Розробки уроків української літератури - Каталог статей
Р М О вчителів української мови Київського району м.ХарковаСубота, 10-Гру-16, 15:41

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Розробки уроків української літератури - Каталог статей | Реєстрація | Вхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 212»
Модератор форуму: stamix 
Каталог статей » статті та презентації » Районне методичне об'єднання » Розробки уроків української літератури
Розробки уроків української літератури
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 17:19 | Повідомлення # 1
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Розробки уроків української літератури для 5 - 11 класів
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 17:56 | Повідомлення # 2
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО
Україна в житті Василя Симоненка та Михайла Булгакова (Бінарний урок-пошук 11 клас)
Мета: учні мають усвідомити значущість громадянської лірики Василя Симоненка, розкрити її проблематику та естетичну вартість, належно поцінувати; замислитися над сенсом життя, власним вибором духовних цінностей та пріоритетів; формувати в свідомості учнів патріотичні почуття, високу моральність і естетичну культуру, виховувати сильну і творчу особистість, любов до Батьківщини; розкрити значення України в житті М. Булгакова; сприяти виробленню "в учнів навичок виразного читання, ідейно-духовного аналізу поезій, розвивати культуру усного мовлення; виховувати бажання дізнатися більше про Україну, Київ — столицю, де формувалися дві великі долі.
Обладнання: фотопортрети В. Симоненка і М. Булгакова, виставка творів поетів, фотодокументи про життєвий шлях, ілюстрації до творів, вислів Олеся Гончара (під портретом В. Симоненка) "Для пісні своєї, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він — за прикладом наших кращих поетів — відплатив їй синівською вірністю, чистим горінням душі".
Завдання уроку: співпрацювати в групі, берегти навчальний час, вчитись бачити найголовніше, найсуттєвіше у вивченому матеріалі.
План уроку
І. Повідомлення теми і мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель української літератури. На попередньому уроці ми розпочали мандрівку у звитяжний світ поезій В. Симоненка, з'ясували визначальні мотиви його лірики, відчули її громадянську пристрасність, ідейну гостроту.
Сьогодні продовжимо розмову про літературний доробок нашого славетного земляка, аби відкрити для себе інші важливі грані його творчості, повніше з'ясувати ідейно-естетичні особливості мистецького спадку поета.
Доторкнемося до Симоненкового слова, з яким він звертався до рідної землі, зізнавався в любові українському народові і запевняв увесь світ, що "Можна все на світі вибирати..., вибрати не можна тільки Батьківщину".
Учитель зарубіжної літератури. Ім'я Михайла Булгакова на 25 років було викреслене з літературного життя. Це були 1964—1989 рр. І слава прийшла до нього вже після смерті.
Сьогодні ми згадаємо біографічні сторінки письменника, пов'язані з Україною, пройдемося вулицями Києва, побачимо ті місця, які так любив Булгаков, заглянемо в музей письменника на Андріївському узвозі, 13.
Ми розуміємо, як збагатилася українська земля, маючи такого закоханого в неї чудового Майстра.
II. Актуалізація опорних знань учнів
1. Рольова гра.
Учитель української літератури. Поет В. Симоненко завітав на зустріч з журналістами, які цікавляться його творчістю, аби розповісти про деякі важливі віхи життя і а про поезії, які він присвятив Україні.
Поет-учень (розповідає про себе). Я народився 8 січня 1935 року на Полтавщині у невеличкому селі Біївці. Дитинство моє припало на воєнні та повоєнні роки. Жив я без батька, мама день і ніч працювала, аби заробити на шматок хліба, а мене виховували бабуся і дідусь, яких я дуже любив. Вони були справжніми друзями.
...Блискавично промайнуло дитинство, і я вже студент Київського університету. І в університеті, і пізніше, коли працював журналістом у газетах на Черкащині, писав вірші
Журналіст-учень часопису "Дивослово". Вибачте, Василю Андрійовичу, Ви ось згадуєте, що писали вірші вже студентом і пізніше. Але чому Ви їх не поспішали друкувати?
Поет. Так, не поспішав, бо були ці твори щирими і правдивими, йшлося в них не про любов до партії і вождя, а про простих людей... У моїх Біївцях жило багато таких людей, яким можна було присвячувати цілі романи; дід, який працював усе своє життя, баба Онися, яка мала трьох синів, — і всі полягли на фронті, дядько, який з голоду взяв щось на колгоспному полі і його судили, бо діяв "закон п'яти колосків".
Журналіст-учень газети "Літературна Україна". Учителі школи села Біївці, де Ви навчалися, згадували, що Ви у класі виділялися серед учнів, по-перше, розумом, по-друге, тим, що дуже бідно були одягнені. А як жилося Вам у Києві, коли Ви навчалися в університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики?
Поет-учень. Складні то були часи, повоєнні. Жилося нам нелегко. Ми — діти війни, і переважна більшість із нас були сиротами: у того — батька нема, у того — матері. Одягалися дуже бідно. Але хай мені пробачать сьогоднішні студенти, на те якнайменше звертали уваги. Мріяли... писали, були правдолюбами, безкомпромісними до лицемірів і до убогих духом підлабузників.
Журналіст газети "Голос України". Василю Андрійовичу, Ви працювали журналістом на Черкащині. А в яких газетах?
Поет-учень. У 1957 році я закінчив університетську науку, працював у редакціях газет "Молодь Черкащини". "Черкаська правда", власним кореспондентом "Робітничої газети".
Журналіст газети "Нова доба". Критики і дослідники Вашої творчості стверджують, що лірик Василь Симоненко любив рідну землю, країну безталанну, невмирущу українську пісню, мову народну, що серце його не могло байдуже спостерігати будь-яке приниження, навіть імені Батьківщини-матері, що любов Ваша від землі, яка напоїла Вас своїми соками, дала силу і голос сердечний і ніжний, сповнила Ваше серце почуттям патріота і великого поборника рідної культури.
Тематика Вашої творчості різноманітна. Та що із Вашого доробку Ви побажали б прочитати молодим читачам газети "Нова доба", щоб і вони пройнялися ніжною любов'ю до держави, в якій живуть, щоб так, як Ви, любили мову, українську пісню, були гідними громадянами України і вірили у її щасливе майбутнє?
Поет-учень. Дякую за те, що Ви цікавитесь моїми творами про Україну, бо вони справді навчать Вас любити землю, де Ви народилися і зросли.

Слово синівської любові звучить у таких творах: "Задивлюся у твої зіниці" ("Україні"), "Світ який —- мереживо казкове", "Стільки в тебе очей", "Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок", "Земле рідна! Мозок мій світліє", "Лебеді материнства".
Я підготував міні-збірочки, куди увійшли ці вірші, і хочу подарувати вам згадку.
(Дарує журналістам і всім присутнім міні-збірочки.)
Журналіст газети "Літературна Україна". Ми дякуємо за цікаву розповідь, думаємо, що Ваш життєвий подвиг буде горіти високим чистим світлом у небі українського письменства.
Учитель зарубіжної літератури. У минулому столітті Україна дала російській літературі великого Гоголя, а в XX — Булгакова. Автор "Майстра і Маргарити" з дитячих років зачаровано вслуховувався в живу мову Рудого Панька, так що у фіналі роману, там, де чорні коні несуть Майстра і Воланда з його свитою, з'являються знайомі видіння "Ночі перед Різдвом" і сяють на небі пам'ятні гоголівські "краплинки зірок".
Учень-консультант. Михайло Булгаков народився в древньому Києві. Він завжди казав: "Які ж чудові зірки на Україні. Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд — і туди. Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро... Немає красивішого міста на землі, ніж Київ".
Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто, і коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі — Київ.
Учень-літературознавець. М. Булгаков оспівав це місто не лише в своєму першому романі і першій поставленій в театрі п'єсі. Він дав його живий і любовно виконаний портрет в нарисі "Київ — місто" (1923 р.).
Генерал Чарнота у п'єсі "Біг" постійно мріє про Київ.
У романі "Майстер і Маргарита" автор гнівно осуджує киянина Поплавського, який заради життя із Москві зрадив своє місто.

У Києві проминули дитинство та юнацькі роки Булгакова. В 1918—1919 рр. він пережив тут бурі громадянської війни. Багато разів Майстер повертався в Київ. Був тут у 1923 році, коли працював над "Білою гвардією". У 1936 році приїжджав на гастролі з Художнім театром. Він завжди захоплено розповідав акторам про старовинний Київ, прогулюючись вулицями улюбленого міста.

III. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
Учитель української літератури. Сам поет В. Симоненко відокремив твори, в яких звучить безмежна любов до України. Ми з вами познайомимося ближче з цими поезіями, працюючи з його міні-збірниками.
Робота в групах.

Кожна група ознайомиться з усіма там вміщеними творами і вибере для аналізу один вірш, який найбільше сподобався.
(Учні працюють у групах, готуються до відповіді -обговорення.)

Відповідають учні І групи
Один із них читає напам'ять вірш "Задивлюсь у твої зіниці" ("Україні").
Учень. Задушевна розмова сина з матір'ю — це основна тема поезії. Звучить щиро, сердечно, бо Україна виступає не як поняття загального політичного характеру, вона жива, найдорожча мати. їй адресує поет усю любов, стурбованість, відданість і ласку.
Учень. Діалог з Вітчизною іноді змінюється на гостру розмову з людьми ницими й нікчемними. З ними й триває непримиренна боротьба Вітчизни-матері "За твоє життя, твої права".

Вірш переконливо доводить, що на високі теми публіцистичного стилю можна вести принциповий і безкомпромісний діалог.

Учитель. Погоджуюсь. А ради чого чи ради кого поет узявся за перо і "діє"? Як він про це висловився у поезії "Задивлюсь у твої зіниці"?
Учень.
"Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю..."
Ніхто не може, не має права йому заважати в тій задушевній бесіді:
"Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю".
У цих словах ніякого зла чи ненависті до інших народів, мова йде лише про всемогутнє бажання так поспілкуватися, щоб розмова була щирішою і повнішою.
Учитель. Дякую. Хочу тільки додати, що якраз ця строфа була вилучена з найповнішої збірки, бо критики вбачали шкідництво поета.
Учитель. Запрошуються до розмови учні другої групи.
(Виразне читання напам'ять вірша "Світякий — мереживо казкове.)
Учень. Поет розповідає, як він сердечно і ніжно любить Україну, його чутливе серце не могло бути байдужим до будь-якого приниження імені Батьківщини-матері.
Ось чому деякі строфи вулканно клекотять словом схвильованим, сповненим болю і жагучої любові.
Учитель. До слова запрошуються учні третьої групи.
Учень. Серед усіх поезій, вміщених у міні-збірці, нам припала до душі "Стільки в тебе очей". (Виразно читає вірш.) Відкритий, чесний діалог В. Симоненка зі своєю Україною, з українським народом тривав від першого до останнього дня його творчого життя. Він не шукав ні стежки, ні броду, бо Україна у кожній клітинці його тіла, і він готовий упасти на трагічний і вічний шлях свого народу зорею.

Учитель. "Упаду я зорею". Що означає цей вислів? Упасти зорею для чого?
Учень. На мою думку, упасти зорею, щоб освітити дорогу, вказати, яким шляхом слід іти, бо цей шлях, як і народ український — вічні.
Учитель. Як автор у цій поезії оцінив свою працю для народу? Хто був його духовним учителем?
Учень. Поет сказав, що доробок його невеликий, але це не біда, бо є щось і від Великого Тараса, і від Сковороди, а вони є просвітителями, пророками народу.
Учитель надає слово учням четвертої групи.
Учень. Я думаю, що вірш "Лебеді материнства" ? — заповіт для нас усіх. (Читання поезії напам'ять.) Він є найпопулярнішим серед читацького загалу, здобув глибоку шану і любов у народу. Присвячується матері, вічно заклопотаній, завжди у турботах про своїх дітей, яким дитинство під її крилом здається чарівним видінням. Умовно вірш можна поділити на дві частини. У першій ми відчули материнську ласку і турботу про малого сина, коли він ще в колисці.
Учень. Мати застерігає сина, що життя складне; нові клопоти обсядуть людину, але за сином завше "будуть мандрувати очі материнські і білява хата". І, як заповіт, ми повторюємо слова:
"Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки батьківщину".
Цей вірш покладено на музику.
(Звучить грамзапис "Синові" у виконанні Черкаського народного хору.)
Учитель. Запрошуються до участі в розмові учні п'ятої групи, які обрали вірш "Є тисяч доріг, мільйон вузьких стежинок".

(Читання вірша.)

Учень. У цьому творі автор, на мою думку, бідкається, що йому "малий зажинок судилося почать на ниві нерясній". Але є можливість вибратися, піти в найми до сусідів та за кусень хліба там працювати.
Це означало б зрадити народ, відцуратися від єдинокровного трудового люду, "забудь убоге рідне поле". Та він не може зробити цього, мусить іти босим по рідному полю, бо це його земля.
Учень. Нива, на якій йому треба творити, — його, це його земля, тут він почав "свій зажинок", тут його батьки, кращого урожаю він не жде, бо ніде не буває краще, як на своїй землі, удома. Тисячі, ні, мільйони доріг ведуть до його батьківської ниви. Отже, він не може, не має права зраджувати її.
Учень шостої групи читає вірш "Земле рідна! Мозок мій світліє ".
На мою думку, мотив синівської відданості народові, його тісного зв'язку з рідною землею звучить у багатьох творах, та найяскравіше — у вірші "Земле рідна! Мозок мій світліє".
Поет був патріотом своєї Батьківщини, відчував з нею повнокровну єдність і такий братній союз, якого ніколи й нікому не порвати.
Вірш починається благородним і пошанним звертанням до Вітчизни: "Земле рідна!"
Поет усе віддає своїй землі, бо він живе нею, він вийшов з цієї землі.
Учень. Хочу сказати, що любов поета до Батьківщини, до України була великою і палкою. Він прагнув захистити землю від людей бездушних, нікчемних: "Хай того земне тяжіння зрадить, І з прокляттям безвість проковтне!"
Учитель. Цими віршами, з якими ми ознайомилися і, думаю, запам'ятали, поет засвідчив і незрадливу любов, і глибоку шану, і найщирішу вдячність і землі, і родині, і народу, і всій Україні.
Так любили Україну не тільки великі люди, які народилися і творили на цій землі, а й ті письменники, які внаслідок історичних подій і суспільних умов опинилися за кордоном. Та все життя несли у серці любов до рідної землі — України.

Учитель зарубіжної літератури. Без Києва у серці Булгаков не написав би своїх найкращих творів. Разом з Києвом він пережив страшні роки окупації. Навчався в Київській гімназії, де прочитав Гоголя.
А тепер давайте пройдемо вулицями Києва (заочна екскурсія).
Екскурсовод. У 1912 році в Києві відкривались виставки "Театр мініатюр", "Інтимний геатр", була відкрита панорама "Голгофа" (уява про розп'яття Христа).
Михайло Булгаков любив Київський університет (показ ілюстрацій), який носив ім'я святого Володимира. Ось ми виходимо на Володимирську вулицю, бачимо собор святого Володимира (ілюстрація).
Йдемо вулицею Львівською. Бачимо куполи Миколаївського собору Покровського монастиря.
На перехресті з вулицею Житомирською церква Стрітення. Ось такою вона була до 1930 року. Потім за наказом влади її зруйнували.
Підходимо до Володимирського собору. Це був головний православний храм Києва. І славився він не спльки архітектурою, скільки внутрішніми розписами, які зробили російські художники В. Васнецов, М. Не-стеров, М. Врубель.
Ось будинок № 13 на Андріївському узвозі, де жили Булгакови в 1906—1919 рр. Нині тут музей письменника.
Неподалік золотими банями сяє Андріївська церква.
А ось Хрещатик. У нарисі "Київ — місто" Булгаков написав: "Над рікою, яку Гоголь любив..." Це круча Царського саду, а під нею величний Дніпро.
Володимирська гірка, дім Городецького, Труханів острів. "Гору замело снігом, засипало до маківки — і стала велична цукрова голова. А дім накрило шапкою білого генерала..." — так написав у нарисі про ці місця письменник.
Ми пройшли вулицями Києва, побачили Київ — місто на зламі століть, у роки революцій і війн.

Місто і майбутній Майстер виростали разом, разом переживали трагічні події. Попереду був складний шлях, була Москва, де Булгаков написав "Білу гвардію", "Дні Турбіних".
Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова Майстра: "Рукописи не горять".
Після 25 років мовчання нарешті прийшло визнання. Але перша знаменна подія в творчості письменника — це роман про Андріївський узвіз та долю братів Турбіних. Це — Україна в житті Булгакова.
Учитель зарубіжної літератури. У 1914 році М. Булгаков працював лікарем у Кам'янець-Подільському військовому шпиталі. Тоді він був уже одружений, його дружина Тетяна Миколаївна працювала сестрою милосердя. У цьому ж році у липні шпиталь переїхав у Чернівці. І лише наприкінці літа 1914 року молодого лікаря перевели у Смоленськ.
У 1922 році померла мама М. Булгакова. І вперше він не зміг приїхати до Києва. "Мамо, світла королево, де ти?" — запитує він у тузі біля могили матері, завітавши до Києва.
Пам'ять про Україну тривожила його серце. Він згадував кам'янець-подільські ліси, чернівецькі зорі, вузенькі круті вулиці Києва.
Закоханість у це місто М. Булгаков завжди беріг у своєму серці. І Київ свято береже пам'ять про великого земляка.

IV. Підсумок уроку Бесіда з учнями
— Чого навчають вірші В. Симоненка сучасного читача?
— Як пам'ятає Україна свого великого земляка
М. Булгакова?
Рефлексія
Продовжіть речення.
Знайомлячись з творчістю В. Симоненка та М. Булгакова, я відчував ...

(Орієнтовна відповідь: ...що розпорошені по всьому світу діти однієї матері України, мов ті журавлі, розлетілися в сірій мряці по далеких чужих краях. І не скрізь вони знаходять надійний притулок. І не скрізь їх зустрічають з розпростертими руками. І тільки пам'ять про рідну землю, любов до отчого дому дають їм розраду і світлу надію на повернення на Батьківщину.)

Щоб бути гідним народом своєї країни...

(Орієнтовна відповідь: ...треба навчитись любити так, як любили В. Симоненко і М. Булгаков, навчитись любити один одного, бо тільки любов заквітчує і оновлює землю, бо тільки вона здатна творити життя.)

Я зрозумів, ...

(Орієнтовна відповідь: ...що поет В. Симоненко вчить нас бути чесними, щирими у стосунках з людьми.)

V. Домашнє завдання

Вивчити напам'ять вірш "Лебеді материнства".

Написати твір-мініатюру: "Він отримав Безсмертя і перейшов у Вічність" (згадка про М. Булгакова).

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:13 | Повідомлення # 3
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Мавка — новий тип особистості у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня"

10 клас

Мета уроку: на основі вивчення змісту п'єси дослідити, як у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" змальовано новий тип особистості, нову концепцію людини; розвивати і вдосконалювати навики аналізу драматичного твору: виховувати в учнів почуття гуманізму, волелюбності, високої духовності.

Тип уроку: урок-дослідження.

Обладнання: портрет Лесі Українки, ілюстрації до "Лісової пісні", фонозапис твору, роздатковий матеріал.

Хід уроку

І. Повідомлення теми і мети уроку, мотивація опрацювання теми

Вступне слово вчителя. Леся Українка здійснила справжній творчий подвиг: за 13 років, будучи важко-хворою, створила близько 20 драматичних творів, серед яких першочергово треба назвати "Одержиму", "Кассандру", "У пущі", Бояриню", "Адвоката Мартіана". "Лісову пісню", "Камінного господаря", "Оргію".

Ліна Костенко у статті "Поет, що ішов сходами гігантів", називаючи драматургію Лесі Українки "грандіозним поетичним масивом у найпотужніших регістрах трагедії", зазначає, що тільки винятково геніальному митцеві було під силу створити такі шедеври.

До якої б теми не зверталася письменниця, кожен сюжет, кожен образ чітко проектувався в сучасність, оскільки Леся Українка не просто розглядала такий величезний відрізок життя цивілізації, а концентрувала проблеми і прагнула побачити і осмислити кожне яви ще у філософсько-ідеологічній площині.

Дмитро Донцов вважав, що Леся Українка і як лірик, і особливо як драматург принесла нам героїчний ідеал життя. її герої багато в чому схожі на автора. Леся внесла в українську літературу образ нового типу особистості — людини непохитної волі, високих почуттів, великої гордості, людини талановитої і мужньої.

Сьогодні ми, досліджуючи драму-феєрію "Лісова пісня", доведемо, що Мавка якнайкраще втілює Леси-ну концепцію людини, новий тип особистості, яка вільна у своїх почуттях, думках і вчинках, у якої кожен порух душі віддзеркалює її глибину й неповторність, її красу і велич.

II. Вивчення нового матеріалу 1. Діалог творчих груп (літературних критиків та читачів-аналітиків)

Блок запитань до літературознавців:

1. У чому виявилося новаторство драматургії Лесі Українки?

2. Чому Леся Українка звернулася саме до такого жанру?

3. Які особливі ознаки поетичної драми?

4. Чому твір має таку назву?

5. Що було стимулом для написання "Лісової пісні"?

Блок запитань до читачів-аналітиків:

1. Чим захопив вас твір?

2. Яка основна лінія сюжету?

3. Які проблеми порушує Леся Українка у п'єсі?

4. Що спільного та відмінного у п'єсах "Бояриня" і "Лісова пісня"?

5. Яке ідейно-художнє навантаження утворі несуть образи Мавки, Лісовика, дядька Лева, Лукаша, його матері та Килини?

6. Як проглядається у творі образ автора?

2. Аналітичне повідомлення представника творчої групи літературознавців

Драматургія Лесі Українки вражає новизною тем, гостротою філософсько-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями, поетичною красою, високою культурою вірша. її новаторство виявилося і в змісті, і в формі драматичних творів. До того в Україні переважала соціально-побутова драма. Леся Українка започаткувала в українській літературі філософську та психологічну драму, з образами широких узагальнень, символічного звучання.

Сюжети драматичних творів Лесі Українки охоплюють історію людства за три-чотири тисячоліття. Єгипет фараонів, Вавілон, Іудея, Еллада, Римська імперія часів раннього християнства, середньовічна Іспанія, перші поселення колоністів у Північній Америці, українська та інонаціональна міфологія — весь цей колосальний матеріал систематизується, художньо осмислюється.

Усі теми, ідеї перебувають у взаємодії, не вичерпуються в одній або двох драмах, а переплітаються, "переливаються" з твору в твір, висвічуються в різних аспектах. Це відповідало творчим принципам Лесі Українки, яка вважала, що в кожного справжнього письменника існує певна група ідей або навіть одна якась ідея, до якої він або періодично повертається, або ж не випускає її з поля зору в жодному своєму творі.

Драматичний діалог, лірико-драматична сцена, драматична поема, фантастична драма, драма -казка, драматичний етюд — так визначала Леся Українка жанрові різновиди своїх п'єс.

3. Учитель зазначає, що група літературознавців підготувала таблицю, яка допоможе кожному досліднику засвоїти основні складові новаторства драматургії Лесі Українки та визначальні риси особистості нового типу у творах цієї геніальної письменниці (на столах розкладено таблиці як роздатковий матеріал):

Основні складові новаторства драматургії Лесі Українки
Визначальні риси особистості нового типу у дра­матурги Лесі Українки

- новизна тем;

- багатство драматичних жанрів;

- нова концепція людини;

- тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;

- концентрація проблеми і прагнення побачити та осмисли їй кожне явище у філософсько-ідеологічній площині;

- гостра філософсько-психологічного конфлікту (конфлікту ідей, поглядів);

- висока культура вірша поетичної драми (відточений 5-стопний білий ямб);

афористичність мови
- непохитність волі;

- високість почуттів;

- одержимість;

- талант;

- громадянська мужність (героїзм);

- непохитність ідейних переконань;

- волелюбність і почуття і гідності;

- благородство;

- велич натури;

- суспільна відповідальність перед історією

4. Учитель надає слово представникам творчої групи читачів-аналітиків.

Учні мають розкрити такі аспекти аналізу драми: 1) тема, ідея, конфлікт, особливості композиції та сюжету; 2) світ природи і людей; 3) образ Мавки.

4.1. У "Лісовій пісні" виступають два світи: світ природи з її фантастичними істотами і реальний світ з постатями людей. Мистецтво композиції твору полягає у тонкому переплетінні фантастики з реальністю.

Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї - боротьбі за гармонійне вільне життя, за високу мрію, за вірність і красу, боротьбі проти сірості й буденщини, проти обмеженості й бездуховності.

Пролог, яким відкривається "Лісова пісня", має значення заспіву, який вводить нас у світ казки. Створюючи відповідний настрій, пролог є водночас і проекцією майбутніх конфліктів. Уже тут сили природи, що уособлюють рух, волю, протиставлено силам застою.

У першій дії починається конфлікт людини з природою. У ліс приходять люди. Лісові сили їм сприяють, а водяні намагаються шкодити. Ця "весняна" дія є дією зародження і цвітіння кохання "лісової царівни" Мавки і сільського хлопця Лукаша. Історія їхнього кохання становить сюжет твору.

У другій дії, яку можна назвати дією "пізнього літа", розвивається конфлікт: в душі Лукаша в'януть поезія і кохання до Мавки, і він зраджує ту, що є втіленням мрії й краси, а вибирає Килину — втілення буденщини, заземленості й банальності. Коли Лукаш посватав Килину, Мавка провалюється в підземелля "Того, що в скалі сидить". Це перша кульмінаційна вершина драми.

Особливістю сюжету "Лісової пісні" є те, що в ній ніби дві кульмінаційні вершини. Після першої кульмінації події не йдуть на спад.

У третій дії, дії "пізньої осені", відбувається найбільша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Килина закляла Мавку в вербу. Але кохання перемагає смерть, вогонь палить усе нікчемне, зайве, очищаючи людину звільняючи її від пут буденщини.

Розв'язка "Лісової пісні" оптимістична — прекрасне не вмирає: воно є символом вічності.

4.2. Формально всіх персонажів твору можна поділити на фантастичні і правдиві. Між світом природи і людьми існують певні протиріччя. Водночас кожен з цих світів не є однорідним, тут також є свої суперечки, змагання.

У зображенні світу міфологічних істот Леся Українка переборює стереотип. Основний конфлікт драми підпорядкований одній ідеї — змаганню за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу, любов і вірність проти одноманітності і тупості, упертої міщанської обмеженості. Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і приватновласницькі інстинкти зіткнулися у цій драмі-казці, яка розказує про високі почуття, про неминучість гармонії людини з природою.

У драмі немає протиставлення людини і природи. Йдеться про гармонію природи і людини як часточки цієї природи. Поетеса закликає оберігати первозданність природи, її красу, підносить свій голос на захист всього живого, що нас оточує. Своїм віщим словом вона застерігала людей :"Не ріж, не убивай", бо якщо гармонія буде порушена, сили природи помстяться нерозумним людям за бездумне винищення живої краси і добра, серед яких вони живуть.

Леся Українка у змалюванні природи в драмі була новатором. Вона не тільки надавала їй колосального значення, а й "оживляла" її на папері. Поетеса немов писала сценарій для майбутнього кінофільму, передбачаючи синтез різних мистецтв, який тепер дав такі плідні результати в кіно і на телебаченні. Тогочасний рівень сценографії неспроможний був реалізувати ремарки "Лісової пісні", бо тут пейзажі подано у зміні барв, звуків, у русі, в часовому розвитку. Ці ремарки, крім усього іншого, ще й виконують функцію ущільнення часу, що для принципу єдності драматичної дії має неперехідне значення.

4.3. Усю силу чуття, весь свій поетичний дар перелила Леся Українка в лісову міфологічну істоту — Мавку. її образ є особливим. Героїня "Лісової пісні" має в серці "те, що не вмирає". Це невмируще — незгасимий вогонь кохання, яке в змозі перемогти все, навіть смерть. Мавка — казкова постать, витвір народної фантазії. Поетеса взяла її зі слов'янської міфології. Лісова дівчина красива як ззовні, так і всередині, тобто її зовнішня краса перебуває у гармонії з внутрішнім світом і змінюється відповідно до переживань дівчини.

У першій дії, в ніч, коли розцвітало кохання, Мавка "наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах". З розгортанням сюжету, з розвитком дії змінюється і її зовнішній вигляд.

У другій дії Мавка за намовою матері Лукаша вбирається у буденний одяг сільської дівчини і виглядає в ньому убого, принижено. З вільної лісовички вона перетворюється на покірну служницю, що жне на чужій ниві. Та все це терпить заради великого кохання до Лукаша, з яким вирішила назавжди поєднати свою долю.

Але її мрії не здійснилися: Лукаш зрадив коханню. Тоді зовнішня краса Мавки в'яне, їй не допомагає навіть пишний одяг. І хоча в кінці дії Мавка одягнена в багряні осінні шати і з срібним серпанком на голові, ніщо вже не може приховати смертельної блідості її лиця. "Конаюча надія розширила її великі темні очі, рухи в неї поривчасті і зникаючі, наче щось в ній обривається" — зустрівши Мавку такою, Лукаш жахається: "Яка страшна!". Так за допомогою портретної характеристики письменниця розкриває важкий внутрішній стан героїні.

Незвичайне змалювання образу Мавки починається зі своєрідного освітлення. Леся Українка опромінює свою героїню полум'яним зоряним ореолом, який супроводить Мавку протягом усієї п'єси Це огнисте сяйво то розгоряється, то пригасає, залежно від розвитку дії, настрою і стану Мавки. В ніч першого кохання Лукаш одягає на голову дівчині зоряний вінок, і поцілунок коханого вона сприймає як зірку, ідо впала в серце. В ту ніч вона хотіла б умерти від щастя, як падаюча зірка. Коли коханий зрадив, то "всі зорі погасли і в вінку і в серці" Мавки. В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами:

0, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

І, нарешті, фінал: Мавка ще раз з'являється у дивній своїй красі, "спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці". Ця ремарка дає ключ до сценічного трактування, сприяє глибшому розкриттю ідейно-художнього змісту всього твору, його філософського узагальнення: все високе, благородне, величне — вічне. І ніякі дрібні думки і тлінні життєві негаразди не здатні знищити його.

Конкретизація образу Мавки здійснюється через її взаємини з Лукашем, Лісовиком, дядьком Левом. Килиною. Але головну вагу має тут мова самої героїні. Мова Мавки алегорична, як і сам її образ; мову буденної прози ця незвичайна чарівна дівчина не може збагнути. Вона бачить навколо себе красу і досконалість, то чому вона повинна описувати і характеризувати їх такою спрощеною і дещо навіть згрубілою мовою селян? Переступивши поріг буденного життя, в якому існують розрахунок, взаємна плата, користолюбство, фізично, Мавка не може переступити цього порога духовно. Незважаючи ні на що, вона до кінця залишається ідеально чистою, незрадливою, щирою, бо саме так розуміє кохання.

Дехто вважає, що Мавка — це художній прототип Лесі Українки, але це не^зовсім так...

5. Творче обговорення актуальних питань.

Учитель зазначає, що у процесі роботи з текстом "Лісової пісні" виникла ціла низка питань, на яких варто акцентувати увагу:

1. Що нового вносить кожна дія в композиційно-сюжетну канву твору?

2. Чому після кульмінації в кінці другої дії не настає розв'язка?

3. Якою є розв'язка твору?

4. Як зрозуміти слова Мавки, сказані Лукашеві, "...не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись"? У чому найбільша трагедія Лукаша?

5. Хто є антиподами Мавки в естетичному та ідейному плані? Які риси втілюють ці персонажі?

6. Як ви розумієте слова Мавки: "Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає."?

7. Які концептуальні позиції самої авторки втілює Мавка?

8. Які філософсько-етичні проблеми порушено у цьому творі?

III. Підсумок уроку

Учитель. Лісова пісня" Лесі Українки вражає нас глибиною і витонченістю авторської думки, музикою слова, неповторним образом Мавки, в якій чудово поєдналися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Мавка виражає Лесин ідеал людини з її устремлінням до високих і світлих почуттів, з її нерозривним зв'язком зі світом природи.

П'єса Лесі Українки — це не просто твір про кохання і красу, це глибоко філософська драма, в якій автор визначає мрії людської душі, дає відповідь на питання сенсу життя.

Вустами Мавки Леся Українка стверджує, що людина повинна бути вільною і щасливою, бути часточкою природи, відчувати красу, надихатися нею, мати в серці невмирущі сили життя.
IV. Завдання додому: написати твір-роздум

"Сенс людського життя (за драмою-феєрією" Лесі Українки "Лісова пісня")

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:18 | Повідомлення # 4
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
ІГОР КАЛИНЕЦЬ
Хто на світі найгарніший? (До вивчення циклу віршів Ігоря Калинця "Дивосвіт" (6 клас)
Тема: образне бачення світу, явищ природи — натхнення для душі, народження в ній найсвітліших почуттів (за циклом І. Калинця "Дивосвіт").
Матеріали до проведення уроку.
Природа як музика... Тонка, ніжна, неповторна. Вічна і прекрасна. Вона завжди гармонує з настроями, почуттями людини. Невипадково так багато поетів пишуть барвисті образні вірші, присвячені рідній природі. Усвідомити себе її дитям, вважати себе рівновеликим будь-якій істоті чи рослині, стежині чи криниці, блискавиці чи грому дано не кожному митцеві.
І. Калинець — один саме з таких поетів, наділений ще одним великим даром: уміти уявити себе на місці іншої людини, бачити світ її очима. Це рідкісне явище. Зберегти його — значить зробити своє життя багатшим і повнішим.
На перших уроках учні ознайомилися з деякими фактами біографії поета, дізналися, що цикл віршів "Дивосвіт, або ж Перша книжечка для Дзвінки" він написав тоді, коли його донька була ще маленькою. Батькові-поетові хотілося подарувати Дзвінці найкращі слова, подивитися на світ її очима й передати красу побаченого думками доньки.
До уроку учні готують відповіді на питання, з якими знайомляться заздалегідь:
1. Як ви гадаєте, чому першою назвою циклу є саме "Дивосвіт"? Чи можна назвати її стрижнем творчого задуму поета?
2. Як ви ставитеся до образу стежечки? Наскільки вмотивовано змальовує її І. Калинець саме так?
3. "Хто на світі найгарніший"? — запитує блискавка у дзеркала. Чи справді вона "писана красуня"? У якому художньому творі героїня це ж саме запитує у свого чарівного люстерка? Що воно їй відповідало?

4. Яких "надягла веселка стрічок як у свято"? Які стрічки вплітають у коси українські дівчата? Доведіть, що найкращою оздобою дівочої голівки був віночок.
5. Як ви гадаєте, хто є криниччина мати? Як ви розумієте вислів "сонце п'є та п'є калинову воду через золоті соломинки"?
6. Що є дивосвітом у цьому циклі віршів з погляду автора? А як вважаєте ви?
Учитель або підготовлений учень читає (бажано напам'ять):"... тут владарює гра уяви, спроби персоніфікації явищ природи і різних речей, що нас оточують. Тут зустрічаємо тонку спостережливість і точність психологічних характеристик... Конкретність деталей поєднана з історичними асоціаціями, фольклорною символікою, і все разом творить яскраву мозаїку олюдненої природи. Поет демонструє майстерність не тільки психологізації явищ навколишнього світу, а й творення казкових сюжетів, розрахованих і на дитяче сприйняття, і водночас закорінених у глибини народного життя, і розрахованих на глибше прочитання..."

(М. Ільницький. Ключем метафори відімкнені вуста. — Париж — Львів — Цвікау, 2001.— с 132.) Це про вірші з циклу "Дивосвіт" Ігоря Мироновича Калинця.
Далі в обговоренні беруть участь декламатор, літературознавці, народознавці.
Доцільно пригадати відомості з теорії літератури, повторити визначення термінів: лірика, вірш, стопа, строфа, рима. Це дасть змогу учням зрозуміти своєрідність форми виучуваних віршів поета.
Учитель.
Перша назва книжки — "Дивосвіт", що означає "світ дивує".
Природа — найкоштовніша перлина на планеті Земля, вічне джерело натхнення для поета І. Калинця. Тож і не дивно, що він звертається до стежечки як до живої істоти, а вона біжить, мов дівчисько, перестрибуючи пустотливо через струмок, хльоскаючи батогом по пилюці. Ось стежечка звернула поласувати смачною суницею, потопталася по горосі, що росте край дороги.
Лише І. Калинець міг назвати блискавку королевою темряви, побачити, як веселка надягає багато стрічок і поспішає з коромислом по воду.
Мабуть, у своєму чарівному карпатському краю поет пив разом із сонцем цілющу калинову воду із мудрої кринички, милувався розбишакуватим розпатланим димом у синіх джинсах...
Отже, назву "Дивосвіт" сміливо можна назвати стрижнем творчого задуму поета. І. Калинець створює надзвичайно барвисті, свіжі й, щонайголовніше, оригінальні, сповнені справжньої краси картинки рідної української природи.
Декламатори читають напам'ять вірш і "Стежечка", "Блискавка", "Веселка", "Криничка".
Більшість учнів зауважують, що раніше їм не доводилося читати такі вірші. Вражає незвичайність їх форми. Шестикласники під керівництвом учителя роблять висновок, у чому полягає своєрідність будови продекламованих поезій:
1. Рядки мають різну довжину, на стопи не
поділяються.
2. У них різна кількість наголосів і розташування їх довільне.
3. У віршах немає рими, тому вони не поділяються на строфи.
4. Немає жодного розділового знака, великої
літери.
Учитель підсумовує сказане й повідомляє, що вірш із такою будовою називається вільним або верлібром. Цей жанр з'явився у світовій поезії з кінця XIX ст.
Багато разів на уроках звучало словосполучення "цикл віршів". Це кілька поезій, пов'язаних між собою єдиною думкою, настроєм та емоціями.
Першою вражає уяву читача стежечка. Вона поводиться, як пустотлива дівчинка, котра, підстрибуючи, вирушила на прогулянку. Складається враження, ніби ми стоїмо десь на пагорбі й милуємося пустункою. Ось вона, звивиста, обминула камінець, переступила соломинку, на мить заховалася під буйними споришами, а ген, за городом, поширшала й попростувала далі.
Автор так образно змальовує звичайнісіньку стежечку, щоб показати, що "світ красний", щоб навчити і свою доньку Дзвінку, і тисячі-тисячі читачів бачити прекрасне в буденному.
Учні читають мікротвори "Маленькі дива, що я зустрів на своїй стежині".
Навипередки з метеликом
Я побачив метелика, коли він пустотливо гойдався на зеленому листку липи. Він був такий гарний! Верхня частина крилець мала світло-коричневе забарвлення, нижня — яскраво-червоне. Краї крилець оздоблені сірим візерунком. По світло-коричневому полю розкидані великі чорні "очка".
Я кинувся до метелика, схотів упіймати, але він миттєво злетів з липи й, ніби граючись, сів на білу пелюстку ромашки. Рослинка загойдалася. Невже від ваги метелика? Побачивши мене, він знову злетів у повітря й віддалік сів на широкий листок подорожника. Він здався таким маленьким на широкому зеленому полі. "Та він грається зі мною!" — спало на думку.
Тим часом метелик знову, мов танцюючи, закружляв у повітрі, а потім зник. Можливо, він заховався в отому кущі деревію
Звичайне диво
Вузенька стежина, мов змійка, стелиться між високими пшеницями. Гарно в полі, тепло, привітно. Пшениці, як море, коливаються під вітром, несуть від обрію до обрію важкі й широкі, на все поле, хвилі.
А що то зблискує, немов ліхтарики? Фіолетові, рожеві, світло-сині... Це сокирки.
Кожна квіточка схожа на крихітну пташину, котра прагне полинути ввись. Під легеньким подихом вітру їхні жовтенькі чубчики радісно тремтять. Можливо, оці скромні польові квіточки виросли від тих пісень, що їх сіють з неба веселі жайворонки. Отож спинаються сокирки навшпиньки, намагаючись злетіти, та несила їм
Ромашка
У нашому місті протікає невелика річка Тальянка.
На її берегах ростуть верби: старенькі, мов бабусі, зігнулися усім стовбуром над водою; розкішні красуні, горді, стрункі, милуються собою у блискучому дзеркалі води юні вербички з тонесенькими стовбурами, їхня дорослість ще попереду.
Недалеко від берега, на маленькій галявинці, ростуть ромашки. Вони погойдуються на струнких високих ніжках і манять:
"Підійди, подивись, помилуйся.... Невже наші хустиночки біленькі не такі ж гарні, як зелені коси верб?" Я підійшла ближче — ромашки лагідно усміхалися до мене своїми жовтими очима. Простягнула руки, хотіла зірвати бодай одну квіточку, та бджілки не дозволили.
Здавалося б, що є гарного в блискавці? Люди скоріше бояться грози, аніж милуються нею. Учені доводять, що блискавка небезпечна. Адже скільки трагічних випадків пов'язано з нею.
І. Калинець називає сестру грому королевою темряви. Блискавка зазирає у своє люстерко й запитує: "Хто на світі найгарніший?" І в цю мить темряву ночі розтинає сліпуче сяйво. "Ви, ваша темність", — відповідає дзеркало похапцем (може, боїться?). І заспокоюється блискавка на якийсь час, не розтинає темне небо, бо знає: писана красуня.
Ми вже читали про таку царицю, що полюбляла милуватися вродою в чарівному люстерці. Це героїня твору О. С Пушкіна "Казка про мертву царівну й сімох багатирів". Цариця була високою, стрункою, вродливою, розумною, але й гордою, норовистою, ревнивою. У посаг їй дісталося чарівне люстерко, що вміло говорити, лише з ним владарка була привітною й веселою. Милуючись собою, запитувала: "Миле дзеркальце, скажи, чи я у світі наймиліша, найрум'яніша, найбіліша?" Дзеркало підтверджувало ці слова злої цариці.
Та підростала й розквітала пасербиця цариці — молода царівна. Одного вечора мачуха, збираючись на дівич-вечір, знову запитала в люстерка, чи вона найвродливіша у світі. Воно відповіло, що володарка, безперечно, дуже гарна, а царівна наймиліша за всіх, найрум'яніша й найбіліша. Цариця закинула дзеркальце під лавку, а пасербицю наказала завести в ліс, щоб її там роздерли вовки. Коли ж зла мачуха дізналася, що після всіх спроб погубити дівчину та все ж таки залишилась живою й вийшла заміж за коханого царевича Єлисея, розбила чарівне люстерко й від печалі померла.
Тож, як бачимо, є щось близьке між королевою-блискавкою із вірша І. Калинця й царицею з казки О. Пушкіна.
Наші пращури вірили, що блискавка — це небесний вогонь, що його посилає Бог чи то як кару людям, чи на відігнання злих сил, тому не можна гасити пожежу від неї, хіба тільки... молоком.
Слов'яни-язичники були впевнені, що всемогутній Перун посилає такі блискавки, котрі навесні пробуджують сонну землю до життя й щедро поливають її дощами. Також блискавки, коли треба, проганяють хмари, демонів і випускають на волю світло.
Усі погодяться, що веселка-паняночка — красуня. Та, на жаль, не часто вона радує нас своєю появою. І. Калинець з любов'ю змальовує веселку. І ми, читачі, уже уявляємо вродливу ставну дівчину, що прикрасила голівку барвистими стрічками, мов у свято.
У неділю та у свята наші дівчата любили вбиратися в стрічки. Вибравши найкращу, дівчина обвивала її навколо голови, а до кінців, що звисали на спину, пришпилювала решту стрічок, скільки б їх не було. Поверх стрічки дівчата частенько одягали вінок. Щоб стрічка краще трималася на голові, дівчата робили або з лубка, або з товстого паперу обручик, покривали його стрічкою й одягали на голову.
Улітку вони заквітчували голову: збирали живі квіти й закладали їх за лубок. Виходило щось на зразок корони.
В Україні був поширений звичай: хлопці тричі на рік дарували дівчатам стрічки: на Меланки, на перший день Великодня та на Зелені свята. У народній пісні співається:
Ой, по росі, сивий коню, по росі, по росі -Від милого дарунок: стрічка у косі, у косі...
Прибрану стрічками веселку "дорогою перестрів князенко Соняшник". Чому саме він? Бо соняшник — сонячна квітка, а веселка — донька неба.Наші пред-ки-язичники вірили, що вона подає воду з річок до неба: вода йде в хмари, а звідти падає дощем.
Князенко подає веселці золотий черевичок, вона поміряла "якраз на ніжку", і молодята побралися.
Згадаймо, у яких народних казках саме в такий спосіб принци й князенки в брудних і непривабливих дівчатах упізнавали її, вродливу, розкішно вбрану, єдину, кохану.
Скільки криниць на землі — скільки й зірок на небозводі.
Як падає долі небесниця, знайте: десь замулилося джерело.
Щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці. Нар. легенда "Зоря-криниця"
У циклі "Дивосвіт" І. Калинця криничка жива. Вона тісно пов'язана зі своєю підземною матір'ю — водою.
Наші пращури здавна обожнювали її як сонцеву сестру. Велику силу має весняна вода, особливо в пору розтавання снігів, коли все рве на своєму шляху (а в давні часи води взагалі було більше).
Вона була з початку світу. Про це і в космогонічній колядці співається:
Що ж нам було з світа початку? Не було нічого, — одна водонька.
Старовинне закляття мовить: "Водичко, найстарша царичко". Люди вірили, що посередині Землі, десь у Єрусалимі, знаходиться "пуп Землі", і саме з нього випливають усі річки, моря та й повертаються туди ж.
На Стрітення (15 лютого), коли за древнім календарем стрічалося літо із зимою, жінки укладали "угоду" з водою. Щоб від води не було біди, вони вінчальним рушником "накривали" криницю й примовляли:
— На тобі моє покривало. Літо тебе вмиває, а я втираю. Не забувай за мене й за дітей моїх.
Вода, мати підземної кринички, розповідає доньці про коріння дуба, напуває її студеною водою, приводить з водяного царства русалку.
Криничка розповідає матінці про зорі, хмаринку, метелика. Біля неї росте калина, милується своєю вродою в прозорому дзеркалі води. Тому вона калинова. Сонечко п'є та й п'є калинову воду через золоті промінчики — соломинки.
В українському фольклорі калина — один з найулюбленіших образів. її завжди супроводжує епітет "червона", що символізує жіночу красу, дівочу честь.
Калина широко використовувалась у весільній обрядовості: цвітом чи ягодами прикрашали коровай, оздоблювали гільце.
Схилена над водою калина уособлює журбу.
Отже, дивосвітом для І. Калинця є природа. Вона прекрасна в усяку пору року, у будь-яку годину доби. Люди, котрі не вміють бачити й слухати довкілля, обкрадають себе.

Література
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. — К.: Оберіг, 1993.
2. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування нашого народу. — К.: AT "Обереги", 1992.
3. Сказки русских писателей. — М: Правда, 1985.
4. Українська література: Хрестоматія нововведених творів. У трьох частинах. Частина перша (5-6 класи). — К.: Ґенеза, 2004.
5. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, T. В. Косміната ін. — К.: Либідь, 1993.

