою метою юнки співали цю пісню?

(Щоб задобрити русалок.)

• А що дівчата робили зі своїми віночками після «русалій»? (Викидали їх на город, щоб був гарний урожай.)

Вчитель. Другою особливістю русальних пісень є прохання русалок, щоб дівчата їм дали сорочки, а жінки — намітки.

4. Виразне читання напам'ять учителем пісні «У ржі на межі».

У ржі на межі, на кривій березі,

Там сиділа русалка.

Просила русалка в дівочок сорочки:

— Ви, дівочки, подружки,

Да дайте лиш сорочки,

Хоча худенькую, да аби біленькую,

Хоч не біленькую, да тоненькую.

5. Робота над текстом твору

• 3 якими словами русалка зверталася до «дівочок»? Як називаються ці художні означення?

• Чи відгукувалися дівчата на прохання русалки?

(Так, жінки та дівчата в ці дні вивішували в лісі, у гаю на деревах шматки полотна як своєрідне жертвопринесення русалкам.)

Вчитель. Як ми вже говорили, Зелені свята — час русалок, коли ці сумні дівчата стають ой які невгамовні та баламутні!

6. Виразне читання пісні «Ой біжить, біжить мала дівчина».

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за нею да русалочка:

— Послухай мене, красна панно,

Загадаю лиш три загадочки.

Як відгадаєш — до батька пущу,

Не вгадаєш — із собою візьму.

— Ой що росте та без кореня?

Ой що біжить та без повода?

Ой що цвіте та без цвіточок?

Панночка загадок не вгадала —

Русалка панночку залоскотала.

7. Робота над текстом твору.

• У чому виявляється підступність русалок?

(Якщо десь у лісі чи на березі ставка побачать необережних дівчину чи юнака, заманюють їх у свої ігрища, а потім залоскочують до смерті й затягують у воду.)

• Як ще називають цих міфічних істот? (Лоскотухи.)

• А як ще розважаються русалки?

(На Зелені свята вони сміливо виходять із води й гуляють луками, полями, лісами або вигойдуються на гілках дерев. Тоді ви, хлопці й дівчата, стережіться!)

• А чи можна відстрашити русалок?

(Треба мати при собі полин, любисток, м'яту, часник... В оселях розставляли обереги, прикрашали хату зеленим гіллям осики, липи, дуба).

Вчитель. Та найголовніше — русальні пісні, що, немов бальзам, заспокоювали душу, веселили русалок цілий Русальний тиждень, або Клечану неділю.

• Чому ці пісні є величальними?

(Вони славлять буяння рослинності, життєдайності сонця.)

Висновки. «Отже, русалії — це звичаї поминання предків. У час, коли цвіли жита, люди боялися, щоб із цвітом не сталося чогось лихого. Тому й зверталися до предків, прохаючи захисту, приносячи їм жертву. На могилах влаштовували тризни. Ці звичаї збереглися й досі»

(Галина Лозко).

V. Підбиття підсумків уроку

Гра «Ерудит».

• Чи можуть русалки стати людині в пригоді? (Так.)

• Що для цього потрібно? (Сплести русалці віночок і кинути на воду.)

• А з допомогою чого можна підійти до річки? (Мати полин за поясом.)

• Як називаються дні, присвячені русалкам? (Зелені свята, Клечальний або Русальний тиждень.)

• Коли зеленим клечанням прикрашають хати? (У суботу, напередодні свят.)

• У який день жінки не повинні працювати й чому? (У зелений четвер, щоб не розсердити русалок.)

• Що робили, якщо необхідно було принести води? (До криниці вкидали полин.)

• Як ще називають зелений четвер? (Русальним або Мавським Великоднем.)

• Як називається десятий день Зелених свят? (День русалок.)

• Як святкували його?

(Цього дня люди варили просто неба різні страви й пригощали один одного. Господині збризкували молоком той шлях, по якому корови йшли на пасовисько. Господарі на межах своїх полів клали по шматкові хліба...)

VI. Домашнє завдання: усна відповідь на запитання «Чому залишився звичай ушановувати природу на християнські Зелені свята та на Купала?»

Література

1. Матеріали журналу «Соняшник».

2. Лозко Г. С Українське народознавство — К.: Зодіак-ЕКО, 1995.

3. Розлилися круті бережечки: Українські народні пісні та думи — К.: Веселка, 1976.

4. Скуратівський В. T. Місяцелік — К.: Мистецтво, 1992.

5. Українська література: Підруч. Для 5 кл. Кучеренко С. М., Гумницька А. Й., Гончар О. П. Львів: Світ, 1993.

6. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/Пономарьов А. П., АртюхЛ. Ф., КосмінаТ. В. та ін. —

К.:Либідь, 1993.

Урок 2

Тема. Купальські пісні «Заплету віночок», «Ой вінку мій, вінку», «Купайло, купайло». Літо — пора найбільшого розквіту природи, пафос гармонії духовного світу людини з природою.

Мета: продовжити знайомство шестикласників із народними обрядовими піснями літнього календарного циклу, зокрема купальськими; розвивати навички аналізу пісенних текстів, зокрема, дійти висновку, що пісня має велике значення в естетичному й духовному розвитку людини; формувати вміння працювати з додатковою народознавчою літературою; розвивати навички виразного читання пісні; виховувати інтерес до вивчення народних звичаїв, обрядів, традицій, прищеплювати любов до рідної пісні.

Епіграф уроку:

Гратиме сонечко на Івана!
Народна пісня

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності
Вступне слово вчителя.

День Купайла припадає на 7 липня й збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури-язичники вважали, що саме він дарував життя на землі. Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне з них — Купайло.

Записати відповіді на запитання:

• Що є основним стрижнем, довкола якого відбуваються купальські дійства? (Вогонь.)

• Символом чого є вогонь? (Сонця.)

• Скільки часу він повинен горіти? (Цілу ніч.)

• Де відбувалося купальське дійство? (На леваді, де були або річка, або ставок.)

• Назвіть найголовніших персонажів свята? (Купайло й Марена.)

II. Актуалізація опорних знань

Усна відповідь на питання: «Чому залишився звичай вшановувати природу на християнські Зелені свята та на Івана Купала?»

Вчитель. На Купала земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам.

Як підтверджують наукові джерела, практично всюди в Україні лікарські рослини заготовляли на Купала. Вони вважалися найбільш цілющими, бо їх «сіяли та доглядали для своїх власних потреб русалки».

III. Вивчення нового матеріалу
1. Повідомлення учня: «З яких елементів складається купальське дійство?»

Парубки готували купальське вогнище, дівчата плели вінки; зібравшись таємно в лісі чи на лузі, робили опудало — Марену, а потім ще одне. Хлопці готували Купайло. Запалювання вогнища й стрибання через нього, водіння хороводів навкруг Марени, запалювання колеса, знищення Марени (хлопці або розривали ляльку, або топили у воді), спалення Купайла — ось основні елементи цієї липневої ночі.

Усі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням.

2. Виразне читання пісні «Купайло, Купайло!»

— Купайло, Купайло!

Де ти зимувало?

— Зимувало в лісі,

Ночувало в стрісі,

Зимувало в пір'ячку,

Літувало в зіллячку.

3. Аналіз пісні.

• Коли виконувалась ця пісня?

(6 липня парубки збирали хмиз для купальського вогнища. Зладнавши спеціальний, сплетений із соломи, рогози чи дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар мав подарувати на розпал будь-яку вийшлу з ужитку річ чи пару ломачин, старі дерев'яні відра, кошелі, граблі чи лопати. Хлопці тягли все це «добро» на леваду й співали цю пісню.)

• Хто такий Купайло?

(Спільної думки щодо цього немає. Одні вчені схиляються до того, що в прообразі Купайла маємо дажбозького бога зелених плодів, котрому приносили в жертву хліб. Інші називають його богом шлюбу. Але повністю погодитися з цим не можна: Купайло, як і Марену, на святі спалюють або топлять у воді, але це не зовсім узгоджується з віруваннями, оскільки боги завжди безсмертні.)

• Опишіть опудало Купайла.

(Виготовляли його хлопці чи дівчата (залежно від місцевості). Воно нагадувало високу — у зріст людини — солом'яну ляльку. Для цього робили тичку з перекладиною й обкручували її кулем. Поверх одягали штани, сорочку, бриля, до рук прикріплювали батога або кия, голову прикрашали вусами чи бородою. Нерідко, щоб опудалові надати виразнішої форми, голову виліплювали з білої глини й засушували на сонці. Замість очей вставляли чорні вуглини, а щоки розфарбовували яскраво-рожевими барвниками.)

• Знайдіть пестливі слова. Яка їх роль у пісні?

4. Виразне читання пісні «Заплету віночок».

Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорнії брови.

Ой пущу віночок

На биструю воду.

На щастя, на долю,

На милого вроду.

Ой, поплинь, віночку,

Прудко за водою,

На щастя, на долю

Милому за мною.

5. Аналіз пісні.

• Коли дівчата плели віночки?

(Хлопці готували вогнище, а дівчата в цей час ішли на луку чи до лісу. Потайки від хлопців вони плели віночки з живих квітів. Нерідко юнки запасалися двома чи трьома віночками.)

• 3 якою метою дівчата заплітали віночки?

• Про що мріяли юнки?

• Назвіть епітети, пестливі слова. Яка їх роль у пісні?

• Назвіть прикметники в повній нестягненій формі.

• Який настрій переданий у пісні «Заплету віночок»? Чим він викликаний?

6. Виразне читання пісні «Ой вінку мій, вінку».

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку,

на злотім кілочку,

На золотім кілочку,

шовковім шнурочку.

А матінка взяла,

миленькому дала.

Якби-м була знала,

ще б краще його вбрала,

Золотом взолотила,

м'ятою обвила.

7. Аналіз пісні.

• За веселими забавами непомітно настигала ніч. Згасало купальське вогнище. Дівчата поспішали до берега, пускали на воду заготовлені вдень віночки. Скільки їх сплітала кожна юнка?

(По два — для себе й для свого судженого.)

• Як за вінками дівчата вгадували свою долю? (Якщо вони пливли в парі, то цього року молодята поберуться, а коли попливуть урозтіч — не судилося бути коханим разом.)

• А як у цей час поводилися хлопці? (Вони в цей час лише спостерігали звіддаля. Одні парубки кидали непомітно камінці, щоб віночки спарувались, інші чекали, доки вони пристануть до берега, щоб узяти їх на згадку.)

• Які поетичні образи допомагають оспівувати красу дівочого віночка?

• Знайдіть епітети, поясніть їхню роль у пісні.

• Що символізував український вінок? (Це символ дівочої чистоти й дівування.)

IV. Підсумок уроку

Бесіда.

• Що прославляють купальські пісні? (Життєдайні сили природи, найсильніші її стихії: Дажбога, вогонь (Сварожича), воду (Дану).

У найдавніших купальських піснях звучить звертання до Купайла як до живої істоти.)

• Яким настроєм сповнені купальські пісні? (Легко вловлюється поетична атмосфера свята, сповнена бадьорим настроєм, радістю, привабливістю, коханням, мріями про майбутнє родинне щастя).

V. Домашнє завдання: виразне читання улюбленої купальської пісні.

Література

1. Лозко Г. С Українське народознавство. — К.: Зодіак-ЕК0.1995

2. Скуратівський В. Т. Місяцелік. -К.: Мистецтво, 1992.

3. Українська література: Хрестоматія нововведених творів. У трьох частинах. Частина перша (5—6 класи). — К.: Ґенеза, 2004.

4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/Пономарьов А. П., АртюхЛ. Ф., КосмінаТ. В. та ін. — К.:Либідь, 1993.

Мета: ознайомити учнів із російськими повістями Т. Шевченка, розповісти про їх долю, детальніше охарактеризувавши одну із них; розкрити тему, схарактеризувати образи, визначити композицію і стиль повісті «Художник»; допомогти учням осмислити її зміст, зупинившись на життєвих цінностях персонажів повісті, на автобіографічних рисах та художній вигадці; утвердити думку про Шевченка як людину європейського рівня мислення; розвивати в учнів спостережливість, уміння зіставляти факти, робити узагальнення; виховувати доброту, здатність до співпереживання, а також почуття гордості за великого сина нашого народу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: повість Т. Шевченка «Художник»; схематичні ілюстрації до усіх російських повістей Шевченка; костюми та міні-декорації для інсценізації уривка із повісті «Художник»; схема-характеристика образу художника; плакат із зображенням життєвої лінії головного героя; фотокопія відпускної поета; комп'ютер, презентація «Постаті, які відіграли важливу роль у житті героя», створена у програмі PowerPoint; мелодія Я. Степового «Прелюд пам'яті Т. Г. Шевченка»; репродукції картин Кобзаря.

Епіграф: Повість ця є надзвичайно зворушливою... Вона дихає правдою...

О. Пипін

Хід уроку

I. Вступне слово вчителя

— У листі Тараса Шевченка до Пантелеймона Куліша від 26 січня 1858 року читаємо: « Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться».

«Десятків біля двох...» До наших днів збереглось тільки дев'ять... Тож давайте сьогодні поведемо розмову саме про прозову спадщину великого генія українського народу.

— Чим пояснити, що поет Шевченко звертається до жанру прози і впродовж декількох років завзято працює у жанрі повісті? За яких обставин і коли саме це відбулось?

— Відповісти на ці запитання з абсолютною впевненістю, мабуть, не можна.

— Надзвичайно цікавою є доля російських повістей Шевченка. Скажіть, де саме вони були написані?

(Всі вони написані на засланні — в далекому Новопетровському укріпленні, на березі Каспійського моря.)

II. Робота над повістями Т. Шевченка

— Які ж повісті Шевченка дійшли до наших днів?

(«Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали».)

— Давайте коротко охарактеризуємо прозу Шевченка, звертаючи увагу на автобіографічні факти. (Учні, вказуючи на відповідні малюнки до повістей, лаконічно розповідають про твори.)

Можлива розповідь учнів:

1. У повісті «Наймичка» Шевченко поглиблює тематику однойменної поеми. Головну героїню повісті Лукію, як і Катерину (поема «Катерина») та Ганну (поема «Наймичка»), Шевченко провів через усі страждання жінки-покритки. Лише безмірна материнська любов рятує Лукію від самогубства.

2. Повість «Капитанша» — твір про знівечене материнство. Зведену офіцером дівчину рятує проста людина — ординарець офіцера. Коли ж вона померла, він сам виховав дитину. Освічений же батько дитини — офіцер — в той час живе своїм безтурботним життям.

3. У повісті «Варнак» Шевченко поглиблює тематику однойменної поеми. Герой твору після довгих поневірянь стає ватажком селянського загону і розправляється з панами за кривди над кріпаками.

4. У повісті «Несчастный» Шевченко засуджує розбещених панів.

5. У повісті «Княгиня « Шевченко знову ж таки поглиблює тематику однойменної поеми, висловлюючи осуд розбещеним панам. У ній є чимало автобіографічних фактів (дитинство поета.)

6. Матрос Осип Обеременко із повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» за свої заслуги на війні під час оборони Севастополя не бажає ані грошових винагород, ані орденів. Він просить звільнити з кріпацтва сестру. Автобіографічні факти — зображений період заслання.

7. Про негативний вплив війська на виховання людини йдеться у повісті «Близнецы». Автобіографічні факти — подорож Україною.

8. У повісті «Музыкант» Шевченко розкриває трагедію тонких натур — скрипаля Тараса Федоровича, віолончелістки — артистки Тарасевич. Автобіографічні факти — викуп із кріпацтва.

9. У повісті «Художник» розповідається про трагічну долю талановитих кріпаків. Твір викриває злочини тогочасного ладу, звеличує простих людей, їхні силу, здібності. Тут знаходимо найбільше автобіографічних фактів.

Вчитель. Основою змісту повістей було саме життя. Про це свідчить факт, який спричинив написання повісті «Музыкант». Під час вивчення біографії митця я звертала вашу увагу на цю ситуацію. Що ж це за життєвий факт?

(Я думаю, що це сталось у 1845 році, коли поетові довелося бути на балу в одного багатого і знаного українського поміщика. Розкіш балу просто приголомшила Шевченка, а його серце до щему вразив віолончеліст з кріпацького оркестру, який геніально грав своє соло. Поет здивувався, що йому ні гості, ні сам господар не аплодують. Коли ж музикант відклав свій інструмент і взяв до рук скрипку, заграв відому арію «Преціози», душа Шевченка не втерпіла, він загукав «Браво!» і став плескати в долоні. Усі в залі глянули на нього, як на божевільного. Тарас схаменувся, замовк, пішов у сад, «щоб розвіяти журбу...», і там згадав, що за обідом той самий музикант стояв за стільцем господаря як лакей. У нього потемніло в очах...)

— Цей факт, я думаю, ви переконались, свідчить про те, що тематику багатьох своїх творів Шевченко брав із життя.

На сьогоднішньому уроці ми зосередимо увагу на осмисленні змісту одного з творів, на життєвих цінностях персонажів повісті, на автобіографічних рисах та художній вигадці.

А яка саме повість буде предметом обговорення, ви дізнаєтесь, прослухавши рядки з поезії Абрама Кацнельсона.

(Учениця читає поезію Абрама Кацнельсона «У білі ночі».)

У білі ночі йшов у літній сад,

Спішив сюди із трепетом у серці,

Ніс довгі пензлі й фарби у цеберці,

Щоб вранці, не вертаючись назад,

Іти і домальовувать плафон.

Він стомлений. Та де подівся сон,

І ночі, ночі ніби теж нема.

Можливо, це йому винагорода

За лиха всі: зробила ж так природа,

Що не приходить і вночі пітьма,

Щоб міг він тут, невільник-малярчук,

Після роботи аркуш брать до рук,

І малювати, і писать...

— Тож яка повість буде предметом обговорення? («Художник».)

III. Робота над повістю Т.Шевченка «Художник»

Вчитель. Правильно, «Художник». Саме в цій повісті Шевченко найдокладніше розповідає про себе. Видатний російський учений О. Пипін назвав її «зворушливою» і відзначив, що вона «дихає правдою».

І хоча зі сторінок твору ми багато довідуємось про певний період життя Шевченка, усе ж, як твір художній, він містить і авторський домисел.

А ось і головний герой твору.

Інсценізація уривка з повісті Т. Шевченка «Художник»

(Хлопець у брудному халаті, сидячи на відрі, змальовує Сатурна. Недалеко від нього зупиняється інтелігентний чоловік (Сошенко) і придивляється. Хлопчик, оглянувшись, швидко щось почав ховати за пазуху. Незнайомець підійшов ближче і почав знайомство.)

Сошенко. Что ты здесь делаешь?

Художник. Я ничего не делаю (сором'язливо). Иду на работу, да по дороге в сад зашел. (Помовчавши.) Я рисовал.

Сошенко. Покажи, что ты рисовал?

(Хлопець несміливо витягає листок сірого паперу і подає Сошенкові. Сошенко дивиться то на хлопця, то на малюнок.)

Сошенко. Ты часто ходишь сюда рисовать?

Художник. Каждое воскресенье, а если близко где работаем, то и в будни захожу.

Сошенко. Ты учишься малярному мастерству?

Художник. И живописному.

Сошенко. У кого же ты находишься в ученьи?

Художник. У комнатного живописца Ширяева.

(Хлопець, взявши в одну руку відро з фарбою, а в другу — пензель, хоче уже йти. Його зупиняє Сошенко.)

Сошенко. Куда ты торопишься?

Художник. На работу. Я и то уж опоздал, хозяин придет, так достанется мне.

Сошенко. Зайди ко мне в воскресенье поутру, и если есть у тебя какие-нибудь рисунки своей работы, то принеси мне показать.

Художник. Хорошо, я приду; только где вы живете? (Сошенко витягнув ручку і написав на його листку адресу.)

Художник. До свидания! Сошенко. До встречи!

— Так відбулась перша зустріч художника із людиною, яка відіграла, можливо, вирішальну роль у житті митця, а також і наша перша зустріч із головним персонажем твору.

Читаючи повість, ви, мабуть, помітили, що художник до кінця твору залишився безіменним, а також не названий той, хто з такою ніжністю та любов'ю розповідає про талановитого героя-кріпака. То чи можете ви назвати прототипа оповідача в реальному житті?

(Прототипом ліричного героя-оповідача в реальному житті є Іван Сошенко, який першим помітив істинний талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з кріпацької неволі.)

— А хто ж є головним героєм твору? (Головним героєм твору, безперечно, є сам Тарас Шевченко.)

— Давайте тепер за допомогою мозкового штурму спробуємо з'ясувати, які ж епізоди з повісті доповнюють ваші знання про життя Шевченка, а які є художнім домислом.

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

1. Знайомство із Сошенком.

2. Викуп із кріпацької неволі.

3. Дізнаємось про тих, хто брав участь у цій благородній справі.

4. Уподобання Шевченка — театр, музика, живопис, література.

5. Мрії, прагнення, поривання поета.

6. Роки навчання в Академії мистецтв.

7. Високий рівень освіти й культури письменника. Про це свідчать десятки імен письменників, композиторів, художників, історичних діячів, яких він не тільки згадує, а ще й висловлює свою думку про їхній твір.

8. Коло друзів Шевченка.

9. Дізнаємось про студентів Академії мистецтв.

10. Знайомі професори. Тут створено яскравий образ «Карла Великого» — Брюллова.

— Дякую. Звичайно, про декого із них і про події, з ними пов'язані, можна дізнатись із мемуарів і документів, але в повісті ми бачимо те, чого не знайдемо ні в яких джерелах — особисте ставлення Шевченка до цих людей та подій. Тут ми дивимось на світ очима молодого Шевченка, разом із ним переживаємо радість визволення з кріпацької неволі, разом із ним захоплюємось картинами його улюблених художників, разом із ним милуємося величною архітектурою Петербурга.

— Добре знаючи життєвий шлях генія нашого народу, я думаю, легко визначити, які ж епізоди з повісті є художнім домислом.

(Продовжуємо інтерактивну вправу «Мозковий штурм».)

1. Головний герой твору — хлопчик 14—15 років. Насправді ж Шевченкові, коли він зустрівся з Сошенком, було 22 роки.

2. Повністю вигадана історія одруження героя.

3. Вручення відпускної відбулось інакше, ніж описано в повісті.

4. Зміщені хронологічні рамки.

5. Така смерть героя також вигадана.

— Цікавою є композиція повісті.

Повідомлення учня.

В 1-й частині повісті вустами Сошенка розповідається про викуп Шевченка з кріпацтва і початок його навчання в Академії Мистецтв.

ІІ-а частина — подальша історія колишнього кріпака, а тепер улюбленого учня Карла Брюллова, подається у вигляді листів до Сошенка.

В ІІІ-й (заключній) частині розповідається про невдале одруження молодого художника, занепад його таланту і ранню смерть (про все це дізнаємось із листів Михайлова, товариша головного героя повісті, до Сошенка і розповіді самого Сошенка).

Зрозуміло, що цей фінал є художнім домислом Шевченка.

— Розкрийте образ художника: його портрет та внутрішній світ героя — цілеспрямованість у виборі життєвого шляху, благородство, потяг до знань, гуманізм, жертовність, повагу до жінки та ін. Я думаю, читаючи твір, ви помітили, що свого героя автор характеризує в процесі морального й творчого зростання.

Портретна характеристика.
Симпатію до головного героя викликає вже його портрет: «В его физиономии было что-то такое, что нельзя не полюбить. Физиономия его, сначала некрасивая, с часу на час делалась для меня привлекательнее. Ведь есть же на свете такие счастливые физиономии!»

Карл Брюллов казав: «Физиономия его мне нравится: не крепостная».

Сошенко під час першої зустрічі з художником подумав: Я любовался запачканным лицом автора. В неправильном и худощавом лице его было что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки».

Внутрішній світ героя.

1. Скромність.

Він довго не показує нікому своїх робіт, вважаючи їх недосконалими. Але, як зазначає оповідач, «одно, что меня поразило в этих более нежели слабых контурах, это необыкновенное сходство с оригиналами... На рисунки нельзя было смотреть равнодушно».

Сошенко, дивлячись на малюнок художника «Едіп в Афінах», який той вперше відважився показати йому, подумав: «Мне понравилась его скромность, или, лучше сказать, робость. Это верный признак таланта».

2. Потяг до всього прекрасного, до знань.

Спухає читання поетичних творів, сам читає. Герой повісті каже: «Я не скучаю, мне весело, но я не знаю, чего мне хочется... Мне хотелось бы читать».

Не задовольняючись розтиранням фарб і малюванням парканів, пробує компонувати. Група Едіпа, Антигени й Полініка вийшла дуже вдало. Сошенкові сподобався цей твір своєю простотою. «Только три фигуры. В первых опытах редко встречается подобный лаконизм. Первоначальные опыты всегда многосложны. Молодое воображение не сжимается, не сосредоточивается в одно многоговорящее слово, в одну ноту, в одну черту». Цим самим Шевченко виявив свій нахил до гармонії.

3. Цілеспрямованість у виборі життєвого шляху.

Після цілоденної виснажливої праці в майстерні не йде ні відпочивати, ні вечеряти, а поспішає в Літній сад і там місячними ночами подовгу просиджує перед античними скульптурами, змальовує їх.

4. Величезна ерудиція письменника.

Читаючи повість, ви, мабуть, звернули увагу на десятки імен митців, назви творів живопису (Веласкес. «Старий»), світової літератури (Діккенс. «Ніклас Нікльбі» таін.), музики та ін.

5. Гуманізм.

Гуманізм художника безмежний. Наприклад, хворіє, а потім помирає Демський. Художник сплачує за приятеля борг за квартиру, на свої кошти хоронить його. У юнака навіть не виникає питання: платити чи не платити. Якщо людина в біді, а він може допомогти, то рішення тільки одне — допомогти. «Я сложил ему на груди полуостывшие руки... Нашел хозяйку, отдал ей долг покойника, просил распорядиться похоронами на мой счет, а сам пошел к гробовщику... За гробом шел я, патер Посяда и маленький причетник». «Художник мой, как и следовало быть истинному художнику, в высокой степени благородный и кроткий человек... В этой прекрасной, бес-корыстной привязанности ко всем покинутым беднякам, каким был покойник Демской, следствие взаимного сочуствия ко всему великому и прекрасному в науке и в человеке. По своей природе и по завещанию нашего божественного учителя мы все должны быть таковы. Но, увы! Весьма и весьма немногие из нас соблюли святую заповедь его... Весьма немногие!»

— Хотілось би, щоб ви замислились над цими рядками. Можливо, якщо б ми такими були, то й світ став би кращим.

6. Повага до жінки.

В одному з листів до Сошенка наш художник писав: «Я себе скорее лоб разобью о стену, чем позволю оскорбить какую бы то ни было женщину...»

7. Благородство та жертовність.

Із листа Михайлова до Сошенка ми довідуємось про ще одну рису нашого героя — благородство та жертовність: він одружився зі своєю ученицею, як її сам називав, сусідкою, над якою поглумився мічман. «Блестящую будущность моего любимца, моего друга я видел уже оконченною, оконченною на самом рассвете лучезарной славы. Но помочь горю уже было невозможно. Как человек, он поступил неблагоразумно, но в высокой степени благородно... На него, на художника, на художника истинно пламенного, это может иметь самое гибельное влияние».

І ще: «Глупо, удивительно, как глупо распорядился своею будущностью мой приятель.»

— Як бачимо, цей вчинок художника справді негативно вплинув на подальше життя митця та його творчість.

Простежимо життєву лінію художника, показану в однойменній повісті.

(З часу знайомства юного кріпака-художника із Сошенком життєва лінія успіху стрімко пішла вгору. Навчаючись в Академії мистецтв, підтримуючи хороші стосунки із відомими людьми, юнак перебував на вершині слави та творчого натхнення. З часу його знайомства із сусідкою, згодом улюбленою ученицею, лінія його життєвого шляху так само стрімко пішла вниз, дійшовши до кульмінаційної точки (перебування в лікарні для душевнохворих) та розв'язки (смерті).

— Як бачимо, не таким вже й веселим було життя художника. І все ж, що стало найбільшою радістю для героя повісті?

(Отримання відпускної. Адже тільки за умови вільного життя людина може бути щасливою.)

«Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты — это оживленное счастием лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю».

«Восторги его сменялись тихой, улыбающейся радостию. Во все эти дни хотя он и принимался за работу, но работа ему не давалась. И он было положит свой рисунок в портфель, вынет из кармана отпускную, почитает ее чуть не по складам, перекрестится, поцелует и заплачет» .

(На екрані монітора демонструється відпускна Шевченка.)

— Хто ж був причетним до цієї великої радості Шевченка? Хто відіграв важливу роль в житті головного героя?

Відповіді учнів (демонструють слайди із зображенням митців, створені у програмі PowerPoint.)

1. Передовсім Сошенко (про нього ми вже згадували). Саме він знайомить талановитого кріпака з відомими українськими та російськими діячами мистецтва та літератури, котрі жили в Петербурзі.

Своє уявлення про любов вкладає автор повісті в уста Сошенка: « Любовь есть животворящий огонь в душе человека. И все, созданное человеком под влиянием этого божественного чувства, отмечено печатью жизни и поэзии».

Цікавими є й роздуми про красунь, їх сутність та роль ужитті. (Хоча я з твердженнями Сошенка щодо красивих жінок не погоджуюсь).

Художник у своїх листах називає його своїм « незабвенным благодетелем, милым и сердечным другом», оскільки саме йому він залишався вдячним до кінця своїх днів.

2. Григорович Василь Іванович — конференц-секретар Академії мистецтв. Порадившись з ним, герой відвідує товариство заохочування художників, де його роботам дали високу оцінку. «Обязательный Василий Иванович дал мне в виде билета на вход записку к художнику Головне, живущему вместе с пансионерами в виде старшины». Він же познайомив художника з відомим російським поетом, вихователем дітей царської сім'ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським.

3. Венецианов, відомий російський художник, який клопотався за художника. Саме йому Енгельгардт на-звав остаточну ціну: «Деньги и больше ничего! — прибавил он самодовольно. — Так вы хотите знать решительную цену?.. Так вот же вам моя решительная цена — 2500 рублей».

«Старик Венецианов, как он сам выразился, разыграл в этом добром деле роль усердного и благородного маклера».

Саме в уста Венеціанова автор твору вклав такі чудові слова: «Для труда и отдыха мы определили часы. Но для доброго дела нет назначенных часов».

4. Мокрицький А., український і російський художник, учень Карла Брюллова, брав участь в організації викупу Шевченка із кріпацтва.

5. Штернберг, учень Академії мистецтв, талановитий художник, один із найближчих друзів Шевченка. «Я в восторге! Давно и так нетерпеливо ожидаемый мною Штернберг наконец приехал!... Я тихонько сел на стуле против его постели и любовался его детски-непорочным лицом».

Тривалий час він мешкав разом із Шевченком, відвідував освічені культурні родини, ходив у театри та ін.

6. Найбільша заслуга у справі визволення художника з неволі належить великому російському художнику Карлу Брюллову. В повісті створено яскравий образ «Карла Великого», зображений його домашній побут, звички, оточення, кращі твори. «Карл Великий безгранично любил все прекрасные искусства, в чем бы они ни проявлялись...» Славетний художник зі світовим іменем, знайомство з котрим лестило навіть вельможам, сподівався досить швидко вирішити проблему визволення Шевченка із неволі. Але Павло Енгельгардт брутально повівся з Брюлловим, назвавши його «настоящим американским дикарем». I тоді Брюллов пише портрет Жуковського, відомого російського поета, завдяки якому Шевченко й отримав свободу.

— Для Брюллова Шевченко з часом стає «и любимым учеником, и товарищем». Для юного ж художника, як він сам зізнається, Брюллов «был слишком колоссален».

Підсумок уроку.

— Таким чином, в повісті «Художник» автор вільно відтворив лише один бік свого петербурзького життя, пов'язаний з художньою освітою і мистецьким оточенням.

Справжнє ж життя молодого Шевченка було набагато складнішим і напруженішим: у ті роки формувалась не тільки його художня, поетична особистість, а й громадянська свідомість. Однак і той автобіографічний матеріал, який ми знаходимо в повісті, є винятково цінним. Оскільки він, нехай невеликою мірою, та все ж характеризує Шевченка як людину європейської культури і широких інтересів.

Завершити наш урок я хочу словами вірша Івана Драча «Виклик», у якому поет — наш сучасник.

(Учень читає поезію Івана Драча «Виклик» у супроводі мелодії Я. Степового «Прелюд пам'яті Т. Г. Шевченка».)

ВИКЛИК

Скиньте з Шевченка шапку

Та отого дурного кожуха.

Відкрийте у нім академіка.

Ще одчайдуха-духа,

Ще каторжника роботи.

Ще нагадайте всім:

Йому було перед смертю

всього лише сорок сім.

А то підробили діда і

шкутильгаєте з дідом,

Ліниву свою недолугість

за ним пускаєте слідом.

А він вибухає і шпетить

всю вашу дурну макітру

І молодо круговертить.

Молодо! Проти вітру!

А він все шукає до пари —

наймичку з сиротою,

А він пропада за маною —

не Вашою, а отою!

І горне гору роботи,

бо в нього роботи гора,

Гори до нього горнуться,

сонце — на вістрі пера.

Він пильно у нас вдивляється.

Вільний свавільний самум.

Здається, ядерно вибухне з

отих непокірних дум.

А то регоче і тішиться,

наче хлопчина радий.

Шевченко був молодим.

Шевченко завжди молодий.

Епіграфом уроку є наступні рядки:

Любити відчайдушно, як весна,

Ненавидіти, як зима, нещадно, —

Се повноцінність.

Але не сповна,

Коли не маєш талану прощати.

Борис Олійник

II. Виразне читання учнями поезій Бориса Олійника

Поезія Бориса Олійника ввібрала в себе мудру задуму землі, її шорстку справжність, горду силу, і пам'ять, і доброту. Тихі води і ясні зорі, і вербова сутінь, шепіт курганів і суворе мовчання могил, пісня з-за гори і гуркіт реактивних двигунів озиваються в ній голосом давнім і новим — великим досвідом народу в його історичному бутті. Є в ній розважливий спокій, з яким тече між пологими і крутими берегами Дніпро, пробивається до сонця паросток, земля вбирає сніг напровесні, а хлібороб порає ниву.

Народився Борис Олійник 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на щедрій Полтавщині.

1. Я тим уже боржник,

Що українець зроду:

Бо доля, певне, в гуморі була,

Коли у посаг нам давала землю, й воду,

І голубого неба в два крила.

Мій ситий чорнозем плодючий, наче жінка,

Історія глибока, аж отерп.

Це, мабуть, тільки в нас на золоті обжинки

Завжди напохваті зі сміху литий серп.

Зайди в моє село — куди твому едему:

Ставок. Хрущі. Гаїв зеленограй.

А молодик такий, хоч зараз в діадему

Даруй своїй Чурай.

(«Мій борг»)

2. В снах безжурного дитинства

смак польоту я відчув:

Аж до сонця головою діставався я тоді.

І, напевне, з того дива став рудий у мене чуб,

І лишилися на лобі сонценята золоті...

(«В снах безжурного дитинства...»)

Безмежну любов до навколишнього світу виніс малий Борис із дружного сімейного кола; все своє життя він ревно виконує настанови батьків, усієї рідні.

3. Дід сказав:

— А вдар по лиху,

Весь же в мене, батьків син!

Погуляй собі на втіху,

Розбирайте, хлопці, тин.

Гопаком виходь на луки,

Шквар, щоб знали паничі!

Навпростець чеши, онуку,

Лиш... могил не потопчи.

4. Батько каже:

— Нумо, хлопче,

Погуляймо, як колись.

Межі дукам перетопчем,

Старшині потрощим ліс.

Розхитай тини ледачі,

Ситих вилупків провчи!

Лиш, дивись, при тім, козаче,

Ти своїх... не потопчи.

5. Мати вносить сорочину,

А мережка ж — як огонь!

— Погуляй, моя дитино.

Тільки, сину, і твого.

Стежку тиху крізь отаву

По росі протолочи.

Та й гуляй собі на славу! Тільки... жита не топчи.

(«Притча про славу»)

6. Хмара стелиться скатертиною

Та над бабою над Катериною.

Наробилася, находилася,

Натоптала стільки доріг,

Що в ногах уже не вмістилися.

То поклала їх під поріг...

А було ж колись: хата ходором,

Ще й сварилася колись:

«Вже набралися... Понаходили...

Чи смоли б ви не напились?»

7. Дід Іван під чаркою доблесно

Гопака у дворі шерстив:

«Та щоб я на свої, зароблені,

Товариство не пригостив?!»

Як ішов на фронт — був тверезий дід.

А її огорнула печаль...

Повернувся сусід з протезами,

А від діда привіз... медаль.

8. Не заплакала, не забилася,

Тільки в день той останнім сном

На віконниці зачинилося

Причілкове перше вікно.

Потім троє ще в сумі сивому.

їх нікому не одчинить:

Друге — синове...

Третє — синове,

І четверте — доччине.

І лишилось одне.

І так дивно зорить

Крізь цвітіння і падолист:

Що чотири шляхи почались у дворі,

А куди ж вони подались?,..

(«Дорога баби Катерини»)

Не обминуло страшне лихоліття родину Олійників. Зловісна війна вкарбувалася тяжкою реальністю в ди-тячі роки поета. Забрала вона рідних і близьких йому людей.

9. В залізний вік, пристріляний до пня,

Коли частіше від святого «мати»

Гриміло на колискою: «війна»,

Судилося нам безмір пізнавати...

(«У дзеркалі слова»)

Поет пережив війну і звертається в поезії до нащадків:

10. Я вклоняюся вам по-синівськи доземно, солдати.

Я молюся на ваші святі перемоги і втрати.

Тільки ж ви не сурміть ув останній похід,

Тільки ж вічно живіть.

Ми вам рясту у ноги постелим від хати до хати.

Надаруєм онуків, немов ластів'яток, до свята.

Тільки ж ви, доки світ, не відходьте в граніт,

Тільки ж вічно живіть!

(«Синівське»)

11. Ніхто не забутий.

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть...

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Поет наголошує, що життя не обірветься, доки є на світі мати.

12. Рід наш — з кореня верби.

Не шукай древніше знаті:

На фамільному гербі

Ми карбуєм вічне: «Мати».

(цикл «Сиве сонце моє»)

13. Зупиніться, поети!

Чекайте, нетреба...

Мати вийшла на ґанок і дивиться в небо...

(«Мати»)

14. Мамо, вечір догоря,

Вигляда тебе роса.

Тільки ти, немов зоря,

Даленієш в небеса,

Даленієш, як за віями сльоза.

Сад вишневий на горі,

Повернулись журавлі.

А мені, як до зорі,

Долітати на крилі

Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,

Тихо стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею світанковою.

Дивом-казкою,

Юним соняхом,—

Сива ластівко,

Сиве сонечко...

15. Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — празниковою хустиною,

Сивий дуб — прокуреним прадідом,

Білочка — мальованим пряником,

Жура-журавель над криницею —

Чистою сльозою-водицею,

А земля — пшеницею ярою,

А літа — замисленим явором,

Що із сорок першого журиться:

«Де це, молодице, твій суджений?»

Місяць — не поколотим золотом,

А береза — вранішнім солодом,

Хата — ластівками над стріхою,

А туман — вдовиною втіхою.

Крашанкою — сонечко в миснику...

А вона до всіх до них — піснею.

16. Мати сіяла сон під моїм під вікном.

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман,

А мені — сонячно.

Мати сіяла льон під моїм під вікном.

А зійшло полотно.

І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,

А я йду все одно.

Мати сіяла сніг, щоб він м'яко — до ніг;

А вродило зілля.

І хоч січень січе, а мені за плечем

Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль, щоб дівчат звідусіль

Станом я знаджував,

А вони, яке на сміх, проминали усі,

Все ж одна — зважилась.

Мати вибрала льон. І вино вже давно

Хмільно так хмелиться.

І з-під крил журавлиних мені під вікно

Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм при моєму вікні

Не опав соняшник.

Я несу його в світ, щоб не тільки мені,

Щоб і вам сонячно.

17. Пісня про матір.

(Виконання учнями пісні)

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити.

Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.

— Куди ж це ви, мамо?! — сполохано кинулись діти.

— Куди ви, бабусю? — онуки біжать до воріт.

— Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

— Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо?

— А хто нас, бабуню, у сон поведе по казках?

— А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

— Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, —

Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона усміхнулась, красива і сива, як доля.

Махнула рукою — злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

18. Але що це освітило

Весь огром посеред ночі?

Що це — сонце серед ночі?

...Матері виймають хліб.

Мати і хліб — два провідних образи, що тісно переплелися в поезії Бориса Олійника.

19. Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала,

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремча.

Як небо зорями, той мамин хліб

Обсипаний був зернятками тмину,

Він кликав і манив мене здаля,,

Як свято пахощів у нашій хаті.

Я не збагну ніколи, як вмістилось

Моє життя в маленькім слові: хліб.

Вселенна — в зірці тмину запашного.

(«Хліб»)

20. Ми всі із хліба виростали, сину,

Із праці себто — чуда із чудес, —

Вона ж і народила в нас Людину,

Піднявши з чотирьох до піднебесь.

Нас кликав хліб на добре, чесне діло

До братнього трудящого коша.

Ми в нім шануємо не тільки тіло,

У нім — народна світиться душа.

(«В оборону хліба»)

21. Ти, вседержителю в небі, на морі і суші, —

Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів,

День мій грядущий, день проминулий і сущий

Благослови. І освяти. І освіти.

Колосе-повеню! Знаком пшеничної віри

В небо зійди і прости заблукалих нетям,

Що й дотепера ще золото мають за міру,

Так, ніби золотом вимірять можна життя...

(«Хлібові»)

III. Закріплення вивченого матеріалу

Вчитель. Поезія Бориса Олійника спонукає нас до роздумів. От зараз ми поміркуємо над тими вічними цінностями в житті кожного з нас. Це мати і хліб.

1. Робота в групах.

Завдання: написати твір-мініатюру, використовуючи дані рядки поезії Бориса Олійника.

1. У руки беру колосок золотий,

він сповнений слави людської,

В нім дівчини чую я голос дзвінкий,

Новатора і ланкової.

2. Ми всі із хліба виростали, сину,

Із праці себто — чуда із чудес, —

Вона ж і народила в нас Людину,

Піднявши з чотирьох до піднебесь.

3. Віддай усе, що взяв, і освятись.

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати...

Стоїть на видноколі світла мати —

У неї вчись...

4. Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться...

(Обговорення виступів груп. Оцінювання відповідей рецензентами.)

2. Робота над складанням схеми «Сонце поезії Бориса Олійника».

— Дайте визначення епітета (художнє означення).

— На окремих аркушах паперу (промінцях) записати епітети до поезії Бориса Олійника (яка вона?).

(Учні відповідають, прикріплюють свої промінчики до « сонця» на дошці.)

Коли б із нами був Борис Олійник, то відгукнувся б словами своєї поезії:

Ти гукай не гукай, а літа не почують.

Все біжать та спішать — хоч співай чи ридай...

От би взнать: а вони ж хоч човнами кочують

Чи наосліп женуть, як глуха череда?

А навіщо? Хай діти оцінюють чесно.

Ми жили. І дарма, що не всі ми орли,

Як покличуть на звіт, ми спокійно воскреснем.

Хай Історія судить. Жили, як змогли...

IV. Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру «Поезія в моєму житті», використавши інформацію, почуту на уроці позакласного читання.

Мета: дати поняття про народні колискові пісні; формувати навички виразного читання й співу колискових пісень; розкрити роль колискової у вихованні дитини; з'ясувати особливості пісенної лексики; виховувати любов до батьків, родини.

Обладнання: збірки колискових пісень, ілюстративний матеріал, магнітофонні записи, фотознімки.

Епіграфи: Великі дороги в широкий світ завжди починаються від стежки біля рідної оселі, як велика мудрість, що розпочинається у вчених книгах, — від перших сторінок букваря, а багатство й краса поезії — від материної пісні, співаної над колискою...

М. Ільницький

Нічого кращого немає,

як тая мати молодая

з своїм дитяточком малим.

Т. Г Шевченко

Хід уроку

I. Організаційний момент

Учениця та її мати співають колискову пісню «Ой ти, коте, коточок».

II. Оголошення теми та мети уроку

Вступне слово вчителя.

На землю спадає тихий

благодатний вечір. Непомітно вгамовує людські пристрасті, клопоти... Мати схиляється над колискою, над своєю кровинкою. Вона співає пісню, що має на-чаклувати дитяті усіх земних і небесних благ.

В Україні до магії слова й музики долучають яворову колиску — оберіг з оспіваного в українських народних піснях дерева.

— Покладу я тебе, сину, в яворову колиску...

І цим сказано все, бо високий, стрункий, міцний і співучий явір неодмінно передасть дитині свою житейську могуть.

Сьогодні ми вивчатимемо українські народні колискові пісні, дізнаємося про їх роль у вихованні дитини, навчимося виразно читати колискові пісні.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя

Пісні, які матері співають над колискою дітям, щоб приспати їх, називаються колисковими. Вони мають лише одного вихователя — матір і одного слухача — дитину. Материнська любов і в колисанках не є сліпою, а тому не обіцяє в житті суцільного благоденства. Якщо ненька наспівувала колисанку синочкові, то бажала в ній, щоб виростав відважним захисником рідного краю.

Рости ж синку, в забаву,

Козачеству на славу,

Воріженькам у розправу.

А дівча підсвідомо вбирало в дитяче єство жіночі чесноти: лагідність і доброзичливість хранительки домашнього вогнища, працьовитість і доброзичливість.

І вже воно росло

Отцю, матці на потіху,

Добрим людям на послугу,

Отцю, матці на втішеньку,

Добрим людям на славоньку.

Монотонний тихесенький спів, пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину.

2. Бесіда.

— Про кого найчастіше йдеться в колискових піснях?

(Це пухнастий, муркотливий котик, який то м'якенькими лапками підступає до колисочки, то мете хату, то рятує кицю із криниці... Голуби приносять дитині на крилятах сон. Сон ходить попід вікнами, а дрімота коло плоту).

— Заспівайте або прочитайте виразно улюблену колисанку.

3. Виразне читання учителем колисанки «Ой ти, коте, коточок».

— Який настрій викликає ця пісня?

4. Осмислення матеріалу.

— Уважно прочитайте колисанку мовчки. Розкажіть, що ви «побачили» й «почули».

— Прочитайте рядки, у яких перелічуються рослини, з яких дівчата звивають вінок. Що ви знаєте про них?

(У фольклорі рута нерідко згадується разом з м'ятою, утворюючи немовби одну рослину — руту — м'яту. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м'яти, барвінку та рути.

М'ята широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в піснях та обрядах. її незмінний епітет — кудрява. М'ята є символом дівочої краси.

Барвінок — символ молодості, кохання, шлюбу. Вінком, сплетеним із цієї рослини, прикрашали голову на весіллі. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками прикрашали весільне дерево — гільце.

Васильки широко використовуються в народній медицині, ними обкурювали хворих. Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.

У народній поезії васильки є символом святості, чистоти. Вони згадуються і в купальських піснях).

— Які квіточки мати принесе з міста?

Як ви розумієте епітети «зросливая», «сонливая», «щасливая» (квіточка)?

— Чого бажає ненька дитині? Прочитайте.

— Прочитайте або заспівайте колисанку так, щоб відтворити материнську любов до дитини.

— Які слова і вирази свідчать про святу неньчину любов?

(«Серденько», «колисонька», «головонька», «рісточки в кісточки», «здоров'ячко в сердечко», «в роток говорушки», «в ніженьки ходусеньки», «в рученьки ладусеньки»).

5. Мати з донькою виконують колискову. «Ой ну, люлі, дитя, спать».

— Уявіть собі таку картину: до сволоку причеплена колиска, у ній — немовля, а поруч на ослінчику сидить мати, колише своє дитя й наспівує колискову. Які почуття й настрої вона виливає в пісні?

Підготуйтеся до виразного читання колискової. Засобами виразного читання передайте настрій твору.

Виразне читання колискової «Ой ну, люлі, дитя, спать» учнями.

— З якою метою у колисковій згадується три квітки?

— Знайдіть у колисанці слова й вирази, які хо-четься запам'ятати.

6. Робота з учнівськими ілюстраціями до колискових «Ой ти, коте, коточок» та «Ой ну, люлі, дитя, спать».

— До якої колисанки ви намалювали ілюстрації?

— Якими рядками із колискових можна підписати ілюстрації?

— Наскільки вдалося вашим однокласникам передати зміст і настрій виучуваних колисанок?

VI. Домашнє завдання: написати твір-мініатюру «Моя улюблена колисанка»; записати колискові пісні, почуті від мами, бабусі. Вивчити їх напам'ять і навчитися співати.

Література

1. Кучеренко Є. М., Гуленицька А. В., Гончар О. П., Українська література: Підручник для 5 кл. — Львів: Світ, 1993.

2. Невінчана Н. В. Питання теорії літератури: Посібник для вчителів та старшокласників \\ Українська мова та література. — 2003. — №25—28.

3. Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002р. У трьох частинах. Частина перша (5—6 класи). — К. Генеза, 2004.

4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. К.: Либідь, 1993р.

A) колотнеча у сім'ї — 0,56.

Б) горілка, сало — 0 б.

каторжний горб — 16.

6. Визначте ім'я-відповідник комічним прізвиськам — «сатана», «бендерська чума», «кобила здорова»:

A) Мотря Довбиш — 16.

Б) Маруся Кайдашиха — 0,56.

Мелашка Балаш — 0 б.

7. Хто у родині полюбляв горілочку?

A) Палажка — 0 б.

Б) Омелько — 16.

Кайдашиха — 0,56.

8. Чому у Карпа до Мотрі зник сонячний промінь кохання?

A) покохав іншу — 0 б.

Б) набридла лайка дружини — 0,56.

вже дуже Мотря наперчила — 16.

9. Куди «тікали» гроші, зароблені Кайдашем?

A) на ярмарок — 0,56.

Б) до шинку — 16.

до кума — 0 б.

10. У кого з літературних героїв були «веселі, сірі очі»:

A) Параски, Лавріна — 16.

Б) Лавріна —0,56.

Кайдашихи, Балашихи — 0 б.

7. Хто дражнив Омелька, «неначе цяцька малу дитину», в гостях у Довбиша?

A) Кайдашиха — 0,56.

Б) Довбиш — 0 б.

червоний перець у горілці — 16.

12. З якою метою Мотря дивилася у піч, «де тлів жар у попелі»?

A) хотіла відсунути горщик із кашею — 0 б.

Б) хотіла розвеселити свої очі веселим вогнем — 16.

хотіла усамітнитись — 0,56.

II. ЕТАП тестування.

Уміння працювати у «лабораторії сміху» художника.

Знання теорії комічного, техніки комічного.

Уміння побачити, знайти, сприйняти комічне.

Здібність розуміти комічне.

Уміння виділити об'єкт комічного сміху.

Уміння розрізняти у тексті засоби, прийоми комічного.

Уміння розрізняти категорії «комічне», «трагічне».

Уміння знаходити трагізм у комічному, комічне у трагізмі, «потворне» у «комічному», розуміти діалектику естетичних категорій.

1. Скільки, на Вашу думку, трагічних епізодів у «Кайдашевій сім'ї»?

A) три: хворобливі марення господаря, втеча Мелашки, бійка Карпа з матір'ю — 0 б.

Б) два: вибите око Марусі, смерть Омелька — 16.

один: смерть Омелька Кайдаша — 0,56.

2. За що і яким чином автор покарав Марусю Кайдашиху?

A) за неповагу до чоловіка залишив вдовою — 0 б.

Б) за егоїзм позбавив поваги дітей та онуків — 0,56.

за цинізм, лицемірство вибив деркачем око — 16.

3. Які елементи народної сміхової культури створюють комічний фасад повісті?

A) дума, балада, легенда, казка, міф, пісня — 0 б.

Б) жартівлива пісня, прислів'я, приказки, фразеологізми, жарт — 16.

прислів'я, жартівлива пісня, анекдот — 0,56.

4. Яку проблему закодовано у назві твору:

A) боротьба за приватну власність — 0 б.

Б) боротьба з пияцтвом, розбратом — 0,56.

боротьба за національну ідею — 16.

5. У чому полягає суть потворного у епізоді:

«Баба Палажка перелякалась: їй здалося, що на неї справді впав дзвін, що то був не сон, а правда. Але вона якось покрутила головою і так крикнула на все горло, що побудила всіх богомольців. Піднявся ґвалт, шум. Богомольці заворушились, зашуміли, а повні губи цілували бабу в щоки, в брови, в очі, а далі щось чорне знялося і, як куля, полетіло між липи... «Що це таке? — подумав чернець. — Така гарна молодиця, а лице таке тверде, як дірявий горщик; аж губи щемлять!»

A) у богохульстві, нікчемності ченця — 0,56.

Б) у аморальності Палажки — 0 б.

у занепаді суспільних звичаїв та моралі — 16.

6. Які пороки є об'єктом іскрометного сміху автора:

A) богомільність, лінощі, неохайність — 0 б.

Б) заземленість ідеалів, розбрат, духовна обмеженість — 16.

егоїзм, цинізм, лицемірство, пияцтво — 0,56.

7. Якими засобами створено комічний ефект у епізодах:

— Оце заквітчалась сіном, як вівця реп'яхами: каторжне сіно коле в спину, хоч спідницю скидай! — лаялась Кайдашиха.

— Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця, — говорив Кайдаш за чаркою горілки в шинку.

А) самоіронія — 16.

Б) сарказм — 0 б.

В) гумор — 0,56.

8.3а допомогою яких художніх прийомів, засобів автор розкриває суть « комедії» у художньому описі:

«Минула зима, знов настало літо. Капосна груша, неначе на злість, ще більше розрослась і вшир і вгору, знов уродила і стояла рясна, як облита... Тут уже пахло карбованцями, а це для селян було не жарти. Знов почалася така сама комедія. Ще груші не достояли, а Лаврінові діти кинулись на їх, як бджоли на мед. Мотря вибігла з коцюбою, побила дітей, ще й груші пооднімала. Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка. Карпо і Лаврін пішли до священика».

A) комічне порівняння; ситуаційний комізм — 16.

Б) комічна метафора; комізм — 0,56.

літота; словесний комізм — 0 б.

9. Якому комічному прийому автор надає перевагу для розвінчання особистісних пороків Марусі Кайдашихи? Які саме ці пороки?

A) жарт; низький рівень культури — 0 б.

Б) комічний контраст; гординя, дурість — 0,56.

оксиморон, комічний контраст; зухвала претензійність — 16.

10. Який засіб комічного вжито автором у епізоді:

« Йому приснилось, ніби в хату серед ночі вбігла коза з червоними очима, з вогнем у роті, освітила огнем хату, вхопила в передні лапи кочергу й почала поратись коло печі, та все клацала до його червоними огняними зубами»:

A) сатирична фантастика — 0,56.

Б) гумор — 0 б.

гротеск — 16.

11. Яким художнім методом автор осміює соціальні пороки у епізодах:

«Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинку десять чоловік таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки... На другий день зібралась громада...Громада співала вже іншої...»

— Схаменися, п'янице! Чи ти здурів, чи ти знавіснів! Гаращо вже горілки напився!

— Еге, здурів! Чи ти ба! Чорти їдуть верхом на свинях! А бий вас сила божа! Дух святий при нас і при хаті! А ондечки на панському бугаєві якийсь сидить пузатий, та витрішкуватий, та рогатий! Такого оканя та пузаня я й між панами не бачив. А бодай вас хрест побив! А ондечки між вівцями скільки їх плутається.

A) соціальна сатира — 16.

Б) комічна критика — 0,56.

романтизм — 0 б.

12. Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро...

...А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть і нацькують ними когось».

У яких художніх символах цього епізоду закодовано ідею протистояння Неба і Землі? У чому художня сила комічного паралелізму?

А) Сонце — людство-чорні хмари. Собаки розумніші за людей, і водночас люди уособлюють хижацький потяг до «цькування», ворожнечі — 16.

Б) Сонячне марево, золота вода — люди-хмари. Собаки розумніші, аніж люди — 0,56.

В) Сонце, чорні хмари-люди. Собаки схожі на людей — 0 б.

Методична вказівка щодо підготовки проведення другого етапу тестування.

1. Доцільно також планувати роботу у зворотному напрямку: учні виконують завдання стосовно складання тестів самостійно( науково-літературознавча робота).