Трагічна доля українців в умовах тоталітарної системи (Урок з використанням інформаційних технологій за романом Уласа Самчука "Марія")
11 клас
Бурхливий розвиток засобів інформатизації (комп'ютерів, комп'ютерних комунікацій, всіляких електронних пристроїв), а отже, поява нових технологій обробки, передачі, одержання і збереження інформації відкриває нові можливості для застосування комп'ютерів у навчальному процесі. Інформатизація освіти — це процес забезпечення сфери освіти теорією і практикою розробки й використання сучасних нових інформаційних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічної мети навчання і виховання.
Нові інформаційні технології відкривають студентам Доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають цілком нові можливості для творчості, знаходження і закріплення усяких професійних навиків, дозволяють реалізувати принципово нові форми і методи навчання.
Інформаційні технології навчання надають можливість викладачу для досягнення дидактичної мети застосовувати як окремі види навчальної роботи, так і будь-який їхній набір, тобто спроектувати навчальне середовище. Орієнтовані на викладача інструментальні засоби (програми-конструктори уроків) дозволяють йому оперативно поновлювати зміст навчальних і контролюючих програм відповідно до появи нових знань і технологій. Викладач одержує додаткові можливості для підтримки і спрямовування розвитку особистості студента, творчого пошуку й організації їхньої спільної роботи.
Структура заняття з використанням комп'ютера є багатоваріантною, однак таке заняття повинно бути поліфункціональним: формувати не тільки знання, а й розвивати студентів, вводити їх у сферу психічної діяльності.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:20 | Повідомлення # 5
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Дехто з викладачів може критично зауважити: тепер, коли так мало виділено годин на вивчення української мови та літератури, коли ще не розв'язано багато важливих освітянських проблем, розмови про нові інформаційні технології, про використання Інтернету є передчасними, адже вони, мовляв, тільки відволікають від реальності життя. Проте це далеко не так. Передусім нагадаємо, що протягом останніх років суттєво переоцінюються концептуальні підходи до цілей, завдань і змісту освіти.
Певна річ, ні комп'ютер сам по собі, ні мережа Інтернет, ні будь-який інший засіб навчання не в змозі замінити педагога, живе слово, безпосереднє спілкування. Йдеться про інше — про доцільне з методичного погляду залучення комп'ютерних технологій у процес здобуття мовно-літературних знань, про використання таких можливостей ІКТ, які сприяють реалізації дидактичних цілей відповідно до вимог освітнього стандарту, загальнопедагогічних завдань, пов'язаних із формуванням особистості XXI століття.
Окрім того, впровадження нових форм дидактичної взаємодії словесника і студентів під час дослідницької роботи, що передбачає залучення сучасної техніки, є конструктивним шляхом розв'язання такого, сказати б, стратегічного завдання, як виховання творчого читача. Тому й важливо всім учасникам педагогічного процесу набувати практичних навичок пошуку та використання інформації і в Інтернеті, і на електронних носіях.
Отже, доцільне використання комп'ютерів на уроках мови, літератури та в позаурочний час відкриває нові виміри у просторі навчання. Ефективність використання IT в контексті вивчення мови та літератури великою мірою залежить від того, наскільки Добре словесник уявляє можливості доречного, психологічно вмотивованого застосування на різних етапах розгляду теми конкретних методичних прийомів з використанням комп'ютерів та периферійних пристроїв.
Можливості використання комп'ютерних технологій безмежні. Живучи в епоху інформаційних технологій, ми, освітяни, прагнемо навчити розумно використовувати ці технології, не забуваючи про живе повсякденне спілкування, відчуття, мислення.
Звісно, появу нових інформаційних технологій на уроках мови та літератури не слід сприймати як панацею від багатьох проблем, з якими щодня стикається словесник. Скажімо, таке важливе завдання, як формування творчого читача, можна розв'язати тільки тоді, коли педагог зуміє прищепити своїм вихованцям любов до книжки, бажання відкривати для себе все нові й нові обрії у світі мистецтва слова. Книжку та спілкування з викладачем на уроках літератури, мови ніщо не замінить, однак доцільне застосування сучасної електронної техніки значно урізноманітнить добре відомі, традиційні методи, прийоми, види навчальної діяльності, істотно підвищить мотивацію, допоможе розкрити творчі здібності студентів та викладачів.
Нині значно зростає активність студентів, збільшується обсяг засвоєної інформації, розширюються можливості дидактичної взаємодії між словесником і студентами, що ґрунтується на особистісній орієнтації та диференціації навчання.
З огляду на особистісно зорієнтоване навчатим мною та моїми студентами створена добірка презентацій-проектів з тем української літератури до вивчення життя і творчості письменників: "Письменники рідного краю", "Творчий шлях Г. Лютого", "Життєвий та творчий шлях письменника (М. Коцюбинського, М. Хвильового, У. Самчука, І. Багряного, О. Гончара, П. Загребельного, Гр. Тютюнника)", "Постмодернізм — це свобода?".
Переконана, що нетрадиційні заняття допомагають не тільки уникнути одноманітності та шаблону, а й формують творчі здібності, допомагають студенту повірити у свої сили, адже оригінальна думка може з'явитися у кожного студента.
Тема уроку. Роман У. Самчука "Марія" — розповідь про Україну XX ст. і трагічну долю українців в умовах тоталітарної радянської системи.
Мета: ознайомити студентів з романом У. Самчука "Марія"; розкрити жанрові особливості твору, його будову, художні прийоми відображення дійсності; схарактеризувати образ головної героїні роману; розвивати навички аналізу прозового твору, логічність і самостійність суджень; виховувати почуття національної самосвідомості, патріотизму, гуманізму, моральні почуття.
Методична мета: показати ефективність використання на уроках української літератури текстоцентричної технології у поєднанні із мультимедійними засобами навчання.
Тип уроку: інтегрований урок, урок поглибленого опрацювання тексту.
Обладнання: роман "Марія", портрет У. Самчука, вислови письменника, комп'ютерне обладнання.
Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—1933.
Улас Самчук
Хід уроку І. Вступне слово вчителя
Україна, рідна ненька наша. Стражденна, змучена, але нескорена наша матінка Україна.
Україна! Одне тільки слово — і ми входимо у світ сивої, мов жито, історії барвінкової юності, в світ трагедійного епосу і героїчних діянь.
Скільки страждань, мук, горя випало на твою долю, рідна земле. І сьогодні ми перегорнемо ще одну сторінку нашої історії, страшної історії. Чорними літерами назавжди вписані роки 1932—1933 у нашу свідомість.
Студент 1. Пекельні цифри та слова
У серце б'ють, неначе молот,
Немов прокляття, ожива
Рік 33-ій... Голод.. .Голод...
Студент 2. У люті сталінській, страшній
Тінь смерті постала по стінах.
Семи мільйонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна.
Студент 1. В руках, що виростили хліб,
Не залишилось і зернини.
Ні! Рід наш в горі не осліп —
Ти все згадаєш, Україно.
Студент 2. Згадай усе ти, щоб воздать
Близьким і дальнім людоморам.
Хоч радість легше пам'ятать,
Та треба пам'ятать і горе.
II.Мотивація навчальної діяльності.
Повідомлення теми і завдань уроку
План уроку (на комп'ютерній дошці)
1. Роман-спалах "Марія" — найсенсаційніший з усіх творів У. Самчука.
2. Своєрідність композиції твору. Проблематика.
3. Піднесення образу Марії до рівня символу
України.
4. Картини голодомору в романі.
5. Віра письменника в незнищенність українського народу, неминучу перемогу добра над злом.
III. Актуалізація опорних знань студентів Вчитель. Перш ніж ми почнемо працювати над цілісним аналізом роману, давайте ще раз пригадаємо,
Кою людиною був Улас Самчук і чому його творчість багато десятиліть була невідомою в Україні? Повідомлення літературознавців.
У. Самчука називають одним із найвизначніших письменників сучасності. У своїх романах, повістях, оповіданнях, нарисах він майстерно відобразив нашу багатогранну історію, явив світу багатство і красу українського образного слова.
Його знають скрізь, у різних країнах світу, де живуть українці. Невідомим він залишався лише для нас, бо довгі роки твори У. Самчука були заборонені як шкідливі, антирадянські, а самого письменника офіційна критика називала співцем куркульства і націоналістом. Упродовж всього життя У. Самчук був "у вічному вигнанні". І тільки тепер, хоч і дуже повільно, твори його повертаються в Україну. "Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось, не тільки, як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість", — говорив У. Самчук.
І вже сам факт початку повернення в Україну одного з наймогутніших її талантів — подія величезної значимості. Цим не просто засвідчується поповнення скарбниці культури нашого народу творчим набутком майстра світової величини. Вона стверджує, що у своїй духовності український народ теж підноситься до вершин, гідних світової уваги.
Вчитель. Мають рацію ті дослідники творчості Самчука, які вважають художнє мислення письменника епопейним. Так, Степан Пінчук, не вагаючись, називає У. Самчука українським Гомером XX ст. і наголошує на тому, що обидва митці є унікальними у світовій літературі саме тому, що мають у творчій спадщині по два епопейні звершення ("Іліада", "Одіссея" Гомера та "Волинь" і "Ост" Самчука).
У. Самчук був палким патріотом України. Це підтвердили його життя і творчість. Завжди уболівав за майбутнє Вітчизни, хоч сам був далеко від неї.
Запитання:
— Пригадайте, коли і де було написано роман "Марія"?
— Скажіть, кому присвячений цей твір?
Вчитель. Як бачимо, роман "Марія" присвячений українському селу, матерям, які загинули від голоду в 1932—1933рр. Твір став страшним, за своїм трагізмом, обвинуваченням більшовицької системи. Роман написано по гарячих слідах подій. У світі мало знали про голодомор, оскільки офіційна пропаганда його замовчувала. Пройшло довгих майже 75 років, перш ніж увесь світ нарешті визнав, що голодомор 33-го року був геноцидом українського народу.
І треба було мати неабияку мужність У. Самчуку, щоб у той далекий час піднести свій голос на захист затурканого, замордованого селянства.
IV. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу Слово вчителя з елементами бесіди.
"Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письмэнник, що відчуваю обов'язок перед народом. Бог вложии у мої ру
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:21 | Повідомлення # 6
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для прекрасного", — писав У. Самчук.
Літописцем свого часу, свого народу назван Г. Костюк У. Самчука, який із юнацьких літ був відірваної від Батьківщини, опинившись поза межами рідного краю. Та на чужих землях письменник значно глибша і болючіше відчував і переживав трагедії братів і сестер із великої України.
Отже, аналізуючи роман "Марія", нам необхідно оцінити складність і трагізм 1932—1933рр. в історії України, розкрити вплив цих обставин на формування свідомості У. Самчука як патріота сплюндрованої України.
Запитання:
— Які ж були причини голодомору 1932—1933рр. в Україні?
— Розкажіть про наслідки геноциду українського селянства.
Повідомлення істориків.
1. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу таких жахливих трагедій, як голодомор 1932—1933рр.
Голод — це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х pp. XX століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії. Людиноненависницький більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати "комунізм" — квітуче життя для можновладців — на кістках мільйонів.
Сьогодні увесь світ визнав голодомор 1932—1933рр. геноцидом українського народу. Що ж означає це слово? Який зміст несе в собі?
Геноцид — (від грецьк. "рід", від лат. "убиваю") — дефініюється в міжнародному праві як кампанія повного чи часткового знищення національної, расової, етнічної, релігійної групи як такої. Термін "геноцид" увійшов у широкий вжиток після Другої світової війни для засудження переслідувань євреїв і циган нацистами. У резолюції, одноголосно схваленій 11 грудня 1946р., Генеральна Асамблея ООН визначила, що "згідно з нормами міжнародного права, геноцид є злочином, який засуджує цивілізований світ і за здійснення якого основні винуватці і учасники піддаються покаранню".
2. Восени 1929р. Сталін висунув гасло тотальної колективізації, що призвело до розкуркулювання близько одного мільйона селянських сімей. Половина з них була виселена насильно у північні райони країни. Перша колгоспна весна 1930р. була обіцяючою.
Україна зібрала непоганий урожай, але він майже весь пішов на виконання хлібозаготівельного плану.
Результати першого року колективізації привели селян до шокового стану. Колгоспникам нічого не залишалось від зібраного урожаю. Рівень їхнього життя катастрофічно знижувався. Уже в перші місяці 1932р. в багатьох сільських районах вичерпалися запаси зерна та іншого продовольства. Над селянами нависла загроза голоду.
Будь-які спроби заступитися за народ закінчувалися жорстокими репресіями: розстрілами, концтаборами від 5 до 10 років. Були створені спеціальні бригади по стягуванню зерна. Восени 1932р. по Україні прокотилася хвиля обшуків. 112 тисяч активістів забирали у селян усе. Спершу дивилися в миску на столі. Якщо бачили рештки їжі — все! Починали випитувати, шукати, де ховають. Активісти одержували 50% від знайденого.
На початку 1933р. була оголошена третя примусова поставка зерна. І в страшних умовах тривав наступ на вже не існуючі резерви зерна українського селянства. Надії на державну допомогу не було. Люди вимирали сім'ями, селами. Домашніх тварин в селі не було, не було й собак, котів та інших тварин. Все було з'їдене, їли живе й неживе, варили шкіряне взуття, тирсу й полову. На полях після того, як розтанув сніг, виловлювали ховрашків, кротів, мишей та інших гризунів — все з'їдали. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Люди втрачали людську гідність, а часто й розум, доходили до канібалізму. (Ветеран праці, учасник Великої Вітчизняної війни Л. Ф. Кибальник, який мешкає у Харкові, пригадує, як у 1933 році його призначили старшим групи уповноважених у Коломацький район. "Уранці наступного дня ми пішли по хатах шукати схований хліб. Зайшовши до однієї із хат, ми побачили людожерство. На підлозі лежали трупи і валялися кості, а стара жінка обрізала з них м'ясо. Ось яку картину побачив я перший раз у житті замість хліба, за яким приїхав".)
3. Весна 1933р. була дуже рання, тепла, щедра на красу, щедра і на людську смерть. Точно визначити число жертв голоду важко. Були села, де загинуло від 5 до 50 відсотків населення. Села вимирали. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центральній України.
Все ж голод не обмежувався Україною. У 1932 — 1933 pp. він охопив й інші регіони Радянського Союзу, переважно Казахстан, райони Дону та Кубані, Північного Кавказу та райони в басейні Волги, деякі райони Західного Сибіру.
Якщо вдатися до цифр, то із загальної чисельності сільського населення України загинуло близько 5 млн. чоловік. Відсоток смертності коливався від 10 до 100 відсотків. Найвищого рівня смертність сягнула в областях, що спеціалізувались на вирощуванні хліба, у Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській. Мінімальний відсоток становив 20 —25%. У Вінницькій, Житомирській, Донецькій, Харківській, Київській областях смертність була нижчою — 15 — 20%.
Глибокі дослідження голодомору в Україні розпочалися наприкінці 80-х років, Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться, — від 7 до 8 млн. осіб. Нема точного обліку жертв голоду в Україні цих років. І, отже, кількості загиблих. У мемуарах Хрущова, які цитував Ж. Сопінка у виступі перед Комісією, говориться: "Я не можу вказати точні цифри, оскільки ніхто не вів обліку. Усе, що ми знали, —це те, що людей вмирало дуже багато".
На зламі 1932—1933рр. в Україні збирали небачений врожай — врожай мертвих тіл. Так, це був штучний голодомор, це був страшний злочин, спрямований проти українського народу. Ціна цього злочину оцінюється мільйонами загиблих страшною голодною смертю.
Пам'ять болить
То не хмари встають, не тумани,
То не марево плине до віч,
То з гробів Катерини й Івани
По Вкраїні ідуть, наче ніч.
Заступають їм гайвори-круки
Голокостом усіяний шлях,
Йдуть вони, поєднавшись у муках,
І несуть діточок на руках.
З тридцять третього року прямують
На всесвітній на Праведний Суд,
Переляканий, п'яний, зачумлений
Більшовицький чорнобиль ведуть.
Іван Сухар
4. Сьогодні ми із впевненістю стверджуємо: голод був заздалегідь спланований державою в особі Й. Сталіна та його вірних "однодумців". Це був акт геноциду проти українського народу і пройшов ряд етапів: а) впровадження продовольчої розкладки; б) примусову суцільну колективізацію; в) штучне створення умов для голодомору як засобу упокорення селянства.
Йшли в могилу найкращі, несли найкоштовніше, що є в нації, — гени розуму, здоров'я, гени досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічно живий ланцюжок поколінь: українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано смертельного удару.
Вчитель. Роман "Марія" У. Самчука — перший твір в українській літературі про страшні 30-ті роки. Автор акцентує увагу на зображенні руйнації українського народу історичними обставинами, і голодомор 1932—1933 pp. показаний однією з руйнівних сил українського етносу. Усі народи світу відчувають страх перед зникненням хоча б одного родовідного струмочка.
Запитання:
— А що ж означало для влади тьми цілковите винищення родів?
— Чому виникла потреба тотального знищення людей, яких уже встигли зробити безмовними рабами?
— Що має відчувати нація, яка пам'ятає канібалізм?
— Які почуття виникли у вас після прочитання роману?
— Які епізоди з твору вас найбільше вразили?
— Як ви сформулювали тему твору? (Показ трагедії українського села, людини, жахливого голодомору в Україні 1932—1933 років).
— Чи чи можна твір У. Самчука назвати романом? Чому? Аргументуйте свою відповідь.
Повідомлення літературознавців.
Взагалі, роман — це "складний за побудовою і великий за розміром епічний твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна... У романах переважно буває кілька головних сюжетних ліній, які перехрещуються й переплітаються між собою" (це за "Словником літературознавчих термінів" В. Лесина та О. Пулинця, с.363). "Марію" можна назвати романом, бо ...
Запитання:
— Визначте основні сюжетні лінії твору (1 — лінія життя Марії; 2 — лінія любові; 3 — страждання, голод, смерть; 4 - життя людей села, їх праця на землі).
— Який історичний період охоплює цей твір? (1861-1933 pp.).
— Які думки викликають ці дати? Скільки ж років прожила Марія? ("Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла й провела 26258 днів". Ця хитра арифметична операція дає змогу визначити рік народження Марії діленням на 365: вона прожила 72 роки (71 рік 11 місяців), померла у 1933 році. Отже, народилася Марія у 1861 -ому — році селянських надій, викликаних реформою про скасування кріпацтва, надій, що завершились голодомором...)
Вчитель. Якщо автор вдається до такої конкретики, то це означає, що йдеться про щось більше, аніж просто "типовий образ". Життя Марії охоплює проміжок української історії довжиною в цілу епоху з датами-віхами: 1861—1933. Це, звичайно ж, одразу розширює жанрові рамки повісті й перетворює її у роман. Однак не просто роман, а роман-епопею, роман-хроніку, бо життя головної героїні простежується в чіткій послідовності (часовій). Тому твір і має підзаголовок "Хроніка одного життя".
До того ж роман має своєрідну композицію.
— Доведіть, у чому ж її своєрідність? ( По-перше, композиція твору має кільцеве обрамлення. Вся історія земного буття Марії поділена на 3 періоди:
1 — "Книга про народження Марії" — про народження жінки, особистості, її формування, змужніння (сирітство, наймитування, кохання, життя з нелюбом, розлучення).
2 — "Книга днів Мари" — там вже інша людина, яка знайшла себе, стала вільною в почуттях і діях (життя з коханим, сім'я, діти, господарство; наближення занепаду, кінця).
3 — "Книга про хліб" — про "початок кінця", винищення українського селянства в 30-х роках, витравлення з нього господаря, власника, годувальника).
По-друге: ті, кому пощастило, побувавши на останній межі (скажімо, у стані клінічної смерті), повернути назад, оповідають, що перед ними, немов у прискоренім фільмі, проминало усе їхнє життя. Можна гадати, що у романі У. Самчука події теж розгортаються, як у фільмі, кадри життя Марії змінюються один за одним).
— Скажіть, чому "Книга про народження Марії" триває так довго? Коли Марія остаточно народжується?
Силою творчої уяви автор робить нас, читачів, співучасниками подій, заставляє задуматись над одвічними проблемами, які хвилювали людство на всіх етапах буття.
Проблематика твору (записують у зошити)
— Добро і зло.
— Любов до землі, праці.
— Віра в Бога.
— Проблема кохання.
— Справедливість і кара.
— Батьки і діти.
— Життя і смерть.
Отже, спробуймо охарактеризувати образ головної героїні (звучить "Ave Maria").
Марія — ім'я, що із прийняттям християнства стало традиційним в українській культурі. Вживання його в літературі й релігійному фольклорі пов'язане з асоціаціями, які викликає у свідомості читача. Мати Божа. Символізації імені сприяють також народні уявлення, пов'язані з Марією як Матір'ю Божою. Діва Марія у східних слов'ян — це передусім "мати", "покровителька", "заступниця". Ставлячи жінку-матір у центрі трагічних подій, У. Самчук намагається передати її почуття, її страждання як Берегині роду людського, Берегині народу, що стоїть над прірвою.
Роман є суворим описом життя героїні твору протягом усіх днів її існування. Образ Марії підноситься до символу біблійної Діви Марії, Богоматері і многостраждальної України.
Героїня У. Самчука рівна по духу Марусі Богуславці чи Роксолані, тільки доля випала їй звичайна, буденна і складна. Сам автор показує величезний потенціал духовної та фізичної сили героїні, її прагнення жити, радіти всупереч усім труднощам. Та майже паралельно з оптимістичними нотками вже чуються тривожні удари долі, відлуння похоронного дзвону. Навіть маленьку дівчинку звуть не Марусею, Марійкою чи Марічкою, а тільки Марією, іменем, яке перекладається з грецької — "гірка".
Бесіда із студентами.
— Як змінилося життя Марії після смерті батьків?
— Як жилося Марії в наймах?
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:22 | Повідомлення # 7
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
— Порівняйте образ Мартина Заруби з образами куркулів в інших творах українських письменників. Які ваші думки щодо цього? (Це новий тип заможного селянина-господарника в українській літературі. Працелюб, душевно щедра людина).
— Марія, Корній, Гнат — що їх єднає? (Любов до землі, праці, бо всі вони втягнені у жорна праці. Вона є змістом, сенсом, культом їхнього життя. Навіть церква з недільними і щоденними вечірніми богослужіннями має для героїв роману меншу вартість і значення).
— Що відчувають герої твору працюючи? Персонажі ще яких творів українського письменників у праці вбачають найбільше щастя? ( О. Кобилянська.
"Земля" — родина Марійки та Івоніки Федорчуків; М. Коцюбинський. "Fata morgana" — Маланка Волик).
— Який зміст вкладає Марія у слова: "Щастя наше в повноті існування"? Що таке для неї "повнота існування"?
— Як ви гадаєте, можна Марію назвати Спасителькою? Чому? ( Так. Марія уберегла Корнія від москальського ледарства, повернула його душу до землі, врятувала господарство, землю від занепаду).
— Страх гріха тримав мораль народу, який жив великою мудрістю: людина чинить зло, а Бог карає. Порушення релігійних канонів не веде до добра. Доведіть, що поняття гріха і неминучості спокути за нього — одна з основ буття української людини (на прикладі життя Марії). ( Марія зраджує Гната в коханні — мруть всі діти, народжені від нього; через зраду Гнат підпалює хату Маріїну. Вона була щирою і порядною солянкою, вірила в Бога, у непохитні народні моральні принципи. Усе життя інтуїтивно чекала розплати від долі чи від Бога за знехтуваний церковний шлюб, за поламану долю Гната. Після пожежі Гнат усе більше усвідомлює свій вчинок як злочин. Отож у нього виникла необхідність спокути. А чутлива Маріїна душа вчинила по-християнськи, як учить церква і Біблія, — не виказала Гната, хоча і здогадувалася десь глибоко в душі, хто це лихо зробив).
— Які страждання випали на долю Марії-матері? Чому материнське серце втратило спокій? ( Бо народила сина ледаря і розбишаку, душа якого не лежала до землі, праці, господарства, народила людину, котра піднімає руку на найсвятіше — на Бога. Марія усвідомлювала, що виростила страшну людину, котра все руйнує. Вона страждала, бачила, що її син Максим став катом свого народу, що це він, піднявши руку на рідного брата, посіяв ненависть і розбрат, що це він став впроваджувати плани більшовиків, які принесли Україні голод.).
— А що ж батько? ( Батько, який помилував пса, сокирою, як скаженого звіра, вбиває сина-комуніста, сина-відступника, котрий бенкетує з подібними до себе в той час, як його мати помирає з голоду. Але сокирою Корній рубав і соціалізм, і пролетаріат, які винищили рід Перепутьків, знищили мільйони українських родин, господарство, багатьох повиганяли з рідних домівок).
— Як склалися долі інших дітей родини Перепутьків? ( Трагічно. Старший син Демко під час Першої світової війни потрапив у німецький полон і звідти вже не повернувся. А наймолодший, Лаврін, найлюдяніший, був репресований як ворог народу.
Надійка ж померла від голоду, збожеволівши. —цитати).
— Які образи роману уособлюють зло? (Влада більшовиків, син Максим, голод).
— Прокоментуйте діалог Марії із солдатом-більшовиком:
— Малчі, старая!.. Ето вайна.
— З ким, люди, війна ?
— Дайте відповідь на запитання героїні. Чому, на вашу думку, звертаючись до однієї особи, вона вживає множину — "люди"?
...Студенти читають уривок з твору, де селяни вперше зустрічаються з більшовицьким агітатором:
— Товарищі!..
Люд здригнувся. Цього слова ще ніколи не було чути. Так не говорив ніхто. "Цар наш, імператор всеросійський, не відрікся від свого престолу. Його скинули з нього. Нами правили всякії буржуї і капіталісти. Три роки лили ми кров на фронті. Далой війну! Далой буржуазію! Далой поміщиків! Вся земля, за яку наші брати три роки ллють свою кров, складають свої голови по всіх фронтах, вертаються додому вічними каліками,— та земля мусить належати нам! Чуєте? Нам, селянам, що на ній працюють!
— Чому селяни повірили йому? (Тому що агітатор виразив найбільші їхні прагнення: миру, землі, свободи. "Не було контрреволюції. Всім революція. Під селянськими стріхами гуторили на всі лади про землю. Земля, земля й земля. Дайте нам землі!.. Робіть революцію! Землі-і-і! Землі-і-і!").
— Але чи думали більшовики дати селянам землю? (Ні!).
— Тоді чого ж вони домагалися? (Влади. Заради неї вони ладні були піти на все. Зрозумівши, що "той, хто дасть селянам землю, той здобуде душу народу", більшовики пообіцяли селянам землю, змученому війною солдатові мир і свободу, яка стала вседозволеністю).
— Зло, яке стримувалося народною мораллю, страхом гніву Божого, покаранням за гріх, вилізло назовні. Саме тому більшовики так люто борються з церквою. "Бога нема!" — кричать вони. А якщо немає Бога, немає й гріха і покарання за гріх — все дозволено, все можна! Рідної землі нема (пролетаріат не має батьківщини!). А немає рідної землі, немає, отже, й рідної мови, немає і народної моралі...
А що ж є? Є більшовицька влада, яка дозволяє все! Тільки вір в ідею більшовизму. Хочеш бути багатим? Тоді хоч зараз біжи й забери в того, хто має! Не зароби своїми руками й потом, а забери силою і владою! Убий того, хто морально вищий за тебе! Можна все! І судити тебе не будуть...
— Чи потрібна була селянинові більшовицька влада? (Якщо уважно прочитати роман, то з'ясується (і це та велика правда, яку показав автор), щэ селянинові, який у свій час підтримав більшовиків, їхня влада була чужою, ворожою.)
— Чому саме Максим, син Корнія і Марії, стає заповзятим прихильником нової влади? (Відповідь знаходимо в тексті роману: "Максим, єдиний із сім'ї, не любив землі, не любив і праці. "Зробити якусь капость... О, на це Максим — чорний майстер". Ще юнаком він знав тільки "вечорниці, гульню та карти", а роботу на своєму полі називав "службою батькові". Залишивши дім, "пішов шукати легкого хліба" до міста і там влаштувався лакеєм. "Виродком вдався,— скаже Корній про сина.— Нічого у нього святого". Пізніше повторить слова чоловіка й Марія, назвавши врешті сина ворогом.)
— Чому ж не протистояв український селянин більшовицькому злу? (Будучи споконвічно пов'язаним із землею, український селянин дбав тільки про можливість мати її. І "щетинився, набирався люті, розправляв пазури" лише тоді, коли під загрозою опинялася основа його буття — земля. Борючись за землю, за своє право працювати на цій землі, він не розумів, що вільна праця вільної людини можлива лише у власній державі. Про власну і справедливу державу та свої права в ній він не думав. Бо й про Україну не знав. І в цьому його велика трагедія. І таких у селі переважна більшість. Відсутність національної свідомості й гідності в українського селянина — друга причина перемоги більшовиків. Нарешті, третя: помилки українських політиків від Центральної Ради до Директорії. )
У ті роки чесний, працьовитий, добрий, але темний, позбавлений національної свідомості український селянин залишився сам на сам зі злом, яке прийшло на його землю в особі червоних кіннотників з піснею "Ех, Україна, дахлєбородная...", комнезамів, колгоспів.
— Прокоментуйте картини колективного господарювання більшовиків (цитати: як хліб прів у церкві під час масового голоду, як голодні селяни хоронили хліб, про те, що люди самі винні в тому, що настав голод).
— Де вперше на сторінках роману з'явилося слово "голод"?
— Які епізоди відображають гірку і жахливу правду про голодомор? (цитати: як сусід вбиває сусіда за гнилу бараболину, як вмирає немовля від хлібця, зробленого з тирси, як мруть люди, села).
— Опис села — це опис царства зла. Отже, зло торжествує, перемагає? Доведіть або заперечте цю думку.
Вчитель. У "Книзі про хліб" зло торжествує, перемагає. Зник рід Корнія, зник рід Марії, і прийшов день останній у хроніці одного життя: "Довго виривалася з життя Марія. Перетинається окремо кожний нерв... Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар...".
(Огляд творчих робіт студентів — схематичне відображення життя Марії (пообразна схема-хроніка "Життя Марії") та "Рушник долі Марії").
— Рід Марії гине. Чи є роман У. Самчука, на вашу думку, песимістичним? (Ні, бо наприкінці твору Гнат виголошує цінну промову перед односельцями, які ще залишилися живими. Але його промова адресована була не їм, а нам, "прийдучим вікам": "Слово моє не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі... Затямте, гнані, принижені, затямте, витравлювані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю. Горе тобі, зневірений, горе тобі, виречений самого себе!.. Кажу зам правду велику: краще буде Содомові й Гоморрі в день страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!..").
(Звучить "Адажіо" Альбіноні з початку цитати і аж до кінця уроку).
У більшості своїх романів У. Самчук підходить до відображення життя з мірою українського вітаїзму. Це цілком окреслена естетична система. Це утвердження торжества життя в його найрізноманітніших проявах, навіть тоді, коли воно конвульсивно вибивається з небуття чи коли воно повисає над прірвою.
— Ненароджені у тридцять третьому! Прочитайте "Марію"! Чому? Та тому, що наш найсвятіший обов'язок сьогодні — зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам'ять про тих, хто недожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
V. Підсумок уроку
Роман У. Самчука "Марія" — один із найсильніших в українській романістиці. Справедливо сказав С Пінчук у післямові до вітчизняного видання "Марії", що саме У. Самчук "втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу в XXстолітті". Закінчити урок хочеться словами з доповіді "Україна як постгеноцидна держава, або Як успадковані від СРСР структури блокують будь-які реальні реформи", виголошеної на Міжнародному конгресі україністів (Чернівці, серпень, 2002 p.): "Тільки тоді, коли народ України усвідомить усе багатство спадщини свого минулого, культури, історії, усього, від чого, власне, і постала така держава, як Україна, і такий народ, як українці, тільки тоді Україна спроможна ступити на шлях, від якого вона була відірвана репресіями, голодоморами, безпощадним економічним, політичним, культурним варварством, аналогів якому важко знайти в історії людської цивілізації, але ім'я якому — геноцид, на шлях нормального існування як європейської країни, Української держави, за яку боролися герої української нації, держави, створеної народом для народу".
У Конституції України записано: Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності...
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина.
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:22 | Повідомлення # 8
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Мука твоя — єдина.
Очі твої одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди
— Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе
— Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба
— Гляди не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні
— Усмішка твоя — єдина.
Мука твоя — єдина.
Очі твої одні.
В. Симоненко
— Назвіть інші твори про голодомор 33-го року.
Виступ літературознавців.
Тема голоду не нова в історії світового письменства (Тарас Шевченко, Панас Мирний, Іван Франко, Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Володимир Винниченко та ін.).
Першим художнім твором в української і світовій літературі про трагічні події голодомору 30-х років в Україні був роман У. Самчука "Марія". У третій його частині з документальною точністю змальовано жахи голодної смерті, викликаної етноцидом.
Темі голоду Василь Барка присвятив масштабні епічні полотна (романи "Рай", "Жовтий князь"). Матеріали для роману "Жовтий князь" (Нью-Йорк, 1963) він збирав понад 25 років, а "персональний гіркий досвід був основою".
Повість Ольги Мак "Каміння під косою" вперше вийшла друком у Канаді в 1973 р. з нагоди 40-річчя голодомору. Власне сам твір має таку посвяту: "Пам'яті безіменних мільйонів мучеників у сорокову річницю голодної трагедії на Україні присвячую". Гірким сарказмом звучить характеристика тогочасного буття:"Не життя, а просто рай, хоч лягай і помирай".
Оповідання Олекси Кобця "Великий злочин маленького Михася" зображує маленького героя 1933-го року. Очима дитини вияскравлюються реалії голокосту, тому образ знелюднілої України, де не чути півня, собаки і навіть цвірінчання горобця, має ще більш трагічне звучання.
Автобіографічне оповідання "Зой" Василя Чапленка починається прибуттям сина з міста до батька у село. Ось що бачить він у колись радісній господі: "В хаті було мертво. Це була трупарня. З печі звисали на опічок жилаві, з чорними п'явками всі ноги: мати. На припічку ницьма — і теж ноги, як у мертвої, неприродно розхилені — розпатлана в гарячці сестра. А на полу батько, мавши в головах кожух із сивою стрючкуватою вовною, кидалися в смертельній знемозі, як риба на сухому — батько, — і щось їм верзлося момотливо". Приголомшливе оповідання.
На епізоди з життя українського села 1932—1933 pp. натрапляємо у творах радянських часів. Роман Блаженко з роману Олеся Гончара "Прапороносці" згадує у своїх роздумах перед боєм голодний рік, розповідає про нього артилерист Решєтняк з повісті "Людина і зброя". У романі Михайла Стельмаха "Дума про тебе" у сцені купівлі-продажу змученої, виснаженої красуні Соломії Артемоном Васютою впізнаємо, що "голодний рік" — тридцять третій. Розповіді про голод постають зі сторінок іншого роману письменника — "Чотири броди", коли "примари голоду підступили до притихлих, пригаслих осель".
Трьома романами, які значною мірою зосереджуються на темі великого голоду 1932—1933 pp., є російськомовний твір Івана Стаднюка "Люди не ангели" (1962), "Невмирущий хліб" (1981) Петра Лановенка та "Забіяки" ("Драчуны" рос. мовою, 1982) Михайла Алексеева. На думку О.Самійлєнка: "Усі три письменники зображують історичні факти 32—33 pp. більш-менш з позицій соціалістичного реалізму, який не завжди дає високого художнього рівня".
Причини трагедії 33-го Анатолій Дімаров аналізує в повістях "Тридцяті", "Самосуд".
Не можна не згадати повість Євгена Гуцала "Голодомор", де апокаліпсис голодомору постає в яскравій деталізації зображуваних подій.
Занурюючись у страшні реалії штучного голодомору 1932—1933 pp., письменники не могли оминути проблеми антигуманної сутності всієї тоталітарної системи, що породжує подібні явища, фальшивості проголошуваних нею гасел соціальної рівності, вселюдського братерства, щастя для всіх.
VI. Домашнє завдання
Опрацювати статтю У. Самчука "Нарід чи чернь?", виписати в зошити найцікавіші думки письменника та вміти їх коментувати.
Література
1. Коваль В. Виховання патріотичних почуттів під час вивчення творчості Уласа Самчука // Українська література в загальноосвітній школі, 1999. — №1.-С. 41-43.
2. Мариненко Ю. Еволюція характерів персонажів у трилогії Уласа Самчука "Волинь" //Дивослово, 1999. — №11. — С. 7—9. Мариненко Ю. Творчість Уласа Самчука в школі // Українська мова та література, 2000. — №4.
3. Мудрак Л. Упас Самчук "Марія". Урок позакласного читання // Українська мова та література, 1999. — №5. — С 7. Нитченко Д. Видатний прозаїк Улас Самчук (1905—1987) // Березіль, 1993. — №7—8. — С 79—85.
4. Олена Теліга й Олег Ольжич у спогадах Уласа Самчука // Слозо і час, 1997. — №7. — С 12—13.
5. Павличко С Велика література // Українська мова та література, 2000. — №4.
6. Пастушенко О. Жіночі образи в трилогії Уласа Самчука "Волинь" // Українська мова та література, 1999. — №3. — С 8. Пастушенко О. Роман Уласа Самчука "Марія": до проблем життєвої правди // Українська мова та література. 1998. — №5. — С 6. Пінчук С Дві епохи Уласа Самчука // Вітчизна, 1993. — №11—12. — С 141 — 146.
7. Пінчук С Куди тече та річка: ріками та морями життя і творчості Уласа Самчука: у 90-ту річницю з дня народження // Український засів, 1995. — № 10—12. — С 87—113.
8. Пінчук С Улас Самчук // Слово і час, 1995. — №2. — С 11 — 17. Поліщук Я. Від романтики Волині до образу духовної України. Іпостасі Батьківщини в осмисленні Уласа Самчука // Українська мова та література, 2000. — №4.
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:25 | Повідомлення # 9
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно... (Віртуальна екскурсія до джерел неперевершеного таланту О. Довженка)
11 клас
Мета: намалювати живий образ митця, простежити витоки його таланту, ознайомитися із біографічними відомостями, сформувати уявлення учнів про багатогранність обдарування Довженка, відкрити велич мистецької місії в українській літературі і в мистецтві кіно; розвивати навички дослідницької роботи, уміння аналізувати життєві факти і обставини, їх роль у становленні особистості; на прикладі біографічних відомостей формувати етнокультурну компетенцію учнів; виховувати інтерес до постаті відомого земляка, повагу до землі, яка дала світові неперевершений талант.
Обладнання: портрети О. Довженка, які зроблені в різні роки його життя, фотографії із сімейного альбому, місцеві краєвиди с Сосниці, Сосницького літературно-меморіального музею, виставка його творів, соняшники, яблука, літературні плакати.
Форма проведення: навчально-рольова гра — віртуальна екскурсія на батьківщину письменника
Епіграф:
Десно! Моє слово до тебе,
Хороша поліська ріка.
Давно ти не бачиш край себе
Хлопчину Довженка Сашка.
Він виріс, пізнавши багато
Річкових і плес, і глибин.
Та ти йому — наче та мати,
Якою пишається син...
Він душу свою незбагненну
Розкрив у словах чарівних,
І силу любові вогненну
Серцями відчули ми в них.
П. Дорошенко
Хід заходу
Вступне слово вчителя (читає напам'ять епіграф під музичний супровід).
Стрункий, з вольовим голосом командира, із світлою усмішкою. Простий, артистично елегантний. Таким запам'ятався Олександр Петрович Довженко усім, хто його знав (перегляд портретів).
К. Зелінський: "Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще звеличує цю красу ореолом пережитого".
Він був людиною багатогранного таланту: режисер, прозаїк і драматург, Публіцист, оратор, етнограф і фольклорист, мистецтвознавець і художник, невтомний громадський діяч і філософ. Він один із фундаторів української кінематографії.
Своєю щедрою обдарованістю Довженко нагадував сучасникам великих митців епохи Відродження. Олесь Гончар про нього писав:"Справді, духовним побратимом був він титанам тієї розквітаючої доби, де часто в одній особі поєднувалися цілі грона талантів, де геніальний живописець водночас міг бути і звіздарем, і механіком, і зодчим, де рука, що вдень малювала невмирущі фрески, вночі бралася за циркуль математика або наводила в небо телескоп".
Масштабність, інтелектуалізм, патетичне сприйняття високого, красивого і значного в житті і людині — ось що передусім характеризує стиль Довженка.
Американський актор і режисер Чарлі Чаплін сказав про нього:"Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка".
"Арсенал", "Земля", "Аероград", "Щорс", "Повість полум'яних літ", "Зачарована Десна", "Поема про море".... Напевно, всі чули і знають ці твори митця. Всесвітнє визнання принесла стрічка "Земля", якій у 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі серед 12 найкращих картин, створених за всю історію світового кіно, було надано першорядне місце. "Кіно мусить стати високим мистецтвом", — писав Олександр Петрович на початку своєї режисерської біографії і на цю заповітну вершину сходив у пошуках і творчих муках, радощах відкриттів.
Ім'я Олександра Петровича Довженка заслуговує на пам'ять і пошану, а його творчість — на глибоке дослідження й широку популяризацію. На сьогоднішній день духовний спадок геніального митця ще не вивчений і не проаналізований. Він чекає на свого дослідника.
Формою нашого знайомства із життям і творчим доробком Довженка стане сьогодні навчально-рольова гра — віртуальна екскурсія в містечко Сосницю, на його околицю, що називають В'юнище, на Чернігівщині. Отже, в дорогу. Будьте уважними, поки ми будемо долати цю відстань, наші географи, історики, етнографи повідають нам про Сосницькі землі та славний рід Довженків.
Учень-екскурсовод — географ (робота з географічною картою України). Щоб потрапити на Чернігівщину, куди ми, власне, й перенесемося, нам необхідно із Глухівщини через Шосткинський район перетнути кордони Сумської області і потрапити спочатку в Новгород-Сіверщину, а вже потім і в Сосницький район Чернігівської області.
Долаючи цей шлях, ми будемо переїжджати через славнозвісну велику ріку Десну, що протікає на кордоні Чернігівщини й Сумщини, є лівою притокою Дніпра; вона згадується в літописі 988 р. Є декілька гіпотез щодо назви. Найбільш вірогідною видається сучасним дослідникам етимологія, що випливає із старослов'янського десний "правий". Хоч у сучасному розумінні Десна є лівою притокою Дніпра, однак, враховуючи те, що в давнину піднімалися з пониззя ріки до верхів'я (так проходило в основному заселення по річках), то Десна була дійсно правою притокою Дніпра.
Десна оспівана Довженком і не тільки. Велич і краса цієї ріки надихає на творчість і сучасних поетів, художників. Довженко ж писав: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя...
Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м'яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі..." (Перегляд фотографій Десни, її берегів).
Притока Десни Убідь утворює дельту, і кожний з її рукавів має свою назву. На південній околиці відділяється рукав Конотоплянки, огинаючи В'юнище, вона стає В'юнкою, далі В'юниським Заріччям — Чепелихою, потім Грузький Тесняк, Чистий Тесняк, а кінець рукава дельти зветься Приж.
Другий рукав від Конотоплянки через Британівку веде у Біленьку і Стару Десну. Перед Біленькою Десною в урочищі Скриня відгалужується у Могилки, які в урочищі Уступ з'єднуються з Десною. А в сиву давнину річка завертала в Пісню. А за Піснею і був сінокіс родини Довженків, про який згадує автор "Зачарованої Десни":"У нас була казкова сіножать на Десні. До самого кінця життя вона залишиться в моїй пам'яті як найкрасивіше місце на всій землі. З нею в мене пов'язані і перше рибальство, і ягоди, і гриби, і перші мозолі на дитячих руках, бо ми не були дачниками".
Сосниця — селище міського типу, розташоване на правому березі ріки Убеді, що є притокою Десни, знаходиться за 90 кілометрів від Чернігова
Учень-екскурсовод — історик (робота з картою, перегляд фотографій із краєвидами селища, місцевості). Перша документальна згадка про Сосницю в Іпатіївському літописі припадає на 1234 рік. Пов'язана з драматичними подіями міжусобної боротьби за владу між чотирма гілками князівського роду Рюриковичів. Об'єднані київські та галицько-волинські дружини на чолі з князем Володимиром Рюриковичем та Данилом Галицьким удерлися на територію Чернігівської землі і рушили на Чернігів.
"Оттоуда же подоша кленячи землю и поимаша грады мнози по Десне тоу же взяши и Хоробор, и Сосницу, и Сновеск, иным грады многи, и придоша же опять Чер-ниговоу..."
Відомим сосницьким краєзнавцем Юрієм Степановичем Виноградським досліджено далеке минуле Сосниці.
Ще в епоху неоліту поблизу річок Десни, Убеді селилися племена гребенцово-ямкової кераміки. Виявлені поселення періоду бронзи, скіфів, ранньослов'янські та часів Київської Русі.
Жили тут і східні слов'яни або сіверяни — наші предки. Були тут набіги половців, яких спокушав сосницький Степок, багатий пасовищами. Був тут і сосновий ліс, який, очевидно, і дав назву селища: сосни — Сосниця.
У жовтні 1239 року монголо-татари зруйнували населений пункт дощенту за непокору, але з часом він відродився.
У1370 році Сосниця входила до складу Литовського князівства, а після війни Росії і Литви, яка тривала в 1500 — 1503 роках, Сосниця ввійшла до складу Росії і в реєстрі кордонів згадується як село "городове чернігівське", що має ЗО хат і 2 церкви.
У 1618 році Сосниця перейшла під владу Польщі, стала власністю магната М. Пшонки. 1634 року тут було збудовано фортецю, із цього часу Сосницю вважали містом. Після визвольної війни 1648—1654 років Сосниця перетворилася на центр сотні Ніжинського, а пізніше Чернігівського полку.
Після Переяславської ради в 1655 році містечко Сосниця стало власністю Стародубського полковника Т. Оникієнка (Анікієва). А в 1666 році в містечко Сосницю прибув призначений царем воєвода, який запровадив нові податки. Коли Росія ліквідувала автономію Лівобережної України, Сосниця перейшла до Новгород-Сіверського намісництва, потім стала повітовим містом Малоросійської губернії, а з 1802 року — Чернігівської.
Громадянська війна принесла в Сосницю тиф і голод, погроми. З 1923 року Сосниця стала селищем міського типу й районним центром спочатку в складі Конотопського округу. У 1932 році Сосниця відійшла до складу Менського району, а з 1935-го вважається районним центром Чернігівської області.
У Сосниці проживали полковник Яків Скидан, що був спалений поляками живцем на сосні і став прототипом гоголівського Тараса Бульби, гетьман України Петро Дорошенко; автор спогадів про Пушкіна, Глінку — Ганна Петрівна Керн; Марк Федорович Полторацький — відомий оперний співак, хоровий диригент і музичний діяч часів імперії Єлизавети; Опанас Филимонович Шафонський — вчений, доктор права, філософії та медицини, автор історико-топографічного опису Чернігівського намісництва; Олександр Панкратович Черниш — доктор археології; Костянтин Арсенович Корнєв — доктор хімічних наук.
Нині в селищі проживають і творять Микола Петрович Адаменко — член Національної спілки письменників України, Наталія Федорівна Решодько — член Національної спілки журналістів України.
Учень-екскурсовод — етнограф. Довженко з'явився не випадково, його спородили віки, що пронеслися над Сосницею, Десною, і його персонажі, оті мудрі діди, є його пращурами.
Деяку інформацію про славний рід Довженків дослідив краєзнавець Юрій Степанович Виноградський.
"Предки О. П. Довженка прийшли з Полтавщини. Це сталося, імовірно, не пізніше XVIII ст. Безпосередніх предків прозивали "Тарасовичами" (за ім'ям прадіда О. П. Довженка Тараса). З документа "Семейний рекрутський список Сосницького сельського общества 1 генваря 1846 г." довідуємося про родовід О. Довженка. Він уявляється в такій послідовності: Карпо — Григорій — Семен — Петро — Олександр. Значить, найдавніший, відомий нам предок Довженка був Карпо. Його син — Григорій Карпович Довженко — народився в 1786 році. Карпів Довженків рід був великий, бо в 1828 році він розділився на 4 "семейства".
Дід О. Довженка Семен за молодих літ чумакував... Зі спогадів відомо, що виряджались у дорогу чумаки ранньою весною. Коло Покровської церкви (в Сосниці) зупинялось близько ЗО возів. На возах лежало все необхідне в дорозі: сало, пшоно; у кого був — і дідів пістоль. Півень — неодмінна приналежність валки (в дорозі треба знати час). Правився молебень, і валка рушала. "Верталися перед Покровом (1 жовтня за старим стилем). З рибою соленою, з чумацькими піснями"...(Прослуховування аудіозапису чумацької пісні).
Учень-екскурсовод — музеєзнавець (демонстрація світлин зовнішнього вигляду літературно-меморіального музею). На зеленому моріжку, обгородженому тином із лози, стоїть пам'ятник "Юному господарю" Сашку (скульптор Анатолій Семенович Фуженко, архітектор Анатолій Федорович Ігнащенко).
Ось таким 16-річним юнаком вийшов Сашко із отчої оселі, а повернувся — в книгах, фільмах, в пам'яті людській, у бронзі.
Хвіртка, ворота з дашком-вістрячком, берези, клени, що весною діляться життєдайним соком, яблуні, груші, сливи, вишні з батьківського саду. Батьківська хата "праматір людського пристанища", клуня, криниця з журавлем, погріб. Це все меморіальні цінності музею.
А далі — в глибині подвір'я — приміщення літературно-меморіального відділу, де розкривається світлий і правдивий образ геніального художника слова, кіно-діяча, дипломата, Людини...
Урочисте відкриття музею відбулося 23 січня 1960 року. З того часу йдуть і йдуть люди вклонитися порогу батьківському, доторкнутися душею до світу добра і краси, несуть свою любов і захоплення Людині України XX століття.
А народився Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1874 року ось в цій хаті (демонстрація хати роду Довженків).
Учень у ролі Довженка. "Хто й коли збудував нашу хату, які майстри — невідомо. Здавалося нам, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а нашій матері, — вікна повростали в землю і не було замків.... Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку в двері, без "можна"? і без "увійдіть", житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід серед зелені й квітів.
Не було в ній челяді. Не було ні вітальні, ні спалень, де довго висипляються, не було місця для лінощів. Не було на білих її стінах ні фамільних портретів, ні шкірою оббитих крісел, ні скринь у кутку, ні панцерів предків, бо рубались предки в давнину з непокритими грудьми. Були хлібороби батько й мати, що весь вік творили хліб і мед для людей".
Учень-екскурсовод — біограф (перегляд сімейних фотографій). Батько майбутнього письменника був хліборобом, рибалкою, смолярем (дігтярем), перевізником на Десні. Неграмотний Петро Довженко, на свою біду, відзначався романтичною вдачею і в тяжкому буденному житті ніяк не міг пристосуватися й знайти собі місця.
Учень у ролі Довженка. Багато я бачив гарних людей, але такого, як мій батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика, і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь у полоні сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.
Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий.. Жарт любив, точне, влучне слово. Такт розумів і шанобливість.
Одне, що в батька було некрасиве, —• одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! І все одно був красивий — стільки крилося в ньому багатства.
Учень-екскурсовод — біограф (перегляд сімейних фотографій):
Мати — Одарка Цигипа — була дочкою талановитого ткача-художника, від якого успадкувала любов до пісні і чудовий голос.
У своїх батьків Сашко був сьомою дитиною, а всього дітей народилося багатенько навіть і як на ті часи й селянську сім'ю, та далеко не всім судилося дожити до свого повноліття. Сам письменник писав: "Дітей мали багато, чотирнадцять, перемінний склад, з якого лишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не досягши працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, в моїй уяві плач і похорон".
Лаврін, Сергій, Василь, Іван від пошесті померли в один день, а найменшому Сашку не було тоді ще й року від народження. Мати вимолила у Бога життя останньому. З того часу вона не переставала щодня і щоночі благати:"3алиш мені, Господи, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю".
Учень у ролі Довженка. Моя невсипуща і невгамовна мати — вічна трудівниця. "Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото радість!" — любила проказувати мати — невгамовна трудівниця і велика страдниця. їй сам святий Юрій, з'явившись у сні в білих ризах, на білому коні, з довгим списом, заповідав робити його іменем людям добро, тому мати й була впевнена в тому, що буде в раю між святими, як боляща великомучениця".
Учень-екскурсовод — біограф. Дійсно, цій жінці заповідано бути тільки в раю. Скільки горя й страждань випало на її тендітні плечі. Народжена для пісень, добра і любові, вона весь вік проплакала, проводжаючи своїх дітей із рідної хати, проводжала назавжди. Сашко немовби увібрав у себе талант братів-соловейків, щоб прославити не тільки славний Довженків рід, а й всю Україну.
(Прослуховування аудіозапису улюбленої української народної пісні родини Довженків "Брати мої")
Брати мої, брати мої,
Брати — соловейки,
Чом до мене не ходите
Да щонеділеньки.
Сестро наша, сестро наша,
Сестро нечужая,
Як до тебе нам ходити,
Що ти убогая.
Ой дарма, що убогая,
Да ще й не гордая,
Хліба - солі роздобуду,
Рада роду буду.
Учень у ролі Довженка. "Основна риса характеру нашої сім'ї — насміхатися над усім і в першу чергу один над одним і над самим собою. Ми ... сміялися і в добрі, і в горі, сміялися над владою, над богом і над чортом. ...Дід, батько, мати, брати і сестри. Батько так ненавидів всякий нестаток, що навіть саме слово "бідність" ніколи не вживав до своєї особи. Замість "моя бідність" він міг казати "моє багатство", наприклад, "Моє багатство не дозволяє купити мені нові, пробачте, чоботи".
Учитель. Серед розкішної природи на; берегах зачарованої Десни, серед мудрих хліборобів з натрудженими руками і гіркою долею й формується світогляд і талант майбутнього митця.
Допитливий хлопчина жадібно вбирає перші життєві враження — надзвичайно суперечливі. По-дитячому наївне розуміння картини Божого суду, "що на неї боявся дивитися навіть Пірат", "перший гріх" за вирвану моркву, "прострільні" прокльони прабаби Марусини, страх перед слизькою гадюкою і гущавина смородини та інші печалі переплітаються з дитячими радошами.
Учень у ролі Довженка. "Ой-ой-ой, скільки вже знаю неприємних і добрих речей. Як неприємно, коли баба клене і коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п'явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоною дзюбкою скубе за штани. А як неприємно в одній руці нести велике відро води чи полоть і пасинкувати тютюн. Неприємно, як батько приходить додому п'яний і б'ється із дідом, матір'ю або б'є посуд. Неприємно ходити босому по стерні або сміятися в церкві, коли зробиться смішно.
І їхати на возі із сіном неприємно, коли віз ось-ось перекинеться в річку. Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий — приємно. І приємно обнімати лоша. Або прокинутися удосвіта і побачити в хаті теля, що найшлося вночі. Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками, скаламутивши воду, або дивитися, як тягнуть волока. Приємно знайти пташине кубло. Приємно їсти паску і крашанки. Приємно спати в човні, в житі, в просі, в ячмені, в усякому насінні на печі. І запах всякого насіння приємний. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким. І ще приємно, і дуже любив я, коли дід розмовляв з конем і лошам, як з людьми... Любив, коли скидалася велика риба в озері чи в Десні на заході сонця. Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возі і любив, коли віз спинявся коло хати в дворі і мене переносили, сонного, в хату. Любив скрип коліс під важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив плескіт води весняної. Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки. Любив гупання яблук у саду вечором у присмерку, коли падають вони несподівано нишком у траву. Якась таїна, і сум, і вічна неухильність закону почувалися завжди у цьому падінні плоду. І грім, хоча мати і лякалась його, любив...
Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більше за все я любив слухати клепання коси".
Учень-екскурсовод — музеєзнавець (показ світлин інтер'єру хати-музею). У цій хаті, звідки у широкий світ пішов Сашко, збережені предмети домашнього вжитку, речі, які пам'ятають руки матері, батька і самого Сашка. Ніхто із односельчан не лишився байдужим, коли в 1960 році вирішено було створити музей. Експонати збирали по крихтах, дуже хотілося відновити все таким, яким бачив Сашко. Дерев'ні старовинні меблі (столи, ослони, табуретки, мисники), череп'яний і глиняний посуд, рогачі із довжелезними держаками, велика розмальована півнями й квітами піч, колиска на вервечках. На покуті понад столом ікона ("темний сивий богу срібних шатах"), і Шевченко, і козак Мамай, і Будьонний, і Георгій Побідоносець на білих і рижих конях... У світлиці — фото батьків і:а видному місці... Вишиті рушники, чоловічі і жіночки сорочки... У народі говорять, що-хата, в якій перестали жити люди, помирає. У цій хаті живе людський дух, хатнє вогнище підтримують працівники музею, свіжі враження приносять відвідувачі, які їдуть звідусіль до берегів дивовижної ріки, на святу землю, до порогів звичійної української хати, п "якій так добре пахне давниною, рутою-м'ятою, любистком, а добра щедра піч пахне стравами, спеченим хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахне макухою, гнилими грушами і хомутом". А в її вікна, як і тоді, приязно заглядають сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і гілля всякі пахучі. Сама ж вона така ж сама біла, з теплою солом'яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом.
Екскурсовод, давайте вийдемо на подвір?я, пройдемося садом і городом, скуштуємо яблук і груш, помилуємося квітами і соняшниками, понюхаємо запашний тютюн і всяке зілля, нап'ємося солодкої води із дерев'яного відра криниці-журавля, пройдемося тією стежиною, якою ступав Олександр Довженко спочатку до місцево? початкової і вищої школи, а потім до Глухівського вчительського інституту.
Батьківщина Довженка — це золотоголові соняшники, жовтогарячі колоски пшениці, червонобокі яблука, синє волошкове поле, мальовничі луки, Біла круча на Десні — все це він понесе з собою у далеке й дуже складне життя. Ці образи обійдуть весь світ у його кінострічках, кіноповістях, виступах, спогадах. Вони живитимуть його розтерзану душу, зцілюватимуть хворе серце, надихатимуть устати із полум'я і знову творитимуть для народу свого, частинкою якого відчував себе.
Материнський образ України вставав перед ним із сивих туманів віків, з синяви неба, із вишневого цвітіння і калинової задуми.
У літературно-меморіальному музеї час ніби зупинився. Тут кожна річ зберігає подих, дотик теплої синівської долоні. Придивіться пильніше до фотографій і ви обов'язково зустрінетесь із його очима, в яких запеклися невиплакані сльози, біль і печаль.
Про що думає Олександр Петрович? Високе чоло свідчить про неабиякий розум.
Учень у ролі Довженка. У дитинстві у мене був певний нахил до споглядальності. Я був дуже мрійливим хлопчиком... У мене не було пристрасті до чогось одного, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все легко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділятися на кілька частин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навіть видах.
Учився я в Сосницькій початковій школі... Я був те, що зветься тепер відмінником; це мене часто-густо бентежило. Мені здавалося, вчителі самі щось не зовсім розуміють, і тому їм здається, що я відмінник.
Учень-екскурсовод — музеєзнавець (перегляд фотографій в експозиції музею). Зверніть увагу на фото Леонтія Созоновича Опанасенка — це вчитель малого Сашка. Саме він переконав батька, що його здібний син повинен далі навчатися і обов'язково здобути вищу освіту. Сосницьке міське чотирикласне двокомплектне училище, яке через високі вимоги до учнів і належні знання, які воно давало випускникам, у народі називали Сосницькою академією. Саме в стінах цього закладу і прийшло до "найсміливішого хлопця у Сосниці і найвродливішого" перше кохання до Надійки Чаусовської, доньки багатого купця, — першої красуні місцевої гімназії. Була вона висока, струнка, з біленьким личком, з великими очима. Кохання було взаємним, але недовгим: "Усі розуміли, що вони ніколи не зійдуться, не одружаться — донька багатія і син бідного дігтяря, і всі, здається, усвідомлювали, що ніколи більше не побачать такої гарної благородної пари. А вони, мабуть, не замислювалися над тим, про що думала Сосниця, вони кохали одне одного і, взявшись за руки, щасливі крокували вузенькими містечковими вуличками".
Леонтій Созонович Опанасенко порекомендував Сашку вступати саме до Глухівського вчительського інституту, бо це був єдиний заклад в південно-східній Україні, куди дозволялося вступати дітям хліборобів і платили стипендію на прожиття.
Сашко послухав свого вчителя і витримав високий конкурс (на тридцять місць було подано триста заяв), його було зараховано до студентських лав, але в стипендії відмовлено, і Петро Семенович до останніх днів життя не міг пробачити батьку свою безграмотність, тому продав десятину землі, щоб син не покинув мріяти про високу науку.
Учень у ролі Довженка. Мої мрії ... літали десь у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, учителювання — та прийшлося вибрати те, що гарантувало хліб насущний у майбутньому і можливість бодай протриматися за стипендію у студентські роки.
Учень-екскурсовод — музеєзнавець (показ світлин, записів у Книзі пам'яті). Так зараз Глухівський державний педагогічний університет, колектив якого уже все зробив для того, щоб найстаріший педагогічний заклад України носив ім'я свого славного випускника. Сучасні студенти філологічного факультету — часті гості нашого музею. Тут вони беруть матеріал для своїх курсових і дипломних досліджень, для літературно-краєзнавчих практик. Кілька років поспіль працівники музею сумісно із кафедрою української літератури проводять Всеукраїнські довженківські читання, на які збирають сучасних учених, письменників, просто не байдужих людей аби знову й знову доторкнутися до глибин його духовного спадку.
Відкриємо книгу записів для відвідувачів музею: тут не лише українська мова, а й російська, білоруська, грузинська, німецька, англійська, французька... Це не дивно, адже ім'я всесвітньо відоме.
"Щиро дякуємо за відродження Духовності на Благословенній землі О. Довженка, автора безсмертних "України в огні", "Повісті полум'яних літ", "Землі", "Зачарованої Десни"...
Нехай зерно, кинуте у благодатну землю, проростає і славить сосницький щедрий край".
Доземний уклін Вам від колективу Глухівського державного педагогічного університету в День 110-їрічниці з дня народження нашого славного випускника.
"Є хвилини, коли, відчуваючи велич геніальної людини, не наважуєшся підійти до неї близько.
Є хвилини, коли не можеш говорити в священному місці.
Такі хвилини відчуваємо й ми зараз. Мовчки вклоняємося цій хатині-колисці великого майстра-поета, великої людини, що буде вічно стояти з непокритою сивою головою під небом України".
Студенти м. Львова
"Канів і Сосниця — два рідні і священні місця. З цієї хати пішов у світ геніальний Сашко, а тепер світ сходиться до його хати.
Хай не заростає стежка до цього храму нашої культури".
О. Бабишкін
"Чолом тобі, великий сину України! Тут ти народився, тут ти зростав, тут мужнів твій талант митця. В такій маленькій хатинці народився і виріс такий великий художник і мислитель. Низький поклін цій хатині, цій колисці. Благословенна будь, земле ця! Благословенна будь, прекрасно Десно! Це Ви дали людству такого гзо-летня. Вклоняюсь Вам!"
Мар'ян Масловський
Це святе для кожного українця місце удостоєне відвідуванням президентів, прем'єрів, міністрів, а колись були вони глухими до відчаю і крику вигнанця, московського бранця. Часи змінилися, на щастя. Одне лишається невідомим: коли розсекретять архіви митця, які до цих пір у Росії, до цих пір бажання і останній заповіт Олександра Петровича повернутися тілом і душею в батьківську землю не виконане.
А музейні експозиції із Глухова переносять нас у Житомир, де письменник вчителює, де знайде своє кохання і одружиться з Варварою Семенівною Криловою.
Київ — Луцьк — Варшава — Берлін — Харків — Одеська кінофабрика — Москва — все це представлено в фотографіях і документах. Випало митцю бути не лише свідком, а й учасником двох страшних воєн, кровопролить, народного горя. Це горе не обійшло і його самого, і його сім'ю
Учень-екскурсовод — біограф. Велику скорботу і журбу залишила на серці Олександра Довженка драматична доля його батьків. Мати пережила батька, але яке то було життя. Гіркота нещасливих молодих літ, рано забіліло волосся — ще на тридцятому році життя, коли чотири синочки — чотири соловейки — в один день пішли із життя від невідомої хвороби: Удень визволення Києва 6 листопада 1943 року Олександр Довженко почав розшуки своїх батьків.
Учень у ролі Довженка. Знайшов матір і від неї почув її гірку розповідь про смерть батька, який пережив побої фашистів, вигнання з квартири, який не вірив у перемогу і безупинно проклинав Сталіна "за невміння правити і воювати" — "він бачив у ньому одному причину загибелі свого народу, бачив крах своїх страчених надій на добро", крах сподівань на краще життя народу після великих жертв і непосильних трудів. Так він і помер у великих муках і стражданнях.
Учень-екскурсовод — біограф. Розповідь матері потрясла Довженка. Але разом з тим додала йому сил і віри в тяжкі місяці розправи за кіноповість "Україна в огні", яку Сталін заборонив друкувати і ставити за нею фільм. Це був страшний удар для митця. "Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості", — запише він у "Щоденнику".
Учитель. Ось і пройшли ми залами літературно-меморіального музею, оглянули його експозиційні і виставкові матеріали. Хто ж він — Олександр Петрович Довженко — письменник, мислитель, громадський діяч? До нас у кабінет українознавства завітали письменники, які особисто знали його. Через їх спогади спробуємо зрозуміти незвичайну і самобутню постать творця, все, що він робив, де втілилася частка його людського ідеалу, за який боровся своєю творчістю.
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:26 | Повідомлення # 10
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Імітаційна рольова гра. Учні виконують ролі героїв на основі заздалегідь опрацьованих спогадів про Довженка: П. Тичина. "Могутній"; М. Рильський. "Народний митець"; Остап Вишня. "Олександр Довженко"; Олесь Гончар. "Довженків світ"; П. Довженко. "Про брата" тощо.
Колективний коментар літературних плакатів:
— Він лишився як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером.
А. Малишко
— Олександр Петрович був напрочуд широко обдарованою людиною, нагадуючи цим художників епохи Ренесансу. З художниками відродження, з митцями романтичної школи чи романтичного характеру, із усіма співцями живого, повнокровного життя його споріднювала і любов до яскравих тонів, до виразних контрастів, любов до видимого світу з його безмежною грою кольорів і світлотіней, з його трепетною й теплою красою ... Був він письменником високої сили й високої своєрідності... був він цільним художником, новатором з голови до ніг...
М. Рильський
— Мистецьку самобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного народного ґрунту, соками якого вони живилися, з якого так буйно виростали.
Олесь Гончар
— Стати справжнім митцем — значить умерти. Цей трагічний парадокс українського пореволюційного відродження здійснився і на Довженкові, хоч був він ще найбільш щасливий із творців Розстріляного Відродження.
Ю. Лавріненко
— Довженко, уродженець чарівної закутини української землі, промчав метеором на обрії нашого безрадісного сторіччя.
Шарль Форд (Франція)
Заключне слово вчителя. Таким лишився в людській пам'яті Олександр Петрович Довженко, людина, залюблена у красу, творець прекрасного на землі, він дарував добро і любов, це було сенсом його буття. Все життя він був у пошуку, його навіть називали генератором ідей, він тяжко працював, щоб досягти вершин поваги і визнання. Він поліпшував природу, зокрема посадив сад біля Київської кіностудії, створював архітектурні проекти забудови берегів Дніпра і Каховського водосховища, висловлював свої зауваження щодо проектування нових сіл, задовго до польоту Ю. Гагаріна ділився планами освоєння космосу... Він мріяв зробити землю красивою.
Любив мандрувати, часто виїздив у різні села і міста у пошуках "натури", не одну ніч провів біля вогнища із друзями, захоплювався полюванням, але, як і Остап Вишня, виїздив на природу за новими враженнями, можливістю поспілкуватися, аби отримати заряд енергії від землі і дерев, пробудити натхнення.
"Одного разу, повернувшись із пошуків "натури", він сказав: "Я бачив день, сповнений сонця і барв, насичений красою на небі і на землі, — день, якого не було вчора і не буде уже завтра, день, схожий на людину на вершині ЇЇ творчої сили, в хвилину найрадіснішого художнього натхнення... Але сьогодні був день, насичений красою і в землі, і в тіні — скрізь сповнений дії..."[З, 208].
Література
1. Гончар О. Довженків світ // Полум'яне життя: Спогади про Олександра Довженка. — К., 1973.,
2. Довженко О. Автобіографія//Довженко О. Твори в5-т;і томах. К.: Дніпро. — 1983. —ТІ.
3. Довженко О. Зачарована Десна. Твори у 5-томах: Дніпро.. — 1983. —Т1.
4. Плачинда С Олександр Довженко . — К., 1924.
5. А. Русанов Павло. Зорями зачарований // Полум'яне життя. Спогади про Олександра Довженка. — К.: Дніпро. — 1972.
Василь Стус
Сторінки великого життя (Урок, присвячений 70-річчю від дня народження Василя Стуса)
 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:27 | Повідомлення # 11
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Тема. "...Як син тобі доземно уклонюся, і чесно гляну в чесні твої очі, і в смерті з рідним краєм поріднюся". Василь Стус. Біографія поета. Сила волі та стійкість духу. Любов до рідного краю, біль і туга за ним. Поетичні образи творів.
11 клас

Мета: ознайомити вихованців з тяжкою долею видатного українського поета-борця за щастя, волю та незалежність рідної Батьківщини; розвивати пам'ять, творчу уяву, аналітичне мислення учнів; виховувати інтерес до творчої спадщини Василя Стуса, формувати почуття гордості, що ти належиш до відомої нації — української.
Тип уроку: урок — літературознавча розвідка.
Засоби навчання: комп'ютерний клас (комп'ютерна підтримка, інші сучасні технології); портрет Василя Стуса, виставка художніх творів та публікацій поета; паперові носії інформації (роздруковані письмові різнорівневі завдання).
Епіграф до уроку:
Що міг — я зробив.
Що зможу — ще зроблю.
Але без України мені моторошно...
Прошу тільки вірити, що я нітрохи
Не змінився проти студентських літ..
У мене є мій народ...
Його муки — то єдина
Моя скорб...
Василь Стус
3 грудня 1978 р.
Хід уроку
I. Організаційний момент
II. Оголошення теми, мети та завдань уроку.
Мотивація навчальної діяльності учнів
Вступне слово вчителя. Син поета Дмитро Стус у своїй книзі "Василь Стус: життя як творчість" зазначив таку сакральну тезу: "Можна сказати, що волею обставин Василеві ще до народження випав жереб поєднати в собі дві складові: селянську виваженість і мудрість, які за його життя перестали бути чеснотами, та донбаську вольність, анархічність і відчайдушність, без чого, коли прагнеш досягти успіху, пробити собі дорогу майже неможливо. З якихось причин він не став на значно простіший шлях зречення коренів і материнської мови, як це природним чином робила більшість дітей переселенців, аби бодай таким способом уникнути жорстокого висміювання з боку однолітків. Втім, цей шлях був для слабосилих, а Василеві з дитинства хотілося бути сильним. Та й батьки, скільки він бачив, не соромилися свого походження, зберігаючи в родинному колі й релігійність, і традиційний лад, і мову. Цілком вірогідно, що тато чи мама в довгі й темні вечори розповіли йому чимало гіркого про свою втечу з Вінниччини і змогли романтичному юнакові розповісти про рідну землю так, аби на все життя закласти в ньому непереборне бажання відстоювати національну гідність, про яку в Сталіно можна було прочитати хіба в історичних легендах про козаччину" [9, 62].
Дослідник творчості Василя Стуса Григорій Білоус констатує: "Після Сковороди й Шевченка, після Симоненка й Довженка, після Драй-Хмари і Вишні, після тисяч патріотів — потоптаних, понівечених, знищених тоталітарною системою, Стус не зміг жити інакше: одверто став на прю з нею. Свідомо, беззастережно, з відкритим забралом. Поряд із ним було багато сподвижників, але не кожен із них пройшов свій трудний шлях від початку й до кінця так, як зробив це Стус" [1, 20].
Отож, шановні учні, доторкнімося серцем і сприймемо душею цю велику людську трагедію.
Запитання до учнів
1. Із якою метою ми вивчаємо життєпис поетів? (Щоб стати освіченими; щоб мати приклад того, чого може досягти звичайна людина; ким може стати.)
2. Як на вашу думку, чи допоможе визначитись з власними вчинками знання життєвої долі інших людей? (Знаючи долю інших, легше уникнути власних помилок.)
III. Вивчення нового навчального матеріалу
Інсценізація "Гортаючи сторінки великого життя" (за основу взято наукову статтю доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури, декана філологічного факультету Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. М. Горболіс [3, 70—82]).
Двоє підготовлених учнів демонструють портрет В. Стуса, розповідають про життя та творчість поета. Двоє інших готують виразне читання віршів митця.
Перший учень. Відтворімо мозаїку фактів, епізодів життя Василя Стуса, що увиразнюють його сутність на тлі тогочасної епохи.
Другий учень. Волею долі життя Василя Стуса з першої хвилини було органічно вплетене у давньоукраїнську традиційну звичаєвість. Майбутній поет народився 6 січня 1938р.ус. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, напередодні величного Різдва, коли на Святвечір — магічний час — звичні й буденні речі та предмети набувають чарівної сили, коли небо і земля, усі добрі сили долучаються до творення іншого, вимріяного буття. Так народні звичаї — осердя Українського Космосу, "початок і вершина, зародок і первина" (Г. Сковорода) — увійшли у плоть і кров Василя Стуса, а разом із ними й пошана до землі, минулого, культу предків.

Перший учень. Того передріздвяного дня 1938 р. вищі сили означили духовні шляхи реалізації надзвичайно багатого потенціалу українця, якому в майбутньому ще належало наполегливо торувати ці шляхи, свято оберігаючи від нищення, паплюження, нівелювання. Йому ще належало багато працювати, щоб утримати й продовжити традиції, зберегти цінності, з якими українці мали йти у світ, щоб розповісти про себе і подивувати інші народи.

Другий учень. Василь Стус про свої дитячі роки згадував: "Пам'ятаю, як лежав у колисці (а мама ще робила на полі, в колгоспі, отже, мені було менше року), а нікого нема. Колиска висить на гакові, вбитому до сволока... я мокрий, певне, ревів — і докучило. Нудно лежати, то я граюся своїми вухами — мну їх у долоньках. Пам'ятаю, як ходив до ясел у Рахнівці (ще мама жила в селі) — і там виціловував усіх шмаркатих діток, бо любив їх — усіх. ...Над моєю колискою мама співала колискової..." [9, 25].
Перший декламатор.
Сину мій, сину, не клени батька,
а пом'яни.
Мене ж прокляту, я твоя мати, —
мене клени.
Перший учень. Коли мама пізніше наспівувала ці тужні слова, мої очі закипали сльозою. Чому "не клени батька"? Чому мати проклята? Збагнути не міг. А сльози бігли з очей і я ховав їх, бо встидався сліз. Схоже, що на ці запитання маминої колискової вже дорослий Василь шукатиме відповіді усе свідоме життя.
Другий учень. Не відрікся, не знехтував Василь Стус материнської мови у середовищі російськомовного Донбасу, куди родина втекла від фізичного нищення. Мова зберегла його душу від зневір'я й байдужості, допомогла не забути, хто він є.
Перший учень. Василь Стус був гордий із того, що знає і говорить українською! Це свідоме бажання бути українцем, свідомий виступ проти мало-російства, бо не захотів бути окраденим і посереднім. Саме рідна мова зробила Василя Стуса щасливим, сильним, бо саме з джерел рідної мови він вбирав духовну енергію для свого єства. Мова допомогла йому відчути себе українцем.
Другий учень. Малі Василь і Марійка, яких батько привіз із Рахнівки до Сталіно, тікають із барака. Вони не визнають батька — чи тому, що забули, чи тому, що батько ніби скривдив їх, відірвавши від рідного дитячому єству простору (села). Відчуття цих маленьких дітей надломлені, Василь і Марійка шукають затишку, гармонії, що їх спізнали у селі та втратили у зв'язку з переїздом.
Перший учень. Василь Стус згадує: "Пам'ятаю, як сміялися жінки донецького бараку, що я хвалився, ходячи в довгій сорочечці: "цю сорочечку мені бабуня пошила, з кишенькою — казав я, а їм було чогось відрадно" [9, 67].
Другий учень. У Сталіно родина Стусів жила у комірчині (служби, кухня — спільні для всього поверху). Душі маленьких дітей Стусів благають затишку. Це природне бажання.
Перший учень. Так із дитинства Василь Стус знав, що родина має бути міцна духом, розпросторена в україномовній атмосфері, вибудувана на принципах довіри, любові, взаємоповаги і взаєморозуміння, пошанування та збереження народних традицій, свят, звичаїв. Ці самобутні ознаки української сім'ї допомогли вижити і не зруйнуватися родинам Семена та (лини Стусів, а згодом Василя Стуса і Валентини Попелюх. Уже 10-річним хлопчиком Василь Стус означив основні засади філософії свого життя, свідомо обираючи важку дорогу страждань. "І ще хотів — тяжко вчитися, бо жити — тяжко. Мамі — тяжко. Татові — тяжко. То й мені має бути тяжко — аж доти, поки й татові й мамі не стане легше, аж доки всім людям на світі не стане легше жити", — згадує поет. Це усвідомлена відповідальність за долю народу, витоки тих шляхетних намірів згодом дорослого Василя Стуса служити своєму народові. Чи не Шевченків "Кобзар", що його вже четвертокласником майже всього знав напам'ять, гартував його волю та характер?
Другий учень. Василь Стус мав намір присвятити своє життя геологорозвідувальній справі, але після Франкового "Мойсея" "забув свою геологорозвідку. А став літератором" [3, 75]. Василя Стуса вабить героїко-романтична література, в якій самостверджуються сильні та цільні особистості. Мамина пісня зливається з історією народу; він щоразу ніби проживає історію сам, наче стає учасником минулих подій, ідентифікуючись, таким чином, із народом, з духовною культурою нації, осмислюючи минуле і сучасно у світлі національної ідеї. Славко Глузман, російськомовний киянин, з яким Василь Стус провів у камері 20 днів перед етапом, згадує: "Стус виявився першою людиною, яка розповіла мені, що та земля, на якій я народився та виріс, має свою історію. Я ж навіть не здогадувався про неї. Мені в школі цього не розповідали. Батьки теж не змогли цього мені дати, бо просто не знали... Він дуже цікаво це все розказував. Це було прекрасне відчуття, коли він розповідає й водночас ілюструє це співом давньої української пісні..." [З, 75].
Перший учень. Упродовж навчання в Донецькому педінституті (1954—1959 pp.) Василь Стус самостійно поглиблює знання з історії України та історії української літератури. Тут, у місті, Почувався ніби в духовній неволі. Щоб не загубитися, він мусив самотужки створити простір для свого "я", перенести культуру душі на територію мешкання тіла. Після закінчення ВНЗ Василь Стус, "стужілий за справжньою, нєдонецькою Україною", їде за розподілом (замість однокурсниці Зінаїди Кононученко) у далеке село на Кіровоградщину — недалеко від рідної Рахнівки, щоб перед службою в армії дихнути озоном української стихії.
Другий учень. Далі була служба в лавах армії, потім вчителювання у Горлівці на Донеччині, у Таужнянській семирічній школі Гайворонського району на Кіровоградщині. Довгі роздуми, спілкування з друзями, аналітичне споглядання процесу руйнування матерії та духу в Україні посилили відповідальність Василя Стуса-громадянина за культуру свого народу, увиразнили потребу користуватися набутками народу, захищати політичні, культурні, духовні права нації, а отже, державність, що мала бути гідно представлена у світі. Про це йшлося і на місячному семінарі молодих літераторів в Одесі у травні 1963 р куди Василя Стуса запросив В. Я. П'янов Молодь дискутувала про можливості української держави становище і розвій (розвиток. — С. К.) рідної мови, літератури, про те, що "настав час появи на Україні новітніх отаманів духовного поступу — Кобзарів Каменярів". Тоді, в розпал дискусії, Василь Стус сказав: "Про який народ ви говорите? Про яке відродження?. Ледачі ми духом, затуркані, байдужі воли, що без ярем на шиї не годні себе й мислити! А щодо Шевченка і Франка... Не перебільшуйте й не плекайте ілюзій Таких більше не буде..." [9, 140].
Перший учень. Далі в житті Василя Стуса була зустріч із Іваном Світличним, який увів його у коло шістдесятників... Далі — вияв духовної зрілості Василя Стуса: виступ у кінотеатрі "Україна" 4 вересня 1965 p., коли українська громадськість вітала світове визнання фільму С. Параджанова "Тіні забутих предків", а зовсім поруч, майже за стінами зали, тривали арешти (було арештовано Івана Світличного, Богдана та Михайла Горинів).
Зі спогадів І. Дзюби: "І Василь піднявся, ним щось таке заговорило. І він крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте, чи прошу встати. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше, потім більше. Але не всі" [9, 181]. Ось той долею чи вищою силою рокований випадок, коли можна було безпомилково виміряти, за словами І. Драча, концентрацію національної ідеї, насиченість, густоту, рівень патріотизму на душу населення. Виступ Василя Стуса у кінотеатрі сколихнув країну, пробудив свідому українську інтелігенцію до Дій [3, 77].
Другий учень. А через кілька днів (7 вересня 1965 р.) Василь Стус писав у пояснювальній записці директорові Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ:
"...Я говорив з обуренням про те, що підозріливо приховувані арешти виявляють якусь гнітючу атмосферу, яка створилася в Києві, особливо ж — щодо молодих митців. Ці підозріливі арешти створюють ґрунт для страшних аналогій. Тінь кривавого 1937 р. надто близька, щоб можна було не реагувати на будь-які подібні симптоми. Чисто психологічно, чисто громадянськи — я не міг стриматися. Я вважаю, що в таких умовах мовчанка є злочином..." [9, 183]. Через кілька днів "за систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу" Василя Стуса відраховують з аспірантури ІЛ НАНУ.
Перший учень. Василь довго не міг знайти роботу (із вищою освітою працювати різноробами заборонялося), працював (часто по дві зміни) у цегельні — завантажував котли вапном, вигортав жужелицю, у перервах читав, не потерпаючи від надмірного нагляду чи від чужих очей.
Перший декламатор. Про свого друга та однодумця Івана Світличного Василь Стус напише:
Не можу я без посмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить,
він, як зоря, проміниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.
Другий декламатор.
Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари скапарене озлоблення своє. Іваночку! Ти чуєш, доброокий? їй-бо не знаю, що я зле зробив. Чого ж бо йдосі твій поріг високий ані відчув, ані переступив...
Другий учень.
Згодом Василю Стусові пощастило влаштуватися на посаду спочатку наукового співробітника, а потім старшого наукового співробітника у Центральний державний історичний архів. Після арештів 1965 р. колесо репресій закрутилося, комуністичні ідеологи, які пов'язували свої кар'єрні інтереси з боротьбою з "українським буржуазним націоналізмом", повинні були знаходити все нових і нових жертв. Під пильне око КДБістів потрапляє і Василь Стус, але не боїться і продовжує писати. Він добре усвідомлює націєзберігаючу функцію літератури.
Перший учень.
1972 р. Василя Стуса було арештовано разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ігорем та Іриною Калинцями та іншими. Василя Стуса засудили до 5 років таборів і трьох років заслання. Кару відбував у Мордовії, заслання — на Колимі. 1979 р. повернувся до Києва, але через 8 місяців його заарештували вдруге й засудили на 15 років позбавлення волі (10 — таборів, 5 — заслання). Другий строк Василь Стус відбував у спецтаборі в Пермській області. Режим останні роки був нестерпним: позбавлення побачень, безперервні утиски з боку адміністрації, хвороби, та головне — не мав змоги передати на волю жодного поетичного рядка. Камера пожерла його твори, вкоротила віку, як колись було з Т. Шевченком.
Другий учень.
До останніх днів свого життя Василь Стус залишався чесним перед своїми рідними, друзями, народом. За рік до смерті (у вересні 1984 р.) Василь Стус звертається до радянського уряду з таким листом: "23 серпня ц. р., не витримавши нелюдських умов у концтаборі ВС — 389/36, український політв'язень Юрій Литвин зробив спробу самогубства, він відкрив собі лезом живіт, висипавши нутрощі в закривавлену постіль. Забрано його в непритомному стані. Можливо, він уже помер. ...Литвин — тяжкохворий. Але медичної допомоги йому практично не надавали. Так, він 9 місяців чекав протезування зубів, проходивши з обпиленими зубами (практично весь час він нічого не міг їсти). Литвин — майже зовсім сліпий, а харчують його так, що можна дійти до дистрофії... і Литвина довели до дистрофії: він важив 46—48 кг — 50-річний мужчина. Саме ці умови нелюдського знущання привели до смерти [тут і далі збережено мову оригіналу. — С. К.] іншого правозахисника з України — Олекси Тихого, якого фактично замордували — холодом, голодом і нелікуванням — 3,5 місяці тому!.. Ситуація нагадує найчорніші роки сталінщини, коли кращі сини українського народу — М. Зеров, Л. Курбас, М. Драй-Хмара, М. Куліш — конали й божеволіли по сталінських душогубках. Питаю — який смисл у таких екзекуціях? Надії на те, що хтось із нас зламається, — марні. Абсолютно марні. Всі ми готові померти в ім'я майбутнього свого народу, в ім'я справедливості й прогресу. А наша жертовна кров, пролита в кучинському концтаборі, навіки пробуде нашою славою, а вашою чорною ганьбою. Подумайте над цим добре. Знайте: ми під опікою пам'яти народу. Ми. А не ви. Я знаю, що писати, власне, ні до кого. Українські перевертні — яничари — не пустять цього листа за призначенням. Бо чи ж не вони віддали українську молодь 50—80 pp. під ніж новітніх сталінців-беріївців? Для чого ж я пишу? Щоб нагадати: окрім нині, буде ще й завтрашній день. Схаменіться, людове!" [9, 347—348].

Перший учень. На захист цькованого, засудженого і замордованого Стуса виступав академік Андрій Сахаров, закликаючи поетів, письменників і вчених цілого світу боронити людську гідність і справедливість. Відділ Міжнародної Амністії в Західній Німеччині вислав на адресу Головного Прокурора УРСР Ф. Глуха, як також до інших організацій світу, котрі зацікавлені проблемою людських прав, звукозапис і листу справі Василя Стуса. Слово за словом, речення за реченням, сторінка за сторінкою доведено із залізною логікою, що ганебний засуд Василя Стуса — помста неправової держави та порушення основних людських прав.
Другий учень.
1985 р. Генріх Бьолль висунув творчість Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії. 30 — 31 серпня 1895 р. за брехливим доносом наглядача Василя Стуса кинули на 15 днів до карцеру. У ніч із 3 на 4 вересня у карцері, під час "сухої" голодовки, перестало битися серце Василя Стуса [9, 348].
Отже, повернімося сьогодні своїм обличчям, своїми думками й почуваннями до того найвірнішого сина України, який був живим втіленням національного духу й національної гордості українців.
Запитання до учнів.
1. Чим зацікавила вас біографія поета?
2. Які риси вдачі були характерні Василеві Стусу? (Сила духу, рішучість, мужність, витривалість.)
3. Чому життя та творчість митця оцінені нашими сучасниками як подвиг? Чого вони нас навчають? (Бути наполегливими, принциповими й цілеспрямованими.)
Аналіз поетичних творів Василя Стуса. "Присмеркові сутінки опали".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Визначте тему цієї поезії? (Особистість в умовах чужого їй світу, збудованого за принципами абсурду.)
2. Що символізує образ сутінок? (Образ сутінок символізує в контексті світової літератури зло. У рамках твору форма цього зла — соціальний занепад, пов'язаний з образом сонної землі, адже застій підтримується завмиранням думки й почуття — сном, який охопив переважну більшість суспільства. При цьому духовний світ людини вловлюється в тенета тотальної суспільної ситуації: "присмеркові сутінки ... душу оплели", "куди не йду, куди не прагну — смерк сосновий мерзне угорі".)
3. Із чим асоціюється сосна у творі? (Сосна — рослинна реалія північного пейзажу — асоціюється у творах Василя Стуса з неволею. Саме неволя і смерть образом "соснового смерку" тяжіє в тоталітарному суспільстві над людською свідомістю і духовністю.)
4. Яка головна думка поезії? (Головна думка поезії виражається таким судженням: сенс буття особистості в "чужому" їй світі треба шукати серед вищих морально-етичних категорій, одна з яких — Вітчизна. За цією ідеєю — життєвий подвиг Василя Стуса.)
Поезія "Весь обшир мій — чотири на чотири". Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Де перебуває ліричний герой поезії? Як поету вдається передати тяжкий настрій, скутість і обмеженість волі?
2. До кого звертається Василь Стус? Як він називає свою рідну матір?
3. Чому доля матері поета не менш трагічна, ніж його власна? Яким чином це виражено?
Поезія "На колимськім морозі калина".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Як описує Василь Стус природу Колими? Які художні деталі він використовує?
2. Як ви розумієте своєрідний поетичний неологізм Василя Стуса "І котилося куль-покотьолом моє серце в ведмежий барліг"?
3. Який образ-символ використав поет, говорячи про рідну Україну?
Поезія "Крізь сотні сумнівів".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Про який шлях говорить поет?
2. Яким є цей шлях?
3. Чому поет — початок цього шляху?
4. Що виділяє поета з-поміж інших людей?
Поезія "За літописом Самовидця".
Виразне читання поезії підготовленим учнем. Бесіда за текстом твору.
1. Який епізод з історії України описаний у вірші?
2. Чому до образу сонця вжито два епітети — украдене й татарське?
3. Чому вірш має таку назву?
4. Яку позицію займає автор твору?
IV. Узагальнення та систематизація знань; засвоєння системи знань і способів їх використання
(виконання письмових різнорівневих завдань).
І рівень
Назвіть правильний варіант відповіді (за правильну відповідь учневі нараховується — 0,5 б.).
1. Василь Стус народився на:
а) Вінниччині;
б) Тернопільщині;
в) Донеччині;
г) Харківщині.
2. За протест проти арештів українських шістдесятників В. Стуса було відраховано з аспірантури Інституту літератури імені Т. Г Шевченка НАНУ:
а) у 1960 р.
б) у 1965 р.
в) у 1955 р.
г) у 1970 р.
3. В. Стуса заарештували і засудили на п'ять років примусових робіт і три роки заслання (які поет відбував у Мордовії та на Колимі):
а) у 1974 р.;
б) у 1969 p.;
в) у 1972 p.;
г) у 1976 р.
4. Прах В. Стуса перепоховано на Байковому кладовищі в Києві:
а) у 1987 p.;
б) у 1985 р.;
в) у 1989 р.;
г) у 1991 р.

5. Вкажіть, хто з відомих українських поетів "благословив" першу публікацію віршів В Стуса:
а) П. Тичина;
б) А. Малишко;
в) М. Рильський;
г) Л. Костенко.
6. Які серед названих збірок В Стуса побачили
світ у 90-ті роки XX ст. в Україні?
а) "Дорога болю";
б) "Під тягарем хреста";
в) "Вікна в позапростір";
г) "Зимові дерева".
7. В. Стус став лауреатом Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (посмертно):
а) у 1989 р.;
б) у 1991 p.;
в) у 1993 р.;
г) у 1995 р.
8. Укажіть назву літературознавчої розвідки
В. Стуса про П. Тичину:
а) "Відхід Тичини";
б) "Клярнетичний символізм";
в) "Феномен доби, або Сходження на Голгофу слави";
г) "Тичина і його час".
9. У жовтні 1990 р. з листом на захист В. Стуса до учасників Мадридської наради для перевірки виконання Гельсінської угоди звернувся:
а) І. Драч;
б) О. Гончар;
в) А. Сахаров;
г) М. Рильський.
10. У рядках із вірша В. Стуса
Прозаїки, поети, патріоти!
Давно опазурились солов'ї,
Одзьобились на нашій Україні...
виділено:
а) діалектизми;
б) професіоналізми;
в) історизми;
г) неологізми.
Варіанти правильних відповідей. 1) а; 2) б; 3) в; 4) в; 5) б; 6) а; 7) б; 8) в; 9) в; 10) г.
II рівень
Дайте коротку (але змістовну) відповідь на одне із запитань (правильна відповідь — 2 б.).
1. Прокоментуйте слова Василя Стуса:
Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив коло землі...
2. З'ясуйте, в яких вчинках виявилася громадянська мужність Василя Стуса.
3. Знайдіть в уривках з поезій Василя Стуса неологізми, поясніть спосіб їх творення, значення в тексті:
а) Усевитончуваний зойк, крик крику, крику крик. Задосить. Спекайся морок, хоч як до них і звик. Ці груди болю, біль грудей, застрашених страждань — нема їм жодних панацей, все поглинає хлань ("Усевитончуваний зойк...");
б) Сосна пливе із ночі і росте,
як полохке вітрило всечекання.
А ти уже — по той бік, ти — за гранню,
де видиво гойдається хистке.
Там — Україна. За межею. Там
("Сосна із ночі випливла, як щогла...").
IІІ рівень
Напишіть твір-роздум на тему "Усім жертвую для тебе, рідний краю!.." (максимальна кількість балів — 5 б.). Загальна кількість балів — 12.
V. Підбиття підсумків уроку. Оголошення результатів навчальних досягнень учнів

Заключне слово вчителя.
Завершуючи наш сьогоднішній урок, я хочу сказати, що нам з вами дійсно пощастило жити в часи народовладдя / демократії, у вільній, незалежній Україні, тому що на прикладі Василя Стуса ми побачили, як несправедливо і трагічно складалася доля українців і особливо — великих митців минулого. Однак, не дивлячись на такі тортурні муки, жорстока система не зламала духу поета. Його проникливе слово насичене великою силою й енергією, що знов і знов пробуджує в читачах найшляхетніші поривання й прагнення. Тож поет Василь Стус продовжує жити серед нас...

VI. Домашнє завдання може бути диференційованим: вивчіть напам'ять один із віршів Василя Стуса; напишіть твір-роздум на тему: "Василь Стус і його час"; укладіть бібліографію (5—10 джерел, використовуючи паперові носії інформації, а також "Інтернет"-технології); підготуйте web-сторінку "Василь Стус у спогадах сучасників".
Література
1. Білоус Г. Рокований вересень (Із роздумів про житія і творчість Василя Стуса) // Дивослово. — 2003. — № 3. — С 20—21.
2. Бондаренко А. І., Бондаренко Ю. І. Вивчення творчості Василя Стуса в школі. — Ніжин, 1998. — 253 с.
3. Горболіс Л. Життя як творчість. Будьмо свідками! (Матеріали для усного журналу за книжкою Дмитра Стуса "Василь Стус: життя як творчість") // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2007. — № 3. — С 70—82.
4. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волоши-ної. — К.: Ленвіт, 2002. — 344 с
5. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000.— 384 с.
6. Пультер С. О., Лісовський А. М. Методика викладання української літератури в середній школі. — Житомир "Полісся", 2000. — 163 с
7. Сверстюк Є. Василь Стус. 15 років. Міра присутності // Дивослово. — 2001. — № 1. — С 54.
8. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. — К.: Проза, 1995. — 254 с
9. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. — К., 2005. — 351 с

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:28 | Повідомлення # 12
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Трагедія особистості у п'єсі І. К. Карпенка-Карого"Сава Чалий"
10 клас
Мета уроку: на основі вивчення змісту п'єси розкрити причини трагедії головного героя як неминучої плати за свої вчинки; розвивати і вдосконалювати навички аналізу літературного твору; виховувати в учнів почуття непримиренності до національної зради.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу; урок-дослідження.
Обладнання: тексти, ілюстрації, роздатковий матеріал.
Історична трагедія "Сава Чалий" (1899 р.) — один з архітворів нашої літератури.
І. Франко
Хід уроку
I. Повідомлення теми і мети уроку, мотивація опрацювання теми
Вступне слово вчителя
Читачі впродовж багатьох десятиліть захоплювалися такими п'єсами І. К. Карпенка-Карого, як "Мартин Боруля", "Сто тисяч" і "Хазяїн". Відомо, що І. Тобілевич цікавився історією рідного народу, вивчав її, відтворивши у п'єсах "Бондарівна", "Понад Дніпром", "Паливода XVIII ст.". Та вершиною драматичної творчості письменника, всієї української літератури, як зазначав І. Я. Франко, стала історична трагедія "Сава Чалий".
Сьогодні ми, аналізуючи зміст твору, сформулюємо проблеми, висвітлені в ньому, і головну з них — трагедію Сави Чалого як зрадника національних інтересів свого народу.
II. Вивчення нового матеріалу
Інформаційно-евристична бесіда
Учитель. Що ви знаєте про сценічну долю трагедії "Сава Чалий"?
Повідомлення творчої групи дослідників літературного процесу

(Складною була сценічна історія п'єса. Написав її автор у 1899 p., але дозволу на постановку не було, бо цензура вважала твір наскрізь пронизаним українськими патріотичними почуттями. Та головне управління в справах преси оцінило драму по-своєму. Воно вирішило, що в основі твору лежить боротьба російського люду проти польської шляхти, яка закінчилась переходом України під володіння Росії. На основі цього дозволу трагедію було поставлено у 1900 р. в Києві. Роль Сави Чалого грав М.Садовський, Г. Голого — П. Саксаганський, Карпенко-Карий виконував роль Потоцького. )
Учитель. Ви, мабуть, звернули увагу на те, що "Сава Чалий" — це історична трагедія. Що ж таке трагедія? Які твори називаються історичними?

Повідомлення творчої групи дослідників теорії літератури.
Учитель. Образ Сави Чалого вам уже відомий з уроків української літератури в попередніх класах. Пригадайте вивчений твір, вкажіть його жанр?
Творча група літературних критиків аналізує українську народну баладу "Ой був в Січі старий козак..."
Що слугувало І. Тобілевичу основним джерелом для написання трагедії?
Повідомлення творчої групи дослідників літературного процесу
(Джерела написання трагедії "Сава Чалий": драматургу прислужилося глибоке знання вітчизняної історії, зокрема подій XVIII ст., вивчення документів та історичних праць; вірність етичної позиції Карпенка-Карого народним уявленням про добро і зло (у свій час запорожці вважали зраду задля особистих вигод найтяжчим гріхом); літературні джерела (історична драма Миколи Костомарова (1838 p.). Микола Костомаров в українському письменстві першим звернувся до образу Сави Чалого. Його драма "Сава Чалий" поклала початок розробці історичної тематики в новій українській драматургії. М. Костомаров прагне виправдати перекинчика, тому, скараний за яничарство, Чалий у нього гине як особистість морально оновлена. Письменник у цьому творі порушує одне з найважливіших для українського суспільства І пол. XIX ст. питань — самозбереження нації.)
Учитель. Як бачите, образ Сави Чалого був дуже популярним у народі, він відбився і в усній народній творчості, і в літературі, правда, трактувався по-різному. Які ж проблеми порушує І. Карпенко-Карий у своєму творі?
Повідомлення творчої групи літературних критиків
(Карпенко-Карий порушує цілий ряд животрепетних проблем морально-етичного плану. Перша з них — проблема відступництва і зради, яку драматург вирішує, дотримуючись віковічних принципів народної моралі, а також спираючись на народнопоетичну творчість.
Друга проблема — компромісне розв'язання протиріччя між інтересами уярмлених українців і поляків-гнобителів. В інтерпретації Карпенка-Карого протистояння цілком непримириме й позбавлене будь-яких перспектив. Саме в цьому полягає основна відмінність у трактуванні історичних подій Карпенком-Карим і М. Костомаровим.
Третя проблема — утвердження праведності гайдамацької боротьби як національно-визвольного руху за відновлення суверенності України.)
Аналітичне дослідження

(Участь у ньому беруть представники усіх творчих груп учнів. Учні аналізують образ Сави Чалого в контексті аналізу всього твору. Кожен учень має план дослідження, надрукований на окремому аркуші паперу і розданий перед початком уроку. Нижче подано цей план із деякими коментарями до окремих питань.)
1. Хто такий Сава Чалий у трагедії Карпенка-Карого?
2. Яким він постає у перших двох діях п'єси?
3. Яке значення експозиції твору — численних розповідей селян і гайдамаків про безчинства польської шляхти? (Свідчення, що чаша народних страждань, мук і терпіння переповнилась і вони піднялися на боротьбу).
Члени творчої групи текстологів зачитують відповідні уривки з твору.
4. Як змінюється поведінка Сави ЧалогоуЗі4діях п'єси?
5. Що вплинуло на рішення Сави припинити боротьбу? Чи було воно несподіваним? (Коли ім'я Сави Чалого стало грізним символом помсти, то носій його, виявляється, уникає боротьби. Він пропонує інший шлях — безкровне, компромісне розв'язання міжнаціонального конфлікту. Авторитет ватажка настільки великий, що гайдамаки на початку погоджуються з ним. З цього моменту починається процес морального переродження Сави. Драматург ставить перед собою складне завдання: зобразити Чалого по-новому, вбачаючи в його зраді не лише просте яничарство, а й важкий, неспокутний гріх.)

6. Чи завжди вчинки Сави Чалого узгоджуються з його словами, його совістю?
7. Зверніть увагу на роздатковий матеріал, де зазначені вічні людські моральні цінності, наріжним каменем яких є совість і правда. Які з них (і позитивні, і негативні) можна віднести до образу Сави? А які — до образу Гната Голого, колишнього побратима Сави?
8. Доведіть, що герой твору — особистість роздвоєна, трагічна. (Слова про добро для народу, його мир і спокій поєднуються у Сави зі спалахами люті: він навіть церкву спалив, що було найбільшим гріхом. Ставши відкритим ворогом, мучителем рідного народу, Чалий усе ж розуміє, що його страшна помилка призвела до десятків злочинів. У його свідомості настирливо бореться думка про повернення до гайдамацького товариства (щоб кров'ю змити гріхи). Але поряд з тим він усвідомлює, що вороття бути не може.)
9. Перед вами є перелік основних національних цінностей нашого народу. Чи міг стати Чалий зрадником, якби він мав у собі ці основні цінності

10. Як же був покараний Сава за свої вчинки? (Інсценізація уривка з трагедії.)
11. Чи можна якось виправдати Саву? Ви співчуваєте цьому персонажеві чи засуджуєте його?
12. Чому більшість дослідників стверджує, що це особистість трагічна? (Людина, яка перекреслила своє добре ім'я зрадою народних інтересів, лихими вчинками, — постать справді трагічна. Ні діти, ні внуки, ні правнуки не зможуть пишатися таким предком. Це трагедія цілого роду і, певною мірою, навіть народу. Така особистість вимагає співчуття. Але, безперечно, й осуду.)
13. Українська література знає образи й інших ватажків гайдамацького руху. Образи ватажків народного повстання змальовували й інші українські письменники. Назвіть автора, твір та імена ватажків гайдамацького повстання. (Історична поема Т. Шевченка "Гайдамаки"; образи ватажків повстання — М. Залізняка та І. Ґонти.)
14. Якими постали перед вами селянська маса, гайдамаки у трагедії "Сава Чалий"?
15. Хто з представників польської шляхти вам запам'ятався і чому?
16. Підсумок дослідження (проводить творча група дослідників літературного процесу під керівництвом учителя).
III. Підсумок уроку
Бесіда з учнями.
1. Минуло понад 100 років з часу написання трагедії. Чи не втратила вона своєї актуальності сьогодні?
2. У творі відображено страшні, трагічні сторінки нашої історії. Чому їх слід завжди пам'ятати, особливо сьогодні, коли Україна стала незалежно і будує свою державу? (Тільки подолання особистого егоїзму, роздвоєності у словах і справах, вірність нинішніх керівників держави народним інтересам, мир і злагода в суспільстві між ватажком і масами можуть принести щастя нашому народові, впевненість у майбутньому.)
3. Чого вчить нас ця трагедія? (Трагедія вчить нас бути мудрими і мужніми, розважливими, обдумувати кожний свій вчинок, бо іноді невиважені дії, слабодухість можуть привести людину до невідворотного кінця.)
IV. Завдання додому: написати твір-роздум
на тему "Чому Сава Чалий — особистість
трагічна?".
Роздатковий матеріал
Абсолютні вічні цінності та їх антиподи
Добро Зло

Совість, правда, віра, надія, любов, чесність, справедливість, гідність,
мудрість, милосердя, прощення,
великодушність, благородство тощо Несправедливість, нечесність, зневіра, ненависть, жорстокість, нігілізм, байдужість, лукавство, злопам'ятність, бездушність, підлість тощо
Основні національні цінності:
— ідеал України;
— державна незалежність України;
— патріотизм, готовність до захисту Батьківщини;
— почуття національної гідності;
— історична пам'ять;
— повага до національних символів і свят;
— культ національної свободи;
— прагнення до національної єдності українців;
— самопожертва в боротьбі за свободу нації;
— дбайливе ставлення до національних багатств; —орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави.

Мамо рідна, хай святиться ім'я твоє (Сценарій свята Матері)
Як добре нам жити і знати,
вірити, друзі, весь час,
Що кращого слова, як мама,
Немає у світі для нас.
Воно, мов зоря світанкова,
Як хліб і людськ
а доброта,

Як мова твоя колискова,
Як доля і правда свята.
Із ним веселіше нам жити,
Бо матір'ю в ріднім краю
Назвали дорослі і діти Вітчизну любиму свою
Ведуча. Мама, мамочка, матуся... Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша.
У травні, коли прокидається від сну природа, коли дзвенить у блакиті пташиний спів, теплий весняний вітер приносить свято Матері.
Ведучий. У кожній країні свято Матері відзначають давно. Щасливі ми, що воно прийшло, нарешті, і на нашу землю. Хай вічно живуть наші мами, а ми, діти, завжди залишатимемося перед ними в боргу.
Мама — основа всіх основ. Вона народжує і виховує дитину, плекає, оберігає від біди і горя. Мама турбується увесь вік за дитину, проймається її болем на відстані.

Звучить пісня "Мати, наша мати".
Ведуча. Слово "мама" росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, сходить сонце, розцвітає квітка, як тихо світить веселка і гладить по голівці рідна рука. Зі звуку-сльозинки народжується на світ святе слово "мама", яке вимовляє дитина. Але цю мить не вловити, як і не вловити того дня, коли вперше над колискою нахилилась мати. Це мить і це вічність, бо мама живе з нами вічно.
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту.
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла,
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
Я часто ночами згадую знов
Дитинства сполохану казку.
Спасибі вам, мамо.
Спасибі вам, мамо, за вічну любов

І щедру незміряну ласку.
Схилялось над ліжком привітне чоло,
Дрімали натомлені очі...
Спасибі вам, мамо, спасибі вам, мамо,
за ваше тепло
І довгі недоспані ночі.
Нагороджений я любов'ю —
Хай святиться повік ім'я!
Зичу доброго вам здоров'я,
Берегине, нене моя!
Ведучий. "Мама" — це перше слово немовляти.
"Мама" — це останнє слово вмираючого на полі бою солдата.

"Мама" — це горнятко теплого молока, це запашний шматок пшеничного хліба, це і розповідь про предків, це і мамина наука: "Будь добрим до людей, і люди будуть добрі до тебе"...
Є немало мам на світі,
Мами добрі, мами світлі.
Та одна є наймиліша,
Хто така? Скажу вам я — .
Рідна матінка моя.
Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти.
Можна пройти крізь пустелі і хащі...
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!
І коли згрубіла ваша мова,
їй здобудьте ласку із грудей,
Бережіть її від злого слова,
Бо найглибші рани від дітей.
Мати піде, в серці лишить рану
— Всохне корінь твій і верховіть.
— Заклинаю: бережіте маму! Діти світу, матір бережіть!
Учениця читає вірш "Ех, талант".
Ех, талант — гіркий полин,
Туга удовина.
Був у мами один син,
Золота дитина.
Доглядала, як могла,
Рук не покладала.
А подався із села —
В гості виглядала.
Але син — не поспішав їхати додому.

Жив собі й не сумував —
Добре молодому.
Ні кола, ні двора,
Ні дітей, ні жінки,
Від Амуру до Дніпра
Воленька та й тільки.
Та сумна балада ця:
Не дождалась мама,
Наздогнала молодця
Вістка-телеграма.
Він зібрав її в кулак,
Ледве стримав сльози,
І поніс його літак
Крізь сніги й морози.
Увійшов у рідний дім:
Люди. Плач. Родина.
І постала перед ним
Чорна домовина.
Він незграбно шапку зняв,
Він схилив коліна,
Він невтішно заридав,
Як мала дитина.
Але що тепер плачі,
Совісті докори.
Син посивів уночі ,
У думках і горі.
І померла тільки з ним
Та його провина.
Був у мами один син,
Золота дитина.
Пісня "Росте черешня в мами на городі".
Ведуча. Мама — всьому початок. Мама — берегиня роду людського. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх і дім. її святою завжди називали. Мама народжувала дитину, співала їй пісень, вчила добру і любові, навчала охайності, працьовитості.
Недаремно в народі кажуть: "Яка мама, така й доня".
Ведучий. Мама наказувала доні: "Тримай хаточку, як у віночку, і рушнички вишиті на кілочку. Тримай відерця чистенькі і водиці повненькі". Споконвіку славились українські дівчата і жінки — чепурні, роботящі, добрі й привітні.
Пісня "На зорі мене, мамо, збуди".
Ведуча. Все прекрасне в людині — від променів сонця і від молока матері.
У всіх піснях і заклинаннях бачимо матір — на зорях. І сама вона давно стала зорею незгасною, що світить звідусіль. Адже тільки мама залишиться символом рідного дому.
Недаремно найсвятіші на землі слова жіночого роду: земля, Україна, Вітчизна.
Пісня лунає по всій Україні —
Матусине свято прийшло до нас нині.
Щиру подяку ми неньці складаєм,
Здоров'я і щастя рідненькій бажаєм.
Рідна мати, Матір Божа, Мати Батьківщина —
Три цілющих вічних слова — Вся моя родина.

Перша мати — то рідненька,
Що на світ зродила,
Що пестила, доглядала,
Добра-правди вчила.
Друга мати — Україна,
Рідная землиця!
Третя мати — це Марія,
Небесна цариця.
Моя люба мати, Калиновий цвіт.
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль.
Моїм є твоє горе,
Моїм є твій біль.
Твоя світла радість
Радує й мене,
А твій жаль проймає
Й серденько моє.
Бо ж я, моя мамо,
Твоя кість і кров,
Ти мене родила,
Ти є мій покров!
Ти мене борониш
Від усіх тривог,
Най благословить тебе
З неба Господь, Бог!
Ведуча. Велика любов до мами знайшла відображення у великій кількості звертань до неї: "мама", "матінка", "неня", "ненька", "матуся", "мамуся", "мамочка" — часто зі словами "рідна", "рідненька".
Ведучий. А ось як у прислів'я увійшов образ мами:
Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.
Нема того краму, щоб купити маму.
Матері ні купити, ні заслужити.
Добре й неньці, як дитина в славі.
Який кущ, така й калина,
яка мати, така й дитина.
Нема цвіту білішого, як цвіт на калині,
нема в світі ріднішого, як мати дитині.
Ведуча. Без мами немає життя на землі. Саму землю ласкаво називають "земля-мати".
Маму мають не тільки діти, звірята, але навіть і рослини. Поширеним був в Україні переказ про квітку сон.

Ведучий. У всіх квіток є своя мати. Тільки в сон-трави не рідна мама, а зла мачуха От ще тільки сніги почали танути, а вона вже прийшла, розбудила його: "Вставай, сонливий та дрімливий, уже всі квітки цвітуть, один ти спиш!" От він схопився і відцвів раніш за всіх, ніхто його краси й не побачив.
Багато народних назв рослин пов'язано зі словом "мама": материнка, мати-й-мачуха, материні сльози.
Ведуча. Материнство — це нескінченність людського роду. Кожна мати, народжуючи дитину, сподівається, що вона буде кращою за неї, тому намагається передати їй свої знання і вміння
Мама!
Найдорожче слово в світі!
Де б не був ти,
Що б ти не робив,
Та вона твій шлях завжди освітить
Ніжним серцем,
Відданим тобі.
В дні сумні
Та в дні на щастя щедрі
Мама буде у житті твоїм,
Тож живи, як мама,
Щиро й чесно,
І, як мама, лиш добро твори.
Ведучий. Це один із тисячі віршів, присвячених поетами матерям. Найніжніші, найсокровенніші, найкращі слова ми бережемо в своїй душі для мами.
Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Людство існує тільки тому, що існує материнська любов.
Немає нічого святішого і безкорисливішого, ніж любов матері.
Привіт тобі, кохана нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.
Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому до ніг твоїх складаю
Свою ніжну любов.
Ти ангел мій, що життя плаєм
Веде мене у даль,
З тобою світ для мене — раєм,
Без тебе — сум і жаль.
Ти вчиш мене, кохана мати,
Любити працю, труд,
Нечесним, підлим гордувати,
Кохати рідний люд.
Ведуча. Мама! Чи є в світі слово більш прекрасне й ніжне? У мами добрі й ласкаві руки, найвірніше й найчутливіше серце — в ньому ніколи не згасає любов, воно ніколи не залишається байдужим. І скільки б тобі не було років — п'ять чи п'ятдесят, — ти відчуватимеш себе дитиною, тобі завжди потрібна мама, її ласка, її погляд.
Ведучий. Шанування матері — один з найсвятіших обов'язків людини і неоплатних боргів дітей.
Вона нас зростила, виховала, навчила добру, леліяла, любила. І як же не відплатити їй пошаною, любов'ю, ласкою і допомогою. А, власне, тільки цього на старості літ і хочуть від нас наші мами.
Чим більша наша любов до матері, тим святіше і радісніше наше життя.
Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся,
Молюся устами, молюся серденьком,
До Тебе, небесна Ісусова ненько.
Благаю у Тебе щирими словами
Опіки та ласки для любої мами.
Пошли їй не скарби, а щастя і долю,
Щоб дні їй минали без смутку, без болю.
Рятуй від недуги матусеньку милу,
Даруй їй здоров'я, рукам подай силу,
Щоб вивела діток у світ та й у люди,
Щоб нами раділа, пишалась усюди:

За це я складаю в молитві долоні
До тебе, Царице, на сонячнім троні.
Пісня "Пресвята Діво".
Ведуча. Проминуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетимось ми з теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере нас, мов чайка чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить, заплаче мамина пісня у наших серцях.
Ведучий. Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим цвітом, солов'їною мовою, пахучістю трав. І де б ми не були, нехай завжди до нас прилітають легкокрилі лебеді материнства.
І мати молода, і сонце юне, І в неї на колінах немовля, В прозорому повітрі, наче струни, Гудіння оксамитного джмеля.
Прислухаюсь — співає колискову, Не знаєш, чи дитині, чи собі... І мати молода, і юне слово, І яблуні у вранішній журбі.
Для мене багато не треба, Щоб ласку і добрість пізнати; Лиш просвіток рідного неба Та затишок рідної хати.
Та житнього хліба шматок, Та цвіту, що сяє калиною, Та іскру краси твоїх дочок, Чорнявих царівен, Украйно. Лиш латочку рідного неба Та матері лагідне слово..
Звучить "Пісня про маму" Бориса Олійника.
Ведуча. Вертаючи з віддалених країв Після тривожних мандрів і розлуки, Цілуймо руки наших матерів, Натруджені й ласкаві рідні руки!
Ведучий. Ніщо не вічне, вічні матері... Уже й тоді, як нікому стрічати, Допоки сонце сяє нам вгорі, У кожного живе у серці мати.
Пісня "Мамина вишня".
Отже, виділимо основні етапи складання кіносценарію:
1. Вибір для екранізації завершеної частини твору. Користуючись поділом Андрія Печарського, ми обрали уривок під назвою "танець смерті" (від думки про те, що треба розпалити вогнище [1, 53], до слів "Вони стягнули з трупа товариша убрання й розпалили вогонь" [1,70]).
2. Виділення у тексті основних епізодів, їх умовна назва:
— Боротьба з холодом [1, 53-57]
— Бал [1,58-61]
— Герць зі смертю [1, 61 -66]
— Уявна розмова Пшилуського з дружиною [1,66-67]
— Марення і смерть Бояні [1, 68-70]
3. Визначення назви сценарію. Перелік героїв фільму: Сабо, Добровський, Оглядівський, Бояні, Ніколич, Пшилуський.
4. Аналіз тексту кожного епізоду.
5. Підготовка чорнового варіанту сценарію.
Саме чорновий варіант кіносценарію презентується на уроці позакласного читання, а потім не лише "критики", а й інші учні вносять свої пропозиції, зміни і доповнення до нього.
За наявності радимо під час вивчення твору використовувати кінофільм за повістю-поемою "Поза межами болю" Осипа Турянського, який був створений у 1989 році (режисер Ярослав Лупій), а також музичну композицію "Поза межами болю", автором якої є Володимир Губа.
Перед читанням "Поза межами болю" учні отримали завдання записати до читацьких щоденників свої перші враження від прочитаного твору. Ці враження можуть бути дуже різні, адже твір важкий для сприйняття і насичений трагізмом. Після розгляду повісті-поеми на уроці думки старшокласників можуть змінитись, тому пропонуємо порівняти ці враження наприкінці читацької конференції.
Тривалий час велася дискусія про те, чи не є екзистенціалізм песимістичною філософією, чи є в ній оптимістичні риси. Жан-Поль Сартр виступив на захист європейського екзистенціалізму у творі "Екзистенціалізм — це гуманізм", а що стосується українських творів, у яких присутні яскраві риси цієї філософської системи, зазначаємо, що, незважаючи на всю трагічність описуваних подій і ситуацій, у яких перебували письменники, у кожному такому творі присутній оптимістичний момент. Осип Турянський своїм власним життєвим прикладом ствердив ідею, що сила і світло людського духу переможе все, він вірив в майбутнє людства та свого народу і підтвердив це своїм твором: "Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій і з безмежного болю й божевілля людей, розгориться полум'ям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на сонячний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любові".

Література
1. Турянський О. В. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ.слово Р. Федоріва; Упоряд., передм. Та підготовк. Текстів С.П.Пінчука. — К.: Дніпро, 1989. — 335с.
2. Печарський А. "Поза межами болю" О.Турянського та європейський контекст// Київ. — 2001. — № 5 — 6. — С157 — 159.
3. Печарський А. На розгорнутих сторінках ліричного роману "Поза межами болю" О.Турянського // Сучасність. — 2000. — № 7 — 8. — С 75—87.
4. Печарський А. "Поза межами болю" О.Турянського: функція персонажа як "фігури" несвідомого // Слово і час. — 1999. — № 1. — С 25—29.
5. Семенюк Г. Українська література: Підруч.для 11 кл. загальноосв.навч.закл. / Г. Ф. Семенюк, М. П. Ткачук, О. Г. Ковальчук; За заг. ред. Г. Ф. Семенюка. — 3-тє вид. — К.: Освіта, 2006.— 512с.
6. Федорів Р. Повернення Осипа Турянського // Турянський О. В. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ.слово Р.Федоріва; Упоряд., пе
редм. Та підготовк. Текстів С.П.ПІнчука. — К.: Дніпро, 1989. - С.5—16.
7. Пінчук С. Осип Турянський. // Турянський О. В. Поза межами болю: Повість-поема; Син землі: Роман; Оповідання / Вступ.слово Р. Федоріва; Упоряд., передм. та підготовк. текстів С. П. Пінчука. — К.: Дніпро, 1989. — С. 17—40.
8. Пасічник Є. Українська література в школі. — К.: Рад.школа, 1983. — 319с.
9. Печарський А. Поетика трагічного оптимізму в творчості О. Турянського//Дзвін. — 1997. — №9. — С.146—152.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:30 | Повідомлення # 13
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Дзвони Чорнобиля (Інтегрований урок)
11 клас
Тема. Чорнобиль як глобальна екологічна катастрофа та як об'єкт літературного зображення.

Мета: дати поняття про радіаційне забруднення довкілля, встановити біологічну дію цих чинників на здоров'я людини; розробити засоби захисту від цих забруднень; відновити в пам'яті історичні події трагедії 26 квітня 1986 року; удосконалювати вміння аналізувати художні твори, у яких зображені події аварії на ЧАЕС; виховувати почуття поваги і пам'яті до трагічних сторінок України, любов до своєї землі.

Тип уроку: інтегрований урок біології та української літератури.

Епіграф:
Свою Україну любіть,
Любіть її...
Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Шевченко
Хід уроку

1. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і мети уроку
Учитель української літератури.

... / серед тих засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа —
Народжувались сотні Україн,
Але одна родилася, щоб жити.
Вона твоя. Моя. Із нами. В нас.
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час.
Безсмертна і безмежна Україна.
(Л. Полтава)

Учитель біології. Ви, напевно, здогадалися, що мова сьогодні піде про долю нашої держави — України, про її екологічне становище. Чому на квітучій українській землі з'явилися пусті міста і села, мертвий ліс, у який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом? На це питання спробуємо дати відповідь. Отже, темою сьогоднішнього уроку є Чорнобиль як глобальна екологічна катастрофа. Це перший аспект.

Учитель української літератури. Другий аспект — філологічний, Чорнобиль як об'єкт літературного зображення. Ми повинні ознайомити всіх присутніх з пошуками в літературознавчій сфері, міні-дослідженнями, які провели, готуючись до уроку. Будуть нам сьогодні допомагати творчі групи. Завдання для класу: впродовж уроку скласти асоціативний кущ до слова,.Чорнобиль".
2. Застосування знань, умінь і навичок
Учитель біології. 26 квітня! У пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті — неможливо.

Літературознавці.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння — атомне дитя.
Суть його безкровна, і зіниць нема,
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Виродок-створіння ціль страшну таїть,
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальці страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляс мозок посвистом глухим,
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня!
Люди, не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стать зі злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
Біологи. 26 квітня 1986 року внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції на голови людей посипалася мало не вся таблиця Д. І. Менделєєва. Загальна кількість радіоактивних речовин, що потрапили в навколишнє середовище внаслідок аварії на ЧАЕС, у десятки разів перевищує радіоактивність вибуху атомних бомб, які були скинуті на Хіросиму та Нагасакі в 1945 році.

Екологи. Уже 20 років ми живемо в умовах радіоактивного забруднення. Під час аварії в атмосферу потрапило близько 450 типів радіонуклідів. Найнебезпечніші з них радій, плутоній, уран, цезій, стронцій. Радіонукліди мають певний період розпаду. Наприклад, ізотоп йоду-131(7 днів), цезій-137, стронцій-80(29 років), радій-226(1622р.). Отже, відбувається опромінення людей радіонуклідами.
Учні складають схему ,,Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини ".
Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини: ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ДИХАННЯ, ЧЕРЕЗ ШКІРУ, ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ
Літературознавці. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.
Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті "Марія з полином у кінці століття".
"З руїн реактора виривається стовп зловісного вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, загорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка, блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна, і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь".
Учитель української літератури. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по сигналу тривоги прибули пожежники, що охороняли Чорнобильську АЕС, на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. А що наші літературознавці знають про нього?
Літературознавці. 23-річний Правик вибрав найправильніше рішення — направити свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Через два тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:,,Тримайтесь ближче до життя, хлопці". Саме їм, пожежникам Чорнобиля, присвятив свій вірш Віктор Задворний ,,Вогнецвіт надій".
Коли зловісна блискавиця Сторуко в серце уп'ялась, І обпалила ваші лиця, І в танці дикому зайшлась, Коли вже й хмари спопеліли У знавіснілому вогні, — Ви смерть приборкати зуміли На тім, останнім, рубежі. Не віддали їй на поталу Світанків наших ніжних щем, Ви, як один, супроти стали, Пекельним січені дощем. У тій жорстокій веремії Ви до кінця тримали бій І пронесли свої надії Крізь вогнецвіт усіх надій. Шумлять жита, як і раніше, Пливуть у небі літаки... За вас історія допише Суворі подвигу рядки.
Учитель біологи. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіактивній зоні. Медики працювали цілодобово. Бригади медичних працівників з усіх куточків України були направлені до Чорнобиля.
Виступ лікаря місцевої лікарні, який був у бригаді ліквідаторів на ЧАЕС.
Учитель біології. Люди, які були в зоні цього екологічного лиха, отримали променеву хворобу. Які її симптоми, у чому вона проявляється?
Медики. Оскільки ми живемо в зоні радіоактивного забруднення, то велика кількість людей України, Білорусії, Польщі мають діагноз „хронічна променева хвороба".
Її симптоми:

— підвищена втомлюваність;
— роздратованість;
— зниження працездатності;
— погіршання пам'яті;
— кишково-шлункові розлади;
— кровотечі з ясен, носа;
— біль у кістках.
Учитель біології. Іонізуюче випромінювання впливає на організм людини. Кажуть, що свого ворога треба знати в обличчя. Ось до яких наслідків призвів цей "ворог".
Біологи. У ході дослідження ми з'ясували, що у природі існують аномалії, які спостерігаються у рослин: гігантизм листя дуба, липи, білої акації, утворення фантастичних форм будяків, навіть таких, що не можна визначити їх вид. Хвоя ялини у 5-6разів більша звичайної, практично не відрізняється від сосни. У Житомирській області народжувалися мутанти тварин: поросята без очей або з трьома очима, лошата, у яких вісім ніг, козенята з п'ятьма ногами, крилата кішка, щури, розміром як великий кіт. А ще страшніше те, коли стали народжуватися аномальні діти. Так, у 1988 році народилася дитина без лівої ноги зі спотвореними руками, а у 1989 році народилася дівчинка без очей. І такий список можна продовжити. За даними Міністерства охорони здоров'я у 1995 році в Україні померли 125 тис. людей, зросла захворюваність на рак щитовидної залози, лейкемію, серцево-судинні хвороби, рак молочної залози у жінок.
Екологи. Екологічна ситуація в Україні дуже складна, але людина повинна жити повноцінним життям, виховувати дітей, створювати матеріальні блага.
Учені-дієтологи встановили, що надходження радіонуклідів у організм людини, які ще є в навколишньому середовищі, можна блокувати, якщо вживати їжу, у якій містяться вітаміни, мікроелементи, що підвищують імунітет і забезпечують стійкість до радіоактивних речовин та сприяють їх виведенню з організму. У радіозахисному харчуванні велике значення надається пряним овочам, якими є цибуля, часник, кріп, петрушка, хрін. Завдяки фітонцидам, аскорбіновій кислоті, ефірній олії, які в них містяться, підвищується імунітет людини і стійкість до радіонуклідів. Корисними є овочі та фрукти, які мають синій та фіолетовий колір: баклажани, сливи, смородина, чорниці, чорноплідна горобина, темні сорти винограду. Особливо корисні морква та яблука. Моркву доцільно вживати кожний день у вигляді салату з тертими яблуками. Ці продукти містять залізо, яке здатне виводити радіонукліди. Обов'язково необхідно вживати молочні продукти, у яких міститься калій, який блокує цезій і стронцій.
Народній медицині відомі рослини, які можуть запобігати раку і виводять радіоактивні речовини з організму. Це калган, подорожник, ехінацея, топінамбур. З цими рослинами можна готувати чаї, напої. Топінамбур — особлива рослина, вона не накопичує в собі шкідливих речовин і залишається чистою.
Учитель української літератури. Глобальна екологічна катастрофа не залишила байдужими не тільки вчених, але й поетів, письменників. Які літературні твори розповідають нам про ці події?
Літературознавці. Письменники, перейняті народним болем, намагалися осмислити цю катастрофу, розкрити її страшну правду, приховану за товщею офіційної брехні радянської пропаганди. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема І. Драча "Чорнобильська мадонна", опублікована у 1988 році. На відміну від інших авторів, поет волів не так зобразити перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати у сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Центральний образ — образ Мадонни, матері, покликаної захищати свій рід і свій народ, концентрує в собі різночасові рівні минулого, сучасного та майбутнього, охоплює їх переживанням відповідальності за долю нації, людства.
Хто ж там, сину, посміє займати?
Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сина чорнобильська мати,
Цю планету... Це хворе дитя!

Учитель біології. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою переселилися на далекі відстані. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. Учені-медики довели, як розподіляються в організмі людини радіоактивні речовини. Отже, слово за ними.

Учитель української мови та літератури. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Хочеться згадати слова Т. Шевченка, які є епіграфом до сьогоднішнього уроку:
Свою Україну любіть,
Любіть її...Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Молімося за Україну, її добробут і щасливе майбутнє.
Діти запалюють свічки, учениця читає молитву.
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь,
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,
Бо Чорнобиль-трава — не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,
Знов така мовчазна, мов обпалена груша, стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом,
не нужденна ні хлібом, ні сіллю,
Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась
Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба, І петля радіації стягує шию твою. Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба, Знай, що Бог ще почує молитву твою.
3. Підсумок уроку. Гра "Мікрофон". Передаючи мікрофон один одному, учні висловлюють свої думки з приводу того, який слід залишив у їхньому серці урок.
4. Домашнє завдання з біології: зібрати інформацію про організми-мутанти на Глухівщині; скласти рецепти страв, які зменшують кількість радіонуклідів в організмі людини. З української літератури: скласти твір-мініатюру "Чорнобиль вчора, сьогодні, завтра..."

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:30 | Повідомлення # 14
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Дзвони Чорнобиля (Інтегрований урок)
11 клас
Тема. Чорнобиль як глобальна екологічна катастрофа та як об'єкт літературного зображення.

Мета: дати поняття про радіаційне забруднення довкілля, встановити біологічну дію цих чинників на здоров'я людини; розробити засоби захисту від цих забруднень; відновити в пам'яті історичні події трагедії 26 квітня 1986 року; удосконалювати вміння аналізувати художні твори, у яких зображені події аварії на ЧАЕС; виховувати почуття поваги і пам'яті до трагічних сторінок України, любов до своєї землі.

Тип уроку: інтегрований урок біології та української літератури.

Епіграф:
Свою Україну любіть,
Любіть її...
Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Т. Шевченко
Хід уроку

1. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і мети уроку
Учитель української літератури.

... / серед тих засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа —
Народжувались сотні Україн,
Але одна родилася, щоб жити.
Вона твоя. Моя. Із нами. В нас.
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час.
Безсмертна і безмежна Україна.
(Л. Полтава)

Учитель біології. Ви, напевно, здогадалися, що мова сьогодні піде про долю нашої держави — України, про її екологічне становище. Чому на квітучій українській землі з'явилися пусті міста і села, мертвий ліс, у який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом? На це питання спробуємо дати відповідь. Отже, темою сьогоднішнього уроку є Чорнобиль як глобальна екологічна катастрофа. Це перший аспект.

Учитель української літератури. Другий аспект — філологічний, Чорнобиль як об'єкт літературного зображення. Ми повинні ознайомити всіх присутніх з пошуками в літературознавчій сфері, міні-дослідженнями, які провели, готуючись до уроку. Будуть нам сьогодні допомагати творчі групи. Завдання для класу: впродовж уроку скласти асоціативний кущ до слова,.Чорнобиль".
2. Застосування знань, умінь і навичок
Учитель біології. 26 квітня! У пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті — неможливо.

Літературознавці.
26 квітня!
В ніч із забуття
Йде страшне створіння — атомне дитя.
Суть його безкровна, і зіниць нема,
І уста безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей,
Вже калічить долі і батьків, й дітей.
Виродок-створіння ціль страшну таїть,
Поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальці страшні
І вселяє муки, муки неземні.
Присипляс мозок посвистом глухим,
Стронцієву дозу сипле, наче дим.
26 квітня!
Люди, не проспіть!
Атомне століття раною горить.
Кличе кожне серце стать зі злом на боротьбу,
Щоб зустріли внуки вранішню зорю.
Біологи. 26 квітня 1986 року внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції на голови людей посипалася мало не вся таблиця Д. І. Менделєєва. Загальна кількість радіоактивних речовин, що потрапили в навколишнє середовище внаслідок аварії на ЧАЕС, у десятки разів перевищує радіоактивність вибуху атомних бомб, які були скинуті на Хіросиму та Нагасакі в 1945 році.

Екологи. Уже 20 років ми живемо в умовах радіоактивного забруднення. Під час аварії в атмосферу потрапило близько 450 типів радіонуклідів. Найнебезпечніші з них радій, плутоній, уран, цезій, стронцій. Радіонукліди мають певний період розпаду. Наприклад, ізотоп йоду-131(7 днів), цезій-137, стронцій-80(29 років), радій-226(1622р.). Отже, відбувається опромінення людей радіонуклідами.
Учні складають схему ,,Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини ".
Шляхи потрапляння радіонуклідів до організму людини: ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ДИХАННЯ, ЧЕРЕЗ ШКІРУ, ЧЕРЕЗ ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ
Літературознавці. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум'я розірвало нічну темряву.
Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті "Марія з полином у кінці століття".
"З руїн реактора виривається стовп зловісного вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.
Вогняний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, загорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка, блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна, і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь".
Учитель української літератури. За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по сигналу тривоги прибули пожежники, що охороняли Чорнобильську АЕС, на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. А що наші літературознавці знають про нього?
Літературознавці. 23-річний Правик вибрав найправильніше рішення — направити свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур. Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.
Через два тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім'ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:,,Тримайтесь ближче до життя, хлопці". Саме їм, пожежникам Чорнобиля, присвятив свій вірш Віктор Задворний ,,Вогнецвіт надій".
Коли зловісна блискавиця Сторуко в серце уп'ялась, І обпалила ваші лиця, І в танці дикому зайшлась, Коли вже й хмари спопеліли У знавіснілому вогні, — Ви смерть приборкати зуміли На тім, останнім, рубежі. Не віддали їй на поталу Світанків наших ніжних щем, Ви, як один, супроти стали, Пекельним січені дощем. У тій жорстокій веремії Ви до кінця тримали бій І пронесли свої надії Крізь вогнецвіт усіх надій. Шумлять жита, як і раніше, Пливуть у небі літаки... За вас історія допише Суворі подвигу рядки.
Учитель біологи. Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу, визначили межі часу перебування в радіактивній зоні. Медики працювали цілодобово. Бригади медичних працівників з усіх куточків України були направлені до Чорнобиля.
Виступ лікаря місцевої лікарні, який був у бригаді ліквідаторів на ЧАЕС.
Учитель біології. Люди, які були в зоні цього екологічного лиха, отримали променеву хворобу. Які її симптоми, у чому вона проявляється?
Медики. Оскільки ми живемо в зоні радіоактивного забруднення, то велика кількість людей України, Білорусії, Польщі мають діагноз „хронічна променева хвороба".
Її симптоми:

— підвищена втомлюваність;
— роздратованість;
— зниження працездатності;
— погіршання пам'яті;
— кишково-шлункові розлади;
— кровотечі з ясен, носа;
— біль у кістках.
Учитель біології. Іонізуюче випромінювання впливає на організм людини. Кажуть, що свого ворога треба знати в обличчя. Ось до яких наслідків призвів цей "ворог".
Біологи. У ході дослідження ми з'ясували, що у природі існують аномалії, які спостерігаються у рослин: гігантизм листя дуба, липи, білої акації, утворення фантастичних форм будяків, навіть таких, що не можна визначити їх вид. Хвоя ялини у 5-6разів більша звичайної, практично не відрізняється від сосни. У Житомирській області народжувалися мутанти тварин: поросята без очей або з трьома очима, лошата, у яких вісім ніг, козенята з п'ятьма ногами, крилата кішка, щури, розміром як великий кіт. А ще страшніше те, коли стали народжуватися аномальні діти. Так, у 1988 році народилася дитина без лівої ноги зі спотвореними руками, а у 1989 році народилася дівчинка без очей. І такий список можна продовжити. За даними Міністерства охорони здоров'я у 1995 році в Україні померли 125 тис. людей, зросла захворюваність на рак щитовидної залози, лейкемію, серцево-судинні хвороби, рак молочної залози у жінок.
Екологи. Екологічна ситуація в Україні дуже складна, але людина повинна жити повноцінним життям, виховувати дітей, створювати матеріальні блага.
Учені-дієтологи встановили, що надходження радіонуклідів у організм людини, які ще є в навколишньому середовищі, можна блокувати, якщо вживати їжу, у якій містяться вітаміни, мікроелементи, що підвищують імунітет і забезпечують стійкість до радіоактивних речовин та сприяють їх виведенню з організму. У радіозахисному харчуванні велике значення надається пряним овочам, якими є цибуля, часник, кріп, петрушка, хрін. Завдяки фітонцидам, аскорбіновій кислоті, ефірній олії, які в них містяться, підвищується імунітет людини і стійкість до радіонуклідів. Корисними є овочі та фрукти, які мають синій та фіолетовий колір: баклажани, сливи, смородина, чорниці, чорноплідна горобина, темні сорти винограду. Особливо корисні морква та яблука. Моркву доцільно вживати кожний день у вигляді салату з тертими яблуками. Ці продукти містять залізо, яке здатне виводити радіонукліди. Обов'язково необхідно вживати молочні продукти, у яких міститься калій, який блокує цезій і стронцій.
Народній медицині відомі рослини, які можуть запобігати раку і виводять радіоактивні речовини з організму. Це калган, подорожник, ехінацея, топінамбур. З цими рослинами можна готувати чаї, напої. Топінамбур — особлива рослина, вона не накопичує в собі шкідливих речовин і залишається чистою.
Учитель української літератури. Глобальна екологічна катастрофа не залишила байдужими не тільки вчених, але й поетів, письменників. Які літературні твори розповідають нам про ці події?
Літературознавці. Письменники, перейняті народним болем, намагалися осмислити цю катастрофу, розкрити її страшну правду, приховану за товщею офіційної брехні радянської пропаганди. Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема І. Драча "Чорнобильська мадонна", опублікована у 1988 році. На відміну від інших авторів, поет волів не так зобразити перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати у сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Центральний образ — образ Мадонни, матері, покликаної захищати свій рід і свій народ, концентрує в собі різночасові рівні минулого, сучасного та майбутнього, охоплює їх переживанням відповідальності за долю нації, людства.
Хто ж там, сину, посміє займати?
Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сина чорнобильська мати,
Цю планету... Це хворе дитя!

Учитель біології. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою переселилися на далекі відстані. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. Учені-медики довели, як розподіляються в організмі людини радіоактивні речовини. Отже, слово за ними.

Учитель української мови та літератури. Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народитися після 1986 року, народились, живуть і вчаться творити прекрасне. Хочеться згадати слова Т. Шевченка, які є епіграфом до сьогоднішнього уроку:
Свою Україну любіть,
Любіть її...Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Молімося за Україну, її добробут і щасливе майбутнє.
Діти запалюють свічки, учениця читає молитву.
Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,
Покотилась до обрію, збурила зоряну синь,
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,
Бо Чорнобиль-трава — не полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,
Знов така мовчазна, мов обпалена груша, стоїш?
І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.
Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?
Ти завжди була з Богом,
не нужденна ні хлібом, ні сіллю,
Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?
Впала з неба зоря, покотилась
Чорнобильська зірка...
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба, І петля радіації стягує шию твою. Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба, Знай, що Бог ще почує молитву твою.
3. Підсумок уроку. Гра "Мікрофон". Передаючи мікрофон один одному, учні висловлюють свої думки з приводу того, який слід залишив у їхньому серці урок.
4. Домашнє завдання з біології: зібрати інформацію про організми-мутанти на Глухівщині; скласти рецепти страв, які зменшують кількість радіонуклідів в організмі людини. З української літератури: скласти твір-мініатюру "Чорнобиль вчора, сьогодні, завтра..."

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:31 | Повідомлення # 15
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Щира розповідь про власне дитинство (Урок за повістю Анатолія Дімарова "Блакитна дитина")
7 клас

Тема: Анатолій Дімаров. "Блакитна дитина" (скорочено). Автобіографічна повість (перша частина тетралогії "На коні й під конем"). Морально-етична проблематика твору
Мета: ознайомити учнів з біографічними даними письменника та основними ідеями твору; розвивати вміння аргументовано дискутувати, використовуючи художні тексти, власний життєвий досвід, життєвий досвід рідних; виховувати позитивне (радісне) ставлення до власної особистості та до навколишнього середовища.
Тип уроку: урок-дискусія (морально-етична проблематика)
Засоби навчання: комп'ютерний клас (комп'ютерна підтримка, інші сучасні технології); паперові носі інформації (фотографії письменника, книги А. Дімарова. інтерв'ю прозаїків тощо).

Хід уроку-дискусії
Інформація для вчителя.
Роками він при найменшій нагоді вибирався на південь, до моря, вишукувати, визбирувати його дари — камінці-самоцвіти. А потім тихими київськими вечорами подовгу обробляв їх, щоб ожили, засяяли, мов ті перли народного просторіччя, які він так само роками визбирував, шліфував, щоб витворити з них оте неповторне слово, котре заграло б усіма барвами життя...

Народився Анатолій Андрійович Дімаров 17 травня 1922 року в місті Миргороді на Полтавщині в сім'ї вчителя. У 1940 році закінчив середню школу, пішов до армії. 22 червня 1941 року рядовий Анатолій Дімаров зустрівся віч-на-віч з фашистськими загарбниками на Південно-Західному фронті. Був поранений. Одужавши, він з кількома юнаками організував партизанську групу, що діяла в Ізюмському та Червонолиманському районах. З приходом Червоної Армії всією групою влилися до однієї з фронтових частин.