2. У процесі вивчення та закріплення нового матеріалу з теорії комічного доцільно як тренувальні вправи використовувати тестові завдання такого типу (передбачають тільки однозначну, конкретну відповідь):

1. Якими художніми засобами (сарказм, метафора, еліпсис, іронія, уособлення) створено комічний ефект у епізодах:

A) « В хаті, було тихо*, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе десять бабів разом, вхопившись за коси».

«Мотря терла коноплі. її руки ходили ходором. Терниця гавкала під її руками, як сучка, дрібно та голосно, аж скрипіла, аж вила».

Відповідь: уособлення — 16.

Б) — Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила, — сказала Мотря. Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спалахнула од сорому.

— По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око! — кричала з двору Мотря.

... — Не так мені шкода матері, як шкода чобіт! — гукнув Карпо на березі.

Відповідь: сарказм — 16.

«Карпо скочив через перелаз і пішов попід тином.

— А це, дівко, що таке?

— Та тут ускочив у двір чийсь кабан. Як почалая ганятися за ним, а він, проклятий, як дременув попід хатою, то й поперевертав обидва глиняки, — говорила Мотря».

— Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! — застогнала на печі Кайдашиха, укриваючись рядном.

Відповідь: іронія — 16.

2. Якими художніми засобами ( наївне, анаколуф, звуконаслідування, жарт, натяк, епіфора) створено комічний ефект у епізодах:

A) — Ой бабо! — крикнула дитина до старої Кайдашихи. — Побіг півень з горшка, тільки патьоки по припічку потекли.

— Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки, — сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.

Відповідь: наївне — 16.

Б) «Кайдашиха схопилась з місця та давай закрадаться до півня з кужелем. А півень клює огірки та тільки: со-ко-ко-ко!».

— ...Та нехай його чорти спечуть з такою мірою! — гукнула не своїм голосом Мотря й брязнула об землю хворостиною так, що вона аж захурчала.

— Хррр! — захурчав насмішкувато Лаврін. — Чого це ти кричиш, неначе на батька.

Відповідь: звуконаслідування — 16.

— Нате вам двоє мотовил та, про мене, очі повиколюйте собі, — сказав Кайдаш, кидаючи мотовила на лаву.

— Ідіть ви собі ік нечистій матері та, про мене, повибивайте й очі, не тільки вікна, — сказав волосний та й пішов у кімнату, ще й двері причинив.

Відповідь: натяк (прозора алюзія) — 16.

3. Якими художніми засобами (гумор, анафора, жарт, інверсія, дотеп) створено комічний ефект у епізодах:

A) — Та не втопишся, бабо, бо навіть серед ставка старій жабі по коліна, — сказав один чоловік, що напував воли.

— Зате ж, мамо, в вас на голові, мабуть, набігли цілі Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на голові? — спитав насмішкувато Лаврін

Відповідь: жарт — 1 б.

Б) — Говори, дурню! Нема де втопитися. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.

— Хіба з корчми йдучи... — сердито сказав Карпо.

— Чого це ти, Мотре, кричиш на матір? Вона тебе не наводить на злий розум, а на добрий, — обізвався Карпо.

— Мала розум, а в вас, мабуть оце загубила, — сказала через зуби Мотря.*

Відповідь: дотеп — 16.

— Та піди в волость та попроси, щоб її погнали в Київ шукать Мелашки. Нехай знає, як повадарювать, — намовляла Параска, — та піди та побий їй морду, та на товчи добре потилицю. Шкода, що вона не завела моєї невістки. Я б оце показала їй Київ.

—... Наберу я в черепок хуху, та виллю я на раба божого Омелька. Алилуй же його, господи, і шарпни його по боках, по ребрах, по кістках, по чреслах, коло його скотини. Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах...

Відповідь: гумор — 16.

4. Який вид комізму ( словесний, ситуаційний, словесно-ситуаційний ) характерний для зображуваного?

А) «Тим часом Кайдашиха зумисне розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-під очіпка волосся та й побігла до священика, а потім у волость і наробила там ґвалту.

— Ой боже мій! Дзвоніть у всі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, вбили й Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вірує! — кричала не своїм голосом Кайдашиха в волості».

Відповідь: словесно-ситуаційний комізм — 16.

Б) — Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця!

— Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину!

— А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? Чом тебе чорти не понесли на Бессарабію або за границю?

— Овва, через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! Ти злодюга, ти відьма!

Відповідь: словесний комізм — 16.

В) « Кайдаш стривожився і одвів очі. Глянув він на намісні образи, і вони співають, а разом з ними співають усі образи в церкві... Кайдаш перелякався і став на ноги... Параскева П'ятниця повернула очима, мов жива».

Відповідь: ситуаційний комізм — 16.

Оцінювання результатів здійснюється за принципом кількості набраних балів.

Теоретичні зауваги щодо проведення другого етапу тестування

У комічному сміхові емоційне та раціональне начала взаємопов'язані. Симптоматично, що комічне завчасно вимагає свідомо активного налаштування аудиторії і апелює до емоційно-чуттєвої та інтелектуально-розумової сфер особистості. Під час художнього сприймання комічного особлива активність виявляється у формі самостійного протиставлення естетичного ідеалу явищу, яке осміюється. Труднощі перцепції та аналізу комічного полягають саме у тому, що воно не вимовляє прямо ідеал, бо розуміє його як протилежне до висловленого. Тому той, хто сприймає комічне, повинен володіти здібністю парадоксального, асоціативного, естетично розвиненого мислення: умінням знайти у свідомості відповідник антиідеалу; умінням зловити контраст; умінням схоплювати протиріччя між особистісним смаком, ідеалом та зображуваним; умінням розвивати найпривабливіші душевні потенції, такі, як доброзичливість, життєрадісність, життєлюбство, дотепність, веселий дух. Таким чином, аналіз комічного тексту сприяє вихованню читача-критика, який повинен самостійно у свідомості протиставити комічному свої знання, свій досвід, свої естетичні ідеали. Самостійно зробити висновки та прийти до ідеалів автора самостійно.

III. ЕТАП тестування.

Знання психології, філософії сміху.

Знання генезису гумору автора.

Уміння дати темпоральну характеристику літературним героям.

Уміння розрізняти види сміху за принципом «міри».

Уміння порівнювати себе з «оживленими» художніми характерами.

Уміння посміятися над собою.

Уміння розкодовувати міфологеми (сміхологеми). Уміння визначати риси геніальності митця.

1. У яких міфологемах втілено художню ідею життєстверджувального сміху:

A) деркач, кочерга, діжа, вода, горілка, чорна хмара - 0 б.

Б) праве око, піч, півень, сонце, жовті чоботи, соняшник, вогонь — 16.

сонце, вогонь, око, лиса голова кума, груша, колесо — 0,56.

2. Хто з художніх персонажів — дотепний сангвінік з розвиненим почуттям гумору?

A) Карпо — 0 б.

Б) Лаврін — 16.

Палажка — 0,56.

3. Кому з літературних героїв найбільш притаманні благородні риси характеру?

A) Мотрі — 0 б.

Б) Мелашці — 16.

Лавріну — 0,56.

4. Який художній образ має найбільший заряд сонячного енергопотенціалу?

A) пісня; Мелашка; веселий вогонь — 16.

Б) лайка; Мотря; мотовило — 0 б.

сопілка; Лаврін; зозулястий півень — 0,56.

5. Для кого з учасників «хатньої війни», « сімейних баталій» характерний цинічний, зловісний сміх?

A) Мелашки — 0 б.

Б) Кайдашихи — 16.

Мотрі — 0,56.

6. Чи виникло у Вас співчуття до членів Кайдашевої родини?

A) Так. Мені всіх шкода, одночасно соромно за їхній стиль життя. — 16.

Б) Звісно... Чесно кажучи, не хотілося би бути на їхньому місці. — 0,56.

Ні. Вважаю, що ніхто з них не заслуговує на сантименти! — 0 б.

7. Ваша думка щодо фіналу повісті: чи справді груша всохла, а сім'ї помирились?!

A) Так, адже автор власноруч про це написав! — 0 б.

Б) Ні. Звучить авторський «сміх крізь сльози» стосовно деградації людської особистості — 16.

Навряд чи, адже автор гірко іронізує з приводу обміління душ своїх героїв — 0,56.

8. Символом якого виду сміху є міфологема «СОНЦЕ»?

A) саркастичного, злісного — 0 б.

Б) радісного; гумористично-іронічного — 0,56.

доброзичливого, іскрометного — 16.

9. У чому таємниця «живучості», актуальності повісті «Кайдашева сім'я»?

A) у правді зображення пороків тогочасного суспільства — 0,56.

Б) у потребі сміху над чужими недоліками — 0 б.

у наявності осміяних пороків у сучасному просторі — 16.

10. Чи можна назвати «Кайдашеву сім'ю» своєрідною «сміхотерапією»? Чи Ви побачили у дзеркалі сміху автора своє відображення?

A) Звичайно! Розвеселився дух! Так, щиро сміявся над героями і над собою! — 1 б.

Б) Ні. Мені не смішно. Ні! Я ідеальний! — 0 б.

Так! Піднявся гарний настрій! Можливо, треба запитати у друзів! А ще краще — в учителів!!! — 0,56.

11. Яка особистісна риса І. Нечуя-Левицького є мірою його геніальності?

А) зразковість — 0,56.

Б) оригінальність — 16.

Б) багатство мовного арсеналу — 0 б.

12. Визначаючи цінність комічної енергії слова штукарів, гумористів, І.Нечуй-Левицький виголосив: «На радість, на втіху людям послані такі симпатичні люде!». Чи стосується висловлене автора «Кайдашевої сім'ї»?

A) Не знаю. — 0 б.

Б) Мабуть, так. — 0,56.

Безсумнівно! — 16.

Методичні рекомендації стосовно проведення третього етапу тестування

У розробленій нами моделі цьому етапу передує проведення уроку «сміхотерапії».

«Ролі» педагог розподіляє заздалегідь із врахуванням темпоральних характеристик своїх вихованців (попереднє тестування респондентів шкільним психологом).

У ході рольової гри учні-«психологи» роблять «діагностику особистості» кожного персонажа: визначають тип темпераменту, міру «сонячності» у характері; рівень почуття гумору, вид сміху. А також обґрунтовують мотивацію дій та вчинків комічних героїв через призму дзеркала сміху автора. Отже, старшокласники проектують знання з біології (8 клас) на площину художньо-образної системи повісті І. Нечуя-Левицького, проводять психолого-літературні паралелі. На уроці учні також повинні зрозуміти психологічну сутність гумору, його роль у житті людини: гумор є засобом отримання задоволення, незважаючи на болісні афекти (естетична функція); гумор має захисний механізм як для окремої особистості, так і для підтримки стійкого настрою у колективі (імунна; комунікативна функція).

Третій етап — своєрідний показник ефективності впровадження усіх структурних компонентів дидактико-педагогічної моделі.

Метою етапу є «відтворення» процесу «вчування» у психіку іншої людини (художнього характеру); уміння визначати відтінок, вид сміху — емоційно-чуттєвий рівень сприймання. Жан Поль визначив процес «вчування» у психіку іншої людини як «запозичення комізму», у результаті якого відбувається «психологічний контраст», тобто порівняння душевного стану іншої людини зі своїм. За О. Луком, це — здібність «чужими очима побачити себе і свої вчинки» [5].

На думку Ю. Борєва, «самокритика — вічна категорія розвитку соціально здорового суспільства, і тому для такого суспільства важливий безкомпромісний самоаналіз, самокритичне вдосконалення, розкриття недоліків в ім'я їх подолання» [ 1, 28]. Уміння посміятися над своїми недоліками, а також уміння зберігати почуття міри сміху — вищі критерії розвитку почуття комічного та рівня сформованості ціннісних світоглядних позицій. Безсумнівно, що «по-справжньому критичними і самокритичними бувають лише люди істинно сильні, які усвідомлюють своє достоїнство, які знають, що їм належить майбутнє. Саме вони є кращими знавцями і шанувальниками комічного» [2, 150]. Культура мислення, культура почуттів і, зокрема, естетична культура сміху формують людину як культурно-історичну особистість, воля якої скерована ідеєю добра (краси, істини, святості, гармонії). Зважаючи на те, що почуття усіх рівнів є безпосередніми регуляторами думок, дій, вчинків людини, то їхня цілеспрямованість за критерієм — благородні чи злочинні — визначається загальним рівнем розвитку особистості.

Визначально, що головним критерієм теорії комічного Цицерона є помірність смішного. Цицерон стверджував, що жарти за своїм характером не повинні бути розпусними і нестриманими, а благородними і дотепними, щоб у них виявлявся благородний характер людини [4]. Особистість, якій притаманний високий рівень почуття гумору, почуття комічного, а отже, і міра сміху — благородна і пристрасна. Безсумнівно, що сонячна, промениста, дотепна особистість за свого життя здійснює вчинок краси. Характер такої людини пізнається у життєрадісному, іскрометному, доброзичливому, естетично-інтелектуальному сміхові.

— Як сміюся? З чого сміюся? З кого сміюся? — ключові питання саморефлексії, коли перебуваєш у просторі, заповненому комічною енергетикою.

— Як сміється? З чого сміється? з кого сміється учень-читач? — основоположні критерії оцінювання учителем читацьких потенцій, а також особистісних показників старшокласника.

Свого часу З.Фройд прийшов до парадоксальних, проте визнаних у наукових колах висновків: у дитинстві ми не знали комізму, не були здатними створювати дотепи, не мали потреби у гуморі, щоб відчувати себе щасливими; ейфорію визначав настрій духу у нашому дитинстві [8, 406]. На жаль, юнацький вік далекий від періоду щасливого дитинства. Життєвий план, перспективні лінії представників ранньої юності, потреба самореалізації засвідчують зміну «Я»— позиції: «Я — соціум». Розвинене почуття гумору, почуття комічного, дотепність — ознаки освіченої, інтелігентної особистості. Безперечно, де кмітливий розум та доброзичлива посмішка, там успіх.

А може, й справді, Іване Семеновичу, «з посміху люди бувають!»?!

Література

1. Борев Ю. Комическое. — М., 1970. — 269с.

2. Громов Е. Палитра чувств. — М., 1990. — 190с.

3. Лесин В. Літературознавчі терміни. — К., 1985. — 251с.

4. Лосев А. История античной эстетики. Ранний эллинизм. — М., — 1979. — С.483.

5. Лук А. Юмор, остроумие, творчество. — М., 1977. — 183с.

6. Нечуй-Левицький I. Твори в двох томах. — К., 1985. — Т. 1. —638с.

7. Нечуй-Левицький I. Твори в двох томах. — К., 1986. — Т.2. - 639с.

8. Фройд 3. «Я» и «Оно». Труды разных лет. — Тбилиси, 1991. — Кн.2.- 428с.

Анкета

Визначення потреб, естетичних смаків, ідеалів старшокласників

1. Що таке почуття гумору?

2. Що таке дотепність?

3. Чи Ви вважаєте учителів юнацького спокою? Чому?

4. Чи Ви насміхаєтесь з їх педагогів, пародіюєте? Чи приносить Вам це задоволення?

5. Якими, на Вашу думку, професійними рисами повинен володіти педагог? Чи є ознакою професійного успіху наявність у педагога розвиненого почуття гумору та дотепності?

6. Чи ображаєтесь на учителя, який насміхався з Вас у присутності однокласників? Чи образитесь на доречний, доброзичливий жарт?

7. Чи є у Вашому класі гумористи? Які риси їм притаманні?

8. Чи притаманне почуття гумору Вашим батькам? Чи є гумор родинною реліквією?

9. Почуття гумору вроджене чи соціально-набуте? Чи є у Вас почуття гумору?

10. Чи можна назвати школу «пірамідою юнацького сміху»? Чи можливе впровадження на практиці проекту «Школа Гарного Настрою»?

11. Кажуть, що розумний сміх — геній спілкування. Ви геніальні?

12. Чи в міру Ви смієтеся? Які знаєте види сміху?

13. Чи Ви вірите у зловісні прикмети? А може, насміхаєтесь з них?

14. Чи Ви поважаєте людину, яка уміє жартувати?

15. Чи потрібно читати гумористичні, сатиричні твори? Які почуття, здібності, особистісні риси розвиває комічне?

16. Чи були у Вас спроби писати сатиру, гумор? Чи складали анекдоти на тему шкільного життя?

17. Чи повинен урок української літератури відрізнятися від інших навчальних предметів? Чим саме?

18. Учитель з якого навчального предмета, на Вашу думку, володіє розвиненим почуттям гумору, дотепністю?

19. Чи потрібно робити аналіз жанрів гумористики за іншою схемою?

Чи можливий новий метод аналізу тексту, наприклад, сміхоаналіз?

20. Назвіть найулюбленіших авторів-сміхотворців. Які комічні твори полюбляєте перечитувати?

21. Якому літературному жанру Ви надаєте перевагу: трагедії, драмі, комедії? Чому?

22. Чи піднімається у Вас гарний настрій від перегляду кінокомедії; від виступу гумориста; під час перечитування комічних творів? Чи Ви отримуєте естетичне задоволення?

23. Чи організовуються у вашій школі зустрічі зі Сміхом у формі: урок-сміхотерапія; «салон мудреців»; театр естрадних мініатюр; конкурс гумористів; КВК; обрядових дійств; театралізації та т. п.?

24. Чи варто та доцільно започаткувати у школі традицію проведення карнавалу Сміху?

25. Чи Ви відчуваєте постійну потребу у самореалізації? На Вашу думку, самокритика, читання текстів сміхології — є шляхами самовдосконалення, гармонізації особистості?

Мета: глибше ознайомити учнів з поезією Шевченка, вчити сприймати поезію Кобзаря серцем і душею; розвивати дикцію, виразне читання художніх текстів; виховувати любов до України, українського народу, рідної землі.

Обладнання: портрет Шевченка, прикрашений рушником, біля нього калина; «Кобзар»; свічка, яку засвітить на початку уроку учениця; пучок колосків; гусяче перо. На плакаті написані дати: 1814—1861 pp. Малюнки учнів.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступне слово вчителя.

— Діти, 9 березня — день народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі — Тараса Григоровича Шевченка.

10 березня — це той день, коли людство вшановує пам'ять генія, що увійшов у безсмертя.

Ці дві дати злилися в одну — Шевченківські дні, які ми незабаром будемо святкувати.

Ось чому для сьогоднішнього уроку позакласного читання я запропонувала вам тему «Звучать Шевченкові слова».

Упродовж життя (поет прожив всього 47 років) Тарас Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словами добра, любові, правди та волі. Тож давайте і ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву і ще раз погортаємо сторінки його славного Кобзаря.

З-за парти виходять дві учениці, підходять до портрета поета, у руках однієї — запалена свічка. Клякають на одне коліно і говорять:

1-ша учениця.

Свічку поставлю

мов перед образом, перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки поряд зі мною.

2-га учениця.

Благословенна хай буде година

і тая хата, і село,—

що Україні принесло

з великих найбільшого сина.

(Встають і разом говорять)

Схиляємось низько, Тарасе,

«За всіх і за вся нерозумних

У тебе прощення просимо.

(Сідають за парти.)

Вчитель. А зараз повторимо вивчене. Прошу бути уважними і спробуйте розгадати кросворд. Ви пригадаєте знайомі вам вірші.

Кросворд

(Замість крапок вставте пропущені слова.)

1. ...вишневий коло хати (садок) 5 буква

2. Тече вода з-під явора Яром на... (долину) 2 буква

3. Світає,

Край... палає (неба) 3 буква

4. Вітер з гаєм... (розмовляє) 3 буква

5. Тихесенько вітер віє, Степи, ...мріють (лани) 2 буква

6. Не називаю її...

Тії хатиночки у гаї (раєм) 1 буква

— Прочитайте слово із відповідних букв. Що воно означає? (Український народний співець, який супроводжує свій спів грою на кобзі.)

Учень. Так Шевченко назвав збірку своїх віршів і опублікував під такою назвою. Так називають образно і поета — Кобзарем.

Вчитель. Правильно, Т. Шевченка називають Великим Кобзарем, тому що він, як і кобзарі, виражав у свої творах думи і сподівання народні, хоча й не ходив по містах і селах з кобзою. Але його твори були близькі за змістом до народних дум і пісень, які виконували Кобзарі. Великий Тарас був знайомий із багатьма кобзарями, а одному з них, славнозвісному Остапу Вересаю, у 1860 р. подарував свою збірку творів під назвою «Кобзар».

II. Оголошення теми та мети уроку

— На сьогоднішньому уроці ми спробуємо ще раз погортати сторінки цієї книги і почути могутнє слово Тараса.

Діти! Вже 193 роки звучить могутня і ніжна Шевченкова поезія. Вірші та пісні поета рано входять у нашу свідомість. Тарас Шевченко для України і для нас з вами не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Тарас Шевченко — це національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених. Його ім'я стало символом нашого народу. Його «Кобзар» лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

1-й учень.

Я знов повертаюся до нього,

Читаю, перечитую «Кобзар».

Ні! Україна не була убога —

Поклав ти серце на її вівтар!

Нове життя ти дав батьківській мові,

Ти віщі думи в пісню перелив,

Де запеклась душа твоя у слові,

Страждав, ненавидів і жив.

2-й учень.

А голос віщий, віщий голос кличе

В притиснутім до серця «Кобзарі»

Карати зло, насильство і наругу...

І я, нащадок твій, Молюся мудрості і доброті святій,

Перед Всевишнім голову схиляю,

Що Прометея дав землі моїй.

— І досі Тарас закликає своїм словом любити рідний край, брататися, бути справедливими, чесними. Отож нехай звучать Тарасові слова!

(Звучить пісня «Думи мої...», на тлі якої читається ця поезія.)

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як билину?

Чом вас лихо не приспало,

Як малу дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?

Не питали б люде, що в мене болить.

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу світом?..

— Про що думав Тарас Шевченко, коли писав ці рядки? Звичайно, його думи і помисли були про Україну, про її народ, його долю, нещасливу, занапащену. Любов великого Кобзаря до України була безмежна:

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять...

4-й учень. А ось у вірші «До Основ'яненка» поет продовжує тему славного минулого українського народу, та, пишучи про старовину, Шевченко думає про сучасність.

5-й учень.

До Основ'яненка

Б'ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!..

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бешкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! Дивітеся —

Жита похилились...

Вернітеся!» — «Не вернуться!

Заграло,сказало

Синє море. — Не вернуться,

Навіки пропали!»

Правда, море,правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Вчитель. Тарас Шевченко був глибоко віруючою людиною. У багатьох своїх віршах поет стверджував, що для кожної людини релігія — це святість, особливо для грішних людей. Поет завжди звертався до Бога у своїх щирих молитвах з проханням, щоб він допоміг перемогти всяку неправду і несправедливість, просив зглянутися над українським народом і визволити його з неволі. Послухаймо Псалом 43. («Давидові Псалми»).

Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Давні і тривожні для України події показав у своїх віршах.

3-й учень.

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

1-й учень.

Боже, нашими ушима

Чули твою славу,

І діди нам розказують

Про давні криваві

Тії літа; як рукою

Твердою своєю

Розв'язав ти наші руки

І покрив землею

Трупи вражі.

І силу Твою восхвалили

Твої люде, і в покої,

В добрі одпочили,

Славя Господа!

2-й учень.

А нині!

Покрив єси знову

Срамотою свої люде,

І вороги нові

Розкрадають, як овець, нас

І жеруть! Без плати

І без ціни оддав єси

Ворогам проклятим;

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас, яко в притчу

Нерозумним людям.

3-й учень.

Псалом 93

Господь Бог лихих карає —

Душа моя знає.

Встань же, Боже, твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око,

Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи

Неправдою? Твої люди

Во тьмі і неволі

Закували... добро твоє

Кров'ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили.

І сказали: Не зрить Господь!

Ніже теє знає.»

Вчитель. Свої слова, думки поет завжди звіряв з Божими:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає.

«Кобзар» творився Шевченком у діалозі з Богом, молитва була для нього матір'ю всіх чеснот, а життя Ісуса Христа — ідеалом.

2. Словникова робота.

Ідеал — 1. те, що становить собою вищу мету діяльності, прагнень.

2. досконале втілення чого-небудь.

(Учні записують пояснення слова у свої зошити.)

Вчитель. Поет розумів, що, обравши свій важкий хрест боротьби за долю України, треба готуватися до Голгофи. Зійшовши на неї, він не зломився, про що говорять його слова:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, але не каюсь!

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Я безталанну свою Вкраїну.

Роби що хочеш з темним зо мною,

Тільки не кидай, в пекло з тобою

Пошкандибаю...

У багатьох Шевченкових творах згадується слово «Пречиста», тобто Богоматір:

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі,

Пошли мені святее слово,

Святої правди голос новий...

Ти матір Бога на землі.

Поет вірить, що коли людина поєднає в собі триєдиний образ Матері (тієї, яка народила тебе, матері-України та Богоматері), вона (тобто людина) буде жити по правді, пам'ятаючи заповіді Христові.

(Згадуються 10 заповідей Божих).

Діти, а чи пам'ятаєте ви Божі заповіді? (Останньою зачитується заповідь: «Шануй батька й матір свою...»)

Великий поет ось як говорить у своїх рядках про Матір:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4-й учень.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Вчитель. У світовій літературі немає поета, який би з такою любов'ю і таким сумом оспівував жінку-матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча доля була завжди великим болем.

Ось чому поет писав, що кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку «передчасно у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють.

Учениця.

А сестри, сестри, — горе вам,

Мої голубки молодії.

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, помрете...

— А в яких ще творах говорить Шевченко про долю жінки?

5-й учень (читає уривок з поеми «Катерина»).

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє;

Назад подивилась,

Як тополя стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози.

За сльозами за гіркими

І світа не бачить,

Тільки сина пригортає,

Цілує та плаче.

Сіло сонце, з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлася, повернулась,

Пішла... Тілько мріє...

(Входить Лілея з букетом квітів, виходить на середину класу.)

Учениця.

За що мене, як росла я,

Люди-не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!..

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люди віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люди... Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю — Снігоцвітом,

І я процвітати

Стала в.гаї, і в теплиці,

І в білих палатах,

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір? Милосердний,

Святий Боже, милий!..

(Звучить пісня «Така її доля»).

Вчитель. Діти, вслухайтеся в рядки, які я зараз прочитаю:

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть...

— З якого вірша ці рядки? («І виріс я на чужині»)

...Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині...

(« І золотої й дорогої...»)

— Про що говорять ці рядки?

(Про долю дітей.)

— Правильно! Дуже багато присвятив поет своїх віршів дітям. В них він розказав про свою сирітську долю, про те, який був тернистий його шлях уже в дитинстві. У яких віршах?

6-й учень.

В тім гаю,

У тій хатині, ураю,

Я бачив пекло...

Там неволя,

Робота тяжкая,

Ніколи і помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята...

Можливі відповіді дітей:

«Мені тринадцятий минало..., «Якби ви знали, паничі...», «Доля», «І золотої й дорогої».

Вчитель. Дуже боляче було Шевченкові, коли бачив під тином мале хлоп'я, сиротину, багатством якого була старенька свитина. А воно, немов одірваний листочок, не мало де подітись. Здавалось митцеві, що це він бачить себе.

(Учень декламує « І золото їй дорогої...»)

— Особливо боляче поетові було дивитись на долю дівчаток-сиріточок, бо нещасливою була вона і в дитинстві, і в майбутньому.

(«Маленькій Мар'яні», «Рости, рости, моя пташко. ..»)

Заключне слово вчителя.

— Діти! Читаючи сьогодні твори великого поета, сподіваюсь, що ви зрозуміли, чому таке вистраждане кожне його слово, чому така вагома кожна його думка.

І те, що ми наприкінці стражденного XX століття розбудовуємо свою суверенну українську державу — це передусім його, Тарасова заслуга.

І якщо ця держава ще не така, якою ми її хочемо мати, — це не його, а наша з вами провина.

Запитаймо в себе: «Чи гідні ми сьогодні великого Тарасового слова?» Пригадаймо і рядки з твору «І мертвим, і живим, і ненародженим...», бо вони актуальні саме сьогодні, попри плин часу.

(Учні читають уривки із послання «І мертвим, і живим, і ненародженим...»)

1-ий учень.

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся...

2-ий учень.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

3-ій учень.

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде...

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори! —

І потече сторіками

Кров у синє море.

4-ий учень.

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

5-ий учень.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

6-ий учень.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

7-ий учень.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

і оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє... —

Обніміться ж, брати мої, —

Молю вас, благаю!

Вчитель. Безперечно, великий Шевченко був пророком, тобто людиною, здатною бачити майбутнє. Він закликав творити добро, це був один із його заповітів.

Шевченко універсальний, сучасний. Немає такої події у нашій історії, про яку не можна було б сказати словами його віршів.

Згадаймо голодомор 33-го — і моторошно стане від таких рядків:

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами.

Гробокопателі ходили

Та й під хатами лягли.

Ніхто не вийшов вранці з хати,

Щоб їх, сердешних, поховати,

Під хатами і погнили.

Замислимося над сьогоднішніми екологічними бідами, і мимоволі зринуть у пам'яті рядки Шевченка:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно, за що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?..

Дивлячись на вчинки деяких українців, знову ж таки думаєш Шевченковими словами:

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте...

І зразу сьогоднішня наука всім нам:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люде проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Хіба ці слова не спрямовані до тих, хто забуває своє справжнє походження, свою рідну мову. Як бачимо, все і про все сказав Шевченко. Тож прислухаймося до Кобзаревих перлоцвітів і очищаймо свої душі вогнем Тарасового слова. Дорожіть Шевченком!

Хочеться вірити, що, вступивши в нове тисячоліття, ви візьмете з собою у майбутнє:

Тарасову пристрасть!

Тарасову мудрість!

Тарасове невмируще слово!

(О. Гончар)

В неінторпретованих, «нечитаних» творах, до яких і належить значна частина робіт українських авторів, як вважає Оксана Забужко, жива думка завмирає, а сам твір чекає на «співрозмовника».

До таких «непрочитаних» творів ми можемо віднести і роман Валер'яна Підмогильного «Місто». Творчість цього письменника за програмою для 12-річної школи вивчається в 11 класі. За останні роки твори Валер'яна Підмогильного були достатньо проаналізовані з позицій екзистенціалізму, але це майже ніяк не вплинуло на методику їх вивчення в школі. Широким загалом ці твори все ще залишились «непрочитані», тобто головні ідеї роману не були донесені до читача. Тому має бути розроблений спеціальний підхід до вивчення екзистенціальної прози в школі, щоб учні стали «справжніми співрозмовниками» цього роману, щоб почали інтерпретували твір не з точки зору відносин «місто-село» чи кар'єризму головного героя, а намагались дослідити таємниці внутрішнього світу Степана Радченка і проблеми його взаємовідносин з зовнішнім світом. Метою цієї статті є моделювання процесу вивчення роману Валер'яна Підмогильного «Місто» в руслі екзистенціальної парадигми, оптимальний добір форм, методів і методичних прийомів; які б забезпечили ефективність засвоєння учнями цього літературного твору.

Роман «Місто» побачив світ в 1927 році. 20-ті роки XX століття — період утвердження радянської влади: ще існує певний опір з боку народу, якому не до вподоби політика «воєнного комунізму», тому більшовики йдуть на тимчасові поступки у вигляді НЕПу та українізації, а водночас ведуть жорстоку боротьбу з загонами повстанців по всій Україні і розробляють плани індустріалізації та колективізації. В повітрі вже відчувається передчуття чогось грандіозного і трагічного... Починають розбудовуватися міста, їх розвиток відбувається за рахунок поповнення свіжою молодою силою, яка потрапляє сюди з сіл. Валер'ян Підмогильний у своєму романі «Місто» зображує типову для 20-х років картину: головний герой роману Степан Радченко приїздить з села в місто «з комплексом ненависті до нього і бажанням завоювати його». Спочатку він прагне отримати освіту для того, щоб потім повернутись додому і здобуті знання використати на практиці для реформування села. Критик А. Ніковський зазначає, що Степан Радченко став «гарматним м'ясом міста, бо нічого в ньому не змінив, не упокорив ні собі, ні ідеї міста-села чи міста-саду, сам же віддався владі міста, як воно є, та підбив випадкам і метушні свою долю й переживання» [8; 314]. Хлопець вступає до ВУЗу, не закінчує його, стає письменником, працівником журналу, бере участь у київському літературному житті. Валер'ян Підмогильний послідовно змальовує психологічне і матеріальне утвердження свого героя в місті через зміну роботи, житла, стосунки з жінками, захоплення творчістю. Дія твору немовби відбувається у внутрішньому світі Степана Радченка, автор подає нам розвиток подій через їх сприйняття головним героєм. Валерій Шевчук зазначає, що роман «Місто» написано як психологічний твір — це історія людської душі, можливо, з автобіографічними елементами, але застерігає від ототожнення автора з його героєм [9; 359]. Тому дуже важливо, щоб під час вивчення твору Валер'яна Підмогильного ці та інші важливі аспекти не пройшли повз увагу учнів.

Тема: Духовний світ людини в «Місті» Валер'яна Підмогильного.

Мета: дати учням уявлення про екзистенціалізм як художню систему; сформувати уявлення про розвиток української літератури як частину світового літературного процесу; проаналізувати роман Валеряна Підмогильного «Місто» з позицій екзистенціалізму; розкрити новаторський характер його творчості, що проявився в його філософсько-психологічній прозі;

Формувати вміння роботи з текстом, додатковими джерелами, самостійно шукати інформацію, робити висновки та узагальнення. Удосконалювати вміння аналізувати текст з точки зору певної філософської системи.

Формувати в учнів інтерес до творчості українських письменників періоду розстріляного відродження, заохочувати до самостійної дослідницької та аналітичної діяльності.

Форма уроку: семінар — розгорнута бесіда з елементами коментованого читання та дискусії.

Вивчення творів з екзистенціальними рисами має бути побудоване на діалогічній взаємодії учня та вчителя, твору та учня, твору та письменника, твору та епохи. У одинадцятому класі учні вже мають великий досвід аналізу художніх творів, але екзистенціальна проза має свою специфіку, яка потребує від учнів і вчителя наявності значного запасу знань з історії, основ філософії, української та зарубіжної літератур. Необхідно активізовувати знання, отримані на попередніх уроках та з інших курсів; активно використовувати вже сформовані навички та вміння: аналізувати текст; працювати з додатковою літературою; робити узагальнення; відстоювати свою думку; давати характеристику літературному персонажеві та епосі, в яку жив та творив письменник; визначати, як вона вплинула на його світогляд і формування мистецької позиції. Перед першим самостійним читанням роману вчитель має зорієнтувати учнів, на яких аспектах твору треба зосередитись, щоб важливі моменти не залишились поза увагою читачів. Тому варто поставити перед одинадцятикласниками наступні завдання:

— Зверніть увагу на те, які почуття переживає Степан Радченко одразу по приїзді до міста? Яке його ставлення до міських жителів? Як воно змінюється з часом?

— Як ви розумієте епіграф роману? Як ця боротьба між тваринним та янгольським відбувається в Стеанові?

— Простежте, як розвиваються стосунки головного героя з жінками. Які почуття переживає Степан до кожної з жінок?

І. Опорний конспект.

Учні досить важко сприймають і засвоюють інформацію про літературні напрямки та художні системи. А ці знання необхідні для правильного розуміння специфіки твору, для визначення місця і значення твору та творчості письменника в світовому літературному процесі. Як правило, учні не мають чіткого уявлення про розвиток літературного процесу, особливо періоду кінця XIX — початку XX століття: для них українська чи зарубіжна література — це калейдоскоп постатей письменників та їхніх творів, а всі «ізми» переплутались. Тому робота з ознайомлення з художніми системами повинна мати систематичний характер, і кожна система має в учнів асоціюватись з певними творами та письменниками в українській та зарубіжній літературі.

У творчості Валер'яна Підмогильного екзистенціальні риси виявилися більшою мірою, ніж в творчості інших українських письменників, тому інформацію про екзистеціалізм як про художню систему варто подати саме в контексті аналізу творчості цього митця. Навіть якщо учні вже знайомі з цим поняттям з попередніх; тем чи з курсу зарубіжної літератури опорний конспект лише активізує і систематизує їхні знання. Пропонуємо орієнтовний текст конспекту про екзистенціалізм як художню систему.

Екзистенціалізм — філософський напрямок, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX століття. Його основоположником вважають датського філософа Серена К'єркегора (кінець XVIII ст), який вважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емоції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.

XX століття принесло людству дві світові війни, багато локальних конфліктів, революцій, переворотів, світову економічну кризу 1929—33 років. Це все зробило актуальним проблему людського виживання, збереження психологічної повноцінності, віднайдення себе в екстремальних ситуаціях. Представники екзистенціалізму звернули свою увагу саме на внутрішній світ людини в екстремальних ситуаціях; вони вважали, що немає людини, яка б не відчувала хоч трохи відчаю; нема людини, в чиїх сокровенних надрах не приховувалась би якась стурбованість, тривога, дисгармонія, якийсь страх перед невідомим або чимсь таким, що його вона навіть не бажає усвідомлювати. Цих почуттів не здатні усунути жодні зовнішні події, вони можуть їх поглибити і загострити. Кожен має свою внутрішню сутність, свою індивідуальність, своє «я», свою екзистенцію.

Філософія екзистенціалізму — це філософія людського існування. Людина знаходиться в ворожому світі і, щоб досягнути справжнього буття, їй треба звернутись до свого внутрішнього існування. Людина постійно перебуває в межових ситуаціях, в яких вона постає перед вибором. До межових ситуацій належать ті, які людина не може вирішити або подолати, ці ситуації постають перед нею як стіна, що відкидає її назад, до себе, до екзистенції. Розбиваючись об цю стіну і терплячи поразку, людина, на думку екзистенціалістів, нарешті усвідомлює себе, свою екзистенцію. Такими ситуаціями є, на думку Карла Ясперса, смерть, страждання, боротьба, яку неможливо вивести з зовнішніх передумов, тобто з об'єктивно існуючої дійсності. Одна з основних категорій екзистенціалізму — свобода. Свобода — це як визначальний фактор людського існування, як єдине його обґрунтування. Людина — це і є свобода, вона безмежна і нічим не визначена. Свобода визначається можливістю вибору, цей вибір має моральний, поведінковий характер, і навіть коли відмова від вибору — це вже вибір.

Французький екзистенціалізм — це перехрестя філософії та літератури, іншими словами, екзистенціалізм — це літературно-філософська течія, яка з'явилась на базі синтезу літератури і філософії. Філософи-екзистенціалісти вважали, що «література — це одна з форм вираження філософських ідей».

Екзистенціалізм у творчості українських письменників широкого розповсюдження не набув, як скажімо, у Франції чи Німеччині. Після утвердження радянської влади і створення Радянського Союзу контакти українських письменників з Заходом були обмежені, тому екзистенціалізм у творчість українських письменників не міг потрапити з західноєвропейських філософських трактатів. Але присутність екзистенціальних мотивів в українській прозі пояснюється особливостями української ментальності, а також тим, що екзистенціалізм був явищем, обумовленим загальними світовими тенденціями, його ідеї «витали» у повітрі, це був процес, непідвладний владі. Екзистенціальні ідеї яскраво проявились у творчості українських письменників на межі XIX—XX століть у п'єсах Лесі Українки та Володимира Винниченка, новелах Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника, а в середині XX століття — в романах Івана Багряного та Василя Барки. Але коли ми говоримо про екзистенціалізм, то перше ім'я, що спадає на думку — це Валер'ян Підмогильний.

II. Бесіда.

Бесіда допоможе звернути увагу учнів на ті аспекти твору, які під час першого прочитання були ними сприйняті поверхово. Через систему запитань можна з'ясувати, яке уявлення вони мають про головні категорії екзистенціалізму і чи вміють знаходити екзистенціальні риси в художніх творах. Бажано, щоб старшокласники, відповідаючи на запитання, активно використовували цитати з твору для підтвердження своїх думок. Ми не ставимо перед собою мету розвинути дискусію між учнями, але якщо в процесі роботи виникне така ситуація, то це лише сприятиме кращому засвоєнню матеріалу

— Як ви розумієте поняття абсурд? Які слова-синоніми ви б дібрали до нього?

Учні доходять висновку, що абсурд — це безглуздя, нісенітниця, нелогічність, невідповідність, яку людина бачить у реальному світі; це коли реальний світ не відповідає її очікуванням. Учитель має розширити розуміння учнями цього поняття: абсурд — це конфлікт між суб'єктом і об'єктом. Людина шукає порятунку і значимості в своєму довкіллі, але світ її не задовольняє. Ця розбіжність між сподіваннями і очікуваннями людини та світом, що її оточує, — абсурд. Абсурд не є прикметою матеріального світу, фізичної дійсності. Матеріальний світ може бути зовсім упорядкованим і логічним, але коли він відстає від людського сприйняття його, ми маємо екзистенціальну абсурдність.

— Чи є місто в романі Підмогильного «абсурдним світом» для Степана Радченка? А для читачів? Поясніть свою думку.

— Світ в уявленні екзистенціалістів є ворожим для людини. Вона відчуває себе самотньою, покинутою, «загубленою». Тривога, неспокій, турбота, пригніченість — ось що відчуває людина у стосунках з оточуючим світом. Чи характерні подібні відчуття для головного героя роману «Місто»? Доведіть свою думку цитатами з тексту.

— Як Степан Радченко реагує на абсурдність світу? Чи прагне він подолати її?

Варто нагадати учням, що філософи-екзистенціалісти називали кілька шляхів порятунку від абсурду: смерть (самогубство), бунт (боротьба) і творчість. Щоб дати відповідь на це запитання, старшокласники мають простежити шлях головного героя від часу приїзду з села до Києва. Спочатку хлопець вороже налаштований до міста, воно для нього є уособленням ворожого і чужого, він бунтує, намагається боротися з ним, прагне змінити, вважає, що саме він покликаний побороти місто з його абсурдними законами життя. Ці твердження бажано доводити уривками з твору, наприклад: «От вони, ці горожани! Все це — старий порох, що треба стерти. І він до цього покликаний. Ось вони — горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! їх треба вимести геть, розчавити..., і на місце їх прийдуть інші» [1;45]. Абсурдний світ оточує і проймає хлопця, подолати його неможливо, а коли людина не може подолати трагічну абсурдність буття, то вона повинна «зануритись», «розчинитись» в ній. Поступово місто змінює його, змінює його внутрішній світ, його переконання та прагнення, і вже в другій частині роману Степан Радченко сам стає частиною міста, частиною цього абсурду, він сприймає його таким, яким воно є [1; 260].

— Чи можна вважати літературні спроби Степана формою боротьби з абсурдністю цього світу? Чи є це покликом душі, прагненням висловити душевні переживання? Для відповіді на це запитання знайдіть у тексті твору уривки, в яких йдеться про рішення Степана Радченка стати письменником. «Степан вертався додому, охоплений єдиною думкою, віддаючись їй до решти, до останньої клітини свого мозку. Бажання, виникнувши в ньому й прищепившись, скоряло його всього, зрушувало собі на користь всі його сили, заступало весь світ, роблячи його самого подібним на тетерю, що тільки власний спів чує. Молода пружина його думки, що допіру ще кволо ворушилась, напружилась і почала розтягатись, даючи рух сотням коліщат і підойм. Так, Степан мусив стати письменником. Нічого ні страшного, ні незвичайного він не почував у цьому жаданні. Він зріднився з ним за кілька годин так, ніби викохував роки, а в хвилюванні своєму вбачав ознаку хисту, прояв натхнення для творчості»[1;67]. «…перечитати не зважився, почуваючи ніяковість перед собою за написане. Та чи й варто було його писати? Адже ж писавши, не тямив, ні навіщо, ні чому він пише! Яка ж може бути ціна такій несвідомій праці?» [2; 161].

— Якою є тематика його творів? Як виникла в Степана думка написати твір про людину?

Після вечірки, на якій відбулось знайомство з Ритою, він почав перечитувати збірку своїх оповідань і помітив, що «Ніде протягом сотні сторінок не здибав він людини — того, що мучиться і прагне, що божевільні пориви зароджує в болі, того, що нидіє і буяє, плазує й підноситься на верховині. Він не знайшов у тих сторінках сумного карлика з велетенським розумом, дрібного звіра, що тягне на щуплих раменах вічний тягар свідомості; не знайшов чарівної дитини, що так мило плаче й сміється серед барвистих цяцьок існування, жорстокого войовника, що вміє вбивати й умирати за свої мрії, суворого поборника за далекі дні, невтомного гінця в майбутнє. І ця відсутність вразила його: навіщо ж ці твори, коли людське серце в них не б'ється?» [2; 212].

Можна зацитувати лист Валеряна Підмогильного від 6.07.1935 р. до дружини: «З літературною роботою питання виявилось складнішим, ніж мені здавалося відразу. Річ у тому, що я надто довго був відірваний від життя, і тепер у своїх планах весь час наштовхуюсь на цей величезний і ганебний гандж. Мені потрібні люди, люди... [ 3; 411]. Отже, це була позиція самого автора: Підмогильний вважав, що головним у творі є людина.

— Хто ще з героїв роману обирає творчість як порятунок?

Учні мають згадати Риту і поета Вигорського. «Він (Вигорський) жваво налив склянки.

— За літературу! Мусимо поважати те, що дає нам заробіток. Але скажіть — тільки щиро! — чому ви почали писати?

— З заздрощів, — відповів хлопець (Степан Радченко) червоніючи.

— А я — від почуття кволості. Це те саме» [2; 166].

— Чи можна вважати Зоську Голубовську абсурдним героєм? Як дівчина бореться з абсурдністю цього світу?

Зоська — це втілення нездійсненних сподівань, її самовбивство-розв'язка проблеми абсурду. Хоча спочатку вона зневажає світ, в якому живе, він здається їй нудним, вона сміється з усього, що її оточує, прагнучи побороти цю нудоту. її дуже хвилює проблема смерті, і врешті решт Зоська вирішує проблему абсурду свого життя самогубством.

— Відомий іспанський філософ-екзистенціаліст Хосе Ортега-і-Гассет зазначав: «…нас вабить не сюжет та подальші події. Доказом цього є те, що сюжет будь-якого роману переповідається кількома словами. Тож не він нам цікавий. Побіжна оповідь нам не потрібна, нам треба, щоб автор загаявся і докладно ознайомив нас із персонажами. Лише заглибившись у життя героїв та їхнє оточення, сприйнявши їх як своїх давніх знайомих, про котрих ми знаємо все і котрі щиро діляться з нами всіма своїми таємницями, ми зазнаємо втіхи...Нас розважають Дон Кіхот і Санчо, а не те, що з ними відбувається» [10; 280]. Чи згодні ви з цим твердженням? Що більше приваблює вас в романі «Місто»: сюжет твору чи образ головного героя?

— Схарактеризуйте образ Степана Радченка. Як ставиться автор до свого героя?

— Валер'ян Підмогильний подає розвиток подій у творі через призму їх сприйняття Степаном Радченком. Дія немовби відбувається у внутрішньому світі головного героя. Чим це можна пояснити?

— Дайте характеристику образові Міста, використовуючи текст роману. Якими є засоби творення образу Міста?

— Прокоментуйте думку Соломії Павличко:

««Місто» — це свого роду шифр, текст сповнений недомовлень і натяків ...вимагає специфічного прочитання, враховуючи подвійність дискурсу».

III. Коментоване читання. Вчитель або учні зачитують окремі уривки твору, а інші коментують їх.

Учитель для цієї форми роботи обирає ті епізоди твору, які, на його думку, краще відображають душевний стан героїв твору, або на прикладі яких можна пояснити сутність екзистенціальних категорій. Можна підготувати запитання до уривків, щоб скерувати їх тлумачення учнями в правильному напрямку. Ми пропонуємо для цього етапу уроку наступні уривки з роману:

«Чудне враження справляла на нього ця маса томів, що серед них він побачив тільки одну читану книжку. В них немов зосередилось все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусив побороти в місті. Наперекір розумові й усім попереднім розрахункам, безнадійні думки, спочатку ніби питання почали опановувати хлопця.»[1; 28]

«Природа не обдарувала Степана співучою здібністю його народу, і він знову був чужий серед Цієї громади. Він почував безглуздість свого становища тут, де він був мовчазним йолопом, що за весь вечір тільки раз розтулив рота, та й то невдало. Але піти теж не міг...» [2; 47]. «Відбувалась лекція. Він дивився на лави, густо обсаджені молодцю, на лектора, добре знаного йому, спостерігав там і там знайомі рухи уваги, недбалості, нерозуміння. І жодного хвилювання чи болю в ньому не прокинулось, і те каяття, що допіру ще мучило його, зів'яло від подиху чужини, що віяв з усієї, колись жаданої такої обстави. Хлопець здивовано відійшов і озирнувся навкруги оком бурлаки, що до рідного краю прибився після блукань і нічого не знайшов того, що був полишив, побачив усе зміненим і таким від спогадів далеким, що навіть жалю ця спотворена дійсність не варта. Тут, діткнувшись покинутого, зрозумів, що вернутись до нього не зможе, ці стіни для нього навіки чужі й гомін цей його не покличе і не пробудить»[1; 163].

«Тяжкий сум опановував його, бо ця руїна наочно нагадувала йому безглуздя його власного життя, бо спустошеність серця позначилась і на хаті. Сівши до столу, де гамузом лежали розгорнуті книжки та клапті паперу, він з жалем засудженого згадував ті стрункі дні, коли тішився невимовним спокоєм у праці... Осінь відчув у собі, сльоту й туман.»[1; 142].

— Чому Валер'ян Підмогильний дуже часто в своєму творі вживає для позначення стану свого героя слова «чужий», «нудота», «нудьга»?

IV. Доповідь — самостійне дослідження учня.

У XXI столітті перед системою освіти стоїть завдання не стільки дати учням знання, скільки навчити їх здобувати, тому дуже важливим є привчити учнів до самостійної роботи. В старших класах вони вже мають досвід такої роботи, але особливого значення набуває самостійна робота дослідницького, творчого характеру: вона сприятиме виробленню навичок роботи з текстом твору; здобуттю інформації з різних джерел (критична література, щоденники, спогади, автобіографії, художні твори цього автора або інших письменників, які творили в цей же період або в межах тієї ж художньої системи); навчити порівнювати художні твори, образи, робити власні висновки та узагальнення, виступати перед аудиторією і відстоювати свою думку, використовуючи різні аргументи.

Ми пропонуємо самостійне дослідження як засіб поглибленої роботи над твором, як спосіб привернути увагу учнів до одного з суттєвих моментів у романі, який може бути не помічений ними під час читання. Рекомендуємо підготувати доповідь на тему: «Боротьба тваринного і янгольського в людині на матеріалі роману Валер'яна Підмогильного «Місто». Зважаючи на складність теми, учень працює під керівництвом учителя. Пропонуємо дослідження, які варто використати: текст роману «Місто», а особливо ті уривки, де викладена концепція поета Вигорського про розум і щастя [2; 167, 195]; статтю Олександра Ковальчука «Ідеологізоване тіло як фактор буття» //Слово і час. — 1997. — №7—8. — С198—200; статтю Максима Тарнавського «Невтомний гонець в майбутнє (Екзистенціальне прочитання «Міста» Валер'яна Підмогильного)» // Слово і час. — 1991.— №5. — С.56—64; дослідження Юрія Шереха «Білок і його забурення» і Соломії Павличко «Інтелектуальна проза Петрова і Підмогильного». Пропонуємо орієнтовний текст доповіді.

У другій половині XVIII століття як філософський напрям оформилось Просвітництво. Філософи-просвітники витворили культ Розуму, він проголошувався всесильним, його можливості — безмежними, перед ним схилялись, його звеличували. Але в XX столітті люди зрозуміли, що людський розум може не тільки допомогти, а й зашкодити: всі страшні винаходи, всі війни відбувались завдяки розуму. Віра у всездатність людського розуму похитнулась, науковці зрозуміли, що не все можна зрозуміти і пояснити за допомогою розуму, що не тільки він визначає поведінку людини: філософи звернули свою увагу на ірраціональне в людині.

Мозок — це вища форма організації матерії. Розум в процесі еволюції переміг тіло, саме він вирізняє людину з-поміж тварин, ставить її найвище в ієрархії живих істот. Можливо, розум нам дав Бог, коли вирішив створити людину по своїй подобі, тобто таким чином наблизив людину до себе. Вважається, що саме керуючись розумом, ми вирішуємо, як нам чинити в тій чи іншій ситуації, але ж коли людину мучить голод, спрага чи сексуальна жага, то тіло дуже часто не слухає розуму і може «йти напролом», робити непередбачувані вчинки. В людині постійно відбувається двобій тіла і розуму (тіло — як тваринне, а розум — як ознака виокремлення з тваринного світу). Екзистенціалісти були одними з перших, хто звернувся до людини, до її сутності, до її переживань, страждань, емоцій, тобто не до розуму, а до почуттів.

Валер'ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина-вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол-священною мовою розмовляє». Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, неможлива. Відтак сексуальність у Підмогильного виключає любов і полягає в насолоді для тіла» [7; 376].

Роздуми стосовно розуму і почуттів письменник вкладає в уста поетові Вигорському. Дослідники творчості Валер'яна Підмогильного вважають, що прототипом цього образу був відомий поет і прозаїк, автор роману з екзистенціальними рисами «Недуга», друг Підмогильного Євген Плужник. Поет Вигорський — абсурдний герой твору: про це свідчать його роздуми, спосіб життя, навіть те, що справжнє прізвище поета — Ланський, але він вважає, що підписувати твори своїм ім'ям — це велика відповідальність. Юрій Шерех назвав поета Вигорського речником скептицизму [5; 337].

Які ж позиції Вигорського стосовно розуму і чуттєвого? Спочатку він у розмові зі Степаном стверджує: «Відколи людський розум почав абстрагувати, людина безнадійно шлях природності покинула, і навернути її знову на цей шлях можна тільки відтявши їй голову. Самі міркуйте: як може людина руйнувати природу поза собою, не руйнуючи природності в собі? Кожне дерево, зрубане на землі, показує, що щось природне підтято вже і в людській душі. Тому всякий поступ є поступ від природи в оточенні, мисленні й почуттях» [2; 167]. Тобто чи не є ця ідея абсурдною: розум — це вершина розвитку живої істоти, одночасно — це ознака занепаду, крок у безодню? Природа дала нам розум, а ми його використовуємо проти творця: творіння природи знищує Гі ж. «Людина є reductio ad absurdum природи. В нас природа сама себе нищить. В нас докінчується одна з галузей земної еволюції, і ніхто після нас не йде, ніякі надлюди. Ми — останнє кільце в ланцюгу, що розгортатиметься, може, ще не раз на землі, але іншими путями і в інших напрямах. Мозок — ось найголовніший ворог людини». Щодо щастя, то спочатку Вигорський вважає, що щастя — це просто цілковите задоволення (фізичне), воно неможливе, бо сьогодні з'їв, а завтра голодний... Щастя — це найтваринніша з людських ілюзій, саме тому, що вона найприродніша [2; 167].

Уже пізніше Вигорський говорить: «Друже, я не сказав вам ще своєї останньої, радісної новини? Щастя на землі можливе!... Щастя нічого спільного з задоволенням не має. Коли б інакше було, ми не могли б зрозуміти людей.... Щастя від свідомості, що душа впорядкована принципом розуму й підпорядкована йому, є найвище щастя…На варті життя ми мусимо поставити розум. Він добрий, він усе приймає і прощає. Він уміє спиратись на причини, а чуття нищить їх» [2; 195]. Тобто його позиції змінились корінним чином: все життя і почуття мають бути підпорядковані розуму.

Позиції Степана Радченка щодо розумового і чуттєвого дещо інші; відразу по приїзду до міста він вірить у те, що все можна змінити за допомогою розуму. Всіма його діями керує розум, але інколи прокидається тварина (сексуальна енергія). Розвиток стосунків з жінками — це теж конфлікт між розумом і тілом. Він починає вважати, що людей пізнати (за допомогою розуму?) не можна [2; 183]. І коли Вигорський говорить про щастя, про відношення розум-почуття, Степан обирає чуттєве щастя, чуттєве задоволення, хоч воно й обмежене [2; 195].

Соломія Павличко вважає, що розчарування в силі розуму — провідна філософська тема Валер'яна Підмогильного [7; 373]. Головне питання, яке його хвилює: чи життя раціональне, побудоване за законами логіки й доцільності..., чи воно ірраціональне, непідвладне людині, яка не здатна контролювати не тільки буття, а й свої власні вчинки і почуття. Письменник продовжує тему раціонального та ірраціонального в інших своїх творах, таких як «Невеличка драма» та «Повість без назви».