Нагороджений медалями.
У травні 1945 року Анатолій Дімаров демобілізувався, працював секретарем сільської ради села Студе-нок, навчався у Львівському педагогічному інституті, був на редакційній роботі в газеті "Радянська Україна", головним редактором Львівського обласного видавництва та головним редактором видавництва "Радянський письменник". Нині — на творчій роботі.
Друкуватися Анатолій Дімаров почав з 1944 року, першу книжку — збірку оповідань "Гості з Волині" — видав через чотири роки, а ще через три вийшла друком і друга книга молодого письменника — "Дві Марії". Відтоді він опублікував понад десяток книг, оповідань, повістей та романів. Найвідоміші серед них —повість "Постріли Уляни Кащук" (1975), романи "Його сім'я" (1956), "Ідол" (1961), "І будуть люди" (1964), "Біль і гнів" (1 кн. — 1974, 2 кн. — 1980).
Анатолій Дімаров активно працює в дитячій літературі — його перу належать збірки оповідань "Через місточок" (1957), "Блакитна дитина" (1968), "На коні й під конем" (1973), казки "Про хлопчика, який не хотів їсти" (1958), "Для чого людині серце" (1963), а також збірка фантастичних повістей "Друга планета" (1980).
У 1983 році письменникові присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г Шевченка.
Живе Анатолій Дімаров у місті Києві [3, 383 — 384].
Михайло Слабошпицький про Анатолія Дімарова

Зауваги науковця та вчителя-практика. Можна зробити інсценізацію. Варіанти різноманітні: наукова конференція; зустріч літературознавців, які знають А. Дімарова; зустріч журналістів з відомим літературознавцем Михайлом Слабошпицьким та ін.

Журналіст.
Багато відомо про непересічний гумор Анатолія Дімарова. Наскільки це відповідає реальному стану речей?

Літературознавець (науковець).
Міське життя нас шліфує, нівелює, динамізує і т. ін., але в деяких людях і національного, і суто особистісного лишається ще так багато, що в них є особливий шарм, і вони стають іронічною прикрасою наших товариств і гострою приправою духовних трапез. (Невипадково про "коники" Дімарова ходять у Спілці письменників легенди; то - вже літературний фольклор).

Журналіст.
Як Анатолій Дімаров ставиться до життя?

Літературознавець (науковець).
Комізм деяких "мізансцен" має широкий спектр відтінків — від відверто водевільних чи фарсових й аж до тих, які змушують згадати про театр абсурду. Дімаров ніби хоче сказати, що життя — надто серйозна річ для того, аби сприймати його надто серйозно! Немало людей психічно надірвалися, виявилися аж надто субтильними під цією жорстокою ваготою. Історія вчить, що найбільше рації мають іроніки, скептики та обережні оптимісти, разом узяті. Тобто — такі, як Дімаров, який зумів усі ті якості доволі химерно в собі поєднати.

Журналіст. Анатолія Андрійовича Дімарова називають патріархом сучасної української літератури. Як би Ви це прокоментували?

Літературознавець (науковець).
Загальновідома теза; "Стиль — це людина". Приклад Анатолія Андрійовича Дімарова те виразно підтверджує. І в житті, і в письмі він не вміє бути нудним резонером чи архісерйозним чоловіком. Натомість — постійне бажання покепкувати із себе самого й з усіх, одне слово, — все те, що буває в унікальній життєво-літературній ситуації, коли класик сучасного письменства не забронзовів до змертвіння, а лишився справді живою людиною з лукаво примруженим поглядом на світ [2, 4—5].

Актуальна дискусія.
Обговорення морально-етичних проблем твору. Ймовірна модель комунікативної ситуації
І. Перша частина повісті.
1. З яких частин складається повість Анатолія Дімарова "Блакитна дитина"?
(2 частини, перша — "Через місток", друга — "Блакитна дитина".)
2. Як би ви пояснили притчу-казку, якою починається перша частина "Через місток"? Які використовуються образні засоби?
Зауваги науковця та вчителя-практика. Уривок тексту читається вголос учителем або учнем.
Колись я чув казку про чарівний місточок.
Провисав він над безоднею, і по один бік жила людина, а по другий було все, що потрібно їй для життя. Щодня переходила ту прірву людина. І жити б їй вічно, коли б місточок не вужчав з кожним днем.
Стурбована, щоразу набирала людина все більше припасів. Але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим — місточок.

Я теж стою над таким урвищем, і по той бік — прожиті мною роки. І доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа [1,7].
(Кожна людина має відповідально ставитися до свого життя, до своєї професійної діяльності. Звісно, матеріальний бік життя також є дуже важливим, але потрібно гармонійно поєднувати всі прояви буття особистості. Анатолій Андрійович Дімаров — людина розумна, зріла, з фундаментальним філософським мисленням. У його свідомості виникає значущий, яскравий символ-метафора — "місточок пам'яті", але письменник розуміє, що окреме людське життя має свої межі, тому виникає досить сумне порівняння місточка — "вузенький, як лезо ножа".)
3. У яких побутових умовах живе родина хлопчика? Як ви гадаєте, чому? Які деталі свідчать про те, що це родина вчителя?
Біля вікна (уривок)
Мама іде на роботу, а ми залишаємось удвох: я і мій брат Сергій. Мені — п'ять років, братові — два. Велика кімната з глиняною долівкою і широкою дубовою лавою під стіною, старенький стіл, етажерка з книжками та зошитами, широке дерев'яне ліжко, де ми спимо втрьох, — оце й усі наші достатки. Та ще біля дверей стоїть висока бодня з борошном. Дуже цікаво видиратися на неї і дмухати в те борошно: по сипучій поверхні бігають довгасті ямки, зривається завірюхою біленький пилок. Я щосили дмухаю, а брат кричить унизу і смикає мене за ногу, щоб я поступився місцем [1,8].
(Родина живе дуже скромно. Мама — вчитель, зарплатня невелика, але в приміщенні є етажерка з книжками та зошитами.)
4. Чому сторожиха використовує вислів "тілігенція драна"? Кого можна віднести до інтелігенції? Як зараз ставляться до представників інтелігенції? Що можна сказати про сторожиху?
Сторожиха (уривок)
Мама тяжко захворіла. її повезли до міста, а ми залишились удвох...

Вона [сторожиха] починає прибирати в кімнаті, а важке, наче висічене з темного каменю, обличчя стає сердитішим.
— і їсти дітям нічого... Тілігенція драна! — лає когось сторожиха, никаючи по закутках. Дістає пшоно, хліб, шкірки від сала й довго стоїть над тим добром, скептично закопиливши губи...
Знову в дверях — сторожиха. В одній руці — глечик, а в другій — вузлик.
Дістає по пиріжку, наливає молока:
— Їжте, кошенята!..
Минає кілька днів. Сторожиха приходить щодня: полаяти "тілігенцію". прибрати в кімнаті, зварити нам їсти. І кожного разу приносить домашнього гостинця: пиріжок, пампушку чи корж з вкрапленим салом, що смачно хрумтить на зубах [1,9—10].
(Родина сільської вчительки живе без статків, у них немає тата. До інтелігенції, насамперед, відносять учителів і лікарів. Зараз, у цілому, ставлення до інтелігенції змінилося, стало більш позитивним. Сторожиха ж хоча й сердита, але дуже людяна й добра.)
5. Як ставиться мама-вчителька до своїх синів? Які в них стосунки? Чому хлопчик Ванько вибіг з хати і так гірко заплакав?
Ванько (уривок)
— Тебе мати не сварить? — цікавився я.
— І не б'є?
— Ні.
— А коли чашку розіб'єш?
Вчора ми з братом пили молоко і, зчубившись, розбили чашку. Нам таки добре перепало од мами.
— І тоді не б'ється! — твердо відповів Ванько. —
Моя мати найкраща в світі!
Хоч нам і важко було погодитись з останнім твердженням товариша, однак дивуватися такій незвичній мамі була неабияка причина.

Якось Ванько прийшов до нас, і ми довго гралися вдома. Коли ж за дверима почулися знайомі кроки і залунав наймелодійніший для нас мамин голос, я і брат наввипередки кинулися до неї. Схилившись до нас, мама усміхалася люблячими очима, ласкаво запитувала, чи ото вже ми так скучили за нею, і я, сповнений гордощів за свою маму, переможно оглянувся на Ванька.
Він сидів зіщулений, міцно стуливши губенята, і не відривав од нас потемнілих, ревнивих очей. Зустрівшись з моїм поглядом, Ванько скривився, зірвався на ноги, вибіг із хати.
Я знайшов його аж на греблі, під отією вербою, де ми колись ловили рибу. Уткнувшись обличчям у широкий стовбур, як у мамину спідницю, Ванько тихенько плакав... [1, 15].
(Мама-вчитель дуже любить своїх синів. Стосунки в них щирі. Певно, Ванько казав неправду, коли хвалив свою маму, тому й заплакав.)
6. Чому перша частина називається "Через місточок"?
Через місточок
Отак закінчується казочка, навіяна минулими роками.
Та чи закінчується?
Місточок ще провиса над безоднею, і манить до себе той берег. Там бігає босоніж хлопчак, росте, як трава, не ховаючись від дощів та вітрів, не боячись ні тучі, ні грому.
Там залишилося моє дитинство.
І доки не щез місточок моєї пам'яті, я буду проходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа [1, 94].
(Для Анатолія Андрійовича Дімарова є дуже важливими його дитинство, спогади про дитинство, але йде невблаганний час, який віддаляє його від нього ж самого, коли він був хлопчаком. Проте є пам'ять, котра пов'язує, як місточок, прожиті роки письменника. Отже, перейдеш через місточок, і ти знову в дитинстві — з молодою мамою, молодшим братом, друзями.)

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:32 | Повідомлення # 16
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Зауваги науковця та вчителя-практика. Окремо (можливо, тільки з цим уривком) слід попрацювати над проблемою: чому автор назвав повість "Блакитна дитина"?

II. Друга частина повісті.
— Далі! — суворо вимагає дружина, не без підстав підозрюючи, що це ще не все.
— Ну, той... Сів на Олеся, а він навіз мене...
— На що навіз?
— На той... На Параску Михайлівну...
— О боже!..
— Вона, мамо, не впала! — додає швиденько син.
— Тільки побігла...
— Ще б не побігти! Два отакі белбаси врізались у спину! Чи у тебе є що в голові?
Син цього не знає, тому й мовчить.
— А ти чого мовчиш? Поговори хоч ти з ним, бо він мене уже й вухом не веде!
Це вже до мене.
Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомога строгішого вигляду, кажу:
— Це — недобре! Це дуже, сину, недобре!
— Твій тато ніколи такого не робив! — вставляє дружина для зміцнення мого авторитету.
Син швидко зиркає на мене, і я читаю в його очах чи то здивування, чи то співчуття.

— Так, не робив, — видушую я із себе.
А бабуся, яка самовіддано любить онука, додає, зібравши обличчя в молитовні зморщечки:
— Твій татусь, коли був отаким, як ти, ніколи не балувався.
— І приносив додому відмінні оцінки! —додає дружина.
— Усі вчителі не могли ним нахвалитися...
— Бо він не був хуліганом!..
— Він спокійно сидів на уроках...
— Не завдавав учителям жодних прикрощів...
Мій син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи сніжно-білими крильцями, сяє рожевими щічками і докірливо дивиться на забіяку повними всіх на світі чеснот голубими очима.
— Ну, йди, — зжалюється врешті над сином дружина. — Йди і постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти!
У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватись губи, а я опускаю очі, мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, — ліхтарі ліхтарями.
Син, важко зітхнувши, іде роздягатися. Він уникає мене поглядом, і я його добре розумію. Адже коли б оця блакитна дитина залетіла багато-багато років тому в наш п'ятий "Б" клас, вона не вирвалася б звідти живцем. А якщо й вирвалася б, то з обдертими крилами. І найбільше отого блакитного пір'я, звичайно ж, лишилося б у моїх жменях!
Весь той день, до пізньої ночі, не давала мені спокою ота блакитна дитина. І я, врешті-решт, зрозумів, що не спекаюся її, доки не розповім усієї правди. Усієї до кінця. Отже, про блакитну дитину [1, 98 — 99].
1. Як ви розумієте вислів "блакитна дитина"? (Це якась ідеальна дитина, певно, яка реально й не існує.)

2. З якою метою дружина й бабуся ідеалізували дитинство дорослого чоловіка?

(З виховною метою, щоб позитивно вплинути на хлопчика.)

3. Чи притаманне оповідачеві почуття гумору? До ведіть свою точку зору цитатами з тексту.

(Оповідач має, без сумніву, гостре почуття гумору. Про це свідчать такі цитати: "Я швиденько гашу цікавий вогник у очах..."; "Адже коли б оця блакитна дитина...")

4. Чому повість називається "Блакитна дитина"?

Автор серйозно чи іронічно ставиться до свого героя?

("Блакитна дитина" — це чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослого письменника про реальне власне дитинство з його позитивом і негативом. Звісно, в повісті гармонійно поєдналися серйозне та іронічне.)

5. Що ви знаєте про дитинство ваших батьків? Чи розповідають вам про це ваші бабусі та дідусі?

6. Як бабуся ставиться до онука? Доведіть свою точку зору цитатами.

(Бабуся дуже хороша. "А бабуся, яка самовіддано любить онука...")

7. Чому нервується бабуся при фразі "постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти!", а в оповідача — "точнісінько такі вуха, як у сина, — ліхтарі ліхтарями"?

(Бабуся згадує про всі прикрощі, завдані їй оповідачем у дитинстві, а сам оповідач усвідомлює неправдивість ситуації, яка склалася під час родинної розмови з його власним сином.)

8. Які слова свідчать про те, що автор, довго розмірковуючи, вирішив розповісти правду про своє дитинство? Доведіть текстом. ("... доки не розповім усієї правди. Усієї до кінця...")

Зауваги науковця та вчителя-практика. Вдома слід підготувати письмовий текст про якийсь дитячий вчинок своїх батьків, бажано почутий від бабусі або Дідуся.

Література

1. Дімаров А. А. Блакитна дитина. Повість. — К.: Видавництво дитячої літератури "Веселка", 1972. — 179 с

2. Слабошпицький М. Найцікавіший і найдемократичніший жанр//Дімаров А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ/Передм. М. Слабошпицького. — К.: Дніпро, 1998. — С 3 —6.

3. Чайковський Б. Й. Анатолій Дімаров. Для чого людині серце. Казка // Веселка. Антологія української літератури для дітей у трьох томах. Т. третій: Твори рад. періоду. Проза. Для мол. та серед, шк. віку / [Упоряд., біоір. Нариси Б. Й. Чайковського; худож. оформл. І. М. Гаврилюка] — К.: Веселка, 1985. — С 383 — 384.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:33 | Повідомлення # 17
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Пішов у дорогу за ластівками (Урок пам'яті, присвячений Володимиру Підпалому)
8 клас
Мета: ознайомити учнів з життям В. Підпалого, розвивати моральні якості, виховувати почуття патріотизму.

Обладнання: портрет Володимира Підпалого, прикрашений українським рушником; під портретом дати: 1936—1973.

На сцені стіл, застелений вишитою скатертиною. На столі запалені свічки, ваза із колосками та гронами червоної калини. За столом сидять вчитель, учні.

Хід уроку

Учень:

Коли я вмру,

замість мене залишаться діти

і турботи щоденні нові і старі.

Коли я вмру,

замість мене залишаться квіти

і степи України й висока вода на Дніпрі.

Коли я умру,

хай поплачуть, бо так вже ведеться,

вип'ють чарку в печалі

і знову до праці ідуть.

Може, я не умер,

а спинилося втомлене серце,

щоб в землі стать землею

і землю нарешті збагнуть.

Учитель. Так думав і писав поет Володимир Підпалий. Не для власної утіхи, не декларуючи, а підсумовуючи поетичний і людський досвід. Це була мова совісті вільної людини, вдячної за те, що їй нема у кого просити вибачення.

Поет цей, на відміну від своїх сучасників — Івана Драча, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського, Бориса Олійника, — за життя був маловідомий, бо рідко видавалися його твори. Десяткам книг поезій давав дорогу Підпалий, працюючи редактором у видавництвах, а власні лежали у шухлядах. У так званий застійний період по-різному складалося життя письменників. Сірий прес тих часів давив безжально. Підпалий був оточений завісою підозри, йому навішували різи ярлики, а він мав свої погляди, любив свій народ, з болем у серці переживав удари тяжкої долі і продовжував творити.

Учень:

Коли мене питають: "Рідну мову

Чи зміг би поміняти на чужу?

Моя дружина сину колискову

Співає тихо... Краще не скажу..."

Коли мене питають: "Україну

Чи зможеш ти забуть на чужині?"

Кричу: "Кладіть живим отут у домовину...

Однаковісінько мені..."

Учитель. Як інакше міг сказати поет, котрий народився на полтавській землі, яка дала нашій літературі Івана Котляревського, Григорія Сковороду, Леоніда Глібова, Миколу Гоголя, Олеся Гончара? Тому, мабуть, не дивно, що на цьому розлогому дереві зріс і талант Володимира Підпалого. Його вірші, прості й мудрі, творилися не за зразком, а виростали з болю поетового серця і були сповнені високої духовності. В атмосфері масового цькування талантів Володимир Підпалин вистояв, навіть підтятий жорстокою хворобою, не зрадив ні себе, ні друзів.

Учень. Він родом з покоління, у якого "дитинство в дитинстві украла війна". Батько не повернувся з фронту. Рано померла мати.

Володимир Підпалий був зітканий з любові — до людей, до родини, до дітей, але найвеличнішою була його любов до матері. Ця любов була високою і святою.

Учениця читає вірш В. Підпалого "Матері".

Ансамбль дівчат виконує "Пісню про рушник", сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди.

Учитель. Наприкінці п'ятдесятих років Володимир Підпалий вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Саме в цей час із глибини поетичного життя наростала нова березнева хвиля. У нього не було вибуху, як у "шістдесятників". Перші свої вірші Підпалий виносив на люди в університетській літературній студії, друкував їх у вузівській газеті.

Учень. Із спогадів Зінаїди Тарахан-Берези: "При першій зустрічі кожен звертав увагу на його очі — сині, привітні, блискучі. Ні в кого я не бачила таких очей — в них світилася його душа — поетична, прекрасна, в якій було щось від неба і степу..."

Учениця. Із спогадів Наталії Кащук: "Одяг на Володі був дуже охайний, єдині брюки, але випрасувані між двох газет, щоб стрілки не зникали, щоб собака міг об ту стрілку і носа порізати. Пристрастю його були авторучки, що саме входили у широкий вжиток. І найкращим призом була відзнака премією "Золоте Саме в університеті він зустрів свою долю — любу чорняву Нілу Момотенко із Сквири."

Учитель. Любив Володя разом із Нілою бродити тихими вечорами алеями київських парків. У такі вечори вони зачаровувались природою і співали українські пісні.

Інсценізація: Володимир і Ніла ідуть по сцені. тримаючи жмуток осінніх кленових листочків і співають пісню "Ніч яка місячна. "Володимир читає своїй коханій вірші, які він пізніше присвятив Нілі: "Падолист", "Любов".

Учитель. Ніла Підпала. Вона була музою поета. Любов його до неї була особлива, висока і свята. Він був увесь зітканий із цієї любові. Любив своїх дітей, Олю та Андрія. Сьогодні Ніла Підпала, Берегиня його спадщини і продовжувачка роду, у нас в гостях. Запрошуємо її до слова.

Виступ Ніли Андріївни Підпалої, директора літературно-меморіального музею М. Т. Рильського у Києві.

Учитель. В особі Підпалого маємо самобутнього лірика, поета, чиє слово гідне того, щоб стати перед судом найвимогливішої аудиторії. Він автор збірок: "Зелена гілка", "Повесіння", Тридцяте літо", "В дорогу — за ластівками", які були видані за його життя, а посмертно — "Сині троянди", "Береги землі".

Учень. У своїй книзі "В дорогу — за ластівками" В. Підпалий відтворює власну картину життя. Поет побачив, як здіймає "срібний пил" роса, почув терпкі пахощі кропу, що дихнули в серце з буйнозеленого царства, виплеканого матір'ю. Він сприймав цю красу життя своїми здивованими очима. Його світле хвилювання бентежить і наші душі. І в цьому сила поетового слова.

Читання вірша В. Підпалого "Доньці".

Учениця. У збірці "Тридцяте літо", яку дуже любив поет, владарює сонет. Після тридцятого літа йому лишилося прожити лише сім. Невиліковна хвороба зробить свою справу, але він встигне багато. Поет поспішає поділитися з людьми скарбами своєї душі, своїм розумом.

Читання вірша В. Підпалого "Іду до перших кроків..."

Учень. У збірці "Повесіння" В. Підпалий роздумує над своєю роллю у суспільстві, відчуваючи себе кровно спорідненим з тими, що залишили нам у спадок майбутнє, проповідує чесність ужитті і мистецтві:

Хай кожне слово,

кожна доба прожита

будуть правдиві,

наче остання мить тих,

що лежать в могилах, тих,

що останнім словом

заповіли нам: "Жить".

Учениця. Книгу "Синя птиця" автор готував ще сам. Але, на жаль, вилетіла у світ "Синя птиця" уже після його смерті. А тепер стукає у вікна нашого серця і приносить нам ніжну любов до отчого краю. Тільки людина, що чесно пройшла життєвий шлях, віддавши рідному народу всі свої сили і талант, могла написати оці сповнені світлої печалі і щему рядки:

Візьміть мене, ліси, — а місця досить, —

не вріжу гілку, не зламаю кущ,

гарячим листям спалахну під осінь,

вдихну в людей замрію диких пущ...

Візьміть мене, річки. На ваші хвилі

Хай ляжуть думи чесні, як вінки,

І просто неба тихі й просвітлілі

Пливуть, мої продовживши роки...

Учитель. Поет свідомий того, що дещицю добра для людей він залишив у своєму слові, "щоб людям воно вогнищем цвіло". Усе своє коротке життя він заповідав любити людину, якій віддав до крихти усе тепло свого серця. Тому і писав у своїй поезії:

Тільки той життя свойого варт,

Хто вмер і знов воскрес на полі бою.

Час, коли жив і творив поет,

залишився у його слові.

Так і жити йому довгі віки.

Лунає пісня "Лелеченьки", сл. Д. Павличка, муз. О. Білаша.

Учень. Напередодні 280-річчя від дня народження відомого українського письменника і філософа Григорія Сковороди вийшла збірка "Сковородинські думи" Володимира Підпалого, упорядником якої є дружина поета Ніла Підпала. Видавці добре постаралися, щоб книжечка вийшла цікавою, приваблювала читача. До збірочки додана післямова Я. Розумного, де просто і дохідливо аналізуються основні мотиви творів В. Підпалого.

Учениця. Філософія Григорія Сковороди була дуже близькою В. Підпалому, адже в її центрі стояла Людина, її сенс життя. Бажання пізнати себе, щоб усе краще віддати людям, було потребою душі обох митців, яких породила полтавська земля. Символи й алегорії, які використовував у своїй творчості філософ, дають змогу В. Підпалому правдиво й критично поглянути на світ тоталітарного режиму, в якому він жив. Цьому сприяє й ліричний жанр поезії — медитація.

Учитель. Уже в першому вірші "Зачин" відчувається перегук століть, адже епоха, в яку жив Григорій Сковорода, багато чим нагадувала часи, коли виступав у літературі В. Підпалий.

Учень читає вірш "Зачин".

Хрущовська відлига породила шістдесятників, тому в вірші "Ранок" поет говорить про надії, які не справдилися. І мати мугиче про себе пісню, адже був час , коли цей жанр майже замовк. А в цій пісні втрата людиною свого роду, без якого вона стає безбатченком.

Учениця читає вірш "Казка-загадка, почута Григорієм Сковородою від коваля, та її наслідок".

Учень. Перед нами образ людини-перекотиполя , яка виросла без роду-племені, бо не було у неї ні матері, ні батька, ні друга, ні брата, ні дружини, ні дітей, а дід невідомо де загинув. Він не докоряє йому, не викриває, а співчуває його гіркій долі, яка збігається із історичною долею українського народу, у якого довгий час відбирали навіть власне ймення, образливо називаючи "малоросами", "окраїною" великої імперії.

Учениця. У вірші "Наука" висловлено основне філософське кредо Григорія Сковороди і водночас Володі Підпалого:

Учуся завжди я собою буть,

А надто поміж друзів...

Найбільш неприйнятними якостями для них є лицемірство, підлабузництво. У збірці вміщена поема "Змагання Григорія Сковороди", яка закінчується символічно: коли Григорій відходить в інші світи, то після нього залишається світло. Так поет виділяє основну думку своєї збірки, яка влучно висловлена у вірші "Монументальний диптих":

На Україну повертає він

І поверта до сонця Україну.

Учитель. Нова збірочка висвітлює ідеї нашого великого філософа, які так актуальні у наш час, добре прислужаться і молодому поколінню.

Володимир Підпалий сповідував життя активне, наступальне, небайдуже. Він рано відійшов за вічну межу, але нам залишив свої книжки, думки, роздуми, які ще довго нагадуватимуть українцям про цю мудру, добру людину , яка дуже любила життя, свою рідну Україну.

Учні читають власні поетичні доробки про життя і творчість Володимира Підпалого.

Пам'яті Володимира Підпалого

Борець вкраїнського народу, Перлина серед пустоти... Він прагнув вічної свободи, Хотів всім щастя принести. Не підкорявся грізній долі, Все мріяв, думав і творив. Своїй душі відкривши волю, Він тіло в муки полонив. Але ніхто не чув від нього Слів, що ховались в смуток, в тінь, Лиш серце, сповнене тривоги, Все рвалось, рвалось в далечінь... Хто так любив? — Ніхто, напевно. А хто так жив? — Ніхто не жив. Хто так творив і недаремно За щастя голову схилив? А хто... Іще питань багато, Та нікому відповісти. Дістався нам великий спадок, Його лиш треба зберегти. Яснить життя ключем нестримним, Та пам'ять знову постає. Читає молодь, Володимир, Твої вірші, життя твоє.

(Олена Писаренко).

В твої рядки, читаючи, вслухаюсь, І марила я ними уві сні, І посмішка мені твоя ввижалась, І очі добрі, лагідні й ясні. Тебе назвали Володимир, І ти всім світом володів, Ти був володарем поезії і слави, Хоч слави аж ніскільки не хотів. Здавалося, людина не спроможна Так відчувати, мислити, творити. Тебе із божеством зрівняти можна І вірші ті, як заповіді, вчити. Свої думки, нікому не підвладні, Ти на папері в віршах відтворив І строфи, що зігріти серце здатні, Своїм нащадкам в спадок залишив. Ми скарб цей називаєм геніальним, Його ми, як святиню, бережем. Він створений у щасті і стражданнях, Його ми трепетно у вічність понесем.

(Марина Радіонова).

Ансамбль хлопчиків виконує пісню "Два крила".

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:34 | Повідомлення # 18
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Аналіз мови художнього твору (на прикладі вивчення повісті І. Франка "Пepexpecнi стежки")
10 клас
Аналіз мови художнього твору є актуальною проблемою у системній шкільній літературній освіті. На сучасному уроці української літератури в старших класах невід'ємною складовою літературознавчого аналізу художнього твору повинен стати аналіз його мови. Одним із шляхів аналізу художнього твору, що застосовується в практиці роботи старшої школи, є мовностилістичний, який зосереджує увагу „на роботі над лєксико-стилістичними багатствами твору" [З, с 58]. Пропонована система уроків за повістю „Перехресні стежки" І. Франка передбачає використання поряд з основними шляхами аналізу художнього, зокрема епічного твору, і елементів мовностилістичного аналізу.

Урок 1.
Тема уроку: І. Франко. „Перехресні стежки" — повість про боротьбу справедливості з жорстокістю і насильством.

Мета: розкрити ідейно-художній зміст повісті „Перехресні стежки" І. Франка; розвивати навички літературознавчого і мовностильового аналізу художнього твору; виховувати почуття справедливості, власної гідності, громадянського обов'язку.

Тип уроку: урок-спостереження.

Обладнання: портрет письменника, таблиця „Антропоніми у повісті „Перехресні стежки" І. Франка", логічна схема-опора „Мова повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

Епіграф уроку: Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим...

І. Франко
План уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступне слово вчителя (на фоні звучання „Ноктюрна" Ф. Шопена).

2. Інсценізація уривка з повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

3. Коментар учителя.

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя.

2. Оголошення завдань уроку.

3. Робота з епіграфом.

4. Проблемна ситуація.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя.

2. Довідка першого учня.

3. Постановка проблемного запитання.

4. Довідка другого учня.

5. Бесіда з учнями.

6. Пояснення вчителя.

7. Повідомлення учнів „Значення імен у повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

8. Робота з таблицею „Антропоніми у повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

9. Запитання до учнів.

10. Складання логічної схеми-опори „Мова

повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

11. Творча робота в групах.

IV. Підсумок уроку

1. Розв'язання проблемної ситуації.

2. Робота з епіграфом.

3. Оцінювання з мотивацією.

V. Домашнє завдання

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів 1. Вступне слово вчителя (на фоні звучання „Ноктюрна" Ф. Шопена).

1. Франко — геніальний митець своєї доби. Його повість „Перехресні стежки" своєю високою художністю, струнким і захоплюючим сюжетом заслуговує високої оцінки і належить до кращих доробків письменника. Твір присвячено темі служіння трудової інтелігенції знедоленому народові і є свідченням того, що І.Франко добре знав життя і настрої різних верств населення свого краю, вивчав проблеми різних соціальних і національних груп Галичини. У повісті „Перехресні стежки" письменник відтворив боротьбу представника інтелігенції за справедливість, боротьбу з насильством та жорстокістю.

2. Інсценізація уривка з повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

Стальський. Се моя жінка. Пан доктор Євгеній Рафалович...Прошу, пане меценат, розгостіться! (До Регіни). Не дурій, ти, комедіантко! Не вдавай ідіотку! Іди до кухні! А не роби мені комедії, розумієш? Не доводи мене до того, щоб я при чужім чоловіці наробив тобі скандалу.

Рафалович. Пане, мені здається, що ви замість дійсного празника наробите собі і своїй пані сьогодні більше гризоти і клопоту.

Стальський. Не бійтеся! Ой випиймо лише! Зараз воно інакше буде!

Рафалович. Але без пані...без властивої со-ленізантки.

Стальський. Властивої соленізантки! Га, га! Як вона вам подобається? Дуже подібна до бідної жертви домашньої тиранії? (До Регіни). Бійся Бога, Регінко! Що ти з себе зробила?

Регіна. Сьогодні мій юбілей. Десятилітній юбілей мого замужнього життя. Отся сукня була символом мого найбільшого нещастя. її перед десятьма роками вдягала на мене цьоця, що була відмалку моїм злим демоном. В отсю сукню вона закляла всіх злих демонів, що мали мучити мене. Вони зробили своє. Пан Євгеній не чужий чоловік для мене.

Стальський. Ах, браво! Пане меценат! Позвольте повітати вас яко ідеала моєї жінки! А я, ідіот, і не знав, що я розлучив колись два закохані серця! Ну, привітайтесь хоч тепер як слід! Прошу не женуватись! Я чоловік ліберальний! Борони мене Господи, щоб я хотів стати на заваді!

Рафалович. Пане, не маєте права брати мене на глум! Випрашаю дуже собі таке поводження! Добраніч!

4. Коментар учителя.

Ця сцена є своєрідним відтворенням боротьби за справедливість. Кожен з героїв повісті „Перехресні стежки" І.Франка намагається бути щасливим, а чи завжди щасливою може бути людина? Іноді, щоб стати по-справжньому щасливим, доводиться ставати на тернистий шлях боротьби з жорстокістю і насильством.

II. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Слово вчителя.

Над змістом одного із таких творів — повістю „Перехресні стежки", де І. Франко порушує проблему жорстокості і насильства над знедоленим народом, ми працюватимемо впродовж уроку.

2. Оголошення завдань уроку.

Мета уроку — розкрити ідейно-художній зміст повісті „Перехресні стежки" І. Франка, визначити своєрідність композиції і сюжетні лінії твору, удосконалювати вміння здійснювати літературознавчий і мовностильовий аналіз. Наш урок буде проведено у формі спостереження.

2. Робота з епіграфом.

„Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим...", — ці слова належать Захарові беркуту, головному герою однойменної повісті !. Франка. Як ви розумієте їх зміст?

3. Проблемна ситуація.

Твори І. Франка вимагають уважного, вдумливого читання, інтересу до слова, репліки. Якщо поблукати перехресними стежками творчого доробку письменника, можна побачити, що вони суголосні життю самого І. Франка. Поспостерігаємо, що спонукає людину служити громаді, які витрати й здобутки чекають її на цьому шляху? Відповідь на це запитання дамо, проаналізувавши повість „Перехресні стежки" І. Франка.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя.

Повість „Перехресні стежки" — частка естетичної свідомості І. Франка. Письменник заглянув у вічі злу і побачене доніс до читача своїм твором, у якому наголошує на тому, що існування зла є необхідністю, адже часто-густо саме зло в різних своїх виявах є силою, яка скориговує людину до добра. Що ж спонукало автора до написання твору?

2. Довідка першого учня.

Свій твір „Перехресні стежки" І.Франко друкував на сторінках львівського журналу „Літературно-науковий вісник" упродовж всього 1900 року. Кілька років, що передували роботі над повістю, були в його житті надзвичайно драматичними, саме вони і дали Франкові матеріал для сюжету твору. У 1895 році Франка не прийняли на посаду доцента кафедри української літератури Львівського університету. Це був тяжкий удар для щирого, відданого громадській справі інтелігента. Письменник пережив його надзвичайно болісно. Проте ще більше сили відібрали в І.Франка три спроби стати послом австрійського парламенту. Згодом переривається його листування з Ольгою Рошкевич, але письменник зумів випростатись, щоб продовжити роботу над своїм твором.

3. Постановка проблемного запитання вчителем.

— Що ж спричинило написання повісті „Перехресні стежки" І. Франком?

4. Довідка другого учня.

Перш за все причиною написання твору стали соціальні умови та суспільні відносини Галичини кінця XIX століття, а саме: конфлікти між селянами і поміщиками, масові позови до суду на поміщиків, самовільне захоплення поміщицьких угідь, нова форма протесту — віче, де І. Франко брав активну участь. Перед виходом повісті сам письменник сказав: „Як мужицький син, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почувався зобов'язаним віддати працю свого життя людям". Цією працею і стала повість „Перехресні стежки".

5. Бесіда за запитаннями.

— Визначимо тему повісті „Перехресні стежки" І. Франка.

(Показ боротьби представника української інтелігенції проти насильства над рідним народом, прагнення пробудити в пригноблених почуття громадянської активності.)

— З'ясуємо жанрову специфіку твору „Перехресні стежки" І. Франка.

(Соціально-психологічна повість.)

— Аргументуйте трактування жанру.

(Зображено занепад шляхетської верхівки; пробудження українського селянства та його залучення до вічевого руху; показано діяльність демократичної інтелігенції; висвітлено причини чотирьох убивств.)

— Прокоментуємо назву повісті.

(Ця назва є символічною. Для Регіни і Євгенія перехресні стежки — це їхні долі; селяни живуть на перехресті доріг.)

— Визначимо проблематику твору.

(Особистість і народ; людина і обставини: життя і закон; боротьба з жорстокістю і насильством; вибір людиною життєвих позицій; добро і зло: шлюб і сім'я; кохання і реальність; бідність і багажево людська гідність і духовна звироднілість та ін.)

— З'ясуємо своєрідність сюжету повісті „Пере хресні стежки" І. Франка.

Сюжет має два плани: любов і боротьба. Обидві лінії сюжету майстерно переплетені, сповнені подієвої динаміки; сюжет твору розгортається двома лініями: змалювання важкого життя галицького селянства і зображення громадської діяльності адвоката Євгена Рафаловича.)

— Назвіть головних героїв повісті „Перехресні стежки" І.Франка. З'ясуємо взаємозв'язок сюжетних ліній з провідними образами-персонажами. Що ви дізналися з повісті про Євгена Рафаловича?

— З якими думками і планами приїжджає Євген Рафалович у провінційне містечко?

(Допомогти селянам відстояти свої права.)

— Як ви вважаєте, чи сприйме панівна верхівка боротьбу Рафаловича за правду і його захист селян як нормальне явище, чи зробить усе для того, щоб знищити талановитого адвоката? Відповідь обґрунтуйте.

— Розкажіть про першу виграну Євгеном Рафаловичем справу й реакцію на цей успіх селян та панського оточення. Свою відповідь підтвердіть, зачитавши відповідні рядки з тексту.

(Люди — безмежно вдячні, адже молодий адвокат Євген уселив у них надію, пани — з настороженістю.)

— Чому для Рафаловича важливо було не просто мати адвокатські успіхи, а вчити селян бути юридично грамотними? Що з цього вийшло?

(Він намагався захистити селян від свавілля панів, забезпечити їм рівноправність у цьому світі, проте селяни його не зрозуміли, засумнівалися в діях адвоката, відвернулись від нього.)

— Якими були стосунки у Рафаловича і Вагмана? Чи можна вважати Вагмана жертвою „провінційного болота"?

(Ватман — хитрий лихвар, який спочатку обдирав селян, а після смерті сина розставив свої лихварські сіті на панів усього повіту, тому він не є жертвою, а одним із представників ворожого табору.)

— Розкажіть про те, як складно було провести віче, чому воно все-таки відбулося?

— За що заарештували Євгенія? Чи був арешт законним?

(Євгенія Рафаловича заарештували, підозрюючи у вбивстві Стальського.)

Чому, виходячи з тюрми, Рафалович вимагає, щоб староста привселюдно вибачився перед ним і визнав відсутність його, Рафаловича, вини?

(Адвокат Рафалович сам боровся за справедливість і прагнув, щоб справедливість була встановлена по відношенню до всіх.)

— Чи впливає на суспільні ідеали Євгенія його особиста драма?

— Що ви дізналися з повісті про Регіну, юнацьке кохання Рафаловича? Чому він не одружився з Регіною?

(Регіна була сиротою, з дитинства обділеною теплом і ласкою. Найвизначніші події її життя митець передав через спогади. Наприклад, Регіна пригадує, як чарувала її дитячу душу діамантова іскра, що блищала на вершині гори. Яскравим променем цієї іскри було для Регіни кохання до Євгена. Це кохання було чистим і вірним, справжнім, „лебединим", але його зламала тітка Регіни, яка не дала дозволу Євгенові та Регіні на одруження, вигнала Рафаловича і силоміць видала дівчину за Стальського.)

— Чому колишня кохана Рафаловича вперше у чужому місті з'являється перед ним саме в образі дами в чорному? Розкрийте символічне значення чорного кольору одягу Регіни.

(Усе життя Регіни Твардовської, починаючи від одруження, — чорна смуга; чорним є її розбите кохання до Євгенія.)

— Чи могла Регіна бути щасливою у подружньому житті зі Стальським? Відповідь обґрунтуйте.

— Знайдіть у тексті епізод, у якому йдеться про зустріч Євгенія і Регіни після довгих років розлуки. Прочитаємо відповідний фрагмент твору у ролях. Поміркуйте, чому адвокат не міг допомогти своїй коханій?

(У нього притупились почуття, які він не міг пробудити.)

— У яких епізодах показано високу жіночу гідність і жертовність Регіни? Свої думки доведіть, посилаючись на текст повісті.

(„...Пане, я шлюбна жінка... чесна жінка. Мені не випадає слухати таких промов. Бувайте здорові...". Змучена горем і недолею Регіна зберегла кришталеву душу і чисті почуття. Зустрівши Євгена вже одруженою, вона відмовляється від краденого щастя. Образ Регіни Твардовської глибоко психологічний, змальований автором з великою теплотою і симпатією.)

— Чому, на вашу думку, саме Регіна вбиває Стальського? Чи можна її осуджувати за вбивство власного чоловіка? Чому ви так вважаєте? Свою дум ку аргументуйте.

(Регіна цим вчинком звільняє себе і Валеріана Стальського від підступності, брехливості, жорстокості.)

— Чи вплинула смерть коханої на життєву позицію адвоката Євгена Рафаловича?

(У його серці лишився тільки жаль до нещасної жінки. Він присвячує себе боротьбі за волю і права свого народу.)

6. Пояснення вчителя.

Простежимо, чи випадковим у повісті „Перехресні стежки" є вибір автором імен персонажів — антропоніміє. Антропоніми — це імена особові, імена по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми. Розкриємо символічні значення імен провідних персонажів твору.

7. Повідомлення учнів „Значення імен у повісті „Перехресні стежки" І. Франка".

Перше повідомлення учня.

Реґіна — з латинської: regina — цариця, тобто, володарка. У повісті „Перехресні стежки" І. Франко не показує Регіну як володарку, а навпаки, як „покірну рабу", яка спочатку підкоряється волі своєї тьоті, пізніше — деспотизмові власного чоловіка. Проте наприкінці твору, коли Регіна виявляє надзвичайну рішучість і позбавляється чоловіка-тирана, письменник дає можливість зрозуміти, що в крові головної героїні таки „тече джерело володарювання".

Привертає увагу й образ чоловіка Регіни — Валеріана Стальського. Ім'я Balerian через старослов'янську мову запозичене з латинської; латинське Valerius утворено на основі дієслова valere, що означає „бути сильним, здоровим, фізично спроможним на щось". Прізвище Стальський символізує міцність, „залізність душі". У повісті І.Франко показує нам цього героя холодним, як криця, надзвичайно жорстоким і деспотичним по відношенню до власної дружини.

Друге повідомлення учня.

Досліджуючи антропоніми, на можна не згадати про значення імені головного героя повісті „Перехресні стежки" І. Франка — Євгенія Рафаловича. Evgeniy через церковнослов'янську мову запозичено з грецької; грецизми Evgevns, Evgyevlos походять від прикметника evgevns, що означає „благородний", складеного з основ прикметника „добрий" та іменинника — „рід, покоління; порода". Добрим і благородним по відношенню до всіх (друга, коханої, селян) є головний герой повісті Євген Рафалович.

також символічним є ім'я одного із персонажів твору — Барана. Зоонім Баран — символ глупоти, нерозумної, упертої людини. Персонаж повісті „Перехресні стежки" І. Франка на прізвище Баран — покірний, недуже розумний. Утворі він постає перед нами у двох іпостасях. По-перше, це покірний слуга, який виконує будь-які забаганки свого господаря, по-друге, це хвора людина, у душі якої багато злості і помсти за втрату коханої.

8. Складання таблиці „Антропоніми у повісті „Перехресні стежки" І.Франка".

Образи повісті
Значення антропоніма

Реґіна
Цариця, володарка

Валеріан

Італьський
Сильний, здоровий, міцний, „залізний", як криця

Євген Рафалович
Добрий, благородний

Баран
Покірний, тихий; хворий, злий

9. Запитання до учнів.

— Охарактеризуйте мову повісті „Перехресні стежки" І. Франка.

(Мова повісті різноманітна, багата, насичена діалектизмами, виразна, характеризується численною кількістю тропів.)

— Чи наявна у повісті „Перехресні стежки" І. Франка застаріла лексика? Наведіть приклади архаїзмів, які застосовує автор.

(„Уста" (губи), „ректи" (говорити), „сей" (цей), „вражий" (ворожий), „кожний" (кожний), „міщани" (пани) тощо.)

— З якою метою митець використав у повісті „Перехресні стежки" застарілу лексику?

(З метою передати колорит доби, яку описує, і колорит мови головних персонажів.)

— Чи наявні у повісті „Перехресні стежки" І. Франка стилістично забарвлені слова? Наведіть приклади діалектизмів. З якою метою І. Франко вводить у текст повісті лексичні діалектизми?

(„Нарід" (народ), „атвокатови" (адвокатові), „зареготатися" (засміятися), „богач" (багатий чоловік), „життє" (життя), „знание" (знання)).

— Які художні засоби можна визначити у повісті „Перехресні стежки" І. Франка? Як ви гадаєте, яку роль вони виконують у творі?

(У творі використані найрізноманітніші тропи (епітети, метафори, порівняння та ін.), за допомогою яких автор передає події, вирізняє героїв один з-поміж одного.)

— Чи використовує І. Франко у творі риторичні фігури? Наведіть приклади. З якою метою письменник вводить риторичні фігури у текст повісті? (Риторичні фігури у повісті несуть емоційне навантаження. Письменник вводить їх з метою підвищення експресії та емоційної виразності, щоб викликати у читачів певне ставлення до зображуваних автором подій.)

10. Творча робота в групах.

Перша група: укласти словник діалектизмів, які використовує І. Франко у повісті „Перехресні стежки";

друга група: навести приклади фразеологізмів, з'ясувати їх роль у тексті твору;

третя: навести приклади найосновніших художніх засобів твору, з'ясувати їх роль у тексті повісті;

четверта група: укласти словник архаїзмів, які використовує у повісті „Перехресні стежки" І. Франко;

п'ята група: визначити риторичні фігури, які вводить письменник у текст повісті, з'ясувати їх роль у творі.

IV. Підсумок уроку

1. Розв'язання проблемної ситуації.

— Що ж спонукає людину служити громаді, які втрати й здобутки чекають її на цьому шляху?

2. Робота з епіграфом.

— Як ви розумієте зміст виразу, що належить Захарові Беркуту, головному герою однойменної повісті І. Франка, і є епіграфом нашого уроку: „Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим..."? На основі проведених спостережень обґрунтуйте власне розуміння цього виразу.

3. Оцінювання з мотивацією.

V. Домашнє завдання.

1. Дібрати цитати до характеристики образів Рафаловича і Стальського.

2. Підготуватися до характеристики головних персонажів повісті „Перехресні стежки" І. Франка, Рафаловича та Стальського. Проаналізувати мову твору за планом:

• характер мови героїв;

• яку лексику найчастіше вживають;

• які фразеологізми використовують;

• як мова одного героя відрізняється від мови іншого персонажа.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:35 | Повідомлення # 19
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Урок 2

Тема уроку: Повість „Перехресні стежки" I. Франка. Образи представників інтелігенції Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського (10 клас).

Мета: розкрити характерні риси вдачі представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка; розвивати вміння характеризувати образи-персонажі прозового твору; виховувати в учнів почуття справедливості, патріотизму, любові до ближнього.

Тип уроку: урок-істина.

Обладнання: портрет письменника, таблиця „Порівняльна характеристика образів Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського".

Епіграф уроку: Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності? А якщо вона не змогла здобути освіту: так склалися обставини? А якщо ота інтелігентність зробить її „білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?

Д. Лихачов

План уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Робота з епіграфом.

2. Словникова робота.

3. Розповідь учителя.

II. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

1. Повідомлення вчителя.

2. Оголошення завдань уроку.

3. Постановка проблемних запитань.

III. Проведення дослідження
1. Слово вчителя.
2. Бесіда за запитаннями.
3. Складання таблиці „Порівняльна характеристика образів Рафаловича і Стальського".
4. Самостійна робота.
5. Творче завдання.
IV. Підсумок уроку
1. Розв'язання проблемних запитань.
2. Робота з епіграфом. Оцінювання з мотивацією.
V. Домашнє завдання
Хід уроку І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Робота з епіграфом.

Прокоментуйте власне розуміння вислову Д. Лихачова: „Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності? А якщо вона не змогла здобути освіту: так склалися обставини? А якщо ота інтелігентність зробить її „білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?"

2. Словникова робота.

Спершу визначимо, що таке інтелігентність, яку людину вважають інтелігентною.

У „Словнику труднощів української мови" за редакцією С Я.Єрмоленко зазначено: інтелігентний — освічений, культурний.

3. Розповідь учителя.

Багато хто вважає, що інтелігентна людина — це людина начитана, високоосвічена (і освіта її переважно гуманітарна), багато подорожує, знає кілька мов. Проте можна все це мати і не бути інтелігентом, а можна нічого не мати і бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною.

Інтелігентність виявляється не тільки у знаннях, а й у здатності зрозуміти ближнього, і в тисячах інших дрібниць: в умінні чемно сперечатись, скромно поводитись за столом, в умінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу, не смітити навколо себе — не смітити недопалками чи лайкою, поганими ідеями (це теж сміття, та ще й яке!)...

Інтелігентність потрібно в собі розвивати, тренувати душевні сили, як тренують і фізичні: тренування фізичних сил сприяє довголіттю, а для довголіття необхідно тренування не тільки фізичних, а й духовних і душевних сил.

Злоблива і зла реакція на навколишнє, грубість і нерозуміння тих, хто нас оточує, — це ознака душевної і духовної слабкості, людської нездатності жити... Естетично несприйнятлива людина — теж нещасна людина. Людина, яка не вміє зрозуміти іншу людину, приписує їй тільки лихі наміри, яка завжди ображається на інших, — ця людина збіднює своє життя і заважає жити іншим. Душевна слабкість веде до фізичної слабкості. Привітність і доброта роблять людину не лише фізично здоровою, а й зовнішньо красивою.

Інтелігентність — це здатність до розуміння, до сприйняття, це терпиме ставлення до світу і до людей. Інтелігентність потрібна за будь-яких обставин; вона необхідна нам і тим, хто нас оточує.

II. Повідомлення теми, мети уроку. Мотивація

навчальної діяльності

1. Повідомлення вчителя.

Сьогодні у нас незвичайний урок — урок-істина за темою: „Повість „Перехресні стежки" І. Франка. Образи представників інтелігенції Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського".

2. Оголошення завдань уроку.

Під час уроку визначимо характерні риси вдачі персонажів — представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка; розвиватимемо вміння характеризувати образи-персонажі прозового твору.

3. Постановка проблемних запитань.

Ми повинні дійти істини: хто з представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка є справжнім інтелігентом — Євген Рафалович чи Валеріан Стальський? У чому полягає національна самобутність образу Євгена Рафаловича і моральна спустошеність Валеріана Стальського? Відповіді на ці запитання дамо на підсумковому етапі нашого уроку.

III. Проведення дослідження

1. Слово вчителя

Повість „Перехресні стежки" — це свідчення того, що І.Франка непокоїло питання, як допомогти простому народові, навчити захищати свої права і людську гідність. Це твір, у якому автор намагається показати перехрестя думок, людських доль, інтересів, які іноді перехрещуються задля великих, корисних народові справ. Людське життя з його перехрестями І. Франко подає читачеві задля роздумів, втілюючи свій задум в образах-персонажах повісті.

2. Бесіда за запитаннями

— Назвіть головних героїв повісті „Перехресні стежки" І. Франка.

— Що ви довідалися про головного героя повісті Євгена Рафаловича?

(Євгена Рафалович — молодий адвокат, представник освічених людей з народу.)

— Яким було дитинство, юність Рафаловича?

(Він здобув гарну освіту, став адвокатом у глухому провінційному містечку.)

— Чи позначились умови життя героя на його світоглядові?

(Євгеній був вихідцем з небагатої сім'ї, проте ще в юні роки подавав надії. Незважаючи на бідність, він все ж таки стає захисником простого люду.)

— Які обов'язки бере на себе адвокат Рафалович?

(Пробудити свідомість народу, покращити його становище, виховати почуття солідарності у селян, невтомним захисником яких він був.)

— Як молодий адвокат реалізує власну програму захисту селян?

(У суді захищає селян, шукає шляхи, щоб вивести народ із злиднів.)

— Чи впливає на суспільні ідеали інтелігента його особиста драма?

(Євген Рафалович — людина, віддана своїй справі. Справжній інтелігент, він іде до кінця, незважаючи ні на які перешкоди — чи то суспільні, чи то особисті).

— Що вказує на те, що Рафалович громадські інтереси ставить вище особистих? Свою думку обґрунтуйте, зачитавши відповідні рядки з тексту повісті.

(„Як ти маєш право вдовольняти свої примхи і любовні бажання, коли мільйони твойого народу не мають чим вдовольнити найконечніших потреб життя?")

— Які ідеї були провідними в суспільній програмі Євгенія?

(Ця програма передбачала лікарську допомогу селянам, організацію читалень, кас та спілок, викуп панських дібров, освіти.)

— Які політичні питання містила програма дій героя?

(Намагався пробудити в селян політичну свідомість, активізувати їхнє політичне життя, закликав до боротьби за свої права.)

— Як ви гадаєте, які проблеми пов'язані з образом Рафаловича?

(Життя і закон, добро і зло, кохання і реальність, людська гідність, бідність і багатство.)

— Які риси вдачі притаманні Євгену Рафаловичу?

— Як ви гадаєте, який зміст головний герой вкладає у слова: „Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?"?

(Рафалович наголошує на тому, що немає людини, яка б піднялась за свій народ, захистила його, забезпечила йому вільне існування.)

— Якою є мова Євгена Рафаловича?

— Які засоби переважають у мовленні Євгена Рафаловича?

— У повісті зображено низку соціальних типів з сільської і міської буржуазії, високопоставлених чиновників, різних пройдисвітів і шахраїв. З-поміж них найбільше уваги приділено Валеріану Стальському.

Знайдіть і прочитайте опис зовинішності цього персонажа.

(„...середнього зросту підстаркуватий панок з коротко остриженим ріденьким волоссям, рудими, сивими вусами, одягнений у чорний витертий сурдут".)

— З'ясуємо, ким за соціальним статусом є Стальський?

(Урядовець, колишній інструктор гімназії.)

— Як характеризує Валеріана Стальського Євген Рафалович? Свою думку обґрунтуйте, зачитавши відповідні цитати з твору.

(З дитинства Рафаловичу Стальський запам'ятався як деспот, що за шматок ковбаси 5 днів мучив кота; знущався з дітей, тому Євген Рафалович називає Стальського „скотиною в людській подобі".)

— У чому виявляється безсердечність і деспотизм Стальського щодо власної дружини?

(Стальський 10 років не розмовляє з дружиною, яку силоміць вивіз з рідного міста; її сердечні муки і переживання для нього — насолода; він хизується тортурами, які винаходить для нещасної жінки; діє за чеською приказкою: „Не бійся, Марусю, я буду тебе помаленьку різати".)

— Чи можна Валеріана Стальського вважати антиподом Євгена Рафаловича? Відповідь обґрунтуйте.

— Які позитивні та негативні риси характеру можемо визначити у Валеріана Стальського?

(Моральна спустошеність, розпусність, безсердечність, жорстокість. Стальський — людина, що втілює в собі найогидніші риси свого соціального становища.)

— Дослідимо, якою є мова Стальського. Які слова

найчастіше використовує Валеріан Стальський?

3. Складання таблиці „Порівняльна характеристика образів Рафаловича і Стальського"

4. Самостійна робота.

Дослідити мову Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського за такими запитаннями:

— Визначимо спільне у мові Євгена Рафаловича і Валеріана Стальського.

— Чим мова Стальського відрізняється від мови Рафаловича?

— Як ви гадаєте, про що свідчить часте вживання обома героями діалектизмів?

5. Творче завдання.

Написати нарис „Справжній інтелігент" (за повістю „Перехресні стежки" І. Франка").

IV. Підсумок уроку

1. Розв'язання проблемних запитань.

— Дійдемо істини: хто з представників інтелігенції у повісті „Перехресні стежки" І. Франка є справжнім інтелігентом — Рафалович чи Стальський? Свою думку обґрунтуйте.

— У чому полягає національна самобутність образу Євгена Рафаловича і моральна спустошеність Валеріана Стальського?

2. Робота з епіграфом.

Прокоментуйте ще раз вислів Д. Лихачова: „Людина повинна бути інтелігентною! А якщо її професія не потребує інтелігентності? А якщо вона не змогла здобути освіту: так склалися обставини? А якщо ота інтелігентність зробить її „білою вороною" серед співробітників, друзів, рідних, стане на заваді зближення з іншими людьми?"

3. Оцінювання з мотивацією.

V. Домашнє завдання.

І варіант — уміти аналізувати образи представників інтелігенції повісті „Перехресні стежки" І, Франка; поміркувати над питанням: як мова персонажів допомагає визначити провідні риси їхньої вдачі?; підготуватись до характеристики образу Регіни;

ІІ варіант — порівняти образ Регіни з іншими подібними жіночими персонажами, наявними у творах вітчизняної і світової літератури; скласти логічні схеми;

ІІІ варіант — написати твір-роз-дум на тему: „Більшість людей щасливі настільки, наскільки вирішили бути щасливими".

Література

1. Етимологічний словник української мови. - Т.1. - К., 1982; T.2. — К., 1985.

2. Збірник диктантів і переказів з української мови для 5—9 класів: Посібник для вчителя. — К.: Зодіак-Еко, 1995. — 386 с.

3. Історія української літератури XIX століття: У трьох книгах. Кн.. 3: Навч. посібник / За ред. М. Т. Яценка — К.: Либідь, 1997.— 432 с.

4. Наукові основи методики літератури / За ред. Н. Й. Волошиної. — К.: Ленвіт, 2002.— 344 с.

5. Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. — К.: Рад шк., 1968. — 256 с

6. Скрипник Л. Г., Дзятковська Н. П. Власні імена людей: Словник-довідник. — К.: Наукова думка, 1986. — 311 с

7. Словник символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, М. К.Дмитренка. — К.: Міленіум, 2002. — 260 с.

8. Словник труднощів української мови/За ред. С.Я.Єрмоленко. — К.: Радшк., 1989.— 336 с.

9. Телехова О. П. Українська література. Методичні матеріали до вивчення шкільного курсу літератури: Посібник для вчителів. — Харків: Ранок, 2000. — 112 с

10. Українська мова: Енциклопедія / Кер. науково-редакційної підготовки М. П. Зяблюк. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — 823

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:37 | Повідомлення # 20
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Проблемні ситуації в роботі з поетичним твором (Аналізуємо поезію В. Симоненка „Лебеді материнства")
11 клас
Мета літературної освіти: закріплювати вміння аналізувати, інтерпретувати ліричні твори; розвивати образне мислення, уяву, логічне мовлення; виховувати почуття поваги до матері любові до Батьківщини.

Наочні засоби навчання: портрет Василя Симоненка, виставка пісенників з творами поета, картини, фотознімки із зображенням матері і дитини, словник-ключ до поезії В.Симоненка, план аналізу поетичного твору, словник термінів „Тропи і фігури мови", підручник (вихідні дані вказано в списку літератури), тексти Вірша „Лебеді материнства", фото хати, де народився Василь Симоненко.

Літературно-мистецькі зв'язки: українська література — музика. Епіграф:

Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди.

В. Симоненко Хід уроку

I. Вступне слово вчителя. Поет, творчість якого ми вивчаємо впродовж кількох останніх уроків, став вам близьким, рідним і зрозумілим. Напевно, тому, що поетичні рядки йдуть від його ніжного серця, палкого розуму, схвильованої й ранимої душі.

Це про Василя Симоненка сказав дніпропетровський поет Анатолій Кравченко-Русів:

Двадцять вісім — це дуже мало. Двадцять вісім — це наче й не жив. І поклали поета в хмари — Ідо хмари немає стежин.

І за ці 28 — поезії, казки, новели, статті. Досконалість, ніжність, краса, вишуканість мови — це риси його письменницького стилю, які роблять Симоненка близьким і зрозумілим кожному із нас.

II. Актуалізація опорних знань

— Які збірки Василя Симоненка ви знаєте? („Тиша і грім", „Земне тяжіння")

— Які поезії схвилювали вас?

— Чим вони запали в душу, чим вразили?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Сьогодні ми працюватимемо з віршем В. Симоненка „Лебеді материнства".

Зафіксуйте в зошитах завдання, які ви ставите перед собою. Запишіть епіграф. Чому в цих рядках автор пише, що мати народила дитину не лише „для життя, для щастя", а й „для біди"? Хіба не для добра народжується дитина? Чому ж треба було авторові писати ще й про біду в житті?

IV. Вивчення нового матеріалу

Учитель. Василь Симоненко завжди був вдячний за любов, ласку, виховання, за все, що пізніше викликало роздуми про суть життя, своїм матері та дідові. Ганна Федорівна Щербань — так звали жінку, яка народила й виховала поета, у якого було дуже коротке земне життя, але нескінченне творче.

Якою вона була? Про це ми можемо дізнатися зі спогадів Василевого однокурсника й товариша Миколи Сома. Оскільки він сам ріс без батька й матері, то їхати на канікули йому було нікуди. Тому у січні 1955 року він поїхав до Симоненка в село Біївці. Там вони відзначали своє двадцятиріччя: Василь народився на другий день після Різдва, а Микола — на Новий рік за старим стилем. Свято було незвичайним. Микола про нього весь час розповідав з великим захопленням. Ганна Федорівна приготувала святкові страви, а серед усього іншого на столі був справжнісінький кавун, який мати зуміла дбайливо зберегти для свого сина аж до січня.

Працюючи в Черкасах, Василь познайомився з кур'єром обласної друкарні Люсею. Через деякий час вони одружилися. Незабаром народився син Олесь, отримали квартиру.

Біївські Василеві родичі розповідали, що саме тоді до нього в Черкаси приїхав батько. Василь привітав його, щиро пригостив, запросив переночувати, а вранці сказав: „А тепер, батьку, бувайте здорові. Ви пізно прийшли до мене. Я в дитинстві вас виглядав щодня..."

А от стареньку матір забрав. Ганна Федорівна продала свою хату, зібрала нехитрі пожитки й переїхала до Черкас.

Василя вона виховала сама. Чоловік покинув сім'ю тоді, коли Василеві ще не було й року. Вона весь час чекала, що Андрій повернеться, ніколи не шукала для сина „другого батька".

Батьківські почуття Василя до сина вилилися в поетичні шедеври. Для Лесика поет написав казки „Цар Плаксій і Лоскотон", „Подорож у країну Навпаки" та інші, а також поезію „Лебеді материнства", що увійшли до однойменної поетичної збірки в 1981 році. Щоправда, написана вона була набагато раніше.

Можливо, не кожна людина в Україні знає цей вірш, але крилаті рядки „Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" відомі, певно, кожному.

Аналіз поезії „Лебеді материнства"

Виразне читання вірша вчителем.

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір 'ям,

Лоскотали марево золотим сузір 'ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Проблемне питання: Чому письменник дав саме таку назву поезії? Чому не „Лебеді батьківства" або „Батьківські дороговкази"? Доберіть інші заголовки.

Перевірка сприйняття учнями тексту (фронтально)

— Які емоції викликала у вас ця поезія?

— Які асоціації у вас виникли під час слухання твору?

— Як ви могли б визначити жанрову своєрідність твору?

(Вірш нагадує колискову).

— Сформулюйте тему твору.

(Материнська любов до дитини, турбота за її долю).

— У яких рядках виражається ідея вірша?

(„Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину").

Робота в групах.

(Розподіл на групи відбувається так. Учні обирають картки, запропоновані вчителем. Картки з одного боку однакові, тому одинадцятикласники не можуть знати наперед, у якій групі вони працюватимуть).

І група

• Які образи (лебеді, півні, зорі, лиман, марево, ніч, хата, верби, тополі...) є в поезії? Поясніть їх роль. У разі потреби зверніться до словника-ключа.

(У творі є буквальний і символічний зміст. Слів-образів, що мають символічне значення, багато. Вони сприяють розумінню тексту.

Лебеді — символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші це — птах матері.

Зорі — присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то вданій поезії мова йде про благе ставлення Бога до дитини.

Лимани (вода) — символ народження; символ мінливого людського життя.

Мати є символом усіх духовних речей. „Материнська добра ласка в неї за плечима": мати — джерело духовності, усього доброго і ніжного.

Півень у праукраїнців вважався передвісником зорі, а отже, пробудження життя.

Інші символи трактуються за словником-ключем.)

II група

• Проаналізуйте зображувальні засоби. Які функції вони виконують? У разі потреби скористайтесь словником лінгвістичних термінів „Тропи".

(У вірші багато різних зображувальних засобів. Надзвичайно яскраві епітети.

„Лебеді рожеві". Рожевий колір символізує ставлення до життя як до казки, небажання або невміння помічати негаразди. У дитинстві все бачиться красивим, ніжним, добрим.

„Зорі сургучеві". Епітет „сургучеві" допомагає уявити не лише темний брунатний колір. Оскільки це в'язка речовина, то можна передбачити, що автор використовує його, щоб описати картину дитячого сну.

„Приспані тривоги". Тривоги, проблеми для дитини поки що не існують. Тому вони приспані.

„ Тихі зорі". Зорі не можуть бути іншими. Вони не вміють видавати ніяких звуків. Епітет „ тихі" підкреслює, що коли дитина засинає, усе навкруги затихає, щоб у неї був спокійний сон.

Письменник чимало застосовує уособлень і метафор.

„Заглядає в шибу казка сивими очима". Це уособлення.

„Завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". Дане уособлення застосоване поетом, щоб довести, що мати завжди поруч з дитиною, відчуває її проблеми, готова допомогти. Та й спогади про рідний дім, близьких людей постійно з людиною.

Таке ж значення має і уособлення „прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть".

„Темряву тривожили криками півні". Це розгорнута метафора. У ній образно письменник каже, що дитину захищають сили добра — „півень" — від сил зла, „темряви".

Розгорнута метафора „танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір'ям" підкреслює, що в стінах рідної домівки дитина може сподіватися на підтримку і добро.

Порівняння „лебеді, як мрії".)

III група

• Проаналізуйте мовні особливості (фігури мови). Яка їх роль? Скористайтеся словником лінгвістичних термінів „Фігури мови".

(Багатство мовних особливостей представлене різними фігурами мови.

У вірші чимало риторичних звертань: „припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії". Звертання вжиті у множині, перше непоширене, друге поширене. Надає мові виразності.

Двічі у тексті вживається звертання „сину". Воно більш конкретне. Називає не просто сина, а дитину — батькову, дитину України.

Звукова анафора „в" — „виростеш", „вирушиш", „виростуть" — підкреслює майбутній час, те, що чекає на дитину.

Алітерація звука „р" у фразі „темряву тривожили криками півні" передає крик півня.

Алітерація звука „л" у фразі „лопотіли крилами і рожевим пір'ям, лоскотали марево золотим сузір'ям"надає просторовості, уяви ПОЛЬОТУ.

Градація „друзі" — „дружина" — „Батьківщина"; „друг" — „по духу брат" — „мати". Підсилюється створене враження морального вибору, яке є в кожної людини.

Заперечення „вибрати не можна тільки Батьківщину", „не можна рідну матір вибирати" експресивно виражає в розповідному реченні неможливість даної дії.

Уміло застосована інверсія в кількох реченнях сприяє виграшності слів, які опиняються в кінці речення. „За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". „...Прийдуть з України верби і тополі". „Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорно чубих диво-наречені".)

IV група

• Дослідіть ритмомелодику вірша, особливості римування за таким планом:

Віршований розмір (ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест).

Звукопис (алітерація, асонанс).

Римування (парне, перехресне, суміжне).

Види рим (жіночі, чоловічі, дактилічні).

Строфіка (двовірш, тривірш, п'ятивірш, сонет, онєгінська строфа).

Ритмічна будова — коломийки.

• Дайте відповідь на проблемне питання: чому лише частина тексту аналізованої поезії покладена на музику?

(Звіт груп про виконану роботу. Перед звітом IV групи звучить пісня „Виростеш ти, сину" у виконанні ансамблю батьків).

Повідомлення учня „Симоненко в музиці"

Цікава ритмічна будова, яскрава образність, близькість до народної колискової привабили відомого композитора й диригента композитора Анатолія Пашкевича. Його пісні „Степом, степом...", „Мамина вишня в саду", „Лебеді материнства" знають, певне, всі українці. Із Житомира в 1965 році він переїхав до Черкас, де й познайомився з Василем Симоненком. Спочатку він був диригентом, а потім і художнім керівником Черкаського державного заслуженого українського народного хору. Удостоєний звання народного артиста та ордена „За заслуги" III ступеня.

Це не єдиний вірш Василя Симоненка, покладений на музику. Справжніми народними піснями стали „Задивляюсь у твої зіниці" — невідомого композитора, „Похід козаків" — композитора Гавура, „Ти знаєш, що ти людина", „Український лев" — В. Морозова. На вірші В. Симоненка написані також пісні „Синові" А. Пашкевича, „Крізь століття" А. Чекаля, „Там у степу схрестилися дороги" бандуристів Василя та Миколи Литвинів. А композитор О. Винокур за мотивами балади „Русалка" написав музику до балету.

Робота з усім класом

— На які логічні частини можна поділити вірш? Чому?

(Чотири перших двовірші мають ритм, який відрізняється від наступних двовіршів; у перших строфах змальовується картина, побудована на асоціаціях сну. Далі дається спроба передбачити майбутнє дитини, потім — звучать настановчі дороговкази. Тож твір умовно можна поділити на три частини).

— Назвіть рефрен у вірші. Яка його роль?

(Рефрен „Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину". Автор наголошує, що саме в цих рядках основне смислове навантаження).

— Чим і чому відрізняються повторювані рядки?

Чому останній має звучати саме так?

(„Можна вибирати друзів і дружину" — автор називає конкретних людей, яких у житті можна обирати для себе. В останньому двовірші „можна все на світі вибирати, сину" — узагальнене звучання, тобто обирати можна матеріальне й нематеріальне, спосіб життя, визначати, що є головним, а що —другорядним, але є те, що дається людині від народження).

— Яким є образ автора? Які в нього думки, переживання, почуття?

— Яке враження особисто на вас справив цей вірш? Подобається чи ні? Чому? Чим?

Проблемне запитання. Пісня „Виростеш ти, сину" за програмою з музики вивчається у 8 класі. Однак сьогодні на уроці ви слухали її у виконанні ансамблю ваших батьків. Чому ця пісня краще сприймається, якщо її виконують дорослі люди?

Учитель. Ганна Федорівна дуже болісно перенесла смерть Василя. їй згодом дали нову однокімнатну квартиру, яку вона перетворила на своєрідний музей сина. На 35 років мати пережила його. Бог відміряв їй дев'яносто років. Померла в 1998 році, поховали їх поруч.

Кожного року в обласному драматичному театрі обласна організація Національної спілки письменників у день народження В. Симоненка влаштовує літературний вечір. Лунають спогади, його вірші.

Кращим поетам області вручають літературну премію імені Василя Симоненка „Берег надії", яка встановлена Черкаською обласною радою та облдержадміністрацією. Вона вручається з метою заохочення професійних і непрофесійних літераторів до нових творчих пошуків у галузі літератури, до створення високохудожніх літературних творів громадянського звучання, спрямованих на відродження духовності, розбудову незалежної демократичної Української держави.

Починаючи з 1993 року, на сцені йде спектакль за п'єсою С. Носаня „Остання мить", в якому головний герой Поет — прообраз Василя Симоненка. На прем'єру запросили Ганну Федорівну. Вона побачила на сцені свого сина (його грав А. Жила) і разом із артистами заново пережила роки його дитинства, школярства, побачила свого батька — Василевого діда Федора, бабу Онисю. Коли у виставі настала остання мить, Поет підійшов до матері, подарував живі квіти, поцілував і мовив: „Спасибі за сина". Мати не стримала сліз від горя і щастя водночас.

Ще були радісні дні в неї, коли отримувала в 1990 році премію імені М. Островського та в 1995 році найвищу державну премію України — імені Т. Г. Шевченка, якими посмертно відзначена творчість сина.

У Біївцях на Полтавщині збереглася хата, де народився Василь. Сільська рада викупила її в тих господарів, яким Ганна Федорівна продала, переїжджаючи до Черкас. Хата старенька, вже похилилась. Та вдарив на сполох М. Сом. Через пресу звернувся до громади, зібрали кошти, щоб зберегти святиню. Відновили хатні речі, стіл, скриню, посуд, рушники, скатертини. Зачастили сюди шанувальники творчості видатного поета.

Нещодавно в Черкасах з'явилася вулиця Василя Симоненка. І не десь на околиці, а в самому центрі міста, де річечка новоназваної вулиці голосно впадає у широке річище вулиці Шевченка. І це дуже символічно.

Є музей Симоненка в Тарандинцівській середній школі, яка тепер носить його ім'я. Серед експонатів — парта, за якою сидів Василь, його табелі успішності, класні журнали, зошити з творами з літератури, збірки віршів, фотографії, газети й журнали з публікаціями про нього. Екскурсії для школярів-новачків та гостей школи проводять учні старших класів.

Музей поета в Черкасах облаштований у приміщенні газети „Черкаський край" (колишня „Черкаська правда") в кабінеті, де колись починав Василь свою трудову діяльність.

Художники В. Клименко, І. Кулик, В. Кузьменко, Т. Гордова, М. Бабак написали картини, де відтворили образ Василя Симоненка.

На могилі поета встановлено пам'ятник роботи скульптора С. Грабовського, де на постаменті золотом викарбувані слова: „Можна все на світі вибирати, сину, вибирати не можна тільки Батьківщину".

Про незабутнього Василя складають вірші його друзі — як визначні поети, так і початківці. Хочу завершити свою розповідь віршем директора Тарандинцівської середньої школи імені В. Симоненка, що на Полтавщині, Василя Бута:

Свій шлях у всіх колись кінчається,

І майже кожному до ніг кладуть вінки.

Одні жили, помруть і забуваються,

А інші пам'ять залишають на віки.

На їх могилах виростають бур 'яни і квіти,

Бо тіло тлінне, та душа жива,

І для народу вічно будуть жити —

їх пам'ять, совість і палкі слова.

Ти знав тоді, якщо тебе не буде,

То в кожнім слові кожного вірша —

Живий поет, поки живі є люди,

Бо в кожного із нас живе твоя душа.

І хоч землею стисло тобі груди,

Та голос твій лунає звідтіля:

„Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Поки живий він буде — житиму і я".

V. Підбиття підсумків. Оцінювання

На початку нашого заняття ви ставили перед собою певні завдання. Чи виконали ви їх? Чи досягли мети?

VI. Домашнє завдання

Для всіх. Вивчити вірш „Лебеді материнства" напам'ять.

Наступне завдання учні виконують за бажанням (обирають одне із завдань).

• Написати творчу роботу „Кожний вибирає по

собі

• Усний твір „Моє знайомство з В. Симоненком".

Підготувати повідомлення про Д. Павличка.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004.— 1440 с.

2. Відлуння десятиліть. Українська література другої половини XX ст.: Навчальний посібник / Упорядник М. О.Сорока. — К.: Грамота, 2001. — 463 с

3. Українська література, 11 кл.: Підручник для серед, загальноосвіт. шк. / Р. В. Мовчан, Ю. І.Ковалів, В.Ф. Погребеник та ін. — Київ; Ірпінь: ВТФ „Перун", 1999. — 496 с.

4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид./А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх та ін. — К.:Либідь, 1994.— 256 с.

5. http://www.pisni.org.ua/hview.php7icN43

6. http://www.brama.com/news/press/2004/01/040116new sfromukraine.html

6. http://svitlytsia.Crimea.ua/index.php?section=article&artl D=4349

8. http://www.refine.org.ua/pageid-2629-2.html

9. http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208

10. http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html

11. http://www.refine.org.ua/pageid-2629-2.html

12. http://svitlytsia.Crimea.ua/index.php?section=article&art ID=4349

Додаток

Словник-ключ до поезії Василя Симоненка

1. Верба (С). Символ космічного океану, прадерев життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства;України, батьківщини.(http://www.ber.te.ua/cgibin/dic/dic.php?nom=208). У буддизмі уособлює скромність. У китайців — символ весни, жіночності, зачарування, артистичних здібностей, розлуки. В Японії символізує терпіння й наполегливість (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html). За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, примовляючи: „Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля". Освячена верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберіг. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину. В українському фольклорі верба — це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. (Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид./А. П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх та ін. — К.: Либідь, 1994. — 256с).

2. Дорога (стежина) (С). Символ шляху, людської долі. У кожного своя дорога, долі різних людей то перехрещуються, то розходяться.

3. Душа (С). Зазвичай, зображується у вигляді птаха, що злітає, http://slovar.plib.ru/dictirnary/d23/229.html

4. Зірка (зорі, сузір'я) (С). Означає присутність божества, вище досягнення, ангєла-посланця Бога, надію. Зірки — атрибути Небесних Цариць, у яких корони часто складаються із зірок. У християнстві зірка уособлює божественне благе ставлення, (http://slovar.plib.ru/diction-ary/d23/229.html)

5. Кольори (С). Чорний і білий символізують негативне й позитивне і всі протилежності. Золотий. Це сонце, божественна сила, просвітлення, безсмертя, Бог, як світло нерукотворне, найвища цінність, те, що життя наповнює, вогонь, сяяння, слава, чоловічий принцип. Золотий колір Сонця символізує всіх сонячних богів. Зелений. Неоднозначний за смислом. Юність, надія і радість, але разом із тим мінливість, непостійність, ревнощі. Білий. Досконалість, простота, світло, чистота, невинність, святість, порятунок, духовна влада. Рожевий. Символізує мрії; існує вислів „рожеві окуляри", так говорять, коли людина в усьому вбачає тільки гарне, не бачить реального стану подій або не хоче бачити. (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

6. Крила (С). Мають сонячну символіку і означають божество, духовну природу, рухому, всеохоплюючу силу божества, здатність вийти за межі земного світу, не відчувати втоми, миттєвий початок руху, політ у часі, політ думки, силу волі, розум, свободу, перемогу, швидкість, (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

7. Лебідь (С). Є птахом життя. Символізує також самотність і прихисток і є також птахом поетів. У кельтів лебедині божества сонячні і є добродійниками людей; вони мають здатність лікувати; асоціюються з сонячною колісницею і символізують щедрість, любов, чистоту, а їх музика має магічні властивості. У китайців лебідь — сонячний птах. У християнстві білий лебідь — це чистота, милосердя і символ Діви Марії, http://slovar.plib.ru/dic-tionary/d23/229.html )

8. Лиман (Л). Затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря, іноді багате на грязі з лікувальними властивостями. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

9. Вода (С). Будь-яка вода є символом Великої Матері і асоціюється з народженням, жіночим началом, водами родючості і свіжості, джерелом життя. Вода по вертає до життя, дає силу. У вигляді дощу вода несе родючу силу небесного бога. Як роса, вона уособлює благословення, духовне оновлення і світло світанку. Пірнути у воду — означає шукати секрет життя, його кінцеву таємницю. Вода, що тече, — це жива вода. (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

10. Марево (Л). 1. Зорове явище в атмосфері, за якого на горизонті з'являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба; міраж. 2. Витвір уяви; видіння, примара. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

11. Мати (С). Природа, всезагальна Мати, цариця усіх духовних речей, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

12. Мріти 1. (Л). Ледве виднітися, бовваніти. Мерехтіти. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

13. Мріти 2. (Л). Те саме, що мріяти. Створювати в уяві образ когось, чогось; поринати у мрії. Думати про здійснення чого-небудь бажаного; прагнути в думках до чогось. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)

14. Ніч (смеркання) (С). Означає докосмічну темряву. Згідно з Гесіодом, ніч — це Мати Богів. (http://slo-var.plib.ru/dictionary/d23/229.html)

15. Очі (С). Символізує всезнання, здатність до інтуїтивного бачення. Око серця — знак духовного осяяння, інтелектуальної інтуїції. У буддистів символізує мудрість і світло, (http://slovar.plib.ru/diction-ary/d23/229.html)

16. Перо (пір'я) (С). У християнстві означає учіння; у Єгипті символізує пробудження душі. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

17. Півень (С). Символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; смерті та зла; сили чоловічої плоті; домовитості ; господарності; каяття (у християнстві); передвісника біди, нещастя; жертви; відкривача скарбів; також він є оберегом від пожежі. У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, а отже, пробудження життя. Спів півня віщував в Україні прихід гостей, а спів біля вікна — нещастя, смерть (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

18. Подорожі (мандри) (С). Герой, подорожуючи, стикається з випробовуваннями й небезпеками в пошуках досконалості, переходить від пітьми до світла, знаходячи духовний центр. Символізм мандрів також пов'язаний із символікою вибору шляху. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

19. Поле (С). Мати-Земля, велика годувальниця. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

20. Птахи (С). Символ душі, духу, божественного вияву, сходження на небо, можливості спілкуватися з богами чи входити у вищі стани свідомості, думки, уяви. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

21. Син (діти) (С). Двійник, живий образ. Символізує втілення втрачених можливостей, простоту і невинність. Жінка, яка годує дитину, — християнський символ милосердя.

22. Сльози (С). Символ невигойного горя, біди, мук, каяття, духовного очищення, радості, чистоти, дощу. У християнстві сльози — це символ очищення та каяття. У населення Сандвічевих островів сльози вважалися ознакою щастя, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

23. Сургучевий (Л). Прикм. до слова сургуч.

24. Сургуч (Л). Забарвлена тверда смола, віск, що легко плавиться й застигає; уживається для опечатування пакетів, посилок, приміщень.

25. Танець (С). Космічна творча енергія, трансформація простору в часі, ритм всесвіту, імітація божественної гри творення, підтримки сили, емоцій, активності. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic. php?nom=208).

26. Темрява (С). Символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку — символ захисту від лихих сил. У позитивному плані темрява символізує порятунок від небезпеки, від очікуваного лиха. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

27. Тополя (С). Символ дерева життя, символ добра і зла, символ України, сумної дівчини, матері; краси, стрункості, весни. У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

28. Туман (С). Це стан, через який повинна пройти душа: через сум'яття до ясності й просвітлення. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

29. Хата (С). Символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, окрім побутово-прагматичного, мали символічне значення. У свідомості праслов'ян хата була моделлю Космосу. Усі обряди, пов'язані з будівництвом хати, мали глибоку символіку. Напр.: категорично заборонялося зводити нову оселю меншу за розміром від старої (тоді могла, за віруваннями, зменшитися сім'я). Не будували дім і там, де колись жили злодії, де були сварки, пошесть, церква, перехрестя, згоріла хата і т. ін. У фольклорі, літературі хата — символ батьківщини, рідної землі, чистоти, тепла, затишку. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:39 | Повідомлення # 21
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Русальні та купальські пісні
Розробки уроків 6 клас
Урок 1

Тема. Русальні пісні «У ржі на межі»; «Ой біжить, біжить мала дівчина», « Ой проведу я русалоньку до броду» та ін.

Мета: ознайомити учнів з русальними піснями; розкрити їхню магічну силу для наших предків; показати, що русалії тісно пов'язані з язичницькими віруваннями наших пращурів; формувати навички виразного читання текстів; висвітлити значення цих пісень в естетичному вихованні людини; виховувати повагу до прадавніх вірувань наших предків, любов до природи.

Обладнання: збірки обрядових пісень; журнал «Соняшник»; букети сушених трав: аїру, материнки, чебрецю, полину; ілюстрації.

Тип уроку: урок-роздум.

Епіграф уроку:
Ой зав'ю вінки та на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники...

Народна пісня

Хід уроку

І Організація класу

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда з учнями.

• Який твір називається народною піснею?

(Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається.)

• А які пісенні твори називаються обрядовими?

(Пісні, що виконуються підчас обрядів, називаються обрядовими.)

• Наведіть приклади обрядових пісень.

(Учні називають колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні.)

Звучить пісня «Ой зав'ю вінки».

Ой зав'ю вінки та на всі святки,

Ой на всі святки, на всі празники,

Да рано, рано — на всі празники.

А в бору сосна колихалася,

Дочка батенька дожидалася:

«Ой мій батеньку, мій голубчику,

Та прибудь к мені хоть на одне літо,

У мене в тині перед воротами

Синє море розливається,

Пани і гетьмани ізбігалися,

Всі цьому диву дивувалися.

Слово вчителя. Дівчата сплітали вінки під час Зелених свят (Трійці) наприкінці травня — у першій половині червня. У цей час обігріває землю всіма забутий язичницький бог літнього сонця — Хорос. Після рясного травневого дощу він часто дмухає на землю спекотою. Такої пізньої весни вже з'являються й духи літа, у яких щиро вірили наші пращури.

• Діти, про яких духів ідеться?

(На Зелені святки (Клечальну неділю, Русалчин тиждень) давні українці особливо вшановували зелений світ рослин, який одухотворювали. Одні вважали, що добрі духи оселилися в зеленому буянні рослин, інші — що у зелених схованках, у водяній безодні.)

• Чому існував звичай прикрашати хату трійчанським зіллям? (Пахучі трави — це принесення жертви Берегиням. Звичай заносити до хати зілля — материнку, полин, аїр, чебрець — означав запросити русалок, бо вони живуть не тільки у воді, а й у травах і квітах.)

III. Мотивація учнів до навчальної діяльності Робота з епіграфом (запис у зошити).

IV. Сприйняття нового матеріалу

1. Бесіда з учнями.

• Чому русалок називають «ніжними й сумними?»

(Кажуть, що ці міфічні істоти — душі померлих нехрещених дітей або душі тих дівчат, які померли перед вінчанням.)

• Якими ви уявляєте цих дівчат?

(Вони гарні на вроду; стрункі, зеленоокі, з розпущеним блискучим довгим волоссям, блідим обличчям. Голівки заквітчані водяними ліліями, польовими квітами. Одягнені русалки в довгі — аж до п'ят — білі сорочки.)

Учитель. У перший день Трійці русалок «виводили з села». Дівчата в полі готували обід — тризну, заквітчували себе вінками й, узявшись за руки, ішли співаючи.

2. Учитель читає напам'ять русальну пісню.

Ой проведу я русалоньку до броду,

Сама вернуся додому!

Ідіть, русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівоньки у віночку...

3. Робота над текстом твору.

• Яка картина постає у вашій уяві після прослухування цього твору?

• Як ви гадаєте, які почуття сповнювали душі дівчат?

• 3 якою метою юнки співали цю пісню?

(Щоб задобрити русалок.)

• А що дівчата робили зі своїми віночками після «русалій»? (Викидали їх на город, щоб був гарний урожай.)

Вчитель. Другою особливістю русальних пісень є прохання русалок, щоб дівчата їм дали сорочки, а жінки — намітки.

4. Виразне читання напам'ять учителем пісні «У ржі на межі».

У ржі на межі, на кривій березі,

Там сиділа русалка.

Просила русалка в дівочок сорочки:

— Ви, дівочки, подружки,

Да дайте лиш сорочки,

Хоча худенькую, да аби біленькую,

Хоч не біленькую, да тоненькую.

5. Робота над текстом твору

• 3 якими словами русалка зверталася до «дівочок»? Як називаються ці художні означення?

• Чи відгукувалися дівчата на прохання русалки?

(Так, жінки та дівчата в ці дні вивішували в лісі, у гаю на деревах шматки полотна як своєрідне жертвопринесення русалкам.)

Вчитель. Як ми вже говорили, Зелені свята — час русалок, коли ці сумні дівчата стають ой які невгамовні та баламутні!

6. Виразне читання пісні «Ой біжить, біжить мала дівчина».

Ой біжить, біжить мала дівчина,

А за нею да русалочка:

— Послухай мене, красна панно,

Загадаю лиш три загадочки.

Як відгадаєш — до батька пущу,

Не вгадаєш — із собою візьму.

— Ой що росте та без кореня?

Ой що біжить та без повода?

Ой що цвіте та без цвіточок?

Панночка загадок не вгадала —

Русалка панночку залоскотала.

7. Робота над текстом твору.

• У чому виявляється підступність русалок?

(Якщо десь у лісі чи на березі ставка побачать необережних дівчину чи юнака, заманюють їх у свої ігрища, а потім залоскочують до смерті й затягують у воду.)

• Як ще називають цих міфічних істот? (Лоскотухи.)

• А як ще розважаються русалки?

(На Зелені свята вони сміливо виходять із води й гуляють луками, полями, лісами або вигойдуються на гілках дерев. Тоді ви, хлопці й дівчата, стережіться!)

• А чи можна відстрашити русалок?

(Треба мати при собі полин, любисток, м'яту, часник... В оселях розставляли обереги, прикрашали хату зеленим гіллям осики, липи, дуба).

Вчитель. Та найголовніше — русальні пісні, що, немов бальзам, заспокоювали душу, веселили русалок цілий Русальний тиждень, або Клечану неділю.

• Чому ці пісні є величальними?

(Вони славлять буяння рослинності, життєдайності сонця.)

Висновки. «Отже, русалії — це звичаї поминання предків. У час, коли цвіли жита, люди боялися, щоб із цвітом не сталося чогось лихого. Тому й зверталися до предків, прохаючи захисту, приносячи їм жертву. На могилах влаштовували тризни. Ці звичаї збереглися й досі»

(Галина Лозко).

V. Підбиття підсумків уроку

Гра «Ерудит».

• Чи можуть русалки стати людині в пригоді? (Так.)

• Що для цього потрібно? (Сплести русалці віночок і кинути на воду.)

• А з допомогою чого можна підійти до річки? (Мати полин за поясом.)

• Як називаються дні, присвячені русалкам? (Зелені свята, Клечальний або Русальний тиждень.)

• Коли зеленим клечанням прикрашають хати? (У суботу, напередодні свят.)

• У який день жінки не повинні працювати й чому? (У зелений четвер, щоб не розсердити русалок.)

• Що робили, якщо необхідно було принести води? (До криниці вкидали полин.)

• Як ще називають зелений четвер? (Русальним або Мавським Великоднем.)

• Як називається десятий день Зелених свят? (День русалок.)

• Як святкували його?

(Цього дня люди варили просто неба різні страви й пригощали один одного. Господині збризкували молоком той шлях, по якому корови йшли на пасовисько. Господарі на межах своїх полів клали по шматкові хліба...)

VI. Домашнє завдання: усна відповідь на запитання «Чому залишився звичай ушановувати природу на християнські Зелені свята та на Купала?»

Література

1. Матеріали журналу «Соняшник».

2. Лозко Г. С Українське народознавство — К.: Зодіак-ЕКО, 1995.

3. Розлилися круті бережечки: Українські народні пісні та думи — К.: Веселка, 1976.

4. Скуратівський В. T. Місяцелік — К.: Мистецтво, 1992.

5. Українська література: Підруч. Для 5 кл. Кучеренко С. М., Гумницька А. Й., Гончар О. П. Львів: Світ, 1993.

6. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/Пономарьов А. П., АртюхЛ. Ф., КосмінаТ. В. та ін. —

К.:Либідь, 1993.

Урок 2

Тема. Купальські пісні «Заплету віночок», «Ой вінку мій, вінку», «Купайло, купайло». Літо — пора найбільшого розквіту природи, пафос гармонії духовного світу людини з природою.

Мета: продовжити знайомство шестикласників із народними обрядовими піснями літнього календарного циклу, зокрема купальськими; розвивати навички аналізу пісенних текстів, зокрема, дійти висновку, що пісня має велике значення в естетичному й духовному розвитку людини; формувати вміння працювати з додатковою народознавчою літературою; розвивати навички виразного читання пісні; виховувати інтерес до вивчення народних звичаїв, обрядів, традицій, прищеплювати любов до рідної пісні.

Епіграф уроку:

Гратиме сонечко на Івана!
Народна пісня

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності
Вступне слово вчителя.

День Купайла припадає на 7 липня й збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури-язичники вважали, що саме він дарував життя на землі. Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне з них — Купайло.

Записати відповіді на запитання:

• Що є основним стрижнем, довкола якого відбуваються купальські дійства? (Вогонь.)

• Символом чого є вогонь? (Сонця.)

• Скільки часу він повинен горіти? (Цілу ніч.)

• Де відбувалося купальське дійство? (На леваді, де були або річка, або ставок.)

• Назвіть найголовніших персонажів свята? (Купайло й Марена.)

II. Актуалізація опорних знань

Усна відповідь на питання: «Чому залишився звичай вшановувати природу на християнські Зелені свята та на Івана Купала?»

Вчитель. На Купала земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам.

Як підтверджують наукові джерела, практично всюди в Україні лікарські рослини заготовляли на Купала. Вони вважалися найбільш цілющими, бо їх «сіяли та доглядали для своїх власних потреб русалки».

III. Вивчення нового матеріалу
1. Повідомлення учня: «З яких елементів складається купальське дійство?»

Парубки готували купальське вогнище, дівчата плели вінки; зібравшись таємно в лісі чи на лузі, робили опудало — Марену, а потім ще одне. Хлопці готували Купайло. Запалювання вогнища й стрибання через нього, водіння хороводів навкруг Марени, запалювання колеса, знищення Марени (хлопці або розривали ляльку, або топили у воді), спалення Купайла — ось основні елементи цієї липневої ночі.

Усі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням.

2. Виразне читання пісні «Купайло, Купайло!»

— Купайло, Купайло!

Де ти зимувало?

— Зимувало в лісі,

Ночувало в стрісі,

Зимувало в пір'ячку,

Літувало в зіллячку.

3. Аналіз пісні.

• Коли виконувалась ця пісня?

(6 липня парубки збирали хмиз для купальського вогнища. Зладнавши спеціальний, сплетений із соломи, рогози чи дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар мав подарувати на розпал будь-яку вийшлу з ужитку річ чи пару ломачин, старі дерев'яні відра, кошелі, граблі чи лопати. Хлопці тягли все це «добро» на леваду й співали цю пісню.)

• Хто такий Купайло?

(Спільної думки щодо цього немає. Одні вчені схиляються до того, що в прообразі Купайла маємо дажбозького бога зелених плодів, котрому приносили в жертву хліб. Інші називають його богом шлюбу. Але повністю погодитися з цим не можна: Купайло, як і Марену, на святі спалюють або топлять у воді, але це не зовсім узгоджується з віруваннями, оскільки боги завжди безсмертні.)

• Опишіть опудало Купайла.

(Виготовляли його хлопці чи дівчата (залежно від місцевості). Воно нагадувало високу — у зріст людини — солом'яну ляльку. Для цього робили тичку з перекладиною й обкручували її кулем. Поверх одягали штани, сорочку, бриля, до рук прикріплювали батога або кия, голову прикрашали вусами чи бородою. Нерідко, щоб опудалові надати виразнішої форми, голову виліплювали з білої глини й засушували на сонці. Замість очей вставляли чорні вуглини, а щоки розфарбовували яскраво-рожевими барвниками.)

• Знайдіть пестливі слова. Яка їх роль у пісні?

4. Виразне читання пісні «Заплету віночок».

Заплету віночок,

Заплету шовковий,

На щастя, на долю,

На чорнії брови.

Ой пущу віночок

На биструю воду.

На щастя, на долю,

На милого вроду.

Ой, поплинь, віночку,

Прудко за водою,

На щастя, на долю

Милому за мною.

5. Аналіз пісні.

• Коли дівчата плели віночки?

(Хлопці готували вогнище, а дівчата в цей час ішли на луку чи до лісу. Потайки від хлопців вони плели віночки з живих квітів. Нерідко юнки запасалися двома чи трьома віночками.)

• 3 якою метою дівчата заплітали віночки?

• Про що мріяли юнки?

• Назвіть епітети, пестливі слова. Яка їх роль у пісні?

• Назвіть прикметники в повній нестягненій формі.

• Який настрій переданий у пісні «Заплету віночок»? Чим він викликаний?

6. Виразне читання пісні «Ой вінку мій, вінку».

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку,

на злотім кілочку,

На золотім кілочку,

шовковім шнурочку.

А матінка взяла,

миленькому дала.

Якби-м була знала,

ще б краще його вбрала,

Золотом взолотила,

м'ятою обвила.

7. Аналіз пісні.

• За веселими забавами непомітно настигала ніч. Згасало купальське вогнище. Дівчата поспішали до берега, пускали на воду заготовлені вдень віночки. Скільки їх сплітала кожна юнка?

(По два — для себе й для свого судженого.)

• Як за вінками дівчата вгадували свою долю? (Якщо вони пливли в парі, то цього року молодята поберуться, а коли попливуть урозтіч — не судилося бути коханим разом.)

• А як у цей час поводилися хлопці? (Вони в цей час лише спостерігали звіддаля. Одні парубки кидали непомітно камінці, щоб віночки спарувались, інші чекали, доки вони пристануть до берега, щоб узяти їх на згадку.)

• Які поетичні образи допомагають оспівувати красу дівочого віночка?

• Знайдіть епітети, поясніть їхню роль у пісні.

• Що символізував український вінок? (Це символ дівочої чистоти й дівування.)

IV. Підсумок уроку

Бесіда.

• Що прославляють купальські пісні? (Життєдайні сили природи, найсильніші її стихії: Дажбога, вогонь (Сварожича), воду (Дану).

У найдавніших купальських піснях звучить звертання до Купайла як до живої істоти.)

• Яким настроєм сповнені купальські пісні? (Легко вловлюється поетична атмосфера свята, сповнена бадьорим настроєм, радістю, привабливістю, коханням, мріями про майбутнє родинне щастя).

V. Домашнє завдання: виразне читання улюбленої купальської пісні.

Література

1. Лозко Г. С Українське народознавство. — К.: Зодіак-ЕК0.1995

2. Скуратівський В. Т. Місяцелік. -К.: Мистецтво, 1992.

3. Українська література: Хрестоматія нововведених творів. У трьох частинах. Частина перша (5—6 класи). — К.: Ґенеза, 2004.

4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник/Пономарьов А. П., АртюхЛ. Ф., КосмінаТ. В. та ін. — К.:Либідь, 1993.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:40 | Повідомлення # 22
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Урок з вивчення повісті Тараса Шевченка «Художник»
9 клас
«Повість ця... дихає правдою»

Мета: ознайомити учнів із російськими повістями Т. Шевченка, розповісти про їх долю, детальніше охарактеризувавши одну із них; розкрити тему, схарактеризувати образи, визначити композицію і стиль повісті «Художник»; допомогти учням осмислити її зміст, зупинившись на життєвих цінностях персонажів повісті, на автобіографічних рисах та художній вигадці; утвердити думку про Шевченка як людину європейського рівня мислення; розвивати в учнів спостережливість, уміння зіставляти факти, робити узагальнення; виховувати доброту, здатність до співпереживання, а також почуття гордості за великого сина нашого народу.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: повість Т. Шевченка «Художник»; схематичні ілюстрації до усіх російських повістей Шевченка; костюми та міні-декорації для інсценізації уривка із повісті «Художник»; схема-характеристика образу художника; плакат із зображенням життєвої лінії головного героя; фотокопія відпускної поета; комп'ютер, презентація «Постаті, які відіграли важливу роль у житті героя», створена у програмі PowerPoint; мелодія Я. Степового «Прелюд пам'яті Т. Г. Шевченка»; репродукції картин Кобзаря.

Епіграф: Повість ця є надзвичайно зворушливою... Вона дихає правдою...

О. Пипін

Хід уроку

I. Вступне слово вчителя

— У листі Тараса Шевченка до Пантелеймона Куліша від 26 січня 1858 року читаємо: « Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться».

«Десятків біля двох...» До наших днів збереглось тільки дев'ять... Тож давайте сьогодні поведемо розмову саме про прозову спадщину великого генія українського народу.

— Чим пояснити, що поет Шевченко звертається до жанру прози і впродовж декількох років завзято працює у жанрі повісті? За яких обставин і коли саме це відбулось?

— Відповісти на ці запитання з абсолютною впевненістю, мабуть, не можна.

— Надзвичайно цікавою є доля російських повістей Шевченка. Скажіть, де саме вони були написані?

(Всі вони написані на засланні — в далекому Новопетровському укріпленні, на березі Каспійського моря.)

II. Робота над повістями Т. Шевченка

— Які ж повісті Шевченка дійшли до наших днів?

(«Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали».)

— Давайте коротко охарактеризуємо прозу Шевченка, звертаючи увагу на автобіографічні факти. (Учні, вказуючи на відповідні малюнки до повістей, лаконічно розповідають про твори.)

Можлива розповідь учнів:

1. У повісті «Наймичка» Шевченко поглиблює тематику однойменної поеми. Головну героїню повісті Лукію, як і Катерину (поема «Катерина») та Ганну (поема «Наймичка»), Шевченко провів через усі страждання жінки-покритки. Лише безмірна материнська любов рятує Лукію від самогубства.

2. Повість «Капитанша» — твір про знівечене материнство. Зведену офіцером дівчину рятує проста людина — ординарець офіцера. Коли ж вона померла, він сам виховав дитину. Освічений же батько дитини — офіцер — в той час живе своїм безтурботним життям.

3. У повісті «Варнак» Шевченко поглиблює тематику однойменної поеми. Герой твору після довгих поневірянь стає ватажком селянського загону і розправляється з панами за кривди над кріпаками.

4. У повісті «Несчастный» Шевченко засуджує розбещених панів.

5. У повісті «Княгиня « Шевченко знову ж таки поглиблює тематику однойменної поеми, висловлюючи осуд розбещеним панам. У ній є чимало автобіографічних фактів (дитинство поета.)

6. Матрос Осип Обеременко із повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» за свої заслуги на війні під час оборони Севастополя не бажає ані грошових винагород, ані орденів. Він просить звільнити з кріпацтва сестру. Автобіографічні факти — зображений період заслання.

7. Про негативний вплив війська на виховання людини йдеться у повісті «Близнецы». Автобіографічні факти — подорож Україною.

8. У повісті «Музыкант» Шевченко розкриває трагедію тонких натур — скрипаля Тараса Федоровича, віолончелістки — артистки Тарасевич. Автобіографічні факти — викуп із кріпацтва.

9. У повісті «Художник» розповідається про трагічну долю талановитих кріпаків. Твір викриває злочини тогочасного ладу, звеличує простих людей, їхні силу, здібності. Тут знаходимо найбільше автобіографічних фактів.

Вчитель. Основою змісту повістей було саме життя. Про це свідчить факт, який спричинив написання повісті «Музыкант». Під час вивчення біографії митця я звертала вашу увагу на цю ситуацію. Що ж це за життєвий факт?

(Я думаю, що це сталось у 1845 році, коли поетові довелося бути на балу в одного багатого і знаного українського поміщика. Розкіш балу просто приголомшила Шевченка, а його серце до щему вразив віолончеліст з кріпацького оркестру, який геніально грав своє соло. Поет здивувався, що йому ні гості, ні сам господар не аплодують. Коли ж музикант відклав свій інструмент і взяв до рук скрипку, заграв відому арію «Преціози», душа Шевченка не втерпіла, він загукав «Браво!» і став плескати в долоні. Усі в залі глянули на нього, як на божевільного. Тарас схаменувся, замовк, пішов у сад, «щоб розвіяти журбу...», і там згадав, що за обідом той самий музикант стояв за стільцем господаря як лакей. У нього потемніло в очах...)

— Цей факт, я думаю, ви переконались, свідчить про те, що тематику багатьох своїх творів Шевченко брав із життя.

На сьогоднішньому уроці ми зосередимо увагу на осмисленні змісту одного з творів, на життєвих цінностях персонажів повісті, на автобіографічних рисах та художній вигадці.

А яка саме повість буде предметом обговорення, ви дізнаєтесь, прослухавши рядки з поезії Абрама Кацнельсона.

(Учениця читає поезію Абрама Кацнельсона «У білі ночі».)

У білі ночі йшов у літній сад,

Спішив сюди із трепетом у серці,

Ніс довгі пензлі й фарби у цеберці,

Щоб вранці, не вертаючись назад,

Іти і домальовувать плафон.

Він стомлений. Та де подівся сон,

І ночі, ночі ніби теж нема.

Можливо, це йому винагорода

За лиха всі: зробила ж так природа,

Що не приходить і вночі пітьма,

Щоб міг він тут, невільник-малярчук,

Після роботи аркуш брать до рук,

І малювати, і писать...

— Тож яка повість буде предметом обговорення? («Художник».)

III. Робота над повістю Т.Шевченка «Художник»

Вчитель. Правильно, «Художник». Саме в цій повісті Шевченко найдокладніше розповідає про себе. Видатний російський учений О. Пипін назвав її «зворушливою» і відзначив, що вона «дихає правдою».

І хоча зі сторінок твору ми багато довідуємось про певний період життя Шевченка, усе ж, як твір художній, він містить і авторський домисел.

А ось і головний герой твору.

Інсценізація уривка з повісті Т. Шевченка «Художник»

(Хлопець у брудному халаті, сидячи на відрі, змальовує Сатурна. Недалеко від нього зупиняється інтелігентний чоловік (Сошенко) і придивляється. Хлопчик, оглянувшись, швидко щось почав ховати за пазуху. Незнайомець підійшов ближче і почав знайомство.)

Сошенко. Что ты здесь делаешь?

Художник. Я ничего не делаю (сором'язливо). Иду на работу, да по дороге в сад зашел. (Помовчавши.) Я рисовал.

Сошенко. Покажи, что ты рисовал?

(Хлопець несміливо витягає листок сірого паперу і подає Сошенкові. Сошенко дивиться то на хлопця, то на малюнок.)

Сошенко. Ты часто ходишь сюда рисовать?

Художник. Каждое воскресенье, а если близко где работаем, то и в будни захожу.

Сошенко. Ты учишься малярному мастерству?

Художник. И живописному.

Сошенко. У кого же ты находишься в ученьи?

Художник. У комнатного живописца Ширяева.

(Хлопець, взявши в одну руку відро з фарбою, а в другу — пензель, хоче уже йти. Його зупиняє Сошенко.)

Сошенко. Куда ты торопишься?

Художник. На работу. Я и то уж опоздал, хозяин придет, так достанется мне.

Сошенко. Зайди ко мне в воскресенье поутру, и если есть у тебя какие-нибудь рисунки своей работы, то принеси мне показать.

Художник. Хорошо, я приду; только где вы живете? (Сошенко витягнув ручку і написав на його листку адресу.)

Художник. До свидания! Сошенко. До встречи!

— Так відбулась перша зустріч художника із людиною, яка відіграла, можливо, вирішальну роль у житті митця, а також і наша перша зустріч із головним персонажем твору.

Читаючи повість, ви, мабуть, помітили, що художник до кінця твору залишився безіменним, а також не названий той, хто з такою ніжністю та любов'ю розповідає про талановитого героя-кріпака. То чи можете ви назвати прототипа оповідача в реальному житті?

(Прототипом ліричного героя-оповідача в реальному житті є Іван Сошенко, який першим помітив істинний талант у ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевченка з кріпацької неволі.)

— А хто ж є головним героєм твору? (Головним героєм твору, безперечно, є сам Тарас Шевченко.)

— Давайте тепер за допомогою мозкового штурму спробуємо з'ясувати, які ж епізоди з повісті доповнюють ваші знання про життя Шевченка, а які є художнім домислом.

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

1. Знайомство із Сошенком.

2. Викуп із кріпацької неволі.

3. Дізнаємось про тих, хто брав участь у цій благородній справі.

4. Уподобання Шевченка — театр, музика, живопис, література.

5. Мрії, прагнення, поривання поета.

6. Роки навчання в Академії мистецтв.

7. Високий рівень освіти й культури письменника. Про це свідчать десятки імен письменників, композиторів, художників, історичних діячів, яких він не тільки згадує, а ще й висловлює свою думку про їхній твір.

8. Коло друзів Шевченка.

9. Дізнаємось про студентів Академії мистецтв.

10. Знайомі професори. Тут створено яскравий образ «Карла Великого» — Брюллова.

— Дякую. Звичайно, про декого із них і про події, з ними пов'язані, можна дізнатись із мемуарів і документів, але в повісті ми бачимо те, чого не знайдемо ні в яких джерелах — особисте ставлення Шевченка до цих людей та подій. Тут ми дивимось на світ очима молодого Шевченка, разом із ним переживаємо радість визволення з кріпацької неволі, разом із ним захоплюємось картинами його улюблених художників, разом із ним милуємося величною архітектурою Петербурга.

— Добре знаючи життєвий шлях генія нашого народу, я думаю, легко визначити, які ж епізоди з повісті є художнім домислом.

(Продовжуємо інтерактивну вправу «Мозковий штурм».)

1. Головний герой твору — хлопчик 14—15 років. Насправді ж Шевченкові, коли він зустрівся з Сошенком, було 22 роки.

2. Повністю вигадана історія одруження героя.

3. Вручення відпускної відбулось інакше, ніж описано в повісті.

4. Зміщені хронологічні рамки.

5. Така смерть героя також вигадана.

— Цікавою є композиція повісті.

Повідомлення учня.

В 1-й частині повісті вустами Сошенка розповідається про викуп Шевченка з кріпацтва і початок його навчання в Академії Мистецтв.

ІІ-а частина — подальша історія колишнього кріпака, а тепер улюбленого учня Карла Брюллова, подається у вигляді листів до Сошенка.

В ІІІ-й (заключній) частині розповідається про невдале одруження молодого художника, занепад його таланту і ранню смерть (про все це дізнаємось із листів Михайлова, товариша головного героя повісті, до Сошенка і розповіді самого Сошенка).

Зрозуміло, що цей фінал є художнім домислом Шевченка.

— Розкрийте образ художника: його портрет та внутрішній світ героя — цілеспрямованість у виборі життєвого шляху, благородство, потяг до знань, гуманізм, жертовність, повагу до жінки та ін. Я думаю, читаючи твір, ви помітили, що свого героя автор характеризує в процесі морального й творчого зростання.

Портретна характеристика.
Симпатію до головного героя викликає вже його портрет: «В его физиономии было что-то такое, что нельзя не полюбить. Физиономия его, сначала некрасивая, с часу на час делалась для меня привлекательнее. Ведь есть же на свете такие счастливые физиономии!»

Карл Брюллов казав: «Физиономия его мне нравится: не крепостная».

Сошенко під час першої зустрічі з художником подумав: Я любовался запачканным лицом автора. В неправильном и худощавом лице его было что-то привлекательное, особенно в глазах, умных и кротких, как у девочки».

Внутрішній світ героя.

1. Скромність.

Він довго не показує нікому своїх робіт, вважаючи їх недосконалими. Але, як зазначає оповідач, «одно, что меня поразило в этих более нежели слабых контурах, это необыкновенное сходство с оригиналами... На рисунки нельзя было смотреть равнодушно».

Сошенко, дивлячись на малюнок художника «Едіп в Афінах», який той вперше відважився показати йому, подумав: «Мне понравилась его скромность, или, лучше сказать, робость. Это верный признак таланта».

2. Потяг до всього прекрасного, до знань.

Спухає читання поетичних творів, сам читає. Герой повісті каже: «Я не скучаю, мне весело, но я не знаю, чего мне хочется... Мне хотелось бы читать».

Не задовольняючись розтиранням фарб і малюванням парканів, пробує компонувати. Група Едіпа, Антигени й Полініка вийшла дуже вдало. Сошенкові сподобався цей твір своєю простотою. «Только три фигуры. В первых опытах редко встречается подобный лаконизм. Первоначальные опыты всегда многосложны. Молодое воображение не сжимается, не сосредоточивается в одно многоговорящее слово, в одну ноту, в одну черту». Цим самим Шевченко виявив свій нахил до гармонії.

3. Цілеспрямованість у виборі життєвого шляху.

Після цілоденної виснажливої праці в майстерні не йде ні відпочивати, ні вечеряти, а поспішає в Літній сад і там місячними ночами подовгу просиджує перед античними скульптурами, змальовує їх.

4. Величезна ерудиція письменника.

Читаючи повість, ви, мабуть, звернули увагу на десятки імен митців, назви творів живопису (Веласкес. «Старий»), світової літератури (Діккенс. «Ніклас Нікльбі» таін.), музики та ін.

5. Гуманізм.

Гуманізм художника безмежний. Наприклад, хворіє, а потім помирає Демський. Художник сплачує за приятеля борг за квартиру, на свої кошти хоронить його. У юнака навіть не виникає питання: платити чи не платити. Якщо людина в біді, а він може допомогти, то рішення тільки одне — допомогти. «Я сложил ему на груди полуостывшие руки... Нашел хозяйку, отдал ей долг покойника, просил распорядиться похоронами на мой счет, а сам пошел к гробовщику... За гробом шел я, патер Посяда и маленький причетник». «Художник мой, как и следовало быть истинному художнику, в высокой степени благородный и кроткий человек... В этой прекрасной, бес-корыстной привязанности ко всем покинутым беднякам, каким был покойник Демской, следствие взаимного сочуствия ко всему великому и прекрасному в науке и в человеке. По своей природе и по завещанию нашего божественного учителя мы все должны быть таковы. Но, увы! Весьма и весьма немногие из нас соблюли святую заповедь его... Весьма немногие!»

— Хотілось би, щоб ви замислились над цими рядками. Можливо, якщо б ми такими були, то й світ став би кращим.

6. Повага до жінки.

В одному з листів до Сошенка наш художник писав: «Я себе скорее лоб разобью о стену, чем позволю оскорбить какую бы то ни было женщину...»

7. Благородство та жертовність.

Із листа Михайлова до Сошенка ми довідуємось про ще одну рису нашого героя — благородство та жертовність: він одружився зі своєю ученицею, як її сам називав, сусідкою, над якою поглумився мічман. «Блестящую будущность моего любимца, моего друга я видел уже оконченною, оконченною на самом рассвете лучезарной славы. Но помочь горю уже было невозможно. Как человек, он поступил неблагоразумно, но в высокой степени благородно... На него, на художника, на художника истинно пламенного, это может иметь самое гибельное влияние».

І ще: «Глупо, удивительно, как глупо распорядился своею будущностью мой приятель.»

— Як бачимо, цей вчинок художника справді негативно вплинув на подальше життя митця та його творчість.

Простежимо життєву лінію художника, показану в однойменній повісті.

(З часу знайомства юного кріпака-художника із Сошенком життєва лінія успіху стрімко пішла вгору. Навчаючись в Академії мистецтв, підтримуючи хороші стосунки із відомими людьми, юнак перебував на вершині слави та творчого натхнення. З часу його знайомства із сусідкою, згодом улюбленою ученицею, лінія його життєвого шляху так само стрімко пішла вниз, дійшовши до кульмінаційної точки (перебування в лікарні для душевнохворих) та розв'язки (смерті).

— Як бачимо, не таким вже й веселим було життя художника. І все ж, що стало найбільшою радістю для героя повісті?

(Отримання відпускної. Адже тільки за умови вільного життя людина може бути щасливою.)

«Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты — это оживленное счастием лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю».

«Восторги его сменялись тихой, улыбающейся радостию. Во все эти дни хотя он и принимался за работу, но работа ему не давалась. И он было положит свой рисунок в портфель, вынет из кармана отпускную, почитает ее чуть не по складам, перекрестится, поцелует и заплачет» .

(На екрані монітора демонструється відпускна Шевченка.)

— Хто ж був причетним до цієї великої радості Шевченка? Хто відіграв важливу роль в житті головного героя?

Відповіді учнів (демонструють слайди із зображенням митців, створені у програмі PowerPoint.)

1. Передовсім Сошенко (про нього ми вже згадували). Саме він знайомить талановитого кріпака з відомими українськими та російськими діячами мистецтва та літератури, котрі жили в Петербурзі.

Своє уявлення про любов вкладає автор повісті в уста Сошенка: « Любовь есть животворящий огонь в душе человека. И все, созданное человеком под влиянием этого божественного чувства, отмечено печатью жизни и поэзии».

Цікавими є й роздуми про красунь, їх сутність та роль ужитті. (Хоча я з твердженнями Сошенка щодо красивих жінок не погоджуюсь).

Художник у своїх листах називає його своїм « незабвенным благодетелем, милым и сердечным другом», оскільки саме йому він залишався вдячним до кінця своїх днів.

2. Григорович Василь Іванович — конференц-секретар Академії мистецтв. Порадившись з ним, герой відвідує товариство заохочування художників, де його роботам дали високу оцінку. «Обязательный Василий Иванович дал мне в виде билета на вход записку к художнику Головне, живущему вместе с пансионерами в виде старшины». Він же познайомив художника з відомим російським поетом, вихователем дітей царської сім'ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським.

3. Венецианов, відомий російський художник, який клопотався за художника. Саме йому Енгельгардт на-звав остаточну ціну: «Деньги и больше ничего! — прибавил он самодовольно. — Так вы хотите знать решительную цену?.. Так вот же вам моя решительная цена — 2500 рублей».

«Старик Венецианов, как он сам выразился, разыграл в этом добром деле роль усердного и благородного маклера».

Саме в уста Венеціанова автор твору вклав такі чудові слова: «Для труда и отдыха мы определили часы. Но для доброго дела нет назначенных часов».

4. Мокрицький А., український і російський художник, учень Карла Брюллова, брав участь в організації викупу Шевченка із кріпацтва.

5. Штернберг, учень Академії мистецтв, талановитий художник, один із найближчих друзів Шевченка. «Я в восторге! Давно и так нетерпеливо ожидаемый мною Штернберг наконец приехал!... Я тихонько сел на стуле против его постели и любовался его детски-непорочным лицом».

Тривалий час він мешкав разом із Шевченком, відвідував освічені культурні родини, ходив у театри та ін.

6. Найбільша заслуга у справі визволення художника з неволі належить великому російському художнику Карлу Брюллову. В повісті створено яскравий образ «Карла Великого», зображений його домашній побут, звички, оточення, кращі твори. «Карл Великий безгранично любил все прекрасные искусства, в чем бы они ни проявлялись...» Славетний художник зі світовим іменем, знайомство з котрим лестило навіть вельможам, сподівався досить швидко вирішити проблему визволення Шевченка із неволі. Але Павло Енгельгардт брутально повівся з Брюлловим, назвавши його «настоящим американским дикарем». I тоді Брюллов пише портрет Жуковського, відомого російського поета, завдяки якому Шевченко й отримав свободу.

— Для Брюллова Шевченко з часом стає «и любимым учеником, и товарищем». Для юного ж художника, як він сам зізнається, Брюллов «был слишком колоссален».

Підсумок уроку.

— Таким чином, в повісті «Художник» автор вільно відтворив лише один бік свого петербурзького життя, пов'язаний з художньою освітою і мистецьким оточенням.

Справжнє ж життя молодого Шевченка було набагато складнішим і напруженішим: у ті роки формувалась не тільки його художня, поетична особистість, а й громадянська свідомість. Однак і той автобіографічний матеріал, який ми знаходимо в повісті, є винятково цінним. Оскільки він, нехай невеликою мірою, та все ж характеризує Шевченка як людину європейської культури і широких інтересів.

Завершити наш урок я хочу словами вірша Івана Драча «Виклик», у якому поет — наш сучасник.

(Учень читає поезію Івана Драча «Виклик» у супроводі мелодії Я. Степового «Прелюд пам'яті Т. Г. Шевченка».)

ВИКЛИК

Скиньте з Шевченка шапку

Та отого дурного кожуха.

Відкрийте у нім академіка.

Ще одчайдуха-духа,

Ще каторжника роботи.

Ще нагадайте всім:

Йому було перед смертю

всього лише сорок сім.

А то підробили діда і

шкутильгаєте з дідом,

Ліниву свою недолугість

за ним пускаєте слідом.

А він вибухає і шпетить

всю вашу дурну макітру

І молодо круговертить.

Молодо! Проти вітру!

А він все шукає до пари —

наймичку з сиротою,

А він пропада за маною —

не Вашою, а отою!

І горне гору роботи,

бо в нього роботи гора,

Гори до нього горнуться,

сонце — на вістрі пера.

Він пильно у нас вдивляється.

Вільний свавільний самум.

Здається, ядерно вибухне з

отих непокірних дум.

А то регоче і тішиться,

наче хлопчина радий.

Шевченко був молодим.

Шевченко завжди молодий.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:42 | Повідомлення # 23
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
«Я родом з хліба...»
Літературно-музична композиція за творчістю Бориса Олійника
Мета: ознайомити учнів із творчістю відомого поета, чиї твори здобули не тільки всеукраїнське, а й всенародне визнання; розвивати читацькі смаки, спостережливість, уміння виконувати ідейно-тематичний аналіз поезії, удосконалювати навички виразного читання віршів: виховувати любов і повагу до української поезії, почуття патріотизму, любові до матері, шанобливого ставлення до хліба — символу життя.
Обладнання: портрет поета, збірки поезій Бориса Олійника, епіграф, роздатковий матеріал, таблиця «Сонце поезії Бориса Олійника», музичний супровід (музика Бетховена, записи пісень на слова Бориса Олійника «Пісня про матір», «Сива ластівка»).
Хід уроку
I. Мотивація навчання школярів
Оголошення теми і мети уроку.
Вчитель. Сьогодні для кожного з нас відкриється неповторний світ поезії відомого українського поета Бориса Олійника.
Погляньмо на його портрет. Що ми можемо сказати про митця? (Очі світяться добротою, щирістю, розумом; це, напевно, людина з великим життєвим досвідом, к./дра, чесна.)
На уроці ми ознайомимося з різноманітною тема-тикою творів поета, вдосконалюватимемо навички ідейно-тематичного аналізу поезії, виразного читання поетичних творів, а також висловимо свою думку щодо почутого і побаченого на уроці та навчимося обґрунтовувати її.

Епіграфом уроку є наступні рядки:

Любити відчайдушно, як весна,

Ненавидіти, як зима, нещадно, —

Се повноцінність.

Але не сповна,

Коли не маєш талану прощати.

Борис Олійник

II. Виразне читання учнями поезій Бориса Олійника

Поезія Бориса Олійника ввібрала в себе мудру задуму землі, її шорстку справжність, горду силу, і пам'ять, і доброту. Тихі води і ясні зорі, і вербова сутінь, шепіт курганів і суворе мовчання могил, пісня з-за гори і гуркіт реактивних двигунів озиваються в ній голосом давнім і новим — великим досвідом народу в його історичному бутті. Є в ній розважливий спокій, з яким тече між пологими і крутими берегами Дніпро, пробивається до сонця паросток, земля вбирає сніг напровесні, а хлібороб порає ниву.

Народився Борис Олійник 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на щедрій Полтавщині.

1. Я тим уже боржник,

Що українець зроду:

Бо доля, певне, в гуморі була,

Коли у посаг нам давала землю, й воду,

І голубого неба в два крила.

Мій ситий чорнозем плодючий, наче жінка,

Історія глибока, аж отерп.

Це, мабуть, тільки в нас на золоті обжинки

Завжди напохваті зі сміху литий серп.

Зайди в моє село — куди твому едему:

Ставок. Хрущі. Гаїв зеленограй.

А молодик такий, хоч зараз в діадему

Даруй своїй Чурай.

(«Мій борг»)

2. В снах безжурного дитинства

смак польоту я відчув:

Аж до сонця головою діставався я тоді.

І, напевне, з того дива став рудий у мене чуб,

І лишилися на лобі сонценята золоті...

(«В снах безжурного дитинства...»)

Безмежну любов до навколишнього світу виніс малий Борис із дружного сімейного кола; все своє життя він ревно виконує настанови батьків, усієї рідні.

3. Дід сказав:

— А вдар по лиху,

Весь же в мене, батьків син!

Погуляй собі на втіху,

Розбирайте, хлопці, тин.

Гопаком виходь на луки,

Шквар, щоб знали паничі!

Навпростець чеши, онуку,

Лиш... могил не потопчи.

4. Батько каже:

— Нумо, хлопче,

Погуляймо, як колись.

Межі дукам перетопчем,

Старшині потрощим ліс.

Розхитай тини ледачі,

Ситих вилупків провчи!

Лиш, дивись, при тім, козаче,

Ти своїх... не потопчи.

5. Мати вносить сорочину,

А мережка ж — як огонь!

— Погуляй, моя дитино.

Тільки, сину, і твого.

Стежку тиху крізь отаву

По росі протолочи.

Та й гуляй собі на славу! Тільки... жита не топчи.

(«Притча про славу»)

6. Хмара стелиться скатертиною

Та над бабою над Катериною.

Наробилася, находилася,

Натоптала стільки доріг,

Що в ногах уже не вмістилися.

То поклала їх під поріг...

А було ж колись: хата ходором,

Ще й сварилася колись:

«Вже набралися... Понаходили...

Чи смоли б ви не напились?»

7. Дід Іван під чаркою доблесно

Гопака у дворі шерстив:

«Та щоб я на свої, зароблені,

Товариство не пригостив?!»

Як ішов на фронт — був тверезий дід.

А її огорнула печаль...

Повернувся сусід з протезами,

А від діда привіз... медаль.

8. Не заплакала, не забилася,

Тільки в день той останнім сном

На віконниці зачинилося

Причілкове перше вікно.

Потім троє ще в сумі сивому.

їх нікому не одчинить:

Друге — синове...

Третє — синове,

І четверте — доччине.

І лишилось одне.

І так дивно зорить

Крізь цвітіння і падолист:

Що чотири шляхи почались у дворі,

А куди ж вони подались?,..

(«Дорога баби Катерини»)

Не обминуло страшне лихоліття родину Олійників. Зловісна війна вкарбувалася тяжкою реальністю в ди-тячі роки поета. Забрала вона рідних і близьких йому людей.

9. В залізний вік, пристріляний до пня,

Коли частіше від святого «мати»

Гриміло на колискою: «війна»,

Судилося нам безмір пізнавати...

(«У дзеркалі слова»)

Поет пережив війну і звертається в поезії до нащадків:

10. Я вклоняюся вам по-синівськи доземно, солдати.

Я молюся на ваші святі перемоги і втрати.

Тільки ж ви не сурміть ув останній похід,

Тільки ж вічно живіть.

Ми вам рясту у ноги постелим від хати до хати.

Надаруєм онуків, немов ластів'яток, до свята.

Тільки ж ви, доки світ, не відходьте в граніт,

Тільки ж вічно живіть!

(«Синівське»)

11. Ніхто не забутий.

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть...

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Поет наголошує, що життя не обірветься, доки є на світі мати.

12. Рід наш — з кореня верби.

Не шукай древніше знаті:

На фамільному гербі

Ми карбуєм вічне: «Мати».

(цикл «Сиве сонце моє»)

13. Зупиніться, поети!

Чекайте, нетреба...

Мати вийшла на ґанок і дивиться в небо...

(«Мати»)

14. Мамо, вечір догоря,

Вигляда тебе роса.

Тільки ти, немов зоря,

Даленієш в небеса,

Даленієш, як за віями сльоза.

Сад вишневий на горі,

Повернулись журавлі.

А мені, як до зорі,

Долітати на крилі

Все до тебе, як до вічної зорі.

Там, де ти колись ішла,

Тихо стежка зацвіла

Вечоровою матіолою,

Житом-долею світанковою.

Дивом-казкою,

Юним соняхом,—

Сива ластівко,

Сиве сонечко...

15. Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — празниковою хустиною,

Сивий дуб — прокуреним прадідом,

Білочка — мальованим пряником,

Жура-журавель над криницею —

Чистою сльозою-водицею,

А земля — пшеницею ярою,

А літа — замисленим явором,

Що із сорок першого журиться:

«Де це, молодице, твій суджений?»

Місяць — не поколотим золотом,

А береза — вранішнім солодом,

Хата — ластівками над стріхою,

А туман — вдовиною втіхою.

Крашанкою — сонечко в миснику...

А вона до всіх до них — піснею.

16. Мати сіяла сон під моїм під вікном.

А вродив соняшник.

І тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман,

А мені — сонячно.

Мати сіяла льон під моїм під вікном.

А зійшло полотно.

І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,

А я йду все одно.

Мати сіяла сніг, щоб він м'яко — до ніг;

А вродило зілля.

І хоч січень січе, а мені за плечем

Журавлі журавлять.