кімната» (простора, світла й окрема кімната в великому будинкові десь в новому районі)

міста. Він впевнений у собі. Прагне насолоджуватись всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». В стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору.

Простежити етапи фізичного і морального утвердження Степана Радченка в місті.

Жінки
Помешкання Внутрішній світ.
Ставлення до міста і села.

Надійка, що мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови. Надійка — це символ села. Степан відчував себе чужим у місті [1,22]. Навіть в книжках зосереджувалось все чуже, всі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутись до села.

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), що мешкає в кухні Гнідих. Починає знайомитись з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.

Зоська Голубовська, мешкає в кімната на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті.

Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната в великому будинкові десь в новому районі) Степан відчуває себе вже частиною міста. Він впевнений у собі. Прагне насолоджуватись всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». В стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору.

Учнів треба підвести до висновку, що кімната символізувала фізичне, утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Павличко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва... жінка є лише об'єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя... Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання» [7; 376].

— З чим пов'язане повернення Степана до Надійки?

Самогубство Зоськи, яке змушує Степана переглянути все своє життя; творча криза, що полягала в нездатності написати «повість про людей» — Степан знаходиться у межовій ситуації, він знову відчуває ворожість міста, він вирішує залишити його і поїхати на село, стати там простим робітником. А Надійка в його спогадах була тією ниточкою, тим спогадом, що єднав його з селом, як «кличний дзвін із далечини»: «… назавжди покине це місто, чуже його душі, цей камінь, ці збудні ліхтарі! Зречеться навіки жорстокої плутанини міського життя, отруйних мрій, що тяжать над галасливим бруком, задушливих поривів, що роз'їдають душу в вузьких закутках кімнат, відкинеться божевільного прагнення, що ятрить думку, затиснуту в лещата міста. І піде в спокійні, сонячні простори полів до покинутої волі, і житиме, як росте трава, як стигне овоч» [2; 234].

V. Висновок. Слово вчителя.

XX століття принесло людству багато війн, революцій, катаклізмів. У цей вік технологій, прогресу і тоталітаризму людина почувалась занедбаною і покинутою. Філософська система екзистенціалізму мала на меті звернення до людини, до її суті. Письменники-екзистенціалісти в центр своєї творчості поставили почуття і переживання людини в межових ситуаціях. Зв'язки української літератури з західною були обмежені, але ідеї екзистенціалізму знайшли відображення в художніх творах українських письменників. Екзистенціальні мотиви найбільше помітні в прозі Валер'яна Підмогильного — оповідання «Собака», «Проблема хліба»,»Третя революція», «Військовий літун», «В епідеміологічному бараці», повість «Остап Шептала» — мають яскраві риси екзистенціалізму, а у своєму романі «Місто» письменник здійснив справжню спробу «розтину людської душі». «Місто» — це візитна картка творчості Валер'яна Підмогильного, порушені в цьому романі проблеми раціонального і чуттєвого в людині, психологічного аналізу людської душі в межових ситуаціях, проблеми статі автор продовжив розвивати в пізніших своїх творах «Невеличка драма» та «Повість без назви».

VI. Домашнє завдання.

Написати твір-роздум на одну з тем: «Еволюція внутрішнього світу Степана Радченка»; «Чи підкорив Степан Радченко місто?»; «Мої власні відчуття у новому незнайомому місті».

Твір-роздум допоможе вчителю з'ясувати, чи відбувся діалог учень-твір, чи стали одинадцятикласники справжніми «співрозмовниками» роману, чи розуміють вони основні категорії філософської системи екзистенціалізму, чи вміють ними оперувати, чи зрозуміли основні проблеми твору. Вибір останньої із запропонованих тем допоможе учневі уявити себе на місці головного героя твору, відчути себе «екзистеціальною людиною».

За умови правильного добору форм, методів і прийомів вивчення роману Валер'яна Підмогильного «Місто» учні поглиблять свої знання про розвиток світового літературного процесу, про українську літературу як складову його частину, про 20—30-ті роки XX ст. як особливий період в історії української літератури, про автора твору як про майстра зображення людської душі, а твір ширше «відкриється» перед читачами.

Література

1. Підмогильний В. Місто: Роман та оповідання: Для ст.шк. віку. — К.: Веселка, 1993.

2. Підмогильний В. Місто: Роман, оповідання / Упоряд. Р. Мовчан та В. Шевчука; Вст.ст. В. Шевчука; Приміт. Р. Мов-чан.-К.: Молодь, 1989. — 448с.

3. Підмогильний В. Листи з Соловків // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С407—427.

4. Забужко О. Філософія і культурна притомність нації // Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. — К.: Факт, 2001.— С.136—148.

5. Шерех Ю. Білок і його забурення //Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С.331—341.

6. Ковальчук О. «Ідеологізоване тіло як фактор буття» // Слово і час. — 1997. — №7—8. — С198—200.

7. Павличко С Інтелектуальна проза Петрова й Підмогильного//Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С.367—383.

8. Бойко Ю. «Невеличка драма» В. Підмогильного на тлі дійсності 20-х років // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій /Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С.313—331.

9. Шевчук В. Екзистенціальна проза Валер'яна Підмогильного //Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний:

Однією із найактуальніших проблем, продиктованих сучасністю й потребами шкільної практики, є проблема взаємопов'язаного вивчення української літератури та історії. Хоча література й історія в школі — два окремі предмети, проте у своєму суспільному житті вони як дві грані одного явища. У художній літературі не тільки розкриваються характери, переживання персонажів, але й описуються ті чи інші історичні події. А зрозуміти хід історичних процесів без звернень до української ментальності, типових народних характерів досить важко.

У художній літературі творчість Уласа Самчука, зокрема, його роман «Марія» є однією з найяскравіших ілюстрацій історичних подій на теренах України.

Пропонуємо систему тестових завдань різних типів для учнів 11 класу за романом Уласа Самчука «Марія», які допоможуть перевірити не тільки знання учнями змісту художнього твору, але й перебігу історичних подій в Україні, про які йдеться в романі.

І. Тестові завдання з вибором однієї правильної відповіді

Такий формат тесту є найуживанішим, він дає змогу оцінити навчальні досягнення старшокласників на різних рівнях: знання, розуміння і застосування знань.

1. Позначте рядок, у якому правильно вказано жанр твору Уласа Самчука «Марія»:

а) роман у новелах;

б) соціально-побутовий роман;

в) роман-хроніка;

г) повість.

2. Кому присвячений роман «Марія»?

а) Матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 1932—1933 роках .

б) усім матерям.

в) матерям, чиї діти загинули під час голодомору 1932-1933 pp.

г) жінкам, які пережили страшні муки під час «голодних» 1932—1933 рр.

3. «Марія» Уласа Самчука розкриває трагедію голоду в Україні 1932—33 pp., який історики називають геноцидом. А що означає це слово?

а) голодомор;

б) свідомі дії, спрямовані на повне або часткове винищення національної, етнічної чи расової групи;

в) жертви масового голодування у 1932—33 роках;

г) причини голодомору.

4. Кого автор називає Іродом-Знущателем у таких рядках твору: «Кажуть, що десь народився великий пророк, що веде народ наш з неволі, чорні духи сповістили про цю вістку Ірода-Знущателя, а той морок і голод великий народ наслав. Сто тисяч дітей мусить вмерти»?

а) В. Молотова;

б) П. Постишева;

в) Л. Кагановича;

г) Й. Сталіна.

5. Сталінщина призвела до духовного розтління народу — створення «нового типу» людини, якій притаманна жорстокість, брехня, зрада. На прикладі кого це показує Улас Самчук у романі «Марія»?

а) Максима;

б) Гната;

в) Корнія;

г) Надії.

6. «Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так саме сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ані Корній, ні Марія, ні сотні, тисячі Корніїв і Марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець...»

Про який початок і якого кінця говорить автор?

а) початок революції;

б)початок голоду;

в) початок колективізації;

г) початок громадянської війни.

II. Тестові завдання з вибором кількох правильних відповідей

У тестах такого типу учням пропонується вибрати деяку кількість (наприклад, дві, три чи чотири) відповідей із запропонованого списку варіантів.

Тестове завдання такого формату також діагностує знання, розуміння і застосування.

1. Визначте проблеми, які Улас Самчук порушує в романі «Марія»:

а) голодомор 1932-33 pp.;

б) подружня вірність;

в) революція на селі;

г) Велика Вітчизняна війна;

ґ) батьки і діти;

д) злочин і кара;

є) проблема грошей; є)репресії.

2. Позначте історичні події, про які розповідається у творі:

а) Велика Вітчизняна війна;

б) революція;

в) громадянська війна;

г) утворення УНР;

ґ) колективізація;

д) голодомор 1932—33 pp.

3. Позначте назви розділів, із яких складається роман Уласа Самчука «Марія»:

а) «Книга про народження Марії».

б) «Книга життя Марії».

в) «Книга днів Марії».

г) «Книга про хліб».

ґ) «Книга про голодомор».

д) «Книга про смерть Марії».

4. Визначте провідні мотиви, які виділяються в структурі тексту:

а) мотив праці;

б) мотив любові;

в) образ Божої Матері;

г) мотив гріха;

ґ) мотив страждання;

д) мотив багатства.

5. Позначте дії радянської влади під час голодомору 1932—33 рр.:

а) доцільно проводила масову колективізацію:

б) не знизила темпів хлібозаготівель, незважаючи на низький урожай;

в) замовчувала реальні масштаби голодомору;

г) коли голодомор розпочався, намагалася зменшити кількість жертв;

ґ) репресіями знищила усіх, хто насмілився наголошувати на факті голоду;

д) не приховуючи від світової громадськості факт голоду, приймала допомогу від країн Заходу.

III. Тестові завдання на встановлення відповідності

Такі завдання відносять до категорії логічних пар і називають ще форматом розширеного вибору.

Виконуючи тестові завдання на встановлення відповідності, потрібно співвіднести матеріал двох колонок: лівої, де частини матеріалу позначені буквами, і правої, де частини позначені цифрами. Тестові завдання такого типу майже виключають вгадування правильних відповідей, тому їх вважають надійнішими.

1. Установіть відповідність між героями та їх характеристиками:

A) Мартин Заруба

1) колишній моряк, черства людина, якій земля допомогла повірити у власні сили та перетворитися на доброго господаря і люблячого батька;

Б) Гнат Кухарчук

2) високодуховна постать, сільський філософ і мислитель;

Корній

3) заможний селянин, має наймитів, але є не глитаєм та визискувачем, а розсудливою і щедрою людиною.

А Б В

3 2 1

2. Установіть відповідність між описами подій та періодами життя Марії:

А) найми

1) «Марію мили, чесали, відкормлювали. За це пасла літом дванадцятеро худоби, зимою носила воду, підстеляла в хлівах, помагала прясти вовну, клоччя, пряла на мішки вал і мотала клубки».

Б) раннє сирітство

2) «Минуло багато днів. Кожного з них Марія кликала й чекала маму, але сходило сонце, Марія лягала спати, вставала — нема й нема. Поволі почала забувати».

В) одруження з Гнатом

3) «До цього часу жили на «віру». Тепер же сам виявив бажання «обкрутитися». Приніс кошик «шкаліків», зачавив порося, скликав сусідів і загуляв «свадьбу».

Г) одруження з Корнієм

4) «Сонце зайшло, і стала темнота по цілій Україні. Гнат покинув Марію саму. Завтра ще прийде. Марія лежала навзнак, дивилася у морок, у безмежну пітьму: починала поволі передивлятись розгорнену Гнатом книгу свого життя».

Д) Марія під час голодомору.

5) «Благословляли на шлюб непаристими образами. Не було часу поїхати та купити паристі. Один образ — Мати Божа Молошна, другий — Ісус Христос, менший розміром, а це недобрий знак».

А Б В Г Д

1 2 5 3 4

3. Установіть відповідність між описами подій у творі та історичними фактами:

A) Перша світова війна

1) «Поволі, непомітно підкрадався 1917-й... Зима непевна. Метелиці, відлиги... В окопах молоденькі хлопчаки у постолах... Йдуть у наступ...

На села натискали все нові й нові вимоги... Тихий люд... набирався люті... З-під непорушних, забутих сіл вилізав жорстокий звір».

Б) революція

2) «Перша колективна осінь. Трактори, молотилки. Порвані і загнані мужики...

— Все, все забрали... От вже ніяк не знаю, за що нас покарано».

громадянська війна

3) Стояв незабутній 1914-й. Засурмили в сурми, задзвонили в дзвони. Заіржали коні, заплакали матері й наречені... Матері! Чого ви плачете, матері? Шкода вам ваших синів? Не плачте, їх мільйони в Росії.

Г) колективізація

4) «З понурих, обдертих хат вилазили на весняне сонце опухлі, вилазили немічні, вилазили охлялі! Сходилися на нараду кістяки з розчухраними головами...»

Д) голодомор 1932— 1933 рр.

5) «— Малчі, бабка!.. Тепер савєцкая власть. Не бойсь, товаріщ Ленін всьо заплатіт.

— Але ж ви не татари. Нащо ж розкидати?..

— Малчі, старая!.. Ето вайна! Марія дивиться, як твориться війна.

— З ким, люди, війна?»

А Б В Г Д

3 1 5 2 4

IV. Відкриті тестові завдання з короткою відповіддю

Такий формат тестових завдань передбачає коротку відповідь (слово чи словосполучення), яку треба вписати в умову завдання, або закінчення твердження.

1. На місці трьох крапок впишіть ім'я літературного персонажа, про якого йдеться.

A) «Того самого дня «Пролетарська правда» містила таку заяву: «Я відмовляюся від своїх батьків-кулаків, які ціле своє життя були врагами робочого класу і стояли на засадах власності і навіть тепер не зрікаються своїх ганебних засад». (Максим)

Б) кульгає на праву ногу, але господар, яких мало. їх три брати. Працьовиті всі і розумні». (Гнат Кухарчук)

«... забрали у матроси. Вечорами ховалася Марія від людей і розливала безліч дівочих сліз. Плакали карі очі, марніли з жалю загорілі рожеві щічки». (Корнія)

Г) «Хтось вернувся з германського фронту і оповідав, що бачив на власні очі, як під Варшавою німці захопили руську батарею і як великий німець у шпичастій шапці прохромив штиком». Марія не могла лишатися самою в темноті». (Дємка)

Д) «Але у ... на душі суга. Тяжка і чорна суга. Снився дивний сон: дістала листа від Корнія: «Жив і здоров, але додому скоро не сподівайся». (Марії)

Звичайно, на уроках літератури не можна використовувати лише тестові завдання як засіб перевірки знань учнів, оскільки вони не дають змоги школярам виявити здатність аналізувати, синтезувати й оцінювати різноманітну інформацію. Але використання закритих тестових завдань у роботі вчителя-словесника — це один із способів перевірити такі результати навчальної діяльності, як обсяг інформації, що запам'ятав учень, знання змісту художнього твору, а також уміння використати теоретичні знання в роботі із запропонованим матеріалом.

Франко Іван
Пророчі заповіді українського Мойсея
Інтегрований з Біблією та музикою урок літератури
Тема: Поема «Мойсей» І. Франка як творче осмислення Біблії.

Мета: допомогти учням зрозуміти вершинний твір Івана Франка «Мойсей» як творче осмислення Біблії; виділити пророчі слова у тексті поеми, глибокий зміст яких стосується минулого, сьогоднішнього і майбутнього України; зіставити образ Мойсея з однойменної поеми з Мойсеєм біблійних оповідань; розкрити правдиву схожість між головним героєм поеми та автором твору; виховувати бажання служити своєму кародові, Україні як неодмінну рису активного патріота.

Обладнання: Біблія. Вихід. 1,2,3,4,5,6. Діяння 7:22; текст поеми «Мойсей» за повним виданням творів І. Франка, т.5 , с 201; портрет І. Франка; репродукції Г. Доре; Біблія для дітей; буклет «Мойсей»; диск із звуковим записом опери у виконанні колективом Львівського академічного театру опери і балету ім. С Крушельницької.

Епіграфи уроку: Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

І. Франко

Франко — будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли всі перепони нашому народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив їх, описав і, щоб не збитися з дороги, програмно опрацював.

І. Вступне слово вчителя ( мотивація — «інтрига» ). Недавно в молодіжній газеті я прочитала статтю молодого журналіста під назвою «Мойсей» . Друге пришестя». Мене зацікавив її зміст. Йдеться про те, що після Львова, де оперу «Мойсей» поставили в театрі ім. Соломії Крушельницької 2001 року, коли прем'єра була приурочена візиту Папи Римського Івана Павла II, Київ своїм же «Мойсеєм» зрефлексував на не менш знакову подію: у 2006 році виповнилось 150 років від дня народження Івана Франка. Чому у такій високо естетичній формі варто отримувати знання про Франка?

Тому що постать Франка — геніальна, талант постановників — великий. І 2006 рік для України проходив під знаком Івана Франка, «одного з духовних батьків нації, який належить не лише Україні, а й Європі та світові».

(Постановка проблемного запитання.)

— Як ви думаєте, чому і на початку XX століття в умовах «ночі бездержавності» (як сказав Є. Маланюк), і на початку XXI століття, — коли Україна, за міжнародними експертними оцінками, на сьомому місці за можливістю втратити власну державність, поема І. Франка «Мойсей» має таку притягальну силу, що її цитують у помаранчевих лавах, ставлять на сцені, ідентифікуючи з її автором, називаючи Івана Франка українським Мойсеєм? Давайте для цього з'ясуємо такі питання.

(На дошці записані вузлові питання «сюжету» уроку.)

1. Час написання поеми.

2. Ізраїльський пророк Мойсей як засновник ізраїльського монотеїзму(єдинобожжя) і Мойсей Івана Франка та його заповіді.

3. Трактування образу Мойсея Іваном Франком.

Перша група учнів-експертів мала завдання опрацювати запитання «Час, історія написання поеми «Мойсей» Івана Франка та причини звернення автора до образу «патріарха єврейського народу».

Орієнтовна відповідь.

Твір написаний І. Франком 1905 року після відвідання Італії, де в Римі автор побачив скульптуру Мойсея роботи Мікеланджело, Враження геніального поета від скульптури стало поштовхом до написання поеми. І. Франко замислив провести паралель між ізраїльським та українським народом, їхньою довготривалою боротьбою за звільнення від чужинців, показати роль поводиря у цій боротьбі. Так Іван Франко взявся за написання поеми, яка б мала «філософію політики». Ймовірно, причиною звернення до образу Мойсея є рефлексія Івана Франка на Біблію (Второзакония). Таку думку припускає М. Ласло-Куцюк (Румунія). Борис Степанишин зазначає, що біблійний сюжет — це чисто зовнішній факт; насправді йдеться про Україну, щось подібно до травестії. Ключ до такого розуміння — в пролозі.

Ще одне припущення щодо причини звернення до образу пророка Мойсея — це суперництво з Корнилом Устиновичем, який теж написав поему «Мойсей», але твір дуже поверховий, що не передає трагізму душі «великої людини».

Є ще й така точка зору: такий великий поет, як Франко, не міг не звернутися до образу Мойсея, що очолив вихід свого народу з неволі і став символом мудрості й одержимості народного провідника. До його гігантської постаті зверталися художники, скульптори, поети. У світовій музичній скарбниці є опери «Мойсей у Єгипті» Д. Россіні, «Мойсей і Арон» А. Шенберга. Зацікавив цей образ і Франка.

Друга група учнів-експертів відповідає на друге запитання «Ізраїльський пророк Мойсей як засновник ізраїльського монотеїзму, вибраний Богом для спасіння ізраїльтян із неволі» (Біблія).

За Біблією, ізраїльтяни жили в Єгипті і стали ідолопоклонниками. За відступництво від віри вони були покарані виснажливою працею на єгипетських вельмож. Щоб рід ізраїльтян не розростався, фараон наказав вбивати новонароджених хлопчиків, а залишати тільки дівчаток. Саме в той час, сповнений горя для ізраїльських матерів, у однієї ізраїльтянки народився хлопчик, якого вона, рятуючи, у кошикові пустила на воду і заставила старшу дочку спостерігати, яка доля спіткає її сина.

Кошик виловила із води Нілу фараонова донька, їй дуже сподобалося гарне дитя; і вона вирішила залишити його собі. В цей час прибігла сестра дитяти й сказала, що може привести мамку, яка його вигодує. Принцеса з Божої ласки передала дитя рідній матері, що й вигодувала його. Назвали хлопчика Мойсеєм (знайдений у воді). У палаці фараона навчено його «всієї мудрості єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах». (Діяння. 7:22). Згодом він дізнався про свою історію, полюбив свій народ і одного разу, заступаючись за свого одноплемінника, убив кривдника-єгиптянина. Фараон про це дізнався, Мойсееві загрожувала смертна кара, і він утік до сусідньої країни — Мідії. Ще більше фараон знущався над ізраїльтянами. Мойсей, який у Мідії прожив 40 років, був обраний Богом вивести ізраїльський народ із єгипетської неволі. В ніч святкування Пасхи ізраїльський народ воскрес для нового життя і пішов з Мойсеєм до священної землі Ханаян, тобто Палестини. Господь зажадав від ізраїльтян обітниці — їсти протягом семи днів перед Пасхою опріснопи, а саму Пасху відзначати в молитвах і відпочинку. Важкий був шлях ізраїльтян. Вони йшли дорогами, якими не йшли каравани купців, не їли нічого, крім опріснопів. Так вони прийшли до Червоного моря. Але фараон, опам'ятавшись від Божої кари, зібрав своє військо й на колісницях почав доганяти втікачів. їх охопив страх, вони почали нарікати на Мойсея, що послухали його. Душевна нерівновага мало не довела до бунту. Мойсей, як умів, заспокоював народ, що впав у відчай, але й сам розгубився. Коли він у розпачі звернувся до Бога, той промовив: «Чого голосиш до мене? Вели синам Ізраїля, нехай вирушають. Ти ж підійми твою палицю та простягни твою руку над морем і розділи його, і нехай сини Ізраїля сушею пройдуть через середину моря». (Вихід 14:15—16). Коли фараон кинувся теж перейти чудну дорогу посеред моря, то води злились докупи і всі єгиптяни загинули.

Перехід через Червоне море для ізраїльтян означав, що вони визволилися і стали вільним народом. Відсвяткувавши своє визволення, ізраїльтяни під проводом Мойсея пішли до гори Синай, щоб принести на ній щедрі дари Богові. Господь бачив, що душі ізраїльтян, покалічені багатовіковим рабством, ще надто слабкі, щоб пізнати Його і повірити в Нього. Тому він дав випробовування ізраїльському народові, таким чином загартовуючи його волю.

Але ні солодка вода, ні манна небесна, ні Господові слова, що стали заповідями, не змогли усіх колишніх рабів зробити вільними.

40 років випробовував Господь ізраїльський народ. І коли вже прийшли на святу землю, в Палестину, то тільки Мойсей та Ісус Навин залишилися з того покоління, що знало єгипетську неволю. За розгубленість Мойсея біля Червоного моря і за те, що не всі ізраїльтяни вміли сьомий день святкувати, Мойсей повинен був померти, а Ісус Навин привів свій народ в Палестину. Після смерті Ісуса Навина став царем ізраїльтянин Савло, відтак Давид, що вбив грізного Голіафа, саме із роду Давидового вийшла Діва Марія — мати Ісуса Христа. Потім правив ізраїльським народом син Давида, Соломон, який не дотримувався заповідей Господніх, і коли помер цей цар, могутнє ізраїльське царство розпалося на Юдейське зі столицею в Єрусалимі та Ізраїльське зі столицею в Сихемі. Ось таким Мойсей виступає у Біблії.

Третя група учнів-експертів відтворює образ Мойсея за поемою Івана Франка «Мойсей», образ пророка, що вірить в історичне покликання свого народу, але переживає трагедію через свої сумніви щодо божого провидіння.

(Учитель читає уривок із статті Д. Павличка «Заповідь пророка» («Літературна Україна», 27квітня 2006р.))

«Найважливіше поетичне творіння І. Франка — «Мойсей». А взагалі, якщо уявити творчість Франка як наповнений більших і менших світил космос, то серед них «Мойсей» — найяскравіше видиво», — пише Д. Павличко про поему І. Франка у статті «Заповідь пророка».

Запитання вчителя:

— Чому, на вашу думку, цей твір — найяскравіше видиво на «осьовій лінії світового простору Франкових творінь» (Д. Павличко)?

Орієнтовна відповідь групи «експертів», що готували це питання.

По-перше, велика сила цього астрального тіла — Франкової поеми — в тому, що вона починається зі вступу «Народе мій, засмучений, розбитий...», у якому автор водночас безжалісно характеризує український народ, але й виставляє і його незаперечні якості, показує переможну та ясну будущину нашої нації (учні цитують із Прологу відповідні рядки).

По-друге, у художньому плані цей Пролог написаний класичними терцинами — формою, яку до Франка і після нього ніхто в українській поезії не довів до такої надзвичайної гнучкості й блиску. Його терцини (ямбічний одинадцятискладовик, де всі рядки з жіночими римами) — найважча форма терцин. Вони створюють враження прибою, де кожна хвиля вдаряє з непослабною силою:

Народе мій, засмучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий,

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.

Отже, цей твір уже з Прологу засвідчує інтелектуальну дивину поетового таланту.

По-третє, сила Франкової поеми в тому, що, як він сам пише вже в іншій прозовій передмові до поеми (1913р.), його Мойсей — зневажений, але не зламаний пророк. Франко каже: «В біблійнім оповіданню сам Бог показує Мойсееві Палестину; у своїй поемі я приложився до ролі Азазеля з наміром зазначити якнайсильніше контраст між пророцькими обіцянками і тим, що дійсно ждало гебреїв у Палестині. Сей контраст я вважав потрібним зміцнити не тільки показом географічного положення та різноманітності Палестини, але надто ще об'явою про долю, яка чекала гебреїв у тім краю. І се я поклав у долю Азазеля якнайсильнішу часть демонської спокуси, що може захитати віру навіть у найсильнішого. [ ] Крайній вислів тої психологічної реакції, що виривається з грудей пророка словами: «Одурив нас Єгова!», не був зовсім тріумфом демона-спокусника, який у тій хвилі зо сміхом відступає від Мойсея, але був тільки зазначенєм межі людської віри та людської сили, до якої дійшовши, Мойсей почуває слова самого Бога, що розкривають йому далеко ширший кругозір від того, який міг розкрити йому Азазель».

Примітивним було б твердження, що поет сприймав образ пророка Мойсея як свою трагічну подобу через те, що сам був принижений галицьким оточенням і тяжко битий долею. Звичайно, гіркота переживань була. Але бачення себе в образі Мойсея приходило до поета з його вистражданої самооцінки, пов'язаної не з власними помилками, а з трагедією бездержавності українського народу, провину за рабський сором і роз'єднаність якого поет брав на себе.

Учитель. У чому ще геніальність Франкового творіння?

Орієнтовна відповідь.

Геніальність у тому, що поет проводить аналогію між древніми євреями та українським народом, який упродовж століть, а не сорока років, іде до свого визволення. Але змальовані в поемі гебреї не в усьому дзеркально відображають українців, бо українці ніколи не жили «золотим хлібом», ніколи не прагнули здобути «всі скарби землі». У поемі йде мова про обраний Богом народ, а його характеристика може бути прикладена лише для імперських націй, а не для переслідуваних і гноблених.

По-четверте, автор не тільки зображає пророка Мойсея, а й сам — і це чи не найважливіше в поемі — пророчить і в Пролозі, і у власне поемі. Пророчим у поемі є такий момент: Єгова любить свій народ, але він знає його вдачу, а тому застерігає:

Таж в Єгипті ви і нулись в ярмі,

Наївшись ласо...

Відригаться вам буде повік

Те єгипетське м'ясо

І, зірвавшись із сеї землі,

Та розбивши всі карби,

Ви розвієтесь світ здобувать,

Його соки і скарби.

Хто здобуде всі скарби землі

І над все їх полюбить,

Той і сам стане їхнім рабом,

Скарби духу загубить.

Це застереження є водночас пророцтвом. Прочитавши ці рядки, не можемо відвернутися від подій XX ст., які начебто з нами бачив автор «Мойсея» , — коли розвалювалися імперії, і колишні завойовники оберталися на нікчемних прислужників.

Хіба не пророчими є слова «Мойсея» про те, що свобода — категорія не тільки духовна:

Та прийде час — і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі,

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Хвилина чуда — паралітик може встати, повіривши в своє одужання, і покаже домовитість у своїй країні. Господарська домовитість, власна хата і власне поле — хіба не економічна частина програми розвою нашої держави саме тепер, коли закладаються її фундаменти на руїнах останньої світової імперії? Цікаво, що тут І. Франко в буквальному розумінні погодився з Т. Шевченком щодо «своєї хати», яку певним часом практикував як обмеження національного життя, критикуючи свого вчителя за «хатній патріотизм»

Учитель. Отже, поема I. Франка «Мойсей», як ми з'ясували, має національне забарвлення, і її пророцтва стосуються нашої історії.

А яка ж віршова форма поеми ?

Учень — «теоретик літератури». Поема написана анапестом. Ритм сумний, епічний, передає трагічний настрій. Для передачі мови Всевишнього надзвичайно вдало автор ділить кожний п'ятистопний рядок на дві частини. Це створює враження присутності змістової цезури в рядку. Але її нема. І все ж таки внаслідок такого поділу виникає наголос наприкінці третьої стопи.

(Цитує окремі уривки з поеми.)

Висновок — «епілог» учителя.

Поема «Мойсей» І. Франка проектує на наше сьогодення. Хоча ми розбудовуємо українську державу, мало чим відрізняємось від біблійного Ізраїля, що, втікаючи з неволі, потрапив у пустелю, пересварений і поділений вождями. Серед нас є такі, що раді повернутися в московську займанщину, і не тільки тому, що було їм там добре в матеріальному розумінні, а й тому, що нові обставини вимагають думати, а тоді треба було тільки підпорядковуватися, служити московському фараонові.

Крім цього, пророчий дар Франка малює картини, які ми бачили в живій дійсності. І це не виплід фантазії, а жорстока правда радянської доби, од якої кров холоне в жилах:

Онде мати голодна їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах —

Цвіт твойого народу.

Чи не сказано це про найбільшу трагедію тої доби, за якою тужать безпам'ятні українські раби.

Поема «Мойсей» — не вчорашній день, а наповнена сучасними акцентами література, яка вчить нас: «Раби! Якщо ви маєте людську гідність, звільніться від двох перешкод, що треба подолати. Перша — конфлікт між духовним, політичним лідером і зледащілим народом. Друга ж — конфлікт між вірою провідника в досягненні мети і його ж сумнівами, нерішучістю. Звільніться від цих недуг і станете державою з національною волею і свідомістю за всіма заповітами Франка». Бути «свого людства багаттям», захисним тереном для дерев-народів — ця, проголошена біблійним пророком заповідь для Ізраїля стосується й України. Про це писав, цим журився, цього жадав од нашого народу нині вічний і єдиний Мойсей — Іван Франко, ї як епілог уроку, прослухаємо Пролог до опери «Мойсей», поставленої у Львівському оперному театрі ім. С Крушельницької, як ми вже говорили, 2001р., коли прем'єра була приурочена візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II. Музику написав Мирослав Скорик, лібрето — Богдан Стельмах.

(Звучить Пролог до поеми-опери «Мойсей»).

Мета: розповісти про поета; допомогти учням зрозуміти метафоричність поезії митця; розкрити роль метафори й порівняння в поезії «Писанки»; формувати навички виразного читання; виховувати інтерес до вивчення народних звичаїв та обрядів.

Тип уроку: інтегрований урок з української літератури й трудового навчання.

Обладнання: портрет І. Калинця; ілюстративний матеріал: зразки орнаментів, пам'ятник українській писанці в Едмонтоні (Канада); писанки, крапанки; виставка творів І. Калинця.

Хід уроку
І. Перевірка домашнього завдання.

1. Виразне читання учнями віршів І. Жиленко «Жар-птиця», «Підкова», «Гном у буфеті».

2. Учні демонструють власні ілюстрації до прочитаних поезій, їх однокласники добирають назви — цитати з цих творів.

3. Учні читають мікротвори на тему «Мені наснився новорічний сон».

II. Повідомлення теми й мети уроку

III. Вивчення нового матеріалу

Учитель літератури. Сьогодні ми здійснимо заочну подорож у світ художнього слова Ігоря Калинця. Його поезія земна, чиста, добра, пронизана сонячним промінням, радістю й великою любов'ю.

Ваші однокласники розкажуть про життєвий шлях поета.

Перший учень. Народився Ігор Калинець 9 липня 1939 року в містечку Ходорові на Львівщині. В автобіографії він пише: «З Ходоровом пов'язані не тільки мої дитячі враження й спогади, бо звідти не тільки джерело натхнення — там зараз на цвинтарі люди, що дали мені життя й виховали в здоровому національному дусі. Я також ніколи не міг забути, що я хрещений у греко-католицькому обряді й що брат моєї матері — студент Львівського університету — був закатований у тюрмі на Донського, де 30 років опісля довелося мені й моїй дружині як правозахисникам побувати в час слідства й суду над нами. Неопізнані останки мого вуйка в котрійсь із братських могил у Львові. Про могили я також ніколи не забував — занадто багато сумної пам'яті доводиться нам, українцям, двигати... я виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості і Розстріляного Відродження».

Другий учень. У 1961р. закінчив Львівський університет і до 1972 працював в обласному архіві. У радянські часи І. Калинець переслідувався владою, був засуджений на 9 років за «антирадянську агітацію і пропаганду». Покарання відбував на Уралі та в Забайкалі.

«В ув'язненні працював токарем і кочегаром. І був у табірному русі опору. Радів з того, що лишився людиною. Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди», — так пише І. Калинець в автобіографії.

Третій учень. Поет повернувся до рідного Львова в 1981р. До цього часу вже мав 17 поетичних книжок, які 1991р. об'єднали у два томи: «Пробуджена муза» й «Невольнича муза». З них лише перша книжка «Вогонь Купала» вийшла друком 1966р. в Києві.

Четвертий учень. До 1991р. поезія І. Калинця була відома українському читачеві в основному із «самвидаву». У цьому ж році в Україні з'явилася книжка вибраного «Тринадцять аналогій», за яку автора удостоєно Національної премії ім. Т. Шевченка. На початку 1992р. І. Калинець став лауреатом премії ім. В. Стуса.

П'ятий учень. У творчому доробку І. Калинця є книжки й для дітей, зокрема, збірка віршів «Книжечка для Дзвінки».

Цим іменем звалася кохана дівчина ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша. Дзвінка — ім'я доньки поета. Вона була ще зовсім юною, коли батько писав цикл віршів «Дивосвіт». Для неї зовнішній світ поставав загадково-чарівним, солодкоголосим, різнобарвним.

Учитель літератури читає напам'ять вірш «Писанки».

Обмін враженнями.

— Які думки й почуття викликала у вас ця поезія?

— Яка тема твору?

Вчитель літератури. Писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу.

Могутній бог Род нібито мав здатність перетворюватися в сокола. У предковічні часи він зніс золоте яйце, яке мало всередині не жовток з білком, а зародок усього світу.

Була люта зима. Птахи не встигли відлетіти у вирій і стали гинути. Люди позабирали птахів до своїх осель, відігріли, а навесні відпустили у вирій. Пернаті не барились, повернулися, а на крилах разом із весною принесли дивні яєчка. Відтоді з приходом великого весняного дня люди писали писанки.

Учні читають вірш «Писанки».

Усне малювання.

Опишіть картини, що виникли у вашій уяві під час читання вірша.

Який настрій вірша?

Вчитель трудового навчання. Ті орнаменти, що наносили писанкарі на яйце, були не простими малюнками, а таємничими знаками, пов'язаними з магічними обрядами. Писанки були вірними помічниками й захисниками наших предків. До речі, писанкарі не починали роботу, коли з кимось посварилися або були в гніві, адже писанки — символ добра й сонця.

— Які слова й вирази застосовував І. Калинець, щоб краще читач уявив матір за святою роботою?

Вчитель трудового навчання. Для писанки найкраще вибирати маленькі сирі яєчка. їх треба помити в літній воді, додаючи одну ложку соди. Після цього на 2—3 хв. покласти у воду з легеньким розчином оцту. Коли яєчка просохнуть, їх можна розписувати.

Це ви вчора вдома зробили, зараз будемо розписувати писанки.

Щоб перша ж вас не розчарувала, не треба братися за складні орнаменти. Почнемо з найпростішої писанки, що називається «сосонка».

Спочатку олівцем малюємо лінії майбутнього орнаменту. Потім трьома пальцями лівої руки тримаємо яйце, а трьома пальцями правої — писачок. Мізинець правиці підтримує рівновагу майбутньої писанки.

Набираємо писачком гарячого воску, притуляємо його отвір до яйця й записуємо лінії, позначені олівцем. Отвір писачка повинен приставати до шкаралупи рівно, ми тримаємо його на місці, а лівою рукою обережно обертаємо яйце. Від цих ліній малюємо малесенькі рисочки, схожі на соснову глицю.

Після цього яєчко опускаємо в зелену фарбу. Увечері покладете писанку в духовку, віск розтане — і ви легко зітрете його. Писанка «сосонка» готова.

Учитель літератури. Якими фарбами мама фарбує писанки? Прочитайте.

(Мандрує писанка по мисочках із цибулинним золотим узваром, з настоями на травах і корі, на веснянім і на осіннім зіллі — і писанка оранжево горить у філіграннім сплеті ліній).

Учитель трудового навчання. Колись кожна писанкарка готувала фарби сама. Коричневу — з дубової фори, червону — із лушпиння цибулі, жовту — з кори молодих яблуневих гілок, чорну з підсоленого відвару молодої вільхи.

Учитель літератури. Які орнаменти малювала мама на писанках? Прочитайте.

(Від слів: «То вже вона, як дивовижний світ..». до слів: «... геометричний космацький орнамент»).

Учитель трудового навчання, (демонструє зразки орнаментів і «прочитує» їх).

Писанка «безконечник».

Ось гляньте, у цьому орнаменті немає ні початку, ні кінця, як немає початку-кінця життя на землі. «Безконечник» нагадує вічний рух спокійної морської хвилі. Цю писанку пасічники клали під вулики, щоб безкінечно роїлися бджоли.

Писанка «рожа».

Спершу яйце ділимо лінією навпіл, а потім повздовж від торця до торця. На перехресті ліній змальовано прямі, навскісні, ламані хрести. Ці лінії з'єднані кутниками, що утворюють восьмипелюсткову зорю-рожу. Якщо поміж пелюстками-кутниками поставимо «баранячі ріжки», то буде «рожа косичаста».

Писанка «Берегиня».

Жіноча постать із зведеними догори руками. Берегиня — слов'янська богиня життя й родючості.

Писанка «небесні олені».

Це стародавня гуцульська писанка. «Небесні олені» нібито породили всіх людей і тварин на світі.

Півень, за народними віруваннями, відвертав грім і блискавку. Тому писанку із зображенням цього птаха клали під кут хати, аби уберегти її від блискавки.

Квіти, за українським повір'ям, були обличчями ненароджених дітей. Бездітні жінки намагалися писати багато писанок з квітами й дарувати їх дітям.

Вчитель літератури. Отже, ми переконалися, що кожна писанка — то джерело знань, дія, що дає життя сучасникам, творить його продовження. «У народі кажуть, що кінець світу настане тоді, коли жодна дитина не колядуватиме й жодна господиня не розписуватиме яєчко, не готуватиме крашанок».

(Микола Ткач)

На Гуцульщині ще й донині розповідають легенду, співзвучну з думкою поета М. Ткача.

Рольова гра

Автор. Злий Ірод, прикутий у пеклі, щороку посилає своїх слуг на землю й питає їх, коли повернуться.

Ірод. А чи люди писанки пишуть, чи ні?

Слуга. Пишуть усі люди.

Автор. Тоді Ірод аж заходиться від плачу, бо писанкарі — то не його люди. Плаче Ірод, зривається з ланцюгів, але ковалі знову потовщують залізо.

Тож доки пишуть люди писанки, доти буде світ, а як перестануть, тоді світ має скінчитися.

Учитель літератури. Які ви знаєте звичаї, пов'язані з писанками?

Перший учень. Коли дівчина дарує парубкові писанку, значить, зізнається йому в коханні.

Другий учень. Подаровану писанку вдячні господарі мають за окрасу й тримають на полиці.

Третій учень. Кращі писанки зберігають у прискринку до наступного Великодня.

Четвертий учень. Дівчата й жінки кладуть писанку у воду й умиваються нею, щоб лице було миловидним, здоровим, а на щічках горів рум'янець.

П'ятий учень. Шкаралупи з писанок закопують на озимині, ярині, викидають на грядки, щоб добрий урожай був.

Шостий учень. Виїдені писанки чіпляли на цвяхи під образами, щоб оберігали хату й сім'ю від грому.

Сьомий учень. Червоне яйце дає силу, здоров'я, красу. Якщо вмитися водою, у якій плавало червоне яєчко, зачувши перший грім, то поталанить на красу, щастя, здоров'я.

Восьмий учень. Померлим на Великодньому тижні кладуть у домовину писанки й крашанки.

Клас об'єднується в чотири групи, і кожна демонструє народну гру з писанками.

Перша група. Навбитки.

По черзі двоє учнів б'ють яйце об яйце. У кого розіб'ється, той віддає свою крашанку переможцеві й виходить з гри. Останній грає навбитки з наступним гравцем.

Друга група. Навкотки.

По двоє котять крашанки, стукають одну в одну. Чия розбилася, той її втрачає й виходить із гри, поступаючись іншому учневі.

Третя група. Китця.

Яйце беруть між ніски черевиків і котять. Недалеко поставлена ще одна крашанка. Якщо гравець попадає китцею в неї, то виграє.

Четверта група. Сліпець.

Обіруч закривають очі і йдуть до писанки. Коли зупиняються коло неї, то виграють.

Вчитель трудового навчання. Із прийняттям християнства на писанках з'явилися нові малюнки-символи Христової віри: хрест і невелика церква. Є й писанки зі знаками державного походження. На них, окрім орнаменту, зображають тризуб, на інших — читаємо напис: «Христос воскрес! Воскресне Україна!»

Українська писанка разом із нашими земляками помандрувала в далекі світи. І тепер багато американців, австралійців, німців, канадців не уявляють Великоднього свята без писанки.

У канадському місті Едмонтоні встановлено пам'ятник українській писанці.

Учитель літератури. Назвіть метафори й порівняння, що зустрічаються у вірші «Писанки».

Метафори:

«Мандрує писанка по мисочках...»

«… і писанка оранжево горить у філіграннім сплеті ліній».

«… вона ... дзвенить...»

«І стилізовані сплітаються сади у маєві густих обрамлень...»

«І я поплив у світ дитячих мрій на білі колискові оболоні...»

«Котилися писанками ізгори, ясні сонця у мамині долоні».

Порівняння:

«… вона, як дивовижний світ, то вже дзвенить, як згусток сонця...»

— Які асоціації викликає у вас слово «писанка»?

(Великдень, сонце, квітень, крашанка, дряпанка, паска, воскресіння Ісуса Христа, «Христос воскрес! — Воістину воскрес!», радість).

IV. Підсумок уроку

«Мікрофон».

1) Що мені подобається у вірші «Писанки».

2) Моя улюблена писанка.

VI. Домашнє завдання: вивчити напам'ять вірш «Писанки»; намалювати ілюстрацію до віршів із циклу «Дивосвіт» (за вибором учнів).

Література

1. Українська література: Хрестоматія нововведених

творів у трьох частинах. Частина перша (5—6 класи). — К.: Генеза, 2004.

2. «Світовид». — Квітень 1991р.

3. «Соняшник». — Березень 1991р.

Останнім часом у методиці викладання дисциплін гуманітарного циклу особливого поширення набули інтерактивні форми, зорієнтовані на співпрацю вчителя та учня. їх актуальність та доцільність у сучасному освітньому процесі не викликає сумнівів. Адже лавиноподібний потік інформації дегуманізує наше суспільство, перетворює дітей на гвинтиків у комп'ютеризованій системі світу. Потреба навчити дитину саморозвиватися, висловлювати свою думку і зумовлює необхідність запровадження цих інноваційних технологій.

Однак не лише учням важко зорієнтуватися у ситуації інформаційного буму. Навіть найталановитіший учитель теж не може встигнути сьогодні за стрімкою ходою науково-технічного прогресу. А тому підготувати ґрунтовний, цікавий і ефективний урок стає дедалі складніше. Виходячи з окресленої ситуації, пропонуємо у цій статті не тільки базові матеріали, а й апробовані методики їх застосування під час вивчення у 7 класі історико-географічного тла повісті «Захар Беркут» І. Франка.

Застосування на уроках інтерактивних методів і прийомів вимагає попередньої підготовки вчителя та учнів. Зорієнтовуючи дітей на вивчення повісті «Захар Беркут» І. Франка, потрібно зацікавити їх історичним колоритом доби, географічними та історичними подробицями, постатями легендарних народних ватажків. Клас заздалегідь необхідно поділити на робочі групи (« Наукова лабораторія», «Наукові експерти», «Географічні експерти», «Найкращі оповідачі»), а також дати індивідуальні завдання тим, хто виголошуватиме наукові повідомлення, розповідатиме географічні та історичні деталі, легенди і под., гратиме роль якогось персонажа повісті.

Сам процес вивчення теми варто організувати у 6 етапів (пропонуємо докладний опис кожного етапу роботи, а також висловлюємо методичні рекомендації щодо організації пізнавальної діяльності учнів).

1 етап — пояснення специфіки жанру історичної прози

Обговорюється проблема міри історизму в художніх творах на історичну тематику, а також дається пояснення головних теоретичних термінів, пов'язаних із характеристикою жанрів історичної белетристики. Узагальнюючий коментар із цього приводу робить група « Наукова лабораторія» (дітям попередньо дається завдання виділити основні літературознавчі підходи щодо розуміння особливостей жанру історичної прози ідо початку уроку записати їх у вигляді тез на звороті дошки; для полегшення їхніх наукових пошуків учитель вказує учням конкретні сторінки з монографії «Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький» Є. М. Барана. — Львів, 1999). Кожен представник цієї групи по черзі пояснює суть літературознавчого визначення, а вчитель допомагає йому організувати коротку евристичну бесіду з класом про обґрунтованість такого підходу та про різницю документальних історичних праць і художньої белетристики.

Орієнтовна схема літературознавчих дефініцій із приводу особливостей жанру історичної прози може бути такою :

• Наявність конкретної історичної особи (М. Серебрянський: «Необхідно тільки, щоби ці постаті справді існували і щоби з історії читач міг переконатися в цьому»);

• Змалювання письменником історичних, а не сучасних подій (В. Державин: історичним твір вважається тоді, коли відтворений у ньому матеріал «не був за об'єкт безпосередніх спостережень авторових і став йому приступний лише через певний науковий (чи науково-подібний) дослід»);

• Критерій історичності твору М. Кодацький зводить до трьох основних моментів: 1) історичність щодо часу дії; 2) історичність дійових осіб, подій, фактів та загального тла; 3) творчі способи відтворення доби.

• В. Державин ставить вимоги т.зв. «історичної правди» та відповідного часові стилістичного забарвлення: «Для історичного роману найхарактерніше є те, що автор додав від себе; для белетризованої історії — те, що автор відкинув».

• Необхідність авторського домислу (Я. Гординський: «Історичний роман-повість мусить бути передусім романом чи повістю»).

• Різницю художньої вигадки та домислу Л. Александрова визначила так: художня вигадка — введення в роман окремих епізодів, подій і персонажів, яких не існувало в історії, художній домисел — це відхилення автора від окремих фактів реальної історичної дійсності, посилення чи послаблення окремих рис у характері справжнього персонажа, творчий підхід до історичних документів.

• Виходячи зі співвідношення між документом і вигадкою та домислом, С.Андрусів поділяє прозові твори історичної тематики на три жанрові різновиди:

1. історико-художні (історико-пригодницькі романи, історичні романи з проекцією на сучасність, умовно-історичні) — у них переважає вигадка;

2. художньо-історичні («власне історичні романи в строгому розумінні того слова») — у них важливіше місце посідають історичні факти, хоча певну роль відіграють також вигадка і домисел;

3. художньо-документальні — вигадку в цих творах заміняє домисел (причому обмежений сюжетом чужого, реального життя).

2 етап — екскурс в історію жанру історичної белетристики в українській літературі

Цей момент уроку заздалегідь готує за монографією Є. М. Барана «Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький» або здібний учень (група «Науковий експерт»), або сам учитель, оскільки матеріали щодо цього питання потрібно вибирати з цілого тексту наукової розвідки.

Наукове повідомлення експерта може бути таким:

Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. є своєрідним і логічним завершеним циклом художньої інтерпретації минулого нашого народу, початки якого ідуть від усної народної творчості, житійної літератури, літописних хронік, віршів, поем і драм історичної тематики. Так, появі першого українського історичного роману П. Куліша « Чорна рада» (1857), передували публікації українських історичних пісень і дум у збірках Цертелєва (1819), Максимовича (1827, 1834, 1849), «Запорізької старовини» (6 випусків, 1833—1638); вірші і поеми Т. Шевченка (1838—1843), історичні трагедії М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841), незвичайна композицією поема того ж П. Куліша «Україна» (1843).

Беручи за основу класифікацію історичної белетристики С Андрусів, Є. М. Баран аналізує в українській літературі межі XIX — XX століть такі художні твори на історичну тематику:

• художньо-історичні (їх варто вважати продовженням традиції В.Скотта — «Чорна рада» П. Куліша, «Маруся» Марка Вовчка, «Марко Проклятий» О.Стороженка, «Захар Беркут» І. Франка, « Богдан Хмельницький» М. Старицького, «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» І. Нечуя-Левицького, «Ярошенко» О. Маковея);

• історико-художні (не були властиві українській історичній прозі XIX — початку XX ст., оскільки цей історичний період був для України епохою національного відродження; у минулому письменники шукали певного етнічного самовираження, часів кращого існування, тобто романтики слави, а не конкретних історичних фактів, доступу до яких, до речі, й не мали в основній своїй масі);

• історичні художньо-документальні твори (з'явилися в українській літературі під впливом Стендаля і Г.Флобера; до цієї групи можна віднести історичну прозу Д. Мордовця («Сагайдачний», 1882), А. Кащенка (цикл історичних оповідань та повістей), П. Чайковського (ранні історичні оповідання), історичні повісті «Кудеяр» та «Черніговка» М. Костомарова).

При розповіді цієї інформації варто виділяти прізвища найвідоміших авторів української історичної белетристики, а також наголошувати на трьох типах художніх творів на історичну тематику. Особливу увагу слід звернути на те, що повість «Захар Беркут» І. Франка є художньо-історичним твором, тобто у ньому вигадка переважає над історичним фактажем (т.зв. «вальтерскоттівська манера» ).

3 етап — з'ясування учнями Франкового розуміння жанру історичної прози, авторського задуму щодо повісті «Захар Беркут»

Розгляд винесеної в заголовок проблеми можна організувати за принципом методу акваріуму. Група у кількості 4-5 учнів сідає в коло у центрі класу, вона обговорює задум І.Франка щодо повісті «Захар Беркут». При цьому інші учні слухають, не втручаючись у перебіг обговорення. Коли у членів цієї мікрогрупи вичерпаються версії, то їхнє місце «в акваріумі» займає інша група, вона пропонує своє вирішення питання і обговорює наступну проблему і т.д.

Дискутувати пропонуємо з приводу таких питань:

• Як у передмові до повісті І.Франко визначає мету її написання? (діти повинні зачитати цитату: «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна», — і пояснити, що йшлося передусім про «пояснення» сучасникам уроків української історії).

• Наприкінці повісті автор вказує на той «урок», який він хотів запропонувати українцям межі XIX—XX століть. Особливості якого політичного устрою І. Франко вважає необхідним запозичити для швидшого відродження сучасної йому України? (діти мають прочитати цитату: «Чи не нашим дням судилось відновити давнє громадство? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?», — і підсумувати, що саме громадівський ідеал був для І. Франка найважливішим).

• Чи існує у тексті повісті ще одна безпосередня авторська вказівка на задум пояснити особливості громадівського суспільного устрою? (діти повинні помітити, що у підзаголовку написано: «Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці»).

• Як у передмові до повісті І. Франко вказує на її «належність» до одного з трьох раніше названих нами типів історичної белетристики? (діти мають зачитати цитату: «Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди, о сконстатування фактів, натомість повістяр користується тільки історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних живих, типових особах», — і пояснити, що аналізована повість уже за задумом автора належить до групи художньо-історичних творів).

• Як можна визначити головну тенденцію письменникового історизму? Який композиційний прийом найкраще втілює його? (вчитель навідними питаннями повинен допомогти учням підсумувати, що композиційне обрамлення повісті через антитезу «минуле — сучасне» утверджує авторську думку про потребу громадської єдності, яка є не тільки чинником поступу, а й передумовою відсічі ворогові, під образом якого вгадується будь-який окупант).

Після обговорення всіх питань учитель робить висновок: повість, яку С. Єфремов назвав «найтиповішою утопією в минулому» , захоплює читача не тільки цікавим драматичним сюжетом, але й тими ідеями, які є суголосні часові й національним проблемам.

4 етап — спроба реконструкції краєзнавчих мандрівок Івана Франка для збору історико-географічного матеріалу перед написанням твору

На початку цього етапу уроку потрібно дати кільком учням (група «Географічні експерти») індивідуальне завдання: розглянути карту давньої Стрийщини, знайти на ній назви міст, сіл, річок, урочищ, які зустрічаються у повісті «Захар Беркут» І. Франка, а також розповісти згодом ті сюжетні колізії, які пов'язані з цими топонімами і гідронімами.

Факти мандрівок І. Франка Стрийщиною з метою краще вивчити історико-географічне тло може коротко розповісти вчитель:

Писати повість «Захар Беркут» Іван Франко розпочав у 1882 р. — на конкурс, оголошений газетою «Зоря». Протягом 1880—1882 років письменник збирав етнографічні матеріали. У Тухлі він почув перекази та історичні факти про боротьбу проти татаро-монгольської навали у середині XIII ст., бував також у інших селах — Гребенів, Головецько, Либохора. Відомо також, що і Франко неодноразово відвідував Стрийщину ще під час навчання у Дрогобицькій гімназії: його краєзнавчі мандрівки організовував улюблений учитель Іван Верхратський. Побут і звичаї давніх тухольців стали відомі І. Франкові з етнографічних досліджень Кольберга, Бельовського і власних спостережень.

Л. Кіліченко, досліджуючи історичну основу повісті «Захар Беркут», її джерела, вказувала: «Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в повісті, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. І. Франко писав у передмові до своєї повісті, що пішов за легендою».

Завдання розкрити глибинний зміст закарпатської і польської легенд про знищення татаро-монгольського війська варто дати заздалегідь тим учням, які володіють умінням емоційно переповідати, надавати текстові особливого сугестивного спрямування (група «Найкращий оповідач»). Для підсилення ефекту сприйняття учнівської розповіді доцільно включити музичний супровід.

Самі легенди можна прочитати у праці Л. Кіліченко «Франкова криниця: Вивчення творчості І. Я. Франка в школі». — К.,1991. — С.142—143. Щоб полегшити підготовку до уроку, подаємо їх у повному обсязі:

У переказі, записаному від Миколи Гасниця із Закарпаття, розповідається про похід 1241 року, зокрема про один із епізодів боротьби народу проти «песиголовців»: «Русини підрубали дерева, наклали в купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тогди люди ті підрубані дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всьо почало гучати, стріляти і вибило много татар. Котрі ще обстали живі, пошли далі і лягли спати під полонину Стой. Вночі урвалася велика хмара, і тот великий дощ урвав гору. На ній тоді много татар пропало».

У передмові до поеми «Собутка» польський поет С. Гощинський переказав зміст поширеного в Польщі переказу про боротьбу народу з монголами: « Частина монголів, що нищили Польщу, вдарила на Татри. Мешканці відступили перед переважаючою силою ворогів аж до долини, знаної сьогодні під назвою Косцєліска, використали положення, обсадили гори, які її оточують, людьми, приготували на вершках колоди та велике каміння. Як тільки засліплені монголи ввійшли в долину, мешканці відсікли їм відступ в єдиному вузькому проході. В тій же хвилині почали валитися на них дерева і відламки скель. Монголів, таким чином, зовсім було винищено».