Мати сіяла хміль, щоб дівчат звідусіль

Станом я знаджував,

А вони, яке на сміх, проминали усі,

Все ж одна — зважилась.

Мати вибрала льон. І вино вже давно

Хмільно так хмелиться.

І з-під крил журавлиних мені під вікно

Листопад стелиться.

Тільки квітом своїм при моєму вікні

Не опав соняшник.

Я несу його в світ, щоб не тільки мені,

Щоб і вам сонячно.

17. Пісня про матір.

(Виконання учнями пісні)

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити.

Зітхнула полегко — і тихо пішла за межу.

— Куди ж це ви, мамо?! — сполохано кинулись діти.

— Куди ви, бабусю? — онуки біжать до воріт.

— Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.

— Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо?

— А хто нас, бабуню, у сон поведе по казках?

— А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

— Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, —

Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона усміхнулась, красива і сива, як доля.

Махнула рукою — злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», — і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

18. Але що це освітило

Весь огром посеред ночі?

Що це — сонце серед ночі?

...Матері виймають хліб.

Мати і хліб — два провідних образи, що тісно переплелися в поезії Бориса Олійника.

19. Нема такого хліба на землі,

Як той, що моя мати випікала,

На листі горіховому в печі,

Глибокій, мов тунель коло Яремча.

Як небо зорями, той мамин хліб

Обсипаний був зернятками тмину,

Він кликав і манив мене здаля,,

Як свято пахощів у нашій хаті.

Я не збагну ніколи, як вмістилось

Моє життя в маленькім слові: хліб.

Вселенна — в зірці тмину запашного.

(«Хліб»)

20. Ми всі із хліба виростали, сину,

Із праці себто — чуда із чудес, —

Вона ж і народила в нас Людину,

Піднявши з чотирьох до піднебесь.

Нас кликав хліб на добре, чесне діло

До братнього трудящого коша.

Ми в нім шануємо не тільки тіло,

У нім — народна світиться душа.

(«В оборону хліба»)

21. Ти, вседержителю в небі, на морі і суші, —

Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів,

День мій грядущий, день проминулий і сущий

Благослови. І освяти. І освіти.

Колосе-повеню! Знаком пшеничної віри

В небо зійди і прости заблукалих нетям,

Що й дотепера ще золото мають за міру,

Так, ніби золотом вимірять можна життя...

(«Хлібові»)

III. Закріплення вивченого матеріалу

Вчитель. Поезія Бориса Олійника спонукає нас до роздумів. От зараз ми поміркуємо над тими вічними цінностями в житті кожного з нас. Це мати і хліб.

1. Робота в групах.

Завдання: написати твір-мініатюру, використовуючи дані рядки поезії Бориса Олійника.

1. У руки беру колосок золотий,

він сповнений слави людської,

В нім дівчини чую я голос дзвінкий,

Новатора і ланкової.

2. Ми всі із хліба виростали, сину,

Із праці себто — чуда із чудес, —

Вона ж і народила в нас Людину,

Піднявши з чотирьох до піднебесь.

3. Віддай усе, що взяв, і освятись.

Ще більше, ніж узяв, зумій віддати...

Стоїть на видноколі світла мати —

У неї вчись...

4. Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться...

(Обговорення виступів груп. Оцінювання відповідей рецензентами.)

2. Робота над складанням схеми «Сонце поезії Бориса Олійника».

— Дайте визначення епітета (художнє означення).

— На окремих аркушах паперу (промінцях) записати епітети до поезії Бориса Олійника (яка вона?).

(Учні відповідають, прикріплюють свої промінчики до « сонця» на дошці.)

Коли б із нами був Борис Олійник, то відгукнувся б словами своєї поезії:

Ти гукай не гукай, а літа не почують.

Все біжать та спішать — хоч співай чи ридай...

От би взнать: а вони ж хоч човнами кочують

Чи наосліп женуть, як глуха череда?

А навіщо? Хай діти оцінюють чесно.

Ми жили. І дарма, що не всі ми орли,

Як покличуть на звіт, ми спокійно воскреснем.

Хай Історія судить. Жили, як змогли...

IV. Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру «Поезія в моєму житті», використавши інформацію, почуту на уроці позакласного читання.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:45 | Повідомлення # 24
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Колискові пісні
6 клас
Тема. Колискові пісні. Народні колискові пісні «Ой ти, коте, коточок», «Ой ну, люлі, дитя спить...»Теорія літератури. Колискова як різновид пісні.

Мета: дати поняття про народні колискові пісні; формувати навички виразного читання й співу колискових пісень; розкрити роль колискової у вихованні дитини; з'ясувати особливості пісенної лексики; виховувати любов до батьків, родини.

Обладнання: збірки колискових пісень, ілюстративний матеріал, магнітофонні записи, фотознімки.

Епіграфи: Великі дороги в широкий світ завжди починаються від стежки біля рідної оселі, як велика мудрість, що розпочинається у вчених книгах, — від перших сторінок букваря, а багатство й краса поезії — від материної пісні, співаної над колискою...

М. Ільницький

Нічого кращого немає,

як тая мати молодая

з своїм дитяточком малим.

Т. Г Шевченко

Хід уроку

I. Організаційний момент

Учениця та її мати співають колискову пісню «Ой ти, коте, коточок».

II. Оголошення теми та мети уроку

Вступне слово вчителя.

На землю спадає тихий

благодатний вечір. Непомітно вгамовує людські пристрасті, клопоти... Мати схиляється над колискою, над своєю кровинкою. Вона співає пісню, що має на-чаклувати дитяті усіх земних і небесних благ.

В Україні до магії слова й музики долучають яворову колиску — оберіг з оспіваного в українських народних піснях дерева.

— Покладу я тебе, сину, в яворову колиску...

І цим сказано все, бо високий, стрункий, міцний і співучий явір неодмінно передасть дитині свою житейську могуть.

Сьогодні ми вивчатимемо українські народні колискові пісні, дізнаємося про їх роль у вихованні дитини, навчимося виразно читати колискові пісні.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Розповідь учителя

Пісні, які матері співають над колискою дітям, щоб приспати їх, називаються колисковими. Вони мають лише одного вихователя — матір і одного слухача — дитину. Материнська любов і в колисанках не є сліпою, а тому не обіцяє в житті суцільного благоденства. Якщо ненька наспівувала колисанку синочкові, то бажала в ній, щоб виростав відважним захисником рідного краю.

Рости ж синку, в забаву,

Козачеству на славу,

Воріженькам у розправу.

А дівча підсвідомо вбирало в дитяче єство жіночі чесноти: лагідність і доброзичливість хранительки домашнього вогнища, працьовитість і доброзичливість.

І вже воно росло

Отцю, матці на потіху,

Добрим людям на послугу,

Отцю, матці на втішеньку,

Добрим людям на славоньку.

Монотонний тихесенький спів, пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину.

2. Бесіда.

— Про кого найчастіше йдеться в колискових піснях?

(Це пухнастий, муркотливий котик, який то м'якенькими лапками підступає до колисочки, то мете хату, то рятує кицю із криниці... Голуби приносять дитині на крилятах сон. Сон ходить попід вікнами, а дрімота коло плоту).

— Заспівайте або прочитайте виразно улюблену колисанку.

3. Виразне читання учителем колисанки «Ой ти, коте, коточок».

— Який настрій викликає ця пісня?

4. Осмислення матеріалу.

— Уважно прочитайте колисанку мовчки. Розкажіть, що ви «побачили» й «почули».

— Прочитайте рядки, у яких перелічуються рослини, з яких дівчата звивають вінок. Що ви знаєте про них?

(У фольклорі рута нерідко згадується разом з м'ятою, утворюючи немовби одну рослину — руту — м'яту. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м'яти, барвінку та рути.

М'ята широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в піснях та обрядах. її незмінний епітет — кудрява. М'ята є символом дівочої краси.

Барвінок — символ молодості, кохання, шлюбу. Вінком, сплетеним із цієї рослини, прикрашали голову на весіллі. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками прикрашали весільне дерево — гільце.

Васильки широко використовуються в народній медицині, ними обкурювали хворих. Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.

У народній поезії васильки є символом святості, чистоти. Вони згадуються і в купальських піснях).

— Які квіточки мати принесе з міста?

Як ви розумієте епітети «зросливая», «сонливая», «щасливая» (квіточка)?

— Чого бажає ненька дитині? Прочитайте.

— Прочитайте або заспівайте колисанку так, щоб відтворити материнську любов до дитини.

— Які слова і вирази свідчать про святу неньчину любов?

(«Серденько», «колисонька», «головонька», «рісточки в кісточки», «здоров'ячко в сердечко», «в роток говорушки», «в ніженьки ходусеньки», «в рученьки ладусеньки»).

5. Мати з донькою виконують колискову. «Ой ну, люлі, дитя, спать».

— Уявіть собі таку картину: до сволоку причеплена колиска, у ній — немовля, а поруч на ослінчику сидить мати, колише своє дитя й наспівує колискову. Які почуття й настрої вона виливає в пісні?

Підготуйтеся до виразного читання колискової. Засобами виразного читання передайте настрій твору.

Виразне читання колискової «Ой ну, люлі, дитя, спать» учнями.

— З якою метою у колисковій згадується три квітки?

— Знайдіть у колисанці слова й вирази, які хо-четься запам'ятати.

6. Робота з учнівськими ілюстраціями до колискових «Ой ти, коте, коточок» та «Ой ну, люлі, дитя, спать».

— До якої колисанки ви намалювали ілюстрації?

— Якими рядками із колискових можна підписати ілюстрації?

— Наскільки вдалося вашим однокласникам передати зміст і настрій виучуваних колисанок?

VI. Домашнє завдання: написати твір-мініатюру «Моя улюблена колисанка»; записати колискові пісні, почуті від мами, бабусі. Вивчити їх напам'ять і навчитися співати.

Література

1. Кучеренко Є. М., Гуленицька А. В., Гончар О. П., Українська література: Підручник для 5 кл. — Львів: Світ, 1993.

2. Невінчана Н. В. Питання теорії літератури: Посібник для вчителів та старшокласників \\ Українська мова та література. — 2003. — №25—28.

3. Українська література: Хрестоматія нововведених творів за програмою 2002р. У трьох частинах. Частина перша (5—6 класи). — К. Генеза, 2004.

4. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. К.: Либідь, 1993р.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:48 | Повідомлення # 25
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Нечуй-Левицький Іван
Психолого-літературознавчі тести
Визначення рівня почуття комічного в учнів 10 класу (за матеріалами повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»)
Методичні рекомендації стосовно проведення етапів тестування
I. Вважаємо, що предмети гуманітарного циклу потребують суттєвих змін як щодо методики викладання, так і стосовно критеріїв оцінювання учнівських знань. З цього приводу необхідно незначною мірою зруйнувати усталені стереотипи: уникнути зовсім низьких, «негуманних» балів: « 1», «2», «З». Отже, шкала оцінювання починається з — «4» балів («Педагогіка успіху»).
II. Особливістю тестів є висхідна градація запитань: неправильна відповідь — можлива — правильна. Так зникає психологічний бар'єр у сприйнятті учнями запитань; побоювання за набрану малу кількість балів. «Можлива» відповідь також дає змогу дисимілювати технологію літературних тестів з тестами точних наук.
III. Завдання кожного етапу тестування оцінюються відповідним числом балів. Критерій оцінювання здійснюється за принципом:
• правильна відповідь — 1 бал. Рівень почуття комічного — високий;
• можлива відповідь — 0,5 бала. Рівень почуття комічного — середній;
• неправильна відповідь — 0 балів. Рівень почуття комічного — низький.
ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ
Рівень почуття комічного ВИСОКИЙ - Кількість балів від 10—12
Рівень почуття комічного СЕРЕДНІЙ - Кількість балів від 7-9
Рівень почуття комічного НИЗЬКИЙ - Кількість балів від 4—6
Підсумковий бал виводиться як середнє арифметичне балів, одержаних у результаті трьох етапів тестування
І. ЕТАП тестування.
Знання контексту.
Уміння акцентувати увагу на художній деталі.
1. Літературний герой Тім Талер свій сміх продав.
Омелько Кайдаш свій сміх...
A) прогуляв — 0,56.
Б) пропив — 16.
cool подарував — Об.
2. Хто єдиний весело сміявся у «мертвій хаті» Кайдашів?
A) Омелько — 0 б.
Б) Лаврін — 0,5 6.
cool вогонь у печі — 1б.
Омелька Кайдаша не любив
3. Хто у родині насмішок над собою?
A) Карпо — 0,56.
Б) Мотря — 16.
cool діти — 0 б.
4. Кого найбільше любила Кайдашиха?
A) себе — 16.
Б) Омелька — 0б.
cool дітей — 0,56.
5. Що так сильно «в'їлося у печінки» Омелькові Кайдашу?

A) колотнеча у сім'ї — 0,56.

Б) горілка, сало — 0 б.

cool каторжний горб — 16.

6. Визначте ім'я-відповідник комічним прізвиськам — «сатана», «бендерська чума», «кобила здорова»:

A) Мотря Довбиш — 16.

Б) Маруся Кайдашиха — 0,56.

cool Мелашка Балаш — 0 б.

7. Хто у родині полюбляв горілочку?

A) Палажка — 0 б.

Б) Омелько — 16.

cool Кайдашиха — 0,56.

8. Чому у Карпа до Мотрі зник сонячний промінь кохання?

A) покохав іншу — 0 б.

Б) набридла лайка дружини — 0,56.

cool вже дуже Мотря наперчила — 16.

9. Куди «тікали» гроші, зароблені Кайдашем?

A) на ярмарок — 0,56.

Б) до шинку — 16.

cool до кума — 0 б.

10. У кого з літературних героїв були «веселі, сірі очі»:

A) Параски, Лавріна — 16.

Б) Лавріна —0,56.

cool Кайдашихи, Балашихи — 0 б.

7. Хто дражнив Омелька, «неначе цяцька малу дитину», в гостях у Довбиша?

A) Кайдашиха — 0,56.

Б) Довбиш — 0 б.

cool червоний перець у горілці — 16.

12. З якою метою Мотря дивилася у піч, «де тлів жар у попелі»?

A) хотіла відсунути горщик із кашею — 0 б.

Б) хотіла розвеселити свої очі веселим вогнем — 16.

cool хотіла усамітнитись — 0,56.

II. ЕТАП тестування.

Уміння працювати у «лабораторії сміху» художника.

Знання теорії комічного, техніки комічного.

Уміння побачити, знайти, сприйняти комічне.

Здібність розуміти комічне.

Уміння виділити об'єкт комічного сміху.

Уміння розрізняти у тексті засоби, прийоми комічного.

Уміння розрізняти категорії «комічне», «трагічне».

Уміння знаходити трагізм у комічному, комічне у трагізмі, «потворне» у «комічному», розуміти діалектику естетичних категорій.

1. Скільки, на Вашу думку, трагічних епізодів у «Кайдашевій сім'ї»?

A) три: хворобливі марення господаря, втеча Мелашки, бійка Карпа з матір'ю — 0 б.

Б) два: вибите око Марусі, смерть Омелька — 16.

cool один: смерть Омелька Кайдаша — 0,56.

2. За що і яким чином автор покарав Марусю Кайдашиху?

A) за неповагу до чоловіка залишив вдовою — 0 б.

Б) за егоїзм позбавив поваги дітей та онуків — 0,56.

cool за цинізм, лицемірство вибив деркачем око — 16.

3. Які елементи народної сміхової культури створюють комічний фасад повісті?

A) дума, балада, легенда, казка, міф, пісня — 0 б.

Б) жартівлива пісня, прислів'я, приказки, фразеологізми, жарт — 16.

cool прислів'я, жартівлива пісня, анекдот — 0,56.

4. Яку проблему закодовано у назві твору:

A) боротьба за приватну власність — 0 б.

Б) боротьба з пияцтвом, розбратом — 0,56.

cool боротьба за національну ідею — 16.

5. У чому полягає суть потворного у епізоді:

«Баба Палажка перелякалась: їй здалося, що на неї справді впав дзвін, що то був не сон, а правда. Але вона якось покрутила головою і так крикнула на все горло, що побудила всіх богомольців. Піднявся ґвалт, шум. Богомольці заворушились, зашуміли, а повні губи цілували бабу в щоки, в брови, в очі, а далі щось чорне знялося і, як куля, полетіло між липи... «Що це таке? — подумав чернець. — Така гарна молодиця, а лице таке тверде, як дірявий горщик; аж губи щемлять!»

A) у богохульстві, нікчемності ченця — 0,56.

Б) у аморальності Палажки — 0 б.

cool у занепаді суспільних звичаїв та моралі — 16.

6. Які пороки є об'єктом іскрометного сміху автора:

A) богомільність, лінощі, неохайність — 0 б.

Б) заземленість ідеалів, розбрат, духовна обмеженість — 16.

cool егоїзм, цинізм, лицемірство, пияцтво — 0,56.

7. Якими засобами створено комічний ефект у епізодах:

— Оце заквітчалась сіном, як вівця реп'яхами: каторжне сіно коле в спину, хоч спідницю скидай! — лаялась Кайдашиха.

— Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця, — говорив Кайдаш за чаркою горілки в шинку.

А) самоіронія — 16.

Б) сарказм — 0 б.

В) гумор — 0,56.

8.3а допомогою яких художніх прийомів, засобів автор розкриває суть « комедії» у художньому описі:

«Минула зима, знов настало літо. Капосна груша, неначе на злість, ще більше розрослась і вшир і вгору, знов уродила і стояла рясна, як облита... Тут уже пахло карбованцями, а це для селян було не жарти. Знов почалася така сама комедія. Ще груші не достояли, а Лаврінові діти кинулись на їх, як бджоли на мед. Мотря вибігла з коцюбою, побила дітей, ще й груші пооднімала. Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка. Карпо і Лаврін пішли до священика».

A) комічне порівняння; ситуаційний комізм — 16.

Б) комічна метафора; комізм — 0,56.

cool літота; словесний комізм — 0 б.

9. Якому комічному прийому автор надає перевагу для розвінчання особистісних пороків Марусі Кайдашихи? Які саме ці пороки?

A) жарт; низький рівень культури — 0 б.

Б) комічний контраст; гординя, дурість — 0,56.

cool оксиморон, комічний контраст; зухвала претензійність — 16.

10. Який засіб комічного вжито автором у епізоді:

« Йому приснилось, ніби в хату серед ночі вбігла коза з червоними очима, з вогнем у роті, освітила огнем хату, вхопила в передні лапи кочергу й почала поратись коло печі, та все клацала до його червоними огняними зубами»:

A) сатирична фантастика — 0,56.

Б) гумор — 0 б.

cool гротеск — 16.

11. Яким художнім методом автор осміює соціальні пороки у епізодах:

«Жид побачив, що непереливки, взяв відро горілки, одніс волосному; друге одніс писареві, зібрав до себе в шинку десять чоловік таких, що заправляли громадою, і поставив їм ціле відро горілки... На другий день зібралась громада...Громада співала вже іншої...»

— Схаменися, п'янице! Чи ти здурів, чи ти знавіснів! Гаращо вже горілки напився!

— Еге, здурів! Чи ти ба! Чорти їдуть верхом на свинях! А бий вас сила божа! Дух святий при нас і при хаті! А ондечки на панському бугаєві якийсь сидить пузатий, та витрішкуватий, та рогатий! Такого оканя та пузаня я й між панами не бачив. А бодай вас хрест побив! А ондечки між вівцями скільки їх плутається.

A) соціальна сатира — 16.

Б) комічна критика — 0,56.

cool романтизм — 0 б.

12. Дві сім'ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро...

...А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалося між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть і нацькують ними когось».

У яких художніх символах цього епізоду закодовано ідею протистояння Неба і Землі? У чому художня сила комічного паралелізму?

А) Сонце — людство-чорні хмари. Собаки розумніші за людей, і водночас люди уособлюють хижацький потяг до «цькування», ворожнечі — 16.

Б) Сонячне марево, золота вода — люди-хмари. Собаки розумніші, аніж люди — 0,56.

В) Сонце, чорні хмари-люди. Собаки схожі на людей — 0 б.

Методична вказівка щодо підготовки проведення другого етапу тестування.

1. Доцільно також планувати роботу у зворотному напрямку: учні виконують завдання стосовно складання тестів самостійно( науково-літературознавча робота).

2. У процесі вивчення та закріплення нового матеріалу з теорії комічного доцільно як тренувальні вправи використовувати тестові завдання такого типу (передбачають тільки однозначну, конкретну відповідь):

1. Якими художніми засобами (сарказм, метафора, еліпсис, іронія, уособлення) створено комічний ефект у епізодах:

A) « В хаті, було тихо*, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе десять бабів разом, вхопившись за коси».

«Мотря терла коноплі. її руки ходили ходором. Терниця гавкала під її руками, як сучка, дрібно та голосно, аж скрипіла, аж вила».

Відповідь: уособлення — 16.

Б) — Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила, — сказала Мотря. Мотрині слова були дуже докірливі. Мелашка спалахнула од сорому.

— По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око! — кричала з двору Мотря.

... — Не так мені шкода матері, як шкода чобіт! — гукнув Карпо на березі.

Відповідь: сарказм — 16.

cool «Карпо скочив через перелаз і пішов попід тином.

— А це, дівко, що таке?

— Та тут ускочив у двір чийсь кабан. Як почалая ганятися за ним, а він, проклятий, як дременув попід хатою, то й поперевертав обидва глиняки, — говорила Мотря».

— Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! — застогнала на печі Кайдашиха, укриваючись рядном.

Відповідь: іронія — 16.

2. Якими художніми засобами ( наївне, анаколуф, звуконаслідування, жарт, натяк, епіфора) створено комічний ефект у епізодах:

A) — Ой бабо! — крикнула дитина до старої Кайдашихи. — Побіг півень з горшка, тільки патьоки по припічку потекли.

— Які в тітки жовті ноги, неначе в нашої зозулястої курки, — сказав голосно, але ніби про себе, старший хлопчик.

Відповідь: наївне — 16.

Б) «Кайдашиха схопилась з місця та давай закрадаться до півня з кужелем. А півень клює огірки та тільки: со-ко-ко-ко!».

— ...Та нехай його чорти спечуть з такою мірою! — гукнула не своїм голосом Мотря й брязнула об землю хворостиною так, що вона аж захурчала.

— Хррр! — захурчав насмішкувато Лаврін. — Чого це ти кричиш, неначе на батька.

Відповідь: звуконаслідування — 16.

cool — Нате вам двоє мотовил та, про мене, очі повиколюйте собі, — сказав Кайдаш, кидаючи мотовила на лаву.

— Ідіть ви собі ік нечистій матері та, про мене, повибивайте й очі, не тільки вікна, — сказав волосний та й пішов у кімнату, ще й двері причинив.

Відповідь: натяк (прозора алюзія) — 16.

3. Якими художніми засобами (гумор, анафора, жарт, інверсія, дотеп) створено комічний ефект у епізодах:

A) — Та не втопишся, бабо, бо навіть серед ставка старій жабі по коліна, — сказав один чоловік, що напував воли.

— Зате ж, мамо, в вас на голові, мабуть, набігли цілі Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на голові? — спитав насмішкувато Лаврін

Відповідь: жарт — 1 б.

Б) — Говори, дурню! Нема де втопитися. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.

— Хіба з корчми йдучи... — сердито сказав Карпо.

— Чого це ти, Мотре, кричиш на матір? Вона тебе не наводить на злий розум, а на добрий, — обізвався Карпо.

— Мала розум, а в вас, мабуть оце загубила, — сказала через зуби Мотря.*

Відповідь: дотеп — 16.

cool — Та піди в волость та попроси, щоб її погнали в Київ шукать Мелашки. Нехай знає, як повадарювать, — намовляла Параска, — та піди та побий їй морду, та на товчи добре потилицю. Шкода, що вона не завела моєї невістки. Я б оце показала їй Київ.

—... Наберу я в черепок хуху, та виллю я на раба божого Омелька. Алилуй же його, господи, і шарпни його по боках, по ребрах, по кістках, по чреслах, коло його скотини. Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп'яхах...

Відповідь: гумор — 16.

4. Який вид комізму ( словесний, ситуаційний, словесно-ситуаційний ) характерний для зображуваного?

А) «Тим часом Кайдашиха зумисне розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-під очіпка волосся та й побігла до священика, а потім у волость і наробила там ґвалту.

— Ой боже мій! Дзвоніть у всі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, вбили й Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вірує! — кричала не своїм голосом Кайдашиха в волості».

Відповідь: словесно-ситуаційний комізм — 16.

Б) — Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця!

— Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину!

— А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? Чом тебе чорти не понесли на Бессарабію або за границю?

— Овва, через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! Ти злодюга, ти відьма!

Відповідь: словесний комізм — 16.

В) « Кайдаш стривожився і одвів очі. Глянув він на намісні образи, і вони співають, а разом з ними співають усі образи в церкві... Кайдаш перелякався і став на ноги... Параскева П'ятниця повернула очима, мов жива».

Відповідь: ситуаційний комізм — 16.

Оцінювання результатів здійснюється за принципом кількості набраних балів.

Теоретичні зауваги щодо проведення другого етапу тестування

У комічному сміхові емоційне та раціональне начала взаємопов'язані. Симптоматично, що комічне завчасно вимагає свідомо активного налаштування аудиторії і апелює до емоційно-чуттєвої та інтелектуально-розумової сфер особистості. Під час художнього сприймання комічного особлива активність виявляється у формі самостійного протиставлення естетичного ідеалу явищу, яке осміюється. Труднощі перцепції та аналізу комічного полягають саме у тому, що воно не вимовляє прямо ідеал, бо розуміє його як протилежне до висловленого. Тому той, хто сприймає комічне, повинен володіти здібністю парадоксального, асоціативного, естетично розвиненого мислення: умінням знайти у свідомості відповідник антиідеалу; умінням зловити контраст; умінням схоплювати протиріччя між особистісним смаком, ідеалом та зображуваним; умінням розвивати найпривабливіші душевні потенції, такі, як доброзичливість, життєрадісність, життєлюбство, дотепність, веселий дух. Таким чином, аналіз комічного тексту сприяє вихованню читача-критика, який повинен самостійно у свідомості протиставити комічному свої знання, свій досвід, свої естетичні ідеали. Самостійно зробити висновки та прийти до ідеалів автора самостійно.

III. ЕТАП тестування.

Знання психології, філософії сміху.

Знання генезису гумору автора.

Уміння дати темпоральну характеристику літературним героям.

Уміння розрізняти види сміху за принципом «міри».

Уміння порівнювати себе з «оживленими» художніми характерами.

Уміння посміятися над собою.

Уміння розкодовувати міфологеми (сміхологеми). Уміння визначати риси геніальності митця.

1. У яких міфологемах втілено художню ідею життєстверджувального сміху:

A) деркач, кочерга, діжа, вода, горілка, чорна хмара - 0 б.

Б) праве око, піч, півень, сонце, жовті чоботи, соняшник, вогонь — 16.

cool сонце, вогонь, око, лиса голова кума, груша, колесо — 0,56.

2. Хто з художніх персонажів — дотепний сангвінік з розвиненим почуттям гумору?

A) Карпо — 0 б.

Б) Лаврін — 16.

cool Палажка — 0,56.

3. Кому з літературних героїв найбільш притаманні благородні риси характеру?

A) Мотрі — 0 б.

Б) Мелашці — 16.

cool Лавріну — 0,56.

4. Який художній образ має найбільший заряд сонячного енергопотенціалу?

A) пісня; Мелашка; веселий вогонь — 16.

Б) лайка; Мотря; мотовило — 0 б.

cool сопілка; Лаврін; зозулястий півень — 0,56.

5. Для кого з учасників «хатньої війни», « сімейних баталій» характерний цинічний, зловісний сміх?

A) Мелашки — 0 б.

Б) Кайдашихи — 16.

cool Мотрі — 0,56.

6. Чи виникло у Вас співчуття до членів Кайдашевої родини?

A) Так. Мені всіх шкода, одночасно соромно за їхній стиль життя. — 16.

Б) Звісно... Чесно кажучи, не хотілося би бути на їхньому місці. — 0,56.

cool Ні. Вважаю, що ніхто з них не заслуговує на сантименти! — 0 б.

7. Ваша думка щодо фіналу повісті: чи справді груша всохла, а сім'ї помирились?!

A) Так, адже автор власноруч про це написав! — 0 б.

Б) Ні. Звучить авторський «сміх крізь сльози» стосовно деградації людської особистості — 16.

cool Навряд чи, адже автор гірко іронізує з приводу обміління душ своїх героїв — 0,56.

8. Символом якого виду сміху є міфологема «СОНЦЕ»?

A) саркастичного, злісного — 0 б.

Б) радісного; гумористично-іронічного — 0,56.

cool доброзичливого, іскрометного — 16.

9. У чому таємниця «живучості», актуальності повісті «Кайдашева сім'я»?

A) у правді зображення пороків тогочасного суспільства — 0,56.

Б) у потребі сміху над чужими недоліками — 0 б.

cool у наявності осміяних пороків у сучасному просторі — 16.

10. Чи можна назвати «Кайдашеву сім'ю» своєрідною «сміхотерапією»? Чи Ви побачили у дзеркалі сміху автора своє відображення?

A) Звичайно! Розвеселився дух! Так, щиро сміявся над героями і над собою! — 1 б.

Б) Ні. Мені не смішно. Ні! Я ідеальний! — 0 б.

cool Так! Піднявся гарний настрій! Можливо, треба запитати у друзів! А ще краще — в учителів!!! — 0,56.

11. Яка особистісна риса І. Нечуя-Левицького є мірою його геніальності?

А) зразковість — 0,56.

Б) оригінальність — 16.

Б) багатство мовного арсеналу — 0 б.

12. Визначаючи цінність комічної енергії слова штукарів, гумористів, І.Нечуй-Левицький виголосив: «На радість, на втіху людям послані такі симпатичні люде!». Чи стосується висловлене автора «Кайдашевої сім'ї»?

A) Не знаю. — 0 б.

Б) Мабуть, так. — 0,56.

cool Безсумнівно! — 16.

Методичні рекомендації стосовно проведення третього етапу тестування

У розробленій нами моделі цьому етапу передує проведення уроку «сміхотерапії».

«Ролі» педагог розподіляє заздалегідь із врахуванням темпоральних характеристик своїх вихованців (попереднє тестування респондентів шкільним психологом).

У ході рольової гри учні-«психологи» роблять «діагностику особистості» кожного персонажа: визначають тип темпераменту, міру «сонячності» у характері; рівень почуття гумору, вид сміху. А також обґрунтовують мотивацію дій та вчинків комічних героїв через призму дзеркала сміху автора. Отже, старшокласники проектують знання з біології (8 клас) на площину художньо-образної системи повісті І. Нечуя-Левицького, проводять психолого-літературні паралелі. На уроці учні також повинні зрозуміти психологічну сутність гумору, його роль у житті людини: гумор є засобом отримання задоволення, незважаючи на болісні афекти (естетична функція); гумор має захисний механізм як для окремої особистості, так і для підтримки стійкого настрою у колективі (імунна; комунікативна функція).

Третій етап — своєрідний показник ефективності впровадження усіх структурних компонентів дидактико-педагогічної моделі.

Метою етапу є «відтворення» процесу «вчування» у психіку іншої людини (художнього характеру); уміння визначати відтінок, вид сміху — емоційно-чуттєвий рівень сприймання. Жан Поль визначив процес «вчування» у психіку іншої людини як «запозичення комізму», у результаті якого відбувається «психологічний контраст», тобто порівняння душевного стану іншої людини зі своїм. За О. Луком, це — здібність «чужими очима побачити себе і свої вчинки» [5].

На думку Ю. Борєва, «самокритика — вічна категорія розвитку соціально здорового суспільства, і тому для такого суспільства важливий безкомпромісний самоаналіз, самокритичне вдосконалення, розкриття недоліків в ім'я їх подолання» [ 1, 28]. Уміння посміятися над своїми недоліками, а також уміння зберігати почуття міри сміху — вищі критерії розвитку почуття комічного та рівня сформованості ціннісних світоглядних позицій. Безсумнівно, що «по-справжньому критичними і самокритичними бувають лише люди істинно сильні, які усвідомлюють своє достоїнство, які знають, що їм належить майбутнє. Саме вони є кращими знавцями і шанувальниками комічного» [2, 150]. Культура мислення, культура почуттів і, зокрема, естетична культура сміху формують людину як культурно-історичну особистість, воля якої скерована ідеєю добра (краси, істини, святості, гармонії). Зважаючи на те, що почуття усіх рівнів є безпосередніми регуляторами думок, дій, вчинків людини, то їхня цілеспрямованість за критерієм — благородні чи злочинні — визначається загальним рівнем розвитку особистості.

Визначально, що головним критерієм теорії комічного Цицерона є помірність смішного. Цицерон стверджував, що жарти за своїм характером не повинні бути розпусними і нестриманими, а благородними і дотепними, щоб у них виявлявся благородний характер людини [4]. Особистість, якій притаманний високий рівень почуття гумору, почуття комічного, а отже, і міра сміху — благородна і пристрасна. Безсумнівно, що сонячна, промениста, дотепна особистість за свого життя здійснює вчинок краси. Характер такої людини пізнається у життєрадісному, іскрометному, доброзичливому, естетично-інтелектуальному сміхові.

— Як сміюся? З чого сміюся? З кого сміюся? — ключові питання саморефлексії, коли перебуваєш у просторі, заповненому комічною енергетикою.

— Як сміється? З чого сміється? з кого сміється учень-читач? — основоположні критерії оцінювання учителем читацьких потенцій, а також особистісних показників старшокласника.

Свого часу З.Фройд прийшов до парадоксальних, проте визнаних у наукових колах висновків: у дитинстві ми не знали комізму, не були здатними створювати дотепи, не мали потреби у гуморі, щоб відчувати себе щасливими; ейфорію визначав настрій духу у нашому дитинстві [8, 406]. На жаль, юнацький вік далекий від періоду щасливого дитинства. Життєвий план, перспективні лінії представників ранньої юності, потреба самореалізації засвідчують зміну «Я»— позиції: «Я — соціум». Розвинене почуття гумору, почуття комічного, дотепність — ознаки освіченої, інтелігентної особистості. Безперечно, де кмітливий розум та доброзичлива посмішка, там успіх.

А може, й справді, Іване Семеновичу, «з посміху люди бувають!»?!

Література

1. Борев Ю. Комическое. — М., 1970. — 269с.

2. Громов Е. Палитра чувств. — М., 1990. — 190с.

3. Лесин В. Літературознавчі терміни. — К., 1985. — 251с.

4. Лосев А. История античной эстетики. Ранний эллинизм. — М., — 1979. — С.483.

5. Лук А. Юмор, остроумие, творчество. — М., 1977. — 183с.

6. Нечуй-Левицький I. Твори в двох томах. — К., 1985. — Т. 1. —638с.

7. Нечуй-Левицький I. Твори в двох томах. — К., 1986. — Т.2. - 639с.

8. Фройд 3. «Я» и «Оно». Труды разных лет. — Тбилиси, 1991. — Кн.2.- 428с.

Анкета

Визначення потреб, естетичних смаків, ідеалів старшокласників

1. Що таке почуття гумору?

2. Що таке дотепність?

3. Чи Ви вважаєте учителів юнацького спокою? Чому?

4. Чи Ви насміхаєтесь з їх педагогів, пародіюєте? Чи приносить Вам це задоволення?

5. Якими, на Вашу думку, професійними рисами повинен володіти педагог? Чи є ознакою професійного успіху наявність у педагога розвиненого почуття гумору та дотепності?

6. Чи ображаєтесь на учителя, який насміхався з Вас у присутності однокласників? Чи образитесь на доречний, доброзичливий жарт?

7. Чи є у Вашому класі гумористи? Які риси їм притаманні?

8. Чи притаманне почуття гумору Вашим батькам? Чи є гумор родинною реліквією?

9. Почуття гумору вроджене чи соціально-набуте? Чи є у Вас почуття гумору?

10. Чи можна назвати школу «пірамідою юнацького сміху»? Чи можливе впровадження на практиці проекту «Школа Гарного Настрою»?

11. Кажуть, що розумний сміх — геній спілкування. Ви геніальні?

12. Чи в міру Ви смієтеся? Які знаєте види сміху?

13. Чи Ви вірите у зловісні прикмети? А може, насміхаєтесь з них?

14. Чи Ви поважаєте людину, яка уміє жартувати?

15. Чи потрібно читати гумористичні, сатиричні твори? Які почуття, здібності, особистісні риси розвиває комічне?

16. Чи були у Вас спроби писати сатиру, гумор? Чи складали анекдоти на тему шкільного життя?

17. Чи повинен урок української літератури відрізнятися від інших навчальних предметів? Чим саме?

18. Учитель з якого навчального предмета, на Вашу думку, володіє розвиненим почуттям гумору, дотепністю?

19. Чи потрібно робити аналіз жанрів гумористики за іншою схемою?

Чи можливий новий метод аналізу тексту, наприклад, сміхоаналіз?

20. Назвіть найулюбленіших авторів-сміхотворців. Які комічні твори полюбляєте перечитувати?

21. Якому літературному жанру Ви надаєте перевагу: трагедії, драмі, комедії? Чому?

22. Чи піднімається у Вас гарний настрій від перегляду кінокомедії; від виступу гумориста; під час перечитування комічних творів? Чи Ви отримуєте естетичне задоволення?

23. Чи організовуються у вашій школі зустрічі зі Сміхом у формі: урок-сміхотерапія; «салон мудреців»; театр естрадних мініатюр; конкурс гумористів; КВК; обрядових дійств; театралізації та т. п.?

24. Чи варто та доцільно започаткувати у школі традицію проведення карнавалу Сміху?

25. Чи Ви відчуваєте постійну потребу у самореалізації? На Вашу думку, самокритика, читання текстів сміхології — є шляхами самовдосконалення, гармонізації особистості?

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:50 | Повідомлення # 26
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Звучать Шевченкові слова
Урок позакласного читання

Мета: глибше ознайомити учнів з поезією Шевченка, вчити сприймати поезію Кобзаря серцем і душею; розвивати дикцію, виразне читання художніх текстів; виховувати любов до України, українського народу, рідної землі.

Обладнання: портрет Шевченка, прикрашений рушником, біля нього калина; «Кобзар»; свічка, яку засвітить на початку уроку учениця; пучок колосків; гусяче перо. На плакаті написані дати: 1814—1861 pp. Малюнки учнів.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

1. Вступне слово вчителя.

— Діти, 9 березня — день народження великого поета, людини світлого розуму, чистих помислів і трагічної долі — Тараса Григоровича Шевченка.

10 березня — це той день, коли людство вшановує пам'ять генія, що увійшов у безсмертя.

Ці дві дати злилися в одну — Шевченківські дні, які ми незабаром будемо святкувати.

Ось чому для сьогоднішнього уроку позакласного читання я запропонувала вам тему «Звучать Шевченкові слова».

Упродовж життя (поет прожив всього 47 років) Тарас Шевченко зорав свою ниву і засіяв її словами добра, любові, правди та волі. Тож давайте і ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву і ще раз погортаємо сторінки його славного Кобзаря.

З-за парти виходять дві учениці, підходять до портрета поета, у руках однієї — запалена свічка. Клякають на одне коліно і говорять:

1-ша учениця.

Свічку поставлю

мов перед образом, перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки поряд зі мною.

2-га учениця.

Благословенна хай буде година

і тая хата, і село,—

що Україні принесло

з великих найбільшого сина.

(Встають і разом говорять)

Схиляємось низько, Тарасе,

«За всіх і за вся нерозумних

У тебе прощення просимо.

(Сідають за парти.)

Вчитель. А зараз повторимо вивчене. Прошу бути уважними і спробуйте розгадати кросворд. Ви пригадаєте знайомі вам вірші.

Кросворд

(Замість крапок вставте пропущені слова.)

1. ...вишневий коло хати (садок) 5 буква

2. Тече вода з-під явора Яром на... (долину) 2 буква

3. Світає,

Край... палає (неба) 3 буква

4. Вітер з гаєм... (розмовляє) 3 буква

5. Тихесенько вітер віє, Степи, ...мріють (лани) 2 буква

6. Не називаю її...

Тії хатиночки у гаї (раєм) 1 буква

— Прочитайте слово із відповідних букв. Що воно означає? (Український народний співець, який супроводжує свій спів грою на кобзі.)

Учень. Так Шевченко назвав збірку своїх віршів і опублікував під такою назвою. Так називають образно і поета — Кобзарем.

Вчитель. Правильно, Т. Шевченка називають Великим Кобзарем, тому що він, як і кобзарі, виражав у свої творах думи і сподівання народні, хоча й не ходив по містах і селах з кобзою. Але його твори були близькі за змістом до народних дум і пісень, які виконували Кобзарі. Великий Тарас був знайомий із багатьма кобзарями, а одному з них, славнозвісному Остапу Вересаю, у 1860 р. подарував свою збірку творів під назвою «Кобзар».

II. Оголошення теми та мети уроку

— На сьогоднішньому уроці ми спробуємо ще раз погортати сторінки цієї книги і почути могутнє слово Тараса.

Діти! Вже 193 роки звучить могутня і ніжна Шевченкова поезія. Вірші та пісні поета рано входять у нашу свідомість. Тарас Шевченко для України і для нас з вами не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Тарас Шевченко — це національний пророк, апостол правди, заступник усіх знедолених. Його ім'я стало символом нашого народу. Його «Кобзар» лежить на столі поряд з хлібом, а пісні його вишиті на рушниках.

1-й учень.

Я знов повертаюся до нього,

Читаю, перечитую «Кобзар».

Ні! Україна не була убога —

Поклав ти серце на її вівтар!

Нове життя ти дав батьківській мові,

Ти віщі думи в пісню перелив,

Де запеклась душа твоя у слові,

Страждав, ненавидів і жив.

2-й учень.

А голос віщий, віщий голос кличе

В притиснутім до серця «Кобзарі»

Карати зло, насильство і наругу...

І я, нащадок твій, Молюся мудрості і доброті святій,

Перед Всевишнім голову схиляю,

Що Прометея дав землі моїй.

— І досі Тарас закликає своїм словом любити рідний край, брататися, бути справедливими, чесними. Отож нехай звучать Тарасові слова!

(Звучить пісня «Думи мої...», на тлі якої читається ця поезія.)

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як билину?

Чом вас лихо не приспало,

Як малу дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?

Не питали б люде, що в мене болить.

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу світом?..

— Про що думав Тарас Шевченко, коли писав ці рядки? Звичайно, його думи і помисли були про Україну, про її народ, його долю, нещасливу, занапащену. Любов великого Кобзаря до України була безмежна:

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять...

4-й учень. А ось у вірші «До Основ'яненка» поет продовжує тему славного минулого українського народу, та, пишучи про старовину, Шевченко думає про сучасність.

5-й учень.

До Основ'яненка

Б'ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!..

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»

На тім степу скрізь могили

Стоять та сумують;

Питаються у буйного:

«Де наші панують?

Де панують, бешкетують?

Де ви забарились?

Вернітеся! Дивітеся —

Жита похилились...

Вернітеся!» — «Не вернуться!

Заграло,сказало

Синє море. — Не вернуться,

Навіки пропали!»

Правда, море,правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Вчитель. Тарас Шевченко був глибоко віруючою людиною. У багатьох своїх віршах поет стверджував, що для кожної людини релігія — це святість, особливо для грішних людей. Поет завжди звертався до Бога у своїх щирих молитвах з проханням, щоб він допоміг перемогти всяку неправду і несправедливість, просив зглянутися над українським народом і визволити його з неволі. Послухаймо Псалом 43. («Давидові Псалми»).

Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Давні і тривожні для України події показав у своїх віршах.

3-й учень.

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

1-й учень.

Боже, нашими ушима

Чули твою славу,

І діди нам розказують

Про давні криваві

Тії літа; як рукою

Твердою своєю

Розв'язав ти наші руки

І покрив землею

Трупи вражі.

І силу Твою восхвалили

Твої люде, і в покої,

В добрі одпочили,

Славя Господа!

2-й учень.

А нині!

Покрив єси знову

Срамотою свої люде,

І вороги нові

Розкрадають, як овець, нас

І жеруть! Без плати

І без ціни оддав єси

Ворогам проклятим;

Покинув нас на сміх людям,

В наругу сусідам,

Покинув нас, яко в притчу

Нерозумним людям.

3-й учень.

Псалом 93

Господь Бог лихих карає —

Душа моя знає.

Встань же, Боже, твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою своєю

Сліпе, горде око,

Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи

Неправдою? Твої люди

Во тьмі і неволі

Закували... добро твоє

Кров'ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили.

І сказали: Не зрить Господь!

Ніже теє знає.»

Вчитель. Свої слова, думки поет завжди звіряв з Божими:

Борітеся — поборете,

Вам Бог помагає.

«Кобзар» творився Шевченком у діалозі з Богом, молитва була для нього матір'ю всіх чеснот, а життя Ісуса Христа — ідеалом.

2. Словникова робота.

Ідеал — 1. те, що становить собою вищу мету діяльності, прагнень.

2. досконале втілення чого-небудь.

(Учні записують пояснення слова у свої зошити.)

Вчитель. Поет розумів, що, обравши свій важкий хрест боротьби за долю України, треба готуватися до Голгофи. Зійшовши на неї, він не зломився, про що говорять його слова:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся, але не каюсь!

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Я безталанну свою Вкраїну.

Роби що хочеш з темним зо мною,

Тільки не кидай, в пекло з тобою

Пошкандибаю...

У багатьох Шевченкових творах згадується слово «Пречиста», тобто Богоматір:

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі,

Пошли мені святее слово,

Святої правди голос новий...

Ти матір Бога на землі.

Поет вірить, що коли людина поєднає в собі триєдиний образ Матері (тієї, яка народила тебе, матері-України та Богоматері), вона (тобто людина) буде жити по правді, пам'ятаючи заповіді Христові.

(Згадуються 10 заповідей Божих).

Діти, а чи пам'ятаєте ви Божі заповіді? (Останньою зачитується заповідь: «Шануй батька й матір свою...»)

Великий поет ось як говорить у своїх рядках про Матір:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

4-й учень.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла...

Вчитель. У світовій літературі немає поета, який би з такою любов'ю і таким сумом оспівував жінку-матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча доля була завжди великим болем.

Ось чому поет писав, що кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку «передчасно у могилу нужда та праця положила», доля сестер Катрі, Ярини, Марії — голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють.

Учениця.

А сестри, сестри, — горе вам,

Мої голубки молодії.

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, помрете...

— А в яких ще творах говорить Шевченко про долю жінки?

5-й учень (читає уривок з поеми «Катерина»).

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє;

Назад подивилась,

Як тополя стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози.

За сльозами за гіркими

І світа не бачить,

Тільки сина пригортає,

Цілує та плаче.

Сіло сонце, з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлася, повернулась,

Пішла... Тілько мріє...

(Входить Лілея з букетом квітів, виходить на середину класу.)

Учениця.

За що мене, як росла я,

Люди-не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!..

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люди віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люди... Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю — Снігоцвітом,

І я процвітати

Стала в.гаї, і в теплиці,

І в білих палатах,

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір? Милосердний,

Святий Боже, милий!..

(Звучить пісня «Така її доля»).

Вчитель. Діти, вслухайтеся в рядки, які я зараз прочитаю:

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть...

— З якого вірша ці рядки? («І виріс я на чужині»)

...Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині...

(« І золотої й дорогої...»)

— Про що говорять ці рядки?

(Про долю дітей.)

— Правильно! Дуже багато присвятив поет своїх віршів дітям. В них він розказав про свою сирітську долю, про те, який був тернистий його шлях уже в дитинстві. У яких віршах?

6-й учень.

В тім гаю,

У тій хатині, ураю,

Я бачив пекло...

Там неволя,

Робота тяжкая,

Ніколи і помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодою у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята...

Можливі відповіді дітей:

«Мені тринадцятий минало..., «Якби ви знали, паничі...», «Доля», «І золотої й дорогої».

Вчитель. Дуже боляче було Шевченкові, коли бачив під тином мале хлоп'я, сиротину, багатством якого була старенька свитина. А воно, немов одірваний листочок, не мало де подітись. Здавалось митцеві, що це він бачить себе.

(Учень декламує « І золото їй дорогої...»)

— Особливо боляче поетові було дивитись на долю дівчаток-сиріточок, бо нещасливою була вона і в дитинстві, і в майбутньому.

(«Маленькій Мар'яні», «Рости, рости, моя пташко. ..»)

Заключне слово вчителя.

— Діти! Читаючи сьогодні твори великого поета, сподіваюсь, що ви зрозуміли, чому таке вистраждане кожне його слово, чому така вагома кожна його думка.

І те, що ми наприкінці стражденного XX століття розбудовуємо свою суверенну українську державу — це передусім його, Тарасова заслуга.

І якщо ця держава ще не така, якою ми її хочемо мати, — це не його, а наша з вами провина.

Запитаймо в себе: «Чи гідні ми сьогодні великого Тарасового слова?» Пригадаймо і рядки з твору «І мертвим, і живим, і ненародженим...», бо вони актуальні саме сьогодні, попри плин часу.

(Учні читають уривки із послання «І мертвим, і живим, і ненародженим...»)

1-ий учень.

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся...

2-ий учень.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра.

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра.

3-ій учень.

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде...

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори! —

І потече сторіками

Кров у синє море.

4-ий учень.

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

5-ий учень.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

6-ий учень.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

7-ий учень.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

і оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє... —

Обніміться ж, брати мої, —

Молю вас, благаю!

Вчитель. Безперечно, великий Шевченко був пророком, тобто людиною, здатною бачити майбутнє. Він закликав творити добро, це був один із його заповітів.

Шевченко універсальний, сучасний. Немає такої події у нашій історії, про яку не можна було б сказати словами його віршів.

Згадаймо голодомор 33-го — і моторошно стане від таких рядків:

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами.

Гробокопателі ходили

Та й під хатами лягли.

Ніхто не вийшов вранці з хати,

Щоб їх, сердешних, поховати,

Під хатами і погнили.

Замислимося над сьогоднішніми екологічними бідами, і мимоволі зринуть у пам'яті рядки Шевченка:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно, за що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?..

Дивлячись на вчинки деяких українців, знову ж таки думаєш Шевченковими словами:

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте...

І зразу сьогоднішня наука всім нам:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужого научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люде проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Хіба ці слова не спрямовані до тих, хто забуває своє справжнє походження, свою рідну мову. Як бачимо, все і про все сказав Шевченко. Тож прислухаймося до Кобзаревих перлоцвітів і очищаймо свої душі вогнем Тарасового слова. Дорожіть Шевченком!

Хочеться вірити, що, вступивши в нове тисячоліття, ви візьмете з собою у майбутнє:

Тарасову пристрасть!

Тарасову мудрість!

Тарасове невмируще слово!

(О. Гончар)

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:51 | Повідомлення # 27
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Підмогильний Валер'ян
«Історія людської душі»
Вивчення роману Валер'яна Підмогильного «Мiсто» в руслі екзистенціальної парадигми
Більша частина історії українського народу — це життя під владою Росії, Польщі чи Австро-Угорщини, коли не можна було вільно висловлювати свої політичні та громадські ідеї; тому виникла необхідність прикривати їх літературною формою. Історія української політичної і філософської думки XIX—XX ст. на дві третини збігається з історією української літератури. Але більшість з цих творів за часів Радянського Союзу або були невідомі читачам, або інтерпретувались з класових позицій. Тому, наприклад, ми й не знаємо, що саме Леся Українка започаткувала «драму ідей», а не Бертольт Брехт, як прийнято вважати; а Валер'ян Підмогильний і Віктор Домонтович були творцями інтелектуального роману, а Валер'ян Підмогильний став предтечею французьких Альбера Камю і Жана-Поля Сартра [4; 142].

В неінторпретованих, «нечитаних» творах, до яких і належить значна частина робіт українських авторів, як вважає Оксана Забужко, жива думка завмирає, а сам твір чекає на «співрозмовника».

До таких «непрочитаних» творів ми можемо віднести і роман Валер'яна Підмогильного «Місто». Творчість цього письменника за програмою для 12-річної школи вивчається в 11 класі. За останні роки твори Валер'яна Підмогильного були достатньо проаналізовані з позицій екзистенціалізму, але це майже ніяк не вплинуло на методику їх вивчення в школі. Широким загалом ці твори все ще залишились «непрочитані», тобто головні ідеї роману не були донесені до читача. Тому має бути розроблений спеціальний підхід до вивчення екзистенціальної прози в школі, щоб учні стали «справжніми співрозмовниками» цього роману, щоб почали інтерпретували твір не з точки зору відносин «місто-село» чи кар'єризму головного героя, а намагались дослідити таємниці внутрішнього світу Степана Радченка і проблеми його взаємовідносин з зовнішнім світом. Метою цієї статті є моделювання процесу вивчення роману Валер'яна Підмогильного «Місто» в руслі екзистенціальної парадигми, оптимальний добір форм, методів і методичних прийомів; які б забезпечили ефективність засвоєння учнями цього літературного твору.

Роман «Місто» побачив світ в 1927 році. 20-ті роки XX століття — період утвердження радянської влади: ще існує певний опір з боку народу, якому не до вподоби політика «воєнного комунізму», тому більшовики йдуть на тимчасові поступки у вигляді НЕПу та українізації, а водночас ведуть жорстоку боротьбу з загонами повстанців по всій Україні і розробляють плани індустріалізації та колективізації. В повітрі вже відчувається передчуття чогось грандіозного і трагічного... Починають розбудовуватися міста, їх розвиток відбувається за рахунок поповнення свіжою молодою силою, яка потрапляє сюди з сіл. Валер'ян Підмогильний у своєму романі «Місто» зображує типову для 20-х років картину: головний герой роману Степан Радченко приїздить з села в місто «з комплексом ненависті до нього і бажанням завоювати його». Спочатку він прагне отримати освіту для того, щоб потім повернутись додому і здобуті знання використати на практиці для реформування села. Критик А. Ніковський зазначає, що Степан Радченко став «гарматним м'ясом міста, бо нічого в ньому не змінив, не упокорив ні собі, ні ідеї міста-села чи міста-саду, сам же віддався владі міста, як воно є, та підбив випадкам і метушні свою долю й переживання» [8; 314]. Хлопець вступає до ВУЗу, не закінчує його, стає письменником, працівником журналу, бере участь у київському літературному житті. Валер'ян Підмогильний послідовно змальовує психологічне і матеріальне утвердження свого героя в місті через зміну роботи, житла, стосунки з жінками, захоплення творчістю. Дія твору немовби відбувається у внутрішньому світі Степана Радченка, автор подає нам розвиток подій через їх сприйняття головним героєм. Валерій Шевчук зазначає, що роман «Місто» написано як психологічний твір — це історія людської душі, можливо, з автобіографічними елементами, але застерігає від ототожнення автора з його героєм [9; 359]. Тому дуже важливо, щоб під час вивчення твору Валер'яна Підмогильного ці та інші важливі аспекти не пройшли повз увагу учнів.

Тема: Духовний світ людини в «Місті» Валер'яна Підмогильного.

Мета: дати учням уявлення про екзистенціалізм як художню систему; сформувати уявлення про розвиток української літератури як частину світового літературного процесу; проаналізувати роман Валеряна Підмогильного «Місто» з позицій екзистенціалізму; розкрити новаторський характер його творчості, що проявився в його філософсько-психологічній прозі;

Формувати вміння роботи з текстом, додатковими джерелами, самостійно шукати інформацію, робити висновки та узагальнення. Удосконалювати вміння аналізувати текст з точки зору певної філософської системи.

Формувати в учнів інтерес до творчості українських письменників періоду розстріляного відродження, заохочувати до самостійної дослідницької та аналітичної діяльності.

Форма уроку: семінар — розгорнута бесіда з елементами коментованого читання та дискусії.

Вивчення творів з екзистенціальними рисами має бути побудоване на діалогічній взаємодії учня та вчителя, твору та учня, твору та письменника, твору та епохи. У одинадцятому класі учні вже мають великий досвід аналізу художніх творів, але екзистенціальна проза має свою специфіку, яка потребує від учнів і вчителя наявності значного запасу знань з історії, основ філософії, української та зарубіжної літератур. Необхідно активізовувати знання, отримані на попередніх уроках та з інших курсів; активно використовувати вже сформовані навички та вміння: аналізувати текст; працювати з додатковою літературою; робити узагальнення; відстоювати свою думку; давати характеристику літературному персонажеві та епосі, в яку жив та творив письменник; визначати, як вона вплинула на його світогляд і формування мистецької позиції. Перед першим самостійним читанням роману вчитель має зорієнтувати учнів, на яких аспектах твору треба зосередитись, щоб важливі моменти не залишились поза увагою читачів. Тому варто поставити перед одинадцятикласниками наступні завдання:

— Зверніть увагу на те, які почуття переживає Степан Радченко одразу по приїзді до міста? Яке його ставлення до міських жителів? Як воно змінюється з часом?

— Як ви розумієте епіграф роману? Як ця боротьба між тваринним та янгольським відбувається в Стеанові?

— Простежте, як розвиваються стосунки головного героя з жінками. Які почуття переживає Степан до кожної з жінок?

І. Опорний конспект.

Учні досить важко сприймають і засвоюють інформацію про літературні напрямки та художні системи. А ці знання необхідні для правильного розуміння специфіки твору, для визначення місця і значення твору та творчості письменника в світовому літературному процесі. Як правило, учні не мають чіткого уявлення про розвиток літературного процесу, особливо періоду кінця XIX — початку XX століття: для них українська чи зарубіжна література — це калейдоскоп постатей письменників та їхніх творів, а всі «ізми» переплутались. Тому робота з ознайомлення з художніми системами повинна мати систематичний характер, і кожна система має в учнів асоціюватись з певними творами та письменниками в українській та зарубіжній літературі.

У творчості Валер'яна Підмогильного екзистенціальні риси виявилися більшою мірою, ніж в творчості інших українських письменників, тому інформацію про екзистеціалізм як про художню систему варто подати саме в контексті аналізу творчості цього митця. Навіть якщо учні вже знайомі з цим поняттям з попередніх; тем чи з курсу зарубіжної літератури опорний конспект лише активізує і систематизує їхні знання. Пропонуємо орієнтовний текст конспекту про екзистенціалізм як художню систему.

Екзистенціалізм — філософський напрямок, який сформувався у французькій філософії та літературі в першій половині XX століття. Його основоположником вважають датського філософа Серена К'єркегора (кінець XVIII ст), який вважав, що наука недостатньо звертає увагу на конкретну людину, її переживання та страждання, емоції та думки. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався після Першої світової війни у Франції та Німеччині.

XX століття принесло людству дві світові війни, багато локальних конфліктів, революцій, переворотів, світову економічну кризу 1929—33 років. Це все зробило актуальним проблему людського виживання, збереження психологічної повноцінності, віднайдення себе в екстремальних ситуаціях. Представники екзистенціалізму звернули свою увагу саме на внутрішній світ людини в екстремальних ситуаціях; вони вважали, що немає людини, яка б не відчувала хоч трохи відчаю; нема людини, в чиїх сокровенних надрах не приховувалась би якась стурбованість, тривога, дисгармонія, якийсь страх перед невідомим або чимсь таким, що його вона навіть не бажає усвідомлювати. Цих почуттів не здатні усунути жодні зовнішні події, вони можуть їх поглибити і загострити. Кожен має свою внутрішню сутність, свою індивідуальність, своє «я», свою екзистенцію.

Філософія екзистенціалізму — це філософія людського існування. Людина знаходиться в ворожому світі і, щоб досягнути справжнього буття, їй треба звернутись до свого внутрішнього існування. Людина постійно перебуває в межових ситуаціях, в яких вона постає перед вибором. До межових ситуацій належать ті, які людина не може вирішити або подолати, ці ситуації постають перед нею як стіна, що відкидає її назад, до себе, до екзистенції. Розбиваючись об цю стіну і терплячи поразку, людина, на думку екзистенціалістів, нарешті усвідомлює себе, свою екзистенцію. Такими ситуаціями є, на думку Карла Ясперса, смерть, страждання, боротьба, яку неможливо вивести з зовнішніх передумов, тобто з об'єктивно існуючої дійсності. Одна з основних категорій екзистенціалізму — свобода. Свобода — це як визначальний фактор людського існування, як єдине його обґрунтування. Людина — це і є свобода, вона безмежна і нічим не визначена. Свобода визначається можливістю вибору, цей вибір має моральний, поведінковий характер, і навіть коли відмова від вибору — це вже вибір.

Французький екзистенціалізм — це перехрестя філософії та літератури, іншими словами, екзистенціалізм — це літературно-філософська течія, яка з'явилась на базі синтезу літератури і філософії. Філософи-екзистенціалісти вважали, що «література — це одна з форм вираження філософських ідей».

Екзистенціалізм у творчості українських письменників широкого розповсюдження не набув, як скажімо, у Франції чи Німеччині. Після утвердження радянської влади і створення Радянського Союзу контакти українських письменників з Заходом були обмежені, тому екзистенціалізм у творчість українських письменників не міг потрапити з західноєвропейських філософських трактатів. Але присутність екзистенціальних мотивів в українській прозі пояснюється особливостями української ментальності, а також тим, що екзистенціалізм був явищем, обумовленим загальними світовими тенденціями, його ідеї «витали» у повітрі, це був процес, непідвладний владі. Екзистенціальні ідеї яскраво проявились у творчості українських письменників на межі XIX—XX століть у п'єсах Лесі Українки та Володимира Винниченка, новелах Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника, а в середині XX століття — в романах Івана Багряного та Василя Барки. Але коли ми говоримо про екзистенціалізм, то перше ім'я, що спадає на думку — це Валер'ян Підмогильний.

II. Бесіда.

Бесіда допоможе звернути увагу учнів на ті аспекти твору, які під час першого прочитання були ними сприйняті поверхово. Через систему запитань можна з'ясувати, яке уявлення вони мають про головні категорії екзистенціалізму і чи вміють знаходити екзистенціальні риси в художніх творах. Бажано, щоб старшокласники, відповідаючи на запитання, активно використовували цитати з твору для підтвердження своїх думок. Ми не ставимо перед собою мету розвинути дискусію між учнями, але якщо в процесі роботи виникне така ситуація, то це лише сприятиме кращому засвоєнню матеріалу

— Як ви розумієте поняття абсурд? Які слова-синоніми ви б дібрали до нього?

Учні доходять висновку, що абсурд — це безглуздя, нісенітниця, нелогічність, невідповідність, яку людина бачить у реальному світі; це коли реальний світ не відповідає її очікуванням. Учитель має розширити розуміння учнями цього поняття: абсурд — це конфлікт між суб'єктом і об'єктом. Людина шукає порятунку і значимості в своєму довкіллі, але світ її не задовольняє. Ця розбіжність між сподіваннями і очікуваннями людини та світом, що її оточує, — абсурд. Абсурд не є прикметою матеріального світу, фізичної дійсності. Матеріальний світ може бути зовсім упорядкованим і логічним, але коли він відстає від людського сприйняття його, ми маємо екзистенціальну абсурдність.

— Чи є місто в романі Підмогильного «абсурдним світом» для Степана Радченка? А для читачів? Поясніть свою думку.