Емоційний ефект сприйняття учнівських оповідок, на наш погляд, варто закріпити вчительським узагальненням:

Легенди про знищення монгольської ватаги мають, на нашу думку, історичні корені. Правда, в літописах, зокрема в Галицько-Волинському, немає конкретних згадок про організовану боротьбу народу з монголами. Але весь хід історичних подій показує, що така боротьба велася. Коли військо Батия вдерлося в межі Карпатської Русі, Данило Галицький звернувся до угорського короля за допомогою. Але, як відзначає літописець, «не быі любови межи има», тому переговори не увінчалися успіхом. Князь Данило поїхав у Польщу, бо татари були вже на Волині. Народ, як міг, сам оборонявся. Відгомін його патріотичної боротьби знайшов відображення в легендах.

Підтвердження Франкової скрупульозності та точності у зображенні географічного та історичного тла знаходимо в історико-мемуарному збірнику: «17 кілометрів від міста Сколе в долині Опору лежить велике село Тухля (1,6 тис.м.), назване в повісті Івана Франка «Захар Беркут».

Повість здобула першу премію конкурсу, багаторазово видавалася. Її переклали ще за життя автора німецькою (Р. Сембратович), а згодом й іншими мовами, інсценізували (вчитель Є. Віханський), зафільмували на кіностудії ім. О. Довженка з В. Симчичем у головній ролі.

Розповідь учнів із групи «Географічні експерти» доречно буде доповнити бесідою з класом:

• « Чи всі сюжетні деталі щодо названих топонімів і гідронімів пригадали географічні експерти?»

5 етап — аналіз співвідношення художньої та історичної правди утворі

Цей компонент уроку будуємо за методом синектики. Порівнюючи співвідношення художньої та історичної правди, шукаючи аналогії, з'ясовуючи доцільність авторського домислу, обговорюємо з класом такі запитання:

• Чи є історичним факт нападу монголів на Карпатську Русь у 1241 році? (звичайно, наприклад, І. Крип'якевич зазначає, що, здобувши Київ, татари пішли походом на Волинь і Галичину, захопили столичний Володимир та Галич, при цьому майже не зруйнувавши малі селища і міста Русі, а тоді рушили на Угорщину й Польщу).

• Які герої повісті є власне історичними постатями? (пише хани Пета і Бурунда; правда, І.Франко де що змінив ім'я другого монгольського воєводи і час походу — у І. Крип'якевича є згадка про Бурундая, який у 1259—1260 pp. напав на Волинь).

• Чи відомі вам історичні джерела, де говориться про військову тактику монгольських ватажків? (у «Історії України» І. П. Крип'якевича говориться про грізного Бурундая, який у 1260 році спалив Володимир, Луцьк, Крем'янець, Львів та інші міста).

• Чи відповідають зображені І.Франком принципи самоврядування в Тухольщині історичним реаліям того часу? (за твердженням І. Крип'якевича, вільне населення сіл Галицько-Волинської держави мало самоуправу під проводом «старців»).

У процесі обговорення цих запитань складаємо з класом порівняльну таблицю (формулювати тези і записувати їх у колонки може один учень):

Історична правда

Факт нападу монголів на Карпатську Русь у 1241 році (з метою добратися до Угорщини і Польщі).

Художня вигадка, домисел

І. Франко доповнює історичні колізії легендарними згадками про битву в Тухольщині, більше наголошує на регіональності походу монголів.

Історична правда

Факт нападу на Галицько-Волинську державу татарських воєвод Пети і Бурунди.

Художня вигадка, домисел

Напад грізного Бурундая на Волинь відбувся насправді у 1259—1260 pp., а не у 1241 році.

Історична правда

Села Галицько-Волинської держави мали свою самоуправу під проводом « старців»

Художня вигадка, домисел

Особу чільного тухольського «старця» Захара Беркута вигадав І. Франко, наділивши його рисами ідеального провідника, який дбає про інтереси не лише свого села, а й сусідніх громад.

Провівши таку евристичну бесіду, вчитель повинен підсумувати:

Дія твору заснована на вдалому поєднанні історичного фактажу (напад монголів 1241 р. на чолі з Петою), фольклорних переказів (про потоплення орди наїзників і скитський монастир) та «поетичної фікції». Для повісті характерні топографічна точність, неісторичність походження основних персонажів, авторський підхід до середньовічньої Карпатської Русі як держави суспільного противенства князівсько-боярської влади « центру» (Київ, Галич) і «громадських вільних порядків по селах».

Проте, аналізуючи «історизм» « Захара Беркута», І. Цапенко пише, що навіть великий Шекспір «менше дбав про збереження історичних, етнографічних деталей», ніж І. Франко.

6 етап — аналіз центральних образів і головних проблем з погляду історичної перспективи

На нашу думку, найкраще допоможе вчителеві домогтися виховної мети при аналізі історичної перспективи повісті метод тренування чуйності. Із класу потрібно вибрати трьох учнів, наділених артистичними здібностями, і запропонувати їм зіграти ролі Захара Беркута, Тугара Вовка і Бурунди. Ці учні спочатку мають від імені персонажів пояснити класові причини і мотиви своєї поведінки в критичній ситуації протистояння громади боярину, а згодом — і монголо-татарам. Пізніше вони ж повинні дати відповіді на різноманітні провокаційні запитання однокласників (учитель може допомагати класові формулювати запитання).

Захарові Беркуту варто задати такі питання:

• Для чого ви ініціювали спорудження через найближчі округи — спільно з сусідами-русича-ми — «торговельного шляху» на угорський бік?

• Чому ви вважаєте, що для громади бояри — гірші вороги, ніж монголи? («Нападуть, заберуть, що можна, і підуть; боярин же як нападе, то вже й осяде і не вдоволиться ніякими добичами, а рад би нас усіх навіки поробити рабами»).

• Чи так уже важливо для блага громади, щоб на раді мали право голосу жінки та молодь?

• Невже жертва в ім'я добра громади не могла бути заміненою якимось іншим компромісом, тим більше, коли йшлося про вашого власного сина?

• Чому, благословляючи своїх дітей на шлюб, ви не побажали їм щастя-долі й здоров'я, а наголосили: «Нехай же ваш зв'язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв'язку з чеснотою й людяним норовом!»?

Тугара Вовка потрібно запитати:

• Якою була головна мета вашого приїзду в Тухольщину?

• Для чого союз із монголами вам став нагально потрібним?

• Чому ви воліли краще бачити свою дочку мертвою, ніж дружиною смерда?

• Чи мали ви право (після всього, що зробили на шкоду своїй державі і тухольцям), дізнавшись про намір Максима вивести монголів з котловини, звинувачувати його у зраді свого народу?

• Чому ви все-таки рятували Максима ціною власного життя?

Бурунду необхідно запитати:

• Якою була головна мета вашого нападу на Тухольщину?

• Невже вам приємно почуватися в іпостасі окупанта, якого ненавидять поневолені народи?

• Чи довіряли ви Туга рові Вовку? Як ваш народ взагалі ставиться до зрадників?

• Які дії Тугара Вовка змушували вас сподіватися на підтримку, а які, навпаки, вселяли сумнів у його щирості? Чому в окремих ситуаціях переважало то одне, то інше?

Підсумовуючи вивчене, учитель повинен наголосити: Ідея повісті з найбільшою силою уособлюється в образі Захара Беркута — зразкового тухольського старійшини, який ставить загальнонародні інтереси вище особистих. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя», — пише І. Франко. Однак і т.зв. «негативні» персонажі повісті (наприклад, Тугар Вовк, Бурунда) не випадають із історичної перспективи. Вони засвідчують намір письменника акцентувати на недопустимості зради свого народу, на недоречності будувати своє життя на незгоді з громадою та горі інших народів.

З Франкових «уроків історії» кожен із нас повинен почерпнути собі істину. Живучи у сучасному світі компромісів, ми маємо пам'ятати: найголовніше у житті — не втратити своєї суті, погодившись на чиїсь звабливі «умови» і пропозиції.

Література

1. Баран Є. М. Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький. — Львів, 1999.

2. Дига Н. Проблемно-пошукові методи активізації пізнавальної діяльності учнів 5—8 класів у процесі вивчення творів історичної тематики// Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №11. — С.21—25.

3. Ковальчук Р. Ф. Моделюючи життєві ситуації: Система уроків за романом « Собор Паризької Богоматері» В.Гюго з використанням інтерактивних методів// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2006. — №3. — С.28-35.

4. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів, 1990.

5. Лисенко А., Авраменко Н. Мозаїка інтерактивних методів навчання в системі роботи вчителя-словесника// Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №7. — С.31-35.

6. Луців Л. Іван Франко: Життя і творчість. — Нью-Йорк, 1966.

7. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник. — т.1/ Ред. І. Пеленська, К.Баб'як. — Нью-Йорк, 1990.

8. Франкова криниця: Вивчення творчості І. Я. Франка в школі/ За ред. Л.КІліченко. — К.,1991.

9. Щербина В. І., Волкова О. В., Романенко О. В. Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури. — Харків, 2005.

10. Щербина Л. Упровадження інтерактивних технологій на уроках літератури// Дивослово. — 2005. — №2. —С.23—26.

Сучасні дослідження читацької діяльності старшокласників показали, що потреба в читанні творів сучасних авторів є основною, визначальною, а щодо української класичної літератури — зростає від класу до класу, але вимагає стимулювання. Згідно з програмою, потреба в читанні художніх творів у десятикласників формується саме на матеріалі класичної літератури. Суперечливість у сприйнятті таких творів впливає на формування потреби в спілкуванні з мистецтвом слова. З одного боку, досконалість форми створює необмежені можливості для розвитку високого рівня естетичного сприйняття, з іншого — часова віддаленість подій, незвичність лексичної, граматичної побудови мови творів, що вивчаються, утруднюють їх розуміння учнями. З цієї точки зору важливо організувати прийняття авторської позиції, засвоєння її через власний життєвий досвід і перенесення уявлень та емоційних станів для цілісного розуміння витвору мистецтва слова. Для цього учитель обирає з усього твору саме ті моменти, які близькі внутрішньому світу учнів, хоч і не завжди виражають основний ідейний зміст прочитаного. Така організація навчальних ситуацій виправдовує себе, тому що через прийняття близьких учням, але другорядних образів, ідей, відбувається входження в художній світ автора й цілісне сприйняття його твору.

Після новели М. Коцюбинського «Intermezzo» в 10 класі програмою передбачене вивчення його повісті «Тіні забутих предків» упродовж чотирьох шкільних уроків. На відміну від вивчення названої новели, коли вчитель організовує читацьку діяльність старшокласників здебільшого за допомогою прийомів, які впливають на можливості естетичного сприйняття як способу формування потреби у здійсненні читацької діяльності, аналіз «Тіней забутих предків» та організація читання цієї повісті вимагали актуалізації внутрішніх переживань та станів учнів.

Так само, як і під час вивчення попереднього твору, віддавалась перевага використанню прийомів створення проблемності й емоційності. Хоча в цьому випадку, на відміну від попереднього, для цілісності сприйняття художнього твору, читацької потреби учнів усіх рівнів використовувались здебільшого прийоми з непропорційним співвідношенням проблемності й емоційності на користь останньої.

Вивчення повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» можна спланувати так:

1 та 2 уроки. «Хочу написати про незвичайний казковий народ — гуцулів». (Змалювання звичаїв, побуту, фольклору гуцулів, духу гірської природи);

3 та 4 уроки. «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?» (Образи Івана та Марічки. Утвердження думки про вічність і незнищенність кохання).

У назвах тем використано висловлювання про зміст повісті. У першому випадку — це слова самого М. Коцюбинського з листа В. Гнатюкові. У назві другої теми — цитата з твору. Такий підхід, що є частковим виявом прийому «інтриги», створював основне спрямування для сприйняття авторського тексту, надзвичайно насиченого колоритом місцевості, змальованої в ньому: природою гір, звичаями, побутом гуцулів, гуцульською говіркою. Без продуманої мотивації в процесі вивчення цього твору важко досягти повного розуміння учнями художнього тексту, а через нього — емоційного співпереживання змальованим героям та прийняття авторської позиції для того, щоб виникла потреба в повторному перечитуванні твору, яка є основним показником ефективності організації читацької діяльності.

Вступна навчальна ситуація підкріплюється прийомом «емоційного нагнітання», за допомогою якого задається настрій для вивчення всієї теми. На початку уроку, коли найбільше зосереджена увага учнів на сприйнятті нової інформації, вчитель звернувся до цитування початку твору, який сприяв активізації емоцій і почуттів десятикласників, пізнавального інтересу: «Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.

Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелось їй шить штани. А все так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить.

Тоді мати виймала люльку з зубів і, замахнувшись на нього, люто гукала:

— Ігі на тебе! Ти, обміннику! Щез би у озеро та в тріски!

І він щезав» [1, т.3, 178].

Вміле використання названого засобу створення атмосфери емоційності та загадковості вводить у дію наступний прийом — «інтриги», який завершує вступну навчальну ситуацію, надає їй ознак проблемності. Саме проблемність вимагає перечитування художнього тексту для повторення зафіксованого в свідомості учнів емоційного стану та вирішення питань, які мимоволі виникають під час читання та в свою чергу стимулюють потребу вищого порядку — ціннісно-орієнтаційну. Для надання названій ситуації елементів проблемності сформулюємо питання, що сприяли активізації емоційно-естетичного досвіду старшокласників.

1. Чи вірите ви в існування фантастичних, надприродних істот?

2. Про що знав маленький карпатський хлопчик Іванко?

3. Як змінюються знання й уявлення Івана з його віком?

Останнє з них сприяло створенню наступної навчальної ситуації за допомогою прийому « пошуку прикмет» як основного. Учням пропонувалось знайти в тексті роздуми Івана й простежити еволюцію його світосприймання. Відповіді учнів:

Дитинство Іванка: «... збирав малини, пукав з листочків, робив свистілку, або пищав у травинку, намагаючись вдати голоси птахів та всі ті згуки, що чув у лісі. Ледве помітний в лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки» [1, т.3,179].

Іванко-підліток: «Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Всякі злі духи заповнюють ліси, провалля, хати й загороди чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їй шкоду. Не раз, прокинувшись уночі, серед ворожої тиші, він тремтів, сповнений жахом. Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна» [1, т.З, 179].

Юність Івана: «Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки. Холодно було і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки» [1, т.З, 186].

Леґінь на полонині: «А може, нема нічого. Може, ніч затопила вже гори, може, зсунулись гори, роздушили живуще і лиш одно Іванове серце глухо калата під кептарем у безконечних мертвих просторах? Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце. Щось велике, вороже душить його, ся затверділа тиша, байдужний спокій, сей сон небуття» [1, т.З, 202].

Палійчук після одруження: «Не був жадний багатства — не так гуцул жиє на світі, саме плекання маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами — такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались» [1 ,т.З, 204—205].

Іван після зради Палагни: «Всі його клопоти і турботи, страх смерті, Палата і ворожий мольфар — все кудись щезло, все одлетіло, наче ніколи нічого не було. Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих і самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків» [1,т.3, 218].

Деякі учні можуть відчувати труднощі під час встановлення закономірних зв'язків між віковою та світоглядною специфікою особистості Івана Палійчука. Ці труднощі спробуємо подолати тільки завдяки навідним підказкам учителя.

- Які визначення добирає письменник для показу зв'язку маленького хлопчика Іванка з природою?

- Як Іванко дивився на світ, коли йому минуло сім років?

- Свідком якого «неспокою і горя» в родині був Іван?

- Як вплинула на Іванове життя зустріч з Марічкою?

- Що нового дізнався леґінь, працюючи в полонині?

- Як вплинула на хлопця смерть Марічки?

- Що радісного було для Івана в подружньому житті з Палагною?

- Як відбулось єднання Івана з його мрією?

Підсумовуючи й завершуючи цю навчальну ситуацію, учитель підводить учнів до висновку про типовість образу Івана Палійчука.

Вчитель. Давайте поміркуємо, чи всі гуцули мали такі уявлення про оточуючий світ, як Іван. У чому вони виявлялись?

Повторно перечитавши твір та прийнявши позицію його автора, учні співпереживають головному героєві і розуміють його. Вони доходять висновку, що Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від прапредків, а в особливостях самої гірської природи. Ці уявлення знайшли своє відображення у їхньому фольклорі, звичаях, побуті.

Словесник надавав проблемної спрямованості наступній навчальній ситуації, емоційність якої створювалась за допомогою часткового ситуативного вияву прийому «оживлення картини». Використання його вчитель варіює залежно від рівня потреби учнів у читанні художніх творів. Учні мають вибрати з тексту уривок, який найбільше сподобався, та пояснити свій вибір, а також розповісти про власні спостереження за світом природи, коли вони бачили чи відчували у ній щось незвичайне, загадкове. Десятикласники спробували продовжити запропонований учителем уривок.

Розподіливши завдання за такою моделлю, учитель прагне досягти розв'язання спланованої навчальної ситуації, активізуючи відтворюючу уяву старшокласників, емоційну чутливість та творчі здібності учнів. Через активізацію всіх цих внутрішніх процесів він має домогтися переходу учнівської потреби в читанні на якісно вищий ступінь розвитку.

Завершуємо цю навчальну ситуацію використанням прийому «стилістичного експерименту» на зображально-оцінному рівні. Для порівняння були запропоновані два тексти — авторський: «Білі ярки, забившись у холодок під смереку, дивились дурними очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотно і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей» [1, т.3, 184—185] та синонімічний йому без використання художніх засобів: «Двоє дітей, голосно сміючись, качались по мхах білих ярків. Втомившись, вони сідали на біле каміння і дивились звідти у прірву, на синій привид гори. В щілині поміж горами біг по камінню в долину потік. Так було тепло, самотно і лячно у лісовій тиші, що діти чули власне дихання. Усі лісові звуки ставали гучнішими, і їм іноді здавалось, що вони чують чиюсь ходу, приглушене гупання барди, хекання втомлених грудей».

Зіставлення цих уривків сприятиме глибшому «вживанню» в авторський текст, розумінню ролі художніх засобів у ньому, вихованню потреби вдумливо перечитати художній твір та фіксуванню загального інтересу до читання творів М.Коцюбинського.

На кінець другого уроку вивчення повісті «Тіні забутих предків» припадатиме один з піків сильного емоційного напруження, сприятливий для введення в дію прийому «емоційного нагнітання». Учитель має підсумувати й узагальнити не лише суму здобутих на уроці знань, але й внутрішні переживання, викликані вивченим твором. Для цього прийом «емоційного нагнітання» поєднуємо з прийомом «інтриги», який на початку уроку задає потрібну тональність вивченню всієї теми, а наприкінці — сприяє цілісному розумінню теми та створює передумови для вивчення теми наступної. Другий урок закінчується словами вчителя: «Ми з вами дізнались, як М. Коцюбинський змалював людей, що проживають в українських Карпатах. Ми переконались, що це справді казковий, незвичайний народ, який вірить у фантастичні надприродні сили, й ця віра невмируща. Такою ж невмирущою, вічною і незнищенною є й сила їхнього кохання. Яке воно, кохання людей, які живуть у тісному поєднанні з первісною дикою природою? Про це ми дізнаємось на наступному уроці». Навчальна ситуація, якою завершується вивчення теми, створює атмосферу загальної зацікавленості твором, що вивчається, та викликає потребу перечитати його. Це сприятиме художньому сприйняттю повісті.

Упродовж третього та четвертого уроків вивчення повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» опрацьовуємо тему «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?» (Образи Івана та Марічки. Утвердження думки про вічність і незнищенність кохання). Проблемність вивчення цієї теми вчитель задає наприкінці попереднього уроку і в цьому випадку лише актуалізує її за допомогою максимального використання прийомів емоційності для пробудження співпереживання головним героям через задіяння власного життєвого досвіду учнів.

На початок вивчення теми припадає один з піків сильного емоційного напруження, який є виявом прийому «емоційного нагнітання». Це сприяє створенню початкової навчальної ситуації з вивчення теми. Для цього вчитель починає урок зі слів, які актуалізували задану в кінці попереднього уроку проблемність, додаючи їй ознак емоційності, та мотивували навчальну діяльність протягом усього вивчення теми. «Ми з вами помандруємо сьогодні у казкову країну, про яку ми дізналися, що зветься вона Гуцульщиною, і що живуть там незвичайні люди, такі, як Іван Палійчук, який вірить у надзвичайні фантастичні сили. Такі люди здатні й на надзвичайні, сильні почуття, бо силу цю вони черпають з величних і могутніх Карпат. Ми дізналися, що розповів нам про Івана Палійчука М. Коцюбинський. А тепер давайте самі наблизимось до Івана і спробуємо зрозуміти його».

Завдання вчителя — створення у вступній навчальній ситуації атмосфери загадковості, чарівності й зацікавленості художнім твором, яка не втрачала б свого впливу на учнів упродовж вивчення всієї теми. Це сприяє фіксуванню інтересу до здійснення читацької діяльності та актуалізації і формуванню потреби перечитати художній твір, яка в наступних навчальних ситуаціях розвивається та переходить на якісно вищий рівень.

Створена у вступній навчальній ситуації атмосфера впливає й на тональність наступної ситуації, яка створюватиметься за допомогою прийому «переказу зі зміною особи оповідача», що сприяє глибшому «вживанню» учнів у авторський текст. У повісті М.М.Коцюбинського розповідь ведеться від імені автора. Учитель пропонує учням розповісти про події з повісті від імені: 1)Івана Палійчука; 2)Марічки Гутенюк; 3)Палагни; 4)Юри.

Більшість десятикласників виявляють бажання переказати твір від імені Івана та Марічки, що підтверджує припущення про те, що найбільше відбувається ідентифікація з образом, який найближчий читачеві за певними соціальними чи морально-етичними чинниками. У цьому випадку учні співпереживають головним героям повісті «Тіні забутих предків», взаємини яких вони порівнюють з власним життєвим досвідом. Так, більшість юнаків ідентифікували себе з Іваном, а більшість дівчат — з Марічкою. Це вказує й на вплив статевої приналежності у формуванні потреби в читанні художнього твору.

Простежувались одиничні випадки, коли учні виявляли бажання переказати твір від імені Палагни та Юри, що вказує на певні відмінності у сприйнятті художнього твору серед десятикласників та різні види читацької потреби, що є важливими фактором організації читацької діяльності. Характерно, що готовність ідентифікуватись з Палагною та Юрою виявляли здебільшого учні творчого рівня, які, відповідно, у процесі читання та сприйняття художнього твору звертали увагу не лише на головні події та образи, але й надавали великого значення другорядним образам та деталям.

Організувавши ситуацію активного співпереживання змальованим утворі образам та подіям, прагнучи надати їй більшої емоційності, вчитель спрямовує переказування учнів так, щоб створити дискусію, кожен з учасників якої відстоює точку зору героя, з яким він себе ідентифікував.

Словесник підводить учнів до думки, що у своїх поглядах на світ і у своєму коханні діти природи Іван та Марічка цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. Тому їхня фізична близькість є не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця» [1, т.3, 187]. Особливістю життя гуцулів М. Коцюбинський вважає гармонію людини й природи, гармонію почуттів і дій. Тому кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голім тілі» Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує.

Учні помічають, як яскраво і фантастично письменник розповідає про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Його дружина Палагна — «з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю» — не може замінити коханої. Таїнство кохання живе в душі Івана й спливає «на поверхню» чудними образами.

Організація наступної навчальної ситуації відбувається за допомогою застосування часткового ситуативного вияву прийому «оживлення картини», який разом з «переказом зі зміною особи оповідача» створює передумови для загального вияву прийому «колективного співпереживання» . Учитель пропонує учням знайти у творі епізоди, в яких змальовані взаємини Івана та Марічки, «оживити картину», яка найкраще виражає почуття головних героїв, або «оживити» такий епізод: «Куди він йшов? Не міг навіть згадати. Блукав без мети, злазив на гори, спускався і підіймався, куди ноги носили. Нарешті побачив, що сидить над рікою. Вона клекотіла та шуміла під ногами у нього, ся кров зелена зелених гір, а він вдивлявся без тями в її бистрину, аж нарешті в його стомленім мізку засвітилась перша ясніша думка: на сім місці брела колись Марічка. Тут її взяла вода. Тоді вже згадки самі почали зринати одна по одній, наливати порожні груди. Він знову бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки… «Ізгадай мні, мій миленький, два раза на днину, а я тебе ізгадаю сім раз на годину...» І от тепер нічого того нема. Нема й не вернеться вже, як не може ніколи вернутись на ріці піна, що сплила за водою. Колись Марічка, а тепер він... Вже його зірка ледве тримається в небі, готова скотитись. Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт ... нетривке й дочасне» [1, т.3, 216-217].

Наступне завдання: знайти епізод за такими ознаками: «Полянка. Тривога слизнула по обличчю Марічки. Вона раптом зникла. Іван стиха покликав:

— Марічко !

Іван накидав сухих галузок і підпалив. Він сів на пеньок і обдивився. Марічка не йшла».

Проаналізувавши епізод, учні з'ясували його роль в ідейному задумові художнього твору.

Такий розподіл завдань як складових частин прийому необхідний для врахування особливостей читацької потреби, які характеризували різні її рівні.

Як допоміжний у цій ситуації, для наростання емоційності у «колективному співпереживанні» застосовується прийом «пошуку прикмет». Учні доберуть художні засоби до образів за варіантами:

I варіант — до образу Івана Палійчука: здивований; гарячий, роз'юшений злістю; леґінь, стрункий і міцний, як смерічка; задуманий; повні уста; худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний; змарнів, недужий;

ІІ варіант — до образу Марічки Гутенюк: маленьке дівча, що тряслось з жаху коло самого воза; подивилась глибоким зором чорних матових очей; круглі литки, обпалені сонцем і од колін голі; повні губи; білява голівка; тоненький дівочий голос;

ІІІ варіант — до образу Палагни: багацького роду; фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю; набралась тіла; повна й червона, курила люльку, носила пишні червоні хустки; туге тіло, рожеве і свіже, як позолочена хмара, переповнена теплим весняним дощем;

IV варіант — до образу мольфара Юри: дві чорні жаринки, що випивали всю силу; блимнув зубами; мережані шви кептара; блискучі зуби в отворі рота; залізні пальці; стояв, роздуваючи ніздрі; могутній, потужний, все знав.

Використання у цій навчальній ситуації прийому «пошуку прикмет» сприяє нагромадженню художніх засобів, використаних М. Коцюбинським для змалювання своїх героїв та створенню емоційної атмосфери уроку, розумінню, порівнянню та «прийняттю», як власних думок, переживань образів-персонажів, співпереживання Івану та Марічці та засудження вчинків Палагни та Юри. Зростає інтерес до художнього твору, актуалізується та формується потреба в повторному перечитуванні твору, які є визначальними для організації читацької діяльності старшокласників.

Завершення вивчення теми та твору в цілому вимагає зосередження на кінцевій навчальній ситуації, прийомах створення максимальної емоційності з елементами проблемності. Вступає у дію «ефект краю» в поєднанні з «ефектом незавершеності». У попередніх навчальних ситуаціях відбувається максимальне накопичення прийомів створення атмосфери «колективного співпереживання», яке наприкінці четвертого уроку збігається із ситуативним виявом прийому «емоційного нагнітання» .

Різнобій у формулюванні думок, який виникає під час виконання попередніх завдань, вимагає коректування з боку вчителя. Важливо також привести учнів до фіксування потреби перечитати повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» «для себе». Тому треба сформулювати питання, на які не існувало б однозначної відповіді, які б вимагали тривалих роздумів над прочитаною книгою та порівняння власного життєвого досвіду з роздумами автора з метою самовдосконалення особистості учня-старшокласника. Відповідно зростає інтерес до читацької діяльності та формується потреба перечитати художній твір, які є факторами підвищення рівня потреби учнів у читанні художніх творів.

Тому прикінцева навчальна ситуація будується за допомогою прийому «інтриги». Вчитель формулює запитання проблемно-емоційного характеру:

Як ви гадаєте, чи продовжувалось би вічно кохання Івана й Марічки, якби вони обоє залишились живі?

Чому Іван не знайшов щастя у подружньому житті з Палагною?

Чи була Палагна щаслива з Іваном? Чому?

Чого прагне Іван, йдучи за Марічкою-нявкою, рятуючи її?

Чи можливе таке кохання у наш час?

Проблемні питання, поставлені вчителем, хвилюють учнів-старшокласників, бо є близькими їм. Саме в юнацькому віці головними стають проблеми пошуку свого місця в житті, взаємин між людьми, дружби й кохання. Учні доходять висновків, що кохання Івана й Марічки залишилось вічним і незнищенним. Навіть якби вони обоє залишились живими, воно б не стало сірою буденністю, бо вони були споріднені духом, їх поєднували спільні думки й поривання до пізнання таємниць існування людини й природи. Як вічною є природа, так само вічними є й вони, «діти природи».

Доля розлучила закоханих. Марічка загинула, а про Івана не було чутки шість літ, «...на сьомий раптом з'явився. Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний. Оповідав, що пастушив на угорському боці. Ще з рік так походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати» [1, т.3, 204].

Палагна також не знаходить щастя в одруженні з Іваном. Сильна й здорова, вона потребує й чоловіка собі під стать. Для неї незрозумілі дивацтва Івана, бо вона реалістично дивиться на світ, не помічаючи його романтичності. Тому вона знаходить для себе втіху, зав'язуючи близькі стосунки із сильним і могутнім мольфаром Юрою.

Час від часу туга за коханою вибиває Івана із звичайного ритму життя. Він чує голос Марічки. «... тоді він кидав роботу і десь пропадав.» Через фантастичні образи М. Коцюбинський показує, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він, врешті, цілком втрачає відчуття реальності.

Десятикласники доходять висновку, що в повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського зображено кохання трагічне, але незнищенне. Закоханих не зупинили ні давня ворожнеча родичів, ні сили природи. Вони перебороли все. І хоч кінець повісті трагічний, але в ньому звучить сила почуття, яка перетворила звичайні стосунки гуцульських хлопця й дівчини в легенду. Марічка була для Івана найбільшою і найціннішою частиною його душі, його Самості. Об'єднавшись у своїх фантазіях з коханою, він, хоч і помирає, але з усміхом на устах — максимально наблизився до Самості. Висновки, яких доходять учні, відповідаючи на поставлені учителем запитання, не обмежуються шкільним уроком, а мимоволі фіксуються в пам'яті й вимагають повторного прочитання твору.

Таким чином, у шкільному курсі української літератури аспект сприйняття художнього класичного твору заслуговує на окреме дослідження, бо інтерес до читання твору в основному формується через емоційно-естетичне бачення художніх засобів, і в першу чергу — ідентифікацію з образами-персонажами.

Література

1. Коцюбинський М. М. Твори: В 7-ми т. — К .: Наукова думка , 1973.— Т.З.— 430 с

2. Волошина Н. Й. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. — К.: Радянська школа, 1985. — 102с.

3. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За ред. Волошиної Н. Й. — К.: Ленвіт, 2002. — 344с.

4. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — 384 с

Мета: ознайомити учнів з окремими фактами життя і творчості Павла Тичини, з поезією «Не бував ти у наших краях!»; сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів; створювати особливий емоційний стан, формувати естетичне ставлення до життя, до поезії; розвивати емоції, почуття, уміння сприймати твори на слух, удосконалювати навички виразного читання поетичного твору, вчити аналізувати його, висловлювати власні судження з приводу прочитаного, розповідати про свої відчуття і створювати калейдоскоп «кольорового настрою»; виховувати любов до рідного краю, природи, мистецтва.

Учні повинні знати:

• цікаві факти з життя поета;

• ідейно-художній зміст поезії «Не бував ти у наших краях!»;

• художні засоби, що яскраво відтворюють красу природи;

• особливості виразного читання пейзажних творів.

Учні повинні вміти:

• виразно читати поезії Павла Тичини;

• знаходити в них художні засоби, розкривати їх роль;

• «оживлювати» текст (усно малювати);

• розповідати про свої відчуття під час читання;

• проводити аналогії між зображеним і баченим у реальному житті;

• висловлювати міркування про способи вираження поетом любові до рідної землі;

• пояснити роль кольору й музики у змалюванні настрою віршів;

• працювати в парах, групах, брати участь у бесіді.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: виставка світлин П. Тичини «Дивний мрійник із очима дитини», роздавальний матеріал (цілі та план уроку, технологічна картка «Символи кольорів», таблиця «Характеристика життєпису поета», вирізані з кольорового паперу геометричні фігури, білий папір, клей), опорна таблиця « Характеристика музики» , добір ілюстрацій «Мій рідний край», картки із зображенням музичних інструментів, аудіозапис «Елегії» М.Лисенка та «Пісні без слів» С.Людкевича, магнітофон.

Методи і прийоми: технології «Мікрофон — 1», «Мікрофон — 2», «Незакінчене речення», «Намисто», робота в малих групах і в парах, створення і захист проектів, уявна екскурсія, заповнення таблиці, виразне читання поезії та бесіда за прочитаним, «оживлення тексту», калейдоскоп «кольорового настрою», сенкан.

Епіграф:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

Павло Тичина

Хід уроку

І. Мотиваційний етап

З'ясування емоційної готовності учнів до уроку. (Учні виражають свій настрій за допомогою дієслів: хвилююся, радію1 чекаю, сподіваюся, тривожуся тощо. Учитель бажає успіху на уроці.)

Технологія «Мікрофон»: «Від сьогоднішнього уроку я очікую ...»

Актуалізація суб'єктного досвіду та опорних знань:

а) ланцюжок «Поезії Павла Тичини» (учні пригадують вивчені в початкових класах поезії і декламують їх повністю чи уривки);

«Де не глянь — колоски» > «Гаї шумлять» > «Хор лісових дзвіночків».

б) обмін у парах інформацією про те, що вже відомо про Павла Тичину; озвучення висновків.

4. Технологія «Незакінчене речення»: «Я думаю, що поезія Тичини цікава, тому що...»

— Сьогодні ми спробуємо торкнутися цього дивного світу поезії Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити, зіставляючи з іншими видами мистецтва.

5. Оголошення теми уроку.

II. Цілевизначення та планування діяльності — Чи є в когось доповнення і зміни до цілей та плану уроку? (Відповіді учнів. За потреби — коригування й уточнення цілей та плану роботи.)

III. Забезпечення емоційної готовності

— Прокоментуйте вислів Павла Тичини, що є епіграфом до нашого уроку:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

IV. Опрацювання навчального матеріалу

1. Розгляд портретів митця і роздуми про те, яким він, на думку учнів, був у житті.

— У народі кажуть: очі — душа людини. Спробуйте розкрити внутрішній світ поета, передайте його почуття. (Прийом «намисто».)

Орієнтовні відповіді: самотність, твердість, віра, страждання, біль, любов, трагізм.

2. Розповідь словесника про життя і творчість Павла Тичини. (Уявна екскурсія у робочий кабінет поета.)

Завдання. Цікаві факти з життя і творчості поета. Характеристика життєпису поета: визначальні риси характеру

Письменника, світ захоплень: улюблені вчителі, друзі, заняття й природні обдарування

3. Робота над віршем « Не бував ти у наших краях!»:

а) виразне читання поезії вчителем; учні, заплющивши очі, слухають поезію, намагаючись «побачити», «відчути» зображене в ній;

б) бесіда за змістом вірша:

- Чи сподобався вам вірш? Чим саме?

- Чи всі слова зрозумілі?

- Що ви «побачили» , «відчули», слухаючи поезію?

Намалюйте словесну картину того, що ви уявляли, слухаючи цей вірш. (У цьому творі з'являється одухотворений образ рідної землі, з якою пов'язані думи, мрії, сподівання ліричного героя. Юнацьке захоплення омріяною Україною природно змінюється гострою відповіддю всім тим забродам і землячкам, які намагалися насміятися з патріотичних почуттів героя, «довести», що Україна вмерла. Знущання та кпини завдають юнакові гострого болю, адже Україна для нього — «втіха одна». Тут спрацьовує відчуття, емоційність та образне мислення читача.)

• Які основні мотиви звучать у ній?

• Що головне в цьому творі: опис природи чи почуття і відчуття поета?

• Знайди ключові образи. Про які відчуття поета вони свідчать? (Образ рідної землі, з якою пов'язані думи, мрії, сподівання ліричного героя; козацька могила; безкраїй степ.)

• Які асоціації викликають у вас слова рідний край, могила (йдеться про козацьку могилу-курган, а не про могилу на цвинтарі)? Запишіть власний асоціативний ряд. (Рідний край • родина • повага • відданість • патріот • любов...

Могила > предки > пам'ять > сум > втрата > історія > боротьба за волю...)

• Порівняйте створені вами асоціативні ряди до слів край, могила з тими, які вжиті в поезії.

• Яким зором бачить поет красу довкілля? (Продовж словесний ряд: захопленим, піднесеним, радісним, упевненим, оптимістичним...)

• Які художні засоби використав поет, аби донести до читача свою думку і почуття?

• Як вони відтворюють настрій поезії? (Радість, ніжність, життєрадісність, оптимізм, упевненість ...)

• Який настрій викликає вірш у вас?

• А які художні засоби використали б ви, пишучи таку поезію? Чому?

• Які риси вдачі поета виявилися у вірші? (Ставлення до природи, здатність відчувати її красу, милуватися нею; життєрадісність, патріотичні почуття.)

в) робота з фотокартками (учні зіставляють їх з поетичними рядками):

• Чим сподобались ці світлини? У чому їх оригінальність?

• Який фотознімок відтворює зміст поетичних рядків?

г) створення і захист проектів у групах:

— Кожен колір сам по собі може розповісти дуже багато. Під час створення поезії автор не замислюється над назвами кольорів у своїх віршах. Колір теж може бути образом, може щось означати. (Див. технологічну картку «Символи кольорів», с35).

Отже, підсвідомо кольором автор видає себе, розкриває свої почуття, емоції, відчуття, настрій, те основне, що хотів сказати, виразити за допомогою образу кольору.

— Створіть у групі (4—5 учнів) калейдоскоп «кольорового настрою», який склався у вашій уяві після прочитання. А також визначте, хто озвучить ваші висновки.

д) прослуховування і відбір музичних творів до поезії: «Елегія» М. Лисенка та «Пісня без слів» С. Людкевича.

• Яку музику ви дібрали б до твору?

• Прослухайте фрагменти з класичних творів і скажіть, яка із цих мелодій найвлучніше передає настрій поезії? Чому?

Скористайтеся таблицею «Характеристика музики» (технологія «Мікрофон»).

4. Міжпредметні зв'язки. Зарубіжна література.

• З якими віршами зарубіжних поетів асоціюється у вашій уяві змальоване Павлом Тичиною? (Алкман. «Сплять усі верховини гірські...», Ґете. «Нічна пісня подорожнього», М. Лєрмонтов. «Гір стрімких вершини» — поезії про красу природи, рідний край.)

• Прослухайте аудіозапис поезії Р. Бернса «Моє серце в верховині» і знайдіть спільні риси з твором П. Тичини. (Ці поезії відтворюють красу природи, життєствердні, переповнені патріотичними почуттями до рідного краю, створюють настрій спокою, оптимізму, впевненості, радості, ніжності.)

5. Підсумок. Створення сенкана за поезією «Не бував ти у наших краях!»

1. Край.

2. Рідний, чарівний.

3. Заспокоює, радує, ніжить.

4. За рідний край — хоч помирай (кожному мила своя сторона).

5. Пісня.

V. Рефлексія та оцінювання (технологія «Робота в парах»)

1. Чи хотілося б вам після закінчення уроку продовжити або змінити речення «Я думаю, що поезія Тичини цікава, тому що...» Якщо у когось з'явилося таке бажання, зробіть це. (Коментар учнів.)

2. Чи справдилися ваші очікування щодо уроку ? (Технологія «Мікрофон — 2». «На сьогоднішньому уроці я зрозумів ...А тепер я хочу почути думку... )

3. Кольорова рефлексія, що відображає зміни настрою впродовж уроку.

4. Усна само- та взаємооцінка.

VI. Домашнє завдання

Обов'язкове: підготуватися до виразного читання та аналізу вірша «Не бував ти у наших краях!».

На вибір: написати творчу роботу «Що я відчував, читаючи поезію «Не бував ти у наших краях!»: скласти вірш, присвячений рідному краю; проілюструвати поезію.

Додаток до уроку Технологічна картка «Символи кольорів»

Білий — чистота, невинність, мир, світло, щастя.

Чорний — печаль, траур, горе; строга урочистість.

Жовтий — сонце, життя, щастя, багатство; веселий, гарний настрій.

Червоний — життя, любов; війна, агресія, хвилювання.

Оранжевий — тепло, сила, врожай; активний, зігріваючий.

Фіолетовий — величність, розкіш, інтелект.

Синій — холод, спокій, печаль.

Блакитний — свіжий, легкий; чистота, вірність, далечінь, сум.

Зелений — заспокійливий, врівноважений; мир, пасивність, спокій.

Яскравий зеленувато-жовтий — ненависть, невірність, заздрість.

Світло-зелений — чистота, радість, свято.

Темно-зелений — надія, мир, спокій, віра.

Характеристика музики

Лірична

Жалібна

Чарівна

Приємна

Ніжна

Добра

Душевна

Сумна

Поетична

Журлива

Енергійна

Скорботна

Радісна

Тривожна

Таємнича

Сувора

Після короткої довідки про письменника (вчитель може скористатися статтею про В. Короліва-Старого, вміщеною в підручнику, а також у посібнику для вчителя [5;2]) варто провести словникову роботу і пояснити терміни й назви дійових осіб виучуваного твору. Наприклад:

Демони — фантастичні істоти (мавки, домовики, потерчата, хухи).

Демонологія — міфологічні уявлення про земних духів; вчення, яке ґрунтується на вірі в надприродних духів.

Домовик (домовий) — покровитель родини, найдавніший образ хатнього Бога. Уявляється, що живе на горищі, оброслий густою шерстю.

Потерчата (потерчуки, поторочі, страдчата) — душі дітей, які померли нехрещеними або не своєю смертю, народилися мертвими.

Хуха — міфічна істота, пухка, як мох. Глибше поняття про духів, демонів та демонологію вчитель може розкрити, скориставшись інформацією зі статті Г. Лозко [2; 59—63].

Учні пригадають, що твори, в яких діють казкові істоти, називаються казками; варто повторити й те, які з них є народними, а які — літературними. Нині в дітей є нагода ознайомитися з оригінальними казками Василя Короліва-Старого. Слід підкреслити, що збірка казок письменника «Нечиста сила», як і п'єса-казка «Русалка-жаба», була видана у Львові 1923 p., a перевидана в Україні майже через 70 років (К.: Веселка, 1990). У передмові до останнього видання Ф. Погребенник написав: «Автор вирішив оживити, переосмислити по-своєму образи фольклорно-казкових представників « неіснуючого, невидимого світу», по-новому трактувати «нечисту силу» (чорти, вовкулаки, відьми, упирі, русалки, потерчата, домовики, водяники, злидні, перелесники тощо), якою чомусь лякали людей, особливо дітей». Київська вчителька Галина Дмитренко переконує: «Тому В. Королів-Старий поставив перед собою нелегке завдання:

облагородити «нечисту силу», показати традиційно злі й лихі алегоричні образи добрими, вчинки яких здебільшого приносять людям користь» [1: 11].

На цьому уроці має відбутися прочитання казки «Потерчата» й наступне обговорення в класі її змісту і значення. Зважаючи на досить значний обсяг твору, для його первинного читання доцільно обрати спершу фрагмент — розповідь про пригоду, яка трапилася з дяком на болоті (від слів: «А саме в цей час дяк Оверко, добре уконтентований на Храмовому святі...» до слів: «Тепер він зітхнув з полегшенням»). Власне, процес читання займе 7—8 хвилин. Його має здійснити вчитель. Перед прочитанням п'ятикласникам слід дати настанову, порадити їм пильно простежити пригоду, що трапилася із дяком на болоті, звернути увагу на ставлення казкових істот до людей. Обираємо пообразний аналіз казки, оскільки в ній, як і в більшості творів цього жанру, на першому плані перебувають персонажі.

Для обговорення в класі прочитаного уривка пропонуємо такі запитання:

1. Що сталося з дяком по дорозі додому?

2. Як автор передає переживання, що охопили старого? Чи співчували ви йому?

3. Як Потерчата збили дяка Оверка з дороги? Чи навмисне вони це зробили?

4. Хто й чому допоміг йому щасливо вибратися з болота?

5. Як розуміти авторське ставлення до «духів»? Які почуття вони у вас викликають?

Відповідаючи на ці запитання, п'ятикласники зосередяться на пригоді, яка трапилася із дяком на болоті, й спробують відтворити його внутрішній стан, викликаний страхом перед загрозою пропасти в трясовині. Доцільно поставити завдання учням: знайти в тексті слова й вирази, які свідчать про моторошні переживання нічного перехожого; заохотити перших, хто знайде відповідні мовні засоби. Слід, очевидно, звернути увагу на те, як дяк почав наспівувати, «щоб було веселіше» ступати болотяним шляхом, і чому раптом увірвав цей спів, як «хміль увесь вийшов з голови», а «поза шкірою покотив мороз, неначе хтось посипав йому за комір холодного шроту». Маючи вже початкове уявлення про порівняння, учні 5-го класу зможуть пояснити переживання старого Оверка, вказавши на той переляк, якого він зазнав, збившись із твердої дороги. Відтворюючи почуття дяка-неборака й обставини, що їх викликали, учні простежать, як у них виникає співчуття до цього персонажа.

Розповідаючи про наміри й дії Потерчат, читачі, звичайно ж, будуть одностайні в тому, що ці «духи» мало не завели дяка в пастку не від злого бажання, а намагаючись висвітлити йому безпечний шлях додому. Добре, що Домовик вчасно нагодився. Виходить, що ці «духи» зовсім не «злі» й допомагають добрим людям у нещасливій пригоді. Василь Королів-Старий був переконаний, що іноді варто стерегтися лихих людей, які можуть завдати справжньої кривди, й казав таке: «…дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко не менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», які, на жаль, не звуть «нечистими».

Таким чином, уже на першому уроці вивчення казки В. Короліва-Старого «Потерчата» учні прочитають і обговорять ключовий епізод, який несе основне ідейно-художнє навантаження твору. Вибірковий підхід до читання и аналізу казки виправданий не лише її жанром, цілком доступним для молодших підлітків, а й обсягом тексту, наявністю в ньому такого емоційно-смислового ядра, як опис пригоди, що сталася із п'яненьким дяком по дорозі додому. Учні під керівництвом учителя набувають певного досвіду читання й аналізу прозового твору на окремій і відносно завершеній його ділянці.

На цьому ж уроці буде час прочитати початок і кінець (фрагменти твору, які обрамлюють опис пригоди дяка на болоті) казки й самостійно відповісти на запитання (їх можна поставити перед читанням):

1. Який побут Оверкової оселі? Чи затишно там усім?

2. Чому радів Домовик і чим розсмішив його дяк?

3. Які почуття викликала у вас прочитана казка?

Описи Оверкової оселі, взаємин дяка з господинею, ставлення Домовика до господаря дають змогу читачам відчути затишок у цій сільській хаті й зрозуміти, що в ній панує атмосфера добра й любові («Домовик любив старого господаря...»), яка впевнює, що тут з усіма буде все гаразд.

Звертаючи увагу на зовнішність Домовика, дяка Оверка, п'ятикласники не лише поглиблюють знання про літературний портрет, а й детальніше його відтворюють. У цьому їм допоможе завдання: прочитати статтю про літературний портрет, що в підручнику [5: 120], і знайти в тексті казки портретні деталі Домовика. Корисно виписати їх у зошит і приготуватися до усного малювання зовнішності цього «духа».

До початку самостійної роботи над теоретичними відомостями про літературний портрет учням варто дати орієнтовну основу розумових дій:

1. Розгорни підручник на с 120.

2. Знайди довідку про літературний портрет.

3. Визнач, з якої мови запозичене це слово.

4. Випиши портретні деталі, які зазвичай складають опис зовнішності персонажа.

Основним питанням, яке вимагає відповіді на завершення розмови в класі про цю казку, є, мабуть, таке: «Яка «нечиста сила» насправді водила дяка Оверка болотом?». Буде слушна нагода поговорити з учнями про повчальний зміст твору, допомогти їм усвідомити не лише моральну складову тексту, а й пробудити в них інтерес до народної міфології.

Враховуючи досвід роботи п'ятикласників над казками, зокрема літературними, та зважаючи на значний обсяг наступного виучуваного твору В. Короліва-Старого — «Хуха-Моховинка», його первинне читання варто запропонувати як домашню роботу. Звичайно, для цього їм треба дати чітку й детальну настанову: « Зверніть увагу на основні події в житті Хухи, спробуйте уявити її зовнішність, пояснити її думки й переживання, охарактеризувати вдачу, дібравши для прикладу конкретні вчинки цієї істоти. Простежте, як автор ставиться до неї, лісу та його мешканців, до людей та міфічних істот загалом, якими засобами описує фантастичні образи й події. Які людські якості стверджує письменник у цьому творі?».

Здібних до малювання учнів варто попросити зобразити на папері фарбою або й олівцем Хуху-Моховинку, якою вона виникла в їхній уяві. Зразком для виконання цього завдання може бути ілюстрація до казки, подана в підручнику [5: 113]. Особливо цінним може виявитись комп'ютерне малювання цієї міфічної істоти або й певної картини з твору, наприклад, тієї, де показано, як Хуха визволяє злого діда від холодної смерті. Тоді аналіз прочитаного буде не лише змістовним, а й емоційно яскравим, захоплюючим, особистісно спрямованим.

На другому уроці варто поцікавитися в учнів, які відомості про Василя Короліва-Старого їм запам'яталися, запитати, чи цікаво було їм читати казку «Хуха-Моховинка» вдома? Треба з'ясувати й те, які питання до роботи над текстом твору викликали в них труднощі, а які вони розв'язували з інтересом.

Для бесіди про зміст і значення виучуваного твору можна скористатися й тими завданнями, що подані в підручнику [5: 119—120] й цілком відповідають логіці літературного аналізу прозового твору. Однак на вибір учителя пропонуємо й іншу систему роботи над твором. Обговорення казки доцільно почати з огляду виготовлених учнями ілюстрацій до неї. Цікаво простежити, як хто з них уявляє собі Моховинку, дідугана, зимовий ліс або теплу оселю фантастичної істоти. Учнівські малюнки варто порівняти з тим, що в підручнику — на ньому теж зображено Хуху-Моховинку й відтворено один із уривків казки. Подальша бесіда про зміст казки спрямовується на висвітлення образу Моховинки:

1. Хто така Моховинка? Звідки родом, який має вигляд?

2. Розкажіть про приготування Хухи до зимівлі. Чи зручно їй було в хатці?

3. Яка біда обірвала її сон? Що відбувалося в лісі?

4. Як Хухам вдалося припинити дідове злодійство? Чи правильно вони зробили, збудивши лісника?

5. Який вихід знайшла Моховинка? Що їй, однак, не давало спокою?

6. Розкажіть, що трапилося в хліві та як Хуха врятувала Лиску?

7. Які стосунки склалися в Хухи з дітьми? Чому вони подружилися?

8. Поясність, чому вона допомогла дідові вирватися із пастки? Як це на нього вплинуло?

Послідовно відповідаючи на ці запитання, п'ятикласники наближаються до пояснення образу Хухи-Моховинки й розуміння змісту і значення оповідання загалом. Відтворити літературний портрет персонажа учням допоможуть такі опорні слова: 1. Зріст. 2. Сила. 3. Одяг. 4. Колір. 5. Мордочка. 6. Лапки. Вони розташовані в тому порядку, який відповідає послідовності авторських орієнтирів зображення зовнішності Хухи в тексті.

1. Зріст: «манісінька, як кошенятко».

2. Сила: «легенькі, як пушинка, а м'якесенькі, як вата».

3. Одяг: «пухка, як мох» , бо « мала довгу вовничку».

4. Колір: «мала мінливу вовничку», «найчастіш була зеленою».

5. Мордочка: «була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — « братки».

6. Лапки: «голенькі зісподу рожеві лапки».

Спираючись на цитатну схему опису зовнішності персонажа, учні зможуть максимально близько до тексту відтворити його літературний портрет. Отже, Моховинка — дуже маленька й легенька лісова істота, м'яка на дотик, вкрита довгою зеленою вовною, має голі мордочку й лапки. Про неї знають і говорять, але її мало хто бачив. Повчальним буде звернути увагу дітей на те, як Хухи тримаються рідних місць і як тяжко, «коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину».

У 5-у класі діти вже мають розповідати про головного героя твору не лише на основі портретної характеристики, а й наводячи приклади його поведінки. У підлітків має скластися певне враження від вдачі персонажа й поняття про прийоми його творення у конкретному тексті.

Пояснення образу Хухи-Моховинки

1. Портрет - Дуже маленька й легенька лісова істота, м'яка на дотик, вкрита довгою зеленою вовною, має голі мордочку й лапки.

2.Пряма авторська характеристика - Добра, лагідна, звичайненька, слухняна, роботяща.

3. Сумує за батьківщиною й товариством - Вірна й товариська.

4. Поведінка - Грайлива, весела і радісна.

5. Вчинки (порятунок Лиски, діда)- Небайдужа й добра.

6. Ставлення до Хухи інших істот - 3 любов'ю і співчуттям.

Ця таблиця відіграє роль орієнтовної основи розумових дій під час пояснення образу-персонажа й забезпечує найповніше відтворення його вдачі. П'ятикласники вчитимуться зв'язно й доказово висловлювати свої міркування, поглиблюватимуть літературні знання й читацькі вміння.

Подальша робота над твором має набрати більш синтетичного характеру: учні за власним вибором прочитають (або перекажуть) уривки, які їм найбільше сподобалися, пояснять їх зміст і значення. Творчі вчителі застосовують у цій роботі елемент інсценізації за текстом виучуваного твору. Наприклад, до класу може увійти учениця, прибрана, наче Хуха-Моховинка, й виголосити « свій» монолог із твору від слів: «Так, я — Хухаї» до слів: «На узліссі, коли вже стало видко, як блимають по селянських хатах вогники, Моховинка спинилась».

Для того щоб учні міцніше запам'ятали зміст прочитаного твору й свідоміше пояснювали його значення, вчителі нерідко пропонують їм виконати й тестові завдання. Наприклад:

1. Коли Хуха народилася?

а) взимку; б) весною; в) влітку; г) восени.

2. Як називали Хуху в родині?

а) малятком; б) «мізинчиком»; в) кошеням; г) квіточкою.

3. З ким порівнювали маленьку Хуху?

а) малятком; б) козенятком; в) кошенятком; г) ялинкою.

4. Яких Хух не буває?

а)степовичок; б) болотянок; в) боровинок;г) очеретянок.

5. Всі Хухи не люблять:

а) сухого; б) теплого; в) бур'янів; г) вогкого.

6. Плач Хух нагадує:

а) писк мишей у полі; б) вовче виття в лісі; в) свиняче рохкання в хліві; г) котяче муркотіння біля печі.

7. Якого кольору була Моховинка?

а) сірого; б) зеленого; в) бурого; г) білого.

Яку тварину нагадує Хуха своєю здатністю змінювати колір (залежно від обставин)? а) хамелеона; б) ящірку; в) фазана; г) змію.

Яка біда спіткала Моховинку?

а) тяжко захворіла; б) потрапила в неволю до дідугана; в) залишилася без домівки; г) перетворилася на камінь.

10. Який знак подавали Хухи лісникові?

а) «пищали, хрокали, стукали у вікна»; б) стріляли під вухо з рушниці; в) лоскотали йому ребра; г) поливали холодною водою.

11. Що гнітило Хуху в затишному хліві?

а) боялася, що прийде дід-лісоруб і покарає її;

б) життя «без рідного товариства в чужій стороні»;

в) що довелося жити в козячім хліві; г) голод і холод.

12. Яке нещастя трапилося в хліві?

а) загорівся; б) розвалився; в) вовк поїв кізочок; г)заплуталася Лиска.

13. Чому дід-лісоруб напав на Моховинку?

а) вважав її «нечистою силою»; б) завжди на всіх нападав; в) любив полювати на тварин; г) Хуха дражнилася з діда.

14. Яка біда трапилася з лихим дідом?

а) заблукав у лісі; б) потрапив у пастку; в) тяжко захворів; г) перетворився на пеньок.

15. Чому Моховинка врятувала діда?

а) шкода стало старого; б) за винагороду; в) щоб розважитись; г) щоб уславитись.