— Світ в уявленні екзистенціалістів є ворожим для людини. Вона відчуває себе самотньою, покинутою, «загубленою». Тривога, неспокій, турбота, пригніченість — ось що відчуває людина у стосунках з оточуючим світом. Чи характерні подібні відчуття для головного героя роману «Місто»? Доведіть свою думку цитатами з тексту.

— Як Степан Радченко реагує на абсурдність світу? Чи прагне він подолати її?

Варто нагадати учням, що філософи-екзистенціалісти називали кілька шляхів порятунку від абсурду: смерть (самогубство), бунт (боротьба) і творчість. Щоб дати відповідь на це запитання, старшокласники мають простежити шлях головного героя від часу приїзду з села до Києва. Спочатку хлопець вороже налаштований до міста, воно для нього є уособленням ворожого і чужого, він бунтує, намагається боротися з ним, прагне змінити, вважає, що саме він покликаний побороти місто з його абсурдними законами життя. Ці твердження бажано доводити уривками з твору, наприклад: «От вони, ці горожани! Все це — старий порох, що треба стерти. І він до цього покликаний. Ось вони — горожани! Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! їх треба вимести геть, розчавити..., і на місце їх прийдуть інші» [1;45]. Абсурдний світ оточує і проймає хлопця, подолати його неможливо, а коли людина не може подолати трагічну абсурдність буття, то вона повинна «зануритись», «розчинитись» в ній. Поступово місто змінює його, змінює його внутрішній світ, його переконання та прагнення, і вже в другій частині роману Степан Радченко сам стає частиною міста, частиною цього абсурду, він сприймає його таким, яким воно є [1; 260].

— Чи можна вважати літературні спроби Степана формою боротьби з абсурдністю цього світу? Чи є це покликом душі, прагненням висловити душевні переживання? Для відповіді на це запитання знайдіть у тексті твору уривки, в яких йдеться про рішення Степана Радченка стати письменником. «Степан вертався додому, охоплений єдиною думкою, віддаючись їй до решти, до останньої клітини свого мозку. Бажання, виникнувши в ньому й прищепившись, скоряло його всього, зрушувало собі на користь всі його сили, заступало весь світ, роблячи його самого подібним на тетерю, що тільки власний спів чує. Молода пружина його думки, що допіру ще кволо ворушилась, напружилась і почала розтягатись, даючи рух сотням коліщат і підойм. Так, Степан мусив стати письменником. Нічого ні страшного, ні незвичайного він не почував у цьому жаданні. Він зріднився з ним за кілька годин так, ніби викохував роки, а в хвилюванні своєму вбачав ознаку хисту, прояв натхнення для творчості»[1;67]. «…перечитати не зважився, почуваючи ніяковість перед собою за написане. Та чи й варто було його писати? Адже ж писавши, не тямив, ні навіщо, ні чому він пише! Яка ж може бути ціна такій несвідомій праці?» [2; 161].

— Якою є тематика його творів? Як виникла в Степана думка написати твір про людину?

Після вечірки, на якій відбулось знайомство з Ритою, він почав перечитувати збірку своїх оповідань і помітив, що «Ніде протягом сотні сторінок не здибав він людини — того, що мучиться і прагне, що божевільні пориви зароджує в болі, того, що нидіє і буяє, плазує й підноситься на верховині. Він не знайшов у тих сторінках сумного карлика з велетенським розумом, дрібного звіра, що тягне на щуплих раменах вічний тягар свідомості; не знайшов чарівної дитини, що так мило плаче й сміється серед барвистих цяцьок існування, жорстокого войовника, що вміє вбивати й умирати за свої мрії, суворого поборника за далекі дні, невтомного гінця в майбутнє. І ця відсутність вразила його: навіщо ж ці твори, коли людське серце в них не б'ється?» [2; 212].

Можна зацитувати лист Валеряна Підмогильного від 6.07.1935 р. до дружини: «З літературною роботою питання виявилось складнішим, ніж мені здавалося відразу. Річ у тому, що я надто довго був відірваний від життя, і тепер у своїх планах весь час наштовхуюсь на цей величезний і ганебний гандж. Мені потрібні люди, люди... [ 3; 411]. Отже, це була позиція самого автора: Підмогильний вважав, що головним у творі є людина.

— Хто ще з героїв роману обирає творчість як порятунок?

Учні мають згадати Риту і поета Вигорського. «Він (Вигорський) жваво налив склянки.

— За літературу! Мусимо поважати те, що дає нам заробіток. Але скажіть — тільки щиро! — чому ви почали писати?

— З заздрощів, — відповів хлопець (Степан Радченко) червоніючи.

— А я — від почуття кволості. Це те саме» [2; 166].

— Чи можна вважати Зоську Голубовську абсурдним героєм? Як дівчина бореться з абсурдністю цього світу?

Зоська — це втілення нездійсненних сподівань, її самовбивство-розв'язка проблеми абсурду. Хоча спочатку вона зневажає світ, в якому живе, він здається їй нудним, вона сміється з усього, що її оточує, прагнучи побороти цю нудоту. її дуже хвилює проблема смерті, і врешті решт Зоська вирішує проблему абсурду свого життя самогубством.

— Відомий іспанський філософ-екзистенціаліст Хосе Ортега-і-Гассет зазначав: «…нас вабить не сюжет та подальші події. Доказом цього є те, що сюжет будь-якого роману переповідається кількома словами. Тож не він нам цікавий. Побіжна оповідь нам не потрібна, нам треба, щоб автор загаявся і докладно ознайомив нас із персонажами. Лише заглибившись у життя героїв та їхнє оточення, сприйнявши їх як своїх давніх знайомих, про котрих ми знаємо все і котрі щиро діляться з нами всіма своїми таємницями, ми зазнаємо втіхи...Нас розважають Дон Кіхот і Санчо, а не те, що з ними відбувається» [10; 280]. Чи згодні ви з цим твердженням? Що більше приваблює вас в романі «Місто»: сюжет твору чи образ головного героя?

— Схарактеризуйте образ Степана Радченка. Як ставиться автор до свого героя?

— Валер'ян Підмогильний подає розвиток подій у творі через призму їх сприйняття Степаном Радченком. Дія немовби відбувається у внутрішньому світі головного героя. Чим це можна пояснити?

— Дайте характеристику образові Міста, використовуючи текст роману. Якими є засоби творення образу Міста?

— Прокоментуйте думку Соломії Павличко:

««Місто» — це свого роду шифр, текст сповнений недомовлень і натяків ...вимагає специфічного прочитання, враховуючи подвійність дискурсу».

III. Коментоване читання. Вчитель або учні зачитують окремі уривки твору, а інші коментують їх.

Учитель для цієї форми роботи обирає ті епізоди твору, які, на його думку, краще відображають душевний стан героїв твору, або на прикладі яких можна пояснити сутність екзистенціальних категорій. Можна підготувати запитання до уривків, щоб скерувати їх тлумачення учнями в правильному напрямку. Ми пропонуємо для цього етапу уроку наступні уривки з роману:

«Чудне враження справляла на нього ця маса томів, що серед них він побачив тільки одну читану книжку. В них немов зосередилось все те чуже, що мимоволі лякало його, всі небезпеки, що він мусив побороти в місті. Наперекір розумові й усім попереднім розрахункам, безнадійні думки, спочатку ніби питання почали опановувати хлопця.»[1; 28]

«Природа не обдарувала Степана співучою здібністю його народу, і він знову був чужий серед Цієї громади. Він почував безглуздість свого становища тут, де він був мовчазним йолопом, що за весь вечір тільки раз розтулив рота, та й то невдало. Але піти теж не міг...» [2; 47]. «Відбувалась лекція. Він дивився на лави, густо обсаджені молодцю, на лектора, добре знаного йому, спостерігав там і там знайомі рухи уваги, недбалості, нерозуміння. І жодного хвилювання чи болю в ньому не прокинулось, і те каяття, що допіру ще мучило його, зів'яло від подиху чужини, що віяв з усієї, колись жаданої такої обстави. Хлопець здивовано відійшов і озирнувся навкруги оком бурлаки, що до рідного краю прибився після блукань і нічого не знайшов того, що був полишив, побачив усе зміненим і таким від спогадів далеким, що навіть жалю ця спотворена дійсність не варта. Тут, діткнувшись покинутого, зрозумів, що вернутись до нього не зможе, ці стіни для нього навіки чужі й гомін цей його не покличе і не пробудить»[1; 163].

«Тяжкий сум опановував його, бо ця руїна наочно нагадувала йому безглуздя його власного життя, бо спустошеність серця позначилась і на хаті. Сівши до столу, де гамузом лежали розгорнуті книжки та клапті паперу, він з жалем засудженого згадував ті стрункі дні, коли тішився невимовним спокоєм у праці... Осінь відчув у собі, сльоту й туман.»[1; 142].

— Чому Валер'ян Підмогильний дуже часто в своєму творі вживає для позначення стану свого героя слова «чужий», «нудота», «нудьга»?

IV. Доповідь — самостійне дослідження учня.

У XXI столітті перед системою освіти стоїть завдання не стільки дати учням знання, скільки навчити їх здобувати, тому дуже важливим є привчити учнів до самостійної роботи. В старших класах вони вже мають досвід такої роботи, але особливого значення набуває самостійна робота дослідницького, творчого характеру: вона сприятиме виробленню навичок роботи з текстом твору; здобуттю інформації з різних джерел (критична література, щоденники, спогади, автобіографії, художні твори цього автора або інших письменників, які творили в цей же період або в межах тієї ж художньої системи); навчити порівнювати художні твори, образи, робити власні висновки та узагальнення, виступати перед аудиторією і відстоювати свою думку, використовуючи різні аргументи.

Ми пропонуємо самостійне дослідження як засіб поглибленої роботи над твором, як спосіб привернути увагу учнів до одного з суттєвих моментів у романі, який може бути не помічений ними під час читання. Рекомендуємо підготувати доповідь на тему: «Боротьба тваринного і янгольського в людині на матеріалі роману Валер'яна Підмогильного «Місто». Зважаючи на складність теми, учень працює під керівництвом учителя. Пропонуємо дослідження, які варто використати: текст роману «Місто», а особливо ті уривки, де викладена концепція поета Вигорського про розум і щастя [2; 167, 195]; статтю Олександра Ковальчука «Ідеологізоване тіло як фактор буття» //Слово і час. — 1997. — №7—8. — С198—200; статтю Максима Тарнавського «Невтомний гонець в майбутнє (Екзистенціальне прочитання «Міста» Валер'яна Підмогильного)» // Слово і час. — 1991.— №5. — С.56—64; дослідження Юрія Шереха «Білок і його забурення» і Соломії Павличко «Інтелектуальна проза Петрова і Підмогильного». Пропонуємо орієнтовний текст доповіді.

У другій половині XVIII століття як філософський напрям оформилось Просвітництво. Філософи-просвітники витворили культ Розуму, він проголошувався всесильним, його можливості — безмежними, перед ним схилялись, його звеличували. Але в XX столітті люди зрозуміли, що людський розум може не тільки допомогти, а й зашкодити: всі страшні винаходи, всі війни відбувались завдяки розуму. Віра у всездатність людського розуму похитнулась, науковці зрозуміли, що не все можна зрозуміти і пояснити за допомогою розуму, що не тільки він визначає поведінку людини: філософи звернули свою увагу на ірраціональне в людині.

Мозок — це вища форма організації матерії. Розум в процесі еволюції переміг тіло, саме він вирізняє людину з-поміж тварин, ставить її найвище в ієрархії живих істот. Можливо, розум нам дав Бог, коли вирішив створити людину по своїй подобі, тобто таким чином наблизив людину до себе. Вважається, що саме керуючись розумом, ми вирішуємо, як нам чинити в тій чи іншій ситуації, але ж коли людину мучить голод, спрага чи сексуальна жага, то тіло дуже часто не слухає розуму і може «йти напролом», робити непередбачувані вчинки. В людині постійно відбувається двобій тіла і розуму (тіло — як тваринне, а розум — як ознака виокремлення з тваринного світу). Екзистенціалісти були одними з перших, хто звернувся до людини, до її сутності, до її переживань, страждань, емоцій, тобто не до розуму, а до почуттів.

Валер'ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина-вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол-священною мовою розмовляє». Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, неможлива. Відтак сексуальність у Підмогильного виключає любов і полягає в насолоді для тіла» [7; 376].

Роздуми стосовно розуму і почуттів письменник вкладає в уста поетові Вигорському. Дослідники творчості Валер'яна Підмогильного вважають, що прототипом цього образу був відомий поет і прозаїк, автор роману з екзистенціальними рисами «Недуга», друг Підмогильного Євген Плужник. Поет Вигорський — абсурдний герой твору: про це свідчать його роздуми, спосіб життя, навіть те, що справжнє прізвище поета — Ланський, але він вважає, що підписувати твори своїм ім'ям — це велика відповідальність. Юрій Шерех назвав поета Вигорського речником скептицизму [5; 337].

Які ж позиції Вигорського стосовно розуму і чуттєвого? Спочатку він у розмові зі Степаном стверджує: «Відколи людський розум почав абстрагувати, людина безнадійно шлях природності покинула, і навернути її знову на цей шлях можна тільки відтявши їй голову. Самі міркуйте: як може людина руйнувати природу поза собою, не руйнуючи природності в собі? Кожне дерево, зрубане на землі, показує, що щось природне підтято вже і в людській душі. Тому всякий поступ є поступ від природи в оточенні, мисленні й почуттях» [2; 167]. Тобто чи не є ця ідея абсурдною: розум — це вершина розвитку живої істоти, одночасно — це ознака занепаду, крок у безодню? Природа дала нам розум, а ми його використовуємо проти творця: творіння природи знищує Гі ж. «Людина є reductio ad absurdum природи. В нас природа сама себе нищить. В нас докінчується одна з галузей земної еволюції, і ніхто після нас не йде, ніякі надлюди. Ми — останнє кільце в ланцюгу, що розгортатиметься, може, ще не раз на землі, але іншими путями і в інших напрямах. Мозок — ось найголовніший ворог людини». Щодо щастя, то спочатку Вигорський вважає, що щастя — це просто цілковите задоволення (фізичне), воно неможливе, бо сьогодні з'їв, а завтра голодний... Щастя — це найтваринніша з людських ілюзій, саме тому, що вона найприродніша [2; 167].

Уже пізніше Вигорський говорить: «Друже, я не сказав вам ще своєї останньої, радісної новини? Щастя на землі можливе!... Щастя нічого спільного з задоволенням не має. Коли б інакше було, ми не могли б зрозуміти людей.... Щастя від свідомості, що душа впорядкована принципом розуму й підпорядкована йому, є найвище щастя…На варті життя ми мусимо поставити розум. Він добрий, він усе приймає і прощає. Він уміє спиратись на причини, а чуття нищить їх» [2; 195]. Тобто його позиції змінились корінним чином: все життя і почуття мають бути підпорядковані розуму.

Позиції Степана Радченка щодо розумового і чуттєвого дещо інші; відразу по приїзду до міста він вірить у те, що все можна змінити за допомогою розуму. Всіма його діями керує розум, але інколи прокидається тварина (сексуальна енергія). Розвиток стосунків з жінками — це теж конфлікт між розумом і тілом. Він починає вважати, що людей пізнати (за допомогою розуму?) не можна [2; 183]. І коли Вигорський говорить про щастя, про відношення розум-почуття, Степан обирає чуттєве щастя, чуттєве задоволення, хоч воно й обмежене [2; 195].

Соломія Павличко вважає, що розчарування в силі розуму — провідна філософська тема Валер'яна Підмогильного [7; 373]. Головне питання, яке його хвилює: чи життя раціональне, побудоване за законами логіки й доцільності..., чи воно ірраціональне, непідвладне людині, яка не здатна контролювати не тільки буття, а й свої власні вчинки і почуття. Письменник продовжує тему раціонального та ірраціонального в інших своїх творах, таких як «Невеличка драма» та «Повість без назви».

кімната» (простора, світла й окрема кімната в великому будинкові десь в новому районі)

міста. Він впевнений у собі. Прагне насолоджуватись всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». В стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору.

Простежити етапи фізичного і морального утвердження Степана Радченка в місті.

Жінки
Помешкання Внутрішній світ.
Ставлення до міста і села.

Надійка, що мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови. Надійка — це символ села. Степан відчував себе чужим у місті [1,22]. Навіть в книжках зосереджувалось все чуже, всі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутись до села.

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), що мешкає в кухні Гнідих. Починає знайомитись з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.

Зоська Голубовська, мешкає в кімната на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті.

Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната в великому будинкові десь в новому районі) Степан відчуває себе вже частиною міста. Він впевнений у собі. Прагне насолоджуватись всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». В стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору.

Учнів треба підвести до висновку, що кімната символізувала фізичне, утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Павличко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва... жінка є лише об'єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя... Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання» [7; 376].

— З чим пов'язане повернення Степана до Надійки?

Самогубство Зоськи, яке змушує Степана переглянути все своє життя; творча криза, що полягала в нездатності написати «повість про людей» — Степан знаходиться у межовій ситуації, він знову відчуває ворожість міста, він вирішує залишити його і поїхати на село, стати там простим робітником. А Надійка в його спогадах була тією ниточкою, тим спогадом, що єднав його з селом, як «кличний дзвін із далечини»: «… назавжди покине це місто, чуже його душі, цей камінь, ці збудні ліхтарі! Зречеться навіки жорстокої плутанини міського життя, отруйних мрій, що тяжать над галасливим бруком, задушливих поривів, що роз'їдають душу в вузьких закутках кімнат, відкинеться божевільного прагнення, що ятрить думку, затиснуту в лещата міста. І піде в спокійні, сонячні простори полів до покинутої волі, і житиме, як росте трава, як стигне овоч» [2; 234].

V. Висновок. Слово вчителя.

XX століття принесло людству багато війн, революцій, катаклізмів. У цей вік технологій, прогресу і тоталітаризму людина почувалась занедбаною і покинутою. Філософська система екзистенціалізму мала на меті звернення до людини, до її суті. Письменники-екзистенціалісти в центр своєї творчості поставили почуття і переживання людини в межових ситуаціях. Зв'язки української літератури з західною були обмежені, але ідеї екзистенціалізму знайшли відображення в художніх творах українських письменників. Екзистенціальні мотиви найбільше помітні в прозі Валер'яна Підмогильного — оповідання «Собака», «Проблема хліба»,»Третя революція», «Військовий літун», «В епідеміологічному бараці», повість «Остап Шептала» — мають яскраві риси екзистенціалізму, а у своєму романі «Місто» письменник здійснив справжню спробу «розтину людської душі». «Місто» — це візитна картка творчості Валер'яна Підмогильного, порушені в цьому романі проблеми раціонального і чуттєвого в людині, психологічного аналізу людської душі в межових ситуаціях, проблеми статі автор продовжив розвивати в пізніших своїх творах «Невеличка драма» та «Повість без назви».

VI. Домашнє завдання.

Написати твір-роздум на одну з тем: «Еволюція внутрішнього світу Степана Радченка»; «Чи підкорив Степан Радченко місто?»; «Мої власні відчуття у новому незнайомому місті».

Твір-роздум допоможе вчителю з'ясувати, чи відбувся діалог учень-твір, чи стали одинадцятикласники справжніми «співрозмовниками» роману, чи розуміють вони основні категорії філософської системи екзистенціалізму, чи вміють ними оперувати, чи зрозуміли основні проблеми твору. Вибір останньої із запропонованих тем допоможе учневі уявити себе на місці головного героя твору, відчути себе «екзистеціальною людиною».

За умови правильного добору форм, методів і прийомів вивчення роману Валер'яна Підмогильного «Місто» учні поглиблять свої знання про розвиток світового літературного процесу, про українську літературу як складову його частину, про 20—30-ті роки XX ст. як особливий період в історії української літератури, про автора твору як про майстра зображення людської душі, а твір ширше «відкриється» перед читачами.

Література

1. Підмогильний В. Місто: Роман та оповідання: Для ст.шк. віку. — К.: Веселка, 1993.

2. Підмогильний В. Місто: Роман, оповідання / Упоряд. Р. Мовчан та В. Шевчука; Вст.ст. В. Шевчука; Приміт. Р. Мов-чан.-К.: Молодь, 1989. — 448с.

3. Підмогильний В. Листи з Соловків // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С407—427.

4. Забужко О. Філософія і культурна притомність нації // Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. — К.: Факт, 2001.— С.136—148.

5. Шерех Ю. Білок і його забурення //Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С.331—341.

6. Ковальчук О. «Ідеологізоване тіло як фактор буття» // Слово і час. — 1997. — №7—8. — С198—200.

7. Павличко С Інтелектуальна проза Петрова й Підмогильного//Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій / Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С.367—383.

8. Бойко Ю. «Невеличка драма» В. Підмогильного на тлі дійсності 20-х років // Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний: тексти та конфлікт інтерпретацій /Упоряд. О. Галета. — К.: Факт, 2003. — С.313—331.

9. Шевчук В. Екзистенціальна проза Валер'яна Підмогильного //Досвід кохання і критика чистого розуму: Валер'ян Підмогильний:

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:52 | Повідомлення # 28
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Самчук Улас
Система тестових завдань за романом Уласа Самчука «Марія»

Однією із найактуальніших проблем, продиктованих сучасністю й потребами шкільної практики, є проблема взаємопов'язаного вивчення української літератури та історії. Хоча література й історія в школі — два окремі предмети, проте у своєму суспільному житті вони як дві грані одного явища. У художній літературі не тільки розкриваються характери, переживання персонажів, але й описуються ті чи інші історичні події. А зрозуміти хід історичних процесів без звернень до української ментальності, типових народних характерів досить важко.

У художній літературі творчість Уласа Самчука, зокрема, його роман «Марія» є однією з найяскравіших ілюстрацій історичних подій на теренах України.

Пропонуємо систему тестових завдань різних типів для учнів 11 класу за романом Уласа Самчука «Марія», які допоможуть перевірити не тільки знання учнями змісту художнього твору, але й перебігу історичних подій в Україні, про які йдеться в романі.

І. Тестові завдання з вибором однієї правильної відповіді

Такий формат тесту є найуживанішим, він дає змогу оцінити навчальні досягнення старшокласників на різних рівнях: знання, розуміння і застосування знань.

1. Позначте рядок, у якому правильно вказано жанр твору Уласа Самчука «Марія»:

а) роман у новелах;

б) соціально-побутовий роман;

в) роман-хроніка;

г) повість.

2. Кому присвячений роман «Марія»?

а) Матерям, що загинули голодною смертю в Україні в 1932—1933 роках .

б) усім матерям.

в) матерям, чиї діти загинули під час голодомору 1932-1933 pp.

г) жінкам, які пережили страшні муки під час «голодних» 1932—1933 рр.

3. «Марія» Уласа Самчука розкриває трагедію голоду в Україні 1932—33 pp., який історики називають геноцидом. А що означає це слово?

а) голодомор;

б) свідомі дії, спрямовані на повне або часткове винищення національної, етнічної чи расової групи;

в) жертви масового голодування у 1932—33 роках;

г) причини голодомору.

4. Кого автор називає Іродом-Знущателем у таких рядках твору: «Кажуть, що десь народився великий пророк, що веде народ наш з неволі, чорні духи сповістили про цю вістку Ірода-Знущателя, а той морок і голод великий народ наслав. Сто тисяч дітей мусить вмерти»?

а) В. Молотова;

б) П. Постишева;

в) Л. Кагановича;

г) Й. Сталіна.

5. Сталінщина призвела до духовного розтління народу — створення «нового типу» людини, якій притаманна жорстокість, брехня, зрада. На прикладі кого це показує Улас Самчук у романі «Марія»?

а) Максима;

б) Гната;

в) Корнія;

г) Надії.

6. «Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так саме сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спину, бо ані Корній, ні Марія, ні сотні, тисячі Корніїв і Марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець...»

Про який початок і якого кінця говорить автор?

а) початок революції;

б)початок голоду;

в) початок колективізації;

г) початок громадянської війни.

II. Тестові завдання з вибором кількох правильних відповідей

У тестах такого типу учням пропонується вибрати деяку кількість (наприклад, дві, три чи чотири) відповідей із запропонованого списку варіантів.

Тестове завдання такого формату також діагностує знання, розуміння і застосування.

1. Визначте проблеми, які Улас Самчук порушує в романі «Марія»:

а) голодомор 1932-33 pp.;

б) подружня вірність;

в) революція на селі;

г) Велика Вітчизняна війна;

ґ) батьки і діти;

д) злочин і кара;

є) проблема грошей; є)репресії.

2. Позначте історичні події, про які розповідається у творі:

а) Велика Вітчизняна війна;

б) революція;

в) громадянська війна;

г) утворення УНР;

ґ) колективізація;

д) голодомор 1932—33 pp.

3. Позначте назви розділів, із яких складається роман Уласа Самчука «Марія»:

а) «Книга про народження Марії».

б) «Книга життя Марії».

в) «Книга днів Марії».

г) «Книга про хліб».

ґ) «Книга про голодомор».

д) «Книга про смерть Марії».

4. Визначте провідні мотиви, які виділяються в структурі тексту:

а) мотив праці;

б) мотив любові;

в) образ Божої Матері;

г) мотив гріха;

ґ) мотив страждання;

д) мотив багатства.

5. Позначте дії радянської влади під час голодомору 1932—33 рр.:

а) доцільно проводила масову колективізацію:

б) не знизила темпів хлібозаготівель, незважаючи на низький урожай;

в) замовчувала реальні масштаби голодомору;

г) коли голодомор розпочався, намагалася зменшити кількість жертв;

ґ) репресіями знищила усіх, хто насмілився наголошувати на факті голоду;

д) не приховуючи від світової громадськості факт голоду, приймала допомогу від країн Заходу.

III. Тестові завдання на встановлення відповідності

Такі завдання відносять до категорії логічних пар і називають ще форматом розширеного вибору.

Виконуючи тестові завдання на встановлення відповідності, потрібно співвіднести матеріал двох колонок: лівої, де частини матеріалу позначені буквами, і правої, де частини позначені цифрами. Тестові завдання такого типу майже виключають вгадування правильних відповідей, тому їх вважають надійнішими.

1. Установіть відповідність між героями та їх характеристиками:

A) Мартин Заруба

1) колишній моряк, черства людина, якій земля допомогла повірити у власні сили та перетворитися на доброго господаря і люблячого батька;

Б) Гнат Кухарчук

2) високодуховна постать, сільський філософ і мислитель;

cool Корній

3) заможний селянин, має наймитів, але є не глитаєм та визискувачем, а розсудливою і щедрою людиною.

А Б В

3 2 1

2. Установіть відповідність між описами подій та періодами життя Марії:

А) найми

1) «Марію мили, чесали, відкормлювали. За це пасла літом дванадцятеро худоби, зимою носила воду, підстеляла в хлівах, помагала прясти вовну, клоччя, пряла на мішки вал і мотала клубки».

Б) раннє сирітство

2) «Минуло багато днів. Кожного з них Марія кликала й чекала маму, але сходило сонце, Марія лягала спати, вставала — нема й нема. Поволі почала забувати».

В) одруження з Гнатом

3) «До цього часу жили на «віру». Тепер же сам виявив бажання «обкрутитися». Приніс кошик «шкаліків», зачавив порося, скликав сусідів і загуляв «свадьбу».

Г) одруження з Корнієм

4) «Сонце зайшло, і стала темнота по цілій Україні. Гнат покинув Марію саму. Завтра ще прийде. Марія лежала навзнак, дивилася у морок, у безмежну пітьму: починала поволі передивлятись розгорнену Гнатом книгу свого життя».

Д) Марія під час голодомору.

5) «Благословляли на шлюб непаристими образами. Не було часу поїхати та купити паристі. Один образ — Мати Божа Молошна, другий — Ісус Христос, менший розміром, а це недобрий знак».

А Б В Г Д

1 2 5 3 4

3. Установіть відповідність між описами подій у творі та історичними фактами:

A) Перша світова війна

1) «Поволі, непомітно підкрадався 1917-й... Зима непевна. Метелиці, відлиги... В окопах молоденькі хлопчаки у постолах... Йдуть у наступ...

На села натискали все нові й нові вимоги... Тихий люд... набирався люті... З-під непорушних, забутих сіл вилізав жорстокий звір».

Б) революція

2) «Перша колективна осінь. Трактори, молотилки. Порвані і загнані мужики...

— Все, все забрали... От вже ніяк не знаю, за що нас покарано».

cool громадянська війна

3) Стояв незабутній 1914-й. Засурмили в сурми, задзвонили в дзвони. Заіржали коні, заплакали матері й наречені... Матері! Чого ви плачете, матері? Шкода вам ваших синів? Не плачте, їх мільйони в Росії.

Г) колективізація

4) «З понурих, обдертих хат вилазили на весняне сонце опухлі, вилазили немічні, вилазили охлялі! Сходилися на нараду кістяки з розчухраними головами...»

Д) голодомор 1932— 1933 рр.

5) «— Малчі, бабка!.. Тепер савєцкая власть. Не бойсь, товаріщ Ленін всьо заплатіт.

— Але ж ви не татари. Нащо ж розкидати?..

— Малчі, старая!.. Ето вайна! Марія дивиться, як твориться війна.

— З ким, люди, війна?»

А Б В Г Д

3 1 5 2 4

IV. Відкриті тестові завдання з короткою відповіддю

Такий формат тестових завдань передбачає коротку відповідь (слово чи словосполучення), яку треба вписати в умову завдання, або закінчення твердження.

1. На місці трьох крапок впишіть ім'я літературного персонажа, про якого йдеться.

A) «Того самого дня «Пролетарська правда» містила таку заяву: «Я відмовляюся від своїх батьків-кулаків, які ціле своє життя були врагами робочого класу і стояли на засадах власності і навіть тепер не зрікаються своїх ганебних засад». (Максим)

Б) кульгає на праву ногу, але господар, яких мало. їх три брати. Працьовиті всі і розумні». (Гнат Кухарчук)

cool «... забрали у матроси. Вечорами ховалася Марія від людей і розливала безліч дівочих сліз. Плакали карі очі, марніли з жалю загорілі рожеві щічки». (Корнія)

Г) «Хтось вернувся з германського фронту і оповідав, що бачив на власні очі, як під Варшавою німці захопили руську батарею і як великий німець у шпичастій шапці прохромив штиком». Марія не могла лишатися самою в темноті». (Дємка)

Д) «Але у ... на душі суга. Тяжка і чорна суга. Снився дивний сон: дістала листа від Корнія: «Жив і здоров, але додому скоро не сподівайся». (Марії)

Звичайно, на уроках літератури не можна використовувати лише тестові завдання як засіб перевірки знань учнів, оскільки вони не дають змоги школярам виявити здатність аналізувати, синтезувати й оцінювати різноманітну інформацію. Але використання закритих тестових завдань у роботі вчителя-словесника — це один із способів перевірити такі результати навчальної діяльності, як обсяг інформації, що запам'ятав учень, знання змісту художнього твору, а також уміння використати теоретичні знання в роботі із запропонованим матеріалом.

Франко Іван
Пророчі заповіді українського Мойсея
Інтегрований з Біблією та музикою урок літератури
Тема: Поема «Мойсей» І. Франка як творче осмислення Біблії.

Мета: допомогти учням зрозуміти вершинний твір Івана Франка «Мойсей» як творче осмислення Біблії; виділити пророчі слова у тексті поеми, глибокий зміст яких стосується минулого, сьогоднішнього і майбутнього України; зіставити образ Мойсея з однойменної поеми з Мойсеєм біблійних оповідань; розкрити правдиву схожість між головним героєм поеми та автором твору; виховувати бажання служити своєму кародові, Україні як неодмінну рису активного патріота.

Обладнання: Біблія. Вихід. 1,2,3,4,5,6. Діяння 7:22; текст поеми «Мойсей» за повним виданням творів І. Франка, т.5 , с 201; портрет І. Франка; репродукції Г. Доре; Біблія для дітей; буклет «Мойсей»; диск із звуковим записом опери у виконанні колективом Львівського академічного театру опери і балету ім. С Крушельницької.

Епіграфи уроку: Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

І. Франко

Франко — будівничий української державності. Ми живемо в часи, коли всі перепони нашому народові й нашій державі необхідно пройти, Франко передбачив їх, описав і, щоб не збитися з дороги, програмно опрацював.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:55 | Повідомлення # 29
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
«Мойсей» І.Франка
Хід уроку
(Звучать перші акорди музики М. Скорика «Пролог до опери».)

І. Вступне слово вчителя ( мотивація — «інтрига» ). Недавно в молодіжній газеті я прочитала статтю молодого журналіста під назвою «Мойсей» . Друге пришестя». Мене зацікавив її зміст. Йдеться про те, що після Львова, де оперу «Мойсей» поставили в театрі ім. Соломії Крушельницької 2001 року, коли прем'єра була приурочена візиту Папи Римського Івана Павла II, Київ своїм же «Мойсеєм» зрефлексував на не менш знакову подію: у 2006 році виповнилось 150 років від дня народження Івана Франка. Чому у такій високо естетичній формі варто отримувати знання про Франка?

Тому що постать Франка — геніальна, талант постановників — великий. І 2006 рік для України проходив під знаком Івана Франка, «одного з духовних батьків нації, який належить не лише Україні, а й Європі та світові».

(Постановка проблемного запитання.)

— Як ви думаєте, чому і на початку XX століття в умовах «ночі бездержавності» (як сказав Є. Маланюк), і на початку XXI століття, — коли Україна, за міжнародними експертними оцінками, на сьомому місці за можливістю втратити власну державність, поема І. Франка «Мойсей» має таку притягальну силу, що її цитують у помаранчевих лавах, ставлять на сцені, ідентифікуючи з її автором, називаючи Івана Франка українським Мойсеєм? Давайте для цього з'ясуємо такі питання.

(На дошці записані вузлові питання «сюжету» уроку.)

1. Час написання поеми.

2. Ізраїльський пророк Мойсей як засновник ізраїльського монотеїзму(єдинобожжя) і Мойсей Івана Франка та його заповіді.

3. Трактування образу Мойсея Іваном Франком.

Перша група учнів-експертів мала завдання опрацювати запитання «Час, історія написання поеми «Мойсей» Івана Франка та причини звернення автора до образу «патріарха єврейського народу».

Орієнтовна відповідь.

Твір написаний І. Франком 1905 року після відвідання Італії, де в Римі автор побачив скульптуру Мойсея роботи Мікеланджело, Враження геніального поета від скульптури стало поштовхом до написання поеми. І. Франко замислив провести паралель між ізраїльським та українським народом, їхньою довготривалою боротьбою за звільнення від чужинців, показати роль поводиря у цій боротьбі. Так Іван Франко взявся за написання поеми, яка б мала «філософію політики». Ймовірно, причиною звернення до образу Мойсея є рефлексія Івана Франка на Біблію (Второзакония). Таку думку припускає М. Ласло-Куцюк (Румунія). Борис Степанишин зазначає, що біблійний сюжет — це чисто зовнішній факт; насправді йдеться про Україну, щось подібно до травестії. Ключ до такого розуміння — в пролозі.

Ще одне припущення щодо причини звернення до образу пророка Мойсея — це суперництво з Корнилом Устиновичем, який теж написав поему «Мойсей», але твір дуже поверховий, що не передає трагізму душі «великої людини».

Є ще й така точка зору: такий великий поет, як Франко, не міг не звернутися до образу Мойсея, що очолив вихід свого народу з неволі і став символом мудрості й одержимості народного провідника. До його гігантської постаті зверталися художники, скульптори, поети. У світовій музичній скарбниці є опери «Мойсей у Єгипті» Д. Россіні, «Мойсей і Арон» А. Шенберга. Зацікавив цей образ і Франка.

Друга група учнів-експертів відповідає на друге запитання «Ізраїльський пророк Мойсей як засновник ізраїльського монотеїзму, вибраний Богом для спасіння ізраїльтян із неволі» (Біблія).

За Біблією, ізраїльтяни жили в Єгипті і стали ідолопоклонниками. За відступництво від віри вони були покарані виснажливою працею на єгипетських вельмож. Щоб рід ізраїльтян не розростався, фараон наказав вбивати новонароджених хлопчиків, а залишати тільки дівчаток. Саме в той час, сповнений горя для ізраїльських матерів, у однієї ізраїльтянки народився хлопчик, якого вона, рятуючи, у кошикові пустила на воду і заставила старшу дочку спостерігати, яка доля спіткає її сина.

Кошик виловила із води Нілу фараонова донька, їй дуже сподобалося гарне дитя; і вона вирішила залишити його собі. В цей час прибігла сестра дитяти й сказала, що може привести мамку, яка його вигодує. Принцеса з Божої ласки передала дитя рідній матері, що й вигодувала його. Назвали хлопчика Мойсеєм (знайдений у воді). У палаці фараона навчено його «всієї мудрості єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах». (Діяння. 7:22). Згодом він дізнався про свою історію, полюбив свій народ і одного разу, заступаючись за свого одноплемінника, убив кривдника-єгиптянина. Фараон про це дізнався, Мойсееві загрожувала смертна кара, і він утік до сусідньої країни — Мідії. Ще більше фараон знущався над ізраїльтянами. Мойсей, який у Мідії прожив 40 років, був обраний Богом вивести ізраїльський народ із єгипетської неволі. В ніч святкування Пасхи ізраїльський народ воскрес для нового життя і пішов з Мойсеєм до священної землі Ханаян, тобто Палестини. Господь зажадав від ізраїльтян обітниці — їсти протягом семи днів перед Пасхою опріснопи, а саму Пасху відзначати в молитвах і відпочинку. Важкий був шлях ізраїльтян. Вони йшли дорогами, якими не йшли каравани купців, не їли нічого, крім опріснопів. Так вони прийшли до Червоного моря. Але фараон, опам'ятавшись від Божої кари, зібрав своє військо й на колісницях почав доганяти втікачів. їх охопив страх, вони почали нарікати на Мойсея, що послухали його. Душевна нерівновага мало не довела до бунту. Мойсей, як умів, заспокоював народ, що впав у відчай, але й сам розгубився. Коли він у розпачі звернувся до Бога, той промовив: «Чого голосиш до мене? Вели синам Ізраїля, нехай вирушають. Ти ж підійми твою палицю та простягни твою руку над морем і розділи його, і нехай сини Ізраїля сушею пройдуть через середину моря». (Вихід 14:15—16). Коли фараон кинувся теж перейти чудну дорогу посеред моря, то води злились докупи і всі єгиптяни загинули.

Перехід через Червоне море для ізраїльтян означав, що вони визволилися і стали вільним народом. Відсвяткувавши своє визволення, ізраїльтяни під проводом Мойсея пішли до гори Синай, щоб принести на ній щедрі дари Богові. Господь бачив, що душі ізраїльтян, покалічені багатовіковим рабством, ще надто слабкі, щоб пізнати Його і повірити в Нього. Тому він дав випробовування ізраїльському народові, таким чином загартовуючи його волю.

Але ні солодка вода, ні манна небесна, ні Господові слова, що стали заповідями, не змогли усіх колишніх рабів зробити вільними.

40 років випробовував Господь ізраїльський народ. І коли вже прийшли на святу землю, в Палестину, то тільки Мойсей та Ісус Навин залишилися з того покоління, що знало єгипетську неволю. За розгубленість Мойсея біля Червоного моря і за те, що не всі ізраїльтяни вміли сьомий день святкувати, Мойсей повинен був померти, а Ісус Навин привів свій народ в Палестину. Після смерті Ісуса Навина став царем ізраїльтянин Савло, відтак Давид, що вбив грізного Голіафа, саме із роду Давидового вийшла Діва Марія — мати Ісуса Христа. Потім правив ізраїльським народом син Давида, Соломон, який не дотримувався заповідей Господніх, і коли помер цей цар, могутнє ізраїльське царство розпалося на Юдейське зі столицею в Єрусалимі та Ізраїльське зі столицею в Сихемі. Ось таким Мойсей виступає у Біблії.

Третя група учнів-експертів відтворює образ Мойсея за поемою Івана Франка «Мойсей», образ пророка, що вірить в історичне покликання свого народу, але переживає трагедію через свої сумніви щодо божого провидіння.

(Учитель читає уривок із статті Д. Павличка «Заповідь пророка» («Літературна Україна», 27квітня 2006р.))

«Найважливіше поетичне творіння І. Франка — «Мойсей». А взагалі, якщо уявити творчість Франка як наповнений більших і менших світил космос, то серед них «Мойсей» — найяскравіше видиво», — пише Д. Павличко про поему І. Франка у статті «Заповідь пророка».

Запитання вчителя:

— Чому, на вашу думку, цей твір — найяскравіше видиво на «осьовій лінії світового простору Франкових творінь» (Д. Павличко)?

Орієнтовна відповідь групи «експертів», що готували це питання.

По-перше, велика сила цього астрального тіла — Франкової поеми — в тому, що вона починається зі вступу «Народе мій, засмучений, розбитий...», у якому автор водночас безжалісно характеризує український народ, але й виставляє і його незаперечні якості, показує переможну та ясну будущину нашої нації (учні цитують із Прологу відповідні рядки).

По-друге, у художньому плані цей Пролог написаний класичними терцинами — формою, яку до Франка і після нього ніхто в українській поезії не довів до такої надзвичайної гнучкості й блиску. Його терцини (ямбічний одинадцятискладовик, де всі рядки з жіночими римами) — найважча форма терцин. Вони створюють враження прибою, де кожна хвиля вдаряє з непослабною силою:

Народе мій, засмучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий,

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.

Отже, цей твір уже з Прологу засвідчує інтелектуальну дивину поетового таланту.

По-третє, сила Франкової поеми в тому, що, як він сам пише вже в іншій прозовій передмові до поеми (1913р.), його Мойсей — зневажений, але не зламаний пророк. Франко каже: «В біблійнім оповіданню сам Бог показує Мойсееві Палестину; у своїй поемі я приложився до ролі Азазеля з наміром зазначити якнайсильніше контраст між пророцькими обіцянками і тим, що дійсно ждало гебреїв у Палестині. Сей контраст я вважав потрібним зміцнити не тільки показом географічного положення та різноманітності Палестини, але надто ще об'явою про долю, яка чекала гебреїв у тім краю. І се я поклав у долю Азазеля якнайсильнішу часть демонської спокуси, що може захитати віру навіть у найсильнішого. [ ] Крайній вислів тої психологічної реакції, що виривається з грудей пророка словами: «Одурив нас Єгова!», не був зовсім тріумфом демона-спокусника, який у тій хвилі зо сміхом відступає від Мойсея, але був тільки зазначенєм межі людської віри та людської сили, до якої дійшовши, Мойсей почуває слова самого Бога, що розкривають йому далеко ширший кругозір від того, який міг розкрити йому Азазель».

Примітивним було б твердження, що поет сприймав образ пророка Мойсея як свою трагічну подобу через те, що сам був принижений галицьким оточенням і тяжко битий долею. Звичайно, гіркота переживань була. Але бачення себе в образі Мойсея приходило до поета з його вистражданої самооцінки, пов'язаної не з власними помилками, а з трагедією бездержавності українського народу, провину за рабський сором і роз'єднаність якого поет брав на себе.

Учитель. У чому ще геніальність Франкового творіння?

Орієнтовна відповідь.

Геніальність у тому, що поет проводить аналогію між древніми євреями та українським народом, який упродовж століть, а не сорока років, іде до свого визволення. Але змальовані в поемі гебреї не в усьому дзеркально відображають українців, бо українці ніколи не жили «золотим хлібом», ніколи не прагнули здобути «всі скарби землі». У поемі йде мова про обраний Богом народ, а його характеристика може бути прикладена лише для імперських націй, а не для переслідуваних і гноблених.

По-четверте, автор не тільки зображає пророка Мойсея, а й сам — і це чи не найважливіше в поемі — пророчить і в Пролозі, і у власне поемі. Пророчим у поемі є такий момент: Єгова любить свій народ, але він знає його вдачу, а тому застерігає:

Таж в Єгипті ви і нулись в ярмі,

Наївшись ласо...

Відригаться вам буде повік

Те єгипетське м'ясо

І, зірвавшись із сеї землі,

Та розбивши всі карби,

Ви розвієтесь світ здобувать,

Його соки і скарби.

Хто здобуде всі скарби землі

І над все їх полюбить,

Той і сам стане їхнім рабом,

Скарби духу загубить.

Це застереження є водночас пророцтвом. Прочитавши ці рядки, не можемо відвернутися від подій XX ст., які начебто з нами бачив автор «Мойсея» , — коли розвалювалися імперії, і колишні завойовники оберталися на нікчемних прислужників.

Хіба не пророчими є слова «Мойсея» про те, що свобода — категорія не тільки духовна:

Та прийде час — і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі,

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Хвилина чуда — паралітик може встати, повіривши в своє одужання, і покаже домовитість у своїй країні. Господарська домовитість, власна хата і власне поле — хіба не економічна частина програми розвою нашої держави саме тепер, коли закладаються її фундаменти на руїнах останньої світової імперії? Цікаво, що тут І. Франко в буквальному розумінні погодився з Т. Шевченком щодо «своєї хати», яку певним часом практикував як обмеження національного життя, критикуючи свого вчителя за «хатній патріотизм»

Учитель. Отже, поема I. Франка «Мойсей», як ми з'ясували, має національне забарвлення, і її пророцтва стосуються нашої історії.

А яка ж віршова форма поеми ?

Учень — «теоретик літератури». Поема написана анапестом. Ритм сумний, епічний, передає трагічний настрій. Для передачі мови Всевишнього надзвичайно вдало автор ділить кожний п'ятистопний рядок на дві частини. Це створює враження присутності змістової цезури в рядку. Але її нема. І все ж таки внаслідок такого поділу виникає наголос наприкінці третьої стопи.

(Цитує окремі уривки з поеми.)

Висновок — «епілог» учителя.

Поема «Мойсей» І. Франка проектує на наше сьогодення. Хоча ми розбудовуємо українську державу, мало чим відрізняємось від біблійного Ізраїля, що, втікаючи з неволі, потрапив у пустелю, пересварений і поділений вождями. Серед нас є такі, що раді повернутися в московську займанщину, і не тільки тому, що було їм там добре в матеріальному розумінні, а й тому, що нові обставини вимагають думати, а тоді треба було тільки підпорядковуватися, служити московському фараонові.

Крім цього, пророчий дар Франка малює картини, які ми бачили в живій дійсності. І це не виплід фантазії, а жорстока правда радянської доби, од якої кров холоне в жилах:

Онде мати голодна їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах —

Цвіт твойого народу.

Чи не сказано це про найбільшу трагедію тої доби, за якою тужать безпам'ятні українські раби.

Поема «Мойсей» — не вчорашній день, а наповнена сучасними акцентами література, яка вчить нас: «Раби! Якщо ви маєте людську гідність, звільніться від двох перешкод, що треба подолати. Перша — конфлікт між духовним, політичним лідером і зледащілим народом. Друга ж — конфлікт між вірою провідника в досягненні мети і його ж сумнівами, нерішучістю. Звільніться від цих недуг і станете державою з національною волею і свідомістю за всіма заповітами Франка». Бути «свого людства багаттям», захисним тереном для дерев-народів — ця, проголошена біблійним пророком заповідь для Ізраїля стосується й України. Про це писав, цим журився, цього жадав од нашого народу нині вічний і єдиний Мойсей — Іван Франко, ї як епілог уроку, прослухаємо Пролог до опери «Мойсей», поставленої у Львівському оперному театрі ім. С Крушельницької, як ми вже говорили, 2001р., коли прем'єра була приурочена візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II. Музику написав Мирослав Скорик, лібрето — Богдан Стельмах.

(Звучить Пролог до поеми-опери «Мойсей»).

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:56 | Повідомлення # 30
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Калинець Ігор
«Вона, як дивовижний світ...»
Урок за поезією Ігоря Калинця , «Писанки» 6 клас
Тема: І. Калинець — один із талановитих українських поетів, що пише і для дітей. Поезія «Писанки».

Мета: розповісти про поета; допомогти учням зрозуміти метафоричність поезії митця; розкрити роль метафори й порівняння в поезії «Писанки»; формувати навички виразного читання; виховувати інтерес до вивчення народних звичаїв та обрядів.

Тип уроку: інтегрований урок з української літератури й трудового навчання.

Обладнання: портрет І. Калинця; ілюстративний матеріал: зразки орнаментів, пам'ятник українській писанці в Едмонтоні (Канада); писанки, крапанки; виставка творів І. Калинця.

Хід уроку
І. Перевірка домашнього завдання.

1. Виразне читання учнями віршів І. Жиленко «Жар-птиця», «Підкова», «Гном у буфеті».

2. Учні демонструють власні ілюстрації до прочитаних поезій, їх однокласники добирають назви — цитати з цих творів.

3. Учні читають мікротвори на тему «Мені наснився новорічний сон».

II. Повідомлення теми й мети уроку

III. Вивчення нового матеріалу

Учитель літератури. Сьогодні ми здійснимо заочну подорож у світ художнього слова Ігоря Калинця. Його поезія земна, чиста, добра, пронизана сонячним промінням, радістю й великою любов'ю.

Ваші однокласники розкажуть про життєвий шлях поета.

Перший учень. Народився Ігор Калинець 9 липня 1939 року в містечку Ходорові на Львівщині. В автобіографії він пише: «З Ходоровом пов'язані не тільки мої дитячі враження й спогади, бо звідти не тільки джерело натхнення — там зараз на цвинтарі люди, що дали мені життя й виховали в здоровому національному дусі. Я також ніколи не міг забути, що я хрещений у греко-католицькому обряді й що брат моєї матері — студент Львівського університету — був закатований у тюрмі на Донського, де 30 років опісля довелося мені й моїй дружині як правозахисникам побувати в час слідства й суду над нами. Неопізнані останки мого вуйка в котрійсь із братських могил у Львові. Про могили я також ніколи не забував — занадто багато сумної пам'яті доводиться нам, українцям, двигати... я виростав на традиціях рідної землі, народної обрядовості і Розстріляного Відродження».

Другий учень. У 1961р. закінчив Львівський університет і до 1972 працював в обласному архіві. У радянські часи І. Калинець переслідувався владою, був засуджений на 9 років за «антирадянську агітацію і пропаганду». Покарання відбував на Уралі та в Забайкалі.

«В ув'язненні працював токарем і кочегаром. І був у табірному русі опору. Радів з того, що лишився людиною. Поезія допомогла вистояти і в перший, і в другий періоди», — так пише І. Калинець в автобіографії.

Третій учень. Поет повернувся до рідного Львова в 1981р. До цього часу вже мав 17 поетичних книжок, які 1991р. об'єднали у два томи: «Пробуджена муза» й «Невольнича муза». З них лише перша книжка «Вогонь Купала» вийшла друком 1966р. в Києві.

Четвертий учень. До 1991р. поезія І. Калинця була відома українському читачеві в основному із «самвидаву». У цьому ж році в Україні з'явилася книжка вибраного «Тринадцять аналогій», за яку автора удостоєно Національної премії ім. Т. Шевченка. На початку 1992р. І. Калинець став лауреатом премії ім. В. Стуса.

П'ятий учень. У творчому доробку І. Калинця є книжки й для дітей, зокрема, збірка віршів «Книжечка для Дзвінки».

Цим іменем звалася кохана дівчина ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша. Дзвінка — ім'я доньки поета. Вона була ще зовсім юною, коли батько писав цикл віршів «Дивосвіт». Для неї зовнішній світ поставав загадково-чарівним, солодкоголосим, різнобарвним.

Учитель літератури читає напам'ять вірш «Писанки».

Обмін враженнями.

— Які думки й почуття викликала у вас ця поезія?

— Яка тема твору?

Вчитель літератури. Писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу.

Могутній бог Род нібито мав здатність перетворюватися в сокола. У предковічні часи він зніс золоте яйце, яке мало всередині не жовток з білком, а зародок усього світу.

Була люта зима. Птахи не встигли відлетіти у вирій і стали гинути. Люди позабирали птахів до своїх осель, відігріли, а навесні відпустили у вирій. Пернаті не барились, повернулися, а на крилах разом із весною принесли дивні яєчка. Відтоді з приходом великого весняного дня люди писали писанки.

Учні читають вірш «Писанки».

Усне малювання.

Опишіть картини, що виникли у вашій уяві під час читання вірша.

Який настрій вірша?

Вчитель трудового навчання. Ті орнаменти, що наносили писанкарі на яйце, були не простими малюнками, а таємничими знаками, пов'язаними з магічними обрядами. Писанки були вірними помічниками й захисниками наших предків. До речі, писанкарі не починали роботу, коли з кимось посварилися або були в гніві, адже писанки — символ добра й сонця.

— Які слова й вирази застосовував І. Калинець, щоб краще читач уявив матір за святою роботою?

Вчитель трудового навчання. Для писанки найкраще вибирати маленькі сирі яєчка. їх треба помити в літній воді, додаючи одну ложку соди. Після цього на 2—3 хв. покласти у воду з легеньким розчином оцту. Коли яєчка просохнуть, їх можна розписувати.

Це ви вчора вдома зробили, зараз будемо розписувати писанки.

Щоб перша ж вас не розчарувала, не треба братися за складні орнаменти. Почнемо з найпростішої писанки, що називається «сосонка».

Спочатку олівцем малюємо лінії майбутнього орнаменту. Потім трьома пальцями лівої руки тримаємо яйце, а трьома пальцями правої — писачок. Мізинець правиці підтримує рівновагу майбутньої писанки.

Набираємо писачком гарячого воску, притуляємо його отвір до яйця й записуємо лінії, позначені олівцем. Отвір писачка повинен приставати до шкаралупи рівно, ми тримаємо його на місці, а лівою рукою обережно обертаємо яйце. Від цих ліній малюємо малесенькі рисочки, схожі на соснову глицю.

Після цього яєчко опускаємо в зелену фарбу. Увечері покладете писанку в духовку, віск розтане — і ви легко зітрете його. Писанка «сосонка» готова.

Учитель літератури. Якими фарбами мама фарбує писанки? Прочитайте.

(Мандрує писанка по мисочках із цибулинним золотим узваром, з настоями на травах і корі, на веснянім і на осіннім зіллі — і писанка оранжево горить у філіграннім сплеті ліній).

Учитель трудового навчання. Колись кожна писанкарка готувала фарби сама. Коричневу — з дубової фори, червону — із лушпиння цибулі, жовту — з кори молодих яблуневих гілок, чорну з підсоленого відвару молодої вільхи.

Учитель літератури. Які орнаменти малювала мама на писанках? Прочитайте.

(Від слів: «То вже вона, як дивовижний світ..». до слів: «... геометричний космацький орнамент»).

Учитель трудового навчання, (демонструє зразки орнаментів і «прочитує» їх).

Писанка «безконечник».

Ось гляньте, у цьому орнаменті немає ні початку, ні кінця, як немає початку-кінця життя на землі. «Безконечник» нагадує вічний рух спокійної морської хвилі. Цю писанку пасічники клали під вулики, щоб безкінечно роїлися бджоли.

Писанка «рожа».

Спершу яйце ділимо лінією навпіл, а потім повздовж від торця до торця. На перехресті ліній змальовано прямі, навскісні, ламані хрести. Ці лінії з'єднані кутниками, що утворюють восьмипелюсткову зорю-рожу. Якщо поміж пелюстками-кутниками поставимо «баранячі ріжки», то буде «рожа косичаста».

Писанка «Берегиня».

Жіноча постать із зведеними догори руками. Берегиня — слов'янська богиня життя й родючості.

Писанка «небесні олені».

Це стародавня гуцульська писанка. «Небесні олені» нібито породили всіх людей і тварин на світі.

Півень, за народними віруваннями, відвертав грім і блискавку. Тому писанку із зображенням цього птаха клали під кут хати, аби уберегти її від блискавки.

Квіти, за українським повір'ям, були обличчями ненароджених дітей. Бездітні жінки намагалися писати багато писанок з квітами й дарувати їх дітям.

Вчитель літератури. Отже, ми переконалися, що кожна писанка — то джерело знань, дія, що дає життя сучасникам, творить його продовження. «У народі кажуть, що кінець світу настане тоді, коли жодна дитина не колядуватиме й жодна господиня не розписуватиме яєчко, не готуватиме крашанок».

(Микола Ткач)

На Гуцульщині ще й донині розповідають легенду, співзвучну з думкою поета М. Ткача.

Рольова гра

Автор. Злий Ірод, прикутий у пеклі, щороку посилає своїх слуг на землю й питає їх, коли повернуться.

Ірод. А чи люди писанки пишуть, чи ні?

Слуга. Пишуть усі люди.

Автор. Тоді Ірод аж заходиться від плачу, бо писанкарі — то не його люди. Плаче Ірод, зривається з ланцюгів, але ковалі знову потовщують залізо.

Тож доки пишуть люди писанки, доти буде світ, а як перестануть, тоді світ має скінчитися.

Учитель літератури. Які ви знаєте звичаї, пов'язані з писанками?

Перший учень. Коли дівчина дарує парубкові писанку, значить, зізнається йому в коханні.

Другий учень. Подаровану писанку вдячні господарі мають за окрасу й тримають на полиці.

Третій учень. Кращі писанки зберігають у прискринку до наступного Великодня.

Четвертий учень. Дівчата й жінки кладуть писанку у воду й умиваються нею, щоб лице було миловидним, здоровим, а на щічках горів рум'янець.

П'ятий учень. Шкаралупи з писанок закопують на озимині, ярині, викидають на грядки, щоб добрий урожай був.

Шостий учень. Виїдені писанки чіпляли на цвяхи під образами, щоб оберігали хату й сім'ю від грому.

Сьомий учень. Червоне яйце дає силу, здоров'я, красу. Якщо вмитися водою, у якій плавало червоне яєчко, зачувши перший грім, то поталанить на красу, щастя, здоров'я.

Восьмий учень. Померлим на Великодньому тижні кладуть у домовину писанки й крашанки.

Клас об'єднується в чотири групи, і кожна демонструє народну гру з писанками.

Перша група. Навбитки.

По черзі двоє учнів б'ють яйце об яйце. У кого розіб'ється, той віддає свою крашанку переможцеві й виходить з гри. Останній грає навбитки з наступним гравцем.

Друга група. Навкотки.

По двоє котять крашанки, стукають одну в одну. Чия розбилася, той її втрачає й виходить із гри, поступаючись іншому учневі.

Третя група. Китця.

Яйце беруть між ніски черевиків і котять. Недалеко поставлена ще одна крашанка. Якщо гравець попадає китцею в неї, то виграє.

Четверта група. Сліпець.

Обіруч закривають очі і йдуть до писанки. Коли зупиняються коло неї, то виграють.

Вчитель трудового навчання. Із прийняттям християнства на писанках з'явилися нові малюнки-символи Христової віри: хрест і невелика церква. Є й писанки зі знаками державного походження. На них, окрім орнаменту, зображають тризуб, на інших — читаємо напис: «Христос воскрес! Воскресне Україна!»

Українська писанка разом із нашими земляками помандрувала в далекі світи. І тепер багато американців, австралійців, німців, канадців не уявляють Великоднього свята без писанки.

У канадському місті Едмонтоні встановлено пам'ятник українській писанці.

Учитель літератури. Назвіть метафори й порівняння, що зустрічаються у вірші «Писанки».

Метафори:

«Мандрує писанка по мисочках...»

«… і писанка оранжево горить у філіграннім сплеті ліній».

«… вона ... дзвенить...»

«І стилізовані сплітаються сади у маєві густих обрамлень...»

«І я поплив у світ дитячих мрій на білі колискові оболоні...»

«Котилися писанками ізгори, ясні сонця у мамині долоні».

Порівняння:

«… вона, як дивовижний світ, то вже дзвенить, як згусток сонця...»

— Які асоціації викликає у вас слово «писанка»?

(Великдень, сонце, квітень, крашанка, дряпанка, паска, воскресіння Ісуса Христа, «Христос воскрес! — Воістину воскрес!», радість).

IV. Підсумок уроку

«Мікрофон».

1) Що мені подобається у вірші «Писанки».

2) Моя улюблена писанка.

VI. Домашнє завдання: вивчити напам'ять вірш «Писанки»; намалювати ілюстрацію до віршів із циклу «Дивосвіт» (за вибором учнів).

Література

1. Українська література: Хрестоматія нововведених

творів у трьох частинах. Частина перша (5—6 класи). — К.: Генеза, 2004.

2. «Світовид». — Квітень 1991р.

3. «Соняшник». — Березень 1991р.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:57 | Повідомлення # 31
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Франко Іван
Використання інтерактивних методик під час вивчення
у 7 класі історико-географічного тла повісті «Захар Беркут» Івана Франка

Останнім часом у методиці викладання дисциплін гуманітарного циклу особливого поширення набули інтерактивні форми, зорієнтовані на співпрацю вчителя та учня. їх актуальність та доцільність у сучасному освітньому процесі не викликає сумнівів. Адже лавиноподібний потік інформації дегуманізує наше суспільство, перетворює дітей на гвинтиків у комп'ютеризованій системі світу. Потреба навчити дитину саморозвиватися, висловлювати свою думку і зумовлює необхідність запровадження цих інноваційних технологій.

Однак не лише учням важко зорієнтуватися у ситуації інформаційного буму. Навіть найталановитіший учитель теж не може встигнути сьогодні за стрімкою ходою науково-технічного прогресу. А тому підготувати ґрунтовний, цікавий і ефективний урок стає дедалі складніше. Виходячи з окресленої ситуації, пропонуємо у цій статті не тільки базові матеріали, а й апробовані методики їх застосування під час вивчення у 7 класі історико-географічного тла повісті «Захар Беркут» І. Франка.

Застосування на уроках інтерактивних методів і прийомів вимагає попередньої підготовки вчителя та учнів. Зорієнтовуючи дітей на вивчення повісті «Захар Беркут» І. Франка, потрібно зацікавити їх історичним колоритом доби, географічними та історичними подробицями, постатями легендарних народних ватажків. Клас заздалегідь необхідно поділити на робочі групи (« Наукова лабораторія», «Наукові експерти», «Географічні експерти», «Найкращі оповідачі»), а також дати індивідуальні завдання тим, хто виголошуватиме наукові повідомлення, розповідатиме географічні та історичні деталі, легенди і под., гратиме роль якогось персонажа повісті.

Сам процес вивчення теми варто організувати у 6 етапів (пропонуємо докладний опис кожного етапу роботи, а також висловлюємо методичні рекомендації щодо організації пізнавальної діяльності учнів).

1 етап — пояснення специфіки жанру історичної прози

Обговорюється проблема міри історизму в художніх творах на історичну тематику, а також дається пояснення головних теоретичних термінів, пов'язаних із характеристикою жанрів історичної белетристики. Узагальнюючий коментар із цього приводу робить група « Наукова лабораторія» (дітям попередньо дається завдання виділити основні літературознавчі підходи щодо розуміння особливостей жанру історичної прози ідо початку уроку записати їх у вигляді тез на звороті дошки; для полегшення їхніх наукових пошуків учитель вказує учням конкретні сторінки з монографії «Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький» Є. М. Барана. — Львів, 1999). Кожен представник цієї групи по черзі пояснює суть літературознавчого визначення, а вчитель допомагає йому організувати коротку евристичну бесіду з класом про обґрунтованість такого підходу та про різницю документальних історичних праць і художньої белетристики.