16. До чого закликає казка?

а) робити добро; б) жити в лісі; в) остерігатись людей; г) бути войовничим.

Варто порівняти виучуваний твір із народними й літературними казками на тему боротьби добра і зла. Як тут не пригадати казки зарубіжної літератури, з якими п'ятикласники вже обізнані, зокрема, «Снігову королеву» Г. К. Андерсена, де також діють фантастичні істоти, а добро перемагає зло? Читачі не оминуть увагою випадок, що стався в зимовому лісі з дідом, який продовжував красти ліс, дадуть вчинку Хухи-Моховинки високу моральну оцінку. Учні мають дійти висновку про те, що добро — завжди безкорисливе й примножує навколо себе такі ж добрі справи, здатне олюднювати людей.

У творі досить помітний патріотичний мотив, який має виразну автобіографічну основу. Буде доречним знайти в тексті й виписати в зошит ті вислови автора, які вказують на вірність батьківщині, відданість своєму народові. Наприклад: «Переселяються ж тоді, коли щось зруйнує милу їм їхню батьківщину». Чи не так і В. Королів-Старий змушений був покинути Україну, коли втратив надію на її національне відродження? Промовистими є також вислови: «А кожний знає, як тяжко жити без рідного товариства в чужій стороні!.. І Хуха мріяла й удень і вночі, коли ж прийде час, що вона зможе повернутись до своєї батьківщини», й навіть великими літерами: «…повернути до Рідного Краю» .

Добре, коли учні помітять оригінальність казок В. Короліва-Старого, визначать ті прикмети, якими його твори відрізняються від літературних казок інших авторів. Ідеться, зокрема, про те, що «особливе місце в них належить багатій за змістом українській демонології (народним легендам про духів), яка до недавнього часу замовчувалася, але жила в усній народній творчості» [5: 100—101]. Цікаво й те, що казкар, як стверджують і автори підручника, олюднив міфічні образи народних легенд про «нечисту силу», наділив їх не лише кращими чеснотами, а й надав їм повчального змісту й розважального характеру, їх немає чого боятися.

Підсумкова робота над виучуваним твором може відбутися у формі бесіди:

1. Які персонажі казки викликали найбільшу симпатію? Чим саме?

2. Хто з дійових осіб твору заслуговує на осуд? Чому?

3. Назвіть ознаки казки у вивчених творах В. Короліва-Старого.

4. Які народні казки на подібну тему ви знаєте? Чим відрізняється від них оповідання про Хуху-Моховинку?

5. Чи подобаються вам казки В. Короліва-Старого? Які його твори ви ще читали? Чим вони особливі?

На завершення роботи над творами Василя Короліва-Старого п'ятикласникам слід порадити самостійно прочитати й інші його казки та скласти усний відгук про одну з них або намалювати (чи дібрати готову) ілюстрацію до неї. Щоб завдання було успішно виконане, учням треба дати відповідні рекомендації: « Складаючи усний відгук на самостійно прочитаний твір, повідомте спочатку про його автора й скажіть, чи цікаво було читати його казки (коли мова йде про літературну казку). Визначте, які персонажі привернули вашу увагу й чим саме. Спробуйте описати їхню зовнішність і висловити свої міркування про вдачу дійових осіб, наводячи приклади з твору. Замисліться над тим, що вам допоміг збагнути прочитаний твір, порівняйте його зміст з іншими казками (не лише літературними) на подібну тему» . Цю роботу вони можуть виконати як домашнє завдання, якщо не встигнуть її завершити в класі.

Література

1. Дмитренко Г. «Потерчата», «Хуха-Моховинка». Вивчення творчості Василя Короліва-Старого. 5-й клас // Українська мова та література, число 35, вересень 2003 р.

2. Мовчан Р. В. Українська література: Кн. для вчителя: 5 кл. — К.: Генеза, 2005. — 248 с

3. СитченкоА. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. — К.: Ленвіт, 2004. — 304 с

4. Слижук О. У світі добра. Вивчення казок Василя Короліва-Старого. 5 клас // Українська література в загальноосвітній школі. — 2006. — № 4. — С 45-47.

5. Цимбалюк В. І. Українська література: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В. І. Цимбалюк В. І., В. В.Потіха — К.: Навч. книга, 2005. — 320 с

Звучить 7 частина «Реквієму» В. Моцарта. Учениця під музику читає уривок із вірша А. Багряної «Малиновий дзвін»:

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,

За скоєний гріх розіп'ята живцем,

Прип'ята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице?

Регочуть іони малиновим дзвоном,

Вбиваючи блиск нерозкритих очей,

Ридає вночі божевільна мадонна,

Приймаючи з лона холодних дітей

В бездонність ночей.

І тихо ступає життя у полин,

І лине Чорнобильський дзвін.

Вступне слово вчителя.

Час плине невпинно. Спливають роки, сплітаючись у десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії залишається найбільшим горем для нас, українців.

Минуло 20 років з моменту аварії на чорнобильській електростанції. Та яким далеким, ідилічно безхмарним видався нам тепер той дочорнобильський світ — спокійний, неквапний, самовпевнений, роками немовби занурений у напівсонну, поблажливу, вседозволяючу благодушність. Для всіх, хто прямо чи побічно був причетний до Чорнобиля, час ніби розколовся на дві нерівні частини: до 26 квітня 1986 року і після. Це дуже нагадало війну.

20 років — мить в історії людства, не дуже великий термін. Та за ці роки, за місяці — ми всі стрімко прозріли, подорослішали на цілу епоху, ми стали жорсткіші й вимогливіші і до самих себе, і до тих, хто приймає відповідальні рішення, до тих, у чиїх руках людське існування і доля природи. Бо надто вже високою ціною довелося і ще доведеться платити за Чорнобиль.

Учень читає вірш Г. Чубач «Мій Київ»:

Коли мій Київ

Зводивсь над віками,

Жінки хрестились

Тихими руками.

Коли мій Київ

Став самим собою,

Жінки світились

Ніжною любов'ю.

Комусь — ще юний.

А комусь — вже вічний.

Мені дістався Київ мій

Трагічний.

Звучить пісня «Чорнобильська зона» (сл. і муз. Т. Петриненка)

Учень 1. Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик. Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Михайлович Кібенок. Сержант Микола Васильович Ващук. Старший сержант Василь Іванович Ігнатенко. Старший сержант Микола Іванович Тітенок. Сержант Володимир Іванович Ти-шура.

Шестеро прекрасних молодих хлопців дивляться на нас зі стіни пожежної частини Чорнобиля, і здається, що їхні погляди скорботні, що застигли в них і гіркота, і докір, і німе запитання: як це могло статися?

Але це вже зараз здається. А тієї квітневої ночі, в хаосі і тривозі пожежі, не було в їхніх поглядах ні скорботи, ні докору. Ніколи було. Вони працювали. Вони рятували атомну станцію, рятували Прип'ять, Чорнобиль, Київ, усіх нас.

Учень 2. Увесь караул пішов за Правиком. 17 чоловік. Володя був наймолодшим, йому було 24 роки. Був добрий, м'який, ніколи нікому не відмовляв на будь-яке прохання. Він уважав, що має йти на поступки. У цьому, можливо, була якась слабкість з його боку — траплялися й сутички, а він дотримувався своєї лінії. Любив радіосправу, фотографію. Писав вірші, малював. Вів активний спосіб життя. Володі багато допомагала дружина Надія. Дружина його закінчила музичне училище і викладала музику в дитячому садку. Вони зовні навіть схожі були один на одного, обоє лагідні, їхні погляди на життя, ставлення до роботи — дуже тісно все переплелося, було єдине. За місяць до аварії у них народилася донька. Останнім часом Володя просив, щоб його перевели інспектором, усі згоджувалися, але йому просто не було заміни...

Учитель. Галина Ковтун (київська журналістка) у 1989 році написала документ-повість «Я писатиму тобі щодня...», — про 800 листів, які Володя відіслав «своїй Надії» за 4 роки і 4 місяці любові. «Сльоза омиває душу», — так сказала Галині Ковтун мати Надії.

Учениця читає вірш Л. Костенко «Очима ти сказав мені: люблю»:

Очима ти сказав мені: люблю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гіркого кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні,

Не раз хитнула доля терезами.

Слова, як сонце, сходили в мені.

Несказане лишилось несказанним.

Учень читає листа В. Правика з московської клініки (травень 1986):

«Живу я добре. Поселили нас у клініці для огляду, як ви знаєте. Тут усі, хто тоді був там. Так що мені весело, адже мій караул увесь при мені. Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть, місяців півтора-два.На жаль, тут такі закони: доки все не обстежать, не випишуть. Надійко, живи у батьків, я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестися. Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, усе обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у три...». Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб так спокійно вимовити своє останнє слово прощання.

Лине пісня «Любовь с полынной горечью».

Учень (читає):

«Указ Президії Верховної Ради СРСР: За мужність, за героїзм ! самовідданість, виявлені під час ліквідації аварії на Чорнобильський АЕС, присудити Володимиру Павловичу Правику звання Героя Радянського Союзу. Посмертно.»

Учень. Читає вірш Л. Костенко: «Страшний калейдоскоп»:

Страшний калейдоскоп: в цю мить десь

хтось загинув.

В цю мить. В цю саму мить. У кожну із хвилин.

Розбився корабель. Горять Галапагоси.

І сходить над Дніпром гірка зоря-полин.

Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Загладь.

Хтось цілиться. Хтось впав. Хтось просить:

«Не стріляй!»

Не знає вже казок Шехерезада.

Над Рейном не співає Лореляй.

Летить комета. Бавиться дитя.

Цвітуть обличчя, острахом не стерті.

Благословенна кожна мить життя

На цих всесвітніх косовицях смерті!

Учень (зачитує історичну довідку про Чорнобиль): Чорнобиль — місто Київської області, райцентр, знаходиться на річці Прип'ять (притока Дніпра). Річний порт. Перші літописні зведення про Чорнобиль відносяться до 1193 року. У 1362 році місто захоплене феодальною Литвою. Після Люблінської унії в 1569 році попало під владу Польщі. Населення Чорнобиля брало участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 pp. Після другого розподілу Польщі (1793) Чорнобиль — у складі Правобережної України. З 1941 року Чорнобиль — місто. У місті ремонтно-експлуаційна база Дніпровського річного пароплавства, заводи, промислові комбінати, комбінати побутового обслуговування, 4 школи, ПТУ, музична школа, лікарня, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, бібліотека.

2 учні зачитують діалог (із бесіди із закордонними гостями у відділі інформаційних і міжнародних зв'язків) про назву станції:

- Хіба ЧАЕС знаходиться не в Чорнобилі?

- Ні, до аварії вона не мала нічого спільного з цим містом. Навіть станційний персонал проживав у спеціального для нього збудованому місті Прип'яті.

- Чому ж вона так називається?

- Станція будувалась на території Чорнобильського району, де на початок будівництва не було інших великих населених пунктів. Тому її назвали Чорнобильською.

Учениця читає вірш Г. Чубач «Весна 1986»:

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути — не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

І я , як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів — болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.

Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» —

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п'ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.

Звучить пісня «Історія» (муз. Т. Кукурузи, сл. Б. Стельмаха).

Учениця читає вірш Г. Чубач «Зима 1987»:

Ця зима, як ніколи — важка.

І здається, повік не минеться.

У дворі горобина гірка

Так вродила, що гілля аж гнеться.

Червоніє, шаріє, горить

І не може причину збагнути:

Таж усю обривали торік.

А в цю зиму про неї забуто.

Навіть ворон — і той не клює,

А кудись понад нею літає.

Горобинонько, горе моє,

Ти даремно на радість чекаєш.

Зародила,але не хвались.

Вчені людям одверто сказали:

Лікувальна, корисна... колись...

А тепер ти отруйною стала.

До ягід не торкнеться рука.

Кожна гілка зачепить за серце.

Ця зима, як ніколи, — важка.

Проминає, але — не минеться.

Учитель. Світ узнає про Чорнобильську трагедію. Одним із перших більш повну картину аварії на Чорнобильській АЕС дав журнал «Ньюсуік» 12 травня 1986 року: «Страшна ядерна аварія охопила Радянський Союз і привела до викиду радіоактивних хмар над Європою. Уже одне слово викликає страх. На цей раз науковий геній людини катастрофічно поєднався з людською помилкою на ЧАЕС в Україні. Москва заховала повну інформацію від свого ж народу і, взагалі, від усіх. Але скільки ще помре людей? Менш ніж за 5 місяців до того США втратили Шаттл, а Україна — ЧАЕС. Завдання нині — винести урок із катастроф і виправити помилки».

Звучить пісня «Пекло» (муз. О. Костіна, сл. В. Матвієнка).

Учень читає вірш Л. Оленівської «Чорнобильське літо»:

Софіє! Богдане! Із-під копита

Втікає майдан.

Хто залишиться з вами?

А син маленький так тихо пита:

— Куди це ми їдемо, мамо?

Не знаю. Мовчу. Темнота. Сліпота.

Розстріляні хмари, і сонце з громами.

А син мене знову і знову пита:

— До кого ми їдемо, мамо?

У київським небі здригнувся літак.

Немов до Дніпра — до віконець — губами

Малі серденята не в такт і не так

Забились.

— Ми більш не повернемось, мамо?

Учитель. Близько 20% території біля Чорнобиля все ще є «гарячими полями» або зонами з високою активністю — 200, 300 і навіть 500 рентген. Із 179 сіл у 16 уже повернулись і ще 50 в небезпеці. Чорнобиль сьогодні не дім, а робочий майданчик для тисяч людей.

Найстрашніше — тиша. Сьогодні Прип'ять — місто привидів. Людям не можна сюди повертатись мінімум чверть віку. Це «закрите місто». І все ж багато хто хоче повернутися назад. З цієї причини Прип'ять обнесена сьогодні високим парканом з колючим дротом, а величезне кладовище автомобілів поблизу міста охороняється електронною системою.

Усього 69 сіл у Київський області були евакуйовані після аварії, тільки 2 можна було заселяти знову. Це означає, що із більше ніж 100 тисяч переселенців повернутися додому змогли тільки близько тисячі. Менш ніж за кілометр від ЧАЕС мертвий ліс. Там, де колись було більше 70 акрів соснових дерев, тепер — лише рівні стовбури, без листя, з відтінком страшного рудого кольору. «Рудий», «рижий» ліс — так його назвали.

Людські втрати: 31 людина загинула, 237 госпіталізовані, 135 тисяч евакуйованих.

Судові справи проголошено проти:

1. Осіб, які не зуміли забезпечити належного захисту людей від радіації.

Деяких відповідальних працівників Міненерго СРСР, які не виявили належного контролю за роботою станції і не організували безпеки людей.

Стосовно деяких проектників. Процес у Чорнобилі продовжується.

Учень читає вірш В. Кордуна «Зона»:

Земля за колючим дротом,

земля позбавлена волі.

У плинних древлянських широтах

сосни вклякають поволі.

Не вберегли ми рідну землю,

ще й у горі залишили потім.

Тож чи я відчахну від душі

й відокремлю просвітлену кров'ю і потом?

Чи простиш нам, земле пречиста,

Що тебе прирекли на засуд?

Плин літописів, тьма літочислень —

Все це викреслено із часу.

Ти чия, моя земле, чия ти?

І чиї милосердні очі

із досвітніх глибин зірчатих

надивитись на тебе хочуть?

Поки знов ця земля зцілиться,

проминуть віки, не народи.

Мушу ждати. Незнані побачивши лиця,

затамую востаннє свій подих.

Ліси й села за дротом,

і тяжко зітхає глина.

Перед Поліссям, стражденним народом —

стаю на коліна.

Учень зачитує спогади сина І. Драча — Максима Драча, студента 6 курсу лікувального факультету Київського медичного інституту):

«Про аварію вперше почув уранці в неділю, 27 квітня. О 10 годині подзвонили, сказали готувати місце для хворих з Прип'яті зі своїми речами, а потім прибіг дозиметрист і сказав, що хворі «світяться». Усі хворі скаржились на головний біль, слабкість. Чергував до ранку. 1 травня знову чергував. 4 травня ми поїхали в зону — перевіряли фон в автобусах, на одязі людей. У наших бригадах були ще й дівчата. 8 травня приїхала зміна, а нас — у Київ. А 11 я захворів. Поїхали в лікарню».

Учень. Крім студента М. Драча там лежали ще ліквідатори наслідків аварії: Кость Лісовий, Кость Дахно і Володя Бульба та Діма П'ятак — усі лікарі.

Учень. А скільки тренувався пілот ВПС Київського військового округу, снайпер, полковник, майстер вертолітного спорту СРСР Микола Андрійович Волкозуб, щоб здійснити політ над реактором, зависнути, викинути мішки з піском, зняти температуру з реактора і склад вихідних газів. Над реактором він завис на 19 хв. 40 сек. «Я весь час бачу її». На ціле життя, мабуть залишиться в пам'яті. Я навіть знаю, де, які уламки літали на ній, — їх ще ніхто не бачив, а я розгледів.

Учень. До Києва прибули американський доктор Хаммер та асистент — доктор Гейл, щоб допомогти потерпілим.

«У майбутньому, коли Рейган приїде до Росії, я хотів би, щоб він відвідав Київ і Чорнобиль. Хай і він побачить те, що бачив я. Тоді, гадаю, він ніколи не говоритиме про ядерну зброю».

Учениця. Історія. Скільки їх, історій, на Чорнобилі. На чому перевіряються люди? На горі.

Випадок. Розповідає А. Перковська: «Приходить до мене заступник директора А. С. Царенко і говорить: «Допоможіть, треба похоронити Шашенка — оператора, що загинув на 4 блоці, а Варивода з будуправління не дає автобуса, він у нього один. І дуже потрібний живим». Я пішла до Вариводи. Не дав. Тоді я виходжу на дорогу, зупиняю перший зустрічний автобус, віддаю його Вариводі, а його автобус беру на похорон...»

Учень. Ситуація із школярами. Школа №4. м. Прип'яті. «Коли було проведено евакуацію, ми не вивезли шкільних журналів. Адже сподівалися повернутися в місто. Журналів не було, і ми запропонували їм самим виставити собі оцінки. Коли переглянули — жоден не завищив оцінки, а дехто навіть занизив».

Учень читає уривки з поеми І.Драча «Чорнобильська Мадонна» (на вибір учителя).

Учень:

Тихо на вулиці,

Чисто в квартирі, —

Спасибі реактору

Номер 4.

Такі ось веселі віршенята гуляли по Києву в травні 1986 p.,коли ешелони везли з міста дітей. На атомний спалах Україна відповіла сильним гострослів'ям. Особливо шанувалося дотепне слово поміж тих, кому випало працювати в зоні. Як і на війні, гумор був дуже потрібним.

Жарти на будь-який смак:

— Українці — горда нація, їм до лампи радіація.

— Реклама: «Відповідайте, Київ! Ви будете вражені».

— Оголошення диктора на Київському вокзалі Москви:

«Увага! На першу колію прибуває швидкий поїзд «Київ-Москза». Радіація вагонів із голови до поїзда» .

— Відбувся фестиваль «Київська весна»: премію присудили за пісню «Не вій, вітре, з України»;

— Пугачовій за пісню «Відлітай, хмаро, відлітай»;

— Леонтьеву за пісню «І всі біжать..»

— Гасло «Мирний атом — у кожний дім».

Учень. «І засурмив третій Ангел», — і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення тій зорі Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона. Тексту цьому на ймення Апокаліпсис майже 2 тисячі років.

Учениця читає вірш О.Пахльовської «Це ти, Маріє...»:

Не впізнаю — ні зблизька, ні здаля.

Це ти, Маріє, знов ідеш за гробом?

Тепер тут зона, а була земля...

Тут був чорнозем, а тепер — Чорнобиль.

Тут все — було. Який минулий час!

З яких похмурих неземних граматик?

Чи тут вже апокаліпсис почавсь?

Чи знов пройшли тут гунни і сармати?

Все хоче народитися і жить.

І розцвісти. І збутись. І любити.

І вільний кінь вздовж берега біжить,

Не знаючи, що він уже убитий.

Учень читає вірш Ліни Костенко:

Стоять озера в пригорщах долин,

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений цибатий чорногуз

Поважно ходить в ранній кукурудзі.

Дівча козу на вигоні пасе,

Машини мчать, баранки крутять аси.

Малина спіє.. І на все, на все

Лягає пил чорнобильської траси.

Жоржини на чорнобильський дорозі

Вже другий рік, як струшують біду,

Прозорий жах обмацує ворота —

Чи можна людям в хату увійти?

Роса — як смертний піт на травах, на горіхах.

Але найбільше стронцію — у стріхах.

Хто це казав, що стріхи — традиційні?

У нас і стріхи вже радіаційні.

Летючі крони голубих дерев.

Із року в рік дожити до неділі.

Ріка. Палатка. Озеро. Курінь.

Аборигени острова Надії.

Босоніж дітки бігають малі.

Пройшла гроза і не була озонною.

А де тепер не зона на землі?

І де межа між зоною й не зоною?

Звучить пісня «Малиновий дзвін» (муз. С. Гайдученка, сл. А. Багряної).

Учень читає вірш О. Пахльовської «Сучасне дерево пізнання»:

Ніяких змін на цій старій землі.

Лиш грім проклять, де вчора ще — осанна,

Та ж сама Єва. І той самий Змій,

І тільки яблуня далеко не та сама.

Плоди солодкі. Листя ще густе.

Адам освоїв найновіший трактор.

І так наївно яблуня росте,

А поблизу — Чорнобильський реактор.

Тут по траві не пройдеш босоніж.

І Єва плаче — яблука достигли ж!

А Змій стурбовано шипить:

— Не їж-ж-ж!

Бо істину впізнати вже не встигнеш-ш-ш!

Учень читає вірш О. Пахльовської «О, повернись. ..»:

О, повернись, якою Ти була

Сто літ тому, і тисячу, і вчора!

...отруйні ріки вбрід перебрела

І княжі тіні похилили чола.

Ти — Русь. Ти давня. Київська, ще та,

Чий меч святили у соборах Лаври,

І на рельєфах древнього щита

Світився горем профіль Ярославни!

Був вітер — сторож всіх твоїх границь,

Був теплим дух великих медозборів,

І темним — пурпур княжих багряниць,

І світлими хрести Твоїх соборів!

Невже ж до нас Твій голос не озветься,

Коли нащадки ходять по гробах?!

На тій землі, де зводили фортеці,

Тепер стоїть бетонний саркофаг.

Уламки смерті робот підмітає.

І квітки вже жахається бджола.

Спитай в Дніпра — чи він ще пам'ятає

Тебе таку, якою ти була?

О, як за все, що зроблено, простити?

В яких віках засне оця біда?

...Приходив князь. Хотів киян хрестити.

Але була вже мертвою вода.

Звучить пісня «Молитва за Україну» (муз. і сл. Т. Петриненка).

«Висока ідейність, естетика, народна мораль та етика казок І, Липи.

Умовна, вигадана ситуація. Дарунок Долі і вміння ним скористатися як основна думка казки. Поведінка братів-близнюків — різні життєві шляхи, взірці власного вибору. Особливості характеру братів.

ТЛ: прозова мова».

На початку вивчення казки учням слід подати відомості про письменника. Це може бути довідка про нього з цікавими біографічними деталями. Скласти її допоможе матеріал статті Р. Мовчан «Іван Липа» [1: 111—115]. Наприклад:

Іван Львович Липа — оригінальний український письменник, громадсько-політичний діяч, високопрофесійний лікар. У літературі відомий під псевдонімом Шелест. Корінням його рід із Полтавщини, проте народився Іван у Криму, в Керчі. Було це 24 лютого 1865 р. Екзотична природа Керченської затоки, гора Мідрідат, з якої видно Чорне й Азовське моря, — усе це розпалювало уяву, живило фантазію, манило загадковістю, романтикою незвіданого.

Це був білявий хлопець із синіми очима й білявим волоссям, веселої вдачі й досить жвавий, непосидючий і спритний. Любив прокотитися колесом по вулиці, стаючи то на руки, то на ноги, намагався найглибше пірнути під воду й найдовше там протриматися. Особливий вплив на нього мала мати — Ганна Липа, від якої передався йому вольовий характер, цілеспрямованість, почуття власної гідності.

Вчився у Керченській гімназії, сам заробляв собі на прожиття. Коли помер його найкращий товариш, вирішив: буде лікарем! Залишивши Керч, дістався Харкова, де вступив до університету на медичний факультет. Працювати почав на Полтавщині, потім — в Одесі, де одружився і став батьком. Його син Юрій — також відомий український письменник. Іван Львович був добрим лікарем, завжди кваліфіковано ставив діагноз. Йому вдавалося вилікувати навіть хворих на туберкульоз, який вважався чумою XIX ст. З поваленням царизму активно сприяв розвитку національного руху в Україні, становленню нашої державності. В Українській Народній Республіці він очолив Міністерство охорони здоров'я (1919—1921 pp.).

Іван Липа — не тільки вправний лікар, а й талановитий письменник, автор поезій, байок та казок. Його твори перейняті любов'ю до свого народу, уболіванням за долю батьківщини, сприяють вихованню національної самосвідомості українських громадян. Одним із таких творів є казка «Близнята».

Для читання й подієвого аналізу твору його краще поділити на дві частини: перша — від початку до слів: «А тим часом сусідній цар крок за кроком захоплював їхню землю...»; друга — від цих слів до кінця казки. До прочитання першої частини твору варто дати таку настанову учням: «Під час читання зверніть увагу на те, які подарунки Долі одержали близнята й подумайте, чи мудро вчинила мати, попрохавши одному синові щастя для сучасних, а другому — для майбутніх поколінь? Як скористався веселий брат із дарунку Долі? Спробуйте описати його химерний будинок. Що вам найбільше в ньому сподобалося? Чи хотіли б ви мати й собі такі палати?».

Аналіз прочитаного передбачає не лише переказ його змісту, а й виокремлення в ньому певних емоційно-смислових частин. Такими є: а) діалог матері й Долі;

б) опис палати, яку збудував веселий брат-«сучасник» ;

в) дива, які творилися в цій палаті. Для їх свідомого визначення п'ятикласники складають план прочитаного уривка, їм варто дати орієнтовну основу розумових дій у вигляді рекомендацій алгоритмічного типу:

1. Уважно переглянь прочитане.

2. Визнач основні події в ньому.

3. Назви їх.

4. Послідовно розташуй ці назви.

5. Прочитай, який вийшов план уривка.

План може бути й такий:

1. Розмова матері з Долею.

2. Чудесна палата.

3. Найдивніші дива.

Подальша робота над твором має бути спрямована на розгляд і засвоєння змісту цих частин як таких. Відтворити зміст першої планованої частини — діалогу матері з Долею — п'ятикласникам буде цікаво, читаючи її за ролями, як фрагмент драматичного твору. Глибше засвоїти прочитане їм допоможуть завдання і запитання:

1. Поміркуйте, чи добре вчинила мати, попрохавши в Долі одному синові щастя для сучасних, а другому — для майбутніх поколінь?

2. Що подарувала Доля близнятам? Яка магічна сила була в них?

3. Як брати розпорядилися дарунками Долі?

Огляд чудесної палати вчителі радять провести за допомогою «екскурсоводів», обраних із числа найбільш уважних читачів-учнів. Пожвавлення інтересу п'ятикласників до цієї картини твору досягається за рахунок активного спілкування «екскурсовода» з «відвідувачами». Разом із останніми — вчитель, який звертає увагу присутніх на незвичайний будиночок: «Придивіться до цього трикутного будинку. Послухаймо про нього «екскурсовода».

Учень-«екскурсовод» близько до тексту розповідає про дивовижну палату за малюнком, що в підручнику [3: 124]. В основу розповіді варто взяти уривок із казки від слів: «Палата мала всього три кути» до слів: «Люди приходили до палати й не могли надивуватися з такого чуда».

Подальше ознайомлення учнів із цим будиночком здійснюється за допомогою другого «екскурсовода», який продовжить своєрідний переказ уривків із казки, що стосуються опису дивовижної палати. Наприклад, від слів: «Там було на що подивитися!» до слів: «Слава про дивну палату пішла між людьми...».

Слушно використати ще одного «екскурсовода», який відтворить третій фрагмент опису трикутного будинка — від слів: «Та це ще не все.» до слів: «Там бували наймудріші люди...». Зміна «екскурсоводів» пожвавлює читання або переказ твору й дає змогу активізувати більшу частину класу. Відтворення у такий спосіб змісту казки, особливо нелегких для запам'ятовування описів із її тексту, сприяє глибшому засвоєнню прочитаного.

Під час уявного діалогу, який виникає між «відвідувачами» й третім «екскурсоводом», вчитель може поцікавитися: «З якою метою було збудовано незвичайний будинок?». Відповідь на це питання може бути й такою: «Цей будиночок збудував веселий брат, який хотів, щоб усі навколо були щасливими й веселими. Особливо цьому сприяли унікальні дарунки Долі: яблучка — скляне, золоте й звичайне, райське. Вони були кожне в окремій кімнаті й по-різному впливали на відвідувачів: 1. «Хто тільки не гляне на скляне яблучко, одразу всі його сумні думки розвіюються, і він веселішає». 2. «Хто подивиться на золоте яблучко, відразу усі його бажання здійснюються...». 3. Звичайне яблучко «мало чари непереможні: хто лиш на нього гляне, так одурманюється, що забуває про все на світі.». Таким чином, — прочитає останній абзац першої частини твору третій «екскурсовод», — усі люди в країні знаходили собі радощі, утіхи й повне задоволення.

Основне ідейно-естетичне навантаження покладене автором цього твору на його другу частину — від слів: «А тим часом сусідній цар крок за кроком захоплював їхню землю...» до кінця твору. У ній домінує активний сюжетний струмінь, що є сприятливим фактором для самостійного сприймання твору п'ятикласниками під час його домашнього прочитання. Учитель повинен порадити учням, як їм правильно діяти з текстом. У настанові до читання потрібно, наприклад, сказати, що під час читання казки слід намагатися уявити фантастичні речі, які здобуває й використовує допитливий і кмітливий брат, щоб пробудити в людей громадянське сумління; відтворити в свідомості яблуневі сади, що виросли з яблуні веселого брата й розбещують військо, яке йде визволяти батьківщину; поміркувати над тим, що насправді потрібно для людського щастя.

Наступний урок вивчення казки І. Липи «Близнята» краще розпочати з обговорення прочитаного загалом. Наприклад:

1. Яка частина твору викликала більший інтерес? Поясність свій вибір.

2. Що за лихо сталося з країною, де було так весело? Чому таке трапилося?

3. Яку казку розповів дід своєму онукові? Перекажіть (або прочитайте) її.

4. Яка в ній прихована загадка для мудрого?

5. Зверніть увагу на те, що брат діяв не сам. Хто йому допомагав? Що це означає?

6. Для чого треба було вирубувати ті чудові сади? До яких роздумів закликає автор, розповідаючи про звитяги мудрого брата?

7. Чому в казці йдеться саме про близнят, а не просто братів чи друзів?

8. Що насправді потрібно людині для повного щастя? Цікаво, що б ви попросили в Долі для себе, якби трапилася така нагода?

9. Назвіть ознаки казки у цьому творі І. Липи. Розкрийте поняття прозової мови.

10. Які казки, інші літературні твори на подібну тему ви ще читали. Назвіть їх.

Відповідь на перше питання бесіди дає змогу відтворити емоційне ставлення учнів до прочитаного й визначити їхній морально-естетичний вибір між задоволенням та веселощами у житті й виснажливими турботами про долю батьківщини. Загарбання країни сусіднім царем несе громадянам тяжку неволю, горе й смерть, що подається у творі як розплата за те, «що, насолоджуючись власним життям, вони зовсім перестали думати й дбати про свою державу». Чи не так і наш народ, видатний у мистецтві, піснях і танцях, вмілий і працьовитий, на багатій і щедрій землі віками зазнавав тяжкого гніту від сусідів?

Твір І. Липи «Близнята» унікальний тим, що в ньому є ще одна казка — її розповів онукові мудрий дід. Цей композиційний прийом — «два в одному» — не лише посилює емоційне сприйняття твору, а й дає зрозуміти, що на шляху боротьби за долю рідного краю — численні й складні перешкоди, здолати які далеко не кожному по силі, й те треба робити гуртом!

Елемент дискусії можливий у класі під час пошуку відповіді на питання про те, чому саме близнята, а не просто брати чи друзі, діють у творі. У свідомості людини нерідко виникають суперечності між побутовими інтересами й високими громадянськими прагненнями. Образ близнюків, мабуть, покликаний у такий спосіб матеріалізувати цю морально-естетичну колізію.

Слід, очевидно, завважити й те, як діяли казкові яблуневі сади на військо й на самого мудрого брата. Чи не так впливали на козацьку старшину й українську еліту московські царі, намагаючись високими посадами й щедрими подарунками, а ще більше — казковими обіцянками приспати національні інтереси? Цікаво подискутувати з п'ятикласниками про те, що насправді потрібно людині для її щастя. Прагнення жити безтурботно й весело характерне і для тваринного світу: свиня може задоволено рохкати в теплому хліві, цуценята — весело вовтузитися на подвір'ї, мавпа — виражати бурхливу радість, побачивши на обід корзину бананів. Проте тільки людина може свідомо йти на ризиковану й виснажливу боротьбу заради загального добра.

Читацькі спостереження за діями мудрого брата, супроводжуючись подібними роздумами, набиратимуть естетичного значення, бо сприятимуть осягненню не лише дивовижних подій, а й глибинних сенсів людського життя, найперший із яких — родовий, той, що означає відданість батьківщині. Кожен загарбник, який прагне поневолити чужу країну, докладає значних зусиль, щоб позбавити її народ певності у собі, відірвавши його від свого коріння, мови і культури. Тому так важливо пробуджувати в людей громадянську свідомість, викликати натхнення у справі національного відродження й духовного розвитку.

На завершення розмови про казку «Близнята» п'ятикласники можуть скласти її продовження, спробувавши уявити, яким настало життя в країні після її визволення.

Література

1. Мовчан Р. В. Українська література: Кн. для вчителя: 5 кл. — К.: Генеза, 2005. — 248 с

2. СитченкоА. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. — К.: Ленвіт, 2004. — 304 с

3. Цимбалюк В. І. Українська література: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В. І. Цимбалюк В. І., В. В. Потіха — К.: Навч. книга, 2005. — 320 с

Тип уроку: урок сприйняття та засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет П. Куліша, збірки його творів; репродукція картини 0. Г. Венеціанова «На оранці».

Епіграф: Наша славна Україна — Наше щастя і наш рай. Чи на світі є країна, Ще миліша за наш край?

В. Самійленко

Визначним стимулом своєї сподвижницької праці П. Куліш вважав зображення національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації.

М. Жулинський

Хід уроку

I. Демонстрація і «прочитання» портрета Пантелеймона Куліша

II. Вступне слово вчителя

Дома ви частково ознайомилися з біографією Пантелеймона Куліша і його оповіданням «Орися».

Так склалося, що ім'я і твори вірного сина України, поета і прозаїка, драматурга і перекладача, критика і публіциста, історика і етнографа, мовознавця і культурного діяча були приречені на забуття. У час нашого духовного відродження спадщина видатного письменника повернута народові.

Я впевнена, що ви добре опрацювали статтю про Пантелеймона Куліша, вміщену в підручнику, і пропоную заповнити анкету від імені письменника.

1. Прізвище, ім'я, по батькові. (Пантелеймон Олександрович Куліш).

2. Ім'я Вашої сестрички. (Леся).

3. Ваш улюблений час доби. (Вечір).

4. Ім'я Вашої мами. (Катерина).

5. Що пам'ятаєте про неї? (Дуже любила пісні).

6. Який клопіт з'явився у Лесі? (Вчити грамоти братика).

7. Ваше захоплення. (Читання книжок).

8. Горе у Вашій сім'ї. (Померли Леся і мама).

9. Що давали Вам відвідини Уляни Терентіївни Мужиловської? (Вона давала читати книжки російських письменників).

10. Освіта. (Закінчив Новгород-Сіверську гімназію).

11. З творами яких письменників Ви познайомилися в гімназії? (П.Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненки).

12. Що Вас найбільше вразило? (Що є книжки, написані рідною мовою).

13. Ваш перший твір-казка. («Циган»).

14. Якою мовою Ви писали твори? (Українською та російською).

15. Які ще твори Ви написали? (Оповідання «Орися», роман «Чорна рада».)

• Взаємоперевірка відповідей.

• Додаткова інформація вчителя.

А тепер пропоную послухати додаткову інформацію про П.Куліша і продовжити анкету, поставивши свої запитання.

Куліш хліборобствував на своєму хуторі Зарога, він працював як видавець та письменник у Києві та Петербурзі. І, перебуваючи за кордоном, теж невтомно, навіть тяжко працював. Це був другий (після Івана Франка) титан української науки та письменства.

Можливо, не кожний повірить, що Куліш сам і розсилав передплатникам свої видання, піклувався про небожа Гоголя Трушковського, що збожеволів, особисто ходив у цензурний департамент, клопочучись, аби одержати дозвіл на видання українських книжок, українського часопису, українського букваря і т.п. Так що це був, образно кажучи, потужний мотор української культури.

Отже, праця, праця і ще раз праця! До того ж скільки разів на день ту працю, оту зосередженість безжально перебивали дзвінки, листоноші, усілякі відвідувачі — приятелі і просто прохачі.

Що й казати: коли б у добі було не 24, а 36, 48 годин, то для кожної з них знайшлася б у Куліша відповідна праця і водночас логічна думка про те, що і цього часу ще не досить. Тож тепер ви, напевно, погодитеся, що це був, безперечно, Титан Праці. Показовим є останній, передсмертний штриху цьому плані: вмираючи, в останні хвилини свого життя Куліш пальцем у повітрі виводив букви недописаного твору.

• Робота в парах. Складання анкети (продовження).

16. Чому Вас вважали титаном науки та письменства? (Невтомно, навіть тяжко працював).

17. В ім'я чого Ви працювали? (В ім'я кращого майбутнього свого народу).

18. Чому Вас вважають потужним мотором української культури? (Добивався дозволу на видання українських книжок, українського часопису, українського букваря і т.п.).

19. Що засвідчує Вашу працьовитість? (Працював цілодобово. Навіть вмираючи, пальцем у повітрі виводив букви недописаного твору).

• Перевірка виконаної роботи.

ІІІ. Вивчення оповідання «Орися»

Перевірка знання змісту оповідання за тестами, складеними дома учнями (це було індивідуальне завдання).

1. Хто така Орися?

а) сотниківна:

б) князівна;

в) селянка.

2. Із чиєю красою порівнювали вроду Орисі?

а) заморської царівни;

б) сонця й місяця;

в) чарівної квітки.

3. Для чого козаки приїжджали в село, де жила дівчина-красуня?

а) послухати чарівні легенди цього краю;

б) побачити в лісі золоторогих турів;

в) позалицятися до дівчини.

4. Згадайте, що сказала у сні покійна мати Орисі:

а) молиться, щоб Орися була здорова;

б) молиться, щоб Бог послав їй вірного чоловіка;

в) молиться, щоб Орися була багата.

5. Чого дівчата поїхали до Трубайла, під Турову Кручу?

а) скупатися в річці;

б) прати білизну;

в) погуляти біля річки.

6. Що розповів дід Грива дівчатам біля Турової Кручі?

а) бувальщину;

б) легенду;

в) казку.

7. Чию постать у воді на кручі побачила Орися?

а) зачарованих турів;

б) князя на сивому коні;

в) гарних хлопців.

8. Чого їхав козак у Війтовці?

а) свататися;

б) в гості до тітки;

в) купити коня.

9. Кого побачили дівчата на подвір'ї вдома?

а) сивого коня того ж козака;

б) гостей із Переяслава;

в) дівчат та хлопців з їхнього села.

10. Хто був той козак?

а) отаман у своїй сотні, доброго й багатого роду дитина;

б) хлопець із сусіднього села;

в) юнак, який зайшов напитися води.

Вчитель. Прочитайте епіграф — вислови Миколи Жулинського та В. Самійленка. Наприкінці уроку ви скажете, чи справді саме це хотів зобразити в своєму оповідання П. Куліш і чи досяг він своєї мети.

• Учні читають вислови і записують у зошити.

• Бесіда за змістом оповідання.

— Коли відбуваються події, про які йдеться в оповіданні?

(В оповіданні зображено селянський побут старожитньої України, коли країною ще правили гетьмани.)

— Що ви можете сказати про взаємини дійових осіб? Чиї стосунки чи дії вам не подобаються?

Тут всі дійові особи — люди добрі. Живуть у злагоді. Ніхто нікому не заздрить. Дружні стосунки між Орисею і дівчатами-наймичками.

— Але чи буває так в житті, що всі люди добрі і радіють за успіхи товаришів?

(Ні, так не буває.)

— Чому ж П. Куліш показав своїх героїв ідеальними?

(Письменник дуже любив свій народ, тому й показав героїв ідеальними. А може, тому так написав, бо знав, що його твір будуть читати інші і теж полюблять так, як любив він.)

Вчитель. Мені сподобались ваші судження. Справді, П. Куліш, пишучи про минуле, ставить мету показати, як можуть або повинні жити люди в майбутньому, але те, що він написав, ніяк не є дійсністю минулого.

Зверніть увагу на те, що письменник показав взаємини між людьми, різними за статусом: між сотниківною Орисею і дівчатами-наймичками, між сотником Таволгою і козаком Гривою.

— А чим ще приваблює це оповідання?

(Описами пейзажів та портретів.)

Знайдіть і прочитайте опис природи.

Учень читає від слів «От уже й луг перед нами. І сюди зелено, і...», закінчуючи словами «Оце ж тая Турова Круча».

— Яку роль відіграє цей пейзаж у творі?

(П. Куліш показав красу української природи і висловив свою любов до України. )

— Яку ж роль у творі відіграє легенда про золоторогих турів?

(Ця легенда — вдале продовження опису кручі. І все оживає. Починаєш уявляти тих золоторогих турів, які стали камінням. І щоб вони ожили, треба дочекатися князя на Туровій Кручі.

І ось несподівано з'являється на кручі князь на сивому коні — майбутній суджений Орисі.

Я думаю, що без цієї легенди твір був би не таким цікавим.)

Ви обійшли увагою одну деталь у легенді. Послухайте речення: «Отже, кажуть, буде таке врем'я, що князь прийде на Турову Кручу, повстануть тури і підуть шукати собі диких пущ по Вкраїні». Вдумайтесь у його зміст. Князя покарано за те, що він потопив турів, йому нема вороття додому. У цих рядках звучить віра в перемогу: прийде час — і тури повстануть і підуть шукати диких пущ, де є воля.

Саме цим П. Куліш доводить, що людям тоді буде добре, коли вони житимуть у незалежній, вільній державі.

— А тепер визначте жанр цього твору.

(Це оповідання, тому що ...)

Діти, зміст цього твору має романтичний характер, таке оповідання називається оповіданням-ідилією.

Запис у зошит: оповідання-ідилія — це твір, який зображує мирне, безтурботне життя людей на лоні природи.

Вчитель. Діти, подивіться уважно на картину і скажіть, що об'єднує ці два твори?

Показ репродукції картини О. Г. Венеціанова «На оранці» Робота з картиною.

Учень. Художник О. Г. Венеціанов змалював образ молодої селянки, яка веде пару вгодованих коней, що тягнуть дерев'яну борону. Жінка гарно вдягнена, вона з любов'ю дивиться на свою дитину, яка бавиться поруч. На картині все ідеалізоване: блакитне весняне небо, земля, переліски; в красивому, трохи аристократичному русі показана селянка. Все тут гарне — і люди, і природа.

Художник на картині втілив мрію — майбутнє щасливе життя селян.

Вчитель. За допомогою яких засобів митці зобразили свою мрію?

Учень. П. Куліш показав життя і побут українського народу художнім словом, а художник — фарбами.

Вчитель. Доведіть, що ці твори доповнюють один одного.

Учень. П. Куліш і художник О. Г. Венеціанов мріяли про щасливе життя, що і знайшло втілення в їхніх творах.

Характеристика образу Орисі План

1. Портрет Орисі.

2. Вдача героїні (темперамент).

3. Характер, головна його риса.

4. Ставлення інших дійових осіб до Орисі.

5. Як характеризує героїню її мова?

6. У чому романтична краса образу?

7. Місце Орисі в системі інших образів дівчат в українській літературі.

Вчитель. Як характеризують Орисю інші герої? Прочитайте.

(Оповідач, батько, козак характеризують її як дівчину виняткової вроди і душевної краси. В їх сприйнятті вона краща й над ясну зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що «звеселяє й рибу в морі, і звіря в діброві, і мак у городі»; це квітка, що зацвіла не для кожного козака!; ясочка, що доспіла, як повний колос на ниві.)

Основним критерієм взаємин героїв є природа. Гідними Орисі вважаються ті, хто досяг внутрішньої гармонії з навколишнім світом, такої стриманості та відкритості душі і серця, як і сама героїня. П.Куліш справжню красу вбачає не в багатстві, а в духовних цінностях, у природності характерів. Тому порівняння Орисі з явищами природи мають символічний зміст.

Робота в парах. Мова твору, її характерні тропи.

I пара — виписати порівняння (Про Орисю говорять всюди, «мов у труби трублять»; Орися «викохала

ся, як біла тополя в леваді», «доспіла, мов ясочка», «як повний колос на ниві»; «Орися росла собі, як та квітка в городі» і т.д.).

II пара — епітети («Приснився Орисі предивний сон»...).

III пара — пестливі слова («Моя стежечка до чийогось сердечка», «губоньки» і т.п.).

IV пара — прислів'я і приказки («Судженої і конем не об'їдеш»...).

IV. Підсумок уроку

Запитання до учнів.

Прочитайте епіграфи і скажіть, чи дійсно саме це хотів зобразити в своєму оповіданні П. Куліш і чи досяг він своєї мети.

— Як ви думаєте, чому ім'я і твори вірного сина України були приречені на забуття?

— Чим збагатив вас сьогоднішній урок?

— За що б ви подякували Пантелеймону Кулішу?

— Доведіть, П. Куліш — справжній патріот України.

V. Завдання додому

1. Написати лист-подяку П. Кулішу.

2. Написати мікротвір «Чим сподобалася мені Орися».

3. Характеристика образу Орисі за поданим планом.

Література

1. Бандура О. М., Кучеренко С. М. Українська література. Підручник для 6 класу — К: Освіта, 1993.

2. Бочарник У. Українська література. 6 клас. Плани-конспекти уроків. — Харків: Ранок, 2001.

3. Вертій О. Пантелеймон Куліш і народна творчість. — Тернопіль: «Підручники, посібники», 1998.

4. Степанишин Б. Вивчення творчості Пантелеймона Куліша в школі. — Тернопіль: «Підручники», «Посібники», 2001.

5. Гетьманець М. Ф. Сучасний словник літературознавчих термінів — Харків: Ранок, 2003.

6. Щербина В. І., Волкова О. В., Романенко О. В. Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури — Харків: Основа, 2005.

Тип уроку: урок поглибленого аналізу художніх творів у взаємозв'язку з суміжними видами мистецтв.

Обладнання: портрет Павла Тичини 20-х років, виставка творів поета, грамзапис романсів та хорових творів на слова поета, репродукції картин — Катерини Білокур «Квіти і берізоньки ввечері», Сандро Боттічеллі «Весна», Михайла Жука «Біле і чорне», опорна схема аналізу ліричного твору, роздавальний матеріал «Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики».

Хід уроку

I. Організація класу

На кожній парті твори Павла Тичини, на дошці запис теми уроку, на стенді «Сьогодні на уроці» виставка творів поета, репродукції картин: Катерини Білокур «Квіти і берізоньки ввечері», Сандро Боттічеллі «Весна» та Михайла Жука «Біле і чорне».

II. Мотивація навчальної діяльності. Вступне слово вчителя

Звучить пісня на слова П. Тичини «Я стою на кручі».

— А ви, друзі, знаєте, хто є автором щойно прослуханої пісні? (Відповіді учнів).

Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей талантами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину.

Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який підтримав іскру Божу хлопця. А ще, можливо, доленосний вибір зумовлювався тим , що слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: слово може і змалювати, і озвучити, і розказати. А як же бути тим, хто не має ніякого хисту? Невже така людина нічого не варта..

Ні, мудра природа наділила решту людей чарівним умінням розуміти мистецтво, відчувати його красу. Це теж високий талант! Правда, споглядач мистецтва, як і митець, мусить плекати й розвивати свій талант, учитися душею відчувати тонкощі слова, музики, живопису, вміти відрізняти справжнє від примітивного. І в цьому розумінні Тичина — неперевершений учитель.

— Сьогодні ми спробуємо торкнутися дивного світу ранньої поезії Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити, зіставляючи з іншими видами мистецтва.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Роздуми вчителя та учнів над збіркою «Сонячні кларнети» (загальна характеристика збірки).

Учитель. Кажуть, що поет починається, як річка, з джерела. Чи мав Павло Тичина своє джерело?

Учень. Так! Це волелюбний рідний край, напоєна мудрістю і силою древня і загадкова Чернігівська зем-ля із чарівними поліськими гаями і галявинами, співуча мова земляків, які розмовляли, як співали, мову і мелодію сплітаючи воєдино. Пісня, українська народна пісня — генетичне зерно поезії Павла Тичини.

Учитель. Як весняна повінь — безмежна і безбережна — ввійшов в українську літературу поет зі своїми ранніми поезіями і першою збіркою «Сонячні кларнети». Чому ж вона так називається? Відповісти на це запитання нам допоможе учень-«літературознавець».

Виступ учня-«літературознавця». Перша книжка поезій Павла Тичини з незвичайною назвою «Сонячні кларнети» (тоді писалося «Соняшні»), вийшла друком у 1918 р. На обкладинці соняшники (показує світлину збірки).

Кларнет — духовий інструмент. Назва його походить від латинського слова clavus, що означає ясний. Так названо інструмент за його звук — чистий, ясний, бадьорий.

Сонячні кларнети — музика сонця, а сонце — джерело всього живого, символ життя, радості, розквіту, щастя. Винесений у заголовок книжки цей незвичайний образ-символ якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Назва збірки — це поетичне вираження авторського розуміння гармонії всесвіту.

Учитель. «Сонячні кларнети» — збірка Тичини, яка стала епохальною книжкою поезій, про яку заговорила вся літературна Європа. Василь Стус у книжці «Феномен доби» пише, що «компліменти були великі».

Учень – «літературознавець». У віршах збірки «Сонячні кларнети» поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. До збірки Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, поєднані між собою змістом і стилем. «Сонячні кларнети» відзначаються організованістю і симетрією: вони мають своєрідну увертюру — вірш «Не Зевс, не Пан...» і поділяються на три тематичні групи.

До першої належить лірика з пейзажними і любовними мотивами. Це музичні, граційні, живописні вірші (відомі вже нам) «Гаї шумлять», «А я у гай ходила», «Хор лісових дзвіночків» та такі, які прочитали вперше: «Подивилась ясно», «О люба Інно...», «Арфами, арфами...», «Ви знаєте, як липа шелестить» та інші. Поезії вражають красою образів і глибинним розумінням законів природи. Цю групу віршів справді можна назвати «світлою нотою збірки».

Друга група — це вірші про народне горе, принесене Першою світовою війною: «Хтось гладив ниви...», «Іще пташки...» У них відчувається справжній трагізм; поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.

Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція («Одчиняйте двері...», «По блакитному степу», «Скорбна мати» та інші). Поет з позицій власного розуміння добра і зла, справедливості і народної моралі осмислює, що несе революція рідному народові. Ці дві групи можемо назвати «скорботними нотами» збірки.

2. Збірка «Сонячні кларнети» в оцінці літературної критики (учні по черзі читають висловлювання, записують у зошити).

Літературознавець Олександр Білецький:

«Ніби щойно прокинувшись, він (П. Тичина) відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «сонячними кларнетами».

Поет Микола Бажан: «Ніколи не забуду тієї безсонної ночі дев'ятнадцятого року, коли мій друг приніс мені книжку з рясними соняшниками на обкладинці. Ми з ним сиділи в лісі при багатті (бо виїхали всім технікумом на заготівлю дров) і читали, і п'яніли і кричали з радості, насолоджуючись красою українського слова, яке з такою не чуваною нами досі музичністю грало, співало, бриніло, гриміло, лилося зі сторінок тієї книги.

Мені здається, що я стрибком рвонувся до глибшого розуміння владності й таїнства української поезії...»

Критик Леонід Новиченко: «Сонячні кларнети» явили поета вже сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок, внаслідок якого постало явище з певних поглядів рідкісне у всій слов'янській поезії тих часів. Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах, ці пульсуючі ритми, що вібрують якоюсь космічною напругою і дають підстави назвати автора так, як був колись названий Ван Гог, — «художником світових ритмів»? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового ? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту».

Письменник Василь Барка: «Тичина-«клярнетист», можливо, був найвизначніший лірик світу в свої «клясичні» роки (1914-1924)».

Критик Юрій Лаврененко: «Автор «Соняшних кларнетів» став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу... твору: відчував ритм як «порядкуючу силу»,... як засіб... антихаосу в творчості — житті — Космосі».

Аналіз поезій.

Учитель. А зараз, аналізуючи окремі твори Павла Тичини і зіставляючи їх з іншими видами мистецтва, ви переконаєтесь, як органічно вони поєднуються.

Завдання: з'ясувати особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини. Фразу «Ви знаєте...» кажуть майже пошепки, найближчим знайомим. У Тичини цими словами починається один з найвідоміших віршів раннього періоду «Ви знаєте, як липа шелестить...»

Учень читає вірш напам'ять.

Слухання в грамзаписі музики М. Вериківського.

Учитель пропонує проаналізувати поезію за опорною схемою (такою пам'яткою учні користуються на уроці і під час підготовки до нього).

Опорна схема аналізу ліричного твору

1. Автор, його місце в літературі.

2. Тематичне спрямування всієї творчості.

3. Які життєві обставини дали імпульс для написання твору (якщо відомо).

4. Назва твору (алегорична, метафорична, символічна, сюжетна, образна (чи ні), інтригуюча ( чи ні).

5. Тема поезії та провідні мотиви.

6. Ідея.

7. Жанр.

8. Композиція ( якщо є).

9. Ліричний герой.

10. Образи, символи (якщо є) твору.

11. Сюжетні лінії (якщо є).

12. Настрій (мінор, мажор ).

13. Художні засоби.

14. Віршований розмір, рима.

15. Місце твору в доробку поета.

16. Його актуальність на сьогодні.

17. Ваші роздуми та почуття, навіяні поезією. Учень (фрагмент виступу). Ця поезія належить до

жанру пейзажної лірики. Це своєрідна форма художнього пізнання людської душі. Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить...» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов'язуються з душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи. Ось і в цій поезії єдність пейзажного образу і ліричного настрою відчутна дуже сильно. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.

Картини природи і людські почуття чергуються:

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? — Пейзажний етюд

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі. Переживання ліричного героя

Кохана спить...

Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми і переживання.

Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», « Ви знаєте, як сплять старі гаї»), риторичні окличні речення (« А солов'ї!...Та ви вже знаєте, як сплять гаї!») привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини.

Вражають інтонації цього твору, ніжність, мелодика слова, чаруюча принадність пейзажних картин незрівнянної української ночі.

Вчитель. Тичининська ніч нагадує пізній вечір Катерини Білокур, відтворений на картині «Квіти і берізоньки ввечері». (Учні розглядають картину.)

— Що єднає ці твори мистецтва? (Неповторний національний колорит. У поезії — весняний шелест липи (улюбленого дерева українців),а на полотні — берізки і квіти.)

Учні продовжують порівнювати картину з поезією.

— Композиція картини цікава. Квіти на полотні зібрані купками: угорі — пишні троянди на фоні білої березової кори, нижче — гордий червоний мак, ближче до глядача — буйні жоржини і ніжно-рожеві мальви. Праворуч з розмаїття зеленого тягнеться кущ оранжевої лілії і виглядає красолька.

Майстерно виписані паничі, що в'ються вгору по березі, ввібравши темінь в чорну синь своїх великих очей.

Квіти, виплекані теплим сонцем України і буйною фантазією майстра живопису, віддають своє ніжне тепло прохолодному вечорові. Це, як і в Павла Тичини, справжня таємнича казка ночі. Спробуймо вдивитися і вслухатись у її чаклунську таїну.