Орієнтовна схема літературознавчих дефініцій із приводу особливостей жанру історичної прози може бути такою :

• Наявність конкретної історичної особи (М. Серебрянський: «Необхідно тільки, щоби ці постаті справді існували і щоби з історії читач міг переконатися в цьому»);

• Змалювання письменником історичних, а не сучасних подій (В. Державин: історичним твір вважається тоді, коли відтворений у ньому матеріал «не був за об'єкт безпосередніх спостережень авторових і став йому приступний лише через певний науковий (чи науково-подібний) дослід»);

• Критерій історичності твору М. Кодацький зводить до трьох основних моментів: 1) історичність щодо часу дії; 2) історичність дійових осіб, подій, фактів та загального тла; 3) творчі способи відтворення доби.

• В. Державин ставить вимоги т.зв. «історичної правди» та відповідного часові стилістичного забарвлення: «Для історичного роману найхарактерніше є те, що автор додав від себе; для белетризованої історії — те, що автор відкинув».

• Необхідність авторського домислу (Я. Гординський: «Історичний роман-повість мусить бути передусім романом чи повістю»).

• Різницю художньої вигадки та домислу Л. Александрова визначила так: художня вигадка — введення в роман окремих епізодів, подій і персонажів, яких не існувало в історії, художній домисел — це відхилення автора від окремих фактів реальної історичної дійсності, посилення чи послаблення окремих рис у характері справжнього персонажа, творчий підхід до історичних документів.

• Виходячи зі співвідношення між документом і вигадкою та домислом, С.Андрусів поділяє прозові твори історичної тематики на три жанрові різновиди:

1. історико-художні (історико-пригодницькі романи, історичні романи з проекцією на сучасність, умовно-історичні) — у них переважає вигадка;

2. художньо-історичні («власне історичні романи в строгому розумінні того слова») — у них важливіше місце посідають історичні факти, хоча певну роль відіграють також вигадка і домисел;

3. художньо-документальні — вигадку в цих творах заміняє домисел (причому обмежений сюжетом чужого, реального життя).

2 етап — екскурс в історію жанру історичної белетристики в українській літературі

Цей момент уроку заздалегідь готує за монографією Є. М. Барана «Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький» або здібний учень (група «Науковий експерт»), або сам учитель, оскільки матеріали щодо цього питання потрібно вибирати з цілого тексту наукової розвідки.

Наукове повідомлення експерта може бути таким:

Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. є своєрідним і логічним завершеним циклом художньої інтерпретації минулого нашого народу, початки якого ідуть від усної народної творчості, житійної літератури, літописних хронік, віршів, поем і драм історичної тематики. Так, появі першого українського історичного роману П. Куліша « Чорна рада» (1857), передували публікації українських історичних пісень і дум у збірках Цертелєва (1819), Максимовича (1827, 1834, 1849), «Запорізької старовини» (6 випусків, 1833—1638); вірші і поеми Т. Шевченка (1838—1843), історичні трагедії М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841), незвичайна композицією поема того ж П. Куліша «Україна» (1843).

Беручи за основу класифікацію історичної белетристики С Андрусів, Є. М. Баран аналізує в українській літературі межі XIX — XX століть такі художні твори на історичну тематику:

• художньо-історичні (їх варто вважати продовженням традиції В.Скотта — «Чорна рада» П. Куліша, «Маруся» Марка Вовчка, «Марко Проклятий» О.Стороженка, «Захар Беркут» І. Франка, « Богдан Хмельницький» М. Старицького, «Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський» І. Нечуя-Левицького, «Ярошенко» О. Маковея);

• історико-художні (не були властиві українській історичній прозі XIX — початку XX ст., оскільки цей історичний період був для України епохою національного відродження; у минулому письменники шукали певного етнічного самовираження, часів кращого існування, тобто романтики слави, а не конкретних історичних фактів, доступу до яких, до речі, й не мали в основній своїй масі);

• історичні художньо-документальні твори (з'явилися в українській літературі під впливом Стендаля і Г.Флобера; до цієї групи можна віднести історичну прозу Д. Мордовця («Сагайдачний», 1882), А. Кащенка (цикл історичних оповідань та повістей), П. Чайковського (ранні історичні оповідання), історичні повісті «Кудеяр» та «Черніговка» М. Костомарова).

При розповіді цієї інформації варто виділяти прізвища найвідоміших авторів української історичної белетристики, а також наголошувати на трьох типах художніх творів на історичну тематику. Особливу увагу слід звернути на те, що повість «Захар Беркут» І. Франка є художньо-історичним твором, тобто у ньому вигадка переважає над історичним фактажем (т.зв. «вальтерскоттівська манера» ).

3 етап — з'ясування учнями Франкового розуміння жанру історичної прози, авторського задуму щодо повісті «Захар Беркут»

Розгляд винесеної в заголовок проблеми можна організувати за принципом методу акваріуму. Група у кількості 4-5 учнів сідає в коло у центрі класу, вона обговорює задум І.Франка щодо повісті «Захар Беркут». При цьому інші учні слухають, не втручаючись у перебіг обговорення. Коли у членів цієї мікрогрупи вичерпаються версії, то їхнє місце «в акваріумі» займає інша група, вона пропонує своє вирішення питання і обговорює наступну проблему і т.д.

Дискутувати пропонуємо з приводу таких питань:

• Як у передмові до повісті І.Франко визначає мету її написання? (діти повинні зачитати цитату: «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних, живих людей, то значить, коли сама вона жива й сучасна», — і пояснити, що йшлося передусім про «пояснення» сучасникам уроків української історії).

• Наприкінці повісті автор вказує на той «урок», який він хотів запропонувати українцям межі XIX—XX століть. Особливості якого політичного устрою І. Франко вважає необхідним запозичити для швидшого відродження сучасної йому України? (діти мають прочитати цитату: «Чи не нашим дням судилось відновити давнє громадство? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби?», — і підсумувати, що саме громадівський ідеал був для І. Франка найважливішим).

• Чи існує у тексті повісті ще одна безпосередня авторська вказівка на задум пояснити особливості громадівського суспільного устрою? (діти повинні помітити, що у підзаголовку написано: «Образ громадського життя Карпатської Русі в XIII віці»).

• Як у передмові до повісті І. Франко вказує на її «належність» до одного з трьох раніше названих нами типів історичної белетристики? (діти мають зачитати цитату: «Повість історична — се не історія. Історикові ходить передовсім о вислідження правди, о сконстатування фактів, натомість повістяр користується тільки історичними фактами для своїх окремих артистичних цілей, для воплочення певної ідеї в певних живих, типових особах», — і пояснити, що аналізована повість уже за задумом автора належить до групи художньо-історичних творів).

• Як можна визначити головну тенденцію письменникового історизму? Який композиційний прийом найкраще втілює його? (вчитель навідними питаннями повинен допомогти учням підсумувати, що композиційне обрамлення повісті через антитезу «минуле — сучасне» утверджує авторську думку про потребу громадської єдності, яка є не тільки чинником поступу, а й передумовою відсічі ворогові, під образом якого вгадується будь-який окупант).

Після обговорення всіх питань учитель робить висновок: повість, яку С. Єфремов назвав «найтиповішою утопією в минулому» , захоплює читача не тільки цікавим драматичним сюжетом, але й тими ідеями, які є суголосні часові й національним проблемам.

4 етап — спроба реконструкції краєзнавчих мандрівок Івана Франка для збору історико-географічного матеріалу перед написанням твору

На початку цього етапу уроку потрібно дати кільком учням (група «Географічні експерти») індивідуальне завдання: розглянути карту давньої Стрийщини, знайти на ній назви міст, сіл, річок, урочищ, які зустрічаються у повісті «Захар Беркут» І. Франка, а також розповісти згодом ті сюжетні колізії, які пов'язані з цими топонімами і гідронімами.

Факти мандрівок І. Франка Стрийщиною з метою краще вивчити історико-географічне тло може коротко розповісти вчитель:

Писати повість «Захар Беркут» Іван Франко розпочав у 1882 р. — на конкурс, оголошений газетою «Зоря». Протягом 1880—1882 років письменник збирав етнографічні матеріали. У Тухлі він почув перекази та історичні факти про боротьбу проти татаро-монгольської навали у середині XIII ст., бував також у інших селах — Гребенів, Головецько, Либохора. Відомо також, що і Франко неодноразово відвідував Стрийщину ще під час навчання у Дрогобицькій гімназії: його краєзнавчі мандрівки організовував улюблений учитель Іван Верхратський. Побут і звичаї давніх тухольців стали відомі І. Франкові з етнографічних досліджень Кольберга, Бельовського і власних спостережень.

Л. Кіліченко, досліджуючи історичну основу повісті «Захар Беркут», її джерела, вказувала: «Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в повісті, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. І. Франко писав у передмові до своєї повісті, що пішов за легендою».

Завдання розкрити глибинний зміст закарпатської і польської легенд про знищення татаро-монгольського війська варто дати заздалегідь тим учням, які володіють умінням емоційно переповідати, надавати текстові особливого сугестивного спрямування (група «Найкращий оповідач»). Для підсилення ефекту сприйняття учнівської розповіді доцільно включити музичний супровід.

Самі легенди можна прочитати у праці Л. Кіліченко «Франкова криниця: Вивчення творчості І. Я. Франка в школі». — К.,1991. — С.142—143. Щоб полегшити підготовку до уроку, подаємо їх у повному обсязі:

У переказі, записаному від Миколи Гасниця із Закарпаття, розповідається про похід 1241 року, зокрема про один із епізодів боротьби народу проти «песиголовців»: «Русини підрубали дерева, наклали в купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тогди люди ті підрубані дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всьо почало гучати, стріляти і вибило много татар. Котрі ще обстали живі, пошли далі і лягли спати під полонину Стой. Вночі урвалася велика хмара, і тот великий дощ урвав гору. На ній тоді много татар пропало».

У передмові до поеми «Собутка» польський поет С. Гощинський переказав зміст поширеного в Польщі переказу про боротьбу народу з монголами: « Частина монголів, що нищили Польщу, вдарила на Татри. Мешканці відступили перед переважаючою силою ворогів аж до долини, знаної сьогодні під назвою Косцєліска, використали положення, обсадили гори, які її оточують, людьми, приготували на вершках колоди та велике каміння. Як тільки засліплені монголи ввійшли в долину, мешканці відсікли їм відступ в єдиному вузькому проході. В тій же хвилині почали валитися на них дерева і відламки скель. Монголів, таким чином, зовсім було винищено».

Емоційний ефект сприйняття учнівських оповідок, на наш погляд, варто закріпити вчительським узагальненням:

Легенди про знищення монгольської ватаги мають, на нашу думку, історичні корені. Правда, в літописах, зокрема в Галицько-Волинському, немає конкретних згадок про організовану боротьбу народу з монголами. Але весь хід історичних подій показує, що така боротьба велася. Коли військо Батия вдерлося в межі Карпатської Русі, Данило Галицький звернувся до угорського короля за допомогою. Але, як відзначає літописець, «не быі любови межи има», тому переговори не увінчалися успіхом. Князь Данило поїхав у Польщу, бо татари були вже на Волині. Народ, як міг, сам оборонявся. Відгомін його патріотичної боротьби знайшов відображення в легендах.

Підтвердження Франкової скрупульозності та точності у зображенні географічного та історичного тла знаходимо в історико-мемуарному збірнику: «17 кілометрів від міста Сколе в долині Опору лежить велике село Тухля (1,6 тис.м.), назване в повісті Івана Франка «Захар Беркут».

Повість здобула першу премію конкурсу, багаторазово видавалася. Її переклали ще за життя автора німецькою (Р. Сембратович), а згодом й іншими мовами, інсценізували (вчитель Є. Віханський), зафільмували на кіностудії ім. О. Довженка з В. Симчичем у головній ролі.

Розповідь учнів із групи «Географічні експерти» доречно буде доповнити бесідою з класом:

• « Чи всі сюжетні деталі щодо названих топонімів і гідронімів пригадали географічні експерти?»

5 етап — аналіз співвідношення художньої та історичної правди утворі

Цей компонент уроку будуємо за методом синектики. Порівнюючи співвідношення художньої та історичної правди, шукаючи аналогії, з'ясовуючи доцільність авторського домислу, обговорюємо з класом такі запитання:

• Чи є історичним факт нападу монголів на Карпатську Русь у 1241 році? (звичайно, наприклад, І. Крип'якевич зазначає, що, здобувши Київ, татари пішли походом на Волинь і Галичину, захопили столичний Володимир та Галич, при цьому майже не зруйнувавши малі селища і міста Русі, а тоді рушили на Угорщину й Польщу).

• Які герої повісті є власне історичними постатями? (пише хани Пета і Бурунда; правда, І.Франко де що змінив ім'я другого монгольського воєводи і час походу — у І. Крип'якевича є згадка про Бурундая, який у 1259—1260 pp. напав на Волинь).

• Чи відомі вам історичні джерела, де говориться про військову тактику монгольських ватажків? (у «Історії України» І. П. Крип'якевича говориться про грізного Бурундая, який у 1260 році спалив Володимир, Луцьк, Крем'янець, Львів та інші міста).

• Чи відповідають зображені І.Франком принципи самоврядування в Тухольщині історичним реаліям того часу? (за твердженням І. Крип'якевича, вільне населення сіл Галицько-Волинської держави мало самоуправу під проводом «старців»).

У процесі обговорення цих запитань складаємо з класом порівняльну таблицю (формулювати тези і записувати їх у колонки може один учень):

Історична правда

Факт нападу монголів на Карпатську Русь у 1241 році (з метою добратися до Угорщини і Польщі).

Художня вигадка, домисел

І. Франко доповнює історичні колізії легендарними згадками про битву в Тухольщині, більше наголошує на регіональності походу монголів.

Історична правда

Факт нападу на Галицько-Волинську державу татарських воєвод Пети і Бурунди.

Художня вигадка, домисел

Напад грізного Бурундая на Волинь відбувся насправді у 1259—1260 pp., а не у 1241 році.

Історична правда

Села Галицько-Волинської держави мали свою самоуправу під проводом « старців»

Художня вигадка, домисел

Особу чільного тухольського «старця» Захара Беркута вигадав І. Франко, наділивши його рисами ідеального провідника, який дбає про інтереси не лише свого села, а й сусідніх громад.

Провівши таку евристичну бесіду, вчитель повинен підсумувати:

Дія твору заснована на вдалому поєднанні історичного фактажу (напад монголів 1241 р. на чолі з Петою), фольклорних переказів (про потоплення орди наїзників і скитський монастир) та «поетичної фікції». Для повісті характерні топографічна точність, неісторичність походження основних персонажів, авторський підхід до середньовічньої Карпатської Русі як держави суспільного противенства князівсько-боярської влади « центру» (Київ, Галич) і «громадських вільних порядків по селах».

Проте, аналізуючи «історизм» « Захара Беркута», І. Цапенко пише, що навіть великий Шекспір «менше дбав про збереження історичних, етнографічних деталей», ніж І. Франко.

6 етап — аналіз центральних образів і головних проблем з погляду історичної перспективи

На нашу думку, найкраще допоможе вчителеві домогтися виховної мети при аналізі історичної перспективи повісті метод тренування чуйності. Із класу потрібно вибрати трьох учнів, наділених артистичними здібностями, і запропонувати їм зіграти ролі Захара Беркута, Тугара Вовка і Бурунди. Ці учні спочатку мають від імені персонажів пояснити класові причини і мотиви своєї поведінки в критичній ситуації протистояння громади боярину, а згодом — і монголо-татарам. Пізніше вони ж повинні дати відповіді на різноманітні провокаційні запитання однокласників (учитель може допомагати класові формулювати запитання).

Захарові Беркуту варто задати такі питання:

• Для чого ви ініціювали спорудження через найближчі округи — спільно з сусідами-русича-ми — «торговельного шляху» на угорський бік?

• Чому ви вважаєте, що для громади бояри — гірші вороги, ніж монголи? («Нападуть, заберуть, що можна, і підуть; боярин же як нападе, то вже й осяде і не вдоволиться ніякими добичами, а рад би нас усіх навіки поробити рабами»).

• Чи так уже важливо для блага громади, щоб на раді мали право голосу жінки та молодь?

• Невже жертва в ім'я добра громади не могла бути заміненою якимось іншим компромісом, тим більше, коли йшлося про вашого власного сина?

• Чому, благословляючи своїх дітей на шлюб, ви не побажали їм щастя-долі й здоров'я, а наголосили: «Нехай же ваш зв'язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв'язку з чеснотою й людяним норовом!»?

Тугара Вовка потрібно запитати:

• Якою була головна мета вашого приїзду в Тухольщину?

• Для чого союз із монголами вам став нагально потрібним?

• Чому ви воліли краще бачити свою дочку мертвою, ніж дружиною смерда?

• Чи мали ви право (після всього, що зробили на шкоду своїй державі і тухольцям), дізнавшись про намір Максима вивести монголів з котловини, звинувачувати його у зраді свого народу?

• Чому ви все-таки рятували Максима ціною власного життя?

Бурунду необхідно запитати:

• Якою була головна мета вашого нападу на Тухольщину?

• Невже вам приємно почуватися в іпостасі окупанта, якого ненавидять поневолені народи?

• Чи довіряли ви Туга рові Вовку? Як ваш народ взагалі ставиться до зрадників?

• Які дії Тугара Вовка змушували вас сподіватися на підтримку, а які, навпаки, вселяли сумнів у його щирості? Чому в окремих ситуаціях переважало то одне, то інше?

Підсумовуючи вивчене, учитель повинен наголосити: Ідея повісті з найбільшою силою уособлюється в образі Захара Беркута — зразкового тухольського старійшини, який ставить загальнонародні інтереси вище особистих. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя», — пише І. Франко. Однак і т.зв. «негативні» персонажі повісті (наприклад, Тугар Вовк, Бурунда) не випадають із історичної перспективи. Вони засвідчують намір письменника акцентувати на недопустимості зради свого народу, на недоречності будувати своє життя на незгоді з громадою та горі інших народів.

З Франкових «уроків історії» кожен із нас повинен почерпнути собі істину. Живучи у сучасному світі компромісів, ми маємо пам'ятати: найголовніше у житті — не втратити своєї суті, погодившись на чиїсь звабливі «умови» і пропозиції.

Література

1. Баран Є. М. Українська історична проза другої половини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький. — Львів, 1999.

2. Дига Н. Проблемно-пошукові методи активізації пізнавальної діяльності учнів 5—8 класів у процесі вивчення творів історичної тематики// Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №11. — С.21—25.

3. Ковальчук Р. Ф. Моделюючи життєві ситуації: Система уроків за романом « Собор Паризької Богоматері» В.Гюго з використанням інтерактивних методів// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 2006. — №3. — С.28-35.

4. Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів, 1990.

5. Лисенко А., Авраменко Н. Мозаїка інтерактивних методів навчання в системі роботи вчителя-словесника// Українська література в загальноосвітній школі. — 2005. — №7. — С.31-35.

6. Луців Л. Іван Франко: Життя і творчість. — Нью-Йорк, 1966.

7. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник. — т.1/ Ред. І. Пеленська, К.Баб'як. — Нью-Йорк, 1990.

8. Франкова криниця: Вивчення творчості І. Я. Франка в школі/ За ред. Л.КІліченко. — К.,1991.

9. Щербина В. І., Волкова О. В., Романенко О. В. Інтерактивні технології на уроках української мови та літератури. — Харків, 2005.

10. Щербина Л. Упровадження інтерактивних технологій на уроках літератури// Дивослово. — 2005. — №2. —С.23—26.

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 20:58 | Повідомлення # 32
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Коцюбинський Михайло
Художнє сприйняття художнього твору
Вивчення повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
10 клас

Сучасні дослідження читацької діяльності старшокласників показали, що потреба в читанні творів сучасних авторів є основною, визначальною, а щодо української класичної літератури — зростає від класу до класу, але вимагає стимулювання. Згідно з програмою, потреба в читанні художніх творів у десятикласників формується саме на матеріалі класичної літератури. Суперечливість у сприйнятті таких творів впливає на формування потреби в спілкуванні з мистецтвом слова. З одного боку, досконалість форми створює необмежені можливості для розвитку високого рівня естетичного сприйняття, з іншого — часова віддаленість подій, незвичність лексичної, граматичної побудови мови творів, що вивчаються, утруднюють їх розуміння учнями. З цієї точки зору важливо організувати прийняття авторської позиції, засвоєння її через власний життєвий досвід і перенесення уявлень та емоційних станів для цілісного розуміння витвору мистецтва слова. Для цього учитель обирає з усього твору саме ті моменти, які близькі внутрішньому світу учнів, хоч і не завжди виражають основний ідейний зміст прочитаного. Така організація навчальних ситуацій виправдовує себе, тому що через прийняття близьких учням, але другорядних образів, ідей, відбувається входження в художній світ автора й цілісне сприйняття його твору.

Після новели М. Коцюбинського «Intermezzo» в 10 класі програмою передбачене вивчення його повісті «Тіні забутих предків» упродовж чотирьох шкільних уроків. На відміну від вивчення названої новели, коли вчитель організовує читацьку діяльність старшокласників здебільшого за допомогою прийомів, які впливають на можливості естетичного сприйняття як способу формування потреби у здійсненні читацької діяльності, аналіз «Тіней забутих предків» та організація читання цієї повісті вимагали актуалізації внутрішніх переживань та станів учнів.

Так само, як і під час вивчення попереднього твору, віддавалась перевага використанню прийомів створення проблемності й емоційності. Хоча в цьому випадку, на відміну від попереднього, для цілісності сприйняття художнього твору, читацької потреби учнів усіх рівнів використовувались здебільшого прийоми з непропорційним співвідношенням проблемності й емоційності на користь останньої.

Вивчення повісті М.Коцюбинського «Тіні забутих предків» можна спланувати так:

1 та 2 уроки. «Хочу написати про незвичайний казковий народ — гуцулів». (Змалювання звичаїв, побуту, фольклору гуцулів, духу гірської природи);

3 та 4 уроки. «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?» (Образи Івана та Марічки. Утвердження думки про вічність і незнищенність кохання).

У назвах тем використано висловлювання про зміст повісті. У першому випадку — це слова самого М. Коцюбинського з листа В. Гнатюкові. У назві другої теми — цитата з твору. Такий підхід, що є частковим виявом прийому «інтриги», створював основне спрямування для сприйняття авторського тексту, надзвичайно насиченого колоритом місцевості, змальованої в ньому: природою гір, звичаями, побутом гуцулів, гуцульською говіркою. Без продуманої мотивації в процесі вивчення цього твору важко досягти повного розуміння учнями художнього тексту, а через нього — емоційного співпереживання змальованим героям та прийняття авторської позиції для того, щоб виникла потреба в повторному перечитуванні твору, яка є основним показником ефективності організації читацької діяльності.

Вступна навчальна ситуація підкріплюється прийомом «емоційного нагнітання», за допомогою якого задається настрій для вивчення всієї теми. На початку уроку, коли найбільше зосереджена увага учнів на сприйнятті нової інформації, вчитель звернувся до цитування початку твору, який сприяв активізації емоцій і почуттів десятикласників, пізнавального інтересу: «Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка.

Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня.

Туго росла дитина, а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелось їй шить штани. А все так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить.

Тоді мати виймала люльку з зубів і, замахнувшись на нього, люто гукала:

— Ігі на тебе! Ти, обміннику! Щез би у озеро та в тріски!

І він щезав» [1, т.3, 178].

Вміле використання названого засобу створення атмосфери емоційності та загадковості вводить у дію наступний прийом — «інтриги», який завершує вступну навчальну ситуацію, надає їй ознак проблемності. Саме проблемність вимагає перечитування художнього тексту для повторення зафіксованого в свідомості учнів емоційного стану та вирішення питань, які мимоволі виникають під час читання та в свою чергу стимулюють потребу вищого порядку — ціннісно-орієнтаційну. Для надання названій ситуації елементів проблемності сформулюємо питання, що сприяли активізації емоційно-естетичного досвіду старшокласників.

1. Чи вірите ви в існування фантастичних, надприродних істот?

2. Про що знав маленький карпатський хлопчик Іванко?

3. Як змінюються знання й уявлення Івана з його віком?

Останнє з них сприяло створенню наступної навчальної ситуації за допомогою прийому « пошуку прикмет» як основного. Учням пропонувалось знайти в тексті роздуми Івана й простежити еволюцію його світосприймання. Відповіді учнів:

Дитинство Іванка: «... збирав малини, пукав з листочків, робив свистілку, або пищав у травинку, намагаючись вдати голоси птахів та всі ті згуки, що чув у лісі. Ледве помітний в лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки» [1, т.3,179].

Іванко-підліток: «Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Всякі злі духи заповнюють ліси, провалля, хати й загороди чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їй шкоду. Не раз, прокинувшись уночі, серед ворожої тиші, він тремтів, сповнений жахом. Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна» [1, т.З, 179].

Юність Івана: «Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки. Холодно було і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки» [1, т.З, 186].

Леґінь на полонині: «А може, нема нічого. Може, ніч затопила вже гори, може, зсунулись гори, роздушили живуще і лиш одно Іванове серце глухо калата під кептарем у безконечних мертвих просторах? Самота, як біль зубів, почина ссать йому серце. Щось велике, вороже душить його, ся затверділа тиша, байдужний спокій, сей сон небуття» [1, т.З, 202].

Палійчук після одруження: «Не був жадний багатства — не так гуцул жиє на світі, саме плекання маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами — такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались» [1 ,т.З, 204—205].

Іван після зради Палагни: «Всі його клопоти і турботи, страх смерті, Палата і ворожий мольфар — все кудись щезло, все одлетіло, наче ніколи нічого не було. Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих і самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків» [1,т.3, 218].

Деякі учні можуть відчувати труднощі під час встановлення закономірних зв'язків між віковою та світоглядною специфікою особистості Івана Палійчука. Ці труднощі спробуємо подолати тільки завдяки навідним підказкам учителя.

- Які визначення добирає письменник для показу зв'язку маленького хлопчика Іванка з природою?

- Як Іванко дивився на світ, коли йому минуло сім років?

- Свідком якого «неспокою і горя» в родині був Іван?

- Як вплинула на Іванове життя зустріч з Марічкою?

- Що нового дізнався леґінь, працюючи в полонині?

- Як вплинула на хлопця смерть Марічки?

- Що радісного було для Івана в подружньому житті з Палагною?

- Як відбулось єднання Івана з його мрією?

Підсумовуючи й завершуючи цю навчальну ситуацію, учитель підводить учнів до висновку про типовість образу Івана Палійчука.

Вчитель. Давайте поміркуємо, чи всі гуцули мали такі уявлення про оточуючий світ, як Іван. У чому вони виявлялись?

Повторно перечитавши твір та прийнявши позицію його автора, учні співпереживають головному героєві і розуміють його. Вони доходять висновку, що Коцюбинський бачить джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давній традиції, що йде від прапредків, а в особливостях самої гірської природи. Ці уявлення знайшли своє відображення у їхньому фольклорі, звичаях, побуті.

Словесник надавав проблемної спрямованості наступній навчальній ситуації, емоційність якої створювалась за допомогою часткового ситуативного вияву прийому «оживлення картини». Використання його вчитель варіює залежно від рівня потреби учнів у читанні художніх творів. Учні мають вибрати з тексту уривок, який найбільше сподобався, та пояснити свій вибір, а також розповісти про власні спостереження за світом природи, коли вони бачили чи відчували у ній щось незвичайне, загадкове. Десятикласники спробували продовжити запропонований учителем уривок.

Розподіливши завдання за такою моделлю, учитель прагне досягти розв'язання спланованої навчальної ситуації, активізуючи відтворюючу уяву старшокласників, емоційну чутливість та творчі здібності учнів. Через активізацію всіх цих внутрішніх процесів він має домогтися переходу учнівської потреби в читанні на якісно вищий ступінь розвитку.

Завершуємо цю навчальну ситуацію використанням прийому «стилістичного експерименту» на зображально-оцінному рівні. Для порівняння були запропоновані два тексти — авторський: «Білі ярки, забившись у холодок під смереку, дивились дурними очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотно і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей» [1, т.3, 184—185] та синонімічний йому без використання художніх засобів: «Двоє дітей, голосно сміючись, качались по мхах білих ярків. Втомившись, вони сідали на біле каміння і дивились звідти у прірву, на синій привид гори. В щілині поміж горами біг по камінню в долину потік. Так було тепло, самотно і лячно у лісовій тиші, що діти чули власне дихання. Усі лісові звуки ставали гучнішими, і їм іноді здавалось, що вони чують чиюсь ходу, приглушене гупання барди, хекання втомлених грудей».

Зіставлення цих уривків сприятиме глибшому «вживанню» в авторський текст, розумінню ролі художніх засобів у ньому, вихованню потреби вдумливо перечитати художній твір та фіксуванню загального інтересу до читання творів М.Коцюбинського.

На кінець другого уроку вивчення повісті «Тіні забутих предків» припадатиме один з піків сильного емоційного напруження, сприятливий для введення в дію прийому «емоційного нагнітання». Учитель має підсумувати й узагальнити не лише суму здобутих на уроці знань, але й внутрішні переживання, викликані вивченим твором. Для цього прийом «емоційного нагнітання» поєднуємо з прийомом «інтриги», який на початку уроку задає потрібну тональність вивченню всієї теми, а наприкінці — сприяє цілісному розумінню теми та створює передумови для вивчення теми наступної. Другий урок закінчується словами вчителя: «Ми з вами дізнались, як М. Коцюбинський змалював людей, що проживають в українських Карпатах. Ми переконались, що це справді казковий, незвичайний народ, який вірить у фантастичні надприродні сили, й ця віра невмируща. Такою ж невмирущою, вічною і незнищенною є й сила їхнього кохання. Яке воно, кохання людей, які живуть у тісному поєднанні з первісною дикою природою? Про це ми дізнаємось на наступному уроці». Навчальна ситуація, якою завершується вивчення теми, створює атмосферу загальної зацікавленості твором, що вивчається, та викликає потребу перечитати його. Це сприятиме художньому сприйняттю повісті.

Упродовж третього та четвертого уроків вивчення повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» опрацьовуємо тему «Любчику Іванку! Ци будемо в парі усе?» (Образи Івана та Марічки. Утвердження думки про вічність і незнищенність кохання). Проблемність вивчення цієї теми вчитель задає наприкінці попереднього уроку і в цьому випадку лише актуалізує її за допомогою максимального використання прийомів емоційності для пробудження співпереживання головним героям через задіяння власного життєвого досвіду учнів.

На початок вивчення теми припадає один з піків сильного емоційного напруження, який є виявом прийому «емоційного нагнітання». Це сприяє створенню початкової навчальної ситуації з вивчення теми. Для цього вчитель починає урок зі слів, які актуалізували задану в кінці попереднього уроку проблемність, додаючи їй ознак емоційності, та мотивували навчальну діяльність протягом усього вивчення теми. «Ми з вами помандруємо сьогодні у казкову країну, про яку ми дізналися, що зветься вона Гуцульщиною, і що живуть там незвичайні люди, такі, як Іван Палійчук, який вірить у надзвичайні фантастичні сили. Такі люди здатні й на надзвичайні, сильні почуття, бо силу цю вони черпають з величних і могутніх Карпат. Ми дізналися, що розповів нам про Івана Палійчука М. Коцюбинський. А тепер давайте самі наблизимось до Івана і спробуємо зрозуміти його».

Завдання вчителя — створення у вступній навчальній ситуації атмосфери загадковості, чарівності й зацікавленості художнім твором, яка не втрачала б свого впливу на учнів упродовж вивчення всієї теми. Це сприяє фіксуванню інтересу до здійснення читацької діяльності та актуалізації і формуванню потреби перечитати художній твір, яка в наступних навчальних ситуаціях розвивається та переходить на якісно вищий рівень.

Створена у вступній навчальній ситуації атмосфера впливає й на тональність наступної ситуації, яка створюватиметься за допомогою прийому «переказу зі зміною особи оповідача», що сприяє глибшому «вживанню» учнів у авторський текст. У повісті М.М.Коцюбинського розповідь ведеться від імені автора. Учитель пропонує учням розповісти про події з повісті від імені: 1)Івана Палійчука; 2)Марічки Гутенюк; 3)Палагни; 4)Юри.

Більшість десятикласників виявляють бажання переказати твір від імені Івана та Марічки, що підтверджує припущення про те, що найбільше відбувається ідентифікація з образом, який найближчий читачеві за певними соціальними чи морально-етичними чинниками. У цьому випадку учні співпереживають головним героям повісті «Тіні забутих предків», взаємини яких вони порівнюють з власним життєвим досвідом. Так, більшість юнаків ідентифікували себе з Іваном, а більшість дівчат — з Марічкою. Це вказує й на вплив статевої приналежності у формуванні потреби в читанні художнього твору.

Простежувались одиничні випадки, коли учні виявляли бажання переказати твір від імені Палагни та Юри, що вказує на певні відмінності у сприйнятті художнього твору серед десятикласників та різні види читацької потреби, що є важливими фактором організації читацької діяльності. Характерно, що готовність ідентифікуватись з Палагною та Юрою виявляли здебільшого учні творчого рівня, які, відповідно, у процесі читання та сприйняття художнього твору звертали увагу не лише на головні події та образи, але й надавали великого значення другорядним образам та деталям.

Організувавши ситуацію активного співпереживання змальованим утворі образам та подіям, прагнучи надати їй більшої емоційності, вчитель спрямовує переказування учнів так, щоб створити дискусію, кожен з учасників якої відстоює точку зору героя, з яким він себе ідентифікував.

Словесник підводить учнів до думки, що у своїх поглядах на світ і у своєму коханні діти природи Іван та Марічка цілком віддані безпосереднім душевним пориванням. Тому їхня фізична близькість є не розпустою, а природним продовженням їхніх душевних переживань: все було так просто, природно, відколи світ світом, що жодна нечиста думка не засмітила їй серця» [1, т.3, 187]. Особливістю життя гуцулів М. Коцюбинський вважає гармонію людини й природи, гармонію почуттів і дій. Тому кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голім тілі» Марічка носить часник, щоб не завагітніти. Душевні поривання героїв сплітаються в чарівну пісню, яку Іван виграє на флоярі, а Марічка виспівує.

Учні помічають, як яскраво і фантастично письменник розповідає про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Його дружина Палагна — «з багацького роду, фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю» — не може замінити коханої. Таїнство кохання живе в душі Івана й спливає «на поверхню» чудними образами.

Організація наступної навчальної ситуації відбувається за допомогою застосування часткового ситуативного вияву прийому «оживлення картини», який разом з «переказом зі зміною особи оповідача» створює передумови для загального вияву прийому «колективного співпереживання» . Учитель пропонує учням знайти у творі епізоди, в яких змальовані взаємини Івана та Марічки, «оживити картину», яка найкраще виражає почуття головних героїв, або «оживити» такий епізод: «Куди він йшов? Не міг навіть згадати. Блукав без мети, злазив на гори, спускався і підіймався, куди ноги носили. Нарешті побачив, що сидить над рікою. Вона клекотіла та шуміла під ногами у нього, ся кров зелена зелених гір, а він вдивлявся без тями в її бистрину, аж нарешті в його стомленім мізку засвітилась перша ясніша думка: на сім місці брела колись Марічка. Тут її взяла вода. Тоді вже згадки самі почали зринати одна по одній, наливати порожні груди. Він знову бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки… «Ізгадай мні, мій миленький, два раза на днину, а я тебе ізгадаю сім раз на годину...» І от тепер нічого того нема. Нема й не вернеться вже, як не може ніколи вернутись на ріці піна, що сплила за водою. Колись Марічка, а тепер він... Вже його зірка ледве тримається в небі, готова скотитись. Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт ... нетривке й дочасне» [1, т.3, 216-217].

Наступне завдання: знайти епізод за такими ознаками: «Полянка. Тривога слизнула по обличчю Марічки. Вона раптом зникла. Іван стиха покликав:

— Марічко !

Іван накидав сухих галузок і підпалив. Він сів на пеньок і обдивився. Марічка не йшла».

Проаналізувавши епізод, учні з'ясували його роль в ідейному задумові художнього твору.

Такий розподіл завдань як складових частин прийому необхідний для врахування особливостей читацької потреби, які характеризували різні її рівні.

Як допоміжний у цій ситуації, для наростання емоційності у «колективному співпереживанні» застосовується прийом «пошуку прикмет». Учні доберуть художні засоби до образів за варіантами:

I варіант — до образу Івана Палійчука: здивований; гарячий, роз'юшений злістю; леґінь, стрункий і міцний, як смерічка; задуманий; повні уста; худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний; змарнів, недужий;

ІІ варіант — до образу Марічки Гутенюк: маленьке дівча, що тряслось з жаху коло самого воза; подивилась глибоким зором чорних матових очей; круглі литки, обпалені сонцем і од колін голі; повні губи; білява голівка; тоненький дівочий голос;

ІІІ варіант — до образу Палагни: багацького роду; фудульна, здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю; набралась тіла; повна й червона, курила люльку, носила пишні червоні хустки; туге тіло, рожеве і свіже, як позолочена хмара, переповнена теплим весняним дощем;

IV варіант — до образу мольфара Юри: дві чорні жаринки, що випивали всю силу; блимнув зубами; мережані шви кептара; блискучі зуби в отворі рота; залізні пальці; стояв, роздуваючи ніздрі; могутній, потужний, все знав.

Використання у цій навчальній ситуації прийому «пошуку прикмет» сприяє нагромадженню художніх засобів, використаних М. Коцюбинським для змалювання своїх героїв та створенню емоційної атмосфери уроку, розумінню, порівнянню та «прийняттю», як власних думок, переживань образів-персонажів, співпереживання Івану та Марічці та засудження вчинків Палагни та Юри. Зростає інтерес до художнього твору, актуалізується та формується потреба в повторному перечитуванні твору, які є визначальними для організації читацької діяльності старшокласників.

Завершення вивчення теми та твору в цілому вимагає зосередження на кінцевій навчальній ситуації, прийомах створення максимальної емоційності з елементами проблемності. Вступає у дію «ефект краю» в поєднанні з «ефектом незавершеності». У попередніх навчальних ситуаціях відбувається максимальне накопичення прийомів створення атмосфери «колективного співпереживання», яке наприкінці четвертого уроку збігається із ситуативним виявом прийому «емоційного нагнітання» .

Різнобій у формулюванні думок, який виникає під час виконання попередніх завдань, вимагає коректування з боку вчителя. Важливо також привести учнів до фіксування потреби перечитати повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» «для себе». Тому треба сформулювати питання, на які не існувало б однозначної відповіді, які б вимагали тривалих роздумів над прочитаною книгою та порівняння власного життєвого досвіду з роздумами автора з метою самовдосконалення особистості учня-старшокласника. Відповідно зростає інтерес до читацької діяльності та формується потреба перечитати художній твір, які є факторами підвищення рівня потреби учнів у читанні художніх творів.

Тому прикінцева навчальна ситуація будується за допомогою прийому «інтриги». Вчитель формулює запитання проблемно-емоційного характеру:

Як ви гадаєте, чи продовжувалось би вічно кохання Івана й Марічки, якби вони обоє залишились живі?

Чому Іван не знайшов щастя у подружньому житті з Палагною?

Чи була Палагна щаслива з Іваном? Чому?

Чого прагне Іван, йдучи за Марічкою-нявкою, рятуючи її?

Чи можливе таке кохання у наш час?

Проблемні питання, поставлені вчителем, хвилюють учнів-старшокласників, бо є близькими їм. Саме в юнацькому віці головними стають проблеми пошуку свого місця в житті, взаємин між людьми, дружби й кохання. Учні доходять висновків, що кохання Івана й Марічки залишилось вічним і незнищенним. Навіть якби вони обоє залишились живими, воно б не стало сірою буденністю, бо вони були споріднені духом, їх поєднували спільні думки й поривання до пізнання таємниць існування людини й природи. Як вічною є природа, так само вічними є й вони, «діти природи».

Доля розлучила закоханих. Марічка загинула, а про Івана не було чутки шість літ, «...на сьомий раптом з'явився. Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний. Оповідав, що пастушив на угорському боці. Ще з рік так походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати» [1, т.3, 204].

Палагна також не знаходить щастя в одруженні з Іваном. Сильна й здорова, вона потребує й чоловіка собі під стать. Для неї незрозумілі дивацтва Івана, бо вона реалістично дивиться на світ, не помічаючи його романтичності. Тому вона знаходить для себе втіху, зав'язуючи близькі стосунки із сильним і могутнім мольфаром Юрою.

Час від часу туга за коханою вибиває Івана із звичайного ритму життя. Він чує голос Марічки. «... тоді він кидав роботу і десь пропадав.» Через фантастичні образи М. Коцюбинський показує, як поступово змінюється психічний стан Івана, як він, врешті, цілком втрачає відчуття реальності.

Десятикласники доходять висновку, що в повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського зображено кохання трагічне, але незнищенне. Закоханих не зупинили ні давня ворожнеча родичів, ні сили природи. Вони перебороли все. І хоч кінець повісті трагічний, але в ньому звучить сила почуття, яка перетворила звичайні стосунки гуцульських хлопця й дівчини в легенду. Марічка була для Івана найбільшою і найціннішою частиною його душі, його Самості. Об'єднавшись у своїх фантазіях з коханою, він, хоч і помирає, але з усміхом на устах — максимально наблизився до Самості. Висновки, яких доходять учні, відповідаючи на поставлені учителем запитання, не обмежуються шкільним уроком, а мимоволі фіксуються в пам'яті й вимагають повторного прочитання твору.

Таким чином, у шкільному курсі української літератури аспект сприйняття художнього класичного твору заслуговує на окреме дослідження, бо інтерес до читання твору в основному формується через емоційно-естетичне бачення художніх засобів, і в першу чергу — ідентифікацію з образами-персонажами.

Література

1. Коцюбинський М. М. Твори: В 7-ми т. — К .: Наукова думка , 1973.— Т.З.— 430 с

2. Волошина Н. Й. Естетичне виховання учнів у процесі вивчення літератури. — К.: Радянська школа, 1985. — 102с.

3. Наукові основи методики літератури: Навчально-методичний посібник / За ред. Волошиної Н. Й. — К.: Ленвіт, 2002. — 344с.

4. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Ленвіт, 2000. — 384 с

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 21:00 | Повідомлення # 33
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Тичина Павло
Павло Тичина — «дивний мрійник із очима дитини...»
5 клас
Тема: майстерне відтворення краси природи, життєрадісності, патріотичних почуттів засобами художнього слова в поезії П. Тичини « Не бував ти у наших краях!»

Мета: ознайомити учнів з окремими фактами життя і творчості Павла Тичини, з поезією «Не бував ти у наших краях!»; сприяти поглибленню творчої уяви й образного мислення учнів; створювати особливий емоційний стан, формувати естетичне ставлення до життя, до поезії; розвивати емоції, почуття, уміння сприймати твори на слух, удосконалювати навички виразного читання поетичного твору, вчити аналізувати його, висловлювати власні судження з приводу прочитаного, розповідати про свої відчуття і створювати калейдоскоп «кольорового настрою»; виховувати любов до рідного краю, природи, мистецтва.

Учні повинні знати:

• цікаві факти з життя поета;

• ідейно-художній зміст поезії «Не бував ти у наших краях!»;

• художні засоби, що яскраво відтворюють красу природи;

• особливості виразного читання пейзажних творів.

Учні повинні вміти:

• виразно читати поезії Павла Тичини;

• знаходити в них художні засоби, розкривати їх роль;

• «оживлювати» текст (усно малювати);

• розповідати про свої відчуття під час читання;

• проводити аналогії між зображеним і баченим у реальному житті;

• висловлювати міркування про способи вираження поетом любові до рідної землі;

• пояснити роль кольору й музики у змалюванні настрою віршів;

• працювати в парах, групах, брати участь у бесіді.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: виставка світлин П. Тичини «Дивний мрійник із очима дитини», роздавальний матеріал (цілі та план уроку, технологічна картка «Символи кольорів», таблиця «Характеристика життєпису поета», вирізані з кольорового паперу геометричні фігури, білий папір, клей), опорна таблиця « Характеристика музики» , добір ілюстрацій «Мій рідний край», картки із зображенням музичних інструментів, аудіозапис «Елегії» М.Лисенка та «Пісні без слів» С.Людкевича, магнітофон.

Методи і прийоми: технології «Мікрофон — 1», «Мікрофон — 2», «Незакінчене речення», «Намисто», робота в малих групах і в парах, створення і захист проектів, уявна екскурсія, заповнення таблиці, виразне читання поезії та бесіда за прочитаним, «оживлення тексту», калейдоскоп «кольорового настрою», сенкан.

Епіграф:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

Павло Тичина

Хід уроку

І. Мотиваційний етап

З'ясування емоційної готовності учнів до уроку. (Учні виражають свій настрій за допомогою дієслів: хвилююся, радію1 чекаю, сподіваюся, тривожуся тощо. Учитель бажає успіху на уроці.)

Технологія «Мікрофон»: «Від сьогоднішнього уроку я очікую ...»

Актуалізація суб'єктного досвіду та опорних знань:

а) ланцюжок «Поезії Павла Тичини» (учні пригадують вивчені в початкових класах поезії і декламують їх повністю чи уривки);

«Де не глянь — колоски» > «Гаї шумлять» > «Хор лісових дзвіночків».

б) обмін у парах інформацією про те, що вже відомо про Павла Тичину; озвучення висновків.

4. Технологія «Незакінчене речення»: «Я думаю, що поезія Тичини цікава, тому що...»

— Сьогодні ми спробуємо торкнутися цього дивного світу поезії Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності і полюбити, зіставляючи з іншими видами мистецтва.

5. Оголошення теми уроку.

II. Цілевизначення та планування діяльності — Чи є в когось доповнення і зміни до цілей та плану уроку? (Відповіді учнів. За потреби — коригування й уточнення цілей та плану роботи.)

III. Забезпечення емоційної готовності

— Прокоментуйте вислів Павла Тичини, що є епіграфом до нашого уроку:

Ах, скільки радості, коли ти любиш землю,

Коли гармонії шукаєш у житті.

IV. Опрацювання навчального матеріалу

1. Розгляд портретів митця і роздуми про те, яким він, на думку учнів, був у житті.

— У народі кажуть: очі — душа людини. Спробуйте розкрити внутрішній світ поета, передайте його почуття. (Прийом «намисто».)

Орієнтовні відповіді: самотність, твердість, віра, страждання, біль, любов, трагізм.

2. Розповідь словесника про життя і творчість Павла Тичини. (Уявна екскурсія у робочий кабінет поета.)

Завдання. Цікаві факти з життя і творчості поета. Характеристика життєпису поета: визначальні риси характеру

Письменника, світ захоплень: улюблені вчителі, друзі, заняття й природні обдарування

3. Робота над віршем « Не бував ти у наших краях!»:

а) виразне читання поезії вчителем; учні, заплющивши очі, слухають поезію, намагаючись «побачити», «відчути» зображене в ній;

б) бесіда за змістом вірша:

- Чи сподобався вам вірш? Чим саме?

- Чи всі слова зрозумілі?

- Що ви «побачили» , «відчули», слухаючи поезію?

Намалюйте словесну картину того, що ви уявляли, слухаючи цей вірш. (У цьому творі з'являється одухотворений образ рідної землі, з якою пов'язані думи, мрії, сподівання ліричного героя. Юнацьке захоплення омріяною Україною природно змінюється гострою відповіддю всім тим забродам і землячкам, які намагалися насміятися з патріотичних почуттів героя, «довести», що Україна вмерла. Знущання та кпини завдають юнакові гострого болю, адже Україна для нього — «втіха одна». Тут спрацьовує відчуття, емоційність та образне мислення читача.)

• Які основні мотиви звучать у ній?

• Що головне в цьому творі: опис природи чи почуття і відчуття поета?

• Знайди ключові образи. Про які відчуття поета вони свідчать? (Образ рідної землі, з якою пов'язані думи, мрії, сподівання ліричного героя; козацька могила; безкраїй степ.)

• Які асоціації викликають у вас слова рідний край, могила (йдеться про козацьку могилу-курган, а не про могилу на цвинтарі)? Запишіть власний асоціативний ряд. (Рідний край • родина • повага • відданість • патріот • любов...

Могила > предки > пам'ять > сум > втрата > історія > боротьба за волю...)

• Порівняйте створені вами асоціативні ряди до слів край, могила з тими, які вжиті в поезії.

• Яким зором бачить поет красу довкілля? (Продовж словесний ряд: захопленим, піднесеним, радісним, упевненим, оптимістичним...)

• Які художні засоби використав поет, аби донести до читача свою думку і почуття?

• Як вони відтворюють настрій поезії? (Радість, ніжність, життєрадісність, оптимізм, упевненість ...)

• Який настрій викликає вірш у вас?

• А які художні засоби використали б ви, пишучи таку поезію? Чому?

• Які риси вдачі поета виявилися у вірші? (Ставлення до природи, здатність відчувати її красу, милуватися нею; життєрадісність, патріотичні почуття.)

в) робота з фотокартками (учні зіставляють їх з поетичними рядками):

• Чим сподобались ці світлини? У чому їх оригінальність?

• Який фотознімок відтворює зміст поетичних рядків?

г) створення і захист проектів у групах:

— Кожен колір сам по собі може розповісти дуже багато. Під час створення поезії автор не замислюється над назвами кольорів у своїх віршах. Колір теж може бути образом, може щось означати. (Див. технологічну картку «Символи кольорів», с35).

Отже, підсвідомо кольором автор видає себе, розкриває свої почуття, емоції, відчуття, настрій, те основне, що хотів сказати, виразити за допомогою образу кольору.

— Створіть у групі (4—5 учнів) калейдоскоп «кольорового настрою», який склався у вашій уяві після прочитання. А також визначте, хто озвучить ваші висновки.

д) прослуховування і відбір музичних творів до поезії: «Елегія» М. Лисенка та «Пісня без слів» С. Людкевича.

• Яку музику ви дібрали б до твору?

• Прослухайте фрагменти з класичних творів і скажіть, яка із цих мелодій найвлучніше передає настрій поезії? Чому?

Скористайтеся таблицею «Характеристика музики» (технологія «Мікрофон»).

4. Міжпредметні зв'язки. Зарубіжна література.

• З якими віршами зарубіжних поетів асоціюється у вашій уяві змальоване Павлом Тичиною? (Алкман. «Сплять усі верховини гірські...», Ґете. «Нічна пісня подорожнього», М. Лєрмонтов. «Гір стрімких вершини» — поезії про красу природи, рідний край.)

• Прослухайте аудіозапис поезії Р. Бернса «Моє серце в верховині» і знайдіть спільні риси з твором П. Тичини. (Ці поезії відтворюють красу природи, життєствердні, переповнені патріотичними почуттями до рідного краю, створюють настрій спокою, оптимізму, впевненості, радості, ніжності.)

5. Підсумок. Створення сенкана за поезією «Не бував ти у наших краях!»

1. Край.

2. Рідний, чарівний.

3. Заспокоює, радує, ніжить.

4. За рідний край — хоч помирай (кожному мила своя сторона).

5. Пісня.

V. Рефлексія та оцінювання (технологія «Робота в парах»)

1. Чи хотілося б вам після закінчення уроку продовжити або змінити речення «Я думаю, що поезія Тичини цікава, тому що...» Якщо у когось з'явилося таке бажання, зробіть це. (Коментар учнів.)

2. Чи справдилися ваші очікування щодо уроку ? (Технологія «Мікрофон — 2». «На сьогоднішньому уроці я зрозумів ...А тепер я хочу почути думку... )

3. Кольорова рефлексія, що відображає зміни настрою впродовж уроку.

4. Усна само- та взаємооцінка.

VI. Домашнє завдання

Обов'язкове: підготуватися до виразного читання та аналізу вірша «Не бував ти у наших краях!».

На вибір: написати творчу роботу «Що я відчував, читаючи поезію «Не бував ти у наших краях!»: скласти вірш, присвячений рідному краю; проілюструвати поезію.

Додаток до уроку Технологічна картка «Символи кольорів»

Білий — чистота, невинність, мир, світло, щастя.

Чорний — печаль, траур, горе; строга урочистість.

Жовтий — сонце, життя, щастя, багатство; веселий, гарний настрій.

Червоний — життя, любов; війна, агресія, хвилювання.

Оранжевий — тепло, сила, врожай; активний, зігріваючий.

Фіолетовий — величність, розкіш, інтелект.

Синій — холод, спокій, печаль.

Блакитний — свіжий, легкий; чистота, вірність, далечінь, сум.

Зелений — заспокійливий, врівноважений; мир, пасивність, спокій.

Яскравий зеленувато-жовтий — ненависть, невірність, заздрість.

Світло-зелений — чистота, радість, свято.

Темно-зелений — надія, мир, спокій, віра.

Характеристика музики

Лірична

Жалібна

Чарівна

Приємна

Ніжна

Добра

Душевна

Сумна

Поетична

Журлива

Енергійна

Скорботна

Радісна

Тривожна

Таємнича

Сувора

 
ОленаІванівнаДата: Субота, 26-Лют-11, 21:05 | Повідомлення # 34
Генерал-майор
Група: Администраторы
Повідомлень: 341
Репутація: 0
Статус: Offline
Василь Королів-Старий. «Потерчата», «Хуха-Моховинка»
5 клас
«Образи фантастичних істот, створені уявою автора на основі українського фольклору. Добро і зло в цих казках. Світлий, життєствердний погляд на світ. Аналіз зовнішності (портрета) казкових істот. Наскрізний гуманізм казок. ТЛ: портрет».

Після короткої довідки про письменника (вчитель може скористатися статтею про В. Короліва-Старого, вміщеною в підручнику, а також у посібнику для вчителя [5;2]) варто провести словникову роботу і пояснити терміни й назви дійових осіб виучуваного твору. Наприклад:

Демони — фантастичні істоти (мавки, домовики, потерчата, хухи).

Демонологія — міфологічні уявлення про земних духів; вчення, яке ґрунтується на вірі в надприродних духів.

Домовик (домовий) — покровитель родини, найдавніший образ хатнього Бога. Уявляється, що живе на горищі, оброслий густою шерстю.

Потерчата (потерчуки, поторочі, страдчата) — душі дітей, які померли нехрещеними або не своєю смертю, народилися мертвими.

Хуха — міфічна істота, пухка, як мох. Глибше поняття про духів, демонів та демонологію вчитель може розкрити, скориставшись інформацією зі статті Г. Лозко [2; 59—63].

Учні пригадають, що твори, в яких діють казкові істоти, називаються казками; варто повторити й те, які з них є народними, а які — літературними. Нині в дітей є нагода ознайомитися з оригінальними казками Василя Короліва-Старого. Слід підкреслити, що збірка казок письменника «Нечиста сила», як і п'єса-казка «Русалка-жаба», була видана у Львові 1923 p., a перевидана в Україні майже через 70 років (К.: Веселка, 1990). У передмові до останнього видання Ф. Погребенник написав: «Автор вирішив оживити, переосмислити по-своєму образи фольклорно-казкових представників « неіснуючого, невидимого світу», по-новому трактувати «нечисту силу» (чорти, вовкулаки, відьми, упирі, русалки, потерчата, домовики, водяники, злидні, перелесники тощо), якою чомусь лякали людей, особливо дітей». Київська вчителька Галина Дмитренко переконує: «Тому В. Королів-Старий поставив перед собою нелегке завдання:

облагородити «нечисту силу», показати традиційно злі й лихі алегоричні образи добрими, вчинки яких здебільшого приносять людям користь» [1: 11].

На цьому уроці має відбутися прочитання казки «Потерчата» й наступне обговорення в класі її змісту і значення. Зважаючи на досить значний обсяг твору, для його первинного читання доцільно обрати спершу фрагмент — розповідь про пригоду, яка трапилася з дяком на болоті (від слів: «А саме в цей час дяк Оверко, добре уконтентований на Храмовому святі...» до слів: «Тепер він зітхнув з полегшенням»). Власне, процес читання займе 7—8 хвилин. Його має здійснити вчитель. Перед прочитанням п'ятикласникам слід дати настанову, порадити їм пильно простежити пригоду, що трапилася із дяком на болоті, звернути увагу на ставлення казкових істот до людей. Обираємо пообразний аналіз казки, оскільки в ній, як і в більшості творів цього жанру, на першому плані перебувають персонажі.

Для обговорення в класі прочитаного уривка пропонуємо такі запитання:

1. Що сталося з дяком по дорозі додому?

2. Як автор передає переживання, що охопили старого? Чи співчували ви йому?

3. Як Потерчата збили дяка Оверка з дороги? Чи навмисне вони це зробили?

4. Хто й чому допоміг йому щасливо вибратися з болота?

5. Як розуміти авторське ставлення до «духів»? Які почуття вони у вас викликають?

Відповідаючи на ці запитання, п'ятикласники зосередяться на пригоді, яка трапилася із дяком на болоті, й спробують відтворити його внутрішній стан, викликаний страхом перед загрозою пропасти в трясовині. Доцільно поставити завдання учням: знайти в тексті слова й вирази, які свідчать про моторошні переживання нічного перехожого; заохотити перших, хто знайде відповідні мовні засоби. Слід, очевидно, звернути увагу на те, як дяк почав наспівувати, «щоб було веселіше» ступати болотяним шляхом, і чому раптом увірвав цей спів, як «хміль увесь вийшов з голови», а «поза шкірою покотив мороз, неначе хтось посипав йому за комір холодного шроту». Маючи вже початкове уявлення про порівняння, учні 5-го класу зможуть пояснити переживання старого Оверка, вказавши на той переляк, якого він зазнав, збившись із твердої дороги. Відтворюючи почуття дяка-неборака й обставини, що їх викликали, учні простежать, як у них виникає співчуття до цього персонажа.

Розповідаючи про наміри й дії Потерчат, читачі, звичайно ж, будуть одностайні в тому, що ці «духи» мало не завели дяка в пастку не від злого бажання, а намагаючись висвітлити йому безпечний шлях додому. Добре, що Домовик вчасно нагодився. Виходить, що ці «духи» зовсім не «злі» й допомагають добрим людям у нещасливій пригоді. Василь Королів-Старий був переконаний, що іноді варто стерегтися лихих людей, які можуть завдати справжньої кривди, й казав таке: «…дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко не менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», які, на жаль, не звуть «нечистими».

Таким чином, уже на першому уроці вивчення казки В. Короліва-Старого «Потерчата» учні прочитають і обговорять ключовий епізод, який несе основне ідейно-художнє навантаження твору. Вибірковий підхід до читання и аналізу казки виправданий не лише її жанром, цілком доступним для молодших підлітків, а й обсягом тексту, наявністю в ньому такого емоційно-смислового ядра, як опис пригоди, що сталася із п'яненьким дяком по дорозі додому. Учні під керівництвом учителя набувають певного досвіду читання й аналізу прозового твору на окремій і відносно завершеній його ділянці.

На цьому ж уроці буде час прочитати початок і кінець (фрагменти твору, які обрамлюють опис пригоди дяка на болоті) казки й самостійно відповісти на запитання (їх можна поставити перед читанням):

1. Який побут Оверкової оселі? Чи затишно там усім?

2. Чому радів Домовик і чим розсмішив його дяк?

3. Які почуття викликала у вас прочитана казка?

Описи Оверкової оселі, взаємин дяка з господинею, ставлення Домовика до господаря дають змогу читачам відчути затишок у цій сільській хаті й зрозуміти, що в ній панує атмосфера добра й любові («Домовик любив старого господаря...»), яка впевнює, що тут з усіма буде все гаразд.

Звертаючи увагу на зовнішність Домовика, дяка Оверка, п'ятикласники не лише поглиблюють знання про літературний портрет, а й детальніше його відтворюють. У цьому їм допоможе завдання: прочитати статтю про літературний портрет, що в підручнику [5: 120], і знайти в тексті казки портретні деталі Домовика. Корисно виписати їх у зошит і приготуватися до усного малювання зовнішності цього «духа».

До початку самостійної роботи над теоретичними відомостями про літературний портрет учням варто дати орієнтовну основу розумових дій:

1. Розгорни підручник на с 120.

2. Знайди довідку про літературний портрет.

3. Визнач, з якої мови запозичене це слово.

4. Випиши портретні деталі, які зазвичай складають опис зовнішності персонажа.

Основним питанням, яке вимагає відповіді на завершення розмови в класі про цю казку, є, мабуть, таке: «Яка «нечиста сила» насправді водила дяка Оверка болотом?». Буде слушна нагода поговорити з учнями про повчальний зміст твору, допомогти їм усвідомити не лише моральну складову тексту, а й пробудити в них інтерес до народної міфології.

Враховуючи досвід роботи п'ятикласників над казками, зокрема літературними, та зважаючи на значний обсяг наступного виучуваного твору В. Короліва-Старого — «Хуха-Моховинка», його первинне читання варто запропонувати як домашню роботу. Звичайно, для цього їм треба дати чітку й детальну настанову: « Зверніть увагу на основні події в житті Хухи, спробуйте уявити її зовнішність, пояснити її думки й переживання, охарактеризувати вдачу, дібравши для прикладу конкретні вчинки цієї істоти. Простежте, як автор ставиться до неї, лісу та його мешканців, до людей та міфічних істот загалом, якими засобами описує фантастичні образи й події. Які людські якості стверджує письменник у цьому творі?».

Здібних до малювання учнів варто попросити зобразити на папері фарбою або й олівцем Хуху-Моховинку, якою вона виникла в їхній уяві. Зразком для виконання цього завдання може бути ілюстрація до казки, подана в підручнику [5: 113]. Особливо цінним може виявитись комп'ютерне малювання цієї міфічної істоти або й певної картини з твору, наприклад, тієї, де показано, як Хуха визволяє злого діда від холодної смерті. Тоді аналіз прочитаного буде не лише змістовним, а й емоційно яскравим, захоплюючим, особистісно спрямованим.

На другому уроці варто поцікавитися в учнів, які відомості про Василя Короліва-Старого їм запам'яталися, запитати, чи цікаво було їм читати казку «Хуха-Моховинка» вдома? Треба з'ясувати й те, які питання до роботи над текстом твору викликали в них труднощі, а які вони розв'язували з інтересом.

Для бесіди про зміст і значення виучуваного твору можна скористатися й тими завданнями, що подані в підручнику [5: 119—120] й цілком відповідають логіці літературного аналізу прозового твору. Однак на вибір учителя пропонуємо й іншу систему роботи над твором. Обговорення казки доцільно почати з огляду виготовлених учнями ілюстрацій до неї. Цікаво простежити, як хто з них уявляє собі Моховинку, дідугана, зимовий ліс або теплу оселю фантастичної істоти. Учнівські малюнки варто порівняти з тим, що в підручнику — на ньому теж зображено Хуху-Моховинку й відтворено один із уривків казки. Подальша бесіда про зміст казки спрямовується на висвітлення образу Моховинки:

1. Хто така Моховинка? Звідки родом, який має вигляд?

2. Розкажіть про приготування Хухи до зимівлі. Чи зручно їй було в хатці?

3. Яка біда обірвала її сон? Що відбувалося в лісі?

4. Як Хухам вдалося припинити дідове злодійство? Чи правильно вони зробили, збу