Місячне проміння сипле й заливає стовбури білокорих берізок синяво-молочним сріблом, огортає легким серпанком дивні квіти невидимими пасмами, ніби сріблястими прозорими намітками, вкриває лілії, жоржини, маки, троянди, мальви, красольку. Тональні градації доведені художницею до віртуозності. Ми відчуваємо, що стовбури беріз і квіти, огорнуті вечірнім молочним туманом, зволожені. Листя мальв тримає тепло дрібнесенькими ворсиночками, а красолька холодніє росянистим нальотом вологи.

— Дивлячись на це квіткове панно, дивуєшся, як вдалося геніальній майстрині відтворити в ньому свіжість нічної прохолоди, вільгість пелюсток, ніжний трояндовий і гіркуватий маковий, міцні жоржинові і красольчані запахи. Усе полотно сповнене урочистості і світломузики.

— І поезія «Ви знаєте, як липа шелестить...», і картина «Квіти і берізоньки ввечері» мають ліричний настрій. Для пейзажної лірики Павла Тичини і полотен Катерини Білокур притаманні справді новаторські відкриття у сфері музично-живописного синтетизму.

Учитель. У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниці світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами...»

Учениця напам'ять читає вірш «Арфами, арфами...»

Учитель (починає аналіз). Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

Далі учні продовжують аналіз вірша за опорною схемою (фрагменти виступу):

— У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

— Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:

«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії.

Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років.

«Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

Учитель. Тичинина весна нагадує дівчину Весну, змальовану художником ранньої епохи Відродження Сандро Боттічеллі.

Учні читають картину і зіставляють із поезією.

— Тичинина весна дуже схожа на дівчину Весну, змальовану Сандро Боттічеллі, струнку юнку в розкішній світлій сукні, оздобленій витканими ніжними квітковими узорами. її золотисто-пшеничне волосся уквітчане вінком. На лебединій шиї різнобарвна гірлянда. Юне обличчя смутне і мудре, тонкі руки підтримують троянди, які падають, а потопають у тем-но-зеленому трав'яному килимі. Як і Сандро Боттічеллі, Тичина читає книгу природи очима мрійника і хлібороба. Отож Весну він бачить з «колосом вій».

Учитель. Розмову про вірш «О, панно Інно...» розпочнемо інсценізацією уривка з біографічної повісті Станіслава Тельнюка «Павло Тичина».

(Виконують підготовлені учні.)

Автор. Якось Павло Тичина прочитав у товаристві свій вірш «Арфами, арфами...» Усім він сподобався, тільки одна дівчина, на ймення Поля, сказала:

Поля. А я знаю подібний у Вороного — «Блакитна панна».

Має крилами весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар

Попелястих, пелехатих...

Автор. Павло також знав цей вірш... і зрозумів, що Поля хоче натякнути, ніби його, Тичинин, вірш неоригінальний чи навіть запозичений. Знітився, не знав, що відповісти... Втрутилась Інна — сестра Полі.

Інна. У вас, Павле, зовсім інша музика, зовсім не той настрій... Микола Кіндратович милується весною, як, пробачте, добродушний дідок — молодою дівчиною. Він намагається описати її ще кращою, ніж вона є... А у вас — весна ваша ровесниця, як ось Поля чи я. І ви говорите те, що бачите і відчуваєте...

Автор. Павло мовчки дивився на дівчат і думав про Полю. Гарна, миловидна, запальна...Він розумів, що вона йому дуже-дуже подобається. А от чи він їй? Він ще не знає, що буде далі...А далі буде так. Він із Полею стрічатиметься не раз. Покохає її щемно-безнадійно. Читатиме вірші, говоритиме про музику, але Поля чогось не договорюватиме...

Учитель. Цьому моменту в житті Тичини художник Михайло Жук присвятив своє загадкове панно «Біле і чорне».

Учні читають його.

— На передньому плані — дві постаті: темноволосий юнак в античному одязі і русява дівчина із схрещеними на грудях руками. Хлопець насолоджується чарівними звуками сопілки. Задума і стриманість на ніжному личкові юнки. Його півпостать охоплюють широкі чорні крила, а її — білі. Створюється таке враження, що вони повільно рухаються до нас.

— Навколо юнака і дівчини буяють квіти. Ближче до нього — соняшники, чорнобривці, жовті гвоздики (спектр теплих кольорів), а біля неї — віоли, синьоха лазорева, татарська гвоздика (холодні тони).

— Портрет юнака написаний з двадцятилітнього Павла Тичини, а дівчини — з Поліни Коновал (доньки чернігівського поета і драматурга І. О. Вороньківського), яка була першим юнацьким коханням поета. Художник знав історію нещасливої любові свого учня...

Учитель. Переконавшись, що дівчина його не кохає, перестраждавши і перемучившись, Тичина напише вірш «О, панно Інно...»і подарує сестрі Поліни.

Учень читає вірш напам'ять.

Аналіз вірша учнями.

— Для вираження глибокого драматизму ліричного почуття автор майстерно використовує взаємодію музичного і живописного. Він двічі звертається до зорових образів. Білим кольором зимового пейзажу («сніги») підкреслюється самотність героя, який мучиться і страждає від кохання. А думка-згадка, що любов загублено, подається у супроводі такої промовистої деталі — «цвіли луги». Музикальність, яка йде від логічних, ритмічних і психологічних пауз, обірваних і номінативних речень (Вікно. Сніги... Зимовий вечір. Тиша. Ми), від цілої системи синтаксичних повторів та зорової образності, надає поезії великої естетичної цінності. Переживання персонажа такі глибокі, що зорові враження переплавляються у музичні, і навпаки,— в зорові. Наприклад: «Я ваші очі пам'ятаю, як музику, як спів» (зорові перейшли в музичні); «І раптом небо...шепіт гаю... О, ні, то очі Ваші» (музичні перейшли в зорові).

Вірш «О, панно Інно...» складається всього з двох восьмирядкових строф (рівновеликі ямбічні рядки скріплені двома римами), а скільки в ньому трепетного почуття, щему,ніжності. Здається, перед нами звичайні прості слова. Але тисячі разів чуті слова письменник ввів у свій контекст, і вони набрали особливої ритмічності й образності, заграли, як відшліфований діамант, зблиснувши такою барвистою гамою злотоцінної любові і ніжності.

Учень (зачитує відгук Станіслава Тельнюка про вірш «О, панно Інно...»).

— «Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо іде не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла...

Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною».

Учитель. Справді, інтимні вірші П.Тичини «самі просяться в музику». Мелодії до них створили М. Вериківський, М. Скорульський («Ви знаєте, як липа шелестить...»), Г. Майборода («Гаї шумлять»), В. Верховинець («Ми дзвіночки»), П. Козицький ( «А я у гай ходила»), П. Синиця («Подивилась ясно...») і В. Морозов («О, панно Інно...»).

(Звучить романс «О, панно Інно...»).

Учні (читають напам'ять інші вірші збірки П. Тичини та аналізують їх).

— «Коли в твої очі дивлюся...»

Ліричного героя обіймає туга, оскільки в очах коханої замість любові він бачить холод, байдужість до себе. В її серці так холодно, як в осінньому полі. Дві строфи цього вірша — два контрастні образи. У першій — чарівна картина: прозоре небо, море діамантових зір, а у другій — сумне осіннє поле. Згадується поезія І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Мотив подібний, але система образів зовсім інша. Франко вірний духові народної пісні, Тичина ж створює свою образність.

— Погляньмо на цикли «Енгармонійне» і «Пастелі».

Теплий літній дощ (пейзажний шедевр «Дощ») Павло Тичина описує так: «В чиїйсь руці гадюки пнуться» — тече, вигинаючись між лататтям вода; хтось «війнув, дихнув, сипнув пшона» — налітає вітер і брижить воду; «заскакали горобці» — падають рясні перші краплі; і — наприкінці другої строфи — хмарка (вона єдина називається в мініатюрі своїм іменем) спускає на луги «мережані подолки». Про те, що йде дощ, читач і слухач здогадується з ряду навіяних образів.

— У мініатюрі «Пастелі» поет створює символічний образ свіжого ранку: зайчиха, що «сидить, грається, ромашкам очі розтулює», а «півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують» (вогняні нитки — це сонячні промені, які розріджують темінь ночі ). У такій малесенькій мініатюрі представлена навдивовижу багатюща палітра барв: зайчик асоціюється з сірим, світанком — з веселковими переливами; пелюстки у ромашок білі, а їхні «очі» — жовті; плащ чорний, нитки вогняні.

Майстерно використовує письменник строфічне кільце — композиційний прийом, який полягає в повторенні однакових слів на початку і в кінці поезії. Епістрофа «пробіг зайчик» засвідчує народження ранку.

— У поезії «Пастелі» (III) Павло Тичина змальовує картину тихого літнього вечора. Як і в попередніх мініатюрах, він робить це не засобами прямого зображення деталей, а за допомогою оригінальних метафор і асоціацій, які вони викликають, уникаючи штучності, шаблонності й банальності. Метафори «навшпиньках підійшов вечір», «засвітив зорі», «прослав на травах тумани», «на вуста поклавши палець, ліг», кільце «наливалося флейтами там, де сонце зайшло», допомагають митцеві досягти більшої точності й образності в передачі прекрасної гармонії звуків і барв літнього вечора.

Учениця читає власні вірші, написані за мотивами збірки «Сонячні кларнети» (цикл «Енгармонійне»).

НЕБО

Немов тону в його блакиті,

У чистоті його очей,

А в ньому, волею сповиті,

Летять хмаринки в даль ночей.

Воно найглибше і найбільше

Від океанів і морів,

І розливає над землею

Плин тихих вод і білих кораблів.

СОНЦЕ

На горизонті запалає

Життя початок, сна кінець.

По всьому світу розкидає

Гарячожовтий промінець.

Пригріє, запече, обпалить

І стихне знов — піде туди,

Щоб завтра над крайнебом запалати —

Новому дню початок принести.

МІСЯЦЬ

Володар ночі, син морозів лютих,

Ти батько снів і спокою дитя.

І світлом ти людей, як вродою, чаруєш,

Але зігріть не може холодом душа.

Ти вічний мандрівник між ліхтарями зір на небі,

Чумацьким шляхом мрієш ти ходить.

Ведмедиця — найкращий друг для тебе,

Але ніщо в душі твоїй не спить.

IV. Підсумок уроку

— Визначте найголовнішу ознаку світлої поезії збірки «Сонячні кларнети».

— Найголовнішою ознакою світлої поезії «Сонячних кларнетів» є тонке спостереження навколишнього світу, замилування його гармонією. А ще — несподіваність першовідкриття. Побачити все довкола ніби вперше — на це здатний не кожен. Так дитина відкриває світ... Душа поета — теж дитина, сповнена любов'ю і захопленням.

— Коли навкруги — чудесний світ, а ти щасливий, то хіба замислюєшся над тим, чому тобі радісно? Отак і поет — не прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій світ: радійте, будьте молоді й щасливі! Життя того варте!

— У поетичному сплаві «Сонячних кларнетів» поєднані розповідь, музика, спів, живопис — усе, що було близьким натурі поета. Кожна картина — жива, радісна, інтонаційно багата. І все ж тут переважає музичне світовідчуття. Василь Стус у книжці «Феномен доби» наводить слова А. Ніковського: «З духу музики зародилася ця лірика».)

— У чому ж особливості творчої манери, поетичного новаторства Павла Тичини?

(— У надзвичайно високій, порівняно з попередниками і сучасниками, образності відтворення світу.

— У створенні разом з іншими поетами світової літератури ( Поль Верлен, Райнер Марія Рільке, Поль Валері, Артюр Рембо) нової поетичної мови XX ст.

— У своєрідному порівнянні фольклоризму та модернізму.

— В умінні подати діалектику образів.

— У лаконізмі поетичного вислову.)

Учитель підсумовує сказане. Тичина став поетом, яким Україна пишається перед світом. Оригінальний стиль, щирість інтонацій, дивовижна образність його поезії кличуть нас у світ, де панує гармонія і краса. «А серед усього того, — пише Сергій Єфремов, — стоїть цей дивний мрійник із очима дитини і розумом філософа, з вразливою, спраглою краси душею художника й потужною мовою справжнього майстра слова...»

Так, ідеал П. Тичини — гармонія природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу.

V. Завдання додому

Вивчити напам'ять один із віршів збірки «Сонячні кларнети»; написати акварель за мотивами збірки «Сонячні кларнети»; скласти міні-твір «Мої враження від світлої ноти «Сонячних кларнетів» (на вибір).

ТЛ: тема художнього твору, сюжет, кульмінація» [із навчальної програми].

Відомості про Антіна Левовича Лотоцького можна дещо поглибити, використавши для довідки про нього факти багатогранної діяльності письменника, вчителя, історика, книговидавця. Важливо, однак, втриматись у межах вимог, які висуваються в цій роботі до п'ятикласників. Учитель повідомить, що письменницький талант прокинувся в юнака під час навчання у Бережанській гімназії, де він жартома почав видавати гумористичний журнал «Небилиці». Перша збірка оповідань — «Цвіти з поля» — з'явилася 1907 р. Тридцятирічний учитель Рогатинської гімназії, що на Львівщині, Антін Левович був цікавим і вимогливим викладачем. Разом із учнями й іншими вчителями організував драматичний гурток. Під час роботи в Рогатинській гімназії заохотив учителів й учнів вивчати історію рідного краю: заснував товариство «Молода Січ», члени якого займалися археологічними розкопками, записували народні перекази та легенди. Серед січовиків панували козацькі звичаї, міцнів патріотичний дух і національна свідомість, тому не дивно, що всі вихованці Антіна Лотоцького під час Першої світової війни стали в оборону вітчизни. Як видавець, він дбав про те, щоб діти й дорослі мали українські книжки, заснував два видавництва — «Журавлі» (для дорослих) і «Сині дзвіночки» (для дітей). У 1934 р. видав «Історію України для дітей», у журналі «Світ дитини» відкрив курс англійської мови для дітей.

Звертаючи увагу учнів на щедрий талант А. Лотоцького, вчитель підкреслить, що найбільше його обдаровання — любити дітей і творити для них. Особливо його цікавила минувшина народу, інтерес до якої виховав у хлопця батько, котрий добре бачив як славні, так і трагічні сторінки української історії. Батькова наука глибоко увійшла в серце Антіна й допомогла йому створити цікаві й повчальні оповідання на історико-патріотичну тему. Із одним таким оповіданням — «Михайло-семиліток» — п'ятикласники ознайомляться вже зараз.

Оскільки оповідання «Михайло-семиліток» складається з п'яти відносно завершених художніх картин, слушним буде обрати подієвий аналіз твору, послідовно прочитуючи й обговорюючи його частини. Спершу слід звернутися до назви цього оповідання й пояснити, яке значення має ім'я Михайло: рівний Богові (староєвр.). У підзаголовку до твору є вказівка на те, що це оповідання з народного переказу. Учні матимуть нагоду повторити поняття про міфи й легенди, і те, що в їх основі лежать стародавні перекази, які народжувалися з бувальщини [3: 12—16]. Використавши народний переказ про напад монголо-татар на Київ у XIII ст., письменник його дещо змінив і змалював облогу столиці печенігами в X ст. На те воля автора, бо кожен твір — то плід його уяви, більше або менше пов'язаний із дійсністю.

Перед читанням першої частини оповідання учні одержують настанову: «Зверніть увагу на те, про які часи ведеться розповідь, які дійові особи змальовані в творі». Спираючись на цю вказівку, вони зможуть успішно відповісти на запитання:

1. Про які часи та яких людей розповідається у творі?

2. З яким почуттям їх описує автор?

З'ясувавши перші враження від прочитаного, вчитель може запропонувати учням самостійно прочитати наступну, другу частину твору. Для її зацікавленого й осмисленого сприймання учням також дається настанова у вигляді орієнтовної основи розумових дій алгоритмічного типу:

1. Яка біда прийшла в Україну?

2. Що збентежило загарбників?

3. Яке пояснення їм дали ворожбити?

4. До яких дій вдалися печеніги?

Під час первинного читання цього уривка учні звертають увагу на основні змістові елементи тексту, готуються до його переказу, який завдяки настанові має бути досить повним і правильним. Можна провести стислий переказ, поцікавившись у читачів, які події передано в цій частині оповідання. Власне, п'ятикласники намалюють словесну схему її змісту. Вона може бути й такою: «Коли печеніги обступили Київ і почали тараном розбивати його мури, то побачили, що більше завдають шкоди собі, ніж киянам. Це змусило здивованих загарбників звернутися до ворожбитів, які пояснили, що Київ можна здобути лише тоді, коли захопити княжого сина-семилітка, який є душею свого народу, його силою, яку не можна вбити. Однак її можна поневолити. Народ київський ще не усвідомлює, яку силу має він в особі княжого сина, й може легко віддати його печенігам, аби загарбники відступили.

Тож нападники надумали виманити в киян їхню душу, забрати силу, захопивши князенка-семилітка».

Стислий переказ прочитаного дає учням змогу утримувати в свідомості сюжетний струмінь оповідання, викликає почуття емпатії до персонажа, емоційної причетності до зображуваних подій.

Третю частину твору нехай знову прочитає вчитель, а учням порадить спостерегти, як київський князь поставився до пропозиції послів із ворожого табору видати їм семилітнього сина. Після відповіді на це питання п'ятикласники звернуться до наступної, четвертої частини твору. Як найбільш драматичний за змістом і формою, цей уривок доцільно прочитати за ролями, визначивши слова автора, Михайлика, його батька, Лихослава та боярина Збигоня. Така форма читання посилить емоційне сприймання художніх подій і допоможе учням відтворити в уяві намальовану письменником картину віче. Звичайно, й до цієї частини твору слід дати хоча б таку настанову читачам-учням: «Поясніть, чому віче змінило свою першу думку й видало печенігам Михайлика? Як сталося, що князь погодився на таке рішення?».

Вислухавши перші враження п'ятикласників від цього уривка і зваживши на те, що час на уроці вичерпується, їм треба дати завдання додому: прочитати оповідання до кінця й підготуватися до обговорення його загалом. Для цього їм доведеться дібрати назви до кожного з п'яти уривків твору, підготуватися до переказу прочитаного, визначити в тексті казкові елементи, пояснити, до якого слушного часу стереже Золоті ворота в далекому краї Михайло-семиліток.

Метою другого уроку вивчення оповідання А. Лотоцького «Михайло-семиліток» є засвоєння змісту і значення всього твору, а також відомостей про його композиційні елементи та вироблення вмінь визначати їх на прикладі з тексту. Основу бесіди можуть скласти такі завданняй запитання:

1. Чи цікаво було вам читати оповідання про Михайла-семилітка?

2. Які уривки з твору найбільше запам'ятались? Перекажіть (зачитайте) їх.

3. Які назви до частин твору ви дібрали? Зачитайте їх у вигляді його плану.

4. Стисло передайте зміст усього оповідання, спираючись на цей план.

5. Назвіть головних персонажів твору. Розкажіть про Михайлика.

6. Прочитайте в підручнику про тему і сюжет художнього твору [3: 200]. Спробуйте визначити елементи сюжету оповідання «Михайло-семиліток».

7. Визначте елементи народного переказу й казки у творі. Поясніть їх.

8. Яка тема твору? Назвіть інші твори на подібну тему.

9. Якого слушного часу чекає Михайло-семиліток у далекому краї? Чи можна сказати, що цей час уже настав?

У вимогах до літературних знань і вмінь п'ятикласників планування тексту посідає вагоме місце, бо служить головним засобом подієвого (послідовного) аналізу художнього твору. Добираючи назви до основних частин оповідання А. Лотоцького «Михайло-семиліток», учні перечитають текст, глибше проникнуть у зміст його ключових картин, тому більш повно й правильно зможуть переказати прочитане. Після обговорення учнівських варіантів заголовків до частин твору вчитель може дати й власний зразок виконання цього завдання:

1. Князенко Михайлик.

2. Облога Києва.

3. Ворожа пропозиція.

4. Народне віче.

5. Остання послуга.

Цей план учні легко можуть трансформувати у вигляді питальних чи розповідних речень або цитат.

Розповідаючи про головних персонажів твору, учні назвуть усіх дійових осіб: київського князя Володимира, печенігів та ворожбитів, послів і чорного духа, Лихослава, Збигоня, крилатого коня і, звичайно, колективний образ громади. Для того, щоб поглибити враження п'ятикласників від Михайлика, їм слід порадити перечитати першу частину твору, в якій подається опис славного князенка, пояснити поведінку малого Михайла, який просився на бій із печенігами, а також значення останньої послуги, яку зробив киянам семиліток. Можна також поцікавитись, чому брат Лихослав намовляв киян проти Михайлика, а старий боярин Збигонь підтримав Лихослава.

Розмову про зміст твору варто використати для засвоєння понять про його тему й сюжет. Учням слід дати завдання самостійно прочитати про це статтю в підручнику й відповісти на запитання, що відіграють роль орієнтовної основи розумових дій:

1. Що таке тема художнього твору?

2. Яке значення слова «сюжет»?

3. Що таке сюжет художнього твору?

4. Що складає основу сюжету?

5. Які є елементи сюжету?

6. Визначте кульмінацію оповідання «Михайло-семиліток».

Виконуючи ці завдання й відповідаючи на запитання під час опрацювання підручникової статті про тему й сюжет художнього твору, п'ятикласники не лише повніше засвоять теоретико-літературні поняття, а й свідомо застосують знання про них на практиці. Щоб правильно визначити кульмінацію виучуваного оповідання, їм варто замислитись над усіма складовими сюжету.
Основні частини сюжету оповідання А. Лотоцького «Михайло-семиліток»

1 Експозиція - Повідомлення про те, що колись у Києві був Михайлик — славний син князя Володимира.

2 Зав'язка - Облога Києва печенігами.

3 Розвиток подій - Печеніги вислали послів до київського князя. Рішення про скликання віче.

4 Кульмінація - Народне віче.

5 Розв'язка - Остання послуга Михайлика рідному Києву.

Визначаючи елементи народного переказу й казки у творі, учні пригадають, що народна казка — це твір про фантастичні події й вигадані персонажі, тоді як переказ — оповідання, в основі якого бувальщина, що поєднується з вигаданими подіями й дійовими особами. П'ятикласники матимуть нагоду повторити відомості про художні прийоми казки:

а) традиційний зачин — «Було се дуже давно»;

б) традиційну кінцівку — «Сидить він там і ніколи не старіється...»;

в) уживання пестливих слів — «Михайлик», «молоденький», «батеньку», «утято молоденьке» тощо;

г) фантастичні перетворення й перебільшення — «І в одній хвилі в коня виросли крила, а від Михайлика вдарила така ясність, що нарід аж жахнувся із дива». «Він узяв Золоті ворота на золоті стремена й вихором погнався між ворогів». «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як зрубане дерево, впаде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться» тощо;

д) ритмічність та образність мови — «І сталося тоді, що печеніги великою силою насунули на Вкраїну. Підійшли під самісінький Київ і облягли його з усіх сторін, як чорна хмара».

У підзаголовку до твору А. Лотоцького «Михайло-семиліток» є вказівка на те, що це оповідання з народного переказу. Бувальщиною є той факт, пояснить учитель, що в народному переказі висвітлюються події монголо-татарської навали на Київ у XIII ст., однак письменник змінив час дії, яка в його оповіданні перенесена в X ст., за князювання Володимира, і стосується облоги міста печенігами [3:192].

У роботі над жанровими особливостями виучуваного оповідання допоможуть і пояснення, які дає Р. Мовчан, стверджуючи, що цей твір наближений до літературної казки, бо в ньому надто велике місце займає авторський домисел [1: 136].

Уже в 5-у класі учні мають засвоїти поняття про тему художнього твору, що визначається на основі життєвих явищ, які зображує письменник. Є рація їм виписати в зошит теоретичні відомості про тему, подані в підручнику [3: 200]. Маючи ці знання, п'ятикласники спроможні самотужки пояснити, що темою оповідання А.Лотоцького «Михайло-семиліток» є облога Києва загарбниками та його лицарська оборона в часи Київської Русі. Оскільки письменник вільно оперує часом у своєму творі, то це означає, що він досить узагальнено передає історичні події. Як і має бути в казці, добро тут перемагає зло. Однак, зауважує Р. Мовчан, якщо у казках перемога зазвичай виражається через матеріальні атрибути, то Антін Лотоцький підносить її до рівня духовності. У цьому вбачаємо високий морально-естетичний потенціал його оповідання «Михайло-семиліток».

Наблизитись до розуміння ідейного значення твору читачі зможуть, пояснивши, якого часу чекає Михайлик, щоб повернутись в Україну, й чи не настав уже той час. Це питання учні можуть розкрити і в письмовій домашній роботі.

Література

1. Мовчан Р. В. Українська література: Кн. для вчителя: 5 кл. — К.: Генеза, 2005. — 248 с

2. Ситченко А. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. — К.: Ленвіт, 2004. — 304 с

3. Цимбалюк В. І. Українська література: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В.І.Цимбалюк В. І., В. В. Потіха — К.: Навч. книга, 2005. — 320 с

Мета: опрацювати твір, визначити його місце в художній спадщині Є. Гуцала; вчити учнів бачити й оцінювати багатство фантазії Жені та його неординарний погляд на світ; схарактеризувати образи хлопчика й режисера Альтова; усвідомити роль незвичайного, романтичного в житті людини; розвивати вміння учнів відстоювати власний погляд на світ і свої переконання, уміння зберегти свою сутність.

Обладнання: текст оповідання «Олень Август»; словник до тексту твору; епіграф.

Тип уроку: урок-дослідження.

Епіграф: Євген Гуцало примушує нас зазирнути в саму суть буденного, побачити його красу й змістовність, оцінити життя в усіх його проявах.

Бо він — справжній майстер і чарівник, який уміє словом торкнутися людської душі, створити із слів симфонію, і ця музика слова підносить нас над дріб'язковістю й буденністю, робить чистішими й благороднішими.

Ростислав Самбук

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя

Проза Євгена Пилиповича Гуцала — це численні збірки оповідань, новели, есе, повісті, адресовані дітям, юнацтву, дорослому читачеві. Проза була для нього і творчою лабораторією, і можливістю висловити міркування з приводу того, як побачити важливе й вагоме в найдрібнішому, незвичайне — у звичайному, пробуджує свідомість, спонукає до роздумів над людськими долями у творах, захопленнями, уподобаннями, вчинками літературних героїв.

II. Повідомлення теми і мети уроку

1. Наше завдання — побачити й оцінити багатство фантазії мрійника Жені та його неординарний погляд на світ; переказати пригоду Жені; довести, що в житті обов'язково співіснують контрасти — добро і зло, радість і горе, світло й темрява — і що, не зазнавши зла, ми не зможемо повністю оцінити й усвідомити безмежжя і велич людської доброти.

2. Читання й коментування епіграфа.

III. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя. Перш за все давайте з'ясуємо, яка була погода, коли Женя повертався зі школи, який настрій був у хлопчика.

• Зачитайте уривок від початку оповідання до слів «... зараз вони здавалися йому ще більш дивакуватими й гідними зневаги, ніж будь-коли». Проаналізуйте поведінку Жені. Чому йому було весело?

• Чому хлопчик раптом зупинився?

• Що привернуло його увагу? Прочитайте.

(Уривок від слів «І раптом Женя зупинився» до слів «... пробрався аж до зачинених дверей автобуса».)

Слово вчителя.

Отже, усе, що відбувалося на знімальному майданчику, ми усвідомлюємо через призму сприймання Жені, бачимо його очима і зовнішність тих людей, і їх поведінку.

Він не знає, що чоловік на високому стільці, — то оператор, який «енергійно махав ногами, наче їхав на велосипеді». Камера для хлопчика — це «незрозумілий масивний апарат».

А як тонко Женя помічав поведінку й елементи зовнішності артистів! Проілюструйте цю думку.

Відповіді учнів.

Першим у черзі біля автобуса стояв дідусь в окулярах, які він часто поправляв і, мружачись, поглядав на сонце.

За дідусем у черзі стояла жінка з кошиком, у якому сидів довгошиїй гусак. Він був стурбований, ґелґотів, намагався вистрибнути з корзини.

Третьою була в черзі гарна дівчина у вовняній хустинці. У неї було темне густе волосся, що «розсипалося по плечах». Це ми «побачили», коли вона зняла хустину, бо їй стало душно.

Студент наблизився «з незалежним виглядом», потім «здивовано зиркнув» лише на гарну дівчину, а потім знову вираз його обличчя став пихатим і зверхнім.

Останнім підбіг невихований «хлопчина із ранцем за спиною». Чому невихований? Не став у кінець черги, а пробрався до зачинених дверей автобуса й став першим.

Слово вчителя.

• Спостерігаючи цю картину, Женя не усвідомлено опинився в кадрі. Є. Гуцало пише: «Але Женя не вмів грати». З чого це видно? (Хлопчик опинився в черзі до автобуса, але до студента він повернувся спиною, бо всю увагу зосередив на чоловікові, що «сидів за зйомочною камерою на високому стільці». Тобто, Женя поводився не так, як потрібно було за сценарієм, і, звичайно ж, був зайвим на знімальному майданчику).

• Яка була реакція режисера Альтова на появу зайвого актора?

(Він зразу побачив Женю, був дуже незадоволений. Спочатку Альтов сприйняв хлопчика за одного з тих численних перехожих, які годинами простоювали біля знімальної групи, нікуди не поспішаючи. Цей хлопчина дивився із захопленням. І все ж Альтов проганяв його: «Йди геть!»)

• Учні за ролями читають діалог від слів: «Альтов підійшов до Жені...» до слів : «Не заважай!»

• Чому режисер прогнав хлопчика? Як ви ставитесь до цього вчинку старшої людини?

(Автор зазначає, що обличчя в Альтова було стомлене. Можливо, то знімався вже не перший дубль, а Женя, з'явившись у кадрі, звичайно, зірвав зйомку.

І все ж це не оправдовує грубості режисера. Женя — маленький хлопчик, і тому Альтов мав пояснити йому цю ситуацію).

• Як ви гадаєте, чому Женя не розгнівався на режисера?

(Хлопчик мав чисту, незаплямовану душу. Його захоплювало все, що він бачив. Вулиця й небо пахли свіжістю. Повітря було холодне й чисте. Жебоніли струмки. А тут знімають кіно... Раз цей дядько насварився, значить, він теж начальник (Жені здавалося, що найголовніший тут — оператор).

• Чому «почуття невдоволення виникло в душі» Жені, коли від'їхала знімальна група?

(Хлопчик на зйомках сподівався побачити щось «гарне, незвичайне, — таке, як у кіно...» Він був упевнений: найцікавіше обов'язково мало бути!)

• Які картини ввижалися хлопцеві? Як це характеризує Женю?

(Ось мужні воїни переслідують шпигунів, через високі гори мчать поїзди, синім морем пливуть кораблі під білими парусами.

Це свідчить про багату фантазію Жені та його неординарний погляд на світ).

• Що стало причиною того, що Альтов захотів зробити хлопчикові приємне?

(Режисер був задоволений, що робочий день закінчився. Зняли якусь буденну сцену, і він розумів розчарування хлопчика, що той не побачив тих захоплюючих епізодів, котрі часто бачив на кіноекрані. Альтов знав, що в житті Жені доведеться розчаровуватися не раз, і тому захотів зробити хлопчикові приємне: провезти його власною машиною по місту. Правда, ця «доброта» була продиктована марнослів'ям та егоїзмом: завтра хлопчисько буде хвалитися своїм одноліткам, що катався на машині із самим Альтовим).

«Альтов був задоволений: хлопчина навіть говорити не може від радості, що сидить поруч із ним. Такий стан легко пояснити. Своє захоплення кінофільмами переносить на нього, бо вважає таким цікавим і дивним. Хлопчик, мабуть, іще не розуміє, що Альтов — звичайний, буденний, як і всі інші»).

У який момент і Альтов, і Женя були нещирими один з одним? Прочитайте. Якими мотивами продиктоване це почуття?

(«I Альтов засміявся ще раз ... Він знав, як ніхто, що не вартий захоплення. Але хіба міг пояснити це хлопчині? Той однаково не повірив би».

«Альтов вигадував, імпровізував. Ніколи в житті не збирався ставити подібний фільм. У своїй творчості не вмів фантазувати. І зараз, кажучи неправду, вважав, що його брехня має благородну мету...»

« — Напевне, на двійки вчишся? — спитав раптом, угледівши, що з портфеля висунувся зошит з брудною обкладинкою.

Женя почервонів, спритно засунув зошита назад.

— Ні...

— А як же?

— Маю п'ятірки.

— Гм, — висловив сумнів Альтов.

Жені страшенно закортіло, щоб йому повірили. Подивився на Альтова сяйливими світлими очима і промовив:

— Маю п'ятірки!

Це означало багато. І те, що він старанний, ретельно готує домашні завдання. І те, що забруднений зошит уже дописано, завтра візьме новенький, з голубою обкладинкою.

Альтов сказав:

— Це добре.

І Женя, відвернувшись так, щоб не бачив режисер, усміхнувся. Як це славно, що вчиться на «відмінно», ніколи не спізнюється на уроки. І він у душі дав собі слово, що завжди буде старанним і працьовитим».)

Ми знаємо, що Женя — «першокласник чи другокласник» (саме так визначив його вік Альтов). Режисер пообіцяв хлопчикові зніматися в кіно. Це величезне щастя для такої малої дитини! І тому ми, читачі, розуміємо бажання Жені виглядати в очах Альтова відмінником.

• Прочитайте за ролями епізод від слів: «Бачиш оце будівництво?» до слів: «...шукачі назвали його Олень Август».

• Що в цьому епізоді викликає у вас повагу або захоплення, а що — осуд і презирство?

• Перекажіть епізод від слів: «Альтов вигадував, імпровізував» до слів: «Там також нічого, тільки будинки».

• Альтов вважав, «що його брехня має благородну мету». Чи це так? А яка ваша думка?

• Які картини поставали в уяві хлопчика у той час, коли режисер вигадував? Про що це свідчить?

(Можна відповісти словами самого Альтова: «Ні, ці діти таки фантазери. Іноді вміють бачити те, чого немає. За словами у них постає жива дійсність. Ось, будь ласка. Він сказав щось про золотошукачів, про хлопчину з екстравагантним іменем. Казав, навіть не задумуючись. А його супутник уже й зумів уявити, зумів побачити. Можливо, оцей школяр із порваним портфелем обдарований тим, чим наділені справжні майстри. Уже й справді бачить світ інакше, ніж інші, для нього по пустиреві ходять олені... Можливо, цей дар пропаде даремно, бо людина не завжди здогадується, що « вона — трохи не така, як інші».

Отже, Женя бачить та усвідомлює красу навколишнього життя, відчуває величезну радість від самого існування на нашій чудовій планеті).

• Чому Альтов відчув до хлопчика неприязнь?

(У його холодній сірій душі спалахнула заздрість до школярика з порваним портфелем. Альтов сам усвідомлює, що не вміє фантазувати, і ми можемо припускати, що він знімав не шедеври, а досить примітивні фільми, цікаві невеликій кількості людей. Альтов не був Майстром).

• Прочитайте абзац, що починається словами: «їхали крізь сутінки». Чим, на вашу думку, пояснити таку зміну в довкіллі?

(Сутінки були не лише надворі, а й у настроях випадкових попутників. Альтов почувався роздратованим, бо вже й забувся, що сам запросив Женю на прогулянку, бажаючи зробити тому приємне. Коли ж школярик сказав, що, можливо, оленів на пустирі зовсім не було, в очах у режисера блиснули злі вогники. Альтов відчув, що цей хлопчисько уже надокучив йому, мало того, він роздратовано подумав, що в дитини «хвора уява».

Жені було ніяково, він відчував, що настрій у режисера змінився. Хлопчик ніяк не міг зрозуміти чому. І раптом у нього сяйнула думка: «... це все винуваті олені»).

• Женя вийшов із машини. У якому русі виявилося хвилювання хлопчика? Прочитайте.

(«У Жені висковзнув з рук портфель, зошити випали на тротуар. Він нагнувся, почав збирати»).

• А які слова режисера розгнівали хлопчика?

(Альтов сказав жінці-акторці, котра сідала в машину, що в Жені немає ніяких даних, щоб зніматися в кіно).

Слово вчителя. Женю охопили і розпач, і гнів. Визбирав брудні зошити, поклав їх до портфеля. Зразу хотів закинути його геть, а потім засоромився цього пориву. Він не дозволить якомусь Альтову розтоптати його фантазії. «Він сам гратиме. Сам із собою. Поставить таке кіно, що всі ахнуть від здивування. І він врятує золотошукачів!»

Учні переказують заключні два абзаци оповідання.

Робота з таблицею «Словник до теми».

Режисер — особа, що керує постановкою спектаклю, кінофільму або іншої програми.

Оператор — робітник, який керує роботою складного механізму; людина, яка знімає кінофільми або здійснює телепередачі.

Тайга — природна географічна зона помірного поясу, поросла хвойними лісами.

Імпровізувати — створювати вірші, музику або виголошувати промову без попередньої підготовки.

Місія — представники держави, послані в іншу державу з якою-небудь метою; доручення, завдання; призначення; покликання).

V. Підсумки уроку. Запитання для бесіди.

• Яке враження на вас справило оповідання?

• Над якими проблемами змушує замислитись?

VI. Домашнє завдання: скласти план до оповідання «Олень Август» (за вибором учнів); розповідати про хлопчика Женю за алгоритмом «План характеристики літературного героя».

1. Зовнішній вигляд.

2. Вчинки героя.

3. Ставлення до нього інших персонажів.

4. Мова героя.

5. Риси характеру.

У класі доцільно прочитати текст до слів: «Вже зовсім опустіло село». Саме цей уривок є ключовим для розуміння змісту всього твору й зокрема VI розділу. Його зміст дає змогу одержати хоча й первинне, але правильне уявлення про образи Захара Беркута, його сина, Мирослави, тухольців, а також Тугара Вовка як антигероя, що мимоволі втягує читача у моральний конфлікт повісті, спонукає до адекватного морального вибору.

Уривок має досить матеріалу й на те, щоб читачі могли контекстно відтворити місцевість, де проживає громада, правильно оцінити згодом бойове мистецтво тухольців та їхніх ватажків, які вдало використали природні можливості для знищення ворога.

Для домашньої роботи учням слід повідомити основні, вузлові питання бесіди, яка відбудеться про цю частину твору наступного уроку. Наприклад:

1. Зверніть увагу на те, який лад панував у громаді. Чи схвалюєте ви такий устрій?

2. Якими турботами живуть керівники Тухлі? Як це їх характеризує?

3. У чому виявилися мужність і бойове мистецтво тухольців? Розкажіть про їхній задум знищити ворога.

4. Якими змальовані вороги — монголи і зрадник Тугар Вовк? Що в їхній зовнішності, мові, вчинках відштовхує вас?

5. Як автор передав не лише силу, а й красу образів тухольців? Доберіть приклади з твору.

Завдяки цим завданням семикласники зможуть переконливо пояснити зміст прочитаного, розкрити образні деталі тексту. Характер настанови і запитань-орієнтирів (для самостійного опрацювання твору) скеровує учнів на подієвий спосіб аналізу. Цьому сприяє й побудова повісті, яка пропонується учням в уривках із чотирьох частин: VI-XI розділів.

Наступний урок має на меті перевірити, поглибити й узагальнити знання школярів про письменника і його твір. Основу взаємодії вчителя й учнів становитиме частково-пошукова бесіда з елементами проблемності. Це означає, що в ній мають оптимально поєднуватись завдання репродуктивного й творчого характеру, спрямовані на відтворення зображеного письменником і висвітлення істотного в художніх уривках. Наприклад:

1. Які історичні події покладені в основу повісті «Захар Беркут»? Назвіть мовні засоби, які допомагають відтворити епоху.

2. Чим зацікавив вас твір? Які уривки, картини з нього вам особливо запам'ятались? Перекажіть їх.

3. Як ви ставитесь до тухольців? Чи подобається вам їхній громадський лад? Які його переваги ви побачили?

4. Хто з членів тухольської громади викликав у вас найбільшу повагу? Поясніть чому?

5. Які почуття виникли у вас до Тугара Вовка, монголів, Бурунди?

6. Як письменник намагається протиставити характери тухольців і завойовників? Якими прийомами йому вдається досягти цього?

7. Як автор показує не лише силу, а й привабливість, красу громади? Наведіть приклади з тексту.

Розкриваючи історичну основу повісті «Захар Беркут», учні спиратимуться й на відомості з підручника про події, які передують зображеним у VI розділі. Вважаємо потрібним викликати в школярів роздуми про те, чим могли зацікавити письменника ті давні події. Семикласники вже вивчили вірш «Товаришам із тюрми», пригадають біографічний матеріал про Франка й зможуть припустити, що коли він боровся проти несправедливого ладу, виступав за «людське щастя і волю», переконував у перевагах спільної, організованої боротьби, то й увагу його привернула історія про те, як трудова громада Тухлі боронила свою волю й незалежність і досягла в цьому успіху.

Подібна розмова, проведена під час підготовчої роботи до читання твору, його перших частин, розвиватиме в школярів здатність до гіпотетичного мислення, спонукатиме «бачити», відчувати присутність автора у зображуваних ним подіях.

Ясна річ, повну відповідь на це питання учні зможуть дати, лише прочитавши твір до кінця, проникнувши в смисл «пророчого слова» Захара Беркута і своєрідного епілогу, в якому письменник з прикрістю констатує, наскільки справдилися останні слова старого ватажка, і виражає надію на прийдешність щасливої доби відродження свого народу.

Звичайно, буде природним запитати й у самих читачів про їхнє ставлення до зображуваного. Як показує досвід вивчення цього твору в школі, підлітки не залишаються байдужими до цікавих і динамічних подій, змальованих у повісті. Вони схвально відгукуються про задум Максима Беркута заперти чужинців у долині й знищити їх там в облозі. Мужність і бойова майстерність оборонців Тухлі виявилися в тому, як вдало вони здійснюють цей задум, не пошкодувавши й села, розуміючи, що поступаються набагато меншим.

Школярі прихильно ставляться до громадського устрою тухольців, які мали рівні права, жили в праці мирно і дружно, були вільними й незалежними. Саме завдяки демократичному ладові, що утвердився в громаді, вдалося уникнути легковажних і поспішних заходів, подбати про міцну відсіч ворогові. Так, слушною була відповідь громадян Захарові про неможливість розбити ворога малими силами, які були тоді в тухольців. Особливі ж переваги громади виявилися в тому, що спільно вдалося не тільки швидко евакуюватися з села, а й побудувати камінний «мішок» для монголів у долині, що мало стати запорукою перемоги над загарбниками.

Учні впевнюються в перевагах громадського способу життя, але й вирізняють з-поміж тухольців батька й сина Беркутів, Мирославу — дочку зрадливого боярина. Саме ці персонажі викликають у них найбільшу симпатію своїм гострим розумом і ніжним та щирим серцем. Прикладами можуть бути і Максимів план замкнути ворога у котловині, щоб «вирубати до останнього...», і поведінка Мирослави, її ніжні стосунки з коханим — молодим Беркутом. Особливу ж повагу висловлюють юні читачі до Захара Беркута, який сприймається ними як святий мудрець, що завжди володіє істиною. Вони безпомилково пізнають у ньому головного героя повісті, в чому надалі остаточно переконуються.

Ці персонажі — різні вдачею. Захар — розважливий і мудрий старець; його син Максим — палкий і гострий на розум юнак, а Мирослава — ніжна й водночас вольова натура. Старого Беркута ми часто бачимо у важкій задумі про долю рідного краю: «хмару суму на Захаровім чолі» нагнав тривожний сон, який досить швидко справдився, що, звичайно, не могло розрадити старого, бо «серце його скиміло...». З болем Захар Беркут сприйняв і закиди громади про неспроможність двобою з нападниками. І тільки ясний план Максима додав йому радості й сили, бо то був справді блискучий стратегічний задум, в якому відчувався «смілий дух воїна-патріота». Мирослава ж полонить своєю сміливою рішучістю й благородством, коли йде на розрив із бать-ком-зрадником, коли переходить із табору в табір, дотепно використовуючи то перепустку-перстень, то роль монгольського посла. їх об'єднує жертовне розуміння своєї ролі, здатність поступитись найдорожчим — життям задля спільного добра.

Інакше почувають себе завойовники, особливо старший серед них — Бурунда-бегадир та його блюдолиз боярин Тугар Вовк. 1 ставлення читачів до них таке ж негативне. Хіба може бути привабливим «страшний велетень» Бурунда або монголи, які з лютими криками кинулись руйнувати мирні обійстя? Груба мова бегадира, лакейська поведінка боярина, бандитські дії завойовників одразу викликають неприязнь до них. Таке ж ставлення до них відчувається і з боку автора твору, який жваво повідомляє, як «градом посипалось каміння на їх голови, і не одному з вояків Чінгізхана кров залила очі, мозок бризнув на кам'яні стіни з розбитого черепа». У цих словах — і гнів проти загарбників, і зневага до них, безпорадних проти тухольської вигадки, і втіха від вдалого нападу на чужинців, запертих у кам'яному мішку.

Так уже з перших рядків твору письменник намагається протиставити два табори, які почали між собою смертельний двобій.

Своєю поведінкою, намірами і вчинками, взаєминами, навіть зовнішністю й мовою герої твору досить яскраво вимальовуються перед читачами, для яких чітко з'ясовано, на чиєму боці кривда, а де — правда. Учні мимохіть стають причетними до конфлікту, який ведуть між собою персонажі, бо симпатія до одного з них і антипатія до іншого неминуче породжують могутню силу співпереживання — емпатію, у чому й полягає чарівна сила мистецтва.

Щоб глибше відбити в свідомості зміст прочитаного розділу, учні складають його план. Наприклад: 1) Віщий сон. 2) Страшні вісті. 3) Громадська рада. 4) Бойова поміч. 5) План Максима. 6) Оборонні приготування. 7) Самовпевнені завойовники. 8) Облога. 9) Новий підступ боярина. 10) Тухольський посол.

У разі потреби семикласники закінчать складання цього плану й дома. Крім того, вони можуть самостійно прочитати й наступні розділи повісті — до її кінця. Добре, що твір гостросюжетний, із майстерно вималюваними батальними сценами, яскравими типовими характерами, тому з інтересом і розумінням сприймається підлітками.

Для домашнього читання учням слід рекомендувати орієнтовні завдання, які б дали їм змогу контекстно сприйняти художній матеріал і підготуватися до аналітико-синтетичної бесіди про його зміст, що відбудеться наступного уроку. Наприклад:

1. Уважно перечитайте опис переговорів між Бурундою і Захаром Беркутом. Подумайте, чому була відхилена пропозиція монголів?

2. Зверніть увагу на опис у творі камінного Сторожа. Яку роль він зіграв у знищенні ворога?

3. Уявіть найбільш яскраві картини нападу на чужинців у долині. Назвіть вдалі й мистецькі воєнні заходи тухольців.

4. Знайдіть у тексті слова Захара Беркута, які виявилися пророчими? Поясніть їх зміст.

5. Визначте, що таке літературний характер та для чого і як слід характеризувати дійових осіб прочитаного твору?

6. Збирайте матеріал для написання твору на тему: «Захар Беркут — патріот Руської землі» або розповіді на одну з тем:

1. Уривок із твору, який найбільше сподобався.

2. Моє ставлення до Максима Беркута.

3. Чим подобається мені Мирослава?

Такі широкі домашні завдання варто заздалегідь заготувати на дошці або стенді тощо. Вони не надто обтяжливі для учнів і тільки скеровують їх на головні напрями дослідження змісту прочитаного, чим, до речі, сприяють раціональному використанню часу. Тоді бесіду про зміст VII-IX розділів твору «Захар Беркут» можна побудувати за допомогою таких вузлових питань:

1. Розкажіть про переговори між Тугаром Вовком та Захаром Беркутом. Чому була відхилена пропозиція боярина? Як ви до цього ставитесь?

2. Опишіть кам'яного Сторожа. Чому його так назвали? Яку роль відіграв Сторож у знищенні ворога?

3. Як у Захара виник задум потопити ворогів у котловині? Розкажіть, як тухольці здійснили цей намір?

4. Як розкривається характер старого Беркута? Для відповіді використайте план характеристики персонажа, поданий у підручнику.

5. Який внесок у розгром чужинців зробили Максим і Мирослава? Розкажіть про них, поясніть їхню поведінку.

6. У чому виявилася сила тухольців, слабкість завойовників? Наведіть приклади з твору.

7. Які слова Захара Беркута стали пророчими? У чому полягає їх зміст та чи не втратив він свого значення?

Відповідаючи на запитання, учні відтворюють ключові уривки з прочитаного, зупиняються, зокрема, на епізоді переговорів Тугара Вовка з ватажком тухольської громади. Вони переконуються в підступності ворогів, зрадника боярина, які намагалися хитрощами та погрозами вирватися із зашморга. На противагу чужинцям, Захар Беркут веде одверту розмову як із ворожим посланцем, так і з тухольцями. Хоча з ситуації, яка склалася, є кілька виходів: пристати на умови Тугара Вовка, або битися до загину, чи втікати в гори — правильним уявляється тільки один — виконати план знищення зайд, не зрадити надії сусідів — верховинців та загірян, яких чекає неминуча загибель, якщо тухольці втратять честь або мужність. Такий вибір має реалізуватись і в серцях школярів-читачів, які з розумінням ставляться до позиції Захара Беркута, відчувають на собі його благотворний вплив. Чи був у нього інший чесний вихід? Пошуки відповіді на це запитання приводять учнів до повнішого засвоєння морального потенціалу епізоду.

Особливе місце в творі посідає образ Сторожа — великого кам'яного стовпа, якого тухольці вважали священним. Той камінь стояв справді, немов сторожа, у вузькому проході в долину. Великий Сторож недарма був опікуном ще дідів громадян — він і цього разу прийшов на порятунок, повернувши вбивчий потік на ворога.

Цікаво, що думка про Сторожа вже давно турбувала старого Беркута, який не міг заспокоїтись після віщого сну. Тож коли погляд Захара зупинився на святому камені, він одразу пригадав, як мало не щоночі камінь являвся йому і падав, привалюючи собою. Камінь сам хоче зрушити з місця, треба лиш допомогти йому в цьому. Так думав Захар Беркут, і так прийшла до нього чудова думка загатити протоку і змести з лиця прекрасної долини потворну силу, що зазіхає на рідний край.

Захар Беркут постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Всі його турботи й болі пов'язані з її долею. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. «Не відбити, але розбити» ворога — такою він бачить мету тухольської громади у той складний час.

Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців.

Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Та яскравіше — в роздумах, що передують словам і діям персонажа. Саме вони виказують внутрішню боротьбу батька і громадянина, коли неодноразово постає питання вирятувати сина чи загубити спільну справу.

Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар.

Істотною для розуміння ідеї твору є своєрідна його кінцівка — епілог, з якого відчувається й авторова прикрість із приводу пророцтва слів старого Беркута. Письменник не полишає надії на те, що земля, яка має таких героїв, здатна відродитись. Оптимістичне звучання прикінцевих рядків повісті навіює читачеві почуття дружби і взаємодопомоги, переконаності в правоті того громадського порядку, за якого люди — один за всіх, а всі за одного. Семикласники впевнюються, як ще в сиву давнину люди мріяли про справедливий устрій і мали його. Приклад тухольської громади стає для школярів справжнім уроком демократії, дружби, чесності, патріотизму.

Бесіду про твір «Захар Беркут» на третьому уроці варто завершити завчасу, щоб пояснити домашнє завдання — підготовку учнів до письмової роботи за раніше визначеними темами. Слід нагадати їм теми цієї роботи й поцікавитись, як вони зрозуміли, що таке літературний характер та для чого потрібно характеризувати персонаж художнього твору, які дії для цього треба виконати.

Четвертий урок повністю відводиться для написання роботи за повістю Івана Франка «Захар Беркут», що дасть змогу вчителю перевірити й оцінити знання учнів про твір, удосконалити їхні мовні уміння й навички, сприятиме вияву власних суджень про прочитане та з приводу нього.

Дійсно, історичні романи, як правдиві художні документи минулого нашого народу, є найвищим досягненням у творчості П. Загребельного. Ознайомлення хоча б з деякими з них буде надзвичайно корисним для учнів. На жаль, сьогоднішні школярі не тільки мало цікавляться художньою літературою, але й недостатньо знають історію України. Тому першочерговим завданням сучасного курсу української літератури є розкриття унікальності й своєрідності національної літератури, повернення їй втраченого престижу, плекання її майбутнього читача.

Позакласне читання є одним із важливих шляхів літературного розвитку, морально-естетичного вихо-вання учнів, їхного самовдосконалення та самоосвіти. Саме від учителя-словесника залежить читацька доля учня та сформованість у нього бажання навчатися протягом життя, підвищувати свій інтелектуальний рівень, збагачувати власний духовний світ. І хоча на уроки позакласного читання відведено всього 4 години на рік, вони мають стати організуючою частиною до всієї системи позакласного читання.

Які ж форми, методи, прийоми на уроках позакласного читання є домінуючими? У чому своєрідність уроків позакласного читання?

Одні дослідники специфіку «позакласного» уроку бачать в особливій атмосфері (Бодрова, 1970), другі — в темпах роботи, в обсязі матеріалу, який розглядається в процесі роботи, в методиці проведення уроку (Гердзей — Капіца, Салтикова, 1961), треті — у змісті уроку й меті його — розвиткові самостійного читання (Айзерман, 1967) [3; 124]. Різноманітну типологію і структуру уроків позакласного читання у методичній літературі пропонують Є. П. Пасічник, В. Я. Неділько, Н. Й. Волошина, І. С. Забарський, В. П. Полухіна, Є. О. Ломонос.

Б. І. Степанишин відзначає, що у практиці поширена така структура уроку з позакласного читання:

1. Вступне слово вчителя про письменника та його твір, що виноситься на обговорення.

2. Ознайомлення з історією написання твору. Його місце в системі всього набутку автора.

3. Бесіда про ідейно-художній зміст твору.

4. Відповіді на запитання учнів.

5. Висновки [4; 222].

Проте співбесіди з учнями, проведені у різних школах нашої області, доводять, що для дітей найцікавішими, найбільш пам'ятними є уроки нетрадиційні: уроки-конференції, диспути, екскурсії, конкурси, дослідження. Чим краще організований і проведений такий урок, тим ефективнішою стане літературна освіта молоді.

Урок у 10 класі за творчістю П. А. Загребельного багато до чого зобов'язує, особливо вчителів Дніпропетровщини. Вивчаючи у 8 класі «Роксолану» і знайомлячи школярів із особистістю письменника, філологи наголошують, що П. Загребельний у тяжкі післявоєнні роки (1946—1950) навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету і разом із Сергієм Завгороднім та Олесем Гончаром відновлював Дніпропетровську письменницьку організацію. Десятикласники, знаючи ці факти, сприйматимуть постать «живого класика» з більшою зацікавленістю, намагаючись зрозуміти письменника-земляка.

За тиждень-два до уроку позакласного читання за романом П. Загребельного «Я, Богдан» для учнів десятого класу варто організувати екскурсію до місцевої бібліотеки, щоб у порівнянні осмислити творчі здобутки одного з найпродуктивніших митців XX сторіччя — більше двадцяти романів, кілька повістей, десятки оповідань, статей, есе, п'єси, кіносценарії, що мають досить широкий тематичний діапазон художнього відтворення дійсності. Щоб спонукати учнів до прочитання роману «Я, Богдан», учителем або бібліотекарем зачитуються найцікавіші уривки з твору, як-от: «Чи почуто мої слова? Аж через двісті літ дійшли вони до слуху письменника, що написав про мене книжку — ворожу та образливу, назвавши її моїми ж словами: вогнем і мечем... (мова йде про книгу Г. Сенкевича «Вогнем і мечем»). Найбільше — бо з усіх лих не біль, а ганьба.

Біль минає, а ганьба довічна» [1; 21].

Враховуючи те, що на цьому уроці позакласного читання потрібно поглибити знання учнів про письменника та його історичні твори, ознайомити з романом-сповіддю «Я, Богдан», розкрити своєрідність змалювання психологічного портрета Богдана Хмельницького, слід вибрати нетрадиційний урок з елементами рольової гри та широким використанням групових технологій.

Протягом попередніх кількох десятиріч групові форми організації навчання майже не використовувалися у практиці навчально-пізнавальної діяльності учнів. Окремі аспекти доцільності їх впровадження досліджували такі відомі психологи і педагоги, як A. В. Петровський, М. Д. Виноградова, Я. Л. Коломінський, І. Б. Первін, В. К.Дяченко, І. М. Чередов, X.Й. Лійметс, Є. Д. Маргуліс, В. П. Безпалько, B. В. Гузєєв, Ю. І. Мальований, О. Г. Ярошенко, Л. Пометун, Л. Пироженко. Проте проблема використання групових форм роботи конкретно на уроках позакласного читання з української літератури не розглядалася. Спробуємо простежити, як групові технології навчання допоможуть реалізувати завдання уроку позакласного читання.

Відомо, що групова навчальна діяльність проводиться в невеликих за складом групах. Досягнення загальної мети групової діяльності можливе завдяки зусиллям окремих членів групи. Групи можуть бути стабільними або тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Практика засвідчує, що більш ефективними є групи по 4—5 осіб, які складаються з різних за успішністю учнів. Групова навчальна діяльність дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування. У школярів з'являється можливість одержувати знання не лише з підручників і від учителів, а й один від одного. За короткий час учні реалізують теоретичний матеріал, перевіряють його засвоєння, отримують необхідні знання, навички й уміння. Виходячи з цього, завдання учителя полягає не в тому, щоб подавати знання в готовому вигляді, а в тому, щоб навчити учнів мислити, висловлювати самостійні судження, розв'язувати проблеми різного характеру, робити вибір і відповідати за нього.

Звичайно, групова робота не повинна стати самоціллю, а має бути умовою підвищення ефективності навчання, забезпечення спілкування й підтримки школярами один одного, розвитку творчості і спонукання до вироблення цікавих рішень. На позакласному читанні, де за короткий час слід опрацювати якнайбільше інформації, дуже доречна групова організація роботи.

До уроку варто взяти епіграф і записати його на дошці та в зошити: «Все, що я досі написав і що напишу у мене тільки про одне: про збереження людської особистості, людини як найбільшої коштовності». (П. Загребельний). На початку уроку актуалізуємо опорні знання учнів, окреслюємо завдання і цілі уроку, а потім запрошуємо послухати інтерв'ю з письменником (у ролі П. Загребельного — підготовлений учень). Творча група «біографів» підбирала вдома запитання, а лідер групи готувався до відповідей на них від імені письменника.

Запитання для проведення інтерв'ю:

1. Павле Архиповичу, ви народилися у 1924р. в селі Солошиному на Полтавщині, там же закінчили середню школу. Ваші перші літературні вчителі?

2. Життя посилало Вам багато випробувань, особливо в молодості. Яке з них було найтяжчим?

3. Ваші перші літературні спроби, їхня тематика?

Твори П. Загребельного на історичну тему учні записують у зошити:

історичні романи «Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983), «Тисячолітній Миколай» (1984),

4. Які вимоги Ви ставите до справжнього романіста? (Відповідь: Романіст — це філософ, блискучий ерудит, знавець мови і літератури, який вибудовує цілий світ, заселяє його людьми, дає йому закони, творить світ людей, речей, часів).

5. Що ви вважаєте своїм найвагомішим внеском в українську літературу XX століття? (Відповідь: Історичні романи: «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан»).

6. Павле Архиповичу, який із Ваших історичних романів Вам найдорожчий? (Відповідь: «Я вважаю, що головний мій роман «Я, Богдан». В нього закладено багато моїх роздумів, почуттів і розумінь. Це козацькі часи, але я писав про речі вічні...») [5; 130].

7. Богдан Хмельницький — це герой поразки чи герой перемоги? З яким відчуттям ви писали його образ? (Відповідь: «По-перше, коли він створив державу, то це — герой перемоги. Ніхто не піднявся до таких вершин, як Богдан. Але це не означає, що він тільки на висоті... Гадаю, кожна велика людина велика й тоді, коли вона не лише у своїй величі показана. Але і в своїх падіннях, і в горі, і в стражданнях, і в муках, — від того стає ще більшою») [6; 92].

Після підсумовування учителем інформації про історичну романістику письменника проводиться словникова робота. Зробити записи у зошитах: «Роман історичний — побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історична правда поєднується з правдою художньою, історичний факт — з художнім вимислом, справжні історичні особи — з особами вигаданими» [7; 608].

Далі слово беруть представники групи, яка досліджувала шлях роману «Я, Богдан» до читача, його оцінку критиками та літературознавцями.

Учні розповідають, що спочатку доля книги була навіть щасливою. Коли роман вийшов у 1983 році, з'явилося багато схвальних рецензій. Досить високої думки про твір були М. Бажан, М. Стельмах, Р Іваничук, А. Дімаров, В. Дончик, М. Жулинський, відзначаючи новаторське тлумачення образу гетьмана, а також оригінальну, незвичну форму твору. Це — роман-монолог, роман-сповідь, у якому головний герой розповідає про себе, не приховуючи своїх слабкостей і протиріч. Та в 1986р. у московській газеті «Советская культура» з'явилася стаття Бориса Олійника, яка фактично перекреслювала не тільки роман «Я, Богдан», а і Загребельного як письменника. Головне звинувачення було ідеологічне: «У романі П. За-гребельного не висвітлено таку велику історичну подію, як Переяславську раду, а тому цей роман слід вважати шкідливим» [2; 335]. Після статті Б. Олійника роман «Я, Богдан» кілька разів перевидавався російською мовою, але українською, на жаль, жодного разу. Перше перевидання після 1986 року відбулося в 1994 році.

Наступна учнівська група «істориків» коментує історичну епоху, відображену в творі П. Загребельного «Я, Богдан» (3 1648 по 1654 рік в Україні тривала національно-визвольна війна українського народу на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким проти влади польської шляхти. І саме Б. Хмельницький зробив рішучий поворот у багатовіковій боротьбі Русі з Польщею, але Переяславська угода в березні 1654 року з московським урядом розтоптала всі здобутки і сподівання українського народу, а Україна потрапила в кабалу до Росії на цілі віки).

Перед початком аналізу художнього твору буде доречним такий учительський коментар:

• До сьогоднішніх днів ставлення до постаті Б. Хмельницького залишається неоднозначним. Людина високих чеснот, історична особа, велич і слава якої безсумнівні, вождь нації звинувачується у зраді інтересів українського народу. Справді, тільки до великих людей буває і велика любов, і велика ненависть. Але Павло Загребельний по-особливому ставиться до свого героя: «Богдан для мене в цьому романі — і велика неповторна особистість, але водночас і якась незвідана сила, досі ще не розгадана ніким, щось ніби найвище скупчення народної геніальності у всьому: в розумі, обдарованості, буйнощах, нестримності натури, в універсалізмі характеру». [2, 334] До того ж твір має оригінальну, незвичну форму. Це роман-монолог, роман-сповідь, у якому головний герой не просто розповідає сам про себе, а мовби проживає життя перед нашими очима, намагається самому собі пояснити ті чи інші вчинки, не приховуючи свої вади та слабкості.

Ключові запитання на початку аналізу твору можна розкрити методом «мікрофону».

• У якому часовому просторі відбуваються події роману?

• Хто є головним носієм проблем твору?

• Яким ви знали і уявляли Богдана Хмельницького до читання цього роману?

• Яким він постав перед вами зі сторінок роману?

• Що вас найбільше зацікавило у творі?

• Які сторінки роману вам захотілось перечитати?

• А що ви прочитали такого, що суперечить вашим поглядам,переконанням?

• У чому ви вбачаєте неповторну цінність цього роману?

• Як ви поставитесь до твердження Романа Іваничука, який вважає, що для створення такої книги «треба було піднятися на висоту національного подвигу»?

Тепер слово надається творчій групі, яка вивчала сюжетні лінії твору і заготувала опорний цитатник, з яким і ознайомлює весь клас.

Найбільш гострі проблемні запитання варто обговорити, застосувавши технологію групової роботи «акваріум».

Запитання для 5 груп (5-6 учнів у групі) в «акваріумі»:

• Якою ви назвете сповідь гетьмана: гідною, болісною — чи драматичною? Аргументуйте.

• У романі з Б. Хмельницьким ніхто не полемізує, його слово щодо будь-якої події ніби остаточне, його характеристика — ніби присуд долі. Як ви розумієте цей авторський художній прийом?

• Чи погоджуєтесь ви, що головними у творі є соціопсихологічні проблеми, які стосуються усіх часів: вождь і влада, вождь і народ, вождь і справедливість, сила і безсилля вождя? Прокоментуйте, підтверджуючи прикладами із твору.

• Чи поділяєте ви думку автора, що саме при Богданові оформилась українська нація, саме в ту ніч, ніч перемоги під Жовтими Водами, народився український народ, об'єднаний визначальною ідеєю: визволення з-під чужоземного гніту, створення власної держави? Прокоментуйте.

• На дошці записані слова Ліни Костенко, сказані про Богдана Хмельницького в 1967 році у романі «Берестечко», який перегукується з «Я, Богданом»:

Нехай стократно помилявся,

Нехай накликав татарву, —

О, не за себе я молився

І не за себе ж я живу [9; 4].

Поміркуйте, чи можуть ці слова бути поетичним епіграфом до монологу-сповіді «Я, Богдан»?

• Як стосуються сьогодення і теми нашої розмови слова О. Довженка: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє»?

Для подальшої роботи над характеристикою образу Богдана Хмельницького кожна учнівська група отримує по кілька карток. Потрібно проаналізувати текст, охарактеризувати вчинки, міркування, плани, дії Богдана Хмельницького і зробити висновки про риси характеру гетьмана.

Зразки карток:

Картка № 1

«Коли потрапив я до бусурманських лабетів після нещасливої битви під Цецорою, то сам турецький капудан-паша вражений був моїм знанням аж семи мов і зняв мене з галери, приділивши до свого двору в Стамбулі» [1; 45].

Картка № 2

«Я виїхав з Суботова, благаючи людей, землю й небо, щоб полишили мене з моєю раною, що несподівано заятрилася в серці, їхав, вслухаючись у свій біль, але вже за Россю, коли сказав хлопцям завернути на знайомий мені здавна хутір і не знайшов того хутора, тоді вжахнувся і спитав: чи ж маю право на власний біль і чи можу вслухатися в нього і не чути стогону й зойку землі моєї?» [1; 65].

Картка № З

«Так і про мене. Ніхто нічого не відав до Жовтих Вод. Мовляв, ображений і упосліджений втік на Січ, довкола нього зібралася сірома й відчайдухи... Оце так: запалив душі заволок запорозьких, і вони миттю обрали мене гетьманом своїм! Чи коли бачено таку чудасію?» [1;92].

Картка № 4

«Досі посилав людей на смерть і не думав про це. Втрати, милосердя — не відав таких почуттів. Ніжність? Це було смішно для гетьманської суворої душі.

Тепер власне горе вдарило і приголомшило, і відкрилося те, що було навіки закрите для невразливого мого серця, отупілого й зачерствілого од видовищ смертей, руйнувань і нищень.

Полководці, володарі, пам'ятайте про втрати! Людське життя — найвища цінність на світі! Не забувайте про ніжність серед гарматних громів, думайте про милосердя, заносячи руку для покари!» [2; 292].

Учні висловлюють свої думки, повідомляють спільні рішення, однокласники доповнюють, висловлюють власні міркування.

Коротко прокоментувавши, учитель підсумовує результати групової роботи та обговорення образу Б. Хмельницького.

Ґрунтуючись на висловлених учнями міркуваннях, клас колективно «гронує» риси характеру Богдана Хмельницького.

На дошці запис:

Риси характеру людини

сила волі

доброта

рішучість

відчуття обов'язку

патріотизм

жорстокість

чесність

ввічливість

грубість

щедрість

толерантність

порядність

гуманність

розсудливість

підступність

жертовність

лицемірство

кмітливість

оптимізм

Учні вибирають ті риси, що притаманні Богданові Хмельницькому.

Підсумкове слово вчителя.

Павло Загребельний — письменник-інтелектуал. «Стиль П. Загребельного бурхливий, оригінальний, з активним авторським особистим началом, вільною, розкутою, а то й ексцентричною манерою розповіді, що насичена найрізноманітнішою інформацією, парадоксами, коментарями з тою чи іншою емоційною барвою. Тут і винахідливість літературного вимислу, фантазії, і взагалі схильність до згущення фарб» [10; 179 ].

Ці своєрідні особливості стилю письменника ми мали можливість відзначити, працюючи над змістом роману «Я, Богдан».

І логічним завершенням уроку позакласного читання з використанням групових форм учнівської діяльності буде перехід учнів у стан рефлексії, адже школярі повинні вчитись за вчинками і поведінкою героя бачити мотив цього вчинку або поведінки. З цією метою учням пропонуються запитання:

Чи змусив вас письменник задуматись над порушеними у творі проблемами?

• Як ви ставитесь до образу гетьмана? Хто він для вас: герой перемоги чи герой поразки?

Домашнім завданням для першої групи буде твір-роздум: «Моя оцінка діяльності гетьмана Богдана Хмельницького», II група складе опорну схему для розповіді про життєвий і творчий шлях Павла Загребельного, a III група випише з роману «Я, Богдан» афоризми і прокоментує їх.

Аналізуючи результативність уроку позакласного читання, зокрема роль групової роботи на уроці, доходимо висновку, що школярі отримали максимум інформації, мали змогу обмінюватись думками, обговорювати цікаві проблеми, вчились переконливо доводити свою позицію, оцінювати рівень своєї компетентності та здатність контактувати з ровесниками.

Література

1. Загребельний П. А. Я, Богдан: Роман. — К.: Укр.центр духовної культури, 1994. — ТІ. — 224с

2. Загребельний П. А. Я, Богдан: Роман. — К.: Укр.центр духовної культури, 1994. — Т. II. — 336с

3. Наукові основи методики літератури. Навч.-метод, посібник/ За ред. Н. Й. Волошиної. — К.: Ленвіт, 2002. — 344с.

4. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. Метод, посібн. для вчителя. — К.: Проза, 1995. — 254с.

5. Панченко В. Урок літератури. Книга для вчителя. — Кіровоград: Вид-во ДПАУ, 2000. — 199с

6. Загребельний П. А.: Я обирав великі душі, які сяють нам тисячоліття (Розмову веде Любов Голота) // Вітчизна. — 2004. — № 7—8.

7. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Громяк, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — 752с.

8. Іваничук Р. З погляду вічності // Дивослово. — 2004. — № 8. — с 62—63.

9. Шпиталь А. Диво від Загребельного // Українська мова та література. — 1999.— № 37.

10. Дончик Віталій. Істина — особистість: Проза Павла Загребельного. Літ.-критичн. Нарис. — К.: Радянський письменник, 1984.— 204с.

ТЛ: пейзаж» (із навчальної програми).

На прикладі казки І.Нечуя-Левицького «Запорожці» п'ятикласники поглиблять своє знайомство з цим епічним жанром, наблизяться до розуміння історичної минувшини нашого народу, відчуття мужнього благородства українського козацтва — оборонця Вітчизни. У цьому їм допоможуть насамперед відомості про Івана Семеновича Нечуя-Левицького, виклад яких має на меті в цьому класі збудити інтерес до особи письменника, заохотити до прочитання його творів, підготувати до сприйняття змісту і значення. Радимо вчителю використати в цій роботі матеріал підручника [3: 201—202], а також книжки для вчителя [1: 137—145]. Допоможе й посібник І. Шавловського для вчителів «Вивчення творчості І.С.Нечуя-Левицького в школі» (Київ, 1969 p.). Варто подати не лише біографічну довідку про автора виучуваного твору, а й розповісти про деякі факти з його життя. Учням цікаво буде, наприклад, дізнатися про те, яким точним був у побуті Іван Семенович: сусіди могли по ньому перевіряти годинник. Щодня рівно опівдні за будь-якої погоди йшов на прогулянку до пам'ятника Володимиру-хрестителю, в руках — незмінна парасолька. У Києві, де він прожив понад ЗО років, його знали в усіх ближчих крамницях, чемно поводилися з ним і навіть поступалися йому чергою. Варто розглянути й портрет письменника: довгообразе обличчя, вуса, борідка клинцем, пряме волосся, — все вказує на те, що перед нами лікар або вчитель, словом, інтелігентна людина. Голос мав тихий, але міг бути жвавим і завзятим співбесідником, особливо на літературні теми. Захоплювався музикою й живописом, сам добре грав на роялі й малював. Особливо вабила його українська старовина, славна козаччина, на тему якої написав низку історичних романів і повістей. Ще коли Іван Семенович учителював, то через це своє захоплення потрапив під нагляд поліції, а його казка «Запорожці», вперше надрукована в журналі «Правда» 1873 p., постійно зазнавала цензурних утисків. Цензори вважали, як свідчить Раїса Мовчан, що такі твори спонукають читачів шкодувати про знищення Запорозької Січі й українського козацтва загалом.

В учнів можна запитати, які твори на історичну тему вони вже знають. Нехай поміркують, для чого й сьогодні варто знати і пам'ятати про минувшину свого народу, вивчати художні твори на історичну тему, намагатися збагнути, як жили й до чого прагнули наші предки.

Під час підготовчої роботи до прочитання казки «Запорожці» на першому уроці слід пояснити такі слова (їх краще записати на дошці й порадити учням переписати в зошит):

лоцман — провідник суден, добре обізнаний із певною ділянкою моря, річки або каналу;

байдак — великий човен;

шамнути — налягти на весла;

шабаш — заклик або сигнал до закінчення певної справи;

лучче — пильніше;

річкові пороги — кам'янисте поперечне підвищення дна, що перетинає спокійну течію річки.

Безпосередньо перед читанням твору учням варто дати настанову: «Під час читання казки намагайтесь уявити зовнішність лоцмана Летючого, зверніть увагу на те, яку характеристику йому дає автор, інші персонажі твору. Спробуйте уявити дніпровські пороги, описані в казці, поміркуйте над їхніми назвами. Простежте, як лоцман долав ці пороги й чому зазнав поразки». Настанову учні також можуть переписати в зошит, що допоможе їм під час роботи над твором.

Оскільки казка І. Нечуя-Левицького «Запорожці» складається з двох частин і водночас передбачає сприйняття чітко окреслених персонажів, то пропонуємо обрати мішаний шлях її аналізу, який має поєднати в собі ознаки подієвого й пообразного варіантів літературного розбору.

Перша частина твору закінчується словами: «Кар-по і гребці зняли руки до Бога...» й складається з характеристики молодого лоцмана та опису його боротьби з дніпровськими порогами. На її прочитання піде 5 хв. Обговорення прочитаної частини можна провести за допомогою таких завдань і запитань:

1. Яким описом починається казка? Чи подобається вам молодий лоцман?

2. Зачитайте портрет Карпа Летючого. Чи могли б ви за цим описом пізнати його в юрбі?

3. Чому саме йому отаман доручив провести байдак порогами?

4. Які приготування зробили гребці перед походом? Чому вони так тривожились?

5. Перекажіть, як гребці долали дніпровські пороги. Поясніть, чому камінь називається Крутько, а поріг — Ненаситець, або Дід.

6. Які передчуття виникли у вас від того, що зламалося стерно, а гребці «зняли руки до Бога»?

7. Стисло перекажіть прочитану частину казки, дайте їй назву.

П'ятикласники легко дадуть відповідь на перші два питання. Звичайно, їм до вподоби вправний лоцман, бо підлітків вабить його романтична професія. Імпонує учням і зовнішність Карпа Летючого, яку їм допоможуть відтворити опорні слова: 1. Зріст. 2. Волосся. 3. Обличчя. 4. Стан. Учитель підкреслить, що все ж таки цей портрет досить узагальнений. Очевидно, письменник змальовує не якогось конкретного провідника суден, а в такий спосіб передає своє бачення українського парубка — молодого потомка славних запорожців. Хоча в 5-у класі не час іще засвоювати поняття про типовість персонажа, готувати учнів до цього, мабуть, варто заздалегідь.

Учні вмотивовано мають пояснити, чому саме Летючому отаман довірив провести байдак багатого купця. Звичайно, не через те, що молодий лоцман «кругом гарний», а завдяки рисам його характеру. Для того, щоб усвідомити це, учні мають перечитати перший абзац твору й зважити на пряму авторську характеристику Карпа. Варто спостерегти такі авторські прийоми зображення персонажа: «добре знав всі пороги», «любив пороги, бо зріс коло них», «любив летіти стрілою прудким козацьким ходом через пороги, летіти птицею з лави на лаву», «любив слухати, як шумить Дніпро на порогах», «гаряче лице». Виходить образ палкого і вправного юнака, який добре знає й любить рідний край і свою роботу.

Однак похід через пороги завжди таїть у собі небезпеку для гребців. Треба ретельно готуватися до ризикованої подорожі. Передусім важливо виміряти човен, розраховуючи його безпечний прохід між камінням, а щоб здійснити перехід, потрібно подбати про добре стерно. Усе це старанно виконав Карпо Летючий та його команда.

Щоб учні змогли наочно відтворити в уяві перехід байдака через дніпровські пороги, варто послідовно записати на дошці (і в зошиті) їхні назви: 1. Кодацький. 2. Звонецький. 3. Сурський. 4. Лохманський. 5. Ненаситець (Дід). Треба прочитати уривок про те, як байдак перелетів Кодацький поріг, проаналізувати, за допомогою яких мовних засобів письменник передає напружену боротьбу гребців з оскаженілою стихією. Йдеться про порівняння: «як стріла», «як порожня бочка», а також метафори: «зашуміла вода і заревла», «байдак загув і полетів з лави на лаву» тощо. Та на черзі був Ненаситець. Учитель пропонує читачам пояснити назву цього порогу. Очевидно, він найбільш небезпечний, і небагато знайдеться одчайдухів, котрі могли б подолати його. На сторожі біля цього порогу лежав підступний камінь Крутько, який легко збивав з курсу байдаки й кидав їх ненаситному Дідові. От і на цей раз він скористався з того, що байдак Карпа Летючого через раптовий порив вітру зійшов із наміченого курсу й безжально обкрутив його кругом себе. Не він перший... Тому й має цей страшний камінь таку назву.

Звичайно, учнів заполонили лихі передчуття, бо некерований човен навряд чи врятується з ревучої й запіненої пащі Ненаситця.

Останнє завдання — стисло переказати прочитану частину казки й дати їй назву — п'ятикласники можуть під час домашньої роботи. Переказ має бути усний, однак для того, щоб він був досить повним і правильним, учні мають скласти його план. Це треба зробити ще на уроці. Наприкінці заняття вчитель повинен дати й власний приклад планування художнього тексту, який у такий спосіб не буде імперативним: 1. Портрет і вдача Карпа Летючого. 2. Почесне доручення. 3. Приготування до походу. 4. Перехід через Кодацький поріг. 5. Біля Ненаситця. 6. Страшний Крутько.

Наступний урок варто розпочати з переказу цієї частини твору. Можна оголосити конкурс на кращий зразок переказу, обрати журі, яке й має визначити переможця. Звичайно, поряд з учнівськими варіантами цієї роботи вчитель подасть і свій. Наприклад: «Біля дніпровських порогів жив молодий, гарний і вправний лоцман Карпо Летючий — потомок славних запорожців. Одного разу отаман, який дуже любив Карпа й довіряв, як самому собі, доручив йому переправити через пороги байдак багатого купця, ще й пообіцяв щедру винагороду.

Гребці старанно приготувалися в небезпечну дорогу, їм сприяла тиха і ясна погода. Вдало подолали перший скажений поріг — Кодацький, за ним три інші — Звонецький, Сурський і Лохманський. Попереду стогнали вищі пороги, вже чути було рев Ненаситця. Ось уже перед очима лоцмана дванадцять Дідових лав, що перетинали шлях. Човен летів, як стріла, і був направлений, куди треба. Та раптовий порив вітру збив його з курсу й кинув на каміння: Зелений камінь і Крутько, від удару об який зламалося стерно й байдак став некерованим. Залишилося тільки благати Бога...».

Відтворення першого ключового фрагмента тексту дає змогу глибше засвоїти його зміст і значення. В учнів варто поцікавитись:

1. Яким запам'ятався Дніпро та його пороги? Назвіть їх.

2. Які українські звичаї згадує письменник? У чому їх слушність?

3. Чому байдак зазнав катастрофи? Чи є в цьому провина молодого лоцмана?

Елемент дискусії може виникнути навколо питання: чи є провина молодого лоцмана в тому, що байдак зазнав катастрофи? Може прозвучати думка й про те, що якби Карпо був старший віком і мав більший досвід своєї роботи, то міг-передбачити раптові пориви вітру й більш правильно розрахувати швидкість човна. Однак в учнів не повинно бути сумніву в тому, що молодий лоцман добре знав свою справу й старанно її виконував.

Після перевірки й засвоєння вивченого п'ятикласники зосередяться на другій частині твору, яка починається словами: «От дивиться Карпо вниз — а між тими стінами росте пишний сад, про який тільки в казках розказують». На її прочитання піде до 10 хв. Для цього їм також треба дати настанову: «Прочитайте казку до кінця. Здогадайтесь, про який сад ідеться у творі та якими змальовані запорожці в ньому, яке враження вони справили на лоцмана. Зверніть увагу на картини природи, зображені у творі. Поміркуйте над тим, яке враження справила на вас ця казка».

Звичайно, серед п'ятикласників завжди знайдуться охочі напередодні вдома дочитати казку до кінця. На них і спиратиметься вчитель під час обговорення її змісту на цьому уроці. Подаємо орієнтовну систему завдань і запитань до прочитаного:

1. Яка картина постала перед очима лоцмана? Спробуйте усно намалювати її.

2. Чому Карпо дивився на сад згори вниз? Куди він потрапив після трагедії на порогах?

3. Кого з людей він зустрів у пишному саду? Яке вони справили на нього враження?

4. Як поставилися запорожці до молодого лоцмана? Чим пояснити їхню приязнь?

5. Який спів лунав у саду? Про що була кобзарська дума?

6. Яким зображено гетьмана? Чому не вказано його ім'я?

7. Що так розчулило ясновельможного? Що не давало йому спокою навіть у райському місці?

8. Чому в багатому й прекрасному саду Карпо побачив сльози і кров? На які роздуми це наводить вас?

Під час цієї бесіди активізується й формується відтворююча уява читачів, підводячи їх до думки про те, що гребці на чолі з лоцманом таки зазнали аварії на порогах і, загинувши, потрапили до раю. З небесного царства, мабуть, і дивиться Карпо вниз на той пишний сад, розташований у дивному краї. Зустрів він там гарних і дужих людей, які назвалися запорожцями. Вони вже знали, яка біда трапилася із парубком. Особливо їх зацікавило те, що хлопець виявився з України.

Чим далі заглиблювався Карпо в той сад, тим багатшими й прекраснішими були дерева й квіти, серед яких знаходилося багато святково прибраних запорожців, що стиха вели неквапну розмову. Аж ось почувся спів, гарний і дзвінкий, мов дзвін. То кобзар співав про козацьку старовину й славних гетьманів. Всі рушили до гетьмана, який був гарним, високим та сміливим, як і ясновельможні Мазепа й Хмельницький. Можливо, то й був хтось із них?

Його теж зацікавив хлопець з України. Розчулений гетьман подумав, що це, мабуть, знак від Бога чи народу. Найбільше його турбувало те, як живуть люди в Україні, чи й досі терплять від ворогів. Виходить, що і в раю не вдається насолоджуватися красою й багатствами, і там є сумні роздуми про долю рідного краю. Чи не так само й Україну, щедру й прекрасну сторону, через народні сльози й кров немає змоги назвати щасливою?

Усі разом запорожці вирішили піти до церкви та спитати в Бога, що їм зробити для України.

Наприкінці другого уроку учні зосередяться на картинах природи, змальованих у творі І.Нечуя-Левицького «Запорожці», поглиблять знання про порівняння, метафори й художнє перебільшення (гіперболу). Особливу увагу слід звернути на засвоєння поняття про літературний пейзаж. П'ятикласники мають не лише прочитати про нього довідку, що в підручнику [3: 210], а й записати назву терміна й визначення цього поняття в зошит. У подальшому, в роботі над іншими творами, вони повинні активно застосовувати новосприйняті літературознавчі терміни й поняття.

Дослідження мовно-виражальних засобів виучуваного твору п'ятикласники почали вже на першому уроці, однак зараз доцільно розглянути пейзажні картини, які відіграють у тексті важливу естетичну роль. Аналіз картин природи дає змогу відчути красу й багатство запорозького краю, і робота учнів над тропами активно цьому сприятиме. Естетичні спостереження читачів-учнів виведуть їх на новий рівень осмислення літературного пейзажу — вже не просто опису, а виразника патріотичного сенсу зображуваного. Наприклад, на останньому малюнку із цього твору помітно, як на одному дереві були стиглі овочі, на другому — тільки наливалися, а інші стояли ще в цвіту. Ця пейзажна картина створює враження неперервності народного життя, чудового українського буття, за яке треба так само постійно вболівати й боротися.

Завдання додому має спонукати учнів перечитати казку «Запорожці» й замислитись над питанням: «Чому письменник зробив так, що лоцман Летючий не зміг подолати грізні пороги й потрапив до іншого світу?» Вчитель може також порадити охочим спробувати повести розповідь таким чином, начебто лоцман не гине, а вдало проходить через пороги. Тоді завданням буде придумати власну кінцівку казки, як на те орієнтує й підручник.

Здібних до образотворчого мистецтва п'ятикласників варто попросити намалювати ілюстрації до твору, наприклад, Карпа Летючого або гетьмана, райський сад тощо. Тоді наступний урок краще почати з розгляду цих малюнків, які допоможуть усім учням глибше інтерпретувати зміст і значення твору загалом. Можна навіть утворити тимчасову експертну комісію, яка буде перевіряти малюнки та їх відповідність тексту виучуваного твору.

На уроці має прозвучати й відповідь на питання про різну версифікацію зображуваних у казці подій. Добре, коли учні самі зроблять висновок про те, що за авторським задумом лоцман гине тому, що має потрапити до небесного царства, з висоти якого зможе оглянути козацьку країну й відчути її патріотичний дух. Коли б лоцман, навпаки, успішно виконав своє завдання, це був би просто ще один епізод з його буденного життя, який би не викресав у читачів подібних вражень. Обмірковуючи це, учні наблизяться до розуміння художнього твору як продукту письменницької уяви, підпорядкованому певній ідеї.

Завваживши фантастичні образні деталі й художні картини в оповіданні «Запорожці», п'ятикласники, спираючись на досвід опрацювання попередніх прозових творів, спроможні довести, що мають справу з казкою. Як і в оповіданні А. Лотоцького «Михайло-семиліток», у цьому творі І. Нечуя-Левицького духовне начало переважає над соціальним, помітні національні мотиви й моральні пріоритети. Ці фактори складають новизну для молодших підлітків, які до цього мали справу з народними казками, де переважають суспільно-побутові проблеми.

Під час вивчення казки І. Нечуя-Левицького «Запорожці» є нагода подати більше відомостей про українське козацтво. П'ятикласники (або й запрошені учні старших класів) можуть зробити повідомлення про те, що козаками називали десь із XV ст. переселенців-утікачів від панщини, які звідусіль тяглися за Дніпро, до Дикого степу. Йшли вони невеликими групами, у всеозброєнні, запекло билися з ворожими загонами, відбираючи в них здобич — своїх земляків, яких загарбники вели в ясир. Козацтво більшало, набирало сили і вже могло не лише боронитись, а й нападати. На порогах Дніпра, острові Хортиця, що на Запоріжжі, козаки заснували свою столицю з фортецею, яку назвали Січ. Займала вона великий майдан, посеред якого січовики вибудували церкву, а навколо неї поставили курені. У тих куренях переважно мешкали земляки, тому й звалися вони відповідно: Переяславський, Канівський, Уманський та ін. У кожному з них був свій отаман — курінний, якого обирали рядові запорожці. Головний отаман на Січі звався «кошовий», бо й на Січ казали «кіш». Зовні Січ була оточена високою і міцною дерев'яною огорожею, з надійними воротами, тому будь-хто потрапити до неї без дозволу козаків не міг.

Козацькі порядки були на зразок лицарських, а себе січовики вважали «лицарським товариством» і приймали всіх, хто тільки вмів хреститись. Микола Аркас в «Історії України-Русі» пояснює: «Запорожці звикли дивитись смерті у вічі, не боялись її, були одважні, терплячі, виносливі у походах, були вірні товариші; побратимство почитувалося у них дужче як рідня; отаманові і ватажкам у походах корилися у всьому, а як кончався поход, то поводилися із ними, як з рівними товаришами; були веселі, любили танці, пісні і музики...» (с. 129). Найсвятішою своєю справою січовики вважали боротьбу з турками і татарами та визволення з їхнього полону всіх християн. Тому й були козаки, мов кістка в горлі турецького султана і кримського хана, які неодноразово намагалися знищити «невірних».

Запорожці навіки вславилися звитяжною боротьбою за волю рідного краю, були прикладом самовідданого патріотизму українського народу й назавжди увійшли в його історію та художню культуру.

На завершення уроку можна звернутися до картини Сергія Васильківського «Козаки в степу», яку учні можуть спробувати описати за поданим у підручнику планом [3: 210-211]. Тоді домашнім завданням буде усна або письмова інтерпретація запропонованої картини. Таке поєднання різних видів мистецтва значно сприяє розвитку художньої культури особистості й глибшому засвоєнню виучуваних творів.

Література:

1. Мовчан Р. В. Українська література: Кн. для вчителя: 5 кл. — К.: Генеза, 2005. — 248 с

2. Ситченко А. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. — К.: Ленвіт, 2004. — 304 с

3. Цимбалюк В. І. Українська література: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В. І. Цимбалюк В. І., В. В. Потіха — К.: Навч. книга, 2005. — 320 с

Тема. Емма Андієвська — українська письменниця й художниця, яка живе в Німеччині. її казки-притчі. «Казка про яян».

Мета: ознайомити учнів із життєписом Є. Андієвської, її творчим кредо; виробляти навички виразного та вдумливого читання казки, вчити визначати її фантастичні елементи; виховувати морально-етичні цінності, що допомагають бачити й розуміти красу та приваби світу.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: світлина Е. Андієвської, текст «Казки про яян».

Епіграф уроку: Ця жвава й енергійна жінка буквально заворожує. Слухаючи її, ледве встигаєш за гострими поворотами її думки — часом іронічної, часом парадоксальної. Голос у неї постійно міняє інтонації, залежно від теми розмови; його виразності й відтінкам могли б позаздрити найдосвідченіші актриси.

Михайло Слабошпицький

Хід уроку
І. Перевірка домашнього завдання

Літературний диктант.

• Коли народився І. Калинець? (9 липня 1939р.).

• Який ВНЗ закінчив І. Калинець? (Львівський університет)

• У якому році був заарештований? (У 1972 р.).

• За що він був засуджений? (За «антирадянську агітацію й пропаганду»).

• Де відбував покарання? ( На Уралі та в Забайкаллі).

• Ким працював у засланні? (Токарем і кочегаром).

• А чи каявся поет? («Мучився, але не каявся — і радий з того, що лишився людиною»).

• У якому році повернувся поет із заслання? ( 1981 p.).

• Який вірш присвячений мамі? («Писанки»).

• Який цикл віршів присвячено доньці? («Дивосвіт»).

II. Повідомлення теми й мети уроку. Читання й коментування епіграфа

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя про письменницю.

Емма Андієвська — митець, обдарований багатогранним талантом: поет, прозаїк, художник. На жаль, її творчість стала відомою в Україні лише близько двадцяти років тому. «Залізна завіса, яка відгороджувала нас од усього цивілізованого світу, поглинала і звуки, й імена, й слова, і книги». Ми гадали, що тільки й того світу, що у нашому вікні, що тільки й літератури української — тієї, яку написали наші «домашні автори».1

Народилася пані Емма 19 березня 1931 року в м. Донецьку (тоді він називався Сталіно). Коли дівчинці виповнилося 12 років, родина емігрувала до Німеччини. Андієвські зробили вибір, на який мали право, — відмовилися жити в державі, де панували безправ'я, приниження, зневага, масове знищення людей...

Компартійна слухняна преса іменувала емігрантів «зрадниками радянської Батьківщини» й усіляко переслідувала їх родичів — аж до фізичного знищення.

Деякий час Е. Андієвська жила у Франції, згодом — у США, а з 1961 року постійно мешкає в Мюнхені (Німеччина).

Творча спадщина пані Андієвської багата й різноманітна: понад десяток поетичних збірок, чимало оповідань, романи «Герострати», «Роман про добру людину», «Роман про людське призначення»; її картини експонуються в багатьох музеях та картинних галереях.

Творче кредо письменниці влучно й образно сформулював М.Ф.Слабошпицький у літературно-критичному нарисі «Магістр алхімії слова»; «Це зовсім не таке легке чтиво, що нагадує десертну страву, якою людина насолоджується після ситного обіду... її поезії змушували читача напружувати уяву й розум, щоб збагнути закладений у них зміст, додумати не висловлене безпосередньо, збагачувати їх досвідом своєї душі».

Емма Андієвська любить писати для дітей. У 2000 році вийшла збірка її творів під назвою «Казки».

2. Бесіда.

• Який народний твір називається казкою? (Казка — фольклорний розповідний твір про вигадані, а часом і фантастичні події).

• Як виник термін « казка»? (Походить від слова «казати» (казки розказуються). За часом виникнення ці твори належать до найдавніших форм народної творчості).

• На які групи поділяються казки? (Про тварин, фантастичні, побутові).

3. Первинне читання «Казки про яян».

Словникова робота.

Вежа — висока й вузька, переважно з каменю, архітектурна споруда, що будується окремо або становить верхню частину будівлі. Синонім до цього слова — башта.)

Кельма — ручний будівельний інструмент у вигляді невеличкої лопатки; застосовується при муруванні стін, настиланні бруківки тощо.

Не глипнув у його бік — не подивився в його бік.

Кволий дідусь — слабкий, безсильний; фізично нерозвинутий; незначний за ступенем вияву.

Немощі — хвороби, безсилля.

Бракує сил — не вистачає сил.

Гузир — місце, де зав'язано мішок.

Запитання до учнів.

• Куди потрапив пастушок, розшукуючи козу?

• Яке враження справили на нього й на вас, діти, яяни?

• Чому вони не відповідали на запитання пастушка?

• Про що розповідав хлопчикові дідусь?

• Чому пастушок не захотів стати яянином?

4. Складання плану до казки (робота в групах).

5. Обговорення та оцінювання складених планів.

IV. Підсумок уроку

«Мікрофон».

Роздуми учнів на тему: «Я в країні яянів».

V. Домашнє завдання: виразне читання твору «Казка про яян» (обов'язково); намалювати ілюстрації до казки (за вибором учнів); написати продовження твору (за вибором учнів).

Урок 2

Тема. Емма Андієвська. «Казка про яян». Прихований повчальний зміст твору: «Я» і зовнішній світ, «Я» та інші люди. Теорія літератури: притча.

Мета: навчити учнів розуміти прихований зміст твору; виробляти уміння й навички визначати головну думку каіки, робити власні висновки з приводу прочитаного; виразно читати та переказувати прозовий твір; виховувати почуття людяності, душевної щедрості, причетності до всього, що діється навколо.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: карта світу, карта України, учнівські ілюстрації, таблиця «Мимовільна мандрівка пастушка в місто яян».

Хід уроку

І. Перевірка домашнього завдання.

1. Учні читають окремі епізоди з «Казки про яян».

2. Огляд ілюстрацій до епізодів, що читаються.

3. Декілька учнів читають продовження казки, яке написали самі.

Учитель або підготовлений учень читають уривок із літературно-критичної статті М. Слабошпицького «Магістр алхімії слова»:

«Говорити про Емму Андієвську завжди приємно. Бо говориш про бунтівливий талант, про оригінальність світобачення. Про незвичну словов'язь у її прозі й поезії (кожного справжнього письменника важко уявити без такого культу слова...)

В Емми Андієвської кожне слово не тільки своєрідна «цеглинка» всієї архітектурної споруди твору, а й воднораз, здається, воно живе своїм окремим, автономним життям, випромінює світло чи кидає тінь, тривогу або присмерковий спокій. Так, вона справді магістр у тій науці, яку називають алхімією слова».

II. Повідомлення теми й мети уроку

III. Формування умінь та навичок аналізу художнього твору

1. Бесіда за змістом казки

• Де знаходилося місто яян?

(У глибочезному проваллі, далеко від усього світу, від його природних див, від чистої блакиті неба, від ласки й тепла сонечка...)

• Який воно мало вигляд? Прочитайте.

(« Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з багатьох веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються»).

• Як вели себе мешканці міста?

( Жоден яянин не відгукнувся до малого пастушка, навіть не подивився в його бік).

• Чому тільки немічний дідусь заговорив до хлопчика? Прочитайте. («Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, поправити яку мені бракує сил»).

• А які підпори тримають яян у їх мовчанні?

(За словами дідуся, «кожен яянин знає тільки своє «Я» і тому запитань іншої людини просто не чує». «Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще». Таких люди називають егоїстами).

• Діти, чи ви зустрічали у своєму житті яян?

• Чому мешканці чудернацького міста «майже вічні?»

(Дідусь пояснив, що вони харчуються власною гординею, власним «Я». Оскільки гординя незмірна («Я» невичерпне), то всі тутешні городяни майже вічні. Помирають лише ті, у кого «Я» вичерпується).

• Чому опали немощі дідуся? Прочитайте. («… опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. Я ледве пам'ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов'язки юнги, я впав за борт і опинився в цьому місті».

Учні зауважують, що юнга теж, мабуть, не був позбавлений отого «Я», бо ж невідомо як опинився в цьому місті та ще й після сварки на борту корабля).

• Як можна пояснити рішення пастушка не бути яянином?

(Ми знаємо, що маленький козопас — сирота. Можемо припустити, що в нього було нелегке дитинство, але хлопчик не озлобився ні на людей, ні на навколишній світ, не розчарувався в житті. Він прагне прийти на допомогу незнайомому кволому дідусеві — винести старенького з того страшного міста).

• Проаналізуйте поведінку хлопчика в останніх епізодах казки. Чи правильно він учинив?

(Пастушок обережно (отже, з повагою) посадив старого на плечі й пішов до найближчої брами (нагадаємо, що їх було сім). Він їй низенько уклонився, звернувся, мов до людини, із словами ввічливості: «Вельмишановна брамо, чи не була б ти така ласкава й відпустила нас на волю ...»

Усе це свідчить про те, що пастушок був добрим, лагідним, вихованим хлопчиком, привченим шанувати довколишній світ).

2. Прийом «Я так думаю».

• Поміркуйте, чому пастушкова доброта не змогла розтопити крижаного «Я» в душах яян?

• Мішок самоцвітів — плата за доброту, прагнення до волі й повагу до людей?

• Чи можна в сучасному житті «вилікувати» егоїста?

3. Робота в групах.

І група. Усне повідомлення на тему «Що об'єднує Вавилонську башту та вежі міста яян?»

Вавилон — велике й багате місто в стародавній Месопотамії, столиця Вавилонського царства в XIX—VI ст. до н.е., важливий торговельний і культурний центр. Перекази про це повне розкошів і спокус місто були поширені серед народів-сусідів. Поступово назва столиці Вавилонського царства з власної ставала загальною, символічною.

Місто, у якому жили яяни, знаходилося у глибочезному проваллі серед високих скель. Це було місто бідняків, бо складалося з веж, що весь час завалювалися.

Прадавній вавілонський міф, пізніше перероблений і введений у Біблію, розповідає про спорудження після всесвітнього потопу вежі «висотою до небес».

Будівництво йшло успішно, башта ставала все вищою, адже люди, розмовляючи однією мовою, працювали дружно, злагоджено. Розгніваний людським зухвальством Бог переплутав людські мови так, щоб будівельники перестали розуміти один одного, — і вежа розвалилася.

Ця біблійна легенда знайшла відображення в образотворчому мистецтві. Найбільш відомі зображення Вавілонської вежі — це картини Вальтера Брейгеля та Мартина ван Валькенборха.

У місті яянів вежі вузькі, довгі, не схожі одна на одну, бо «їх кожен будує на свій лад». Не дивно, що «ці вежі весь час розвалюються», що деякі з них — лише купи каміння, у дідуся вежа найнижча й напівзруйнована. Яяни, на відміну від різномовних вавілонян, узагалі не розмовляють, вони не можуть вимовити навіть звичайнісіньке «ти».

Отже, і легенда, і казка нас навчають, що без краси людських взаємин не може бути гармонії й краси ні в природі, ні в людському оточенні.

II група. Усне повідомлення на тему «Символічне значення числа сім».

У місті яянів сім воріт. Не п'ять, не вісім, не дев'ять, а саме сім.

Число сім у багатьох народів із сивої давнини стало священним. Археологи знайшли старовавілонський переказ про створення світу, написаний на семи табличках. Тому й маємо сім днів у тижні.

У трипільській культурі теж існував семиденний тиждень, був поширений серед усіх пелагів аж до Малої Азії, а також у єгипетських жерців.

На стародавніх малюнках тиждень зображували у вигляді семипроменевої зірки. Уже пелаги помітили, що на небосхилі є сім зірок, що рухаються по небу. їх обожнювали, бо кожна керує своєю годиною.

Маємо сім кольорів веселки, сім чудес світу, сім нот, сім струн на лірі Орфея.

Сім давньогрецьких міст — Смірна, Хіос, Коло-дюн, Садамін, Родос, Агрос, Афіни — сперечалися за честь називатися батьківщиною славнозвісного співця Гомера.

За церковними канонами, є сім головних гріхів: пиха, жадібність, нечистота (тіла й душі), ненависть, обжерливість і пияцтво, гнів, лінощі.

Цей список можна продовжувати. Виникає думка: а може, усі ці сімки — випадковість?

«Учені ж висловили припущення, що число сім є тією кількістю одиниць для сприймання й запам'ятання, яке «вкладається» в пам'ять людини найкраще, коли цих одиниць більше, запам'ятовування одразу ж погіршується», — стверджує у своїй книзі «Слово про слово» професор-мовознавець А. П. Коваль.

Не дивно, що в місті яянів було саме сім брам, — доля давала мешканцям шанс позбутися егоїзму, непомірної гордині й стати справжніми людьми.

III група малює схему «Мимовільна мандрівка пастушка в місто яян».

4. Робота в парах: розігрування діалогів.

• Я потрапив у місто яян.

• Я не хочу бути яянином.

5. Довести, що виучуваний твір — казка:

• розповідний твір;

• невеликий за розміром;

• у ньому йдеться про вигадані події;

• зачин не традиційний для народної казки: «Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля».

• кінцівка: «Та замість дідуся він намацав тільки мішок, по гузир наповнений самоцвітами».

У народних казках позитивні герої завжди отримують винагороду.

6. Теорія літератури: казка-притча.

«Казка про яян» — це притча — повчальне алегоричне оповідання про людське життя з яскраво вираженою мораллю.

У книжці «Мудрий оповідач» уміщено 34 народних притчі.

Можна підготувати інсценізацію притчі «Грамота — велике діло».

Автор. Це було давно. Пішли на заробітки грамотний і неграмотний. Влаштувалися на роботу. Перший працює в конторі, а другий косить, молотить і землю копає.

Неграмотний. Чого так заведено у світі? Я так тяжко працюю, а одержую менше товариша. Піду до начальника.

Автор. Той послухав та й каже:

Начальник. Бачиш, он воли? Побіжи й спитай, що вони повезли.

Автор. Побіг неграмотний. Прибігає назад.

Неграмотний. Пшеницю.

Начальник. А по чому вона?

Автор. Неграмотний побіг удруге.

Неграмотний. По полтинику пуд.

Начальник. А куди повезли?

Автор. Той побіг утретє.

Неграмотний. У Миргород.

Начальник. А тепер погукай свого товариша.

Автор. Прийшов грамотний.

Начальник. Бачиш, он далеко пішла хура! Піди й спитай, що вони повезли.

Автор. Той побіг, нагнав хуру й швидко повернувся.

Грамотний. Хура повезла пшеницю в Миргород. Будуть продавати по полтинику пуд. Усього дванадцять підвід.

Начальник. Тепер ти зрозумів, чому я йому плачу більше.

Учитель. Чого навчила вас ця притча? Учні роблять висновок про переваги грамотності, необхідність сумлінного навчання.

IV. Підсумок уроку

«Мікрофон». Думки і почуття, які виникли в мене після прочитання «Казки про яян».

V. Домашнє завдання: переказувати «Казку про яян» від імені пастушка.

Література

1. Біблія для дітей. — К.: Україна, 1992.

2. Коваль А. П. Слово про слово. — К.: Радянська школа, 1986.

3. Лесин В. М., ПулинецьО. С. Короткий словник літературознавчих термінів. — К.: Радянська школа, 1961.

4. Ложо Г. С Українське народознавство. — К./: Зодіак — ЕКО, 1995.

5. Мудрий оповідач: Українські народні казки, байки, притчі, анекдоти. — К.: Довіра, 1992.

Сьогодні, коли відроджується українська духовність, необхідно, щоб учні досконало знали свою історію, літературу, відкривали для себе нові імена, знайомилися з класиками української літератури. Тому ми вирішили ознайомити читачів із творчістю майстра художнього слова — лауреата Національної премії імені Т. Г. Шевченка Анатолія Андрійовича Дімарова, розкрити неповторність його прози, художню майстерність прозаїка.

Хід уроку

Учениця.

Во ім'я Отця і Сина, і Духа Святого,

І високого імені Матері, Землі рідної,

України славної нехай єднаються наші серця.

Во ім'я Правди, життя і всього сущого,

непідкупного,

Вічного й нездоланного

Нехай твориться наш кожен крок

І урок на землі.

Учень. Український народ вартий, щоб за нього молитися, бо його таланти заслуговують шани та пам'яті.

Вступне слово вчителя. Хвилюючим і радісним, бентежним і незвичайним є для людини перше побачення. На перше побачення з нами, учнями та вчителями, прийшов відомий український письменник, лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка Анатолій Андрійович Дімаров. Сьогодні ми ближче познайомимося з автором романів «Біль і гнів», «І будуть люди», «Його сім'я», поринемо в художній дивосвіт його збірок «Самосуд», «Зблиски.»

Учениця. Гостей дорогих ми вітаємо щиро, стрічаємо хлібом, любов'ю і миром.

Учитель. Класик української літератури Василь

Земляк писав про Анатолія Дімарова: Це рівень Панаса Мирного, Андрія Головка, Михайла Коцюбинського. До речі, Дімаров — сам родом із Полтавщини. Справжній українець, пише, як пісню співає. У нього не мова, а золото.»

Учениця. Анатолій Камінчук так характеризує Анатолія Дімарова як людину і митця: — Ця людина добропорядна, архіскромна, вельми проста й гостинна. Для Дімарова не існує авторитетів та кумирів. Кумир — художнє слово. Про кожного у нього своя думка, гостре, влучне і правдиве слівце. Він не любить розводиться про літературу, творчість, величатися званнями, лауреатськими регаліями.

Учень. Анатолій Андрійович не просто чудова людина, прекрасний письменник, а й іскрометний гуморист, витівник, дотепник.

Учениця. Декільком письменникам-початківцям він допоміг, вивів на широку дорогу, дав путівку в життя. Серед них його духовні побратими — брати Тютюнники, Григорій та Григір, Євген Гуцало, Валерій Шевчук, Володимир Дрізд, Роман Іваничук, Роман Андріяшик, Володимир Яворівський.

Учитель. У народі кажуть, що ніколи до кінця не збагнути таїни художнього слова, поки не побуваєш на батьківщині митця. Тож давайте побуваємо там, де народився майбутній письменник, переступимо поріг батьківської хати, пройдемо стежками його життєвих доріг.

Учень. У біографічних довідках зазначають, що Анатолій Дімаров побачив світ у місті Миргороді на Полтавщині в родині вчителів, але насправді майбутній письменник народився 5 травня 1922 року на хуторі Гараськи в сім'ї хлібороба Андроника Федоровича Гарасюти, репресованого радянською владою. Добрий і побожний батько виховував дітей у дусі народної моралі, шанобливого ставлення до старших, до природи, до звичаїв та обрядів рідного краю. Що то був за час, коли дружна родина була вкупі!... Але прийшла радянська влада — і всіх зробила бідняками, а заможних господарів-трударів, які відмовилися вступати до колгоспів, позбавляла майна і разом із дітьми відправляла до Сибіру. Про ті страшні часи в своєму житті письменник згадує у мемуарах «Прожити й розповісти».

Учениця. Письменницький хист виявився в Анатолія Дімарова ще з початкових класів: здібний хлопець писав і вірші, і прозу. У 1940 році закінчив середню школу, пішов до армії. Далі — війна, поранення, нові випробування. Після демобілізації Дімаров улаштувався на роботу в газету, вступив до Літературного інституту в Москві й почав публікувати свої твори. Його літературний дебют відбувся в 1944 році.

Учитель. Щоб краще усвідомити і зрозуміти феномен художника слова, потрібно заглибитись у світ його творчості.

Учень. В одному з листів Анатолій Дімаров зазначив: « Писати почав уже в другому класі». Спершу здалось, що то жарт, бо гумор властивий йому. Аж ось газетне інтерв'ю з письменником, де він довірливо говорить:,, У мене весь час таке відчуття, що всі мої написані й ненаписані твори живуть у мені з колиски». («Літературна Україна», 1981, 3 листопада)

Учитель. Оця немеркнуча свіжість сприймання світу і людей у ньому, рельєфність бачення своїх героїв, їхніх неповторних індивідуальностей, може, і є секретом творчих успіхів талановитого письменника Анатолія Дімарова.

Учитель. Офіційне визнання Анатолія Дімарова як письменника припізнилося на два десятиліття, якщо брати за точку відліку 60-ті роки, впродовж яких одна за одною виходили частини роману «І будуть люди». Лише за останню — «Біль І гнів» — автор був удостоєний в 1981 році Державної премії імені Тараса Шевченка. Але читачі визнали письменника раніше: перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) були досить популярними, хоча масово не видавалися.

Учень. Анатолія Дімарова прийняли до Спілки письменників України за книжки «Гості з Волині», «На волинській землі», «Волинські легенди», але, за словами Михайла Слабошпицького, «важко й повірити, що чоловік, котрий написав ті злополучні «Гості з Волині», став тим Анатолієм Дімаровим, якого сьогодні знаємо».

Учитель. Творчість письменника виросла з його часу, коли несвобода, офіційна брехня охопили низи суспільства, а верхи розбещували себе, коли вільна думка, любов до України переслідувались як найбільші злочини. Той час пройшов крізь його серце, позначився на його долі, на творчих принципах, укарбувався в характерах персонажів.

Учениця. Найбільшу мистецьку вартість мають такі твори: «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії»,, (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986), роман у двох книгах «Біль і гнів», нова книжка «Самосуд», збірка «Зблиски» (2002), книга спогадів у двох томах «Прожити й розповісти». І це ще далеко не повний перелік.

Учень. За повістями «Українська вендета» і «Симон-різник», присвяченими подіям Великої Вітчизняної війни, поставлені художні кінофільми «Українська вендета» та «Ізгой». Останній фільм відзначено премією гран-прі на міжнародному кінофестивалі в Каннах.

Учитель. За понад п'ятдесят років літературної роботи лауреат Шевченківської премії, мандрівник і природолюб Дімаров написав багато серйозних і проникливих творів з глибин життя українського народу. Його перу належать також не менш цікаві твори для дітей: «Через місточок», «На коні й під конем», «Друга планета», «Три грані часу», оповідання «Тир-лик», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Блакитна дитина», «Для чого людині серце», «Ангелятко».

Учень. Письменник говорив:»...З дітьми я завжди намагаюся розмовляти на одному з ними рівні, мовби веду бесіду із своїми ровесниками й соратниками...А взагалі хочу сказати, що ми, письменники, в боргу перед дітьми, бо пишемо для них мало і часто не дуже добре. Дитячу психологію треба серйозно вивчати, досліджувати.»

Учень. Голос письменника лунає всіма барвами творчого серця, котре б'ється в його романах, повістях, оповіданнях, новелах, етюдах і народжується щодня для тих, хто відкриває збірку його творів.

Учитель. Всі найпекучіші проблеми суспільства знайшли відображення у творчості художника слова Анатолія Дімарова. Мовне питання завжди було в полі зору письменників. Особливо тоді, коли повальна русифікація так притіняла нашу мову, мову Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

З давніх-давен пращури застерігали майбутні покоління від найстрашнішого гріха — зречення рідного слова, рідних традицій.

Учень.

Ти зрікся мови рідної. Тобі

Твоя земля родити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від доторку твого зів'яне!

Ти зрікся мови рідної.

Нема тепер у тебе роду, ні народу.

Учитель. У таких своїх повістях, як «Мадюдя», «Я теж людина», «Поема про камінь», «Персональний пенсіонер» Анатолій Андрійович засуджує тих українців, які зрікалися найсвятішого — рідної материнської мови. Письменник звинувачує тоталітарну радянську систему, що пригнічувала функціонування мов національних меншин.

(Інсценізація уривка з повісті «Я теж людина».)

Діалог студента Сашка Ткача з Віктором Андрійовичем Калюжним.

— Все думаю, думаю: чого ми такі нещасні?

— Хто нещасний?

— Ми... Україна, народ... За віщо нас так ненавидять, що хочуть знищити? Щоб од нас не лишилося й сліду?

— Побійся Бога, хто нас знищує?

— Знищують, — по-старечому похитав головою.

— Ми вже не люди. Ми вже руськоязичний непотріб... Закриваються українські школи... А дитсадки?.. А наш інститут?.. Хоч одне рідне слово почуєте? На вулиці й то рота не смієш розтуляти: одразу ж — бандерівець...

— Тебе не обзивали?

— Обзивали, ще й як! І в трамваї, і в магазині... Налізли до нас, жеруть, об'їдають, та ще нам по-своєму і слова сказати не смій! Як що, так: «Говорите по-человечески!» Наша мова, виходить, уже й не людська... І що воно за такий народ страшний?

— Бачиш, Сашко, то все міщани. Не треба на них звертати увагу.

— Еге, не звертати! А Ви московські газети читаєте? Русскіє виграли Отечественную... Русскіє спасли весь мир... Достіженіє русской наукі. Руського спорта... Культури... Всьо русское!.. Аде українці, білоруси, грузини? Всі давно уже русскіє... Знаєте, ми надумались організувати гурток. По захисту української мови... Та й взагалі України...

— Ой, хлопці, глядіть не попадіться! Знаєте, який тепер час.

Учитель. В оповіданні «Персональний пенсіонер» письменник теж порушує завжди актуальну мовну проблему.

Учениця. ...Поміж собою намагалися розмовляти на «на русском». І дітей своїх віддавали в школи тільки російські. Лишаючи українські лише двірникам та дурнуватим письменникам. Які ніяк не можуть укумкати, що йдеться до злиття усіх народів та націй. Що спілкуватимуться (та й нині спілкуються!) лише на «общепонятном»...

Учитель. Головний герой однойменної повісті «Мадюдя» відчував власну ущербність тільки тому, що мав нещастя народитися українцем.

Своїми творами письменник ще раз нам нагадує, що дбати про престиж мови свого народу — святий обов'язок кожного з нас.

Учениця. Прозаїк відверто й сміливо говорить про соціальні, моральні деформації суспільства, про бездуховність, споживацтво, міщанство, про відступництво від рідного, національного. Саркастично викриває безглузду, дику й садистську політику сталінських чисток та репресій, показує трагедію українського народу в 30-х роках XX ст.

Учень.

Обабіч — чужаниця — чужина.

Під кожним під крилом — чужа чужина.

І даленіє дальня Україна,

Ошукана, оспала, навісна.

Учень. Після заборон, утисків, принижень людської гідності оживає народна пам'ять, відроджується, що б там не було. З правдою нічого не вдієш. А правда така:

Учениця. 30-ті роки ХХ ст...Соцзмагання... Хлібозаготівля... Світовий ринок переповнився хлібом, ціни падають... Водії, які звозять зерно на пункти схову, говорять, що часто на дорогах зустрічають молоду жінку... Кажуть, що смерть... Україна такий багатий край, а голод...

Учитель. Письменник Анатолій Дімаров із болем згадує ті страшні часи у своїх творах «Самосуд», «Боги на продаж», «Молитва по Марії», «Я теж людина», «Перепишіть мене в українця».

Ось як змальована у повісті «Самосуд» трагедія родини Петра Зачепіжного, трагедія українського села.

Учень. ... Селом з краю в край, від хати до хати котилася чутка: будуть трусити хліб! І люди, які за роки радянської влади вже звикли до того, що в будь-який час до них можуть удертись і підмести все, що тільки в око впаде, люди, яких уже не раз обдирали до нитки(або віддай, або куля межи очі!), хапали мішки, торби з уцілілим після стрічних-перестрічних планів зерном та й металися по хаті, по стайні, корівнику, клуні, городі, шукаючи потемки (тільки потемки, щоб не вгледіло око лихе!) місця якомога надійнішого. Бо то не просто зерно — то було життя: його, його жінки, матері, батька, дітей, — хай і впроголодь, аби тільки дотягнути до нового врожаю.

Учениця. ...З приходом радянської влади все стало з ніг на голову, і багатство було вже не радістю, а прокляттям. Багатших відривали силоміць од землі та й турили туди, де Макар телят не пас, багатших позбавляли всіх прав, прирівнюючи до безсловесної худоби, тільки худобі було легше, худобу хоч годували, поїли та держали в теплі, багатших же викидали у сніг, на мороз, у чому були, в чому стояли, не жаліючи навіть дітей, навіть немовлят з колисок викидали. І не допомагало ні те, що багатство було нажите власним горбом, лютою працею, — раз ти, дядьку, багатший од мене, то хай тепер тебе злидні з'їдять.

(Звучить реквієм В.-А. Моцарта. Учениця читає поезію Д. Білоуса «Ти кажеш, не було голодомору?...»)

Учитель. Планомірно й безжально винищувала цвіт нашої культури тоталітарна система й в 30-ті роки і в 60—70рр. XX ст., намагаючись стерти в пам'яті наступних поколінь навіть згадку про безневинно репресованих.

Своїми викривальними творами «Я теж людина», «Боги на продаж» Анатолій Дімаров засуджує принципи тоталітарного режиму вустами своїх героїв.

Учениця. Оті всі чекісти, енкаведисти... В тридцяті, в сорокові, в п'ятдесяті навіть роки... Страшна публіка... Масові полювання на так званих «ворогів народу», нескінченні судові процеси, концтабори, що гітлерівцям і не снилися, і розстріли, розстріли, розстріли... («Я теж людина». Сповідь стукача)

Учень. Останній звіт Калюжного Віктора Андрійовича: «Проклята країна! Проклятий народ!... З таким народом що хочеш роби, хоч у землю затоптуй, — кректатиме, а реагуватиме правильно...»

Учениця. Микола Заболотний, герой повісті «Я теж людина», говорить: «Всі ми жертви однієї системи».

Учитель. Тоталітарна система нівечила душу людини, вбивала найкращі почуття, втручалася в особисте життя громадян, руйнувала людські долі. Це яскраво засвідчують повісті «Сповідь стукача», оповідання «Мадюдя», «Ясноока ти, ясноока», «Тринда», «Матка».

Учениця. Відколи існує розумна людина, існує і кохання — чисте, благородне почуття. До цієї «вічної теми» в літературі завжди зверталися митці всіх епох. У художника слова Дімарова ця тема набуває трагічного забарвлення.

Сімнадцятирічна Санька, героїня оповідання «Матка», покохала німця Ганса «як знало серденько», незважаючи ні на те, що він ворог, ні на людський осуд.

Засліплена сильним почуттям, дівчина занапастила власне життя та долю свого єдиного сина Василя.

(Читання напам'ять уривків із оповідання»Матка».)

Учень. ...Та час, як то кажуть, бере своє, од часу не втечеш, не сховаєшся, і ось уже Санька обмирає в обіймах Ганса, і земля розквітає під нею, і небо всміхається зорями: весь світ наливається такою красою, що можна задихнутись од щастя...

Учениця. Саньку заарештували одразу ж, од немовляти живцем одірвавши, і вона протужила за сином впродовж десяти років, а ніде не спливають так роки повільно, як у таборах за дротами колючими, і ніде так здоров'я не губиться, як у тих же таборах, особливо на Півночі. Бо повернулася Санька; жодного зуба в роті і волосся геть сиве. Це в двадцять сім літ!

Учень. Санька, за висловом вусатого батька народів, була отим гвинтиком, який замість того, щоб крутитися в бездушній машині державній, дозволила собі порух людський, і не буде їй за це прощення до самого скону, і частка тієї провини звалилася й на її сина, Васька, і в очах сина не було іскри любові до матері... хоча б співчуття... хоча б крихітки жалю, отого, що ним жаліють навіть тварин...

Учениця. Серед ночі, коли село все заснуло, Санька вирушила в останню дорогу. 1 місяць співчутливо світив перед нею, і зорі жалісливо зітхали до неї.

Зупинилася на високому березі: чорна, як у пеклі, вода шуміла внизу, закручувалася у вирі глибокому.

— Господи, прийми мою душу! Ступила у порожнечу, впала донизу. Вода прийняла її в своє лоно, зімкнулася намертво.

А потім настав ранок, вода в річці стала прозорою й світлою: урочисто, як у Божому храмі, сходило сонце.

Учитель. Головну героїню оповідання «Тринда», красуню Оксану, силоміць вивезли на шахти в Донбас, скалічили її життя.

Учень. ...Прийшла на село рознарядка: виділити на шахти в Донбас двадцять п'ять душ добровольців.

І заголосило село не менше, аніж під час окупації, коли забирали на роботу в Німеччину. І заливалась гіркими сльозами Варвара, споряджаючи на ті страшні шахти, як до могили, Оксану.

Учитель. Твори прозаїка ще раз підтверджують думку М. Слабошпицького, що Дімаров не той письменник, який живе в світі прекрасних ілюзій і щедро ділиться ними з читачем. Дімаров не з тих, кому прагнеться видавати бажане за дійсне.»

Учень. Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. Про це ще раз нам нагадує Анатолій Дімаров своїми творами.

Учитель. Одна з визначальних рис Дімарова-митця — відчуття рідного кореня. Тому письменник своїми творами «Мадюдя», «Ясноока ти, ясноока» наголошує на тому, що кожна людина має завжди пам'ятати, звідки вона родом, де її коріння, задумуватися над тим, у чому полягає сенс її життя. Тяжкохворий Олексій, який все життя мріяв створити «небачене досі серце реактивного літака», в останні роки свого життя відчув себе по-справжньому самотнім.

Учениця. ...Якось він дивився у вікно: шибки не з скла — з льоду прозорого. По той бік вікна «єлі», придушені важкими сніговими шапками, на вимерзлих до самісінького дна небесах холонуло сонце, і душа його рвалась додому, на Україну, де од зими вже не лишилося й сліду, де буяє, цвіте всіма квітами рання весна. Полетіти б оце зараз в рідне село, до сестри! Хай би винесли з хати, поклали на напоєну літеплом землю, на молоденький спориш, під весняне лагідне сонце, під небо блакитне,— він би ожив. Він би видужав...

А сльози лилися й лились, пекучі, важкі, і не було тим сльозам кінця-краю...

Учитель. Любов до свого краю, до свого народу починається з любові до матері-батька. Головний герой повісті « Мадюдя» був жорстоко покараний життям за те, що забув Біблійну заповідь: «Шануй батька свого і матір свою».

Учениця.

Ну, що ж, про вдячність

Забувають люди,

Душа сліпа у щасті, а проте

Вони прозріють, але пізно буде:

Черешня всохне, Мати одцвіте...

М. Луків

Учень. Перед самою смертю, в одну з останніх хвилин, відпущених долею, йому захотілося калини. Отієї, з-під рідної хати, з куща, що його він приніс із лісу й посадив біля хати ще дитиною. Так захотілося, що здавалося: скуштує зараз хоч ягідку — і смерть відступить.

Згодом він лежав у великому, для покійників залі — один на весь зал. Ніхто не ходив, не стояв над труною, не клав у ноги та голову квіти. Стояла ота загусла тиша, яка завжди зависла над небіжчиками, коли вони лежать усіма забуті, — ні тихих кроків, ні шепоту.

Учитель. Своїми творами письменник відстоює думку про те, що сім'я, родинні обов'язки — то святе, і коли хто порушує ці прадавні традиції, того Бог жорстоко карає. Бо неправедний учинок нікуди не дівається, а лишається на душі нашій. Як каже прислів'я: «Стоїть, як гріх над душею».

Учениця.

Мамо! Немає милішого слова,

Ти ж бо життя і творіння основа.

Пензель, перо надихалось тобою,

Вічна ти в пісні — з болем, любов'ю.

Учитель. Темі материнства в українській літературі присвячено багато творів. Світлою і ніжною любов'ю, співчуттям до матерів, берегинь роду людського, пройняті твори Анатолія Дімарова «Я теж людина», «Тринда», «Ясноока ти, ясноока», «Матка», «Мадюдя».

Українська жінка Василина, яка на війні втратила свого чоловіка й сина, рятує від смерті пораненого фашиста, вбачаючи в ньому не ворога, а теж чийогось сина (оповідання «Матка»).

Учениця. Вона й тільну сорочку і з нього зняла: й на сухеньких, як у півника, грудях, ворушився хрестик блискучий, через шию на ланцюжок надітий. Не інакше мати наділа, на війну виряджаючи... Ох, сини, сини, що ж ви, кляті душі, воюєте, матерям віку вкорочуєте?

...Згадувала сина, що такий же був, як і цей, молодесенький, вона й досі не вірила отій похоронці: не розумом, серцем не вірила... Може, він теж отакечки лежить, може, поранений, і над ним отак чужа мати сидить...

Учень. Потім був суд, а точніше — трибунал... Відбувала покарання на Колимі, одсиділа від дзвінка до дзвінка (німецьких запроданців обійшли всі амністії), а коли повернулася через п'ятнадцять років додому, — жодного зуба в роті й ні волосини на голові. Учитель. Для матері немає нічого страшнішого й болючішого, як прощатися зі своїми дітьми, а ще коли назавжди. Не раз і не двічі обливалися материнські серця кров'ю, коли сини й дочки покидали своїх неньок, «викинуті з родини, зі спільноти, по-гноблені, безправні, приречені, йшли у невідомість, у безвість...»

Учень.

Гей, ти, Земле моя золота!

Перед ким, перед чим завинила єси?

І яких не кормила ти круків?

Та і хто не знущався з твоєї краси?!

І яких бракувало ще Юдиних сил,

Щоб і кості дідівські піднесли з могил,

І перемішали

З костями онуків?

(І. Багряний)

Учитель. Хто ж вона, Марія Безрідна, героїня повісті «Молитва по Марії», що «увійшла в життя автора надовго, заволоділа його уявою?»

Учениця. Чи погодилася б в останню хвилину Марія заново прожити своє життя? Чи відповіла б ствердно Богові, коли б він у ту останню хвилину, що лишилося жити Марії, коли б Він запитав:

— Погоджуєшся, жінко, прожити ще стільки, скільки прожила? Народитися заново і крок у крок повторити весь пройдений шлях? Чи погодилася б?

Учень. Доки житимуть, пам'ятатимуть люди ту весну, коли народилася Марія. Земля наче зійшла з одвічної своєї орбіти й одразу ж після зими, довгої й лютої, впала така літня спека, наче Бог згорнув увесь небесний вогонь та й пожбурнув донизу.

Учень. ...Посеред глупої ночі (село наче вимерло) і народила сина Марія.

І не сходила над нею та над новонародженим біблійна звізда, і не поспішали мудреці з благодатною вістю, — був тільки біль шалений...

Учениця. І нарекли її сина Олексієм, Альошою. В пам'ять про молоденького тата, який лежав десь наспіх прикопаний у братній могилі. А то, гляди, й не похований...

Учень. В Марії — Альоша. Синок ненаглядний. Який ріс, як з роси: білоголова істота з материними очима синющими. А в Марії — син Олексій. І все своє подальше життя, все до краплини останньої — віддала усе синові.

(Інсценізація епізоду з твору.)

— Мамо, мамо, чи ж Ви мене вчили коритись неправді! '

— У них своя правда, сину...

— Я їхній правді коритись не буду!

Учень. Те побачення з сином закарбувалось у серці Марії — навіки.

Перше й останнє з сином побачення. Його взяли в шістдесят шостому, коли він закінчував інститут.

День і ніч сиділа Марія під високими, як церковна брама, дверима, достукуючись дозволу на побачення з сином.

— Сину, покайся!

— В чому каятись, мамо? В тому, що я люблю Україну?

— Та вони ж тебе згноять у тюрмі!

— Усіх не згноять! Молю Вас, благаю, не просіть їх, не кланяйтесь! Вони цього тільки й ждуть... Вертайтеся краще додому, а я не пропаду. І в Сибіру люди живуть...

Більше Марія сина не бачила.

Учень. Відколи загинув її син, Марія ходила до церкви.

...Щонеділі чи в релігійні свята ішла до Божого Храму.

Учениця. Марія, запаливши, приладнала свічку під найближчою іконою, і коли приладнала й підняла до ікони обличчя, її так і вдарило: з чорної дошки, на якій проступало лице Божої Матері, прямо в застиглу душу Марії засяяли очі. Вони жили, вони дихали, вони вбирали Марію у себе, повнили таким небесним теплом, що Марія аж застогнала... в них було стільки любові й ласки, стільки жертовної відданості, наче всі матері світу дивилися тими очима.

Учень. І надумалася вже під ранок Марія: поїду! Серце підкаже, в якій могилі лежить син… …І стала збирати гроші на ту далеку дорогу Марія. Пенсія до пенсії, копійка до копійки, над кожною дрібкою солі трудилася, про цукор забула, — все, що тільки могла, несла на базар.

Учитель. Та не судилося Марії побувати на могилі синовій. Помирала ... — цілувала подумки синові руки.

Учитель. Герої Анатолія Дімарова Сашко Ткач, Тарас Мадюдя, Олексій Безрідний. Ці лицарі духу у світі насильства, стверджували своє право бути людиною на землі. Вони не хотіли пристосовуватися до обставин, жити тихо й затишно. їх не могло вдовольнити маленьке, як шибка у вікні, щастя для себе. Вони прагнули щастя для свого «нещасного краю і народу».

Учень. Чи можна знайти, гортаючи сторінки збірок А. Дімарова, щось із нашого життя, що було б обійдене його увагою? Мабуть, ні. Усе цікавить письменника, усе йому болить, бо воно наше рідне, українське.

Учениця. Прозаїк у своїх творах звертається до виховних традицій української родини: міжпоколінних (традиції шанобливого ставлення до батьків, традиції відповідального ставлення батьків до виховних обов'язків, родинної злагоди).

Оповідання «З святом тебе, мамо, з святом», «Тринда» ще раз нас переконують, що жінка, яка втратила почуття материнської любові, занедбала свої виховні обов'язки, морально деградує. Жіночі долі, щасливі та нещасливі, Анатолій Андрійович змальовує також в оповіданнях «Наталка Полтавка», «Мітла», «Максим та Маруся», «З святом тебе, мамо, з святом!», у повістях «Мадюдя», «Ціпоньки — ціпи».

Учитель. Природа є початком всієї краси. Вона надихає на творчість, вливає в душу нові сили, пробуджує почуття. А де почуття — там прекрасні твори. І від того, наскільки письменник зуміє точно й глибоко проникнути в таємниці природи, відчути подих її неповторного життя, значною мірою залежить і його талант. Оцей органічний зв'язок вічно мінливих і неповторних картин природи з переживаннями митця особливо помітний у творах Анатолія Дімарова, зокрема в повісті «Поема про камінь».

У чому ж секрет такого тонкого відчуття природи, єднання з нею?

Мабуть, відповідь на це запитання дуже проста. Значну частину свого життя Анатолій Андрійович провів у мандрах по безмежних просторах матінки-землі.

Про своє найбільше захоплення, «невиліковну хворобу» — «кам'яну лихоманку», пошуки мінералів в Криму, на Алтаї, Тянь-Шані, Памирі, в Алатау, на південному Уралі автор розповів у захоплюючій повісті «Поема про камінь», що увійшла до книги «Зблиски». У творі письменник-мандрівник сповідується...

Учениця. Я захворів кам'яною лихоманкою в одному з найчарівніших закутків Криму, за двадцять п'ять кілометрів на південний захід від Феодосії, дивовижного міста, що пахне Айвазовським, морем і чебуреками.

Учень. Я привчився потроху до мандрів: завів рюкзачок, сякий-такий посуд (не бігати ж за чотири, за вісім кілометрів на обіди в їдальню) і після багатьох спроб невдалих навчився варити такі супи й борщі (голод — не тітка!) — пальці оближеш! Звідав смак страви, приготованої на вогнищі....

Учениця. Безліч пригод, часом кумедних, а часом моторошних. І зустрічі, зустрічі, зустрічі...

Учень. Шістдесят літ прожив, в яких тільки горах мене не носило, і в Карпатах, і на Кавказі, Тянь-Шані, Алатау, Уралі, а таким повітрям ще не доводилося дихати. Кришталево-прозоре, настояне на всіх пахощах світу, аж солодке на присмак, воно полоскало легені, грало іскристими бульбашками в крові — голова ішла обертом! Та за сотні, за тисячі кілометрів варто було добиратись сюди, щоб спробувати оцього гірського повітря!

Учень. Доки не збіжить остання хвилина в моєму житті, я мандруватиму думками по горах, що їх сходив у свій час.

Учитель. Коли читаєш книги Анатолія Дімарова, то відразу відчуваєш, що їх автор — справжній українець. Чому? — запитаєте ви. А тому, що творчість Анатолія Андрійовича яскріє гумором, витоки якого сягають сивої давнини. Справжні українці вміють сміятися, створювати собі настрій, піднімати дух. Сміхотворець-людинолюб Дімаров дуже любить сміх і жарти, а його історії — «сільські та містечкові,» бринять іскрометним сміхом, пройняті приязню до людей. Його жарти, дотепне слово впливають на читачів дужче, ніж будь-які повчання.

Учитель. Твори А. Дімарова хвилюють, зацікавлюють, спонукають до роздумів прожиття. Письменник тонко відчуває час, у якому живе. Своєю творчістю він допомагає людям пізнати самих себе, свою малість і силу, пробуджує в серцях благородні поривання, відстоює чистоту високих почуттів. Питання чесності й правдивості, моральної чистоти в громадському й особистому житті, заглибленість в людські цінності є ключовими у його творчості.

Учениця. То хто ж такий Дімаров? За словами Михайла Слабошпицького, «великий життєлюб, вигадливий містифікатор (його витівки вже давно стали літературним фольклором) і рідкісно цікавий, дотепний оповідач — оце і є Дімаров, у своїх, сказати б, найхарактерніших першоелементах. Два томи його мемуарів «Прожити й розповісти» потвердили, що таким він був завжди, хоч за це й не раз і не два йому дуже перепадало в житті — ускладнювалася його службова кар'єра, на ледь уловимий пунктир переходила літературна біографія і навіть страждала репутація, бо літературні вельможі, побоюючись його непрогнозованості й винахідливості у витівках, виключали Дімарова зі складів усяких почесних делегацій і депутацій, не допускали до літературної і шкільної молоді, щоб він їх не псував.

Учень. Такі індивіди, як Дімаров, роблять життя цікавішим і веселішим, «розганяючи його монотонність і буденну нудьгу.»

Учитель. Духовний світ патріарха нашої літератури сформувався на ґрунті національних звичаїв рідного краю, а його зміст визначився такими життєвими принципами та ідеалами, як почуття морального обов'язку перед своїм народом та його історією, послідовністю та незламністю духу.

Діти! Я хочу, щоб твори Анатолія Андрійовича Дімарова торкнулися ваших юних сердець, знайшли в них місце. І додали кожному з вас щось нове, незвідане, напоїли добром і любов'ю. Поринайте в художній дивосвіт майстра художнього слова, збагачуйтесь духовно! Нехай зустрічі з його книгами завжди будуть радістю, безсмертним доторком до вашої душі.

Тему козацької минувшини, славної української історії продовжує розкривати в 5-у класі Оксана Сенатович у казці «Малий Віз», на вивчення якої відведено всього один урок. Розпочнемо його з актуалізації опорних знань учнів:

1. Скажіть, які літературні казки на історичну тему ви вже читали? Назвіть їх авторів.

2. Визначте, які вивчені вами твори мають найбільше спільного? Що саме?

3. Поясніть, які думки й почуття переважають у цих творах? Чи поділяєте ви їх?

У цій вступній бесіді слід назвати передусім твори А. Лотоцького «Михайло-семиліток», І. Нечуя-Левицького «Запорожці» (уривок) та О. Сенатович «Малий Віз». Найбільше спільного в останніх двох з них: обидва на тему козаччини й мають у своїй художній структурі прийом сновидіння. Щоправда, у казці І. Нечуя-Левицького йдеться про дещо складнішу форму уявної картини: наче сон «наживо». Власне, казка О. Сенатович сприймається, немов своєрідне продовження попередньо виучуваного епічного твору. Художні картини казок збуджують інтерес до козацької старовини, спонукають до читання цих творів, закладають основи української ментальності. Цим і скористається вчитель, готуючи п'ятикласників до читання й обговорення казки «Малий Віз».

Оскільки складниками підготовчої роботи є розкриття відомостей про автора й життєву основу його твору, то вчитель подасть коротку довідку про Оксану Павлівну Сенатович та її твори. Добре, коли буде й розповідь про цікаві випадки з життя письменниці (один — два епізоди). Народилася на Тернопільщині, вищу освіту здобула у Львові. Працювала на заводі, потім — інженером у науково-дослідному інституті. Писала твори для дорослих і дітей. Особливо вдало виходили в неї поезії: «Червоні лелеки»; «Вісім сотень колобків»; «Вчиться вересень читати»; «Сніговик» та ін. Вийшла у світ також її повість «Не виростуть хлопці без дощу». Лауреат літературної премії імені Олени Пчілки. її сини — також письменники: Іван — поет, Тарас —- перекладач.

Певну допомогу в цьому може надати матеріал підручника [3:212] та названої уже книжки для вчителя [1:145-147].

Потрібна й словникова робота:

дати нурка — зануритись;

дишель — передня частина воза у вигляді довгої обточеної колоди діаметром до 10 см, по обидва боки якої запрягають коней;

ватра — багаття, вогонь;

мана — привид, примара;

куліш — душе густий пшоняний суп, звичайна козацька їжа;

побічня — боковий край ліжка, канапи.

Звичайно, деякі п'ятикласники можуть і самі пояснити значення цих слів, тому вчитель передусім має запитати в них, як вони розуміють ті чи інші вирази з твору. Варто дати довідку й про те, що таке Малий Віз, показати його на зоряній карті неба чи схематичне зображення цього сузір'я.

Безпосередньо перед читанням казки «Малий Віз» учням доцільно зробити таку настанову: «Під час читання намагайтесь уявити, які картини привиділися Дмитрику. Поміркуйте, який прийом використала письменниця, щоб їх показати. Спостережіть, які почуття охопили хлопчика під час зустрічі з козаками й ознайомлення з їхніми винаходами. Приготуйтесь пояснити, які враження залишив у вас цей твір.»

На прочитання казки О. Сенатович «Малий Віз» можна відвести до 6—7 хв. Бесіда про її зміст і значення матиме аналітико-синтетичний характер і може складатися з такої низки завдань і запитань:

1. Чи цікаво було вам читати цю казку? Які елементи твору вказують на її жанр?

2. Який сон приснився Дмитрику?

3. Яка справа була в хлопчика до отамана Сірка? Що його найбільше дивувало й цікавило?

4. З якою метою авторка твору використала художній прийом сну?

5. Розкрийте значення казки. Поясніть її назву.

6. Які твори на цю тему ви ще знаєте? Чому письменники звертаються до народної історії?

П'ятикласників має зацікавити зміст цієї казки О. Сенатович. Без особливих труднощів вони зможуть визначити її жанр: на нього виразно вказують фантастичні елементи в тексті (образ Малого Воза, зустрічі з козаками, яким уже за триста років, відвідини Сірком сучасного Львова тощо).

З метою глибшого засвоєння змісту прочитаного учні повинні відтворити його деталі. Для цього їм треба переказати твір. Щоб переказ вийшов повним і правильним, слід попередньо скласти план тексту. Вчитель може дати й свій варіант цієї роботи:

1. Зоряне озеро.

2. Подорож у невідоме.

3. Зустріч із козаками.

4. Смачний куліш.

5. Справа до Сірка.

6. Козацькі винаходи.

7. Пошуки в книгарні.

8. Дмитрикові мрії.

Цей план учні можуть трансформувати у вигляді розповідних чи питальних речень, зробити цитатним.

З'ясовуючи, яка в хлопчика була справа до Сірка, вчитель (або підготовлений учень) подасть характерні відомості про цього видатного отамана. Наприклад: «Іван Дмитрович Сірко — улюблений кошовий отаман українського козацтва. Завжди був розважливим і мудрим ватажком, скромним і товариським козаком, глибоко віруючим християнином. Десять разів підряд обирали його запорожці кошовим отаманом, а татари називали його чортом, бо вважали, що йому допомагає сама нечиста сила. Слава про Сірка, — свідчить М. Аркас, — лунала од краю до краю по всій Україні. Іван Сірко провів більше півсотні переможних битв проти кримськотатарських загарбників! Його добре знали не лише в Москві, Криму і Туреччині, але й у Європі. Він навіть одержав запрошення від Франції служити в її військах під час війни з Іспанією!

Був Сірко і на засланні в Сибіру, бо московський уряд активно втручався в державне життя України. Однак цар змушений був звільнити кошового отамана, бо нікому було повести війну з турками і татарами.

Коли Іван Сірко постарів, то повернувся до свого села, де спокійно жив собі на пасіці. Помер він 1 серпня 1680 р. На його могилі над річкою Чортом-лик височить камінний хрест, поставлений уже вдруге, бо перший був зруйнований солдатами Петра І через те, що козаки допомагали І. Мазепі воювати проти північного колонізатора. Російські війська тоді, за словами М. Аркаса, «викопували з могил мерців, викидали їх з домовин і розкидали, ламали пам'ятники; певно, таке сталося і з пам'ятником Сірка» (Історія України-Русі, с 251).

Цікаві відомості з твору про козацькі інженерні винаходи, застосовувані у військових походах, справді мають історичну основу й свідчать не лише про бойову підготовку й майстерність наших вояків, а й про їхній природний розум і кмітливість, неабияку підприємливість та зброярські досягнення. Добре, коли й учні покажуть свої малюнки козацького підводного човна або ракети, чи усно скажуть, якими вони їх собі уявляють, що значно посилить емоційне сприйняття ключових компонентів тексту.

Під час опису розмови Дмитрика з козаками про підводного човна авторка досягає гармонійного поєднання картин сучасного й минулого, що дає їй змогу активно впливати на читачів, зачіпаючи їхнє сьогодення й пов'язуючи його зі славним історичним буттям нашого народу (йдеться про мету перебування Сірка у Львові). Образ Малого Воза також вказує на козацьке буття, за якого, власне, віз був основним засобом пересування. Й у цій казці він допомагає Дмитрикові здійснювати свою подорож у часі й просторі. Вчитель має підвести п'ятикласників до думки про те, яка звитяжна історія нашого народу, зародити в них почуття гордості за українське козацтво, яке уособлює не просто волелюбність, а й здатність виборювати собі кращу долю.

Учнівські міркування доречно спрямувати й до нинішніх проблем українського суспільства, значна частина якого ще далека від народних ідеалів свободи й патріотизму. Як тут не пригадати казку А. Лотоцького «Михайло-семиліток», герой якої чекає слушного часу, щоб повернутись на батьківщину, або розмову в класі про уривок І. Нечуя-Левицького «Запорожці», перейнятий турботами про Україну? Головне, вони замисляться над зв'язком минулого й сьогодення, спробують прогнозувати своє майбутнє. Водночас у молодших підлітків формується уявлення про літературну казку, художній твір як плід письменницької уяви й показник його художньої майстерності.

Глибше поринути в атмосферу історичної минувшини їм допоможе робота над картиною І.Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», яку можна провести за пам'яткою, що в підручнику [3: 210]. Довідку про художника учні також знайдуть у цьому ж підручнику (с. 216). Крім того, вчитель додасть, що існує легенда, за якою цього листа підписав не хто інший, як отаман Сірко. М. Аркас переказує, що саме перед походом І. Сірка на Крим турецький султан Мухамед ІУ прислав на Запоріжжя листа, в якому наказував козакам підкоритися йому й не турбувати своїми наскоками. На цей лист запорожці дали дошкульну відповідь султанові й напали на Крим. Хан Селім-Прей ледве встиг сховатися в горах, а Сірко, зруйнувавши півострів, повернувся на Січ (Історія України-Русі, с 247—249).

На завершення розмови про казку О. Сенатович «Малий Віз» учні можуть обмінятися враженнями від прочитаних народних і літературних казок на історичну тему, чим поглиблять свої знання про козацьку старовину й твори мистецтва.

Література

1. Мовчан Р. В. Українська література: Кн. для вчителя: 5 кл. — К.: Генеза, 2005. — 248 с

2. Ситченко А. Л. Навчально-технологічна концепція літературного аналізу. — К.: Ленвіт, 2004. — 304 с

3. Цимбалюк В. І. Українська література: Підруч. для 5 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В. І. Цимбалюк, В. В. Потіха — К.: Навч. книга, 2005. — 320 с

Урок 1

Тема. «Дорога під яворами» Андрія Малишка. Чисте синівське почуття до матері в «Пісні про рушник».

Мета: знати основні відомості про поета та його пісні; виразно і вдумливо читати поезії; вміти визначати і коментувати основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; набувати навички аргументовано висловлювати власні роздуми; виховувати повагу до жінки-матері, до материнства; формувати морально-естетичні цінності школярів, розвивати естетичний смак.

Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник, відеофільми «Андрій Малишко», «Крила любові».

Основний зміст уроку

I. Оголошення теми, мети, завдань уроку

II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Вступне слово вчителя. У Андрія Малишка було улюблене дерево, що прикрашає український степ. В ботаніці воно іменується кленом платановидним, а на Вкраїні народ називає його красивим словом «явір». Явір огортає своєю говірливою кроною не лише широкі шляхи і схили, але й старовинні народні думи. Бджоли беруть від нього мед, а люди — пісні.

Дорога під яворами — це дорога народного життя, сповнена духовної величі і нев'янучої краси. І одну із своїх останніх книжок Малишко так і назвав: «Дорога під яворами».

Леонід Вишеславський: «Книжка ця — приклад поетичного пізнання життя, сутність якого не речі, не явища самі по собі, а той слід, що вони лишають в людській душі. В світі, створеному поетом, зоря зодягає «сап'янові чобітки», і вітер лоскоче по руці «колосками жита зеленого».

Це був перший шлях у житті поета. Він починався в Обухові, на Київщині, із пагористого кутка і слався до батьківського наділу за далекою околицею, в полі, а там — аж на берег Дніпра, до пристані. Цією дорогою під яворами возили малого Андрійка на сіножать, нею він вирушав у Київ. І багато разів повертався сюди юнаком із великого міста на рідне обійстя.

Мати Андрія Малишка, Ївга Базилиха, часто ходила босоніж саджати, полоти та збирати врожай. Вона так звикла до землі, що й гостюючи у столиці, в сина, носила взуття за плечима, роззутою ходила київськими тротуарами. Знав степовий путівець і батько — справдешній швець-віртуоз Самійло Микитович. Йому доводилося косити в тій стороні молоді трави й осінню отаву, а то й пішки прямувати з товаром на баржу, щоб спродатись на базарі. Виготовлені ним «чорнобривці» — дівочі чобітки з фарбованої шкуратини, швидко розкуповували люди, й він, за годину-другу, чимчикував додому напідпитку з могорича.

Андрій Самійлович ніколи не забував цієї «сивої» й «чорної» стежини і свою «книгу життя» назвав «Дорогою під яворами». Адже дім і цей шлях додому були не тільки символами «малої батьківщини», а й синівським причастям до рідного краю, рідного народу, матері-України.

Ці рядки народились у нього з самісінького серця — з бентежності, болю і туги.

Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,

Польова моя мрійнице; крапля у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність

до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла.

Юні літературознавці демонструють портрети батьків Андрія Малишка та зачитують спогади друзів поета про них.

1. «Батько Андрія Самійло Микитович, по-народному мудрий чоловік, високий, ставний, з розкішними вусами, спостерігає синове життя і бачить: бути поетом не так легко. В хвилини, коли синові дуже важко, скаже: «Ні, вже краще чоботи шити!» — і жартома розповість, як колись побив на синові свій чоботарський ретяг, щоб відвадити його від науки. Але не допомогло.

Увечері, коли до Андрія Самійловича заходять по-сусідському Олександр Копиленко, Максим Рильський, Володимир Сосюра, а іноді загляне на вогник і Остап Вишня, батько, привітавши гостей, непомітно виходить в сусідню кімнату. А мати, в українському строї, в традиційному очіпку, порається біля столу, пригощає.

Коли вже, здається, про все переговорено, Максим Тадейович сідає до рояля і впівголоса починає пригадувати пісні свого дитинства. Затягне щось своє і Ївга Остапівна.

— Ану, хто кого переспіває,— це вже Остап Вишня. Починається своєрідне змагання. По закінченні вечора Максим Тадейович підходить до Ївги Остапівни і, поцілувавши руку, каже:

— Спасибі вам, мамо... ви мене переспівали.

Цілує їй руку і Олександр Копиленко, а потім, хитро примруживши одне око, запитує:

— А чого ото ви, Ївго Остапівно, ходите по Києву босі?

— А щоб краще відчувати рідну землю,— відповідає лагідно.

— Оце сказали! — захоплено вигукує Копиленко. — Жоден поет такого не придумає.»

Любов Забашта «Сторінки життя»

2. «Як живу бачу я свою матір Ївгу Базилиху, — згадував поет, — сині, задумливі й повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно... Співала мати про ту журавку, що залишилася з малими дітьми, про вдовину ниву, незасіяну, незорану, і про чаєчку небогу «при битій дорозі», про зелений явір, що у воду нахилився, — і в цьому широкому світі пісень і дум, в картинах людського буття, героїчних і печальних, як сльоза; гарячих і буйних, як огонь пастушого багаття, — оживало, билось, щеміло й тішилось моє маленьке дитяче серце».

Бувало мати, Ївга Базилиха —

До неї й досі спогадом лечу, —

В зимовий вечір заспіває стиха

І доведе малого до плачу.

Сама розкриє душу материнську,

І щиру пісню переллє сама,

І перемріє, погойда колиску

Ідо вервечок руку підійма.

«Материнська»

Перегляд відеофільму, створеного за «Піснею про рушник» (3 хв.).

Лине мелодія «Пісні про рушник»

Материнське серце. Чи є у світі щось ніжніше за нього? Завжди лагідне і добре і завжди стривожене за долю своїх дітей. Воно відчуває щастя і біду, радість і печаль, і кожної миті ладне летіти за тисячі кілометрів до своєї дитини.

Материнська любов дарує людині крила. Не раз вона оспівана в піснях, віршах, легендах. Та кожен митець знаходить свої слова, щоб подякувати матері за життя і за любов. Знайшов їх і Андрій Малишко. Його «Пісня про рушник» стала народним гімном усім матерям, які чекають своїх дітей з далеких і близьких доріг.

Голос за кадром читає «Пісню про рушник».

Дитинство минає швидко, але дитяча любов до матері завжди гріє наше серце, роблячи його чутливішим, а життя — насиченішим. Не важливо, чи далеко ви від батьківської хати, чи близько, чи жива мама, чи її вже нема...

Аналіз поезії за питаннями:

• Чи можемо ми цей твір вважати автобіографічним? Чому?

Теорія літератури (повторення)

Автобіографічний твір — це твір, у якому автор використовує події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним.

• Які спільні для фільму і поезії образи чи символи ви помітили?

Теорія літератури (повторення)

Символи — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (хліб-сіль — символ гостинності).

• Що можуть символізувати стежина, осінь, дощ?

• Чи можна рушник вважати символом? Доведіть свою думку.

Вчитель. Образність пісні тримається на вишиваному українському рушникові, нашому оберегові, з яким у нас пов'язано все — від народження до останнього шляху. Рушниками перев'язували молодих, а коли у них син виростав, ішов у життєву дорогу — чи то добру, а чи й лиху, воєнну, — то ніс із собою вишиваний рушник, і, нарешті, — «рушниками, що надбала, спусти мене в яму». Тому й говорить поет, що на ньому оживає все знайоме до болю, все життя: і пройдене, й те, яке ще треба прожити. (До речі, сам автор, Андрій Самійлович, вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким провела його мати на фронт).

• Яка пора року зображена у фільмі? Чому автори відзняли осінній пейзаж?

Теорія літератури (повторення)

Пейзаж — опис, картина природи, у якій розгортається дія.

• Які настрої переважають у творі? Чому?

• Що, на вашу думку, відчуває автор?

• Над чим замислились ви?

• Якими словами поет говорить про матір?

(Рідна, незрадлива, ласкава, засмучена, хороша, очі блакитні, вірна, любляча.)

• Як поет згадує своє дитинство?

• Як саме у вірші показано прикмети весняного ранку?

• Які образи постають перед нами?

(Зелені луги, солов'їні гаї, росяниста доріжка, шелест трав, щебетання дібров.)

• Створіть уявний пейзаж села, яке оспівує Малишко?

• Які художні засоби виразності ви помітили в тексті пісні? Що взято із усної народної творчості?

• Знайдіть у тексті синоніми, повтори, епітети,

• Чи можемо ми створити кольорову гаму вірша?

( Колір ранкової зорі, цвіт росянистої доріжки, зелені луги, блакить очей.)

А звукову?

(Спів солов'їв, тихий шелест трав, щебетання.)

• Як би ви прокоментували свої спостереження?

Вчитель. Малишко не просто шукав «особливі» слова для своїх віршів, а насамперед він мислив образами, а «епітети» використовував ощадно, обережно й рідко; можна сказати, обминав їх, тримаючи у своєму творчому арсеналі хіба що свій, виважений і осердечении, «постійний» епітет. У нього прикметник «сивий» спалахує цілим перецвітом душевних кольорів; це — і сива дорога, і сива хмара, і сива мати, і сива трава, і сива чайка, і сива печаль...

• Які відчуття виникають у вас після прослуховування пісні?

• Прокоментуйте своє ставлення до ліричного героя і подій.

Учень-«літературознавець». Так, образ матері — це один із центральних у творчості поета. Не можу не назвати збірок, у яких поет уславлює рідну неньку: «Дружба» (1935 р.); «Мама»; «Батьківщина» (1936 p.); «Напишу листа»; «Лірика» (1938 р.); «Мати», «Материнська»; «Листи червоноармійця Опанаса Байди» (1940 p.); «Мати моя, мати дорога»; «Битва» (1943 p.); «Не плачте, мамо, не треба»; «Що записано мною» (1956 p.); «Мамо, я хочу поговорити з Вами»; «Дорога під яворами» (1964 p.); «Мати», «Сиділа мати, наче груша дика»; «Серпень душі моєї» (1970 p.); «Мати моя полотна наткала» (1970 p.). А взагалі, майже у кожен четвертий твір поет уводить образ матері. Та апофеозом його творів про матір є вірш «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), яка, окрилена чарівною мелодією Платона Майбороди, набула великої популярності, стала народною піснею. Це — гідний пам'ятник Матері вкраїнській, який вдячний син звів на віки вічні. Ця пісня глибоконаціональна, її не можна перекласти іншою мовою, хоча вона й перекладена на 35 мов, але найкраще вона звучить українською.

Теорія літератури (повторення)

Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі.

• Чи вдалося авторові музики, на вашу думку, створити мелодію, суголосну тексту поезії?

Вчитель. Сам поет так згадуватиме історію написання цієї пісні:

«Спершу Платон Майборода відчув музику й на-мугикав мені «рибу»; та мелодія чомусь озвалася голосом моєї матері, Коли вона наспівувала, то, здавалося, «бриніли» й ці ноти. І в моїй уяві раптом вималювалася моя рідна мати, її постать край шляху за Обуховим... Не знаю, чи, може, то була і Платонова ненька; принаймні так переконував колись він мене... А то, було, хтось надіслав мені листа з освідченням, що й до нього прийшла з цієї пісні його мати... Але ж, поет крадькома усміхнувсь своїми «монгольськими» очима, — дозвольте все-таки заявити про своє авторство не лише слів «Рушничка», а й створеного мною образу моєї рідної матері...»

Перегляд відеофільму про П. Майбороду (3 хв). Звучить попурі мелодій Платона Майбороди.

• Як народжується пісня і з яких глибин серця проростає мелодія і зливається з насиченим поетичним словом і як, нарешті, починає звучати в людському голосі?

За своє творче життя композитор Платон Майборода написав близько ста пісень, але щоразу момент створення пісні був схожим на диво. Це, як джерело, яке раптом пробиває землю і починає дзюркотіти легко і вільно.

«Я знав, що на світі був Бетховен з «Героїчною симфонією» та Глінка з «Русланом і Людмилою». Оце й була вся моя освіта. Та ще величезне, неймовірне бажання стати музикантом» (Платон Майборода).

Вчитель. З Платоном Іларіоновичем вони створили 30 пісень. Серед них «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька» та багато інших, які супроводжували, супроводжують і, я впевнена, будуть супроводжувати молодість цілих поколінь.

III. Оцінювання учнів

IV. Домашнє завдання. Вивчити напам'ять

«Пісню про рушник» Виразно читати вірш «Приходять предки, добрі і нехитрі...»

Урок 2

Тема. Любов до матері-України в поезіях Андрія Малишка. Вірш «Приходять предки, добрі і нехитрі...»

Мета: виразно і вдумливо читати поезії; набувати навички аргументовано висловлювати власні роздуми; розвивати образне мислення, уміння сприймати художній текст у його єдності з історичним контекстом; уміти визначати і коментувати основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; формувати морально-естетичні цінності школярів.

Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник, відеофільм «Андрій Малишко».

Основний зміст уроку

I. Перевірка домашнього завдання

II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Вчитель. Олесь Гончар згадував про стосунки Малишка з матір'ю.

«Ласкавою співучістю приваблювала мова, з якою мати зверталась то до сина, то до мене. Гостинна була, уважна, її цікавило, хто це прийшов із сином та звідки родом... Пізніш, коли тільки доводилось читати нові Малишкові поезії, де він оспівував матір, чи слухати «Пісню про рушник», цей апофеоз чистого синівського почуття до матері, щоразу поставав мені перед очима образ цієї славної, у святковій вишиваній сорочці обухівської жінки, яка безмежно любила свого сина і розуміла його у всьому значенні його поезії, дарма що сама була без освіти».

Учні читають напам'ять «Пісню про рушник».

«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботу, вірну любов і ласку..»

Перегляд відео фрагмента фільму «Андрій Малишко» (5 хв.).

Спогади сучасників поета.

«Ми знову думаємо про нього, всі, хто бачив його, хто слухав його і хто так само слугує українській культурі, мабуть, відчуває Малишка в собі як частину свого єства. Він для нас не просто поет, не просто автор «Прометея» чи «Це було на світанку», чи інших поем, чи прекрасної його інтимної, філософської лірики. Він — ота відкрита гарячінь, яка йде на тебе, яку можна зустріти на порозі рідної хати, яка йде з твого дитинства, з рук матері, з мозольних рук наших батьків, з рідної землі, з самого життя на землі.»

Іван Драч

«Характерно для самого Малишка, що він, як ніхто інший, вмів поляризувати навколо себе людей: біля нього були активні, шалені друзі, або недруги його. І це цікаво.

Колись Павло Тичина говорив: «Нам треба голосу Тараса», то особливо зараз наша поезія, наша література відчуває, що нам треба голосу Малишка. Такого пекучого, неперекірливого чоловіка, який завжди з приводу тих чи інших речей мусить обов'язково сказати своє конкретне, своє гаряче слово.»

Дмитро Павличко

«Я пригадую, як мене вразив один Малишків рядок «Ріки грають, як густа струна». Скільки епітетів до слова струна] У слабших поетів вона срібна, дзвінка. У сильніших вона може бути малинова, зелена, синя, всіляка може бути. Але у Малишка вона густа. Оцей звукопис «густа струна», це мене вразило і я почув музику, музику незвичайну.»

Дмитро Павличко

«Пам'ятаю, коли ми їхали в Обухів (у машині Андрія ще був Микола Нагнибіда, Майборода, Олекса Жовда), Малишко сидів спереду і показував нам у вікно: оно, хлопці, бачите на обрії три дубки, отам десь ходить моя молодість. Відвернувся на хвилинку і ми чуємо:

де шумлять дубочки-легені давнім спогадом дібров, може, в тій безодній зелені променить моя любов. Повернувшись до нас, він читає все це, а ми всотуємо в серця ці слова і народжується мелодія.

Сергій Козак

Бесіда за питаннями:

• Яким постає перед нами Малишко зі спогадів Івана Драча та Дмитра Павличка?

• Що в поезії митця особливо відзначив Дмитро Павличко?

• Як, зі спогадів Сергія Козака, Малишко писав вірші?

«Мозковий штурм». Як ви розумієте слова Івана Драча «нам треба голосу Малишка»?

Перегляд II відео фрагмента фільму «Андрій Малишко» (3 хв).

Перші збірки Андрія Малишка виходять у тридцятих роках. Його приймають до Спілки письменників. Невдовзі почалася Велика Вітчизняна війна.

Андрій Малишко читає поезію.

«Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла».

Андрій Малишко з перших днів війни стає фронтовим кореспондентом. Він працює в газетах «Красная армія», «За честь Батьківщини», «За радянську Україну».

Дороги війни він пройшов з Південно-Західним, Сталінградським, І та II Українськими фронтами. Пеемогу зустрів у Берліні. Під час війни вийшли збірки його поезій «До бою вставайте!», «Україно моя», «Понад пожари».

«Він пройшов війну, був справжнім, відданим патріотом нашої Батьківщини, з якою його зв'язувала велика і безмежна любов. Саме творчість Андрія Малишка з його любов'ю до природи перейшла у народ, у пісні, у натхненне слово його, гаряче, пристрасне, яке з любов'ю ми читаємо, перечитуємо, співаємо.»

Василь Швець

Запитання до учнів:

• Уривки з яких творів ви почули у переглянутому фрагменті?

• Де і ким працює Малишко під час війни?

• Які збірки виходять у воєнні роки?

• Звідки брав митець сюжети для своїх поезій про війну?

• Як говорить про поезії великого художника слова Василь Швець?

Учитель. В години найтяжчих випробувань автора хвилювала доля українського народу:

Україно моя,

мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути

І ніжність твою берегти.

Звісно, запопадливі редактори відредагували в публікаціях «мою Україну» під «Радянську», й серце поета стискалось од сваволі й наруги.

У роки війни Малишко й Довженко не раз ділили навпіл труднощі фронтових буднів. У записникові поета занотовано його розмову з другом. Він розповів кінорежисерові про українську дівчину, яка не хотіла віддатися ворогові й переночувала із невідомим солдатом, який з армією відступив уранці. Згодом ця сцена в уяві митця розгорнулися у ціле художнє полотно — незабутню кіноновелу «Україна в огні».

Ще якось Андрій Самійлович намагався знайти видання про відступників. Так, так — про перекинчика Ярему Вишневецького, який, перейшовши на службу до польського короля, позбувся не лише роду-племені, своєї мови й віри. Дмитро Косарик оповідав (знав, або ж вигадував), як «схизматика» перехрещували в «католика»... Ксьондз вистриг в нього на тім'ї кружальце і змащує його миром... Поет слухав, слухав, а потім: «Та це ж йому забивають у голову цвях, і він завжди стримітиме в мізках: ти — вже католик; ти — шляхтич; ти — не українець; ти — поляк... І тоді ні сюди — ні туди: вічне нагадування — відступник. Може, й поему так назву в науку нашим національним зрадникам».

І десь із глибини серця народжувалось: «Приходять предки, добрі і нехитрі...»

Виразне читання поезії.

Приходять предки, добрі і нехитрі,

У бородах, простелених на вітрі,

Не руки — а погнуті чорні віти,

Не очі — а прозористі орбіти.

І кайдани подзвонюють з плугами,

Зерно, і кров, і ночі із снігами. —

Чи ти не став розщепленим, як атом,

Недовірком, схизматом чи прелатом,

Ярижкою нікчемним, псом на влові?

Дитино наша, ягодо з любові!..

Дарують ласку, повну болю й змоги,

Щоб у очах уздріть нові прологи.

Словникова робота.

Орбіти — межі, сфера поширення впливу, діяльність. Шлях руху небесного тіла.

Атом — найменша частинка чого-небудь.

Недовірок — той, хто недостатньо вірить у що-небудь; хто зраджує своїм переконанням, принципам.

Схизмат — у католиків — назва православних; у церквах — розкольник.

Прелат — почесна назва, титул представника вищого духовенства.

Ярижка — 1. Представник найбіднішого населення. 2. Нижчий служитель, що виконував поліцейські функції. 3. П'яниця, гультяй, безпутна людина.

Пролог — вступна частина літературного чи музичного твору.

Початок чого-небудь, вступ до чогось. Житія святих, відповідно до днів поминання.

Учитель. Аби краще зрозуміти змістове навантаження кожного слова, треба згадати ще одну історію з життя поета, яку знали лише близькі люди.

Якось Андрій Самійлович розповів, що отаман Зелений — його земляк, народний учитель Терпило. Він не захотів змиритися з ленінським режимом і, зібравши цілу армію місцевих однодумців, учинив одчайдушний опір московській владі. До нього прилучилося багато вихідців із навколишніх сіл. Був серед повстанців і брат поета, 16-літній юнак. Після поразки повстання хлопця за вироком радянського суду мали знищити. Андрій із матір'ю подався в Харків до всеукраїнського старости Петровського, щоб той заступився за підлітка. Вседержитель пообіцяв замовити слівце чи навіть написати цидулку, але вже було пізно: брата розстріляли.

Цей факт в автобіографіях поета відсутній, але подекуди спливав на поверхню: під час розгляду особистої справи, на погромницьких зборах, у розмові недругів. Поетові хотіли зробити боляче, та він на всі випади відгукувався нещадною люттю й душевним занімінням. Але ніколи й нізащо не розкаювався, не присягався, не бив себе у груди, а ще глибше поринав у роздуми над гіркотами свого роду й народу.

Бесіда за питаннями:

• Якими бачить автор предків і чому?

• Що означають рядки:

«І кайдани подзвонюють з плугами...

Зерно, і кров, і ночі із снігами»?

• Який художній прийом тут використав митець?

Теорія літератури (повторення)

Підтекст — не висловлене прямо в тексті ставлення автора до дійових осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл.

Учні висловлюють свою думку (починають словами: я вважаю, що...). Пояснюється причина появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (...тому що...). Наводяться приклади, додаткові аргументи на підтримку власної позиції (... наприклад...). Узагальнюється думка (... отже..., таким чином...) .

• Чому так страшно стати «розщепленим, як атом»?

• Чому, навіщо приходять предки? Про що вони хочуть попередити?

• Яким чином вони навертають сина на шлях патріота?

Учитель. Синівська ніжність і любов до Батьківщини передаються в численних звертаннях поета до Дніпра, до Києва, а передовсім — до України. Проникливими, щирими словами промовляє Малишко до неї:

Україно моя, мені в світі нічого не треба,

Тільки б голос твій чути

і ніжність твою берегти.

Або ще так:

Україно моя, далі, грозами щиро пропахлі,

Польова моя мрійнице.

Крапля у сонці з весла,

Я віддам свою кров, свою силу

і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала,

тополею в небо зросла.

III. Оцінювання учнів

IV. Домашнє завдання

Письмова робота: «Синівська любов до Батьківщини в поезіях Малишка».

Виразно читати поезії «Вогник», «Стежина».

Урок 3

Тема. Пісенний талант Андрія Малишка. Пісні «Вогник», «Стежина».

Мета: виразно і вдумливо читати поезії; вміти визначати і коментувати основні мотиви, роль художніх засобів, символічність образів; набувати навички аргументовано висловлювати власні роздуми, виховувати повагу до батьків.

Обладнання: портрет Андрія Малишка, його твори, підручник, відеофільм «Андрій Малишко».

Основний зміст уроку

I. Перевірка домашнього завдання

Читання та обговорення письмових робіт: «Синівська любов до Батьківщини в поезіях Малишка».

II. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

Вчитель. Сім'я наша,— згадує Малишко, — була велика — одинадцятеро дітей та батько з матір'ю, старенька бабуся. Землі ж батько мав біля двох десятин — всіх не прогодуєш. Хочеш не хочеш — доводилося займатися шевським ремеслом, а в засушливі роки ще весною він ішов зі своїми сусідами на заробітки в далеку Таврію, в бориславські і каховські степи». У більшості пісень А.С. Малишка — роздуми над людською долею, оспівування найсвітлішого почуття — кохання, жива краса рідного краю, його природи, краса людини праці.